Фендом як соціальна машина: можливості та тупики (пост)радянського фендому

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Фендом як соціальна машина: можливості та тупики (пост)радянського фендому

Сергій Валерійович Легеза

Дніпро, Україна

Анотація

Розглянуті ключові особливості та вектори розвитку фендома - неформальних об'єднань користувачів популярної культури. Проаналізовані особливості змін фендома в умовах соціополітичних та культурних змін останніх десятиліть. Зокрема, зафіксовані базові зміни у функціонуванні фендома на пострадянському просторі в умовах розвитку системи інтернет-комунікацій.

Ключові слова: фендом, популярна культура, соціальні групи, інтернет-співтовариства.

Abstract

Sergiy V. Legesa

Oles Honchar Dnipro National University Dnipro, Ukraine

Fandom as a social machine: possibilities and deadlocks of (post)soviet fandom

Fandom is a term referring to the organized groups of popular culture's consumers, who are interested in its certain forms. Fantastic fiction fandom is specific due to its highest level of unity and is rather interesting for sociology.

As the fandom develops, it implements the following forms of social activity:

forms a developed system of horizontal communications around the plots, characters, or popular culture events; becomes a source of the analytical efforts of the popular culture's consumers.

enables the members ' creativity development and writing of co-creative texts; it refers to the “fanfiction” phenomenon.

allows creating recruitment connections between “the readers” and “the authors”. Membership in a fandom facilitates the assimilation of the minimal knowledge for the reconstruction of the genre canon.

creates the backgroundfor the feedback expansion between “the author” and “the reader”; this feedback allows the authors to fulfill certain social orders (conscious or unconscious).

promotes social activity: holding conventions and festivals, working with youth, as well as with the authorities and cultural sphere's institutions, publishing activities, and so on.

In the USSR, fandom emerged in the middle of the 1960s as a Fantastic Fiction Club. In the beginning, the fandom was literature-centric and separated. The situation had been changing since 1981 when the first fantastic fiction convention “Aelita” was held.

Holding the conventions promoted the common practices' transformations; that was how the fandom was created. From the early 1980s in the USSR, Fantastic Fiction Club became a holistic system. In 1983-84, an attempt to establish the United Fantastic Fiction Club “Velyke Kiltse” (The Great Ring) was the formal confirmation of the above-mentioned process. The purpose of the United Fantastic Fiction Club was to coordinate the activities of the smaller clubs in the USSR.

At the same time, formal and informal practices emerged within Fantastic Fiction Clubs. First of all, it was the appearance offandom literary awards (for instance, “Aelita”). However, the main flaw of such prizes was that people were awarded not only for the significant works but “for services” as well. For example, the winners of the first “Aelita” award in 1981, became the Strugatsky brothers (for the story “Beetle in the Anthill”) and O. Kazantsev, as a “fantastic fiction patriarch”. In addition, there were tensions between Kazantsev and the Strugatsky brothers.

The informal and dangerous, considering the informational monopoly of the Soviet government, fandom activities, were the publication of fanzines and the amateur translation (samizdat) of the Western authors, whose books could not be published officially.

The latter activities resulted in the overreaction of the Party: during 1984-1986, the Komsomol and parties attempted to control the fandom.

The third period of the Soviet and post-Soviet fandom's development started in the late 1980s when the ideological control weakened. Diversification of the fandom became its major characteristic since various groups focused on various practices emerged. First of all, it was the LARP movement and its first even “The Hobbits' Games”, which was both a role-play based on Jr. R. R. Tolkien's novels and a convention, held in 1990.

Until the 1990s, the fans had not communicated actively. However, it changed when the fandom gained access to the Internet. The fandom's virtualization resulted in: 1) increasing number of contacts of the particular fan and making it easier to join the fandom; 2) further diversification of the fandom, when the one becomes a member of several groups; 3)further transformations of the conventions and literature-centrism's reduction; 4) emergence of “info-hubs”, which specialized in the popular culture issues; 5) simplified establishing of the reference groups, which are the “non-academic critics”; 6) formation of the interpretational fantastic fiction canon.

In addition, communication between “the author” and “the reader” changed as well. The main tendencies were: 1) reduction of the distance between the reader and the author, profanization of the author; 2) facilitation of the fan's transfer on the author's position (with the help of both seminars and the possibility to publish literary works on the Internet, without official publishers).

The main obstacle for the fandom's existence is its “ghettoization”, which means its transformation into a self-sufficient social machine in the cultural production and consumption space. Furthermore, the other problems are popular culture's recursiveness, authors and fans' breaking with the “big culture”, and facilitation of creation and utilization of the ideological constructs, which later integrate into the system of social practices.

The positive tendency is an attempt to transform the fandom from a closed social group into the social landscape's element. The conventions' transition into the urban space, which is a novation for the Soviet culture, illustrates this tendency perfectly.

Therefore, there are two tendencies, which create the current fandom's landscape in the post-Soviet space. Firstly, it is the issue of impermeability and “ghettoization” of the fandom. Self-sufficiency of the fandom members 'forms of activity and the cultural product's recursiveness create barriers for holistic development. Secondly, the fandom attempts to reach the “open” forms of communication between culture and society. Diversification, a complication of the structure units, an increasing number of events related to the fandom's functioning, growing number of members, and rising quality of the communication with social reality allow the author of the paper to discuss the trajectories of the fandom's further development as an element of society.

Key words: fandom, popular culture, social group, internet community.

Аннотация

Сергей Валерьевич Легеза

Днипровский национальный университет имени Олеся Гончара Днипро, УкраинаФендом как социальная машина: возможности и тупики (пост)советского фендома

Рассмотрены ключевые особенности и векторы развития фендома - неформальных объединений потребителей популярной культуры. Проанализированы особенности изменений фендома в условиях социополитических и культурных подвижек последних десятилетий. В частности, зафиксированы базовые изменения в функционировании фендома на постсоветском пространстве в условиях развития системы интернет-коммуникаций.

Ключевые слова: фендом, популярная культура, социальные группы, интернет-сообщества.

Формуляр можливого:фендом як елемент соціальної дійсності

Популярна культура, окрім як на рівні продуктів безпосереднього вжитку (книжки, кінофільми, ігри тощо), існує й у формах соціальної активності як творців, так і споживачів: від зустрічей із авторами та забезпечення їх підтримки (у вигляді фан-груп) до спеціалізованих спільнот, орієнтованих на споживання культурного продукту.

