Проект землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозмін та впорядкування угідь ФГ "Мрія" Бобринецького району Кіровської області

При вирішенні питання щодо розміщення доріг вiдносно лісосмуг, їх необхідно розміщувати з південного і південно-східного боку лісосмуги, вище за рельєфом і з навітряного боку відносно панiвнихвітрiв. Ширина польових доріг проектується залежно від їх призначення, типу сівозмін тощо (від 5 до 8 м - основнi дороги і 3-4 м - допоміжнi).

Густота дорожньої мережі багато в чому залежить від типу і виду сівозміни. Так, у сівозмінах, що включають посіви цукрового буряка, картоплі й овочів, де обсяг транспортних робіт з перевезення продукції значний, мережа доріг повинна бути густішою. Якщо відстані між допоміжними польовими дорогами не перевищують 300 - 1000 м, то умови для виконання транспортних робіт вважаються сприятливими.

Рекомендованi вiдстанi мiж повздовжнiми польовими дорогами в полях польових сiвозмiн для Лiсостепу - 650-800 м, Полісся - 550-600м, Степу (зоні розташування нашого господарства) - 700-800 м.

Зважаючи на усі вище викладені вимоги, на території ФГ «Мрія» Кіровоградського району була запроектована система польових шляхів, шириною 4 м. Вирішуючи питання розміщення даного елементу упорядкування території сівозмін намагалися максимально зберегти організацію території, що уже склалася. Узагальнена інформація щодо змін у площах та структурі земельних угідь, за рахунок проектування польових шляхів, приведена у додатку 13.

Польові стани проектуються на віддалених від населених пунктів орних землях. Вони призначені для проживання працівників в період польових робіт, проведення поточного і профілактичного ремонту сільськогосподарської техніки, зберігання інвентаря й інших засобів виробництва.

Розміщення польового стану слід передбачати, по можливості, у центрі орного масиву, що обслуговується ним, а також біля доріг, які зв'язують його з сівозмінами, населеними пунктами i господарськими центрами. Майданчик, вибраний під польовий стан, повинен відповідати будівельно-планувальним, санітарно-гігієнічним й іншим вимогам. Згідно з типовими проектами планування площа польового стану складає 1,0-1,5 га.

При виникненні варіантів проектних рішень, щодо видів і кількості польових станів ураховують капітальні витрати на будівництво, щорічні амортизаційні й експлуатаційні витрати, а також економію, яку отримують у результаті зниження транспортних витрат.

При проектуванні водних джерел вирішується питання про кількість, тип водних джерел і їх територіальне розміщення.

Пункти польового водопостачання розміщують біля польових станів ,у центрі земельних масивів, що обслуговуються цими пунктами, а також поблизу доріг, по яких воду доставляють споживачам. Польове водопостачання базується звичайно на використанні ґрунтових і безнапірних між пластових вод та джерел. При відсутності підземних джерел використовують поверхневі водні джерела (річки, ставки тощо), воду яких очищують за допомогою найпростішого пересувного устаткування. В окремих випадках польове водопостачання здійснюють за рахунок привізної води.

Зважаючи на розміри господарства, а головне - необхідні фінансові затрати на будівництво водних споруд для польового водопостачання та будівництво польових станів, на території господарства вони не проектуватимуться, а питання водопостачання буде вирішуватися за рахунок привізної води.

4.3 Упорядкування території кормової та овочевої сівозмін

Характеристика та обґрунтування упорядкування території кормової та овочевої сівозмін, здійснюється за тими ж показниками, що і польової сівозміни.

Відповідно до попередньо прийнятих проектних рішень, на території господарства запроектовано чотирипільну овочеву сівозміну з переважанням овочів, загальною площею 110,83 га та п'ятипільну кормову сівозміну, площею - 373,55. Дані сівозміни складаються з трьох масивів ріллі із північної та південної - кормова, а з західної - сторони населеного пункту - овочева, що розміщені на середньо - та слабо змитих ґрунтах. Зважаючи на умови місцевості, ступінь змитості ґрунтів, конфігурацію полів та інші геоморфологічні властивості схилів, запроектовано 4 поля овочевоїсівозміни, площами 27,11 га, та 5 полів кормової сівозміни по 74,71 га відповідно.

4.4 Особливості упорядкування території ґрунтозахисних сівозмін в умовах контурно-меліоративної організація території

Площа зернових у структурі посівів в Україні становить понад 50%, приблизно половину її відведено під озиму пшеницю. Ця культура та інші колосові вважалися ґрунтозахисними, оскільки під ними ерозійні процеси розвивалися порівняно в невеликих розмірах. Однак застосування інтенсивних технологій, технологічних колій на посівах наближає ці культури за ерозійною небезпечністю до просапних.

Дослідженнями доведено, що найповніше і найефективніше можна запобігти ерозії в системі ґрунтозахисного обробітку з контурно-меліоративною організацією земле користування.

Суть цієї системи насамперед полягає в диференційному підході до використання орних земель, які поділяють на три технологічні групи. Перша група: рівнинні землі, а також схили крутістю до 3°. Сюди належать усі орні землі, технологічно придатні для вирощування просапних культур (у тому числі буряків) упоперек схилу. Тут впроваджують інтенсивні польові сівозміни з максимальним насиченням просапними культурами: цукрові буряки - 25-30%. Кукурудза на зерно - до 20, горох - 15-20%. Висока концентрація в першій технологічній групі земель просапних культур потребує коригування системи застосування органічних добрив. Для компенсації втрат органічної речовини внаслідок високих темпів її мінералізації в зерно-паро-просапних сівозмінах варто рекомендовані нині зональні норми органічних добрив збільшувати на 40-50%, при потребі - за рахунок зменшення їх у ґрунтозахисних сівозмінах, де баланс органічної речовини регулюється наявністю двох-трьох полів багаторічних трав.

До другої технологічної групи належать оброблювані землі на схилах крутістю від 3 до 7°. Тут розміщують інтенсивні зерно-трав'яні сівозміни:

I. 1-2 - багаторічні трави; 3 - озима пшениця; 4 - озиме жито; 5 - ячмінь з підсівом багаторічних трав.

II. 1-3 - багаторічні трави; 4 - озима пшениця; 5 - озиме жито, післяжнивні; 6 - ячмінь з підсівом багаторічних трав.

III. 1-2 - багаторічні трави; 3 - озима пшениця; 4 - озиме жито на зелений корм, післяукісні звичайної рядкової сівби; 5 - ячмінь з підсівом багаторічних трав. Частка багаторічних трав тут, залежно від структури посівних площ, може досягати 40-50% загальної площі групи.

