Державне регулювання забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дисертація

Тема: Державне регулювання забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами виробництва

Спеціальність 8.15010001 - “Державне управління”

Зміст

• Перелік умовних позначень
• Вступ
• Розділ 1. Теоретико-методологічні засади державного регулювання забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами виробництва
• 1.1 Державне регулювання забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами виробництва у контексті підтримки державою аграрного сектору економіки
• 1.2 Нормативно-правове регулювання забезпечення діяльності сільськогосподарських підприємств
• 1.3 Принципи, методи і форми державної підтримки сільськогосподарських підприємств
• Висновки до розділу 1
• Розділ 2. Сучасний стан державного регулювання забезпечення сільськогосподарських підприємств kтехнічними засобами виробництва
• 2.1 Світовий досвід організації технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств
• 2.2 Рівень забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами в Україні
• 2.3 Сучасні фінансові механізми підтримки фермерських господарств технічними засобами
• Висновки до розділу 2
• Розділ 3. Шляхи вдосконалення державного регулювання забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами виробництва
• 3.1 Удосконалення лізингового механізму забезпечення технікою
• 3.2 Розвиток забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами за рахунок кредитів та оподаткування
• 3.3 Державна підтримка сільського господарства в умовах членства України у СОТ
• Висновки до розділу 3
• Висновки
• Список використаних джерел
• Додатки
• Перелік умовних позначень
• АПК - агропромисловий комплекс
• ВВП - валовий внутрішній продукт
• МТП - машино-тракторний парк
• МТС - машино-тракторна станція
• НТП - науково-технічний прогрес
• ПДВ - податок на додану вартість
• СВП - сукупний вимір підтримки
• СОТ - Світова організація торгівлі
• Вступ
• Актуальність теми. Особливості функціонування аграрного сектора, його роль у забезпеченні продовольчої безпеки та сучасний стан розвитку сільського господарства України зумовлюють необхідність його державної підтримки. Значна зміна форм державного регулювання трансформаційних процесів, переоцінка можливостей ринкового саморегулювання створили ситуацію, коли ринкові й державні регулятори спричинили пришвидшення втрати національного товаровиробника, цінова, податкова і фінансово-кредитна політика держави перетворилась з основного стимулятора проведення ефективних продовольчих реформ на руйнівну силу виробничого і ринкового потенціалу. Досвід державної підтримки сільського господарства в роки незалежності України свідчить про те, що вона була і поки що залишається спрямованою на розв'язання поточних завдань, а не на перспективний розвиток сільського господарства, підвищення його ефективності. Тому важливого значення набуває розробка механізму і заходів державного регулювання діяльності сільськогосподарських підприємств, зокрема - їх забезпечення технічними засобами виробництва.
• Магістерська робота ґрунтується на наукових розробках дослідників, які зробили значний внесок у розробку теоретико-методологічних підходів щодо здійснення державного регулювання економічних процесів, зокрема у галузі сільського господарства: І.І. Розпутенко [1, 2], В.Г. Бодров [3], С.В. Щербина [4] та інші науковці. Основні положення теорій державного регулювання, доцільності його здійснення в аграрному секторі за ринкових умов, формування механізмів державної підтримки аграрного сектора висвітлені в наукових працях В.Я. Амбросова [87], С.І. Брус [58], М.П. Вітковського [43], Т.І. Галецької [96], П.І. Гайдуцького [44], М.І. Грицишина [53], Я.В. Гукова [53], О.Є. Гудзь [79], М.Я.Дем'яненка [74, 78], С.І. Дем'яненка [82], Ю.І. Джуриної [48], В.В. Зіновчука [46], Й.С. Завадського [13], М.В. Зубець [53], І.Г. Кириленка [9], П.А. Лайко [16], О.М. Могильного [5; 6], П.Т. Саблука [12; 56; 85], О.В. Скидана, Я.Б. Усенко [64], О.М. Шпичак [15], В.Г. Чабана [95], В.П. Яковенко [45], Я.Р. Яреми [35] та інших вчених. державний підтримка сільськогосподарський технічний
• Беручи до уваги важливість і наукову цінність наявних досліджень, доводиться визнати, що низка теоретичних, методологічних і методичних проблем залишається малодослідженою і потребує подальшого й поглибленого вивчення, особливо стосовно методології і методики обґрунтування пріоритетних напрямів державної підтримки сільського господарства, спрямованих на довготерміновий розвиток галузі, а не на підтримку поточних потреб сільськогосподарських підприємств; адаптації заходів державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників до вимог СОТ; державного регулювання забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами виробництва у контексті підтримки державою аграрного сектору економіки. Усе це свідчить про актуальність теми магістерської роботи, зумовлює необхідність проведення грунтовного дослідження зазначених питань.
• Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження пов'язана з тематикою науково-дослідної роботи, що виконується на кафедрі економічної політики у межах комплексного наукового проекту “Державне управління та місцеве самоврядування”.
• Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних засад та обґрунтування напрямів удосконалення державного регулювання забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами виробництва.
• Для досягнення мети було визначено такі завдання дослідження:

– обґрунтувати мету державного регулювання забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами виробництва;

– дати визначення поняття “державне регулювання забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами”;

– уточнити методи державної підтримки сільськогосподарських підприємств;

– оцінити сучасний стан забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами виробництва;

– виробити рекомендації щодо удосконалення діючого механізму здешевлення кредитів сільськогосподарським підприємствам;

– визначити засади, на яких має ґрунтуватися система оподаткування сільськогосподарських товаровиробників;

– обґрунтувати застосування лізингового механізму забезпечення технікою сільськогосподарських підприємств;

– виробити пропозиції щодо формування технічної політики держави, виходячи з перспективних завдань і базуючись на технологічній потребі у сільськогосподарській техніці.

Об'єктом дослідження є державне регулювання і підтримка сільськогосподарського виробництва.

Предметом дослідження є державне регулювання забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами виробництва.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою є діалектичний метод пізнання, системний підхід до вивчення економічних явищ, розробки вітчизняних і зарубіжних учених з питань формування державного регулювання сільського господарства, законодавчі та інші нормативні документи з досліджуваної проблеми.

У роботі були використані такі методи: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення, критичний аналіз публікацій вітчизняних учених, формування висновків і пропозицій); монографічний (вивчення позитивних і негативних чинників у формуванні державної підтримки сільськогосподарських підприємств як складової аграрної політики держави); графічний (наочне зображення схем взаємозв'язків, динаміки показників).

У процесі виконання роботи використовувались законодавчі та нормативно-правові акти України, офіційні матеріали Державної служби статистики і Міністерства аграрної політики та продовольства, НАК “Украгролізинг”.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробленні науково обґрунтованих пропозицій щодо визначення шляхів удосконалення механізмів державного регулювання забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами, використання яких дасть можливість створювати сприятливі для сільськогосподарських підприємств умови щодо їх технічного переоснащення та у разі потреби вносити відповідні зміни до законодавства з цих питань.

Основні теоретичні положення магістерської роботи та запропоновані висновки можуть бути використані в діяльності органів державної влади, вищих навчальних закладів України, які готують фахівців у сфері державного управління, а також у процесі підготовки програмних документів щодо формування та реалізації державної аграрної політики, у науково-дослідницькій роботі.

Апробація результатів роботи. Результати досліджень оприлюднено на Всеукраїнській конференції “Наука державного управління: досягнення, завдання, перспективи” (Київ, 29 листопада 2012 р.), до збірника матеріалів якої ввійшли тези “Державна політика щодо розвитку аграрного сектору економіки: науковий підхід”.

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади державного регулювання забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами виробництва

Отже, необхідність втручання держави в економіку зумовлюється неспроможністю ринкової системи до саморегулювання і значним впливом зовнішніх чинників. Це визнають практично всі сучасні економічні школи, відрізняються в цьому питанні лише відношенням до міри, функцій та інструментів державного регулювання.

В сучасних умовах підсилення регулюючих функцій держави в Україні в сполученні з інструментами ринкового саморегулювання зумовить комплексний характер трансформаційних перетворень, що виявиться в постійному економічному розвитку. Ефективна державна підтримка не ліквідує підприємницької ініціативи, а навпаки, сприяє приватній інвестиційній активності та піднесенню в економіці, що досягається, завдяки освоєнню на базі принципів ринкової конкуренції технологій, що є перспективними. В даний спосіб держава допомагає створювати конкурентоздатні суб'єкти господарської діяльності, які мають можливість працювати як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках, зосереджувати ресурси на найперспективніших напрямах оновлення виробництва.