При цьому, фендом (як організовані групи споживачів масової культури, поєднаних зацікавленістю певного її напрямку) серед інших різновидів популярної культури чи не найпослідовніше функціонує саме у межах фантастики (як метажанру Теоретичні підходи до такого опису фантастики розглянуті, напр., [41]). Ба більше: фендом фантастики відрізняється чи не найбільшим рівнем згуртованості і як такий представляє інтерес для соціологічного знання.

Загальноприйнятою датою зародження фендому як явища, вважають - для західної традиції - двадцяті-тридцяті роки ХХ століття [4, р. 34-44]. В США, які виявилися тут піонерами, поява перших товариств, центрованих у фантастичному жанрі, була пов'язаною, зокрема, із виникненням згуртованих колективів читачів, що відповідало розвитку стратегій розповсюдження журналів палп-фікшн, що активно розвивалися у міжвоєнні десятиліття ХХ ст. [2] Відданий читач виявився важливим елементом існування сектору фантастичної періодики, оскільки це давало можливість будувати стратегії «прямих» зв'язків між видавцями та їх цільовими аудиторіями.

Найважливішим для розвитку фендому була поява чисельних «низових» організацій читачів та любителів фантастики із посиленими зворотними зв'язками. Ступінь цієї активності була доволі різною, від існування в якості суто дискусійних клубів, орієнтованих на письмове спілкування своїх членів, до пов- носправних клубів та асоціацій любителів фантастики, таких, як нью-йоркський «The Futurians» [3] чи «The Los Angeles Science Fiction Society» [6].

Ці спілки читачів та творців з самого початку свого існування проявляли інтерес до ряду важливих для розвитку фендому справ. До них належать як реалізація суто споживацьких практик (наприклад, обмін та придбання літератури), так і низка специфічних проблем, які стали елементами «самосвідомості» фен- дому. Цими базовими для фендому завданнями стали: жага реалізації пізнавальних практик (навколо авторів, актуальних для читачів, або світів, які тими авторами створювалися); жага поширення комунікативних практик (із іншими «такими ж самими», створення мережі горизонтальних зв'язків однодумців); нарешті, жага творчості (оскільки фендом ставав транзитивним простором для рекрутації нових творців культурного продукту - і одночасно, простором, звідки виходили й видавці чи редактори, чия присутність у фендомі ставала одним з елементів «сильної» позиції при подальшому професійному рості).

Із розвитком фендому поступово формулювалося й поле соціальної та культурної активності, яку фендом був готовий закріпляти за собою. В цілому, ми б виділили наступні (беручи цей список як певний шаблон для подальшого розгляду долі фендому на радянському та пострадянському просторі).

По-перше, фендом формує розвинену систему горизонтальних комунікацій, частіше за все - навколо системи сюжетів, героїв чи подій масової культури (як поле аналітичних зусиль для опису нереальних світів популярної культури).

Це - по-друге - дає можливості розвитку креативності учасників фендому, виникнення со-творчих - по відношенню до базових - текстів, актуальних для читачів; мова йде про так званий феномен «фанфікшн», аматорських творів, де героями стають персонажі світів інших авторів.

По-третє, таке зростання креативності дозволяє виробляти рекрутаційні зв'язки поміж «читачами» та «авторами» на основі а) розвитку творчих навичок «читача» і б) занурення суб'єктів фендому в простір жанрових кліше. До того ж, перебування у фендомі полегшує засвоєння необхідного мінімуму знань для відтворення, так би мовити, жанрового «канону».

Це ж, по-четверте, створює передумови для розширення систем зворотного зв'язку між групами, де цей зв'язок на середину ХХ ст. був послабленим (а то й відсутнім) - між «автором» та «читачем». Причому, мова йде не лише про читацькі реакції; зв'язок із цільовою групою дає авторам можливість виконувати безпосередні соціальні замовлення (свідомі чи несвідомі).

Окрім того, «живий» фендом (як, наприклад, більшість західних його варіантів) дає можливості для соціальної активності в межах популярної культури: це організація конвентів та фестивалів, послідовна робота із молоддю - і з офіційними установами культурної сфери, а також видавнича діяльність (від видання т.зв. «фензинів», неофіційної преси, до книжкових видань - із чіткими уявленнями про особливості своєї аудиторії).

Нарешті, існування фендому створює специфічні за складом та знаннями «референтні групи», що на фоні відсутності зацікавленості масовою культурою з боку академічної науки чи літературної критики формує умови для саморефлексії жанрового простору.

Радянський фендом як КЛФ: особливості зародження

Виникнення фендому в Радянському Союзі виявилося відтермінованим щонайменше до 1960-х (що було пов'язаним, перш за все, із послідовним контролем влади за подібного роду «ініціативами знизу»).

Можливості для цього виникали одночасно на двох рівнях.

По-перше, це зміни на рівні управлінських структур: з 1960-х на рівні партійного керівництва країною та письменницьких організацій йде послідовне обговорення важливості використання потенціалу фантастичної та пригодницької літератури як елементу політики виховання молоді. (Починаючи від Всеросійської наради по науково-фантастичній та пригодницькій літературі, проведеній у 1958 р. [28] та наради по проблемам наукової фантастики, скликаної Комітетом по друку при Раді Міністрів СРСР в 1966 р. До цієї наради вийшло кілька публіцистичних текстів, як критичних по відношенню до «нової фантастики», яку уособлювали, наприклад, А. та Б. Стругацькі, так і тих, що займали позицію захисту. Зокрема, наприклад [12].).

З іншого боку, йде стихійний процес формування суто читацьких спілок та об'єднань: частіше за все, навколо офіційних установ, таких як бібліотеки або Спілки читачів (як це було із найстаршим КЛФ в СРСР, саратовським «Отражением», що був створений при Науковій бібліотеці Державного Саратовського університету (1965)).

Загальною рисою руху, з якого народжувався радянський фендом, була його, скажімо, лі- тературоцентричність на фоні територіальної розірваності, локальності цих осередків.

