Політична гегемонія і духовне виробництво на світовій напівпериферії (внесок у сучасну соціологію школи професора Томаша Зарицького)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Луганського національного університету імені Тараса Шевченка

Політична гегемонія і духовне виробництво на світовій напівпериферії (Внесоку сучасну соціологію школи професора Томаша Зарицького)

Ілля Кононов, доктор соціологічних наук, професор кафедри філософії та соціології

Анотація

ІЛЛЯ КОНОНОВ

Політична гегемонія і духовне виробництво на світовій напівпериферії (Внесоку сучасну соціологію школи професора Томаша Зарицького)

В умовах військової агресії РФ проти України майбутнє української соціології багато в чому залежить від здатності включитися у світові процеси розвитку науки. Необхідна відкритість соціологічного співтовариства України до перспективних тенденцій розвитку світової соціології. Найбільш сприятливі умови для виникнення сталих діалогічних відносин існують у стосунках між українською і польською соціологічними спільнотами, що зумовлено значним спільним минулим наших народів, багато в чому спільними проблемами і можливими спільними перспективами.

У сучасній польській соціології однією з найбільш налаштованих на діалог є варшавська соціологічна школа проф. Томаша Зарицького. Дослідження її учасників, першою чергою самого професора Т. Зарицького, охоплюють широке коло проблем: від змін у соціальному просторі Польщі до особливостей переформатування правлячого класу і виробництва політичного знання. Особливістю школи є напружені пошуки адекватної методології вивчення сучасного суспільства. Цей методологічний пошук привів до синтезу ідей світ-системного аналізу Іма- нуїла Валерстайна і теорії поля П'єра Бурдьє, що дало змогу в єдиній перспективі охопити макро-, мезо- та мікрорівень суспільного життя.

Особливості трансформації суспільства державного соціалізму в суспільство ліберального капіталізму в сучасній Польщі значною мірою зумовлені тією обставиною, що основа політичного класу тут сформувалася з представників інтелігенції. Саме цим пояснюється незначна вага в політичному житті країни буржуазії, відсутність такого явища, як олігархат. Разом з тим у глобальних умовах польська інтелігенція потрапила у складне становище, адже країна залишилася на напівпериферії світової капіталістичної системи. Це призводить до того, що виробництво знання про суспільство відбувається в ієрархічних відносинах, де правила задаються країнами світового центру.

Ключові слова: Польща, соціологічна школа, Томаш Зарицький, світ-системний аналіз, Іма- нуїл Валерстайн, поле, капітал, габітус, П'єр Бурдьє, інтелігенція, політичне знання

Аннотация

ИЛЬЯ КОНОНОВ

Политическая гегемония и духовное производство на мировой полупериферии (Вклад в современную социологию школы профессора Томаша Зарицкого)

В условиях военной агрессии РФ против Украины, будущее украинской социологии во многом зависит от способности включиться в мировые процессы развития науки. Необходима открытость социологического сообщества Украины к перспективным тенденциям развития в мировой социологии. Наиболее благоприятные условия для возникновения устойчивых диалогических отношений существуют в отношениях между украинским и польским социологическими сообществами, что обусловлено длительным общим прошлым наших народов, во многом общими проблемами и возможными общими перспективами.

В современной польской социологии одной из наиболее настроенных на диалог является варшавская социологическая школа профессора Томаша Зарицкого. Исследования ее участников, в первую очередь самого профессора Т. Зарицкого, охватывают широкий круг проблем: от изменений в социальном пространстве Польши до особенностей переформатирования правящего класса и производства политического знания. Особенностью школы есть напряженные поиски адекватной методологии изучения современного общества. Этот методологический поиск привел к синтезу идей мир-системного анализа Иммануила Валлерстайна и теории поля Пьера Бурдьё, что позволило в единой перспективе охватить макро-, мезо- и микроуровень общественной жизни.

Особенности трансформации общества государственного социализма в общество либерального капитализма в современной Польше в значительной степени обусловлены тем обстоятельством, что основа политического класса здесь сформировалась из представителей интеллигенции. Этим объясняется незначительный вес в политической жизни страны буржуазии, отсутствие такого явления, как олигархат. Вместе с тем в глобальных условиях польская интеллигенция попала в сложное положение, ведь страна осталась на полупериферии мировой капиталистической системы. Это ведет к тому, что производство знания об обществе происходит в иерархических отношениях, где правила задаются странами мирового центра.

Ключевые слова: Польша, социологическая школа, Томаш Зарицкий, мир-системный анализ, Иммануил Валлерстайн, поле, капитал, габитус, Пьер Бурдьё, интеллигенция, политическое знание

Abstract

ILLIA KONONOV,

Doctor of Sciences in Socioogy, Professor at the Department of Philosophy and Sociology, Luhansk Taras Shevchenko National University

ILLIA KONONOV

Political hegemony and the intellectual production in the world semi-periphery (Contribution to modern sociology of the school of Prof. Tomasz Zarycki)

In the conditions of military aggression of the Russian Federation against Ukraine, the future ofUkrainian sociology largely depends on the ability to be included in the world processes of the development of science. The openness of the sociological community of Ukraine to prospective development trends in world sociology is necessary. The most favorable conditions for the emergence of stable dialogical relations exist in the relations between the Ukrainian and Polish sociological communities, which is due to the significant common past of our peoples, in many respects common problems and possible common perspectives.

In modern Polish sociology, one of the most open to dialogue is the Warsaw sociological school of Prof. Tomasz Zarycki. Research of its participants, and first of all Prof. T. Zarycki, cover a wide range of problems: from changes in the social space of Poland to the peculiarities of the reformation of the ruling class and the production of political knowledge. A special feature of the school is the intense search for an adequate methodology for the study of modern society. This methodological search led to the synthesis of the ideas of Immanuel Wallersteins world-system analysis and Pierre Bourdieus field theory, which made it possible to cover the macro-, meso- and micro-levels of social life in a single perspective.

The peculiarities of the transformation of the society of state socialism into the society of liberal capitalism in modern Poland are largely determined by the fact that the basis of the political class here was formed from representatives of the intelligentsia. This explains the insignificant weight of the bourgeoisie in the political life of the country, the absence of such a phenomenon as the oligarchy. At the same time, in global conditions, the Polish intelligentsia found itself in a difficult situation, because the country remained on the semi-periphery of the world capitalist system. This leads to the fact that the production of knowledge about society takes place in hierarchical relations, where the rules are set by the countries of the world center.

