Розвиток агротуристичної діяльності суб’єктів господарювання Херсонської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Кафедра менеджменту організацій

ДИПЛОМНА РОБОТА

«розвиток агротуристичної діяльності суб'єктів господарювання херсонської області»

Виконала:

студентка 5 курсу

економічного факультету

Юрчук О.В.

Науковий керівник:

доцент Кирилов Ю.Є.

Херсон - 2009



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 НАУКОВІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Агротуризм як форма підприємництва у сільській місцевості регіону

1.2 Форми, види та напрями туристичних послуг аграрних підприємств

1.3 Основи методики оцінки ефективності туристичних послуг аграрних підприємств

РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ АГРАРНИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ РЕГІОНУ

2.1 Туристична привабливість та передумови розвитку агротуризму в Херсонській області

2.2 Аналіз функціонування та розвитку агротуризму в регіоні

РОЗДІЛ 3 ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ АГРОТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ'ЄКТІВ АГРАРНОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ

3.1 Моделювання розвитку агротуристичної діяльності

3.2 Екологізація туристичних послуг аграрних підприємств

3.3 Організаційно - економічні та управлінські заходи активізації агротуристичної діяльності

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

В останні десятиріччя у світі та Європі зокрема все більшого визнання і прихильності набуває концепція багатофункціонального розвитку сільської місцевості та диверсифікації виробничої діяльності і послуг в агробізнесі. Її сутність полягає у необхідності забезпечення належних умов для розвитку села та сільського способу життя у декількох напрямах. При цьому особлива увага звертається на невиробничу діяльність, оскільки виключно аграрне виробництво не може забезпечити гармонійного довкілля та матеріальних благ сільським мешканцям. Важливим напрямом реалізації такої стратегії є розвиток сільського та аграрного туризму. Крім того, він забезпечує підвищення зайнятості сільських жителів, зростання трудового потенціалу села, розбудову благоустрою сільських населених пунктів.

В Україні сільський зелений туризм, екотуризм та аграрний туризм оцінюється та досліджується як один із пріоритетних напрямів забезпечення комплексного розвитку сільських територій, диверсифікації аграрного виробництва та збільшення ємкості регіональних продовольчих ринків. У своєму функціонуванні він орієнтується насамперед на ті регіони країни, де існують відповідні рекреаційні ресурси та соціально-економічна потреба у цьому виді господарювання. Повною мірою до таких регіонів належить Херсонська область, де є сприятливі рекреаційні та культурно-історичні ландшафти; значна приморська та прирічкова берегова лінія й приаквальні території. При цьому економіка регіону ґрунтується переважно на промисловому та аграрному виробництві і у сільській місцевості диверсифікована вкрай недостатньо. У цьому розумінні агротуризм не конкурує, а доповнює традиційні напрями та форми господарювання, де використовуються просторові природні ресурси.

В таких умовах науково-методичне та практичне вдосконалення управління туристичною діяльністю на базі аграрних підприємств з використанням феноменів самобутності побуту, народних традицій і промислів, етнокультурних особливостей сільської місцевості, сільського способу життя набуває все більшого теоретичного та практичного значення. Це підкреслюється у працях Ф.Заставного, О.Єрмакова, М.Костриці, Л.Лендєла, В.Липчука, Л.Мармуль, О.Сарапіної, Л.Чернюк та інших вчених.

Метою дипломної роботи є обґрунтування науково-теоретичних засад та практичних напрямів розвитку туристичних послуг аграрних підприємств регіону з метою диверсифікації виробничо - економічної діяльності, підвищення рівня розвитку сільської місцевості та престижу сільського способу життя.

Для досягнення поставленої мети були поставлені та вирішені наступні завдання:

? обґрунтувати роль агротуризму в підвищенні ефективності та диверсифікації виробничо- та соціально-економічної діяльності аграрних підприємств та домогосподарств;

? визначити сукупність чинників розвитку агротуризму та агротуристичних послуг на мікроекономічному рівні (рівні аграрних підприємств та агроосель);

? поглибити методику оцінки ефективності туристичних послуг та продукту агротуризму;

? проаналізувати масштаби, особливості, внутрішньорегіональні відмінності, динаміку, проблеми та тенденції розвитку агротуризму на макро- та мікроекономічному рівнях;

? здійснити оцінку ємкості та динаміки регіонального ринку агротуристичних послуг;

? визначити стратегічні напрями розвитку агротуризму в сільськогосподарських підприємствах з урахуванням його екологізації;

? розробити бізнес - плани надання туристичних послуг домогосподарствами;

? обґрунтувати організаційно-економічний механізм узгодженого функціонування аграрних формувань з метою здійснення туристичної діяльності.

Об'єктом дослідження є процеси формування, становлення та розвитку туристичних послуг аграрних підприємств та домогосподарств.

Предметом дослідження є сукупність науково-теоретичних, методичних і практичних проблем розвитку агротуризму на рівні підприємств та домогосподарств в умовах аграрної спеціалізації регіону, слабкої диверсифікації економіки, значних масштабів сільських територій і поширення сільського способу життя.

Теоретико-методичну основу дипломної роботи склали діалектичні основи наукових досліджень в економіці; об'єктивні закони суспільної життєдіяльності; положення економічної теорії ринкової системи господарювання; дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем функціонування та розвитку сільського й аграрного туризму, оцінки його умов і ресурсів; формування організаційно-економічного механізму здійснення туристичних послуг на базі аграрних підприємств та агроосель, його державного регулювання та підтримки. На основі абстрактно-логічного методу уточнено взаємозв'язки категорій: «сільський туризм», «сільський екологічний туризм», «зелений туризм», «екотуризм», «агротуризм»; визначено роль туристичних послуг у диверсифікації аграрної економіки та підвищенні ефективності сільськогосподарського виробництва; сформульовані науково - теоретичні висновки по розділах. Прийоми статистико-економічного методу (порівняння, групування, графічний, кореляційно-регресійний аналіз) використані для оцінки динаміки і тенденцій розвитку агротуризму; взаємозв'язків між аграрною та туристичною діяльністю, інтегрального показника туристичної привабливості території. Для оцінки якісних і кількісних відмінностей агротуризму, особливостей його організації та регулювання на рівні аграрних підприємств та аргоосель за допомогою методу економічного районування здійснена класифікація сільської місцевості з метою ефективного управління на мікро-, мезо- і макроекономічному рівнях.

РОЗДІЛ 1. НАУКОВІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Агротуризм як форма підприємництва у сільській місцевості регіону

Проблема визначення поняття аграрного та сільського туризму (так само як і туризму загалом) є досить складною і вирішується у різних країнах різними шляхами. Всі поняття, що зустрічаються у літературі, переважно об'єднуються за так званим „ступенем деталізації". Найширше поняття „сільський туризм" розуміється як туризм, що базується в сільських будинках (дворах) або фермах, або загалом у сільській місцевості, але не включає відпочинок на особливих рекреаційних територіях, - таких як національні парки, лісові зони і т. д. Простіше кажучи, це майже всі форми відпочинку, що можливі у сільській місцевості. Подібне визначення використовують і в Україні, хоча часто відбувається змішування понять сільського туризму і агротуризму та зеленого туризму, не зважаючи на те, що перше з понять є значно ширшим. Міжнародне поняття, що відповідає вищенаведеному, це „базований на фермах туризм" (farm tourism або farm-based tourism) [20].

