Політична гегемонія і духовне виробництво на світовій напівпериферії (внесок у сучасну соціологію школи професора Томаша Зарицького)

Томаш Зарицький пише, що центральність, напівпериферійність та пери- ферійність визначаються реляційно, тобто у певних конкретних відносинах. Так, якщо розглядати світову економіку, то в ній особливу роль відіграє зв'язок американського та німецького капіталів. У цьому зв'язку Німеччина виконує роль напівпериферії США, допомагаючи у встановленні їхнього домінування над Європою. Але в самій Європі існує боргова залежність країн ЄС від Німеччини. «В результаті більшість Центральної Європи сьогодні стала промисловим запліччям економік західних країн, особливо німецької економіки» [Polska jako peryferie, 2016: s. 138].

Томаш Зарицький демонструє обережність у разі використання поняття на- півпериферії. Водночас він розмежовує різні типи периферій -- стикову/контактну та зовнішню. «... Поняття напівпериферії чи стикових периферій не повністю виключають одне одного, а найчастіше можна говорити про їхнє взаємне проявлення у разі окремих реґіонів чи країн» [Ibidem: ss. 108-109]. Стикові/контактні периферії Томаш Зарицький найчастіше пояснює політичними чинниками -- суперництвом між потужними країнами за якусь територію. Прикладами можуть бути Фінляндія, за яку довго змагалися Росія та Швеція; Польща як предмет суперництва Росії та Німеччини, Швейцарія, країни Бенілюксу [Polska jako peryferie, 2016: s. 107].

Томаш Гроссе вважає, що, з економічного погляду, ознакою периферійності є те, що навіть за припливу інвестицій периферійні країни неспроможні акумулювати багатство [Polska jako peryferie, 2016: s. 29]. У політичному вимірі ці країни втрачають суб'єктність. Їхні рішення обмежуються вибором патрона з центру світової системи, «що забезпечить їм більше користі та більше автономії у внутрішній чи міжнародній політиці» [Polska jako peryferie, 2016: s. 27]. І нарешті, «образ домінування центру над периферією доповнює культурна провінційність, дедалі більше марґіналізована і водночас така, що перебуває під впливом зразків, які притікають їз центрального простору» [Polska jako peryferie, 2016: s. 30].

Друга складова методологічного синтезу -- теорія П'єра Бурдьє. Можна вважати, що Томаш Зарицький і його колеґи зробили стрункий виклад головних методологічних ідей французького соціолога. Це дало змогу використовувати їх системно, що має значення для світової соціології. У такому розумінні, ці ідеї вможливлюють відображення суспільного життя на різних рівнях і в різних вимірах, що їх вигідно відрізняє від інших методологічних перспектив.

Перша ідея -- це концепція поля. Саме це поняття відсилає до фізичного поля сил і формує уявлення, що соціальні одиниці діють згідно з логікою певної частини соціального світу. Поле завжди є системою відносин між певними позиціями. Воно дає подвійну картину соціальної реальності, яка формується в діяльності й потім на цю діяльність впливає як зовнішня, об'єктивна. Стосовно поля науки Т. Варчок і Т. Зарицький пишуть: «Розміщення даного дослідника чи вченого в певному місці структури поля є надзвичайно важливим, оскільки окреслює <...> його наукові практики -- спосіб концептуалізації дійсності, стратегії, теорії й методології, що їх вживають, навіть теми, які він хоче піднімати» [Warczok, Zarycki, 2016: s. 22].

Поле є простором конкуренції, навіть боротьби. Боротьба ведеться за капітал і за допомоги капіталу за поліпшення свого місця в полі. Капітал як поняття відсилає до спадщини К. Маркса, але П. Бурдьє це поняття використовує менш строго, ніж засновник марксизму. Для нього капітал -- це ресурс, а залежно від виду ресурсів виокремлюються різні поля. Полів багато, мабуть стільки, скільки й інститутів. Але найважливішими серед них є економічне, політичне, культурне і символічне. В символічному полі, як у дзеркалі, відбиваються відносини в межах усіх інших полів. Як пишуть автори, символічний капітал існує «в оці того, хто дивиться, якщо це око дивиться у відповідний пізнавальний окуляр, або коґнітивні категорії» [Warczok, Zarycki, 2016: s. 24].

