Облік, аналіз і аудит вексельних операцій на підприємствах в умовах комп’ютерних технологій

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему: «Облік, аналіз і аудит вексельних операцій на підприємствах в умовах комп'ютерних технологій

(на прикладі ВАТ «Київ-Одяг»)»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ОБЛІКУ, АНАЛІЗУ І АУДИТУ ВЕКСЕЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

1.1 Економічна та історична сутність вексельних операцій

1.2 Нормативно-правове забезпечення обліку і аудиту вексельних операцій

1.3 Облік вексельних операцій на підприємстві

1.4 Аналіз і аудит вексельних операцій

РОЗДІЛ 2 СУЧАСНИЙ СТАН ВЕДЕННЯ ОБЛІКУ, АНАЛІЗУ ТА АУДИТУ НА ВАТ «КИЇВ-ОДЯГ»

2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика ВАТ «Київ-Одяг»

2.2 Фінансово-економічний стан ВАТ «Київ-Одяг»

2.3 Стан та якість ведення обліку на ВАТ «Київ-Одяг»

РОЗДІЛ 3 ОБЛІК, АНАЛІЗ І АУДИТ ВЕКСЕЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ НА ВАТ «КИЇВ-ОДЯГ»

3.1 Організаційно-інформаційне забезпечення обліку вексельних операцій на ВАТ «Київ-Одяг»

3.2 Організація аудиту вексельних операцій в системі розрахунків на підприємстві

3.3 Рекомендації щодо вдосконалення методики проведення аналізу і аудиту вексельних операцій в системі розрахунків на підприємстві

3.4 Аналіз руху вексельних операцій на ВАТ «Київ-Одяг»

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

аудит вексельна операція облік

Актуальність теми дипломної роботи полягає у тому, що на відміну від країн з ринковою економікою, в яких віками з урахуванням національних особливостей законодавчо вдосконалювалися положення про вексель і вексельну дієздатність, встановлювався строгий порядок виготовлення і використання вексельних бланків, вироблявся найоптимальнішій порядок пред'явлення векселів до сплати і здійснення протестів, в Україні після заборони вексельного обігу і ліквідації комерційного кредиту на початку 30-х pp. було втрачено добре вироблені навики. Водночас численні спроби підвищити ефективність командно-адміністративних методів керівництва торговельними операціями, виконанням робіт і наданням послуг у кредит не тільки зазнавали краху, а й погіршували стан економіки в цілому. Зупинити багаторічну плутанину й хаос і забезпечити доброякісність та надійність розрахунків здатне впровадження вексельної форми розрахунків. І одним з основних завдань на цьому шляху є правильне ведення підприємствами вексельних операцій.

Шлях до розвиненої і стабільно зростаючої економічної системи в Україні пролягає через комплекс радикальних реформ, покликаних якомога швидше подолати брак достатніх знань, досвіду і повноцінної законодавчої бази з проблем комерційного кредиту, активним ринковим інструментом якого є вексель.

Але для цього потрібні комплексні і скоординовані дії державних органів, комерційних структур та освітніх закладів, що мають розгорнути економічний всеобуч. Глибоко вивчити основи вексельного обігу і вексельного права зобов'язані всі учасники господарського життя: банківські службовці, підприємці та інші.

Метою роботи є обґрунтування покращення організації та методики обліку і аудиту вексельних операцій в системі розрахунків в Україні на основі розроблених рекомендацій.

Для досягнення мети були поставлені та виконані наступні завдання:

узагальнено теоретичні основи вексельних розрахунків;

опрацьовано нормативно-правові документи, що регулюють обіг, облік і аудит векселів;

проаналізовано порядок обліку і аудиту видачі векселя в забезпечення товарної заборгованості та його погашення;

розглянуто операції з обліку і аудиту індосаменту та дисконтування векселя;

-запропоновано основні напрями поліпшення обліку і аудиту вексельних операцій на прикладі аналізованого підприємства.

Інформаційною основою дослідження слугували: чинне законодавство України, літературні джерела - підручники, монографії тощо, матеріали періодичних видань.

Практична цінність дослідження полягає у розробці основних напрямків вдосконалення обліку і аудиту операцій з векселями.

Теоретична частина дослідження опрацьована із застосуванням системного підходу до узагальнення положень щодо питань організації вексельного обігу в Україні. При узагальненні сутності вексельного обігу та виявленні факторів, що найбільш суттєво впливають на його механізм використано абстрактно-логічний метод. Для оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності об'єкту дослідження та аналізу механізму здійснення операцій з векселями підприємства застосовано системний аналіз фінансової діяльності підприємства.

Робота містить 109 сторінок друкованого тексту, 25 таблиць, 12 рисунків, 14 додатків, список використаних джерел налічує 78 літературних джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ОБЛІКУ, АНАЛІЗУ І АУДИТУ ВЕКСЕЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

1.1 Економічна та історична сутність вексельних операцій

Одним з видів цінних паперів, найбільш часто використовуваних в українській практиці останнім часом, є вексель.

Вексель - складене за встановленою законом формою безумовне письмове боргове грошове зобов'язання однієї сторони (векселедавця) беззастережно сплатити у визначеному місці суму грошей, зазначену у векселі, іншій стороні - власнику векселя (векселедержателю) - при настанні терміну виконання зобов'язання (платежу) чи за його вимогою [18, сі 16].

Вексель дає його власнику право вимагати від боржника, чи акцептанта, (третьої особи, що зобов'язалося сплатити за векселем) виплатити зазначену у векселі суму при настанні терміну платежу. Тому вексель виступає складним розрахунково-кредитним інструментом, здатним виконувати функції як цінного паперу, так і кредитних грошей і засобу платежу. Зокрема, як цінний папір, вексель сам може бути об'єктом різних угод. Випуск і обіг векселів регулюється діючими Основами цивільного законодавства.

