Кримінологія війни крізь призму кримінотеології: науко/національнометричний зріз проблеми

Весною 2023 р. набув чинності Закон України «Про медіа» [26]. Згідно з його нормами доля української мови на телебаченні має зрости з 75% до 90%. Повноваження Нацради з телебачення і радіомовлення збільшаться за рахунок можливості регулювання роботи онлайн-видавництв і друкованих ЗМІ з можливістю блокувати їх без рішення суду. Надзвичайно важливо, що законом заборонено поширювати інформацію, яка містить пропаганду Російського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської федерації як держави-терориста проти України, а також символіку воєнного вторгнення Російського тоталітарного режиму. Заборонено поширювати інформацію, що принижує або зневажає державну мову, заперечує або ставить під сумнів існування українського народу (нації) та/або української мови. Крім того, онлайн-медіа зобов'язали подавати до Нацради доменні імена, за якими медіа доступне в мережі Internet із зазначенням реєстрантів доменних імен. Для сервісів, які надаються через мережу Internet, обов'язковою стала передача даних про IP-адреси або їх діапазон, з яких здійснюється поширення сервісу, а також доменні імена, за якими медіа доступне в мережі. Це дозволить посилити контроль за онлайн-медіа та забезпечити відповідність їх роботи чинному законодавству. Вибір єдиного мовлення на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну видається виваженим кроком, але через деякий час доведеться його змінювати. Українські громадяни не звикли до такого формату мовлення і будуть шукати інші джерела отримання інформації із розширенням використання соціальних мереж, відеохостингів та «хмарних» месенджерів. А цим неодмінно скористаються ворожі пропагандисти, у розпорядженні яких перебувають численні автоматизовані системи поширення інформації. Війна довела, що вкрай негативними можна вважати зволікання у припиненні діяльності ЗМІ, які поширювали міжетнічну ворожнечу, висловлювалися за порушення територіальної цілісності та суверенітету України. Помітною також виявилася і тривала безкарна діяльність окремих політичних та громадських діячів, журналістів, блогерів, різного роду «експертів», які займали відверту антиукраїнську позицію. Напевне після того, як вступив у силу Закон України «Про медіа», така ситуація буде виправлена. Недовіра до ЗМІ обумовлена найчастіше уявленнями громадян про залежність медіа від олігархів та надзвичайно великою кількістю негативної інформації, яка транслюється. Онлайн-висвітлення успішних бойових дій ЗСУ, роботи рятувальників, працівників правоохоронних органів засобами масової інформації позитивно впливає не лише на їх власний імідж, а й на ставлення громадян до держави загалом. Високий рівень довіри до ЗСУ ґрунтується на успіхах українських солдатів та офіцерів на полі бою. Водночас підтверджені повідомлення про втечу частини працівників із тимчасово окупованих територій, співробітництво із загарбниками, розкрадання гуманітарної допомоги негативно позначилися на іміджі органів державного управління та силових структур. Сумнівним можна вважати й формат поширення повідомлень через кількох радників Офісу Президента України, адже вони, намагаючись швидко відреагувати на зміни, нерідко змушені транслювати неперевірену інформацію. Прагнення деяких радників зберегти та примножити свою присутність у медіапросторі може перевернутися різким зростанням недовіри громадян до них та поширенням скептичного ставлення до можливості владних структур забезпечити належний діалог із суспільством в умовах війни. Для формування дієвої інформаційної політики вкрай необхідна державна координація зусиль правоохоронних органів (у тому числі їх аналітичних підрозділів), наукових установ та організацій, державних органів та громадянського суспільства. Така координація дозволить сформувати як постійні, так і тимчасові робочі групи, здатні не лише гнучко реагувати на закиди ворожої пропаганди, а й діяти на упередження із формуванням комфортного для громадян України інформаційного середовища. Це також дозволить сформувати потужний дискурс, зорієнтований на формування позитивного ставлення до України як держави, здатної забезпечити громадянський мир та злагоду [25, с. 151-152].

