Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організація роботи з людьми з особливими потребами в діяльності спеціалізованих соціальних служб



АНОТАЦІЯ

В сучасному українському суспільстві відбувається процес поступового переосмислення суті, змісту та технологій здійснення соціальної роботи. Науковцями здійснюється пошук можливостей посилення підтримки і надання допомоги все більшому колу людей, які її потребують. Ці питання стають з кожним роком все більш актуальними оскільки ми маємо негативну тенденцію - зростання кількості осіб з інвалідністю різних вікових груп. В країні нараховується понад 2млн 600 тис. осіб з інвалідністю.

Мета роботи полягає у розкритті особливостей діяльності спеціалізованих соціальних служб з людьми з особливими потребами та обґрунтуванні можливостей використання у цій роботі методів арт-педагогіки та арт-терапії. Дослідницькі завдання полягають в аналізі суті понять «особа з інвалідністю», «людина з особливими потребами», «людина з обмеженими можливостями»; характеристиці мережі соціальних служб з надання соціальних послуг людям з особливими потребами;розкритті можливостей використання арт-педагогіки та арт-терапії у соціальній роботі з людьми з особливими потребами; представленні результатів міжнародного проекту «Арт-педагогіка та арт-терапія в соціальній роботі з людьми з особливими потребами».

Методи дослідження: аналіз, систематизація та узагальнення; спостереження, бесіда, опитування, анкетування, оцінка і самооцінка.

В дослідженні аналізуються наукові засади діяльності соціальних служб з людьми з особливими потребами, розкривається суть понять «особа з інвалідністю», «людина з особливими потребами»; розглядаються питання організації діяльності спеціалізованих соціальних служб в сучасній теорії. Розкрито практику роботи спеціалізованих соціальних служб з людьми з особливими потребами. Представлено досвід діяльності соціальних служб з людьми з особливими потребами на території Львівської області та визначено їхню мережу; висвітлено значення арт-педагогіки та арт-терапії у діяльності соціальних служб і представлені результати реалізації проекту «Арт-педагогіка та арт-терапія в соціальній роботі з людьми з особливими потребами».



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. НАУКОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ З ЛЮДЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

1.1 Сутність та загальна характеристика дефініцій «особа з інвалідністю», «людина з обмеженими можливостями», «людина з особливими потребами»

1.2 Питання організації діяльності спеціалізованих соціальних служб в сучасній теорії

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИКА ДІЯЛЬНОСТІ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ З ЛЮДЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

2.1 Досвід соціально-педагогічної роботи спеціалізованих соціальних служб Львівщини з людьми з особливими потребами

2.2 Використання методів арт-педагогіки та арт-терапії у соціальній роботі з людьми з особливими потребами

2.3 Результати реалізації проекту «Арт-педагогіка та арт-терапія в соціальній роботі з людьми з особливими потребами»

Висновки до другого розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

В сучасному українському суспільстві відбуваються процеси поступового переосмислення суті, змісту та технологій здійснення соціальної роботи. Науковцями і практиками здійснюються пошуки можливостей соціальної підтримки та надання допомоги все більшому колу людей, які її потребують. З кожним роком у соціально-педагогічній роботі використовується все більше методів та технологій роботи спрямованих на надання допомоги людям з особливими потребами. Питання організації соціальної роботи з громадянами, які мають особливості психофізичного розвитку вирішуються сьогодні шляхом створення спеціалізованих соціальних служб, які в свою чергу організовують діяльність, спрямовану на інтеграцію людей, що опинилися в складних життєвих обставинах, у соціум.

Відповідно до Закону України «Про соціальні послуги» роботу з людьми з особливими потребами можуть здійснювати державні та комунальні, спеціалізовані підприємства, установи та заклади соціального обслуговування, які підпорядковуються центральним або місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, фізичним та юридичним особам [15]. Державні та недержавні соціальні служби є основою сучасної системи соціального обслуговування населення в нашій країні.

Проблеми соціальної та соціально-педагогічної роботи з людьми з особливими потребами на базі спеціалізованих соціальних служб досліджують Архипова С.П. [1], Безпалько О.В. [2; 3], Богданова І.М. [6; 7], Бондар Н.О. [8], Гамрецький І.С. [10], Чайковський М.Є.[32] та ін. Використання різних арт-терапевтичних методів роботи та тренінгів з людьми з особливими потребами висвітлюються у працях Капської А.Й. [25, 29], Калініної Л.А. [18], Ревть А.Б. [26], Садової І.І. [27] та ін. Дослідники аналізують різні аспекти соціально-педагогічної роботи з людьми з особливими потребами, серед яких: теорія і практика соціально-педагогічної роботи з молоддю з особливими потребами в умовах інклюзивного освітнього простору (Чайковський М.Є.); інтеграція людей з особливими потребами у суспільство як прояв ціннісного і толерантного ставлення до людей (Гамрецький І.С.); сутність та специфіка організації соціальної роботи з дітьми із функціональними обмеженнями (Ревть А.Б.); реабілітація дітей з функціональними обмеженнями засобами мистецтва (Щербакова К.В.) та інші.

Важливою сучасною вимогою в організації роботи з особами з інвалідністю є забезпечення якісної допомоги дітям, молоді, особам похилого віку. За офіційними статистичними даними МОЗ України кількість осіб з інвалідністю в країні становить понад 2 млн 600 тис. Станом на 1 січня 2018 р. дітей з інвалідністю у віці до 18 років в Україні налічується понад 165 тисяч. У Львівській області, яка за кількістю дітей з інвалідністю посідає серед усіх областей 3 місце, їх налічується понад 10 тис. осіб. Всі вони потребують особливої уваги суспільства та надання необхідного комплексу соціальних послуг [33, с. 307 - 308].

З огляду на це нами обрано для дослідження тему: «Організація роботи з людьми з особливими потребами в діяльності спеціалізованих соціальних служб».

Мета роботи полягає у розкритті особливостей діяльності спеціалізованих соціальних служб з людьми з особливими потребами та можливостей використання у ній методів арт-педагогіки та арт-терапії.

