Отже, специфіка виробничого процесу і сільському господарстві зумовлює необхідність виконання в процесі організації кредитного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників певних вимог стосовно порядку погашення кредиту та сплати відсотків за користування ним. Банки повинні враховувати, що всі платежі за кредитними зобов'язаннями сільськогосподарські товаровиробники мають здійснювати по мірі одержання виручки від реалізації сільськогосподарської продукції, строки надходження якої різняться залежно від спеціалізації господарств.

У 1996 - 1999 р. працював механізм залучення іноземних кредитів під гарантії Уряду. Одним із шляхів вирішення питання на той період щодо поновлення парку сільськогосподарської техніки була закупівля її за іноземними кредитами у передових іноземних фірмах. Найбільший іноземний товарний кредит отримала корпорація “Украгропромбіржа”. В подальшому, корпорація уклала із сільськогосподарськими товаровиробниками договори на поставку 1000 зернозбиральних комбайнів “Джон Дір”.

Механізм отримання іноземних товарних кредитів під гарантії Уряду було призупинено на початку 2000 року, оскільки не було чіткого механізму повернення коштів державному бюджету за виконання зобов'язань Уряду перед іноземними кредиторами. В той же час механізм залучення іноземних кредитів повинний існувати, як додаткове джерело для оновлення машинно-тракторного парку сільськогосподарських підприємств. Але залучення цих кредитів повинно бути під гарантії комерційних банків.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про додаткові заходи з кредитування комплексу сільськогосподарських робіт” від 25 лютого 2000 року № 398 був запроваджений механізм часткової компенсації відсоткової ставки за кредитами комерційних банків для підприємств агропромислового комплексу. Механізм здешевлення кредитів є державною програмою фінансової підтримки, спрямованою на стимулювання грошового кредитування та поліпшення умов надання кредитів підприємствам АПК. Цей механізм спрямований на кредитне забезпечення аграрного сектора економіки України ринковими стимуляційними інструментами і відміняє практику прямої участі держави в цьому процесі.

За даними департаменту фінансів Міністерства аграрної політики і продовольства України, у 2010р. підприємства агропромислового комплексу отримали кредитів на суму 10,1 млрд. грн, що на 74% більше порівняно з відповідним періодом 2009р. Протягом 2010р. 2238 підприємств галузі отримали кредити. Водночас спостерігалися помітні позитивні зрушення в обсягах кредитування суб'єктів господарювання аграрного сектора.

У структурі залучених коштів найбільша частка (70%, або 7 млрд. грн..) припадала на короткострокові (до 12 місяців) кредити, а 30% становили середньострокові (до 36 місяців) - 1,4 та довгострокові (до 60 місяців) - 1,7 млрд. грн.

Найактивніше кредитування агропідприємств проводилося у Черкаській, Полтавській та Харківській областях. Кредитування агропідприємств у 2006-2010 рр. здійснювали понад 110 комерційних банків і кредитних спілок, серед яких лідерами за обсягами були ТОВ КБ “Фінансова ініціатива”, ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”, ВАТ “Державний експортно-імпортнийбанк” (Укрексімбанк); за кількістю позичальників - ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”, ВАТ “Державний ощадний банк України”, (Ощадбанк), які входять до переліку найбільших банків України.

Незважаючи на обсяги банківських кредитів, ставки користування аграрних підприємств залученими коштами зберігалися на високому рівні: так, у 2009-2010 рр. вони коливалися в межах 16-36%. За даними НБУ, у грудні 2010р. середньозважена ставка за кредитами, наданими у сільське господарство, мисливство та лісове господарство, становила 14,9% за середньої ставки 14% річних [75, с. 122].

Аналіз загальнодержавних і галузевих макропоказників розвитку економіки України свідчить про чітку тенденцію докризового поступального зростання й відносної стабілізації рівнів валового внутрішнього продукту держави та аграрної сфери (табл. 3.3). Протилежна тенденція простежується з динамікою кредитування економіки в цілому та агропромислового виробництва.

Загальні обсяги наданих кредитів у масштабах економіки України за період із 2000 по 2008 рр. збільшилися у 36 разів, а в аграрну сферу лише у 10 (із 2,1 до 20,1 млрд грн). Обсяги кредитування економіки збільшувалися щорічно на 57%, а в аграрному секторі - лише на 32,8%.

У післякризовий період відбулося суттєве зменшення обсягів кредитування - від 724,2 до 501,0 млрд. грн, а в аграрному секторі - від 20,1 до 9,7 млрд. грн. Зазначимо, що частка кредитів в АПК у загальному обсязі кредитування мала сталу тенденцію до зменшення (перевищення показника посткризового 2010р. над попереднім пояснюється фактично повним припиненням кредитування АПК у кризовому 2009р.).

Таблиця 3.3. Обсяги кредитування аграрної сфери економіки в динаміці, млрд.грн.*

*Джерело: [76].

Якщо загальний обсяг кредитів у 2009р. зменшився від 724,2 млрд. грн. до 703,5 млрд. грн. (тобто на 2,9%), то обсяг кредитування аграрного сектора зменшився від 20,1 до 5,8 млрд. грн., або на 71,1%. Є підстави вважати, що скорочення обсягів кредитування економіки приблизно на 70% відбулося, здебільшого, за рахунок зменшення кредитування аграрного сектора. Практично аналогічна ситуація спостерігалася під час фінансування української економіки в цілому, після того як вона була визнана надзвичайно ризиковою для інвесторів [77, с. 10-11].