Keywords: Poland, sociological school, Tomas Zarycki, world-system analysis, Immanuel Wallerstein, field, capital, habitus, Pierre Bourdieu, intelligentsia, political knowledge

Вступ

За останні роки в Польщі з'явилися численні публікації, які стосуються широкого поля проблем -- від просторового аналізу суспільного життя [Zarycki, 1997; Zarycki, 2002] до аналізу політичного класу [Smoczynski, Zarycki, 2017; Zarycki, Smoczynski, Warczok, 2022] і особливостей виробництва політичного знання [Warczok, Zarycki, 2016]. Незважаючи на різноманітну тематику, всі ці публікації підбивають підсумки розвитку Польщі після падіння соціалізму. Ще однією обставиною, що їх об'єднує, є фіґура професора Томаша Зарицького, який є в них або одноосібним автором, або співавтором, або редактором. Це дає підстави говорити про особливу школу в польській соціології -- школу професора Зарицького.

Соціологічний аналіз польської трансформації здійснюється на світовому тлі [Polska jako peryferie, 2016]. Історичний досвід аналізується не фактографічно, а на теоретичному рівні, що зумовлює постійний інтерес до методології. Т. Варчок і Т. Зарицький у передмові до монографії про польську політологію пишуть стосовно своєї настанови: «Її головною методологічною рисою є спроба інновації, яка полягає в поєднанні теоретичного підходу, інспірованого працями французького соціолога П'єра Бурдьє, з підходом, який бере до уваги міжнародний контекст та його імплікації й надихався так званою школою залежності, особливо теорією світової системи Імануїла Валерстайна» [Warczok, Zarycki, 2016: s. 10]. Власне, синтез цих двох підходів є характерним для всього доробку школи.

Історичний досвід польського переходу від державного соціалізму до ліберального капіталізму багато в чому є модельним у всесвітньому масштабі. В Польщі виник масовий рух «Солідарність». Польська інтеліґенція розробила програму керованого руху до капіталізму, в процесі якого формувалися самі капіталісти. Переважно з інтеліґенції в цій країні сформувався правлячий клас, який контролював процес трансформації. Наукова інтеліґенція Польщі постійно рефлексує над процесом розвитку своєї країни [Zarycki, Warczok, 2020; Polskie nauki spoleczne, 2022]. У цьому сенсі, праці школи проф. Зарицького мають всесвітнє значення. Для України з її прагненням в ЄС тверезий погляд на проблеми наших сусідів є надзвичайно важливим. Варто відзначити відкритість школи проф. Т. Зарицького до діалогу із зарубіжними колеґами. Для українських соціологів за нинішніх умов такий діалог з польським колеґами був би дуже перспективним. Тим паче, що -- маємо ще раз наголосити це -- аналізована школа велику увагу приділяє проблемам методології. В уже названих і багатьох інших працях школи на польському матеріалі всебічно розвивається теорія поля Бурдьє, що можна вважати суттєвим внеском у світову соціологію.

Метою статі й буде реконструкція основних теоретичних і методологічних досягнень названої соціологічної школи.

Ми зосередимося на працях, які стосуються аналізу польського політичного класу, виробництва політичного знання і становища Польщі у світовій капіталістичній системі, орієнтуючись першою чергою на три фундаментальні монографії [Polska jako peryferie, 2016; Warczok, Zarycki, 2016; Smoczynski, Zarycki, 2017]. Докладно охопити увесь доробок школи у статті просто неможливо, адже він втілився в десятці монографій і сотнях статей провідними науковими мовами світу.

Інтелігенція як суб'єкт змін і як джерело формування політичного класу

У сучасній світовій соціології проблема влади є однією з основних. Вельми поширеним став погляд, згідно з яким сучасна влада є прихованою. Вона уникає проявлення свого обличчя. Звідціля одна з фундаментальних криз сучасного світу -- інституційна криза влади [Бауман, Донскіс, 2014: c. 107]. Усе це надає проблемі деякої таємничості. Томаш Зарицький з колеґами до неї підходить суто раціонально, спираючись на історичний аналіз польського досвіду порівняно з досвідом інших країн.

Назагал влада розглядається як наслідок обміну капіталами між різними полями в розумінні Бурдьє. Вона як електричний струм, що тече крізь соціальний організм, животворить та об'єднує його. Ми припустилися б натуралістичної помилки, концентруючи владу в якомусь одному полі чи в одному інституті. Конкретний стан владних відносин пов'язаний з ієрархією аґентів і суб'єктів, дією в полях, а також в ієрархічних відносинах між полями. Влада пов'язана з постійним змаганням суб'єктів і постійним рухом суспільних форм. Особливе значення в усталенні відносин влади в тому чи іншому суспільстві відіграють символічні обміни між базовими для даного суспільства формами капіталу і капіталом в полі культури. Саме завдяки культурі влада набуває леґітимності. В умовах капіталізму головну роль відіграє символічний обмін між економічним і культурним полями, в умовах державного соціалізму її відігравав обмін між по- літико-бюрократичним полем і полем культури [Warczok, Zarycki, 2016: s. 148].

Сказане можна вважати загальним правилом для того чи іншого суспільного устрою. Але, згідно з І. Валерстайном, світова капіталістична система є ієрар- хізованою і складається з ядра, напівпериферії та периферії [Wallerstein, 2011: рр. 347-357]. Символічні обміни на останніх двох рівнях можуть відрізнятися від обмінів у її центрі. Власне, одну з можливостей і було докладно вивчено на прикладі Польщі.

