Соціологія і демографія: про ролі, зв'язки та призначення наук

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціологія і демографія: про ролі, зв'язки та призначення наук

Олена Іваненко

кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу економічної соціології Інституту соціологіїНАН України (01021, Київ, вул. Шовковична, 12)

Olena Ivanenko

Олександр Корегін (1948-2021)

кандидат філософських наук, доцент, завідувач кафедри соціології (20072008) факультету соціальних наук і соціальних технологій НаУКМА

ЕЛЕНА ИВАНЕНКО, АЛЕКСАНДР КОРЕГИН

Социология и демография: о ролях, связях и назначении наук

В статье идет речь о давней, практически неизвестном современному поколению отечественных социологов дискуссии о роли и связи социологии и демографии в исследованиях народонаселения. О том, почему сформировалась традиция называть науку, которая, по сути, изучает людей как общественную подсистему, «демографией», а процессы в народонаселении, их закономерности и социальную политику по их регулированию -- «демографическими». Проблемность состоит в том, что термин «демография» (гр. - описание народа, населения) в свое время возник и утвердился как название статистики народонаселения, поскольку именно она имеет своим предметом описание количественных характеристик населения, тогда как наукой, предметом которой является качественный его анализ, является социология.

Ключевые слова: народонаселение, демография, формальная (чистая) демография, широкая демография, социология народонаселения, демология

OLENA IVANENKO, OLEXANDR KOREGIN

Sociology and Demography: The Roles, Connections, and Purposes of Sciences

The article deals with a long-standing, almost unknown to the modern generation of Ukrainian sociologists, discussion of the role and relationship of sociology and demography in population studies as well as about why the tradition to name science, which, in fact, studies people as a social subsystem, «demography», and the processes in the population, their patterns and social policy to regulate them -- «demographic». The problem is that the term «demography» (gr. demos - “the people”, graphy -“writing, description or measurement”) at one time originated and established itself as the name of population statistics, because it has as its subject the description of quantitative characteristics of the population, while the science which subject is qualitative analysis of the population, there is sociology. In the West, the sociological nature of science, which studies the patterns of population functioning, is generally accepted. This is evidenced by the fact that in the United States the vast majority of specialists in population problems being trained in the specialty «sociology of population» in dozens of departments of sociology. On the other hand, on our territory the sociology of population is almost not developing which, in particular, is evidenced by the fact that we do not train specialists in this area at all. This is the result of a long-standing campaign during which the opinion was imposed on Soviet scientists that the science, the subject of which is a comprehensive study of population, is demography, and that the latter cannot have a sociological nature, since sociology has a completely different subject. In this article based on the analysis of the actions motivation of the famous Soviet statistician, demographer and sociologist B. Urlanis, the initiator of the named campaign, it is shown that its real reason was the need to protect the sociology from the real threat of curtailing the study of population in the 60s of the XX century, when sociology which had just started to revive in the USSR after a long ban, could fall along with all its branches under a new prohibition.

Keywords: population, demography, formal (pure) demography, wide demography, sociology of population, demology

Заголовок цієї статті запозичено від назви розділу, що його написав американський соціолог Вілберт Е. Мур¹ для колективної монографії «Вивчення людності: опис і оцінка» (The Study of Population: An inventory and appraisal) [Moore, 1959].

Монографія побачила світ 1959 року у видавництві Чиказького університету за редакцією інших визнаних американських соціологів Філіпа М. Гаузера і Отиса Д. Дункана² [Hauser, Duncan, 1959] і відіграла помітну роль у розвитку соціології, демографії та науки про народонаселення на Заході, зокрема завдяки з'ясуванню чільного місця соціології серед цих наук.

Особливо варто відзначити комплексний, всебічний підхід авторського колективу цієї доволі грубезної книги обсягом у майже 800 сторінок до методологічних аспектів аналізу питань людності, без осмислення яких було б неможливо шукати відповіді на інші нагальні питання, що поставали у зв'язку зі стрімким загостренням на той час у світі соціальних проблем, що, своєю чергою, спричиняло велике занепокоєння у певної частини громадськості та вчених, в урядів багатьох країн та міжнародних організацій.

Надзвичайне методологічне значення цієї монографії для розвитку знання про людність було відзначено 2000 року американським демографом і соціологом Ю Ксестворив і 30 років очолював Центр досліджень народонаселення, президент Американської соціологічної асоціації (1968), Американської статистичної асоціації, Американської асоціації народонаселення.

Отис Дадлі Дункан (Otis Dadley Duncan, 1921-2004) -- американський соціолог, один із провідних фахівців з кількісних досліджень, соціальної мобільності та стратифікації, професор соціології низки університетів США, директор Центру досліджень народонаселення Чиказького університету. Лауреат премії П. Сорокіна Американської соціологічної асоціації. ^{Ю Ксе} (Yu Xie) -- професор соціології Університету Берта Дж. Керстетера `66 та Принстон- ського інституту міжнародних та реґіональних досліджень Принстонського університету. у його статті «Демографія: минуле, сучасне і майбутнє», що була надрукована у журналі Американської статистичної асоціації й претендувала на оцінку розвитку демографії як науки до початку ХХІ століття та визначення перспектив її розвитку в майбутньому.

Ю Ксе навіть назвав «доленосною» (fortunate) ту обставину, що Гаузер і Дункан у вступному розділі монографії зуміли визначитися щодо відмінностей різних складових науки, яку тоді узагальнено було заведено називати «демографією». Вони показали, що за цією назвою насправді стоять дві дисципліни, які мають спільний об'єкт дослідження -народонаселення, але різні предмети й використовують різні методи. Це -- дескриптивна дисципліна, що отримала у них назву «формальна демографія» (formal demography) і яка користується статистичними та математичними методами (тобто, статистика), і дисципліна, названа ними «вивченням людності» (study of population), що досліджує методами соціології закономірності процесів, які відбуваються у тому чи іншому суспільстві, їхні принципи, чинники тощо [Yu Xie, 2000: рр. 670-671].