Смерть українських воїнів як жахлива сторінка сучасної української історії. Соціальні катаклізми новітньої історії України, насамперед сучасна Російсько-українська війна, та пов'язані з нею масштаби масової загибелі людей не могли не накласти відбиток на ментальність українців. Смерть і поховання в такому контексті є кризовою ситуацією (подією), перш за все для сімейно-родинної групи, а також інших соціальних спільнот, до яких був причетний померлий: локальної, професійної, дружньої та інших. В умовах Російсько-української війни, особливо у форматі широкомасштабного вторгнення, виникають та набирають сталих рис нові форми комеморації. Серед них цивільні поховання в екстремальних умовах, спонтанні меморіали, антивоєнні перформенси, зміна в топоніміці населених пунктів з метою вшанування військових-захисників, уродженців цих населених пунктів. Одним з видів збереження пам'яті та вшанування жертв серед цивільних громадян України і військовиків стали мережеві мартирологи. Сучасні IT-технології дозволяють висловлювати жалобу в новому форматі: як у суспільному, так і приватному порядку, у спільнотах, що не обмежені родинним або дружнім колом спілкування. Будуючи віртуальні зв'язки в Інтернеті у формі соціальних мереж, форумів, кола підписників, колег чи знайомих, офіційні або приватні особи будують свою «віртуальну» спадщину в Інтернеті в режимі реального часу. Ця спадщина залишається в мережі необмежений час, дозволяючи іншим користувачам висловлювати жалобу та долучатися до спогадів про фігурантів некрологів, використовуючи «емоційні вподобайки» або коментарі під дописами. Заголовки некрологів українських муніципальних сайтів несуть емоційне навантаження для спонукання членів громад долучитися до висловлення колективної жалоби за загиблими односельцями. Акцент робиться на громадянській позиції загиблих. Тексти некрологів спрямовані на емпатичний відгук читача, орієнтовані на моральні чесноти загиблого; констатують передчасну смерть, а відтак і нездійснення певних життєвих планів. Шляхетність і рішучість, сміливість і безмежна життєрадісність саме такими епітетами рясніють офіційні некрологи загиблих Захисників [27, с. 36-37].

Будь-яка війна це насамперед втрата людських ресурсів, а війна за відстоювання цілісності та територіальної незалежності України у ХХІ ст. величезна кількість жертв серед цивільного населення й особового складу. Так, якщо в умовах мирного життя смерть і поховання становлять, безумовно, кризову ситуацію насамперед для сімейно-родинної групи, а також інших соціальних спільнот, до яких був причетний померлий (локальної, професійної тощо), то в умовах війни громадяни опиняються перед фізичними та психологічними проблемами контакту зі смертю. У цьому контексті особливо складними усвідомлення смерті є для містянина, адже категорія смерті й пов'язані з нею мортальні практики десятиліттями в урбаністичному середовищі лежать у площині ритуальних послуг. Контакт із мертвим тілом у містянина традиційно зведений до мінімуму. Військове повсякдення спричинює порушення звичних правил поведінки містянина, коли смерть або її загроза перманентно наявна й вимагає порушення звичних правил, війна змусила вийти містянина з усталеного ритму життя. Вимушені реагувати на виклики воєнного часу, мешканці міст опиняються перед знищенням стандартів мирного життя, і за неможливості проведення мортальних практик в усталених межах кладовищ переносять їх у простір живих на придомові території, дитячі ігрові майданчики. Якщо для селянина поєднання життєвого та мортального простору є цілком органічним і зрозумілим (достатньо згадати практику родинних або поодиноких поховань на городах чи в садках, що зафіксовано етнографами ще на початку 2000-х рр. на Сумщині, Полтавщині, Гуцульщині) [28, с. 33] то для містянина така практика є шокуючим досвідом. Загальновідомо, що ставлення до смерті та мертвих є своєрідним локусом моральних норм і базовим чинником, який віддзеркалює сутність світоглядних засад будь-якого суспільства. Повномасштабне вторгнення Російських військ, яке триває вже понад пів року, засвідчує: людська емпатія українців у часи війни сягає найвищого рівня: в українців не існує зараз приватного горя, уся жалоба спільна [27, с. 38].

