Методи державного регулювання сільськогосподарських підприємств проявляються як способи впливу держави через законодавчі і виконавчі органи на сферу сільськогосподарського виробництва, інфраструктуру аграрного ринку задля забезпечення належних умов їх діяльності, у відповідності до національної економічної політики.

За характером впливу на господарську діяльність суб'єктів господарювання виокремлюють такі методи державного регулювання сільськогосподарських підприємств (рис. 1.1): адміністративні, економічні, донорські, протекціоністські.

Рис. 1.1 Методи державного регулювання сільськогосподарських підприємств*

*Джерело: [35, с. 33]

Методи державної підтримки сільськогосподарських підприємств поділяються на безпосередні та опосередковані. Відмінність між ними полягає насамперед у тому, що безпосередня підтримка спрямовується безпосередньо на сільських товаровиробників, а опосередкована - на їх економічних партнерів.

Безпосередню державну підтримку сільськогосподарських підприємств поділяють на пряму та непряму фінансову підтримку.

До прямої фінансової підтримки сільськогосподарських підприємств належать:

1. Пряма фінансова підтримка здійснюється у вигляді бюджетних асигнувань і включає наступні заходи:

- фінансування інвестиційних проектів включає: участь держави у фінансуванні інвестиційних проектів, які мають вирішальне значення для економіки сільського господарства і країни в цілому; фінансування витрат, пов'язаних із земельною реформою та створенням нових виробничих відносин у сільськогосподарському виробництві, фінансова підтримка аграрних підприємств, що знаходяться в особливо складних кліматичних умовах тощо;

- пряме субсидування та дотування включає: отримання субсидій на придбання матеріально-технічних ресурсів; компенсація частки вартості придбаної техніки; доплати сільськогосподарським товаровиробникам за сільськогосподарську продукцію.

2. Пільгове бюджетне кредитування включає: здійснення фінансової підтримки підприємств аграрного сектору через механізм здешевлення кредитної ставки; державний лізинг; пряме кредитування виробників продукції.

3. Прямі державні закупівлі продукції для державних потреб та резервів продовольства включають підтримку цін в аграрному секторі.

4. Підтоварний кредит є формою бюджетної позики, за якою сільськогосподарський товаровиробник одержує аванс на посівну кампанію під заставу продукції, яка оцінюється за встановленими цінами [36].

Непряма фінансова підтримка спрямовується на активізацію ринкових механізмів господарювання і за обсягом значно перевищує пряму фінансову підтримку і здійснюється шляхом:

1. Надання гарантій державою повернення коштів приватним банкам. З цією метою для сільськогосподарських виробників створюється державний фонд кредитних гарантій, що дозволяє розподілити ризики повернення кредитів із приватним банком, як правило 50:50.

2. Поліпшення збуту продукції включає: фінансову підтримку збільшення попиту на сільськогосподарську продукцію; додаткове оподаткування імпорту аналогічної продукції з метою підвищення попиту на продукцію вітчизняного виробництва; інтервенційні заходи.

3. Надання послуг із управління включає: оплату інформаційно-консультативного забезпечення; професійну підготовку сільських товаровиробників шляхом фінансування навчально-просвітницьких програм; оплату праці спеціалістів професійних і міжпрофесійних аграрних об'єднань.

4. Фінансування розвитку інфраструктури аграрного ринку включає: внесок держави у створення оптових сільськогосподарських ринків; створення системи державних лабораторій стандартизації та якості сільськогосподарської продукції; сприяння формуванню матеріально-технічної бази збутових та переробно-збутових кооперативів [37, с. 56].

Опосередкована державна фінансова підтримка сільськогосподарських підприємств передбачає зменшення потреби у фінансових ресурсах суб'єктів господарювання.

До прямої опосередкованої державної підтримки сільськогосподарських підприємств належать:

1. Пільгове оподаткування, що відбувається через: зниження податкового тиску через спрощення податкової системи (наприклад за рахунок введення фіксованого сільськогосподарського податку) [38] на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення [39]; звільнення від оподаткування обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів і кредитних спілок як неприбуткових організацій [40].

2. При виникненні форс-мажорних обставин здійснюється відтермінування повернення кредиту.

3. Списання та реструктуризація боргів [41].

4. Зменшення ставок мита та митних зборів включає: зниження ставок на експорт продукції та збільшення на імпорт; спрощення системи реєстрації суб'єктів господарювання і зменшення митних зборів за видачу ліцензій, сертифікатів тощо [42].

Непряма опосередкована державна підтримка сільського господарства спрямована безпосередньо на партнерів із виробництва та постачання ресурсів для виробництва продукції і передбачає такі заходи:

1. Зниження тарифів на:

- електроенергію і комунальні послуги для сільськогосподарських підприємств;

- товари в межах тарифних квот.

