Соціальна структура українського суспільства під впливом повномасштабної війни: концептуальні та емпіричні пошуки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальна структура українського суспільства під впливом повномасштабної війни: концептуальні та емпіричні пошуки

Олена Симончук,

доктор соціологічних наук, провідний науковий співробітник відділу соціальних структур Інституту соціології НАН України, Київ,

Olena Simonchuk,

Doctor of Sciences in Sociology, Leading Research Fellow at the Social Structures

Department, Institute of Sociology, National Academy of Sciences of Ukraine., Kyiv

ОЛЕНА СИМОНЧУК

Соціальна структура українського суспільства під впливом повномасштабної війни: концептуальні та емпіричні пошуки

Дослідження присвячено з'ясуванню змін, які відбулися у соціально-груповій структурі українського суспільства впродовж півтора року повномасштабної війни. Задля реалізації цієїмети, по-перше, розглянуто досвід і концептуальні засади вивчення зв'язку війни та соціальної структури у західній і вітчизняній науці та запропоновано концепцію впливу тотальної війни на соціально-групову структуру суспільства, яке протистоїть зовнішній агресії. По-друге, з'ясовано низку передумов соціально-групової динаміки -- як деструктивних (через які Україна швидко набула характерних рис соціальної структури воєнного стану), так і конструктивних (які сприяли відтворенню довоєнних соціальних позицій громадян та високій мірі стійкості соціального устрою загалом). По-третє, проаналізовано динаміку розподілу соціальних груп і класів кожні півроку війни на підставі як різноманітних даних з відкритих офіційних джерел, так і результатів соціологічних опитувань (в тому числі започаткованого співробітниками відділу соціальних структур Інституту соціології НАН України проєкту «Соціальна нерівність: моніторинг під час війни»). Доведено, що за півтора року великої війни серед економічно активного населення відбулися суттєві (і в об'єктивному, і в суб'єктивному вимірі) соціоструктурні зміни, проте не лінійні, а з певними флуктуаціями (швидка і суттєва трансформація у перші пів року і рух до поступового відновлення впродовж наступного року). Зокрема, істотне (втричі) збільшення двох груп (військовослужбовців і безробітних), які перебували за межами економічної діяльності та становили у вересні 2022-го майже третину, а через рік -- чверть працездатного населення. Найпомітнішими змінами серед зайнятих були зменшення чисельності та переструктурування робітничого класу і класу власників, у тому числі олігархів. По-четверте, складено прогноз подальшої соціально-групової динаміки за сприятливого та несприятливого розвитку подій: як буде змінюватись питома вага і внутрішня структура основних класів і груп та й соціальний устрій країни в цілому.

Ключові слова: соціальна структура, соціальні групи, соціальні класи, класові ідентичності, війна, Україна.

OLENA SIMONCHUK

Social structure of Ukrainian society under the influence of full-scale war: conceptual and empirical research

This research is devoted to analyzing the changes that took place in the social-group structure of Ukrainian society during a year and a half of full-scale war. In order to realize this goal, firstly, the author considers the experience and conceptual foundations of the study of the relationship between war and social structure in Western and Ukrainian science and proposes a concept of the impact of total war on the social structure of a society that resists external aggression. Secondly, several preconditions of social-group dynamics were clarified -- both destructive (due to which Ukraine quickly acquired characteristic features of the social structure during the martial law), and constructive (which contributed to the reproduction of pre-war social positions of citizens and a high degree of stability of the social system in general). Thirdly, the dynamics of the distribution of social groups and classes was analyzed every six months of the war based on various open official sources and the data of sociological surveys (in particular, the project “Social Inequality: Wartime Monitoring”, which was initiated by the researchers of the Department of Social Structures of the Institute of Sociology, NAS of Ukraine). The author proves that during the year and a half of the full-scale war, significant (both objective and subjective) socio-structural changes took place among the economically active population, though not linear ones, but with certain fluctuations (a rapid and significant transformation in the first six months and a movement towards gradual recovery over the next year). In particular, a significant (three-fold) increase in two groups (members of the armed forces and the unemployed), which were outside economic activity and accounted for almost a third of the working-age population in September 2022, and a quarter -- a year later. The most noticeable changes among the employed population were the reduction in the number and restructuring of the working class and the class of owners, including the oligarchs. Fourthly, the author makes a forecast of further social-group dynamics under favorable and unfavorable developments: how will the quantitative distribution and internal structure of the main classes and groups change, as well as the social structure of the country in general.

Keywords: social structure, social groups, social classes, class identities, war, Ukraine.

Українські дослідники соціально-структурного напряму з 2022 року працюють переважно у межах «соціології надзвичайності». Метою досліджень є вивчення впливу війни на різні елементи соціальної структури -- інститути, групи, організації. Наразі вже з'ясовано зразки деформації інститутів внаслідок війни (Макеєв, 2022b), особливості соціальної структури воєнного стану (Макеєв, 2023), соціальні наслідки війни (Куценко, 2022), тренди трансформації соціальних самооцінок і сприйняття нерівності (Симончук, 2022, 2023). У цій статті дослідження сфокусовано на динаміці соціальних груп і класів за умов війни.

У мирні часи розмова про соціально-групову структуру насамперед передбачає соціально-економічну стратифікацію, яка базується на відносинах власності та зайнятості. У пізній радянський період основна увага була до класів робітників і селян та верстви інтеліґенції, у пострадянський -- до власників і найманих працівників, серед останніх -- до середнього і робітничого класів. Проте під час війни змінюється характер соціальних можливостей та відносин, утворюється багато нових соціальних груп, специфічних для суспільства у воєнному стані, зокрема: «внутрішньо переміщені особи», «біженці за кордоном», «мешканці окупованих територій», «ветерани війни», «військовополонені», «особи з інвалідністю»; водночас зростають роль і статус груп, які мають стосунок до захисту країни, -- «військовослужбовці», «бійці територіальної оборони», «працівники оборонних підприємств». Ці групи, широко репрезентовані у повсякденній мові, медіа та офіційному дискурсі (що є відображенням гостроактуальних та напружених відносин), стають головним об'єктом владних рішень, а 'їхні інтереси представляють багато державних і громадських організацій¹.

