В'їзний туризм в Україні

Попри вказані недоліки Закон України "Про туризм" став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу нормативно-правових джерел, який складають закони України, Укази Прездента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності. Відносини в галузі туризму регулюються адміністративним, цивільним, господарським, міжнародним та іншими галузями права.

До нормативно-правових актів загального характеру, що регулюють відносини в галузі туризму, можна віднести Закони України:

- "Про захист прав споживачів", що є основою державного регулювання безпеки товарів і послуг з метою захисту людини, її майнового та природного середовища;

- "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті";

- "Про страхування";

- "Про рекламу";

- "Про державний кордон України";

- "Про охорону навколишнього природного середовища";

- "Про правовий статус іноземців";

- "Про підприємництво";

- "Про підприємства в Україні";

- "Про охорону культурної спадщини";

а також постанови Кабінету Міністрів України:

- "Про Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію";

- "Про затвердження Правил оформлення іноземцям віз для в'їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду через її територію" та інші.

Майнові відносини в галузі туризму, засновані на рівності, автономії свободи і майновій самостійності їх учасників, регулюються Цивільним та Господарським кодексами України з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про туризм".

До норм спеціального законодавства, котрі регулюють туристичну діяльність в Україні, належать:

1. Закон України від 5.10.2000р. №2026-ІІІ "Про курорти".

2. Указ Президента України від 10.08.1999р. № 973/99 "Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року".

3. Указ Президента України від 21.09.1998р. № 1047/98 "Про день туризму".

4. Указ Президента України від 02.03.2001р. № 127/2001 "Про підтримку розвитку туризму в Україні".

5. Указ Президента України від 22.11.2001р. № 1132/2001 "Про реорганізацію державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України".

6. Указ Президента України від 14.12.2001р. № 1213/2001 "Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму".

7. Постанова Кабінету Міністрів України (далі ПКМУ) від 12.07.2005р. № 564 "Про утворення Державної служби туризму і курортів".

8. ПКМУ від 21.12.2005р. № 1251 "Про затвердження Порядку організації виїзду дітей за кордон на відпочинок та оздоровлення".

9. ПКМУ від 13.02.2006р. № 132 "Про затвердження Положення про Державну службу туризму і курортів".

10. ПКМУ від 12.05.2004р. № 612 "Про затвердження Програми розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004-2010 роках".

11. ПКМУ від 15.05.2003р. № 727 "Про затвердження Типових положень про управління (відділ) з питань туризму і курортів обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації та про відділ з питань туризму і курортів районної, районної у м.Києві та м.Севастополі державної адміністрації".

12. ПКМУ від 29.01.2003р. № 133 "Про затвердження Програми розвитку Криму як цілорічного загальнодержавного та міжнародного курортно-рекреаційного і туристичного центру".

13. ПКМУ від 29.04.2002р. № 583 "Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки".

14. ПКМУ від 29.04.1999р. № 728 "Про заходи подальшого розвитку туризму".

15. ПКМУ від 05.01.1998р. № 9 "Про Комплексну програму соціально-економічного розвитку Великої Ялти як курорту загальнодержавного значення".

16. Наказ Державної туристичної адміністрації України від 06.06.2005р. № 50 "Про затвердження Порядку оформлення ваучера на надання туристичних послуг та його використання".

17. Наказ Державної туристичної адміністрації України від 24.09.2004р. № 83 "Про затвердження Положення про порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу фахівцям туристичного супроводу".

18. Наказ Міністерства освіти і науки України від 11.05.2004р. № 379 "Про затвердження Положення про Всеукраїнську координаційно-методичну раду з питань розвитку дитячо-юнацького туризму, краєзнавства й екскурсій".

19. Наказ Державної туристичної адміністрації України, Державного комітету статистики України від 12.11.2003р. № 142/394 "Про затвердження Методики розрахунку обсягів туристичної діяльності".

20. Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державної туристичної адміністрації України від 14.11.2002р. №121/83 "Про затвердження Порядку контролю за додержанням ліцензійних умов провадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності".

21. Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України від 17.01.2001р. № 7/62 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності".

22. Наказ Міністерства освіти України від 06.04.1999р. № 96 "Про затвердження Правил проведення туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю України".

23. Наказ Державного комітету України по туризму від 10.07.1996р. №33 "Про затвердження Положення про пошуково-рятувальні служби суб'єктів туристичної діяльності, що спеціалізуються на організації туристичних подорожей з використанням активних форм пересування туристів" та інші [10].

Подальший розвиток законодавчої бази розвитку туризму, зокрема, в'їзного, необхідно здійснювати на комплексній основі, брати до уваги всі аспекти законодавства, що стосуються інших секторів, таких як транспорт, зайнятість, охорона здоров'я, сільське господарство, зв'язок та ін.

Необхідним вважається також прийняття законів, які забезпечать ефективне функціонування галузі: "Кодексу туризму", "Концепції розвитку українських курортів", а також внесення окремих поправок до законів України "Про туризм", "Про місцеве самоврядування" (щодо функцій органів місцевого самоврядування в галузі туризму) тощо.

2.5 Прикордонно-митний та візовий режим

Особливості прикордонно-митного та візового режимів є надзвичайно важливим фактором розвитку в'їзного туризму, адже проходження митних процедур та дотримання інших формальностей є обов'язковими для тих, хто перетинає кордон і в'їжджає на територію іншої держави з будь-якою не забороненою законом метою, у тому числі, і туристичною. Від того, наскільки легко отримати візу, наскільки спрощені митні процедури для туристів, скільки часу вони тривають та інших обставин, пов'язаних з особливостями прикордонно-митного і візового режимів, залежить в певній мірі і кількість туристів, що прибувають в Україну та кількість країн, які вони представляють. Від цього ж залежать умови і швидкість роботи туроператорів.