З кінця XVIII століття в Польщі відбувався занепад панівної феодальної верстви -- шляхти. В цілому її історія складна і цікава. На відміну від інших європейських країн, вона була аномально великою (до 10% від чисельності населення) [Smoczynski, Zarycki, 2017: s. 12]. Їй були властиві внутрішні поділи (скажімо, була брукована шляхта, що жила в містах і була бідною і т. ін.), дуже значне майнове розшарування. Юридичні права на шляхетство були погано забезпечені, що потім у межах Російської імперії чи Австро-Угорщини породжувало численні колізії, коли представники шляхти не могли довести свої дворянські претензії [Smoczynski, Zarycki, 2017: s. 19]. Найвища верства шляхти, магнати, своєрідно включилися до світової капіталістичної системи. Будучи постачальниками збіжжя на ринки Голландії, вони посилювали феодальну експлуатацію у своїх латифундіях. Польща і частина України, що входила до Речі Посполитої, завдяки своєрідному поділу праці опинилися на периферії світової капіталістичної системи. Це призвело до гальмування капіталістичних тенденцій розвитку в міському середовищі, до різкого майнового розшарування шляхти, до занепаду політичних інститутів і в цілому до ослаблення держави. Остання обставина призвела до трьох поділів Польщі й тимчасової втрати польським народом своєї державності. Спроби частини правлячого класу запобігти цьому (Чотирирічний сейм 1788-1792 років, Конституція 3 Травня) розбилися об консерватизм іншої частини цієї верстви [Polska jako peryferie, 2016: s. 112].

Збіднілі представники дрібної та навіть середньої шляхти лишали свої фільварки і переселялися у міста. В польській соціології вже давно цей процес став предметом аналізу. Видатний польський соціолог Юзеф Халасіньський звертав увагу на те, що збанкрутіла шляхта в містах шукала можливості збереження своїх суспільно-духовних позицій. Внаслідок цього там з'явилися шляхетські ґетто [Chalasinski, 1946: s. 34]. Це був продукт розкладу шляхти, й він довгий час існував начебто паралельно з капіталістичними відносинами, які розвивалися у країні. Формами організації цього середовища стали котерії, що робило його полем інтриґ.

З необхідності заробляти на життя представники шляхетського гетто обирали види діяльності, які колись були предметом їхніх аматорських вправ (літературу, мистецтво, дещо менше науку). Таким чином вони вступали до лав інтеліґенції, яка в Польщі розвивалася в XIX столітті [Chalasinski, 1946: s. 35].

Томаш Зарицький та його колеґи, спираючись на історичні факти, доводять слабкість польської буржуазії. До того ж розвиток капіталізму в розділеній Польщі значною мірою був пов'язаний з експансією іноземного капіталу. Напівпериферійне (semi-periphery) становище польських земель дуже ускладнювало довготривале нагромадження капіталу. Це сприяло тому, що ролі, які в Західній Європі відігравала буржуазія, перебирала на себе інтеліґенція. Її культурний капітал порівняно з економічним був більш витривалим за умов політичної нестабільності [Zarycki, Smoczynski, Warczok, 2022: p. 271].

Ю. Халасіньський свого часу відзначав, що «суттєвим моментом для розуміння генеалогії польської інтеліґенції є факт, що в період після розділів ін- теліґенція була єдиним спадкоємцем шляхетської державної ідеї і становила «моральний» уряд польського народу» [Chalasinski, 1946: s. 27]. Сучасні автори продовжують цю лінію аналізу, але більш нюансовано. Вони бачать не лише наступність, але передусім боротьбу на полі символічного капіталу між інтеліґен- цією і шляхтою [Smoczynski, Zarycki, 2017: ss. 23-27].

Повстання проти царату 1830-1831 і 1863-1864 років в економічному плані для шляхти мали катастрофічні наслідки. Але вони ж надзвичайно збільшили символічний капітал інтеліґенції. Саме інтеліґенція у другій половині XIX століття сприймається польським суспільством як носій державницької ідеї. Принциповим переломним історичним моментом в житті польського суспільства, справжньою революцією став 1918 рік. Це не просто рік поновлення польської державності (RP II), а й рік перетворення польської інтеліґенції на головну складову політичного класу. В інтеліґенції не лишилося могутніх супротивників: шляхта в масі збідніла, а буржуазія все ще була слабкою. Далі боротьба точилася між різними фракціями інтеліґенції (скажімо, уособленим протистоянням програм стали стосунки Юзефа Пілсудського і Романа Дмов- ського) [Smoczynski, Zarycki, 2017: s. 29].

Перемога польської інтеліґенції над шляхтою і поміщиками супроводжувалася парадоксальними змінами в символічному полі. Інтеліґенція привласнила символічний капітал шляхти, перетворивши її на тотем [Smoczynski, Zarycki, 2017: ss. 248-258]. Тобто, в дюркгаймівському сенсі, вона була перетворена на символ єдності народного організму. Інтеліґенція через посилання на цей тотем леґітимувала свої владні інтенції [Smoczynski, Zarycki, 2017: ss. 263-269].

Томаш Зарицький з колеґами реконструював процес формування інтелі- ґентського тотему. Згідно з цією реконструкцією особливу роль тут відіграла польська література, особливо трилогія Генріка Сенкевича. Незважаючи на протести істориків, які звинувачували нобелівського лауреата не просто в перекручуванні обставин минулого, а й навіть у прямій його фальсифікації, саме ці романи утвердили суспільну міфологію, без якої не може існувати тотем [Smoczynski, Zarycki, 2017: ss. 16, 211].

У подальшій історії Польщі інтеліґенція вже не втрачала влади. Так, ПНР теж була інтеліґентським утворенням [Smoczynski, Zarycki, 2017: s. 234]. Особливостями польської інтеліґенції пояснюється, чому навіть в часи сталінізму Польща не скочувалася до тотального терору, до повного одержавлення власності, до заборони костьолу і т. ін. «Солідарність» теж була інтеліґентським проєктом, а наступна трансформація суспільного ладу зумовила перехід влади від одних фракцій інтеліґенції до інших.

Сучасна правляча еліта Польщі прямо повернулася до описаного раніше «ін- теліґентського тотему», пов'язаного зі шляхетським минулим. У монографії з відповідною назвою автори розглядають процеси в польському елітному середовищі на відповідному загальносвітовому тлі. Спираючись на дослідження західноєвропейських авторів, вони роблять висновок про неофеодалізацію елітних груп Заходу. Її проявами є замикання цих груп, спадковість належності до них, посилення зв'язків з аристократичними колами, що дає підстави говорити про «повільне переформування еліт буржуазних в неофеодальні» [Smoczynski, Zarycki, 2017: s. 44]. Про останні варто сказати окремо. Але перед цим варто звернутися до передісторії.

Відомо, що буржуазні революції в Західній Європі супроводжувалися проголошенням юридичної рівності громадян. У Польщі це зробила соціал-демокра- тична коаліція після проголошення незалежності 1918 року. Тоді було скасовано феодальні титули, введено загальне виборче право і повно ґендерну рівність. Також земельна реформа обмежила розмір маєтків 180 га (на східних кордонах -- 400 га) [Zarycki, Smoczynski, Warczok, 2022: pp. 283].

