Культурні коди як засіб соціальної ідентифікації у повсякденних практиках

Размещено на http: //www. allbest. ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології

Культурні коди як засіб соціальної ідентифікації у повсякденних практиках

Тащенко Анна Юріївна

Київ 2016

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі галузевої соціології факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Ніколаєнко Леонід Григорович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри галузевої соціології

Офіційні опоненти:

доктор соціологічних наук, професор Онищук Віталій Михайлович, Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, завідувач кафедри соціології Інституту соціальних наук

кандидат соціологічних наук, доцент Скокова Людмила Георгіївна, Інститут соціології НАН України, старший науковий співробітник відділу соціології культури та масових комунікацій, м. Київ

Захист відбудеться 16 січня 2017 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.001.30 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 03680, м. Київ, пр. Глушкова, 4-Д, кім. 504.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, кім. 12.

Автореферат розісланий «28» листопада 2016 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, Ю. О. Тарабукін кандидат соціологічних наук, доцент

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

культурний код соціальний ідентифікація

Актуальність теми. Культурні коди є об'єктом дослідження багатьох зарубіжних та українських вчених - уявлення про них включене як у культурознавчі студії у соціології, так і у дотичні до соціології культури дослідження з боку культурології, філософії, політології, економічної науки, психології, антропології тощо. Це комбінації таких знаків і символів у широкому сенсі цих слів (тобто, взагалі знакових і символічних елементів культури), орієнтація на які спонукає до особливого соціально визначеного способу поведінки. Зокрема, Т. Парсонс, Р. Мертон, Н. Луман, К. Леві-Стросс, М. Фуко, Р. Барт, А. О. Касьянова, Ю. В. Романенко, Е. В. Чепкіна тощо розглядали культурні коди як різновид структурно-системних ознак, які утворюють суспільство як ціле і визначають спосіб життя людей протягом тривалого часу. А. Шютц, І. Гофман, У. Еко, Т. Б. Щепанська, В. С. Вахштайн, С. Вірді, К. Киріакідес, Т. Модуд тощо розглядали культурні коди як складову мотивів та орієнтацій, що визначають міжособистісну взаємодію між людьми у порівняно невеликих соціальних групах. Дж. Александер, Ю. Габермас, Ж. Дерріда, Ж. Бодрійяр, Е. Гідденс, М. Кастельс, П. Бурдьо тощо розглядали культурні коди як результат компромісу між активними та рефлексивними соціальними суб'єктами і найбільш загальними культурними та соціальними факторами. Культурні коди осмислюють у зв'язку і з суспільною пам'яттю (П. Коннертон), і з функціонуванням соціальних інститутів (Т. Веблен, Д. Норт, Б. Біб), і з економікою (Л. Тевено, О. Е. Бессонова), і з наукою (М. К. Петров), і з мовою (Б. Бернштейн, Дж. Гамперц, С. М. Ервін-Тріпп, Є. В. Перехвальська, Д. Х. Хаймс, Е. Хауген, В. М. Онищук), і з життям міст (Х. У. Зорбо), і з масовою комунікацією (Н. В. Костенко, Л. Г. Скокова), і з суб'єктивною реальністю (І. О. Мартинюк, Н. І. Соболєва), і з центральною зоною культури та ядром культури (Е. Шилз, Ш. Ейзенштадт, М. Р. Деметрадзе, С. В. Лур'є, Л. Г. Гороховська, Є. І. Нестерова, О. В. Сопов, К. В. Настояща, А. І. Ракітов, Д. В. Пивоваров, В. В. Красних, Т. П. Берсенєва, С. А. Ляушева, І. В. Матвєєва, Н. М. Мухамеджанова). Проте далеко не завжди наукові уявлення про культурні коди співмірні реальному різноманіттю та протистоянню культур, за яким криються й аналогічні процеси щодо соціальних спільностей різного рівня організації.

Відомо, що кожна окрема культура не зводиться до невидимих норм, оцінок, цінностей, смислів тощо, які об'єктивно задані минулим досвідом спілкування людей у соціумі та мають «спонукальну» силу, а виявляє себе ще й у комплексах соціально орієнтованих практик, які виникають на перетині суб'єктивних знаково-символічних реальностей і забезпечують відтворення старих та формування нових соціальних ідентичностей. При цьому механізми соціальної ідентифікації утворюються у зв'язку з глибинними відмінностями у культурі поводження і презентації себе іншим, які залишаються досить стійкими за будь-яких суспільних змін та водночас не до кінця проясненими. Слід відзначити, що розкриття глибинних засад культури повсякденних практик і донесення результатів цього розкриття до широкого загалу надає можливості як для самовдосконалення, так і для соціальної інтеграції. Досвід популяризації подібних наукових результатів вже є (найвідомішим і найгучнішим на сьогодні є відповідний досвід К. Рапая), так само, як і зворотна реакція та запит на продовження подібної популяризації, оскільки люди прагнуть не лише впорядковувати своє життя, а й орієнтуватися у складових культурного фундаменту цього процесу. Проте і нині існують складнощі, пов'язані як мінімум із необхідністю розмежовувати культурні коди на ті, що встановлені офіційно та потенційно можуть впливати на повсякденне життя, і на ті, що формуються незалежно від волі окремих індивідів та груп і реально задіяні у ординарних справах. Н. Луман пов'язував ці складнощі із повсякденними «правилами ухилу» від інституціоналізованих універсальних операцій щодо диференціації світу як прояву неформальної, зворотної влади.

Відповідно, проблема дослідження полягає у тому, що наявне знання про існування культурних кодів не є достатньо повним для того, щоб відображати багатомірність культури, способи її формування та функціонування культурних кодів у повсякденних практиках і, зокрема, те, яким чином культурні коди можуть слугувати засобом соціальної ідентифікації за умов зміни одномірного культурного детермінізму багатомірним «неокультурним» або «посткультурним» (Ж. Бодрійяр, З. Бауман, В. О. Бєляєв) детермінізмом. Головне наукове завдання даної кандидатської дисертації полягає у здійсненні соціологічної рефлексії щодо культурних кодів та їхнього використання у соціальній ідентифікації в умовах «радикального модерну», якому і супутня поява неокультури та посткультури. «Радикальний модерн» синонімічний «постмодерну», «пізньому модерну», «високому модерну», «рефлексивному модерну» тощо. Згідно із Е. Гідденсом, саме так можна назвати сучасний стан соціокультурної динаміки, який характеризують крайнім динамізмом, зростанням швидкості змін усіх процесів у суспільстві, глобалізацією простору цих змін, порушенням структурно-функціональних цілісностей тощо.