Варто ще раз наголосити, що наявність логіки поля не означає його безконфліктності. Навпаки, «кожне поле, а отже, і наукове, поділяється не лише на частини автономні і гетерономні, але також на орто- і гетеродоксальні» [Warczok, Zarycki, 2016: s. 29]. Разом з тим боротьба передбачає взаємне розуміння сторін, які борються. Це забезпечується завдяки спільному знанню, яке П. Бурдьє назвав докса.

Поле можливе лише завдяки діяльності людських одиниць, індивідуальних чи колективних. На індивідуальному рівні суспільство втілюється в індивідах як габітус. Він становить набуті схемами діяльності, диспозиції до діяльності та пізнання. Це --суспільство, що існує тілесно й має практичну природу.

Т. Варчок і Т. Зарицький дійшли висновку, що методологічні перспективи І. Валерстайна і П. Бурдьє можуть через синтез відкривати нові горизонти аналізу соціальної дійсності. Так, світ-системний підхід доповнюється баченням символічної складової соціального життя, а збагачена теорія Бурдьє стає здат- ною до відображення багатьох вимірів світової політичної гри. Вони пишуть: «Поєднання теорії Валерстайна з висновками Бурдьє уможливлює також індикацію різних вимірів суспільних практик, діяльності колективної та індивідуальної, на рівні мікро, мезо і макро» [Warczok, Zarycki, 2016: s. 42].

Висновки та обговорення

Підбиття підсумків розгляду школи професора Зарицького зроблю в іншому порядку, ніж до того розглядав її головні досягнення.

Найбільш привабливою рисою цієї школи є методологічна уважність, прагнення постійної методологічної рефлексії згідно з потребами сучасної соціології. Головна методологічна ідея її представників -- синтез світ-системного підходу (першою чергою, у варіанті І. Валерстайна) та аналітичної перспективи П. Бурдьє. Можна погодитися, що це -- перспективне поєднання. Але воно поки що базується на припущеннях здорового глузду, що «в усіх суспільних практиках завжди існують виміри матеріальний (специфічні структурні умови) та символічний (мова, спосіб визначення світу, значення і символи, що підлягають суспільному маніпулюванню). Отже, продовжимо в цьому місці думку Бурдьє, чия багатовимірна теорія може збагатити односторонній підхід Валерстайна» [Warczok, Zarycki, 2016: s. 41]. У принципі, можна лише вітати таке прагнення, але воно потребує додаткової теоретичної роботи. У всякому разі, варто відреа- ґувати на думки самого І. Валерстайна стосовно «культурної однобічності його теорії» [Wallerstein, 2011: р. XXII-XXIV]. Поки ж дослідницька практика школи проф. Зарицького демонструє, що відповідно до розглядуваних проблем на перший план виходять то настанови Валерстайна, то ідеї Бурдьє. Це видно на прикладі двох книжок, що побачили світ в одного року -- «Polska jako peryferie» і «Gra peryferyjna». У першій з них, поза сумнівом, домінує світ-системний підхід. Методологія другої має більш синтетичний характер, але домінують в ній ідеї П. Бурдьє.

Методологічні синтези в сучасній соціології -- це взагалі складна і невдячна робота. У світовій соціології часто зустрічаються еклектичні підходи. Автори монографії «Gra peryferyjna» іноді теж віддають цьому нурту належне, розглядаючи позитивізм і теорію розумного вибору як ґлобальний орієнтир політичних наук [Warczok, Zarycki, 2016: ss. 204-205]. При цьому вони не зупиняються на повній невідповідності теорії розумного вибору світ-системному аналізу, як і теорії П. Бурдьє.

