Історія туризму в Україні

У XVIII ст. у Великій Британії процвітали так звані каретні готелі, на які було покладено обов'язки задовольняти потреби королівської пошти. Хазяї готелів влаштовували стайні для коней, а англійський закон проголосив готель громадським будинком, власник якого відповідав за умови проживання мандрівників. Каретна ера закінчилася в 1838 p., коли англійський парламент прийняв рішення про перевезення пошти залізницею.

У США, починаючи з 1820 р., у штаті Пенсільванія (Нью-Йорк) почалося будівництво таверн (а пізніше готелів), що збереглися до наших днів. Це були великі будинки типу готелів, які використовували для житла як родин хазяїв, так і їхніх гостей.

У 1829 р. в Бостоні відкрився "Тремонт Хаус", який можна назвати першим готелем, цілком оформленим як готель, включаючи посильного, ключі від кімнат для гостей, ванни й туалети в кожному номері. Стандартний дизайн для американських готелів був установлений на багато років. Вони зазвичай розташовувались поруч із залізничними станціями, а залізниці являли собою частину готельного бізнесу і готельної власності.

На Русі готельна справа зароджується в XII -ХШ ст. У IX- XI ст. Давня Русь завдяки своєму географічному положенню стала центром, де перехрещувались торговельні шляхи між Заходом і Сходом, Північчю та Півднем. Налагоджувалися стійкі торговельні відносини, різнобічні культурні та релігійні зв'язки. Після запровадження християнства на Русі з Візантії до нашої країни потяглися священики, перекладачі, переписувачі книг, ремісники. На Русі аж до XVI ст. центральною фігурою у встановленні та зміцненні зв'язків з іншими країнами був "гість".

Гостинності та мандрам іноземних гостей надавалось велике значення. Так, київський князь Володимир Мономах у своєму "Поучений" заповідав синам добре приймати гостей, вшановувати їх, тому що ці люди, "мимоходячи", рознесуть по світу добру або лиху вість.

Попередники перших готелів на Русі - постоялі двори - називалися "ямами" і розташовувалися на відстані кінного переходу один від одного. У XV ст. постоялі двори створювалися при поштових станціях, що знаходилися у підпорядкуванні Ямського наказу. До XV ст. відносять також будівництво у великих містах гостиних дворів, які відрізняються від постоялих тим, що крім розміщення і харчування тут були створені умови для здійснення комерційних операцій, тобто в гостиних дворах поєднувалися мебльовані кімнати, торгові ряди, крамниці, склади. Як правило, все це обносилося стінами і баштами з в'їзними воротами. Розселення іноземців у гостиних дворах здійснювалося за національною ознакою. У Новгороді в XV -XVII ст. існували "німецький" і "голландський" гостині двори, у Москві - "аглицький", "грецький", "вірменський" та ін.

У XVI - першій половині XVII ст. одним із торговельних центрів Східної Європи був Київ, через який проходили купецькі каравани з Польщі, Кримського ханства, Туреччини, Молдови, Греції, Угорщини, країн Західної Європи, що прямували до Московської держави. Українські купці мали право безмитної торгівлі в прикордонних містах Московії. Для них створювалися спеціальні гостині двори. На чумацьких і торговельних шляхах України здавались в оренду корчми, що не тільки вели торгівлю хмільними напоями, а й були пристановищем для подорожніх.

У другій половині XVII ст., коли "козацька християнська республіка" знаходилась на острові Чортомлик, на її території, біля порту, височів "Грецький дім" - приміщення для іноземних посланців та купців. Адже Запорізька Січ сама вела жваву торгівлю, а до того ж була транзитним пунктом у торгівлі всіх українських земель і Московської держави з країнами Сходу.

Крім того, Київ стає одним із центрів паломництва, що зумовило потребу в будівництві готелів для прочан біля стін Печерського монастиря.

В Україні до прочан ставилися з великою шаною. Миряни вважали за честь прийняти богомольців на ночівлю, а то й на кілька днів, пригостити, дати харчів на дорогу. Паломники були в особливій пошані й мали захист при церквах і монастирях, де з давніх часів їм відводили спеціальні помешкання, будували готелі й гостині двори, де велися книги для запису прочан, які свідчать про масовий характер паломництва.

Митрополит Євген Волховитинов в описі Києво-Печерської лаври зазначає: "За південною огорожою стіною, через дорогу, знаходиться лаврський готель для притулку усім дорожнім, особливо бідним богомольцям, що існує на цьому місці ще з часів преподобного Феодосія (XVII ст.). У 1829 та 1830 pp. замість дерев'яного готелю спорудили кам'яний у два яруси під залізним дахом з кухнею поблизу нього..."

Після приєднання України до Російської імперії (кінець XVIII ст.) почалось будівництво поштового тракту від Москви до Києва через Калугу, Глухів, Путивль, Конотоп з поштовими дворами та станціями, що одночасно виконували функції готелів.

Проте помітний розвиток готельного господарства в царській Росії розпочинається лише в другій половині XIX ст.

Контрольні запитання

1. Що вам відомо про перші подорожі людей у античному світі?

2. Які мотиви спонукали до подорожей у середньовічний період?

3. Охарактеризуйте передумови виникнення мандрівництва в Україні.

4. Які історичні джерела містять перші відомості про "Руську землю"?

5. Назвіть найбільш відомих мандрівників-іноземців, що подорожували Україною в різні часи.

6. Розкажіть про внесок українців у світову історію подорожей.

7. Коли зародилася готельна справа?

8. Що ви знаєте про перші типи помешкань для подорожніх?

2. Початок організованого туризму (кінець XIX - початок XX ст.)

2.1 Виникнення в Україні перших туристських організацій

Розширення торговельних та культурних зв'язків, географічні відкриття зумовили подальше зростання мобільності населення, що, в свою чергу, сприяло пізнанню людством навколишнього світу.

З розвитком у XIX ст. індустріального суспільства, появою залізничного транспорту та пароплавства створюються сприятливі умови для перетворення стихійного мандрівництва на організований туризм.

У 1816 р. на Рейн вийшов перший пароплав - "Принц Орлеанський". Перший поїзд на паровій тязі з'явився у Великій Британії в 1825 р. У 1883 р. почав здійснювати рейси відомий "Східний експрес", який вирушав з Парижа, огинав Альпи з півночі й прямував до Константинополя. Завдяки новим транспортним засобам подорожі ставали доступнішими.

Як відомо, Велика Британія була однією з перших країн, у яких перемогла буржуазна революція і почав розвиватися капіталізм. Не дивно, що саме тут виникли перші туристські організації, які згодом поширили свою діяльність за межі країни.