Також широко вживається у сфері сільського зеленого туризму поняття „агрооселя". Чітке визначення цьому терміну було дано діячами Спілки сприяння сільського туризму в Україні: агрооселя - це житлове приміщення, яке знаходиться у сільській місцевості, містить не більше п'яти кімнат, залежно від категорії житла пристосованих для проживання туристів і належить на правах приватної власності господарю, який займається сільськогосподарською діяльністю або зайнятий у сфері обслуговування чи соціальній сфері села [29].

Таким чином, ми можемо розглядати агротуризм як частину великого поняття сільський туризм, де сільське домогосподарство (агрооселя) виступає у ролі бази для туриста. У своїх дослідженнях базуватимемося саме на цьому понятті, яке є міжнародно визнаним і досить зрозумілим. В Україні, як ми вже вказували, поняття агротуризму або і сільського туризму загалом часто асоціюється із поняттями „сільський зелений туризм", екотуризм. Розглянемо їх спільні і відмінні риси.

Агротуризм має дещо спільне з екотуризмом, а саме відповідає критеріям екологічності, тобто сприяє охороні природи, збереженню природних пам'яток і т.д. За кордоном часто пропозиції агроосель поєднуються з вимогами екологічності поведінки туристів. Але агротуризм має й іншу мету - він пропонує перебування в аграрному підприємстві (фермерському господарстві), агрооселі (домогосподарстві) і вивчення сільського життя, або просто відпочинок у мальовничій місцевості, тоді як екотуризм зосереджений на активному вивченні природи і, найчастіше, активних подорожах.

Поняття „сільський туризм" (СТ) з'явилося в Україні в останні роки головним чином завдяки діяльності Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні. Це поняття охоплює широкий спектр відпочинку у сільській місцевості (власне сільський туризм), а також орієнтований на перебування в агрооселях відпочинок (агротуризм). Словом „зелений" підкреслюється екологічна спрямованість цього виду туризму. Під зеленим туризмом часто також розуміється відпочинок саме у селах, у „зеленій місцевості" [23].

Також існує і поняття „екоагротуризм". Воно поєднує в собі риси всіх вищеназваних видів туризму і є дещо подібним до визначення сільського зеленого туризму. Основні види сільського туризму представлено на рис .1.1.



.

Рис. 1.1. Основні види сільського туризму в Україні

Весь розподіл та взаємозв'язок категорій туризму, наведений на рис. 1.1, є досить умовним, оскільки види перекривають і доповнюють один одного, взаємодіють між собою, але загальна схема спрощує їх сприйняття, організацію та управління.

Найчастіше сільський зелений туризм як додаткова діяльність на селі являє собою форму діяльності сільськогосподарської ферми або двору. Отже, він тісно пов'язаний із сільським господарством. Як приклад, можемо відзначити, що найбільш успішні агрооселі у розвинутих західних країнах паралельно займаються сільськогосподарською діяльністю, або ця діяльність і є головною для агрооселі. Саме сільське господарство в агрооселі є однією з атракцій для туристів. При цьому вони можуть взяти участь у ній. Для України, де велика частина населення, що проживає у містах, має родичів у селі або періодично навідується у сільську місцевість, така атракція, певна річ, не є найголовнішою, але для деяких жителів великих міст це є все ж актуальним і такою можливістю не слід нехтувати [17].

Аграрний туризм являє собою особливу форму туризму, відмінну від масового туризму або відпочинку, але водночас він увібрав у себе деякі риси загального туризму. Найбільше це проявляється у так званих сільських готелях, тобто сільських будинках, які приймають водночас досить велику кількість туристів і мають досить високий рівень сервісу. Ці готелі за суттю не є агрооселями, але часто вони трактують свою діяльність як сільський зелений туризм або агротуризм (оскільки знаходяться у суто сільській місцевості, хоча і найчастіше з розвинутою інфраструктурою).

Важливим питанням розвитку агротуризму стає те, наскільки можна розвивати тут цей вид туризму паралельно з іншими видами туризму, щоб не знищити і не „затерти" самі атракції - тобто сільську місцевість та природу, які і приваблюють туристів. У сільському туризмі загалом діють майже такі самі правила прийому і обслуговування кожного туриста, як і у масовому туризмі, особливо у сфері надання певних послуг та психології відносин. Ми можемо прослідкувати різноманітні зв'язки аграрного туризму із сільським господарством та туризмом і умовно зобразити місце агротуризму у цьому процесі на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Місце аграрного туризму у системі взаємозв'язків туризму і сільського господарства

Агротуризм в інтерпретації українських науковців і практиків розуміється найчастіше як відпочинок в агрооселях (будинках у сільській місцевості. На сьогодні, як уже зазначалося, в практиці господарювання та відповідно теоретичним засадам функціонування туристичної сфери оперують поняттями “сільський”, “агро”, “фермерський”, “екотуризм”, проте не вказують чітких видових меж та критеріїв детермінації. Відсутня класифікація сільського туризму за основними видами. Регіональні особливості розглядаються в аспекті відмінності природно-рекреаційних ресурсів, без практичної трансформації означених особливостей у пріоритети розвитку. Про важливість та необхідність вирішення вказаних проблем свідчить те, що питання розвитку сільського туризму включені до “Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 рр.” і до “Національної програми розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села на період до 2010 р.” [34].

Позиціонуючи сільський туризм на ринку туристичних послуг України перш за все слід визначити сутність та дати поняття цього виду. На нашу думку, сільський туризм - це подорожі з метою відпочинку, рекреації, регенерації та (чи) релаксації населення, що передбачає розміщення в сільській місцевості із залученням приватного сектору. Всі інші види туризму, як то: фермерський, природний, біологічний, зелений, екологічний, підтримуючий, сталий, альтернативний туризм, екотуризм, агротуризм і т.д. - є іншими за метою та сутністю видами туризму, хоч інколи можуть реалізовуватися в тому числі і за рахунок відпочинку в сільській місцевості та використання приватних засобів розміщення (пансіонів чи особистих домогосподарств).

Існує три різновидності нинішнього сільського туризму в Україні. По-перше, агротуризм - вид сільського зеленого туризму, як пізнавального, так і відпочинкового характеру, пов'язаний з використанням господарств населення, або сільськогосподарських підприємств і їх земель та інших ресурсів, які тимчасово не використовуються в аграрній сфері. Цей вид може не мати обмежень в навантаженості на територію і регламентуванні видів розважального відпочинку. По-друге, відпочинковий (відпочинок на селі). Базою його розвитку є капітальний житловий фонд у садибах господарів, у сільської громади та наявні природні, рекреаційні, історико-архітектурні, культурно-побутові й інші надбання тієї чи іншої місцевості. По-третє, це екотуризм - науково-пізнавальний вид сільського зеленого туризму, характерний для сільських місцевостей і сіл, розташованих у межах територій національних парків, заповідних зон, природних парків тощо, де передбачено відповідні обмеження щодо господарських навантажень на територію та регламентовано види розважального відпочинку [27].

