Організація і методика аудиту ефективності виконання бюджетних програм економічного та соціального розвитку

7,1

6,3

6,2

6

Зведений бюджет,% до ВВП

Загальні надходження

25,2

28,9

26,9

27,4

28,5

24,5

24,7

24,9

Загальні витрати

26,7

28,3

27,2

26,7

28,7

25,4

24,9

25

Сальдо

-1,5

0,6

-0,3

0,7

-0,2

-0,9

-0,2

-0,1

Соціально-демографічні показники

Середньорічна чисельність наявного населення, млн. осіб

49,7

49,2

48,7

48,2

47,8

47,5

46,7

45,8

Чисельність зайнятих в економіці,млн. осіб

21,8

21,3

21

21,4

21,4

20,46

20,55

20,61

Реальна середньомісячна заробітна плата,%

-8,9

-0,9

19,3

18,2

15,2

8,8

7,7

6,3

Рівень безробіття,%

11,9

11,7

11,1

10,1

9,1

9,4

9,3

9,1

Стратегія економічного та соціального розвитку України на 2004- 2015 рр. - це стратегія майбутнього України з урахуванням, з одного боку, історичного досвіду та особливостей розвитку суспільства, які визначаються національними, культурними, духовними традиціями, а з іншого - викликів XXI століття щодо майбутнього шляху розвитку всієї цивілізації, оскільки Україна повною мірою стала відкритою для сприйняття зовнішніх дій як позитивного, так і негативного характеру. Вже у найближчій історичній перспективі питання полягатиме не в тому, щоб вибудувати ринкову економіку у вузько прагматичному плані, оскільки основні складові її вже вибудовані, а в тому, щоб знайти відповіді на ці виклики нового століття і забезпечити на основі випереджаючого розвитку зближення України з рівнем розвитку країн, які задають динаміку і якість розвитку у світі, із збереженням національної ідентичності.

Головним результатом реалізації Стратегії має стати зміна чинників економічного зростання та переорієнтація на ті з них, які базуються на розширенні внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту, зміцненні конкурентоспроможності національної економіки, підвищенні ефективності національних економічних ресурсів. Стратегія розглядається як засіб реалізації на основі використання передових технологічних та організаційних досягнень потенційних переваг України, які полягають в значному науково-технологічному потенціалі та розвиненому людському капіталі.

Основні положення Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 рр. знайдуть реальне відображення у перспективних програмах економічного та соціального розвитку країни, відповідних галузей та регіонів нашої держави.

У 2006 році урядом було розроблено «Довгострокову стратегію розвитку України та пріоритети діяльності Кабінету Міністрів на 2006-2007 роки». Основною метою стратегії було визначено перетворення України на європейську державу, що, у свою чергу, вимагало підвищення рівня добробуту її громадян. Стратегія включала 5 основних векторів розвитку країни (для кожного вектору було встановлено цільові показники та розроблено ряд ініціатив, що були спрямовані на досягнення цих показників):

зростання економіки - агресивне зростання ВВП при контрольованій інфляції.

Основні інструменти: поліпшення інвестиційного клімату як для зовнішніх так і для внутрішніх інвесторів, значна дерегуляція економіки та зменшення частки державних підприємств у економіці;

підвищення ролі України у світі та інтеграція країни у співтовариство розвинутих країн;

розвиток та використання інтелектуального потенціалу нації, відкритість до прийняття кращої світової практики у нових технологіях, бізнесі, державному управлінні тощо;

підвищення якості життя населення (держава має гарантувати високі стандарти у сфері освіти та охорони здоров'я, матеріальному забезпеченні соціально незахищених верств населення);

єднання країни (громадяни України мають відчувати себе частиною однієї нації, незалежно від національності, соціального стану, місця проживання та віросповідання).

Стратегія передбачала:

ріст ВВП при контрольованій інфляції за рахунок поліпшення інвестиційного клімату, як для зовнішніх так і для внутрішніх інвесторів, та дерегуляції економіки;

зниження інфляції до не більше 6% до 2008 року;

отримання Україною суверенного рейтингу інвестиційного рівня до 2008 року;

збільшення в 10 разів розміру щорічних прямих іноземних інвестицій до 2010 року; (5)скорочення частки державних підприємств до долі, яка складає не більше 10% від ВВП до 2010 року.

Стратегією також було передбачено входження України у Світову організацію торгівлі (СОТ) у 2006 році, вступ до Організації економічного співробітництва та розвитку до 2015, створення зони вільної торгівлі з ЄС до 2007 року. Стратегія передбачала суттєве підвищення якості життя населення. Зокрема, планувалось: до 2009 року знизити до 2% частку населення, що перебуває за межею бідності; забезпечити соціальним житлом малозабезпечені верстви населення; довести у 2010 році середній метраж житла на душу населення до 30 кв. м; підвищити середню тривалість життя до 75 років; підвищити зайнятість населення до 95%. Цей документ стратегічного рівня не був затверджений, тобто залишився тільки проектом. Наступним визначальним стратегічним документом довгострокового горизонту є проект Стратегії розвитку України на період до 2020 року «Україна - 2020. Стратегія національної модернізації», яку було розроблено у 2010 році на виконання доручення КМУ Міністерством економіки України за участю центральних органів виконавчої влади, Державної установи «Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України» із врахуванням пропозицій, отриманих від громадських організацій. Головною стратегічною метою у стратегії було визначено вихід країни на траєкторію стійкого розвитку з зростанням добробуту та якості життя для усіх верств населення [82,с.166].