На заваді глибокому синтезу методологічних орієнтирів Валерстайна і Бурдьє стоїть 'їхнє різне ставлення до історичного часу. І. Валерстайн розвиває свою теорію як історичну соціологію, орієнтуючись на de longue duree Ф. Броделя Тривалий час (фр.).. Поділ суспільствознавчого наукового поля він пояснював позанауковими обставинами (інституційною структурою капіталізму) і прагнув синтетичного знання про суспільство. У ставленні П. Бурдьє до історичного часу відчуваються його постструктуралістські корені. Тому часові перспективи в нього завжди більш короткі. Ця обставина, мабуть, більше розділяє цих авторів, ніж те, що Валерстайн орієнтувався на світову систему, а Бурдьє -- на національне суспільство.

Валерстайнові було притаманне чітке системне мислення. Він взагалі вважав, що соціологія має справу з різними соціальними системами (від мінісис- тем до світ-системи). Це штовхало до чіткого визначення елементів і зв'язків в цих системах. У Бурдьє такої фундаментальної чіткості в теоретичній картині соціального світу немає. Поняття «поле» і «капітал» використовуються багато в чому метафорично. Це не обов'язково погано. При зіткненні з принципово новими проблемами метафори часто мають евристичну силу. Але якщо порівнювати з чіткими положеннями Валерстайна, то неможливо не відзначити, що чіткої картини полів в соціальній системі П. Бурдьє не запропонував. Фундаментальною проблемою для його теорії є відношення поля та інституту, які він інколи ототожнював [Warczok, Zarycki, 2016: s. 228, прим.]. Навряд чи чіткістю відрізняються його уявлення про капітал. Серед типів капіталів, як певних типів ресурсів, головними він вважав економічний, суспільний і культурній. Але різновидом суспільного капіталу називав політичний, який має певні переваги над рештою капіталів [Зарицкі, 2006: ss. 130-133]. Це свідчить про проблему, коли підтип набуває інтеґрувального значення щодо основних типів.

Мої критичні міркування орієнтовані лише на те, щоб окреслити суперечності запропонованого методологічного синтезу, а не на його відкидання. Він мені здається перспективним і таким, що потребує спеціальної теоретичної роботи. Автори своїми конкретними дослідженнями показали можливу плідність її.

Одним з найбільш результативних для школи проф. Зарицького є дослідження польської інтеліґенції, її суспільної ролі у формуванні польської моделі громадянства. В польській соціології вивчення інтеліґенції є однією з тем, що проходить через усю її історію. Серед видатних її дослідників були Флоріан Знанєцький і Юзеф Халасіньський. Останній автор, незважаючи на ідеологічні відмінності, багато в чому надихав Т. Зарицького і його колеґ. Він розумів, що, з одного боку, польська інтеліґенція є своєрідною, відмінною соціальною силою, але, з іншого боку, вона є різнорідною і не може визначатися суто за своїми суспільними функціями [Chaiasinski, 1946: s. 56]. Він дивився на неї як на певну суспільну аґреґацію, «форму спільного життя інтеліґентів» [Chaiasinski, 1946: s. 20]. Її він пояснював діалектично, беручи до уваги як ті тенденції, що об'єднують суспільне утворення, так і ті, що працюють на його розпад [Chaiasinski, 1946: s. 23]. Ю. Халасіньський показав суперечливість формування польської інтеліґенції в XIX століття, звернувши увагу на причини перемоги шляхетських рис в її суспільному виявленні. З одного боку, «бути інтеліґентом -- це означає займати певне місце в суспільстві -- соціальне місце» [Chaiasinski, 1946: s. 15]. У такому сенсі -- інтеліґенція є представником суспільства, суспільних інтересів. Вона є органом рефлексії суспільства над своїм життям. Але з іншого боку, «інтеліґенція трактувала себе як необхідний елемент суспільства, що має право на економічне утримання через державу -- не відчуваючи відповідальності за господарче життя країни і за будь-яку солідарність із продуктивними класами суспільства -- селянами й робітниками» [Chaiasinski, 1946: s. 31]. З одного боку, польська інтеліґенція -- це недержавний уряд польського народу, а з іншого, - продуцент візії Польщі як захисної стіни християнства. В останньому сенсі польська інтеліґенція -- «польські європейці -- польські парижани та лондонці в краю тубільних селян» [Chaiasinski, 1946: s. 50].