Об'єкт дослідження - діяльність спеціалізованих соціальних служб, а його предмет - особливості роботи спеціалізованих соціальних служб з людьми з особливими потребами в сучасних умовах.

Виходячи з мети, об'єкту та предмету дослідження нами визначено такі дослідницькі завдання:

? проаналізувати суть дефініцій «особа з інвалідністю», «людина з особливими потребами», «людина з обмеженими можливостями»;

? охарактеризувати мережу соціальних служб, що надають соціальні послуги людям з особливими потребами;

? розкрити можливості використання арт-педагогіки та арт-терапії у соціальній роботі з людьми з особливими потребами;

? представити результати міжнародного інтеркультурного проекту «Арт- педагогіка та арт-терапія в соціальній роботі з людьми з особливими потребами».

Методи дослідження: теоретичні - аналіз, систематизація та узагальнення; емпіричні - спостереження, бесіда, опитування, анкетування, оцінка і самооцінка.

Наукова новизна полягає у висвітленні особливостей соціальної роботи з людьми з особливими потребами з використанням зарубіжного досвіду застосування засобів арт-педагогіки та арт-терапії.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що матеріали наукової роботи можуть бути використані у ВЗО під час вивчення студентами особливостей технологій соціальної роботи з людьми з особливими потребами, умов організації інклюзивної освіти тощо.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження були представлені в доповідях на засіданнях кафедри соціальної педагогіки та корекційної освіти Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, Міжнародній науково-практичній конференції «Ключові питання наукових досліджень у сфері педагогіки та психології у ХХІ ст. (м. Львів, січень 2020 р.), а також під час реалізації спільного міжнародного україно-бельгійсько-польського інтеркультурного проекту «Мистецтво і творчість в соціальній роботі» (українська група студентів представляла напрям: «Арт-педагогіка та арт-терапія в соціальній роботі з людьми з особливими потребами», учасником якої була і автор дослідження).

Публікації. Теоретичні і практичні результати дослідження висвітлені у публікації: «Діяльність спеціалізованих соціальних служб в сучасних умовах розвитку українського суспільства» (матеріали Міжнародної науково- практичної конференції «Ключові питання наукових досліджень у сфері педагогіки та психології у ХХІ ст. (м. Львів, 24 - 25 січня 2020 р.).

Структура. Робота складається зі вступу, 2 розділів (5 підрозділів), висновків до них, висновків, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1. НАУКОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ З ЛЮДЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

1.1 Сутність та загальна характеристика дефініцій «особа з інвалідністю», «людина з обмеженими можливостями», «людина з особливими потребами»

До сьогодні в Україні немає єдиного терміну стосовно осіб, що мають фізичні чи психічні відхилення у здоров'ї. Зокрема у спеціальній літературі, в засобах масової інформації вживаються поняття: особа з інвалідністю, з обмеженими функціональними можливостями; люди з обмеженою дієздатністю; люди з особливими потребами; особи з вадами розвитку, неповносправні.

Розглянемо більш детально трактування у сучасній наукових джерелах значення цих понять. Сутність дефініції «людина з особливими потребами» тісно пов'язана з такими дефініціями як «інвалід», «інвалідність», «недієздатність», «обмежена можливість», «особливість психофізичного розвитку» тощо. Сьогодні дуже часто дефініцією «людина з особливими потребами» заміняють термін «інвалід», офіційно замість терміна «інвалід» у відповідному законі використовується термін «особа з інвалідністю».

Звернемось спочатку до українського законодавства, яке стосується цієї категорії громадян, і з'ясуємо, як у ньому трактуються ці поняття.

Так, у Законі України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (редакція від 31.08.2018) наводяться наступні визначення: «Особа з інвалідністю - особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист» [14].

«Дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист» [14].

У пояснювальній записці до законопроекту автори зазначили, що термін «особа з інвалідністю» є більш коректним, прийнятним і недискримінаційним та наголошує на тому, що людина є особистістю, а не підкреслює її інвалідність.

З 20 січня 2018 року набрав чинності закон, яким внесено зміни до деяких законодавчих актів щодо соціального захисту осіб з інвалідністю. Як наслідок, термін «інвалід» відтепер не використовуємо у вжитку. Замість нього - «особа з інвалідністю».

Ще один термін на якому нам потрібно зупинитись, оскільки ми його використовуємо в нашій роботі - це поняття «діти з особливими потребами», «діти з обмеженими функціональними можливостями».

Дитиною з обмеженими функціональними можливостями є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, внаслідок травм або з вродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті [9, c. 37].

Вирішення проблем людей з обмеженими функціональними можливостями в сучасному суспільстві повинно відбуватися одночасно в двох напрямах. По-перше - це профілактика інвалідності, тобто застосування комплексу заходів, спрямованих на її зниження за рахунок підвищення якості медичної допомоги та розширення мережі медико-генетичних закладів, запобігання виробничому та побутовому травматизму. По-друге - це соціальна реабілітація людей з обмеженими функціональними можливостями, а саме розвиток центрів реабілітації, приведення існуючої мережі учбових та виховних закладів у відповідність з об'єктивною необхідністю і діючими міжнародними нормативами з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду з вирішення проблем цієї категорії людей [ 9, c. 37 ].

Дослідниця М. Швед, аналізуючи терміни, які сьогодні використовуються для означення осіб, котрі мають відхилення від норми у здоров'ї, відзначає, що «…з розвитком демократичного суспільства, …приходить нове розуміння понять «інвалідність», «вади розвитку». Науковець наголошує, що сьогодні переважає термін «діти з особливими освітніми потребами» чи «діти з особливими потребами», що стосується як важкої форми інвалідності, так і середніх за ступенем порушень» [33, с. 35].

Варто зазначити, що для української культури традиційним є етичне, гуманне, милосердне і толерантне ставлення до дітей та молоді, які потребують особливої уваги внаслідок інвалідності або відхилень у фізичному чи розумовому розвитку [11].