Монографія «Вивчення людності: опис та оцінка» не пройшла повз увагу фахівців у СРСР. Так, до неї звернувся Д. Шелестов Дмитро Кузьмич Шелестов (1927-2000) -- професор МДУ ім. М. Ломоносова, один із засновників радянської школи історії досліджень народонаселення, бібліограф демографічної науки, автор демографічних енциклопедичних словників (1985, 1994)., відомий історик, спеціаліст з історії досліджень народонаселення. У своїй праці «Демографія: Історія і сучасність», аналізуючи процес становлення демографічної науки та межі сучасної демографії, він зауважив, що у попередній тривалий період (від часів виникнення соціології в середині ХІХ століття і до середини ХХ) «буржуазна соціологія» виявилася нездатною дати наукову розробку теоретичних проблем населення, що призвело до «прагнення підмінити демографічну науку “формальною (чистою) демографією”, статистикою населення» [Шелестов,1983: сс. 81-82]. Ситуація змінилася, писав Шелестов, з появою монографії «Вивчення людності: опис та оцінка», яка «в певному сенсі позначила межу нового періоду в історії буржуазної демографії», визначальною рисою якої став вихід за вузькі межі чистої демографії та звернення до досліджень комплексу різноманітних соціальних і природних чинників, що зумовлюють процеси у народонаселенні [Шелестов, 1983: сс. 187-188].

Варто зауважити, що розділ «Соціологія і демографія» В.Е. Мура був завершальним серед 28-ми розділів монографії й певною мірою підсумовувала розгляд окремих питань на її сторінках. Насамперед ідеться про питання, порушене її авторами ще на початку, у першому розділі «Демографія як наука» (Demography as a Science), -- стосовно неможливості задовольнити потреби у знаннях щодо чинників стану народонаселення в умовах бурхливих змін і трансформацій, визначення перспектив і механізмів регулювання розвитку науки засобами лише «формальної демографії» та необхідності застосування для цього наук, що користуються іншими засобами. Це питання також розглядалося і в інших розділах книги, таких як: «Розвиток і поточний статус демографії: розвиток науки» (Development and Current Status of Demography: The Development of Demography) Франка Лоримера Френк Лоример (Frank Lorimer, 1894-1985) -- відомий демограф і соціолог, фахівець з історії розвитку народонаселення і наук про народонаселення, особливо відомий завдяки унікальному на свій час дослідженню народонаселення СРСР (The Populations of the Soviet Union: History and Prospects. League of Nations, Geneva, 1946).; «Розвиток і перспективи демографічних досліджень у Франції» (Development and Perspectives of Demographic Research in France) французького соціолога і демографа Альфреда Сові Альфред Сові (Alfred Sauvy, 1898-1990) -- французький соціолог, економіст і демограф, засновник і перший директор Національного інституту демографічних досліджень (INED,1945-1962), професор Паризького інституту політичних досліджень (1940-1959), почесний президент Міжнародного союзу досліджень народонаселення, голова Комісії ООН з населення. Відомий також впровадженням 1952 року в науковий обіг поняття «третій світ» за аналогією з поняттям «третій стан», а також коефіцієнта демографічного старіння населення, автор фундаментального двотомника «Загальна теорія населення» (Москва: Прогресс, 1977).; «Розвиток і статус американської демографії» (The Development and Status of American Demography) американського соціолога і демографа Руперта Венса Руперт Бейлес Венс (Rupert Beyless Vance, 1889-1975) -- американський соціолог, спеціалізувався на дослідженні соціальних проблем Півдня США, присвятивши цьому понад 40 років своєї наукової діяльності, президент Американської соціологічної асоціації (1944).; «Екологія людини та вивчення народонаселення» (Human Ecology and Population Studies) Отиса Д. Дункана.

В.Е. Мур, по суті, лише підтвердив правомірність думки, викладеної у названих вище розділах монографії, про те, що необхідний рівень знань у процесі досліджень народонаселення досягається тільки за умов міждисциплінарної взаємодії, яка інтеґрує зусилля низки наук, причетних до вивчення різних аспектів функціювання і розвитку суспільства. Автори монографії показали, що «формальна демографія», яка користується статистичними й математичними методами та надає результат свого дослідження у вигляді «інвентарного» (inventory) опису, не може відповісти на запитання щодо соціальної чи природної зумовленості процесів у народонаселенні, значущих для суспільства наслідків цих процесів та можливості 'їх регуляції. В сучасних умовах саме існування і розвиток «формальної демографії» зумовлені переважно потребою у виконанні допоміжної ролі для наукової дисципліни з «вивчення людності», що дійсно може дати відповідь на зазначені питання. Остання за своїм характером є соціологічною дисципліною, яка робить оцінку даних як «формальної демографії», так і даних щодо людності, отриманих іншими науками, тією чи іншою мірою причетними до її вивчення, та виробляє завдяки цьому необхідні висновки.

Оскільки в монографії її автори за традицією, що склалася на Заході у попередні десятиріччя, узагальнено називають «демографією» обидві наукові дисципліни (про витоки цієї традиції йтиметься далі), причому соціологічна за своїм характером дисципліна з «вивчення людності» є підґрунтям «формальної демографії» й, таким чином, репрезентує обидві дисципліни, то в разі розумінні «демографії» у названому сенсі її можна визначати як галузеву дисципліну соціології.