Мета і завдання дослідження. В роботі поставлена мета по розробці концептуальної схеми соціальної ідентифікації індивідуальних та колективних акторів у повсякденних практиках за допомогою культурних кодів.

Завдання:

1. Окреслити специфіку соціологічного дослідження повсякденних практик;

2. Систематизувати соціологічні уявлення про культурні коди;

3. З'ясувати спільні і відмінні риси культурних кодів, центральної зони культури та ядра культури;

4. Обґрунтувати взаємозв'язок культурних кодів та соціальної ідентифікації у взаємодії між соціальними акторами;

5. Охарактеризувати основні стратегії емпіричного дослідження культурних кодів у повсякденних практиках;

6. Встановити тенденції ідентифікації соціальних суб'єктів згідно із ставленням до прихильників різних домінуючих цінностей;

7. Перевірити узгодженість об'єктивних та суб'єктивних культурних кодів у повсякденній соціальній ідентифікації на прикладі поколінського виміру.

Об'єкт дослідження - культурні коди.

Предмет дослідження - придатність культурних кодів бути засобом соціальної ідентифікації у повсякденних практиках.

Методи дослідження обрано відповідно до змісту розв'язання кожного окремого завдання:

1. Теоретичні методи:

- аналіз та синтез застосовані для виявлення критеріїв розрізнення повсякденних і не-повсякденних практик; до розгляду масиву джерел, присвячених дослідженням культурних кодів у повсякденних практиках; до пошуку спільних і відмінних рис між культурними кодами, центральною зоною культури та ядром культури;

- індукція застосована для обґрунтування культурних кодів як соціально-ідентифікаційних засобів;

- систематизація застосована для узагальнення соціологічних уявлень про культурні коди; для узагальнення досвіду емпіричних досліджень культурних кодів у повсякденних практиках;

- концептуалізація застосована в перебігу формування концептуальної схеми соціальної ідентифікації у повсякденних практиках на основі культурних кодів;

2. Емпіричні методи:

- аналіз документів застосований в перебігу з'ясування статистичних характеристик населення м. Києва як генеральної сукупності та наступного обрання способу формування вибірки;

- опитування (напівформалізоване анкетування) застосоване для здійснення авторського дослідження «Повсякденне життя м. Київ», січень-початок березня 2016 р.»;

- методи статистичної обробки даних застосовані до отриманого емпіричного матеріалу за наслідками опитування;

- порівняння застосоване для виявлення типів соціальних суб'єктів згідно із їхнім ставленням до носіїв різних домінуючих цінностей відповідно до критеріїв «інтуїтивної етики»; для перевірки узгодженості об'єктивної та суб'єктивної складової соціальної ідентифікації на прикладі презентацій культурних кодів у повсякденних практиках «свого покоління».

Вказаний вибір методів дослідження сприяв забезпеченню достовірності отриманих результатів і висновків.

Емпірична база авторського дослідження - результати опитування методом напівформалізованого анкетування 409 осіб із дорослого населення м. Київ від 20 до 79 років, що було проведено в один етап (січень-початок березня 2016 р.). Вибірка була сформована з огляду на розвідувальний характер дослідження способом доступних випадків, квотна за віком, статтю та освітою.

Наукова новизна одержаних результатів. В дисертації отримано результати, з яких найбільш суттєвими, що характеризують новизну дослідження і особистий внесок автора, є такі:

вперше:

- створено концептуальну схему соціальної ідентифікації індивідуальних та колективних акторів, що відбувається у повсякденних практиках із застосуванням культурних кодів, яка розбудована на основі уявлень про основні види культурних кодів (нормативно-оціночні, ціннісно-смислові, інструментально-практичні) і основні ступені соціальної ідентифікації, що різняться між собою у мірі солідарності акторів з різними соціальними спільностями. Застосування даної схеми в дослідженні дозволяє віддзеркалити розмаїття сучасних точок зору як на культурні коди в їх нормативному та інтерпретативному аспектах, так і на соціальну ідентифікацію індивідуальних та колективних акторів, що відбувається у повсякденних практиках із застосуванням культурних кодів, та враховувати спільні засади цього розмаїття;

- здійснено систематизацію дослідницького досвіду соціологічного вивчення застосування культурних кодів у повсякденних практиках на підставі розрізнення основних соціологічних підходів на макро-, мікро- та інтегративний, що відображає функціонування культурних кодів а) у контексті загальної інституційної обумовленості повсякденних практик; б) у контексті міжособистісних взаємодій; в) у контексті повсякденного взаємовпливу і взаємозв'язку структур та діяльності акторів;

- запропоновано емпіричну типізацію оцінок щодо носіїв різних домінуючих цінностей шляхом кластерного аналізу, згідно з якою виокремлено три соціальні типи з відмінними нормативно-оціночними та ціннісними культурними кодами і різними обсягами адміністративного, економічного, фізичного, людського та культурного капіталу: 1) «впевнений» соціальний тип із статусно орієнтованим гармонійним культурним кодом, згідно із яким вибір власних домінуючих цінностей співпадає з позитивним ставленням до людей із аналогічними домінуючими цінностями і з володінням значними обсягами майже всіх капіталів; 2) «ущемлений» соціальний тип із конкурентно орієнтованим суперечливим культурним кодом, згідно із яким вибір власних домінуючих цінностей поєднується з негативним ставленням до людей з аналогічними домінуючими цінностями та з володінням низькими обсягами адміністративного і культурного капіталів; 3) «толерантний» соціальний тип із позакомпромісно орієнтованим оптимістичним культурним кодом, згідно із яким вибір власних домінуючих цінностей поєднується з лояльністю та поміркованістю щодо людей із будь-якими домінуючими цінностями та володінням значним обсягом культурного капіталу;

дістало подальшого розвитку:

- обґрунтування культурних кодів у статусі соціально-ідентифікаційних засобів, що призводить до синтезу раніше автономних уявлень про культурні коди як важливі теоретичні інструменти встановлення соціальних відмінностей;

- уявлення про спільне та відмінне в традиціях дослідження культурних кодів, центральної зони культури та ядра культури, що у порівнянні з попередніми уявленнями прояснює умови, за яких дані явища можна розглядати як тотожні, а за яких - ні. На відміну від етнонаціональної акцентуації, характерної для напрацювань щодо центроутворюючих культурних програм, напрацювання щодо культурних кодів відійшли від першопочаткового тяжіння до опису і пояснення культури «суспільства в цілому» з вираженим етнонаціональним акцентом у бік осмислення найрізноманітніших колективних культур на всіх рівнях суспільної життєдіяльності, в тому числі і тих, що знаходяться на периферії культури;

- відображення багатовимірних відмінностей у культурних самопрезентаціях соціальних акторів, що зумовлені домінуючими цінностями в різних сферах повсякденних практик (коло близьких осіб, неформальне професійне середовище, власне дозвілля, громадське життя) порівняно з тими ціннісними портретами, в яких не враховуються відмінності, породжені посферним поділом повсякденної діяльності;

- уявлення про «суб'єктивну» (ту, що ґрунтується на індивідуальному сприйнятті та оцінках) складову в повсякденних соціальних ідентифікаціях представників різних поколінь порівняно з попередніми результатами, здобутими в межах поколінського аналізу, в яких більшою мірою увага була звернена на «об'єктивні» (конвенційно встановлені за результатами наукових досліджень) відмінності у досвіді та цінностях поколінь;

удосконалено:

- визначення культурних кодів, яким пропонуємо позначати знакові і символічні елементи культур, що вказують на смислову сутність тієї чи іншої культури, домінують у ній як загальноприйняті та найважливіші для впорядковування життя й спонукають до соціально визначеного способу поведінки. Порівняно з попередніми визначеннями введено багатовимірну конфігурацію культурних кодів, а саме: нормативно-оціночні коди, ціннісно-смислові коди, інструментально-практичні коди;

- уявлення про основні стратегії емпіричного дослідження культурних кодів в повсякденних практиках, яке на відміну від попередніх уявлень представляє ці стратегії як такі, що утворюються внаслідок 1) проблематизації нормативних або реальних повсякденних практик та 2) проблематизації переконань про те, що конкретно є культурними кодами, у дослідника або у самих досліджуваних. Відповідно, вибір релевантного об'єкта емпіричного дослідження здійснюється серед: 1) офіційних текстів, 2) експертної думки з приводу офіційних текстів, 3) обраних дослідником різновидів практик або 4) громадської думки.

Практичне значення роботи полягає в тому, що:

Розроблено методичні рекомендації щодо проведення емпіричних досліджень ціннісного базису українських споживачів, що забезпечує вивчення чинників формування їхньої повсякденної поведінки.

Результати дисертації можуть бути використані за виконання досліджень та підготовки консалтингових проектів на замовлення компаній.

Дослідницькі засоби для соціальної ідентифікації повсякдення на основі культурних кодів можуть бути зручним методичним інструментом вивчення механізмів відтворення культури та існуючих соціальних структур засобами повсякденних практик, що суттєво доповнює висновки загальних опитувань громадської думки.

Результати є доречними для використання в практиках стратегічного планування соціально-економічного розвитку міст і регіонів, укріплення різного роду соціальних зв'язків, ефективної реалізації прогресивних змін різними підсистемами держадміністрації міста задля його соціально-економічного розвитку.

Результати дисертації можуть бути використані для проведення соціологічних досліджень прикладного спрямування, бо можуть слугувати когнітивним інструментом для експертів у процесі розробки програм удосконалення місцевого чи регіонального планування та розвитку громадянського суспільства в Україні.

Основні результати дисертаційної роботи та пропозиції, що надані до компанії «Бізнес формат», згідно із довідкою від 4 липня 2016 р., №07/04-1 мають прикладне значення, бо стали корисними для більш адекватного розуміння ціннісного базису українських споживачів, чинників формування їх поведінки, що слід ідентифікувати через культурні коди. Окремі матеріали роботи було використано компанією при виконанні досліджень та підготовці консалтингових проектів на замовлення фармацевтичних і харчових компаній. Комунальна науково-дослідна установа «Науково-дослідний інститут соціально-економічного розвитку міста» надала довідку від 5 липня 2016 р. № 190-223, згідно котрої використовувала матеріали дисертації у процесі розробки програм удосконалення місцевого екологічного планування та розвитку екологічного громадянського суспільства в Україні, а також реалізації міжнародного проекту «Культура державного службовця в умовах демократії». У навчальному процесі матеріали дисертації вже використано у проведенні занять на факультеті соціології з таких дисциплін: «соціологія культури», «соціологія мови».

