Соціальна структура українського суспільства під впливом повномасштабної війни: концептуальні та емпіричні пошуки

Водночас слід зазначити конструктивні передумови, які в підконтрольному Україні ареалі сприяли стабільності зайнятості та стійкості соціальної структури. Одна з головних -- висока ефективність діяльності державних і військових інститутів та еліт («симбіозу президента + армії», за Макеєвим). Серед об'єктивних доказів -- дії «крок у крок»: виникнення проблеми -- швидкі та продуктивні дії з її розв'язання, зокрема попри мілітаризацію значної частки економіки та збільшення оборонного сектору -- збереження ринкових механізмів економічної активності, доволі швидке відновлення зайнятості завдяки вдалим програмам підтримки бізнесу та релокації підприємств¹. Надважливою передумовою було також покращення геополітичної позиції держави і створення в Україні гібридної економіки, яка спирається на локальні та світові фінансові й матеріальні ресурси. Зокрема, завдяки міжнародній підтримці вдавалося забезпечувати стабільні виплати пенсій і зарплат працівникам бюджетного сектору. Ще однією сприятливою передумовою був високий рівень цифровізації різних сфер економіки, насамперед освіти, науки, ділових послуг За півтора року великої війни за програмою релокації у більш безпечні реґіони України переїхало (станом на кінець вересня 2023-го) 840 підприємств, з них 667 вже працювали на новому місці (https://opendatabot.ua/analytics/relocation-in-war). За даними найбільшого в Україні сервісу фрилансу Freelancehunt (https://www.epravda.com. ua/news/2023/11/2/706179/), з початком великої війни понад 250 тис. українців перейшли (постійно чи частково) працювати на фриланс. Проте особи, які обирають віддалений формат роботи, реєструвалися також на світових сервісах, зокрема Upwork та Fiverr, тому кількість фрилансерів може бути вдвічі більшою -- до 500 тис.; навіть за умов переміщень чи закриття установ їхні працівники мали організаційні ресурси для відтворення професійної діяльності та, відповідно, соціального статусу.

Серед суб'єктивних доказів того, що тандем держави та армії добре впорався з реалізацією оборонної функції, є позитивні зміни у системи соціального престижу і довіри, які фіксуються у суспільній свідомості. За даними опитувань різних соціологічних центрів, довіра до ЗСУ впродовж воєнного періоду трималася на рівні 90%, а до президента В. Зеленського та Міністерства оборони -- не нижче за 70% (зокрема, див.: Україна, 2023); громадяни відзначали достатню ефективність центральних органів влади (Дембіцький, 2023). Про високий престиж групи військових свідчить схвальне ставлення громадян до високого розміру оплати їхньої служби, забезпечення соціальних ґарантій та привілеїв, а також розподілу нагород (держава винагороджує зараз насамперед військових, а не цивільних). Непрямим доказом довіри до держави та армії є реальні практики -- поступове повернення міґрантів в Україну, відновлення бізнесу та ділової активності.

Отже, швидкі та суттєві процеси, які впродовж півтора року війни відбувалися в цільових пріоритетах країни, її політичному та економічному житті можна описати такими ключовими словами: централізація влади, мілітаризація економіки, деіндустріалізація і водночас зростання цифровізації, інтенсивна міґрація, матеріальні та демографічні втрати. Ці процеси (вже або потенційно) призводять до галузевого, професійного, ґендерного переструктурування зайнятості, яка, своєю чергою, спричинює відповідну соціально-групову динаміку.

Далі проілюструємо ці зміни на підставі даних, по-перше, з офіційних джерел і, по-друге, соціологічних опитувань. Основою виділення соціальних груп і класів в обох випадках є вид зайнятості. Наразі диференційовано соціальні групи економічно активного та неактивного населення, а серед перших виокремлено низку класів за статусом зайнятості (власники та наймані працівники) і типом праці -- працівники фізичної праці (робітничий клас) і нефізичної праці (середній клас).

Динаміка соціально-групового розподілу: за даними з офіційних джерел

Головним трендом соціально-групової динаміки слід вважати швидке та істотне збільшення серед економічно активного населення (або робочої сили, за новою назвою у вітчизняній статистиці) груп, які перебувають поза сферою економічної діяльності, -- безробітних і військових (табл. 1).

За даними Державної служби статистики України, 2021-го (наприкінці другого року пандемії COVID-19 і напередодні війни) безробітні становили 1,7 млн, або 9,8% робочої сили. (До речі, такий рівень безробіття був майже в півтора раза вищим, ніж у середньому у країнах ЄС -- 6-7%.) Очікувано, що з початком повномасштабної війни ситуація суттєво погіршилася. За оцінками Міжнародної організації праці, через пів року її перебігу, восени 2022-го понад 5 млн українців не мали роботи, тобто питома вага безробітних становила близько 30% населення працездатного віку, що втричі більше за довоєнний показник. Проте ситуація змінювалася на краще швидше, ніж очікували експерти. За оцінкою Національного банку України, 2022 року рівень безробіття в середньому становив 26% (близько 3,2 млн), восени 2023-го знизився до 20%^ Отже, впродовж півтора року війни якнайменше кожен п'ятий українець працездатного віку втратив (найімовірніше, на доволі тривалий час) стабільну основу для відтворення свого соціального статусу².