Слова "туризм", "турист" з'явилися в англійській мові на початку XIX ст. Вебстерський словник англійської мови тлумачить tourist як "той, хто здійснює поїздку заради власного задоволення або розширення культурного кругозору" (one who makes a tour for pleasure or culture).

Прийнято вважати, що початок розвитку сучасного туризму датується 1841 р., коли Томас Кук організував першу туристську поїздку для 570 членів товариства тверезості з Лейстера до Лафборо.

Т. Кук активно використовував можливості, пов'язані з появою залізниць, зростанням "рухливості" населення. У 1851 р. він організував поїздку 165 тис. чоловік на Першу міжнародну промислову виставку до Лондона.

Уже в 1854 р. у Великій Британії вийшов у світ перший довідник, що містив відомості про 8 тисяч готелів. У 1855 р. Т. Кук організував першу закордонну поїздку туристів на Всесвітню виставку в Парижі, а з наступного року - до інших європейських держав, 3 1866 р. він почав відправляти на круїзних суднах групи англійських туристів до США, а в 1882 р. відбулася перша навколосвітня подорож Т. Кука. Ім'я цієї людини золотими літерами вписане в історію світового туризму. Слід зазначити, що очолювана Т. Куком туристська організація приділяла турпоїздкам значну увагу. її діяльність не обмежувалася тільки укладанням договорів із залізничними й пароплавними компаніями, готелями та ресторанами. Вона уважно вивчала попит, складала маршрути поїздок і програми перебування туристів, тобто, висловлюючись сучасною мовою, займалася маркетингом і менеджментом туризму.

Слідом за Куком туристичні фірми й агентства почали з'являтися у Франції, Італії, Швейцарії та інших європейських країнах.

Виникнення перших туристських організацій в Україні також припало на цей період.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. українські землі залишалися розподіленими поміж двома імперськими державами - Російською та Австро-Угорською. Тому історичні процеси формування туристської галузі в Україні нерозривно пов'язані з історією Росії і Австро-Угорщини. Визначальними на території Східної (Російської) України, що зазнала в ті часи значного індустріального піднесення, були активізація туристського руху та здійснення перших кроків до його організації.

У 1885 р. в Петербурзі організовується перше в Росії "Підприємство для громадських подорожей в усі країни світу" Леопольда Ліпсона. Воно поклало початок бурхливому розвитку екскурсійної діяльності. Виникло Товариство аматорів природознавства з філіями в Петербурзі, Москві, Казані та інших містах імперії. Значної популярності набув гірський туризм. У 1890 р. в Одесі було створено Кримський гірський клуб з філіями в Ялті та Севастополі.

З'явилися перші спеціалізовані журнали "Екскурсійний вісник", "Шкільні екскурсії і шкільний музей", "Російський екскурсант", які можна було придбати в Києві, Одесі, Харкові та інших містах України. Виходили вони, природно, російською мовою, оскільки видавалися в столиці Російської імперії.

У 1895 р. в Петербурзі організовується Російський туринг-клуб (товариство велосипедистів-туристів), який у 1901 р. був перетворений на Російське товариство туристів (РТТ), що мало свої відділення і на території України - у Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі, Кам'янці-Подільському, Одесі та деяких інших містах. У перші ж роки своєї діяльності РТТ вступило до Міжнародної ліги туристських товариств.

Того ж 1901 р. у Росії створюється Російське гірське товариство. Воно мало свої відділення в Петербурзі, Москві, Владикавказі, П'ятигорську, Сочі, Алма-Аті. Засновниками товариства були всесвітньо відомі вчені Д. І. Анучин, В. І. Вернадський, І. В. Мушкетов, П. П. Семенов-Тян-Шанський, Б. Ш. Федченко. У роботі товариства брав активну участь письменник В. О. Гіляровський, географи Ю. М. Шокальський, В. Є. Щуровський та інші вчені-ентузіасти. Товариство ставило перед собою мету - розвиток туризму в Росії, пробудження інтересу до її пізнання як у Росії, так і за кордоном.

Проте Російське товариство туристів і Російське гірське товариство не стали масовими туристськими організаціями. Російське гірське товариство, що об'єднувало у 1901 р. 50 фундаторів, змогло довести число своїх членів лише до 132 чоловік.

За статутом Російського товариства туристів його членами не могли бути учні й нижні чини. Як і туристські поїздки, товариство було недоступне простому люду. РТТ організовувало поїздки по країні і за кордон. До 1914 р. РТТ налічувало близько 50 тис. членів, переважно представників заможних класів. Незважаючи на це, в 1916 р. поліція закрила його на тій підставі, що воно нібито завдавало шкоди підвалинам царської монархії.

2.2 Рекреаційне освоєння Криму

З другої половини XIX ст. починається і формування в Україні туристських регіонів. Цілком природно, що першим таким регіоном був Крим.

У 1783 р. півострів Крим став складовою частиною Російської імперії. Царський уряд щедро роздавав землі поміщикам і чиновникам, зобов'язуючи заселяти їх кріпаками з центральних і українських губерній. Згодом було дозволено прописувати селян-кріпаків. Крім того, запрошували й іноземних поселенців. Першими були німці й болгари. Так, у 1841 р. у Сімферопольському і Феодосійському повітах налічувалося 10 іноземних колоній - 3969 чоловік. Усім без винятку надавалися пільги - звільнення від усяких податків і повинностей на 8-10 років, позичка на переїзд і великі (до 50 десятин на сім'ю) ділянки землі. До 1802 р. поміщикам було роздано 350 тис. десятин землі. Крім того, йшло самозахоплення вільних ділянок і скуповування селянських наділів. Зрештою, в 1816 р. вийшов Указ про припинення продажу землі за низькими цінами.

Політика уряду, спрямована на прискорене господарське освоєння краю, виправдала себе. За короткий час набули розвитку й піднесення багато галузей сільського господарства і промисловості. У степових районах вирощували зернові. Одержали значні грошові кредити й зниження податків вівчарі. Вже в 1850 р. у краї діяло 12 сукняних підприємств.

З 1785 р. до Криму запрошуються найкращі спеціалісти-виноградарі, виписуються елітні сорти лоз. Для осіб, що займаються виноградарством, передаються в безоплатне користування і навіть в особисте, "потомственное", володіння державні землі. А для підготовки вітчизняних фахівців - виноградарів, садівників, виноробів у 1804 р. в Судаку відкривається училище, у 1812 р. створюється Нікітський ботанічний сад і пізніше - Магарацьке училище виноробства.