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею, а її висновки та результати, зокрема ті, що розкривають наукову новизну, отримані автором самостійно. Серед 27 публікацій загальним обсягом 51,5 д.а. є 9, що написані із співавторами, з яких в дисертації використано лише ті положення, що є наслідком особистих зусиль здобувача (докладніше див. Список опублікованих праць за темою дисертації). Загальний обсяг авторських текстів 49,87 д.а.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи були апробовані на 17 наукових конференціях: ІІ Міжнародна конференція студентів та молодих науковців «Соціологія і сучасні соціальні трансформації» (22-23 жовтня 2009 р., м. Київ); ІV Міжнародна науково-практична конференція «Реформування економіки України: стан та перспективи» (26-27 листопада 2009 р., м. Київ); Міжнародна міждисциплінарна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна» (22-26 березня 2010 р., м. Київ); ІV Міжнародна науково-практична конференція «Підприємницька діяльність в Україні: проблеми розвитку та регулювання» (27-28 травня 2010 р., м. Київ); Міжнародна міждисциплінарна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна» (19-23 березня 2012 р., м. Київ); Міжнародна міждисциплінарна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна» (18-22 березня 2013 р., м. Київ); Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні питання та проблеми розвитку сучасної цивілізації: історичні, соціологічні, політологічні аспекти» (18-19 квітня 2014 р., м. Херсон); ІІІ Міжнародна науково-практична конференція молодих учених і студентів «Теоретичні, методичні і практичні проблеми соціології управління» (28 квітня 2014 р., м. Донецьк); Міжнародна наукова конференція «Теоретичні та практичні аспекти наукових досліджень-2014» (5 травня 2014 р., м. Київ); науково-практична конференція «Візуальна аналітика та соціологія візуального символізму в дослідженнях ідентичності» (30 травня 2014 р., м. Київ); науково-практична конференція «Візуальна аналітика та соціологія візуального символізму в екології інформаційного простору та масових комунікаціях» (18 жовтня 2014 р., м. Київ); VI Міжнародна науково-практична конференція «Соціологія праці та зайнятості: шляхи інституціоналізації і перспективи розвитку» (30 жовтня 2014 р., м. Київ); VII Міжнародна конференція студентів та молодих науковців «Соціологія і соціальні трансформації» (13-14 листопада 2014 р., м. Київ); науково-практична конференція «Візуальний символізм етнічних ідентичностей в соціальних комунікаціях та смислоутворенні» (29 листопада 2014 р., м. Київ); науково-практична конференція «Етнічні ідентичності в комунікаційному просторі» (27 грудня 2014 р., м. Київ); Міжнародна науково-практична конференція «Вплив суспільних наук на процес розвитку суспільства: можливе та реальне» (6-7 березня 2015 р., м. Київ); науково-практична конференція «Соціологія культурних кодів: проблеми та перспективи» (21 жовтня 2016 р., м. Київ).

Публікації. Зміст та результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у 27 наукових публікаціях, з яких 2 монографії, 1 розділ у монографії, 9 наукових статей у фахових українських та 2 у іноземних виданнях; 12 - тез конференцій, 1 - інше наукове видання.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складена зі вступу, трьох розділів, висновку, додатків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 394 сторінки, з них основної частини - 216 сторінок. Список використаних джерел зайняв 17 сторінок та містить 214 найменувань, у тому числі 6 іноземною мовою. Робота містить 8 додатків на 161 сторінці.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його наукову проблему та головне наукове завдання, мету та завдання для її досягнення, об'єкт, предмет, окреслено новизну одержаних результатів, їх практичне значення, подано відомості щодо апробації результатів дослідження, перелічено публікації за темою дисертації та вказано на особистий внесок здобувача в публікаціях у співавторстві.

У першому розділі «Аналітичний огляд соціологічних досліджень культурних кодів у повсякденних практиках» було окреслено специфіку соціологічних досліджень повсякденних практик та систематизовано соціологічні уявлення щодо культурних кодів, уточнено бачення різновидів культурних кодів у макросоціологічному, мікросоціологічному та інтегративному підходах.

В результаті аналізу різних способів визначення повсякдення і не-повсякдення з опорою на узагальнення, здійснене Н. Еліасом, було встановлено, що розмежовувати неповсякденні практики з повсякденними слід згідно із соціальним значенням конкретних дій для представників різних груп і спільнот, яке може бути установчо-орієнтуючим або орієнтиро-підтримуючим. Повсякденними практиками у соціологічному розумінні, квінтесенція якого виражена у «формулі співтовариства», виведеної В. С. Вахштайном, є такі узвичнені дії, що відбуваються між спільното-установчими подіями різної частоти і розмаху. У них суміщається залученість до різних товариств (сімейного, професійного, дозвіллєвого тощо) і може суміщатися залученість до взаємодій різної міри формалізованості (офіційні / неофіційні, формальні / неформальні), раціоналізованості та активності.

Макросоціологічний підхід до вивчення культурних кодів дає загальне уявлення про основні рівні знаково-символічного контролю і впорядкування, необхідного для культурного та соціального збереження. Його фундаментальний рівень стосується абстрактних норм, принципів і законів, що спрямовують посферний поділ життєдіяльності суспільства та спосіб мислення його членів. Наступним виступає ціннісно-смисловий рівень регуляції. Він послідовно сприяє диференціації повсякденних практик, втілюючись в різні фігури мовлення та матеріалізуючись у речах та діях, які, у свою чергу, також стають своєрідними кодами.

Мікросоціологічний підхід до вивчення культурних кодів дає уявлення про ті ж рівні знаково-символічного контролю і впорядкування культурного та соціального життя, що були відображені і в межах макросоціологічного підходу. Однак мікросоціологічне наближення відображає їх на рівні комунікації представників конкретизованих соціальних груп та категорій, об'єднаних відносно тривалою «спільністю долі» (за виразом І. Гофмана) та знаходженням у схожих «етичних соціальних і психологічних контекстах» (за виразом У. Еко). Вони і представлені головними суб'єктами творення засобів культурного та соціального збереження, в той час як головними «суб'єктами» цього процесу у макросоціологічному підході поставали соціальні інститути та колективне несвідоме.

Інтегративний підхід до вивчення культурних кодів у повсякденних практиках дають урівноважене і динамічне уявлення про коди як культурні структури, об'єктивовані в контексті соціально-практичної ґенези. Культурні коди постають вже за визначенням певними «структурами з пам'яттю» або «структурами з історією». гнучкими засобами передачі натяків про схильність суб'єкта до певного способу контролю і впорядкування практик. Головної уваги удостоюється множинний соціальний суб'єкт, якого С. О. Кравченко назвав «соціумом, що знаходиться у різних темпосвітах».

Перспективи необхідних напрямів досліджень культурних кодів у повсякденних практиках, окреслені представниками макросоціологічного, мікросоціологічного та інтегративного підходів, сходяться у наступних пунктах. По-перше, це необхідність більш детальних досліджень прихильності до впровадження ціннісних контрольно-впорядковуючих компонентів у соціальні середовища з різною ієрархією культурних цілей. По-друге, це необхідність висвітлення суперечностей і складнощів у закріпленні та модифікації смислів згідно із логікою повсякденного мислення. І по-третє, це необхідність концептуалізації щодо неокультурного та посткультурного детермінізму за умов постмодерної соціокультурної динаміки.