Висновки. Серед пріоритетних напрямів вдосконалення державно-політичного та суспільного життя на сьогоднішній день слід виокремити:

1. Проблема необхідності спів страждання/ співпереживання людському горю і біді. Особливу стурбованість викликає болюча проблема внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та громадян нашої держави, які знаходяться за кордоном і шукають чи вже знайшли кращий прихисток/ притулок в інших країнах як біженці чи набули статусу працюючого/відпочиваючого за межами рідної домівки. Інтенсивна міграція українців викликала стурбованість як серед громадськості у багатьох регіонах України, які прийняли переселенців, так і за кордоном, а це понад десять мільйонів українців, які виїхали із місць, де зараз відбуваються бойові дії, та загалом з нашої держави. На превеликий жаль, більшість із нас так і не зрозуміла/не усвідомила, що таке війна. Чи потрібно віддати вільну частину житла у безоплатне користування, щоб не наживатись на людському горі, поділитися одягом, їжею з ближнім, цим самим заробити собі плоди для Неба. На жаль, більшість таких простих постулатів ще до кінця не засвоєні українським суспільством. Звідси, платимо велику ціну за перемогу та прагнення довгоочікуваного миру. Держава повинна вжити невідкладних заходів щодо облаштування будівель, 80% з яких готові до повноцінного функціонування та проживання, поселення у них найбільш потребуючих верств нашого суспільства, насамперед тих, хто втратив усе нажите та змушений скитатися, винаймати житло. Громадянське суспільство в особі громадських активістів повинно дати потужний імпульс через надання усілякої підтримки та допомоги щодо вирішення проблем зайнятості населення, а також волонтерських освітніх, адвокатських, послуг, загалом актуалізації місії соціального служіння. Найчастіше тягар внутрішньо переміщених осіб сьогодні лягає на самого себе, шукаючи вихід зі складних/скрутних обставин життя. Важливим завданням є повернення наших громадян додому, покращення демографічної ситуації та вибудовування нашої державності до набагато більш кращих/перспективих станів добра і справедливості у багатьох відношеннях/аспектах матеріального, духовного, культурного, етнонаціонального.

2. Необхідність підвищення правосвідомості державних службовців та пересічних громадян. Формування професійної правосвідомості державних службовців в українському суспільстві за нинішніх умов Російсько-української війни, значних суспільних перетворень, зміни ціннісних ідеалів, соціально-духовних трансформацій, попри все скорботне і болюче, сприяє благополучності атмосфери для насадження багатьох високих ідеалів. Такий стан опосередковує необхідність розвитку багатьох інтелектуальних рівнів як у пересічного громадянина, так і осіб, які обіймають високі державні посади. Низький рівень професійних умінь та навичок посадовців свідчить, що практика професійного/суспільного та повсякденного життя бажає кращого через широку палітру поширеності культури тік-ток, ютуб-каналів, а на мислення/читання та аналіз текстів найчастіше часу не вистачає. Наука не набула відповідних рівнів своєї актуалізації/ популяризації. Звідси й зниження професіоналізму у численних галузях народного господарства. Невпинна працьовитість, чіткість уявлень про властивості/якість роботи та відповідні рівні відповідальності перед кожним громадянином може стати чинником мотивації, зважаючи на багаті історичні аспекти українського державотворення з понад двохтисячолітньою давністю. Звідси, нормативно-правове забезпечення/регулювання інноваційної діяльності з високим рівнем правової свідомості та ефективності правозастосування дасть багато корисних результатів. Актуалізація даної проблеми посилюється необхідністю вироблення імунітету до всього чужорідного через світосприйняття/чуттєвість авторитетних особистостей, коли шляхом продукування авторських праць/трудів/винаходів та відповідних процесів пізнання виробляється суверенний/державний імунітет через власну душу, серце, світогляд. Звідси, треба добре знати чим дихає ворог, які його настрої та почуття, щоб уміло конструювати тактики і стратегії боротьби на засадах його методів з метою присікання зла, несправедливості, неправди.