Кредитні відносини з підприємствами аграрного сектора для банків були й залишаються ризикованими. З-поміж основних видів ризиків можна виділити сезонність виробництва і попиту на продукцію (з цим пов'язані коливання обсягів грошових надходжень і платоспроможність позичальника), високу залежність результатів господарювання від погодних умов, недостатню ліквідність застави, що пропонується в забезпечення кредиту; необхідність формування кредитором значних страхових резервів на покриття можливих втрат від проведення кредитних операцій, що знижує рентабельність цих операцій, нерозвиненість страхового ринку в країні, який нині забезпечує сільськогосподарським товаровиробникам формальний страховий захист; операційні ризики, пов'язані з недосконалістю банківських технологій і відсутністю у банків досвіду роботи із сільськогосподарськими позичальниками.

Визначальним у кредитуванні АПК є процес здешевлення кредитів, адже пільґові кредити в середньому становлять 60 % загального обсягу. Середня відсоткова ставка, що компенсується за рахунок бюджетних коштів, становить приблизно 10,9 %.

Обсяг пільґового кредитування істотно залежить від обсягу коштів, передбачених державним бюджетом на пільґове кредитування, а цей показник має тенденцію непостійності й зменшення. Так, частка бюджету, що виділяється на здешевлення кредитів, знаходиться в межах від 0,1 до 0,5%. Рівень кредитоспроможності агроформувань знаходиться на низькому рівні: майже 40 % підприємств аграрного сектора в 2011р. залишаються збитковими, темпи розвитку низькі й нестабільні.

Аналіз існуючої практики кредитування банками підприємств агропромислового виробництва України дає змогу виділити такі її особливості:

- банки видають кредити переважно на строк від шести до дванадцяти місяців, хоча останнім часом набуває розвитку середньострокове кредитування терміном до 2-3 років;

- процедура отримання банківського кредиту для підприємств аграрного сектора залишається ускладнено-бюрократизованою, потребує надання значної кількості необхідних документів і тривалого періоду їхнього розгляду;

- наявність досить широкої диференціації умов кредитування клієнтів залежно від виду забезпечення, строку кредитування, надійності клієнта, мети кредитування, обсягу кредиту тощо;

- складність визначення обсягу та компонент забезпечення кредитів (для забезпечення використовуються ліквідні товарно-матеріальні цінності, зібраний або майбутній врожай, сільськогосподарська техніка, основне стадо тощо);

Механізм надання державної підтримки через здешевлення кредитів не допускає до кредитних ресурсів на пільгових умовах збиткових підприємств, навіть за наявності у них застави, створює перешкоди для новостворених підприємств, у яких відсутня кредитна історія позичальника.

Існує велика нерівномірність розподілу підтримки серед сільськогосподарських підприємств. Так, здешевлення вартості кредитів і добрів отримує лише частина сільськогосподарських підприємств, а здешевлення вартості техніки - взагалі мізерна кількість підприємств. Підтримку розвитку галузей рослинництва і тваринництва, садівництва та виноградарства отримують менше чверті сільськогосподарських підприємств. Водночас велика кількість підприємств не має ніякої підтримки (крім податкових пільг). Але є невелика частина підприємств (10%), які одержують більше 70% загальної суми підтримки галузі [ 47, с. 461].

З метою удосконалення вітчизняного механізму фінансової підтримки підприємств АПК через механізм здешевлення кредитів доцільно було б встановити фіксовані розміри часткової компенсації відсоткової ставки за кредитами, диференційовані за пріоритетними напрямками використання (будівництво (реконструкція) тваринницьких і птахівничих ферм та комплексів, придбання сільськогосподарської техніки, реалізація інноваційних проектів), термінами кредитування (короткотермінове, середньотермінове й інвестиційне довготермінове) та позичальників, які більшою мірою потребують державної допомоги (сільськогосподарські підприємства та дрібні сільськогосподарські товаровиробники). Крім цього, за довготерміновими кредитами на цілі розвитку галузі тваринництва, технічного переоснащення сільськогосподарського виробництва, впровадження нових ресурсозберігаючих технологій розмір часткової компенсації процентної ставки має бути більшим, ніж за короткотерміновими кредитами на поточні потреби.

За результатами проведених досліджень інституту сільського розвитку близько 64% сільськогосподарських підприємств України мають потребу в довготерміновому кредитуванні (терміном від 5 до 20 років), 16% - необхідні середньострокові кредити (від 1 до 5 років) [78, с. 29].

На нашу думку, низька прибутковість сільськогосподарських підприємств не може забезпечити відшкодування більшість витрат по вищевказаних напрямках протягом 3 років по середньострокових кредитах та протягом 5 років по довготермінових кредитах. Це вплине на зменшення ефективності використання кредитів, оскільки позичальники будуть об'єктивно неспроможні повернути одержані кредити в обумовлений термін. У механізмі державної фінансової підтримки через здешевлення кредитів не враховано значних термінів окупності інвестиційних вкладень та об'єктивної необхідності у довготермінових кредитах терміном на 5-8 років.

Крім цього, в державній програмі здешевлення кредитів необхідно передбачити кредити за оптимальними термінами, які б враховували специфіку сільського господарства, особливості процесів виробничого циклу в окремих його галузях. Діючим порядком надання державної фінансової допомоги підприємствам агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів передбачений конкурсний підхід до залучення підприємств до пільгового кредитування, який ускладнює доступність позичальників до кредиту. На нашу думку, основною умовою одержання кредиту підприємством має бути такий важливий критерій як можливість своєчасного його погашення. Тому для банків не матимуть суттєвого значення результати конкурсів, а їх більше цікавитимуть гарантії повернення виданих кредитів. Тому більше уваги необхідно приділяти питанням зменшення ризиків кредитування сільськогосподарських підприємств, оскільки з цим негативним фактором банкіри пов'язують основні проблеми щодо кредитування аграрної галузі. Заслуговують на увагу і питання подальшого розповсюдження випадків кредитування сільськогосподарських підприємств під гарантії третіх осіб, кредитування сільськогосподарських товаровиробників в комплексі з переробними підприємствами. На наш погляд, необхідно удосконалити сучасну систему страхування ризиків кредитної діяльності, що дасть можливість банкам захистити себе від ризику неповернення кредитів та збільшити обсяги кредитування агросфери як на загальній, так і на пільговій основі.