Томаш Зарицький з колеґами підходять до аналізу інтеліґенції з позицій теорії П. Бурдьє. Про основні результати аналізу вже йшлося. Зараз варто спинитися на методологічному боці справи. Використання ідей Бурдьє дає змогу бачити реальність динамічною, реляційною, адже, як висловилися Т. Варчок і Т. Зарицький, «останньою реальністю є відносини» [Warczok, Zarycki, 2016: s. 177]. Проблема «останньої реальності» є слизькою і ми її тут розглядати не будемо. Але підхід авторів орієнтує дослідницькі процедури виявляти різноманітні типи відносин -- солідарності, співробітництва, конфліктів різних типів і форм розгортання. Саме через них існують людські групи, існують у постійному ствердженні і запереченні, існують відносно і діяльнісно. Ця методологія чудово працює в дослідженнях школи польських соціологів.

Разом з тим концепція культурного поля дещо стирає відмінності між різними групами інтеліґенції. Звідціля і генералізована концепція інтеліґенції як політичного класу Польщі. Автори, як здається, довели, що «інтеліґентськість <...> є польським універсалізмом, значущим засобом, якого повинні прагнути всі, хто мріє про якусь владу в Польщі, чи то політичну, чи то культурну, ба навіть наукову» [Warczok, Zarycki, 2016: s. 157].

Але чи означає це, що інтеліґенція перебуває при владі? По-перше, великий сумнів викликає твердження, що якась велика суспільна верства у своїй цілісності може перебувати при владі. Навіть верхня верства інтеліґенції не може вся цілком належати до групи, що ухвалює рішення стосовно усього суспільства. Більша частина верхньої верстви -- це, мабуть, «еліти впливу» [Klepka, 2012: s. 108]. Мабуть, можна сказати, що в Польщі інтеліґенція -- це головний резервуар поповнення політичного класу. Але в процесі суспільної трансформації інтеліґентські родини були далеко не єдиними, вихідці з яких увійшли до елітних груп. Відомим є дослідження еліт під керівництвом Яцека Василевсько- го 1998 року. В ньому з'ясовувалися освітні рівні батьків і матерів представників польської еліти. Узагальнені результати виглядали таким чином: «Кожен третій батько опитаних представників еліти мав вищу освіту, але кожен четвертий -- щонайбільше початкову; 13% батьків мали базову професійну освіту, а решта 30% -- середню. Серед матерів переважала початкова та середня освіта, а 18% мали вищу освіту. 61% респондентів заявили, що батько займав посаду, пов'язану з управлінням людьми, хоча лише 30% займали керівні посади за міжнародним стандартом. Загалом 2/3 батьків представляли професії білих комірців різної складності, а 1/3 були робітниками (14% були селянами)» [Gorniak, 2018: s. 83]. По-друге, можливо, значно перебільшена спадковість становища польської інтеліґенції при владі починаючи з 1918 року. Друга світова війна і створення ПНР по її закінченні вплинули на польську інтеліґенцію. Ярослав Гурняк пише: «Значна частина довоєнної польської інтеліґенції стала жертвою війни (за деякими даними близько 40%), повоєнної еміґрації та комуністичних репресій сталінського періоду. Нова інтеліґенція 1950-1960-х років переважно рекрутувалася з числа селян і робітників. На початку 1970-х 30% її складу становили сини селян, 25% -- сини робітників. У 1972 році в групі керівного персоналу частка осіб, чиї батьки були робітниками, становила 19 %, селянських дітей -- 34,5 %. Це стало результатом повоєнної трансформації суспільства, яка почала поступово згасати з другої половини 1950-х років» [Gorniak, 2018: ss. 8081]. Зараз у Польщі вищу освіту здобувають близько 40% осіб віком 19-24 років [Gorniak, 2018: s. 85]. Це пов'язане із загальною інтелектуалізацією суспільного виробництва, зі збільшенням ролі вироблення і поширення інформації. Але це зовсім не означає, що вся інтеліґенція має владу і сприяє своєму розширенню.

У соціальній структурі сучасної Польщі інтеліґенцію як середню верству, мабуть, можна порівняти із напівпериферією у світ-системі. Вона є елітою впливу на нижчі верстви суспільства. Стосовно можновладців інтеліґенція виступає як розколота на багато конкуруючих різноманітних фракцій. Це дає змогу нею маніпулювати, й вона нездатна сформулювати свої реальні претензії на владу. В принципі це стосується і загальносвітового становища інтеліґенції. Здавалось би, тенденція до збільшення ваги виробництва інформації мусила підвищити значення інтеліґенції. Разом із тим нині соціологи взагалі ведуть мову про її зникнення, заміну її інтелектуалами, які виконують обслуговувальні функції стосовно можновладців.

Значним успіхом школи професора Зарицького є аналіз виробництва політичного знання на світовій напівпериферії. Польща тут виступає модельним випадком. Але результати цього аналізу вступають у певні суперечності із висновком про домінувальну роль інтеліґенції у польському суспільстві. По-перше, інтеліґенція не виглядає вільною групою, в розумінні Мангайма, -- тими, хто ширяє над суспільством, як дух Божий над первинними водами. Знання, які виробляє інтеліґенція, є соціоморфними, соціально орієнтованими і соціально розподіленими. По-друге, автори констатують, що вчені, які виконують поза- наукові функції адміністраторів, медіа-експертів тощо, втрачають наукові якості [Warczok, Zarycki, 2016: s. 268]. Отже, включення представників інтеліґенції у поле політичної влади не веде до збільшення їхнього культурного капіталу. В даному разі немає взаємного посилення позицій у вказаних полях.

Школа професора Зарицького -- це колектив творчих дослідників, який гідно представляє Польщу на світовому рівні. Ідеї цієї школи штовхають до діалогу про найважливіші проблеми сучасного суспільного життя. Тим самим ознайомлення з ними може бути корисними для українських соціологів.

Джерела

1. Бауман, З., Донскіс, Л. (2014). Моральна спільнота. Втрата чутливості у плинній сучасності / Пер. О. Буценка. Київ: Дух і літера, KMBS.

2. Зарицкі, Т (2006). Дилеми польської еліти як універсальні дилеми / Пер. Л. Козак. Незалежний культурологічний часопис «Ї», 45, 129-138.

3. Кононов, І.Ф. (2017). Польща в сучасному світі: зрозуміти себе і зрозуміти своє знання (Рец. на книгу: Polska jako peryferie/ redakcja naukowa Tomasz Zarycki. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe Scholar, 2016. 356 s.). Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 2, 185-199.

4. Chalasinski, J. (1946). Spotecznagenealogia inteligencjipolskiej. Warszawa: Spoldzienia wydawn- icza «Czytelnik».

5. Gorniak, J. (2018). «Inteligencja» i «elita» jako kategorie spoleczne a ksztalcenie akademickie. Polska Akademia Umiejftnosci. Debaty PAU, V, 78-87.

6. Klepka, R. (2012). Miejska elita polityczna jako kategoria teoretyczna. Prace naukowe Akademii im. Jana Dlugosza w Czfstochowie. Seria: Res Politicae, Wydanie specjalne, 99-115.

7. Kula, W. (1955). Ksztaltowanie sif kapitalizmu w Polsce. Warszawa: Panstwowe wydawnictwo naukowe PWN.

8. Leder, A. (2014). Przesniona rewolucja. Cwiczenia z logiki historycznej. Warszawa: Wydawnictwo Krytyki Politycznej.

9. Malowist, M. (2006). Wschod a Zachod Europy w XIII-XVI wieku: konfrontacja struktur spotec- zno-gospodarczych. Warszawa: Panstwowe wydawnictwo naukowe PWN.

10. Polska jako peryferie (2016) (praca zbiorowa pod red. Tomasza Zaryckiego). Warszawa: Wy- dawnictwo naukowe Scholar.

11. Polskie nauki spoteczne w kontekscie relacji wladzy i zaleznosci mi^dzynarodowych. (2022) Redakcja naukowa Tomasz Zarycki. Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego.

