Партнерство держави і суспільства у соціальному обслуговуванні внутрішньо переміщених осіб

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України

ПАРТНЕРСТВО ДЕРЖАВИ І СУСПІЛЬСТВА У СОЦІАЛЬНОМУ ОБСЛУГОВУВАННІ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ

Ю.В. ГОРЕМИКІНА

канд. екон. наук, старш. наук. співроб.

Анотація

Сьогодні зусиль лише державного сектору недостатньо для вирішення основних проблем внутрішньо переміщених осіб (ВПО) -- пошуку житла та роботи, доступу до послуг соціальної інфраструктури. Тому необхідним є спільне реагування усіх трьох суспільних секторів на цей виклик. Запропоновано створити мережу обласних центрів (відділень) соціального обслуговування ВПО, що представляє собою форму співпраці суспільних секторів. Центром (відділенням) соціального обслуговування може бути державна або недержавна організація, діяльність якої відповідає вимогам державних стандартів соціальних послуг та «Типового положення про центр соціального обслуговування внутрішньо переміщених осіб». Статті даного положення повинні бути розроблені за участю широкого кола експертів. У центрі соціального обслуговування ВПО повинно функціонувати два підрозділи: відділення (відділ) оперативної допомоги та відділення (відділ) планової допомоги. Робота відділення (відділу) оперативної допомоги спрямована на задоволення невідкладних потреб ВПО (харчування, забезпечення необхідними одягом, ліками, засобами реабілітації, організація тимчасового (до 1 місяця) проживання, влаштування до медичних закладів, надання психологічної допомоги), а робота відділення (відділу) планової допомоги передбачає пошук житла та робочого місця для ВПО, інформування про діяльність об'єктів соціальної інфраструктури та недержавних організацій. Основою для роботи відділення (відділу) планової допомоги є Національна база з питань влаштування ВПО, інформацію до якої вносять учасники усіх суспільних секторів. Вона складається з трьох розділів: «Житло», «Робота», «Інфраструктура» і містить інформацію про доступне для оренди чи придбання житло, наявні вакансії, послуги соціальної інфраструктури. Інформацію у Національній базі з питань влаштування ВПО треба постійно поповнювати і оновлювати для забезпечення оперативності реагування на їхні потреби.

Ключові слова: міжсекторне партнерство, внутрішньо переміщені особи, соціальне обслуговування, центри соціального обслуговування ВПО, національна база даних з питань влаштування ВПО.

Аннотация

Ю.В. Горемыкина канд. экон. наук, старш. науч. сотр.

Институт демографии и социальных исследований им. М.В. Птухи НАН Украины

Сегодня усилий только государственного сектора недостаточно для решения основных проблем внутренне перемещенных лиц (ВПЛ) -- таких как поиск жилья и работы, доступа к услугам социальной инфраструктуры. Для этого необходимо совместное реагирование всех трех общественных секторов на данный вызов. Предложено создать сеть областных центров (отделений) социального обслуживания ВПЛ, представляющую собой форму сотрудничества между общественными секторами. Центром (отделением) социального обслуживания может быть государственная или негосударственная организация, деятельность которой соответствует требованиям государственных стандартов социальных услуг и «Типового положения о центре социального обслуживания внутренне перемещенных лиц», статьи которого должны быть разработаны с участием широкого круга экспертов. В центре социального обслуживания ВПЛ может функционировать два подразделения: отделение (отдел) оперативной помощи и отделение (отдел) плановой помощи. Работа отделения (отдела) оперативной помощи направлена на удовлетворение неотложных нужд ВПЛ, а работа отделения (отдела) плановой помощи предусматривает поиск жилья и рабочего места для ВПЛ, информирование о деятельности объектов социальной инфраструктуры и неправительственных организаций. Основой для работы отделения (отдела) плановой помощи служит Национальная база по устройству ВПЛ, информацию в которую вносят участники всех общественных секторов. Она состоит из трех разделов: «Жилье», «Работа», «Инфраструктура» и содержит информацию о доступном для аренды или приобретения жилье, существующих вакансиях, услугах социальной инфраструктуры.

Ключевые слова: межсекторное партнерство, внутренне перемещенные лица, социальное обслуживание, центры социального обслуживания ВПЛ, национальная база данных по вопросам устройства ВПЛ.

