Кримінологія війни крізь призму кримінотеології: науко/національнометричний зріз проблеми

Размещено на http://allbest.ru

КРИМІНОЛОГІЯ ВІЙНИ КРІЗЬ ПРИЗМУ КРИМІНОТЕОЛОГІЇ: НАУКО/НАЦІОНАЛЬНОМЕТРИЧНИЙ ЗРІЗ ПРОБЛЕМИ

І.В. Кріцак

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник науково-дослідної лабораторії з проблем досудового розслідування Харківського національного університету внутрішніх справ

Нами проаналізовано понад 150 наукових статей українських авторів присвячених війні. Відібрані найбільш оригінальні ідеї/висловлювання вчених, які можуть бути закладеними у новітній напрям кримінологічної науки, що потребує свого розроблення в українських національних масштабах, - кримінології війни, зважаючи на те, що увага світової спільноти зосереджена на нашій державі. Тут варто задатись питанням: а як далі буде розвиватися театр воєнних дій Російсько-української війни та яким чином зміниться геополітична ситуація у світі через/крізь призму етнонаціонального, духовно-культурносутнісного/метафізичного знання і багатьох пророцтв афонських монахів та руського старчества, що належить ще відшукати, ретельно аналізуючи цю площину?

В умовах сьогодення постало важливе завдання здійснити комплексний зріз проблеми війни, всього, що стосується воєнного. А це понад 15 тисяч наукових статей українських авторів лише за Бібліотекою В. І. Вернадського. Нами відібрані висловлювання, які дають окреме/комплексне бачення/зріз проблеми війни у національному вимірі. Не менш важливою є її історична ретроспектива. Тривалий час більшість авторів цитували Російські наукові джерела. Однак ситуація змінилася. Насправді українські репозитарії та бібліотеки переповнені важливими/надзвичайно змістовними науковими фактами/матеріалами. Прикро те, що написання багатьох дисертаційних досліджень ґрунтувалось на переписуванні одне в одного давно відомих цитат.

Кримінологія війни на Заході та в країнах англосаксонської правової сім'ї є вельми популярною та розробленою на належному науковому рівні. Насправді війна як феномен людства потребує особливих комплексних/ компетентнісних наукових зусиль/досліджень/посилів на монографічному рівні, особливо сьогодні. Така праця неодмінно буде корисною і для іноземних партнерів, адже Україна є форпостом для багатьох європейських держав та всього світу від збройної Російської агресії, які не задіяні у війні, зважаючи на те, що, за словами видатних кримінологів, людство все ж вступило у апокаліптичну епоху трансформаційних змін установок/стереотипів/ суспільних настроїв.

Ключові слова: кримінологія війни, кримінотеологія, наукометричність, смерть українських воїнів, Бог, духовно-ціннісні ідеї, хвороби суспільства, армія, міграційні процеси, фейкова інформація, метафізичність науки, культура, тактики і стратегії ведення війни, економічний стан держави, психологічне/моральне здоров'я нації, корупція, сім'я покращення демографічної ситуації, наука як зброя, соціологічна складова, інформаційний фронт держави, правова свідомість, Священне писання.

Kritsak I.V.

CRIMINOLOGY OF WAR THROUGH THE PRISM CRIMINOTEOLOGY: SCIENCE/NATIONAL METRIC SECTION OF THE PROBLEM

We have analyzed more than 150 scientific articles Ukrainian authors dedicated to the war. Selected the most original ideas/ statements of scientists, which can be embedded in the newest direction of criminological science, which needs its development on the Ukrainian national-metric scale, the criminology of war, given that, what warning world community concentrated in our country. It's worth it here ask the question: and how it will develop further theater military actions Russian-ukrainian war and how will change geopolitical situation in the world through/through the prism of ethno-national, spiritual-cultural-essential/metaphysical knowledge and many prophecies Athos monks and Russian eldership, that belongs still find, carefully analyzing this plane?

In today's conditions, an important task has arisen to carry out a comprehensive analysis of the problem of war, everything related to the military. And this is more than 15 thousand scientific articles by ukrainian authors only in the V. I. Vernadskyi Library. We have selected statements that give a separate/complex vision/section of the problem of war in the national dimension. Its historical retrospective is no less important. For a long time, most authors cited Russian scientific sources. However, the situation has changed. In fact, ukrainian repositories and libraries are full of important/extremely meaningful scientific facts/materials. It is unfortunate that the writing of many dissertation studies was based on rewriting long-known quotes into each other.

The criminology of war in the West and in the countries of the Anglo-Saxon legal family is very popular and developed at an appropriate scientific level. In fact, war as a phenomenon of humanity needs special comprehensive/competent scientific efforts/research/efforts at the monographic level, especially today. Such work will certainly be useful for foreign partners as well, because Ukraine is an outpost for many European states and the whole world from armed Russian aggression, which are not involved in the war, considering the fact that, according to prominent criminologists, humanity has nevertheless entered an apocalyptic era transformational change in attitudes/stereotypes/social attitudes.

Key words: criminology of war, criminoteology, science/metrics, death of Ukrainian soldiers, God, spiritual and value ideas, diseases of society, army, migration processes, fake information, metaphysics of science, culture, tactics and strategies of warfare, economic state of the state, psychological / moral health of the nation, corruption, family improvement of the demographic situation, science as a weapon, sociological component, informational front of the state, legal consciousness, Holy Scripture.

Індія виключила теорію еволюції Дарвіна зі шкільної програми. Немає жодних фактичних доказів/даних того, що людина походить від мавпи. Сам Дарвін заявив, що його теорія це лише теорія, заснована на контекстних/контекстуальних даних. Фактично, ДНК неандертальців та інших видів людини передбачає неприродні генетичні мутації, а не природну еволюцію [1].