У другому розділі «Формування і використання культурних кодів як соціально-ідентифікаційних засобів у повсякденних практиках» охарактеризовано засади розрізнення культурних кодів, центральної зони культури та ядра культури; обґрунтовано взаємозв'язок культурних кодів та соціальної ідентифікації у взаємодії між соціальними акторами; створено концептуальну схему соціальної ідентифікації повсякденних практик на основі культурних кодів, узагальнено попередній емпіричний досвід.

Виявлено, що на перший погляд культурні коди, центральну зону культури та ядро культури можна розглядати як тотожні явища і за атрибутами, і за функціями, що мають на увазі за відповідними термінами. Але з огляду на традиції наукового вжитку термінів «центральна зона культури», «ядро культури» та «культурні коди» відповідні явища слід розрізняти. У напрацюваннях щодо центральної зони культури та ядра культури (обидва явища загалом визначають як найбільш стабільні елементи відповідної культури, однак ядро культури наділене значно більш вираженим опором до змін, ніж центральна зона) нині сформувалася стійка етнонаціональна акцентуація, в той час як напрацювання щодо культурних кодів відійшли від опису і пояснення культури «суспільства в цілому» в бік осмислення найрізноманітніших колективних культур на всіх рівнях суспільної життєдіяльності.

Обґрунтування культурних кодів у статусі соціально-ідентифікаційних засобів опиралося на уявлення про культурні, соціокультурні та соціальні коди у низки дослідників, які представляють ті чи інші спеціальні та галузеві соціології. В основі можливості ідентифікації за участі культурних кодів лежить міцний асоціативний зв'язок між ідентичністю, що передбачена членством у тій чи іншій спільноті, та домінуючими знаковими і символічними проявами у поведінці носіїв цієї ідентичності, які вказують на особливості впорядкування свого побуту. Наріжним питанням залишається те, як концептуалізувати уявлення про культурний детермінізм у його нео- та пост- формах. Як один із кроків до такої концептуалізації була створена концептуальна схема соціальної ідентифікації індивідуальних та колективних акторів у повсякденних практиках на основі культурних кодів, оскільки концептуальна схема - це необхідна система понять, що надає загальне аналітичне оформлення розмаїттю точок зору та емпіричних даних. Вона поєднала в собі уявлення про три основні види культурних кодів (нормативно-оціночні, ціннісно-смислові та інструментально-практичні), і про три ступені соціальної ідентифікації, що різняться між собою мірою солідарності (заснована на спільності долі, на спільності цілей та на спільності переживань).

В результаті узагальнення досвіду емпіричних досліджень застосування культурних кодів у повсякденних практиках було виокремлено чотири стратегії, що спираються на різні типи аналізу. В межах першої стратегії проблематизуються нормативні повсякденні взаємодії і вихідні переконання дослідника щодо того, що конкретно є культурними кодами. Емпіричному дослідженню підлягають нормативні документи, словники, включені до освітніх програм літературні твори, наукові статті тощо. В межах другої стратегії проблематизуються нормативні повсякденні взаємодії та думки досліджуваних з приводу того, що вони вважають культурними кодами. Емпіричному дослідженню підлягає експертна думка з приводу нормативних документів, словників, включених до освітніх програм літературних творів, наукових статей тощо. В межах третьої стратегії проблематизуються реальні повсякденні взаємодії і вихідні переконання дослідника щодо того, що конкретно є культурними кодами. Емпіричному дослідженню підлягають обрані дослідником різновиди практик. В межах четвертої стратегії проблематизуються реальні повсякденні взаємодії та думки досліджуваних з приводу того, що вони вважають культурними кодами. Емпіричному дослідженню підлягає громадська думка (установки, стереотипи, суспільні настрої тощо) з приводу культурних складових повсякденних практик, найбільш знакових з точки зору певної суб'єктності. Для проведення польового етапу нашого дослідження була обрана остання стратегія, оскільки в цьому разі не втрачається відображення суб'єктивного визначення чогось культурного як дійсно постійного і важливого, чия дійсність знаходиться не «на папері», а безпосередньо у вирі життя.

У третьому розділі «Емпіричне дослідження культурних кодів у повсякденній соціальній ідентифікації на прикладі населення Києва» описано хід емпіричного дослідження, його основні етапи та результати, пояснено те, як вони одержані.

З огляду на розвідковий характер дослідження вибірка була сформована на основі комбінованого цільового способу (доступних випадків, квотна за віком, статтю та освітою), щоб, будучи складеною з добровольців, вона при цьому репрезентувала думки представників загальних соціодемографічних категорій - насамперед тих, за якими були квоти. Усі емпіричні дані були оброблені за допомогою програм «SPSS Statistics» (версія 17.0) та «ОСА». Після відсіювання незадовільно заповнених анкет мінімальний запланований обсяг вибірки було перевищено майже вдвічі: задовільні дані надало 409 осіб замість 224, кількість яких була розрахована як необхідна для подальшого застосування до даних критерію «хі-квадрат» та кластерного аналізу. Було вирішено не зменшувати кількість анкет до запланованої, щоб не втрачати цінні дані, і це зіграло позитивну роль за аналізу ставлення респондентів до носіїв різних домінуючих цінностей з огляду на досвід взаємодії з ними респондентів, оскільки тільки 197 осіб мали достатньо повний та різноманітний досвід відповідної взаємодії. На основі даних, отриманих після проведеного емпіричного дослідження, зроблені узагальнюючі висновки, міра загальності яких відповідає розвідковому виду соціологічного аналізу.

На основі даних, отриманих після проведеного емпіричного дослідження, по-перше, було встановлено ієрархію цінностей респондентів у різних середовищах здійснення повсякденних практик. Показано, що у колі близьких осіб вони зазвичай найбільш прихильні до цінностей обов'язку і прийнятності, у професійних відносинах та у плануванні власного дозвілля - до цінностей саморозвою, а щодо участі у суспільному житті - коливаються між суто цими двома видами цінностей та їхнім синтезом. На вибір респондентами домінуючих цінностей та антицінностей у повсякденних практиках значуще впливає приналежність до: 1) статі, 2) вікової категорії, 3) віруючих або невіруючих, 4) тих, хто має вищу освіту, або тих, хто її не має, 5) суб'єктивно визначеної категорії, що визначає домінуючий у праці вид роботи.