Враховуючи те, що економічні і соціальні проблеми села значно загострилися, широке розповсюдження і розвиток аграрного туризму є особливо бажаними. Позитивний вплив аграрного туризму на вирішення соціально-економічних проблем села полягає передусім у тому, що він розширює сферу зайнятості сільського населення, особливо жінок, і дає селянам додатковий заробіток; розширює можливості зайнятості сільського господаря не тільки у виробничій сфері, але й в сфері обслуговування. При певному нагромадженні числа відпочиваючих з'являється потреба в задоволенні їх різноманітних запитів, а це, в свою чергу, стимулює розвиток сфери послуг: транспортних, зв'язку, торгівлі, служби побуту, відпочинково-розважальних та інших об'єктів [26].

Важливим результатом розвитку агротуризму є розширення можливостей реалізації продукції особистого господарства, причому реалізації її на місці, і не як сільськогосподарської сировини, а як готових продуктів харчування після відповідної обробки і приготування. Досвід показує, що ті сім'ї, які приймають відпочиваючих, вдосконалюють і структуру посівів на присадибних ділянках з урахуванням потреб гостей, розширюють асортимент овочевих культур, фруктових дерев, ягідників тощо; розвивають і урізноманітнюють присадибне тваринництво, заводять тепличне господарство, займаються мисливством, бджільництвом та рибальством.

Розвиток сільського туризму та його видів спонукає до покращення благоустрою сільських садиб, вулиць, сіл в цілому; стимулює розвиток соціальної інфраструктури. Звичайно, на перших порах приймання і обслуговування відпочиваючих відбувається на базі існуючого житлового фонду з використанням місцевих рекреаційних та інфраструктурних ресурсів. Але з певним надходженням коштів від цієї діяльності ті, хто нею займається, починають робити вкладення у поліпшення комунального облаштування житла, вулиць; об'єднаними зусиллями добиваються зміни на краще сфери обслуговування. А це одночасно й вагомий внесок у розвиток села. Прикладом може бути створення місцевих осередків Спілки розвитку сільського зеленого туризму в західних областях країни, районних об'єднань громадян, зацікавлених у розвитку інфраструктури для сільського зеленого туризму тощо.

Суттєву роль відіграє розвиток сільського туризму та його складників у підвищенні культурно-освітнього рівня сільського населення. Готуючись приймати і обслуговувати відпочиваючих, члени селянських родин мимоволі змушені поповнювати свої знання з ведення домашнього господарства, гігієни і санітарії, приготування їжі тощо, а спілкування з гостями розширює їх кругозір, дає змогу зав'язати нові знайомства, завести друзів в інших населених пунктах.

Легальний статус сільського туризму та агротуризму в Україні ще остаточно не визначений. Це складає проблему для розвитку такої діяльності, оскільки державні та господарські діячі часто розуміють визначення сільського туризму (далі СТ) по-різному і мають на увазі різні поняття. Також відсутність чіткого правового поля стримує створення економічної стратегії розвитку цього виду туризму, програм підтримки та допомоги.

Поняття сільського зеленого туризму частково визначається у Законі України „Про особисте селянське господарство", який активно лобіюється Спілкою сприяння розвитку СТ в Україні. Але цей закон фактично не регламентує ведення сільського зеленого туризму в усіх його проявах. Він не відносить СТ до підприємницької діяльності, тобто трактує СТ лише як надання послуг для туристів селянами, використовуючи при цьому особисте майно. Таке визначення створює суперечність з іншими законодавчими актами, які визначають СТ як підприємницьку діяльність (закон України „Про туризм" вважає СТ окремим видом турпослуг). Підприємницькі відносини у СТ починаються за таким підходом, коли господар агрооселі укладає договір із туристами або туристичною фірмою. Формально агрооселя розглядається як приватне підприємство. У такому випадку агрооселя може реєструватися як туроператор або як власне приймаюча туристів організація або фірма [14].

Туристичні оператори (згідно із Законом України «Про туризм») - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг, які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність. За нашими даними, більшість агроосель, що діють легально, обирає саме другу форму, тобто реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності і сплату єдиного податку, яка є більш простою і зручною, оскільки загальна система оподаткування передбачає сплату зборів і страхових внесків у низку фондів і податку на додану вартість (за певних умов).

Для того, щоб сільський туризм та аграрний в його складі в Україні набули поширення і стали вагомим економічним внеском для родини кожного сільського господаря, необхідна тісна співпраця органів місцевого самоврядування, громадських організацій та сільських господарів. Для цього в Україні необхідно створити сприятливе для сільського населення, прозоре та дієве нормативно-правове поле, а також механізми контролю за виконанням чинних законів [25].

Ціноутворення та цінова конкуренція визнається деякими експертами як найважливіша проблема, що стоїть перед господарями, організаторами відпочинку на селі. При організації відпочинку у сільській місцевості ціноутворення є найменш зрозумілим, та навіть в умовах неврегульованого ринку ціноутворення піддається контролю. Зміна цін на відпочинкові послуги часто проводиться власниками осель без належного аналізу кон'юнктури ринку. Найбільш типові помилки у ціноутворенні пов'язані з надзвичайно великою орієнтацією на витрати, а також з тим, що ціни не переглядаються з метою їх коригування відповідно до ринкових змін. Невдалими є також ті ціни, які не враховують інших складових (окрім витрат), а також ті, які недостатньо змінюються, для того, щоб диференціювати різні види послуг та сегментів ринку.

Встановлення помилково заниженої ціни за надані послуги може призвести до невдачі в усьому бізнесі, навіть тоді, коли усі інші його елементи при організації відпочинку у сільській місцевості функціонують нормально. Розуміння ціни є дуже важливим для власників осель - організаторів відпочинку у сільській місцевості. Навпаки, той, хто просить дуже багато - втрачає потенційних клієнтів. Той, хто бере мало, може залишити своє підприємство (свій бізнес) без достатнього доходу, аби належним чином здійснити свою діяльність, і в кінцевому рахунку, буде змушений закрити свою справу. Бо будівлі потребують ремонту, основна діяльність - розвитку, харчування - належного асортименту.

На нашу думку, до основних стратегій ціноутворення у сфері аграрного туризму належать:

1) Стратегія знижок. Господарям агроосель необхідно мати спеціальні ціни для залучення тих відпочиваючих, що відпочивають довго та постійно або які можуть купити велику кількість ліжко-місць.

2) Стратегія дискримінаційного ціноутворення. Ця стратегія базується на характеристиках цінової еластичності попиту. Наприклад, власники сільських осель можуть надавати знижені ціни пенсіонерам, дітям дошкільного віку, або на послуги з урахуванням місцерозташування продажу.