Сутність розуміння будь-якого наукового дослідження значною мірою залежить від коректного використання певних понять, тому їхній детальний огляд допоможе краще дослідити визначену для дослідження проблему. Приміром, Усик О. наголошує, що дана соціальна група (особи з інвалідністю) визначається як неповносправна, тобто, люди з інвалідністю самі повинні пристосуватися до умов, які складаються у їхньому житті [31].

В останні роки перед суспільством постало питання інвалідності як суспільного феномена. Тому, звертаючись до розгляду цієї проблеми, Архипова С. визначає, що моделі інвалідності (економічна, функціональна, медична, соціальна) тлумачать сутність інвалідності та причини появи цього феномена по-різному [1].

Наприклад, медична модель розглядає інвалідність як дефект чи хворобу, що потребує медичного втручання. Сутність цієї моделі полягає в тому, що людина яка має особливі потреби постає відстороненою від суспільного життя, і центральною інституцією де вона зосереджена, залишається сім'я [16].

Інколи цю модель називають індивідуальною, через те, що вона пропагує ідею, що саме інвалід самостійно має адаптуватися до умов життя в суспільстві та організації структури суспільного життя [8].

Соціальна модель розглядає питання інвалідності як проблему, що була викликана безпосередньо суспільством, і вважає, що питання дискримінації є дуже важливим. Тобто дана модель розглядає сутність дефініції «інвалідність» як нормальне явище, а не відхилення. А щоб подолати цю соціальну проблему, необхідно організувати процес інтеграції людей з обмеженими можливостями в суспільство через створення сприятливих умов для їхньої максимальної самореалізації, а не шляхом пристосування людей з інвалідністю до норм та правил життя здорових людей [26].

В межах економічної моделі, людину з інвалідністю розглядають як таку, що працює за обмеженим часом та має менше навантаження порівняно зі здоровими людьми. Особливістю є і те, що це люди, які неспроможні забезпечувати себе повністю самостійно або неспроможні працювати взагалі.

Функціональна модель трактує явище інвалідності людини як нездатність до виконання певних фізичних функцій порівняно зі здоровими людьми. Дефініції «інвалід», «інвалідність», «людина з особливими потребами», «людина з обмеженими можливостями» розглядаються здебільшого з точки зору функціональної моделі.

У запропонованих моделях чітко виділяються соціально-політичні акценти, які ґрунтуються на певних цінностях, ідеях та, як наслідок, пропонують певні послуги й економічні можливості людям з інвалідністю [21].

Таким чином, «інвалідність» - це обмеження можливостей, які обумовлені певними психічними, фізичними, соціальними бар'єрами, що не дозволяють людині соціалізуватись в суспільство та брати активну участь в сімейних, державних подіях на рівні з іншими членами суспільства.

Недієздатність - наступає внаслідок травми або дефекту, що спричиняє обмежену діяльність конкретної людини, перешкоджає виконанню певних нормативних ролей [6].

Обмежена можливість - це втрата здатності виконувати певну діяльність у межах того, що вважається нормою для людини.

Недуга - втрата чи аномалія психічних та фізіологічних функцій, що ускладнює виконання певної діяльності людиною.

Інвалідність у дітей визначається як стійка соціальна дезадаптація, зумовлена хронічними захворюваннями або патологічним станом, що різко погіршує соціалізацію дитини в суспільство та обмежує її життєдіяльність.

Отже, головний наслідок набуття людиною стану з інвалідністю є її переміщення в особливу групу, ознакою якої є ізольованість, несоціалізованість у соціальне життя, відчуження, а у деяких випадках і деградація. Архипова С. пропонує визначення суті соціальної інвалідності, як такого, що «…не розглядає людей з інвалідністю як таких, що мають вади, а розглядає причини недієздатності в неадекватності для даних людей середовища, недосконалості законів, тощо [1 с. 349].

Група інвалідності - це ступінь втрати працездатності на постійній чи тимчасовій основі. Право встановлення групи інвалідності в Україні має медико-соціальна експертна комісія. Осіб з інвалідністю прийнято розділяти на такі три групи інвалідності - І, ІІ і ІІІ, де основою їх встановлення є медичні показники стану здоров'я людини. При набутті людиною стану «особи з інвалідністю» призначаються різні види соціального захисту та пільги.

У дітей та дорослих розрізняють такі обмеження, як порушення слуху, зору, інтелектуального розвитку, порушення опорно-рухового апарату, психофізіологічного розвитку, хронічні соматичні захворювання та психоневрологічні хвороби.

Відповідно до чинного законодавства України розрізняють такі причини інвалідності як: загальне захворювання; каліцтво, трудове та професійне захворювання; поранення, каліцтво, яке було отримане під час виконання військових обов'язків, або захворювання пов'язані з перебуванням на фронті; каліцтво, одержане в результаті нещасного випадку [16].

Отже, набуття статусу людини з інвалідністю обумовлюється ступенем розладу функцій організму та рівнем обмеження життєдіяльності людини.

1.2 Питання організації діяльності спеціалізованих соціальних служб в сучасній теорії

Соціальна модель інвалідності трактує допомогу людям з особливими потребами як головне завдання сьогодення. Її основною метою виступає налагодження тісного взаємозв'язку людей з особливими потребами із соціумом, а не будь-яке відсторонення їх від навколишнього середовища. Суть цієї позиції полягає в тому, що ставлення соціального оточення до людей з інвалідністю розглядається одним із важливих чинників вирішення їхніх труднощів.

Важливими складовими загальної системи соціальної роботи є установи, які безпосередньо займаються питанням організації допомоги людям з інвалідністю. Основними ознаками цієї системи є спільна мета, певна структура та базові засади діяльності, вважає Николаєва В.І. [20, с. 135].

Сучасна державна політика щодо соціального захисту людей з інвалідністю спрямована на створення умов для їхньої інтеграції до активного соціального життя, забезпечення матеріального стану, здійснення взаємодії державних органів, громадських організацій, соціальних служб [24].

Соціальні служби - це підприємства, установи, організації незалежно від форм власності і господарювання, а також громадяни, що надають соціальні послуги особам, що перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги [15].