Сукупність цих змін Т. Зарицький з колеґами називають «невидимою польською революцією» (The invisible Polish revolution) [Zarycki, Smoczynski, Warczok, 2022: p. 282], або «тихою революцією» [Zarycki, Smoczynski, Warczok, 2017: s. 371]. Її не помічають як революцію, хоча саме після 1918 року було встановлено заса- дові риси польської державності та введено основоположну міфологему -- продовження RP I. Вона є чинною і зараз [Ibidem]. Концепція невидимої й непоміченої революції, мабуть, має полемічні інтенції стосовно достатньо провокативної концепції «проспаної революції» Анджея Ледера, який доводить, що справжні революційні зміни в Польщі відбулися впродовж 1939-1956 років. Поєднання періодів гітлерівської окупації і сталінізму в ПНР є скандальним. Але автор спрямовано об'єднує Голокост і земельну реформу, яка ліквідувала поміщицьке землеволодіння. Він вважає, що ці події призвели до гобсівської боротьби всіх проти всіх, а наслідком стала нова соціальна структура, включно з новим середнім класом [Leder, 2014].

Томаш Зарицький з колеґами розглядають зміни соціальних форм як діалектичний процес, який рухається в суперпозиції різноманітних, у тому числі протилежних, тенденцій. Тому суспільні поля завжди є напруженими, мінливими. В наш час взаємодія різних тенденцій в сучасних суспільствах призвела до вже вказаних тенденцій неофеодалізації еліт. У країнах Західної Європи аристократичні родини об'єднуються в різноманітні організації. Вони не прагнуть публічності, а радше -- непублічної впливовості. Вони створюють численні приватні грошові фонди, які акумулюють та убезпечують їхні статки [Smoczynski, Zarycki, 2017: ss. 42-43].

У Польщі зростання значення нащадків аристократичних родів мало багато причин. Інтеґрація економічних інституцій у світовий контекст вимагала людей, що знають іноземні мови й мають витончені навички світського спілкування. Цьому ідеально відповідали нащадки аристократії. Вони також були включені в аристократичні мережі по всьому світу, мали в різних країнах «кузенів» [Smoczynski, Zarycki, 2017: ss. 112-117]. Це зробило їх носіями дуже важливого соціального капіталу в ґлобалізованому світі. Підвищення значення соціального капіталу аристократії давало змогу певною мірою конвертувати його в економічний капітал. Усе це стимулювало відродження в Польщі того, що дослідники називають «розширеною родиною», яка є транслятором аристократичного соціального капіталу. Це -- ієрархізоване середовище, на кордонах якого постійно точиться боротьба за визнання аристократичних прав тих чи інших претендентів на входження до його складу. Це середовище розглядається як простір виробництва особливого типу людей, які на тілесному рівні є носіями особливих аристократичних якостей -- невимушеної шляхетності спілкування, поваги до інших людей при збереженні з ними дистанції, високої освіти й т. ін. В ньому культивується міф, згідно з яким ці риси не можуть бути результатом простої університетської освіти, а тільки наслідком виховання в межах «розширеної родини».

«Розширена родина» має свої ритуали, які сприяють її згуртованості. Одним із найважливіших є спільне проведення відпочинку (wspolne wakacje), під час якого відбувається знайомство між дітьми, що в подальшому слугує основою неформальної мережі зв'язків. Члени групи відвідують шлюбні та похоронні церемонії. Одним з контроверзійних заходів, що породжує суперечки в самій «розширеній родині», є бал дебютантів. Таке явище відоме і в середовищах інших аристократій. «Бали дебютантів» є чимось на кшталт ініціацій для молодих аристократів, які через них вводяться до світського життя. Це також становить привілейовані шлюбні ринки, де молоді представники аристократії можуть знайти собі пару. В Польщі далеко не всі представники «розширеної родини» позитивно оцінюють встановлення цієї традиції, але цікаво, що її прямо чи опосередковано підтримують найвищі посадовці держави. На ці заходи запрошують представників вищої аристократії інших країн Європи, включно з нащадками цісарської родини Австрії [Smoczynski, Zarycki, 2017: ss. 145-154]. Останнє має дивний присмак, якщо згадати роль цієї родини в розділенні Польщі. Але зараз про неґативні історичні колізії не згадують, а прагнуть демонстрації європейської спорідненості польської аристократії.

Підвищення суспільної ролі «розширеної родини» в Польщі, на думку Томаша Зарицького і його колеґ, не суперечить провідній ролі інтеліґенції в політичному житті країни. Це може здатися парадоксальним. Але польські дослідники дають цілком раціональне пояснення цього, яке пов'язане із суттєвим внеском у світову соціологію. Маю на увазі 'їхню соціокультурну теорію моделі громадянства.

На думку представників соціологічної школи, яку ми аналізуємо, громадянство не можна розглядати суто в межах політичного поля. Стосунки громадянина і політичного цілого зумовлюються певною моделлю, в реалізації якої за- діяні різні інститути. Автори вважають, що «... будь-яка модель громадянства окреслює, хто є добрим (ідеальним) громадянином і якими ознаками мусить характеризуватися. Така модель є узвичаєна історично і посилається на партикулярні історичні нарації. Одночасно вона має сильні універсалізаційні аспекти, які набувають вираження через те, що модель ця трактується як очевидна і нейтральна. <...> Модель сучасного громадянства в основі завжди є моделлю інклюзивною, а, перш за все, еґалітарною -- громадяни є рівними у своїх правах та обов'язках -- однак та сама модель є інструментом більш чи менш прихованих практик ієрархізації та виключення» [Smoczynski, Zarycki, 2017: s. 219].