Третя технологічна група - це землі на схилах крутістю понад 7°, на яких важко проводити навіть найпростіші технологічні операції упоперек. Тут проводять постійне залуження з коротким польовим періодом:

I. 1-4 - багаторічні трави; 5 - озимі з підсівом трав.

II. 1-3 - багаторічні трави; 4 - озимі з підсівом буркуну; 5 - буркун; 6 - озимі з підсівом багаторічних трав.

Завдяки диференціації земельного фонду частину посівів культур, які здатні запобігати ерозії, з рівнинної частини землекористування переносять на схили, що дає змогу виключити розміщення просапних на схилах, оскільки для них звільняється площа на землях першої технологічної групи. Але для цього тут потрібні сівозміни, в яких частку просапних можна довести до 50-60%. Зрозуміло, що для забезпечення їх високої продуктивності треба піднести на відповідний рівень усі фактори росту й розвитку рослин. Зокрема, щоб підтримати додатній баланс гумусу, високу біологічну активність ґрунту, оптимізувати його агрофізичні показники, тут потрібно вносити не менш як 18-20 т/га органічних добрив. Необхідно забезпечити також бездефіцитний баланс основних поживних речовин і оптимальну реакцію ґрунтового розчину.

Сильноеродовані розмиті ґрунти на крутих схилах балок треба використовувати під постійне залуження бобово-злаковими сумішками з періодичною їх зміною че-резсмуговим перезалуженням.

Схили крутістю понад 20° після терасування використовують під плодові та лікарські деревні насадження - горіх, обліпиху, чорноплідну горобину, калину, липу.

Організація території при цьому ґрунтується на контурних межах між технологічними групами земель, за якими проектуються водорегулювальні лісосмуги, посилені найпростішими гідротехнічними спорудами (канави в нижньому міжрядді і вал або вал-дорога внизу узлісся - рубежі першого порядку).

Найважливішою складовою частиною контурно-меліоративної організації території є створення нового елемента - польової гідрографічної мережі, яку розміщують по межах технологічних груп земель. Таким чином, створюють контурну організацію території, яку на місцевості фіксують так званими заходами постійної дії: водорегулювальними оброблюваними валами, валами-дорогами, лісосмугами. У разі потреби їх суміщують і обов'язково доповнюють залуженими водотоками. При цьому передбачено загортання й виположення ярів, що вклинюються в орні землі, будівництво протиерозійних ставків, відновлення природних і створення штучних водотоків.

Зв'язок у системі еколого-технологічних груп земель здійснюється на основі добре зафіксованих контурних рубежів між групами земель, найчастіше за допомогою водорегулюючих валів і лісосмуг. Виконуючи свою основну функцію безпечного відведення незатриманої у середині полів агротехнічними заходами частини стікаючої води в залужені водотоки, вони є спрямовуючими лініями для контурного виконання окремих технологічних організацій і насамперед основного обробітку та сівби сільськогосподарських культур.

По межах між першою і другою, а в окремих випадках - між другою і третьою технологічними групами земель установлюють лінійні рубежі у вигляді вала-дороги, водорегулювального валу, валу-тераси, лісосмуги, валу-канави в поєднанні з лісосмугою.

Лінійні рубежі розміщують з максимальним наближенням до напрямку горизонталей. На багатоскатних і сильно хвилястих схилах, а також при пересіченні улоговин і мікрознижень лінійні рубежі доцільно розміщувати так, щоб радіуси повороту на землях першої технологічної групи не перевищували 60 м, другої - 30 і третьої - 15 м.

Протяжність ліній рубежу вздовж схилу залежить від його крутості, типу ґрунтів і господарського використання ділянки (табл. 42). У зв'язку з тим, що при чергуванні культур у сівозміні в полях періодично розміщують культури з різною ґрунтозахисною здатністю, допустиму довжину ліній току визначають за найбільш небезпечною в ерозійному відношенні. У польових сівозмінах це чистий пар і цукрові буряки, в ґрунтозахисних - зернові.

Лінійні рубежі першого порядку доповнюють рубежами другого і третього порядків, які розміщують при влаштуванні сівозміни і природних кормових угідь по межах полів і робочих ділянок, сіножате- і пасовище-оборотних ділянок і всередині них. Види, розміри і кількість лінійних рубежів, їх розміщення по території встановлюють під час проектування на основі гідрологічних розрахунків, поверхневого стоку води й змиву ґрунту.

Для найпродуктивнішого використання сучасної й перспективної широкозахватної сільськогосподарської техніки і знарядь найраціональніші прямокутні поля та робочі ділянки. Тому на рівних ділянках і схилах крутістю не більше 1 ° нарізують прямокутні поля, розміщені довгими сторонами впоперек переважаючих ерозійно загрозливих вітрів. По їх межах проектують вузькі 2-3 рядні полезахисні лісові смуги ажурної та продуваючої конструкції.

На ділянках з пересічним рельєфом і схилами крутістю понад 1° поля нарізують довгими сторонами впоперек схилу по лініях, наближених до горизонталей. Допускається відхилення від горизонталей тільки на коротких відрізках (50-100 м) з уклоном не більше 1,5-2° по лінії межі поля. В цьому випадку по межах полів проектують дворядні водорегулювальні лісові смуги, посилені в міжрядді валом-канавою із земляними перемичками (рубежі другого порядку).

Внутрішньопольова організація включає виділення робочих ділянок, які за можливістю мають бути однорідними, компактними, зручними для роботи техніки. Найдоцільніше паралельно-контурне розміщення елементів, які проектуються так, щоб довгі сторони полів і робочих ділянок наближалися до горизонталей, випрямляючись в улоговинах. Ширина робочих ділянок по всій довжині повинна бути кратною ширині захвату ґрунтообробних і посівних агрегатів.

Якщо вздовж схилу в межах першої та другої технологічних груп земель швидкість стікання води на полях сівозмін перевищує допустимі межі, проектують рубежі третього порядку. При цьому перевагу віддають наорюваним валам, які обробляються. На землях другої технологічної групи в разі необхідності проектують складніші земляні споруди.