2. Митно-тарифні пільги неприбутковим кооперативним сільськогосподарським організаціям, що забезпечують збільшення виручки від продажу продукції членів кооперативу і зменшують витрати на придбання ними засобів виробництва [43, с. 134].

Вище перелічені заходи щодо підтримки сільського господарства можна згрупувати наступним чином:

- підтримка доходів сільськогосподарських виробників шляхом виплати платежів в разі виникнення стихійних лих; компенсації завданої шкоди при реорганізації підприємств;

- цінове втручання шляхом встановлення податків на імпорт та експорт продукції; підтримки внутрішніх цін на продукцію сільськогосподарських виробників;

- компенсація витрат шляхом надання субсидій виробникам, при купівлі засобів виробництва; добрив, кормів, агрохімікатів; при виплаті відсотків за отриманими кредитами та виплат зі страхування майна;

- сприяння розвитку ринку шляхом формування окремих елементів маркетингової та інформаційно-комунікаційної інфраструктури ринку;

- сприяння розвитку виробничої інфраструктури шляхом спрямування бюджетних коштів на будівництво господарських приміщень; рекультивацію земель; створення фермерських господарств;

- здійснення регіональних програм шляхом виділення коштів на впровадження державних програм розвитку виробництва;

- заходи макроекономічного рівня пов'язані з пільговим оподаткуванням нерезидентів; підтримкою національної валюти; здійсненням зовнішньоекономічної діяльності, які сприяють ефективному функціонуванню підприємницьких структур у сільському господарстві.

Висновки до розділу 1

1. Державне регулювання в умовах ринкової економіки - вплив держави на економічну систему, спрямований на досягнення цілей її економічної політики в умовах ринкової економіки. Необхідність втручання держави в економіку зумовлюється неспроможністю ринкової системи до саморегулювання і значним впливом зовнішніх чинників. Державна підтримка є складовою системи державного регулювання діяльності сільськогосподарських підприємств, що являє собою сукупність, правових, фінансово-економічних, організаційних та інших заходів держави стосовно стимулюючого впливу як на розвиток сільськогосподарського виробництва, так і сільських територій у потрібному для суспільства напрямі. Складовою державної підтримки, у свою чергу, є державне регулювання забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами виробництва.

2. Сільське господарство є пріоритетною галуззю економіки, яка забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність країни, та, водночас, специфічною сферою виробництва. Сезонний характер виробництва, залежність від природних та кліматичних умов, висока фондомісткість ресурсів, що задіяні в аграрному секторі, постійний вплив цінової нееластичності попиту, що призводить до ризику неодержання доходів, великий розрив у часі між витратами на виробництво й отриманням продукції, низька ліквідність майна, що може бути надане під заставу з урахуванням соціальних особливостей сільських поселень, призводять до диспропорцій міжгалузевих цін, низької конкурентоспроможності сільського господарства та міграції робочої сили. За таких умов сільськогосподарське виробництво не може повноцінно функціонувати в умовах жорсткої конкурентної боротьби без регулювання і фінансового захисту на державному рівні. Зазначене обумовлює необхідність державного регулювання сільського господарства в ринковому середовищі, зокрема - забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами виробництва.

3. Державне регулювання в аграрному секторі економіки повинно передбачати здійснення комплексу стратегічних і тактичних дій органів державного управління, спрямованих на забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами, тому поточними завданнями державного регулювання є зупинення негативних явищ в аграрному секторі економіки і забезпечення умов нарощування виробництва сировини та продовольчих ресурсів. У зв'язку із цим на сучасному етапі проведення аграрної реформи особливо потрібно матеріально-технічне, наукове, правове, методологічне, фінансове, та інформаційне її забезпечення.

4. Принципи державної підтримки сільськогосподарських підприємств проявляються як базові правила, які застосовую при опрацюванні й реалізації державної регуляторної політики в аграрній сфері. Принципи державно-регуляторних відносин за діапазоном слід класифікувати як: загальноекономічні, спеціальні - для певних секторів економіки, локальні - спрямовані на врегулювання окремих напрямів економічної діяльності та адміністративно-процедурні, які застосовуються при плануванні, узгодженні й прийнятті нормативних актів із регулювання суспільних відносин, а також аналізу регуляторного впливу на соціально-економічну ситуацію.

5. Методи державної підтримки формуються на основі певних, властивих лише для них безпосередніх та опосередкованих засобів впливу на економічні процеси, що мають пряму і непряму форми прояву. Пряма фінансова підтримка спрямована безпосередньо на економічний суб'єкт, а непряма, здійснює вплив на інші суб'єкти, з якими співпрацює економічний суб'єкт. Безпосередня державна фінансова підтримка сільськогосподарських підприємств спрямована на збільшення фінансових ресурсів у суб'єктів господарювання і включає в себе низку прийомів, через які здійснюється вплив держави на сільське господарство.