Враховуючи об'єктивну необхідність у державній підтримці розвитку кооперативної форми кредитного забезпечення аграрного сектора економіки України, приєднуємося до думок вчених, про доцільне її виділення в окрему цільову програму. Як свідчить світова практика, найбільш поширеною є державна підтримка кредитних кооперативів пільговими кредитами для формування ресурсної бази на поворотній основі. Саме такий вид державної підтримки є більш ринковим і повинен прийти на зміну формально існуючому [79, с. 61].

Практика адміністративного встановлення максимального розміру процентної ставки за кредитами, за яким здійснюватиметься часткова компенсація процентної ставки з державного бюджету призводить до того, що одержати компенсацію можуть, передусім, великі та фінансово стабільні підприємства, тоді як фінансово слабкі та малі сільськогосподарські підприємства, для яких і передбачалася державна фінансова підтримка через механізм здешевлення, не мають змоги одержати кредити за такими ставками, а відповідно й компенсацію процентної ставки.

У Законі України “Про державну підтримку сільського господарства України” визначено, що розмір кредитної субсидії щорічно оприлюднюється Кабінетом Міністрів України не пізніше 1 березня поточного бюджетного року. У зв'язку з цим, на початок року сільськогосподарські товаровиробники не мають інформації про обсяги державної допомоги і не можуть бути впевненими в одержані коштів на часткову компенсації відсоткової ставки за залученими кредитами в подальшому. Щорічне прийняття законодавчих актів стосовно здешевлення пільгових кредитів, зміна умов надання кредитів насторожують комерційні банки щодо послідовності урядової політики, внаслідок чого останні зволікають із укладенням кредитних угод до прийняття необхідних нормативно-правових актів. Така несвоєчасність створення відповідної нормативної бази спричиняє порушення оптимальних термінів надходження кредитів в аграрний сектор. Для того, щоб сільськогосподарські товаровиробники змогли своєчасно одержати підтримку за цільовою державною програмою здешевлення кредитів, відповідні нормативні акти, які регулюють механізм її дії, мають бути прийнятими не пізніше 20 грудня звітного року, тоді як фактично вони затверджуються у лютому-березні планового року.

Таким чином, при удосконаленні діючого механізму надання державної фінансової підтримки підприємствам агропромислового комплексу через здешевлення кредитів підприємствам АПК необхідно врахувати економічні інтереси усіх учасників кредитних відносин - кредиторів, сільськогосподарських підприємств-позичальників і держави. Для цього необхідно:

– встановити фіксовані розміри часткової компенсації відсоткової ставки за залученими сільськогосподарськими підприємствами кредитами у банках залежно від термінів кредитування (короткострокові, середньострокові та довгострокові), позичальників і цілей використання, що дасть можливість виділити пріоритетні напрями кредитування та забезпечити пільговими кредитами підприємства, які найбільш потребують державної підтримки.

– надавати пільгові кредити на умовах часткової компенсації з бюджету відсоткової ставки тільки сільськогосподарським підприємствам та підприємствам споживчої кооперації та виключити зі складу одержувачів пільгових кредитів інші підприємства АПК, що дасть можливість збільшити обсяги залучених кредитів у сільськогосподарське виробництво;

– встановити терміни програми фінансової підтримки сільськогосподарських підприємств відповідно до напрямів кредитування: за короткостроковими кредитами для поточних потреб рослинництва до 1 року, для поточних потреб тваринництва - 1 - 2 роки; за середньостроковими кредитами - до 5 років; довгостроковими кредитами - до 8 років, що забезпечить окупність здійснених витрат сільгоспвиробниками та своєчасне повернення кредиту;

– у механізмі державної фінансової підтримки через здешевлення кредитів передбачити пріоритетне спрямування коштів на підтримку сільськогосподарських підприємств та напрямів їх господарської діяльності, які найбільше потребують державної підтримки;

– удосконалити критерій розподілу лімітів бюджетних коштів на здешевлення кредитів за регіонами, що дасть можливість максимально врахувати фактичну потребу в коштах сільськогосподарських підприємств;

– спростити умови конкурсного відбору. Основною умовою одержання кредиту підприємством має бути такий важливий критерій як можливість своєчасного його погашення;

– порядок надання часткової компенсації відсоткової ставки за залученими сільгосппідприємствами кредитами у кредитних спілок вилучити з загального механізму здешевлення кредитів і передбачити в окремій цільовій програмі;

– прискорити терміни прийняття законодавчих актів, які регулюють механізм щорічного запровадження надання державної підтримки сільськогосподарським підприємствам через механізм здешевлення кредитів

Рис. 3.1. Удосконалення механізму здешевлення кредитів підприємствам АПК*

*Джерело: [35].

Державна підтримка сільськогосподарських підприємств через механізм здешевлення позик сприяє підвищенню рівня їх забезпечення кредитними ресурсами. Кредитне забезпечення АПК, окрім інших факторів, суттєво залежить від суми коштів Державного бюджету, спрямованих на програму здешевлення позик АПК [80, с. 33]

Разом з тим в умовах трансформаційних зрушень для сільськогосподарських підприємств має формуватися спеціальна кредитна система, для якої слід застосувати особливі методи державного регулювання.

Перша складова цієї системи - державний Аграрний банк - може бути інститутом проведення фінансово-кредитної політики в аграрному секторі економіки, центром зосередження всіх фінансових ресурсів галузі та здійснювати координації кредитно-фінансових потоків. Другою складовою має бути парабанківська система, до складу якої повинні входити лізингові компанії, фінансовий та товарний ринок і постачальники матеріально-технічних ресурсів. Лізингові компанії мають надавати технічні засоби на умовах фінансового лізингу.