Водночас значно численнішою і впливовішою соціальною групою стали військовослужбовці. Якщо 2021 року чисельність Збройних сил України становила За даними Держслужби зайнятості, внаслідок поступового відновлення економічної активності в деяких галузях економіки восени 2023-го вже спостерігався дефіцит робочої сили, який сягав 4,5 млн працівників (https://www.ukr.net/news/ details/economics/100628347.html). Як і до війни, найбільший попит на ринку праці зберігався на людей робітничих професій та сфери торгівлі. За видами економічної діяльності більшість вакансій була на підприємствах переробної промисловості (20%), в оптовій та роздрібній торгівлі (16%), на транспорті та пошті (10%), у сферах освіти (10%), охорони здоров'я і соціальної допомоги (8%). Крім того, диспропорція є і за регіонами -- найбільше вакансій на Заході, найменше -- на Сході та Півдні країни. Найбільше від безробіття потерпають внутрішньо переміщені особи: за даними Міжнародної організації з міграції, на лютий 2023-го майже 70% ВПО не знайшли стабільної роботи, ^{них 70% становили жінки} (https://www.ukr.net/news/details/society/95869583.html). 246 тис. осіб, тобто близько 1,6% робочої сили, то за час великої війни вона збільшилася більш як втричі -- до 850 тис. восени 2023-го, а якщо брати до уваги сектор безпеки і оборони загалом, тоді вчетверо -- до 1 млн, що становить відповідно 4,9% та 5,8% робочої сили (за оцінкою її в 16,7 млн як 2021-го). Військові стрімко збільшили не лише свою чисельну вагу, а й символічний капітал -- здобули вкрай високу довіру суспільства (за даними різних соціологічних центрів рівень довіри до ЗСУ стабільно становив понад 90%) та визнання 'їхніх заслуг у вигляді високої заробітної плати, різноманітних привілеїв і нагород (за час війни понад 60 тис. осіб нагороджено за участь у бойових діях).

Отже, восени 2022-го, за перші пів року повномасштабної війни, групи безробітних і військових сумарно становили приблизно 6 млн (відповідно 5 млн і 1 млн), або майже 35% (29% і 5,8%) українців працездатного віку. Об'єднує ці різнорідні групи те, що вони, хоч і з різних причин, перебувають поза сферою економічної діяльності, а їх екстраординарне зростання сиґналізує про значне зменшення числа зайнятих. Восени 2023-го ситуація дещо покращилася (за рахунок безробітних), проте й після півтора року перебігу війни загалом близько чверті працездатного населення все ще поза реальною економікою і в соціальному просторі невизначеності.

Таблиця 1Динаміка зайнятого і безробітного населення України (2021-2023)

Джерела: Робоча сила України 2021: Стат. збірник (сс. 43, 48, 53-54); дані 2022 і 2023 року -- з відкритих офіційних джерел.

Серед зайнятого населення (частку якого восени 2022 року можна оцінити в 71% працездатних, а восени 2023-го -- у 80%) вплив війни відчули представники майже всіх галузевих і професійних груп, а також соціальних класів. Проте сьогодні через закриття даних Державної служби статистики України відповідну динаміку можна описати лише гіпотетично, спираючись на інформацію з різних офіційних джерел щодо трансформації передумов існування цих соціальних груп (детально про проблеми ринку праці та зайнятості під час війни див.: Іваненко, 2022; Іващенко, 2022; Чепурко, 2022; Смакота, Соколовський, Толстих, 2023).

Так, найбільш очевидними є низхідні процеси у робітничому класі (серед працівників фізичної праці). По-перше, через зменшення зайнятості

в галузях промисловості, будівництва, транспорту та зв'язку внаслідок значних невідновлюваних втрат індустріальних об'єктів¹. По-друге, через мобілізацію до ЗСУ, адже перед війною концентрація чоловіків саме у класі робітників була найбільшою (див.: Симончук, 2018: сс. 73-184). По-третє, через перебування в окупації, переміщення всередині країни та виїзд за кордон За оцінками експертів, 2022 року скорочення кадрів мало зачепити всі сфери діяльності, проте найбільше -- будівництво (50%) та добувну промисловість (46%), галузь електроенергетики та водопостачання (40%), меншою мірою -- оптову та роздрібну торгівлю (31%), а також переробну промисловість, транспорт і зв'язок (приблизно по 28%). Подібні процеси щодо робітничого класу мали місце під час Другої світової війни. Згідно. Отже, 2022 року саме представники робітничого класу частіше втрачали свої соціальні позиції, поповнюючи групи військових і безробітних. Проте вже впродовж першого року війни завдяки швидким темпам відновлення економіки «Енциклопедією Українознавства» української діаспори, виданою Науковим товариством імені Шевченка, в той період «відбулося розпорошення робітництва. Серед причин -- міграційні процеси (евакуація у східні райони СРСР близько 1 млн робітників; мобілізація -- 1,5 млн; переселення в село в роки нацистської окупації; вивезення на примусові роботи)», як результат «кількість робітників у промисловості України зменшилася з 1 974 000 у 1940 до 950 000 у 1945, себто на 62%» (цитовано за: (Баришполець, 2021: с. 14). Наслідки трансформації класу селянства під час і після Другої світової війни див. у працях істориків: (Перехрест, 2010; Лисенко, Перехрест, 2011).

³ Дані Державної служби статистики України свідчать про відновлення вже влітку 2023 року показників ділової активності промислових підприємств до рівня 2021-го (див.: https://www. ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2023/fin/rp/prom/prom_08_2023_u.pdf)., реалізації програм релокації промислових об'єктів з по- страждалих територій і створення підприємств оборонного сектору було закладено передумови як для відновлення чисельності класу робітників, так і реґіонального, галузевого і професійного його переструктурування. Тим часом частина робітників, які втратили роботу, завдяки державним програмам відкриття власної справи та перенавчання перетворювалася на само- зайнятих.

