Постановка проблеми. Кожна історична епоха вибудовує свою ієрархію ідентичностей. Первісна людина насамперед відчувала свою спорідненість з родом, у другу чергу - з племенем. Перехід до епохи державного існування зробив одним із смисложиттєвих орієнтирів ставлення людини до влади, її лояльність чи нелояльність до сюзерена та державних інститутів. У XVIII ст. на фоні кризи старих ціннісних пріоритетів з'являється уявлення про нації як мовно-культурні та територіальні спільноти, а отже, і про національну належність. Але й сьогодні, як зазначає британський соціолог Е. Сміт, незважаючи на інтенсивні процеси глобалізації та формування наднаціональних і соцієтальних ідентичностей, національна ідентичність лишається важливим критерієм культури, принципом урядування та фокусом соціально - економічної активності [7, c.23].

Проблема пропонованого дослідження полягає у необхідності соціологічного вивчення особливостей формування та проявів національної ідентичності в нових соціокультурних умовах.

Аналіз досліджень і публікацій. Дана проблема в першу чергу репрезентована конструктивістсько-інструментальними та постмодерніст - ськими підходами до вивчення національної ідентичності, представниками яких є Б. Андерсон, Е. Геллнер, Р. Брубейкер та ін. Серед українських дослідників на таких теоретико-методологічних позиціях виступають В. Арбєніна, Л. Аза, В. Середа, Л. Малес, Ю. Сорока та ін. У межах цих підходів пропонується розуміння національної ідентичності як дискурсивної ідентичності, головними рисами якої є змінюваність та темпоральність. Національна ідентичність з цієї точки зору буде не чим іншим як репрезентацією актуального державотворчого дискурсу. Тому об'єктивація існування держави через організацію єдиного національного простору водночас зі змістовним його наповненням є основою механізму конструювання національної ідентичності та пояснює можливості її репрезентації у національних туристичних об'єктах.

Мета дослідження - виявити особливості репрезентації національної ідентичності крізь призму туристичного погляду в просторі міста.

Виклад основного матеріалу. Поняття туристичного погляду в соціологію ввів британський соціолог Дж. Уррі, позначаючи ним особливість сприйняття оточуючого простору особистістю під час здійснення туристичних практик [6, с.67]. Навіть найбуденніші речі сприймаються допитливо і яскраво в пошуках пам'яток, сувенірів, місць для яскравих та неповторних фото. I цим поглядом наділені не лише самі туристи, але й місцеві мешканці, які в очікуванні на гостей оцінюють звичні ландшафти на предмет туристичного інтересу.

Щоб зрозуміти, яким чином туристичний погляд може актуалізувати національну ідентичність, потрібно звернутись до ідеї банального націоналізму британського соціолога Майкла Білліга. Він звертає увагу на те, що націоналізм тримається не стільки на голосних деклараціях, скільки на повсякденних, рутинних діях та уявленнях, які здаються природними, оскільки вони "наші" [1].

Банальний націоналізм складає невід'ємну частину людини та її ідентичності, як відповідь на значимість уявної присутності в житті індивіду інших, що розділяють з ним щось спільне.

Центральним елементом будь-якої нації є автонарратив. Незважаючи на те, що національні держави формувались здебільшого у XIX ст., всі вони мають прадавні національні легенди, які розповідають нам про народ, що неухильно йде крізь віки. Майкл Білліг називає це льодовиковим часом національної історії, який вважається унікальним та таким, що належить виключно даній нації і є спільним для всіх її представників.

Цей банальний націоналізм і уявлення про індивідуальну історію кожної нації чимось подібні фракталу. Банальний націоналізм вбирає в себе неправильні, але дивним чином подібні один одному форми, віднайдені в розрізнених явищах на всіх рівнях соціального тіла, починаючи з кожної окремої людини, місцевих спільнот та закінчуючи ядром суспільства.

Європа другої половини XIX ст. являє собою епоху дивних відкриттів, національних традицій, побудованих на основі особливих історичних періодів та місць, яким був наданий сакральний характер.

Ідея Франції, що спершу носила елітарний характер, була популяризована в ході процесу масового зведення національних монументів, особливо в перебудованому Парижі, де вони стали приманкою для туристів та об'єктом споглядання, обговорення та тиражування через картини, фотографії, а пізніше фільми [8, с. 192].

Фізична мобільність взагалі, а туризм особливо є важливою частиною процесу, через який представникам окремих країн навіюється уявлення про спільну ідентичність, пов'язану з пев - ною територією, що займає та чи інша спільнота та претензіями на неї. В просторі міста образи різних окремих місць, ландшафтів, національних емблем та символів набувають великої ваги та значення, оскільки формуються самими мешканцями не лише для презентації себе гостям міста, але й для себе особисто. Різні туристичні об'єкти є постійним "банальним" нагадуванням нам нашої національної приналежності. Тобто мешканці міста як учасники місцевого самоуправління і як представники держустанов та індустрії туризму є і агентами репрезентації національної ідентичності, і реципієнтами цих смислоутворюючих образів - об'єктів національної ідентичності.

Дніпропетровськ досить цікавий і показовий для аналізу з цього приводу, оскільки власне туристичність у Дніпропетровську не є характерною рисою. До початку 1990-х він був так званим "закритим для іноземців містом", через розташування в ньому ракетного виробництва, але навіть по зміні статусу офіційні органи влади не ставили собі за мету розвивати його туристичний потенціал. В офіційних зверненнях голови міста ми зустрічаємо метафори "Дніпропетровськ - ділова столиця України", "Місто комфортне для життя", але не йдеться про його туристичну привабливість і необхідність її розвивати.

Але тим не менше місто не може ігнорувати виклики сучасності. І навіть такі стихійні процеси розвитку туристичної сфери, як поява в Дніпропетровську free-walking турів, збільшення кількості коусерферів з Дніпропетровська, поява таких проектів спільнокошту, як "Квартал мистецтв" залучають все більше і більше звичайних мешканців Дніпропетровська до участі в його туристичній розбудові та рефлексії над його простором для презентації Іншому. І навіть на офіційному рівні останнім часом відбуваються спроби використати такий інтерес до туристичної привабливості міста. Так проект голови обласної ради Є. Удода "Гарне місто" передбачав конкурс серед місцевих мешканців на кращі нові туристичні маршрути в місті та області [5].

Які туристичні об'єкти можуть стати об'єктами репрезентації національної ідентичності? В першу чергу, це об'єкти напряму пов'язані з національною культурою та історією - національні музеї, театри, художні галереї, які апелюють до співучасті міста в історичному і культурному становленні нації.

Британський соціолог Девид МакКрон в своїй роботі "The Sociology of Nationalism" зазначає, що з середини ХІХ ст. мандрівки з метою ознайомлення з найважливішими місцями, текстами, виставками, спорудами, пейзажами та суспільними досягненнями внесли значний вклад в укріплення культурного уявлення про існування уявної нації. Особливо важливу роль в генеалогії націоналізму в більшості спільнот зіграло створення національних музеїв, поява національних художників, архітекторів, музикантів, драматургів, письменників, істориків, археологів, а також демонстрування національних досягнень на міжнародних (всесвітніх) виставках [10].

У Дніпропетровську Історичний музей ім. Д. Яворницького активно виконує цю функцію і пов'язує історію міста з прадавніми часами не лише козацької доби, але й часів кочових племен. Цікавим об'єктом для туристичного погляду, з цієї точки зору, стали так звані "скіфські баби", дійсна експозиція яких розташована поряд з самим музеєм і репліки на яких ми можемо побачити серед сучасного оформлення відремонтованих дніпропетровської набережної та скверу ім. Леніна. Цей факт демонструє спробу міцніше нас прив'язати до нашої прадавньої історії на "банальному", повсякденному рівні.

Інша група туристичних об'єктів - це унікальні місцеві об'єкти, ті, з якими місцеві мешканці пов'язують унікальність свого регіону. Серед них традиційно присутні історичні об'єкти, архітектурні, природні. Дніпропетровськ же має і новітні об'єкти цікаві для туристичного погляду.

Так у жовтні 2012 року в Дніпропетровську був відкритий Культурний єврейський центр "Менора". І на перший погляд, це подія стосується не зовсім української національної ідентичності. Але так було б якби ми розглядали національне лише в етнічному зрізі, а не в державно-політичному. Тож на нашу думку, підкреслення унікальності цього культурного центру, відзначення його як "Найбільший у світі" та розташування його саме в Дніпропетровську викликає почуття гордості у місцевих мешканців за своє місто і за свою країну, бо саме тут це стало можливим. На підтвердження цього маємо зазначити, що у день відкриття центр відвідали чимало дніпропетровців, які до єврейської спільноти не мають відношення [4].

У жовтні 2013 р. в Дніпропетровську був відкритий музей "Парк ракет" на підтвердження самопроголошеного звання Дніпропетровська - космічна столиця України, що підкреслює власну унікальність у межах національної спільноти [2].

Іншим важливим зрізом для аналізу репрезентації національної ідентичності в просторі міста Дніпропетровськ є його промисловий образ. І він також має що запропонувати туристичному погляду - з 2012 року організовуються регулярні безкоштовні екскурсії на завод Інтер - пайп Сталь, що позиціонується як унікальний в національному масштабі - як перший завод в незалежній Україні, що побудований з "нуля", та один з найбільших виробничих комплексів такого типу в Европі та СНГ [9].

Серед важливих для нашого міста об'єктів репрезентації національної ідентичності маємо зазначити і символ спортивної звитяги місцевий ФК "Дніпро", який у просторі міста представлений відбудованим стадіоном Дніпро-Арена та пам'ятником присвяченим перемогам команди "Дніпро - Чемпіон", встановлених на бульварі Кучеревського - видатного тренера команди. ФК Дніпро є одним з лідерів національного чемпіонату та постійним учасником європейських турнірів, тому він одночасно є і сильним емоційним ресурсом національної ідентичності дніпропетровців.

Природні об'єкти також можуть виступати об'єктами репрезентації національної ідентичності. І головним таким об'єктом для Дніпропетровська безумовно є ріка Дніпро, що є важливою частиною національної культури та історії. В якості туристичних об'єктів, що актуалізують Дніпро для мешканців та гостей міста, в першу чергу виступає набережна, якою дуже пишаються місцеві жителі - називають найдовшою в Європі та найкрасивішою в Україні, і яка є візитівкою міста і присутня на більшості зображень, що презентують місто. Іншим туристичним об'єктом, що репрезентує національну ідентичність, апелюючи і до націєтворчого образу Дніпра, можна відзначити штучний водоспад "Порог Ревучий", відкритий мером міста у вересні 2013 року і пов'язаний з реконструкцією пам'ятника Тарасові Шевченку, що знаходиться поруч з водоспадом і є, до речі, "найбільшим в Україні". У своїй урочистій промові мер міста І. Куліченко відзначив, що "Тарас Шевченко дивиться як раз на Порог Ревучий. Ми виконали його заповіт і подарували мешканцям гарний водоспад" [3].

національна ідентичність ідея банальний націоналізм

Висновки