3) Стратегія психологічного ціноутворення. Психологічне ціноутворення зачіпає не лише економічну суть цін (співвідношення ціни та якості), але й психологію цін. Престижний імідж може бути створений завдяки продажу послуг за високими цінами. Інший аспект психологічного ціноутворення - "рекомендаційні ціни". Це такий рівень цін, який склався у підсвідомості покупця. Відпочиваючий порівнює ціну, яка йому запам'яталася, з тією, яка пропонується господарем. При формуванні ціни на окремі види відпочинкових послуг необхідно також пам'ятати, що споживачі мають звичку заокруглювати ціни.

Важливе значення для підвищення статусу сільського туризму та агротуризму має супутній продаж та продаж за підвищеними цінами. Така поведінка є досить успішною та ефективною. Можна запропонувати клієнтам на продаж не лише продукти харчування з власного городу, але й інші повсякденні товари (можливо, навіть за підвищеними цінами). Зокрема - чай, каву, шоколад, чи навіть рушники до ванни тощо. Для відпочиваючого буде простіше купити їх на місці, аніж везти з дому. Також доречним буде продаж сувенірів, товарів народних промислів, характерних для даної місцевості [16].

Всього в селах України нараховується 6,4 млн. житлових будинків, з яких майже 6,3 млн. знаходиться в приватній власності. Із загальної кількості житлових будинків 4,5 млн. (70%) побудовані до 1970 року, а таких, що відповідають мінімальним вимогам туристів і відпочиваючих, нараховується 1,7 млн. (або майже 28,0%). Крім того, понад 35,0% їх розміщені в місцевості, де практично відсутні ресурси (природні, екологічні, історико-культурні і інші) для розвитку сільського та аграрного туризму. Окрім цього, тільки у 75,0 % осель (за відсутності ефективних стимулюючих заходів цифра буде на порядок меншою) господарі не проти прийому й утримання відпочиваючих.

Отже, житловий фонд українського села застарів морально та матеріально, структурно, пропонуючи за рідкісним виключенням невеличкі оселі або окремі кімнати. Ми можемо говорити про оптимальну модель трансформації існуючої структури закладів розміщення у відповідності до зростаючих потреб вітчизняних туристів і високих запитів іноземних візитерів, не аналізуючи рівень і можливості необхідних капіталовкладень. Пріоритети, на нашу думку, повинні визначатись на всіх рівнях управління процесом розвитку сільського туризму в Україні, починаючи від пріоритетів багатих на природно-рекреаційний потенціал регіонів до пріоритету екологічно зорієнтованих проектів розвитку конкретного господаря чи групи підприємств сільського туризму.

На підставі аналізу досліджень і публікацій, присвячених проблемі, зазначимо, що першочерговим завданням, яке необхідно розв'язати для розвитку ринку якісних послуг сільського туризму, є створення законодавчо закріпленого категоріального апарату. Зокрема, мова йде про видову класифікацію сільського туризму та агротуризму в Україні, розподіл її території на окремі регіони, з урахуванням особливостей природних та рекреаційно-туристичних ресурсів і пріоритетів розвитку тих чи інших видів сільського туризму, категоризацію особистих селянських господарств як закладів розміщення відпочиваючих у сільській місцевості [17].

Присвоєння категорії житлу, що надається у користування туристам і відпочиваючим, дає право сільському господарю повідомляти про відповідну якість житлових умов у засобах реклами і масової інформації; встановлювати плату за житло, співставну з його категорією, тощо. Категоризація спонукає сільських господарів до постійного підтримання житла у належному стані, підвищення якості житлових умов. Категоризації підлягає житло у населених пунктах, де забрудненість території, повітря, річок і водоймищ, а також санітарні розриви між жилою зоною і виробничими об'єктами (тваринницькими фермами, виробничими зонами переробних підприємств) відповідають чинним нормативам. Будинок, квартира чи кімната, які пропонуються для використання туристам, повинні бути технічно придатними для проживання і відпочинку і обладнані відповідно до вимог, перелічених у подальшому викладі.

Не підлягає категоризації житло, у якому відсутня вентиляція, тепла капітальна підлога, висота жилих приміщень не перевищує 2,4 м. Перелік умов, що виключають категоризацію житла, подано у табл. 1.1.

Таблиця 1.1.

Сільське житло, що не підлягає категоризації на предмет надання його в користування туристам і відпочиваючим

№ з/п	Умови, що виключають категоризацію житла	Заходи, при виконанні яких можливе подання на категоризацію
1	Зовнішній вигляд будинку чи садиби непривабливий	Здійснити поточний (косметичний) ремонт житлового будинку і надвірних споруд, впорядкувати, прибрати подвір'я покращити ландшафтний дизайн
2	Відсутність у будинку чи в межах садиби туалету і душової	Добудувати відсутнє приміщення
3	Відсутня вентиляція (провітрювання) приміщення	Здійснити реконструкцію (ремонт) будинку, замінити вікна
4	Квартири в секційних будинках з ненадійним або аварійним інженерним облаштуванням	Відремонтувати або замінити обладнання
5	Садибний будинок не має елементарного інженерного облаштування (відсутнє водо- чи електропостачання), кімнати не облаштовані відповідним інвентарем (ліжка, столи, радіо)	Виконати необхідні роботи з інженерного облаштування будинку, придбати інвентар
6	Прохід до кімнати через кухню, що використовується як помешкання	Влаштувати окремий вхід
7	Висота житлових приміщень не перевищує 2,4 м.	При відповідному обладнанні (старовинні меблі) може бути запропоноване як екзотичне житло
8	Будинок без теплої капітальної підлоги	Влаштувати капітальну підлогу. Якщо будинок старої конструкції, може бути запропонований як екзотичне житло
9	Будинок фізично зношений	Відремонтувати або запропонувати як екзотичне житло
10	Садиба (будинок) розміщені у несприятливих санітарно-гігієнічних та природно-екологічних умовах (санітарна зона тваринницьких ферм, територія забруднена радіонуклідами)	-
11	Психологічний клімат у приймаючої родини складний (скандальні стосунки, наявність алкоголіків, наркоманів тощо)	-
12	Санітарний стан садиби небезпечний для турис-тів і відпочиваючих (наявність хворих членів родини на інфекційні чи психічні хвороби)	-

Житло, що може надаватися у користування туристам і відпочиваючим, класифікується за типами і категоріями.