Таким чином, протиерозійну організацію території здійснюють у такій послідовності: виділення земельних фондів (технологічних груп земель) за інтенсивністю використання, розміщення водорегулювальних смуг, посилених канавою і валом-дорогою, по межах переходу одного фонду в інший (рубежі першого порядку). Розміщення сівозмін на виділених фондах, полів сівозмін, лісосмуг з валом-канавою між полями (рубежі другого порядку) і всередині їх, робочих ділянок всередині полів з рубежами наступних порядків, мережі польових доріг і польових станів.

Польові дороги розміщують по лініях вододілів, по нижніх узліссях лісосмуг. По коротких сторонах полів дороги, як і лісосмуги, нарізують суворо перпендикулярно горизонталям з влаштуванням розпилювачів стоку.

Розміщення лінійних рубежів оцінюють по відхиленню їх від ліній току або від горизонталей. Горизонтальними вважають рубежі, в яких відхилення від ліній току не менше ніж 80° або від горизонталей не більше ніж на 10°. Найбільш небажане відхилення від лінії току і горизонталей на 45°, оскільки в цьому випадку той чи інший рубіж концентрує найбільшу кількість води.

Яри, які уклинюються в ріллю й утруднюють контурну організацію території, ви-положують, вимоїни засипають. Це роблять після спорудження водозатримувальних або водовідвідних валів вище від ярів або вимоїн, які засипаються. Це запобігає надходженню потоків води з вододільних площ на виположені ділянки. Невеликі вимоїни глибиною до 30 см зарівнюють під час оранки кількома проходами звичайного плуга, а потім ґрунт обробляють упоперек схилу. Великі вимоїни та яри виположу-ють бульдозерами, знявши перед цим гумусовий шар ґрунту вздовж їх. Після виполо-жування відкосів знятий гумусовий шар ґрунту розподіляють по поверхні виположу-ваного яру. Там, де товщина наносного шару менше ніж 15 см, проводять землювання привезеним ґрунто-підґрунтям. В ярах, які не можна виположити, насаджують ліс, влаштовують зони відпочинку тощо.

Полезахисні лісосмуги. Їх створюють у першій групі земель для поліпшення мікроклімату полів, захисту їх від пилових бур, посух і суховіїв. В умовах поширення вітрової ерозії захисна дія їх виражається в зміні структури вітрового потоку і зменшенні його швидкості, затриманні часток ґрунту, що рухаються, і відповідно в послабленні руйнівної дії вітру на ґрунт. Ефективність лісосмуг при цьому значною мірою залежить від їх вітропроникності. Як показують дослідження і практика, в цьому плані найдоцільніші смуги ажурно-продувної конструкції з просвітами по профілю між стволами 60-70 і в кронах дерев 15-30%. Вони не тільки запобігають видуванню ґрунту, а й сприяють нагромадженню снігу на полях.

Масовими обстеженнями, проведеними в різних природно-кліматичних зонах, встановлено, що під впливом лісових смуг урожайність зернових культур може бути на 2-8 ц/га вищою, ніж на відкритих полях. Найбільше реагують на вплив лісових смуг люцерна, цукрові буряки, соняшник, озима пшениця, кукурудза на силос, картопля.

Стокорегулювальні лісові смуги закладають по межах технологічних груп земель. В окремих випадках на довгих схилах і при високій небезпеці водної ерозії їх проектують всередині полів уже на схилах крутістю 0,5°. Вплив стокорегулюваль-них лісосмуг на водну ерозію виражається в кольматації змитого ґрунту, зменшенні швидкості поверхневого стоку, його водопоглинанні.

Лісові насадження фільтрують як поверхневий, так і внутрішньоґрунтовий стік, утримуючи більшу частину біогенних речовин і нітратів. Все це знижує забруднення поверхневих і підґрунтових вод, небезпеку появи евтрофікації водойм.

Найповніше водорегулювальна і протиерозійна ефективність лісосмуг проявляється, коли вони розміщені перпендикулярно до ліній стоку (по контуру) і стікаюча вода надходить до них розсіяно. Тому на схилах з однобічним падінням їх створюють упоперек схилу прямолінійно, а на розсіювальних і збираючих - по контуру. У деяких випадках лісосмугу переривають на плані, зміщують її наступний відрізок на другу горизонталь, нижче чи вище по схилу, щоб уникнути перетину нею горизонталей.

При такому розміщенні лісосмуг поліпшуються умови сніговідкладання і зволоження ґрунту, бо зменшується здування снігу в гідрографічну мережу і створюються умови більш розсіяного надходження талих вод від снігових шлейфів униз по схилу і зволоження полів.

Максимальну протиероійну здатність мають густі чагарникові смуги, в яких основна маса наносів ґрунту відкладається на відстані 1,5-2,5 м від верхнього узлісся.

Стокорегулювальні смуги в перші 2-3 роки життя після садіння не мають протиерозійного значення і самі потребують доповнення іншими заходами. Різкого зменшення стоку і ерозії можна досягти суміщенням водорегулювальних і в деяких випадках прибалкових лісових смуг з найпростішими гідротехнічними спорудами: переривчастою канавою в нижньому міжрядді з валом на узліссі й водозатримуваль-ним валом по нижньому краю лісосмуги, а також приузлісними валами на угловинах.

Головне призначення цих споруд таке: створити підпір і умови для тимчасового затоплення за можливістю усієї площі насадження і тим самим забезпечити інтенсивне вбирання в ньому води протягом сніготанення або під час зливи; затримати максимально можливий обсяг води в насадженні й зменшити стік; у деяких випадках частково відвести воду на ділянки, що не розмиваються; створити умови для затримання і кольматажу продуктів змиву з вищерозміщеної площі. Все це значно зменшує або частково відводить стік і забезпечує захист ерозійно-небезпечних земель, які лежать нижче, від змиву, розмиву і замулення, сприяє поповненню підґрунтових вод, а в ряді випадків - формуванню їх нового верхового горизонту або стійкої верховодки і додатковому зволоженню ґрунту.

Враховуючи необхідність часто мати лісосмуги одночасно високої полезахисної й водорегулювальної дії, поряд з посиленою гідротехнікою їх роблять ажурної конструкції в нижній частині схилу і продувної або ажурно-продувної - в середній. Ширину смуг установлюють у межах 12-16 м (4-5 рядків), а відстань між ними визначають на основі ерозійно-гідрологічних розрахунків - 220-140 м на сірих лісових ґрунтах; 320-190 на чорноземах лучних і звичайних та 180-120 м на каштанових ґрунтах.