3. Важливість патріотичного виховання молоді в умовах війни крізь призму духовності. Така діяльність залежить, насамперед, від вихователів/педагогів/вчителів і наставників, батьків та усіх оточуючих. Від того, які цінності будуть закладені, багато в чому залежатиме ритм сучасного життя. Велика місія патріотизму здійснюється інститутами громадянського суспільства, його активною складовою. Однак особлива роль у цих процесах належить освіті та науці. Виведення освітянського процесу в умовах воєнного стану на передові щаблі/рубежі, якісно високий, більш новий рівень/ранг якої є важливим і величним завданням для нас усіх.

Невід'ємною частиною виховання є релігійна складова, прищеплення любові до Бога, ікони, молитви. Зрештою, такі цінності закладали нам наші батьки, бабусі і дідусі, рідні і близькі. Не можна їх втратити/спаплюжити/знівечити/якось применшити. Навпаки, ХХІ століття, зважаючи на можливість черпати інформацію з найрізноманітніших джерел, потребує особливого аскетизму/аскези. Нинішній час вимагає більше не слів, а діл виконання/введення/втілення в життя всього накопиченого досвіду і теоретичних напрацювань. У цьому аспекті почуття патріотизму потребує звернути увагу на обов'язки та відповідальність за своє/власне життя перед минулими та майбутніми поколіннями. Справді, для чого живеш, людино, у цьому світі, чим мислиш, куди йдеш, «камо грядеши», скільки багатства, всякого ймення потрібно тобі, чи готовий поділитися з ближнім останнім куском хліба? Така просвіта, правовідповідальність та дисциплінованість є запорукою спасіння людської душі, самозахисту від ворожих для людини сил природи, злих людей і духів злоби піднебесної, які, немов лев, рикають, як би погубити нас у вічних муках. Людина за своєю природою грішна. А тому священство/монашество обирає переміну життя. Бути Предстоятелем/стояти попереду і виголошувати прохання за народ Божий не така вже легка справа. Важливо, кому ця місія довірена. Наскільки тембр голосу і внутрішньодуховний стан життя священнослужителя відображатиме переміну довкола нас. Важливо любити свою країну, свій народ, служити їй всім серцем і душею.

Тут виникає дилема: з одного боку, ми вибудовуємо величні храми, а хоспіси для перестарілих/ бездомних забуваємо зводити; з іншої сторони, невже, якщо минулі покоління, не маючи таких можливостей і техніки, збудували для нас величні святині, тоді чому ми у ХХІ столітті не можемо звести величний храм у всій його красі, коли сучасні приватні будинки не перевершать його. Як краще поступити/жити, молитись чи трудитись, де золота середина, «царський шлях» одного й іншого, де межа зведення величних споруд чи допомоги ближньому? Можливо, місія служіння ближньому все ж первинна, а вже в результаті накопичення ресурсів можна зводити високі будови храмів. Однак, як побудувати храм людської душі в середині нас, «собори душ людських»?

4. Важливі шляхи розвитку сучасної кримінологічної науки. Кримінологія війни на сьогоднішній день є одним із найбільш перспективних напрямів наукових досліджень, а саме через/ крізь призму етнонаціонально-духовно-культурного стилю українських авторів з осмисленням всього того, що діється довкола нас, розумінням багатьох процесів глобальної політики та природних, кліматичних умов, коли існує жорстока боротьба за виживання. Можливо, кримінотеологія/кримінопсихологія та кримінологія війни змусять нас замислитись над добрим, розумним, вічним, святим і непорушним.