Правове регулювання порядку в'їзду іноземців в Україну, перебування на її території та виїзду з неї регулюється законами України "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 р. № 1777-ХІІ, "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р. № 3929-ХІІ, а також відповідними постановами Кабінету Міністрів України та Митним кодексом України.

Згідно Закону України "Про державний кордон" останній визначається як лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр і повітряного простору, а його захист є невід'ємною складовою забезпечення національної безпеки. Він провадиться шляхом організації ряду заходів політичного, організаційно-правового, дипломатичного, економічного, прикордонного, природоохоронного, санітарно-карантинного, екологічного, технічного характеру [13].

Ці заходи визначають порядок перетинання державного кордону, яке здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон у пунктах пропуску. Їх перелік встановлюється Кабінетом міністрів України відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України. Пунктом пропуску через державний кордон України називається спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна [13]. Повітряні судна перетинають державний кордон України у спеціально виділених повітряних коридорах, а морські та річкові судна - в місцях, визначених відповідними законами, постановами та правилами.

Особи, транспортні засоби, вантажі та інше майно, що перетинають державний кордон України, в обов'язковому порядку підлягають прикордонному і митному контролю. У відповідних випадках здійснюється санітарно-карантинний, ветеринарний, фітосанітарний контроль та контроль за вивезенням з території України культурних цінностей. Контроль організується і здійснюється у встановленому законодавством України порядку [13].

Пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється прикордонними військами України. Режим пропуску через державний кордон України визначається згідно з законодавством України компетентними органами за погодженням з прикордонними військами України. За порушення або спробу порушення прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску встановлюється кримінальна, адміністративна або інші види відповідальності.

Порядок в'їзду іноземних громадян в Україну, їх виїзд, а також транзитний проїзд регулюється "Правилами в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р № 1074 [14]. Згідно цих правил в'їзд в Україну та виїзд з України іноземців може здійснюватися за паспортним документом і за наявності відповідної візи, якщо інший порядок перетинання кордону не встановлено законодавством України.

Громадяни держав, з якими Україною укладено міжнародні договори про взаємні безвізові поїздки, в'їжджають в Україну за дійсним паспортним документом. На 1 січня 2009 р. такі договори існують з Російською Федерацією, Білоруссю, Молдовою, Грузією та іншими країнами СНД. Громадяни Австрії, Бельгії, Болгарії, Ватикану, Великобританії, Греції, Данії, Естонії, Ірландії, Ісландії, Італії, Канади, Кіпру, Латвії, Литви, Ліхтенштейну, Люксембургу, Монако, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, Португалії, Румунії, Сан-Марино, Словаччини, Словенії, США, Угорщини, Фінляндії, Франції, Чехії, Швейцарії, Швеції, Японії теж можуть в'їжджати в Україну без віз, якщо термін їх перебування в Україні не перевищить 90 діб. Це надзвичайно сприятливий фактор розвитку в'їзного туризму, тим більше, що у списку - країни, які є найбільшими постачальниками туристів у світі.

Правила оформлення іноземцям віз для в'їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду через її територію затверджено постановою Кабінету Міністрів від 20 лютого 1999 р. № 227. Згідно цих Правил, віза - це позначка у паспортному документі, що засвідчує право іноземця або особи без громадянства на в'їзд в Україну і транзитний проїзд через її територію [15]. Візи залежно від мети поїздки поділяються на типи, що позначаються літерним кодом:

1) дипломатична (Д);

2) службова (С);

3) ділова (Б);

4) для працівників рятувальних служб (Л);

5) студентська (О);

6) для науковців (Н);

7) для працівників засобів масової інформації (М);

8) для представників гуманітарних місій (Г);

9) для представників релігійних місій (Р);

10) для в'їзду з метою культурного та спортивного обміну (К);

11) для в'їзду з метою туризму (Т);

12) приватна (П);

13) імміграційна (ІМ);

14) для обслуговуючого персоналу транспортних засобів міжнародного сполучення (ОП);

15) транзитна (ТР).

У візовій кольоровій етикетці, що приклеюється на візову сторінку паспортного документа іноземця, зазначається термін, протягом якого іноземець або особа без громадянства може в'їхати та перебувати в Україні чи здійснити транзитний проїзд через її територію. Залежно від періоду дії візи поділяються на короткотермінові (до 6 місяців) та довготермінові (від 6 місяців до 5 років). Термін дії віз залежить від їх типу. Візи типу Д та М видаються на весь період акредитації, термін дії віз типу "Б", "Л", "Н", "Р", "Г", "К", "ОП" - не більше 1 року, візи типу "Т" видаються на термін до 6 місяців.

В залежності від кратності використання та кількості осіб розрізняють разові, дворазові, багаторазові та колективні візи.

Для оформлення відповідного типу візи в дипломатичні представництва чи консульські установи України за кордоном подаються необхідні документи, що підтверджують характер поїздки. Так, для приватної візи це - запрошення встановленого зразка, для туристичної - документи, що підтверджують туристичний характер поїздки. У разі потреби працівник дипломатичного представництва чи консульської установи може затребувати інші документи, що уточнюють мету поїздки іноземця, або запросити його для додаткової співбесіди.