Як завжди бувало у випадках появи чогось нового і нетрадиційного у «не- марксистському» суспільствознавстві, своя позиція щодо наведених вище висновків монографії «Вивчення людності: опис та оцінка» була у фахівців відповідної царини в СРСР. Той самий Д. Шелестов, що так позитивно оцінив вихід її авторів за межі «формальної демографії» (і таким чином визнав, що «буржуазна» соціологія все ж зробила те, що було необхідно для цього), водночас висловив свого роду догану одному з них -- своєму колезі-історику, з яким він найбільше полемізував, Ф. Лоримеру, -- за намагання «опустити демографію, яку Лоример непевно назвав “науковою дисципліною”, до рівня одного з розділів буржуазної соціології» (курс. наш. -- О.І., О.К.) [Шелестов, 1983: с. 8].

Позиція професора Шелестова щодо існування демографії -- ексклюзивної, комплексної та самодостатньої науки, яка вивчає населення і яка ніяк не може мати соціологічного характеру (а теорією, якою, на думку Шелестова і за його логікою, статистика не може пояснити зумовленість процесів у народонаселенні, вочевидь, користуються тільки на Заході!), -- це позиція переважної більшості радянських фахівців з народонаселення, яка сформувалася впродовж двох десятиріч, що передували появі названої праці цього науковця.

соціологія демографія населення

1966 року на VI Всесвітньому соціологічному конгресі, що відбувся в Евіані (Франція), було представлено доповідь одного з провідних радянських статистиків, демографів і соціологів, професора Б. Урланіса Борис Цезаревич Урланіс (1906-1981) -- широко відомий радянський демограф, професор, один із засновників економічної демографії в СРСР. З 1959 року працював в Інституті економіки АН СРСР Автор унікальної праці «История одного поколения» (1968), у якій він розглядає демографічну долю власного покоління (своїх ровесників) і яка становить один із небагатьох прикладів поздовжнього демографічного аналізу у світовій науковій літературі., присвячену категоричному запереченню точки зору, відповідно до якої «демографія є частиною соціології». Трьома роками пізніше (1969 року) доповідь було надруковано у вигляді статті «Демографія і соціологія» під назвою, дзеркально-зворотною щодо вже згадуваного розділу В.Е. Мура з монографії 1959 року [Урланис, 1976]. Власне позиція Мура стосовно соціологічного характеру науки, що вивчає народонаселення, і стала підставою для дискусії, яку розпочав проф. Урланіс. Спростовуючи бачення В.Е. Мура, він, по суті, стверджував, що демографія -- самодостатня суспільна наука, предметом якої є комплексне дослідження народонаселення. І така наука, на його думку, не може бути частиною соціології, оскільки соціологія має зовсім інший предмет, а саме: «суспільство і певні суспільні відносини, що складаються в ньому» [Урланис, 1976: сс. 28-29].

Б. Урланіс не заперечував зв'язків демографії із соціологією та іншими суспільними науками, звичайно, у своєму варіанті їх розуміння. Так, соціологія і демографія, за його словами, мають «точки дотику» у вивченні «демографічної поведінки» населення в умовах переходу від «стихійної народжуваності» до «свідомого батьківства». (Тут ідеться лише про свідому поведінку, оскільки несвідома, яка, за Урланісом, передує переходу до свідомого батьківства, так само, як і більшість випадків смертей, за винятком самогубств, до соціології, судячи з аналізу тексту вченого, не має жодного стосунку) [Урланис, 1976: сс. 29-31].

На його думку, «демографія і соціологія -- науки, що розвиваються у паралельних площинах. Їх не можна розглядати як науки, що йдуть паралельними лініями у жорстко геометричному сенсі, тобто у тому, що вони ніколи не зближуються. Розвиваючись у паралельних площинах, ці науки то наближаються одна до одної, то віддаляються, залежно від ракурсу дослідження. ... Соціологія і демографія ... збагачують, запліднюють одна одну і на підставі взаємної допомоги досягають успіхів у вивченні закономірностей розвитку суспільства і населення» [Урланис, 1976: с. 31].

Проголошуючи, що вивчення закономірностей розвитку населення є, так би мовити, монополією незалежної від соціології демографії, Урланіс, по суті, декларує своє незрозуміле (особливо для соціолога) намагання не бачити того, що наука про закономірності розвитку народонаселення, наявність якого є першою передумовою виникнення суспільств і умовою подальшого існування кожного з них, є (хоч би як вона називалася) іманентною підсистемою і має соціологічний характер. Адже соціологія, як він сам і зазначив, є наукою про закономірності розвитку суспільства.

Разом із тим, фактично визнаючи існування таких, хоч і не названих ним, соціологічних дисциплін, як започаткована ще Емілем Дюркгаймом соціологія суїцидальної поведінки або соціологія репродуктивної поведінки, Урланіс, власне, визнав тим самим принципову можливість існування галузевих соціологічних дисциплін, які досліджують саме народонаселення і за логікою мають своїм предметом не все суспільство, що Урланіс чомусь назвав обов'язковою ознакою соціології, а лише певні сфери суспільної підсистеми з іманентними їм суспільними відносинами.

Треба зазначити, що у 1963-му, за три роки до соціологічного конґресу, для якого було підготовлено вище названу доповідь Урланіса, в редакції теоретичного журналу ЦК КПРС «Коммунист» під час колективного обговорення листа, надісланого до журналу радянським демографом, лікарем і гігієністом Б. Смулєвичем Броніслав Якович Смулєвич (1894-1981) -- радянський демограф, викладач, лікар, вивчав питання демографії, медичної соціології, соціальної гігієни. Навчався у Відні та Берліні. Разом із М.О. Семашко та іншими вченими у 1920-1930-ті роки працював над проблемами соціальної медицини., у якому, за формулюванням редакції, йшлося про «несприятливий стан, що утворився у двох важливих сферах марксистських соціологічних досліджень -- соціальній гігієні і демографії» (курс. наш. -- О.І., О.К.). Урланіс не зробив жодного зауваження щодо визнання демографії як сфери соціологічних досліджень [Смулевич, 1963: сс. 81-87].