Annotation

Yu.V. Horemykina PhD (Economics), Seanior Researcher Ptoukha Institute for Demography and Social Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine

PARTNERSHIP OF THE STATE AND SOCIETY WITHIN THE SOCIAL SERVICES FOR INTERNALLY DISPLACED PERSONS

Currently the efforts of the governmental sector are not enough to solve the main problems of internally displaced persons (IDPs), such as housing and job hunting, access to social infrastructure services, therefore, a joint response of all three sectors of society to address this challenge is needed. It is proposed to create a network of regional centers (departments) of the social services for IDPs, which is a form of cooperation between public sectors. The center (department) of the social services for IDPs could be a state or non-governmental organization the activities of which meet the requirements of the state standards of social services and the “Standard status on the Center of the Social Services for Internally Displaced Persons”. The articles of this document should be developed with the participation of a wide range of experts. Two divisions must function within the structure of the center (department) of the social services for IDPs: the department (division) for operational assistance and department (division) for planned assistance. The work of the department (division) for operational assistance is aimed at satisfying the urgent needs of IDPs (such as provision of food, necessary clothes, medicine, means of rehabilitation, the organization of temporary (up to 1 month) residence, placement in medical institutions, psychological help), while the work of the department (division) for planned assistance involves finding the accommodation and workplaces for IDPs, informing them about the activities of social infrastructure objects and non-government organizations. The National Database for Arrangement of Internally Displaced Persons, which contains information provided and updated by participants of all sectors of society, is the basis for the work of the department (division) for planned assistance. It consists of three sections: “Housing”, “Work”, “Infrastructure”. The National Database for Arrangement of Internally Displaced Persons contains information on the available housing for rent or purchase, vacancies, social infrastructure services.

Keywords: cross-sector partnership, internally displaced persons, social service, center (department) of the social services for IDPs, National Database for Arrangement of Internally Displaced Persons.

Постановка проблеми

Збройний конфлікт на території Донецької та Луганської областей України й анексія Криму призвели до появи серед громадян України внутрішньо переміщених осіб (ВПО), які раптово втратили житло та робочі місця, доступ до послуг соціальної інфраструктури. Авторитетні джерела [1, с. 15] підкреслюють складність, комплексність і довготривалість проблем, викликаних безпрецедентним масштабом внутрішнього переміщення в Україні. Навіть за умов добровільності і підготовленості воно все одно загрожувало б істотними труднощами і на локальних ринках праці, і в контексті доступності освітніх послуг та якісної медичної допомоги. Вагоме значення має неготовність до такого переміщення у зв'язку з його вимушеністю як самих ВПО, так і мешканців і влади регіонів, куди вони прибули. Система надання соціальних послуг, так само, як і ринок праці, мережа освітніх та медичних закладів теж зазнала додаткового навантаження, оскільки очевидним стає той факт, що ВПО є новою категорією отримувачів соціальних послуг в Україні. Зрозуміло, що підготувати заклади соціального обслуговування до появи додаткового контингенту отримувачів за умов, які склалися у 2014 р., було не можливо. Однак саме у цей період активізувались організації «третього сектору» (громадські некомерційні організації) для надання ВПО необхідної оперативної допомоги (гуманітарної, психологічної, пошуку житла та роботи). Ці організації стають реальними партнерами держави у питаннях підтримки ВПО, забезпечуючи оперативною допомогою осіб, яких було б складно охопити державним закладам та установам. До підтримки ВПО та організацій, що їм допомагають, долучились і представники бізнес-сектору переважно як донори. Незважаючи на певну стихійність цих ініціатив, їх практична цінність досі залишається дуже високою.

