Партнерство держави і суспільства у соціальному обслуговуванні внутрішньо переміщених осіб

Соціальне обслуговування ВПО є специфічним, оскільки повинно не лише допомагати їм інтегруватись у нову громаду та вирішувати соціально-побутові проблеми, але й сприяти мінімізації особливих соціальних ризиків, наприклад, повернення ВПО на непідконтрольні уряду України території, одночасна втрата робочого місця та житла. Для виконання цих завдань держава та інші сектори, які беруть участь у організації соціального обслуговування, мають усвідомити потреби ВПО, знати їх статево-віковий склад та соціальний статус. З цією метою, як зазначено вище, наукові інститути, громадські і міжнародні організації виконали багато досліджень. Більшість із них охоплювали лише окремі області і до 600 респондентів. Ці дослідження тривали переважно у 2014--2016 рр., а структура потреб ВПО має тенденцію до змін. Саме тому нині найбільш актуальною та повною є інформація, викладена у звітах [2, 8, 9]. Станом на 4 грудня 2017 р. за даними Міністерства соціальної політики України в державі нараховується 1488051 ВПО [8] При цьому близько 3,4 млн осіб через конфлікт на сході України потребують гуманітарної допомоги та захисту, з них 15 % -- діти, 28 % -- особи похилого віку, 54 % -- жінки [9]. Отже, кількість осіб, які потребують допомоги, є майже втричі вищою, ніж кількість осіб, які мають статус ВПО. Частина з цих осіб ймовірно отримає статус ВПО у майбутньому..

Опитування МОМ у жовтні--листопаді 2017 р. зафіксувало низку особливостей домогосподарств ВПО. Середній розмір такого домогосподарства -- 2,44 особи, жінки становлять 58 % членів домогосподарств опитаних ВПО, 19 % членів домогосподарств ВПО старші за 60 років. Домогосподарства з дітьми складають 43 % усіх опитаних домогосподарств ВПО, а 8 % мають у своєму складі осіб з інвалідністю. Більшість ВПО (47 %) мешкають в орендованих квартирах, і лише 11 % мають власне житло 8 % ВПО мешкають в орендованих будинках і 3 % -- в орендованих кімнатах, 24 % -- з родичами або родинами, які їх прийняли, 3 % -- продовжують проживати у гуртожитках і 1 % -- у центрах колективного проживання.. Частка домогосподарств ВПО з коштами, котрих «вистачає лише на харчування», залишається високою -- на рівні 33 %, а частка домогосподарств ВПО, що змушені заощаджувати навіть на харчуванні, становить 11 %. Середньомісячний дохід на одного члена домогосподарства ВПО -- 2446 грн, що є суттєво нижчим від встановленого прожиткового мінімуму На листопад 2017 р. він складав 3056 грн. Джерела доходів ВПО розподіляються таким чином: 59 % респондентів назвали заробітну плату основним джерелом своїх доходів, пенсію за віком або за вислугою років -- 37 %, державну допомогу ВПО -- 41 %, соціальну допомогу -- 27 %, фінансову підтримку з боку родичів, які проживають в Україні -- 10 %, випадкові заробітки -- 10 %, гуманітарну допомогу -- 5 %, пенсію по інвалідності -- 4 %, іншу пенсію -- 2 %, інші джерела -- 4 % [2]. [2]. З огляду на значну частку осіб похилого віку, осіб з інвалідністю, осіб, для яких різні види державної допомоги є основним джерелом доходів, у складі домогосподарств ВПО, та зважаючи на загалом низький рівень доходу на одного члена домогосподарства ВПО, значну частку домогосподарств, доходів яких вистачає лише на харчування або не вистачає навіть на нього, можна стверджувати, що найближчим часом такі найменування соціальних послуг як організація харчування, надання грошової або матеріальної допомоги, забезпечення ліками та засобами реабілітації зберігатимуть високу актуальність для ВПО. Не зникає також необхідність у допомозі у пошуку житла та покращенні житлових умов.