Постає питання, що саме змусило Б. Урланіса три роки по тому змінити погляд на співвідношення демографії і соціології?

У той період, за свідченням одного з тих, хто зробив найбільший внесок у відродження соціології в СРСР, вченого зі світовим іменем І. Кона (1928-2011), для запобігання конфронтації з історичним матеріалізмом соціологію було прийнято називати соціологічними дослідженнями [Кон, 2008].

Не заперечуючи наявність у науковому середовищі фахівців, які вважали демографію частиною соціології, проф. Урланіс чомусь називає тільки одного з них, причому не вітчизняного (а такі, як ми побачили, були і в СРСР), а американського -- В.Е. Мура, і зосереджується на аналізі єдиного його аргументу на користь цього висновку, подаючи його у відриві від контексту як усього розділу, де його наведено, так і усієї монографії «Вивчення народонаселення: опис і оцінка». Цим аргументом, як вказує Урланіс, «слугує відсутність спеціальних демографічних факультетів в університетах і рідкі випадки існування кафедр демографії» [Урланіс, 1976: с. 27].

Звичайно, аргумент, вирваний з контексту монографії, не є переконливим. Навіть якби Урланіс додав, що у США майже всі фахівці з народонаселення здобували освіту на кафедрах соціології, то і це свідчило б лише про поширений на Заході погляд на співвідношення демографії і соціології. Однак сама тільки поширеність такого погляду ще не доводить, що перша дійсно є складовою другої.

Проте чому саме цей довід і саме в такому, неарґументованому його вигляді обрав для своєї критики Урланіс? На наш погляд, зовсім не для того, щоб показати як, начебто, легко спростовувати «буржуазну» соціологію.

По-перше, справді аргументовані доводи йому насправді було б, вочевидь, важко спростувати, тому й він їх просто оминув. По-друге, звернення до вказаного аргументу ще й надавало Урланісу можливість перевести розмову на дуже важливу для нього тему, про що він зауважив: «Таке становище демографічної науки має місце не тільки на батьківщині Мура» [Урланис, 1976: с. 28].

Ця репліка, яка, поза сумнівом, була призначена для «внутрішнього» аналізування, обережно натякає на тодішню ситуацію щодо вивчення народонаселення в СРСР. Адже у Союзі тоді теж не існувало факультетів демографії й, на відміну від США, у СРСР на той час взагалі була одна-єдина кафедра демографії (у Московському економіко-статистичному інституті). З певних причин в СРСР також не існувало факультетів і кафедр соціології (натомість у США саме вони вже десятиліття поспіль готували фахівців з народонаселення [Шелестов, 1963: сс. 78-79]).

Урланіс не вдався до пояснення, що у США кафедри та факультети, як і університети загалом, є науково-дослідницькими структурами. Відсутність факультетів демографії за наявності факультетів статистики, де викладали і статистику населення (тобто, «формальну демографію»), і численних соціологічних факультетів, підготовка на яких орієнтувала частину випускників на дослідження людності, створювала зовсім іншу ситуацію, аніж це було в СРСР. У Радянському Союзі статистичні факультети, де серед інших читали і курс статистики народонаселення, згідно із загальною спрямованістю вищих навчальних закладів у країні суто на навчальний процес, не могли займатися послідовними дослідженнями людності. Чимало економічних факультетів, де народонаселення теж розглядали у навчальних курсах (правда, переважно, як трудовий ресурс народного господарства), так само не мали такої можливості Ледь не єдиним винятком можна вважати Центр з вивчення проблем народонаселення економічного факультету МДУ ім. М.В. Ломоносова, подібний до спеціальних структур з досліджень народонаселення університетів США. Проте він був заснований лише 1968 року..

Будь-які організовані дослідження в СРСР були зосереджені у спеціалізованих наукових установах. Проте після того, як у 30-ті роки ХХ століття і створений 1918 року перший у світі Інститут демографії у Києві, і трохи пізніше організований у Ленінграді інститут того самого профілю були ліквідовані як такі, що не лише не виконували поставлені тодішньою владою замовлення, які б свідчили про успіхи чинного режиму, а й були небезпечні щодо розкриття його реальної демографічної політики (репресій, штучно зорганізованого голоду тощо), ситуація з дослідженнями населення у країні вкрай погіршилась. У 1960-ті роки в СРСР існувало лише кілька невеликих демографічних відділів у структурі державної статистики, які займалися тематикою прикладного характеру відповідно до потреб цієї структури, а поодинокі відділи з малочисельним складом в інших структурах, що проводили такі дослідження, займалися цим факультативно, як однією з певної сукупності тем.