Серед представників середніх класів (працівників нефізичної праці) відбувалися різноспрямовані процеси. Низхідна мобільність фіксувалася у різних професійних групах бюджетного сектору, зокрема серед державних службовців (скорочення їхнього штату в межах реформи оптимізації функцій держави було розпочато у перші місяці війни Реформа, яка спрямована на підвищення ефективності діяльності державної служби та зменшення видатків на її утримання, передбачає скорочення кількості працівників органів виконавчої влади у 3,7 раза (з 237 тис. до 64 тис.) і зменшення числа міністерств (з 20 до 14). Однак скорочення держслужбовців почалося насамперед із тих, хто або виїхав за кордон, або взяв тривалу відпустку за власний рахунок, або працював дистанційно, а також тих, хто перебував на тимчасово окупованій території й тому не мав змоги виконувати свої посадові обов'язки (https://www.kadrovik.ua/content/reforma-shhodo-skorochennya-derzhavnyh-sluzhbovtsiv).), працівників сфери наукових досліджень (через скорочення на третину фінансування та відтік наукових кадрів за кордон За даними репрезентативного опитування науковців, 2022 року близько 15% з них перебували за кордоном, ще 38% змінили місце проживання в межах України та мали обмежений доступ до необхідного обладнання й матеріалів (https://svit.kpi.ua/2022/06/27/).), медиків та освітян¹. Кадрові втрати відбувалися і серед працівників креативних індустрій (кіно, театр, телебачення, реклама) через проблеми фінансування, а також приватного сектору ділових послуг (фінансових, юридичних, ріелтор- ських тощо) через зменшення попиту на ці послуги. Висхідна мобільність, як щодо зайнятості, так і щодо доходів була властива лише працівникам ІТ-сфери (інформаційні технології були єдиною галуззю економіки, яка, за оцінками експертів, за шість місяців 2022 року зросла на 23% порівняно з 2021-м). Слід зауважити, що інституційне середовище для відтворення позицій середнього класу (насамперед йдеться про висококваліфікованих професіоналів, переважну більшість яких до війни становили жінки) було сприятливішим, ніж для інших класів. Попри велику кількість зруйнованих закладів освіти, культури, охорони здоров'я (див. посилання 1 на с. 38 ) та значну залученість до міґраційних процесів більшість працівників нефізичної праці мали об'єктивну можливість відтворювати свій професійний і класовий статус насамперед завдяки: 1) високому рівню цифровізації сфери освіти, наукової діяльності, соціальних і ділових послуг, 2) добре відпрацьованим під час пандемії COVID-19 практикам онлайн зайнятості та 3) сталій фінансовій підтримці міжнародної спільноти, яка спрямовувалася на оплату праці в бюджетному секторі.

Власники великого, середнього та малого бізнесу також зазнали значних втрат (найбільше -- у сфері промисловості та сільського господарства через руйнування чи захоплення підприємств, засобів виробництва та землі, найменше -- у сфері послуг, передусім ІТ). Проте більшість із них продемонстрували стійкість, адже доволі швидко адаптувалися до умов війни: за даними різних опитувань бізнес-суб'єктів, у травні 2022-го повноцінно працювали до 28% компаній, а вже восени того року таких було більше за половину; 2023-го ситуація лише покращувалася -- станом на серпень повністю або частково відновили роботу вже 88% підприємців За даними Центру громадського здоров'я, на кінець 2022 року кількість медиків у країні зменшилася на 41 тис. (з них 6,3 тис. лікарів і 35 тис. молодшого і середнього медичного персоналу), або майже на 14% порівняно з 2021-м. Проте інформація про те, скільки з них виїхали за кордон, були мобілізовані або просто звільнилися, відсутня (https://www.bbc.com/ ukrainian/articles/cv20443p506o). Щодо педагогів середньої школи -- з вересня 2021 року по вересень 2023-го їхня чисельність зменшилася на 10% (з 440 тис. до 396 тис.). За кордоном 2022 року перебували 23 тис. вчителів (це близько 5% від їхньої загальної кількості), половина з них 2023-го повернулися в Україну (https://24tv.ua/education/ukrayintsi-za-kordonom-pid- chas-viyni-skilki-uchiteliv-studentiv_n2394182). За результатами щоквартального опитування Європейської бізнес асоціації «Малий і середній бізнес в умовах війни», у серпні 2023-го 52% компаній працювали у повному обсязі (у травні 41%, а рік тому -- 28%), інші 41% працювали з обмеженнями (наприклад, звузили географію діяльності, закрили частину офісів/торгових точок/відділень, перевели діяльність в онлайн) і лише 7% не працювали (https://eba.com.ua/msb-vidnovlyuyut-robotu-ta- naroshhuyut-finansovi-rezervy/). За даними Gradus Research, з липня 2022-го по травень 2023-го ситуація значно поліпшилася, зокрема з 22% до 50% побільшало тих, хто «працював як раніше», водночас поменшало тих, хто «працював частково» (з 51% до 38%) та «призупинив діяльність» (з 19% до 7%) (https://forbes.ua/news/ukrainskiy-biznes-adaptuetsya-do-viyni- polovina-pidpriemstv-pratsyue-u-dovoennomu-rezhimi-20062023-14287).. Цьому сприяли як об'єктивні чинники (зокрема, своєчасне надання підприємцям різних видів державної підтримки -- податкові пільги, допомога у релокації бізнесу, ґрантові програми для розвитку власної справи або започаткування нової), так і суб'єктивні (високий рівень адаптивності підприємців завдяки активному опрацюванню нових напрямів діяльності, наприклад виробництва та відновлення різноманітного військового озброєння і спорядження для ЗСУ). (Про структурування і практики виживання бізнесу в перші пів року великої війни див.: Іващенко, 2022.)

Крім того, саме під час війни держава зробила реальні кроки до позбавлення українського суспільства від олігархів як класу, який справляв на нього деструктивний вплив¹. Так, навесні 2022 року було впроваджено Закон «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)» від 05.11.2021. Декларувалося, що його метою є створення ефективного механізму деолігархізації задля побудови прозорої системи справедливих відносин між бізнесом, владою та суспільством. Одним з інструментів було передбачено складання реєстру олігархів. У серпні 2022 року, за офіційними даними, під визначені законом критерії підпадало 86 осіб, проте за рік, у серпні 2023-го, секретар СНБО України Олексій Данилов зазначав, що у реєстр не включено жодної особи (тобто цей механізм поки діє як запобіжник, з огляду на який потенційні особи кориґують свою політичну і ділову активність).

Динаміка соціально-групового розподілу: за соціологічними даними

Наступним завданням дослідження було перевірити контурно окреслені вище тренди щодо впливу війни на соціально-групову структуру за допомоги соціологічних інструментів. Це актуалізувало три проблеми.