6. До прямої фінансової підтримки сільськогосподарських підприємств належать: бюджетні асигнування, пільгове бюджетне кредитування, прямі державні закупівлі продукції для державних потреб та резервів продовольства, підтоварний кредит. Держава використовує різні економічні й організаційні методи для здійснення непрямого впливу. Ця підтримка, зазвичай, значно переважає за обсягом пряму підтримку та спрямовується на активізацію ринкових механізмів господарювання шляхом: державних гарантій повернення кредитів приватним банкам, поліпшення збуту продукції, надання послуг із управління, фінансування розвитку інфраструктури аграрного ринку.

7. Опосередкована державна фінансова підтримка сільськогосподарських підприємств передбачає зменшення потреби у фінансових ресурсах суб'єктів господарювання. До прямої опосередкованої державної підтримки сільськогосподарських підприємств належить пільгове оподаткування, відтермінування повернення кредиту, списання та реструктуризація боргів, зменшення ставок мита та митних зборів. Непряма опосередкована державна підтримка сільськогосподарських підприємств передбачає зниження тарифів і митно-тарифних пільг і спрямована безпосередньо на партнерів із виробництва та постачання ресурсів для сільськогосподарського виробництва.

8. Технічне забезпечення сільськогосподарських підприємств потребує якісної перебудови для забезпечення комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів. Розвиток технічної бази сільського господарства має забезпечити вимоги індустріалізації сільськогосподарського виробництва, пов'язані із застосуванням системи машин. Технічну політику держави слід формувати виходячи з перспективних завдань і базуючись на технологічній потребі у сільськогосподарській техніці.

Розділ 2. Сучасний стан державного регулювання забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами виробництва

2.1 Світовий досвід організації технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств

Історично склалось так, що в країнах з ринковою економікою організаційну основу виробництва сільськогосподарської продукції становлять сімейні ферми. Для сучасної практичної системи це ефективна форма господарювання в аграрному секторі економіки, що підтверджується багаторічною практикою стабільного забезпечення населення продовольством. У переважної більшості ферм (80%) Франції, Німеччини, Ірландії, та інших корисна сільськогосподарська площа становить менше 20 га. Середня площа сільськогосподарської ферми в Західній Європі - 13,9 га, повний робочий день на ній працює лише один робітник [44, с. 75]. Позитивним тут є те, що державам вдалось привабити людину високої кваліфікації до роботи на землі і бути деякою мірою власником цієї землі та забезпечувати населення продовольством.

В окремих країнах у Західної Європи середні розміри ферм такі: Великобританія - 65,1 га, Данія - 30,7 га, Франція - 27,1 га , Ірландія - 22,7 га, ФРН - 16 га , Нідерланди -14,5 га , Бельгія -14,1 га , Італія - 5,1 га , Греція - 4,3 га.

Доцільно відмітити, що в останні роки в європейських країнах знайшли поширення великі господарства або господарства з розвиненою спеціалізацією, які мають певні переваги над дрібними. Цей важливий висновок слід неодмінно враховувати в процесі створення сільськогосподарських організації та фермерських господарств в Україні.

Сільське господарство провідних зарубіжних країн відзначається високим рівнем енергозабезпеченості праці, комплексною механізацією технологічних процесів.

Рівень забезпеченості в Україні тракторною технікою та зернозбиральними комбайнами значно нижчий порівняно із Німеччиною, Францією та Польщею, які знаходяться в однакових кліматичних умовах. [45, с. 60-62].

У Великій Британії найбільшим попитом користуються трактори, які були в експлуатації не більше 3-5 років і мають загальний виробіток близько 3000 годин. Ці трактори на 5 - 15 відсотків дешевші, ніж нові. Фермери охоче купують комбайни, сівалки, машини для внесення добрив, косарки, що були в експлуатації, але стараються придбати лише нові обприскувачі, різне стаціонарне обладнання для тваринницьких ферм. Вважається вигідним замінити вузол трактора, що вийшов з ладу, на вузол з розібраного трактора, купленого у дилера. У такий спосіб вдається забезпечити приблизно однаковий строк служби всіх найважливіших вузлів машини.

Збільшення витрат на придбання, утримання і експлуатацію техніки переконує в необхідності організації спільного використання сільгоспмашин. Це дає змогу зменшити капіталовкладення в техніку, експлуатацію тракторів і складних машин при повному їх завантаженні.

Міжгосподарське використання сільськогосподарського та іншого обладнання - реальна можливість знизити вплив таких негативних чинників, як невеликий розмір господарств, сезонні потреби в робочій силі, відсутність удосконаленої техніки, нестача фінансових ресурсів.

Уряди багатьох країн підтримують міжгосподарське використання техніки шляхом регулювання податків, надання пільгових позичок і кредитів, субсидування послуг координаторів машинної кооперації та ін. Організовуються курси для координаторів, механізаторів та інших членів машинних об'єднань.