Земляні та інші протиерозійні споруди в середині полів. У разі великих водозборів і наявності протяжних схилів для усунення небезпеки ерозії ріллі стокорегулю-вальних лісових смуг і валів по межі технологічних груп земель часто буває недостатньо, і тоді в середині полів сівозмін для безпечного скидання зайвих вод паводків чи злив рекомендується обладнувати водостоки, виположувати улоговини або влаштовувати протиерозійні рубежі другого порядку у вигляді земельних валів різної конструкції. Особливо сильно знижує ефективність землеробства на основі контурної організації території розчленованості полів улоговинами. У зв'язку зі збільшенням бокових ухилів (до улоговин) у цьому разі обробляти ґрунт по контуру на значній частині поля доводиться вздовж мікросхилів і улоговин.

По дну розораних вибалків водяні потоки снігових і зливових вод роблять великі вимоїни, які досягають в окремих випадках 0,7-1 м глибини і 1,5-2 м ширини. Подальше поглиблення їх робить непрохідними для сільськогосподарських машин і знарядь, розчленовує поля на невеликі ділянки, обмежені двома улоговинами і витягнуті вздовж схилу.

4.5 Аналіз і оцінка варіантів упорядкування території сівозмін

Для оцінки проектних рішень з розміщення полів сівозмін визначаються конкретні значення відповідних показників, які характеризують ступінь виконання основних вимог, що ставляться до полів відносно їх рівно великості, форми, довжини сторін, компактності, рівноякісності ґрунтів, ступеня врахування рельєфу.

При оцінці рівновеликості полів з урахуванням якості ґрунтового покриву спочатку визначається середньозважений бал поля в цілому за формулою:

де: - середньозважений бал поля; - конкретні оцінки агровиробничих груп ґрунтів, що входять у поле; - площі агровиробничих груп ґрунтів у межах поля, га; - площа поля, га.

Так, для І поля сівозміни середньозважений бал становитиме:

Для оцінки полів сівозмін щодо їх конкретних технологічних характеристик (форма поля, робочi довжина і ширина, відстань до виробничих центрів, розмiщення за крутiстю схилів) визначаються значення відповідних показників. Форма поля визначається візуально за планом. Відстань вiд поля до виробничого центру визначається наступним чином. У полях, що складаються з двох і більше робочих ділянок, спочатку визначається графiчно на планi відстань до виробничого центру від кожної робочої ділянки (від центру ваги ділянки по перпендикуляру до найближчої дороги і по нiй - до виробничого центру). Використовуючи отримані відстані й площі робочих ділянок, визначається середньозважена відстань від поля до виробничого центру:



де: R_поля - середньозважена відстань від поля до виробничого центру, км; r_n - відстані від відповідної робочої ділянки поля до виробничого центру, км; Р_n - площі робочих ділянок, га; Р_поля - площа поля (сума площ робочих ділянок), га.

Робочi довжина і ширина полiв (робочих дiлянок) визначається шляхом безпосередніх вимірів на планi, якщо вони мають форму прямокутника або трапеції з вiдхиленням бокових сторiн від прямого кута до 15⁰. В інших випадках для визначення робочої довжини і ширини використовуються формули:

де: В_р - робоча ширина поля (дiлянки), м; L_р - робоча довжина поля (дiлянки), м; Н - висота трапеції, м; с і d - боковi сторони трапеції, м; Р- площа поля (робочої ділянки), м².

У полях (робочих ділянках), що мають складну конфігурацію, спочатку визначається напрям основного обробiтку поля (робочої ділянки), виходячи з його просторових характеристик i рельєфу. Потім вимірюють перпендикуляр до напряму основного обробiтку, довжина якого приймається у наведеній вище формулі за значення Н. За суму с i d беруть загальну довжину тієї частини периметра поля, що відхиляється від напряму основного обробiтку більше. Після відповідних обчислень одержують значення робочої ширини (В_р). Робочу довжину (L_р) визначають шляхом подiлуплощi поля або робочої ділянки (Р) на робочу ширину (В_р). У процесі виконання розрахунків по курсовому проекту дані формули не використовувалися, оскільки переважна більшість полів має правильну прямокутну або трапецієвидну форму.

За результатами проведених проектних рішень складено проект землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозмін та впорядкування угідь ФГ «Мрія» Бобринецького району Кіровоградської області.



РОЗДІЛ 5. УПОРЯДКУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ ПАСОВИЩ І СІНОЖАТЕЙ

5.1 Упорядкування території пасовищ

При утворенні міцної кормової бази, важливе місце має вірне використання пасовищ та сіножатей.

В ФГ «Мрія» має в своєму складі після проведення трансформації угідь 140,84 га. Впорядкування пасовищ включає такі елементи як закріплення пасовищезмін за фермами і групами тварин, організацію пасовищезмін і розміщення полів, розміщення гуртових ділянок, загонів, літніх таборів, скотопрогонів та інше.

До впорядкування території пасовищ ставляться такі вимоги як:

- систематичне відростання і підвищення продуктивності пасовищ, запобігання процесів ерозії ґрунтів;

- безперервне забезпечення різних видів і груп тварин зеленими кормами протягом всього пасовищного період, з урахуванням їх біологічних особливостей;

- створення сприятливих умов для оздоровлення тварин, високої їх продуктивності;

- мінімальні капітальні затрати на будівництво таборів, скотопрогонів та інше.

Для складання проекту устрою пасовищ необхідні матеріали, які характеризують рослинний покрив пасовищ, їх рельєф, ґрунти, забезпечення водними джерелами, врожайність та об'єм заходів по їх поліпшенню і для яких видів тварин найбільш краще використання тих чи інших масивів чи ділянок.

При цьому основними вимогами є :

погодження якості травостою з біологічними особливостями тварин, зменшення деяких перегонів тварин та приближення місць виробництва деяких кормів в сівозмінах, до місць їх вживання худобою в пасовищний період.

Розрізняють дві основні форми літнього утримання тварин: прив'язне та пасовищне.