Фінансовий ринок має надавати можливість залучати додаткові грошові ресурси через продаж цінних паперів позичальників. Третьою складовою кредитної інфраструктури повинні бути гарантійні установи, в тому числі товариства взаємного гарантування, механізми гарантування повернення кредитів і дієва система страхування сільськогосподарського виробництва. Четверта складова - Фонд страхових і кредитних гарантій, має формуватися на основі державних програм здешевлення кредитів і страхування. Окремою системою повинні бути інституційні ланки, які здійснюють нормативно-законодавче регулювання відносин між кредиторами та позичальниками, рейтингове агентство підприємств АПК, бюро кредитних історій сільськогосподарських позичальників, розвинутий інструментарій кредитних операцій (іпотека, вексель, лізинг, факторинг тощо). Таким чином, кредитне забезпечення сільськогосподарських підприємств має формуватися на ринкових засадах, але з елементами державного регулювання.

Одним з найважливіших елементів державного регулювання аграрного сектору економіки є система оподаткування, яка впливає на обсяги, спеціалізацію та розміщення аграрного виробництва. Від того, яка система оподаткування застосовується в сільському господарстві, залежать успішність функціонування та результати діяльності інших галузей і секторів економіки та макроекономічна ситуація в цілому.

Від рівня рентабельності та його розмірів великою мірою залежить ставка податку на прибуток. Наприклад, ставки податку на прибуток у Італії знаходять в межах від 12 до 62%, США - від 15 до 39,6%, Великобританії - від 5 до 40%,, Нідерландах - від 16 до 72%. В більшості розвинутих країн існують корпорації, які платять податок за підвищеними ставками, - від 35 до 85% прибутку. Поряд з цим в цих країнах передбачено низку знижок і пільг, що доводить реальну суму податку у Нідерландах - до 21,4%, Франції та Німеччині до 17%.

Пільгове оподаткування сільськогосподарських товаровиробників широко застосовується у Німеччині. В цій країні пільги встановлені на два види податку: податок на доходи від сільського та лісового господарства та земельний податок. Так, при оподаткуванні доходів від сільського та лісового господарства передбачені доходи, які не підлягають оподаткуванню, що виключаються із суми оподатковуваного доходу. Земельний податок, який становить 0,5-0,6% від балансової вартості землі, залишається стабільним протягом тривалого проміжку часу [81, c. 79].

У Німеччині загальна ставка ПДВ дорівнює 15%. Однак основні продовольчі товари, а також книжково-журнальна продукція оподатковуються за зниженою ставкою - 14%. Справляння ПДВ у Німеччині має певні особливості. Так, підприємець, в якого оборот (разом з ПДВ) за минулий календарний рік не перевищує 25000 євро, а в поточному році планується не більше 100000 євро, звільняється від сплати ПДВ. Проте в цьому випадку він позбавляється права повернення йому ПДВ у виставлених на нього рахунках за здійснені послуги. Він не має права виставляти рахунки із зазначенням нарахованого ПДВ. У такому разі підприємець має право відмовитись від звільнення і перейти на розрахунки на загальних умовах.

Нині діюча в Україні ставка податку на додану вартість у розмірі 20% є більшою за податкові ставки вищерозглянутих країн. З метою спрощеної системи оподаткування аграрного сектору в Україні запроваджено фіксований сільськогосподарський податок (ФСП).

Запровадження нового режиму оподаткування у сільському господарстві ґрунтувалось на таких засадах:

- включення максимально можливої кількості податків та платежів з диференціацією їх на 1 га земельних угідь за регіонами, районами і сільськогосподарськими товаровиробниками пропорційно грошовій оцінці землі; це забезпечило дотримання принципу простоти обчислення та адміністрування такого податку;

– забезпечення незмінності ставок оподаткування протягом 3-5 років;

– запровадження ставок оподаткування на рівні реальної платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників;

– передбачення грошової та натуральної форм сплати податку (зерном, цукром чи іншими видами продукції) за щорічними індикативно-ринковими цінами еквівалентності;

– забезпечення збільшення частки суми податків, що залишається на місцях для всебічного сприяння розвитку сільськогосподарського виробництва та фінансування розвитку соціальної сфери на селі, для проведення заходів з підвищення родючості землі;

– закріплення пріоритету в розподілі сум податку на користь платежів до Пенсійного фонду для фінансування вчасної виплати пенсій сільським пенсіонерам [82, c. 95].

– Найважливішим позитивним аспектом цього податку є зменшення кількості податків і обов'язкових зборів (платежів) - один проти дванадцяти, що значною мірою зменшує обсяг облікової роботи і звітності. Внаслідок цього змінилась структура податкових платежів сільськогосподарських підприємств.

До запровадження фіксованого сільськогосподарського податку, тобто до 1999 р., основну частку (57,6%) у сумі сплачених податків та зборів займав ПДВ, а саме даний податок має найбільш негативний вплив на наявність обігових коштів у сільськогосподарських підприємств.

Починаючи з 1999 р. у структурі податкових платежів основну частку займають фіксований сільськогосподарський податок та ПДВ. Однак сума ПДВ порівняно з 1998 р. скоротилась більше ніж у два рази. Але на це вплинуло не запровадження фіксованого сільськогосподарського податку, а введення для сільськогосподарських товаровиробників спеціального режиму справляння ПДВ. У свою чергу зросла частка податку на прибуток до 15,2% та податку на землю до 14,2%.

У 2004 році структура податкових платежів дещо змінилась. Частка фіксованого сільськогосподарського податку становить у структурі податкових платежів 45,6%, частка податку на прибуток - 2,1%, податку на землю - 8,9%, а частка інших платежів - 22,5%.