Вивчення такої цілісної та водночас строкатої за зрізами соціальної структури часів війни є важливим завданням, проте у цій статті дослідницький фокус -- на соціально-економічному її зрізі, тобто розподілі соціальних груп з різним відношенням до власності та зайнятості. Як під впливом війни соціальні класи і групи змінюються кількісно? Втрачають 'їхні представники чи набувають ресурси, життєві шанси, престиж і повагу? Як соціальна структура трансформується в загальнонаціональному, а також реґіональному, поселенському та ґендерному вимірах? Які інституційні та матеріальні передумови цієї динаміки? Як змінюються канали висхідної і низхідної мобільності? Чи трансформуються услід за зміною соціально-групової структури країни соціальні ідентичності її громадян? Наприклад, у складі уряду України є Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій і Міністерство у справах ветеранів, а у складі Верховної Ради -- Комітет з питань прав людини, деокупації та реінтеграції окупованих територій, нацменшин і міжнаціональних відносин і Комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, а також низка Тимчасових спеціальних комісій для врегулювання питань з надання соціальних Гарантій ветеранам війни, військовим, членам їх сімей та сімей загиблих. Також у межах цієї тематики актуальними є такі дослідницькі запитання: чи однаковим чином (ресурсно, статусно, мірою впливовості) представники різних груп і класів потерпають від війни? Чи трансформуються їхні установки щодо структури українського суспільства і свого місця в ньому? Як змінюється їхнє сприйняття суспільних відносин -- соціальної нерівності, несправедливості, напруженості? У яких формах і наскільки активно вони об'єднуються і захищають свої інтереси? Стосовно деяких з цих питань дослідницькі розвідки вже реалізовано (Симончук, 2022, 2023).

Результати авторських теоретичних та емпіричних розвідок з метою з'ясування зазначених питань щодо соціально-групової динаміки українського суспільства за півтора року повномасштабної війни викладено нижче за такою логікою. Спочатку розглянуто досвід і концептуальні засади вивчення зв'язку війни та соціальної структури в західній і вітчизняній науці, на основі яких здійснено спробу розроблення концепції впливу тотальної війни на соціально-групову структуру суспільства, яке протистоїть зовнішній аґресії. Потім з'ясовано комплекс деструктивних і конструктивних (руйнівних і сприятливих) передумов, які детермінували соціально-групову трансформацію України під час російської аґресії. Далі, на правах емпіричної розвідки, проаналізовано динаміку розподілу соціальних класів і груп кожні пів року великої війни на підставі різноманітних даних, по-перше, з відкритих офіційних джерел, по-друге, із соціологічних опитувань. У завершальній частині узагальнено теоретичні та емпіричні результати і розроблено прогноз розвитку подій за сприятливих і несприятливих умов.

Концептуальні підходи до вивчення впливу війни на соціальну структуру

Зв'язок війни як надзвичайної події та соціальної структури, зокрема інститутів, класів і груп вивчали соціологи та історики різних країн і часів.

Герберт Спенсер (Spencer, 1876), звертаючись до історії виникнення держави та політичних інститутів, вирізняв дві суттєво різні стадії соціальної організації та, відповідно, два типи держави -- військову і промислову. Головною функцією держави першого типу є війна, тому найбільш розвиненим є військовий апарат; об'єднання зусиль громадян задля військових цілей має форму «примусової корпорації», що призводить до втрати учасниками індивідуальності та перетворення їх на власність держави. Військова організація суспільства досягає «спільного корпоративного діяння»: всі, хто не воює, працюють на потреби тих, хто воює; всі учасники підпорядковують державі своє життя, свободу та власність¹. Ці єдність і згуртованість можливі лише за посередництва влади, тому найхарактернішою рисою військового правління є ієрархічна система централізації управління, яка поширюється на всі сфери суспільної діяльності.

Промисловий, більш розвинений тип суспільства має протилежні характеристики -- добровільна, а не примусова корпорація, свобода ремесел і торгівлі, недоторканність приватної власності, децентралізація влади, представницький характер політичних інститутів, наявність ефективного механізму погодження різних групових інтересів; загалом же таку «мирну боротьбу за існування» рухає промислова конкуренція. Правосвідомості та звичаям громадян у такому типі суспільства властиві: поширеність відчуття особистої свободи та ініціативи, повага до права власності та свободи інших, невелика міра підпорядкованості авторитету влади (навіть «право іґнорувати державу»). Спенсер і його послідовники розглядають ці типи соціальної організації не лише як фази історичного розвитку, а й як характеристики суспільства та держави часів війни і миру. Крім того, Спенсер багаторазово вказує на відмінність суспільств, які організовані для нападу та захисту (Spencer, 1876: рр. 577-583).

Питирим Сорокін впродовж усього професійного життя вивчав проблеми війни та миру, зокрема їхній вплив на різноманітні соціальні феномени -- демографічні, політичні, економічні, соціальні, культурні, моральні, психологіч- ні Серед дослідників зв'язку війни і суспільства -- послідовників Спенсера популярною є така його цитата: «Військовий тип суспільства особливий тим, що в ньому армія є ніщо інше, як мобілізований народ, а народ -- ніщо інше, як армія в бездіяльному стані; через це будова суспільства такого типу вкрай подібна до устрою армії» (Spencer, 1876: р. 584). Серед його праць з цієї тематики, зокрема: «Війна та мілітаризація суспільства» (Сорокин, 1922), «Голод та ідеологія» (Сорокин, 1922), «Соціологічна інтерпретація “боротьби за існування” та соціологія війни» (Сорокин, 2004), «Соціологія революції» (Sorokin, 1925), «Соціальна мобільність» (Sorokin, 1926), «Людина та суспільство в умовах лиха» (Sorokin, 1968 [1942]), «Флуктуація воєн у системі міжгрупових відносин» (Сорокин, 2000 [1957]).. Серед демографічних наслідків війни він називає великі прямі та непрямі втрати населення і шкоду станові його здоров'я (маси поранених та інвалідів), зазначаючи, що «у війнах гинуть, насамперед, найздоровіші й найпрацездатніші вікові групи» (Сорокин, 1922: с. 357). Політичні наслідки Сорокін виокремлював з прямим посиланням на теорію Спенсера: війна і мілітаризм призводять до розширення державного контролю, централізації влади, деспотизму, посилення соціально-політичної стратифікації, зменшення автономності та самостійності громадян¹. Це результується у тенденції перетворювати народ на армію, а армію -- на народ (Сорокин, 2004: с. 170). Наслідками війни для економічного життя суспільства зазвичай є втрати добробуту, зруйновані міста, фабрики та інші економічні цінності, зниження рівня життя населення, а також надзвичайне переміщення або перерозподіл багатства та інших цінностей між суспільствами, групами та людьми (Sorokin, 1926: ch. XVIII). Серед моральних і психологічних наслідків -- політична радикалізація та мілітаризація свідомості, зростання відчуття тривожності, ворожості та аґресії, чорно-біле сприйняття світу, атмосфера підозрілості, «полювання на відьом».