По-друге, було перевірено загальний вплив різних соціодемографічних характеристик на ставлення до людей із різними домінуючими цінностями. Впливовими виявились приналежності до відмінних категорій за: 1) віком, 2) матеріальним статком, 3) місцем проживання і роботи, 4) поглядами на віросповідання, 5) освітою і 6) суб'єктивно визначеним домінуючим видом роботи. Також було побудовано загальні індекси соціального схвалення людей із різними домінуючими цінностями та перевірено значення цих індексів на відповідність власним домінуючим цінностям опитаних. На противагу власному ціннісному визначенню респондентами, в їхніх уявленнях про «людей загалом» з тими чи іншими ціннісними кодами найкращі соціальні оцінки здобувають консерватори, в той час як найгірші дістаються нонконформістам-ідеалістам. В результаті перевірки наявності рангових кореляцій між оцінками була зафіксована вражаюча 1) схильність до прямої подібності оцінок одних і тих же категорій людей за різними критеріями та 2) систематична прямо пропорційна узгодженість оцінок щодо людей із ціннісною втратою та щодо людей із ціннісним синтезом.

По-третє, було проаналізовано розподіли інтуїтивно-етичних оцінок респондентами людей із різними домінуючими цінностями на предмет їхньої соціальної корисності чи соціальної згубності. Системоутворюючими соціодемографічними ознаками, що спричинили основні відмінності у цьому між групами респондентів, стали матеріальний статок, місце у організації праці, місце проживання і роботи, приналежність до вікової категорії та бачення власної життєвої історії. Запропоновано вести мову про три відмінні схеми вираження ціннісної прихильності: 1) статусно орієнтовану гармонійну (пов'язана зі значним адміністративним, людським, економічним та культурним капіталом, проте з помірним фізичним, гармонійність цієї схеми полягає у тому, що вибір власних домінуючих цінностей співпадає з позитивним ставленням до людей з аналогічними домінуючими цінностями) - притаманна «впевненому» соціальному типу; 2) конкурентно орієнтовану суперечливу (пов'язана зі значним людським, фізичним та економічним капіталом, проте з низьким адміністративним і культурним, суперечливість цієї схеми полягає у тому, що вибір власних домінуючих цінностей поєднується з негативним ставленням до людей з аналогічними домінуючими цінностями) - притаманна «ущемленому» соціальному типу; 3) позакомпромісно орієнтовану оптимістичну (пов'язана зі значним культурним капіталом, проте з помірним економічним, фізичним і людським та з низьким адміністративним, оптимістичність цієї схеми полягає у тому, що вибір власних домінуючих цінностей поєднується з лояльністю та поміркованістю щодо людей із будь-якими домінуючими цінностями) - притаманна «толерантному» соціальному типу.

По-четверте, було виявлено суб'єктивно найбільш значущі предмети повсякденного досвіду з точок зору представників різних поколінь, які належали до соціальних категорій, відмінних за престижем, статусністю та активністю. Підтверджено вихідне припущення: чим більш престижним, статусним та активним є наповнення життєвого досвіду, тим більше респонденти схильні характеризувати представників свого покоління домінуючим використанням тих предметів досвіду, що призначені для задоволення особистісних потреб. І навпаки: чим менш престижним, статусним та активним є наповнення життєвого досвіду, тим більше респонденти схильні характеризувати представників свого покоління домінуючим використанням тих предметів досвіду, що призначені для задоволення матеріальних потреб. «Суб'єктивна» (тобто ґрунтована на індивідуальному сприйнятті та оцінках) складова соціальної ідентифікації «свого покоління» за притаманними йому інструментально-практичними культурними кодами загалом постала узгодженою з попередніми «об'єктивними» (тобто конвенційно встановленими за результатами наукових досліджень) висновками щодо ціннісних культурних кодів представників різних поколінь (Р. Інглхарт, К. Вельцель). Проте ця взаємозалежність стосується більшою мірою особистого та соціального фасаду, в той час як щодо «декорацій» приватного життєвого простору (домашніх речей) вона частково втрачає свою очікувану силу.

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки проведеного дослідження, необхідно підкреслити, що загальні уявлення про ступінь досягнення мети дисертації та успішності розв'язання в роботі поставлених завдань можна отримати на підставі таких положень.

1. Окреслено специфіку соціологічного дослідження повсякденних практик, яка полягає у тому, що за практиками вбачається особлива латентна соціальна функція, за якою їх відрізняють від їхнього антиподу, тобто практик не-повсякденних. Зазначене розрізнення має стосунок, по-перше, до способів діяльності конкретних соціальних осередків (буржуазії, високопосадовців, вузьких фахівців тощо на противагу «широким масам»); по-друге, до перебування у певних просторово-часових зонах (приватній чи публічній, робочій чи позаробочій) чи по-третє, до знаходження у різних психічних станах (емоційно-піднесеному, рефлексивному, творчому тощо), що з соціологічної точки зору не уявляється продуктивним. Повсякденними практиками у соціологічному розумінні є такі узвичнені, ординарні дії, що здійснюються людьми між подіями спільното-установчого характеру різної частоти і розмаху. Соціальна функція неординарних, суспільно-установчих подій та відповідних їм практик - демонстрація насамперед позитивної сторони об'єднуючого досвіду певної соціальної спільності з метою підтримки заохочення бути і далі частиною саме цієї спільності. В той час як соціальна функція ординарних дій - відтворення орієнтирів, встановлених певним співтовариством як необхідних для безпосереднього відчуття спільності. Таке розмежування дозволило включити до розгляду повсякденних практик узвичнені взаємодії у різнопланових спільностях та враховувати відмінності у мірі їхньої формалізованості, раціоналізованості та активності перебігу.