Інтегровані соціальні служби - це комплекс спеціалізованих соціальних служб, що створюється відповідно до потреб членів громади і реалізує певні напрями соціальної роботи, орієнтовані на надання адресної допомоги людям на основі інтегрованого підходу. Науковець Світлична Т.В. наголошує, що завдання інтегрованих соціальних служб полягають у забезпеченні належної послідовності та прозорості дій у процесі надання соціальних послуг [ 28].

Центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (ЦСССДМ) є основною службою, яка співпрацює з людьми з особливими потребами та є спеціальним закладом, що надає соціальні послуги сім'ям, дітям та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги.

Основною метою діяльності соціальних служб є: надання юридичних, психологічних, соціально-економічних, соціально-педагогічних, медичних, інформаційних послуг.

Центр має право утворювати спеціалізовані соціальні служби (формування), що в подальшому мають право співпрацювати з людьми з особливими потребами та надавати соціальні послуги, яких вони потребують.

До спеціалізованих соціальних служб, які створюються при ЦСССДМ, належать:

? служба соціальної підтримки сімей, що надає послуги сім'ям з дітьми, що опинились у складних життєвих обставинах і не в змозі подолати їх власними засобами та можливостями у зв'язку з інвалідністю батьків чи дітей, тощо;

? мобільний консультаційний пункт соціальної роботи, що створюється для надання соціально-профілактичних заходів;

? школа волонтерів, основним завданням якої є надання освітніх послуг волонтерам для реалізації соціальних послуг;

? центр соціально-психологічної допомоги;

? центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями;

? служба «Телефон довіри», тощо [30, с. 109].

Соціально-педагогічна робота з людьми з інвалідністю є способом оптимізації процесу соціалізації та виконує три соціальні функції - покращення рівня соціальної адаптації індивіда чи групи; соціальну профілактику дезадаптації індивіда чи групи; соціокультурну реабілітацію індивіда чи групи.

Також доцільно зазначити, що соціально-педагогічна діяльність спеціалізованих соціальних служб має інтегративний характер. До її структури входять соціальна, педагогічна і психологічна складові. Вони у свою чергу забезпечують певний напрямок и діяльності з людьми з особливими потребами, а саме: діагностичний, проектувальний, профілактичний, консультаційний, корекційний, реабілітаційний. До важливих напрямів діяльності слід також віднести здійснення соціального та соціально-педагогічного супроводу особи з особливостями психофізичного розвитку.

Дуже часто в процесі забезпечення соціального супроводу особи спеціалізованими службами надається комплекс послуг різного спрямування. Про це дуже слушно зауважує дослідниця І.М. Богданова. Характеризуючи роботу спеціалізованих служб з людьми з особливими потребами науковець виділяє такі її напрями: «…вивчення соціально-психологічного стану людей з особливими потребами; проведення соціально-педагогічних досліджень особливостей соціалізації людей з особливими потребами з різними видами захворювань; побутова реабілітація людей з особливими потребами; здійснення психолого-педагогічної корекційної роботи; організація консультпунктів для сім'ї де є людина з особливими потребами; розвиток потенційних творчих можливостей людей з особливими потребами; формування якостей особистісної самодіяльності; організація культурно-дозвіллєвої діяльності людей з особливими потребами через реалізацію програм діяльності спеціалізованих соціальних служб; координація роботи з різними соціальними інституціями, що опікуються проблемами людей з особливими потребами» [7].

Спеціалізовані соціальні служби організовують заходи, які спрямовані на соціальний супровід, консультування, соціальну профілактику та послуги з соціальної реабілітації, адаптації, інтеграції та соціальної терапії людей з особливими потребами з метою їх подальшої соціалізації у соціум.

Безпалько О. наголошує, що для того, щоб реалізувати все значене, необхідно забезпечити інтеграцію людей з особливими потребами в суспільство через створення для них умов максимально можливої самореалізації, а не шляхом пристосування інвалідів до норм та правил життя здорових людей, суспільству варто адаптувати існуючі стандарти до потреб людей з особливими потребами для того, щоб вони не почувалися заручниками власної ситуації [3].

Особливість соціально-педагогічної роботи, що реалізується на базі спеціалізованих соціальних служб, організовується на індивідуальному рівні роботи при обов'язковому вивченні особливих потреб дитини, молодої чи дорослої людини з інвалідністю, а також, вивченням рівня життєдіяльності, психофізичних якостей та рівня їхнього розвитку.

До основних функцій соціально-педагогічної діяльності які реалізують соціальні працівники спеціалізованих соціальних служб, відносяться: комунікативна, організаційна, прогностична, охоронно-захисна, попереджувально-профілактична, корекційно-реабілітаційна та соціально-терапевтична.

Працівники соціальних служб забезпечують надання психологічної, педагогічної, соціальної допомоги людям з особливими потребами та їхнім сім'ям. Для кращої реалізації різних видів соціальної підтримки соціальними працівниками здійснюється: соціально-педагогічний патронаж, соціально-педагогічна і фізична реабілітація, проводяться різноманітні культурні заходи тощо.

Ми погоджуємося з твердженнями дослідника Чайковського М., про те, що засадничими цінностям, на яких будується вся робота з людьми з особливими потребами, є такі:

? цінність людини не залежить від її здібностей і досягнень;

? кожна людина має право на спілкування;

? усі люди потребують один одного;

? різноманітність посилює всі сторони життя людини;

? кожна людина має унікальні особливості [32, с. 377].

Робота спеціалізованих соціальних служб спрямовується на здійснення найбільш повної інтеграції людини з особливими потребами в суспільство. Досягнення такого результату здійснюється завдяки реалізації таких напрямів роботи, як організація інформаційних кампаній з проблем інвалідності, проведення конференцій, благодійних заходів, висвітлення проблеми у мас- медіа, реалізація волонтерських соціальних проектів і програм [1 с. 360].

Робота спеціалізованих соціальних служб з людьми з особливими потребами, дотримуючись провідній ідеї гасла, сформульованого Міжнародною організацією інвалідів: «Нічого для Вас без Вас», акцентує увагу на тому, що активне залучення людей з особливими потребами до суспільного життя може суттєво покращити взаємодію соціуму з цими людьми.