Таблиця 1.2

Типи і категорії жилих приміщень, що можуть надаватися туристам і відпочиваючим у сільській місцевості

№ з/п	Категорії	Типи житла
		Житловий будинок садибного типу	Кімнати в будинку садибного типу	Квартира в секційному будинку	Кімнати в квартирі секційного будинку	Співвід-ношення плати за житло, %
1	Третя	Будинок в межах садиби; має спальні кімнати, загальну кімнату, кухню, їдальню, окремо ванну і туалет. Рівень облаштування дуже високий	В користування надається блок приміщень з окремим входом: загальна кімната, спальні, їдальня, кухня, туалет, ванна. Рівень облаштування дуже високий	Окрема ізольована 2-3 та більше кімнатна квартира в секційному будинку з усіма зручностями. Рівень облаштування дуже високий	-	100 - 85
2	Друга	Будинок в межах садиби; має спальні кімнати, загальну кімнату, кухню, їдальню, окреме приміщення ванни. Туалет за межами будинку. Рівень облаштування високий	Одна або декілька спальних кімнат, загальна кімната, їдальня, кухня, туалет і ванна. Вхід у блок перерахованих приміщень через приміщення, які використовують господарі. Рівень облаштування високий	Окрема ізольована 1-2-3 чи більше кімнатна квартира секційного будинку з усіма зручностями. Рівень облаштування високий.	Окрема кімната у 2-3 кімнатній квартирі з усіма зручностями спільного з господарями користуван-ня. Вхід в кімнату з передпокою. Рівень об-лаштування високий.	85 - 75
3	Перша	Будинок в межах садиби. Має спальні кімнати, загальну кімнату і кухню-їдальню. Ванна (душ) і туалет розміщені за межами будинку. Рівень облаштування добрий.	Одна або декілька спалень. Загальна кімната і кухня-їдальня спільного користування. З родиною господарів. Туалет і душ розташовані поза межами будинку. Вхід через спільне з господарями приміщення. Рівень облаштування добрий.	Окрема ізольована 1,2,3 і більше кімнатна квартира секційного типу з усіма зручностями. Рівень облаштування добрий.	Окрема кімната у 2-3 і більше кімнатній квартирі з усіма зручностями спільного з господарями користування. Вхід в кімнату з передпокою. Рівень об-лаштування добрий.	75 - 60

Із наявного в селах України житлового фонду для використання можуть бути запропоновані чотири типи житла:

1. Садибний житловий будинок чи садиба з житловим будинком і надвірними спорудами;

2. Одна чи декілька кімнат у будинку квартирного типу;

3. Квартира у багатоквартирному (секційному) будинку;

4. Одна чи декілька кімнат у квартирі, розташованій у багатоквартирному (секційному) будинку.

Поділ кожного з перелічених типів житла на категорії здійснюється з урахуванням наступних характеристик: планування (структури приміщень) будинку; ізольованості проживання туристів і відпочиваючих; обладнання приміщень сантехнічним устаткуванням, побутовими пристроями і технікою, меблями, посудом. Перші три з перелічених типів житла фахівцями рекомендовано поділяти на 3 категорії, четвертий - на дві (табл. 1.2).

Віднесення кожного типу житла до тієї чи іншої категорії місцеві осередки Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні можуть регулювати співвідношення плати за нього в межах населеного пункту чи навіть у різних частинах поселення, якщо у цих частинах плата різниться залежно від відстані до рекреаційних, історико-культурних об'єктів, центрів обслуговування тощо [20]. Відзначимо, що обґрунтовані організаційно-економічні заходи та нормативно-правове забезпечення господарювання на ринку сільського туризму та агротуризму, створення “м'якого” механізму його державного регулювання сприятимуть сталому зростанню його популяризації та привнесення додаткових доходів власникам домогосподарств та фермерам у сільській місцевості.

1.2 Форми, види та напрями туристичних послуг аграрних підприємств

Туристична діяльність (рекреація) - це будь-яка діяльність, спрямована на відновлення сил людини, що може здійснюватися як на території постійного проживання людини, так і за її межами.Відпочинок - це не стільки переміщення в приємне або безлюдне місце, скільки пошук розмаїтості. Досягнення приємної розмаїтості - сама загальна й значима характеристика рекреації. Раз на рік необхідно досягати максимальної розмаїтості; раз на квартал - меншої, але також виразно вираженої. Розмаїтість може бути досягнута й без переїзду з основного місця проживання. Із просторової точки зору, це пасивна форма рекреації, але вона виконує свої функції й нічим принципово не відрізняється від просторово активної форми [19, 59].

Формально існують дві форми надання послуг агротуризму в агрооселях:

1. Агрооселя як особисте селянське господарство, коли власник агрооселі не реєструється як суб'єкт підприємницької діяльності.

2. Агрооселя як приватне підприємство, коли господар реєструється як суб'єкт підприємницької діяльності.

Перша форма означає укладання контракту із кожним гостем, який відпочиває в агрооселі (договір про оренду житла туристом). У такому випадку господар сплачує податок у розмірі 20,0% від вартості угоди. Друга форма - це реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи і сплата податків. Податки можуть сплачуватися за загальною схемою оподаткування або за спрощеною схемою єдиного податку.

Підприємницька діяльність фізичної особи є найзручнішим способом провадження бізнесу на початковому етапі. Це не потребує складання статуту або установчого договору, формування статутного фонду, а отже, й великого статутного капіталу. При цьому не треба мати окремої юридичної адреси, оскільки адресою суб'єкта підприємницької діяльності буде домашня адреса. Не обов'язково відкривати рахунок в банку й виготовляти печатку: це можна зробити за власним бажанням. Нарешті, якщо не буде використовуватися праця найманих працівників, то не обов'язково реєструватися в регіональному органі Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, у Центрі зайнятості, в регіональному органі Фонду соціального страхування від нещасних випадків: це можна буде зробити на добровільних засадах. Дослідження показало, що основними кваліфікаційними ознаками, які відрізняють надання послуг у сфері сільського туризму в межах особистого селянського господарства (далі ОСГ) від підприємництва в туристичній діяльності, яка регулюється законодавством з туризму, є: здійснення діяльності тільки членами ОСГ - мешканцями сільських осель, тобто які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають; ніхто з членів ОСГ не веде будь-яку іншу підприємницьку діяльність і не зареєстрований як підприємець; надання послуг з використанням лише того майна, яке належить членам ОСГ; отримання максимального рівня прибутку, який міг би бути визначеним для членів ОСГ. Схематично ми зобразили сутність та етапи надання послуг агротуризму на рис. 1.3.

Існує декілька підходів до класифікації туристичних послуг аграрних підприємств у складі туристичного продукту за різними класифікаційними ознаками.

Рис. 1.3. Сутність та форми надання послуг з агротуризму в Україні

Можна виділити три основні групи: основні, додаткові та специфічні. До складу основних відносять, як правило, туристичні послуги, що включені до первісно придбаного і сплаченого туристом туристичного пакету (пекідж-тур) відповідно до програми і класу туру. Серед них послуги розміщення (проживання), харчування, транспортні (перевезення) та страхування. Додаткові послуги включають побутові, лікування, валютно-кредитні, торговельні, спеціальних видів зв'язку, інформаційні, культурно-видовищні, ігрові, спортивні, конгресне обслуговування та ін. Специфічні послуги надаються підприємствами-посередниками (організатори подорожей) в туризмі. Це послуги туристичних бюро, туристичних агентств, туристичних операторів, екскурсійних бюро, бюро подорожей та екскурсій, інших спеціалізованих туристичних підприємств.

Розглянемо детальну структуру туристичної діяльності. Найчастіше в основі її класифікації лежать: мета подорожі, характер організації, правовий статус, тривалість подорожі і перебування в певному місці туриста, сезонність, характер пересування туриста, його вік, активність занять і т.д.

За суспільною функцією і технологією виділяють лікувальну, оздоровчу, спортивну і пізнавальну рекреаційну діяльність.