2. Здійснено систематизацію соціологічних уявлень про культурні коди на підставі «макро-/мікро-» виміру аналізу соціального життя, згідно із яким соціологічні підходи поділяють на макропідхід, мікропідхід та інтегративний підхід. Це дозволило не виводити уявлення про культурні коди із уявлення про культуру загалом, розглянуту в рамках того чи іншого підходу (онтологічного, гносеологічного, аксіологічного, антропологічного, діяльнісного, інформаційно-семіотичного тощо), оскільки загальні визначення культури зазвичай не містять даних про характер соціальних суб'єктів, посередництвом яких у повсякденні практики впроваджуються різні варіанти контрольно-впорядковуючих систем культури. Встановлено, що прихильники макросоціологічного вивчення розкривають функціонування культурних кодів в контексті загальної інституційної обумовленості повсякденних практик, і головними суб'єктами цього процесу постають, відповідно, неуособлені соціальні інститути, що конституюють первинні та вторинні регулятивні патерни, і колективне несвідоме, що спонукає їх прийняти або відхилити. Прихильники мікросоціологічного вивчення розкривають аналогічне в контексті міжособистісних взаємодій, тож творцями більш конкретизованих первинних та вторинних регулятивних патернів у них постають безпосередньо представники різних соціальних груп, спільнот та категорій. Прихильники інтегративного вивчення розкривають аналогічне в контексті повсякденного взаємовпливу і взаємозв'язку структур та діяльності акторів, тож головними творцями і відтворювачами культурних кодів як певних «структур із пам'яттю» або «структур із історією» постають представники співіснуючих у одному і тому ж суспільстві темпосвітів.

3. З'ясовано спільні і відмінні риси культурних кодів, центральної зони культури та ядра культури. Це дозволило не ототожнювати усі можливі культурні коди, напрацювання щодо яких стосуються осмислення найрізноманітніших колективних культур на всіх рівнях суспільної життєдіяльності, лише з тими, що знаходяться у центральній зоні і ядрі культури національної чи етнічної. Виявлено, що в ідеї центральної зони культури ототожнювались «центр культури» і «центр суспільства», вони ж тісно спліталися у концептуальній розбудові із діями деяких окремих «еліт», а отже, формувалося підґрунтя для пошуку, хто і що має право називатися «центральним». З огляду і на кількість, і на правовий статус мова перейшла до обговорення внеску представників титульних націй і домінуючих етносів. Ідея ядра культури, по-перше, була похідною від ідеї центральної зони культури, по-друге, була ідеєю непорушного «центру центра», тож спровокувала роздуми навколо умов свого порушення через протистояння одних «принципових» етносів і націй іншим «принциповим» етносам і націям. На противагу цьому, ідея культурного коду хоча і також першопочатково передбачала уявлення про самобутність деякого «соціального організму» (за аналогією до ДНК у конкретному людському тілі, операційної системи у конкретній машині, граматики у конкретній мові тощо), однак в її розробці відбувся зсув «від культури до культур», що дозволяє розробляти уявлення про культурні коди навіть у тій умоглядній площині, яка названа «периферією культури» в етнонаціональному сенсі.

4. Обґрунтовано, що культурні коди є соціально-ідентифікаційними засобами різноманітних індивідуальних та колективних акторів, в результаті чого стало можливим створити концептуальну схему соціальної ідентифікації, що відбувається у повсякденних практиках за допомогою культурних кодів. Результати обґрунтування наявності асоціативних зв'язків між приналежністю до певних соціальних спільностей та домінуючими знаковими і символічними проявами у поведінці представників цих спільностей з огляду на залучення до розгляду широкого спектру явищ культурного підкреслення як соціальної нерівності (позицій у вертикальному поділі суспільства), так і соціальної несхожості (позиції у горизонтальному поділі суспільства), дозволили за створення концептуальної схеми не зосереджуватися на якихось конкретних соціальних формах, які можуть приймати результати ідентифікації. Натомість було враховано універсальні змістовні тонкощі переходу від менш солідарних до більш солідарних станів. Останні були представлені у концептуальній схемі узгодженими з основними видами культурних кодів, встановленими за результатами систематизації соціологічних уявлень про них, а саме з нормативно-оціночними, ціннісно-смисловими та інструментально-практичними кодами.

5. Охарактеризовано основні стратегії емпіричних досліджень застосування культурних кодів у повсякденних практиках, що спираються на чотири різні типи аналізу. Усі емпіричні наближення до культурних кодів у повсякденних практиках було представлено як такі, що утворюються на перетині 1) проблематизації нормативних або реальних практик та 2) проблематизації вихідних переконань дослідника про те, що конкретно є культурними кодами, або думки досліджуваних з приводу окремих знаково-символічних складових культури повсякдення, які вони вважають найбільш важливими. Відповідно, емпіричному дослідженню могли б підлягати або 1) нормативні документи, словники, включені до освітніх програм літературні твори, наукові статті тощо, або 2) експертна думка з приводу нормативних документів, словників, включених до освітніх програм літературних творів, наукових статей тощо, або 3) обрані дослідником різновиди практик, або 4) громадська думка (установки, стереотипи, суспільні настрої тощо) з приводу культурних складових повсякденних практик, найбільш знакових з точки зору певної суб'єктності.

6. Встановлено тенденції ідентифікації соціальних суб'єктів згідно із нормативно-оціночними культурними кодами, які пов'язані з інтуїтивною етикою повсякденних практик. Це дозволило просунутися, зокрема, у справі дослідження соціально обумовленого формування ціннісних прихильностей, що нині є малодослідженою областю соціального, та підтвердження того, що якщо про соціальну позицію людини свідчать її власні домінуючі цінності, яких вона дотримується у рутинних справах, то про неї мають свідчити і ті ціннісні прихильності, що стосуються її суджень про домінуючі цінності інших людей. Запропоновано вести мову про як мінімум три відмінні схеми вираження ціннісної прихильності: 1) статусно орієнтовану гармонійну, 2) конкурентно орієнтовану суперечливу та 3) позакомпромісно орієнтовану оптимістичну, що, відповідно, притаманні трьом різним соціальним типам, що, відповідно, притаманні трьом різним соціальним типам - «впевненому», «ущемленому» та «толерантному». Суперечності, що можуть виникати за визначення власних ціннісних кодів та вираження ставлення до ціннісних кодів інших людей, постали пов'язаними з непропорційністю обсягів різних капіталів (адміністративного, економічного, фізичного, людського та культурного).