Бібліотеки та Спілки читачів були надто специфічними установами, аби породжувати якісь практики, що виходили б за межі суто читацьких, пов'язаних із споживанням літератури та безпосереднім обговоренням її в дискусійному форматі. До того ж, подібна діяльність ніколи не ставала надто популярною. Так, наприклад, вже згаданий КЛФ «Отражение» (м. Саратов) через двадцять років свого існування давав в якості автохарактеристики зовсім невеликі цифри: Кількість - 30-50 людей в залежності від теми засідання. Актив - 15 людей, рада - 8 людей; а в якості головних своїх завдань фіксував наступні: Наше головне завдання - зорієнтувати читача в безкрайньому морі фантастики, сприяти вихованню читацького доброго смаку [8] (всі переклади з російської зроблені автором статті). В цьому випадку, навіть екстремальні - на фоні інших форми роботи в КЛФ (як то - театральні вистави чи «товариські суди» над героями фантастичних книжок) залишалися принципово текстоцентричними Важливо пам'ятати й про суто прагматичну участь певної кількості членів КЛФ в діяльності клубів на фоні постійного інформаційного та книжкового дефіциту; КЛФ в цьому випадку досить вдало працювали в форматі колектора НФ-літератури..

Окрім вибудовування взаємин по осі «читач - книга», КЛФ в радянському просторі в перший період свого існування, брали на себе іншу важливу функцію: забезпечення контактів між читачем та авторами. При цьому, незважаючи на важливість практики поїздок авторів-фантастів по регіонам - для зустрічі із читачами, - можна говорити про інформаційний дефіцит (інколи - й голод), який залишався майже незмінним фактором на першому етапі існування КЛФ в СРСР.

З усієї низки практик, які пропонував своїм членам фендом західний, в системі радянських КЛФ до 1980-х домінували саме «читацько-літературні» заходи й можливості.

Додамо ще й проблему принципової локальності осередків та відсутність глобалізу- ючих практик, що допомагали б утворенню тісної мережі міжклубних контактів. Ранній радянський фендом був територіально та інформаційно розпорошеним, в ньому були відсутні події, які можливо було б вважати свого роду «точками зборки», якими для західного фендому стали, наприклад, конвенти.

Радянський фендом як дистанція змін: від клубу до конвенту

Переламним для розвитку фендому в СРСР став 1981 рік, коли відбувся перший конвент

фестиваль фантастики «Аеліта» (м. Сверд- ловськ, зараз - м. Єкатеринбург). Що характерно, виникнення його було, свого роду, результатом праці знизу Формально, фестиваль був організований сумісно із Радою по пригодницькій та науково-фантастичній літературі СП РРФСР та при критично важливій участі (та при контролі) ЦК ВЛКСМ, але перш за все він став результатом діяльності редакції журналу «Уральский следопыт» (УС) та персональним зусиллям С.Мешавкіна зокрема, та при активній участі редактора УС В.Бугрова (див. щодо історії створення конвенту: [29]).

Формальним приводом для створення конвенту стало заснування премії за кращий твір вітчизняної фантастики (із формулюванням: Премія присуджується за твори, що отримали широке визнання, що відрізняються актуальністю проблематики, новизною авторського замислу та художнього втілення [37]). Але куди більш важливим стало виникнення неформальної - спочатку - традиції участі в фестивалі фенів Хоча попервах цей момент залишався необов'язковим - учасники першої «Аеліти» згадують: ...якщо на першій «Аеліті» було всього 15 людей з близької Пермі, то через рік в Свердловськ приїхало вже 40 людей з багатьох міст [37].. По суті, «Аеліта» з 1981 року функціонувала як перший (і довгий час єдиний) конвент на просторі СРСР.

Виникнення конвентів - як специфічної для КЛФ практики - призвело до низки змін у сутності праці та існування КЛФ в радянському просторі.

Перш за все, змінюється стандарт існування клубів любителів фантастики - з цього моменту вони поступово перетворювалися з окремих випадків в системні утворення із розвиненою системою міжклубних контактів. Контакти ці до певного часу зводилися до спорадичних та замкнутих на персональну ініціативу, але вони мали можливість поширюватися як елемент існування фендому. Обмін інформацією та створення низки персональних контактів дозволяли КЛФ змінюватися з «одиничного випадку» в мережу.

До того ж, початок 1980-х став в СРСР часом вибухового збільшення числа КЛФ (з цього часу клуби любителів фантастики, здається, необмежені ані територіально, ані, так би мовити, функціонально: вони виникають як у великих, так і в малих містах, як в контексті діяльності офіційних структур - бібліотек чи Спілок книголюбів - так і в якості самодіяльних груп) При цьому помітимо, що з місць виникнення КЛФ в просторі СРСР майже повністю виключені школа та університет - в кращому випадку, цей останній ставав місцем проведення засідань, але не брав на себе функцію активного гравця, що формував би в КЛФ «програму дня».. Кількість клубів любителів фантастики досягла, схоже, критичної межі й потребувала створення центру по координації їх розвитку. В 1984 р. було розроблено ідею

Об'єднаного КЛФ «Велике Кільце» Характерним для стану взаємодії поміж КЛФ у той період був навіть вибір назви цього координаційного органу: «Велике Кільце» - система цивілізацій у літературному всесвіті, створеному І.Єфремовим - чи, вірніше, система зв'язку між ними (оскільки міжзоряні відстані роблять майже неможливими безпосередні контакти між окремими цивілізаціями; вони співіснують виключно в інформаційному полі)., чия офіційна мета була - координація праці максимальної кількості КЛФ СРСР.

Був навіть розроблений статут та загальні положення ОКЛФ У преамбулі цього документу мета ОКЛФ зафіксована наступним чином: ...ставить своєю метою координацію діяльності КЛФ, розробку стратегії та тактики клубного руху, допомогу в проведенні міжклубних заходів та в розвитку роботи всередині КЛФ, організацію нових клубів, реалізацію інформаційного зв'язку між КЛФ, що в нього входять [32]; характерним був і п.3 Загальних положень, що робив спробу розмістити ОКЛФ у просторі офіційного дискурсу тих років (яка спроба так і виявилася нереалізованою): Клуби-члени «ВК» будують свою роботу на основі постанови ЦК КПРС «Про роботу із творчою молоддю», в тісному зв'язку із партійними, комсомольськими та суспільними організаціями [32])., але система на той момент так і не запрацювала (оскільки час створення її співпав із системною кризою у взаєминах КЛФ та влади). Взагалі, кількість активних КЛФ оцінюється на той момент у межах близько сотні (оцінка І. Вахтангішвілі в примітках до проекту Положення про ОКЛФ «ВК», зроблених в тому ж 1984 р. [13]).