У 1848 р. площу в 5137 десятин було засаджено 28,5 млн виноградних кущів, з урожаю яких виробляли 716 тис. цебер вина (у 1895 р. у Криму виробляли вже 1 млн цебер вина). Свіжі й сушені фрукти, тютюн, соляні промисли - усе сприяло розквіту краю. Тільки червоної риби в 1849 р. було добуто 12,5 тис. пудів. Фахівці з Голландії навчали місцевих рибалок засолюванню риби за "голландським способом".

З 1824 по 1848 p. прокладається гірське шосе, аз 1861 р. уже йде і залізничне будівництво.

Усе це створювало передумови для "курортного" освоєння краю.

Особливо привабливою тут була розмаїтість кліматичних зон: помірно континентальний клімат степового Криму з його невисокою вологістю; гірський Крим з яскраво вираженими кліматичними поясами; субтропічний, середземноморського типу клімат Південного берега з тривалою сухою осінню та зоною ультрафіолетового комфорту.

Крім того, понад 100 джерел мінеральних вод, численні грязьові озера, величезна кількість винограду - усе це сприяло популяризації півострова.

Початок курортного будівництва припав на 70-ті pp. минулого століття. За ініціативою земств, лікарських та інших громадських організацій, приватних осіб, практично без фінансової допомоги уряду почали відкриватися санаторії вздовж усього узбережжя.

Аристократія і велика буржуазія обрали для палаців і дач головним чином Південний берег Криму. Готелі й пансіонати, що перебували в приватному володінні, експлуатувалися переважно в літній сезон.

Усього в дореволюційній Росії було 36 курортів, 60 санаторіїв на 3000 місць. При цьому кожний курорт мав специфічні особливості забудови міст, організації відпочинку та лікування.

Непомітне поселення Ялта, що в 1802 р. налічувало 13 рибальських будиночків, поступово стає центром усього узбережжя. Розвитку Ялти сприяло будівництво в 1832 - 1837 pp. гравійної дороги Алушта - Сімферополь, яку в 1847 р. продовжили до Севастополя. 17 вересня 1837 р. імператор Микола І надав поселенню Ялта статус міста.

Герб міста Ялта з'явився в 1845 р.: на блакитному фоні, що символізував море, розміщувались навхрест дві золоті гілки - лаврова й виноградна.

У 1843 р. затверджується проект забудови нової частини міста, автором якого був архітектор Ешшман. Починається будівництво фешенебельних готелів, великих магазинів, приватних дач і лікарень. Ялта стає гомінким буржуазно-аристократичним курортом. Біля витоків зародження курорту стояв відомий російський учений С. П. Боткін. За його рекомендацією представники царської династії Романових купують поблизу Ялти маєток Лівадію.

Отже, Ялта-курорт значно молодший, ніж Ялта-місто. Різниця в їхньому віці - понад чверть століття. Ялту починають називати "Російською Ніццою" і "Російською Рив'єрою".

У 1900 р. у приватному будинку на околиці Ялти добродійне товариство міста за участю А. П. Чехова, Л. М. Толстого, О. М. Горького побудувало пансіонат "Яузлар" на 20 місць. У 1901 - 1902 pp. було відкрито дитячий санаторій в Алупці.

У 1915 р. майже всі курортні заклади міста - 5 санаторіїв на 169 місць, клінічна дитяча колонія, притулок на 24 місця для хворих на туберкульоз - були платними. До послуг заможних клієнтів були 14 готелів на 800 номерів, 3 комфортабельних приватних санаторії і 5 пансіонатів.

Упродовж літнього сезону тут вирувало життя, а коли курортники роз'їжджалися, місто ставало тихим, провінційним, заклади відпочинку і магазини здебільшого зачинялися. Власне, таку долю мають усі подібні міста.

У сусідній Алушті в 1864 р. у 120 дворах мешкало 763 особи; у 1902 р. населення зросло до 2800 чоловік. Однак містечко як курорт було невеселим видовищем: удень немощена набережна тонула в клубах пилюки, а ввечері стояла суцільна пітьма.

У 1904 р. Алуштинське товариство курортного благоустрою склало план поліпшення дорожнього та інших господарств. Однак цей план не було реалізовано.

З кінця XIX ст. найкращим місцем для морських купань вважалася Євпаторія. "Тутешнє морське купання таке, що, напевно, кращого не знайдеш у всьому світі", - писала Леся Українка. Крим вона відвідувала неодноразово - у 1890, 1891 і 1907 pp., намагаючись вилікуватися від кісткового туберкульозу.

Саме Мойнакське озеро з його цілющими грязями принесло Євпаторії велику популярність. І, як не дивно, першим, кому спало на думку "робити на цьому гроші", був... охоронець соляного промислу П. П. Пугачов, який побудував примітивну лікарню, де хворих приймали за плату.

У 1890 р. території з грязями перейшли у підпорядкування Таврійського губернського земства. Було побудовано дві нові грязелікарні, готель літнього типу на 70 номерів, парк з двома ставками. У 1912 р. був відкритий Цандерівський інститут, що готував лікарів-бальнеологів.

Взагалі ж будівництво Євпаторії як курорту мало стихійний характер. Завдяки ініціативі окремих підприємців у 1905 р. було введено в дію першу приватну здравницю "Приморський санаторій", а через чотири роки - два приватних медичних пляжі. У 1911 - 1914 pp. побудували санаторій і великий готель "Дюльбер", у 1913 р. - ще сім приватних санаторіїв на 400 ліжок. З 1893 р. велося інтенсивне дачне будівництво.

Лікувальні властивості сакських мінеральних грязей здавна привертали увагу російських мандрівників і дослідників. Про це згадується ще в працях академіка П. І. Сумарокова (1799 p.). Що ж стосується лікування, то воно завжди було джерелом прибутку місцевих мулл. У 1827 р. тут було відкрито першу лікарню, через п'ять років - готель для хворих на 20 номерів. Про користь лікування на Сакському озері писав у своєму листі до Жуковського М. В. Гоголь (1835 p.).

Популярність сакських грязей зростала. У 1837 р. тут було побудовано відділення Сімферопольського військового госпіталю, де крім офіцерів оздоровлювалися й "нижні чини".

Хворі на сухоти віддавали перевагу Старому Криму, де особливою славою користувалися квіткові ванни. їх готували на квітах і травах, зібраних в околицях міста.

Судак приваблював двокілометровим піщаним пляжем, відсутністю туманів, рівномірністю температури морської води, великою кількістю винограду (культивувалося 600 сортів!). Правда, до послуг гостей міста в 1890-х pp. тут був тільки один готель. У Севастополі в цей же час їх було 14 (це крім 5 пансіонатів, грязелікарень та купалень). У 1911 р. готелів у Судаку було вже три, але ціни трималися високі і харчування було порівняно дорогим.