Лікувальна рекреація пов'язана із основними лікувальними факторами: клімат, мінеральні джерела, лікувальні грязі. У відповідності з ними вона поділяється на такі групи: кліматолікування, бальнеолікування, грязелікування. Залежно від їх сполучення можуть бути виділені: бальнеогрязелікування, клімато-грязелікування, клімато-бальнео-грязелікування. Умови лікувально-оздоровчої рекреації повинні строго відповідати медико-біологічним нормам.

Оздоровча і спортивна рекреація є найрізноманітнішою. Великою популярністю у всьому світі користується купально-пляжний відпочинок. Відпочинок біля і на воді включає різні рекреаційні заняття: купання, сонячні ванни, прогулянки берегом, ігри з м'ячем на пляжі, водні лижі. Прогулянковий і промислово-прогулянковий відпочинок включає такі заняття, як прогулянки на відкритому повітрі, огляд краєвидів, збирання грибів і ягід, морських молюсків, коралів та інших дарів природи.

Вітчизняне законодавство визначає туризм як діяльність осіб, які здійснюють поїздки і перебувають у місцях, що знаходяться за межами їх звичайного середовища на термін від 24 годин до одного року, з будь-якою метою, але без здійснення діяльності, що оплачується з джерел, які знаходяться у місці відвідання. За результатами дослідження ми можемо виділити наступні основні види туризму. Внутрішній туризм - це поїздки відвідувачів-резидентів за межі свого звичайного середовища, але в межах своєї країни (подорожі в межах України осіб, які постійно проживають в Україні). Іноземний (в'їзний) туризм - це поїздки відвідувачів-нерезидентів у регіони, що знаходиться за межами їх звичайного середовища (подорожі в межах України осіб, що не проживають постійно в Україні). Зарубіжний (виїзний) туризм - це поїздки осіб-резидентів країни (регіону), які здійснюють перебування в місцях, що знаходяться за межами їх країни і за межами їх звичайного середовища (подорожі осіб, що постійно проживають в Україні, за межі митної території України).

Туризм в межах країни - це сукупність внутрішнього та іноземного (в'їзного) туризму. Національний туризм - це сукупність внутрішнього та зарубіжного (виїзного) туризму. Міжнародний туризм - це сукупність іноземного (в'їзного) та зарубіжного (виїзного) туризму. Маршрутний туризм часто ототожнюється з туризмом взагалі. Він може бути спортивним і любительським. За характером перешкод він поділяється на рівнинний і гірський.

Великого розвитку набув водний туризм, як прогулянковий, так і спортивний. Ці види включають водно-моторний спорт, воднолижний спорт, греблю на каное, вітрильний спорт і т.д. Як правило, ці види туризму поєднуються з купально-пляжним туризмом на берегах морів, озер і річок. До інших видів туризму долучаються підводний спортивний туризм, археологічний підводний туризм, риболовний туризм, полювальний туризм, гірськолижний туризм, альпінізм. Кожен з цих видів має свої особливості і поширення в різних регіонах.

Пізнавальні аспекти властиві значній частині рекреаційних занять. Однак, виділяються суто пізнавальні рекреаційні заняття, пов'язані з інформаційним "споживанням" культурних цінностей, тобто оглядом культурно-історичних пам'яток, архітектурних ансамблів, а також ознайомленням з новими районами, країнами, їх етнографією, фольклором, природними явищами і господарськими об'єктами [9, С. 22].

Конгресовий туризм пов'язаний з розширенням міжнародних науково-технічних контактів між спеціалістами і вченими. Кочовий туризм передбачає постійне переміщення, зміну місця перебування. Ступінь рухливості відображається в підходах до вивчення туризму, особливо оцінки рекреаційних ресурсів. Наприклад, оцінка пейзажного різноманіття вздовж автотрас буде відрізнятися від оцінки ландшафтів для пішого і, тим більше, стаціонарного туризму.

Багато видів агротуризму та рекреації мають сезонний характер в силу як природних, так і соціально-економічних причин. Перш за все сезонність знижує рентабельність експлуатації рекреаційної інфраструктури, створює "піки" і "провали" в зайнятості трудових ресурсів та завантаженні сфери обслуговування і транспорту. Так, зайнятість в приморських рекреаційних районах в зимові місяці знижується в 3-4 рази в порівнянні з липнем-серпнем. Більшість людей намагається відпочивати влітку, в сонячний період. Сонце, таким чином, виступає найсуттєвішим об'єктивним фактором сезонності. Із зростанням тривалості відпусток проявляється тенденція поділу відпустки на дві частини. Сезонність в рекреації пояснюється тим, що промислові підприємства і заклади виробили такий ритм роботи, який передбачає надання відпустки більшості робітникам і службовцям саме протягом літа. Такий же ритм має і система освіти. Ряд видів рекреації, особливо лікувально-курортного типу, має цілорічний характер, хоча і тут спостерігається нерівномірність рекреаційного потоку [25, С. 15]. За характером виконання туризм поділяється на автомобільний (індивідуальний), автобусний, авіаційний (рейсовий або чартерний), залізничний.

Основою аграрного туризму є власне сам селянин та його побут і робота. Селянин запрошує до своєї оселі: людину з міста ознайомитись із сільськогосподарським виробництвом (як робиться цей особливий сир, масло, ковбаса тощо, як вирощуються ці свині, корови, коні); людину творчої, розумової праці подивитись на майстерність ремісника (як робиться дерев'яний посуд, як плететься ліжник); іноземців подивитись на особливості національних традицій, культури.



1.3 Основи методики оцінки ефективності туристичних послуг аграрних підприємств

аграрний сільський туристичний послуга

Методика оцінки ефективності туристичних послуг аграрних підприємств визначає систему показників, єдиних за змістом та порівняних на всіх рівнях державного управління в Україні та наміжнародному рівні, що характеризують обсяги туристичної діяльності та вплив туризму на економіку країни (регіону). Методика застосовується для гармонізації на державному рівні показників та джерел статистичної інформації, що визначають економічну та соціальну вагомість агротуризму в Україні, для підрахунку розмірів туристського споживання і, залучених, таким чином, до обігу грошових коштів, інших вигод від розвитку агротуризму.

Найбільш точні результати обчислення дають розрахунки показників окремо за кожною країною, регіоном, населеним пунктом, агропідприємством, та категорією туристів. Для спрощення розрахунків припустиме групування туристів за категоріями. Одним з критеріїв групування є однаковий рівень туристських витрат, що визначається за результатами статистичного обстеження туристів або експертними оцінками.

Розрахунки надходжень від різних видів туризму ведуться на основі даних про середню величину витрат одного відвідувача за одну добу подорожування, з урахуванням тривалості перебування та кількості відвідувачів усіх категорій. Ведення несуцільних методів статистичного спостереження передбачає використання всіх можливих джерел статистичної інформації (як державної, так і відомчої звітності) та потребує здійснення певних додаткових обрахунків. Тому джерелом даних про туристські витрати вважається експертна оцінка, а також статистичне обстеження (опитування) туристів або суб'єктів туристичної діяльності, відповідно до статей витрат [30, С. 66].