Підставами для відмови іноземцю або особі без громадянства в оформленні візи можуть бути [14, 15]:

- загроза інтересам безпеки держави або охорони громадського порядку;

- забезпечення охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

- подання для оформлення візових документів свідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;

- несплата консульського збору за оформлення візи;

- відсутність страхового полісу встановленого законодавством України зразка;

- наявність фактів порушення законодавства України під час попереднього перебування на її території;

- невідповідність паспортного документа встановленому зразку;

- відсутність коштів на перебування в Україні;

- відсутність документів про обстеження на вірус імунодефіциту людини (у разі оформлення в'їзду в Україну на термін понад 3 місяці);

- некоректна поведінка під час звернення до дипломатичного представництва чи консульської установи України щодо оформлення візи, вияв неповаги до України тощо;

- якщо від дати попередньої відмови минуло менше 1 року.

У разі відмови в оформленні візи мотиви такого рішення заявникові можуть не пояснюватися.

Віза також може бути анульована під час проходження прикордонного контролю при в'їзді в Україну, якщо іноземець або особа без громадянства перебуває у списку осіб, яким, згідно законодавства України, заборонено в'їзд на її територію, або порушує порядок перетинання державного кордону, митні правила, санітарні норми або не виконує законних вимог посадових осіб, які здійснюють відповідний контроль у пункті пропуску через державний кордон.

Віза може бути анульована під час перебування іноземця на території України у разі виявлення факту подання ним під час оформлення візи свідомо неправдивих відомостей або підроблених документів чи визнання особи, згідно із законодавством України, небажаною для перебування в Україні.

При отриманні візи або проходженні іноземцями, для яких встановлено безвізовий режим перетинання кордону, паспортного контролю перевіряється наявність у них страхового полісу, який повинен визнаватися дійсним на території України. Окрім цього, іноземець, що тимчасово перебуває в Україні, повинен обов'язково придбати страховий поліс (сертифікат) Державної акціонерної страхової компанії "Укрінмедстрах", що гарантує оплату екстреної медичної допомоги. Такий порядок страхування іноземців було встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1997 р. № 79 "Про затвердження порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, що тимчасово перебувають на території України" [16]. Перелік видів захворювань і станів іноземців, які потребують екстреної медичної допомоги, затверджено Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 липня 1997 р. №225.

Згідно Закону України "Про правовий статус іноземців" іноземні громадяни мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією [17]. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом міністрів України, зареєструвати свої національні паспорти або документи, які їх замінюють, і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування. Паспортні документи туристів реєструються у пункті пропуску через державний кордон посадовою особою Державної прикордонної служби. Така реєстрація включає в себе проставляння в паспортному документі відмітки "В'їзд" ("Виїзд"), занесення відомостей про іноземця і його паспортних даних до відповідного реєстру. Туристи, що здійснюють круїз, звільняються від необхідності реєстрації паспортних документів [14].

При перетинанні державного кордону одночасно здійснюється і перетинання митного кордону України. Як правило, він збігається з державним кордоном, за винятком меж території спеціальних митних зон. Перетин митного кордону України супроводжується реалізацією дій, які в сукупності становлять сутність митної справи: переміщенням через митний кордон України товарів і транспортних засобів, проведенням процедури митного контролю та оформлення, справлянням податків і зборів, вживанням заходів, спрямованих на боротьбу з контрабандою та порушеннями митних правил. Виключну компетенцію у веденні митної справи мають органи Митної служби України. Її діяльність здійснюється на основі Митного кодексу (МК) України, затвердженого у листопаді 2002 р. [18].

Обов'язок турагента, який здійснює продаж туристичних путівок, та представників туроператора, які працюють в місцях надання туристам послуг, попередити туристів про предмети, ввіз/вивіз яких за межі держави заборонений або обмежений. Це допоможе уникнути багатьох проблем на кордоні, що можуть виникнути через незнання туристами митних правил країни, куди вони їдуть.

Згідно ст. 40 МК митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України. На основі міжнародних угод на митному кордоні України може проводитися спільний митний контроль разом з митними органами сусідніх держав. Порядок проведення митного контролю визначається Кабінетом Міністрів України у відповідності з нормами МК. Кабінетом Міністрів України визначаються також зони митного контролю, входити і заходити до яких можна лише з дозволу представників митних органів. Особливості пропуску і оподаткування товарів, що перетинають державний кордон, викладені у ст. 247-254 МК. Для товарів, що необхідні для особистого користування, передбачена спрощена схема переміщення. Наприклад, без мита можна ввезти або вивезти особистий одяг, засоби гігієни, особисті ювелірні прикраси, фото-, кіно-, радіо-, відеоапаратуру, портативний телевізор, спортивне спорядження, риболовні снасті, спорядження для підводного плавання, велосипеди, байдарки і т.ін.

Згідно ст. 250 МК оподаткуванню при вивезенні не підлягають товари:

- загальна вартість яких не перевищує 200 євро. Для підтвердження необхідно мати чеки, квитанції. За відсутності таких, оцінку здійснює сама митниця;

- предмети, які вивозяться або пересилаються у зв'язку з виїздом на постійне проживання;

- предмети, які входять у склад спадщини;

- товари, які були тимчасово вивезені із зобов'язанням повернення;

- предмети, отримані іноземцями у вигляді призів, нагород, за участь у змаганнях, конкурсах, фестивалях, що проводились на території України;

- предмети особистого користування;

- спиртні напої, тютюнові вироби та кава в обмеженій законом кількості.

При вивезенні необхідно мати дозвіл на:

- художні твори, культурні та історичні цінності (картини, скульптури і т.п) - видається Міністерством культури і туризму України;

- товари та інші предмети, які підлягають ветеринарному, екологічному, санітарному або фітосанітарному контролю - пропускаються після проведення такого контролю відповідними службами.