При визначені термінів сплати фіксованого податку враховано сезонність сільськогосподарського виробництва, що є позитивним моментом від запровадження цього податку. Сплата податку проводиться щомісячно до 20 числа наступного місяця у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах:

у І кварталі - 10 відсотків;

у II кварталі - 10 відсотків;

у III кварталі - 50 відсотків;

у IV кварталі - 30 відсотків.

Для стабілізації сільськогосподарського виробництва було звільнено з 1 січня 1999 р. до 1 січня 2001 р. від сплати фіксованого сільськогосподарського податку сільськогосподарських товаровиробників, які відповідно до норм Закону України “Про фіксований сільськогосподарський податок” [83] є платниками цього податку. При цьому платники фіксованого сільськогосподарського податку не звільняються від сплати коштів на обов'язкове державне пенсійне страхування та на обов'язкове соціальне страхування і здійснюють відрахування в розмірах: на обов'язкове державне пенсійне страхування - 68% від суми податку, на обов'язкове соціальне страхування - 2%, тобто сільськогосподарські товаровиробники сплачували лише 70% від суми податку, а 30%, що необхідно було сплачувати до бюджету, залишали у своєму розпорядженні.

Починаючи з 2005 р. у порядок справляння фіксованого сільськогосподарського податку вносяться зміни, згідно з якими з даного податку вилучено внески на обов'язкове соціальне страхування на випадок тимчасової втрати працездатності та на обов'язкове державне пенсійне страхування, що дозволило зменшити ставки податку на 70%, а сума податку спрямовується виключно до місцевого бюджету.

Згідно зі ст. 11.29 Закону України “Про податок на додану вартість” [39] сільськогосподарські товаровиробники мають право не сплачувати до бюджету суми податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса у живій вазі, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50% загальної суми валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до державного бюджету України в безспірному порядку. 3 1 січня 2009 року набрав чинності Закон України від 31 жовтня 2008 року № 639-VІ “Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” [84].

Цей Закон регламентує новий спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського і лісового господарства та рибальства.

Сільськогосподарське підприємство, яке є суб'єктом спеціального режиму оподаткування, застосовує ставки податку, встановлені пунктом 6.1 статті 6 Закону “Про податок на додану вартість” [39] , а саме за ставкою 20%.

Приєднання України до СОТ і орієнтація на стандарти ЄС об'єктивно вимагають подальшого удосконалення податкових відносин в аграрному секторі економіки.

Саме тому основним податком для сільськогосподарських підприємств має бути земельний. Для цього потрібно передбачити систему санкцій і пільг: перші пов'язуються з порушенням землекористування, а другі можуть мати більш широкий характер - звільнення від податку фермерських господарств на період їх облаштування, зниження ставок на час освоєння земель, при виконанні державних програм, при викуповуванні майна працівниками сільськогосподарських підприємств. Мають звільнятися від податку також землі, введені в сільськогосподарський оборот за рахунок кредитів, на термін їх погашення тощо.

Земельний податок має бути основним, але не єдиним видом прямого оподаткування. Адже сільськогосподарське виробництво, як правило, є багатогалузевим. Воно поєднує як чисто сільськогосподарську діяльність, так і діяльність інших напрямів, питома вага яких у перспективі зростатиме. Ці види діяльності часто поєднані такою мірою, що з позицій доходності розглядати їх окремо недоцільно. Існують також підприємства, які організовують виробництво на кооперативних засадах і тому мають незначну земельну площу, що теж має враховуватися при оподаткуванні [85, с. 53].

Отже, враховуючи орієнтири стратегічного напряму розвитку аграрної політики України в контексті участі держави в світоінтеграційних процесах, подальша фінансова підтримка потребує адаптивної трансформації.

3.3 Державна підтримка сільського господарства в умовах членства України у СОТ

З травня 2008 року Україна набула статусу повноправного члена Світової організації торгівлі. Членство у цій організації справляє вагомий вплив на стратегію розвитку аграрного сектора. Можна розраховувати на розширення зовнішньоекономічної діяльності за участю суб'єктів АПК, пожвавлення інвестиційних процесів, що в кінцевому підсумку сприятиме прогресивним змінам у цьому секторі народного господарства. Аналіз процесів у відповідних сферах економіки, які відбуваються під час членства нашої країни у СОТ засвідчує, що ці сподівання небезпідставні, хоча через короткий період членства та світову фінансову кризу важко виділити чіткі тенденції.

З іншого боку, Україна зобов'язана дотримуватися принципів і правил СОТ, які, будучи зорієнтованими на лібералізацію умов торгівлі, передбачають обмеження обсягів державної підтримки вітчизняних виробників. Ці вимоги позначаються на функціонуванні аграрного сектора, різнобічна державна підтримка якого, у тому числі фінансова за рахунок бюджетних коштів, є об'єктивною необхідністю.

Міжнародна торгівля сільськогосподарською продукцією та вплив на її перебіг урядів окремих країн регулюються у рамках СОТ прийнятою у 1994 році Угодою про сільське господарство. В Угоді, зокрема, зазначені зобов'язання для членів СОТ “щодо створення справедливої і ринково-орієнтованої системи торгівлі сільськогосподарською продукцією”, “забезпечення суттєвого поступового зменшення підтримки та захисту сільського господарства, що … матимуть результатом впровадження та усунення обмежень і спотворень на світових ринках сільськогосподарської продукції” [86].

Подальша система підтримки вітчизняного аграрного сектора вимагає забезпечення її відповідності певним обмеженням щодо обсягів та напрямів її здійснення. Згідно з вимогами Угоди про сільське господарство Україна як член СОТ зобов'язана щорічно подавати повідомлення (нотифікації) з інформацією про фактичну внутрішню підтримку, яка мала місце у галузі сільського господарства за відповідний період. На основі цього здійснюється моніторинг виконання зобов'язань країн - членів СОТ.