Успішний бізнес в агротуристичній діяльності залежить, перш за все, від чіткого управління виробничо-комерційною діяльністю аграрного підприємства, тобто від економічно обґрунтованої продуктової (виробничої) програми виробництва і реалізації специфічного товару в туризмі - туристичного продукту, окремих туристичних послуг. Від обсягів та асортименту пропозиції туристичних послуг, номенклатури турпродукту, їх відповідності платоспроможному попиту споживачів на цільовому туристичному ринку та ресурсного потенціалу агропідприємства чи агрооселі залежать фінансові результати господарської діяльності туристичної фірми, її конкурентоспроможна позиція на видовому регіональному ринку.

Ефективному веденню туристичного бізнесу сприяє володіння аграріями знаннями і практичними навичками з економіки підприємства агробізнесу та туристичної індустрії. Фахівці туристичної справи повинні характеризуватись наступним переліком умінь вирішувати типові виробничі завдання:

? на основі даних статистичної звітності та бухгалтерського обліку аналізувати динаміку обсягу пропозиції та реалізації послуг агротуристичних підприємств з урахуванням рівня інфляції та конвертованості національної валюти;

? з використанням сучасних методик і економіко-математичних моделей проводити оцінку впливу факторів на обсяг реалізації послуг туристичних підприємств;

? визначати вплив фактору сезонності на зміни обсягів та асортименту туристичного продукту;

? на підставі маркетингового підходу формувати виробничу (продуктову) програму пропозиції та реалізації туристичних послуг;

? з урахуванням особливостей туристичної галузі розраховувати цільові обсяги діяльності підприємства, здійснювати прогнозні та планові розрахунки обсягу реалізації туристичного продукту на різні періоди.

Обсяг реалізації туристичного продукту є валовим показником діяльності аграрного підприємства, характеризує масштаби його діяльності на локальному агротуристичному ринку і оцінюється за допомогою наступних показників: виручка (доход) від реалізації послуг (грошові одиниці національної або, при наявності спеціального дозволу, вільноконвертована валюта), кількість обслуговуваних туристів (осіб), тривалість туру (дні), обсяг реалізації туристичного продукту (туродні), кількість реалізованих турів (од.).

Згідно Закону України “Про туризм”, «туристичний продукт» - комплекс туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб туриста під час його подорожі”. Варто зазначити, що з приводу визначення сутності терміну “туристичний продукт” у спеціальній літературі існують досить суттєві розбіжності, що є окремим предметом дослідження. Склад туристичного продукту більшістю авторів доповнений товарами туристського призначення, роботами та послугами щодо задоволення потреб туристів [24, С. 45].

Як зазначалося вище, підходи до класифікації туристичних послуг у складі туристичного продукту за різними класифікаційними ознаками дозволяють виділити три основні групи: основні, додаткові та специфічні. До складу основних відносять, як правило, туристичні послуги, що включені до первісно придбаного і сплаченого туристом туристичного пакету (пекідж-тур) відповідно до Програми і класу туру. Серед них послуги розміщення (проживання), харчування, транспортні (перевезення) та страхування. Додаткові послуги включають побутові, лікування, валютно-кредитні, торговельні, спеціальних видів зв'язку, інформаційні, культурно-видовищні, ігрові, спортивні, конгресне обслуговування та ін. Специфічні послуги надаються підприємствами-посередниками (організатори подорожей) в туризмі. Це послуги туристичних бюро, туристичних агентств, туристичних операторів, екскурсійних бюро, бюро подорожей та екскурсій та інших спеціалізованих туристичних підприємств. Дослідження показують, що в загальному обсязі вартості національного туристичного продукту основні послуги займають найбільшу питому вагу, у т.ч. для іноземних туристів - 88,5%; для українських туристів, які подорожують по Україні - 63,7%; для українських туристів, які виїздять за кордон - 76,6% (табл. 1.3).

Питома вага додаткових і специфічних послуг, як видно з табл. 1.3 невисока і коливається для іноземних туристів, відповідно, від 4,4% до 7,1%. При чому, у складі останніх, екскурсійні послуги займають лише 1,2%, що недостатньо.

Таблиця 1.3.

Структура національного туристичного продукту, (%)

Види послуг	На внутрішньому ринку України для іноземних туристів	На внутрішньому ринку України для українських туристів	На закордонному ринку для вітчизняних туристів
Основні послуги, з них:	88,5	63,7	76,6
проживання	56,0	37,4	30,2
харчування	17,0	12,0	16,2
транспортні	13,0	11,2	23,5
страхування	2,5	3,1	6,7
Додаткові послуги, з них:	4,4	17,9	6,2
лікування	1,4	12,0	0,7
послуги	-	2,0	-
побутові	-	0,2	-
індустрії розваг	3,0	3,7	2,9
торгівельні	-	-	-
паспортно-візові	-	-	2,6
Специфічні послуги, з них	7,1	18,4	17,2
туристичних підприємств по організації подорожі	4,3	12,0	11,0
туроператорів	1,6	6,0	2,5
турагентів	-	-	-
екскурсійні	1,2	0,4	3,4
РАЗОМ	100,0	100,0	100,0

При наявності унікального природно-рекреаційного потенціалу питома вага послуг лікування вагома лише для українських туристів на внутрішньому ринку - 12%. Така ситуація пояснюється багатьма причинами і потребує вирішення проблем формування та просування туристичного продукту не тільки на рівні підприємства, але й держави в цілому.

Туристична діяльність найбільш чутлива до впливу багатьох як прогнозованих факторів зовнішнього і внутрішнього середовища діяльності підприємств, так і непередбачуваних (форс-мажорних) обставин (табл. 1.4).

Таблиця 1.4.

Фактори впливу на обсяги реалізації туристичних послуг аграрного підприємства

Зовнішні	Внутрішні
І. Соціальна, економічна та екологічна політика держави:	І. Конкурентоспроможність підприємства:
- соціально-демографічна ситуація в країні; - рівень життя населення; - структура витрат населення; - соціальна політика (наявність вільного часу, активність профспілок); - культура і рівень освіти населення - рівень інфляції; - політична та криміногенна ситуації.	- імідж підприємств на ринку туристичних послуг (міцність зв'язків з контрагентом по господарським операціям; довготривалість знаходження на ринку, вдала та відома торговельна марка); - сегмент та ніша на ринку конкурентний статус підприємства на ринку (зручне місце знаходження, зростаюча доля на ринку);
ІІ. Державна політика щодо пріоритетності розвитку туризму:	ІІ. Організація управління підприємством:
- бюджетне фінансування розвитку галузі; - організація просування національного туристичного продукту на міжнародному ринку туристичних послуг; ...

Подобные документы

• Проблеми ринку туристичних послуг Кримського півострова

  Структура та логічна схема функціонування ринку туристичних послуг. Динаміка туристичних потоків, теперішнє становище туристичних послуг. Рекреаційні ресурси Кримського півострова. Діяльність будинків відпочинку, пансіонатів, баз відпочинку Криму.
  
  курсовая работа [926,8 K], добавлен 15.03.2014
  

• Структурно-функціональні фактори розвитку міжнародного ринку туристичних послуг

  Рівні і механізми регулювання світової сфери туристичних послуг та їх еволюцію в сучасних умовах. Структурні зрушення, що відбуваються на міжнародному ринку під впливом глобалізації. Місце та роль України на міжнародному ринку туристичних послуг.
  