Перша -- методологічного плану: вочевиднилося, що за нових умов, коли істотно зросла чисельність груп поза сферою економічної діяльності (зокрема, військових і безробітних), застосування популярних раніше в соціоструктур- них дослідженнях класових схем, які базуються на відносинах зайнятості (зокрема, схеми Джона Ґолдторпа), є недостатнім. Більш релевантним інструментом стають схеми, які класифікують як зайняте, так і незайняте населення. Таким інструментом є, наприклад, Європейська соціально-економічна класифікація (European Socio-economic Classification -- ESeC) (Rose & Harrison, 2010) Детально про феномен олігархізації політичної влади в Україні та початок останніми роками процесу деолігархізації див.: (Рахманов, 2023). Детально про теоретичні та операціональні засади ESeC, її класові категорії і варіанти групування, розподіл ESeC-класів в Україні та низці європейських країн див.: (Симончук, 2018: сс. 137-141). Проте найновішим інструментом ідентифікації соціально-економічної позиції в міжнародних проєктах є оновлена версія ESeC -- Європейська класифікація соціально- економічних груп (European Socio-economic Groups Classification -- ESeG) (Meron et al., 2014). Однак вона ще не валідизована для України.. Ця схема має дворівневу структуру: рівень 1 утворюють 9 «класів», що охоплюють осіб, зайнятих тепер або в минулому, а рівень 2 -- базові «соціально-економічні групи», що охоплюють як усю робочу силу (10 «класів» та «інші активні групи»), так і групи поза ринком праці («неактивні») (табл. 2). ESeC можна застосовувати як інструмент конструювання класів і груп у певному масиві даних (що зараз є недоступним), а також як зразок їх групування (наприклад, позначати військових і безробітних як «інші активні» групи) Військовослужбовців і безробітних об'єднує те, що вони є частиною робочої сили, проте «потенційною», оскільки безпосередньо не задіяні у виробництві суспільних благ і наданні послуг. Так, згідно з методологічними поясненнями міжнародної і державної статистики, робочу силу утворюють зайняті та безробітні, а військовослужбовці входять до складу зайнятого населення як окрема професійна група (наприклад, серед 10 груп Міжнародного класифікатора занять ISCO-08 їх ідентифікують як групу 0). Водночас вони не потрапляють у класові схеми, на відміну від працівників поліції, прикордонних та інших цивільних воєнізованих служб..

українське суспільство соціально-групова динаміка

Таблиця 2 Дворівнева структура Європейської соціально-економічної класифікації

Джерело: ESeC наведено у спрощеному вигляді; детально див.: (Симончук, 2018: сс. 138-140).

Друга проблема стосується вибірки масових опитувань. Під час гарячої фази війни емпіричну перевірку виявлених вище трендів соціально-групової динаміки (зокрема, збільшення груп військових і безробітних, зменшення класу робітників) ускладнює перманентна трансформація ситуації щодо окупованих територій, міґрації всередині країни та за кордон. Проблема вибірки через невпинну рухливість і невизначеність генеральної сукупності обговорюється, наприклад, у (Головаха, Дембіцький, Макеєв, 2022) та на сайті КМІС у методичних коментарях щодо репрезентативності телефонних опитувань під час війни. Українські методологи досягли конвенції, що, попри зазначені проблеми, результати опитувань загалом зберігають репрезентативність і дозволяють досить надійно аналізувати суспільні настрої та практики населення.

Третя проблема -- відсутність фінансування масових опитувань для академічних потреб. Так, доступною емпіричною базою цього дослідження щодо воєнного часу є дані започаткованого співробітниками відділу соціальних структур Інституту соціології НАН України і фінансованого їхнім власним коштом проєкту-опитування «Соціальна нерівність: моніторинґ часів війни», які зібрані Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС). Цей моніторинґ вже мав три хвилі: 7-13 вересня 2022 року, 14-22 лютого та 29 вересня -- 9 жовтня 2023-го (N = 2000)¹. Для порівняння з довоєнним періодом використано узагальнені дані омнібусів КМІС 2021 року (N = 10 000) і моніторинґу Інституту соціології НАНУ 2021-го (N = 1800).

Дані трьох хвиль опитування, безумовно, є цінним ресурсом, проте здійснене на цій основі дослідження соціально-структурних трендів я розглядаю як «емпіричну розвідку» через певний методологічний компроміс. Адже соціальні класи ідентифіковано не за традиційною методикою конструювання їх за великою низкою змінних щодо зайнятості (професія, статус зайнятості та владні функції), а на підставі відповідей респондентів на одне (традиційне для КМІС) запитання про їхній основний вид діяльності (див. категорії у табл. 3). Соціальні групи згруповано за зразком ESeC у категорії економічно «активного» і «неактивного» населення, а перших ще й поділено на «класи зайнятого населення» (робітничий клас, середній клас і власники) та «інші активні» групи (військовослужбовці та безробітні).

Утім, попри зазначені обмеження, дослідження дало змогу з'ясувати, по-перше, наскільки дані соціологічних опитувань фіксують очікувані (описані теоретично й за даними офіційних джерел) тренди розподілу соціальних груп та їхніх соціально-демографічних характеристик (об'єктивний вимір), по-друге, чи мають ці тренди відображення у самооцінках українців щодо їхньої соціальної позиції (суб'єктивний вимір).

Об'єктивний вимір. Виявилося, що дані трьох хвиль опитування доволі адекватно відображають очікувану трансформацію соціально-групової структури впродовж повномасштабної війни. Так, співвідношення економічно активного і неактивного населення не змінилося, проте серед економічно активних груп мала місце суттєва динаміка (табл. 3 і рис. 1).

¹ Опитування проводили методом телефонних інтерв'ю з використанням комп'ютера (CATI) з дорослими (старшими за 18 років) громадянами України. До вибірки не включено мешканців територій, тимчасово не контрольованих владою України до 24.02.2022 (АР Крим, окремі райони Донецької та Луганської областей), а також громадян, які виїхали за кордон після 24.02.2022. Для компенсації відхилень від офіційних статистичних даних (Держстат на 01.01.2021) побудовано ваги. Авторка статті застосовувала їх для зважування масиву даних під час розрахунку показників.