За оцінками дослідників Німеччини, мінімальне допустиме річне завантаження потужних тракторів становить 500 годин, оптимальне - 600-700 годин. Завантаження тракторів потужністю 88-110 кВт (які застосовують переважно для обробітку ґрунту) у господарствах з площею орних земель від 500 до 1000 га має бути 200-400 годин. Такі показники досягаються при міжгосподарському використанні тракторів, що скорочує витрати до 30 євро/га [44, с. 84-85].

У Великій Британії проводились дослідження по визначенню ефективності використання тракторів на фермах розміром від 100 до 400 га. Спеціалісти відмічають, що оптимальні показники досягаються на фермах розміром 300-400 га.

Тому багато фермерських господарств, особливо дрібних та середніх, часто вдаються до різноманітних форм поза господарського та міжгосподарського використання складної сільськогосподарської техніки.

Завдяки кооперації створюються передумови для знижування потреби в основних засобах виробництва, скорочується кількість обслуговуючого персоналу, значно зростає продуктивність праці. Перевагою міжгосподарського використання техніки є можливість впроваджувати нові методи та технології на економічно вигідних умовах, застосовувати дороге обладнання, знижувати напруженість робіт у напружені періоди, розширити підприємство за рахунок використання власної робочої сили і машин на сусідніх фермах та ін.

У зарубіжних та вітчизняних публікаціях фахівці з міжгосподарського використання техніки вживають поняття “товариство”, “домашній синдикат”, “машинне об'єднання (кільце)”, “машинний ринг”, “гуртки по обміну технікою”, “машинні списки” та ін. Вони запропонували їх класифікацію, в основу якої покладено ознаку власності (табл. 2.1) [44, с. 88].

Таблиця 2.1 Класифікація форм міжгосподарського використання сільськогосподарської техніки*

*Джерело: [44, с. 88]

У країнах Європи вже давно широко практикують різні форми її міжгосподарського використання. Економічний аналіз даних по 17,5 тис. сільськогосподарських підприємствах Італії показав, що 78,6% господарств звертаються за допомогою для виконання механізованих робіт, 43% мають хоча б один трактор, тільки 22% господарств забезпечені машинами для внесення добрив та обприскувачами і 10% - збиральною технікою [46]. Реклама та технічна інформація, яка наводить переваги користування механізованими послугами, сприяє їх розширенню, спонукає фермерів розвивати сільськогосподарське виробництво. У Німеччині, Швейцарії і Австрії видаються спеціальні періодичні журнали для підприємств щодо інформування можливого надання технічних послуг у сільському господарстві. В результаті знижується вартість основних засобів виробництва.

В останні роки в провідних країнах світу спостерігаються суттєві кількісні і якісні зміни організаційно-економічних форм сільськогосподарського виробництва. Зросла частка нових організаційних форм з рисами індустріального виробництва. При загальному скороченні кількості ферм зберігається тенденція зростання ферм середнього розміру з одночасним збільшенням ступеня їх диференціації. Разом з тим більшість ферм продовжує лишатись індивідуальними чи сімейними, сільськогосподарські корпорації в основному сімейні. З іншого боку, традиційна індивідуальна (сімейна) форма організації сільськогосподарського виробництва ввібрала в себе багато характерних ознак індустріального агробізнесу.

Значно зросла середня потужність і продуктивність нової техніки, а ще більше зросли ціни на неї. Останнє, поряд з іншими причинами, зумовило падіння попиту на нову техніку, збільшення обсягів придбання частково спрацьованих машин, загальне старіння парку машин в сільському господарстві, появу і розвиток різних форм оренди та прокату техніки.

У сільськогосподарських товаровиробників Англії, Франції, Німеччини, США на один куплений новий трактор припадає три-чотири використаних. Іноземні товаровиробники значну частину сільськогосподарських машин закупляють на ринку потриманої техніки. Так, наприклад, ринок потриманих комбайнів у США втричі перевищує ринок нових машин. Крім цього потримані машини часто розбирають і реалізують у вигляді запасних частин. Більш як 50% механізованих робіт фермерські господарства виконують тракторами, придбаними на вторинному ринку техніки. Основним продавцем частково зношеної техніки виступають дилерські підприємства, які мають змогу продавати якісну перепродажну її підготовку, забезпечити належне технічне обслуговування, а при необхідності і ремонт. Інформація щодо продажу техніки, як нової, так і тієї, що була у користуванні, друкується у спеціалізованих журналах - каталогах. У цих виданнях бажаючим придбати техніку надаються різноманітні послуги, головним чином інформаційного та посередницького характеру. На кожну машину, яка пропонується до продажу, наводиться інформація. Поряд з фотографією машини друкується коротке повідомлення, де обов”язково вказується її марка, рік випуску, наробіток, декілька основних технологічних параметрів та ціна машини. Такої інформації цілком достатньо, щоб потенційному покупцю техніки було над чим поміркувати та зробити висновки.