Саме в цей період з'являються й нові форми активності членів КЛФ (пов'язані, перш за все, із жорстким інформаційним дефіцитом радянського простору). Тут можна говорити про актуалізацію двох основ існування радянських та пострадянських КЛФ: 1) видавнича діяльність (перш за все - у вигляді фензинів);

аматорська перекладацька діяльність.

Щодо першого пункту, то, навіть маючи на увазі, що перший - зафіксований - фензін відноситься ще до 1966 р. (Гусли Кота Василия, виходив тиражем три (!) екземпляри в КЛФ м. Свердловськ (зараз - м. Єкатеринбург) [44, с.15]), розвиток цієї тенденції припадає саме на першу половину 1980-х рр. (хоча пік фен- зінів був у наступний період розвитку КЛФ, у к. 1980-х).

Дослідник та бібліограф жанрової періодики Є. Харітонов звертає увагу на велику різнорідність напрямів фензінів: від суто бібліографічних бюлетенів до критичних та літературно-художніх журналів [44, с.4] Втім відмітимо, що, не зважаючи на важливість появи фензінів, широта їх впливу за межами КЛФ, який їх видавав, зводилася до незначних величин (тиражі їх рідко коли перевищували кількадесят екземплярів; в умовах же відсутності швидких каналів розповсюдження інформації та жорсткого контролю над засобами копіювання в СРСР, інформаційна значимість більшості фензінів обмежувалася активними членами того КЛФ, який фензін видавав).. По суті, заснування (та існування) фензінів означало ситуацію, коли свій голос отримував читач (нехай навіть - до часу - в образі «компетентного читача», інтегрованого в систему функціонування жанрової літератури куди сильніше, ніж читач казуальний).

Це створювало умови для розвитку двох важливих для фендому соціальних практик:

в умовах ігнорування критикою літературного процесу в жанровій прозі, компетентний читач на рівні фензіну формував критичну компетенцію знизу Відмітимо, що для функціонування культурного простору це було тим важливішим, що «критики знизу» мали необхідні первинні компетенції та мали первинні знання, необхідні для споживання популярної літератури (яка розвивається через оперування усталеними кліше, що створюють базові структури в жанрі; оперування ними - як і компетентне їх споживання

- є незмінною первинною необхідністю).; 2) на рівні статей у фен- зінах формулювався первинний термінологічний апарат, який задавав правила споживання жанрової продукції (причому, маючи на увазі важливу різницю в тодішньому сприйнятті «письмового» та «позаписьмового» дискурсів, друкований текст переводився в площину компетентного-по-дефолту, що підвищувало значимість продукованих для фендому текстів Нагадаємо, що найвідомішою історією формування критики актуального стану жанру та тенденцій його розвитку стала діяльність саме фензіна: мова йде про англомовне видання «Cheap truth», що стало важливим елементом формування ідеології кіберпанку (причому, ідеології саме читацької: видання формувало призму, крізь яку читачам пропонувалося оцінювати авторські зусилля. Див: [42]). В просторі фендому на території СРСР ця тенденція була реалізована лише в виданнях к. 1980-х

- п. 1990-х рр., вже за часів кризи та падіння радянської системи.).

Іншою важливою складовою того періоду були аматорські переклади (та розквіт сам- видаву) фантастичних текстів - перш за все авторів закордонних, але й радянських, які по різним причинам не могли бути опубліковані офіційно, як, наприклад, «Бридкі лебеді» А. та Б. Стругацьких Історія питання викладена в: [40, с. 108-113]..

Це не лише формувало когорту перекладачів, що прийшли в видавництва, коли - за наступне десятиріччя - державний тиск послабшав, але й вирішувало проблему заповнення інформаційних лакун щодо окремих жанрових різновидів фантастики.

Наведемо лише два приклади.

Важливим та «культовим» текстом для радянського фендому став роман Г.Гаррісо- на Нескорена планета [16] (peathword), що став доволі незвичним як за тематикою, так і образами героїв тексту. Але наступні романи циклу для офіційного книговидавництва були ризикованими (оскільки сюжети там стосувалися не екологічної проблематики, але схем соціально-історичного розвитку, виходячи далеко за межі офіційної марксистської доктрини історії). Самвидав закрив цю проблему.

Другим випадком був «випадок фентезі», яке виявилося засвоєним лише поколінням «четвертої хвилі» Прийнята назва для авторів, які починали свій активний творчий шлях в кінці 1970-х рр.; по суті, покоління учнів (безпосередніх - через роботу двох семінарів, московського та ленінградського/пітерського, або опосередкованих - через номінацію певних сюжетів, етики та естестики) братів Стругацьких. Ці останні уособлювали в собі - разом із І.Єфремовим - покоління третє (на відміну від покоління, що активно писало у 1920 - «першого» - та покоління 1930 - 1950 рр., із їх послабленими сюжетними та мовними експериментами (див.: [14, с. 21-28]) наприкінці 1980-х Початком цього напрямку фантастики можна вважати публікацію оповідання Ст.Логінова «Страж Перевалу» в журналі «Техника - молодежи» у 1988 р. (См.: [27]). До цього моменту фентезі як напрямок фантастичної літератури для радянського читача не існував. (Навіть класичні тексти Дж.Р.Р. Толкіна були присутні лише як варіанти «літературної дитячої казки»: перше видання «Володаря Кілець» [43] було принципово скороченим і не опубліковане повністю: світ побачив лише перший том). Але саме в сам- видаві функціонували аматорські переклади, наприклад, «Хронік Амберу» Р.Желязни - як певний еталон тексту фентезі (а вплив цього циклу на «Стража Перевалу» С.Логінова - беззаперечний).