Стан миру, за Сорокіним, призводить до протилежних процесів: у політичній сфері -- зменшення втручання держави, децентралізація, послаблення соціально-політичної стратифікації, збільшення свобод і прав громадян Сорокін вважає ці процеси функційно виправданими: під час війни нація, перетворена на армію і контрольована сильним урядом, має більше шансів перемогти, ніж нація, де відсутні строгий контроль, централізація та координація дій її членів. Адже сама природа армії така, що заради досягнення перемоги необхідна ієрархічна та автократична організація (командири мають контролювати солдатів, які не мають і не повинні мати достатньої свободи і самостійності). Тому націям, які ведуть численні тривалі війни, прищеплюється звичка до військової дисципліні, субординації та деспотичного контролю з боку вищих керівників, що, своєю чергою, сприяє розширенню централізованого державного контролю. Сорокін досліджував взаємозв'язок воєн, реформ і революцій та знаходив кореляцію між цими явищами, особливо між неуспішною війною і революцією (Сорокин, 2004: с. 174). Після невдалих воєн часто траплялися революції (наприклад, у 1917-1918 роках в Австрії, Туреччині, Угорщині, Німеччині, Росії, Болгарії, Греції), водночас революції часто призводили до війн. Отже, війна і революція мають тенденцію породжувати одна одну. За Сорокіним, невдала війна означає, що суспільна організація не справляється з перевіркою війною і тому потребує перебудови. Військова поразка викликає невдоволення мас і спонукає їх повставати проти чинного ладу і політичного режиму. Таким чином соціальна революція стає наслідком неуспішної війни.. Щодо економічних втрат він зазначав, що у повоєнний час вони можуть бути відновлені за вкрай короткий термін. Цьому багаторазово зафіксованому факту з історії воєн дають різні пояснення. Одне з них таке: незвичайна стимуляція винахідливості нації заради військової перемоги часто сприяє появі нового чи підтримці старого методу виробництва багатства. Таким чином, війна непрямо слугує економічному проґресу, чим хоча б частково компенсує завдані збитки (Сорокин, 2004: с. 164). У морально-психологічній сфері в повоєнний період вкрай необхідним є подолання названих вище феноменів радикалізації та мілітаризації свідомості, які є руйнівними для демократичного суспільства.

Крім того, згідно із Сорокіним (Sorokin, 1926: ch. XVIII), під час війни та одразу після її закінчення стає надзвичайно інтенсивною мобільність соціальних об'єктів, цінностей та індивідів. Зокрема, висхідний рух від бідного класу до багатого, від нижчої страти до вищої, від безправної групи до привілейованої, а також зворотний процес соціального падіння індивідів та груп. Це стосується також руху між професіями, територіальними спільнотами, політичними партіями та ідеологічними групами. Соціальні цінності (вірування, ідеологія, смаки, звичаї) також змінюються і циркулюють всередині певного суспільства і між суспільствами набагато швидше під час війни, ніж у мирний час.

Соціологічне осмислення соціоструктурних процесів під час і після війни широко представлено серед теоретиків воєнної та повоєнної доби середини ХХ століття. Так, автори функціонально-стратифікаційного підходу Кінґслі Де- віс і Вілберт Мур (Davis, Moore, 1945) стверджували, що в кожному суспільстві система стратифікації (або розподіл позицій за важливістю) є відносною у часі -- вона змінюється під впливом внутрішніх та зовнішніх обставин. Так, функційна важливість позицій значно відрізняється у періоди війни і миру (стан війни підвищує значущість військових позицій, водночас обмежуючи роль інших); так само різниться й система винагород між групами та всередині груп (генералів винагороджують більше, ніж солдатів, а солдатів -- більше, ніж тих, хто «не зробив жодного внеску у перемогу»). Під час війни (а в тоталітарних державах і в мирні часи) насамперед керівники держави вирішують, які галузі та професії матимуть пріоритет під час розподілу спорядження, кадрів, сировини тощо. Така трансформація системи стратифікації є обов'язковою, якщо суспільство прагне досягти поставлених цілей, згуртованості та інтеґрації.

Майкл Ман (Mann, 1993: ch. 7), з метою подолання вад класичних теорій держави (марксистської, ліберальної та функціоналістської), одностайних у редукції держави до арени боротьби класів або груп інтересів, розробляв концепцію автономії державної влади. Простір цієї автономії він знаходить у співвідношенні внутрішньополітичного, економічного, мілітаристського та геополітич- ного вимірів. Мілітаристський вимір Ман (як спадкоємець ідей Спенсера) вважає ключовою детермінантою в історії становлення та розвитку державної влади, наводячи приклади з аґрарними державами, три чверті доходів яких прямували на військові потреби. Отже, держави були схожі на машини, що виробляють війну, а «військовослужбовці заміняли собою цивільних осіб» (Mann, 1993: р. 69). Проте військову владу не можна ототожнювати з державною, насамперед через нерівномірне поширення першої по всій території: вона ефективна, лише коли сконцентрована в гарнізонах і вздовж лінії фронту, її потенціал знижується за умов сільськогосподарської та промислової територій (Mann, 1984: р. 124). Ман позначає важливу історичну тенденцію: ускладнення, тривалість і масовість воєн призводять до нового типу військової організації, ґрунтованої на великому військовому бюджеті, визначенні ресурсів для постійного його відновлення, а також удосконаленні системи мобілізації (Mann, 1984: рр. 132-133). Звернімо увагу, що виокремлюючи серед чотирьох функцій держави мілітаристську, Ман (подібно до Спенсера) розрізняє два її типи -- військовий захист і здійснення мілітаристської аґресії.