При прив'язному, всі види кормів, включаючи і зелені, доставляють тваринам на ферми, а при пасовищному, основну частину кормів тварини отримують на пасовищах. Застосовують також прив'язно-пасовищну форму утримання, коли основну частину кормів поїдають на фермі, а додаткову - на пасовищах. По випасу тварин розрізняють вільний або безсистемний випас, коли тварин випасають на всій відведений для них площі. Другий спосіб випасу називається регулярним або системним. В цьому випадку для випасу виділяють на ділянці невеликі частини, на яких худоба випасається від 2-3 до 5-6 днів, в залежності від запасу зелених кормів. Потім її переводять на наступний загін, а використаний залишають для відростання травостою. Різні групи тварин для випасу розбивають на гурти, отари, табуни, розмір яких встановлюють з урахуванням віку тварин, породи та інше. Корів формують в гурти по 100-200 голів, телят -100-150 голів, а молодняк більше року - 150-200 голів, нетелей - 150-200.

Кращі за якістю і ближче розташовані до тваринницьких ферм пасовища, закріпляють за тваринами, які вимогливі до пасовищного корму, а віддалені пасовища віддають дорослому молодняку. На цих пасовищах доцільно розміщувати літні табори. Місце для них вибирають, по можливості, в центрі масиву. Площа для табору повинна бути сухою, рівною по рельєфу. Розмір їх залежить від величини гурту і складає 30-50 м² на голову дорослого молодняка.

На території ФГ «Мрія» формуються пасовищезміни, розташованих біля ферми випасалися корови та телята, на віддалених пасовищах - молодняк старше року та нетелі.

Для кожної з пасовищезмін розробляються схеми ротації,які залежать від кліматичних умов зони, і насамперед від місця розташування пасовищ (днища балок, схили балок різної крутості й експозиції й ін.), якості ґрунтів, намічуваних заходів щодо поліпшення пасовищ (корінне, поверхневе), ступеня зволоження й ін.

Під пасовищезміною розуміють систему використання пасовищ і догляду за ними, спрямовану на підтримання і підвищення їх продуктивності шляхом послідовного випасу тварин, сінокосіння і відпочинку, в сполучені з проведенням заходів по поліпшенню травостою. Задача пасовищезмін полягає в тому, щоб захистити угіддя від негативного впливу випасу, а також розвиток рослин, забезпечити сприятливий баланс між потребою і виходом зеленого корму. В нашому випадку ми проектуємо скотопрогони та літні табори; також слід зазначити що площа пасовищ недостатня для випасання всієї чисельності ВРХ протягом літнього періоду, таким чином найбільш доцільно та економічно виправдано використовувати наявні пасовища чергуючи випас тварин.

Узгоджено з розміщенням гуртових ділянок, загонів чергового підбурення, тваринницьких комплексів (ферм), літніх таборів і вопостачань, проектуються скотопрогони. Їх необхідно прокладати в місцях, зручних для пересування тварин і щоб при цьому не порушувалися санітарні і зооветеринарні вимоги, не виникала неебезпека утворення вимоїн, розмивів і ін.

Розміщення скотопрогонів нерозривно пов'язане з проектуванням гуртових ділянок, розташуванням ферм, літніх таборів. Розміщення їх у місцях, зручних для руху тварин, пов'язане також з дотриманням санітарних та зооветеринарних вимог.

Не можна сполучати скотопрогони з дорогами загального користування, розташовувати їхній поблизу скотомогильників, не ближче 2-3 км по брівках балок, крутим схилам, поруч з ярами, а також по тальвегах балок і балок. У балках скотопрогони розміщають у підніжжя балкових схилів. Скотопрогони варто проектувати по можливості прямолінійно, без частих крутих поворотів.

Ширина основних скотопрогонів, що з'єднують ферми літні табори з гуртовими ділянками, складає: для гуртів великої рогатої худоби 15-20 м, для отари овець 25-30 м.

Ширина внутрідільничних скотопрогонів (між загонами внутрігуртових ділянок) для гурта великої рогатої худоби рекомендується менше на 10-15% від основни.

5.2 Упорядкування території сіножатей

Упорядкування території сіножатей включає розміщення сіножатезмін і бригадних ділянок, доріг, водних споруд та польових станів.

Стан елементів влаштування сіножатей залежить від природних та організаційно - виробничих умов. Розбивка сіножать на бригадні ділянки, проводиться тоді, коли вони територіально не залежать від орних земель, а також тоді коли вони складаються в спеціалізовані бригади по кормовиробництву.

Обстеження сіножатей проводиться за наступними показниками: види сінокосів та фактичне їх використання; характеристика рельєфу; тип ґрунтів, рослинність та їх кормова оцінка та ін.

На території ФГ «Мрія» не складаються сіножатезміна. Але по їх присутності виконувались би заходи по їх покращенню. При проектуванні сіножатезмінних ділянок, враховується ряд вимог: масиви, включені в сіножатезміну, повинні бути за характером травостою, терміном проходження фаз розвитку колосіння, цвітіння і приміняємих заходів по покращенню і догляду.

5.3 Аналіз і оцінка варіантів упорядкування території пасовищ та сіножатей

В господарстві ФГ “Мрія” на перспективу розраховано поголів'я ВРХ : корови - 162 гол., нетелі - 143 гол., молодняк понад рік - 156 гол., молодняк 6-12 міс - 156гол., буга - 33, коні -25,всього - 650 голів ВРХ. У користуванні господарства знаходиться 140,84 га чистої площі пасовищ.

Отже розрахунок площі на одну голову за такою формулою:

Місячна потреба в кормах становить:

- Корови - 16,5 ц

- Нетелі - 12 ц

- Молодняк понад 1 року - 13,5 ц

- Молодняк 6-12 міс. - 6 ц

- Коні - 13 ц

Розраховуємо площу пасовищ для 1 корови:

га.

Розраховуємо площу пасовищ на 1 гол. нетеля:

га.

Розраховуємо площу пасовищ на 1 гол. молодняк понад 1 року:

га.

Розраховуємо площу пасовищ на 1 гол. молодняк понад 6-12 міс.:



га.

Розраховуємо площу пасовищ на 1 гол. коней:

га.

Після добутку на 1 гол. площі пасовищ та загальної кількості голів тварин, площа пасовища повинна складати - 90,52 га в тому числі для корів - 29,16 га, нетеля - 18,59 га, молодняк понад 1 року - 28,35 га, молодняк понад 6-12 міс. - 10,92, коні - 3,5 га.