7. Перевірено узгодженість об'єктивних та суб'єктивних культурних кодів у повсякденній соціальній ідентифікації на прикладі поколінського виміру, що дозволило підтвердити необов'язковість співпадіння об'єктивно встановлених офіційних висновків про нормативно-оціночні та ціннісно-смислові коди з суб'єктивним сприйняттям інструментально-практичних кодів, які мали б їм відповідати. Було віднайдено суб'єктивно найбільш значущі предмети повсякденного досвіду з точок зору представників різних поколінь, які належали до соціальних категорій, відмінних за престижем, статусністю та активністю, після чого було з'ясовано, що різниця у об'єктивних соціально-економічних умовах спричинює різницю у тенденціях суб'єктивного відображення найбільш знакових складових побуту, проте ця взаємозалежність стосується більшою мірою особистого та соціального фасаду. В той же час суб'єктивно найбільш знакові «декорації» приватного життєвого простору у всіх постають як сконцентровані навколо задоволення потреб у фізичному поновленні, безпеці, захисті, комфорті (однаково сильно виражено у і більш, і у менш престижних, статусних та активних соціальних категорій), а також у приналежності, любові, самоповазі (більш виражено у менш престижних, статусних та активних соціальних категорій).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:

1. Тащенко А.Ю. Культурні коди (частина 1). Аудіальна та візуальна репрезентація соціальних статусів / А.Ю. Тащенко. - К. : Вид-во ДУІКТ, 2011. - 270 с. 16,7 д.а.

2. Тащенко А.Ю. Культурні коди (частина 2). Продукування та використання кодів соціальної дійсності / А.Ю. Тащенко. - К. : Видавництво ІПК Державної служби зайнятості України, 2014. - 400 с. 19,6 д.а.

Розділ у монографії:

3. Тащенко А.Ю. Візуалізації тілесності у комп'ютерних іграх як індикатори етнічних ідентичностей та засоби їх конструювання / А. Ю. Тащенко, Ю. В. Романенко // Етнічні ідентичності в дзеркалі тілесності та практик харчування. - Монографія 5-и авторів / Ю. В. Романенко, І. О. Святненко, А. О. Поцелуйко, А. Ю. Тащенко, Ю. Ю. Мєдвєдєва. - К. : Вид-во ДУТ, 2015. - С. 92-194. 5,0 д.а. Здобувачеві належить обґрунтування індикаторів етнічних ідентичностей та засоби їх конструювання (2,5 д.а.).

Статті у наукових фахових виданнях України:

4. Тащенко А.Ю. Передумови становлення соціології мови / А.Ю. Тащенко // Ринок праці та зайнятість населення. - К., 2010. - № 2 (23). - С. 44-48. 0,6 д.а.

5. Тащенко А.Ю. Розвиток соціології мови / А.Ю. Тащенко // Ринок праці та зайнятість населення. - К., 2010. - № 3 (24). - С. 35-39. 0,4 д.а.

6. Тащенко А.Ю. Візуальні культурні коди як засоби репрезентації соціальних статусів / А.Ю. Тащенко // Соціальні технології : зб. наук. праць. - Одеса : Астропринт, 2010. - Вип. 46-47. - С. 122-143. 0,9 д.а.

7. Тащенко А.Ю. Еволюція міфів - зміна знаків, непорушність місць / А.Ю. Тащенко // Соціальні технології: актуальні проблеми теорії і практики : зб. наук. праць. - Запоріжжя : КПУ, 2010. - Вип. 48. - С. 37-46. 0,5 д.а.

8. Тащенко А.Ю. Засади систематики культурних кодів / А.Ю. Тащенко // Соціальна психологія: Український наук. журнал. - К., 2011. - № 2 (46). - С. 52-59. 0,4 д.а.

9. Тащенко А.Ю. Становлення соціології коду: передумови та перспективи / А.Ю. Тащенко, А.К. Яковенко // Міжнародний науковий форум: соціологія, психологія, педагогіка, менеджмент : зб. наукових праць. - К. : Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2012. - Вип. 11. - С. 20-34. 0,6 д.а. Здобувачеві належить окреслення передумов становлення соціології коду (0,3 д.а.).

10. Тащенко А.Ю. Характер напрямків досліджень сучасних представників соціології мови / А.Ю. Тащенко, Ю.І. Яковенко // Соціальні технології : зб. наук. праць. Вип. 56. - Запоріжжя : Вид-во КПУ, 2012. - С. 39-60. (0,9 д.а.). Здобувачеві належить пояснення характеру сучасних напрямків досліджень представників соціології мови (0,45 д.а.).

11. Тащенко А.Ю. Змішування цінностей в історико-культурних регіонах: спільні та унікальні риси / А.Ю. Тащенко, А.К. Яковенко // Соціальні технології : зб. наук. праць. Вип. 62. - Запоріжжя: Вид-во КПУ, 2014. - С. 208-219. 0,83 д.а. Здобувачеві належить визначення спільних та унікальних рис цінностей в історико-культурних регіонах (0,4 д.а.).

12. Тащенко А.Ю. Відображення трансформацій повсякденних практик у сучасних дослідженнях / А.Ю. Тащенко // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки: Зб. наук. праць. - К. : КНУТШ, 2014. - № 4 (25). - С. 117-125. 0,45 д.а.

Статті у закордонних наукових фахових виданнях:

13. Тащенко А.Ю. Основные теоретические подходы к определению культурных кодов в социологии / А.Ю. Тащенко, Ю.И. Яковенко, Т.Л. Багаева // Вестник РУДН, серия «Социология». - М., 2015. - Том 15, №3. - С. 19-33. 0,8 д.а. Здобувачеві належить пояснення специфіки визначення «культурний код» в різних теоретичних контекстах (0,3 д.а.).

14. Тащенко А.Ю. Трактовка социального маркирования в социологических подходах / А.Ю. Тащенко, Ю.И. Яковенко, А.П. Шаповал // Analele Institutului National de Cercetari Economice. - Chisinau, 2016: Editia a V-a / Nr. 1. "C" Praedicamento. - S. 55-64. [Кишинёв, 2016. - Том 5. - №1. - С. 55-64. 0,5 д.а.]. Здобувачеві належить пояснення відмінностей тлумачення соціального маркування при застосуванні різних соціологічних підходів (0,3 д.а.).