Гострим питанням, яке впливає на потреби ВПО у соціальних послугах, залишається зайнятість. Підсумки опитування [2] свідчать, що частка безробітних ВПО становила 20 %, тому потреба у соціальних послугах з працевлаштування продовжує бути однією з основних. Найбільш бажаними типами державної підтримки для ВПО, які шукають роботу, є безпосереднє працевлаштування (60 % опитаних), започаткування власного бізнесу (15 %), перепідготовка (7 %), консультації у центрі зайнятості (5 %), освіта (4 %).

Інтеграція у місцеві громади становить підґрунтя нормалізації життя ВПО Загалом опитування [2] продемонструвало високу самооцінку рівня інтегрованості у громаду -- 67 %, водночас 27 % опитаних ВПО повідомили про часткову інтегрованість і 7 % -- не інтегрувалися. У ході опитування [2] 14 % респондентів заявили, що вони повернулися до своїх попередніх місць проживання. Основними причинами повернення є: наявність власного майна на непідконтрольній території та відсутність у зв'язку з цим потреби сплачувати за оренду житла (60 %), сімейні причини (44 %), недостатні можливості для працевлаштування (18 %), обмежений доступ до соціальних послуг -- охорони здоров'я, освіти тощо (5 %), неможливість інтегруватися у місцеву громаду у попередньому місці проживання (6 %). Що ж стосується решти опитаних ВПО, які переїхали в інші області України, то з них 21 % залишаються у нинішньому місці менше 24 місяців. При цьому респонденти, які змінювали місце свого проживання більше ніж один раз, головними причинами переїзду вважають відсутність можливостей працевлаштування (34 %), проблеми з житлом (39 %), високу орендну плату (27 %)., а соціальне обслуговування є важливим фактором для забезпечення цього підґрунтя. Головними умовами своєї інтеграції у місцеві громади ВПО вважають наявність житла (84 %), постійний дохід (66 %), зайнятість (52 %), доступ до соціальних послуг (35 %), перебування друзів та родичів у тому ж місці (35 %), підтримку з боку місцевої громади (31 %), легкий доступ до документів (14 %), можливість голосувати на місцевих виборах (7 %). Зауважимо, що значна частина ВПО вдається до повторних переміщень у інші громади ^п. Відсутність прийнятного житла та робочого місця призводить до відсутності бачення перспектив у багатьох ВПО, підштовхує їх до частих переїздів, у тому числі і до повернення на тимчасово непідконтрольні території. Саме тому у системі надання соціальних послуг повинна сформуватись схема, що уможливить комплексне сприяння у вирішенні головних проблем ВПО, тобто забезпечення житлом, працевлаштування, доступ до послуг соціальної інфраструктури та гуманітарної допомоги.

Такою схемою може стати налагодження роботи мережі спеціалізованих центрів (або відділень) соціального обслуговування ВПО за участі усіх трьох суспільних секторів. Враховуючи наведені потреби ВПО у кожній області Можливе функціонування центрів соціального обслуговування ВПО і на локальному рівні, однак вибір саме обласного рівня пояснюється кращими можливостями фінансування центрів та ширшими повноваженнями обласних органів влади у їх створенні. країни повинен функціонувати обласний центр (відділення) соціального обслуговування ВПО, тобто заклад, де ВПО отримуватимуть комплекс соціальних, послуг пов'язаних із влаштуванням Під «влаштуванням ВПО» розуміємо наявність у них власного чи орендованого житла, оснащеного необхідними меблями та технікою для життя, робочого місця з заробітною платою не меншою за мінімальну, доступу до послуг освіти і медицини. на новому місці та пошуком прийнятних варіантів для влаштування. Обов'язковою для обласного центру (відділення) соціального обслуговування ВПО є наявність двох структурних підрозділів (відділів) -- відділення (відділу) оперативної допомоги та відділення (відділу) планової допомоги. Робота відділення оперативної допомоги розрахована на задоволення невідкладних потреб ВПО: харчування, забезпечення одягом, ліками, засобами реабілітації, організація тимчасового (до 1 місяця) проживання, влаштування до медичних закладів, надання психологічної допомоги. Робота відділення планової допомоги передбачає пошук житла та робочих місць для ВПО, інформування про послуги соціальної інфраструктури у населених пунктах області та про можливості одержання допомоги з боку НДО.