На західно європейському вторинному ринку техніки можна зустріти машини, яким вже за двадцять і навіть більше років. Сільське господарство, і зокрема рослинництво, має настільки велику кількість різноманітних за характером та умовами виконання технологічних операцій, що там знаходять своє практичне застосування технічні засоби різного віку з різноманітними техніко-експлуатаційними параметрами. Результатом цього є той факт, що у країнах Західної Європи з розвиненим сільськогосподарським сектором на тисячу гектарів припадає у п”ять - сім разів більше сільськогосподарської техніки, ніж в Україні.

Стабільне функціонування вторинного ринку сільськогосподарської техніки пояснюється незначними розмірами ферм і відповідно низьким річним завантаженням технічних засобів. Так, у Німеччині середньорічне завантаження трактора складає 400 - 600 годин роботи, зернозбирального комбайну - 50 га. Створення ринку уживаної техніки сприяє застосуванню прискореної амортизації машин і обланання. Великим фермам вигідно використовувати техніку три- чотири роки, потім продавати її та купити нову, більш удосконалену. В Німеччині, наприклад, ціна на трактори зі строком експлуатації два - три роки складає 40 - 60 % від початкової.

Для фермерів країн Західної Європи купівля техніки, що вже була у користуванні є справою звичною і буденною. Вони заздалегідь проводять економічні підрахунки і визначаються, який варіант для них є більш вигідним - придбання більш нової, але і дорожчої техніки, чи старшої, але значно дешевшої. Українські фермери, купуючи вживану техніку ризикують значно більше у порівнянні з закордонними колегами. Вітчизняні покупці на вторинному ринку імпортної техніки більше платять (власне вартість самої техніки, транспортні витрати тощо). Для того, щоб при купівлі вживаної техніки звести ризик до мінімуму, необхідно приділити належу увагу деяким питанням.

Характерною особливістю технічного сервісу сільськогосподарської техніки у США є багатоваріантність ланок і зв'язків підприємств та служб технічного сервісу, які забезпечують ефективний механізм економічних взаємовідносин, що своєчасно сигналізує про необхідність організаційно-економічних нововведень.

Основна частина дилерів має економічну самостійність, юридично не залежна від фірм-виробників і несе економічну відповідальність перед споживачем. Гарантійні зобов'язання є обов'язковими не тільки для фірм-виробників, а й для дилерів. Їхня виробнича діяльність відзначається різноманітністю видів, що гарантує стабільне функціонування в умовах постійної зміни споживчого попиту.

Зарубіжна практика виробила чимало прогресивних організаційно-економічних форм щодо ефективного використання сільськогосподарської техніки. Вони можуть становити значний інтерес і для України, зокрема, сприяти розвитку технічного сервісу на базі діючих РТП.

Одним з показників міжгосподарського використання техніки є обсяг послуг машинного рингу, який припадає на одиницю сільськогосподарських угідь. В Німеччині він становить 200-240 євро/га, але за розрахунками спеціалістів найбільш ефективний при обсязі 360 євро/га.

В Австрії розвивається також міжфермерська механізація у вигляді машинно-тракторних об'єднань - машинних рингів. Вони успішно функціонують, отримують федеральні субсидії. Наприкінці 80-х років понад 30% фермерів були членами машинних рингів, кожен із рингів обслуговував у середньому 255 фермерів. Тут машинні ринги працюють на 33% всіх сільськогосподарських площ. У федеральній Землі Форарлберг цей показник сягає 62%, у найбільшій за площею Землі Верхня Австрія - 56% із 4300 господарств, 57% є членами одного з п'яти машинних рингів, що діють у провінції Форарлберг. Участь фермерів у машинних рингах Австрії характеризують такі дані: замовників (користуються лише послугами рингів) - 42%, замовників і підрядників (пропонують послуги) - 33%, підрядників - 11%, пасивних учасників - 14%. Для 14% фермерів машинний і виробничий ринг є надійним страхуванням [46].

В Австрії діють сільськогосподарські палати і земельні спілки машинних рингів, які приділяють велику увагу розвитку міжгосподарського використання техніки. Наприклад, в провінції Бургенланд розроблено спеціальну програму інформування фермерів про можливості і переваги машинних рингів. В ній показано, що ферма буде більш міцною, якщо виконувати роботи не тільки на своїй фермі, а й отримувати побічний доход. Кількість ферм, які вступили до машинного рингу в цій Землі, становить більш як 20% і їх число постійно зростає.

Зразкові машинні ринги запрошують фермерів, які не є членами рингу, для показу їм переваг і можливостей міжгосподарського використання машин. Фермер має впевнитися, що робота тут виконується кваліфіковано і надійно, що у рингів є перспективи, що дилер, член зразкового рингу, користується авторитетом.