В моєму господарстві буде випасатися 2 гурт молодняка 6-12 міс. в якому буде в 1 - 70 голів, в 2 - 86 голів, та гурт молодняка понад 1 року, також з ними будуть віпасатися бугаї та коні

В господарстві 2 пасовище зміни. 1 пасовищезміна поділена на 4 ділянки :

І. поле - 10,55 га

ІІ. поле - 10,09 га

ІІІ.поле - 11,4 га

ІV.поле - 11,38 га

Та друга пасовищезміна також ділеться на 4 ділянки:

І. поле - 18,61 га

ІІ. поле - 11,50 га

ІІІ.поле - 11,57 га

ІV.поле - 11,66 га

Виходячи з приведених розрахунків можна зробити висновок, що згідно розрашуканню пасовиш в господарстві буде доцільно саме так розташувати поля в пасовищезмінах та випасати на них відповідні гурти ВРХ та конів. Також з розрахунків можна побачити, що за площею яка потрібна для випасання тварин - 90,52 га буде достатньо згідно експлікації трансформації угідь, де вказано площа пасовища - 140,84 га, залишок площі пасовища відведено для випасання худоби населення та ті площі які знаходяться біля господарських центрів.



РОЗДІЛ 6. СКЛАДАННЯ ТЕХНІЧНОГО ПРОЕКТУ І ПЕРЕНЕСЕННЯ ЙОГО В НАТУРУ

6.1 Складання технічного проекту

По попередньому проекту, в якому дається економічне обгрунтування, конкретне розміщення всіх основних елементів організації території, можна вирішити питання за способи і прийоми кінцевого (технічного) проектування, про проведення необхідної польової підготовки як для проектування, так і для перенесення проекту) внатуру.

При виборі способу і порядку (стадійності) проектування багато що залежить від якості обстеження, вишукування, наявності на місцевості пунктів геодезичного обгрунтування,можливості використання їх при проектуванні і для перенесення проекту в натуру, контурності проектуємих угідь та інше.

При складанні технічного проекту застосовують тіже самі способи складання проектів землеустрою, котрі застосовують при вирахуванні площ, а саме:

Аналітичний - по лініям і кутовим величинам, виміряним на місцевості або по їх функціям (координатам);

Графічний - по лінійним величинам, виміряним на плані;

Механічний - за допомогою планіметру.

Крім цього, при складанні проекту застосовують графоаналітичний спосіб і сполучення механічного способу з графічним.Важливою умовою застосування того або іншого способу складання проекту землеустрою, є господарське призначення проектних ділянок, їх площі і характер меж. Технічне проектування ділянок являє собою дію, зворотною обчисленню площ, якщо при вирахуванні площ визначають площі фігур не плані, то при проектуванні визначають місце знаходження ліній, обмежуючих фігуру на плані в відповідності з заданою площею. В зв'язку з цим точність проектування в деякій мірі наближена доточності обчислення площі.

Проте проектування ділянок не завжди обмежується тим, що по заданій площі і відомим лінійним величинам визначають інші невідомі лінійні величини. Дуже часто проектування проводять методом послідовного проектування, тобто попередньо визначають тим чи іншим способом, або навіть на око, межу ділянки заданою площею, потім визначають цю площу, а потім проектують недостачу або надлишок площі.

Проектування, так як і вирахування площі, виконують по відомому правилу - від загального до конкретного, тобто групами ділянок, після цього в кожній групі проектують окремі ділянки.Наприклад: спочатку проектують групу полів сівозмін, в межах яких потім проектують поля сівозмін.

Такий порядок проектування позбавляє від великих перероблювань при виявленні грубих помилок і спрощує ув'язування площ у запроектованих на плані ділянках.

Аналітичний спосіб просктування.

Проектувати аналітичним способом, тобто вираховувати проектні підрізки позаданій площі і по результатам вимірювань кутів та довжин ліній на місцевості (або по їх функціям - координатам) можна до складання плану по схематичному кресленню, на якому записані кути і лінії, використовуючи відомість координат. При аналітичному способі проектуванні часто приходиться вирішувати прямі та обернені геодезичні задачі, вираховувані координати точки перетинання двох прямих, координати кінців яких і дирекціон і кути відомі, вираховувати попередньо спроектовані площі по формулах, при цьому особливу увагу необхідно приділяти на знаки тригонометричних функцій і виражати площі і сторони в страх квадратних, округляючи до цілих одиниць.

Якщо висота трапеції по величині рівна середній лінії або більша неї, то задачу доцільно вирішити інакше, а саме: на око намітити проектну лінію МN, вирахувати площу попередньо спроектованої трапеції по двом основам і висоті, взятих з плану, і недостачу або надлишкову площу проектують до заданої вказаним способом.

Проектування ділянок механічним способом.

Графічний і аналітичний спосіб проектування зручний лише в випадку, коли гони(лінії) і ділянки мають невелику кількість поворотів і проектування не вимагаєвеликих витрат часу на проведення розрахунків. При великій кількості криволінійнихмеж контурів застосування планіметру робить процес проектування простішим (але менш точним), завдяки чому він найбільш поширений.Але проектування ділянок тільки планіметром не виконується. Припроектуванні механічним способом його комбінують з графічним, тобто планіметром визначають площу ділянки, спроектованої на око, а недостатню або надлишкову площу проектують графічно трикутником або трапецією в залежності від умов проектування. В цьому випадку похибка проектування ділянки буде складатись з похибки визначення попередньо спроектованої площі планіметром і похибки недостатньої або надлишкової площі графічним способом. Але точність визначення площі планіметром менше, ніж точність графічного способу похибка проектування недостатньої або надлишкової площі має невелику долю в загальній похибці проектує мій площі, тому похибка проектування ділянки планіметром можна вважати приблизно рівним погрішності визначення площі планіметром і розраховується по формулам:

При площі до 200м² на плані

Мр(га) =0.7*Р+0.01М/10000* р(га)+0,0003*Р(га)

Більше 200м²

Мр(га)=0,005*М/10 000* Р(га)+0,001*Р(га)

При механічному способі проектування раніше вичислені площі контурів Не змінюють, тому площі частин контурів розділених проектною межею, ув'язують в площі контуру, розділених проектною межею, ув'язують в площі контуру.

6.2 Складання розбивного креслення для перенесення проекту в натуру

Перенесення проекту землевпорядкування в натуру заключається в прокладанні і закріпленні на місцевості меж ділянок, шляхів і інше, які спроектовані на плані. Для перенесення проекту в натуру використовують найбільш прості методи, потребуючі менших витрат часу і робочої сили виконання даного виду робіт і забезпечуючи в цей же час,точність задовольняючу економічним і технічним вимогам землевпорядного господарства.