Професія кримінолога-аналітика крізь призму багатьох наукових текстів, соціальних процесів, духовно-сутнісного/чуттєвого знання важлива ще й тим, що вчений-наукометрист щодня опрацьовує масиви наукового матеріалу, входячи у відповідний стан абстрагованості від світу цього, обираючи найбільш оптимальний час, потенціал запалу організму та життєвих сил для здійснення дослідницької діяльності, цілісно поринає у світ науки за тих чи інших обставин, виокремлює найбільш важливий науковий матеріал. Тут можна піднятися на п'єдестал науково-кримінологічного знання через найбільш важливі застереження від злого чи, навпаки, висвітлити добру/світлу сторону того чи іншого питання. Власне кримінологічна наука за цими двома критеріями й повинна працювати, розвиватись, процвітати.

Ідеологічна складова у нинішній час є не менш важлива, аніж боротьба з ворогом на передовій. А тому наукова спільнота у найкоротші терміни повинна прикласти/докласти максимум зусиль, щоб шляхом наукометрії щодня проводити відповідну аналітику наукових статей. Лише таким чином вдасться віднайти важливі цитати/висловлювання авторів, видатних особистостей і в такий спосіб можна буде вплинути на широкий загал мас/народностей. Війна ідеологій/ідеологем веде своє суперництво у боротьбі за Істину.

5. Кримінотеологія як перспективний напрям глибинного осягнення кримінології війни. Сучасне суспільство переповнює жадібність, заздрість, цинізм, лицемірство, неправда, обман. Як же знайти шляхи виходу з цих жахливих станів? Відчувати Істину Христову, мислити, бути дотичним до неї є найважливішим здобутком людини на Землі. За нинішніх апокаліптичних умов війни, яка бурхливими темпами точиться в Україні, коли сотні воїнів щодня віддають свої життя за наше мирне співіснування, важливим є тримати належним чином духовну протиповітряну оборону в тилу. За цих обставин перспективною є кримінотеологія/кримінопсихологія з метою формування концептуальних основ кримінології війни.

Звідси спадають на думку важливі євангельські істини та народна мудрість, ціннісні прерогативи, якими багато віків жили наші предки, що в нинішній час може стати опорою того, як не втратити віри у перемогу, не здаватися до останнього. Слід завжди пам'ятати про те, що без Божої волі з нами нічого статися не може. Господь ніколи не допустить спокуси вище за наші сили. Водночас, кожен коваль свого щастя і обирає власну позицію/дорогу обмежень чи вседозволеності. Настав час осягати високі істини, щоб не схибити, стати на правильний шлях життя.

Наші предки завжди жили за принципом: «Стій за Христа до мученицького вінця», «Бог не в силі, а в правді», «Без Бога, ані до порога». Наскільки вони намагалися нам передати шану до Землі, крихти хліба, а головне любов до Бога, до ікони, яку з особливим трепетом і любов'ю шанували, намагаючись усвідомити як слід богобоязливо жити, служити ближньому, допомогти у скрутні обставини життя.

За словами класика, без вищої ідеї неспроможна існувати ні людина, ні нація. А найвища ідея на землі лише одна це ідея про безсмертя людської душі, бо всі інші ідеї випливають лише з однієї. За таких умов найбільш важливим завданням є прагнення досконалості, особистого самовдосконалення. Справді, широка дорога без Бога. У Церкві Христовій за час Божественної літургії людина може охопити усю Вселенну, історію людства, щоб через молитву і покаяння згадати один про одного, цим самим умилостивити гнів Божий на милість, його незбагненну любов до роду людського.