Такі моделі утворюються в результаті взаємодії, обмінів капіталами політичного поля з іншими полями. Моделі унаочнюються в образі «доброго громадянина», який має дискурсивний характер і структурується певними протилежностями. На думку польських соціологів, у США модель громадянина задається обмінами між політичним і економічним полями, а добрий громадянин ототожнюється з успішним бізнесменом. У Польщі головну роль відіграють обміни між політичним і культурним полями, а образом гарного громадянина є інте- ліґент. Але виникає проблема із самим інтеліґентом. Його конструюють через опозицію «пан-хам». Тут, безумовно, виникають алюзії, пов'язані з Геґелевою «Феноменологією духу», де викладено діалектику пана і раба. Але думка польських соціологів інша. Вони не беруть до уваги, що пан і хам взаємно створюють один одного, що було б логічно. Їх думка інакша: ця опозиція структурує дискурс саме завдяки збереженню протиставлення цих позицій. Хам -- це низька людина, зосереджена суто на своїх інтересах, невихована. Пан -- людина суспільно орієнтована, вихована, пов'язана з високою культурою. Це щось схоже на конфуціанське протиставлення «благородного мужа» (цзюнь цзи) «низькій людині» [Smoczynski, Zarycki, 2017: s. 221].

Опозиція «пан -- хам» виникла ще за феодальних часів, коли вона означала протиставлення шляхти селянам. Потім при леґітимації нового соціального порядку новий політичний клас використав спадщину переможеної верстви [Zarycki, Smoczynski, Warczok, 2022: s. 271]. Дискурсивна конструкція наповнилася новим змістом, але при цьому вона відсилала до історичної тяглості. Образ доброго громадянина -- справжнього інтеліґента наповнювався ідеалізованими рисами шляхти. Тим самим «розширена родина» аристократії перетворилася на тотем для інтеліґенції, який легітимує її нинішню владу в країні.

Виробництво знання про політику

Інтеліґенція займається виробництвом, поширенням і використанням спеціальних знань. Отже, щоб зрозуміти її становище в межах країни і в ґлобаль- ному контексті, варто проаналізувати стан духовного виробництва.

Томаш Зарицький з колеґами дослідили різні аспекти сучасного духовного виробництва в Польщі. В контексті нашого розгляду на особливу увагу заслуговує монографія про польську політологію з промовистою назвою «Периферійна гра». Можна припустити, що аналіз політичної думки є особливо важливим у світлі висновку про домінувальну роль інтеліґенції у польській політиці. Політологія мусила б стати колективним знаряддям виконання такого роду соціальної ролі. Здавалося б, це може реалізувати ідею Карла Мангайма про інтелігенцію як групу, що вільно ширяє над суспільством, а свідомість її випадає із зумовленості суспільним становищем [Warczok, Zarycki, 2016: s. 15].

Досвід польської політології свідчить про інше. Вона не є продуктом групи, що може піднятися над обставинами, виробити абсолютно неупереджену свідомість. Автори пишуть, що «існує міжнародне поле, яке перетинає кордони держав, хоча локально в них вбудоване. В дійсності тому будемо говорити про загальне (світове) поле, а також про його локальні відмінності, пам'ятаючи, що ґлобальне поле зорганізоване ієрархічно з виразними компонентами національних полів, а отже, не існує абстрактно, денаціоналізовано» [Warczok, Zarycki, 2016: s. 178]. У національних полях така ситуація веде до формування дуальності. Скажімо, «польське поле політичних наук як певна цілісність є внутрішньо розколотим, сильно розділеним на частину «локальну», інституційно побудовану навколо факультетів політології та інших подібних інституцій, а також частину, висунуту до міжнародного простору» [Warczok, Zarycki, 2016: s. 196]. Між названими частинами політичної науки існує напруженість, вони регулюються відмінними нормативними системами.

Польське поле політичних наук відчуває сильний тиск з боку країн центру світової капіталістичної системи. Це і є ознакою напівпериферійності чи пе- риферійності. Тиск цей має системний характер, а не є результатом чиєїсь злої волі. Звідціля не випливає, що системні чинники не знаходять вияву в певних свідомих рішеннях якихось організацій. Але свідомі рішення не є первинними. В них або закріплюються переваги організаційних структур центру, або ті чи інші організації напівпериферійних чи периферійних країн намагаються покращити своє становище в межах світової системи. В останньому випадку виникає дуалізм, про який ітиметься далі.

Дослідники відзначають сучасні особливості організації науки в країнах центру. В продукуванні новаторських ідей світовим лідером є Франція, а США має першість в репродукції та дистрибуції знання [Warczok, Zarycki, 2016: s. 76]. Трійка найбільш цитованих авторів в суспільних і гуманітарних науках -- це французи Мішель Фуко, П'єр Бурдьє і Жак Дерида. Найбільш цитованим американським вченим у вказаній царині є Ноам Хомський і він розташувався на 12 місці світового рейтингу [Warczok, Zarycki, 2016: s. 74]. Але у світовому рейтингу факультетів політології в першій трійці факультети Гарварду, Принстону та Оксфорду [Warczok, Zarycki, 2016: s. 160]. Новаторські європейські ідеї доходять до решти світу найчастіше в американських тлумаченнях, адже «поле рецепції відбирає та адаптує ідеї згідно із власною традицією, яка визначає спосіб бачення інтелектуальних продуктів» [Warczok, Zarycki, 2016: s. 77]. Цьому сприяє вже світовий рейтинг американських наукових часописів. Найбільш цитованими часописами з політичних наук є «American Political Science Review», «American Journal of Political Science» та «Journal of Politics» [Warczok, Zarycki, 2016: s. 169]. Польські соціологи такий розподіл вважають закономірним для сукупності країн світового капіталістичного центру. Вони пишуть, що різні поля мають різні центри з моменту становлення капіталістичної системи, й наводять приклади. Так, на їхню думку, в XVII столітті на півночі Італії економічним центром була Венеція, а культурним -- Флоренція. Для Європи в цілому у XIX столітті економічним центром був Лондон, а культурним -- Париж [Warczok, Zarycki, 2016: s. 57]. У наш час «Сполучені Штати мають просто відносно сильніші фінансові центри, а також політичний вплив, що й уможливлює їхню роль передавача і транслятора і репродуктора ідей» [Warczok, Zarycki, 2016: s. 79].