Отже, перед Україною постало завдання здійснення певних змін в аграрній політиці в цілому й принципах аграрного протекціонізму зокрема, що передбачає узгодження їх з вимогами СОТ. Окремі з цих змін чітко виписані у прийнятих нашою країною зобов'язаннях, інші - носять більш загальний характер і можуть бути наповнені конкретним змістом, кількісними параметрами на розсуд уряду в певних рамках.

Принциповим є обмеження загального обсягу підтримки сільського господарства за рахунок бюджетних коштів (витрат). Як відомо, всі програми відповідної підтримки поділяються на заходи “зеленої”, “синьої” та “жовтої скриньки”. Правила СОТ не обмежують фінансування заходів із “зеленої скриньки”, які зовсім не впливають або впливають мінімально на обсяги виробництва і фінансові результати продажу продукції. До них відносяться бюджетні видатки на наукові дослідження (як загального характеру, так і з конкретних видів продукції), створення та удосконалення інфраструктури аграрного сектора (особливо якщо такі поєднані з програмами з охорони навколишнього середовища), ветеринарні й фітосанітарні заходи, інформаційно-консультаційне обслуговування, контроль безпеки продуктів харчування, послуги з маркетингу, навчання і підвищення кваліфікації фахівців тощо.

Не обмежуються вимогами СОТ, однак не є актуальними для України в даний час заходи, що відносяться до так званої “синьої скриньки” й передбачають прямі виплати товаровиробникам за програми обмеження виробництва, що прив'язані до конкретних посівних площ та врожаїв, поголів'я тварин.

Натомість прискіплива увага звертається на заходи, віднесені до “жовтої скриньки”, які передбачають здійснення внутрішньої підтримки національних виробників важелями, що справляють безпосередній вплив на результати торговельних операцій через отримання цими виробниками переваг. Вважається, що такі заходи справляють викривлюючий ефект на торгівлю, ставлять окремих її учасників у нерівне становище, а тому підпадають під кількісне обмеження, а в перспективі - під скорочення. Обсяг зазначених заходів включається до так званого сукупного виміру підтримки (СВП).

Відповідно до зобов'язань, передбачених Угодою про сільське господарство, обсяг СВП має бути зменшеним на 20%, а для країн, що розвиваються - на 13,3%. Процес його скорочення реально здійснюється: у країнах ОЕСР рівень підтримки сільського господарства, оцінений на основі показника PSE, знизився з 37% у 1986-1988 роках до 16% у 2005-2007 роках. Для країн ЄС таке зниження відбулося з 40 до 29%, для США - з 22 до 12% [87, с. 16].

Мабуть, можна нарікати на те, що в розвинених країнах рівень внутрішньої підтримки виробників був раніше зафіксований на досить високому рівні, і зниження на 20% не забезпечить його вирівнювання з показниками менш заможних країн. Однак помітним є й те, що зменшення цієї підтримки негативно позначилося на результатах діяльності багатьох фермерів з розвинених країн, прискорило структурні зміни в організації аграрного виробництва цих країн, зокрема, його концентрацію. Тому очікувані труднощі для окремих категорій сільгоспвиробників в Україні, які можуть настати внаслідок обмеження СВП, не є чимось унікальним.

Та перш ніж вести мову про необхідність змін у системі державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, слід оцінити реальний рівень цієї підтримки в нашій країні та його відповідність вимогам СОТ.

Згідно із статтею 6.4 Угоди про сільське господарство, від країн - членів СОТ не вимагається включати в розрахунок загального СВП поточного періоду і не вимагається зменшувати:

- внутрішню підтримку, пов'язану з конкретним товаром, якщо така підтримка не перевищує 5% від вартості базового сільськогосподарського товару, виробленого таким членом упродовж відповідного періоду;

- внутрішню підтримку, не пов'язану з конкретним товаром, якщо така підтримка не перевищує 5% від загального сільськогосподарського виробництва такого члена [88].

При визначенні сукупного рівня підтримки для України експерти опиралися на показники базового періоду, за який було прийнято 2004-2006 роки. За результатами розрахунків він не повинен перевищувати 609,5 млн. доларів США. При визначенні цього показника враховані заходи з “жовтої скриньки”, що стосуються основних (базових) видів продукції й перевищували 5% їх вартості.

Середньорічна вартість сільськогосподарської продукції в поточних цінах у розглядуваний період становила 17498,2 млн. доларів США, а 5% від цієї величини - це 874,9 млн. доларів. Було встановлено, що загальний обсяг непродуктової (не прив'язаної до певних видів продукції) підтримки станови 594,5 млн. доларів, тобто не перевищував 5% обсягу загального сільськогосподарського виробництва. Це не дозволило збільшити передбачений для України рівень СВП.

Як зазначалося вище, заходи з програм “синьої скриньки” в Україні не здійснювались, а вартість заходів “зеленої скриньки” була оцінена в 470,96 млн. доларів. За даними [89] у динаміці вона збільшувалася помітними темпами й становила в базовому періоді 26,2% до загального обсягу державної підтримки сільського господарства України. Частка вартості заходів, віднесених до “жовтої скриньки”, становила в цьому обсязі 73,1%, у тому числі тих, що підпадали під обмеження СВП - 33,9%.

Для порівняння, у США після закінчення перехідного періоду з адаптації підтримки виробників до вимог СОТ частка заходів із “жовтої скриньки”, що враховувалася у СВП, становила 22,6%, у країнах ЄС - 49,4%. Вищий рівень прямої фінансової підтримки агровиробників Євросоюзу пов'язаний зі специфікою аграрного сектора в Європі - переважанням невеликих за розмірами фермерських господарств сімейного типу. Труднощі у їх діяльності через різке зменшення обсягів підтримки викликали б не стільки продовольчі, скільки соціальні проблеми, пов'язані зі зниженням рівня життя сімей фермерів. У США рівень концентрації аграрного виробництва вищий, і це дозволяє помітніше знижувати рівень підтримки сільського господарства. Варто очікувати, що ця закономірність пошириться й на Україну: із збільшенням рівня концентрації виробництва можна буде вести мову про зменшення дотацій з розрахунку на одиницю ресурсного потенціалу.