Забороняється вивіз:

- предметів і товарів, на які встановлено державні дотації, окрім предметів особистого користування;

- предметів і товарів промислового призначення;

- дорогоцінних металів і каміння, виробів з них, культурних цінностей з метою відчуження;

- сильнодіючих отруйних, радіоактивних, вибухонебезпечних речовин, які можуть завдати шкоди здоров'ю або загрожувати життю населення та тваринного світу;

- анульованих цінних паперів.

Згідно митних правил, затверджених Верховною Радою України у 1996 р., валюта України пропускається через кордон за умови подання митних декларацій на вивезення цієї валюти з України. В інших випадках валюта України вилучається і передається у власність держави.

На території України діють певні правила щодо ввезення іноземної валюти. Сума до 10000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті, перерахованої по курсу, встановленому Національним банком України, може ввозитись без документів, що підтверджують джерела походження цієї валюти. На ввезення суми від 10000 до 50000 доларів США або еквіваленту цієї суми в іншій іноземній валюті, враховуючи платіжні документи і подорожні чеки, іноземці (нерезиденти) повинні подати митні документи і заяву на ввезення валюти готівкою із зазначенням мети ввезення. На ввезення валюти в сумі, яка перевищує 50000 доларів США, потрібен спеціальний дозвіл Національного банку України.

Вивезення за межі України валюти України, іноземної валюти, цінних паперів регулюється такими правилами:

- нерезиденти України можуть вивезти валюту України, задекларовану в сумі до 85 грн.;

- без задекларування можна вивезти іноземну валюту в сумі до 3000 дол. США чи еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на одну особу незалежно від віку;

- безперешкодно пропускається валюта, яка була раніше ввезена в Україну (впродовж 1 року), що підтверджується належним чином оформленою митною декларацією.

Для здійснення митного контролю туристи надають митну декларацію встановленого зразка. При проїзді автотранспортом надається також технічний паспорт, путівка, ліцензія, дозвіл і т.д.

Згідно ст. 55 МК з метою перевірки законності перетинання держкордону товарів і транспортних засобів митний орган має право на проведення їх огляду. Ця процедура може бути проведена за рішенням керівника митного органу або його заступника і обов'язково в присутності їх власника.

На підставі ст. 56 МК, якщо є причина вважати, що в ручній поклажі або в багажі туриста, що перетинає державний кордон, перевозяться товари і речі незадекларовані або заборонені, то митниця має право здійснити огляд, а у випадку необхідності - і перегляд ручної поклажі і багажу та їх розпакування у присутності власника.

Згідно ст. 56 МК за письмовою постановою митного органа може бути проведена виключна форма митного контролю - особистий огляд, якщо є підстави вважати, що громадянин, котрий перетинає кордон, переховує предмети контрабанди або товари, які перевозяться з порушенням або заборонені для перевезення. Перед початком такого огляду посадова особа митниці повинна подати громадянину письмову постанову керівника митниці або його заступника, ознайомити громадянина з його правами та обов'язками під час проведення такого огляду і запропонувати добровільно віддати приховані речі або товари. Особистий огляд проводиться в ізольованому приміщенні, яке відповідає санітарно-гігієнічним вимогам, посадовою особою митниці однієї статі з тим, кого оглядають, і в присутності не менше ніж двох понятих такої ж статі. Понятими запрошуються особи, не зацікавлені в результатах огляду, ними не можуть бути родичі того, кого оглядають, або працівниками митниці. Доступ інших осіб в приміщення, де проводиться огляд, виключається. Обстеження органів тіла громадянина, що оглядається, проводиться лише медичними працівниками. Після проведення особистого обстеження складається протокол встановленої форми, який підписується посадовою особою митниці, яка проводила огляд, понятими, що були присутні при цьому, а у випадку обстеження медичним працівником - також цим працівником. Громадянин, який проходив огляд, має право зробити письмову заяву в такому протоколі. Копія протоколу видається тому, кого оглядали.

Для здійснення митного контролю в порядку, встановленому законодавством України, можуть бути використані технічні і спеціальні засоби, безпечні для життя і здоров'я громадян, тварин і рослин, і які не можуть завдати шкоди товарам або транспортним засобам. Може також застосовуватись спрощений митний контроль для тих громадян, у т.ч. туристів, які провозять товари або речі, що не підлягають декларуванню і оподаткуванню, і які не відносяться до заборонених чи обмежених для перевезення через кордон. Цей вид контролю застосовується, як правило, там, де обладнані зони (коридори) спрощеного митного контролю. Громадяни, які проходять через ці "зелені" коридори, звільняються від представлення митної декларації. Але це не означає звільнення їх від обов'язкового виконання порядку переміщення товарів і речей через митний кордон України. Предмети, валюта і цінності, що підлягають декларуванню, але не були вказані в декларації, а знайдені під час митного контролю, вважаються контрабандою. Те ж стосується предметів, не задекларованих усно.

За порушення митних правил ст. 322 МК передбачено такі покарання:

- попередження;

- штраф (в залежності від виду порушення) до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- конфіскація товарів і транспортних засобів пересування.

Ст. 88 Кодексу України "Про адміністративні порушення" передбачає відповідальність громадян (штраф від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) за незаконне вивезення з України або ввезення на її територію об'єктів тваринного або рослинного світу, у тому числі, зоологічних і ботанічних колекцій, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України.

Правила переміщення речей, товарів, валюти через державний кордон України можуть змінюватись, як і в інших країнах, в залежності від економічної ситуації в країні.