Наприкінці 2014 р. в Україні з метою вирішення проблем ВПО було створено Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб і єдиний реєстр ВПО, ухвалено Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який регламентує статус ВПО, низку нормативно- правових актів стосовно соціального захисту ВПО:. Водночас питання соціального обслуговування ВПО не втрачають своєї актуальності, оскільки, по-перше, серед ВПО є особи, котрі були отримувачами соціальних послуг і до 2014 р. (одинокі особи похилого віку, особи з інвалідністю, діти-сироти та діти позбавлені батьківського піклування), по-друге, значна кількість ВПО не змогли влаштуватись на новому місці, що змушує їх або повертатись у непідконтрольні українській владі населені пункти або постійно шукати житло і роботу у різних регіонах України. Крім того, громадяни України у меншій порівняно з періодом 2014--2015 рр. кількості продовжують прибувати з непідконтрольних територій. Невизначеність майбутнього ВПО є викликом для держави, подолати який досить складно шляхом участі лише державних інституцій. Сприяти влаштуванню ВПО може партнерство держави та суспільства, що впроваджується у формі міжсекторного партнерства, учасниками якого є державний сектор, бізнес-сектор та організації «третього сектору». У межах такого партнерства розширюються можливості держави з надання необхідних послуг цій категорії осіб. Партнерство передбачає посилену взаємодію зазначених вище Зокрема, Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 01.10.2014 № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг», від 02.07.2014 № 234 «Про затвердження Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної республіки Крим та м. Севастополя», від 16.12.2015 № 1094 «Про затвердження Комплексної державної програми щодо підтримки, соціальної адаптації та реінтеграції громадян України, які переселилися з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції в інші регіони України, на період до 2017 року» (програма вже завершилась). секторів і відповідне делегування деяких державних повноважень у сфері соціального обслуговування недержавному сектору, напрацювання спільних позицій щодо надання соціальних послуг з організаціями бізнес-сектору. Україна вже має успішний досвід такого партнерства, однак поки що залучення організацій «третього сектору» та приватного сектору до соціального обслуговування ВПО не набуло достатнього поширення для того, щоб бути дієвим механізмом вирішення проблем даної категорії громадян. Отже, актуальність теми статті зумовлена необхідністю подальшого розвитку міжсекторного партнерства у наданні соціальних послуг ВПО в Україні.

Аналіз останніх досліджень

Питанням міжсекторного партнерства присвячені праці зарубіжних та українських вчених, серед яких Т. Біркланд, (T. Birkland), П. Грінер (P. Griner), В. Звонар (V Zvonar), І. Лебедєва (I. Lebedieva), А. Ловкова (A. Lovkova), В. Новіков (V Novikov), Н. Піроженко (N. Pirozhenko), Н. Хананашвіллі (N. Khananashvilli), В. Якимцець (V. Yakymtsets). Тему функціонування сфери соціального обслуговування населення досліджували Н. Булейн (N. Bullain), А. Гоней (A. ^nay), О. Давидюк (O. Davydyuk), К. Дубич (K. Dubych), С. Крупа (S. Krupa), О. Макарова (O. Makarova), І. Мещан (I. Meshchan), О. Тищенко (O. Tyshchenko), О. Ярська-Смірнова (О. Yarska-Smirnova). Проблематику становища ВПО в Україні та формування державної політики щодо цих громадян, соціальної роботи з ними висвітлювали І. Аракелова (I. Arakelova), О. Балакірєва (O. Balakirieva), О. Балуєва (O. Baluieva), О. Більовський (O. Bilovskyi), Н. Гусак (N. Husak), Т. Доронюк (T. Doroniuk), І. Євдокимова (I. Yevdokymova), І. Карпова (I. Karpova), О. Коломієць (O. Kolomiiets), Е. Лібанова (E. Libanova), О. Малиновська (O. Malynovska), О. Овчар (O. Ovchar) О. Позняк (O. Pozniak), У. Садова (U. Sadova), Т Семигіна (T. Semyhina), А. Солодько (A. Solodko), С. Трухан (S. Trukhan). Значний внесок у вивчення становища та потреб ВПО в Україні протягом 2014--2017 рр. зробили громадські та міжнародні організації, наукові інститути. Міжнародна організація з міграції (МОМ) проводить відповідні дослідження починаючи з березня 2016 р. Останній раунд відбувся у жов- тні--листопаді 2017 р. У його ході опитано 1025 ВПО методом особистого інтерв'ю та 4014 телефоном по всій країні [2]. За результатами кожного раунду опубліковано звіт. Водночас інформацію про актуальну ситуацію, у якій перебувають ВПО, збирає та оприлюднює у спеціальних звітах Офіс ООН із координації гуманітарних ситуацій (UN OCHA). В Україні існує і велика кількість інших досліджень стосовно потреб ВПО, умов їх проживання, становища на ринку праці тощо, результати яких теж публікують в окремих звітах Наприклад, звіт за результатами комплексного дослідження «Забезпечення потреб та дотримання прав внутрішньо переміщених осіб» (2016), укладений «Центром політичних студій та аналітики» за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні; звіт за результатами дослідження «Оцінка потреб внутрішньо переміщених осіб в Україні та послуг для них» (2015); «Звіт за результатами дослідження потенціалу провайдерів соціальних послуг для дітей з числа внутрішньо переміщених осіб для їх інтеграції та розвитку у громадах» (2016) МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров'я»; тематичні звіти ОБСЄ «Внутренне перемещенные лица в Украине» (2014), «Внутреннее перемещение вследствие конфликта в Украине: повышенная незащищенность пострадавшего населения и факторы напряженности в общинах» (2016); «Тяжелое положение гражданского населения, постадавшего от конфликта на востоке Украины» (2017); звіти Агенства ООН у справах біженців: «Попередній аналіз та оцінка потреб внутрішньо переміщених осіб» (2014), «Звіт про проведення спільної оцінки потреб ВПО, м. Сєвєродонецька (2015), «Звіт про проведення спільної оцінки потреб ВПО, м. Київ та Київська обл.» (2015), «Звіт про проведення спільної оцінки потреб ВПО, м. Маріуполь» (2015), «Звіт про проведення спільної оцінки потреб ВПО, м. Дніпропетровськ та Дніпропетровська область» (2015), «Звіт про проведення спільної оцінки потреб ВПО, м. Львів та Львівська область» (2015), «Звіт про проведення спільної оцінки потреб ВПО, м. Херсон» (2015), «Звіт про спільну оцінку потреб біженців, шукачів притулку та внутрішньо переміщених осіб -- липень 2017» (2017), звіт «Анализ и рекомендации для ответственных лиц и организаций Донецкой области относительно ситуации доступа ВПЛ к информации о возможностях реализации их прав» (2016), підготовлений представництвом Данської Ради у справах біженців та Британським департаментом.