12. Smoczynski, R., Zarycki, T. (2017). Totem inteligencki. Arystokracja, szlachta i ziemianstwo w polskiej przestrzeni spotecznej. Warszawa: Wydawnictwo naukowe Scholar.

13. Wallerstein, I. (2011). The Modern World-System I. Capitalist Agriculture and the Origins of the European World-Economy in the Sixteenth Century. With a New Prologue. Berkeley, Los Angeles: University of California Press.

14. Warczok, T., Zarycki, T. (2016). Gra peryferyjna. Polska politologia wglobalnym polu nauk spotec- znych. Warszawa: Wydawnictwo naukowe Scholar.

15. Warczok, T., Zarycki, T. (2018). Polskie nauki polityczne w perspektywie globalnej: para- doksy ewoluuj^cej peryferyjnosci. Nauka i Szkolnictwo Wyzsze, 1(51), 143-161.

16. Zarycki, T. (1997). Nowa przestrzen spoteczno-polityczna Polski. Warszawa: Wydawnictwa Eu- ropeskiego Instytutu Rozwoju Regionalnego i Lokalnego.

17. Zarycki, T. (2002). Region jako kontekst zachowan politycznych. Warszawa: Wydawnictwo nau- kowe Scholar.

18. Zarycki, T. (2008). Kapitat kulturowy. Inteligencja w Polsce i Rosji. Warszawa: Wydawnictwo Uni- wersytetu Warszawskiego.

19. Zarycki, T. (2009). Peryferie. Nowe ujfcia symbolicznych zaleznosci zaleznosci centro-peryfery- jnych. Warszawa: Wydawnictwo naukowe Scholar.

20. Zarycki, T., Smoczynski, R., Warczok, T. (2017). The Roots of Polish Culture-Centered Politics: Toward a Non-Purely Cultural Model of Cultural Domination in Central and Eastern Europe. East European Politics and Societies and Cultures, 31, 2, 360-381.

21. Zarycki, T. (2017). Perspektywa postkolonialna jako krytyka globalnych relacji wladzy. Glowne zagadnienia i polskie interpretacje. Analiza dyskursu publicznego. Przegqd metod i perspektyw bad- awczych (redakcja merytoryczna Izabella Sariusz-Skqpska) (ss. 211-221). Warszawa: Wydawnictwo Academickie SEDNO spolka z.o.o.

22. Zarycki, T., Warczok, T (2020). Czterdziestolatek po czterdziestu latach: obraz epoki lat siedem- dziesi^tych XX wieku czy inteligencki glos w sporze o przyszly ksztalt polskiego pola wladzy? Kul- tura i Spoleczenstwo. 4, 41-72.

23. Zarycki, T., Smoczynski, R., Warczok, T. (2022). Cultural citizenship without state: historical roots of the modern Polish citizenship model. Theory and Society. 51, 269-301.

References

1. Bauman, Z., Donskis, L. (2014). Moral Blindness: The Loss of Sensitivity in Liquid Modernity. [In Ukrainian]. Kyiv: Duh i litera, KMBS [=Бауман, Донскіс 2014]

2. Chalasinski, J. (1946). Social genealogy of the Polish intelligentsia. [In Polish]. Warszawa: Spoldzienia wydawnicza «Czytelnik». [= Chalasinski 1946]

3. Gorniak, J. (2018). «Intelligence» and «elite» as social categories and academic education. [In Polish]. Polish Academy of Arts and Sciences. PAU debates, V, 78 -- 87. [= Gorniak 2018].

4. Klepka, R. (2012). Urban political elite as a theoretical category. [In Polish]. Scientific works of the Academy Jan Dlugosz in Czestochowa. Series: Res Politicae, Special Issue, 99-115. [= Klepka 2012].

5. Kononov, I.F. (2017). Poland in the modern world: to understand oneself and to understand one's knowledge (Book review: Polska jako peryferie/ redakcja naukowa Tomasz Zarycki. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe SCHOLAR, 2016. 356 p.). [In Ukrainian]. Sociology: theory, methods, marketing, 2, 185-199. [= Кононов 2017].