Іноземці, які тимчасово перебувають в Україні, можуть проживати в готелях або в інших місцях. Приймати іноземців можуть зареєстровані в установленому порядку українські, спільні чи іноземні підприємства, установи й організації, а також фізичні особи, які постійно або тимчасово проживають в Україні. Юридичні і фізичні особи, які приймають іноземців, забезпечують роз'яснення їм прав, свобод і обов'язків, передбачених законодавством України, ведуть відповідний облік цих осіб, а також несуть відповідальність за своєчасне оформлення документів на право їх перебування на території і виїзд з України після закінчення визначеного терміну їх перебування. У разі, коли іноземець та особа без громадянства прибув на запрошення однієї організації, інша організація за письмовим дозволом тієї установи, де зареєстрований паспортний документ іноземця (органів внутрішніх справ або Міністерства закордонних справ), має право приймати іноземця в Україні по своїй лінії, при цьому вона виконує стосовно до нього ці ж обов'язки і несе відповідальність. При цьому туроператорам та іншим організаціям, що надають послуги туризму, треба мати на увазі, що згідно "Правил в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію" юридичні і фізичні особи не мають права приймати іноземців та осіб без громадянства, які незаконно в'їхали в Україну, втратили підстави для подальшого перебування в Україні або пред'явили документи, оформлені з порушенням цих Правил, та надавати їм послуги [14].

Під час перебування іноземця на території України з ним можуть статися неприємні події, наслідком яких є втрата документів, що підтверджують його право на перебування в Україні. Обов'язком приймаючої сторони є пояснити іноземцеві порядок дій в такій ситуації та допомогти йому негайно письмово повідомити органи внутрішніх справ про цей факт. Останні на прохання іноземця зобов'язані видати йому про це довідку та надіслати відповідне повідомлення в Держкомкордон. Після отримання у дипломатичному представництві чи консульській установі своєї країни паспортного документа на підставі особистої заяви іноземця та клопотання приймаючої сторони, органом внутрішніх справ вирішується питання про продовження терміну його перебування в Україні чи виїзду з неї.

За порушення іноземцями встановленого порядку перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію до них застосовуються санкції відповідно до законодавства України.

2.6 Стимулювання розвитку в'їзного туризму на регіональному рівні

До просування регіонального турпродукту на міжнародному ринку необхідно підходити з такою ж ретельною підготовкою, з якою найбільші компанії представляють новий продукт на ринку. Крім того, грамотно проведений маркетинг вимагає серйозного підходу до планування. Це означає систематичний розгляд принципових питань і проблем, які можуть виникнути при формуванні нового продукту, а також розробку серії альтернативних заходів, використовуваних при виникненні непередбачених ситуацій.

Особливістю функціонування сфери туризму в Україні, насамперед, на регіональному рівні, є те, що основну питому вагу серед працюючих в цій галузі підприємств складають малі підприємства.

Туристичну індустрію доцільно розглядати як відкриту регіональну соціально-економічну систему, що характеризується взаємодією із зовнішнім середовищем, має властивість пристосовуватись до змін у зовнішньому середовищі. Функціонування відкритої системи в оточуючому середовищі характеризується ступенем її пристосованості до цього середовища, який відбивається у зв'язках системи і середовища. Ступінь пристосованості називається узгодженістю системи з середовищем. Особливо велику роль відіграє узгодженість соціально-економічних систем.

Керуючою системою по відношенню до регіональної системи функціонування туристичної індустрії є органи місцевого самоврядування. Керуюча система здійснює управління за допомогою системи підтримки прийняття управлінських рішень. Інформаційне забезпечення керуючої системи здійснюють підсистеми другого рівня: органи статистики, фіскальні органи, фонди зайнятості населення.

Дослідження системи функціонування туристичної індустрії на рівні регіону повинно бути покладено на органи місцевого самоврядування, оскільки вони мають найбільший обсяг інформації, а також можуть впливати на процес отримання необхідної інформації через інші державні органи.

У відповідності із Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування мають право вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність об'єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають особливо важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб населення даної території, передавати об'єкти комунальної власності у тимчасове або постійне користування, оренду, а також перерозподіляти об'єкти комунального господарства на договорній та конкурсній основі між власними підприємствами. Також до повноважень місцевого самоврядування належить:

- прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні;

- внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом;

- надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію [9].

Органи місцевого самоврядування мають право користуватись кредитами на соціальні та виробничі цілі, утворювати цільові фонди та використовувати їх для фінансування цільових програм та вирішення питань місцевого життя.

Органи статистики забезпечують керуючу систему інформацією стосовно відвідувань регіону туристами та їх витрат під час таких відвідувань.

Фонди зайнятості інформують керуючу систему щодо наявності спеціалістів відповідної кваліфікації для забезпечення туристичної галузі трудовими ресурсами.

Стимулювання в'їзного туризму може здійснюватись керуючою системою у декілька способів в залежності від того, скільки існує діючих міжнародних програм:

- може бути створений спеціальний відділ з міжнародного туризму, який підпорядковується безпосередньо меру міста;

- функція стимулювання в'їздного туризму може бути покладена на відділ економічного розвитку;

- може бути прийнято рішення доручити це завдання або зацікавити в його виконанні окремий автономний суб'єкт, наприклад, керівництво аеропорту або морського порту, будь-яку організацію приватного сектора, наприклад, асоціацію готелів;

- можливо залучити до цієї діяльності за умови фінансування та без нього місцеві приватні торгові організації, пов'язані з туризмом.

Якщо в місцевій економіці регіону домінує одна туристична компанія, можливо, вона погодиться взяти на себе значну частину витрат зі стимулювання туризму для всієї громади, але в інтересах свого власного бізнесу. Створення нових підприємств може здійснюватись як самою керуючою системою, тобто регіональною владою, так і шляхом стимулювання розвитку вже існуючих малих підприємств, що працюють у цій галузі.