Важливе місце в системі державного регулювання займає підтримка сільського господарства, яке з однієї сторони є пріоритетною галуззю економіки, яка є гарантом продовольчої безпеки, а з другої - особливою, відмінною від інших галузей, сферою виробництва, з особливостями, що є характерними для неї.

Для розв'язання економічних проблем, на думку П. Т. Саблука: “Необхідне гнучке поєднання саморегулюючого ринку з державним впливом на нього для формування ефективних міжгалузевих відносин. Ринкові відносини здатні продуктивно функціонувати в межах окреслених показників - індикаторів, за рамками яких повинні діяти державні регулятори як прямого так і опосередкованого впливу” [12, с. 33].

За результатами аналізу наукових досліджень підтверджується існування низки об'єктивних чинників, які зумовлюють потребу в підтримці сільського господарства внаслідок його нестабільності та чутливості порівняно з іншими галузями економіки.

На сільськогосподарське виробництво мають значний вплив біологічні та природні процеси, що майже не притаманні іншим галузям економіки. Обсяги виробництва можуть суттєво змінюватись під впливом переміни погоди, захворювань тварин, зараження шкідниками рослин тощо. Внаслідок названих факторів обсяги сільськогосподарського виробництва стають певною мірою неконтрольованими і непередбачуваними. Це одна з великої кількості причин, через яку інвестований в галузь капітал приносить менший прибуток і тому є менш ефективним порівняно з іншими сферами діяльності.

Економічні процеси відтворення у сільському господарстві тісно переплітаються з природними. Тут економічні закони виявляються поряд із дією біологічних законів розвитку живих організмів. В інших сферах ці фактори не виявляються з такою силою і не здійснюють такого впливу на вибір форм і методів, а також на підсумки господарювання, як у сільському господарстві [13, с. 70].

В значній мірі сільське господарство залежить від галузей, які поставляють йому засоби виробництва, здійснюють переробку і реалізацію його продукції. Частина сільськогосподарської продукції відтворюється у самій галузі, залишається в ній у натуральній формі та вступає у новий цикл як засіб виробництва (насіння, корми, добрива). Протягом І півріччя вкладаються кошти, які вивільняються тільки в кінці ІІ півріччя. Така особливість кругообігу вкладених коштів накладає відбиток на фінансове забезпечення сільськогосподарського виробництва, підвищуючи потребу в кредитах у загальних джерелах фінансування, що зумовлює додаткові витрати порівняно з іншими сферами підприємництва [14, с. 42]. Тому, в більшості випадків, малоприбуткове сільське господарство неспроможне ефективно, без зовнішньої підтримки брати участь у міжгалузевій конкуренції.

“Вихід з цього положення, - на думку О.М. Шпичака, - ґрунтується на необхідності створення відповідного економічного механізму і насамперед хоча б елементарної еквівалентності обміну між сільським господарством та сферами, що його обслуговують” [15, с. 9].

Особливості прояву закону попиту і пропозиції в аграрному секторі є одним із основних чинників, що об'єктивно зумовлює неспроможність сільського господарства в умовах ринкової економіки до самостійного нагромадження і розширеного відтворення, тому сільськогосподарський товаровиробник завжди знаходиться в економічній залежності від промислового, фінансового та торгового капіталу.

Необхідність державного регулювання сільського господарства викликана особливим станом ринку, а саме:

- становленню малого і середнього підприємництва на селі та формуванню конкурентного середовища на аграрному ринку перешкоджають монополії, які першими зорієнтувались у перехідних умовах господарювання;

- відсутність повної інформації стосовно цінової кон'юнктури негативно впливає на діяльність сільськогосподарських товаровиробників і тому держава повинна забезпечити оперативність, достовірність та доступність інформації для усіх заінтересованих учасників аграрного ринку;

- гонитва за надприбутками посилює екологічне навантаження на земельні, водні та інші обмежені природні ресурси, а це підриває потенціал можливостей у перспективі перейти на рейки сталого розвитку аграрної сфери;

- зменшення кількісті сільського населення, скорочується кількість зайнятих у сільськогосподарському виробництві, руйнуються об'єкти соціальної інфраструктури, не забезпечуються державні соціальні нормативи і гарантії, які вже було досягнуто в дореформений період.