За таких умов, важлива налаштованість на оптимізм та боротьбу за правду у рамках Священного Писання: «Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерті то гріх, а сила гріха то Закон. «Гді ти, смерте, жало? Гді ти, аде, побіда? Жало же смерти гріхь: сила же гріха законъ» (1Кор.15:55-56). «Страшно впасти в руки Бога живого», «Страшно еже впасти въ руці Бога живаго (Євр.10:31). Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що лише людина посіє, те саме й пожне». «Не льститеся: Богъ поругаемь не бываетъ. Еже бо аще сіеть человікь, тожде и пожнетъ (Гал.6:7). «Бо вже до коріння дерева і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене. «Уже бо и сікира при-- корени древа лежить: всяко убо древо, еже не творитъ плода добра, посікаемо бываетъ и во огнь вметаемо» (Мф.3:10). Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники, ні злодії, ні користолюбці, ні пяниці, ні злоріки, ні хижаки Царства Божого не вспадкують вони». «Или не вісте, яко неправедницы Царствія Божія не наслідять? Не льстите себе: ни блудницы, ни идолослужителе, ни прелюбодіе, [ни сквернителе,] ни малакіи, ни мужеложницы, ни лихоимцы, ни татіе, ни піяницьі, ни досадителе, ни хищницы Царствія Божія не наслідять» (1Кор.6:9-10). «Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене». «Глагола ему Иисусь: Азь есмь путь и истина и животь: никтоже пріидеть ко Отцу, токмо Мною» (Ів.14:6). «Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть». «Якоже бо о Адамі вси умирають, такожде и о Христі вси оживуть» (1Кор.15:22).

Доколе, Госпоже, забудеши нас?

И не избавиши нас в час скорби нашея!

Доколе вознесется враг наш на нас?

Силою и властию Твоею сокруши его!

Да возвеличим Тя, Благодатную,

И прославим яко Непобедимую Победу!

(молитва перед іконою Ченстоховинської матері Божої)

війна міграційний фейкова інформація бізнес моральне здоров'я

Література

1. Scientists in India protest move to drop Darwinian evolution from textbooks. 28 apr 2023. SCIENCE. URL: https://www.science.org/content/article/scientistsindia-protest-move-drop-darwinian-evolution-textbooks

2. Ковальчук О. В. Рефлексії на тему війни в українському сценографічному контенті ХХ початку ХХІ століття. Мистецтвознавство України. 2022. Вип. 22. С. 20-34.

3. Безлюдний О. Рецензія на колективну монографію "Соціально-психологічна реабілітація вразливих категорій громадян від наслідків війни" (2022). Соціальна робота та соціальна освіта. 2022. Вип. 2. С. 358-360.

4. Лібанова Е., Позняк О., Цимбал О. Масштаби та наслідки вимушеної міграції населення України внаслідок збройної агресії Російської федерації. Демографія та соціальна економіка. 2022. № 48 (2). С. 37-57. https://doi.org/10.15407/dse2022.02.037

5. У ІІІ Форумі з міграційного права взяли участь заступники Міністра соціальної політики України К. Кошеленко та У. Токарева. Міністерство соціальної політики України : офіц. вебсайт. 12 груд. 2022. URL: https:// www.msp.gov.ua/news/22416.html

6. Refugees from Ukraine recorded across Europe. UNHCR. 15 Feb 2023. URL: https://data.unhcr.org/en/ situations/ukraine

7. Михайлов Д. Скільки українців, які поїхали з країни через війну, планують повертатися опитування. Суспільне Новини. 15.02.2023. URL: https:// suspilne.media/386273-skilki-ukrainciv-aki-poihaliz-kraini-cerez-vijnu-planuut-povertatisa-dodomuopituvanna/

8. Закірова С. Українські біженці від війни: аналіз інформаційних ресурсів підтримки. Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. 2023. Вип. 67. С. 54-81.

9. Журавльова Г. С. Основні проблеми захисту переміщених осіб в умовах Російсько-української війни. Аналітично-порівняльне правознавство. 2023. № 3. С. 87-92.