Гурзуф - невелике сільце наприкінці XVIII ст. (усього 179 чоловік державних селян) - через сто років стає найфешенебельнішим курортом Криму. Підприємець П. І. Губонін, який нажив великий капітал на будівництві Лозово-Севастопольської залізниці, спорудив у місті готелі, ресторани, провів електрику, телефон, упорядкував парк і навіть установив там барвисті фонтани. Однак через дорожнечу курортників було мало: 900 чоловік у 1891 р. і 1558 - через дев'ять років. Як бачимо, зростання незначне.

Щоб підвищити вартість землі, князі Трубецькі проклали дорогу, що сполучала Севастополь із Сімеїзом - найтеплішим безвітряним містечком на ПБК. І хоча курортом він став ще в першій половині позаминулого століття, проте як буржуазно-аристократичне місце відпочинку став відомим на початку XX, коли виник Новий Сімеїз.

Зі слів доглядача Будинку-музею А. П. Чехова в Гурзуфі, навіть видатний письменник робив спробу організувати свій бізнес. Купивши в татарина за величезну на ті часи суму (3 тис. крб) саклю, Антон Павлович нібито хотів обладнати неподалік платний пляж, проте з якоїсь причини цей задум втілити не вдалося.

Поряд з дорогими дачами, пансіонатами, санаторіями на зразок "Бруно", "Арнольді", "Ксенія", "Дольник", "Ампір" використовувалися малопридатні для житла помешкання, які здавали за високу плату. Навіть у Сімеїзькому парку на кожному кроці стояли невеликі будиночки, так звані "вагончики". У Старому Сімеїзі квадратний сажень землі на березі моря оцінювався в 60 крб, на горі - у 40 крб і вище. Незважаючи на дорожнечу, в 1912 р. там налічувалося 33 дачі. Середній клас міг дозволити собі відпочинок у Криму. Судячи з реклами того часу (1912 р.), 100 "розкішно обставлених номерів" коштували від одного до п'ятнадцяти карбованців за добу з "безкоштовним електричним освітленням" і "безкоштовними автомобілями для пасажирів та перевезення ручного багажу". Були й дешевші готелі - від 75 коп. за добу, з "балконами", "достатнім світлом і чудовим краєвидом". (Для порівняння: середня заробітна плата кваліфікованого робітника промислового підприємства на той час становила від 10 до 20 крб на місяць.) Вілла на березі моря, де на курортника очікували "здорове повітря, спокій, посилене харчування", причому їжа була не тільки "здорова", а й "гігієнічна", оцінювалася від ста карбованців на місяць і вище. Клієнтів спокушали "шведською гімнастикою, фребелевськими іграми (за методикою німецького педагога Ф. Фребеля (1782 - 1852)), дитячими виставками, кеглями, крокетом, катанням на човнах", а також "усіма видами масажу, грязьових компресів і притирань".

Стає цілком зрозумілим, що в дореволюційний період привабливий відпочинок і лікування на кримських курортах були доступними лише для заможних верств населення.

2.3 Кримсько-Кавказький гірський клуб (1890-1915 pp.)

У другій половині XIX - на початку XX ст. Крим перетворюється не тільки на елітний курортний регіон, а й на значний осередок гірського туризму і один з перших екскурсійних центрів Російської імперії.

Наприкінці 80-х pp. XIX ст. в Ялті виник "Гурток аматорів природи, гірського спорту і Кримських гір", який чимало зробив для розвитку вітчизняного туризму та екскурсій. Крим у різні віки приваблював мандрівників близькістю моря і доступністю мальовничих хребтів. Туди вели гарні гірські стежки.

Одним із перших, хто організував туристську поїздку до Криму ще в 1876 p., був професор геології Новоросійського університету М. О. Головкінський. Він запросив у поїздку 25 студентів і домовився про безкоштовний проїзд своїх підопічних на пароплаві Російського товариства пароплавства і торгівлі з Одеси, де знаходився університет, до Криму і назад.

Знавець і великий шанувальник кримської природи, професор М. О. Головкінський видав пізніше путівник по Криму, що характеризується повнотою і точністю.

Пізніше, в 1890 р., в Одесі організовується Кримський гірський клуб. З 1891 по 1915 р. видається журнал "Записки Кримського гірського клубу", в якому публікуються звіти експедицій, описуються маршрути подорожей та екскурсій.

Засновниками і першими членами Кримського гірського клубу були вчені, лікарі, юристи, відомі дослідники Криму. Статут клубу розробив геолог Ю. А. Листов. Головою правління обрали гірського інженера Л. П. Долинського, автора багатьох наукових праць.

Засновники і члени Кримського гірського клубу заклали міцний фундамент розвитку гірського туризму в Росії. У статуті клубу визначалися цілі його діяльності:

1. Наукові дослідження Таврійських (Кримських) гір і поширення зібраних відомостей.

2. Заохочення до відвідування й дослідження цих гір та полегшення перебування в них натуралістам і художникам, які вирушають у гори з науковою або художньою метою.

3. Підтримка місцевих галузей сільського господарства, садівництва та дрібної гірської промисловості.

4. Охорона рідкісних видів гірських рослин і тварин.

Які ж засоби для досягнення всіх цих цілей пропонувалися в статуті клубу? Це громадські збори і загальні екскурсії, наукові бесіди й повідомлення туристів, видання на кошти клубу його праць, упорядкування різних наукових лекцій, піклування про полегшення подорожей членів клубу, організація та утримання притулків у горах, утримання провідників і гірських постів, підтримка постійних зв'язків з Імператорським Російським географічним товариством.

Кожний член клубу користувався всіляким сприянням з боку відділень Кримського гірського клубу. Видавався щомісячний журнал, який розсилався членам клубу безкоштовно. Правління клубу знаходилося в Одесі, а його відділення - у Севастополі та Ялті. Вже в перші роки діяльності клуб налічував близько 400 членів.

Свою діяльність клуб розпочав з організації в квітні 1891 р. екскурсії для дев'ятнадцяти своїх членів до Криму. Екскурсанти відвідали Севастополь і в районі між Севастополем і Гурзуфом ознайомилися з археологічними розкопками в Херсонесі, давнім Інкерманським монастирем, висіченим у вапняках, палацом в Алупці, Айтодорським маяком, Нікітським ботанічним садом та багатьма іншими визначними пам'ятками Криму. Під час цієї восьмиденної екскурсії членами клубу було зібрано геологічні, ґрунтові, ботанічні й ентомологічні колекції, що мали стати основою для створення музею Кримського гірського клубу. Крім того, в семи пунктах екскурсанти досліджували повітря. Однак для історії туризму значення цієї екскурсії полягає в тому, що під час її проведення було створено два відділення Кримського гірського клубу - у Севастополі та Ялті, серед яких другому належить особлива роль у розвитку туризму й екскурсій у Криму.