В усіх наведених звітах відзначено високий рівень потреб ВПО у житлі, працевлаштуванні, послугах соціальної інфраструктури. Водночас, питання міжсекторного партнерства у контексті організації соціальних послуг для ВПО досліджені не достатньо. Соціальні послуги для цієї категорії громадян надаються на базі наявних державних і комунальних організацій та установ або ініціатив окремих недержавних організацій, які до 2014 р. також не мали досвіду роботи з ВПО. Проте потреби ВПО дещо відрізняються від потреб інших категорій отримувачів соціальних послуг і повністю задовольнити їх державний сектор не може, а об'єднання зусиль секторів на практиці відбувається не часто. Тому на часі пошук більш чутливих до потреб ВПО моделей надання соціальних послуг на засадах трипаризму.

Метою статті є обґрунтування необхідності співпраці держави, бізнесу та «третього сектору» у соціальному обслуговуванні ВПО шляхом налагодження роботи центрів соціального обслуговування ВПО. Своєрідність такої форми співпраці полягає у її інституціоналізованості та адресній спрямованості.

Наукова новизна статті полягає у розробці практичного підходу до організації роботи центрів соціального обслуговування ВПО.

Виклад основного матеріалу

соціальний обслуговування внутрішній переміщений

У межах реалізації мети представленої статті партнерство держави та суспільства ми розглядаємо як міжсекторне партнерство. Так, низка вітчизняних і зарубіжних авторів міжнародного розвитку (DFID); звіт фундації «Відкрий діалог» «Забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб» (2016); аналітичні записки Національного інституту стратегічних досліджень «Забезпечення соціального захисту дітей внутрішньо переміщенних осіб» (2015), «Шляхи вирішення проблеми внутрішніх переміщених осіб: деякі уроки із зарубіжного досвіду» (2015), публікації ДУ «Інститут економіки і прогнозування НАН України»: наукова доповідь «Вимушені переселенці та приймаючі громади: уроки для ефективної суспільної адаптації й інтеграції» (2016) та інформаційно-аналітичні матеріали до парламентських слухань на тему «Стан дотримання прав внутрішньо переміщених осіб та громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території України та на території, неконтрольованій українською владою в зоні проведення антитерористичної операції» (2016); звіт Міжнародного фонду «Відродження» за результатами дослідження «Проблеми адаптації та працевлаштування ВПО на Луганщині» (2015); публікація за результатами дослідження «Внутрішньо переміщені особи: соціальна та економічна інтеграція в приймаючих громадах» (2016) підготовлений у рамках діяльності проекту міжнародної технічної допомоги «Партнерство для розвитку міст за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади; спільна доповідь зацікавлених сторін «Актуальний стан забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб в Україні» (2017). Крім того, Міністерство соціальної політики України щоквартально публікує звіти про стан виконання заходів, передбачених Комплексною державною програмою щодо підтримки, соціальної адаптації та реінтеграції громадян України, які переселилися з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції в інші регіони України, на період до 2017 року. Інформацію про державну підтримку ВПО можна знайти і у «Соціальних звітах» Міністерства за 2014-2016 рр. Зокрема М. Уорнер (M. Warner), П. Грінер (P. Griner), Т. Біркланд (T. Birkland), C. Вейр, (S. Weir),