10. ТОП-10 фейков 2018 года. URL: https:// nakipelo.ua/top-10-fejkov-2018-goda/ (дата звернення: 20.03.2023).

11. Zittrain J. L, Lazer D. M. J., Baum M. A., Benkler Y., Berinsky A. J., Greenhill K. M., Menczer F. The science of fake news. Science. 2018. No. 359 (6380). Pp. 1094-1096. https: doi.org/10.1126/science.aao2998

12. Глущук Є. Фейки як інструмент тиску в умовах війни: специфіка застосування та сприйняття. Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. 2023. Вип. 67. С. 96-107.

13. Кушнарьова М. Українська культурна дипломатія під час війни: досвід, проблеми, перспективи. Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. 2023. Вип. 67. С. 35-53.

14. KSE Institute. Проєкт «Росія заплатить». Kyiv School of Economics. 2022. URL: https://kse.ua/ua/ Russia-will-pay/ (дата звернення: 24.04.2023)

15. Кисляк Р. Як бізнес в Україні пережив перший рік війни. Новини Live. 2023. URL: https://economics. novyny.live/iak-biznes-v-ukrayini-perezhiv-pershii-rikviini-79046.html (дата звернення: 24.04.2023)

16. Ситник Н. С., Бундз Н. Б. Стан українського бізнесу в умовах війни: проблеми та перспективи. Міжнародний науковий журнал "Інтернаука". Серія: Економічні науки. 2023. № 5(2). С. 154-161.

17. Скрипкін О. Г. Аспекти проявів негативних психологічних реакцій на реалії війни в українському суспільстві. Вісник Національного університету оборони України. 2022. Вип. 5. С. 135-143.

18. Денефіль О. В., Зьомко Ю. В., Мусієнко С. А. Зміни психологічного здоров'я студентів старших курсів протягом року повномасштабної війни в Україні. Здобутки клінічної і експериментальної медицини. 2023. № 2. С. 61-66.

19. Нестеренко К. О., Булгакова О. В. Антикорупційна політика України в контексті війни. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2023. Вип. 77(2). С. 98-101.

20. Слюсар Л. Українська сім'я в умовах війни. Демографія та соціальна економіка. 2023. № 2. С. 3-20.

21. Населення України. Демографічні тенденції в Україні у 2002-2019 рр.: кол. моногр. / за ред. О.М. Гладуна; НАН України, Ін-т демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи. Київ, 2020. 174. с.

22. Чернявська Л. Специфіка бібліотечної роботи у просуванні ідей гендерної рівності під час війни. Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. 2023. Вип. 67. С. 174-191.

23. Резнік В. С. Сучасна українська соцієтальна спільнота в умовах війни: легітимація, лояльність та солідаризація (стенограма доповіді на засіданні Президії НАН України 3 травня 2023 р.). Вісник Національної академії наук України. 2023. № 7. С. 46-55.

24. Загородній А. Г. Наукова дипломатія в умовах повномасштабної війни в Україні (виступ на зустрічі президентів та представників академій наук з нагоди започаткування довгострокової програми підтримки українських колективів при Польській академії наук, здійснюваної у співпраці з Національною академією наук США та іншими партнерами). Вісник Національної академії наук України. 2023. № 7. С. 3-8.

25. Ніколаєць Ю. Інформаційно-комунікаційний простір України в умовах Російсько-української війни (2014-2023). Сіверянський літопис. 2023. № 2. С.140-152.

26. Про медіа. Закон України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2849-20#Text.

27. Таран О. Громадянські практики вшанування загиблих нові форми міської комеморації в умовах Російсько-української війни. Народна творчість та етнологія. 2023. № 1. С. 36-47.

28. Етнографічний образ сучасної України. Корпус експедиційних фольклорно-етнографічних матеріалів. Т. 5. Поховально-поминальні звичаї та обряди / [голов. ред. Г. Скрипник] ; НАН України; ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. Київ, 2020. 464 с.

Размещено на Allbest.ru