На думку П. А. Лайка, державна підтримка сільського господарства має багатоплановий характер і проявляється як система політико-правових, організаційних, економічних, фінансових, соціальних, екологічних та інших дій, пов'язаних із внутрішнім і зовнішнім розвитком галузей аграрної сфери [16, с. 62].

На нашу думку, державна підтримка є складовою системи державного регулювання діяльності сільськогосподарських підприємств, що являє собою сукупність, правових, фінансово-економічних, організаційних та інших заходів держави стосовно стимулюючого впливу як на розвиток сільськогосподарського виробництва, так і сільських територій у потрібному для суспільства напрямі.

Однак, як слушно зазначає А.Діброва, трактування державної підтримки є неповним, оскільки вона може включати також інформаційне забезпечення, підготування кадрів, розвиток дорадництва, системи страхування тощо [17, с. 28].

В юридичній літературі державне регулювання аграрного сектору економіки трактується як сукупність економіко-правових заходів щодо визначення системи органів державного управління, які відають цією складовою народного господарства, прийняття і належного виконання аграрних законів і підзаконних нормативно - правових актів про сільське господарство, закріплення кола повноважень ( компетенції ) цих органів [18, c. 158], або як цілеспрямований вплив держави на діяльність сільськогосподарських товаровиробників з метою забезпечення їх підтримки, захисту та ефективності виробництва [19, с.63]. Доцільніше під цим поняттям, вважаємо, слід розуміти сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу державних установ та організацій на розвиток економіки для її стабілізації і пристосування до змінюваних умов, як це тлумачить “Економічна енциклопедія” [20, с. 17].

Державне регулювання аграрного сектору економіки України як складова частина національної соціально-економічної політики держави, реалізується через систему державного управління, котра виконує організуючу функцію держави. Державне управління забезпечує функціонування і розвиток суспільства як єдиного цілого. В ринкових умовах владно - примусовий характер державного управління якісно змінюється. Домінуючими стають заходи заохочення, стимулювання, переконання, формування громадської думки і свідомості, почуття відповідальності та обов'язку [21, с.992]. Ось чому основними поточними завданнями державного регулювання є зупинення негативних явищ в аграрному секторі економіки і забезпечення умов нарощування виробництва сировини та продовольчих ресурсів. У зв'язку з цим на сучасному етапі проведення аграрної реформи особливо потрібно матеріально-технічне, наукове, правове, методологічне, фінансове, та інформаційне її забезпечення.

Сукупність матеріальних та природних ресурсів, що застосовуються на виробництві продукції сільського господарства становить його матеріально-технічну базу, яка включає речові елементи продуктивних сил галузі і створює відповідні матеріальні умови. На даному етапі матеріально-технічна база галузі представлена крупним машинним виробництвом, яке опирається на широке використанні досягнень науково-технічного прогресу. Важливе значення має ефективне використання виробничого потенціалу, створеного за багато років у сільськогосподарських підприємствах [22, с. 60].

З розвитком матеріально-технічної бази зростають обсяги використання сільськогосподарської техніки, поліпшується її якість відповідно до технічного прогресу. Сільське господарство України оснащується дедалі досконалішою технікою, хоча темпи цього процесу не відповідають сучасним вимогам. Це обумовлено відсутністю сучасних методів економічної оцінки техніки, яку необхідно розробити для подальшого якісного та ефективного оновлення машинно-тракторного парку (далі - МТП) сільськогосподарських підприємств.

Тому технічне забезпечення сільськогосподарських підприємств потребує якісної перебудови для забезпечення комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів. Розвиток технічної бази сільського господарства має забезпечити вимоги індустріалізації сільськогосподарського виробництва, пов'язані із застосуванням системи машин.

Застосування засобів механізації окремих виробничих процесів на фермах істотно полегшує працю окремих працівників. Відсутність комплексу машин та обладнання на тваринницьких фермах господарств знижує ефективність виробництва, стримує підвищення продуктивності праці.