Для Урланіса («Цезаря російської демографії» як дещо пафосно, проте справедливо, визначив його місце в цій науці російський соціолог А. Антонов «Цезарь русской демографии» -- так називалася стаття А.І. Антонова, завідувача кафедри соціології сім`ї та демографії соціологічного факультету МДУ ім. Ломоносова, присвячена пам`яті Б. Урланіса [Антонов, 2009].), за словами радянських дослідників В. Борисова і А. Вишневського Анатолій Григорович Вишневський (1935-2021) -- відомий радянський та російський демограф-теоретик та економіст, який один з перших у СРСР почав розвивати концепції «демографічної революції» та «демографічної модернізації». Свій науковий шлях розпочав у Харкові, продовжив у Києві (в Інституті економіки АН УРСР), у 1970-х за запрошенням переїхав до Москви, де працював у НДІ ЦСУ СРСР, керував Центром демографії та екології людини при Інституті прогнозування АН СРСР, а з 2007-го -- у Вищій школі економіки. Згодом очолив Інститут демографії НДУ ВШЕ. За влучним висловом його українських колеґ, він уособлював «цілу епоху в історії європейської демографічної науки, епоху енциклопедичних знань, сміливих теоретичних узагальнень, уміння працювати за умов обмеженої інформації, віри у велику суспільну значущість демографії». Йому належить формулювання постулату про те, що населення є підсистемою суспільства, яка самооновлюється, а демографічні процеси розвиваються за своїми власними законами. Демографічні зміни він розглядав як чинник розвитку суспільства і одним з перших заговорив про проблеми, до яких громадська думка і тогочасна політика свого часу не наважувалися звертатися (постаріння, зниження народжуваності, ґлобальні зміни у демографічному розвитку, міграційні процеси та їхні наслідки для економічного та соціального розвитку тощо) [Слово, 2021: сс. 133-134]., демографія була «головною сферою його наукових інтересів, можна навіть сказати, головним коханням його життя... Він розумів виключне значення цієї наукової дисципліни у світі, в якому відбувалися небувалі демографічні зміни, й усю абсурдність ситуації, коли радянська академічна наука впритул не бачила ні самих цих змін, ні величезного стрибка демографічних досліджень на Заході» [Борисов, Вишневський, 2001].

Наукова і громадянська позиція Б. Урланіса зумовила його особливу активність з відродження досліджень народонаселення в СРСР. Практичній реалізації такої його позиції за тих специфічних суспільних умов могло б посприяти, якби вдалося змусити радянську систему діяти в інший спосіб ніж, начебто, діяв її головний політичний та ідеологічний супротивник -- США. Інакше кажучи, «зігравши» на протистоянні систем, можна було спробувати допомогти розвитку науки про народонаселення, «спокусивши» владу можливістю отримання певних дивідендів, набутих при порівнянні «уважного» ставлення до відповідної наукової дисципліни в СРСР і «неуважного» -- у США, де вона, мовляв, не мала можливості розвиватися і досягти такого рівня, щоб вважатися самостійною.

Для отримання потрібного результату треба було у будь-який спосіб спростувати соціологічний характер науки про народонаселення, оскільки до соціології на той час в СРСР вже означилося різке погіршення ставлення з боку всемогутнього партдержапарату, тож Урланіс не міг не знати, до яких наслідків призвело те погіршення. Як зазначив радянський (нині російський) соціолог В. Ядов, навіть сам термін «соціологія» сприймався не інакше як з додатком «ненаукова» [Ядов, 1994: с. 5].

Тільки після смерті .Сталіна і зміни влади ситуація почала потроху змінюватися. Як висловився І. Кон: «Радянська соціологія виникла на хвилі хрущов- ських реформ» [Кон, 2008].

Радянсько-американський соціолог В. Шляпентох зазначав, що в СРСР ставлення до соціології, яка тільки-но почала підніматися, після краху так званої відлиги, зі зняттям з державних і партійних посад М. Хрущова у 1964 році, стало погіршуватися. Щоправда, зауважив він, ще не згасла тоді лояльність влади до «батьків-засновників» цієї науки в СРСР, які прийшли до неї з «марксистсько-ленінських» філософії, історії та політекономії, та сподівання частини партійної й адміністративної верхівки країни на отримання від прикладних соціологів деяких корисних, суто практичних рекомендацій обернулися тим, що до 1968 року прямих гонінь на соціологію, начебто, не було. Понад те, у 1968му, завдяки зусиллям віце-президента АН СРСР А. Румянцева у складі Академії наук був створений перший соціологічний інститут -- Інститут конкретних соціальних досліджень (ІКСД). Оскільки його очолив сам Румянцев, могло скластися враження, начебто соціологія почала одержувати партійну і державну підтримку. Водночас, того самого року почалося викладання першого у країні курсу соціології (підготованого Ю. Левадою для студентів факультету журналістики МДУ). Проте після подій «Празької весни» 1968 року ситуація знову суттєво змінилася. «Репресії були результатом злиття двох потоків подій -- одного, що тягнувся від часів відлиги, і другого, потужно стимульованого страхом перед “соціалізмом з людським обличчям”, від хрущовських реформ. Коли обидва потоки поєдналися, доля радянської соціології була поставлена на карту» [Шляпентох, 2007].

Урланіс, прекрасний аналітик, людина з великим життєвим досвідом, сам за сталінських часів пережив гоніння, тож одразу після зняття з усіх посад М. Хрущова завбачив велику імовірність відтворення в СРСР тоталітарного режиму сталінського типу. А такому режиму не потрібні об'єктивні дані наук, котрі могли б свідчити не на його користь. Оскільки до цих наук, безперечно, належала і соціологія, можливість уникнення заборони досліджень народонаселення, він, судячи з його дій, бачив у визначенні їх як не соціологічних, а суто демографічних. Тому, відповідно до практики тих часів, вдався до спростування відомої позиції «буржуазних» соціологів відносно визнання досліджень тих процесів, що відбуваються у народонаселенні як соціологічних за своєю суттю. До того ж, він зумів зробити конкретним об'єктом своєї критики В.Е. Мура, який на той час (1966 рік) був свого роду «провідним соціологом» капіталістичного світу, Президентом соціологічної асоціації США, про що мало кому було відомо у країні, але на це, безперечно, і розраховував професор Урланіс.