6. Kula, W. (1955). Forming capitalism in Poland. [In Polish]. Warszawa: Panstwowe wydawnictwo naukowe PWN. [= Kula 1955].

7. Leder, A. (2014). Dream revolution. Historical logic exercises. [In Polish]. Warszawa: Wydawnictwo Krytyki Politycznej. [= Leder 2014].

8. Malowist, M. (2006) East and West of Europe in the 13th-16th centuries: confrontation of socio-economic structures. 2nd edition. [In Polish]. Warszawa: Panstwowe wydawnictwo naukowe PWN [= Malowist 2006].

9. Poland as peripheries (2016) (collective work edited by Tomasz Zarycki). [In Polish]. Warszawa: Wydawnictwo naukowe Scholar. [=Polska jako peryferie 2016].

10. Polish social sciences in the context of power relations and international dependencies. (2022) Edited by Tomasz Zarycki. [In Polish]. Warsaw: Publishing House of the University of Warsaw. [=Polskie nauki spoleczne, 2022]

11. Smoczynski, R., Zarycki, T. (2017). A totem of intelligence. Aristocracy, nobility and landed gentry in the Polish social space. [In Polish]. Warszawa: Wydawnictwo naukowe Scholar. [= Smoczynski, Zarycki 2017].

12. Wallerstein, I. (2011). The Modern World-System I. Capitalist Agriculture and the Origins of the European World-Economy in the Sixteenth Century. With a New Prologue. Berkeley, Los Angeles: University of California Press.

13. Warczok, T., Zarycki, T. (2016). Peripheral game. Polish political science in the global field of social sciences. [In Polish]. Warszawa: Wydawnictwo naukowe Scholar. [= Warczok, Zarycki 2016].

14. Warczok, T., Zarycki, T. (2018). Polish political science in a global perspective: paradoxes of the evolving peripherality. [In Polish]. Science and Higher Education, 1(51), 143-161.

15. Zarycki, T. (1997). New social and political space in Poland. [In Polish]. Warszawa: Wydawnictwa Europeskiego Instytutu Rozwoju Regionalnego i Lokalnego. [= Zarycki 1997].

16. Zarycki, T. (2002). Region as a context of political behavior. [In Polish]. Warszawa: Wydawnictwo naukowe Scholar. [= Zarycki 2002].

17. Zarycki, T. (2006). Dilemmas of the Polish elite as universal dilemmas / Tr. by L. Kozak. [In Ukrainian]. Independent cultural journal «Yi», 45, 129-138. [= Зарицкі 2006].

18. Zarycki, T. (2008). Cultural capital. Intelligence in Poland and Russia. [In Polish]. Warszawa: Wydawnictwo Uniwersytetu Warszawskiego. [= Zarycki 2008].

19. Zarycki, T. (2009). Periphery. New approaches to symbolic center-peripheral dependencies. [In Polish]. Warszawa: Wydawnictwo naukowe Scholar. [= Zarycki 2009].

20. Zarycki, T., Smoczynski, R., Warczok, T. (2017). The Roots of Polish Culture-Centered Politics: Toward a Non-Purely Cultural Model of Cultural Domination in Central and Eastern Europe. East European Politics and Societies and Cultures, 31 (2), 360-381.

21. Zarycki, T. (2017). Postcolonial perspective as a critique of global power relations. Main issues and Polish interpretations. [In Polish]. In: Public discourse analysis. Review of research methods and perspectives (substantive editing Izabella Sariusz-Skqpska) (pp. 211-221). Warszawa: Wydawnictwo Academickie SEDNO spolka z.o.o. [= Zarycki 2017].

22. Zarycki, T., Warczok, T. (2020). Being forty after forty years: a Portrait of the 1970s, or an Intelligentsia's Voice in the struggle to shape the future sphere of power? [In Polish]. Culture and Society, 4, 41-72.

23. Zarycki, T., Smoczynski, R., Warczok, T. (2022). Cultural citizenship without state: historical roots of the modern Polish citizenship model. Theory and Society, 51, 269-301.

Размещено на Allbest.ru