В одній із печер Антарктиди були знайдені людські останки гігантських розмірів. Згідно з дослідженнями, розміри черепа у висоту досягали 70 см, розміри зубів доходили до 3 см. З позицій кримінотеології/метафізичності науки, важливо знати про існування каїнітської/ як результат нерозкаяного гріха Адама і Єви та сіфітської цивілізацій, яка походить від Сіфа, який був послідовником праведного Авеля. Коли ж сини Сіфові почали поєднуватися з розпусними дочками Каїна каїнітками з'являються так звані ісполіни/велетні гріха. Відбулась видозміна структури тіла людини з понад 9-метровою висотою, а також трансформації відбулись на генному/родовому/духовно-сутнісному рівнях. Звідси, якщо існує фізичне тіло людини, значить, є його духовна матриця, яка зазнає значних руйнувань за тих чи інших обставин, чи навпаки, знаходиться в ідеальному стані за умови благочестивості проведення життя людини.

Весь світ звук. Сучасна наука підтверджує цей вислів стародавньої Індії: все на світі, включно з щільною матерією, створює вібрації. Отже, можна говорити про намоленість/святість місця, Храму, яка мимоволі відчувається у часових вимірах.

Зі слів наших військових, сьогодні на передовій особливо відчутний трупний запах/запах смерті, який всюди і скрізь навіює моторошність та стурбованість перед межею/гранню потойбіччя. Залишається надіятись на успіх, Божу допомогу і підтримку, чи плече товариша, медика, який вчасно прийде на допомогу. А поза лінією розмежування радіють і веселяться, насолоджуються життям, часто випивають, грабують державну казну, забуваючи, яку велику ціну людських життів кращих синів і дочок платить наш народ за свободу зватися українцем, захисником своєї держави, Батьківщини. Звідси вимагається особлива мобілізація духовних і фізичних сил, щоб скоріше нинішня війна закінчилась. Чи вдасться умилостивити гнів Божий на милість миру у світі цьому, щоб господарювати на своїй, Богом даній землі, вирощувати, сіяти і жати, спокійно спати вночі, забути про моторошні вибухи та сигнали тривоги? Жага перемоги неодмінно дає живильні/життєдайні сили і соки, щоб і надалі працювати/творити/діяти, не жаліючи власних сил, здоров'я, до останнього подиху, жертвуючи найцінніше, найдорожче, що є в кожного із нас, навіть власне життя на вівтар державної незалежності, свободи від гріха.

Наука в умовах війни потребує особливої публікаційної активності авторів задля оперативного висвітлення багатьох напрацювань. Все, що було актуальним вчора, раптово втрачає свою цінність сьогодні. Час невпинно летить вперед, а тому слід мобільно пристосовуватись до багатьох обставин і ситуацій/ритмів сучасності.

Перечитуючи велику кількість текстів українських авторів, присвячених проблемі війни, з метою розроблення нового напряму, кримінології війни, мимоволі усвідомлюєш, яка розумна та високоосвічена українська нація. Завадою стало лише те, що в основу науки аж ніяк не закладався/не популяризувався міждисциплінарний підхід та авторська парадигма, які здатні відповісти на багато важливих/нагальних питань сьогодення.

Вчений у галузі права повинен однаково добре розбиратись у найрізноманітніших галузях знання. Задля цього, шляхом багатьох читань/ напрацювань і спотикань, йому вдасться здобути відповідні/необхідні високі інтелектуальні рівні.

Кращим молінням людини є труд на благо ближнього, Славу Божу з особливим трепетом, страхом Божим, сміливістю/відвагою через призму смирення. Науковець/вчений живе в особливому світі. Весь час думаючи за науку, він ніколи не знає, яке «одкровення» та в який час прийде/ стане відомим для нього. Як знаємо, великі істини приховані у простоті. Важливо лише цілісно присвятити себе науці і кожну вільну хвилину/ натхнення використати для написання наукових праць відповідного масштабу і величини мислення.

Побувавши вкотре у музеї-садибі М.І. Пирогова, переконуєшся, що екскурсія відкриває нові і нові сторінки, велич постаті вченого-лікаря. Не думаймо, що у лику святих лише праведники у священному сані. Там багато простих і вчених людей, знатних, багатих і бідняків, усіх, які угодили Господу. Вірю, що одним із таких сьогодні у Царстві Небесному є Микола Іванович Пирогов. Щось дивне і особливе можна відчути у його садибі та місці поховання/спочинку і сьогоднішнього перебування на Вінниччині, коли хочеться відвідати це святе і особливе місце. Щаслива та

Земля, яка прихилила/прихистила до себе таку постать і особистість/величину світового масштабу. У Миколі Івановичу втілилась уся Вселенна, глибина і масштаби поглядів і подвигів. Святитель Миколай Чудотворець його ніколи не залишав, а Господь у дивний спосіб/особливим чином завжди оберігав і допомагав. Миколо Івановичу, допомагайте нам у різних обставинах життя. «Дивний Бог у святих своїх, Бог Ізраїлів. Він, що народові дає силу й міць». «Дивенъ Богъ во святыхъ Своихъ: Богъ Израилевъ, Той дастъ силу и державу людемъ Своимъ» (Пс.67:36).

Актуальність розроблення наукової проблеми. З кінця лютого 2022-го Україна відкриває для себе ще один варіант театру театр бойових дій, його справжніми учасниками стають влада, армія, народ, тероборона. Під снарядами у розбомблених містах, кулеметними вистрілами, спрямованими у бік заручників, евакуаційними потягами, що рятували жінок та дітей, у партизанському спротиві на тимчасово окупованих територіях, всі українці, ламаючи встановлені кимось правила гри та дивуючи світ справжнім козацьким драйвом, прописують свій варіант реальної історичної драми, спрямовуючи її у бік невідворотної перемоги [2, с. 33]. Зростання в усьому світі стихійних лих, міжнаціональних та міжрегіональних конфліктів призводить до значного збільшення чисельності жертв цих подій та військових котрі потребують соціально-психологічної реадаптації до мирного життя. Будь-яка війна для суспільства несе багато наслідків: економічних, політичних, соціальних, психологічних тощо. При цьому найбільшого маштабу набувають відстроченні наслідки війни, які впливають не лише на фізіологічне, духовне здоров'я, а й на соціальне та психологічне. Важливим питанням є визначення шляхів, які допоможуть вразливим категорія громадян швидше реадаптуватися до життя після війни. Новим викликом стало вторгнення Росії на територію нашої країни війна, що за декілька днів знищила житлові масиви в містах, зруйнувала лікарні, пологові будинки; люди з окупованих міст масово евакуювалися, багато мирних жителів загинуло, зокрема молодь і діти. Водночас в умовах Російсько-української війни порушуються основні права і свободи людини, визначені Конвенцією ООН: право на життя; право на свободу та особисту недоторканність, право на повагу до приватного і сімейного життя; свобода вираження поглядів тощо; а також основні права, визначені Конвенцією про права дитини: право на життя, право вільно висловлювати свої думки; права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла; право дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров'я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров'я; право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини тощо [3, с. 359].