A. Лінхард (A. Linhard), С. Ваддок (S. Waddock), М. Джоргенсен (M. Jorgensen), Р. Мертон (R. Merton),

B. Якимцець (V. Yakymtsets), І. Лебедєва (I. Lebedieva), Н. Хананашвіллі (N. Khananashvilli), М. Туленков (M. Tulenkov), В. Звонар (V. Zvonar), А. Ловкова (A. Lovkova), В. Міхєєв (V. Mikhieiev), Н. Діденко (N. Didenko), Д. Неліпа (D. Nelipa), Н. Піроженко (N. Pirozhenko), Т. Семигіна (T. Semyhina), Л. Мельничук (L. Melnychuk), О. Берданова (O. Berdanova). Поряд із поняттям «міжсекторне партнерство» у науковій літературі є і терміни «партнерство трьох секторів», «міжсекторальне партнерство», «багатосекторне партнерство», «публічно-приватне партнерство», «державно- приватно-громадське партнерство», які фактично є синонімічними стосовно міжсекторного партнерства, і такі терміни як «міжсекторна взаємодія» та «партнерство міжсекторної взаємодії», які відрізняються від поняття «міжсекторне партнерство» окремими нюансами і уточнюють його зміст. визначають міжсекторне партнерство як конструктивну взаємовигідну взаємодію (союз, співпрацю, об'єднання зусиль) трьох секторів: державного сектору, бізнес-сектору (комерційного сектору), та «третього сектору» (інститутів громадянського суспільства) з метою вирішення актуальних соціальних проблем ⁴. Державний сектор представляють органи державної влади та місцевого самоврядування, бюджетні установи і організації, бізнес-сектор -- суб'єкти господарювання недержавної форми, які виробляють товари і послуги та створені з метою одержання і максимізації прибутку (підприємства, фізичні особи-підприємці, різноманітні організації, які проявляють ділову активність). Водночас дискусійними є питання віднесення низки організацій (зокрема, політичних партій, соціальних підприємств) до одного з секторів та визначення спільної назви Так, для позначення організацій, які представляють «третій сектор», використовують назви: некомерційні організації, громадські організації, організації громадянського суспільства, інститути громадянського суспільства, недержавні організації. і сутності організацій, що належать до «третього сектору». Найбільш загальними є назви інститути ⁵ громадянського суспільства та недержавні організації (НДО). Враховуючи усю різноманітність форм функціонування організацій «третього сектору» та контекст даного дослідження доцільним є використання назви НДО. У цьому випадку НДО та бізнес-сектор позиціонуються як окремі сектори, мета діяльності яких є різною: бізнес орієнтований на одержання прибутку, а НДО -- на користь для суспільства. Слушною є думка В. Новікова, який серед НДО виділяє чотири групи: систему органів соціального партнерства, соціального страхування, кооперативи (в основному споживчі кооперації), благодійні та неурядові організації. До «третього сектору» також належать спеціальні та місцеві цільові і позабюджетні фонди, що мають соціальну спрямованість і не є юридичними особами [3, с. 6].