Таким чином можемо стверджувати, що спеціалізовані соціальні служби в сучасних умовах розвитку українського суспільства виконують одну із надзвичайно важливих соціальних функцій - надання соціального захисту, підтримки, супроводу, корекції та реабілітації осіб з інвалідністю, що забезпечує їх інтеграцію до суспільства.

Висновки до першого розділу

На основі аналізу наукової літератури, досліджено зміст дефініцій «особа з інвалідністю», «людина з обмеженими можливостями», «людина з особливими потребами». Нами з'ясовано, що у сучасному українському суспільстві відбуваються процеси, які істотно впливають на процес соціалізації людей з особливими потребами в соціум.

Встановлено, що поступово покращується ставлення до людей з інвалідністю у суспільстві, а також удосконалюється система соціальних закладів, якими надається соціальна підтримка. Такі соціальні заклади представлені мережею спеціалізованих та інтегрованих соціальних служб, головною метою роботи яких є активізація та покращення взаємозв'язків громади з людьми з особливими потребами та допомога у їхній інтеграції до суспільства.

Досліджено діяльність спеціалізованих соціальних служб з організації заходів, спрямованих на соціальний супровід, консультування, соціальну профілактику та послуги з соціальної реабілітації, адаптації, інтеграції й соціальної терапії людей з особливими потребами. Встановлено, що проведення таких заходів у роботі з людьми з інвалідністю сприяють швидшій їхній соціальній інтеграції у соціум.

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИКА ДІЯЛЬНОСТІ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ З ЛЮДЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

2.1 Досвід соціально-педагогічної роботи спеціалізованих соціальних служб Львівщини з людьми з особливими потребами

спеціалізована соціальна служба

Ознайомлення з досвідом соціальної та соціально-педагогічної роботи, яка здійснюється соціальними службами Львівщини, дає підстави стверджувати, що у нашому регіоні створено відповідну мережу соціальних служб (з певними спеціалізованими підрозділами, а також спеціалізовані соціальні установи і служби), які надають комплекс необхідних послуг людям з особливостями психофізичного розвитку (див. дод. Б).

Зупинимось на окремих діючих в нашому регіоні закладах з тим, щоб охарактеризувати їхню діяльність і познайомити з цікавим конструктивним досвідом надання допомоги, забезпечення соціально-педагогічного супроводу та реалізації інших видів соціальної опіки осіб з особливими потребами. Зазначимо, що серед них є як державні установи, так і добровільні товариства, громадські, волонтерські, релігійні організації, благодійні фонди тощо.

Найбільш відомими і такими що здійснюють у Львівській області активну та різноманітну підтримку дітей і молоді з особливими потребами є:

? обласний центр комплексної реабілітації для дітей та осіб з інвалідністю Святого Пантелеймона (м. Стебник);

? навчально-реабілітаційні центри «ДЖЕРЕЛО», «ЕЛІТА», «ЛЕВЕНЯ», «МРІЯ» та ін. (м. Львів);

? Дрогобицьке добровільне товариство захисту дітей з інвалідністю «Надія» (м. Дрогобич);

? центри духовної підтримки осіб з особливими потребами «ЕМАУС» та «Віра і світло» (м. Львів);

? мережа центрів для осіб з особливими потребами, які працюють на базі благодійного фонду «КАРІТАС» Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (у містах Львів, Дрогобич, Стрий, Борислав та ін.);

? комунальні установи «Інклюзивно-ресурсний центр» (у містах Дрогобич, Трускавець, Стрий та ін.).

Зупинимось на окремих із названих установ і організацій та схарактеризуємо історії їхнього створення й сучасну діяльність.

Найбільш потужним і таким, що має статус обласного в нашому регіоні є Центр комплексної реабілітації для дітей та осіб з інвалідністю Святого Пантелеймона, що знаходиться у м. Стебник. Його очолює досвідчений і добре відомий в області керівник, талановитий організатор і педагог з багаторічним стажем педагогічної діяльності, Микола Григорович Гарасимяк.

Головним девізом діяльності колективу цієї установи є таке висловлювання: «Добро не чиниться наказом, а тільки покликом душі». Реабілітаційний процес у Центрі включає: соціальну реабілітацію (діти від 2-ох до 18 років); психологічну корекцію; логопедичну корекцію; професійне прогнозування та професійну орієнтацію; фізичну реабілітацію (лікувальна фізкультура, масаж, заняття ЛФК в басейні; іпотерапія) та медичний супровід.

Основними завданнями центру є стимуляція перцептивної активності; формування сенсорних еталонів; розвиток уваги та наслідування; формування і розвиток емоційного контакту з дорослими; засвоєння дій за зразком та розвиток дрібної моторики у дітей. За час функціонування Центру в ньому пройшли соціальну реабілітацію майже 600 дітей з усіх куточків Львівської області. Працівники Центру наголошують, що особливо важливу роль в соціально-педагогічній роботі з людьми з особливими потребами відіграє соціально-педагогічна реабілітація та оздоровлення.

У м. Львов, починаючи з 1993 року, за ініціативи батьків з товариства «Надія» та волонтерів з Канади, функціонує авчально-реабілітаційний центр

«Джерело». Центр надає якісні послуги для максимальної кількості дітей та молоді з особливими потребами з групи ризику. Комплекс пропонованих Центром послуг включає: консультування, денний догляд, реабілітаційні програми (які забезпечуються висококваліфікованою міждисциплінарною командою фахівців), раннє втручання, фізичну терапію, соціально-побутову адаптація, поведінкову терапію, сенсорну інтеграцію. Окрім цього в Центрі працює арт-терапевтичний гурток, який забезпечує арт-педагогічний та арт- терапевтичний вплив (корекцію і реабілітацію) на дітей з особливостями психофізичного розвитку.

Реабілітаційний центр «Еліта», створений у місті Львів у 1990 році, є першою установою, яка почала застосовувати в своїй медичній практиці систему інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації - метод Козявкіна (СІНР) для пацієнтів з усіма формами ДЦП. Працівники цього Центру надають послуги з ерготерапії (орфаціальний масаж, світло- та вібротерапія), а також тут реалізуються програми ранньої реабілітації.