Обидва випадки - і становлення критика-а- матора, і самвидавча перекладацька активність - виявилися новаторськими для роботи КЛФ. До того ж, вони вступали в досить жорстке протиріччя із принципом монополії влади на інформацію, реалізованим в межах ідеологічної конструкції СРСР. Поява текстів, що не проходили узгодження із офіційними структурами, відповідними за інформаційне виробництво, не могло не скінчитися конфронтацією із владою Важливо розуміти, що частіше за все це не було свідоме дисидентство та боротьба із Системою: КЛФ були достатньо інтегровані в офіційні та громадські - цілком конвенційні - структури радянського простору, й раз у раз демонстрували готовність притримуватися правил гри, характерних для радянської системи - нагадаємо, хоча б, постійну взаємодію їх із місцевими підрозділами Спілки письменників, або декларації про те, що КЛФ будують свою роботу ... в тісному зв'язку із партійними, комсомольськими та суспільними організаціями [32]. Мова тут йде про те, що практики, які відпрацьовувалися КЛФ на початку 1980-х, ламали монополію інформаційного виробництва, характерного для радянського простору - й набували рис «зон ризику» самим фактом свого існування..

Офіційною реакцією на змінність форм соціальної активності КЛФ стала низка критичних документів та практика заборон, що формувала взаємодію між фендомом та владою в середині 1980-х. Якщо з кінця 1970-х влада доволі охоче йде на контакти із молодіжними неформальними рухами в межах жанрової культури (наприклад, між 1977 та 1983 рр., навіть залишаючи поза увагою створення «Аеліти» як першого конвенту на території СРСР, було проведено кілька Семінарів молодих письменників), то 1983-1986 рр. стали для КЛФ важким періодом.

Піком протистояння між офіціальними структурами та КЛФ стала записка відділу пропаганди ЦК КПСС «Про серйозні недоліки в діяльності клубів любителів фантасти- ки» Треба мати на увазі, що подібного роду документи мали рекомендаційний характер лише на перший погляд: на місцях вони сприймалися як безумовна команда до дії - аж для роботи репресивного апарату.. В ній, зокрема, вказувалось наступне: В окремих клубах практикується переклад закордонних книг, що не видаються в СРСР, можна помітити й випадки множення та перепродажу цієї літератури. Учасники клубів створюють власні твори фантастики, причому в багатьох випадках низького ідейно-художнього рівня. (...) Без дозволу органів культури, вони проводять диспути, тематичні вечори й спектаклі на фантастичні теми. (...) Взагалі «виходу в маси», за межі клубу, надається чимало уваги. В резолюційній частині документу вказане наступне: Ми вважали б доцільним рекомендувати ЦК компартій союзних республік, крайкомам, обкомам КПРС, Міністерству культури СРСР, ВЦСПС, ЦК ВЛКСМ, Мінвузу СРСР (...) усунути від керівництва клубами людей, ідейно незрілих, таких, що порушують Положення про клубів по інтересам. Розпустити ті клуби любителів фантастики, діяльність яких наносить шкоду вихованню молоді [19].

Фендом на шляху до «пострадянськос- ті»: нові можливості

Третій етап розвитку фендому був пов'язаний із загальною зміною ідеологічної ситуації в СРСР - а далі і з розпадом Радянського Союзу. Сутність його можна зафіксувати двома пунктами: по-перше, це диверсифікація фендому; по-друге, це зміни систем звичних практик фендому із «віртуалізацією» простору контактів та виробництва сенсів.

Трансформація фендому активно йде з кінця 1980-х., а пов'язана вона була, перш за все, із появою в до того часу монолітному просторі читачів фантастики нових активних фендо- мних груп.

Велика диверсифікація почалася від оформлення специфічної групи т.зв. «рольо- виків» (причому, у випадку СРСР, поминаючи стадію настільних ігор, як це було із системою D&D у фендомі західному).

Формальне ускладнення поля фендому можна датувати 1990 р., коли під м. Красноярськ проходять перші «Гобітські ігрища»: рольова гра за мотивами творів Дж.Р.Р. Тол- кіна. Учасниками її стали 130 людей зі всього тодішнього СРСР (що, додамо, відразу задало новий масштаб події в межах фендо- му: звичайний конвент на той момент збирав приблизно таку ж саму кількість людей, але польова рольова гра передбачала більш чітку логістику та взаємодію між організаторами та учасниками).

В базовому варіанті загальних положень «Гобітських Ігрищ-90» (розроблені КЛФ «Вічні паруса», м. Красноярськ) в якості мети, яку ставили перед собою організатори, було прописане наступне: Ролева гра «Гобітські ігрища» ставить метою зібрати любителів казкової фантастики для проведення семінару, виставки графічних робіт, конкурсів та, власне, рольової гри по казковій епопеї Дж.Р.Р. Толкіна «Володар перснів» [46].

Логічним продовженням «польовок» став спеціалізований конвент, спрямований вже не на будь-якого любителя фантастики в широкому сенсі, але саме на представників рольового руху. На пострадянському (по факту) просторі найбільшим став конвент «Зіланткон» (м. Казань), вперше проведений у 1991 р. (конвент проходить до теперішнього часу, збираючи в середньому 2-3 тис. людей (що, в принципі, залишається найбільшим конвентом на пострадянському просторі - і десь на порядок більше, ніж в середньому збирають неспеціа- лізовані фантастичні конвенти).

По суті, поява рольового співтовариства призвела до збагачення поля «усталеного фен- дому» (попервах орієнтованого на любителя фантастики в широкому - і літературоцен- тричному - сенсі слова). Подальший розвиток фендомного руху як в СРСР, так і після його розпаду, йшов шляхом реального і формального ускладнення (поява паралельних груп в раніше єдиному фантастичному фендомі; окрім рольового руху, це - послідовно - групи «реконструкторів», «анімешників», любителів коміксів тощо). Виокремлення більшості цих груп в якості специфічних утворень раніше чи пізніше призводило до появи в їх середовищі всього спектру ознак фендомів: спеціалізованих співтовариства; фензинів, центрованості на проблематиці групи; нарешті - специфічних масових подій аж до конвентів.