Основні риси векселя, що склалися в міжнародній і українській практиці:

1) абстрактний характер зобов'язання, вираженого векселем (текст векселя не повинен містити посилання на угоду, що є підставою видачі векселя); безперечний характер зобов'язання за векселем, якщо він є справжнім; безумовний характер зобов'язання за векселем (вексель містить просту і нічим не обумовлену пропозицію чи обіцянку сплатити визначену суму, і тому спроби обумовити платіж настанням яких-небудь умов не мають юридичної чинності);

вексель - це завжди грошове зобов'язання (не може вважатися векселем зобов'язання, за яким сплата боргу відбувається товаром чи наданням послуг);

вексель - це завжди письмовий документ (випуск векселів у безготівковій формі неможливий);

вексель - це документ, що має строго встановлені обов'язкові реквізити [23].

Відповідно до Міжнародної Конвенції існує вісім обов'язкових реквізитів векселя:

вексельна мітка - тобто слово „вексель" повинне міститися не тільки в назві, але в текстовому змісті векселя;

валюта векселя - сума платежу, що повинна бути зазначена, як мінімум два рази: один раз цифрами, а другий раз прописом з великої букви;

дані про платника за даним векселем;

дані про особу, на користь якої відбувається платіж;

вказівка місця платежу;

вказівка терміну платежу;

час і місце виставляння;

- власноручний підпис особи, що виставила вексель [35, с 112].

Сторони, зобов'язані за векселем, несуть солідарну відповідальність (при невиконанні зобов'язання основним боржником кредитор - векселедержатель може звернутися за стягненням до кожного з колишніх власників, який у свою чергу при погашенні ним векселя здобуває право вимоги вексельної суми в кожної з осіб, що проходили у вексельному ланцюжку).

В залежності від критеріїв класифікації розрізняють наступні види векселів.

1. Простий (соло-вексель) і переказний вексель (тратта) - відрізняються числом учасників;

2. Товарний (комерційний), фінансовий, казначейський - залежать від характеру угоди, що лежить в основі векселя;

Бронзові, дружні, зустрічні - в залежності від забезпечення: забезпечені і незабезпечені;

Пред'явницький і ордерний (обіг по передавальному написі) -розрізняють за способом передачі [20, с 184].

Товарний вексель. В основі грошового зобов'язання, вираженого даним векселем, лежить товарна угода, комерційний кредит, що надається продавцем покупцю при реалізації товару. У цій якості вексель може, з одного боку, виступати як знаряддя кредиту, а з іншого боку - виконувати функції розрахункового засобу, багаторазово переходячи з рук у руки й обслуговуючи як грошовий субститут численні акти купівлі-продажу товарів.

Фінансовий вексель. В основі грошового зобов'язання, вираженого даним видом векселя, лежить яка-небудь фінансова операція, не пов'язана з купівлею-продажем товарів. Різновидом фінансового векселя є „комерційні папери" - прості векселі на ім'я емітента, що не мають забезпечення, дисконтні чи які приносять відсоток до номіналу і випускаються найчастіше на термін від 1 до 270 днів, у формі „на пред'явника".

Казначейський вексель - короткостроковий цінний папір, що випускається урядом.

Дружній вексель - це вексель, за яким не стоїть ніяка реальна угода, реальне фінансове зобов'язання, однак особи, що беруть участь у векселі, є реальними. Звичайно дружніми векселями зустрічно обмінюються дві реальних особи, що знаходяться в довірчих відносинах для того, щоб потім врахувати банкові чи віддати вексель у заставу, одержавши під нього реальні гроші, чи щоб використовувати його для здійснення платежів.

Бронзовий вексель - це вексель, за яким не стоїть ніяка реальна угода, ніяке реальне фінансове зобов'язання, причому хоча б одна з осіб, що беруть участь у векселі, є вигаданою. Ціль бронзового векселя - або одержання під нього грошей у банку, або використання фальшивого документа для погашення боргів по реальних товарних угодах чи фінансовим зобов'язанням. У простому векселі беруть участь дві особи, з яких платником є векселедавець. Останній, виписуючи такий вексель, зобов'язується в ньому сплатити безпосередньо своєму кредитору (векселедержателю) визначену суму у визначеному місці й у визначений термін.

У переказному векселі беруть участь три і більш особи. Платником є не векселедавець (трасант), а інша особа, що приймає на себе зобов'язання оплатити такий вексель у термін. Переказний вексель - це фактично письмова пропозиція векселедавця, звернена до третьої особи (платника, іменованого трасатом) сплатити обумовлену суму кредитору (векселедержателю, емітенту). Крім класичного переказного векселя за участю трьох осіб можливий випуск в оборот перекладних векселів за участю двох і навіть однієї особи. Векселедавець може при виписці перекладного векселя призначити одержувачем не третю особу, а самого себе чи того, кому він сам потім накаже.

У переказному векселі зобов'язання трасанта умовне, він зобов'язується сплатити вексельну суму, якщо трасат не заплатив її, у цьому випадку трасант прирівнюється до власника простого векселя. Переказний вексель не може розглядатися як зобов'язання особи векселедавця. Він може стати зобов'язанням платника (трасата), але тільки після здійснення ним однобічного акта волевиявлення особливої форми - акцепту. Акцептований вексель - це вексель платника, що має згоду на його оплату. З моменту акцепту векселя трасатом останній стає прямим боржником. Якщо трасат акцептує вексель, але не платить по ньому, проти нього виникає протест у неплатежі. Природно, протест виникає й у випадку необґрунтованого неакцепту.

Ремітент може поступити з отриманим векселем подвійно: або пред'явити його до оплати трасатові, або передати свої права в частині оплати векселя іншій особі. Ця операція називається індосацією векселя і відбувається за допомогою індосаменту, особливого передавального напису на звороті векселя чи додатковому листі (алонжі).

Число індосаментів на одному векселі не обмежено. Види індосаменту:

повний індосамент;

частковий індосамент;

банківський індосамент;

іменний індосамент;

оборотний індосамент;

безобіговий індосамент;

індосамент із застереженнями;

індосамент без застережень;

передоручений індосамент [19, с.22].