Особливу увагу слід приділити дослідженням британських соціологів та істориків, які детально аналізують як змінювалася соціальна структура Великої Британії під час світових війн і після них. Так, Роберт Макей у книзі «Тест війною» (Mackey, 1999) ретельно і критично аналізує, як британське суспільство, його інституції, ресурси та нація загалом пройшли випробування війною -- під час і після неї. Британські дослідники мають різні відповіді на це питання: одні підкреслюють позитивні феномени, зокрема згуртованість нації навколо лідерів, подолання внутрішніх розбіжностей задля перемоги; інші акцентують не- ґативні явища -- низьку промислову продуктивність і страйки, чорний ринок, грабіж і стійкість класових конфліктів. У межах цих дебатів Макей наводить арґументи для висновку, що незважаючи на певну недосконалість, британське суспільство в ситуації війни залишалося солідарним, згуртованим та оптимістично творчим щодо свого майбутнього.

Артур Марвік (Marwick, 1977) доводить, що з раннього етапу Другої світової війни як науковці, так і пересічні люди були впевнені, що британські класові відмінності руйнуються. Вони висловлювалися про «миттєве й повне вирівнювання класів», про те, що «Гітлер робить те, чого не досягли століття англійської історії -- він руйнує класову структуру Англії» (ibid, р. 203). Кілька років після війни науковці були схильні стверджувати, що під час війни справді відбулася певна соціальна революція, проте з роками ширилася думка, що реальних соціальних змін було замало і класова структура залишилася майже повністю незмінною.

Багато досліджень присвячено впливу війни, особливо Другої світової, на зміну ґендерних ролей і соціальної структури. Наприклад, Джеймс Гінтон (Hinton, 2002) у книзі «Жінки, соціальне лідерство і Друга світова війна: спадкоємність класу» аналізує життя жінок під час війни та їхню роль у межах соціальної держави, що розвивалася у середині ХХ століття. Вплив тієї війни на зміну ґендерних ролей продовжує бути предметом постійної дискусії. Одні дослідники наголошують, що діяльність жінок на фронті та в тилу закріпила за ними право на повне громадянство в повоєнній державі добробуту; що їхня ефективність як робочої сили в поєднанні з виконанням домашніх обов'язків за часів війни та повоєнної відбудови раз і назавжди довели, що місце жінки не обов'язково обмежується домом. Однак у повоєнний період уряд наполегливо заохочував їх повернутися «до дому» (одним із чинників соціального тиску було домінування теорій трудомісткого виховання дітей, зокрема еволюцій- но-етологічної теорії психологічного розвитку Джона Боулбі). Нарешті, в 1950-х роках поширеною стала модель домогосподарки середнього класу (головний обов'язок якої полягав у веденні домашнього господарства та волонтерській діяльності, іноді з частковою зайнятістю за дрібні гроші), і в соціальному та економічному наповненні класових ґендерних ролей це мало відрізнялося від пізнього вікторіанського періоду. Гінтон висунув арґумент, що в повоєнні роки саме жінки середнього класу відіграли важливу роль у збереженні соціальної ієрархії.

Багато уваги дослідники приділяють впливу війни на класово зумовлені політичні процеси. Так, Джефрі Еванс і Джеймс Тилі (Evans, Tilley, 2017), реалізу- ючи великий проєкт про політику класового відчуження у Британії у ХХІ столітті, пов'язують повоєнні зміни форми класової структури (за їхніми словами, від «піраміди» до «ромба») зі зміною діяльності політичних партій. Детально розглянувши докази зміни природи нерівності, уявлень про нерівність і політичних поглядів з 1945 року, дослідники стверджують, що наслідком цих соціальних і політичних змін є дедалі більша політична й електоральна марґіналіза- ція робітничого класу. Хоча спосіб життя людей та 'їхні політичні погляди все ще різняться за класовою ознакою, змінилася політика і риторика, яку основні партії пропонують виборцям. Це дослідження, в основі якого аналіз даних з маніфестів, виступів партійних лідерів і редакційних статей газет, доводить, що політичні преференції виборців радикально змінилися в 1990-х роках і більше не структуровані навколо класу; що історичний зв'язок між класами та партіями також змінився, й це призвело до значного скорочення класового голосування, зокрема, люди робітничого класу тепер набагато рідше приходять на вибори.

В останнє десятиліття опубліковано низку книг, де обговорюють вплив різних воєн, передусім двох світових, на стан соціальної нерівності. Дослідники мають розбіжності щодо причин, проте всі згодні, що нерівність послаблюється під час війни та деякий час опісля, а потім знову загострюється. Марк Левінсон (Levinson, 2016) у книзі «Надзвичайний час: кінець повоєнного буму та повернення звичайної економіки» доводить, що економічний розквіт повоєнних десятиліть був винятком, зумовленим збігом унікальних обставин, після чого економіка повернулася до нормального режиму функціювання та нормального (високого) ступеня нерівності. Рик Варцман (Wartzman, 2017), автор книги «Кінець лояльності: підйом і падіння хорошої роботи в Америці», висловлює альтернативну думку: головною причиною того, що на початку ХХІ століття більшість людей живуть гірше, ніж у 1950-1960-х, є насамперед стрімкий технічний проґрес. Сьогодні економічне середовище є суттєво складнішим, ніж у «золоті часи», тому з'явилися нові способи організації трудової діяльності. Волтер Шайдель (Scheidel, 2017), як вочевиднюється з назви його книги «Великий вирівнювач», доводить на підставі значної кількості історичних кейсів, що впродовж війни й деякий час потому ступінь нерівності знижується (це випадок Другої світової війни, проте Перша світова призвела до революцій і докорінної зміни соціального порядку). Він пропонує іншу й песимістичнішу інтерпретацію -- сучасна глибока нерівність є відродженням укладів, що сформувалися задовго до наших часів; вона цілком або великою мірою є продуктом діянь еліт, які зацікавлені у зростанні економічного пирога і водночас в отриманні дедалі більшого шматка за його розподілу.