Незамінним елементом функціонування відділення планової допомоги є національна база даних з питань влаштування ВПО, яка містить інформацію про доступне для оренди та придбання житло, робочі місця, об'єкти соціальної інфраструктури у населених пунктах. Доступ до бази повинні мати працівники усіх центрів. Інформація у цій базі даних має бути систематизована за трьома тематичними розділами: «Житло» -- інформація про квартири, будинки, кімнати, кімнати та ліжко-місця у гуртожитках та хостелах, які можна орендувати, можливість пільгового придбання житла (наприклад, відповідні регіональні програми); «Робота» -- інформація про наявні вакансії; «Інфраструктура» -- інформація про лікарні, школи, дитячі садки, заклади соціального обслуговування та НДО, що надають ВПО допомогу. Базу даних треба постійно оновлювати і поповнювати за рахунок інформації, наданої органами влади (центральними і місцевими), Державною службою зайнятості України, державними підприємствами, приватними підприємствами і підприємцями та іншими представниками бізнес-сектору, НДО, фізичними особами. Тобто усі суспільні сектори спільними зусиллями мають формувати інформаційне підґрунтя. Інформація, розміщена у базі, повинна якісно відрізнятись від інформації, яку ВПО можуть знайти в інших джерелах, наприклад у мережі Інтернет. По-перше, працівники центрів перевірятимуть її двічі: коли вона надійде у базу та перед наданням конкретній особі. По-друге, за допомогою бази відбуватиметься комплексний підбір житла і роботи, закладів соціальної інфраструктури у бажаному для ВПО населеному пункті. По-третє, база повинна бути орієнтованою на охоплення максимальної кількості населених пунктів області, у тому числі і малих міст. Розробником програмного забезпечення для національної бази з проблем влаштування ВПО відповідно до засад міжсекторного партнерства можуть бути представники бізнес-сектору, наприклад компанії, які надають послуги у сфері ІТ, після проведення Міністерством соціальної політики України конкурсу на розробку і встановлення програмного забезпечення.

Алгоритм роботи відділень планової допомоги досить простий. До них звертаються установи і організації, які мають намір розмістити інформацію у базі і запропонувати ВПО роботу або здати їм в оренду житло. Потім працівники центрів здійснюють перевірку інформації, після чого вона потрапляє у базу. Методи перевірки (особисте відвідування, перевірка документів і т. д.) обиратимуться залежно від ситуації. Після звернення ВПО працівники центрів здійснюють підбір відповідної інформації, уточнюють її актуальність (переважно телефоном) та домовляються про зустріч для свого клієнта з організацією або особою, яка надала інформацію. До роботи відділення планової допомоги у питаннях пошуку для ВПО належної роботи можуть бути залучені і фахівці Державної служби зайнятості. Отже, після звернення ВПО отримують інформацію про можливі комбінації житла, робочого місця, закладів соціальної інфраструктури у бажаному населеному пункті, при чому не обов'язково тієї самої області, де знаходиться центр. ВПО самостійно вирішують, як розпорядитись цією інформацією, але повідомляють про своє влаштування.

Особливої уваги заслуговує проблема залучення до участі у організації роботи центрів соціального обслуговування ВПО бізнес-сектору, оскільки його представники діятимуть у системі міжсекторного партнерства за умови отримання вигод. Такими вигодами можуть стати часткова оплата державою протягом певного періоду праці ВПО за умови прийняття на роботу приватним підприємством, або надання додаткових державних гарантій щодо оплати оренди житла для ВПО (якщо орендодавцем виступатиме комерційна структура), забезпечення безкоштовної або пільгової реклами у ЗМІ чи надання безкоштовного або пільгового рекламного простору на території населених пунктів. Вигоду у вигляді формування позитивного іміджу комерційним структурам можуть принести і програми корпоративного волонтерства, зокрема програми збору гуманітарної допомоги для відділень оперативної допомоги.