За останні роки знизився рівень технічної оснащеності сільського господарства, яка перш за все свідчить про деградацію його матеріально-технічної бази. Найбільш активно сільське господарство забезпечувалося технікою, електроенергією, мінеральними добривами у 1970 - 1980 роках. Починаючи з 1985 р. темпи розвитку матеріально-технічної бази сільського господарства значно уповільнилися, а з 1990 - 1992 рр. рівень технічної оснащеності засобами виробництва щорічно знижуються. Водночас від рівня забезпеченості сільського господарства відповідними засобами залежить стан впровадження інтенсивних та індустріальних технологій в усіх його галузях.

Особливості сільськогосподарського виробництва позначаються на розвитку продуктивних сил цієї сфери виробничої діяльності. Зокрема у зміцненні і розвитку технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств важливу роль відіграють прогрес сільськогосподарської науки і впровадження її досягнень у виробництво.

Рівень механізації сільськогосподарського виробництва визначається відношенням обсягу механізованих робіт до загального обсягу робіт у галузі. Рівень механізації окремих виробничих процесів, як економічний показник характеризує розвиток матеріально-технічної бази сільського господарства.

В останній час рівень механізації окремих виробничих процесів у рослинництві знижується. Основні польові роботи (обробіток ґрунту, сівба та збирання зернових культур) виконуються не в технологічні терміни, що призводить до великих втрат врожаю, особливо при збиранні. Крім того техніка не задовольняє сучасні вимоги, внаслідок чого збільшується травматизм на виробництві та перевитрата паливно-мастильних матеріалів. Такі ж тенденції у галузях тваринництва, де виробничі процеси механізовані недостатньо, хоча і зафіксоване деяке підвищення рівня механізації робіт на тваринницьких комплексах.

Кількість і якість сільськогосподарської продукції значною мірою залежать від виконання вимог технологій. Тому забезпеченість сільськогосподарських підприємств технічними засобами та високопродуктивне використання її мають особливе значення.

У зв'язку із зазначеним поняття “забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами” доцільно розглядати як систему законодавчо-нормативних, організаційно-економічних, інвестиційних, інноваційних, фінансових, маркетингових, інформаційних та інших заходів і механізмів, які спрямовані на забезпечення потреби сільськогосподарських підприємств у необхідних їм технічних засобах та технічних послугах.

(Схема забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами відображена у додатку А).

У сільському господарстві на темпи відтворення значний вплив справляє ефективність використання основного засобу виробництва - землі. Підвищення її родючості досягається через раціональне використання земель, застосування нової техніки та технології. Додержання технології обробітку, вирощування і збору сільгоспкультур вимагає оптимальної забезпеченості, належного стану та структури техніки, визначеної спеціалізацією господарства.

Техніка і обладнання для агропромислового комплексу - машини, механізми, обладнання, устаткування, технологічні комплекси та лінії з них, що використовуються в сільськогосподарському виробництві, харчовій та переробній промисловості для проведення робіт з вирощування, збирання, зберігання та переробки сільськогосподарської продукції.

До зазначених техніки і обладнання належать: трактори та інші самохідні енергозасоби сільськогосподарського призначення, спеціальні автомобілі сільськогосподарського призначення, самохідні та причіпні комбайни, жниварки і косарки для збирання зернових, кормових та технічних культур, посівна і ґрунтообробна техніка та комбіновані агрегати з неї, машини і обладнання для проведення робіт у тваринництві, птахівництві та кормовиробництві, зрошувальна та поливна техніка для сільськогосподарського виробництва, а також машини, обладнання та лінії з них для харчової і переробної промисловості, що використовуються для зберігання та переробки сільськогосподарської продукції, включаючи її фасування, розлив, пакетування та пакування [23].

Технічні засоби сільськогосподарських підприємств, що використовується в господарствах формуються в МТП. За його допомогою виконуються механізовані роботи в рослинництві, тваринництві, транспортуванні продукції тощо.

Технічні послуги для сільськогосподарських товаровиробників у період становлення нових форм господарювання та зміцнення їх економічного і фінансового стану повинні надати МТС та механічні загони, які забезпечують допомогу сільськогосподарським підприємствам широкий спектром послуг при виконанні механізованих сільськогосподарських робіт, прокаті техніки, організації технічного сервісу, впровадженні прогресивних технологій вирощування і збирання сільськогосподарських культур. Це дасть можливість стримувати подальше падіння обсягів оброблюваних земельних площ, зменшення переліку обов'язкових технологічних операцій при вирощуванні сільгоспкультур і, як наслідок, збільшити виробництво сільськогосподарської продукції.