Сучасні міграційні процеси українців закордон: статистичний зріз проблеми. На думку міжнародних та вітчизняних дослідників, характер сучасного міграційного процесу в Україні є безпрецедентним і динамічним. Після початку Російсько-української війни у 2014 р. українські громадяни, що були вимушені покинути власні домівки через окупацію Криму і воєнні дії в Донецькій і Луганській областях, переважно переселялися в межах нашої держави. Наслідком такої міграції стала поява особливої категорії українських громадян внутрішньо переміщені особи, що становила майже 1,5 млн осіб до 24 лютого 2022 р. З розширенням ареалу активних бойових дій і відвертого прагнення агресора нанести якомога більше шкоди людському й економічному потенціалу України зростала і чисельність евакуйованих: причому одні й ті ж міста виступали як центрами тяжіння, так і центрами масового виїзду (Одеса, Дніпро, Львів, а з кінця березня 2022 р. і Київ) [4, с. 33]. Внаслідок широкомасштабної Російської агресії чисельність внутрішньо переміщених осіб в Україні суттєво збільшилася і станом на 8 грудня 2022 р. становила вже майже 5 млн громадян. Причому понад 3,5 млн громадян перемістилися після 24 лютого 2022 р., з яких понад 2,8 млн осіб вперше зареєструвалися з дня повномасштабного вторгнення [5]. Натомість після початку широкомасштабного Російського вторгнення чисельність українських громадян, які через постійні загрози вимушені були виїхати за кордон і шукати прихистку в інших державах світу, має дуже високі показники. Інформацію про виїзд українських громадян, що вимушені тікати від війни, оперативно надають фахівці прикордонної служби України. Загальну чисельність українських біженців з перших днів війни на підставі аналізу відомостей від прикордонних служб різних держав світу відстежують і оприлюднюють на своєму офіційному сайті служби Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. Станом на 15 лютого 2023 р. лише кількість біженців, які прибули до країн Європи з України після 24 лютого 2022 р., досягла понад 8 млн осіб. [6].

За даними уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Д. Лубінця, станом на грудень 2022 р. у національних програмах європейських країн 7,7 млн українських біженців зареєстровані як отримувачі тимчасового захисту. Усього після 24 лютого 2022 р. з України до сусідніх країн виїхало понад 14,5 млн осіб, як мінімум 11,7 млн з них в'їхало до країн Євросоюзу [7, с. 33]. Загалом, розміри зовнішньої міграції українських громадян майже вдвічі перевищують внутрішню міграцію, яку спричинило Російське вторгнення в Україну [8, с. 54].

Внутрішньопереміщені особи (ВПО) та громадяни нашої держави, які зараз знаходяться за кордоном: широкий спектр проблем та необхідність їхнього подолання. Розгортання динаміки Російсько-українського конфлікту у повномасштабну війну призвело до того, що значна частина жителів України виїхали за її межі, що зумовило також потребу їхнього захисту і закордоном. При цьому виникли питання щодо їх захисту в якості біженців чи скористатися іншими варіантами захисту переміщених осіб через воєнний конфлікт. Внаслідок цього відбулася інтенсивна міграція українців всередині України та закордон [9, с. 87]. Через Російсько-українську війну відбулося масове переміщення декілька десятків мільйона громадян України із місць, де відбувається масові насильства у ході військових дій та окупації території України. До тих пір, поки окуповані території не буде визволено, держава має вжити заходи щодо поселення, забезпечення зайнятості, надання соціальної, медичної, психологічної допомоги внутрішньо переміщеним особам. Проблема захисту прав осіб внаслідок Російсько-української війни має подвійний характер. Вона зумовлена проблемами захисту внутрішньо переміщених осіб, тягар якого лягає на Україну, та у разі виїзду за межі України до відповідних країн, де шукають притулку постраждалі мешканці України у рамках різних процедур від визнання біженцем до отримання додаткового захисту. При цьому виникає низка проблем щодо інтеграції ВПО у життя громад, де вони знайшли свій притулок і нове місце проживання. Таким чином, ВПО є вразливими у порівнянні із місцевими жителями і потребують ще своєї інтеграції і життя громад, що передбачає виконання державою низки обов'язків щодо забезпечення їх прав і свобод. Структура української міграції у країни Європи та Північної Америки є відмінною від міграції з країн Середнього Сходу чи Африки. Українці надають перевагу субсидіарному захисту на відміну від визнання біженцем, адже такий статус дозволяє зберегти свободу пересування та вільний вибір заняття, завдяки чому українці роблять вклад в національні економіки країн свого притулку і не виступають соціальним тягарем, як то переважно стається у ході звичайної міграційної кризи. Натомість після завершення війни Україні прийдеться вжити заходів до повернення українців додому у зв'язку із критичною демографічною ситуацією і потребою відновлення країни після руйнувань внаслідок воєнних дій [9, с. 92].

Вкидання фейкової інформації в умовах війни. У багатьох випадках фейк може бути не лише відправною точкою виникнення конфліктних ситуацій у сучасному соціально-політичному дискурсі, а й результатом уже здійснених заходів. У 2018-2019 рр. фейки стали одним з основних елементів гібридної війни РФ проти України, коли інформаційні потреби населення були гіперпідвищеними. Зі «строкатого» переліку згенерованих фейкових повідомлень можна чітко виокремити ті, що спрямовувалися на формування агресії в громадян Росії проти українців (внутрішні) та дискредитацію України на зовнішній арені як держави, що порушує права громадян та підтримує терористичні погляди (зовнішні) [10].

З початком же повномасштабного вторгнення РФ в Україну з 2022 р. ці заходи продовжують супроводжуватися залякуванням і нагнітанням паніки («Країну захопили фашисти», зведеннями про велику кількість загиблих); створенням образу ворога (Степан Бандера) та образу героя (захисники «русского мира», всього духовного); дискредитацією командування армії («керівництву держави війна вигідна») та самої армії (жахливі умови служби, погане ставлення до військовослужбовців); кібератаками для дискредитації іміджу України; використанням тролів; фейковими новинами; приниженням усього українського (Україна це недокраїна, українська мова діалект Російської, української культури не існує тощо); використанням релігії у пропаганді «русского мира»; апеляцією до емоцій («Українські солдати вбивають жінок та дітей»); теорією змови («зразки секретної зброї...», біолабораторії) та ін. Усе це у підсумку може призводити до деморалізації суспільства військовою агресією та погіршення міжнародної підтримки країни. Саме тому зарубіжні дослідники наполягають на необхідності формування «надійної екосистеми комунікації» в умовах війни [11]. Як інструмент інформаційної війни фейки становлять серйозну загрозу національній безпеці та підривають соціокультурні установки. З фальшивками треба боротися! Для цього необхідно розробити основи, архітектуру та рекомендації щодо формування системи протидії поширенню фейків та їх впливу на суспільство, включаючи відповідні форми, методи та технології. Така система дасть змогу у співпраці зі структурами громадянського суспільства забезпечити захист громадян від деструктивного впливу дезінформації, а також істотно обмежить канали її поширення [12, с. 101].

Формування/вибудовування/створення позитивного образу України на міжнародній арені, як запорука безпекового середовища. Можна стверджувати, що наявність в української держави певних ресурсів і повноважень не є гарантією успішної державної політики в будь-якій галузі, включно з культурною. Однак екзистенційні виклики, на які Україна змушена реагувати, жорстко спонукають державу докласти всіх можливих у нинішніх умовах зусиль для того, щоб ознайомити світову громадськість з українською культурою та сформувати привабливий образ України та її народу. Для цього українській державі треба нарешті подбати про:

- формування стратегічного наративу української культури, який сприятиме виокремленню найефективнішого, з огляду на придатність до транслювання та поширення, мультиаспектного образу-іміджу України та українського народу;

- перехід від реактивних дій до проактивних, запровадження стратегічного планування заходів культурної дипломатії;

- запровадження системного підходу до реалізації завдань культурної дипломатії;

- застосування цільового підходу до формування програми дій залежно від особливостей країни-об'єкта потенційного впливу культурної дипломатії;

- збільшення ступеня креативності та іноваційності дизайну заходів та подій для урізноманітнення форм та характеру діяльності в царині культурної дипломатії [13, с. 46-47].

Запропоновані засоби, на думку М. Кушнарьової можуть суттєво підвищити ефективність української культурної дипломатії в площині стратегічних комунікацій. Оскільки культурна дипломатія це важливий ресурс не лише культурного, а, насамперед, соціального та політичного впливу, наша держава потребує цього особливо гостро. Сьогодні ступінь інтересу світової, а найперше європейської громадськості до України є високим. Цей інтерес, виходячи із зазначеного, не є продуктом діяльності української культурної дипломатії, як можна було б припустити, це опосередкований результат національного спротиву агресивним діям значно переважаючих сил ворога. Особливості культурного та соціального життя доби постмодернізму змушують визнати, що існує висока ймовірність того, що цей інтерес може бути скороминущим, тому здебільшого саме від України залежить чи вийде перетворити його на стійкий. Українська держава повинна використати цей уже наявний інтерес як відправну точку для презентації власних культурних здобутків та створення привабливого образу України на міжнародній арені. Саме це своєю чергою може сприяти певним довготривалим змінам у світовій громадській думці на користь України, що, за умов демократичного політичного устрою переважної більшості країн, може забезпечити нашій державі довготривалу потужну підтримку. Якщо ж Україна змарнує цей шанс і не використає його, втрати, яких може зазнати наша держава, будуть не лише символічними, а й цілком реальними [13, с. 47].

Українське бізнес середовище за сучасних умов воєнного стану. Українське бізнес-середовище в умовах воєнного стану зазнало суттєвих змін та буде змінюватися і надалі. Велика кількість бізнесів понесли масштабних збитків, а деякі навіть втратили усе через жорстокі руйнування та окупацію частини територій нашої держави. Зокрема, за оцінками експертів проєкту «Росія заплатить», що реалізується аналітичним центром при Київській школі економіки KSE Institute, за підсумками 2022 року щонайменше 109 великих та середніх підприємств в Україні зазнали прямих збитків внаслідок повномасштабного вторгнення. Загальна сума прямих збитків підприємств, включно з державними, та приватних осіб-підприємців оцінюється в 13 млрд дол. США, 9 млрд дол. США з яких це частка збитків великих та середніх підприємств. Своєю чергою, загальні непрямі втрати сягають 33,1 млрд дол. США, а необхідна сума для відновлення підприємств 24,9 млрд дол. США [14].

Воєнний рік суттєво позначився також і на фінансових результатах підприємств. За оцінками Європейської Бізнес Асоціації, яка об'єднує понад 900 компаній, за підсумками року більшість підприємств зафіксували падіння доходів у доларах США. Зокрема, у 83% українських компаній відбулося зниження доходів, з них у 29% підприємств відбулось падіння доходів на 5-20%, у 54% падіння на 21% і більше. Лише 6% компаній повідомили про відсутність змін, а 11% можуть похвалитися навіть зростанням доходів у такий складний рік [15].

Крім зниження доходів підприємств, відбулося і безліч інших змін, що негативно позначилися на роботі українських компаній та суттєво ускладнили можливості ведення діяльності. Найбільш вагомою перешкодою для бізнесу є зростання цін на сировину, матеріали та товари. За період з лютого 2022 року по лютий 2023 рік із даною проблемою зіштовхнулися в середньому 65% підприємств, опитаних Інститутом економічних досліджень та політичних консультацій. Це пояснюється тим, що, по-перше, зростання цін на сировину та матеріали призводить до збільшення витрат на виробництво товарів, що може знизити прибутковість бізнесу, адже виробництво товарів стає дорожчим, а ціни на ринку можуть не відображати цих додаткових витрат. По-друге, зростання цін на товари може знизити попит на них, що теж є суттєвою проблемою для бізнесу (31%). Якщо товар стає дорожчим, то багато покупців можуть знайти альтернативи або зменшити свої покупки. Це може призвести до зменшення обсягів продажів бізнесу, що знизить його прибутковість та конкурентоспроможність компаній [16, с. 155-156].

Психологічне/моральне здоров'я нації/народу, як запорука успішності та процвітання колективу/суспільства. Перебування в умовах війни це надважке випробування для психіки будь-якого члена суспільства, навіть цивільної особи. Щоденні звістки про смерті захисників країни та цивільних, близьких людей, спостерігання численних видів руйнувань, усвідомлення можливості власної загибелі, втрати країною державної цілісності та суверенітету, державності перелік можливих стресогенних інформаційних впливів є досить широким. Усе це спричиняє потужний астенічний вплив на психіку особи, яка захищається шляхом пускання в дію певних захисних механізмів, внаслідок чого у світоглядних конструктах та у характері міжособистісних (міжгрупових) комунікацій частини представників українського суспільства виникають певні астенічні зміни. Усі ми є індивідуальними за своїми психологічними характеристиками, світоглядом, психологічною стійкістю та пружністю тощо. Захисні резерви психіки теж у кожного свої, умовно усіх членів суспільства за цим критерієм можна поділити на дві категорії, в кожній з яких домінують певні психологічні реакції на війну: тих, хто здатен самостійно впоратися із цим психологічним навантаженням, зберегти критичність мислення навіть у цих надскладних умовах, і тих, хто на це не здатен. У даному випадку пропонується розглядати характерні психологічні реакції саме другої категорії осіб, для яких явище війни в державі є кризовим в психологічному плані. Важливим є збереження психічного здоров'я української суспільства та недопущення критичного зниження якості його життєдіяльності навіть в умовах повномасштабного воєнного конфлікту. Основними причинами необхідності розгляду даної теми є історична відсутність широкомасштабних військових конфліктів (війн) між суверенними державами впродовж останніх десятиліть, відносна нерозвиненість психологічної науки в регіонах протікання інших військових конфліктів за цей же період та низький рівень зацікавленості психологічної спільноти у дослідженнях даної проблеми. Здебільшого науковців до теперішнього часу цікавили саме наслідки війни в психологічному плані як такі, тобто, вплив війни на психічне здоров'я особистості та суспільства [17, с. 135].

Війна спровокувала адаптаційний синдром комплекс різноманітних реакцій захисного характеру, що виникають в організмі людини і тварини у відповідь на значні пошкоджувальні чинники (стресори). «Кожен стрес залишає на людині незмінний рубець» писав Ганс Сельє, так і війна не залишиться непомітною. Стресори впливають не лише на психологічний стан, а й на фізичне здоров'я людини. Вони є головними «чинниками ризику» та прояву й загострення таких захворювань, як серцево-судинні та захворювання шлунково-кишкового тракту. Можна з упевненістю сказати, що війна спровокувала стадію резистентності загального адаптаційного стрес-синдрому, при якому нервова система змогла виробити достатню кількість ресурсів для того, щоб впоратися зі стресом. [18, с. 64].

Необхідність подолання корупції в умовах нинішньої Російсько-української війни: профілактичні заходи. На думку К. О. Нестеренко, О. В. Булгакової, для зниження рівня корупції у 2023 році необхідно: завершити конкурси й обрати професійних, незалежних і доброчесних керівників органів антикорупційної екосистеми: Агентства з розшуку та менеджменту активів, Національного антикорупційного бюро та Національного агентства з питань запобігання корупції; провести реформу конституційного правосуддя з урахуванням висновків, наданих Венеційською комісією. Провести прозорий конкурс з відбору суддів Конституційного Суду України. Оновити органи суддівського самоврядування для забезпечення нормального функціонування судових установ та запуску повноцінної судової реформи; відкрити дані, де це можливо і не шкодить інтересам безпеки та оборони. Відновити подання електронних декларацій та їх перевірку НАЗК. Відновити подання звітів політичних партій. Відновити функціонал органів, який обмежили через війну, окрім очевидних і обґрунтованих винятків; використовувати електронну систему Prozorro для закупівель відновлення України після Російського вторгнення. Забезпечити ефективний контроль та моніторинг закупівель [19, с. 100].

Негативний вплив корупції додатково виявляється в падінні авторитету країни, органів державної влади, моральних цінностей у суспільстві, вона зумовлює проникнення кримінальної складової в державно-управлінські та суспільні відносини, а також підриває економічні й політичні засади держави, блокує надходження іноземних інвестицій, що призводить до тінізації економіки, тощо. Безперечно, після Перемоги над державою-агресором перед Україною постане низка економічних, політичних і соціальних проблем, викликаних війною та посилених корупцією. У зв'язку з цим наша держава має вже зараз формувати і здійснювати ефективну скоординовану політику протидії корупції, встановлювати й заохочувати ефективні види практики, спрямовані на запобігання корупції. Це потребує злагодженої роботи всіх державних органів і суспільства, діяльність яких має бути спрямована не лише на викорінення корупції як явища, а й запобігання умовам, що спричиняють її виникнення. Таким чином, поряд з відсіччю військової агресії не менш актуальним пріоритетом для всіх органів державної влади сьогодні має стати боротьба з корупцією [19, с. 100-101].