Після затвердження статуту правління Кримського гірського клубу розіслало повідомлення про його відкриття та статут клубу науковим і художнім установам і товариствам Росії, редакціям столичних, одеських і кримських газет і журналів, представникам адміністрації міст Південної Росії, деяким приватним особам та іноземним альпійським клубам. Тим самим клуб голосно заявив про себе і незабаром набув популярності в аматорів подорожей.

Уже на другому році існування в ньому налічувалося 302 члени з багатьох міст Росії і по одному представнику з Парижа і Штутгарта. Найчисленнішим було Одеське відділення - 122 члени, далі йшло Севастопольське відділення - 61 і Ялтинське - 52 члени. 25 членів налічувалося в Петербурзі, 13-у Києві, 6-у Херсоні, 5-у Харкові, З - у Москві і по одному-два члени в Катеринославі, Владикавказі, Тифлісі, Самарканді та інших містах.

З першого ж року Кримський гірський клуб розпочав збирання даних з геології, географії, флори, фауни, етнографії, археології та історії Криму і поставив завдання видавати ці матеріали з метою популяризації Криму як туристського району Росії. Вже в 1891 р. побачив світ перший випуск "Записок Кримського гірського клубу", після чого вони регулярно видавалися впродовж 25 років.

Спрямованість "Записок" на знайомство читачів з природою, історією, етнографією Криму, а пізніше, коли клуб став називатися Кримсько-Кавказьким гірським клубом, і Кавказу не змінилася за всі 25 років їхнього існування. В останніх випусках можна прочитати про подорож через Клухорський перевал, про гору Арарат, озеро Кардивач, одне з найпривабливіших та найпопулярніших і нині серед туристів, про кримські печери та їхню фауну тощо. Публікаціям про зарубіжні гірські системи і туризм в інших державах відводилося в "Записках" вкрай обмежене місце.

Популярність Кримського гірського клубу з кожним роком зростала, що було пов'язано як з активною екскурсійною діяльністю, проведеною ним, так і з відкриттям нових відділень клубу в різних містах Росії.

Після внесення в 1901 р. до статуту клубу доповнень, якими дозволялося відкривати відділення клубу не тільки в Таврійській губернії, а й по всій Росії, вже в 1902 р. були засновані Катеринославське, а потім Гагринське відділення, після чого було прийнято рішення про перейменування клубу на Кримсько-Кавказький гірський клуб, до завдань якого тепер входили дослідження й організація екскурсій і на Кавказі.

Через рік, у 1903 p., відкрилося Бессарабське відділення в Кишиневі, у 1908 р. - Бакинське, у 1911 р. - Ризьке, найбільш віддалене від Криму і Кавказу.

Основою діяльності відділень клубу була організація екскурсій. Правління Кримсько-Кавказького гірського клубу, що знаходилося в Одесі, почало з екскурсій до Криму як для своїх членів, так і для всіх, хто бажав здійснити ці подорожі. Поступово воно розширило географію поїздок і з 1910 р. почало приділяти значну увагу екскурсіям на Кавказ, особливо в район Красної Поляни та Воєнно-Грузинської дороги. А в 1913 р. екскурсійна секція підготувала багатоденні маршрути по Криму, Кавказу, Уралу, до Дніпровських порогів. Тривалість деяких маршрутів досягала 40 днів. Запрошення взяти участь у цих екскурсіях заздалегідь публікувалися в "Записках" клубу.

Севастопольське відділення обмежило свою діяльність в основному прилеглими районами Криму і проводило екскурсії до Балаклави, Херсонеса, Інкермана.

Особлива роль у діяльності Кримсько-Кавказького гірського клубу належала Ялтинському відділенню. Тривалий час його очолював великий ентузіаст екскурсійної справи лікар В. М. Дмитрієв. Відділення не відзначалось численністю, налічувало 50 - 80 чоловік, і тільки в 1913 р. число його членів досягло рекордної цифри - 104. Однак саме це відділення вперше в Росії розгорнуло широку екскурсійну діяльність: організацію численних туристських поїздок до Криму, екскурсій у Кримські гори, по найцікавіших місцях Кримського узбережжя.

Ялтинським відділенням разом із Товариством сприяння благоустрою курорту Ялта було створено кілька стежок для полегшення пішохідних екскурсій у гори. Першою в 1899 р. з'явилася Штангеєвська стежка, що вела від водоспаду Учан-су до хребта Яйли через найбільш мальовничі ділянки східного схилу Яйли. Вона мала протяжність понад 8 верст (8,5 км) і призначалася для екскурсантів будь-якої фізичної підготовленості, оскільки була такою пологою, що навіть люди, які не звикли до гірських прогулянок, вільно по ній піднімалися. Вздовж усієї стежки було зроблено на каменях знаки й написи, що вказували пройдену відстань і подальший напрямок руху.

Ця перша туристська стежка в Росії стала прообразом нинішніх туристських стежок, що належать до найефективніших засобів регулювання взаємовідносин між туристами й природою.

Слідом за Штангеєвською з'явилася Боткінська стежка, створена на кошти, пожертвувані шанувальниками професора С. П. Боткіна. Ця зручна й цікава для прогулянок туристів стежка вела до водоспаду Яузлар, околиці якого вкриті густими мальовничими сосновими лісами. Вздовж усього шляху Боткінської стежки було встановлено покажчики руху й ослони для відпочинку.

Дещо пізніше з'явилися ще дві стежки, що ведуть у гори, - Хрестова і Дмитрієвська, названа на честь першого голови Ялтинського відділення В. М. Дмитрієва.

Усі туристські стежки перебували під ретельним доглядом членів Ялтинського відділення Кримсько-Кавказького гірського клубу. На його кошти їх постійно розчищали та впорядковували.