На користь останнього свідчить ще й те, що Урланіс не зробив жодних критичних закидів на адресу не менш відомого (якщо не більше), аніж В.Е. Мур, американського соціолога Кінґслі Девіса Кінґслі Девіс (Kingsley Davis, 1908-1987) -- американський соціолог і демограф, президент Американської соціологічної асоціації (1959), перший із соціологів у США, обраний до Національної академії наук (1966). Автор відомих понять «демографічний вибух» і «нульовий приріст населення». Разом з В.Е. Муром опублікував статтю про принципи стратифікації, яка розкривала причини соціальної нерівності. Як демограф дістав міжнародне визнання за свою діяльність у сфері дослідження зростання народонаселення та ресурсів, історії та теорії міжнародної міграції, світової урбанізації, демографічної політики. Поряд із тим був онуком президента Конфедерації Південних Штатів Джеферсона Девіса -- знакової постаті американської історії., який у розділі «Соціологія демографічної поведінки» колективної монографії «Соціологія сьогодні. Проблеми і перспективи», яка 1962 року вийшла у США і вже 1965 була перекладена російською, арґументовано довів, що наука про людність є незалежною соціологічною дисципліною [Девис, 1965: с. 343]. Важко навіть припустити, що Урланіс не був знайомий з книгою, яку можна вважати «вікном» в американську соціологію для радянських науковців у ті турбулентні часи.

Жодним чином не зачепив він і знаменитого французького соціолога і демографа Альфреда Сові, одного зі співавторів вище згадуваної монографії, який сформулював свою позицію щодо соціологічної сутності досліджень народонаселення ще за кілька років до виходу монографії. Позиція Сові була знайома радянським науковцям завдяки публікації 1957 року його статті в журналі «Вопросы философии» [Сови, 1957]. Радше це було пов'язане з тим, що Сові, колишній директор Національного інституту демографічних досліджень Франції, на відміну від більшості соціологів Заходу, попри критику деяких положень «марк- сизму-ленінізму», не був відвертим антикомуністом і поділяв погляди «демократичного соціалізму». Водночас він був послідовним прибічником мирного співіснування держав з різними політичними системами, людиною, причетною до руху Опору за років Другої світової війни. Нарешті, Сові був представником Франції (країни проведення конґресу, для якого написав свою доповідь проф. Урланіс), а та у 60-х роках, завдячуючи політиці тодішнього її президента генерала Шарля де Ґоля у багатьох політичних питаннях не підтримувала США і йшла на певне зближення з СРСР. Мабуть саме тому В.Е. Мур і виявився найбільш підходящою персоною для «принципової наукової критики».

Наполегливі дії Урланіса, спрямовані на створення науки про народонаселення -- «марксистсько-ленінської демографії», що має імідж самостійної суспільної науки й тільки за певної потреби іноді співпрацює із соціологією, але не може вважатися її складовою, мали успіх. Вочевидь, цьому сприяло й те, що у незначного за чисельністю континґенту фахівців, котрі досліджували тоді народонаселення (це були переважно статистики або економісти), на той час було досить туманне уявлення про сферу досліджень соціології, зокрема про те, що народонаселення входить до неї. (Навіть назва »соціологія», як, мабуть, здавалося їм, на це не вказувала, на відміну від «демографії»).

Імовірно, що більшості серед цих фахівців не була зрозуміла справжня мотивація позиції Урланіса у його «критиці» В.Е. Мура. Проте відома причетність Мура до соціології робила наведені Урланісом твердження щодо несоціологіч- ного характеру науки про народонаселення ще вагомішими.

Однак тема характеру та змісту науки про народонаселення не була вичерпана статтею Б. Урланіса. Дискусія тривала ще якийсь час, відтак ніхто з її учасників навіть і не намагався довести, що ця наука є соціологічною дисципліною. Можливо, це забезпечило відсутність будь-яких утисків щодо неї в той період. Проте, на жаль, наслідком цього стало і виникнення чималих проблем у дослідженнях народонаселення, які даються взнаки й донині.

До історії досліджень

Як соціологія, так і демографія у ХІХ сторіччі були визнані самостійними науками. Це сталося внаслідок досягнення порівняно високого ступеня розвитку їхніх засадових концепцій та методологічної бази, а також визрівання передумов, що сформували «соціальний запит» на них.

Загальновідомо, що демографія як теоретична дисципліна виникла у XVII сторіччі, хоча певний час навіть не мала власної назви. Її започаткував англієць Джон Ґраунтдо його єдиної наукової праці «Natural and political observations mentioned in following index, and made upon the bills of mortality». Ґраунт розглядав випадки смертей і, певною мірою, народжень не як окремі події, а в сукупності за тривалі періоди часу. Це дало змогу робити деякі узагальнення, які до використання такого підходу були неможливі. Наприклад, було встановлено, що хлопчиків народжується більше за дівчаток, що тривалість життя чоловіків менша, ніж у жінок, що у сільський місцевості народжуваність вища, ніж у містах, народжуваність у Лондоні не покриває втрат міста від смертності, а зростання чисельності населення цього міста відбувається за рахунок прибулих тощо. До безперечних заслуг дослідника (який, за едиктом короля, враженого здобуткми Ґраунта, став членом щойно створеного Королівського товариства, тобто академіком) слід віднести і його звернення до методу математичного моделювання, використаного при побудові таблиць смертності.. Його праця «Природні та політичні спостереження, зроблені на підставі списків померлих», видана 1662 року, започаткувала систематичне кількісне вивчення масових явищ (в цьому випадку ґрунтоване на даних саме про народонаселення). Пізніше, з усталенням терміна «статистика» як такого, що позначав систематизований облік певних ознак масових явищ, саме його почали використовувати для назви дисципліни, що виникла завдяки праці Ґра- унта. А у зв'язку з подальшим поширенням застосування статистичних методів щодо інших об'єктів обліку, з'явилося уточнення назви дисципліни, а саме «статистика народонаселення».