Центр загалом продукує нові ідеї, теоретичні напрямки, методологічні орієнтири, які потім стають домінантними у світовій системі. Домінування здійснюється через різні наукові процедури інституційного характеру. Однією з них є цитування. Автори порахували, як у різних реґіонах світу цитують авторів зі свого реґіону і з інших реґіонів. Цікавою є картина, що склалася в світовому центрі. «В Європі дослідники поділили майже порівну цитування і автоцитування з невеликою перевагою цих останніх. В Америці, перш за все у США, переважають без сумніву реґіональні автоцитування. Обидва центральні реґіони іґнорують при цьому зони напівпериферійну і периферійну -- цитування праць з інших реґіонів в жодному випадку не перевищує 2% цілого корпусу цитувань в центрі» [Warczok, Zarycki, 2016: s. 72]. На просторах колишнього СРСР посилання на праці науковців зі США становили 51,5%, з Європи -- 31,9%, із власного реґіону -- 15,3%, з Азії -- 1%. У працях вчених-суспільствознавців з країн Азії цитування американських вчених сягали 54,1% загальної кількості цитувань, цитування європейців -- 41,8%. У працях вчених з Африки 45,4% цитат були з праць європейських вчених, 26,7% -- з праць вчених з Північної Америки, 11,7% -- з праць африканців. Все це дає підстави виявлені тенденції визначити як «клінічний випадок символічного насильства» [Warczok, Zarycki, 2016: s. 73].

Важливим показником світової інтелектуальної ієрархії є показник перекладів літератури з різних мов. Від останнього десятиліття ХХ століття відбувається загальна експансія англійської мови. Т. Варчок і Т. Зарицький посилаються на перекладацький індекс ЮНЕСКО, який визначається з 1979 року. Так, у період із 1979 до 1989 року в загальній кількості перекладів суспільствознавчої літератури з однієї мови іншою 27% становили переклади з англійської мови. Від 1990-го до 2014-го 'їх було вже 57,6% від усіх перекладів у світі. Для російської мови показники за ці періоди становили 33,3% і 2,8% всієї перекладної літератури із суспільних наук, що можна вважати культурною катастрофою [Warczok, Zarycki, 2016: s. 62]. Лінґвістичний капітал англійської мови значно посилився, а російської -- катастрофічно впав. Лінґвістичний капітал сповна використовується США для закріплення свого становища як світового центру репродукції та дистрибуції політичного знання [Warczok, Zarycki, 2016: s. 79].

Вагу лінґвістичного капіталу можна вважати важливим показником ваги тієї чи іншої культури у світі. Культура не є нейтральною в політичному процесі. Домінування англійської мови є вираженням домінування сучасного центру світової капіталістичної системи над напівпериферією і периферією. Це один з аспектів культурного домінування, на яке свого часу звернув увагу Антоніо Ґрамші, щоправда у міжкласових відносинах.

Цікаво, що англійською мовою в США та у Великій Британії з різних мов перекладають відповідно 1,85% і 1,61% світового імпорту праць із суспільних і гуманітарних наук. Як висловилися автори «Периферійної гри», «тут англійська є досить марґінальною, значно більше перекладають навіть польською мовою» [Warczok, Zarycki, 2016: s. 65]. Справді, показник Польщі у світовому інтелектуальному імпорті -- 3,36%. Більше лише у Німеччини (6,78%) та Франції (4,09%) [Ibidem]. Варто відзначити, що «марґінальність англійської мови» у світовому інтелектуальному імпорті заслуговує на спеціальний аналіз. Символічна зверхність суперцентру сучасної капіталістичної світ-системи свідчить про слабку його здатність до культурного діалогу, майже про незацікавленість у ньому. Виникає певна схожість між глухою периферією і суперцентром у світовій капіталістичній системі. Країни центру, які постачають на світовий ринок більше ідей (Франція та Німеччина), більше й перекладають.

Ще одним зі знарядь символічного насильства світового центру стосовно країн напівпериферії та периферії в царині науки є світові бібліографічні бази. Першою чергою йдеться про Web of Science (WoS) і Scopus. За кількістю статей у найпрестижніших журналах лідирують США, за ними йдуть Англія, Німеччина, Канада та Австралія. Це домінування є стабільним упродовж десятиріч, а останнім часом значно посилилося. Означена тенденція і базується на англомовному лінґвістичному капіталі, і посилює його. В політичних науках за період 1945-1989 років у світі англійською мовою було опубліковано 82,3% статей, упродовж 1990-2015 років -- уже 93,3%. Німецькою мовою за ці періоди було відповідно опубліковано 10,5% і 4,5%; французькою -- 2,4% і 1,1% статей з проблем політичної науки у світі [Warczok, Zarycki, 2016: s. 164]. Загибель світової соціалістичної системи мала наслідком зменшення частини публікацій у царині політичних наук з країн Східної та Центральної Європи, що індексуються в зазначених бібліографічних базах. Для Польщі за період 1990-2015 років цей показник становив 0,3% світових статей з політичних наук. соціологічний правлячий політичний

Автори «Периферійної гри» пишуть, що в Польщі період зближення із Заходом, входження до ЄС і НАТО для політичної науки виглядає парадоксально. Вона розвивалася, але це був залежний розвиток, зумовлений рецепцією західних теорій [Warczok, Zarycki, 2016: s. 165].

Світова інтелектуальна гегемонія реалізується через дії різноманітних інститутів на національному рівні. В Польщі (як і в Україні) державні інституції забезпечують домінування центру через власні класифікації. Так, польське Міністерство науки і вищої освіти (Ministerstwo Nauki i Szkolnictwa Wyzszego) розробило правила присвоєння вченим балів за публікації в різних журналах. Скажімо, за публікацію в «Political Analysis» присвоюють 45 балів, за статтю в «American Political Science Review» -- 50 балів, у «Journal of Peace Research» -- 45 балів, в «American Journal of Political Science» -- 50 балів [Warczok, Zarycki, 2016: s. 167-168]. Такий підхід, зорієнтований на кількісні показники, поза увагою залишає сам зміст публікацій.

Таким чином, бібліографічні бази створюють тиск на вчених. По-перше, треба публікуватися у певних журналах країн центру світової капіталістичної системи, орієнтуючись на відповідну редакторську політику. Хоча тут немає прямого примусу, але зрозуміло, що автори змушені орієнтуватися на «прохідну» проблематику, брати до уваги ідеологічні обрії цих видань. Тому вже при підготовці статей вони включають автоцензуру, розуміючи, що надто радикальні ідеї та висновки роблять їх тексти «непрохідними». По-друге, треба орієнтуватися на певну термінологію, певні концептуальні моделі, посилатися на певних класиків, як це прийнято у відповідному науковому середовищі. По-третє, статті треба писати англійською мовою. Навіть в references назви неангломовних праць, на які посилаєшся, треба подавати англійською мовою.