На дещо інших принципах функціонують машинні ринги, у яких усе знаряддя та засоби виробництва лишаються у приватній власності їх членів. Кожний член рингу, який має у розпорядженні ту чи іншу техніку, виконує за її допомогою необхідні роботи в господарствах інших членів на їх замовлення, а також надає послуги стороннім організаціям. Машинні ринги співпрацюють з кредитними кооперативами для забезпечення своїм членам пільгових кредитів на придбання техніки з метою створення машинного парку відповідно до виробленої на перспективу програми. Тарифну сітку оплати використання машин та роботи їхніх власників щороку затверджують загальні збори рингу. Збори також приймають рішення про розмір внесків членів рингу. Обсяг та якість проведених робіт підтверджують замовники, а облік і взаємні розрахунки згідно з затвердженим тарифом проводяться наприкінці року.

Головний принцип об'єднання фермерів на міжгосподарській основі полягає в тому, що вільні у фермера машини використовують інші члени об'єднання, розподіл машин здійснює управляючий. Слід відмітити, що навіть в одній країні дуже важко відрізнити одну форму використання техніки від іншої. Назви у низ різні, а умови роботи - схожі. Так, в Австрії діють об'єднання взаємної допомоги і спільного використання техніки, які самі не володіють складною сільськогосподарською технікою, а беруть її в оренду.

У Німеччині такі об'єднання відомі під назвою машинні товариства. До їх складу входять, як правило, середні і великі фермерські господарства. Товариства спільно закуповують складну і дорогу техніку. Якщо товариство складається з двох членів, то для кожного з них економія на придбанні машини становить 50% її вартості, при трьох кожен вносить не 50% вартості, а 33,3%. Тому оптимальна кількість членів товариства - 2-3 чоловіка. Лише при придбанні дорогої техніки з чітко вираженою сезонністю її використання кількість членів у товаристві доцільно збільшити до 5-6.

У Швеції в одній з областей 12 фермерських господарств розміром від 20 до 300 га створили рослинницьке акціонерне товариство, власниками якого є лише вони. За розробленим планом фермери об'єднали свої земельні наділи загальною площею 1400 га. Для ведення справ найняли управляючого.

Фермерські господарства мовби здають в оренду АТ свою орну землю строком на 5 років. Акціонерне товариство виступає самостійною організацією по відношенню до господарств, які входять до нього управляючий бере на себе повну відповідальність за роботи по рослинництву, які за розрахунками становлять 6 год./га. Товариство створює власний машинний парк (він складається в основному з раніше експлуатованої техніки), який забезпечує вільний вибір машин для роботи на площі в 1400 га. Якщо співвласники мають потрібну техніку, то товариство закуповує її за звичайними ринковими цінами.

Нині у Франції нараховують приблизно 12,5 тис. таких кооперативів з 250 тис. селян. Протягом 80-х років їх кількість подвоїлась, близько 60% з них існує менше 10 років. Зі зростанням кількості кооперативів збільшився попит на сільськогосподарську техніку [46]. Машини, які знаходяться у розпорядженні кооперативів, як правило, є колективною власністю і за заявками фермерів (з використанням найманого персоналу) виконують у їхніх господарствах необхідні роботи. Державне сприяння кооперативам здійснюється у формі пільгового оподаткування та пільгових кредитів для придбання техніки.

Останнім часом кооперативи приділяють усе більше уваги придбанню техніки для переробки сільськогосподарської продукції. Фінансування кооперативів проводиться з трьох джерел: позики (63% всіх закупок кооперативами по використанню техніки), дотації (3,7 %) і власний капітал.

При придбанні техніки в розстрочку покупець отримує машину, яка експлуатувалась три роки і на яку немає ніякої гарантії. Короткостроковий прокат вигідний також тим, що фермер підбирає собі техніку, наприклад, трактор потрібної потужності, на певний період часу. Плата за прокат включає в себе витрати по технічному обслуговуванню і ремонту. Крім того, плата за прокат в рік оренди не оподатковується. При придбанні машини в розстрочку не оподатковується лише 25% від її вартості.

Переваги короткострокового прокату поширюються і на інші види техніки: комбайни із подрібнювачами, причепи, плуги, дискові борони, сівалки з пневматичними висівними апаратами, машини для підрізання живоплоту та ін. Концерн гарантує отримання в строк будь-якої потрібної фермеру машини..

Короткостроковим прокатом обладнання користуються дрібні і середні фермери, які ведуть своє господарство за контрактом (хлібороби і тваринники). Це дає змогу їм звести капітальні витрати на техніку до мінімуму. Більшість фермерів бере машини напрокат як додаток до тих, що уже є. Інтерес фермерів до короткострокового прокату постійно зростає, сфера послуг концернів прокату розширюється.