З метою підвищення надійності векселя в обороті на ньому ставиться підпис спеціального поручителя, названий авалем. Причому аваль може стосуватися як усієї суми боргу, так і її частини. Тим самим особа, що зробила аваль (аваліст), приймає на себе відповідальність за здійснення платежу, якщо трасат, трасант чи індосант не зможуть це зробити [22, с.41].

Якщо розглядати практику вексельного обігу в Україні, то можна сказати, що тут чітко прослідковуються дві тенденції. По-перше, бажання українських підприємств і банків збільшити частку своїх векселів у обігові.

По-друге, банки знайшли новий сектор збільшення капіталу. За даними Національного Банку на 01.07.02 в Україні було випущено векселів на загальну суму 20,2 млрд. грн [18, с 107].

1.2 Нормативно-правове забезпечення обліку і аудиту вексельних операцій

З вексельним обігом пов'язуються небезпідставні сподівання щодо оздоровлення вітчизняної економіки. Однак формування вексельних відносин серед суб'єктів господарської діяльності, яке викликало позитивні економічні зрушення, виявило водночас і чимало негативних явищ. Останні значною мірою пояснюються пошуковим характером відродження векселя, застосування якого у господарському обороті припинилося внаслідок проведення фінансово-кредитної реформи 1930--1932 років, що призвело до втрати практичного досвіду здійснення вексельних операцій суб'єктами підприємництва. Так само й державні інститути втратили або ж зовсім не набули досвіду державного регулювання вексельних відносин, у зв'язку з чим виникають численні протиріччя, якими супроводжується розвиток вексельного законодавства в Україні. Подолання вад періоду становлення вексельного обігу є першочерговим завданням, вирішення якого потребує поєднання зусиль державних інститутів, фахівців у галузі вексельного права та фінансів, а також суб'єктів підприємницької діяльності.

Універсальність сфери застосування, різноманітність видів та форм, у яких векселі можуть виступати на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також функції, що їх векселі виконують у господарському обороті, перетворили вексель на один із провідних фінансових інструментів ринкової економіки.

Використання векселів у міжнародних розрахунках стало причиною того, що правове забезпечення вексельного обігу (вексельне право), відповідаючи національним потребам кожної країни, завжди було спрямоване на уніфікацію в інтересах світового співтовариства. Використання векселів для міжнародних розрахунків спонукало країни, пов'язані між собою економічними та культурними традиціями, здійснити ряд заходів щодо уніфікації вексельного законодавства й усунення колізій вексельних законів. Із цією метою у 1930 році на Міжнародній женевській конференції було розроблено і прийнято три вексельні конвенції: Конвенцію № 358 про встановлення Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі; Конвенцію № 359 про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі; Конвенцію № 360 про гербовий збір стосовно переказних векселів та простих векселів [19, с34].

У 1991 році Україна фактично підтвердила дію вексельних конвенцій на своїй території Законом України від 12 вересня 1991 року № 1543-ХІІ „Про правонаступництво України", який став правовою основою відродження вексельного обігу.

Наслідком цього було прийняття Постанови Верховної Ради України від 17 липня 1992 року № 2470-ХП „Про застосування векселів у господарському обороті України". Проте спроба запровадження вексельного обігу на той час не отримала позитивного результату. Передусім це сталося через відсутність в Україні будь-яких механізмів упровадження векселів у господарський оборот. У тексті Постанови № 2470 містяться лише вказівка „ввести вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року" та доручення „Кабінету Міністрів України разом з Національним банком України до 1 липня 1992 року розробити і затвердити правила виготовлення та використання вексельних бланків" і „Кабінету Міністрів України до 1 вересня 1992 року здійснити заходи по координації підготовки міністерств і відомств до використання векселів у господарському обороті".

Наступним етапом розвитку вексельного обігу стало запровадження у 1996 році випуску та застосування казначейських векселів, яке, на думку його ініціаторів, мало одночасно розв'язати проблему бюджетного фінансування та погашення податкової заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності -- кредиторів бюджетних організацій. Крім цього, казначейські векселі, які на першому етапі свого обігу виконували функцію бюджетного фінансування, на другому етапі прирівнювалися до звичайних векселів суб'єктів підприємницької діяльності й виконували функцію засобу розрахунку або товару [6, с.53].

Значним кроком у подоланні вад та протиріч вексельного законодавства стало прийняття Закону України від 6 липня 1999 року „Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі". Цей закон вільний від будь-яких обмежень, але поряд із ним триває дія Постанови № 528 із її особливостями застосування векселів у господарському обороті.

Як позитивний приклад звільнення вексельного обігу від недоречного врегулювання можна навести Постанову Правління Національного банку України від 11 жовтня 1999 року № 503 „Про внесення змін в Інструкцію про безготівкові розрахунки у господарському обороті України", якою було скасовано безспірне списання коштів за опротестованими векселям Національний банк України прийняв це своєчасне рішення, зваживши на численні скарги суб'єктів господарської діяльності та банків, що їх обслуговують, для усунення порушень норм Уніфікованого закону та Арбітражного процесуального кодексу України. Що ж до узгодження Закону України від 6 липня 1999 року і Постанови № 528 від 10 вересня 1992 року на рівні Верховної Ради України, то це досі справа майбутнього. До речі, останні зміни у Постанову № 528 було внесено Постановою Кабінету Міністрів № 1576 від 27 серпня 1999 року, тобто більше ніж через півтора місяця після прийняття Закону України від 6 липня 1999 року. Як уже зазначалося, ці зміни не спростували обмежень застосування Уніфіковного вексельного закону в Україні.

Взагалі Закон України від 6 липня 1999 року можна наводити як приклад недбалого ставлення до формування і розвитку законодавчої бази вексельного обігу. Створюється враження, що серед законотворців не знайшлося нікого, хто уважно прочитав би цей закон. Інакше до Закону України „Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" навряд чи була б додана „Конвенція, якою запроваджено Одноманітний закон про переказні векселі і прості векселі".

Отже, становлення і розвиток вексельного обігу в незалежній Україні бере свій початок із затвердження постанови Верховної Ради України №2470 від 17.06.92 p., якою вперше офіційно закріплюється введення вексельного обігу із застосуванням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року. За період, що минув з того часу, законодавство, яке регулює обіг векселів, значно розширилось і поповнилось цілим рядом нормативно-правових актів, які змінювали сфери та процедуру застосування векселів, вводили певні обмеження щодо вексельного обігу тощо. Сьогодні є усі підстави говорити про існування в Україні окремого особливого вексельного права.

Законодавство, що регулює вексельний обіг, є досить складним, багато в чому безсистемним та суперечливим. Крім того, сам по собі вексель в якості фінансового інструменту, має таку специфічну рису, як багатофункціональність, що унеможливлює в достатній мірі уніфікувати порядок вексельного обігу та методи контролю за ним. Усе залежить від операцій, в яких вексель застосовується:

кредитні операції ( врахування і застава векселів );

торгові операції з векселями;

гарантійні операції з векселями (аваль);

-розрахункові операції ( оформлення заборгованості, розрахунки з використанням векселів);

- комісійні та довірчі операції з векселями.

Розглянемо, що суттєво змінює цей закон, особливо з точки зору фінансової служби підприємства.

По-перше, з 01.01.2004 року суб'єктами вексельного обігу можуть бути фізичні особи, тобто пересічні громадяни - не суб'єкти підприємницької діяльності.

По-друге, забороняється використовувати вексель як внесок до статутного фонду господарського товариства.

По-третє, платіж за векселем може здійснюватись лише в безготівковій формі, а будь-які форми вексельних розрахунків повинні в обов'язковому порядку оформлятись відповідними договорами.

По-четверте, вексель, опротестований нотаріусом (виконавчий напис), автоматично стає виконавчим документом, що звільняє векселедержателя, інших кредиторів за векселем від необхідності звертатись до судових органів у разі виникнення господарських спорів.

Ще одним важливим моментом є заборона видачі безтоварних векселів. Тобто, вексель не можна видавати (первинна емісія) в якості передоплати, а лише за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Доцільно звернути увагу на положення ще одного нормативного акту. Це постанова Кабінету Міністрів України від 06.03.2004 №262 „Про затвердження Порядку випуску, авалювання, акцептування, індосування та погашення векселів, що випускаються державними підприємствами та акціонерними товариствами, у статутному фонді яких частка держави перевищує 50 відсотків". Даним Порядком встановлені певні обмеження щодо проведення операцій з векселями для такої категорії підприємств:

випуск векселів, номінальна вартість яких перевищує розмір прибутку (після сплати податків) попереднього звітного періоду, може здійснюватися тільки з дозволу уповноваженого органу;

приймати векселі такі підприємства можуть лише за умови, що вони будуть авальовані комерційними банками;

здійснювати інші операції з векселями зазначені підприємства можуть лише за умови дотримання двох перших правил;

* підприємство не має права проводити будь-яких операцій з векселями, якщо хоча б один його вексель на даний момент опротестовано.

1.3 Облік вексельних операцій на підприємстві

Одним із головних питань вексельного обігу є його забезпечення. Кредитні відносини, що відображаються у вексельних зобов'язаннях, спираються на:

а) кругооборот і оборот фондів у процесі суспільного відтворення, коли авансований капітал у грошовій формі повертається до товаровиробників у неоднакові проміжки часу. Неспівпадання надходжень і витрат створює господарським суб'єктам такі труднощі, які можна покрити за рахунок позичених ресурсів. Оформлення вказаних позичок переважно здійснюється за допомогою вексельного кредиту;

б) закони функціонування самого кредиту, згідно з якими будь-яка угода між партнерами про надання у власність майна або засобів виробництва чи грошей іншій особі здійснюється на умовах відстрочки повернення такої ж власності з виплатою процента. Тобто вексельний кредит є своєрідним товаром, за користування яким потрібно вчасно і повністю сплачувати обумовлену суму (процент) [30, с.50].

Для гарантованого збереження й еквівалентності платежів за векселями розроблено цілу систему правових відносин між боржниками і кредиторами, що спирається на відповідний механізм гарантованості повернення кредитів. Однак обернений рух кредитованих вартостей від боржника до кредитора не відбувається автоматично. Вчасність погашення векселів значною мірою залежить як від кредитоздатності боржника, який використовує позичені кошти у своєму обороті, так і від загальної економічної кон'юнктури та стану грошового ринку. Тому, виписуючи вексель, і боржник, і кредитор враховують механізм організації повернення кредиту, як і місце кожного з них у здійсненні даного процесу. Зокрема, кредитор виступає організатором кредитного процесу і обирає такі кількісні параметри вексельної угоди та методи її погашення, які б створили належні передумови для вчасного і повного повернення відданої у борг вартості.

У формуванні передумов гарантованого вчасного і повного повернення позичених на основі вексельного договору коштів важливу роль відіграють відносини акцепту, авалю й індосаменту. Вони покликані цілеспрямовано керувати рухом позиченої вартості і гарантувати її повноту та вчасність повернення. Водночас акцептування, авалювання, індосамент векселів не лише розширюють коло зобов'язаних за векселями осіб, а й підвищують надійність та вартість векселів як цінних паперів. Тут діє така закономірність: чим більше авторитетних юридичних і фізичних осіб зробили свої додаткові написи на векселі, тим ширше коло його обігу, тим більшу кількість актів купівлі-продажу він здатний обслуговувати.

1. Акцепт.

Латинське слово „acceptus" означає буквально „прийнятий". Загалом же акцепт може означати: по-перше, згоду на пропозицію вступити до угоди, укласти договір на умовах, що вже вказані в пропозиції; по-друге, надпис на рахунку чи векселі, що свідчить про те, що особа, яка зробила надпис (акцепт), прийняла документ до вчасної оплати (тобто погодилася оплатити вексель); по-третє, згоду акцептанта (фізичної чи юридичної особи) власним коштом гарантувати оплату грошових, товарних і розрахункових документів тих учасників угод, на чию користь зроблено акцепт. Акцептант при цьому робить на векселі відповідний напис. Цей, на перший погляд, простий акт означає, що акцептатор, тобто особа, яка поставила свій підпис на векселі, стає головним боржником, приймає на себе чітко висловлене зобов'язання сплатити суму векселя з дотриманням строку платежу.

Подання векселя до акцепту надзвичайно важливе і для боржника, тому що воно виступає певною гарантією від пред'явлення йому неправомірних вимог на виконання умов боргового зобов'язання. Боржник може не акцептувати вексель за умов, що вексельне зобов'язання, на його думку, не випливає із його взаємостосунків з кредитором. Водночас постачальник, відправляючи товар, разом із товарно-транспортними документами передає до банку і вексель. Тоді покупець не зможе отримати ні документів, ні самого товару без відповідної згоди на акцептування [34, с.57].

При цьому, якщо строк погашення встановлений векселедавцем, то акцептатор лише підписує його, а коли дата не уточнена, то він, акцентуючи вексель, уточнює і дату платежу. Вписана ним у вексель дата закріплює строк платежу. Починаючи з даного моменту, держатель акцептованого векселя вважає, що його боргова вимога гарантується двома солідарно відповідальними дебіторами.

Суть відносин акцепту щодо переказного векселя полягає в тому, що переказний вексель (тратта) становить собою письмову пропозицію векселедавця, що звернена до платника, сплатити обумовлену суму векселедержателю. У цьому випадку зобов'язання векселедавця набуває своєрідної умови: я заплачу, якщо не оплатить платник. Платник, у свою чергу, в разі своєї згоди повинен: а) підтвердити її, тобто акцептувати вексель; б) в подальшому здійснити повну оплату векселя у встановлений строк.

Вимоги до акцепту такі:

1. Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим. Платник може лише обмежити його частиною суми. Усякі інші зміни в змісті переказного векселя рівнозначні відмові в акцепті. Частковий (обмежений) акцепт -- письмова згода боржника сплатити частину вексельної суми. При цьому векселедержатель отримує право опротестування векселя, а потім і пред'явлення вимоги до зобов'язаних за векселем осіб.

2.Переказний вексель акцептується платником відміткою на лівій частині титульної сторони словами „акцептований", „зобов'язуюсь заплатити" або ж якимось іншим рівнозначним виразом і підписом платника. Навіть просто підпис платника на титульній стороні переказного векселя означає згоду виконати в строк (вчасно) умови платежу.

Особа, яка дала письмову згоду на векселі оплатити його, називається акцептантом. Акцептант, як і векселедавець, є головними вексельними боржниками. За виконання угоди в строк вони несуть повну відповідальність усім своїм майном, їх ще називають „боржниками першого порядку". У разі відмови платника від акцепту, вона має бути нотаріально засвідчена і називається вексельним протестом. Отримавши вексельний протест, векселедержатель відправляє свій вексель разом із протестом кредитору або будь-якій іншій зобов'язаній за даним векселем особі.

Акцепт векселя може здійснити також банк. Тоді акцепт називається банківським і застосовується переважно для дострокового обліку векселя. Але за свій акцепт банк бере досить високу ставку комісії, тому цей різновид акцепту не набув поширення. Банківський акцепт є обов'язковим тільки у розрахунках в розстрочку платежу у вигляді документарного акредитиву, тобто такого, що застосовується у, розрахунках за товари й послуги і вимагає подання обумовлених документів. Банківський акцепт позначається нанесенням на вексель штампу „акцептований". Акцептований вексель видається банком покупцю під заставу товаросупровідних документів або складської розписки. Далі покупець передає його постачальнику. Такий вексель, засвідчений банком, стає авторитетним розрахунково-платіжним засобом, охоче приймається учасниками господарського життя і здатний обслуговувати безліч комерційних угод.

5.Пред'явлення до акцепту, як правило, здійснюється до настання строку платежу і в місці постійного проживання платника. Переказні векселі, що підлягають оплаті у певний строк після пред'явлення, мають бути пред'явлені до акцепту протягом одного року з дня їх видачі. Ці строки можуть бути скорочені індосаментами [31, с.29].

При цьому платник може вимагати, щоб вексель було повторно йому пред'явлено наступного дня після першого пред'явлення. У даному разі векселедержатель не зобов'язаний передавати вексель платнику.

6.Векселедавець має право вносити в текст векселя певні застереження щодо акцепту. Зокрема, він може обумовити пред'явлення векселя до акцепту в призначений час або не обумовлювати часу. Він може також заборонити пред'явлення векселя до акцепту, якщо тільки мова йде не про переказний вексель, що підлягає оплаті в іншому місці, ніж місце проживання платника, або про вексель, що підлягає оплаті через певний строк після пред'явлення. Векселедавець також може внести в текст векселя умову, що пред'явлення до акцепту не може здійснюватись раніше призначеного строку.

Загалом, кожен індосант може обумовити пред'явлення до акцепту призначенням строку або не обумовлювати строку, якщо тільки вексель не оголошено векселедавцем таким, що не підлягає акцепту.

7.Платник, нанісши на вексель надпис „акцептовано", приймає на себе зобов'язання оплатити переказний вексель повністю і в строк. Якщо ж він не виконав платежу, то векселедержатель має подати проти акцептанта прямий позов про сплату вказаної суми і витрат на протест та пеню в розмірі 3% з дня строку платежу. Той, хто оплатив переказний вексель, може вимагати покриття в повному обсязі понесених ним затрат відповідальних уже перед ним осіб [31, с.28].

Нарешті, якщо вексель виставлено на солідну стабільно працюючу фірму, у платоспроможності якої немає жодних сумнівів, то векселедержатель може взагалі не вдаватися до акцепту. Як правило, не акцептуються також векселі, що мають строк платежу „по пред'явленню", тому що вони передаються до оплати негайно.

З розвиненим вексельним обігом пов'язане надання спеціального кредиту - акцептного. Якщо обліковий кредит надається векселедержателеві шляхом обліку векселя у банку, то акцептний кредит надається векселедавцеві (платникові). Тоді комерційний банк стає гарантом вчасності платежу, а кредитна угода оформляється за допомогою переказного векселя, у якому вказується платник, котрий має акцептувати вексель, тобто дати згоду на проведення платежу. Клієнт виставляє його на банк, який цей переказний вексель акцептує, але за умови, що до настання строку платежу клієнт внесе до банку необхідну для погашення векселя суму.

Акцептований банком вексель значно покращує свою ліквідність та привабливість надійного цінного папера взагалі. За цих умов позичальник (векселедавець) зможе його використати як авторитетний платіжний засіб для купівлі товарів, оплати інших своїх зобов'язань перед кредиторами, для обліку в інших банках тощо. Облік векселя можна також здійснити і в тому ж банку, який його акцептував. Тоді цей банк стає не тільки гарантом, а й безпосереднім кредитором клієнта, за що стягує плату у вигляді акцептної комісії. Оскільки умовою акцептного кредиту є грошове покриття суми векселя позичальника до настання строку погашення векселя, банки звертають особливу увагу на надійність повернення суми кредиту. Якщо позичальник вчасно не виконав свої зобов'язання перед банком-гарантом, то той у відповідності з вексельним правом здійснює обернену вимогу до векселедавця з наступним примусовим стягненням боргу з позичальника.

Правові відносини акцептного кредиту досконало розроблені міжнародним вексельним законодавством. Незважаючи на те, що в Україні поки що векселі використовуються лише для оплати товарів та послуг (товарні векселі), українським банкам потрібно включатися у безпосередні операції своїх клієнтів, чим на ділі стабілізувати й зміцнювати платіжно-розрахункову дисципліну.

Замість банківського акцепту може використовуватись більш зручна форма гарантування сплати вексельної суми -- авалювання (підтвердження) векселя.

2. Аваль.

Гарантійне підтвердження вчасності оплати вексельної суми надається виключно за поставлену продукцію, виконані роботи і надані послуги. Серед гарантій захисту інтересів кредитора важливу роль відіграють гарантії третіх осіб, особливо вексельна запорука фінансово стабільних підприємств та авторитетних комерційних банків, що здійснюється шляхом нанесення на вексель додаткового надпису -- авалю. При настанні строку платежу векселедавець і та особа, що авалювала вексель, відповідають солідарно за ним. Тому аваль надається лише тим партнерам з угод і розрахунків, фінансово-господарський стан яких добре відомий і між якими встановились відносини довіри і впевненості у своєчасності виконання вексельних зобов'язань.

Що ж таке аваль?

Аваль -- це вексельна запорука, в силу якої особа (аваліст), яка її здійснила, приймає на себе відповідальність за виконання зобов'язань будь-якої із зобов'язаних за векселем осіб: акцептанта, векселедавця, індосанта. Поручительство може означати гарантію повного або часткового платежу. Аваліст, приймаючи на себе відповідальність за виконання зобов'язання іншої особи, стає відповідачем, який відповідає за неспроможність боржника усім своїм майном [33, с.44].

Гарантія аваліста посилює доброякісність векселя як різновиду цінного папера, вартість якого перебуває у прямій пропорційній залежності від кількості та авторитету осіб, що нанесли свої підписи. Тому аваль має трояке значення: по-перше, для векселедавця він консолідує вексель і полегшує його перетворення у готівку; по-друге, платникові (боржникові) дає можливість у разі потреби отримати за оптимальних умов банківський кредит, тому що виставлений на нього авальований вексель дозволяє банкові вернути свої гроші шляхом рефінансування; по-третє, для аваліста -- це зобов'язання, що випливає із його гарантійного підпису, але не потребує витрат, за винятком випадків несплати в строк. Як правило, поручитель, що видав аваль не прямо, але зацікавлений у вчасності платежу навіть тоді, коли він особисто не отримує від даної операції ніякої вигоди. Такими можуть бути менеджери компаній з обмеженою відповідальністю, які роблять поручительський напис на тратті цієї ж компанії, керівники державних організацій, що прагнуть спростити процедуру отримання кредиту тим постачальникам, які постачають свою продукцію на державне замовлення чи на експорт.

Аваль оформляється записом на обрізі векселя „вважати за аваль" або будь-якою рівнозначною формою. Він може наноситися також на додатковий аркуш. У кожному з цих випадків він скріплюється підписом гаранта. При цьому обов'язково в записі повинно зазначатися місце написання авалю. Крім цього, міжнародно визнаний єдиний вексельний закон передбачає можливості введення у національному законодавстві положення про оформлення авалю окремим актом. Тоді в ньому уточнюються характер векселя, гарантовані суми і час, що залишився до погашення, на який поширюється надана гарантія. Зокрема, у Франції оформлення авалю у вигляді окремого документа створило дві форми авалю і різні правові наслідки для авалістів:

а) аваліст, що наніс напис на вексель, несе відповідальність перед усіма пред'явниками векселя у таких же межах, як і той, кого він гарантує;

б) поручительство у вигляді окремого документа викликає відповідальність лише перед тим, кому цей аваль надано. Тобто передача за індосаментом даного векселя іншому векселедержателеві означає, що він уже не зможе посилатись на даний аваль.

Для авалю достатньо навіть одного підпису, нанесеного авалістом на титульній стороні переказного векселя, якщо це не підпис платника чи векселедавця. Як і напис, він означає вексельне поручительство і передбачає застосування до аваліста вексельного права.

У авалі обов'язково вказується, на користь кого його надано. Якщо це не вказано, то вважається, що аваль дано на векселедавця. Зобов'язання аваліста залишається дійсним навіть у тому разі, коли те зобов'язання, яке він гарантував, виявляється недійсним. Тобто аваліст відповідає за векселем так само, як і той, на користь кого він дав поручительство. Але не допускається авалювання векселя за ту особу, що не є відповідальною за даним векселем. Приміром, якщо платник ще не акцептував вексель чи індосант, який проставив умову „без обороту на мене".

Найчастіше авалістом виступає комерційний банк. Здійснивши гарантований запис на переказному векселі, банк підвищує надійність векселя, підносить ступінь довіри до нього, а отже, й покращує оборотність авальованого векселя.

Аваліст може оплатити вексель. Тоді він набуває всіх прав, що випливають з переказного векселя, як проти того, за кого він дав гарантію, так і проти тих, хто зобов'язані на підставі даного переказного векселя перед цим останнім. Тобто діє правило регресу, за яким аваліст може пред'явити вимоги тільки до попередніх боржників, але не до наступних.

Невелика строковість авалю (до 180 днів) і підкріплена авторитетом банку надійність авальованого векселя перетворюють його у високоякісний актив, що безпосередньо відбивається на здатності векселя обертатися у необмеженій кількості актів купівлі-продажу і бути гарантованим доходним видом цінних паперів.

Гарантованим різновидом послуг може виступати авальний кредит, який надається банком для покриття зобов'язань його клієнта за обставин, що він не в змозі самостійно їх виконати. Авальний кредит в умовах розвиненого вексельного обігу може бути у формі гарантій платежу, поставки, надання позички та у формі поручительств. Ці та інші види банківських гарантій покликані компенсувати різні види ризику господарських партнерів клієнта. За наданий авальний кредит банком нараховується комісія, величина якої залежить від виду вимог, що випливають з гарантії, та строків дії гарантії; окрім цього стягується процент у відповідності з діючими ставками.

Мистецтвом авалю та звального кредиту українським банкам ще належить оволодіти. Ось тоді вони й стануть провідними суспільними інститутами, що активно впливають на стабілізацію міжгосподарських відносин і гармонізують відносини суспільного відтворення в цілому.

3. Індосамент.

Великою перевагою векселя є відносно простий спосіб передачі його прав за допомогою додаткового передавального надпису, що носить назву індосаменту. Накладається він держателем комерційного векселя за власним бажанням і передає всі права, що пов'язані з індосованим титулом.

Індосамент (від лат. in -- на і dorsum -- спина) -- передавальний надпис на зворотній стороні простого чи переказного векселя, у відповідності з яким всі права за даним векселем переходять від однієї особи до іншої [35].

При цьому слід наголосити, що дані права не вичерпуються отриманням платежу, а включають також і права переведення векселя, вимог оплати, акцепту, опротестування векселя тощо. Індосамент може робитися на користь будь-якої зобов'язаної за векселем особи, навіть на користь тієї особи, що сама видала вексель. У свою чергу, вона може індосувати вексель іншій особі. А сам індосамент обов'язково повинен бути простим, беззастережним і нічим не обумовленим. Будь-яке обмеження його умов вважається ненаписаним, а частковий індосамент є недійсним. Індосамент пишеться на зворотній стороні переказного векселя або ж на приєднаному до нього аркуші (алонж до векселя). Додатковий аркуш паперу або алонж додається тоді, коли на векселі не залишилося місця для передачі вексельних прав іншій юридичній особі шляхом представлення передавального надпису. При цьому індосамент, що першим розміщується на додатковому аркуші, повинен починатися на векселі і закінчуватися на поєднанні векселя і додаткового аркуша. Передавальний напис (індосамент) може мати таку редакцію: а) напис „платіть наказу ..." або „замість мене (нас) оплатіть (заплатіть)..."; б) дата, штамп суб'єкта господарської діяльності, власноручний підпис індосанта (підпис особи, яка має право на підпис розрахунково-касових документів і зазначена у картці зразків підписів).

Індосант -- будь-яка особа, що ставить свій підпис на векселі. Індосантами вважаються всі ті, хто видав, передав, акцептував, приєднав свій підпис на векселі до підпису іншої особи, ставить бланковий індосамент. Цим вони беруть на себе зобов'язання, навіть тоді, коли вексель виявляється недійсним. Індосант, відповідаючи за акцепт і платіж, може заборонити новий індосамент, і тоді він не несе відповідальності перед тими особами, на користь яких вексель був після цього індосований. Кожен індосант, а їх за одним векселем може бути декілька, несе солідарну відповідальність за платіж разом з векселедавцем (трасантом) та акцептантом [35, сі 12].

Індосамент виконує такі основні функції: по-перше, передавальну, що виражається у перенесенні всіх прав переказного векселя від однієї особи до іншої (від індосанта до індосанта) і цим творить нового кредитора й нового власника векселя -- векселедержателя; по-друге, гарантійну функцію. Вона виражається у тому, що індосаментом індосант переуступає вексель іншій особі, із колишнього кредитора сам стає боржником і приймає на себе відповідальність гаранта за акцепт і платіж; по-третє, лігітимаційну функцію, що виражається у встановленні загального держателя векселя.

При цьому суб'єкти господарської діяльності, здійснюючи бланковий індосамент простого векселя, повинні враховувати надійність ділових взаємовідносин з векселедавцем. А для самого векселедавця, що здійснює платіж за індосованим векселем, немає значення, кому здійснити платіж. Тут важливим є лише те, щоб простий вексель дійшов до останнього векселедержателя шляхом безперервних (послідовних) індосаментів (іменних, бланкових тощо).

Світовою комерційною практикою напрацьовано такі форми індосаменту:

а)простий іменний індосамент, коли вказано ім'я нового власника; заставний, інкасовий (перепоручительський), бланковий на пред'явника. Зокрема, індосамент заставний застосовується у разі передачі векселя банку як забезпечення під наданий кредит. Він складається у формі іменного індосаменту, супроводжуваного поміткою „на інкасо", і використовується для отримання платежу за векселем через банк.

Індосамент перепоручительський наноситься на вексель за дорученням векселедержателя, має форму іменного індосаменту з поміткою „на інкасо" і, як правило, використовується для отримання платежу за векселем через банк. Індосамент частковий означає, що він стосується певної частини вексельної суми. За діючим законодавством частковий індосамент не вважається діючим;

б)індосамент, що виключає відповідальність індосанта за платіж векселем;

в) індосамент, що виключає необхідність опротестування векселя щодо даного індосанта [3 5, с. 112].