Термін «демографія» створив французький математик Ашиль Ґіяр ', який вперше використав його у назві своєї книги «Елементи статистики людини, або порівняльна демографія» (Elements de statistique humaine ou demographie сотрагее), що була видана у Парижі 1855 року. Цей термін (що походить від грецьк. «демос» -- народ, населення, і «графо» -- писати, опис) став синонімом «статистики населення», наголошуючи цією власною назвою особливий, завдяки її «первородству» і найвищому серед усіх галузевих статистик рівню розробленості, статус статистики. Зауважимо, що використання поняття «опис населення» («демографія») для позначення статистики народонаселення є цілком вдалим, оскільки статистика саме описує народонаселення за допомоги чисел. І для певного історичного періоду, впродовж якого елементарні знання про народонаселення ще тільки накопичувалися, такого опису було достатньо. Тому вже наприкінці ХІХ сторіччя термін «демографія» вживали частіше за термін «популяціоністика» (від лат. «популус» -- народ), що виник раніше. Останній, нині практично забутий, було вперше використано 1841 року в «Довіднику з популяціоністики» Христофа Бернулі, представника відомої швейцарської династії вчених.

Цей науковець, який займався вивченням даних перших переписів населення європейських країн, розумів популяціоністику як науку, що є пов'язаною зі статистикою, проте не зводиться до неї [Шелестов, 1983: с. 67]. На нашу думку, таке розуміння певною мірою відображено в самому цьому понятті, яке не вказує на опис як метод, що характеризує науку. Жан Клод Ашиль Ґіяр (Jean Claude Achille Guillard, 1799-1876) -- французький статистик, дослідник природи, математик, «хрещений батько» демографії (докл. див.: Волков, А.Г. (2005). Ашиль Гийяр -- крестный отец демографии. Демоскоп Weekly, 223-224 (21 ноября -- 4 декабря).

Згодом у 1871 році інший вчений, економіст і соціолог, директор саксонського, а згодом прусського статистичного бюро в Берліні Ернест Енґель (першовідкривач соціологічного «закону Енґеля», який полягає у залежності структури витрат сім'ї від її доходу¹ і добре ілюструє те, що статистика є джерелом даних для аналізу їх соціологією) запропонував для позначення науки про сутність процесів, що їх демографія лише описує, термін «демологія» (від грецьк. «наука про народ, населення») [Шелестов, 1983: с. 68]. Мабуть через те, що потреба у розкритті сутності цих процесів на той час ще недостатньо визріла, задумана Енґелєм соціологічна за характером наукова дисципліна, тоді не сформувалася.

Що ж до демографії, то сприйняття її як саме дескриптивної статистичної дисципліни існувало у фаховому середовищі завжди. Як приклад можна навести той факт, що створений у Києві 1918 року перший у світі Інститут демографії, за визначенням ініціатора його створення, українського вченого-е- кономіста і політика М. Туган-Барановського, виник саме «для статистичного вивчення населення України» [90 лет со дня..., 2009]. А перший і єдиний впродовж 20 років існування Інституту демографії (який у 1934 році дістав назву Інституту демографії і санітарної статистики АН УРСР, а у 1938 році був знищений сталінським режимом) його директор академік М.. Птуха (1884-1961), визнаний у світі фахівець зі статистики та демографії, у 1960 році у своїй монографії «Нариси зі статистики населення» один з її розділів назвав «Загальні питання демографії -- статистики населення», в якому категорично відкинув будь-які інші трактування суті демографії [Птуха, 1960: с. 35].

«Демографія займається статистичним описом народонаселення» -- таким твердженням починається монографія «Народонаселення і його вивчення (демографічний аналіз)» (1966) відомого французького демографа Ролана Преса (Roland Pressat).

Послідовність Б. Урланіса у доведенні того, що демографія є суспільною наукою про народонаселення, в одному випадку виглядала досить некоректною стосовно Ролана Преса, який вважав інакше. Так, у схвальній передмові до книги Преса «Народонаселення і його вивчення», авторському визначенню демографії як демографічної статистики передує надане без пояснень зовсім протилежне за змістом визначення Б. Урланіса, редактора її радянського видання і автора цієї передмови. Він написав: «Демографія -- це наука, яка на основі аналізу соціальних, економічних, географічних, а також і біологічних чинників вивчає закономірність явищ і процесів у структурі, розміщенні та динаміці населення, розробляє на цій основі теорії населення» (цит. за: [Пресса, 1966: с. 7]). Тобто з ростом доходу сім'ї змінюється структура витрат. При цьому зменшується питома вага витрат на харчування, витрати на купівлю одягу, опалення та житло залишаються на тому самому рівні, проте збільшується частка витрат на задоволення культурних потреб. До того ж Енґель розробив карткову систему збирання статистичних даних, що в подальшому широко використовували в переписах населення.

Нарешті, вже в наші дні в англомовній версії «Вікіпедії» стаття «Демографія» починається з такого загального визначення цієї науки: «Демографія є статистичним вивченням людської популяції».

Свого часу академік М. Птуха, обговорюючи крилатий в середовищі статистиків вислів відомого фахівця у цій галузі О. Кауфмана (1864-1919) про те, що статистика є «служницею» усіх суспільних (і багатьох інших) наук, зауважив, що іноді й вона звертається по допомогу до інших наук. Таке буває в разі постановки спостережень, групування та наукового опрацювання [Птуха, 1960: сс. 2526].