Сім'я як невід'ємна складова покращення демографічної ситуації у нинішній час через призму сучасного воєнного та післявоєнного стану країни. Складні і трагічні періоди соціально-демографічних випробувань, найбільшими з яких є війни, не лише міняють умови життєдіяльності населення, але і впливають на соціальні інститути суспільства, створюючи численні ризики розвитку, «перебудовуючи» ієрархію функцій і націлюючи їх на збереження соціального організму та людського потенціалу країни. Сім'я як базовий інститут суспільства зазнає потужного впливу війни і тих деструктивних процесів, що вона продукує. Саме сім'я є одним із основних інститутів, який сприяє продовженню життєдіяльності населення, а отже, і всього суспільства у цих критичних умовах [20, с. 4].

У передвоєнні десятиріччя розвиток сім'ї в Україні відбувався в тому ж напрямку, що й в інших європейських країнах, і сучасні цивілізаційні особливості організації сімейного життя плюралізація форм сімейних об'єднань та шлюбних відносин, підвищення віку одруження та народження дітей, поширення позашлюбної народжуваності поєднувався з досить високим рівнем шлюбності та збереженням сімейної солідарності поколінь [21, с. 19-28].

Сім'я є базовою передумовою існування і розвитку кожної нації, і принципи її організації та функціонування це органічна складова соціокультурної системи і ментальності кожного народу. Сім'я як багатофункціональний інститут виконує комплекс соціально необхідних функцій, найважливіші з яких репродуктивна (дітонародження), соціалізація (виховання) дітей та матеріальне утримання дітей. Саме у сім'ї діти не лише з'являються на світ, тут закладаються основи моделі поведінки і системи цінностей особистості й формуються основи національної самосвідомості нових поколінь. На довгому і складному історичному шляху української людності саме в українській сім'ї новим поколінням передавались духовні та культурні традиції українського народу, загальнолюдські та національні цінності, завдяки чому український народ зберіг свою національну ідентичність та унікальність менталітету попри століття колоніального поневолення. Сім'я як найбільш сталий, традиційний, базовий інститут суспільства завжди була найважливішим осередком самозбереження української ідентичності населення у всі складні періоди історії, забезпечувала його здатність до саморегуляції та відновлення. У період економічних, соціальних, військових випробувань «активізується» захисна функція сім'ї: активізується перевірений історичним досвідом механізм виживання за рахунок взаємодопомоги і взаємозахисту членів родини. Так, у ситуації трансформаційної економічної кризи 1990-х рр., коли рівень життя населення різко знизився, сім'я стала своєрідним амортизатором, що певною мірою забезпечує зняття напруги у відтворенні населення, обумовленої незадовільним економічним забезпеченням його життєдіяльності, трансформаційною дезорганізацією таких інститутів, як ринок праці, інститути освіти, тощо [21, с. 6].

Слід відзначити, що у період війни інститут сім'ї відіграє важливу роль для забезпечення здатності соціуму до збереження людського потенціалу. Виконання багатьох важливих функцій сім'ї (народження та виховання дітей, їх захист, догляд за літніми та інвалідами) у цих екстремальних умовах украй ускладнено, але значення захисної функції сім'ї різко зростає. Сімейний механізм виживання та охорони людського життя: солідарність поколінь, взаємодопомога, обмін фінансовими та матеріальними ресурсами є запорукою збереження українського населення, його подальшого відтворення. Трансформація форми сімейних об'єднань, яка спостерігалася в Україні в останні десятиліття, не стала на заваді різноманітним формам сімейної взаємодії та взаємодопомоги. Сім'я як найбільш стійкий, традиційний інститут суспільства відіграє важливу роль у механізмі самозбереження населення у цей складний період. Солідарність близьких людей часто «виходить за межі» сім'ї, переростає у солідарність усієї української нації. Після закінчення війни солідарність українців, першоосновою якої є сімейна солідарність, є запорукою відбудови і оновлення країни. Водночас війна та вимушена масова міграція населення загострила проблеми української родини (проблеми бідності, соціального сирітства, неміцності шлюбу, гендерної взаємодії), спровокувала нові ризики через деформацію статево-вікової та шлюбно-сімейної структури населення: збільшення кількості овдовілих, однобатьківських сімей, дітей-сиріт, самотніх людей похилого віку. Багато родин опинилися в умовах крайньої бідності у зв'язку із втратою житла та джерел засобів існування, пережили стрес через загрозу життю та втрати близьких. Слід враховувати, що сім'я має потужний вплив на всі соціально-економічні процеси. Всебічна підтримка сім'ї, сімейного способу життя є передумовою збереження та успішного розвитку української держави. Наразі для нормалізації умов життя української сім'ї, повернення в Україну тих, хто був вимушений іммігрувати, найважливішим є вирішення питання безпеки: якщо не завершення війни, то значне покращення безпекової ситуації у регіонах, віддалених від військових дій. Вкрай важливим є вирішення житлової проблеми для тих сімей, чиє житло було пошкоджене чи повністю зруйноване. Досвід свідчить, що більшість українців «прив'язані» до свого житла, і для них важливо, що є куди повертатись. Важливим фактором повернення вимушених іммігрантів на Батьківщину є міцні сімейні зв'язки: не лише подружні, але і між батьками і дорослими дітьми, братами і сестрами. У подальшому важливою є комплексна державна сімейна політика щодо зміцнення інституту сім'ї на засадах поєднання сучасної ідеології сімейного будівництва (можливість самореалізації для кожного, свобода вибору) і найкращих шлюбно-сімейних традицій українського народу. В Україні діють сімейні механізми підтримки членів родини: сім'я виконує функції щодо догляду і піклування за хворими, інвалідами, немічними людьми старшого віку. Необхідно створення правових, соціальних і економічних умов для якісного виконання цих функцій шляхом надання державної матеріальної та інституційної підтримки сім'ям, у складі яких є малі діти, інваліди, люди найстаршого віку з метою забезпечення кожному можливості гармонійно поєднувати виконання сімейних обов'язків і професійну самореалізацію. Особливу увагу слід приділити дітям, першочергово найбільш незахищеній категорії дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування. Зростання кількості таких дітей (батьки яких загинули, перебувають у полоні, примусово депортовані, невідомо де знаходяться тощо) є одним із найтяжчих наслідків повномасштабної війни. Держава має проводити послідовну політику піклування про цих дітей, забезпечити їх гармонійний розвиток, створити умови для виховання у сім'ї або середовищі, максимально наближеному до сімейного. Для цього необхідна всебічна підтримка і вдосконалення механізмів допомоги всім сімейним формам утримання і виховання дітей цієї категорії прийомним сім'ям, патронатним сім'ям, дитячим будинкам сімейного типу, сім'ям опікунів, підтримка національного всиновлення. Необхідно продовжити дослідження впливу війни на українську сім'ю: змін у шлюбно-сімейних процесах і структурах, нових тенденцій, які в перший рік повномасштабної війни можуть бути ще не помітні. Зрозуміло, що війна змінить українське суспільство, зміни торкнуться і української сім'ї [21, с. 14-16].

Роль жінки у суспільних процесах нинішньої Російсько-української війни та вихованні молодої генерацїї/молоді, як запорука покращення демографічної ситуації держави через популяризацію бібліотечного порталу та наукових репозитаріїв. Бібліотеки є унікальними соціальними інституціями, які можуть бути включені в усі сфери суспільного життя. У сучасному суспільстві бібліотечні заклади стають багатофункціональними центрами, які сприяють усебічному розвитку кожної людини. Використовуючи свій інформаційно-комунікаційний потенціал, бібліотеки можуть ефективно впливати на зміну суспільної свідомості, створювати умови для всебічного розвитку особистості. Те, що бібліотеки просувають сьогодні цифрову грамотність, надають правову й психологічну допомогу, допомагають вирішити нагальні життєві питання, є особливо цінним і має велике значення для реалізації потенціалу жінок у суспільних процесах. Являючись центрами духовного, культурного та пізнавального розвитку під час повномасштабної війни, бібліотеки допомагають українському народу об'єднатися, усвідомити свою національну унікальність, спонукають громадян до соціальної активності, відповідальності, при цьому акцентується увага на ролі жінки в історичному процесі [22, с. 184].

Соціологічні аспекти Російської агресії щодо України. У 1992 р. в Інституті соціології НАН України було започатковано фундаментальний дослідницький проєкт соціологічного моніторингу настроїв, преференцій, моделей поведінки українців, їхнього ставлення до подій. Цей проєкт триває дотепер. Накопичені за 30 років унікальні емпіричні дані слугують основою для науково-обґрунтованих інтерпретацій, оцінок та вивчення далекосяжних соціальних наслідків Російської агресії проти України. Так, після повномасштабного Російського вторгнення в Україну більшість українців у різний спосіб гуртуються для спротиву загарбникам. Водночас, непоодинокими є випадки співпраці українських громадян з агресором. Релевантним теоретичним підґрунтям для соціологічного аналізу та інтерпретації цих суперечливих тенденцій є поняття соцієтальної спільноти. Це поняття на фундаментальному рівні розробив видатний американський соціолог Толкот Парсонс. Він визначив соцієтальну спільноту як сукупність взаємопроникних колективів різних типів, які координуються та кооперуються на основі єдиного інституційного нормативного соціального порядку суспільства. Серед основних типів цих колективів соціальні класи, етноси, релігійні конфесії, регіональні спільноти, місцеві громади. Між колективами кожного з цих типів неминуче існує нерівність, пов'язана з доступом до різних цінних та дефіцитних ресурсів. Наслідком цього можуть бути потенційна соціальна поляризація, напруження та конфлікти між ними. Для запобігання таким конфліктам розбудовується нормативний інституційний соціальний порядок суспільства, який структурує соцієтальну спільноту. Йдеться, власне, про суспільний лад, що втілюється насамперед у національному законодавстві. Він нормативно регламентує та інтегрує соціальні статуси, права та обов'язки різних типів людських колективів та їхніх членів. Зовні суспільний лад проявляє себе в координації та кооперації цих колективів, а також у їхній лояльності до нього. Поряд з лояльністю до суспільного ладу передумовою існування, стійкості та сталості соцієтальної спільноти вважають солідарність з нею різних типів колективів у її складі. Лояльність і солідарність мають загалом сегментарний, або множинний, характер. Усі колективи, до яких входить особа, потребують її лояльності та солідарності. Іноді можуть виникати конфлікти конкуруючих лояльностей та солідарностей. Тоді перед особою часто постає вибір, якій лояльності та солідарності віддати перевагу. Толкот Парсонс стверджував, що в ранньосучасних та сучасних суспільствах основою для структурно значущих солідарних спільнот є соціальний клас, етнічна належність, релігія, а також місцеве та регіональне проживання. Проте в умовах війни із зовнішнім ворогом виживання суспільства й держави вимагає більшої пріоритетності соцієтальної та національно-державної лояльності і солідарності. Якщо натомість для громадян більш пріоритетною є конфесійна, соціально-класова, етнічна, регіональна, місцева чи сімейно-родинна лояльність і солідарність, суспільство та держава ослаблюються і можуть зазнати воєнної поразки та розпаду. Прикладами є розпад Російської, Османської, Австро-Угорської та Німецької імперій внаслідок їх згубної участі у Першій світовій війні. Перш ніж бути лояльними до суспільного ладу і національної держави, солідарними із соцієтальною спільнотою, громадяни мають визнавати її, приймати її існування. Тобто йдеться про легітимацію, яка на рівні масової свідомості є процесом набуття або підвищення рівня легітимності. У соціології легітимність це суб'єктивно усвідомлена громадянами прийнятність, виправданість, законність, правомірність або справедливість суспільного ладу своєї країни чи як мінімум примирення з його існуванням [23, с. 46-47].

Наука, як зброя/інструмент боротьби з Російською агресією. 29 червня 2023 р. у Варшаві відбулося чергове засідання координаційної групи високого рівня з підтримки і розвитку української науки. У засіданні взяли участь президент Польської академії наук Марек Конажевський, президент Національної академії наук США Марша Макнатт, президент Данської королівської академії Марі-Луїза Нош, президент Національної академії наук України Анатолій Загородній, повноважні представники Королівського товариства Великої Британії, Австралійської академії наук, Шведської королівської академії історії, літератури і старожитностей, Національної академії наук Німеччини «Леопольдина». Учасники зустрічі обговорили нагальні питання підтримки розвитку наукової сфери України, стан реалізації Плану дій з підтримки української науки. Особлива вдячність Польській академії наук та Національній академії наук США, завдяки яким понад 200 українських науковців отримали роботу і фінансову підтримку в інститутах ПАН. А щойно було започатковано нову вкрай важливу для нас довготермінову програму Польської академії наук спільно з Національною академією наук США з підтримки українських дослідницьких команд. Слід також зазначити, що як вияв солідарності з Україною багато всесвітньо відомих наукових центрів та організацій припинили співпрацю з науковими організаціями Росії [24, с. 3-4].

Так, гібридна війна та Російська агресія проти України, спецоперації в інформаційному просторі та психологічний тиск, поєднані з ракетними ударами по інфраструктурі, бомбардуванням житлових кварталів, насиллям і тортурами цивільних, несподівано стали реальністю сучасної України та Європи. Відтак, поряд із традиційними способами міжнародної дипломатії важливого значення набуває наукова дипломатія, що відкриває для держав нові канали впливу та можливості. Цілком очевидно, що Росія веде війну проти України не лише задля загарбання територій чи природних ресурсів. Це екзистенціальна війна війна проти нашої культури, мови, ідентичності, історії, права на власний геополітичний вибір. З перших днів повномасштабного вторгнення українські вчені пояснюють іноземним колегам причини Російсько-української війни, критикуючи однобокі, упереджені та зверхні погляди на українську культуру й історію, підкреслюють роль Російських науковців у створенні новітньої зброї. Тому сьогодні наукова дипломатія потребує нового бачення в умовах глобальних викликів і загроз. А саме, постають такі питання: Чи всі форми міжнародного наукового співробітництва можна розглядати як безпосередні зусилля в сфері наукової дипломатії? Як мотивувати світ підтримувати Україну за допомогою науки? Як боротися з Російськими наративами та міфами? Яких нових форм набуває наукова дипломатія на сучасному етапі? Мабуть, не було теми в науковій дипломатії, яка викликала б більш гарячі й непримиренні суперечки: Чи треба припинити будь-яку підтримку і будь-яку співпрацю з Російською наукою? Чи існують «хороші Росіяни» і як з ними взаємодіяти? Що робити, якщо українців і Росіян запрошують на ті самі наукові події? Як бути з Російськими та білоруськими опозиціонерами? Особливим подразником ці питання стали для окремих міжнародних наукових організацій, які побачили наступ на свободу науки чи загрозу для так званої «великої Російської культури». У цих дискусіях вражає інфантильність і наївність (або ж навпаки цинізм) співрозмовників, які у ХХІ ст. всерйоз говорять про «науку поза політикою» і відмовляються вірити, що Росія використовує науку як зброю, а левова частка досліджень із соціогуманітаристики просякнута імперськими, ксенофобськими та експансіоністськими тезами. Від початку повномасштабного вторгнення НАН України розгорнула широку кампанію, покликану зупинити наукову співпрацю з Росією та розірвати наукові зв'язки з Російськими науковими установами. Вже наприкінці лютого минулого року НАН України звернулася з відповідним закликом до світової наукової спільноти, аналогічні заклики оприлюднили окремі наукові установи. Широкомасштабне збройне вторгнення військ Російської федерації на територію нашої країни викликало співчуття та відгук наукової громадськості всього світу. Міжнародні наукові організації, наукові центри, зарубіжні академії наук рішуче засудили агресивну війну проти мирної країни та висловили підтримку Національній академії наук України і всьому народові України. Тисячі українських науковців знайшли прихисток і отримали роботу в університетах і наукових установах по всьому світу, за що особлива вдячність усім, хто підтримує нас, надає фінансову і матеріальну допомогу нашим колегам, як за кордоном, так і в Україні [24, с. 3-4].

Протидія інформаційному фронту Російської федерації шляхом посилення національної медійної складової. В умовах війни українські громадяни змогли створити комфортне для патріотів країни інформаційне поле, зорієнтоване на поширення впевненості у можливості перемогти агресора. Це дозволило тривалий час успішно протистояти впливу ворожих інформаційно-психологічних операцій. Цьому певний час сприяла сформована звичка перевіряти інформацію, а також доступність альтернативних джерел контенту в соцмережах, відеохостінгах та месенджерах. З часом соцмережі все частіше почали використовувати для поширення антиукраїнських наративів, що змусило Україну вдатися до нових форм контролю за розповсюдженням інформації. Водночас зусилля держави з протидії поширенню інформації, спрямованої на порушення територіальної цілісності та суверенітету України, є недостатніми. Для виправлення ситуації потрібні скоординовані зусилля органів управління, правоохоронних органів та українського громадянського суспільства, спрямовані на формування середовища, для якого антиукраїнські випади будуть неприйнятними, а критика влади буде виключно конструктивною, спрямованою не на дестабілізацію ситуації в державі, а на покращення роботи владних структур [25, с. 140]. Створення на базі РНБО Центру протидії дезінформації виглядає дещо запізнілим, а його робота вимагає суттєво більш широкого охоплення громадян. Ідеться про створення принаймні робочих груп, які б оперативніше реагували на дії ворожих пропагандистів у мережі Internet, зокрема на створення TELEGRAMта YouTube-каналів, а також на діяльність ботів. Крім того, необхідні системна цілеспрямована протидія спробам дискредитувати вище керівництво держави, спецслужби, ЗСУ та зусилля Україні на міжнародній арені. Позитивним видається й популяризація успішних прикладів самоорганізації громадян, спрямованої як на організацію відсічі агресору, так і на відновлення мирного життя на деокупованих територіях і плідну роботу в тилу [25, с. 151].