Сучасні українські дослідники, орієнтуючись на зазначені вище ідеї, опрацьовують актуальні для нашої ситуації концептуальні підходи. Сергій Макеєв, провідний у вітчизняній соціології дослідник інституційної тематики, детально висвітлював модифікації інститутів у процесі еволюції суспільств (Макеєв, 2011), інституційні стани сучасності (норма, патологія, надзвичайність) (Макеєв, 2022а), а також зміни в інституційному ландшафті українського суспільства впродовж першого року війни (Макеєв, 2022b). Головною ознакою під час воєнного стану в Україні названо домінантний симбіоз двох інститутів (президента й армії) та підпорядкованість їм усіх інших інститутів. Адже саме представники цього симбіозу є суб'єктами розподілення дефіцитних ресурсів, водночас «частина наділених повноваженнями “ми-груп” видаляється з політичної авансцени, механізми підготовки та прийняття рішень у спайці президент + армія не афішуються, багато демократичних процедур з насамперед властивим їм ступенем прозорості призупинено тотальною та асиметричною війною. Переривається діяльність політичних партій (окремі з них забороняються), парламентської опозиції, профспілок. Звичайна за нормального стану конкуренція інститутів за бюджетне фінансування і за донорську допомогу не виявляє себе в соціально-політичній сфері. У нову ієрархію соціальної значущості з огляду на їхній внесок у спротив аґресорові вишикуються й інститути громадянського суспільства» (Макеєв, 2022b: с. 40). Отже, концентрація влади (президент + армія) призводить до обмеження прав і свобод більшості, й такий владний симбіоз перебирає на себе основну відповідальність за підтримання порядку та розроблення стимулів розвитку. Макеєв пропонує також перевірити гіпотезу, сформульовану Коліном О'Рейлі та Бенджаміном Пауелом (O'Reilly, Powell, 2015), про збільшення в умовах воєнного стану кадрового персоналу держави: чи призводить централізація влади й поява нових груп інтересів до виникнення в управлінських ієрархіях нових позицій та збільшення кількості співробіт ників.

Макеєв стверджує, що розлад і збентеження в соціальних структурах і відчуттях людей через війну в XIX столітті осмислювалися в консервативних колах у термінах патологічного стану суспільства, «хвороби», що потребує лікування і повернення до колишньої норми, а в радикальних комуністичних і соціалістичних колах -- як ситуація невизначеності, що потребує революційних змін задля нового типу впорядкованості та справедливості (Макеєв, 2020b: с. 19). При цьому, зазначає автор, Оґюст Конт саме на соціологію покладав роль не так діагностувати соціальні явища і процеси, як виробляти способи оздоровлення суспільства на нових засадах соціальної сталості. У сучасній війні так само обговорюють моделі як унормування, так і модернізованого розвитку. Проте Ма- кеєв наголошує, що і в повоєнний період будь-яка стабільність короткочасна, вона постійно порушується різними подіями великої руйнівної сили -- війнами, революціями, епідеміями, а також технологічними змінами у виробництві й комунікаціях. Тому не варто розрізнювати часи на «до» і «після» (нібито колись існував порядок, а нині він знищений) -- точніше говорити про «стабільність постійних змін в умовах праці й побуту».

Крім того, Макеєв запропонував типологію, яка залежно від інституційного стану диференціює територію країни в умовах війни на три нерівноцінні ареали (див.: Макеєв, 2020b: с. 42). Перший -- території, де тривають бойові дії, де регуляторна і контролювальна функція інститутів неможлива (елементи порядку можуть зберігатися або випадково привноситися, але майже суцільно панують хаос та анархія), а тому ступінь соціальної невизначеності є найвищим. Другий ареал -- окуповані території, де аґресор встановлює «новий порядок», мета якого знизити невизначеність і перешкодити впливу національних інститутів на настрої населення. Третій -- підконтрольний Україні ареал з найменшим ступенем невизначеності, на який поширюється дія інституційного стану надзвичайності. Ця типологія, на мою думку, є продуктивною для передбачення, на які саме зміни соціально-групового складу населення слід очікувати на певних територіях під час і після війни.

Ольга Куценко, досліджуючи зміни соціальної структури України під впливом військової агресії (див.: Куценко, 2022), зазначає (1) наявність неоднозначного інституційного контексту та, відповідно, невизначеність кінцевих наслідків війни -- економічна катастрофа чи економічна реновація, авторитарний популізм чи деліберативна демократія. Під час війни держава не може вистояти без мілітарної ієрархії, централізації, авторитаризму, водночас суспільство демонструє високу громадянську активність, закриття прогалин державних структур, тому устроєм майбутнього цілком може бути деліберативна модель демократії. (2) Зміни у структурі розселення (депопуляція одних територій і надлишкова щільність населення -- інших) істотно змінюють ринок праці та структуру зайнятості. (3) Очікуваним є посилення економічної диференціації та стратифікації населення за чинниками втрат чи збереження житла, переміщень чи іммобільності, професійної адаптації чи дезадаптації. (4) Куценко висуває гіпотезу, що після війни зросте і посилиться новий середній клас інформаційно-цифрової епохи, який формувався ще у довоєнний період під впливом експансії вищої освіти, ґлобалізації, технологічних змін. Його представників вирізняють наявність вищої освіти, сучасних цифрових вмінь, навичок соціально-мережевих взаємодій, постмодерністських цінностей, а участь у різних формах публічного активізму до і під час війни дає підстави розглядати їх як про- моутерів нової демократії.