Технічно, перенесення проекту в натуру представляє дію, зворотню зйомці: під час зйомки і складання плану контури угідь і ділянки місцевості наносяться на план , при перенесенні ж проекту в натуру межі ділянок чи плану переносяться на місцевість. Відповідно точність, перенесення проекту в натуру можна порівняні з точністю зйомки. Якщо перенесення проекту в натуру проводиться по геодезичним даним кутам і довжинам ліній, отриманим шляхом вираховувань при проектуванні аналітичним способом, то на точність перенесення проекту в натуру ділянок буде впливати тільки погрішність вимірювань. Якщо ж перенесення проекту в натуру виконується по даним, визначеним графічно по плану, то на точність перенесення проекту в натуру, окрім польових вимірювань, буде впливати і погрішність графічно визначених величин кутів і довжин ліній по плану. Від перенесення проекту в натуру як завершальної стадії землевпорядних робіт у великій мірі залежить точність розміщення на місцевості ділянок, паралельність їх сторін, розходження дійсних площ ділянок з площами, вказаними в експлікаціях та інше.

Перенесення проекту в натуру проводиться наступними методами:

- промірним приладом (стрічкою, дальноміром):

- кутомірним;

- теодолітом з мірним приладом;

- графічним-мензулою.

Застосування цих методів можливо для будь-якого землевпорядного проекту і на матеріалі будь-якого виду зйомки, але детальність застосування того чи іншого методу залежить від:

1)технічних вимог до паралельності і перпендикулярності сторін проектних ділянок;

2) способупроектування, який застосовувався при складанні проекту;

3) топографічним умовам місцевості;

4) видам проектних ліній (прямі чи ломані)

5) види планово-картографічного матеріалу, який застосовується при проектуванні (плани теодолітної, мензульної зйомки, аерофотозйомки та інше).

Перенесенню проекту вимірювальним приладом необхідно завжди віддавати перевагу перед іншими методами, особлива в тих випадках коли: місцевість відкрита, тобто прокладання проектних ліній на місцевості не зважають насадження, будови, рельєф; знаходження кінців переносних в натуру ліній визначається проміром поміж точками, які позначені на плані і надійно визначаються в натурі (знаки, стовпи, кілки, вершини кутів поворотів чітко визначених контурів ситуацій).

Якщо проектування виконувалось аналітичним чи графічним способом, коли в процесі проектування обчислювалися довжини промірі, то як опору при перенесенні проекту використовуються точки раніше прокладених теодолітних ходів або пункти інших видів геодезичних мереж.

При проектуванні планіметром у сполученні з графічним способом, як опору для перенесення проекту в натуру, можуть бути використані прямі лінії контурів орнихземель, прямі дороги, вершини кутів поворотів чітко відображених контурів ситуації величиною не менш 40° і не більш 140.

Перенесення проекту в натуру теодолітом і мірним приладом виконують у випадках, коли: умови місцевості через залісенність, зачагарникованість наявності деревних насаджень, забудованість чи холмистого рельєфу, що закривають видимість у потрібних напрямках, не дозволяють здійснити перенесення проекту тільки методом промірів; проектні межі представляють ламані лінії і при їх прокладанні виникає необхідність будувати кути; точки ситуації не можуть служити надійною опорою для перенесення проекту в натуру і виникає необхідність визначати положення проектних точок шляхом побудови кутів і промірів ліній від точок і ліній теодолітних ходів і пунктів інших геодезичних мереж.

Перенесення проекту в натуру мензулою бажано робити в суху погоду І при наявності плану мензульної чи аерофотозйомки складених переважно на твердій основі, якщо:

· проектування виконувалось механічним у сполученні з графічним способом; не потрібно сувора паралельність і перпендикулярність сторін ділянок, наприклад, сінокісних і пасовищних угідь;

· точки ситуації не можуть служити надійною опорою для перенесення проекту і виникає необхідність визначати положення проектної точок полярним способом, тобто шляхом побудови напрямку і проміру лінії; по межах землекористування й усередині нього відсутні теодолітні ходи, наявна мережа геодезичних пунктів рідке і застосування теодоліта недоцільно.

Методи і прийоми перенесення проекту повинні відповідати способамзнімальних і проектувальних робіт, наприклад не можна переносити в натуру, щодо точок контурів ситуації, проект, складений аналітичним способом, але немаєнеобхідності прокладати теодолітний хід для визначення меж між ділянкаминеправильної конфігурації, у яких в наслідок зрізаності і криволінійності контурувідсутні прямі кути сторони між собою не рівнозначні. У цьому випадку цілкомдоцільно застосування способу визначення межі ділянок промірами від чого відображених точок контурів ситуації. Складання розбивного креслення дляперенесення проекту в натуру.

Розбивне креслення складають тільки після нанесення на проектний план усіхпроектних ліній спроектованих об'єктів і записів на ньому усіх відрізків (промірів) ікутів, необхідних для перенесення проекту в натуру. Він є технічним документом,також як абрис теодолітної чи тахеометричної зйомки, прикладається до технічногоділоводства і свідчить про порядок і правильність виконання польових робіт. Ним передбачається такий порядок перенесення проекту, що забезпечить найбільшупродуктивність праці виконавця, скоротить недоцільні пересування робочої сили ідозволить виконати роботи з необхідною точністю.

Розбивні креслення складають у туші на восківці в масштабі проектного плану тільки на ті частини землекористування, на яких проект буде переноситися протягом одного-трьох робочих днів (щоб уникнути псування усього розбивного креслення в польовій обстановці. Якщо проект нескладний, то розбивне креслення може бути складене схематично на листі папера.

На розбивне креслення наносять тільки те, що необхідно для перенесення проекту в натуру, а саме: проектні межі; величини проектних кутів,ліній, які потрібно побудувати і відміряти на місцевості; пункти геодезичного обґрунтування, використовуються при перенесенні проекту; контури ситуації, що полегшують перебування на місцевості точок геодезичного обґрунтування або які служать опорою для перенесення проекту; номери і назви полів і ділянок.