В основі розрахунку за прокат техніки у США два види витрат: постійні та змінні. Постійні включають амортизацію (з урахуванням залишкової вартості машини), відсоток рентабельності (прибутковості), розмір податків на майно, розмір страхування, витрати на збереження техніки.

На вартість прокату техніки впливають різноманітні фактори, в тому числі розмір, конфігурація та топографія поля, тип ґрунту і вид сільськогосподарських робіт, урожайність та особливості культур, погодні умови, відстань до поля, розмір і тип машин, що використовуються. Поряд з цими фізичними факторами існують і інші: попит та пропозиція на прокат техніки в регіоні; особливості конкретної машини (повністю нова модель чи машина з конструктивними удосконаленнями); обсяг щорічного використання машини.

Останнім часом у США створюються спеціалізовані фірми по оренді сільськогосподарської техніки та підрядних роботах. Майже 40 % фермерів країни використовують підрядні механізовані роботи, витрати на які становлять більш як 15 % поточних витрат фермерських господарств на утримання машинно-тракторного парку.

Уряд США підтримує свого фермера тому (серед іншого), що інакше той втратить свої конкурентні переваги перед фермером тієї ж Австралії або Франції, де фермера підтримує уряд. Жодна країна не хоче залишити свого сільгоспвиробника безпорадним перед його суперниками на світовому ринку [47, с. 463].

На нашу думку, мають рацію фахівці, які стверджують: “Ми не повинні копіювати практику високо розвинутих країн - членів ЄС. У цих країнах частка сільського господарства у структурі ВВП в 10 разів нижча, ніж в Україні, а обсяг ВВП на душу населення настільки ж вищий” [47, с. 461]. В Україні мають бути розроблені власні засади підтримки аграрного сектору, які дозволили б підняти сільськогосподарське виробництво до рівня економічно розвинутих країн. Важливо визначити принципові підходи. Державна підтримка має спрямуватись на підвищення конкурентоспроможності продукції на світовому ринку, забезпечення продовольчої безпеки та стабілізації аграрного ринку.

Результативність функціонування сільгоспвиробника перебуває у прямій залежності від стану його матеріально - технічної бази - сукупності всіх матеріальних і технічних ресурсів, що належать сільськогосподарському підприємству, включаючи виробничі та невиробничі фонди [48, с. 6]. Саме від якості та стану ресурсів, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі, залежать результати господарської діяльності, кількість та якість отриманої сільгосппродукції.

Сучасний стан забезпечення аграрної галузі України матеріально-технологічними засобами виробництва перебуває в досить критичному стані, що потребує відповідних наукових розробок та коригувань державної політики.

За умов становлення та розвитку ринкової економіки, зокрема в галузі агропромислового комплексу, сільськогосподарські підприємства постали майже наодинці перед проблемою технічного забезпечення виробництва господарської продукції.

З урахуванням низького рівня забезпечення сільського господарства технічними засобами - 30 до 70% технологічної потреби основними видами техніки - важливо обґрунтовано визначити пріоритетні напрями розвитку підприємств сільськогосподарського машинобудування.

Наднормативна експлуатація технічних засобів, у першу чергу зернозбиральних комбайнів, та відсутність поповнення нових одиниць техніки призвела до досить скрутного становища при збиранні вирощеного врожаю. Адже ми мали можливість не раз переконатися, що аграрії України можуть вдало господарювати і за умов ринкової економіки, що стосується вирощування врожаю, але без належної державної політики щодо технічного забезпечення на сьогодні аграріям не обійтися. Оскільки коштів державного бюджету недостатньо, щоб вирішити це досить непросте завдання, то постало питання в пошуку оптимального рішення із залученням різних фінансових інститутів, транснаціональних корпорацій та відновлення і нарощування потужностей власного виробництва.

Розвиток аграрної галузі з поетапним відтворенням вітчизняного машинобудування можливий лише за наявності пріоритетної державної політики та стратегічного планування. [49, c.138-140].

У 2011 р. з державного бюджету виділено на підтримку агропромислового комплексу 13 млрд грн, що в 1,5 разу більше, ніж попереднього року. Обсяги інвестицій в основний капітал підприємств сільського господарства, мисливства, лісового господарства зросли в 1,3 разу і сягнули 18,2 млрд грн. Третину кредитів видано на пільгових умовах - з бюджетною компенсацією відсоткової ставки.

У розвіток підприємств сільського господарства, мисливства, лісового господарства станом на 31 грудня 2011р. вкладено 813,4 млн. дол.США прямих іноземних інвестицій (наростаючим підсумком з початку інвестування), що становить 1,6% загального обсягу іноземних інвестицій в Україну [50].