Розробляючи концептуальні підходи до вивчення зв'язку війни і соціально-структурних процесів, слід звернути увагу на доробок українських істориків стосовно динаміки соціальної структури під час і після Другої світової війни. Якщо у радянській науці головним об'єктом досліджень була доля робітників, колгоспного селянства та інтеліґенції (див., наприклад: Супрунен- ко, 1972), то західні (зокрема, з української діаспори) дослідники поряд з цими класами багато уваги приділяли «невидимим» у радянській історіографії суспільним групам, які з'являються у перебігу війни й часто мають статус «тимчасових» («біженці», «остарбайтери», «військовополонені», «оточенці», «партизани», «колаборанти», «солдатські вдови», «діти-сироти», «учні фабрично-заводського навчання та ремісничих училищ»). Так, великий перелік елементів соціальної структури українського суспільства того періоду висвітлено в «Енциклопедії Українознавства», яку було підготовлено і видано в еміґрації в 1950-1990-ті роки Науковим товариством імені Шевченка (див.: Баришпо- лець, 2021). У пострадянський період українські історики, відкинувши ідеологічні табу і спираючись на широку джерельну базу, заповнили лакуни у знаннях щодо розмаїття соціально-групової структури і стану економіки України під час світових війн та після них (Лаас, 2008; Перехрест, 2010; Смолій, 2011; Лисенко та ін., 2011; Реєнт, 2011; Крижний, 2016; Гладун, Кулик, Рудницький, 2018).

Отже, комплекс розглянутих праць західних і вітчизняних дослідників, предметом яких були колишні війни або аґресія росії проти України є підґрунтям для розроблення концепції впливу повномасштабної війни на соціальну структуру України.

Ескіз концепції впливу війни на соціальну структуру

Узагальнюючи розглянуті вище концептуальні підходи і досвід вивчення зв'язку війни і суспільства в західній та вітчизняній науці, сформулюю низку тез, релевантних щодо нашого випадку -- динаміки соціальної структури під час війни та в повоєнний період. Тут слід зазначити, що йдеться, по-перше, про державу і суспільство, які здійснюють військовий захист, а не мілітаристську аґресію (розрізнення за Спенсером і Маном), а по-друге, про повномасштабну за рівнем аґресії війну. Отже, пропонована концепція спрямована на з'ясування універсальних змін соціальної структури суспільства в ситуації захисту під час і після великої війни.

Щодо динаміки соціальної структури у воєнний час

(1) Починаючи від Спенсера і Сорокіна, усі дослідники згодні, що під час війни необхідними інституційними змінами є централізація та автократизація влади, мілітаризація економіки та суспільства. Від початку повномасштабної війни та впродовж усього періоду її перебігу суспільству властива особлива структура -- державні та військові інститути та позиції виходять на перший план (згідно з Девісом і Муром). Обов'язковими елементами соціально-структурних змін є: переструктурування еліт (тандем «державна + армійська влада» перебирає на себе всю повноту повноважень і контроля над розподілом ресурсів -- фінансових, матеріальних, кадрових, символічних); трансформація професійних і галузевих груп населення працездатного віку (зокрема, «військовослужбовці» та «працівники оборонного сектору» стають універсальними реципієнтами кадрів); переформатування системи винагород (позиції, які мають стосунок до сфери оборони, фінансово і символічно винагороджуються першочергово і вище за інші позиції).

(2) Соціально-групова структура під час війни вкрай рухлива: на початковій фазі зміни швидко набувають піку через інтенсивні процеси мобілізації, конверсії, міґрації, втрати життя, здоров'я, роботи, житла, виробничої інфраструктури, а далі відбуваються флуктуації залежно від перебігу подій -- міри ефективності влади та армії, міжнародної підтримки, ступеня згуртованості, мотивованості та витривалості членів суспільства. Вплив тотальної війни на соціальну структуру може бути руйнівним (зокрема, у разі повної мілітаризації економіки вона стає більш пласкою і примітивною) або помірним (у разі збереження ринкового сектору економіки та суттєвої міжнародної допомоги класові позиції відтворюються, і їх розподіл залишається доволі стійким).

(3) Соціальна нерівність та напруженість міжкласових відносин під час війни зазвичай послаблюються. Це явище має функціональне пояснення -- солідарність і згуртованість суспільства є необхідною умовою для перемоги.

(4) Канали вертикальної мобільності змінюються: у висхідному напрямку таку роль відіграє насамперед служба в армії або теробороні, зайнятість в оборонній промисловості та волонтерська діяльність, а в низхідному -- вимушені внутрішні та зовнішні переміщення, членство в опозиційних політичних партіях та організаціях, а також у професійних групах, які через війну обмежені у фінансових і кар'єрних ресурсах та перспективах.

(5) Формуються нові соціальні групи, більшість з яких є специфічними для воєнного часу і тому тимчасовими: наприклад, «військовополонені», «мешканці окупованих територій», «внутрішньо переміщені особи». Зазвичай попередній соціальний статус представників цих груп або втрачається, або на довгий час проблематизується.

(6) У великій за територією країні зміни соціально-групової структури є нерівномірними: одні реґіони через війну потерпають більше за інші; утворюються ареали, де через різного рівня деформації державних інститутів спосіб життя мешканців і соціальна структура загалом є більшою або меншою мірою пору- шеними Узявши за основу наведену вище типологію Сергія Макеєва щодо ареалів з різною мірою залученості територій у війну (які не збігаються з регіональним розподілом), доповню її ін- ституційний вимір соціально-груповим. Отже, залежно від ступеня деформації інститутів (передусім, державних) у цих ареалах складаються передумови для специфічної трансформації групової структури. В ареалі, де тривають бойові дії, де регуляторна функція інститутів неможлива і тому панує суцільна соціальна невизначеність, слід очікувати найвищого рівня рухливості соціальної структури -- проблематизації довоєнних позицій та статусів і водночас актуалізації нових (зокрема, «безробітні» та «вимушені переселенці» в межах країни і за кордоном). В ареалі окупованих територій, де агресор встановлює «новий порядок», блокуючи вплив національних інститутів на економіку, «перезважуються» довоєнні соціальні позиції та оформлюються нові групи і категорії («мешканці окупованих територій», «полонені»). У підконтрольному державі ареалі, де діє інституційний стан надзвичайності, відбуватиметься переструктурування зайнятості й, відповідно, соціально-групового складу населення (насамперед, власників та робітників), а також концентрація «внутрішньо переміщених осіб»..