Комунальний заклад Львівської обласної ради «Левеня» має статус експериментального закладу всеукраїнського рівня і функціонує під патронатом Міністерства освіти і науки України. Центром забезпечується навчання, виховання, розвиток, надається корекційно-педагогічна допомога та лікування більш як 200 дітей з різними вадами зору. Центр «Левеня» являється єдиним навчальним закладом в Україні де створені групи та класи для сліпоглухих дітей. Основна мета діяльності Центру - створення моделі ранньої психолого-медико-педагогічної допомоги дітям та організація навчання і реабілітації сліпоглухих дітей в умовах освітнього закладу нового типу.

Особливість центру полягає в тому, що до його структури (в НРЦ «Левеня») входять 6 відділень, а саме: дошкільне; середня загальноосвітня школа І ступеня та середня загальноосвітня школа І-ІІ ступеня; реабілітаційне відділення; відділення медичної реабілітації та центр ранньої допомоги, а також консультативний пункт. Цей спеціалізований заклад надає неоціненну допомогу дітям і родинам, а також має унікальний досвід роботи з дітьми з особливими потребами.

Ще одним державним, загальноосвітнім, інтенсивно-корекційним навчальним закладом, який забезпечує умови для відновлення здоров'я, навчання, виховання, соціальної адаптації, реабілітації і професійної орієнтації дітей з особливими потребами, є навчально-реабілітаційний центр інтенсивної педагогічної корекції «Мрія». Метою діяльності цього Центру є реалізація права на освіту дітей з особливими потребами, їхня інтеграція в суспільство шляхом здійснення реабілітаційних заходів. В навчально-реабілітаційному центрі «Мрія» одночасно навчається 190 дітей, серед яких 80 - діти з інвалідністю, 25 - діти-сироти і позбавлені батьківського піклування, 30 - навчаються за індивідуальною програмою. Контингент Центру становлять діти, які мають серйозні органічні, функціональні та соціальні порушення. З ними на постійній основі працюють 68 педагогів, а медично-реабілітаційні послуги надають лікар-педіатр, реабілітолог, 2 медичні сестри та дієтсестра.

Центром здійснюється комплексна психодіагностична робота, спрямована на відновлення, корекцію та компенсацію порушених у дітей психофізичних функцій і станів. У цій роботі активно застосовуються система Марії Монтессорі, театротерапія, музикотерапія, фізіотерапія та ін.

У м. Дрогобич з 25 квітня 1991 року активно працює Добровільне товариство захисту дітей з інвалідністю «Надія», яке є неприбутковою громадською організацією, заснованою групою батьків-активістів з метою взаємодопомоги у вирішенні спільних труднощів, пов'язаних з вихованням, лікуванням, реабілітацією дітей та молоді з особливими потребами. Впродовж багатьох років товариство надає послуги для дітей та молоді з різними нозологіями, проводить систематичну різносторонню діяльність з впровадження і реалізації різних форм та методів роботи: майстер-класи з виготовлення іграшок ручної роботи, щорічні тематичні вечори, спортивні заходи (туристичні поїздки, легкоатлетичні пробіги «Разом до дій»), надає послуги з ерготерапії тощо.

Велику роль у наданні допомоги людям з особливими потребами відіграє Благодійний Фонд «КАРІТАС» Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ (м. Дрогобич). Благодійний фонд було засновано 21 грудня 1994 року та перереєстровано у «КАРІТАС» у вересні 2002 року (зараз діє 7 філій). Основні види діяльності спрямовані на навчання соціально-побутових навичок (самообслуговування, навчання ручної праці), проведення спортивних заходів, надання послуг з арт-терапії тощо. З 2008 р. тут започаткували свою діяльність ще два структурні підрозділи - молодіжний центр «Дивовижні долоні» і реабілітаційна спільнота «Назарет» (для узалежнених від алкоголю і наркотиків). Фактично сьогодні в області діє ціла мережа Центрів для осіб з особливими потребами в яких надаються різноманітні соціальні послуги.

Отже, діяльність спеціалізованих соціальних служб з організації соціально-педагогічної роботи з людьми з особливими потребами є поступовою і цілеспрямованою. До неї залучається все більша кількість фахівців різного профілю і спрямування. Урізноманітнюється перелік послуг, які надаються людям з особливими потребами, збільшується кількість установ, спеціалізованих соціальних служб, які на постійній основі надають комплекс соціальних, психолого-педагогічних, медичних та інших послуг. Накопичений досвід становить певний практичний інтерес і цінність та потребує подальшого розвитку для покращення надання допомоги людям з інвалідністю. Він свідчить про певні позитивні результати, ефективність, яка полягає в кращій соціалізації дітей і молоді, котрі охоплені діяльністю цих установ.

2.2 Використання методів арт-педагогіки та арт-терапії у соціальній роботі з людьми з особливими потребами

Останнім часом арт-педагогіка та арт-терапія все ширше застосовуються в соціальній сфері. Соціальні працівники та соціальні педагоги, які працюють з дітьми з особливими потребами, повинні, на наше переконання, добре володіти методами та прийомами арт-педагогіки та арт-терапії. Їх опанування та творче використання може допомогти у розв'язанні цілої низки соціально- педагогічних завдань, які покликані вирішувати фахівці соціальної роботи.

Сьогодні науковцями все частіше починає використовуватися термін «артпедагогіка» під яким розуміють галузь наукового знання, яка ґрунтується на синтезі педагогіки й мистецтва. Вона, як зазначають дослідники, забезпечує розробку теорії і практики педагогічного корекційно спрямованого процесу художнього розвитку дітей, частіше з вадами розвитку; формує основи художньої культури особистості через мистецтво й художньо-творчу діяльність.