Кінцева мета - отримання сільськогосподарськими підприємствами на основі послуг МТС підвищених врожаїв сільськогосподарських культур. Лише такий підхід гарантує окупність виконаних робіт для МТС і економічну доцільність отримання послуг сільгосппідприємству.

Повертаючись до визначень доцільних форм власності МТС, можна стверджувати, що найбільш готовими до досягнення такої головної мети могли б стати станції з кооперативною власністю за участю районних агрохімічних об'єднань, ремонтно-обслуговуючих підприємств та сільгосппідприємств. Вони мали необхідну виробничу базу, розвинені виробничі зв'язки, кваліфікованих спеціалістів, досвід роботи з сільськогосподарськими підприємствами тощо.

Слід відмітити, що в Україні поки що не створено кооперативної структури з технічного обслуговування сільськогосподарського виробництва. А це дуже потрібно в нинішніх умовах гострого дефіциту технічних засобів у галузі. На наш погляд, цьому є кілька причин. По-перше, надто слабо розвинута ініціатива у більшості керівників нових організаційно-правових структур щодо створення кооперативних формувань. Беручи до уваги дану обставину, треба, щоб дорадчі або консалтингово-консультаційні організації, якщо вони функціонують, а при відсутності - державні органи управління сільського господарства, проводили періодично навчання керівників і фахівців сільськогосподарських формувань по вивченню найбільш актуальних проблем ринкової економіки, створенню кооперативних та інтеграційних форм організації виробництва, розвитку орендних відносин, використанню лізингу, формуванню кредитних спілок тощо [24, с. 49].

Прийнятий Закон України “Про Державний земельний кадастр” від 7 липня 2011 р. поклав початок створенню сучасної автоматизованої системи кадастру, що стане інструментом гарантування прав власників і землекористувачів, здійснення землеустрою, контролю за використанням та охороною земель, встановлення обґрунтованих розмірів плати за землю [31].

У “Концепції науково-технічного розвитку галузей агропромислового виробництва України на період до 2015 року”, яка затверджена Мінстерством аграрної політики України від 10.04.08 № 240 визначені пріоритетні напрями науково-технічного та інноваційного розвитку галузей агропромислового виробництва, а саме:

- розроблення сучасних технологій і техніки для переробних галузей агропромислового комплексу, в першу чергу для конкурентоспроможного розвитку зернопродуктового, бурякоцукрового, олійножирового, плодоовочевоконсервного, м'ясопродуктового, молокопродуктового підкомлексів;

- технологічне і технічне оновлення базових галузей агропромислового виробництва, відпрацювання методів трансферу інноваційних ресурсів наукових колективів на принципах ринкових механізмів для створення конкурентоспроможного наукоємного виробництва;

- формування наукоємних виробничих процесів, сприяння створенню та функціонуванню інноваційних структур (агротехнопарків, агротехнополісів, інноваційних бізнес-інкубаторів, інноваційних центрів тощо);

- розвиток виробничих кластерів, створення ними високотехнологічної агропромислової продукції та послуг на інноваційних засадах;

- створення конкурентоспроможних переробних виробництв [32].

Незважаючи на наявність достатнього законодавчого і нормативно-правового забезпечення щодо державного регулювання сільськогосподарського виробництва, державній політиці у цій сфері притаманна низка проблем, основні з яких полягають у наступному.

- Зменшення фінансування заходів прямої підтримки аграрного сектору. Відповідно до Закону України “Про державний бюджет України на 2012 р.” на пряму підтримку сільського господарства передбачено спрямування 2,82 млрд. грн., що на 31 % менше, ніж у 2011 р. [33], і значно менше суми, яку Україна може виділяти згідно домовленості з СОТ. Так, згідно угоди із СОТ, Україна не має перед нею зобов'язань щодо скорочення внутрішньої підтримки, що надається через “жовті” програми, крім зобов'язання не перевищувати домовлений річний сукупний вимір підтримки (СВП) у розмірі 3,43 млрд. грн., який акумулює в собі окремі “жовті” програми підтримки. Додатково Україна може щороку витрачати на “жовті” програми до 5% від річної вартості виробництва валової продукції сільського господарства та до 5% від річної вартості по кожному окремому продукту.