(7) Динаміка сприйняття громадянами власної соціальної позиції та моделі стратифікації суспільства зазвичай відображає міру руйнації або стійкості довоєнної соціальної структури, отже, результується у трендах низхідної суб'єктивної мобільності або збереження статус-кво.

Щодо динаміки соціальної структури у повоєнний період

Наслідки війни для соціальної структури, як правило, залежать від а) тривалості війни та міри виснаження людських і матеріальних ресурсів, б) успішних чи неуспішних для країни результатів війни, в) наявності та розміру міжнародної допомоги.

(1) Після війни в політичному та економічному житті поступово відбуваються зворотні процеси -- децентралізація влади, демілітаризація економіки, демобілізація військових, повернення біженців і полонених. Знову трансформується система стратифікації (розподіл позицій за функційною важливістю): зокрема, захисна функція (яку забезпечував тандем державних і військових еліт, велика армія військових і працівників оборонного сектору) залишається важливою, проте вже не тотальною; першочерговою стає функція повоєнної відбудови економіки, нормалізації політичного і культурного життя, тому підвищуються статус і роль, престиж і винагороди економічних, політичних, культурних еліт і професійних груп, а у політичному полі право суб'єктності повертається організаціям, які є виразниками інтересів різних груп (партіям, профспілкам, асоціаціям). Відповідно соціальна мобільність індивідів знову стає дуже інтенсивною.

(2) Проте повоєнна соціальна структура ніколи не є простим поверненням до колишньої «норми», довоєнного стану речей. Характеристики нової впорядкованості залежать від результатів війни: наслідком неуспішної війни може бути тривалий соціальний та економічний занепад або навіть революція і докорінна зміна суспільного устрою (наприклад, Перша світова війна спричинила революцію і розпад Російської імперії), а успішної -- модернізація економіки та соціальної структури (в західних країнах після Другої світової війни відбулися розбудова суспільства загального добробуту, зростання сфери послуг і збільшення позицій середнього класу, а також зміна ґендерного складу зайнятих, зокрема закріплення на ринку праці жінок). Проте загальновизнано, що й нова соціальна впорядкованість є відносною, це «стабільність постійних змін» в умовах праці та повсякденного життя.

(3) Війни виснажують матеріальні та людські ресурси країни й порушують соціально-економічний порядок, але водночас часто сприяють появі нових технологій, ресурсів, акторів, що призводить до відновлення або навіть модернізації довоєнного ладу (цьому сприяють, наприклад, продуктивні технологічні зміни у виробництві й комунікаціях, отримання міжнародних ресурсів і технологій).

(4) Повоєнна ситуація щодо соціальної нерівності може розвиватися протилежним чином. Один варіант (наприклад, у західних країнах-переможницях у Другій світовій війні): нерівність послаблюється під час війни та зберігається такою деякий час після неї (що сприяє згуртованості нації для перемоги й відбудові економіки), а далі існує висока ймовірність реваншу -- повернення до ситуації глибокої нерівності (діагноз, який знову актуальний для західних суспільств через два повоєнні десятиліття). Інший варіант (у країнах, що програли Першу світову) -- через поразку у війні, особливо ґлобальній, класові конфлікти посилюються і можуть спричинити соціальну революцію.

(5) Тимчасові соціальні групи змінюють статус -- одні («військовополонені», «мешканці окупованих територій», «внутрішньо переміщені особи») поступово зникають, інші (наприклад, «ветерани війни», «особи з інвалідністю») -- на довгий час стають постійними.

(6) Змінюються канали вертикальної мобільності: військова служба і волонтерські організації, зайнятість в оборонному секторі ще довгий час відіграють позитивну роль у трудовій кар'єрі, проте паралельно зростає роль належності до запитуваних у відбудові економіки професійних груп, а також до впливових у повоєнних умовах політичних і громадських організацій.

(7) Напрям трансформації суб'єктивної картини соціальної структури -- того, як люди оцінюють довоєнний, воєнний і повоєнний устрій суспільства та своє місце в ньому (оптимістично або песимістично), є одним з показників (не)успішності результатів війни для країни та її громадян.

Детермінанти соціально-групових змін в умовах війни

Війна в Україні є надзвичайною подією найвищого рівня, адже вона суттєво порушила базові передумови відтворення звичного соціального порядку. Трансформація цих передумов (інституційних, матеріальних, демографічних, геополітичних, заняттєвих), своєю чергою, спричинила (і продовжує спричинювати) динаміку соціально-групової структури і набуття нею специфічних для воєнного стану рис. Під час аналізу виявилося, що за характером впливу на соціальний устрій логічно розрізняти передумови, які викликають як деструктивні/руйнівні зміни, так і конструктивні/сприятливі. Проаналізуємо кожну з передумов і гіпотетично окреслимо зміст детермінованих нею соціально-групових змін.

Почнімо з деструктивних передумов. Найперше, такого рівня війна перевернула ієрархію головних функцій держави -- першочерговою стала захисна (задля виживання нації, держави, громадян), а вже потім внутрішньополітична й економічна. Необхідність реалізації захисної функції призвела 1) до централізації влади і зміни ієрархії еліт через набуття військовими та державними ви- сокопосадовцями домінувальної ролі, яка в мирний час належала політичним та економічним елітам, і 2) до мілітаризації економіки, зокрема мобілізації значної частини цивільного населення працездатного віку і формування великої групи військовослужбовців, а також до посилення оборонного сектору і збільшення групи працівників військово-промислового комплексу за рахунок ресурсів і кадрів з інших секторів.