Проте бюджетна підтримка надається переважно сільськогосподарським підприємствам, де виробляється тільки третина продукції галузі і зайнято менше третини працездатних селян. Фермерські та особисті селянські господарства, які виробляють дві третини валової сільськогосподарської продукції і де зайнято дві третини працездатних селян, такої підтримки практично не отримують [47, с. 461].

Якщо аналізувати рівень фондооснащеності сільського господарства, то за 2000-2011 роки він склався вкрай незадовільним. Так, з 2000 по 2011 роки кількість тракторів зменшилася у 2,2 рази, комбайнів - у 2,0 (Таблиця 2.2).

Таблиця 2.2 Парк тракторів і зернозбиральних комбайнів сільськогосподарських (на кінець року; тис. шт.)*

*Джерело: [51].

Щоб зберегти машинно - тракторний парк хоча б на тому рівні, який існував на початку нинішнього року, треба щорічно витрачати на придбання сільськогосподарських машин 12-13 млрд. грн. [52. с. 9].

Ступінь щорічного зносу основних засобів у десять разів перевищує їхнє оновлення. Крім того, понад 90 відсотків технічних засобів потребують негайної зміни внаслідок їх зношеності. Технічні засоби виробництва не відповідають технології ведення сільськогосподарського виробництва, відсутній повний комплект машин для комплексної механізації окремих виробничих процесів.

Трактори

Нинішнє забезпечення сільгосппідприємств тракторами слід визнати незадовільним, як за кількісним складом, так і за якісним станом. Адже близько 70 % тракторів вже давно відпрацювали свій ресурс, а тому на ремонт і технічне обслуговування такої техніки потрібні значні кошти. Для прикладу кількість і термін експлуатації (більше 85% віком 7-10 років), наявного тракторного парку і його дуже низький технічний стан свідчать про критичну ситуацію, яка в найближчі роки буде наростати прискореними темпами.

Зниження рівня технічної готовності машин та обладнання, зменшення їх кількості, призвели до збільшення в 1,5-2 рази навантаження на трактор. Для прикладу, в 2011 році в Україні на один робочий трактор припадає 150 га площі ріллі, у США - 28 га, Франції - 14 га, Німеччині - 5 га. Порівнявши навантаження на трактор у різних країнах, стає зрозумілим, що в такій ситуації досить проблематично виконувати комплекс необхідних технологічних операцій в оптимальні строки, тобто вчасно посіяти сільськогосподарські культури, обробити їх під час вегетаційного розвитку та забезпечити мінімальні втрати при збиранні вирощеного врожаю.

Нові трактори типу ХТЗ розробляються в основному на старій елементній базі, що не дозволяє підвищити їх технічний рівень. Більше того, навіть ті старі вузли, виготовлені в 1980-1990 рр., були значно надійнішими, ніж такі ж самі, але виготовлені сьогодні. Нові трактори виробництва ВО “ПМЗ ім. Макарова” мають переваги над своїми попередниками, але за надійністю, пристосованості до ремонту та ергономічності значно поступаються сучасним зарубіжним зразкам і потребують суттєвих доопрацювань та підвищення якості виготовлення.

Світовий досвід свідчить, що серед лідерів зарубіжного тракторобудування, як найбільш складної, масової і відповідальної галузі, все більше розширюється і поглиблюється кооперація по виготовленню і уніфікації базових вузлів. Тому коопероване виробництво тракторів нового покоління дозволить підняти на вищій рівень технологію машинобудування і дасть поштовх для розвитку виробництва сучасної елементної бази на вітчизняних заводах.

Зернозбиральні комбайни та жниварки. В практиці господарювання та вирощування сільськогосподарських культур вже декілька десятків років зернозбиральний комплекс визначає стратегію побудови технологічного циклу.

Дуже важливим питанням нині є забезпечення села зернозбиральними комбайнами. Із потрібних 75 тисяч в наявності у сільськогосподарських підприємств на кінець 2011 р. знаходиться 32 тис. зернозбиральних комбайнів. З них 70% складають застарілі “Ниви”, 18% - “Дон-1500” і 12% - комбайни іноземних фірм. При цьому 80% машин відпрацювали свій ресурс і тільки 4 тисячі нові та відповідають сучасним вимогам.

Зрозуміло, що навантаження на наявний парк машин стрімко зростає. За даними FAO ООН, в останні роки в Україні на один умовний зернозбиральний комбайн припадає майже 300 га посівів зернових. У той же час у Німеччині такі показники становлять відповідно 48,4 га, у США - 38,7 га, у Польщі - 64,4 га. За оцінками Мінагрополітики України, середні щорічні втрати зерна через недотримання оптимальних термінів його збирання ( тобто недостатню кількість збиральної техніки ) сягають майже 6 млн. т. Щорічна технологічна потреба в зернозбиральних комбайнах становить 6 тис. одиниць, у тракторах -28 тис. одиниць, ґрунтообробній та посівній техніці до них - 20 тис. одиниць.