- Припинення дії державних цільових програм, внаслідок чого окремі напрями державної підтримки сільського господарства припинили існування. Так, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про скорочення кількості та укрупнення державних цільових програм”, з червня 2011 р. втратили чинність Державна цільова економічна програма підтримки розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на період до 2015 р. та Державна цільова програма створення оптових ринків сільськогосподарської продукції, які діяли з 2009 р.

1.3 Принципи, методи і форми державної підтримки сільськогосподарських підприємств

Посилення присутності держави в аграрному секторі економіки, а також постійного вдосконалення державно-регуляторних функцій вимагають постійне посилення дії зовнішніх чинників на сільське господарство і неможливість його існування при самостійному регулюванні, особливо в період структурних змін, які супроводжуються політичною незгодою, розладом господарських стосунків, збільшенням інших ризиків господарської діяльності. З огляду на це потрібне запровадження нових принципів, методів та форм державної підтримки сільськогосподарських підприємств, які б ефективно доповнювали дію ринкового механізму саморегулювання діяльності господарських одиниць.

Поняття “принцип” трактується як “основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії, ідеологічного напрямку тощо” [34, с. 570].

Принципи державної підтримки сільськогосподарських підприємств проявляються як базові правила, які забезпечують опрацювання й реалізацію регуляторної політики держави в аграрній сфері.

Принципи регуляторних відносин за діапазоном застосування класифікуються як: загальноекономічні (або універсальні), спеціальні - для окремих секторів економіки (промислового, аграрного, будівельного), локальні - призначені для врегулювання певних напрямів економічної діяльності держави (бюджетної, зовнішньоекономічної, податкової) та адміністративно-процедурні, які використовуються при плануванні, узгодженні й прийнятті нормативних актів із регулювання відносин у суспільстві.

До стрижневого можемо віднести принцип законності, який має передбачає:

- верховенство закону і неухильне дотримання уповноваженими органами законів і підзаконних актів. Принцип верховенства закону передбачає відповідальність за протиправні дії або бездіяльність органів регулювання;

- опосередкована підтримка сільського господарства за допомогою нормативно визначених фінансово-економічних, адміністративних важелів і соціального впливу, яке створює інше спонукальне середовище або орієнтири щодо вибору економічної поведінки об'єктів впливу. У сукупності з іншими інструментами опосередковане регулювання пом'якшує руйнівний вплив ринкової стихії, не пригнічуючи при цьому мотивації суб'єктів до втілення підприємницьких ініціатив;

- державна політика має враховувати дію економічних законів і закономірностей.

Наступний принцип - екологічна доцільність або екологічний вимір ефективності державної політики підтримки сільського господарства. Загальновідомо, що сільськогосподарська діяльність є однією із найбільш спустошувальних для навколишнього природного середовища. Стимулюючими складовими державної підтримки, спрямованої на підвищення ефективності функціонування сільського господарства є формування еколого-економічних стереотипів мислення та господарської поведінки керівників і спеціалістів, потреба у виробництві екологічно чистої продукції, глибоке розуміння суспільством неминучості екологічної кризи.

Важливо дотримуватись принципу регіоналізації ведення сільського господарства при розробці нових напрямів, які мають вплив на відтворювальні процеси в аграрному секторі.

Наступний принцип виникає із самої атмосфери, яка склалася у державі, - задекларовані економічні перетворення на ринкових засадах і непослідовність їх застосування в практичній діяльності, особливо в ситуаціях, коли дестабілізується ринок продовольчих товарів першої необхідності. Тому принцип послідовності є необхідною передумовою довіри між усіма учасниками ринкових відносин для ведення безперервного заінтересованого діалогу у ході опрацювання, прийняття, відстеження наслідків та перегляду тих регуляторних актів, які мають тимчасовий характер, викликаний нестабільністю внутрішнього і зовнішнього ринку.

До адміністративно-процедурних принципів віднесено: доцільність, адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість та врахування громадської думки.

Принципи державної підтримки реалізуються через відповідні методи. Поняття “метод” трактується як “прийом або система прийомів, що застосовуються в якій-небудь галузі діяльності” [34, с. 381].