Наприклад, статистичне обчислення ВВП може відбуватися тільки за умов визначення сутності ВВП економічною наукою. Але, безперечно, оскільки така взаємодія відбувається лише задля отримання даних, необхідних базовим щодо статистики наукам, це не змінює становища галузевих статистик (у тому числі й демографії) як допоміжних дисциплін, що надають числові/кількісні характеристики об'єктів досліджень базових наук.

Згаданому О. Кауфману належить заслуга пояснення того, чому в умовах, коли вже всі галузі статистики визнавалися як суто «служниці» певних наук, статистиці належала дуже вузька царина, на яку не зазіхала жодна інша наука. На думку Кауфмана, це сталося через те, що в цій сфері «переважають правильності, які ми поки що не вміємо пояснити і тим самим прив'язати до якої-не- будь іншої визначеної науки» (курс. наш.-- О.І., О.К.). Тому ці «правильності» поки вивчають тільки статистично [Птуха, 1960: сс. 25-26].

Ще більш значущою науковою заслугою О. Кауфмана є, безперечно, те, що у своїй пізнішій статті для Енциклопедичного словника Гранат він зумів визначитися з тим, що головною наукою, яка вивчає народонаселення і для якої статистика слугує допоміжною дисципліною, -- є саме соціологія [Энциклопедический словарь Гранат, 1924: с. 414].

На рубежі ХІХ і ХХ століть серед більшої частки народонаселення світу почалися кардинальні зміни, які суттєво інтенсифікувалися у ХХ сторіччі. Вони полягали у стрімкому зростанні чисельності населення в економічно нерозви- нених країнах -- без підвищення, а лише зі збереженням традиційно високої народжуваності (а нерідко навіть і за наявності еміґрації). Водночас відбувалося встановлення помірних, а часом і дуже низьких (навіть від'ємних -- як, наприклад, це було у Франції) темпів росту населення в економічно розвинених країнах, що супроводжувалося суттєвим зниженням у них народжуваності.

Демографія як дескриптивна наука констатувала ці зміни, проте не змогла їх пояснити. Те, що відбувалося, безпосередньо спростовувало вкорінене у свідомості не лише пересічних людей, а й багатьох науковців, просте і зрозуміле у своїх основах уявлення про прямо пропорційну залежність зростання чисельності населення від рівня його забезпеченості. Так, у перших таке уявлення було зумовленим, як правило, так званим здоровим глуздом, у других -- переважно дуже відомою соціологічною концепцією Т. Мальтуса та його послідовників Ідеться про мальтузіанство -- теорію, створену британським економістом Томасом Мальтусом (Thomas Malthus, 1766-1834), яка виражає песимістичний погляд на демографічні процеси та економічні чинники, що їх зумовлюють, ґрунтований на залежності бідності в суспільстві, нестачі засобів існування, голоду тощо від надмірної чисельності населення та нестримних темпів його зростання. Згодом він переглянув свою теорію і пом'якшив її радикалізм та неґативізм [Мальтус, 1998; Корегін, 2003: сс. 23-26]..

Тоді ж український демограф і статистик Ю. Корчак-Чепурковський Юрій Овксентійович Корчак-Чепурковський (1896-1967) -- учений-дослідник у галузі де- мостатистики та проблем народонаселення. Його останню, незавершену роботу присвячено аналізові людських втрат в Україні внаслідок Голодомору («колективізації») та сталінського терору 1930-х років. Розробив власні ориґінальні методи аналізу статистичного матеріалу. у рукопису своєї монографії, над якою працював у 1929-1931 роках, відзначив, що кризові процеси, що відбувалися у сфері відтворення народонаселення, спричинили спроби науковців їх пояснити. Проте ці спроби не дали бажаного результату. Вчений критично відгукнувся про доцільність «поверхневих», за його виразом, спроб досліджень «вузькоспеціальних тем», під які «підводять слабкий фундамент “статистики”, який розсипається від першого критичного дотику».

Разом з тим, зауважуючи щодо наявних тоді результатів «широких соціологічних узагальнень», Корчак-Чепурковський заперечує лише результати, отримані на базі хибних «соціологічних течій», але не саме звернення до соціології, методи якої дають змогу робити такі узагальнення. Він констатує: «проблема визначення факторів зростання населення є проблемою соціологічною» (курс. наш. -- О.І., О.К.) [Корчак-Чепурковський, 1970: сс. 19, 29].

Про термінологію та назви

1929 року в Парижі вийшла друком книга у 430 сторінок «Проблема населення у Франції. Загальна історія населення. Нариси соціології населення» (Le Probleme de la population en France. Precede dune histoire generale de la population. Etude de sociologie de la population) -- розвідка двадцятитрирічного приват-доцента права з Женеви Леона Рабиновича Леон Рабинович (Leon Rabinowich, 1906-1981) -- польсько-британський кримінолог. У 1934 році змінив прізвище на Радзинович (Radzinowich). Під ним став всесвітньо відомим фахівцем з кримінології.. У цій соціологічній праці, написаній, за оцінкою чеської дослідниці Алени Шубртової Саме їй належить відродження уваги до роботи Л. Рабиновича через півстоліття після її публікації, коли 1984 року дослідниця оприлюднила статтю, присвячену історії народження теорії демографічної революції в часописі «Демографія» (Прага)., з позицій марксистської методології, з'ясовується суто соціальний характер комплексу різноманітних причин, що зумовлюють перехід від попереднього історичного типу відтворення населення до сучасного. Для позначення такого переходу автор використав спеціальне поняття «демографічна революція», яке згодом набуло широкого вжитку та популярності навіть за межами наукового дискурсу.