На розбивному кресленні чорною тушшю прийнято зображувати існуючі на місцевості межі, контури угідь, умовні знаки (значно розріджені) і стосовні до існуючого границям напису геодезичних даних (румби, довжини ліній), а червоної туш-все проектоване: межі, номера ділянок, геодезичні дані. При цьому (проектовані) теодолітні ходи, допоміжні магістральні лінії і стосовні до них геодезичні дані краще показувати іншим кольором (синім, фіолетовим).

У добре продуманих кресленнях дотримується визначений порядок у розташуванні написів: якщо довжину проектних відрізків між границями ділянок на проектному плані записують уздовж або проти цих відрізків, то проміри до межі ділянок на розбивному кресленні записують наростаючим підсумком по ходу, починаючи від однієї опорної, точки до наступної, біля проектних і кінцевих опорних точок. Запис відліків по мірному приладі (промірів) наростаючим ярмом між кожною парою опорних крапок помилок при підсумовуванні довжин відрізків, робить, безупинний процесвиміру при перенесенні проекту, а отже підвищує точність. Цей процес зручний як при застосуванні стрічки, так і при застосуванні електромагнітних далекомірів або електронних тахеометрів, коли в початковій точці опорної лінії встановлюють світловіддалемір, а уздовж лінії переміщають відбивач. Одержання контрольноговідліку наприкінці опорної лінії, рівного її довжині, свідчить про те, що саме по цій лініїпереноситься проект в натуру.

Записом на розбивному кресленні подвійних даних (розмірів між межами ділянок і промірів наростаючим підсумком) забезпечується контроль іможливість відновити в полі затерті написи, а також можливість зручного маневрування у випадках непередбаченої зміни порядку виконання польових робіт. Тоді по відрізках легко обчислити проміри в зворотному напрямку ходу.

Складаючи розбивне креслення продумують маршрут руху при виконанні польових робіт і відзначають його вказівними стрілками. Одночасно з цим відзначають точки, у яких будуть установлені віхи для орієнтування при прокладанні бічних ходів і ліній, які використовуються в якості опорних для розбивки інших ділянок.

В окремих випадках, коли перенесення проекту в натуру не відрізняється складністю і виконавець у достатній мірі знайомий з місцевістю і станом геодезичного обгрунтування, розбивне креслення складають у виді схеми з необхідними геодезичними даними, для перенесення проекту в натуру мензулою потрібно бути в достатньому ступені обізнаним про збережені на місцевості пунктах аналітичної і геометричної мереж і в якості розбивного креслення мати викопіювання на восківці, на якій нанесені тільки спроектовані ділянки, їхня нумерація і замітки про порядок польових дій. Усі лінійні дані при цьому визначають вимірником на плані (планшеті) у поле і записують їх на розбивному кресленні. Чим змістовніше проведена підготовка до перенесення проекту, тим швидше і з меншими погрішностями виконується польоваї робота.

Дане креслення можна побачити в додатку 14.

Перенесення проекту в натуру методом промірів.

Після складання розбіжних креслень, продумують організацію польових робіт з перенесення проекту. Ще по попередньому проекту землевпорядник визначає необхідне число межових знаків (залізобетонних чи дерев'яних стовпів, залізних гончарних чи азбестових труб, обрізків кутового заліза) і завчасно замовляє землекористувачу їхнє виготовлення, якщо воно не виробляється в централізованому порядку.

Знаки для закріплення межі ділянок на місцевостівиготовляють довжиною не коротше 1м і товщиною близько 0,1м, щодозволяє написати номера полів, на межі яких буде поставлений такий знак. На деяких знаках написи роблять із трьох і чотирьох сторін для випадків,коли в одній точці сходяться межі декількох полів і ділянок. Для надійногозакріплення знака в землі нижню частину знака роблять ширше або вставляютьпоперечну втулку, хрестовину. Перед початком польових робіт виконавецьзнайомить робітників з їхніми обов'язками, з вимогами до виконання робіт.

Перенесення проекту в натуру виконується відповідно до розбивного креслення,на якому відзначена вихідна точка, напрямок руху мірного приладу, записані всі проміри між проектними й опорними точками, що визначає положення проектних точок. По кінцях кожної опорної лінії, на якій одержують положення проектних точок, установлюють віхи, довгі лінії провішують. Лінії при перенесенні проекту відміряють від однієї опорної точки до іншої в напрямку, зазначеному на розбивному кресленні, при цьому місце постановки знака, відповідно до проміру, тимчасово закріплюють колом.

Якщо лінія проходить по похилій місцевості, то кіл, а з ним і мірний прилад пересувають уперед на величину виправлення за нахил у довжину даного проміру. Якщо проектування виконувалося графічним або механічним способом і не виконувались обчислення для дотримання строгої паралельності сторін ділянок, то виправлення за нахил уводять при кутах нахилу більш 5°, а при аналітичному способі проектування більш 1,5°.

Досягши кінця опорної лінії, записують по розбивному кресленні результат її виміру, що, через погрішності, буде відрізнятися відконтрольного промірузаписаного на розбивному кресленні при його складанні. Якщо вимір опорної лінії до перенесення й у процесі перенесення проекту виконувався з однаковою точністю, то отримана різниця результатів виміру не повинна перевищувати розбіжності, що допускається між двома вимірами.

Розбіжності можуть бути великими, якщо результати виміру опорних ліній нерівноточні, наприклад, при складанні разбивного креслення довжина опорної лінії отримана за проектним планом графічно. Якщо опорними є контурні крапки, то ця розбіжність допускається до 1 мм на плані.

Якщо проектування виконувалося аналітичним способом та вироблялися обчислення, що забезпечують строгу паралельність сторін ділянок, то розбіжність, що не перевищує 1/1000 ширини проектованих ділянок, не вказують, тобто положення проектних крапок, закріплених колами, не переміщають. Розбіжність, що перевищує зазначену межу, погоджують шляхом пересувки колів у створі опорної лінії пропорційно сумі промірів від початку опорної лінії.

Якщо проектування вироблялося графічним чи механічним способом без обчислення, що забезпечує паралельність сторін ділянки, то розбіжність, що не перевищує точності масштабу (0,1 мм на плані), не погоджують. Якщо розбіжність дорівнює подвоєної точності масштабу, то виправлення вводять у положення двох останніх проектних крапок. При розбіжності, що Перевищує подвоєну точність масштабу, виправлення вводять пропорційно сумі промірів від початку опорної лінії.

Після перенесення проекту на розбивному кресленні виправляють червоною тушшю всі лінії, які вводилась похибка при перенесення проекту в натуру.

...