Повномасштабна війна підірвала матеріальну базу економічного відтворення певних соціальних класів, оскільки відбулися (насамперед у Східному і Південному індустріальних реґіонах) значні втрати промислових та інфра- структурних об'єктів і засобів виробництва, окупація та мінування земель сільськогосподарського призначення¹. За оцінками експертів, найбільші збитки через втрату виробничих потужностей завдано сфері промисловості, зокрема добувній галузі, металургії, енергетиці та морським портам Моніторинґ цих втрат реалізує, зокрема, Київська школа економіки (КШЕ). За її оцінками (https://damaged.in.ua/damage-assessment), станом на 01.09.2023 пошкоджено, зруйновано або захоплено щонайменше 426 великих і середніх підприємств, майже 50 тис. одиниць сільськогосподарської техніки, 32 торгові центри, 18 цивільних аеропортів, понад 3500 освітніх закладів (серед них 1,7 тис. закладів середньої освіти, понад 1 тис. -- дошкільної, 586 -- вищої освіти), 1223 медзакладів, 876 культурних споруд. Аналітики Центру економічного відновлення ґрунтовно дослідили наслідки впливу великої війни на економіку України станом на жовтень 2023 року (https://www.epravda.com.ua/ columns/2023/10/19/705648/). Зокрема, висвітлено стан ключових секторів економіки, зміни в реґіональній економічній географії країни, а також змоделювано базовий сценарій економічного розвитку до 2032 року.. Повна або часткова зупинка діяльності цих об'єктів призвела до проблем із зайнятістю і втрати доходів, насамперед серед класу власників і робітничого (індустріального і сільськогосподарського) класу, а також до збільшення групи безробітних.

Війна спричинила небачену хвилю внутрішньої і зовнішньоїмі/рації, що суттєво вплинуло на структуру зайнятості. До повномасштабної фази війни міґра- ційні потоки створювали трудові міґранти (майже 1,2 млн 2021 року, за даними Міжнародної організації з міґрації) і внутрішньо переміщені особи (ВПО) з тимчасово окупованих територій Криму, Донецької та Луганської областей (1,5 млн осіб на січень 2022-го), тобто загалом близько 3 млн. Під час тотальної фази війни, обсяг групи мігрантів значно коливався: за оцінками жовтня 2022 року, місце проживання змінили 12 млн, серед них 5 млн (70% з яких жінки та діти) виїхали за кордон і 6,7 млн перемістилися в межах України, отримавши статус ВПО¹. (Крім того, 1,2 млн знаходилися на окупованих територіях.) У вересні 2023 року, загальна кількість міґрантів зменшилася (до 9,1 млн осіб): за даними Євростату, чисельність біженців з України, які мають статус тимчасового захисту ЄС, становила понад 4,1 млн, а кількість ВПО, за даними Міністерства з питань реінтеґрації тимчасово окупованих територій, -- майже 5 млн. Очікуваним наслідком такої міґрації стають значні зміни у структурі зайнятості та, відповідно, у територіальній (реґіональній і поселенській) соціальній структурі населення. Переміщення робочої сили та релокація бізнесів, закладів освіти й культури зі Східного і Південного реґіонів до Центрального і Західного спричинює зміни в економічному статусі цих реґіонів (як переважно індустріальних чи сільськогосподарських, великих чи менших університетських і наукових центрів) і, отже, у класовому перерозподілі (наприклад, зменшенні чи збільшенні робітничого класу). Водночас тренд трансформації поселенської структури можна схарактеризувати як деурбанізацію, або руралізацію, оскільки за перші пів року близько 2 млн, або 30% усіх ВПО здійснили вимушену міґрацію з міста в село За даними Gradus Research (https://www.ukr.net/news/details/society/ 95557113.html), за 11 місяців повномасштабної війни 61% українців не змінювали місце проживання, а 39% (переважно мешканці східних областей) були змушені переїхати: в межах області чи країни (82%) та за кордон (18%). Проте у січні 2023-го майже половина міґрантів вже повернулися додому (насамперед це мешканці північних областей і Києва). Вивчення трендів ускладнення соціальної структури села внаслідок війни має базуватись на даних з різних джерел. Одним із них можуть бути спостереження від президента ГО «Ґло- бальна мережа екопоселень України» Максима Залевського (https://genukraine.com.ua/index. php/uk/gen-ukraine/zvity) щодо досвіду таких громад на Сході та в Центрі країни (Очеретько, 2023)..

Важливою передумовою соціогрупової динаміки є демографічні зміни Детально про демографічні зміни див.: https://niss.gov.ua/news/komentari-ekspertiv/sotsialno- demohrafichna-sytuatsiya-v-ukrayini-shlyakhy-podolannya.: через великі людські втрати серед військових і цивільних зменшується зайняте населення Офіційну статистику людських втрат серед українських військових не оприлюднюють, проте західні ЗМІ станом на листопад 2023 року оцінювали їх у 70 тис. загиблих (https://www.bbc. com/ukrainian/articles/c25wlpg8nvqo). Втрати серед цивільних у цей період сягнули майже 10 тис. загиблих і 18 тис. поранених. Крім того, за даними Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти, близько 28 тис. українців внесено до Єдиного реєстру зниклих безвісти за особливих обставин (https://www.ukr.net/news/details/main/100459114.html).; через поранення і втрату здоров'я значно збільшується група людей з інвалідністю За даними Мінсоцполітики, станом на 3.09.2023 в Україні налічувалося 3 млн людей з інвалідністю; за півтора року війни приріст цієї групи становив майже 300 тис. (https://minre.gov. ua/2023/09/22/v-ukrayini-nalichuyetsya-3-miljony-lyudej-z-invalidnistyu/).; через виїзд за кордон великої кількості високоосвічених жінок працездатного віку та мобілізацію до ЗСУ насамперед чоловіків відбувається зміна пропорцій чоловіків та жінок у певних соціальних групах. Останнє може внести корективи у типове в довоєнний період явище ґендерної диспропорції галузевої, професійної та класової структури, а також значно фемінізованого середнього класу, насамперед професіоналів (на відміну від ситуації у західних країнах, де цьому класу за статтю зазвичай властивий паритет) (Симончук, 2018: сс. 94-96, 150-152).