В той же час, «звичайний фендом» посилює свої позиції в контактах із владою - це стало особливо помітним на фоні демократизації соціальних процесів в просторі Радянського Союзу періоду «перебудови» Звернемо увагу на те, що низка дослідників радянського фендому готові вважати період після 1986 р. - специфічним (третім) етапом його розвитку; зовнішніми факторами тут стало часткове зменшення контролю за громадськими рухами з боку партійного керівництва та актуалізація - для країни в цілому - осередків неформального руху (См.: [21]). Окрім розвитку самого руху по створенню КЛФ та низки заходів для молодих непрофесійних авторів, що проводилися сумісно із офіційними структурами Союзу письменників, йшов процес реорганізації руху КЛФ. Зокрема, мова йшла про створення єдиного центру координації (але цього разу - вже не на рівні самодіяльності у вигляді ОКЛФ «ВК», але під егідою формальних молодіжних та партійних організацій). У березні 1988 р. у Києві під егідою ЦК ВЛКСМ та Центрального правління Всесоюзного товариства любителів книги відбулося Всесоюзна нарада КЛФ, результатом чого стало створення Всесоюзної ради КЛФ (під формальним керівництвом ЦК ВЛКСМ) [45].

Втім - характерним чином - така спроба (що була, по суті, пошуком символічного ресурсу для кожної зі сторін) завершилася взаємним розчаруванням: КЛФ не дали органам влади необхідної кількості «активних неформалів», готових перетворювати фантастику в ідеологічний ресурс, а влада не дала фендо- му фінансових та технічних можливостей са- мореалізації (Життя показало, що окрім ЦК ВЛКСМ, ніхто із спонсорів нам не допомагає. (...) Недоліків в нашій праці виявилося куди більше, ніж досягнень. Це пояснюється перш за все тим, що ми опинилися практично без усілякої підтримки [Цит. за: 45, с. 284]).

Крім слабкості самореалізацій в площині реальних подій (якими бачилися, перш за все, можливості для публікацій - в тому числі й нових авторів Проблема, яку - частково, із усією критикою якості кінцевого продукту - у 1988-1994 рр., ще в радянському (сутнісно) ідеологічному просторі - взяло на себе ВТО МПФ Школа Єфремова, що створило формат «антології молодих авторів». За сім років функціонування проекту було випущено 104 книги (враховуючи перевидання), в тому числі й перекладні видання чи авторські збірки. (див. склад серії: [38]). Втім, діяльність ВТО МПФ мало ще один - доволі несподіваний - вимір: їх очолили персонажі, що сприймалися як одіозні; в результаті діяльність ВТО МПФ стала причиною першого розколу в пізнорадянсь- кому фендомі.), труднощі перехідного періоду фендому були пов'язані із проблемою донесення його позиції до суспільного загалу поза формальними рамками внутрішніх контактів.

Перш за все, йдеться про довгу відсутність періодичного видання, що виходило б за межі суто фензіну, й мало б офіційний статус журналу.

Сама проблема необхідності спеціалізованого журналу фантастики - давня. Вихід журналу фантастики обговорювався в середовищі як авторів, так і видавців з 1960-х, від першого «ренесансу» радянської фантастичної прози. Журнал міг виконувати низку функцій: 1) просвітницьку (будуючи критичний дискурс в площині фантастики); 2) становлення нового пулу авторів (чим, наприклад, для польського фендому став від початку 1980-х журнал Fan- tastyka) та 3) суто інформаційну (перетворення журналу в свого роду «трибуну фендому»). Втім, всі спроби створення такого журналу до 1991 р. (чи то - до формального кінця СРСР) закінчувалися нічим Звернемо увагу на доволі показний момент: «пусте місце» реального журналу фантастики у 1970-80-х рр. займав такий собі «віртуальний майданчик» кількох літературних та науково-популярних журналів, що послідовно надавали свої шпальти під фантастику; до них можна віднести «велику п'ятірку» журналів пізньорадянського часу: «Техника - молодежи», «Знание - сила», «Вокруг света», «Уральский следопыт» та «Химия - жизнь» (кожен - із своїм специфічним обличчям та завданнями: див. ретельне дослідження щодо журналів [23]). Наприкінці 1980-х роль у розширенні інформаційного поля грали й регіональні періодичні видання (так, з 1988 року раз на місяць місце під матеріали «віртуального КЛФ» надавала київська газета «Друг читача», були такі розділи й в молодіжній регіональній пресі - як, наприклад, наприкінці 1980-х в дніпропетровській газеті «Прапор юності»)..

Характерним чином, навіть формальна поява в 1991 р. спеціалізованого журналу фантастики «Если» (м. Москва, 1991 - 2012 рр.) не зняло гостроти проблеми. Наприклад, перші кілька років журнал не надавав свої шпальти під твори вітчизняних авторів, зосереджуючись на публікації західних творів. Свою роль мало й понижене значення для «Если» суто критичної роботи (яка чи не відразу зосередилася не стільки на аналітичному, скільки на «маркетинговому» секторі; інформативність для журналу виявилася куди більш важливою, ніж дискусійність).

До певної міри це завдання на межі 19801990-х взяли на себе фензіни (найбільша кількість їх з'являється у проміжку часу між 1989 та 1995 рр.).

Віртуалізація як простір побуту фендому

Не менш важливим був другий фактор, що змінив формат існування фендому на - вже - пострадянському просторі. Мова йде про розширення технічних можливостей комунікації; про прихід епохи Мережі.

Це, перш за все, мало суто технічний вимір: для розвитку мережевого сектору фендо- мної спільноти було необхідне забезпечення певного рівня зв'язку, критична кількість підключених до мережі комп'ютерів тощо.

Як і у випадку із «фізичним» фендомом, фендом «мережевий» розвивався від літерату- роцентричності: з часів т.зв. FIDO, де домінувало обговорення літератури та творча діяльність - в тому числі через практики навчання.

Втім із розширенням числа членів фендо- му, та із профанізацією, «узвичаєнням» технічних засобів комунікації, розширюються та змінюються формати роботи та функціонування фендому в нових технічних умовах.

Ці зміни торкалися цілої низки моментів, кожен з яких, на нашу думку, залишався критично важливим для розвитку фендому.

Так, перетворення інтернет-комунікації в звичну систему контактів давало полегшення входження потенційного любителя фантастики у фендом, оскільки безпосередній контакт «в реальності» ставав лише кінцевою ланкою процесу включення актора в систему усталених соціальних контактів.