Окремі положення, які забезпечують розвиток міжсекторного партнерства у соціальному обслуговуванні, містять статті 12 та 13 Закону України «Про соціальні послуги», відповідно до яких сфера надання соціальних послуг заснована на використанні та розвитку всіх форм власності і складається з державного та недержавного секторів, а органи влади під час організації надання соціальних послуг співробітничають між собою, а також із суб'єктами, які надають соціальні послуги, іншими юридичними та фізичними особами [10]. Отже, Центром (відділенням) соціального обслуговування ВПО може бути державна організація чи її структурний підрозділ або недержавна організація, робота яких відповідає вимогам, установленим Міністерством соціальної політики України. В першу чергу вимоги Міністерства до організації, що має намір стати центром або відділенням соціального обслуговування ВПО, повинні стосуватись кількості персоналу, його вмінь і навичок, приміщення та технічного оснащення організації. Ключовими вміннями та навичками для персоналу центру обслуговування ВПО є: комунікативні навички, володіння ПК, вміння Включаючи директора, системного адміністратора, бухгалтера. У регіонах України з найбільшою кількістю ВПО (Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Запорізька, Харківська області) кількість працівників обласних центрів соціального обслуговування ВПО може бути збільшена до 35 осіб. швидко аналізувати ситуацію, знання основ соціальної роботи. Оптимальна кількість персоналу центру -- 15--20 працівників ¹⁴.

Вимоги до роботи центру соціального обслуговування ВПО доцільно відобразити, зокрема, у «Типовому положенні про центр (відділення) соціального обслуговування внутрішньо переміщених осіб». Даний нормативно-правовий акт повинен бути розроблений за участі широкого кола експертів -- представників органів центральної та місцевої влади, недержавних організацій, у тому числі і міжнародних, що потенційно можуть стати донорами для проектів із налагодження роботи центрів, науковців, працівників сфери соціального обслуговування, волонтерів. Також державні вимоги до змісту і якості багатьох соціальних послуг вже частково відображені у затверджених державних стандартах соціальних послуг Наприклад, у Державному стандарті соціальної послуги представництва інтересів, Державному стандарті соціальної адаптації, Державному стандарті соціальної послуги консультування. Протягом 2014--2017 рр. ВПО отримували ці послуги у різних державних закладах, однак зручніше для ВПО та органів місцевої влади, щоб соціальні послуги надавались у спеціалізованих обласних центрах.. Серед державних організацій значний потенціал для відкриття відділень соціального обслуговування ВПО як структурних підрозділів мають територіальні центри соціального обслуговування та центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Серед НДО потенціал стати центрами соціального обслуговування ВПО мають ті організації, які здобули досвід роботи з ВПО у 2014--2017 рр. У разі значного скорочення потреб у соціальному обслуговуванні ВПО діяльність даних центрів (відділень) може бути переорієнтована на надання соціальних послуг іншим категоріям населення.

Суттєвим питанням є фінансування діяльності центрів соціального обслуговування ВПО. Закон України «Про соціальні послуги» визначає низку джерел для фінансування соціального обслуговування: кошти державного та місцевих бюджетів, спеціальних фондів, кошти підприємств, установ та організацій, плата за соціальні послуги, кошти благодійної допомоги (пожертвування), кошти одержувачів соціальних послуг та інші джерела, передбачені законодавством [10]. Найбільш прийнятним для фінансування центрів соціального обслуговування ВПО є механізм соціального замовлення Згідно з Постановою Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку здійснення соціального замовлення за рахунок бюджетних коштів» органи виконавчої влади -- розпорядники бюджетних коштів, на них покладено обов'язок з організації надання соціальних послуг, конкурсів із залучення бюджетних коштів для надання соціальних послуг серед потенційних організацій-надавачів послуг для ВПО [12].. Його предметом, як зауважує К. Дубич, є соціальні послуги, сформовані замовником соціальних послуг у вигляді певного технічного завдання, яке включає конкретні параметри, очікувані результати (позитивні зміни в цільовій групі одержувачів послуг) та максимальну вартість соціальних послуг, розраховану відповідно до законодавства [11]. Донорські та спонсорські кошти для організації діяльності центрів соціального обслуговування ВПО можуть надходити від недержавних та бізнес-організацій у вигляді грантів або благодійних пожертвувань.

Таким чином, створення центрів соціального обслуговування ВПО передбачає п'ять основних аспектів міжсекторного партнерства: 1) участь НДО у створенні центрів соціального обслуговування ВПО та їх фінансуванні; 2) участь бізнес-сектору у фінансуванні діяльності даних центрів; 3) участь усіх суспільних секторів у формуванні бази даних з питань влаштування ВПО; 4) участь бізнес-сектору у розробці відповідного програмного забезпечення; 5) участь бізнес-сектору у підтримці роботи центрів соціального обслуговування ВПО через програми корпоративного волонтерства.