Для втілення програми стимулювання в'їздного туризму на першому етапі керуючій системі необхідно ухвалити рішення про те, яку визначну пам'ятку продаватимуть потенційним іноземним відвідувачам. Завданням малих підприємств є визначення, що саме - готельні, ресторанні, розважальні або інші види послуг для туристів - вони надаватимуть. Це є найважчим завданням, пов'язаним з розвитком в'їзного туризму. Без його вирішення практично неможливо реалізовувати будь-які інші елементи плану міжнародного маркетингу або сподіватись на отримання доходів від в'їзного туризму. Бажано послідовно дотримуватися продажу якого-небудь одного продукту протягом тривалого періоду часу, щонайменше 3 роки.

В процесі ухвалення рішення про вибір послуг або об'єктів, з якими асоціюватиметься регіон, місто або інша територіально-адміністративна одиниця, необхідно просто підкреслити те, що, з точки зору підприємства, воно робить краще за інших.

В'їзний туризм - жорсткий, конкурентний бізнес, який потребує відповідного управління. Тут можуть виникнути протиріччя між місцевими радами та підприємствами щодо використання тих чи інших об'єктів в рекламних цілях, оскільки ці об'єкти можуть належати як державі та місцевій громаді (природні ресурси, пам'ятки архітектури і т. ін.), так і приватному сектору (готелі, ресторани, розважальні комплекси). Однак, необхідно пам'ятати, що будь-який об'єкт, що приваблює туристів, приносить прибутки як приватному сектору, так і місцевій громаді у вигляді надходження податків у державний та місцеві бюджети, додаткових робочих місць, заробітної плати, розвитку інфраструктури, в решті-решт, призводить до пожвавлення економіки. Тому підходи до управління туристичною сферою як до некомерційного муніципального підприємства або управління тими, хто може бути в неї залучений, відповідно до якоїсь відсталої державної доктрини справедливості або зрівнялівки приречені з самого початку.

Вибір туристичного об'єкту для стимулювання на міжнародному ринку завжди більше залежить від бажань і фінансових можливостей іноземних туристів, чим від поглядів місцевих підприємців або органів управління туризмом, іншими словами, характер попиту визначає пропозицію.

Рішення про те, що повинно просуватися на ринку міжнародного туризму, може охоплювати широкий перелік туристичних продуктів. Їх необхідно розглядати і подавати як єдиний продукт. Зазвичай, довгі списки визначних пам'яток заплутують іноземців, особливо, якщо різні регіони дають майже одну і ту саму інформацію. Туристичний продукт повинен бути зрозумілим і настільки очевидним, наскільки дозволяє ситуація. Наприклад, поле битви часів громадянської війни, представляючи величезний інтерес для деяких українців, може бути недостатньо привабливим для іноземних туристів. З тієї ж причини деякі спеціалізовані продукти (сірководневі ванни, археологічні печери або спеціалізовані музеї) можуть вважатися основним туристичним продуктом громади, якщо вона вирішить відмовитися від формування масового туристського потоку на користь зосередження уваги на специфічних групах туристів незалежно від того, звідки вони.

Наскільки це можливо, туристичний продукт повинен достовірно відображати стан визначної пам'ятки або іншого туристичного об'єкту. Якщо достоїнства туристичного об'єкту перебільшені, або він здасться іноземцеві нецікавим, звістка про це швидко розповсюдиться, і туристський потік, ймовірно, вичерпається.

Одна і та ж громада або компанія можуть виходити на міжнародний ринок з різними туристичними продуктами для різних континентів. Таким чином, рішення про те, що повинно продаватися європейцям, зовсім не обов'язково впливатиме на рішення про специфіку продажів в США або Японії.

Між тим, продукти, які не увійшли до списку кращих при відборі для міжнародних туристських продажів, зовсім не обов'язково повинні бути забуті. Ці туристичні продукти можуть бути запропоновані туристам після того, як вони прибудуть в регіон, або зберігатися в резерві для подальших зарубіжних маркетингових кампаній.

Вибір продукту, зроблений на початку формування міжнародної програми розвитку туризму, може певний час розглядатися як тимчасовий. На подальших етапах реалізації програми стане ясно, яким чином спочатку обраний продукт може бути відшліфований, покращений і вдосконалений для того, щоб гарантувати задоволення інтересів і потреб нових потоків іноземних туристів.

У разі, якщо міжнародна популярність міста або його визначних пам'яток недостатня на міжнародному туристичному ринку, це вимагає від громади та підприємств туристичної сфери формування нових послуг або інфраструктури, що є могутнім стимулом для приїзду іноземних мандрівників. Це можуть бути:

- пляжі, алеї, природні багатства, а також інші природні особливості регіону або туристичного об'єкту;

- особлива атмосфера, що виникає завдяки відомим історичним фактам;

- сприятливі умови для спорту або особливі лікувальні ресурси, виявлені поблизу;

- ресторан, відомий за переказами готель або яка-небудь незвичайна рукотворна споруда;

- переважаюча сільськогосподарська продукція, відоме промислове підприємство або важлива корпоративна будівля;

- чуйне ставлення до людей з фізичними вадами і толерантність до людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією.

Не зважаючи на те, що просування на міжнародному ринку будь-якої з цих особливостей для залучення тих, хто нею цікавиться, може здаватися важкою і дорогою справою, слід пам'ятати, що більшість мандрівників, що мають особливі інтереси, мають у своєму розпорядженні значні вільні доходи і підключені до спеціальних інформаційних мереж і дистриб'ютерних систем. Наприклад, 6000 організаторів нарад і конференцій пов'язані з компаніями, контролюючими об'єми щорічних туристських витрат у розмірі 12 млрд. дол.; 140 американських туроператорів, що спеціалізуються на екологічному і пригодницькому туризмі, добре знайомі з тими, хто захоплюється цими видами відпочинку [11].