Отже, в Україні щорічний обсяг СВП сільського господарства, який акумулює в собі окремі програми “жовтої скриньки”, не повинен перевищувати 609,5 млн. доларів США. Як зазначено в документах, розміщених на сайті Міністерства аграрної політики, Україна не має перед СОТ зобов'язань з його скорочення [90]. Крім того, додатково наша країна може кожен рік витрачати на відповідні програми до 5% від річної вартості виробництва валової продукції сільського господарства і, звісно ж, без обмежень - на програми з “зеленої скриньки”.

Для оцінки цього рівня варто порівняти його з показниками інших країн. Так, у США максимальний рівень СВП на 1 га сільськогосподарських угідь становить 51 долар, у Польщі - 226, у Чехії - 168 доларів США [91, с. 80]. В Україні на 1 га сільськогосподарських угідь припадає всього 16,4 доларів США з дозволеного правилами СОТ обсягу СВП. І хоча далеко не всі угіддя залучені в товарне сільськогосподарське виробництво, а вартість ресурсів, що використовуються у вітчизняному аграрному секторі є значно нижчою, ніж у зазначених країнах, все ж можна зробити висновок, що прийняті Україною зобов'язання значно ущемляють інтереси наших аграріїв порівняно з їх основними конкурентами.

Причини ситуації, що склалися, відомі. Йдеться про низький рівень державної підтримки аграрного сектора України в період, визначений, як базовий, неточності в положеннях самої Угоди про сільське господарство, багато норм якої є некоректними та при застосуванні на практиці викликають непорозуміння, подвійні тлумачення й потребують спеціального розгляду та узгодження [92, с. 19].

Це, однак, не знімає з України відповідальності щодо дотримання відповідних вимог.

Державна підтримка не обмежується обсягами прямого бюджетного фінансування. У додатку 3 до Угоди про сільське господарство зазначено, що при розрахунку СВП враховуються:

1. Підтримка ринкових цін, яка розраховується як добуток різниці між застосовуваною регульованою ціною і фіксованою зовнішньою довідковою ціною, помножений на обсяг виробництва продукції, на яку виробник має право застосовувати регульовану ціну. При цьому бюджетні витрати, які здійснюються для підтримання цієї різниці, такі, як видатки на закупки резервів або зберігання, не включаються до СВП.

2. Прямі виплати, не звільнені від зобов'язань щодо зменшення підтримки, які залежать від різниці цін, розраховуються або як різниця між фіксованою зовнішньою довідковою ціною та застосовуваною регульованою ціною, помножена на обсяг виробництва продукції, на яку виробник має право застосувати регульовану ціну, або як бюджетні витрати.

3. Інші незвільнені заходи, включаючи субсидії на сировину та інші заходи, такі як заходи на скорочення витрат, пов'язаних зі збутом продукції. Вартість таких заходів вимірюється за бюджетними витратами уряду або, у випадках, коли бюджетні витрати не показують обсягу даної субсидії повною мірою, розраховується на основі різниці між ціною субсидованого товару чи послуги та репрезентативною ринковою ціною на аналогічний товар або послугу, помноженої на кількість такого товару або послуг [88].

Оскільки, як зазначено в п. 1, до СВП не враховуються видатки на закупівлю резервів або зберігання, в Україні не лімітуються обсяги фінансування Аграрного фонду - бюджетної організації, яка за допомогою інтервенційних операцій здійснює регулювання ринкових цін. Водночас згідно з вимогами СОТ заборонено продаж продукції з цього фонду на експорт.

Слід також зазначити, що Україна не використовувала й не буде використовувати експортні субсидії на продукцію сільського господарства. Більше того, на окремі види продукції (насіння олійних культур, живу худобу та шкіряну сировину) в минулі роки стягувалися експортні мита, й Україна взяла на себе певні зобов'язання з їх зменшення.

Поняття “бюджетні витрати” в Угоді трактуються досить широко - як “доходи, від одержання яких держава відмовилась”. Отже, окрім прямого бюджетного фінансування до них слід віднести й недоотримані бюджетом доходи у вигляді несплачених податків через існування податкових пільг.

В Україні в останні роки елементами державної підтримки сільського господарства є застосування фіксованого сільськогосподарського податку та пільг з податку на додану вартість щодо операцій з продажу продукції власного виробництва та продуктів її переробки. Застосовується й механізм нарахування та виплат переробними підприємствами дотацій сільськогосподарським товаровиробникам усіх форм власності замість сплати до державного бюджету суми ПДВ, що виникає під час реалізації молока, м'яса та м'ясопродуктів, виготовлених із закупленої худоби і птиці.

За рахунок пільгового режиму оподаткування у 2004-2006 роках забезпечувалося більше половини сукупної державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Окремі автори зазначають, що лише пільги з ПДВ майже повністю вичерпують обсяг “жовтої скриньки” [92, с. 20, 94].

У всякому разі, Україною взято зобов'язання щодо зміни режиму оподаткування сільськогосподарських виробників, який полягає у відміні нульової ставки ПДВ для вітчизняних виробників молока та м'яса при здійснені поставок молока і м'яса у живій вазі на переробні підприємства та припиненні виплати дотацій виробникам молока і м'яса переробними підприємствами [90].

Питання про вирішення проблеми з включенням податкових пільг у СВП є неоднозначним. Розглядаються різноманітні варіанти реформування податкової системи України, зокрема такі, які пропонують взагалі відмовитися від справляння податку на додану вартість. Це, звісно, зняло б усі питання, однак слід зважати на винятково важливу роль ПДВ у формуванні надходжень до зведеного бюджету нашої країни.

