Організація дозвілля людей похилого віку в громадських та державних установах

Особливе місце в дозвіллєвих уподобаннях людей «третього віку» займає телебачення. Телебачення відкриває доступ не тільки до видовищних видів мистецтва, а й до різноманітних джерел інформації та знань. А широке використання в діяльності засобів масової комунікації «зворотнього зв'язку» (наявності великої кількості «контактних телефонів», працюючих в прямому ефірі і т. ін.) роблять людину активним учасником поточних подій, залучають її до обговорення тих чи інших проблем, створюють атмосферу довіри і «включеності». Хоча, певною мірою, це є тривалим спілкуванням із штучним середовищем.

В цілому специфіка домашньої матеріальної бази дозвілля обумовлюється наступними факторами: по-перше, рівнем матеріальної забезпеченості, яка вимірюється величиною прибутку, який приходиться на одного члена сім'ї, величиною прибутку, який визначається в бюджеті сім'ї на культурні потреби, життєвим і майновим станом; по-друге, суб'єктивними особливостями сім'ї -- її складом, віком, станом здоров'я, освітньо-кваліфікаційним рівнем, інтересами, ціннісними орієнтаціями і дозвіллєвими перевагами кожного члена родини, сімейними традиціями, характером міжособистісних відносин і т.ін.

Проте, обмеження дозвіллєвої діяльності лише пасивними формами експлуатації суперсучасних аудіовізуальних засобів і систем не сприяє реалізацїї в повній мірі рекреативно-розвиваючого потенціалу у дозвіллі людей похилого віку. З іншого боку, вдома є всі можливості проводити вільний час за рахунок занять хоббі, художньою і прикладною творчістю, сумісних сімейних ігор, свят, соціально значущого спілкування (якщо мова йде не про нуклеарні сім'ї). Відмінності у практичній дозвіллєвій діяльності проявляються за ознакою статі. Так, наприклад, майстрування, будівничі роботи, садівництво в основному практикуються чоловіками; шиття, плетіння, гаптування, кулінарія, як правило, -- сфера жіночого дозвілля [1]. Вчені підрахували: людина на дозвіллі може вибрати собі предметну діяльність з 600 видів, типів і форм. Це розширює, як ми бачимо, межі домашнього дозвілля, але й ускладнює діяльність установ культури, які самі можуть запропонувати до 200 різних форм культурно-дозвіллєвої діяльності.

Дозвілля пенсіонерів, які з тих чи інших причин не проживають вдома, має особливий характер. Люди, які втратили здатність самостійно пересуватися і потребують постійного догляду, часто потрапляють у будинки-інтернати (в Україні виділяється 300 грн. на утримання, з них 120 грн. на харчування у будинках- інтернатах). За даними соціологічних досліджень, найбільш розповсюджені причини, за якими люди похилого віку потрапляють у будинки- інтернати, це самотність (48,8%), незадовільний стан здоров'я (30%), конфліктна ситуація в сім'ї та ініціатива родичів (19%) [5].

В будинках-інтернатах загального типу (для старих людей та осіб з інвалідністю) проводиться робота з соціально-психологічної адаптації людей похилого віку до нових для них умов, самоідентифікації особистості. Вивчаються їх особливості, звички, інтереси, установки; їх потреби у трудовій зайнятості; переваги у змістовному дозвіллі тощо. Спеціалісти галузі «терапії рекреацією» визнають, зокрема, що одним із засобів такої терапії може стати перебування в колі найбільш пам'ятних предметів (речей), реліквій. Особливі речі та майно з їх символічним значенням та асоціаціями можуть допомогти старим людям пристосуватись до нового оточуючого середовища, полегшити адаптацію, забезпечити комфортність перебування, почуття належності і цілісність інтегрованої особистості. Виділяють загальні та осо- бистісно-характерні категорії значень, які мають відношення до особливого майна. Часто літні люди ідентифікують себе з дорогими для них речами та майном (фотографіями, виробами релігійного характеру, коштовностями, меблями, зразками візуального мистецтва та ін.). Досвід вивчення проблем старих людей, які проживають в будинках-інтернатах, показує більш високе задоволення життям у тих, хто зберігає деякі предмети і речі. Виникають форми спілкування, які раніше не практикувалися. В центрах опіки США вже стало традицією створювати спеціальні виставкові вітрини в кімнатах активного відпочинку, де особливі речі є доступними для огляду і в той же час надійно захищені. Вони використовуються під час спільної діяльності людей похилого віку, їх активного відпочинку, а також для оцінки цього досвіду [9]. Альтернативою будинкам-інтернатам слугують спеціальні житлові будинки для самотніх людей похилого віку та подружніх пар з комплексом служб соціально-побутового призначення (магазином, їдальнею, пральнею, медичним кабінетом з цілодобовим обслуговуванням). У 1993 р. нараховувалось 106 таких будинків, з них у Києві -- 8. В таких будинках людина проживає у власній оселі (хоча її не можна успадкувати) і має більше можливостей для спілкування з колом добре знайомих, таких же літніх людей. Це надає можливості урізноманітнювати форми проведення дозвілля людей похилого віку [3].