Більш того, якщо головною проблемою фендому за часів «до інтернету» була певна обмеженість числа контактів на одного його діяча (прямо пов'язана із обмеженістю територіальних переміщень, що було характерною рисою існування фендому тих часів), то відтепер ситуація змінюється на протилежну. На кожного учасника фендомного руху число контактів збільшується (причому, величина ця - є принципово відкритою, оскільки сама конфігурація простору віртуальних контактів закликає до збільшення числа контактних груп).

До того ж, полегшеність встановлення контактів та можливості селективної діяльності (оскільки в мережі ми отримуємо можливість створювати максимально комфортне - на персональному рівні - інформаційне середовище) з необхідністю призводили до подальшої диверсифікації фендому на «групи за інтересами» Хоча, безумовно, мова тут повинна б йти про свого роду «чисельні лояльності», оскільки один і той же суб'єкт може ставати активним членом більш ніж однієї групи-за-інтересами.. Більшість тих, хто свідомо реалізовував свою активність в діяльності у межах фендому, частіше за все виходили за межі суто літературоцентричних практик (підключаючись до спільнот, що були б центровані на проблемах рольових чи комп'ютерних ігр, аніме-культури, коміксів, чи окремих франшиз - як то «Зоряні війни» чи «Warhammer 40000»). Це змінило й формат проведення конвенту: при активній диверсифікації груп в межах єдиного фендому ускладнюється сама структура конвенту - нехай це стало доволі довгим шляхом.

Свобода комунікації в мережі інтернет зробила можливою й зростання активності функціонування фендому в інформаційному середовищі. Мережеві спільноти активно - і відразу - отримують свого роду «інфо-хаби», чия задача накопичення та упорядкування інформації, актуальної для любителів фантастики (як в цілому - і тоді ми говоримо про розвиток ресурсів універсального напрямку, таких, як «ФантЛаб» [25] (Росія) або «Світ фентезі» [35] (Україна), або ж - про ті з них, що розбудовуються навколо окремого автору або світу, як, наприклад, «Сім королівств» [1] навколо світу Дж.Р.Р. Мартіна чи «Світи Анджея Сап- ковського» [30]).

Створення інформаційних ресурсів з необхідністю поглиблювало й можливості критичного осмислення окремих культурних феноменів в межах фантастики. Збирання інформації завжди тягне за собою обговорення, рефлексію як загальних проблем жанру, так і розбудову інтерпретаційної традиції навколо окремих його феноменів: авторів, їх світів чи окремих творів. Прикладом, скажімо, могла б бути діяльність т.зв. група «Людени» [39], що досліджує творчість А. та Б. Стругацьких: існуючи ще з домережевих часів, вона, тим не менш, активно розвивається саме завдяки вдалій інтернет-активності (аж до проведення та інформаційної підтримки багаторічного (з 2012 р. до смерті Б. Стругацького) інтер- нет-інтерв'ю [5]).

Активність в мережі означала ще й спрощене утворення референтних груп, які виступали в якості експертів щодо питань розвитку жанру - й до певної міри вирішували проблему відсутності академічної критики розвитку фантастики як такої. Більш того, чимала кількість відомих в подальшому дослідників - в межах академічної науки - вийшли з рядів фендому, одночасно залишаючись активними й у мережевих спільнотах Прикладами важливих для розвитку жанру персон могли виступати, наприклад, В. «БВИ» Борисов (як бібліограф творчості братів Стругацьких) чи В. Язневич, який зібрав найбагатшу на пострадянському просторі колекцію документів та видань, що відносяться до творчості Ст. Лема. Обидва діяча, до того ж, мають професійні публікації [47, 10, 11]. А присутність таких референтних груп в мережі полегшує й можливі контакти із ними з боку пересічного учасника фендому; це ж, в свою чергу, формує «тяглість» традиції, створення й унаявлення загальноприйнятого формату мережевої взаємодії, свого роду «мережевого етикету» в межах фендому.

Також, цілісна система мережевих контактів у середовищі зацікавлених спільнот призводить і до створення «повістки денної» окремих секторів фендому (або й в цілому). Причому, як говорить досвід останніх років, в межах розлому «старого фендому» та полі- тизації дискурсів щодо, здавалося б, суто внутрішніх питань, це стає питомим середовищем для посилення горизонтальних зв'язків та систем «свій - чужий» (і розломи тут йдуть не по національним лініям, а саме по соціально-політичним поглядам).

Такі практики, окрім суто політизованої проблемності, полегшують створення єдиного інтерпретативного канону щодо феноменів формульної культури - або ж і розвитку фантастики в цілому. Одночасно, це до певної міри звужує необхідність індивідуальної кре- ативності: звернення до «канону» економить фенам час та надає універсальні пояснення щодо окремих авторів, творів чи елементів авторських світів (до - інколи - повної їх іде- ологізації Характерним, на наш погляд, тут є приклад засвоєння (та реінтерпретації) фендомом творчості братів Стругацьких: від повного сприйняття їх моделі майбутнього (т.зв. «Світу Полудня» - див., наприклад: [33]) до - на теперішній час - створення критичної інтерпретації запропонованої цими авторами моделі майбутнього (як такої, що не співпадає із реваншистською лінією сучасного російського фендому - та ще й входить в протиріччя із підкресленою ліберальністю поглядів самих Стругацьких) (См.: [15, с. 168]).).

Важливим елементом самоусвідомлення фендому, його авторефлексії стає збирання документів та споминів [22] (оскільки сама традиція існування фендому на (пост)радян- ському просторі налічує щонайменше два-три покоління «користувачів»). фендом соціополітичний культурний інтернет

Фендом поміж «читанням» та «писанням»

Під'єднання фендому до мережі віртуальних комунікацій створило й нові можливості для взаємин у групах, які раніше знаходилися у послідовній та беззаперечній протифазі: між «письменниками» та «читачами».

До певного моменту, ці дві групи в межах фендому Вони, безумовно, є глибоко пов'язаними, оскільки «читачі» становлять питоме середовище для діяльності «письменників», а культурне виробництво, яке реалізують ці останні, є необхідним для розвитку формульної культури, споживачем якої є «читачі». продовжували існувати у звичних для домережевого суспільства формах. Між читачем та письменником в цьому випадку зберігалася чітка дистанція. В кращому випадку, формувався своєрідний зворотній зв'язок із читацькою аудиторією (причому, реалізація цього зв'язку залежала від ступеня мобільності автора - оскільки забезпечувалася майже виключно у вигляді безпосереднього контакту в межах авторських зустрічей).