В сучасному науковому виданні з соціальної педагогіки та соціальної роботи - Енциклопедія для фахівців соціальної сфери - стверджується, що суть артпедагогіки полягає у вихованні, навчанні та розвитку засобами мистецтва осіб з обмеженими можливостями; формуванні в них основ художньої культури й оволодінні практичними навичками різних видів художньої діяльності. Основні функції арт-педагогіки: культурологічна, освітня, виховна, корекційна. Арт-педагогіка, як галузь наукового знання, дозволяє розглядати в рамках спеціальної освіти не лише художнє виховання, а й усі компоненти корекційно- розвиваючого процесу (розвиток, виховання, навчання, корекцію) засобами мистецтва та формувати основи художньої культури дитини з вадами й проблемами розвитку [ 12, с. 17].

Стосовно терміну «арт-терапія» науковець Н.В. Заверико зазначає наступне: «Арт-терапія - інтегративна галузь науки, що синтезує наукові знання мистецтва, психології, медицини та обґрунтовує можливість застосування мистецтва та художньої діяльності в корекційній роботі з дітьми, що мають відхилення в розвитку та в активізації потенційних можливостей, пізнавально-інформаційних потреб дітей, молоді, дорослих» [12, с. 314].

Арт-терапія - це метод діяльності спрямований на покращення психоемоційного стану людини за допомогою образотворчого мистецтва. Сучасне розуміння арт-терапії передбачає, по-перше, використання мови образотворчої експресії; по-друге, безпосередню участь людини в образотворчій творчості. У багатьох випадках в арт-терапевтичній роботі можуть використовуватися музика, драматичне мистецтво, рух, танець та інші форми творчої активності людини.

Сучасна арт-терапія включає такі види: ізотерапію (лікувальний вплив засобів образотворчого мистецтва - ліплення, малювання, декоративно- прикладного мистецтва); бібліотерапію (лікувальний вплив читання); імаготерапію (через образ, театралізацію); музикотерапію (через сприйняття музики); вокалотерапію (лікування співами); кінезітерапію (лікувальний вплив рухів - танцювально-рухова терапія, корекційна ритміка) та ін. Можливості арт-терапії останнім часом все ширше використовуються в соціально- педагогічній роботі з дітьми з особливими потребами з корекційною та реабілітаційною метою.

Науковці розглядають різні форми арт-терапії в роботі з дітьми, підлітками і дорослими. Розрізняють три форми арт-терапії: активну (клієнт сам створює продукти творчості - малюнки, скульптури, музичні твори, казки та ін.); пасивну (клієнт використовує художні твори, створені іншими людьми: розглядає малюнки, читає книги, прослуховує музичні твори тощо); змішану (клієнт використовує твори мистецтва для створення власних продуктів творчості). Однак найбільш розповсюдженими є два основні варіанти арт- терапевтичної роботи - індивідуальна і групова форми арт-терапії. Кожна з них, у свою чергу, має певні різновиди [25].

Успішний результат арт-терапевтичної роботи є запорукою того, що людина з особливими потребами буде інтегрована у соціум. Різноманіття видів, методів та форм арт-педагогічного та арт-терапевтичного впливу, а також індивідуальний підхід до вибору терапії є надзвичайно важливим аспектом у діяльності спеціалізованих соціальних служб та соціальних працівників і соціальних педагогів.

Соціальна реабілітація залишається основою всієї соціально-педагогічної роботи з людьми з особливими потребами, тому ми звернемось до аналізу сутності поняття «реабілітація» та схарактеризуємо його. Ми погоджуємось з думкою науковця Архипової С., що суть реабілітації полягає в тому, щоб взаємодіяти з людиною з особливими потребами та її сім'єю на основі партнерства для того, щоб досягти поставлених цілей. Головною метою реабілітації є відновлення і компенсація порушених або втрачених функцій, відносин, зв'язків [1].

Ми погоджуємось з дослідницею Лещук Г. щодо поділу реабілітації на види, а саме [36]: елементарна реабілітація (спрямовується на відновлення елементарних навичок людини); побутова реабілітація (спрямовується на відновлення побутових навичок людей); педагогічна або соціально-педагогічна реабілітація (включає у себе технології корекційної роботи, спрямовані на засвоєння певних знань); сімейна реабілітація (має на меті активізацію діяльності людини у колі сім'ї); реакреаційна реабілітація (дозволяє реалізовувати інтереси та потреби людей); соціально-психологічна реабілітація (забезпечує відновлення індивідуального статусу людини). Ми також поділяємо думку автора, що використання різних моделей, методів і форм роботи з людьми з особливими потребами може давати помітні соціально значущі результати [1].

Як свідчить практика, доцільно використовувати як традиційні, так і інноваційні методи та форми соціальної, соціально-педагогічної роботи з людьми з особливими потребами, у тому числі й методи арт-терапевтичної роботи [26]. У соціально-педагогічному теорії існує й поділ терапії на види, а також деякі види терапії використовують залежно від віку та особливостей клієнта.

Слід зазначити, що арт-терапія сьогодні є дуже поширеною та застосовується у різних сферах соціально-педагогічної діяльності, а також використовується у практичній діяльності спеціалізованих соціальних служб. Така актуальність пояснюється тим, що у неї є велика кількість функцій, які вона виконує [5]. Зокрема, до функції арт-терапії відносяться: діагностична; корекційна; розвивальна; навчальна; реабілітаційна; виховна; психо- терапевтична; соціальна.

Щодо форм арт-терапії, то науковець Полторак Л. виділяє дві основні форми арт-терапевтичної роботи, а саме індивідуальну та групову, які у свою чергу мають певну різновидність. Особливу цінність має індивідуальна форма роботи яка підходить як для дітей, так і для дорослих [23].

Сучасні дослідники виділяють такі аспекти у арт-терапевтичній роботі:

? арт-терапія переважно виступає невербальним спілкуванням. Ця особливість робить її особливо цінною для тих, хто словесно не може поділитись своїми переживаннями;

? арт-терапія - це засіб самовираження і самопізнання;

? суть арт-терапії у мобілізації творчого потенціалу людини з особливими потребами [27].

Мета арт-терапії полягає в тому, щоб за допомогою музики, живопису, драми, ляльок, танців та інших видів мистецтва гармонізувати розвиток особистості через самовираження.