Крім стежок для зручності туристів, які подорожували Кримськими горами, на Чатирдазі було створено перший у Росії туристський притулок, яким могли користуватися як члени Кримсько-Кавказького гірського клубу, так і всі інші аматори походів. Чатирдазький притулок розташовувався поблизу печер Бінбаш-Коба і Суук-Коба, у ньому зупинялися в основному ті, хто збирався відвідати ці печери. У "Записках Кримського гірського клубу" наводився перелік можливих послуг:

- сторож притулку був зобов'язаний надавати можливу допомогу і послуги всім, хто бажає скористатися притулком;

- на вимогу відвідувачів він повинен поставити самовар, дати посуд або поставити чай чи каву в склянках, подати по можливості молоко, яйця, засмажити шашлик (якщо мандрівник здобуде барана у сусідніх пастухів). Він зобов'язаний провести до печери, дати, скільки потрібно, свічок. У холодну погоду туристи можуть зажадати, щоб він розпалив у каміні вогонь;

- якщо в сторожа знайдуться будь-які інші предмети, потрібні відвідувачам, такі як кошма, подушка, ковдра чи їстівні припаси, він може пропонувати їх бажаючим;

- за виконання всіх вимог і надані послуги сторож одержує плату за таксою, затвердженою правлінням на той чи інший термін.

Притулок на Чатирдазі був відомий мандрівникам. Щороку в ньому ночували сотні туристів, які залишили в журналі на адресу Кримсько-Кавказького гірського клубу численні вдячні записи за ночівлю і надану рідкісну можливість оглянути цікаві сталактитові печери.

Екскурсійний сезон Ялтинського відділення Кримсько-Кавказького гірського клубу був досить тривалим. Зазвичай він починався в квітні і закінчувався в жовтні, проте в окремі роки за сприятливих погодних умов його часові межі могли розширюватися. Так, у 1912 р. перша екскурсія відбулася 25 лютого. Це найбільш ранній термін початку екскурсійного періоду. Найпізнішою датою закінчення екскурсійного періоду було ЗО листопада 1909 р. Цього ж року екскурсійний період був найтривалішим - 252 дні.

Серед членів Ялтинського відділення особливу турботу про організацію екскурсій виявляв лікар Ф. Д. Вебер, який був одним із найактивніших членів відділення. У 1898 р. він став директором екскурсій, в обов'язки якого входили розробка нових екскурсійних маршрутів, укладання контрактів з постачальниками коней та екіпажних майстрів, пошук місць для проживання екскурсантів, піклування про здешевлення екскурсій для учнів та багато чого іншого. У звіті Кримського гірського клубу за 1897 р. зазначалося, що "екскурсії Ялтинського відділення, завдяки енергії й умінню голови відділення В.М. Дмитрієва і членів правління Ф.Д. Вебера та інших, організовані в цілу систему".

Рік за роком екскурсійна діяльність Ялтинського відділення набирала сили. Почавши з організації екскурсій для кількох десятків своїх членів, вже в 1896 р. воно провело 181 екскурсію для 1491 чол., а в 1912 р. число екскурсій досягло 645, а їх учасників - 15 229 чол. Усього за час свого існування відділення охопило послугами понад 120 000 осіб.

Екскурсії Ялтинського відділення характеризувались великою розмаїтістю маршрутів. Основою їх були одноденні екскурсії в околицях Ялти, наприклад екскурсії, проведені відділенням у 1898 р.

Найпривабливішим у всі роки залишався маршрут на гору Ай-Петрі, звідки відкривається чудовий краєвид на навколишні гори, Ялту і Чорне море. Екскурсії здебільшого проводились у кінних екіпажах. До 1913 р. Ялтинське відділення мало 16 екіпажів, коней для яких правління орендувало в сільського населення. Пішохідні екскурсії користувалися значно меншою популярністю, число їх учасників коливалося з року в рік, але ніколи не перевищувало 150 чоловік. Так, у 1899 р. відбулося всього 7 пішохідних екскурсій, в яких брали участь 33 особи.

Широка популяризація екскурсій, яку проводили, розсилаючи плакати і брошури з їхніми описами до навчальних закладів, різних установ Москви, Петербурга та інших великих міст Росії, публікуючи рекламні повідомлення про екскурсії в ялтинській газеті, щотижня вивішуючи оголошення з розкладом екскурсій у готелях, пансіонатах, купальнях, водолікарнях Ялти, принесла свої плоди. Екскурсіями Ялтинського відділення почали цікавитися відвідувачі з різних місць, починаючи з західного коридору Європейської Росії до віддалених Сибірських околиць, від Архангельська до Батума. Найбільший контингент екскурсантів рекрутувався з Москви і Санкт-Петербурга. Як учені всіх фахів, викладачі й викладачки вищих, середніх і народних навчальних закладів, так і учні їх складали головні групи екскурсантів; за ними йшли лікарі та лікарський персонал, чиновники всіх міністерств, військові; значно менше число комерсантів, ремісників та інших промисловців.

Особливе піклування всі відділення Кримсько-Кавказького гірського клубу виявляли щодо учнівських екскурсій. Вже на третьому році існування клубу в "Записках" було оприлюднено "Підстави для організації учнівських екскурсій у Крим...", у першому параграфі яких підкреслювалося значення екскурсій для молоді: "Розвиваючи в молоді цікавість розуму й допитливість, вони водночас мають і гігієнічне значення, надаючи юнакам можливість провести більш-менш тривалий час на чистому повітрі в гірських місцевостях, що разом із ходінням по горах має сприяти фізичному розвитку і зміцненню організму".

У 1892 р. було проведено перші учнівські екскурсії до Криму. Правління Кримського гірського клубу в Одесі організувало екскурсію для двадцяти учнів одеських реальних училищ, а Ялтинське відділення - екскурсію вихованців і вихованок ялтинських чоловічої й жіночої прогімназій. Надалі учнівські екскурсії посіли значне місце в роботі Ялтинського відділення. Десятки навчальних закладів Росії "екскурсували" до Криму за його сприяння. За клопотанням правління відділення учасникам учнівських екскурсій надавалося або безкоштовне помешкання для проживання в ялтинських школах, або вкрай дешеве в деяких готелях. Екіпажі виділялися їм за особливо низькою ціною, що навіть не відшкодовувала витрат клубу.

У деякі місяці Ялта буквально переповнювалася учнями, що "цілими навчальними закладами на чолі з викладачами в кількості нерідко 100 - 150 чоловік" і їхали, і йшли пішки до Ялти. Для всієї цієї армії туристів Ялтинське відділення знаходило місця для ночівлі, організовувало перевезення багажу, клопоталося перед членами міської управи про безкоштовні відвідування ними міського саду і надавало ще чимало всіляких послуг.

Слід зауважити, що за цю роботу адміністрація Ялтинського відділення не одержувала жодної матеріальної винагороди. Правління клубу, як зазначалося в "Записках", було цілком задоволене "тими численними втішними відгуками, які давала вдячна молодь, оцінюючи вищезгадані послуги".