У документі було зазначено, що підґрунтям для досягнення поставленої мети має бути:

досягнення макроекономічної стабільності та сприятливих рамкових умов для підприємництва;

зняття інфраструктурних обмежень;

кардинальна модернізація економіки та зменшення розриву в конкурентоспроможності підприємств з основними промисловими конкурентами;

зменшення розриву між попитом і пропозицією трудових ресурсів та підвищення якості трудового потенціалу;

посилення інноваційної складової розвитку та зменшення розриву між рівнем фінансуванням науково-дослідної сфери та технологічним рівнем реального сектору економіки тощо.

Стратегія складалась із аналітичної та безпосередньо стратегічної частин. Аналітична частина надавала характеристики основних трендів світового економічного розвитку, визначала потенціал розвитку економіки України, сильні та слабкі сторони української економіки, сприятливі можливості та загрози, пропонувала можливі сценарії розвитку економіки України до 2020 року. Стратегічна частина окреслювала ключові стратегічні напрями розвитку для реалізації економічної політики Уряду на двох етапах розвитку: середньостроковому - до 2012 року та довгостроковому - до 2020 року.

При цьому, найбільш детально були прописані завдання та заходи на період 2010-2012, які були спрямовані на мінімізацію впливу світової фінансової кризи на економіку України та вихід з кризи. Завдання другого етапу (на період 2013-2020 роки) були зосереджені на забезпеченні повноцінного сталого розвитку на основі створення ефективної національної інноваційної системи, підвищенні конкурентоспроможності економіки України та досягненні високої адаптивності до зовнішніх впливів [2;с.255].

Стратегія мала надати можливість скоординувати дії влади задля утвердження більш сильної і гнучкої моделі розвитку економіки, яка здатна гармонізувати економічне зростання з вирішенням екологічних проблем. Наведені у документі шляхи розв'язання критичних проблем щодо забезпечення макроекономічної стабілізації, створення привабливого середовища для діяльності суб'єктів господарювання, модернізації виробництва тощо мали надати поштовх до позитивних структурних зрушень в економіці, диверсифікації та зниженні енергоємності виробництва [12].

Документ структурованого за наступними напрямами:

світ у 2020 році: глобальні тенденції та виклики (науково обґрунтоване передбачення світового розвитку до 2020 року; визначення основних чинників та факторів, що їх формуватимуть; передбачення нових технологічних змін, а також глобальних та регіональних загроз розвитку);

сильні та слабкі сторони української економіки, сприятливі можливості та загрози для економічного прориву;

сценарії, етапи та рамкові умови розвитку економіки України до 2020 року (оцінка потенціалу розвитку економіки України та її позиції серед країн світу та регіону у 2020 році);

макроекономічна і фінансова стабілізація та інституційне забезпечення конкурентоспроможності на період 2010-2012 рр.;

пріоритетні напрями реалізації стратегії конкурентоспроможності економіки України на період 2013-2020 р.р.

На жаль, внаслідок низки об'єктивних причин державні довгострокові стратегії розвитку не були реалізовані і, в основному, виступали як орієнтир для інших програмних документів, залишаючись додатковим аналітичним матеріалом.

На державному рівні стратегії розвитку більше не розроблялись. Довгострокові стратегії національного розвитку періодично розроблялись науковими інституціями, політичними партіями або окремими політиками, громадськими організаціями. Так, Партією Регіонів у 2005 році було розроблено та затверджено політрадою партії програму довгострокового горизонту - «Стратегія економічного розвитку України: шлях до добробуту людей і конкурентоспроможності економіки». Метою Стратегії, яка була розрахована на 15 років, було визначено подолання бідності в Україні та досягнення добробуту людей, прискорений економічний розвиток держави до такого рівня виробництва внутрішнього валового продукту на душу населення, який наявний в державах, що утворюють ядро Європейського Союзу. На даний час програма не дала бажаного результату.

Партією «Віче» протягом двох років розроблявся План розвитку країни на 20 років, який було презентовано громадськості у 2005 році.

У Плані було визначено історичну місію України «стати країною миру й соціальної гармонії, і водночас мостом і брамою між східною й західною цивілізаціями». Сергій Тігіпко у 2009 році запропонував суспільству власну стратегію розвитку країни, викладену в його книзі «Україна: Проект розвитку». Лідером партії «Україна - вперед» Наталією Королевською задекларовано розроблення нового плану розвитку країни - «Нова економіка - нова країна». Серед прикладів розроблення довгострокової стратегії неурядовими організаціями є національна стратегія розвитку «Україна-2015», підготовлена «Українським форумом» у 2008 році .