На наступному етапі необхідно здійснити інвентаризацію туристичних ресурсів регіону та видати каталог. Видання каталогу, на наш погляд, має бути профінансовано коштами місцевої громади, однак, не виключається можливість спонсорської допомоги підприємств, зацікавлених у просуванні свого продукту на міжнародному туристичному ринку.

Формування переліку ресурсів повинно включати максимальний перелік послуг, що надаються на даний момент, а також тих, які плануються протягом найближчих трьох років.

Серед даних, які слід внести до каталогу для потенційних іноземних відвідувачів, повинні бути наступні:

- визначні пам'ятки регіону - особливі або примітні природні, історичні і рукотворні об'єкти;

- авіа, залізничне і автобусне сполучення з відстанню від найближчого міжнародного аеропорту і/або крупного міста;

- загальна кількість і тип готельних номерів і інших видів засобів розміщення, що є в наявності в самому регіоні або поблизу, з вказівкою характерних особливостей рекламованих місць відвідин (супутникове телебачення, кращі кіноканали, басейн, тенісні корти, тренажерний зал і т.п.).

- середній ціновий діапазон, сезонний (тижневий) рівень завантаження різних місць розміщення;

- наявні можливості для організації конгресів, включаючи розмір і тип приміщень, оснащеність електроприладами, оренда демонстраційного устаткування, можливості організації синхронного перекладу і кваліфікація перекладачів, тип аудіовізуального устаткування на місці;

- ресторани за ціною, типом, розміром, специфічними особливостями;

- агентства по оренді автомобілів в регіоні, типи транспортних засобів і наявне додаткове устаткування (багажники на даху, "зимова" гума, причепи-трейлери), а також надання послуг з використання орендованого автомобіля в один кінець;

- можливості оренди іншого устаткування - за видами, вартістю і умовами;

- безкоштовні туристичні засоби і послуги, якщо такі є;

- інформаційні центри для відвідувачів за розташуванням, видами послуг, мовними можливостями, режимом роботи;

- місцеві туроператори або гіди - за цінами, видами використовуваного транспорту, сферами спеціалізації, режимом роботи і мовними можливостями;

- культові споруди - за найменуванням, розташуванням, розкладом служб і списком усіх релігійних груп, які організовують там регулярні зустрічі;

- наявний медичний персонал і об'єкти, включаючи спеціальні клініки, інститути і програми, з докладною інформацією про кількість ліжко-місць, мовні можливості, вартість, умови оплати і обмеження, якщо такі є;

- найближчі музеї - за типом колекцій і/або спеціальних програм, розміром вхідної плати, режимом роботи, наявністю можливостей для молоді, літніх людей, осіб з обмеженими можливостями;

- можливості покупок, враховуючи наявність найбільших торгових центрів в регіоні, універмагів, магазинів народних ремесел, спеціалізованих магазинів, вуличних базарів і інших торгових об'єктів;

- професійні театри, театри, що пропонують вечерю, любительські театральні трупи і театри з нерегулярною вечірньою програмою;

- кількість, розміри і типи кінотеатрів на території, включаючи ті, що демонструють фільми на іноземних мовах, з вказівкою середніх цін на квитки, пільгових програм і звичайного режиму роботи;

- кількість відеосалонів і розміри орендної плати за відеокасети, особливо, з фільмами на іноземних мовах;

- регулярні збори різних державних і громадських організацій, включаючи час і місце їх проведення, тип розміщення для відвідувачів;

- рекреаційні можливості - корти для гри в теніс, байдаркові походи, бадмінтон, баскетбол і волейбол; поля для гри в футбол; ковзанки, лижні траси та лижні схили; бігові і велосипедні доріжки; манеж і траси для верхової їзди; кегельбани; поля для гольфу і поля для тренування; гімнастичні зали і клуби здоров'я; курорти на мінеральних водах; тири для стрілянини з вогнепальної зброї і з лука; клуби любителів вогнепальної зброї; водоймища; клуби для гри в карти та інші ігрові клуби; приміщення для азартних ігор (покер-клуби, повнокомплектні казино) - за типом, режимом роботи, умовами вступу і/або членськими внесками, спеціальними транспортними засобами доставки до місць розташування, якщо такі є;

- довколишні бази і рекреаційні можливості на природі - за типом, обмеженнями та умовами;

- професійні та непрофесійні спортивні команди або спортивні заходи, що проходять на території - за сезонами, ціною за один квиток, умовами бронювання місць, організацією групових відвідин і спеціальним транспортом;

- короткострокові виставки різного характеру, проведення яких очікується в найближчі 3 роки;

- клуби і асоціації, що мають філіали за кордоном, - за часом і місцем їх зустрічей і можливостям організації прийому іноземних гостей;

- учбові групи, соціальні клуби, цикли лекцій або інша подібна діяльність, яка була б привабливою для іноземних відвідувачів;

- любительські шоу, виставки, покази, змагання або збори груп за інтересами - колекціонерів антикваріату, поштових марок, любителів авіамоделювання, моделювання потягів; стрибків з парашутом і т. ін.;

- щорічні заходи - за місцем проведення, датами, вхідній платі, умовам бронювання місць для участі і характером самого заходу;

- відстані до/від всіх місць в регіоні - за часом, в милях/кілометрах з вказівкою годин "пік", святкових днів і інших транспортних чинників;

- номери телефонів міліції на випадок аварії і номери телефонів, факсів найближчих іноземних консульств, що обслуговують дану територію;

- матеріальна база для обслуговування осіб з обмеженими можливостями;

- основні положення місцевих законів по вживанню алкогольних напоїв;

- місцеві правила водіння, включаючи вимоги по страхуванню, закони по користуванню ременями безпеки, умови перевезення дітей і обмеження швидкості;

- обмеження по палінню, якщо такі є, в готелях, ресторанах, таксі, ліфтах і інших громадських місцях;

- повний перелік мовних можливостей на даній території;

- засоби зв'язку - телефон, телекс, факс, електронна пошта, кур'єрська служба і доступні послуги доставки;

- міжнародні банківські послуги - обмін іноземної валюти (де, які види валюти, режим роботи), які іноземні кредитні карти регулярно приймаються до оплати, тип банкоматів для обробки платіжних карток і т.д.;

- місцеві офіційні і неофіційні свята, крім державних і національних свят, включаючи інформацію про режим роботи в святкові дні таких місцевих підприємств, як готелі, магазини, ресторани, театри, банки, аптеки, музеї, школи, університети, цивільні і судові відомства.

Ця інформація повинна бути достовірною та ретельно перевіреною з двох причин. По-перше, більшість відвідувачів навіть не розглядатимуть можливість відвідин нових місць, якщо на самому початку вони не зможуть знайти достатньо широку інформацію про них, по-друге, іноземні туристи, що постраждали через неточну або неправдиву інформацію, надану їм туроператором або турагентом, регулярно отримують грошову компенсацію за рішеннями іноземних судів. У результаті, іноземні фахівці з туризму відмовляються мати справу з громадою або приватним підприємством, які неакуратні в своїх дослідженнях або недбалі в описах.

Складений перелік туристичних ресурсів необхідно уніфікувати з використанням комп'ютерних технологій для класифікації і оновлення даних для публікації в засобах масової інформації та передачі в Інтернет. В подальшому необхідно постійно проводити незалежну перевірку цих даних. Цю функцію доцільно покласти на керуючу систему.

Коли стане відома основна категорія відвідувачів, їх попит та основні вимоги до турпродукту, можливо буде для стимулювання ринку сформувати декілька туристичних програм навколо основного туристичного продукту.

Після цього можна переходити до первинних контактів з іноземними фахівцями з метою просування туристичного продукту на ринок. Такими фахівцями є агенти по просуванню міжнародних туристичних послуг. По суті, це посередники між індустрією внутрішнього туризму та іноземними споживачами туристичних послуг. Вони забезпечують інформаційне обслуговування клієнтів, встановлюють зв'язки між постачальником турпродукту і туроператорами, міжнародними перевізниками та державними установами через засоби комунікації, розповсюдження друкованої продукції, на спеціалізованих виставках, семінарах, планують рекламні тури для турагентів, видають прес-релізи для основного споживача в засобах масової інформації на відповідній території.

Фінансування діяльності зі стимулювання міжнародного туризму може здійснюватись з декількох різних джерел.

1. Загальні податкові надходження можуть бути направлені на фінансування витрат зі стимулювання туризму. Ці види витрат не можна розглядати окремо від будь-яких інших статей муніципального бюджету - транспорт, освітлення, дороги, музеї - призначених для підтримки добробуту місцевого населення на довгостроковій основі. Однак, це можливо у разі здійснення в Україні реформи місцевого самоврядування, якщо місцеві бюджети матимуть достатньо коштів для стимулювання в'їздного туризму.

2. Податки із засобів розміщення, що включаються в рахунки відвідувачів, можливо широко використовувати на стимулювання туризму. Для того, щоб забезпечити цільове використання податків з готельних місць, необхідно, щоб не менше 80% туристських податків постійно направлялись на пов'язані з туризмом проекти. Більшість власників готелів виступають проти податків з готельних місць, оскільки такі податки ведуть до вищих цін на засоби розміщення у порівнянні з цінами конкурентів, що діють на сусідніх територіях, де такі податки не справляються. Тому податки з готельних місць доцільні лише тоді, коли частина залучених фондів використовується для освіти або розваги відвідувачів. З цією метою податки з готельних місць повинні бути поділені з іншими агентствами громади для підтримки функціонування фонтану на центральній площі, збереження постійної експозиції музею або розвитку історичного району, зони розваг або торгового центру.

3. Податки з доходів фізичних осіб, та єдиний податок з підприємців - ще одне потенційне джерело коштів на стимулювання туризму.

4. Доходи від щорічних або традиційних заходів, таких як ярмарки, масові заходи до святкових дат та інше - цільовим чином можуть бути направлені на стимулювання туризму. Самі по собі ці заходи можуть бути засобом залучення туристів. Серйозні зусилля по стимулюванню міжнародного туризму дають моральне право використовувати на цю програму частину "додаткових" фондів.

5. Податки на надприбутки - ще одне потенційне джерело цільових фондів по стимулюванню туризму. Ці доходи можна отримати в результаті збільшених зборів з доходів видовищних закладів, підприємств, що займаються гральним бізнесом, стадіонів, природних монополій та ін.

За розрахунками американських спеціалістів, витрати туристів розподіляються наступним чином [11]:

- громадський транспорт - 10%;

- автотранспорт - 5%;

- розміщення - 30%;

- харчування - 20%;

- розваги - 10%;

- непередбачені витрати - 25%.

Виходячи з цього, можна було б очікувати, що надходження від готелів складатимуть 30% бюджету, від транспортних підприємств - 15%, підприємств харчування - 20% і т.д.

Безумовно, будь яка концепція оподаткування повинна періодично коректуватись.

Незалежно від того, з якого джерела здійснюється фінансування стимулювання в'їздного туризму, необхідним є періодичний контроль за використанням наявних коштів з боку громади з метою запобігання зловживань. Таким чином, за наявності достатньо постійного джерела фінансування можна розвивати довгострокові заходи в рамках міжнародної програми.

...