Якщо ж відміни ПДВ як такої не відбудеться, варто врахувати досвід інших країн щодо особливостей його включення в розрахунок СВП. Зокрема, стосовно сільськогосподарських підприємств можливе встановлення пільгової ставки ПДВ на рівні, який урівноважується з величиною податкового кредиту. Пільги з ПДВ сільськогосподарським товаровиробникам зустрічаються в інших країнах і, зазвичай, до розрахунку СВП не включаються. Зважаючи на це, в Україні слід встановити пільгову ставку ПДВ з реалізації продукції тваринництва на переробні підприємства, обґрунтувавши це необхідністю недопущення критичних для вітчизняних виробників явищ, які ставлять під загрозу продовольчу безпеку держави.

Стосовно пільг, отримуваних аграрним підприємствами при сплаті фіксованого сільськогосподарського податку, то, згідно з додатком 3 Угоди про сільське господарство, специфічні сільськогосподарські податки або збори, які виплачуються виробниками, віднімаються від СВП.

Необхідно проаналізувати можливість і доцільність обмеження заходів з програм «жовтої скриньки», реалізація яких пов'язана з безпосереднім виділенням бюджетних коштів. Слід звернути особливу увагу на наступні із здійснюваних в останні роки бюджетних видатків:

- спеціальні бюджетні тваринницькі дотації;

- державну підтримку виробництва продукції рослинництва (дотації на 1 га посівів окремих культур, часткову компенсацію вартості мінеральних добрив);

- фінансову підтримку підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів;

- фінансову підтримку фермерських господарств;

- часткову компенсацію вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва;

- здешевлення вартості страхових премій (внесків);

- фінансову підтримку садівництва, виноградарства, хмелярства;

- компенсацію Пенсійному фонду втрат від застосування платниками фіксованого сільськогосподарського податку спеціальної ставки по сплаті збору на обов'язкове пенсійне страхування.

Перспективні зміни в системі бюджетного фінансування відображають видатки, передбачені в Державній цільовій програмі розвитку українського села до 2015 року (табл. 3.4).

Таблиця 3.4

^* За джерелом [93]

Видатки на заходи з програм “жовтої скриньки”, передбачені Державною цільовою програмою розвитку українського села на період до 2015 р. [93].

Завдяки реалізації Державної цільової програми середньорічний обсяг виробництва сільськогосподарської продукції у 2011-2015 роках порівняно з показником 2006 року повинен би збільшитися в 1,6 раза - до 138,7 млрд. грн., і 5% від цієї величини становитиме 6,9 млрд. грн. Отже, в цілому середньорічний обсяг видатків на заходи з програм “жовтої скриньки” в зазначеному періоді може сягати 10 млрд. грн., тоді як передбачений цільовою програмою обсяг їх фінансування з Держбюджету не сягатиме й 6 млрд. грн.

У зв`язку із вступом до СОТ Україна погодилася не субсидіювати сільськогосподарський експорт. Держава обмежить свою підтримку даної галузі сумою у 3,04 млрд. грн (близько 613 млн дол.) [94]. І це у той час, коли, за оцінками науковців, для оновлення машино-тракторного парку аграріїв на рівні технологічної потреби, необхідно щорічно купувати машини і обладнання на суму не менш, ніж 15 млрд. грн упродовж 10 років [95, с. 36].

Згідно з положеннями Угоди про сільське господарство до розрахунку СВП повинна включатися підтримка як на національному, так і на регіональному рівнях. Однак досі видатки місцевих бюджетів з підтримки сільськогосподарських товаровиробників за програмами“ жовтої скриньки” були досить невеликими.

Однак, ймовірно, конфлікту з вимогами СОТ уникнути не вдасться. Тому слід розробити систему заходів, яка дозволить зберегти найбільш значимі для розвитку вітчизняного сільського господарства бюджетні видатки. Для цього потрібно адаптувати їх (повністю чи частково) під заходи, що могли б бути віднесені до програм “зеленої скриньки”. Прикладом такої адаптації є реорганізація фінансової підтримки фермерських господарств. Вона може бути трактована як допомога на структурну перебудову, яка надається через інвестиції, і, згідно з положенням Додатку 2 Угоди про сільське господарство, може бути звільнена від зобов'язань щодо зменшення підтримки. При цьому повинна бути здійснена певна адаптація умов і способів надання цієї допомоги. Фермер, який претендуватиме на допомогу, повинен представити бізнес-план, в якому було б зазначено, що він є неконкурентним через недосконалу структуру його господарства, низький рівень менеджменту.

Втім, видатки на фінансову підтримку фермерських господарств займають невелику питому вагу в обсязі СВП.

Видатки на компенсацію страхових платежів у певній мірі можуть бути віднесені до фінансової участі уряду в програмах страхування доходів та гарантування безпеки доходів. На отримання такої допомоги можуть претендувати ті виробники, які втратили більш ніж 30% від середнього валового доходу або його еквівалента у формі чистого доходу від сільськогосподарського виробництва. Страхові виплати при цьому не повинні визначатися видом або обсягом виробництва, ціновим чинником, а залежати винятково від загального доходу.

В Україні передбачені певні важелі фінансової підтримки агропромисловим підприємствам, які знаходяться в особливо складних кліматичних умовах - на поліських територіях та в гірських місцевостях. По мірі зменшення видатків на дотації з підтримки виробництва продукції тваринництва й рослинництва вивільнювані кошти варто було б переорієнтувати на допомогу окремим категоріям виробників виходячи з умов їх функціонування.

Правила СОТ регламентують не тільки обсяги фінансової підтримки, а й використання інших механізмів державної підтримки національних агровиробників. Україна повинна реалізувати низку вимог, що стосуються полегшення доступу на внутрішні ринки продовольчих товарів іноземного виробництва. Таким товарам повинен надаватися режим просування не гірший, ніж товарам вітчизняного виробництва.