Сьогодні така діяльність найбільше поширюється через живопис, де використовуються фарби, олівці, фломастери.

Як ми вже зазначали, арт-терапія може здійснюватись як індивідуально так і в групі людей з особливими потребами, що дозволяє групі налагодити більш тісний зв'язок. Соціальний педагог може вибудовувати такий процес за допомогою трьох методик малювання: у процесі організації ізотерапії (терапія зображувальним мистецтвом). Соціальним педагогом у такому випадку можуть застосовуватись різні методики малювання, а саме:

? вільне малювання, яке базується на індивідуальному виборі теми малювання або ж на власному баченні малюнка на задану тему;

? комунікативне малювання. Це групова робота, де група розбиватися на пари і, за допомогою невербального спілкування, робить спільний малюнок на одному аркуші паперу;

? спільне малювання. Групова робота, у якій декілька учасників спільно малюють на задану тему, а після закінчення створення малюнка обговорюють внесок кожного члена команди.

З метою посилення корекційної дії таку роботу можна доповнити наступними видами діяльності: ліплення із глини, пластиліну, хліба; плетіння з волокнистих матеріалів; аплікації; створення колажів із підручних матеріалів; орігамі та ін. [27].

Арт-терапія може також здійснюватися за допомогою такого різновиду як ігротерапія. В. Білан дає таке визначення ігротерапії - «…це застосування гри, яке впливає на розвиток особистості, сприяє створенню близьких стосунків між учасниками групи, допомагає зняти стрес та напруженість, підвищує самооцінку, та дозволяє повірити в себе адже в різних ситуаціях спілкування, ігрова ситуація дає змогу знизити психологічну напругу людей використовуючи роль іншої особистості» [5].

Лялькотерапія як різновид терапії в основному застосовується для роботи з дітьми з інвалідністю та заснована на ідентифікації дитини зі своїм улюбленим персонажем із мультфільму, казки з використанням іграшки. Деякі науковці вважають, що лялькотерапія це один із методів арт-терапії. Його суть терапії полягає в тому щоб в діях використовується саме лялька як основний об'єкт взаємодії. Така терапія поєднує у собі як індивідуальну форму роботи так і групову.

Науковець Щербакова К. стверджує, що лялькотерапія дозволяє об'єднати інтереси дитини та завдання соціального педагога, психолога у корекційній роботі. Така діяльність дає можливість найефективніше втручання фахівця в психіку дитини з метою її корекції або психопрофілактики [34, с. 71]. Лялькотерапія сприяє зняттю емоційної напруги, розвитку мовлення, покращення навичок подолання конфлікту та формуванню соціально- побутових навичок.

Музикотерапія як складова арт-терапії допомагає покращувати у людей навички комунікації, соціальної активності, соціалізації у соціум. Цей метод терапії допомагає у відновленні та корекції функціональних рухових відхилень у людей з особливими потребами. Під час музикотерапії виникають позитивні емоції, що під час звучання музики, стимулюють інтелектуальну діяльність дитини [27].

Виділяють такі форми музикотерапії: музично-рухові ігри та вправи; психічна і соматична релаксація за допомогою музики; спів; сприйняття музики; дихальні вправи; пантоніма;

Ізотерапія, як ще один вид арт-терапії, здійснюється шляхом створення спонтанного малюнка, що допомагає вільно виражати свої почуття і думки та відображає теперішнє й допомагає будувати позитивне майбутнє [5].

Казкотерапія сприяє передачі життєвого досвіду що, дозволяє вийти людині з особливими потребами закуліси свого життя та допомагає вивчати світ, ідентифікувати себе з певним персонажем і таким чином подивитись на проблеми які у неї є зі сторони. Казкотерапія вирішує такі завдання, як корекцію мовлення, активізацію мислення, розвиток дрібної моторики рук [27]. Казкотерапія відбувається у три етапи: 1) розслаблення під час якої людина заспокоюється і налаштовується на процес; 2) власне робота над казкою (вивчення або написання казки); 3) прочитання казки, завершення.

Ми вважаємо, що усі згадані нами методи арт-терапії, які використовують у роботі з людьми з особливими потребами, можуть використовуватись для того щоб людина мала змогу відчути себе вільною, вийти за рамки власного «Я» це допомога в реабілітації та реадаптації.

Отже, арт-педагогіка й арт-терапія є, на нашу думку, надзвичайно продуктивним способом взаємодії з людьми з особливими потребами, адже вони допомагають налагодити тісний контакт з клієнтом та вибудовувати взаємодію, контакти у системі «людина - людина», у групі. Ми вважаємо, що арт-педагогічні й арт-терапевтичні методи впливу на особистість мають широко використовуватися у соціально-педагогічній, корекційно-реабілітаційній роботі, в діяльності спеціалізованих соціальних служб. Це пояснюється тим, що арт-терапія, в першу чергу, є корекційно-педагогічним засобом. Окрім того, арт-терапія має здатність усувати проблеми індивідуальних особливостей вихованця враховуючи якості які їм притаманні.

2.3 Результати реалізації проекту «Арт-педагогіка та арт-терапія в соціальній роботі з людьми з особливими потребами»

Впродовж останніх семи років на факультеті психології, педагогіки та соціальної роботи відбувається активна співпраця з колегами (студентами і викладачами спеціальності «Соціальна робота. Соціальна педагогіка») з університетів ВІВЕС (м. Кортрійк, Бельгія), Католицьким університетом (м. Люблін, Польща). Останні два роки студенти цих навчальних закладів спільно з нашими студентами реалізовують трирічний проект «Мистецтво і творчість в соціальній роботі», в якому українські студенти спеціальності «Соціальна робота» реалізують напрям «Арт-педагогіка та арт-терапія у роботі з людьми з особливими потребами».

Вже традиційно кожного навчального року група студентів нашого університету їде на семестрове навчання до Бельгії (оскільки наш факультет вже втретє виграв грант на навчання за програмою міжнародної мобільності Еразмус+, Освітня програма «Соціальна робота. Соціальна педагогіка»).

...