Це не зуміла стерти навіть екстенсифікація видавничих практик (поява приватних видавництв, в більшій мірі, ніж державні, зацікавлених в забезпеченні контактів між автором та аудиторією). Ця практика встояла й в умовах створення письменницьких «інкубаторів» (якими, наприклад, були московський та петербурзький семінари для молодих авторів, які проводили брати Стругацькі [36]) - або ж «творчі інтенсиви» (як семінари молодих авторів, що проводилися ще з початку 1980-х рр. - наприклад, Малеєвські семінари та семінари в Дубулти 1982-1989 рр.).

Письменник - особливо той, хто вже публікувався - залишався відділеним від аудиторії.

Мережа змінила ці обставини.

Перш за все, елементом об'єктивної реальності став факт, що присутність автора в Мережі полегшує контакт із ним. Полегшується він як суто технічно (присутність автора в Мережі дає можливість для контактів безпосередніх чи опосередкованих - в залежності від обраного інструменту присутності, від авторської сторінки до онлайн-інтерв'ю). З іншого боку, автор стає доступнішим психологічно: контакти, опосередковані мережею, знижують комунікативні бар'єри. Автор в Мережі - це автор, так би мовити, «під лампою».

Це, в свою чергу, означало й зміну рівня допустимої приватності письменника. Ще донедавна він був лише «автором»; «людина» в ньому залишалася в тіні. Тепер же сфера приватного життя, колись комунікативно закрита, раз по раз стає елементом публічного простору. Причому, мова тут йде не про розкриття специфіки письменницької справи, але про всілякого роду позалітературний побут автора, його життя як пересічної людини. Це приводить до послідовної «десакралізації» автора (і не просто як конкретної людини - як специфічної професії). «Бути письменником» - стає зрозумілою практикою для пересічного зацікавленого читача. Сам же письменник, все частіше виходячи за межі суто творчості, виробництва текстів, дозволяючи собі політичні, соціальні зауваження - або й зауваження, що стосуються повсякденності «тут-і-зараз» - стає зрозумілим елементом дійсності Це стосується й збільшення числа реляцій з фендомних заходів - конвентів, творчих зустрічей тощо; причина тому - особливості поведінки фенів та письменників на таких заходах (в свій час, відомий український фантаст Б. Штерн характеризував типову поведінку на конвенті як «сп'ю», поєднуючи «сплю» та «п'ю» [18]. Відповідно інциденти, пов'язані із образом «фантаст у польових умовах» як ніщо інше наближали письменника до образу «пересічного фена»..

Одночасно, фігура автора зберігає своє значення суто як виробник культурного продукту, «творець світів». При цьому, помітимо, для актуалізації фігури автора-як-творця реальний автор, як він присутній в системі безпосередніх контактів, не є необхідним; частіше за все - достатньо і його творчості Прикладом могли б стати сайти, що працюють із світами, створеними закордонними авторами, як, наприклад, «Сім королівств», присвячений творчості Дж.Р.Р. Мартіна; фігура автора тут мінімально значима (й присутня через актуалізацію світа, ним створеного - через авторські інтерв'ю, оголошення ним творчих планів тощо).. Саме творчість автора стає точкою кристалізації для груп однодумців - і пов'язаних із цим контактів. До останніх можна віднести накопичення контекстуальної інформації, дослідження кордонів авторського задуму, встановлення інтертекстуальних зв'язків базового тексту із культурним фоном автора тощо. Причому, помітимо, що такого роду проекти виключно рідко стають результатом свідомої авторської політики; куди частіше вони реалізуються як ініціатива знизу, від пересічних читачів.

Присутність автора в мережі є важливою і для рекрутації груп творчих однодумців, практик творчої допомоги письменників, які вже реалізувалися, тим, хто лише починає писати. Подібні практики не є чимось новим: ми вже згадували цілком функціональні в часи СРСР творчі семінари братів Стругацьких в Ленінграді/Петербурзі та Москві. Але на відміну від попередніх часів, такого роду творчі майстерні, розміщені в мережі, виводять за межі обов'язкових практик безпосередні контакти учасників подібних семінарів. Діапазон можливої взаємодії між письменником «справжнім» та «потенційним» є в мережі досить широким: від суто літературних курсів до створення активної мережевої групи однодумців або ж - участь в критичному оцінюванні творів початківців.

Одночасно, профанізація та десакралізація автора, про яку ми говорили, створює ілюзію письменницької діяльності як загальнодоступної практики. В цьому випадку, фендом отримує широкі можливості для розвитку творчої креативності своїх учасників. З певного моменту, вони не тільки активно пишуть - а виникнення, наприклад, феномену «фан- фікшн» Фанфікшн - аматорські твори, чий сюжет виводить запозичених у автора героїв за межі авторського тексту - як, наприклад, продовження «Володаря Кілець» Дж.Р.Р. Толкіна чи аматорські розповіді про подальші пригоди героїв циклу Дж. Роулінг про Гаррі Поттера; звернемо увагу на те, що якщо вони й з'являються до актуалізації інтернет-простору, останній залишається на теперішній час головним питомим середовищем їх існування (Див.: [34]) не пов'язане із зародженням віртуальних контактів через мережу інтернет - але й отримують можливість швидкого та безпосереднього відзиву на свої творчі спроби.

Але такого роду аматорська творчість не вичерпується фанфікшн: для інтернет-просто- ру є характерним існування творчих практик, пов'язаних як із створенням оригінальних творів, які розміщуються на електронних сайтах без повноцінного їх друку Найбільш відомим залишається сайт «Самиздат» [17], де нові твори розміщуються самими авторами; більш того, тенденцією останніх років є розміщення творів з «Самиздата» на т.зв. «піратських» ресурсах: де викладається контрафактна продукція. Так, наприклад, на сайті «Флибуста» для неопублікованих творів введений окремий розділ «Самиздат»., так і з формуванням автокритичного зусилля: самі аматори стають критиками робіт своїх товаришів, формують прийнятні для таких творчих співтовариств межі прийнятного та естетичні канони.