Зараз у науковому світі дедалі поширеними стають колективні публікації. Міжнародна співпраця в таких колективах далека від рівності. По-перше, дослідники з напівпериферії чи периферії шукають співавторів з країн центру. Скажімо, польські спеціалісти з політичних наук найчастіше публікуються у співавторстві з ученими США, Ірландії та Англії. По-друге, в цілому міжнародна співпраця є нерівним поділом праці. Периферійність наукових полів виникає через специфічні стосунки відношення з центром світової капіталістичної системи: вчені периферії цитують вчених центру, але не навпаки, вчених з периферійних країн не запрошують до справжньої співпраці, а лиш на роль виконавців у спільних проєктах. «У тих країнах перекладаються книжки, видані в центрі, проводяться дослідження згідно з методологією світового центру, однак не виробляються переломні, істотні концепції, які були б помічені у світі (відповідно були б помічені у ґлобальному центрі науки). Периферія, отже, може бути у найкращому разі джерелом емпіричних даних, які всіляко обробляються на вищому теоретичному рівні лише в центрі» [Warczok, Zarycki, 2016: s. 176].

Польща не є світовою периферією. Напівпериферійний характер місця країни у світовій системі відбивається і на становищі політичної науки. Цікавий емпіричний матеріал автори отримали, аналізуючи «European Journal of Political Research» (EJPR). По-перше, вони в цьому журналі знайшли американо-англій- ський дуополь, адже автори з цих країн опублікували найбільшу кількість статей. По-друге, польська політологія в європейському науковому просторі діє за посередництва США. Найбільшу кількість статей польські дослідники опублікували у співавторстві з вченими з цієї країни [Warczok, Zarycki, 2016: s. 177].

На особливу увагу заслуговує така риса виробництва знань про політику в Польщі, як дуальність поля політичних наук. Загальну характеристику цього явища ми вже наводили. Дуальність розтягує науку між локальним і глобальним полюсами. Локальність означає прагнення певної автономії в межах країни, створення порядку, який «спирається на створення символічного кордону там, де пролягає державний кордон» [Warczok, Zarycki, 2016: s. 254]. В політичній науці це прагнення ґрунтується на локальному рівні державної політики й підкріплюється різноманітними ненауковими ролями політологів. Головними серед них є ролі експертів, радників, публіцистів. На локальному рівні ці ролі створюють додатковий капітал. Науковий дискурс спирається в цьому випадку на національну традицію, на культ предків як тотемів в локальному політологічному полі [Ibidem]. Вчені, які нагромаджують капітал в межах ґлобального поля політології, орієнтуються на дослідницькі зразки соціології, на кількісні методи досліджень, на міжнародні порівняльні дослідження. Як правило, вони виступають міжнародними спеціалістами з проблем власних країн.

Ситуація в польській політології складається як результат компромісу між науковими колами, які прагнуть закритися від ґлобальної конкуренції, та ін- ституційним тиском з боку органів управління наукою, які вимагають участі у ґлобальній конкуренції. В цілому ж «накинутий шляхом символічного насильства поділ праці між центром і периферіями, в якому інститути центру створюють проривну теорію, а периферійні інститути тільки можуть її коментувати або незначно її емпірично модифікувати, лишається чинною» [Warczok, Zarycki, 2016: s. 250].

Більшість представників наукової інтеліґенції виступають і носіями західних стандартів, і захисниками польськості. Така роздвоєність відбивається на роботі вчених: «Ця дуальність, що зміцнюється одночасно суттєвим периферійним становищем Польщі, може мати результатом розуміння багатьох видів діяльності в периферійних полях як «фальшивих», «фасадних» чи врешті ґротескних» [Warczok, Zarycki, 2016: s. 270]. Для характеристики таких дій Т. Варчок і Т. Зарицький використовують вираз «Потьомкінські села» (Wioska potiomkinowska), що підкреслює наш спільний історичний спадок.

Таким чином, польська інтеліґенція в царині виробництва політичного знання не виглядає вільною групою, яка може зайняти неупереджене становище стосовно власного суспільства. Існує відповідність між тим, як стратегічні рішення, що стосуються польської економіки, ухвалюють транснаціональні корпорації, які в результаті мають і більшість прибутків, і тим, як у Польщі виробляють знання про польське суспільство.

Периферійність і залежність Використовується матеріал рецензії на монографію «Polska jako peryferie» [Кононов, 2017].

Томаш Зарицький вважає, що сучасний стан Польщі є продуктом свідомого вибору шляху для своєї країни інтеліґенцією. Наведу досить довгу цитату: «Ключовими для оформлення сучасної зовнішньої конфігурації залежності Польщі були радикальна відкритість для міжнародного капіталу та швидка, хоч і асиметрична інтеґрація із західними структурами, стосовно чого було вирішено одразу після падіння комунізму. Важливим аспектом цієї стратегії було більш-менш свідоме рішення інтеліґентських еліт за жодну ціну не допустити в Польщі формування економічної олігархії з представників старих партійних еліт, які перебували на сцені. Продаж значної частини національного багатства західним підприємцям було забезпечено цим сценарієм» [Polska jako peryferie, 2016: s. 130]. Це зробило польську економіку надзвичайно залежною від зовнішніх інвестицій та від коливань світової економічної кон'юнктури. Підприємства зовнішніх інвесторів контролюють 2/3 експорту з Польщі [Warczok, Zarycki, 2016: s. 44]. Т. Варчок і Т. Зарицький наводять розрахунки Матеуша Моравець- кого, згідно з якими з Польщі щорічно легально виводиться більш як 90 млрд злотих, що відповідає 5,3% польського ВВП. З Брюсселя надходить при цьому структурна допомога на 20-30 млрд злотих» [Ibidem].

Перспектива наближення до рівня добробуту країн Західної Європи для поляків постійно відсувається в історичну далечінь. Кшиштоф Ясецький пише, що лише за найсприятливішим сценарієм Польща до 2030 досягне 80% рівня доходів Західної Європи [Polska jako peryferie, 2016: s. 69]. Середньостатистичний поляк, як вказує Томаш Зарицький, у 50 разів менш багатий порівняно з німцем і в 20 разів бідніший за грека [Polska jako peryferie, 2016: s. 143]. Праця в країні оплачується нижче, ніж у країнах «старої» Європи. Так, 2012 року робоча година в Польщі коштувала 7,5 євро, у Німеччині -- у чотири рази дорожче, у Швеції -- у п'ять разів. Набула поширення трудова бідність (9% від зайнятих), коли робота дає змогу лише зводити кінці з кінцями [Polska jako peryferie, 2016: s. 285]. У 2012 році за кордоном було 2,13 млн польських трудових міґрантів [Polska jako peryferie, 2016: s. 279]. Гірке почуття поляків Збігнєв Гальор передає поняттям «засоби для інших» (zasoby dla innych) [Polska jako peryferie, 2016: s. 286].