За сприяння Ялтинського відділення тривалі екскурсії до Криму здійснили учні Варшавської 3-ї жіночої гімназії, Нижньогородського реального училища, Старосельської залізничної школи, Ростовської чоловічої гімназії, Кишинівської духовної семінарії, Московського єпархіального училища, Петербурзького комерційного училища, Муромського реального училища. Десяткам тисяч молодих громадян з малих і великих міст Росії Ялтинське відділення Кримсько-Кавказького гірського клубу допомогло ознайомитися з чудовою природою Криму.

Цікава інформація щодо організації екскурсій до Криму міститься в протоколі № 4 засідання Комісії з організації екскурсій для вчителів і учнів середніх навчальних закладів Московського навчального округу, створеної 31 грудня 1910 р. (витяг з протоколу див. додаток 2).

Розуміючи, що для подальшого розвитку екскурсійної справи потрібна велика кількість підготовлених екскурсоводів, правління клубу почало з 1902 р. підготовку керівників екскурсій з числа шкільних учителів. У червні 1902 р. відбулася перша педагогічна екскурсія до Криму вчителів Одеського навчального округу. Педагогічні екскурсії Кримсько-Кавказького гірського клубу стали ще однією дієвою формою пропаганди туризму в Росії. Адже в наступні роки учасники цих екскурсій поверталися до Криму, але вже з десятками своїх учнів, виконуючи тим самим завдання клубу "спрямувати російських туристів потужним потоком" у цей благодатний край.

Кримський гірський клуб зібрав навколо себе ентузіастів вивчення Криму. Підводячи підсумки двадцятип'ятирічної діяльності клубу в журналі "Записки Кримсько-Кавказького гірського клубу" в 1915 p., М. Познанський писав про завдання клубу, що мав розтопити "крижані стіни злочинної байдужості" до свого краю і спонукати російських туристів "до пізнання красот і багатств своєї великої батьківщини" в той час, "коли туризм і вітчизнознавство були порожніми, далекими звуками, коли про масові екскурсії і не мріяли навіть, а такі віддалені від центру області, як Крим і Кавказ, були для більшості в повному розумінні "terra incognita".

Далеко не всі розуміли благородні завдання першого значного об'єднання аматорів рідної природи, що виникли в 1890 р. в Одесі. Холодно і байдуже зустріла російська спільнота його появу. Навіть більш ніж через двадцять років існування Кримсько-Кавказького гірського клубу, коли він справами довів свою життєздатність, став впливовою екскурсійною організацією Росії, преса Одеси намагалася замовчувати діяльність клубу, цілковито не розуміючи його завдань. Не кращим було становище й у Ялті, де громадянство також не бажало помічати гірський клуб. Однак жодні перепони не перешкодили Кримсько-Кавказькому гірському клубу закласти міцний фундамент екскурсійної справи в Росії та Україні.

2.4 Зародження туристсько-екскурсійної справи на західноукраїнських землях

Національно-культурне відродження в Україні, зокрема на західноукраїнських землях, що спостерігалося впродовж XIX ст. і супроводжувалось зростанням інтересу освіченої частини населення до мови свого народу, його історії, культурної спадщини тощо, сприяло появі туризму як форми та способу пізнання свого краю. На той час набули значного поширення мандрівки та подорожі. Активно їх здійснювали українські студенти в Галичині. Насамперед це були молоді люди, які відчули потребу в поглибленому вивченні джерел національної самобутності, народних звичаїв, фольклору, культурної спадщини. Як свідчать численні матеріали, в мандрівках брали участь такі відомі особи, як Яків Головацький та Іван Вагилевич, батько й син Микола та Корнило Устияновичі, Іван Франко та Іван Нечуй-Левицький. Немає сумніву в тому, що ці мандрівки відіграли важливу роль у національному вихованні тогочасної молоді.

Чільне місце серед мандрівників посідають члени "Руської Трійці". Так, у 1832 р. Яків Головацький ще за часів навчання у Львівському університеті разом з Іваном Вагилевичем здійснив подорож до села Дзиків Тарнобжеського повіту (нині Республіка Польща) на запрошення графа Яна Тарновського. В його бібліотеці вони досліджували слов'янські й українські рукописи, грамоти.

Влітку 1834 р. Я. Головацький здійснив подорож пішки зі Львова через Миколаїв, Стрий та інші міста Прикарпаття й Буковини, звідки повернувся кіньми через Чортків, Бучач, Монастириську до Львова. Восени того самого року подався пішки через Городок, Перемишль і Дуклю до Кошицької академії. З Кошице ходив до Пешту, де навчався в університеті, а звідти - до Ужгорода. Повернувся Я. Головацький додому в 1835 p., подолавши Карпатські гори, через Маняву, де відвідав руїни монастиря, закритого австрійською владою в 1785 р.

Після закінчення Львівської духовної семінарії у 1840 р. Я. Головацький здійснив ще одну мандрівку, на цей раз - з Коломиї через Чорногори на Українське Закарпаття та у північно-східну Угорщину. Були й інші, менш тривалі мандрівки. Під час кожної з них Я. Головацький вивчав рідний край, пам'ятки історії та писемності, побут населення, збирав етнографічні та фольклорні матеріали, що стали основою його численних публікацій.

Пристрасним мандрівником був також Іван Вагилевич (1811 - 1866), один з найбільших авторитетів у галузі дослідження української історії, зокрема давніх її часів. У роки перебування у Львівському університеті (1830- 1837). І. Вагилевич здійснює ряд подорожей по краю, збирає фольклор та етнографічні матеріали, відвідує історичні пам'ятки, проводить археологічні дослідження. Він щороку по кілька разів мандрував у Карпати. На основі зібраних матеріалів вивчав життя автохтонних корінних мешканців Українських Карпат - бойків, гуцулів і лемків. У нарисі (1843 р.) про так звані берди, або скелі, біля Урича, що за кілька кілометрів від Дрогобича, описує ландшафт Урича та широкі обрії, які відкриваються з висоти його скель, створюють ілюзію мандрів по Бойківщині та прилеглому до неї Прикарпаттю.

Постійно здійснював подорожі по краю Омелян Партицький (1840 - 1895) - "многозаслужений діяч на полі руської літератури і в життю національнім". Про подорож у Карпати в 1873 р. трьох українських мандрівників О. Партицький розповів на сторінках свого часопису "Газета шкільна". У 1878 р. він звертається до краян, мешканців Львова з пропозицією розширити місця для прогулянок, прокласти нові маршрути відпочинку, зайнятися вивченням рідного краю, наслідуючи в цьому відношенні досвід жителів таких європейських міст, як Краків, Відень, де для відпочинку широко використовують околиці.