В загальній системі культурно-дозвіллєвої практики все більшу значимість набувають на сучасному етапі проблеми розвитку куль- турно-дозвіллєвого потенціалу осіб з інвалідністю в діяльності і через діяльність. Не можна забувати, що будь-який ровиток, зміна особистості -- це перш за все зміна в змісті й структурі її культури. Діяльність при цьому сприяє перетворенню культури із зовнішньо-предметної в індивідуальну суб'єктивну форму. Втім, діяльність базується на усвідомлених потребах особистості.

На думку бельгійського психолога Ж. Нюттена, категорія потреб зазначає не стан організму, але динамічні форми («паттерни») зв'язків людини з її оточенням. Мова йде про сукупність особливих біохімічних (інстинктивних) і психічних (емоційних і когнітивних) відносин організму до середовища, «его» до «світу» [7]. Педагог-організатор дозвілля може виступати в ролі своєрідного «містка» між внутрішнім світом особистості і впливом зовнішнього світу. Він прагне впливати на свідомість і поведінку особистості, враховуючи її потреби та інтереси. Саме інтереси стають в певній ситуації своєрідними важелями, завдяки яким ми маємо можливість здійснювати вплив на практичний образ життя людини, створювати умови для реалізації її потенціалу, підносити рівень потреб. Діяльність, яка виникає на грунті пізнавальних і культурно-творчих інтересів, як правило відрізняється високою емоційною насиченістю, яка проявляється у формі особливого ставлення до цілей, предметів, процесу, інших учасників і т. д.

Загалом будь-який з цих елементів діяльності можна перетворити у важливий особистісно-формуючий чинник, але за умови, що організатори дозвілля самі набули високого рівня не тільки педагогічної, а й загальної культури. Такі поняття як медіатор та аніматор доречні в професійній характеристиці сучасного спеціаліста галузі дозвілля. Медіатор -- тому, що він виступає своєрідним посередником в системі «людина -- культура», а аніматор -- тому, що стимулює важливі в педагогічному плані процеси самовдосконалення особистості.

Ми вважаємо, що функція соціокультури в суспільстві -- сформувати у громадській думці повагу до гідності кожної особи, забезпечити право кожної людини на самореалізацію засобами культури. Погоджуємося з думкою вітчизняних дослідників про те, що необхідно забезпечити соціальну інтеграції літнього населення в Україні першочергово здійснюючи такі кроки: сприяння формуванню позитивного ставлення до похилого/пенсійного віку, розглядаючи його як черговий у житті людини етап розвитку особистості, пом'якшення асоційованих із похилим віком негативних проявів й посилення його позитивних аспектів; сприяння створенню і розвитку територіальних Центрів дозвілля для літніх людей, де вони мали б можливість спілкуватися, проводити разом час, грати в улюблені ігри, а також отримувати консультації, необхідну інформацію; введення (у великих Центрах) до штатного розкладу посаду психолога; заохочення літніх осіб до участі у навчальних програмах, а також урізноманітнення дисциплін та курсів, розробка (або адаптація) освітніх програми для різних вікових груп з врахуванням вікових особливостей психічного та фізіологічного розвитку літніх осіб, розширення доступу літніх до новітніх технологій із відповідним навчанням [5, с. 283].

Висновки

Проведений аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду організації культурно-дозвіллєвої діяльності людей похилого віку у громадських та державних установах, дає можливість дійти висновків, що в сучасній вітчизняній практиці не достатньо реалізовано рекреативно-розвиваючий потенціал у дозвіллі людей похилого віку. Загальносвітовою тенденцією в останні десятиріччя є зменшення частки інституціональних форм дозвілля в структурі культурної діяльності населення, і одночасно збільшення частки домашніх форм цієї діяльності. Слід відмітити суттєві зміни в цілях та змісті культурно-дозвіллєвої діяльності, яка здійснюється в інституціональних і неінститу- ціональних формах.

Список літератури

1. Антология социальной работы: в 5 т. / сост. М.В. Фирсов. Москва: Сварогъ -- НВФ СПТ. 1995. Т. 2. 400 с.

2. Белова Н.И. Тезаурус социологии: тематический словарь-справочник / под ред. Ж.Т. Тощенко. Москва: ЮНИТИ-ДАНА, 2013. 487 с.

3. Всемирная Организация Здравоохранения. ЦКЬ: 1іРд«:/^'№'№.'№Ьо.:іПУсоиП;г^/икг/га/ (дата звернення: 18.09.2019).

4. Житинська М.О. Соціально-педагогічне середовище університету третього віку як чинник формування життєдіяльності людей похилого віку. Соціальна робота в Україні: теорія і практика. 2016. № 1-2. С. 131-140.

5. Населення України. Імперативи демографічного старіння. Київ: АДЕФ-Україна, 2014. 288 с. иКЬ: https://www.idss.org.ua/monografii/2014_Naselennya.pdf (дата звернення: 18.09.2019).

6. Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні: Закон України від 16.12.1993 р. № 3721-ХІІ // База даних «Законодавство України». ИКЬ: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/3721-12#n2l9 (дата звернення: 18.09.2019).

7. Сопко Р.І. Потреби людей похилого віку: теоретико-методологічні підходи до дослідження і проблеми реалізації. Наукові праці. 2014. Т. 244. Вип. 232. С. 115-119.

8. Фирсов М.В. Социальная работа в Росии: теория, история, практика. Москва, 2006. 346 с.

9. Холостова Е.И. Социальная работа с людьми пожилого возраста: учебное пособие. 7-е изд. Москва: Дашков и К, 2017. 340 с.

Размещено на Allbest.ru