Стратегічний курс Польщі передбачає й певні зовнішньополітичні орієнтації. Томаш Гроссе пише: «Головним політичним вибором Польщі після 1989 року була опора у зовнішній політиці на близькі союзницькі відносини зі США» [Polska jako peryferie, 2016: s. 38]. Внаслідок цього Польща перетворилася на одного з провідників політики США в ЄС [Polska jako peryferie, 2016: s. 39].

У працях представників соціологічної школи, яку ми розглядаємо, неодноразово поставала проблема компрадорів. Загальний висновок полягає в тому, що в Польщі склався «компрадорський сектор послуг», а місцеві «політичні підприємці» вступили до альянсу з міжнародними бізнес-елітами [Polska jako peryferie, 2016: s. 139]. Багато представників еліти польської інтеліґенції обійняли керівні посади у філіях транснаціональних структур. Ганна Дембська спеціально досліджувала становище польських юристів. Це дало їй підстави зробити висновок, що через успішну частину інтеліґенції йде трансфер ідей із центру на периферію, але не навпаки. Вона пише: «Компрадорський аспект, таким чином, є одним з елементів ролі інтеліґентської еліти. Зважаючи на це, можна висунути гіпотезу, що правнича інтеліґенція на напівпериферії, як і будь-яка інтеліґенція у цих структурних умовах, є компрадорською» [Polska jako peryferie, 2016: s. 233].

Для представників школи проф. Т. Зарицького властиве прагнення наукової об'єктивності. Тому вони бачать і позитивні зміни у своїй країні. Кшиштоф Ясецький зазначає, що у Польщі створено інституційну систему, дружню економіці. Але ринкові механізми необхідно доповнити неринковою регуляцією економічної діяльності [Polska jako peryferie, 2016: s. 70]. Томаш Зарицький покладає надію на розвиток національної буржуазії: «Потенційна альтернатива компрадорській функції інтеліґенції має бути пов'язана, як здається, з більш менш виразним проєктом побудови сильного класу національної буржуазії або альтернативної державної еліти» [Polska jako peryferie, 2016: s. 139].

Методологія досліджень

Як уже зазначалося, представники школи проф. Т. Зарицького бачать своєрідність своєї методологічної позиції у поєднанні аналітичних перспектив І. Ва- лерстайна і П. Бурдьє. Ці перспективи вони сприймають не як догми, а як простір розвитку.

Освоєння світ-системного підходу в польській соціології -- результат тривалого методологічного пошуку. Даніель Плятек стверджує, що у 1980-ті роки, в період глибокої суспільної кризи, польська соціологія не володіла адекватними теоретичними та практичними інструментами для відображення та пояснення нової соціальної реальності [Polska jako peryferie, 2016: s. 206]. Останні часто базувалися на пояснювальних схемах, які передбачають звернення до психологічних особливостей індивідів чи груп, їхніх ідентичностей, ментальності. Світ-системний аналіз допоміг польській соціології вибратися із цього психологічного глухого кута. Томаш Варчок пише, що він «насамперед пориває з безплідним «культуралізмом», що нерідко веде до наївного «психологізму», який нерівності між окремими країнами та реґіонами, а також відмінності розвитку вбачає в особистісних рисах або навіть характеристиках окремих народів» [Polska jako peryferie, 2016: s. 170]. Разом з тим Т. Варчок і Т. Зарицький вважають, що І. Валерстайн занадто далеко пішов в іншому напрямку: «На нашу думку, Валерстайн йде занадто далеко у своїй недооцінці символічного або культурного вимірів суспільних практик» [Warczok, Zarycki, 2016: s. 41].

Світ-системний підхід, на думку Агнєшки Коляси-Новак, повертає в соціологічний аналіз «два виміри суспільного життя: акцентує просторовість і історичність суспільних явищ» [Polska jako peryferie, 2016: s. 163].

Варто відзначити, що польські соціологи віддають належне іншим представникам теорії залежності та світ-системного аналізу (А.Г. Франк, Р. Пребиш, С. Фуртадо). В Польщі за часів соціалізму існувала відома у світі школа залежності, видатними представниками якої були Вітольд Куля [Kula, 1955] і Маріан Маловіст [Malowist, 2006].

Польські соціологи зараз найчастіше відштовхуються не від класичного варіанта світ-системного аналізу, створеного Імануїлом Валерстайном, а від його різноманітних модифікацій. Американський соціолог, як відомо, завжди наголошував, що він пропонує не жорстку методологічну рамку, яку потрібно накладати на дійсність, а аналіз, який розвивається в процесі використання. У Передмові 2011 року до першого тому своєї головної праці «Світ-система Модерну I» він писав: «Вважаю, що при вивченні корпусу моїх робіт розумний читач побачить, наскільки я відданий обраній мною епістемологічній передумові: лише цілісний аналіз може розповісти нам щось важливе про те, як улаштований реальний світ» [Wallerstein, 2011: р. XXVIII]. Проте цілісний аналіз -- важка справа, що потребує скрупульозності, тривалих дослідницьких процедур. По суті, цілісний аналіз ніколи не може бути завершено. Але при вивченні окремих питань потрібне створення теорії середнього рангу, яка окреслить поле емпіричних досліджень, дасть змогу сконструювати емпіричний об'єкт. Це з неминучістю штовхає до схематизації великої теорії, що й відбувається зі світовим системним аналізом.

Для польських теоретиків є характерним прагнення уточнити основні поняття світ-системного аналізу, надати їм більшої конкретизації. Томаш Зариць- кий вважає, що в Європі існують різні рівні ядерних та периферійних структур [Polska jako peryferie, 2016: s. 108]. Особливу увагу цього та інших дослідників зосереджено на поняттях «периферія» та «напівпериферія». Останню Анджей Новак навіть характеризує як «клопітку категорію» [Polska jako peryferie, 2016: s. 96].