В. Звонар виокремлює дві сукупності економіко-організаційних форм міжсекторного партнерства -- бінарні (двокомпонентні комбінації учасників партнерства) та інтегральні (комбінації, що передбачають взаємодію: 1) громадських організацій (ГО) і держави; 2) держави та бізнесу; 3) бізнесу та ГО) Інтегральне партнерство, на відміну від бінарного, базується на пропорційній участі всіх соціальних партнерів у реалізації потенціалу партнерства щодо його об 'єкту. Згадані форми мають здатність до взаємного перетворення без суттєвої втрати якісних параметрів партнерства. [4, с. 57--59]. Важливими умовами реалізації міжсекторного партнерства є зацікавленість у партнерстві усіх сторін, прийнятний для усіх сторін рівень взаємоконтролю діяльності представників кожного сектору, налаштованість на реалістичні сценарії у пошуку рішень і конструктивне вирішення спірних питань. Очевидні переваги міжсекторного партнерства це ефективність і комплексність під час вирішення соціальних проблем на практиці, чутливість до потреб громади у вирішенні соціальних проблем на місцях, сприяння порозумінню у суспільстві, уникнення дублювання функцій організацій різних секторів, вивільнення матеріальних і кадрових ресурсів державних органів влади, установ та закладів. Т. Семигіна звертає увагу на ресурсооптимізаційну функцію міжсекторного соціального партнерства, яка представляє собою відносини щодо розподілу та використання ресурсів між зазначеними суспільними секторами у соціальній сфері [5, с. 183]. Підтримуючи дану тезу В. Звонар зауважує, що конкретні соціальні проблеми як предмет міжсекторного партнерства, породжують соціальні потреби, носіями яких є індивіди та соціальні групи. Для їх задоволення учасники міжсекторного партнерства створюють блага, що мають економічну природу, суспільний та індивідуальний характер [4, с. 25].

Соціальне обслуговування осіб у складних життєвих обставинах, у тому числі і ВПО -- складна і важлива для України соціальна проблема, різні можливості впливу на яку мають усі три сектори, створюючи певні блага у вигляді конкретних соціальних послуг відповідно до потреб отримувачів. О. Макарова підкреслює необхідність залучення до процесів реінтеграції ВПО (особливо до програм з зайнятості ВПО) усіх зацікавлених сторін, включаючи недержавні організації, бізнес, органи державної влади та місцевого самоврядування і розвитку у цьому контексті публічно-приватного партнерства [6, с. 10].

Суттєву роль міжсекторного партнерства в управлінні системою соціального захисту й соціального обслуговування населення в умовах становлення й розвитку громадянського суспільства, формування нової стратегії соціальної політики (у бік її поступової лібералізації) і зменшення ролі держави в соціальному забезпеченні підкреслює І. Мещан. На його думку, змістовною основою соціального партнерства в управлінні закладами соціального обслуговування є соціальна взаємодія суб'єктів соціального партнерства, представлена на макрорівні як взаємодія різних секторів суспільства з метою оптимізації системи соціального обслуговування; на мезорівні -- як взаємодія органів місцевого самоврядування, структур соціально відповідального бізнесу і громадських організацій з метою організаційного розвитку закладів соціального обслуговування; на мікрорівні -- як взаємодія надавачів і отримувачів соціальних послуг з метою соціального захисту та соціальної інтеграції особистості [7, с. 175--176]. Загалом погоджуючись з висновком І. Мещана стосовно змісту соціального партнерства в управлінні закладами соціального обслуговування на макро- та мезорівні, зауважимо, що певною мірою дискусійним є зміст такого партнерства на мікрорівні. Виникає питання про можливість отримувачів соціальних послуг бути повноцінними учасниками партнерства, оскільки вони не виробляють благ у вигляді соціальних послуг і не володіють для цього відповідними ресурсами, вони є споживачами благ. Можливості отримувачів соціальних послуг у вирішенні соціальних проблем переважно зводяться до певної поведінки, що сприяє вирішенню їхніх власних проблем (зокрема, використання порад соціальних працівників, самостійні кроки щодо інтеграції у громаду, ведення побуту, пошуку роботи, тощо). Але якщо більшість отримувачів соціальних послуг займатимуть активну і конструктивну позицію у вирішенні власних життєвих проблем (тобто використовуватимуть усі наявні можливості для покращення ситуації та шукатимуть нові), то ефективність роботи системи надання соціальних послуг теоретично може підвищитись. Хоча складно встановити якою мірою така взаємодія є виявом соціального партнерства. І. Мещан, досліджуючи міжсекторне партнерство у сфері соціального обслуговування, зосереджується на управлінському та інституційному аспектах. Не менш важливим у даному разі є організаційний аспект, оскільки його вплив на задоволення потреб отримувачів є найчіткіше вираженим.