Таблиця 3 Динаміка розподілу населення України за соціальними групами та класами (2021-2023), %

Джерела: дані омнібусу КМІС 2021 року та проєкту «Соціальна нерівність: моніторинґ часів війни» Інституту соціології НАНУ 2022-2023 років.

Службовці сектору оборони

Рисунок 1. Динаміка розподілу економічно активного населення України за соціальними групами і класами (2021-2023), %

Джерело: дані таблиці 3.

Наразі зафіксовано передбачувані флуктуації щодо групи безробітних: за перші пів року війни -- значиме (в 1,6 раза) збільшення питомої ваги безробітних (з 9,0% у 2021 році до 14,6% у вересні 2022-го), а далі кожні пів року -- зворотний рух на покращення ситуації (10,9% у лютому і 5,2% у вересні 2023-го). Проте в офіційних джерелах (див. вище) цей показник оцінювали значно вище -- до 30% працездатного населення у 2022 році та до 20% -- у 2023-му. Аналіз соціального портрету безробітних у кожній хвилі опитування виявив очікувані характеристики (які збігаються з даними офіційних джерел), зокрема станом на вересень 2023-го такі: безробітних більше серед жінок, ніж серед чоловіків (відповідно 6,5% і 4,0%); їх більше серед селян, ніж серед містян (7,5% і 4,5%); поміж переселенців, ніж територіально іммобільних -- тих, хто не змінював місце проживання від початку російсько-української війни (16,2% і 3,3%); серед людей сильно постраждалих від бойових дій Східного і Південного регіонів (10,6% і 8,5%), ніж Центрального і Західного (2,7% і 2,6%).

Дані також свідчать про значиме збільшення групи військовослужбовців -- з 2,6% у 2021 році до 3,1% у лютому і 4,4% у вересні 2023-го. Очікувано, що за віком вони більше представлені серед людей до 50 років (близько 5%), ніж осіб віком 50+ (2%). Щодо статі -- жінки становлять лише 3%. До слова, останніми роками (за даними з офіційних джерел) ґендерний склад цієї групи суттєво змінився -- від майже суцільно чоловічої до дедалі більшого представництва жінок. Якщо 2008-го в лавах ЗСУ їх було лише 1,8 тис., то після ухвалення 2018 року закону щодо забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків і жінок під час проходження військової служби, чисельність останніх постійно зростала і, за даними Міноборони, у грудні 2021-го становила близько 32 тис. (понад 12% від 246 тис. особового складу), а у липні 2022-го -- понад 50 тис. і в жовтні 2023-го -- 62 тис. (7,3% від 850 тис. чисельності ЗСУ).

Дані опитування також відображають низхідний тренд щодо робітничого класу, який є очікуваним наслідком як великих матеріально-інфраструктурних втрат індустріального сектору економіки, так і рекрутування до лав ЗСУ Частка працівників фізичної праці (в опитуваннях КМІС 'їх неможливо розвести за рівнем кваліфікації та індустріального чи сільськогосподарського сектору) поступово зменшувалася: з 31,4% у 2021 році до 28,1% у лютому і 22,6% у вересні 2023-го. До речі, цей клас тепер, як і завжди, характеризує ґендерний дисбаланс: за даними 2021-го, його частка була в 1,8 раза більша серед чоловіків, ніж серед жінок (38,1% і 21,5%), а за півтора року, у вересні 2023-го дисбаланс зберігався, проте послабився до 1,4 раза (25,3% і 18,5%), що очікувано через мобілізацію чоловіків, що триває. Реґіональний розподіл робітників, який 2021 року був рівномірним (приблизно 25%), зараз відображає вплив війни: через закриття або релокацію підприємств частка їх меншає у Східному, Південному і Центральному реґіонах (по 21%) та зростає у Західному (28%).

Щодо середнього класу (класів спеціалістів та службовців загалом) -- упродовж першого року війни його питома вага серед економічно активного населення залишалася сталою (39,8% 2021 року і 40,5% у лютому 2023-го), проте в наступні пів року, у вересні 2023-го вона значно зросла (до 49,3%) за рахунок спеціалістів. За статтю ці класи завжди характеризувалися як ґен- дерно сеґреґовані; особливо виразно контрастував високий рівень фемінізації класу спеціалістів в Україні (передусім серед учителів, лікарів, соціальних робітників) порівняно з ґендерним паритетом у західних країнах (детально див.: Симончук, 2018: сс. 94-96, 150-152). Дані вересня 2023-го свідчать, що серед чоловіків і жінок частка спеціалістів становила 30,5% і 44,3% відповідно, а службовців -- 9,1% і 16,0%, тобто ґендерна диспропорція відтворювалася попри масштабну вимушену міґрацію за кордон жінок працездатного віку (за оцінками експертів, 75% яких мають вищу освіту і, ймовірно, були працівниками кваліфікованої нефізичної праці). Відомо, що багато хто з вимушених міґранток зберігає місце роботи в Україні, працюючи віддалено (у пригоді стали добре відпрацьовані у період пандемії трудові онлайн практики), що дає їм змогу відтворювати свою соціальну позицію. Під час війни фіксується також реґіональна диспропорція представників середнього класу: їх значно більше у Центральному і Західному реґіонах (по 54%), ніж у Східному і Південному (по 44%); а також серед територіально іммобільних, ніж серед переселенців (60% і 40%).

Дані опитувань свідчать про хвилеподібну динаміку класів малих і середніх власників, адже їхня сумарна частка за перші пів року війни зменшилася (з 17,2% 2021-го до 14,1% у вересні 2022-го), а ще за пів року, у лютому 2023-го відновилася до 17,3% і далі зростала (до 18,5% у вересні 2023-го). Такі флуктуації відбувалися і серед підприємців з найманими працівниками (відповідно 9,1%, 7,8%,

8,7% і 9,7%), і серед зайнятих індивідуальною діяльністю (8,1%, 6,3%, 8,6% і 8,8%). Як і до війни, демографічний портрет цих класів різниться. За даними 2023-го, підприємці були й залишаються групою значно більшою мірою чоловічою, ніж жіночою (12,8% і 6,2%); вони частіше представлені у вікових групах до 40 років, ніж старших (12% і 8%); серед осіб з вищою освітою, ніж іншого освітнього рівня (13,5% і 3,5%); поміж містян, ніж селян (12% і 5%); територіально іммобільних, ніж переселенців (10% і 7%). Зайняті індивідуальною трудовою діяльністю менш суттєво різняться за статтю (10% і 7%) і місцем поселення (9,4% і 7,5%); доволі рівномірно (по 10%) представлені у середніх вікових групах і вдвічі менше (по 5%) у наймолодшій (до 30) і найстаршій (60+) та приблизно однаково -- серед груп за рівнем освіти; проте менше серед іммобільних, ніж серед переселенців (8% і 10%).

Суб'єктивний вимір. Соціологи традиційно досліджують не лише об'єктивний вимір соціально-групової структури, а й суб'єктивний (те, як люди визначають своє місце в суспільстві), а також зв'язок між цими вимірами. Ці питання вивчають як у часовій, так і в порівняльній перспективі (детально див.: Симон- чук, 2018, 2020). Зазвичай в Україні (подібно до інших типів країн) найбільш запитуваними у разі класової самоідентифікації Класова ідентичність фіксується на підставі закритого запитання «До якого класу Ви можете себе віднести?» через співвіднесення респондентом себе з однією з шести категорій (вищий клас, верхній середній, середній, нижній середній, робітничий і нижчий). є категорії «середній клас» та «робітничий клас», а крайні категорії -- «вищий» та «нижчий» клас -- використовують мало. Так, 2021-го, напередодні війни частка суб'єктивного робітничого класу становила 28,9%, а частка суб'єктивного середнього класу (представленого трьома категоріями-верствами -- верхнім середнім, середнім та нижнім середнім класами) -- 55,8%. При цьому розподіл за верствами істотно відрізнявся порівняно з іншими країнами: частки тих, хто ідентифікував себе з «верхнім середнім» і «середнім» класами, в Україні були меншими, ніж в західних та постсоціалістичних країнах.

Під час повномасштабної війни актуально з'ясувати, чи змінилися класові самооцінки паралельно зі зміною класового розподілу? З огляду на проблеми зайнятості та високий рівень безробіття, значні матеріальні втрати та зниження доходів логічно було очікувати збільшення частки людей, які ідентифікують себе з нижчим класом, і водночас зменшення -- з робітничим класом, а також зміни в розподілі верств у середньому класі (зменшення частки середнього і верхнього середнього класів на користь нижнього середнього). Всупереч цим гіпотезам розподіли класових ідентичностей серед економічно активного населення у 2021-му (довоєнному, проте ковідному році) та в лютому 2023-го (в першу річницю перебігу війни) виявилися доволі подібними, навіть із трендом на краще, адже зменшилася частка тих, хто вважав себе нижчим класом (з 5,7% до 4,0%) (табл. 4 та рис. 2). За наступні пів року, у вересні 2023-го, носіїв ідентичності «нижчий клас» ще поменшало -- до небувалих 2,5%, водночас різко збільшилася частка суб'єктивного «нижнього середнього класу» (до 23,9%) за рахунок зменшення частки «робітничого класу» (до 25,7%). Якщо останній тренд є очікуваним, то дані щодо самоідентифікації з нижчим класом спершу викликають подив і недовіру. Проте результати попередньої хвилі проєкту «Соціальна нерівність: моніторинґ часів війни» (вересень 2022-го), отримані за іншими методиками (самооцінки на підставі 10-щаблевої соціальної драбини і за 5-бальною шкалою матеріального добробуту), також свідчили про невелику (до 10%) частку тих, хто вважає себе нижчим класом (Симончук, 2022). Тож виглядає, ніби українці під час війни уникають неґативних самооцінок, свідомо демонструючи психологічну стійкість.

Таблиця 4Динаміка розподілу класових ідентичностей (2021-2023), %

Джерела: дані проєктів Інституту соціології НАНУ: моніторинґового опитування 2021 року і проєкту «Соціальна нерівність: моніторинґ часів війни» 2023-го.

Рисунок 2. Динаміка розподілу класових ідентичностей серед економічно активного населення України (2021-2023), %

Джерело: дані таблиці 4.

Висновки

Аналіз великого конґломерату публікацій з тематики «суспільство і війна» дозволив узагальнити теоретичні напрацювання попередників стосовно універсальних змін соціально-інституційної та групової структури, які зазвичай відбуваються у суспільствах під час і після війни. Це є спробою розбудови концепції впливу повномасштабної війни на соціальну структур щодо певного «випадку» -- суспільства, яке є жертвою аґресії, а не аґресором.

З'ясовано низку деструктивних передумов (централізація влади, мілітаризація економіки, матеріальні та людські втрати, міґрація за кордон і всередині країни, окупація територій), через які Україна швидко набула характерних рис соціальної структури воєнного стану (насамперед, збільшення груп військових, працівників оборонного сектору, безробітних), а також низку конструктивних передумов (ефективність тандему держави та армії, покращення геополітичної позиції країни, міжнародна допомога і створення гібридної економіки, яка спирається на локальні та світові ресурси, численні державні програми підтримки бізнесу, високий рівень цифровізації трудових практик), які сприяли покращенню ситуації зайнятості та відтворенню соціального статусу більшості громадян, а загалом -- високій мірі стійкості соціально-групової структури українського суспільства.

Результати емпіричного дослідження на підставі як офіційних джерел, так і даних соціологічних опитувань свідчать, що за півтора року війни відбулися істотні соціоструктурні зміни серед економічно активного населення, проте не лінійні, а з певними флуктуаціями. Найбільш швидка і суттєва трансформація під тиском названих вище деструктивних передумов фіксувалася у перші пів року (з лютого по вересень 2022-го), проте навіть у цей період війна не мала тотального руйнівного впливу -- соціально-групова структура (і в об'єктивному, і в суб'єктивному вимірах) значною мірою зберігала стійкість. Упродовж наступного року (з вересня 2022-го по вересень 2023-го) завдяки зазначеним вище сприятливим умовам відбувалося поступове відновлення і переструктуруван- ня заняттєвих і, водночас, соціальних позицій.

Узагальнюючи увесь корпус залучених даних, констатуємо, що за пів року великої війни у складі економічно активного населення відбулося істотне збільшення двох груп (військовослужбовців і безробітних), які перебувають поза сферою економічної діяльності: за офіційними джерелами -- втричі (сумарно з 11% у 2021-му до 36% у вересні 2022-го), а за даними опитувань -- у півтора раза (з 12% до 17% відповідно). Проте наступного року фіксувався зворотний тренд -- за рахунок скорочення безробітних. Серед зайнятих вплив війни відчули представники майже всіх професійних груп і соціальних класів. Найочевиднішими були низхідні процеси у робітничому (насамперед, індустріальному) класі -- як через втрати промислових об'єктів і робочих місць, так і через мобілізацію 'їхніх представників до лав ЗСУ Середній клас потерпав передусім через міґрацію за кордон висококваліфікованих жінок, проте завдяки високому рівню цифровізації цієї сфери та онлайн зайнятості професійний і соціальний статус великої частки з них відтворювався. Класи великих, середніх і малих власників зазнали значних втрат, проте з часом відновлювалися завдяки державним програмам і високому рівню адаптивності. Вперше в сучасній історії України частину великих власників за офіційно встановленими ознаками визначено як олігархів і взято під контроль держави та громадськості.

Щодо суб'єктивного виміру соціально-групового розподілу -- дані свідчать про стійкість класових самооцінок. Головне -- всупереч очікуванням, не відбулося збільшення частки суб'єктивного нижчого класу, тобто під час надзвичайних подій попри очевидні об'єктивні втрати у добробуті та зайнятості українці уникають неґативних самовизначень. Водночас у вересні 2023-го зафіксовано очікуваний тренд на зменшення частки людей, які визначають себе як «робітничий клас».

Очікування і прогнози. Подальша соціально-групова динаміка залежатиме від певного розвитку подій. За несприятливих умов (продовження інтенсивних воєнних дій, збільшення числа мобілізованих, подальших людських і матеріальних втрат, зростання потоків міґрації, зменшення міжнародної допомоги) ймовірними є значне збільшення груп економічно неактивного населення, зокрема осіб (військових і цивільних) з інвалідністю, та «інших» економічно активних груп (військовослужбовців і безробітних) й, відповідно, подальше скорочення і переструктурування різних груп зайнятого населення. У такому разі очікування щодо неґативної динаміки класових ідентичностей українців (зростання частки суб'єктивного нижчого класу і зменшення робітничого і середнього) стануть реальністю.

За сприятливих умов (завершення війни у найближчі рік-два, повернення з-за кордону значної частки міґрантів¹, швидкі темпи відбудови економіки, зокрема завдяки ресурсній допомозі колективного Заходу в межах «Програми з відновлення України») поступово відбуватиметься скорочення «інших активних груп» (шляхом демобілізації особового складу ЗСУ та працевлаштування безробітних За даними Центру економічної стратегії на вересень 2023 року майже половина українських біженців за кордоном (3,3 млн з 6,7 млн) можуть не повернутися додому (https://www.epravda. com.ua/publications/2023/09/11/704143/). За прогнозами Національного банку України, високий рівень безробіття зберігатиметься ще кілька років (2023-го -- 27%, 2024-го -- 18%), тобто буде майже вдвічі вищим за передвоєнний (2021-го -- 10,3%). Для порівняння: досі найгіршим (17%) цей прогноз був у другому кварталі 2021-го під час пандемії коронавірусу. Отже, очікується, що вплив війни на ринок праці буде набагато відчутнішим за COVID-19. До речі, про досвід різних країн щодо повоєнного відновлення економіки див.: (Оприщенко, 2022)., зокрема через «Армію відновлення країни») і, відповідно, зростатимуть різні групи зайнятого населення. Зокрема, робітничий клас відтворюватиметься разом з деокупацією і відбудовою промислових та громадських об'єктів, інвестиціями в індустріальну галузь, де оборонний сектор ще довго буде домінувати. Згідно з намірами уряду стимулювати модернізацію і розвиток тих галузей, які мають високу додану вартість Прем'єр-міністр Денис Шмигаль під час Київського міжнародного економічного форуму в жовтні 2023 року назвав шість галузей, які стануть основою економіки України після війни: військово-промисловий комплекс, аґрарна галузь, енергетика, ІТ, будівництво та машинобудування (https://www.epravda.com.ua/news/2023/10/12/705416/)., можна очікувати на формування нових груп робітничого класу, передусім кваліфікованих робітників оборонних та переробних підприємств. Одним із надійних каналів цього процесу є реалізація програм перенавчання та анонсованої 2022 року реформи системи професійно-технічної освіти.

Середній клас (через його високу галузеву і професійну гетерогенність точніше говорити «середні класи») очікує як збільшення, так і переструктуруван- ня. Їхня частка зростатиме, оскільки, на думку експертів, економіка країни продовжить структурно змінюватись у бік сектору послуг (за прогнозами, його питома вага зросте з 54% у 2021 році до 65% у 2030-му). Очікуваним є бурхливий розвиток сфери інформаційних технологій: число ІТ-працівників має збільшитися з 250 тис. до 500 тис. у найближчі три роки. Кількісні та структурні зміни відбуватимуться і в приватному, і в державному секторі. В останньому передбачають різноспрямовані процеси. Так, реформа державної служби, метою якої є оптимізація зайвих або застарілих функцій держави та переведення багатьох з них у цифровий формат, має призвести до суттєвого скорочення надлишкового бюрократичного апарату. Водночас держава стимулюватиме відтворення і модернізацію соціальної сфери (освіти, культури, охорони здоров'я), зокрема з метою забезпечення необхідних стандартів життя для повернення біженців та заробітчан. Серед очікуваних позитивних змін -- подолання характерної для працівників бюджетної сфери неузгодженості освітньо-професійного і економічного статусів (що є причиною депривації серед представників середнього класу), а також дефемінізація класу професіоналів.

Класи малих і середніх власників, за умов забезпечення державою рівних і прозорих умов ведення бізнесу, збереження чи навіть розширення ринків збуту, реалізації численних програм державної підтримки відновлять свою чисельність і притаманний їм до війни більш високий, порівняно з іншими класами, економічний та соціальний статус і проактивну громадянську позицію. Клас олігархів втрачатиме свої привілеї та домінувальний вплив на економіку і завдяки закладеним у законі про деолігархізацію критеріям перебуватиме під державним і громадським контролем, що може призвести до зниження соціального напруження, гостроти сприйняття українцями нерівності в суспільстві та загалом до становлення в Україні соціально-економічної моделі «капіталізму без олігархів».

Отже, повоєнна соціальна структура може еволюціонувати в суспільно про- ґресивному напрямку завдяки деолігархізації (трансформації соціального порядку до більш справедливого розподілу ресурсів і реального впливу всіх класів на політичні процеси), дебюрократизації (оптимізації кількості державного апарату, пришвидшення розвитку цифрової держави), новому етапу індустріалізації на основі високотехнологічних галузей (структурна модернізація робітничого класу), всеохопній цифровізації та розширенню сфери послуг (збільшення гетерогенного середнього класу, локалізованого як у приватному секторі економіки, так і в державному), лібералізації й підтримці економічної ініціативи (зростання класів малих і середніх власників).

Завдання для моніторинґу. Для подальшого розвитку теоретичних і методологічних засад соціології соціальної структури в умовах надзвичайних подій необхідним є накопичення емпіричних даних щодо впливу війни на прояви соціальної стратифікації, зокрема соціально-груповий розподіл, сприйняття українцями соціальної нерівності, моделі суспільства і власної позиції в ньому. Подальший моніторинґ динаміки соціально-групової структури потребує поповнення колекції різноманітних даних як офіційної статистики щодо зайнятості, так і соціологічних опитувань (зокрема, проєкту «Соціальна нерівність: моніторинґ під час війни» з регулярними хвилями кожні пів року) та глибинних інтерв'ю. У разі участі України 2024 року в Європейському соціальному дослідженні (ESS) буде отримано шанс з'ясувати, наскільки суттєво соціально-групова структура українського суспільства часів війни відрізняється від європейських суспільств у стані миру. Крім того, відкриється можливість для валідизації та застосування у вітчизняних дослідженнях схеми ESeG як новітнього міжнародно гармонізованого інструменту ідентифікації соціальних класів і груп.

Джерела

Баришполець, М. (2021). Соціальна структура українського суспільства часів Другої світової війни на сторінках «Енциклопедії Українознавства». Сторінки воєнної історії України: Збірник наукових статей, вип. 23 (сс. 8-29). Київ: Інститут історії України НАН України.

Гладун, О. М., Кулик, Н. В., Рудницький, О. П. (2018). Україна, держава: чисельність, склад і рух населення. У В. А. Смолій та ін. (ред.), Енциклопедія історії України. Кн. 1: Україна-- Українці. Київ: Інститут історії України НАН України, Наукова думка. Взято з: http://www. history.org.ua/?termin=1. 3. 2.

Головаха, Є., Дембіцький, С., Макеєв, С. (2022). Вступ. Соціологія надзвичайності. В Є. Го- ловаха (ред.), С. Макеєв (ред.), Українське суспільство в умовах війни: 2022 рік (сс. 15-24). Київ: Інститут соціології НАН України.

Дембіцький, С. (2023). Особливості громадської думки та її вивчення в Україні під час війни. В Є. Головаха (ред.), С. Макеєв (ред.), Українське суспільство в умовах війни: 2023 рік (сс. 15-44). Київ: Інститут соціології НАН України.

Іваненко, О. (2022). Ринок праці і зайнятість під час війни: стан та перспективи. Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 4, 56-75.

Іващенко, О. (2022). Бізнес у воєнний час: структурування і практики виживання. В Є. Головаха (ред.), С. Макеєв (ред.), Українське суспільство в умовах війни: 2022 рік (сс. 151-160). Київ: Інститут соціології НАН України.

Крижний, С. (2016). Цивільний колабораціонізм. Спроба соціологічного аналізу (Харків під час окупації 1941-1943 рр.). Харків: Акта.

Куценко, О. (2022). Чекаю на появу нового класу інформаційно-цифрової епохи. Круглий стіл “Українське суспільство після перемоги”. Інститут соціології НАН України. Взято з: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3527305-ak-vijna-zminue-ukrainske-suspilstvo.html.

Лаас, Н. (2008). Соціальна стратифікація радянського суспільства: концептуальні пошуки в англомовній історіографії другої половини ХХ - початку ХХІ ст. В Україна ХХ ст.: Культура, ідеологія, політика (сс. 104-117). Київ: Інститут історії НАН України.

Лисенко, О. Є., Перехрест, О. Г. (2011). Відродження аграрного сектору економіки у 19431945 pp. У В. М. Литвин та ін. (ред.), Економічна історія України: Історико-економічне дослідження: в 2 т. (т. 2, сс. 348-353). Київ: Ніка-Центр.

Лисенко, О. Є., Ветров, І. Г., Дубик, М. Г., Перехрест, О. Г. (2011). Економіка України під час Другої світової війни (1939-1945). У В. М. Литвин та ін. (ред.), Економічна історія України: Історико-економічне дослідження: в 2 т. (т. 2, сс. 321-401). Київ: Ніка-Центр.