Висновок

На сьогодні сформувалась низка взаємопов'язаних і проблемних для ВПО питань, вирішення яких потребує комплексного підходу. Не викликає сумнівів доцільність використання переваг міжсекторного партнерства у наданні ВПО соціальних послуг, інструментом якого можуть бути центри (відділення) соціального обслуговування ВПО. При цьому кожен із секторів використовує увесь спектр своїх можливостей: державний сектор забезпечує створення центрів (відділень) соціального обслуговування ВПО, законодавчої бази з даного питання, організацію конкурсів у межах соціального замовлення на надання ВПО соціальних послуг, ведення і наповнення інформацією національної бази даних з питань влаштування ВПО та організацію конкурсів щодо розробки відповідного програмного забезпечення; бізнес-сектор розробляє програмне забезпечення для національної бази даних з питань влаштування ВПО, бере участь у наповненні її інформацією, надає спонсорські кошти для центрів соціального обслуговування ВПО або закуповує для них обладнання; недержавні організації створюють центри (відділення) соціального обслуговування ВПО або є ними, беруть участь у наповненні національної бази даних з питань влаштування ВПО інформацією, надають донорські кошти.

Література

1. Лібанова Е.М. Вимушене переселення з Донбасу: масштаби та виклики для України: (за матеріалами наук. доп. на засіданні Президії НАН України 8 жовт. 2014 р.) // Вісн. Нац. акад. наук України. 2014. № 12. С. 15-24.

2. Звіт національної системи моніторингу ситуації з внутрішньо переміщеними особами за грудень 2017 р. [Електронний ресурс] / Міністерство соціальної політики України, Міністрество з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, Міжнародна організація з міграції). Режим доступу: http://iom.org.ua/sites/default/files/nms_round_8_de- cember_2017_ukr_press.pdf (дата звернення: 10.01.2018).

3. Новіков В.Н. Недержавні організації і соціальний розвиток // Праця і зарплата. 1995. № 22 (86). С. 6-7.

4. Звонар В.П. Міжсекторне партнерство як механізм реалізації регіональної соціальної політики: концепція для України / Віктор Павлович Звонар. Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2009. 300 с.

5. Семигіна Т.В. Словник із соціальної політики / ТВ. Семигіна. К.: Академія, 2005. 256 с.

6. Макарова О.В. Реінтеграція внутрішньо переміщених осіб до місцевих ринків праці та запровадження активних програм зайнятості // Ринок праці та зайнятість населення. 2015. № 1. С. 7-10.

7. Мещан І.В. Соціальне партнерство в управлінні соціальним обслуговуванням населення в Україні: регіональний контекст: дис. на здобуття наук. ступеня канд. соц. наук: 22.00.04 / Мещан Ігор Вікторович. Запоріжжя, 2016. 231 с.

8. Допомога МОМ населенню, що постраждало від конфлікту в Україні: щомісячний звіт (листо- пад-грудень 2017) [Електронний ресурс] / Міжнародна організація з міграції (МОМ). Режим доступу: http://www.iom.org.ua/sites/default/files/report_november-december_2017_ukr.pdf (дата звернення: 10.01.2018).

9. Огляд гуманітарних потреб 2018. Україна [Електронний ресурс] / UN OCHA. Режим доступу: https://www.humanitarianresponse.info/system/files/documents/files/humanitarian_needs_overvi- ew_2018_ua_20171130.pdf (дата звернення: 10.01.2018).

10. Про соціальні послуги: Закон України від 19.06.2003 № 966-IV [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/966-15

11. Дубич К.В. Соціальне замовлення - ефективний механізм надання соціальних послуг в Україні [Електронний ресурс] // Державне управління: теорія та практика. 2013. № 1. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Dutp_2013_1_14 (дата звернення: 10.01.2018).

12. Про затвердження Порядку здійснення соціального замовлення за рахунок бюджетних коштів: Постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2013 № 324 [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/324-2013-%D0%BF (дата звернення: 10.01.2018).

Размещено на Allbest.ru