Зібраний на той час археологічний і краєзнавчо-етнографічний матеріал, узагальнений О. Партацьким, став основою серії науково-популярних статей "Образи Руси Галицької". Сюди слід віднести також рукописи "Подорожньо-етнографічні записки" (1887) та етнографічний опис "З життя волинського люду" (60- 70-ті pp.), що зберігаються у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України.

3. великим інтересом читаються нариси "Образ Поділля" та "Руїни стародавніх замків на Поділлі", що містять майстерні замальовки подільської рівнини, розкиданих по ній сіл, описують плодючість земель, степ, його фауну та флору, а також картини Поділля понад берегами річок.

О. Партицький розробив також маршрут для подорожі в околицях Львова: Рава-Руська - Домажир - Страдч - Шкло - Верещиця - Крехівський монастир - Глинське - Завадів. Про найважливіші пам'ятки і події він розповідав у нарисах: "Страдецька печера", "Жерло Парашка", "Могила Остапова", "Камінь Святого Петра", "Крехівський монастир". Історико-археологічні дослідження пам'яток автор доповнював зібраними у навколишніх селах легендами та переказами.

Значну частину свого життя присвятив подорожам письменник Іван Нечуй-Левицький (1838-1918). Перебуваючи у 1866-1878 pp. на педагогічній роботі в містах Каліш і Седлець (нині Республіка Польща) та Кишиневі (до 1885 p.), він бував у Варшаві, об'їхав значну частину польської території та Молдавії; крім українського Поділля, добре знав Волинь. У львівському часописі "Правда" у 1872 р. з'явився перший його подорожній нарис "Мандрівка на українське Підлясся". У 1884 р. І. Нечуй-Левицький їде до Шавника, курортного містечка на крайньому заході Лемківщини. Враження від цієї подорожі лягли в основу нарису, який було надруковано у львівській газеті "Діло" і який потім вийшов окремим виданням.

Ознайомившись з пам'ятками культури, мовою та побутом лемків, а також з давніми хрестами та церквами, з рукописним Євангелієм 1542 p., проаналізувавши особливості лемківського одягу, І. Нечуй-Левицький робить висновок про незаперечний зв'язок Лемківщини з історією та культурою Наддніпрянської України.

Особлива роль в історії вітчизняного туризму належить Іванові Франку (1856 - 1916). Здійснюючи ще в ранньому дитинстві, а пізніше учнем Дрогобицької гімназії та студентом Львівського університету мандрівки по Прикарпаттю й у Карпати, І. Франко збагнув велике науково-пізнавальне й патріотично-виховне значення подорожей.

У 1883 р. І. Я. Франко організував "Кружок етнографічно-статистичний для студіювання життя і світогляду народу", згодом "Кружок для устроювання мандрівок по нашім краю". Результатом його постійних мандрівок стали численні публікації фольклорних та етнографічних матеріалів.

Національно-культурне відродження 60-х pp. XIX ст. в Галичині характеризувалося консолідацією молоді навколо українсько-руської національної ідеї, що насамперед викликало в неї бажання організовувати мандрівки Галичиною з метою вивчення історії, мови, побуту народу. Збереглися матеріали про мандрівки студентської молоді, що були вміщені в газетах 80-х pp. Зокрема, влітку 1883 р. 20 молодих людей зі Станіслава, Коломиї, Перемишля, Сокаля, Тернополя, Відня здійснили похід за маршрутом Станіслав - Манявський Скит - Надвірна - Делятин - Микуличин - Коломия.

Друга подорож 1884 р. була організована "Кружком для устроювання мандрівок по нашім краю" при "Академічнім братстві", створеному в листопаді 1883 р. Було засновано низку місцевих комітетів, які мали приймати туристів, опубліковано в часописах відозву й інформацію про підготовку подорожі, а також видано гумористичну програму походу, складену Іваном Франком. Мета мандрівки полягала в ознайомленні зі стрийсько-коломийським Підгір'ям.

З ініціативи "Статистичного кружка" при "Академічному братстві" 1885 р. була проведена третя мандрівка, в якій брали участь 25 студентів університетів Львова, Кракова, Чернівців, Відня, чимало членів різних товариств.

Цього разу оргкомітет, до складу якого входили Іван Франко, Микола Шухевич, Євген Олесницький, запропонував маршрут Поділлям. Для кожного учасника походу були підготовлені програма і карта маршруту.

Четверту подорож "Академічне братство" організувало в 1886 р. Турчанщиною. В ній брали участь такі громадсько-політичні діячі, як Кирило Трильовський, Євген Петрушевич.

П'ятий похід 1887 р. пройшов по Золочівщині й Сокальщині.

Шоста мандрівка влітку 1888 р. пролягала зі Станіслава на Коломию - Печеніжин - Яблунів - Косів - Яворів - Снятии. У ній взяли участь 38 чоловік.

Отже, в розвитку туризму на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст. був пріоритетним саме народознавчий аспект.

Варто простежити також історію становлення спортивного туризму на Прикарпатті.

Туризм як вид спорту виник у 1862 р. в Австрії. У 1896 р. з ініціативи віденської "Робітничої газети" було створено туристське товариство "Друзі природи". Воно стало вагомим чинником виникнення туристських гуртків по всій території Австро-Угорщини, під владою якої було й Прикарпаття.

На Станіславщині перше спортивно-пожежне товариство "Січ" було засноване в 1910 р. Воно організовувало екскурсії, походи, під час яких молодь навчалася орієнтуватись на місцевості, складати картосхеми, ставити намети, розпалювати вогнища тощо.

У 1911 р. виникло молодіжне товариство "Пласт", члени якого під час туристських походів виробляли навички участі в таборуванні, рятівництва тощо.

Перші "пластові" гуртки в Галичині було засновано у Львові П. Франком (сином І. Франка) та І. Чмолою в 1911 p., але офіційним початком "Пласту" вважають день першої присяги "пластового" гуртка при Академічній гімназії у Львові - 12 квітня 1912 p., організатором якого став О. Тисовський. Гуртки виникли також в інших містах. У Станіславі перший "пластовий" гурток було засновано в 1911 р. в українській гімназії під опікою вчителя Г. Кичуна та семінариста М.Шкабрія, який організував "пластові" вправи ще восени 1911 р.

Найголовнішим напрямом діяльності "Пласту" були туристські походи та створення мандрівних і постійних таборів, де молодь набувала фізичного й військового вишколу, підвищувала свою національну свідомість.

...