  автореферат [46,0 K], добавлен 10.04.2009
  

• Функціонування ринку туристичних послуг

  Значення основних сегментів регіонального туристичного ринку і їхні організаційні форми. Методика формування управлінської структури в регіональному туризмі з урахуванням загальнодержавної економічної політики й інтересів споживачів туристичних послуг.
  
  курсовая работа [163,5 K], добавлен 12.01.2011
  

• Організація діяльності туристичного агентства "Азимут"

  Характеристика типу та правового статусу туристичного агентства "Азимут". Принципи діяльності туристичних фірм. Загальна характеристика діяльності підприємства на ринку туристичних послуг. Якість туристичних послуг. Основні методи стимулювання збуту.
  
  отчет по практике [53,6 K], добавлен 11.11.2012
  

• Обґрунтування напрямів розширення і підвищення ефективності туристичних послуг (за матеріалами ТЗОВ "Озерний край")

  Сутність готельних послуг. Основні аспекти розширення і методичні підходи визначення ефективності готельних послуг. Оцінка діяльності підприємства під впливом внутрішнього та зовнішнього середовища. Аналіз діяльності підприємства в конкурентних умовах.
  
  дипломная работа [316,4 K], добавлен 01.09.2014
  

• Формування туристичних послуг в Запорізькій області

  Визначення умов життєвого циклу туристичного продукту. Формування цінової політики туристичного підприємства. Зміст туристичних послуг Запорізької області. Природно-кліматичні, оздоровчі, історико-культурні, пізнавальні та побутові ресурси території.
  
  контрольная работа [31,0 K], добавлен 21.10.2013
  

• Організація міжнародного туризму в Росії

  Загальна характеристика ринку туристичних послуг. Методика розрахунку основних економічних показників розвитку туризму. Аналіз та оцінка сучасного рівня розвитку туристичних послуг Росії. Проблеми та перспективи розвитку міжнародного туризму в Росії.
  
  дипломная работа [276,0 K], добавлен 25.07.2010
  

• Організаційно-економічні й управлінські форми розвитку потенціалу туристської фірми

  Характеристика та сутність туристичних послуг. Дослідження стану туристського ринку України та міжнародного ринку туристських послуг. Аналіз ефективності організаційної структури, капіталу, вартості активів та платоспроможності туристичної фірми.
  
  дипломная работа [275,4 K], добавлен 13.02.2011
  

• Дослідження ринку туристичних послуг Iзраїлю

  Аналіз соціально-демографічної, господарської структури Iзраїлю. Заходи з оптимізації ситуації на ринку туристичних послуг Iзраїля за рахунок проведеного аналізу й виявлених недоліків. Оцінка співвідношення між попитом і пропозицією на ринку даних послуг.
  
  курсовая работа [79,2 K], добавлен 17.12.2014
  

• Аналіз туристичних ресурсів для розвитку релігійного туризму в Індонезії

  Природні, соціально-економічні та історичні передумови розвитку туризму в Індонезії. Опис культурно-історичних ресурсів. Аналіз місця країни на ринку туристичних послуг світу. Оцінка туристичних ресурсів та інфраструктури для розвитку релігійного туризму.
  
  курсовая работа [2,3 M], добавлен 29.11.2014
  

• Виведення нової послуги на туристичний ринок

  Теоретичні основи діяльності готельного підприємства. Сутність та базовий набір послуг індустрії гостинності. Особливості планування та просування туристичних послуг. Основні аспекти функціонування готелю "Ramada Donetsk". Проектування SPA-салону.
  
  курсовая работа [1,3 M], добавлен 29.10.2012
  

• Ліцензування – важливий компонент системи регулювання туризму

  Законодавча та нормативна база ліцензування туристичних підприємств України. Правила порядок проведення та контроль за діяльністю ліцензування туристичних підприємств. Умови дії ліцензії і її анулювання. Зарубіжний досвід ліцензування туристичних фірм.
  
  курсовая работа [1,1 M], добавлен 23.02.2008
  

• Якість послуг в готелі "Брістоль"

  Особливості готельного обслуговування індивідуальних туристів і організованих туристичних груп. Взаємозв'язок між якістю послуг і ефективністю готельного бізнесу. Ефективність обслуговування, методи оцінки якості послуг. Характеристика асортименту послуг.
  
  дипломная работа [181,4 K], добавлен 18.01.2015
  

• Рекреаційно-туристичний комплекс Київської області

  Сутність, значення і місце рекреаційно-туристичного комплексу в господарстві Київської області. Особливості сучасних туристичних послуг. Передумови розвитку і розміщення рекреаційно-туристичного комплексу Київської області. Розвиток готельного фонду.
  
  курсовая работа [700,4 K], добавлен 29.03.2013
  

• Анімаційне обслуговування в туристичній індустрії

  Аналіз чинників, що впливають на формування додаткових туристичних і анімаційних послуг. Основні напрямки анімаційного туризму. Структура менеджменту анімації в готелях. Дослідження діяльності туристичної фірми "Ельдорадо" з надання послуг анімації.
  
  курсовая работа [81,5 K], добавлен 28.02.2013
  

• Особливості організації роботи туристичних фірм і тур-агенств

  Основні поняття про організацію турів. Туристично-рекреаційні ресурси України. Державне регулювання розвитку туризму в Україні. Організація туристичних послуг турфірмами та тур-агенствами: транспортне забезпечення, харчування та обслуговування в готелях.
  
  курсовая работа [58,1 K], добавлен 21.01.2011
  

• Готельна інфраструктура Франції

  Визначення типів готельних підприємств і підходи до класифікації. Найпопулярніші готелі Франції. Проблеми індустрії гостинності. Ресурсне забезпечення діяльності готелів на ринку туристичних послуг. Державна політика у сфері готельного бізнесу Франції.
  
  реферат [31,9 K], добавлен 06.11.2012
  

• Хостели в системі готельно-туристичних послуг

  Передумови та історія розвитку хостельних господарств у Європейських країнах. Особливості формування мережі бюджетних готелів в Україні. Основні недоліки та перспективи розвитку послуг хостелів в національній системі готельно-туристичного господарства.
  
  курсовая работа [72,7 K], добавлен 06.05.2014
  

• Системне дослідження особливостей інтеграції туристського комплексу України в міжнародний ринок туристичних послуг

  Сучасний стан і загальні тенденції оптимізації туристського комплексу України; сутність та принципи регулювання галузі, вдосконалення нормативно-правової бази; напрямки інтеграції в міжнародний ринок туристичних послуг, доцільність проведення Євро-2012.
  
  дипломная работа [1,4 M], добавлен 11.10.2011
  

• Аналіз конкурентоспроможності персоналу туристичних підприємств

  Конкурентоспроможність персоналу, сутність та місце у забезпеченні ним підприємства. Збереження й розвиток людського потенціалу готельного господарства. Дослідження факторів та оцінка ефективності трудових ресурсів. Готельні послуги в сучасних умовах.
  
  реферат [101,2 K], добавлен 22.10.2011
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам