Методика проведення аудиторської перевірки

Аудит

Размещено на http://www.allbest.ru/

382

ВСТУП

Актуальність. В економіці країни створюються глибокі економічні зв'язки між суб'єктами господарювання. Взаємозалежну діяльність підприємств різних форм власності ускладнюють процеси глобалізації, які створюють в економічній сфері діяльності держави ряд проблем, що вимагають термінового вирішення. В умовах, що склалися, суб'єкти господарювання намагаються захиститися та потребують гарантій їх діяльності.

У світовій практиці такою гарантією виступає аудит. Сьогодні робота аудиторських фірм є необхідною та досить актуальною, так як може забезпечити на підприємстві організацію ефективних систем управління, фінансів, обліку та контролю, надавши відповідну кваліфіковану допомогу на високому професійному рівні.

В ринкових умовах господарювання необхідність перевірки фінансової звітності значно зростає, що пояснюється специфікою організації економічних відносин. В Україні спостерігаються процеси перерозподілу прав власності, відбуваються кардинальні зміни у взаємовідносинах держави і власника, в рамках економічних реформ впроваджуються нові методи обліку витрат та розподілу прибутку. В таких умовах підтвердження достовірності фінансової звітності і надання неупередженого висновку щодо стану діяльності підприємства є важливим фактором розвитку економіки країни.

Проблемам аудиторської діяльності приділяється увага вітчизняних і зарубіжних вчених і дослідників, серед яких: С.М. Бичкова, Ф.Ф. Бутинець, А.Я. Гончарук, Г.М. Давидова, Н.І. Дорош, С.Я. Зубілевич, Н.М. Малюга, Н.І. Петренко, О.А. Петрик, О.Ю. Редько, В.С. Рудницький, В.В. Сопко, В.П. Суйц, А.Д. Шеремет.

Проблемам розробки та використання методичних прийомів у різних сферах контрольної діяльності присвячені праці як радянських вчених - І.А. Бєлобжецького, Ф.Ф. Бутинця, В.В. Лукашко, так і сучасних авторів - Г.М. Давидова, О.А. Миронова, М.А. Азарської та інших.

Метою дослідження є обґрунтування теоретичних положень та складання, як організаційних так і робочих документів. Для досягнення поставленої мети в роботі визначені для вирішення наступні завдання:

-провести огляд літературних джерел та виявити проблемні питання щодо методики аудиту фінансової звітності;

-вивчити особливості нормативного регулювання аудиту фінансової звітності;

-дослідити прийоми та способи аудиту фінансової звітності;

-дослідити завдання та джерела інформації для аудиту фінансової звітності;

-розглянути нормативно-правові документи з аудиту фінансової звітності;

-дослідити порядок формування плану та програми аудиту фінансової звітності;

-розробити методику перевірки та робочі документи з аудиту фінансової звітності.

Об'єктом дослідження є фінансова звітність конкретного підприємства.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних і практичних питань, пов'язаних з методикою аудиту фінансової звітності.

Робота складається з двох розділів. У першому розділі курсової роботи розглянуто теоретичні аспекти методики аудиту фінансової звітності. Зокрема, проведено аналіз основних понять і наукових напрямів з методики аудиту фінансової звітності, проведено аналіз наукових публікацій, досліджено завдання та джерела інформації для перевірки фінансової звітності, розглянуто нормативні документи, що регулюють питання аудиторської перевірки.

Другий розділ призначений розгляду практичних питань з аудиту фінансової звітності, а саме: розробці плану, програми, методики, а також форм робочих документів, які зволять належним чином провести аудит фінансової звітності.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти МЕТОДИКИ АУДИТУ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

1.1 Аналіз основних понять і наукових напрямів з методики аудиту фінансової звітності

Одним з найважливіших питань в теорії і практики аудиту є питання методики його проведення. Адже фахівець, який досконало володіє методикою дослідження фактів господарського життя є справжнім спеціалістом в галузі аудиту. На жаль, сьогодні не велика кількість теоретиків в галузі аудиту, які у своїх наукових працях розкривали б питання методики аудиту. У кращому випадку можемо знайти лише визначення суті поняття “методика аудиту” та методику проведення аудиту окремих об'єктів обліку. А про розробку власної методики проведення аудиту фінансової звітності, де б чітко зазначались рекомендовані методи, способи, прийоми, процедури, послідовність їх застосування при перевірці господарської діяльності, які необхідно контролювати, про рекомендації для ефективного та швидкого, якісного проведення аудиту говорять лише окремі науковці. Наводячи методику аудиту, науковці ведуть мову про об'єкти, що необхідно перевірити, але більшість авторів не зазначає, як необхідно проводити аудит, в якій послідовності, до яких даних необхідно звернутися і де їх отримати.

Процес аудиторської перевірки є тривалим і складним. Саме тому аудитори та ті, хто намагається ними стати, постійно працюють над тим, зменшити затрати часу на проведення перевірки, але не знижуючи при цьому якість аудиту і не збільшуючи аудиторський підприємницький ризик. Цього можна досягти лише за умови формування чіткої та ефективної методики аудиту.

Розробка чіткої, ефективної, всеохоплюючої методики проведення аудиту є найголовнішим завданням аудиту в цілому, від якого залежить, результат якого прагне досягти будь-який аудитор - висловлення неупередженої думки щодо достовірності звітності підприємства-клієнта, тобто надання оцінки правильності складання звітності за встановленими формами і відповідності чинному законодавству України [36, С. 3].

Визначення сутності поняття “методика” було предметом дослідження таких вчених, як Ф.Ф. Бутинець [8,9], Н.І. Петренко [34], Л.П. Кулаковська [29], Є. Калюга [23], Г.М. Давидов [19]. Крім того, розглядались питання значення методики аудиту, необхідності її розробки.

Розглянути дефініції поняття “методика”, необхідності в організації ефективного та якісного аудиту; проаналізувати проблеми методики аудиту, які на сьогодні існують в Україні та запропонувати шляхи їх подолання.

Сьогодні ні для кого не є секретом, що науково розроблена методика аудиту дозволяє підвищити якість, забезпечити результативність, оптимальність і повноту перевірки. Сформована методика аудиту дозволить найповніше дослідити об'єкти аудиту з найменшими затратами зусиль і часу, тобто оптимізувати процес аудиту.

Отже, методика аудиту дає можливість: визначити реальний, якісний і кількісний стан об'єктів, що відображаються в фінансовій звітності та вивчаються аудитором в ході її перевірки; виявити відхилення від базового або нормативного стану й оцінити ці відхилення за критеріями доцільності та законності.

Потребує дослідження питання щодо тлумачення поняття “методики аудиту”. Необхідність дослідження його суті пов'язане невірним тлумаченням даного поняття у зв'язку з неправильним перекладом та із застосуванням даного поняття (при його запозиченні із праць закордонних авторів) у вітчизняну практику аудиту. Крім того дослідження методики аудиту, формування мети та необхідності проведення неможливе без чіткого формулювання понятійного апарату (до цього часу немає єдиної точки зору щодо визначення таких понять як “метод”, “прийом”, “спосіб”, які є основоположними у розумінні суті методики). Ми дослідили поняття “методики аудиту” в навчально-практичній літературі, в наукових виданнях (табл. 1.1) та словниках (табл. 1.2) і згрупували наші результати відповідно у таблиці, також зробили огляд наукових статей щодо методики аудиту фінансової звітності.

Таблиця 1.1. Визначення поняття “методика” в наукових виданнях

Таблиця 1.2. Визначення поняття “методика” в словниках

Проаналізувавши дані таблиць можна виділити два підходи до визначення поняття “методика”: 1) методика конкретизує метод та 2) методика - це послідовність застосування окремих методів. На перший погляд це два взаємо виключаючи підходи. Але, на нашу думку, ці два підходи мають право на існування і мають раціональне зерно. Необхідно лише вказати на аналітичність дослідження. У першому випадку дослідження проводиться у рамках одного, єдиного методу і вивчається питання щодо найефективнішого його застосування (набір окремих способів та прийомів, які застосовуються у певній послідовності). У другому випадку вказується на те, що при дослідженні окремого об'єкту аудиту може використовуватись сукупність методів. У цьому випадку необхідно у першу чергу акцентувати увагу на послідовність застосування самих методів, а не способі і прийомів, що застосовуються у межах окремого методу.

Розглянувши всі підходи до визначення методики аудиту, можна запропонувати наступне визначення: методика - це застосування сукупності методів (способів і прийомів), які дозволяють провести аудит системно, у найбільш доцільній послідовності, допомагають аудитору безпомилково висловити свою думку, дозволяють довести процес аудиту до алгоритму з метою досягнення поставлених завдань (мети).

Таблиця 1.3. Питання методики аудиту, що розглядається в науково-практичній літературі

Аналіз розкриття методики аудиту в науково-практичній літературі свідчить, що більшість дослідників звертає увагу на методику вивчення стану внутрішнього контролю (10 з 17 розглянутих джерел), методику визначення ризику та накопичення доказів (9 з 17), методику вивчення фінансових результатів та побудову вибірки (8 з 17).

Методичні прийоми аудиту, які б розкривали способи та послідовність дослідження фінансової звітності підприємств залишаються не розробленими. Цей факт негативно позначається на якості та ефективності аудиту, призводить до висловлення помилкової думки аудитора про достовірність фінансової звітності, що, в свою чергу, свідчить про недовіру суспільства до результатів аудиторської діяльності. Цьому також сприяє негативна інформація про помилки західного аудиту.

Справа в тому, що більшість представників керівного складу аудиторського руху в державі й сьогодні не розуміє, що аудит без методики провести неможливо.

Проф. В.В. Скобари зазначає, що завдання полягає в тому, щоб розробити необхідні конкретні процедури й надати детальний опис порядку їх проведення. За кордоном прийоми аудиту розвинуті вже досить добре, але далеко не всі вони прямо прийнятні в Росії, яка має в економіці, обліку, звичаях і менталітеті людей багато особливостей. Тому необхідним є вивчення, відпрацювання існуючих і розробка нових методів аудиту, що дають максимальний ефект при їх використанні російськими аудиторами [38, с.297].

Вивчення праць В.Д. Андрєєва [1], Н.П. Баришнікова [5], проф. М.Т. Білухи [6], проф. С.М. Бичкової та А.В. Газаряна [14], проф. Я.А. Гончарука та проф. В.С. Рудницького [15], проф. Ю.А. Данилевського та ін. [3], Н.І. Дорош [20], В.В. Нітецького, Ф.В. Зайнетдінова [32], О.О.Терехова [40], А.Д. Шеремета, В.П. Суйца [44], Л.М. Чернелевського та Н.І. Беренди [43] показало, що названі вчені взагалі не висвітлюють питань методики дослідження фінансової звітності. Для них основне в технології аудиту - це його перший етап - організаційний, або як ще його можна назвати - менеджерсько-адміністративний, тобто комерційний. Сутність його: легке заробляння грошей комерційними аудиторськими структурами. Без якості аудиту заробляти гроші можна до певного часу, який, на нашу думку, завершується.

Дослідження літературних джерел, присвячених аудиту фінансової звітності, дало можливість з'ясувати, що лише в деяких працях наводиться інформація про порядок вивчення фінансової звітності (табл. 1.4).

Таблиця 1.4. Огляд літературних джерел з питань методики вивчення фінансової звітності

Аналіз результатів проведеного дослідження показує, що лише деякі дослідники звертають увагу на методику вивчення фінансової звітності. Кулаковська Л.П. та Піча Ю.В. приділяють увагу методиці перевірки складанню балансу та звіту про фінансові результати, Давидов Г.М. звіт про фінансові результати та звіт про власний капітал, Загородній звіт про рух грошових коштів та власний капітал. З вищевикладеного видно, що невідпрацьованою залишається методика вивчення фінансової звітності, що впливає на якість та ефективність проведення аудиту. Крім того, при розкритті авторами праць з аудиту його методики висвітлюється те, що необхідно вивчати, тобто перераховуються лише об'єкти аудиту, але більшість дослідників не зазначає як необхідно проводити аудит, в якій послідовності, до яких даних необхідно звертатися і де їх можна отримати. А методику проведення аудиту в повному обсязі не розглянуто в жодній з праць, тому порядок вивчення фінансової звітності аудитором потребує ґрунтовної теоретичної розробки.

Використання фінансової звітності пов'язано з тим, що звітність - єдина інформаційна сполучена ланка між керівниками підприємств і їх власниками, акціонерами, державними органами, яка дозволяє оцінити ефективність діяльності підприємства, якість управління ним.

Важлива роль звітності обумовлюється її безпосереднім зв'язком з первинними документами та обліковими регістрами, а також тим, що вона, будучи одним із принципів ведення бухгалтерського обліку, призначена узагальнювати дані бухгалтерського обліку про господарську діяльність підприємства.

Звітність - це система узагальнюючих взаємопов'язаних показників, які відображають стан і використання господарських засобів суб'єкта підприємницької діяльності, їх призначення, джерела формування, фінансові результати, напрями використання прибутку тощо. З її допомогою можна визначити загальну вартість майна, вартість мобільних (оборотних) засобів, величину власних і залучених коштів підприємства і виявити ознаки та розмір завданого підприємству збитку [10, с.391].

Фінансова звітність підприємства - це система узагальнених показників, що характеризують підсумки фінансово-господарської діяльності підприємства за минулий період (місяць, квартал, рік) [42, с.132].

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства. Порядок надання фінансової звітності користувачам визначено чинним законодавством.

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо:

-придбання, продажу і володіння цінними паперами; в участі в капіталі підприємства;

-оцінки якості управління;

-забезпеченості зобов'язань підприємства;

-визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

-регулювання діяльності підприємства тощо.

Перелік користувачів звітності наведено на рис.1.1.

Аудит

Размещено на http://www.allbest.ru/

382

Рис. 1.1. Перелік користувачів звітності

Саме зв'язок звітності з первинною документацією надає можливість задовольнити різноманітні інтереси користувачів (див. табл. 1.5). Потрібно зазначити, що звітність, яка може складатися за різними напрямами (відповідно до різноманітних потреб користувачів), забезпечує можливість прийняття управлінських рішень. Крім того, деталізація звітних даних сприяє контролю за збереженням майна будь-якого господарюючого суб'єкта.

Таблиця 1.5. Інформаційні потреби різних груп користувачів звітності [12, с. 299]

Інформація, відображена у звітності, повинна бути зрозуміла та
розрахована на однозначне тлумачення її користувачами за умови, що вони
мають достатньо знань та зацікавленості у сприйнятті такої інформації. Інформація, що міститься у звітності, найчастіше використовується користувачами для прийняття управлінських і фінансових рішень, тому при складанні та поданні звітності зацікавленим особам слід забезпечити відповідність її певним вимогам (рис. 1.2).

Основні вимоги до фінансової звітності - реальність, ясність, своєчасність, єдність методики звітних показників, порівнянність звітних показників з минулими.

Згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”, бухгалтерська звітність - звітність, що складається на підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних користувачів [37, с.2] .

Аудит

Размещено на http://www.allbest.ru/

382

Рис. 1.2. Вимоги до звітності згідно з НП(С)БО 1 [37]

Як вказує більшість авторів, що досліджують проблеми якості інформації, якісні характеристики інформації є атрибутами її корисності, це ознаки, які визначають придатність фінансової звітності для прийняття рішень користувачами [35, с. 208].

Достовірність фінансової інформації трактується як достовірність обчислення фінансових результатів діяльності та характеристики фінансового стану, відображення економічної сутності господарських операцій, поряд з їх юридичною формою, нейтральність подання даних, обачний вибір способів оцінки, повнота в усіх суттєвих аспектах [30, с. 37].

Автори достатньо уваги приділяють розкриттю якісних характеристик інформації, практично у кожній праці західних дослідників і в деяких вітчизняних джерелах можна побачити перелік якісних характеристик інформації, властивостей інформації, якісних ознак фінансової звітності, вимог користувачів до звітності тощо.

Разом з тим, питання якості інформації, що надається користувачам, розкривається авторами по-різному, перелік якісних характеристик у кожного автора свій, наводяться різні за змістом і значенням ознаки і властивості. Визначити серед них пріоритет досить складно, адже кожен дослідник вказує, що саме ним наведені характеристики, є найбільш значимими і важливими для користувачів.

Про орієнтацію на користувачів та на прийняття рішень якісних характеристик інформації згадують вітчизняні науковці [35, с. 208]. При цьому звертається увага на те, що складові якісних характеристик інформації є практично ідентичними властивостям облікової інформації та характеристикам достовірності фінансової звітності.

Якісні характеристики фінансової звітності формуються переважно в системі бухгалтерського обліку і залежать від ефективності виконання облікових процедур. Разом і цим значний вплив на формування інформації для зовнішніх категорій користувачів може здійснювати керівництво господарюючих суб'єктів. Від чесності і відповідальності керівників залежить ступінь розкриття даних у фінансовій звітності, її відповідність реальному стану, діяльності суб'єкта господарювання. З огляду на це, серед якісних характеристик фінансової звітності варто виділяти дві групи: ознаки, що формуються в обліковому середовищі, та ознаки, що формуються під впливом управлінського середовища.

Вимоги користувачів мають первісне значення по підношенню до якісних характеристик інформації, адже саме для забезпечення потреб зовнішніх користувачів формується звітність, яка повинна володіти відповідними ознаками якості. Забезпечує процес формування і подання фінансової звітності, несе відповідальність за її достовірність та відповідність реальним показникам діяльність власник господарюючого суб'єкта, або уповноважений ним управлінський персонал. Власник та керівництво підприємства формують управлінську та облікову політику, яка визначає середовище, в якому складаються фінансові звіти. Від рівня ефективності політики управління та обліку залежить набуття звітністю ознак якості в процесі її формування.

Одним з проблемних питань розробки методики аудиту є те, що вона потребує кваліфікованих спеціалістів у галузі аудиту. “Аналіз діяльності аудиторської системи, перевірки стану організації діяльності окремих аудиторів, узагальнення аудиторської практики та дані статистики свідчать, що аудиторська система України не ідеальна, оскільки недоліки в її функціонуванні є. Багатьом аудиторам бракує знань, досвіду, вихованості, об'єктивності при складанні висновків. Не кожен аудитор має організаторські здібності та високе почуття відповідальності” [8, с.5]. Виникає замкнене коло, коли розробка методики потребує фахівців, а їх не має. Якщо не має методики, то не існує схеми, за якою можна було б навчитися, яку можна удосконалити. Крім того, відповідно до Закону України “Про аудиторську діяльність” аудиторами мають право бути особи, які мають нищу освіту, причому у цьому нормативному акті це зазначено обов'язковість економічної освіти. І, як наслідок, - аудит проводять люди, які можуть не мати економічної освіти та не розуміються в бухгалтерському обліку.

Користувачами аудиторських звітів і висновків також є громадяни. У деякій мірі методика аудиту направлена на задоволення їх інформаційних потреб, які приймають рішення про вкладення вільних грошових коштів в цінні папери акціонерних товариств. Але приклади закордонних фірм свідчать про те, що проведений аудит не може бути гарантом успішної діяльності підприємств (такі фірми, як “Еnгоп”, “Раrlamant”, “Хеrох” та інші збанкрутували після проведення аудиту). Банкрутство банку “Україна” після проведення аудиту призвело до того, що багато громадян України залишились ошуканими. Але нам, як пересічним громадянам не важливо, хто буде проводити аудит. Як вкладники капіталу, ми хочемо бути впевнені, що вкладаючи кошти в підприємство чи фінансову установу, повернемо вкладені кошти та отримаємо доходи.

Але з огляду на банкрутства великих підприємств, звітність яких була підтверджена як достовірна розробка методики аудиту, яка не дозволяла б маніпулювати даними та висновками, стала б гарантом того, що перевірка проведена ефективно і підприємство не збанкрутує на наступний день, не призвівши до масового незадоволення діяльністю підприємства, а, відповідно, і діяльністю аудиторських фірм, недовірою до наданих ними висновків.

Методика аудиту, яка б розкривала прийоми способи та, а також: послідовність їх застосування при дослідженні фінансової звітності підприємств залишаються не розробленими. Цей факт негативно позначається на якості та ефективності аудиту, призводить до висловлення помилкової думки аудитора про достовірність фінансової звітності, що, в свою чергу, свідчить про недовіру суспільства до результатів аудиторської діяльності.

На жаль, у сучасних дослідників існує тенденція відкидати всі ті здобутки, які були набуті вітчизняними науковцями у галузі контролю за довгі роки теоретичних досліджень та їх практичного втілення. “Більшість аудиторських перевірок відзначається досить серйозними недоліками. Привертають увагу недбалість фахівців під час проведення аудиту, примітивність аудиторських звітів і висновків, недотримання елементарних норм методики здійснення контролю, однобічність, невміння та неповнота вивчення фінансової звітності. У найбільшій мірі це стосується перевірки фінансового стану підприємств, дослідження документів і матеріалів проведених у замовника інвентаризацій, правова та бухгалтерська малограмотність аудиторів. У багатьох аудиторських висновках взагалі помітна відверта фальсифікація інформації” [8, с.6] Майже всі вище наведені недоліки пов'язані з відсутністю або недосконалістю методики аудиту, що використовувалась при проведенні перевірки.

Іншим проблемним питанням методики аудиту є запозичення західної практики, “Принизливий характер аудиту виявляється ... в другу чергу - в ненауковій західній методиці проведення аудиту, його мети і засобів, завданнями та можливостями” [10, с.13]. Не можна забувати про те, що важливу роль у проведенні аудиту відіграє менталітет країни. Так, основною рекомендованою західною методикою є застосування анкетування та опитування співробітників підприємства, посилання на результати внутрішнього аудиту. По-перше, в Україні на підприємствах дуже рідко створюється служба внутрішнього аудиту, а брати за основу аудиту опитування апарату управління по меншій мірі є не досить надійним (особливості менталітету).

Крім суто практичних проблем методики аудиту, досить гостро на сьогоднішній день стоїть теоретична проблема. Сьогодні не можна назвати жодного спеціалізованого літературного видання, яке цілком було присвячене розкриттю методики аудиту. У кращому випадку можемо знайти загальні фрази про суть поняття та про його застосування. Причому описується методика дослідження не фінансової звітності, а різних об'єктів бухгалтерського обліку. Причиною цього є те, що до цього часу не існує єдиного погляду на сутність аудиту. Ототожнення з ревізією призводить до перенесення на аудит методики проведення ревізії.

Оскільки аудит і ревізія є методами контролю, то сьогодні існує проблема щодо виокремлення методики аудиту, уникнення дублювання окремих положень методики і ревізії в методиці аудиту. Методика аудиту повинна повністю відповідати сутності та особливостям аудиту. Крім того, існуючу розроблену в ревізії методику проведення перевірки досить складно застосувати в аудиті, оскільки аудит і ревізія відмінні між собою за сутністю, за об'єктами та завданнями. Так, об'єктом аудиту є показники фінансової звітності, об'єктом ревізії - здійснені господарські операції. У зв'язку з цим і методики їх вивчення є різними.

Наприклад, при отриманні пояснень аудитор може звертатися до замовника за роз'ясненнями. Але це суттєво відрізняється від дій ревізора, який має право вимагати пояснень. Аудитор не може отримувати пояснень від клієнта - це неетично. Аудитора найняли керівники підприємства, яким він повинен надати допомогу, а також висловити свою думку щодо достовірності складеної звітності. Він може звертатися до посадових осіб з проханням дати роз'яснення, а не вимагати пояснень, які надаються у письмовій формі.

Аналіз розкриття методики аудиту в науково-практичній літературі свідчить, що більшість дослідників звертають увагу на методику визначення ризику, методику вивчення стану внутрішнього контролю та розрахунків з різними дебіторами і кредиторами, збору доказів під час аудиту, побудові аудиторської вибірки, методиці вивчення операцій з руху основних засобів, визначенню суттєвості [10, с. 297]. Крім того сьогодні методика не містить основоположних етапів проведення аудиту, а наведені методики аудиту побудовані в різній послідовності.

Наявність інформаційно-методичних суперечностей у формування даних бухгалтерського, податкового та інших видів обліку призводить до значних затрат часу і коштів, відволікаючи бухгалтерів та аудиторів на їх усунення, замість зосередження фахових зусиль на вирішенні пріоритетних економіко-правових завдань. Тому для аудиторів досить важливою умовою ефективного проведення аудиту є стандартизація бухгалтерського та податкового обліку, доведення його ведення до алгоритму для мінімізації витрат на його дослідження, виявлення відхилень у відображенні даних.

На сьогодні в Україні не розроблені стандарти, за якими можна було б оцінити якість проведеного аудиту, визначали перелік необхідних до проведення процедур, тим самим зобов'язували кожного аудитора і аудиторську фірму до розробки методики аудиту.

На основі проведених досліджень, можна зробити висновок, що визначення поняття “методики аудиту”, яке можна було рекомендувати до застосування трактується наступним чином: методика аудиту - це застосування сукупності методів (способів і прийомів), які дозволяють провести аудит системно, у найбільш доцільній послідовності, допомагають аудитору безпомилково висловити свою думку, дозволяють довести процес аудиту до алгоритму з метою досягнення поставлених завдань (мети).

Вирішення існуючих проблем методики аудиту закладенні у трактування самої проблеми. Так, брак спеціалістів у галузі аудиту, а відповідно проблеми визначення якості проведеного аудиту та відповідальності аудитора за проведений аудит, вирішується шляхом якісної підготовки таких спеціалістів, тобто створення законодавчого регулювання щодо освіти аудиторів, сертифікації та ін. З іншого боку досконала нормативна база буде основою для вивчення самого аудиту.

Крім того необхідно внести зміни до Закону України “Про аудиторську діяльність”, в якому зазначити обов'язковість вищої економічної освіти за спеціальністю “Облік і аудит”, необхідність мати для отримання сертифікату аудитора теоретичні розробки в галузі аудиту, практичний досвід роботи в галузі господарського контролю (ревізор, асистент аудитора тощо), ускладнення завдань іспиту для отримання сертифікату аудитора (ввести додаткову кількість питань з облікових дисциплін, таких як “Облік в галузях” та “Облік в зовнішньоекономічній діяльності”. Це пов'язано з тим, що облік в кожній галузі містять свої особливості, так само, як і операції на зовнішньому ринку (купівля - продаж валюти, імпорт, експорт тощо).

На сьогоднішній день не існує єдиного погляду та визначення понять, що лежать в основі розуміння методики аудиту (метод, спосіб, прийом, процедури та ін.). Тому при систематизації знань з даного питання та формулювання більш чіткого понятійного апарату автоматично вирішується питання з формулюванням визначення поняття “методика аудиту”. Також необхідно більш детально теоретично обґрунтувати методики аудиту фінансової звітності (як в цілому по звітності, так і по кожній формі звітності окремо), тобто розробити конкретні кроки дій, які можуть використовуватись за основу у процесі кожної аудиторської перевірки.

Не зважаючи на те, що розробка технології проведення аудиту на кожній фірмі є індивідуальною, на теоретичному рівні необхідно розробити загальні, прийнятні на кожній фірмі етапи проведення аудиту, що значно спростить завдання щодо розробки методики аудиту.

На жаль, науковці відкидають здобутки вітчизняних вчених у галузі господарського контролю та запозичують практику західних аудиторських фірм. У цьому випадку необхідно досягти “золотої середини”. Тобто, використовувати у розробці сучасної методики аудиту ці найкращі здобутки вітчизняного та зарубіжного аудиту, які будуть прийнятні для сучасного стану економіки та для національного аудиту загалом. На основі даного поєднання необхідно видавати спеціалізовану літературу, яка була б присвячена методиці аудиту.

Вище наведений перелік проблем, які виникають при розробці методики аудиту не є вичерпним. На основі вже існуючих кожного дня з'являються нові, які ще більше поглиблюють ці проблемні питання.

1.2 Фінансова звітність як об'єкт аудиторської перевірки

Відповідно до НП(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, яка відображує фінансовий стан підприємства та результати його діяльності за звітний період. Згідно із ст. 14 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” від 16 липня 1999 р. фінансова звітність не є комерційною таємницею, крім випадків, передбачених законодавством. Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень.

Державні органи управління тепер стали одним із користувачів, а не тим єдиним, що постійно диктував свої вимоги, змінюючи їх на потребу податкового законодавства. Це є визнання того факту, що врахування потреб інвестора (власника) та інших сторін, які беруть участь у підприємницькій діяльності, не менш важливе, ніж інтереси держави в отриманні податків, адже якщо ніхто не вкладатиме свої кошти у бізнес, то й нікому буде сплачувати податки.

Для прийняття економічних рішень користувачам фінансових звітів потрібна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби зумовили склад фінансової звітності. Відповідно до НП(С)БО №1 до неї належать:

1)Баланс (Звіт про фінансовий стан);

2)Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід);

3)Звіт про рух грошових коштів (за прямим методом);

4)Звіт про рух грошових коштів (за непрямим методом);

5)Звіт про власний капітал;

6)Примітки до звітів.

Компоненти фінансової звітності відображують різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду, розкриття облікової політики та її зміни, що дає змогу зробити ретроспективний та перспективний аналіз діяльності підприємства. Проте існує загальне правило відображення інформації у фінансовій звітності. Підприємство заносить інформацію до тієї чи іншої статті відповідного фінансового звіту тільки тоді, коли:

? існує ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигід, пов'язаних із цією статтею;

? оцінка статті може бути достовірно визначена.

Під час складання фінансової звітності завжди має враховуватися чинник імовірності надходження або втрати економічних вигід, адже ситуація на ринку стрімко змінюється, і на дату балансу вона може оцінюватися по-іншому, ніж на момент здійснення господарської операції.

Фінансова звітність повинна надавати дохідливу, доречну, достовірну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових коштів, змін у складі власного капіталу. Для досягнення дохідливості інформації припускається, що користувачі мають певний рівень знань і прагнуть уважно вивчити надану інформацію. Проте інколи виникають труднощі, пов'язані з розумінням інформації, яка необхідна для прийняття економічних рішень користувачами (наприклад, про фінансові інвестиції), але це не може вважатися підставою для вилучення такої інформації із фінансових звітів.

Доречність інформації характеризується її впливом на прийняття рішень користувачами та своєчасністю. На прийняття рішень користувачами впливає тільки суттєва інформація.

Суттєвість розглядається в контексті групування статей фінансових звітів: кожна суттєва стаття розкривається окремо, а несуттєві можуть бути об'єднані, виходячи з їх економічного змісту чи функцій. Тут перевага віддається якісним чинникам.

Фінансова звітність має бути підготовлена та надана користувачам у певні строки, визначені чинним законодавством. У разі надмірної затримки під час надання звітної інформації вона може втратити свою доречність.

Дані фінансової звітності є основою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, а й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як основа для прогнозування майбутнього фінансового стану, результатів діяльності, спроможності підприємства вчасно виконати свої зобов'язання, сплатити дивіденди тощо. Аналітичні потреби користувачів задовольняються завдяки відповідній структурі фінансових звітів (наприклад, у балансі статті розміщуються в порядку зростання їх ліквідності), наданні інформації за звітний і попередній періоди. Тому важливо забезпечувати зіставність фінансової інформації як наданої одним підприємством за різні звітні періоди, так і різними підприємствами. Зіставна інформація попередніх звітних періодів має бути розкрита в фінансовій звітності як в описовому, так і в цифровому вигляді, якщо вона необхідна для розуміння фінансових звітів за поточний період.

Корисною для користувача може бути тільки достовірна інформація. Достовірність досягається у разі суттєвих помилок і необ'єктивних (упереджених) суджень. Як правило, керівництво підприємства прагне так надати інформацію, щоб результати діяльності мали найпривабливіший для інвестора або кредитора вигляд. З цією метою може бути завищений фінансовий результат або вартість активів тощо. Ступінь достовірності фінансової звітності оцінюється за допомогою аудиту. Для досягнення якісних характеристик інформації, яка міститься в фінансовій звітності, під час її формування додержують низки принципів. Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядають як юридичну особу, що відокремлена від власників - фізичних осіб. Тому в фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачено відображення тільки зобов'язань власників за внесками до капіталу та розподілу власникам (у вигляді процентів, дивідендів, вилучення капіталу тощо). Такий принцип отримав назву принципу автономності підприємства.

Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства, тобто підприємство не має ані наміру, ані потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності, і залишатиметься таким у подальшому (принаймні протягом наступного звітного періоду). В противному разі, якщо події після дати балансу свідчать про наміри підприємства припинити свою діяльність або про неможливість її продовження, підприємство не може використовувати НП(С)БО як основу для підготовки своїх фінансових звітів. Тоді поділ його активів на необоротні та оборотні, а зобов'язань - на довгострокові й поточні втрачає доречність, адже підприємство має в процесі ліквідації покрити всі свої зобов'язання (спочатку перед кредиторами, а потім перед власниками), тому всі активи стають оборотними, а зобов'язання - поточними. Переважна оцінка статей балансу за історичною собівартістю також не може бути використана, їх слід переоцінити за ринковою вартістю. Фактично втрачає сенс застосування майже всіх принципів формування фінансової звітності безперервно діючого підприємства.

Принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності. Під час визначення оцінки активів у балансі пріоритет віддається їх історичній собівартості, яка складається з витрат на виробництво або придбання.

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій визнаються, якщо вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображуються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони належать. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов'язані з виплатою та отриманням грошових коштів, а й про зобов'язання сплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси, які мають надійти у майбутньому.

Відповідно до НП(С)БО №1 принцип нарахування має застосовуватися одночасно з принципом відповідності, за яким витрати визнаються у Звіті про фінансові результати на основі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами.

Для забезпечення достовірності інформація у фінансових звітах має також бути повною, зважаючи на її важливість для користувача та витрати, пов'язані з її отриманням. Для того щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політику, тобто обирає принципи, методи й процедури обліку так, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність фінансових звітів.

Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприємство має використовувати постійно при складанні фінансових звітів, про будь-які зімни у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогою принципу послідовності. Додержання цього принципу є передумовою зіставності фінансових звітів, адже користувачі отримують можливість визначати відмінні риси різних політик бухгалтерського обліку щодо подібних операцій та інших подій, які використовуються і тим самим підприємством або різними підприємствами протягом певних звітних періодів. Ціла низка господарських операцій, таких як погашення сумнівної дебіторської заборгованості та визначення можливого строку корисного використання основних засобів тощо, супроводжуються певною невизначеністю й потребують професійного судження. Тому при складанні фінансових звітів слід застосовувати принцип обачності, щоб активи або дохід не були завищеними, а зобов'язання чи витрати - заниженими. Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їх юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні так, що подальше використання майбутніх економічних вигід, втілених у цьому активі, залишиться за цим підприємством. За таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її суті. Тому керівництво повинно надавати перевагу економічному змісту господарської операції над її юридичною формою.

Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності. Під час складання фінансової звітності потрібно прагнути збалансувати усі перелічені принципи так, щоб досягти якісних характеристик фінансової звітності.

Звітний період становить календарний рік. Проте для новоствореного підприємства або підприємства, яке ліквідується, тривалість звітного періоду може бути іншою...