Перша форма індосаменту -- простий (нічим не обумовлений) індосамент -- включає в себе найменування банку, якому (або за наказом якого) необхідно сплатити замість індосанта, і його адресу. Простий індосамент рекомендує: „Замість мене заплатіть комерційному банку..., що розміщений за адресою...".

Заставний індосамент підкреслює те, що банк, якому потрібно заплатити за векселем, є заставодержаталем цього векселя. Тому заставний індосамент формулюється так: „Замість мене заплатіть комерційному банку..., що розміщений за адресою..., як заставодержателю цього векселя".

У інкасовому (перепоручительському) ідосаменті підкреслюється те, що банк виступає як довірена особа індосанта і має право отримати належну йому суму грошей. Індосамент, що зазначає лише факт передачі векселя, але конкретно не вказує назви особи, на користь якої він зроблений, відноситься до бланкових.

Такий вексель векселедержатель може:

а)заповнити як бланк на своє ім'я чи на ім'я іншої особи;

б)індосувати вексель на банк або ім'я іншої особи;

в)передати вексель третій особі, взагалі не заповнюючи бланк і не здійснюючи індосаменту.

Отже, індосамент, акцепт і аваль, з одного боку, стали важливими елементами забезпечення гарантій поворотності вексельного кредиту, а з іншого -- підвищують вартість векселя як одного з різновидів цінних паперів. Тому в умовах ринкової економіки векселі відіграють усе важливішу роль.

1.4 Аналіз і аудит вексельних операцій

П(С)БО 11 «Зобов'язання» визначає порядок формування та відображення у звітності інформації про зобов'язання. Цим стандартом усі зобов'язання класифікуються на довгострокові, поточні, забезпечення та непередбачені зобов'язання.

Аудитор перевіряє, чи дотримано порядку, за яким кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів. У кредитному договорі банк бере на себе зобов'язання надати кредит, а позичальник - використати, сплатити борг і повернути його.

Під час аудиту довгострокових позик і векселів аудитор керується насамперед П(С)БО 11 «Зобов'язання». Аудитору слід врахувати, що до довгострокових зобов'язань належать:

довгострокові кредити банків;

інші довгострокові фінансові зобов'язання;

відстрочені податкові зобов'язання;

інші довгострокові зобов'язання.

Зобов'язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців від дати балансу, слід розглядати як довгострокове, якщо первісний термін погашення був більшим ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове. Зобов'язання за кредитною угодою буде довгостроковим, якщо:

позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов'язання внаслідок порушення певних умов, пов'язаних із фінансовим станом позичальника;

не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Аудитор з'ясовує, чи довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їхньою теперішньою вартістю, яка залежить від умов та виду зобов'язання.

За кредитом рахунка 50 «Довгострокові позики» відображаються суми одержаних позик, за дебетом - їх погашення.

Аудитор з'ясовує, чи дотримано умов кредитної угоди:

чи своєчасно сплачуються нараховані відсотки;

чи своєчасно погашаються отримані позики.

Під час перевірки зобов'язань за векселями слід встановити, чи дотримано чітко встановленої форми векселя, оскільки інакше останній втрачає вексельну силу. Тобто, якщо у векселі немає якого-небудь з обов'язкових реквізитів (найменування, строк платежу, місце здійснення платежу, кому або за наказом кого платіж має бути здійснений, дата і місце складання векселя, підпис працівника, який видає вексель), аудитор з'ясовує причину і винних осіб, оскільки відсутність хоч б одного з реквізитів робить вексель недійсним.

Перевіркою дотримання встановленого порядку ведення обліку і використання одержаних векселів слід з'ясувати своєчасність розрахунків за відвантажені товари чи надані послуги і правильність кореспонденції рахунків при цьому. Аудитору слід також врахувати, що погашення заборгованості, забезпеченої виданими векселями, відображається на дебеті рахунка 51 «Довгострокові векселі видані» і кредиті рахунків 311 «Поточні рахунки в національній валюті», 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті».

Оперативний контроль за виплатами з одержаних і виданих векселів ведеться за допомогою картотеки, впорядкованої за строками погашення заборгованості.

Згідно з Законом України «Про аудиторську діяльність», до аудиторської діяльності належить організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудиту) та надання інших аудиторських послуг.

Аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єкт вів господарювання з метою визначення достовірності їхньої звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. При цьому закон уточнює, що публічна бухгалтерська звітність складається з аудиторського висновку, балансу, звіту про фінансові результати, іншої звітності в межах відомостей, які не становлять комерційної таємниці й визначені законодавством для надання користувачам та публікації.

Перед аудитором виникає ціла низка проблем в організації свою підприємницької діяльності, в організації перевірки так, щоб за мінімальних трудових і матеріальних витрат досягти бажаних фінансових результатів.

Метою аудиту вексельних розрахунків є підтвердження аудиторським висновком інформації щодо повноти, достовірності, законності та об'єктивності здійснених і відображених у бухгалтерському обліку й звітності вексельних операцій та дебіторської і кредиторської заборгованості.

Основним завданням аудиту операцій з векселями є встановлення об'єктивної істини щодо інформації про вексельні розрахунки, дебіторську і кредиторську заборгованість, складання думки аудитором про достовірність, законність, повному та об'єктивність відображених у бухгалтерському та податковому обліках і фінансовій звітності, операцій, донесення цієї думки через аудиторський висновок до користувачів інформації.

У процесі господарської діяльності між суб'єктами господарювання виникають і погашаються взаємні зобов'язання. Стан поточних зобов'язань і розрахунків найбільш точно відображає рівень організації у суб'єкта господарювання виробничої і торговельної діяльності, а також бухгалтерського обліку.

Раціональна організації контролю за станом розрахунків сприяє покращанню договірної і розрахункової дисципліни, виконанню зобов'язань перед кредиторами, підвищенню відповідальності за дотриманням платіжної дисципліни, скорочення дебіторської і кредиторської заборгованості, прискоренню обігу коштів, і в цілому - покращенню фінансового стану суб'єкта господарювання.

...