Відкритий процес розробки документу тривав кілька років, у ньому брали участь фахівці Інституту економіки і прогнозування НАНУ, Інституту демографічних і соціальних досліджень НАНУ, Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Харкові при Президенті України, а також провідні спеціалісти у галузі економіки, політики, права, гуманітарного та суспільного розвитку. У стратегії було враховано експертне бачення розвитку та громадську думку за підсумками низки круглих столів, конференцій, семінарів, що були проведені «Українським форумом» [16].

Метою стратегії було визначено входження України до кола розвинених країн світу в історично стислий проміжок часу. У документі надавалось бачення шляхів розвитку за наступними напрямами: завдання і етапи реалізації стратегії, суспільство (стартові умови розвитку; стратегічні пріоритети соціальної політики; соціальні стимули і соціальні гарантії; трансформація політики доходів; безперервна освіта та конкурентоспроможність ринку праці; політика збереження здоров`я нації; громадянська активність та інститути розвитку; суспільна мотивація реформ; стратегія інтеграції українського суспільства), економіка (стартові умови розвитку; пропорційність та диспропорції в економіці; фондоозброєність праці та завдання технологічної модернізації; бар`єрність у вітчизняній економіці; ключові завдання економічної політики до 2015 року; позиціонування України у геоекономіці; випереджаючий розвиток; науково-технологічна та інноваційна політика; технологічна модернізація; нагромадження капіталу; сільське господарство в реалізації стратегії; політика конкурентоздатності; програмний метод у бюджетному процесі України; інституційне забезпечення, стартові умови розвитку; завершення трансформації політичної системи; адміністративна реформа; реформа судової системи; виборча реформа; зовнішньополітичне забезпечення стратегічних національних інтересів.

У стратегії було наголошено на необхідності скорочення існуючого розриву між Україною та найбільш розвиненими країнами світу, для чого передбачалось сприяти:

усвідомленню того, що стале функціонування економіки неможливе без ефективного державного апарату, справедливого суду, достойної правоохоронної системи;

виробленню інструментів економічного зростання;

визнанню того, що абсолютним пріоритетом мають стати реформи секторів, пов'язаних з розвитком людського потенціалу, насамперед освіти та охорони здоров`я;

підтримці грошової і фінансової стабілізації як найважливішого фактору формування сприятливого інвестиційного клімату;

удосконаленню інституційної системи, створення чітких і зрозумілих «правил гри» для всіх учасників соціально-економічного життя.

Ще одним прикладом розроблення стратегічного документу довгострокової спрямованості неурядовими організаціями є «Концепція економічного розвитку України на 2008-2015 роки», підготовлена Фондом «Ефективне управління» за участі провідних українських і міжнародних експертів у 2008 році, яка дійсна і на даний час,але у зв`язку з обставинами що донедавна виникли в нашій країні розвиток даної програми як і більшості других програм соціального та економічного розвитку призупинено.

Документ надавав бачення стратегічних пріоритетів економічного розвитку України і комплексної програми реформ, необхідних Україні в середньостроковій перспективі для досягнення довгострокового, стабільного економічного зростання, що, у свою чергу, веде до підвищення добробуту всього населення України. Концепція передбачала 23 напрями реформ за трьома блоками:

забезпечення базових елементів ринкової економіки,

створення режиму найбільшого сприяння для розвитку бізнесу та розвиток окремих галузей, структурно важливих для економіки.

Серед пріоритетних напрямів були виділені сільське господарство та земельна реформа, господарське законодавство, податкова і адміністративна реформи. У процесі визначення пріоритетів реформ було враховано два основні критерії: важливість перетворень за цими напрямами для країни і можливість їх реалізації (ступінь їх реалізованості) [13].

У Концепції було окреслено напрями пріоритетного розвитку галузей, що виробляють продукцію з більш високою доданою вартістю, що мало знизити ризик залежності від сировинних ринків. У документі підкреслювалось, що довгостроковий розвиток економіки потребує створення умов для постійного впровадження інновацій і розвитку нових інноваційних секторів. Основною метою галузевої політики було визначено створення максимально конкурентного середовища і притік в Україну передового світового досвіду ведення бізнесу та передових технологій.

Рекомендації щодо визначення пріоритетів стратегічного розвитку країни надавались науковцями, незалежними експертами, представниками міжнародних організацій, спеціально створеними аналітично-дорадчими центрами, комісіями тощо. Так, комісією «Блакитної стрічки» Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй в Україні на початку 2005 року було підготовлено стратегічний документ «Пропозиції президенту: нова хвиля реформ», у якому було зазначено, що основною метою на шляху розвитку України є утримання зростання ВВП на рівні 8% на рік протягом десятиліття, а найголовніша мета економічної політики - забезпечити поліпшення умов життя всього населення країни. Було запропоновано п'ять пріоритетних блоків необхідних реформ, тобто було визначено, що:

машина державної влади має стати ефективною за умов реального контролю з боку суспільства та верховенства права, що підвищуватиме суспільну довіру;

громадянам має бути забезпечений гідний рівень життя, що надавало б суспільству гарантовану соціальну стабільність та безпеку;

для стимулювання подальшого економічного розвитку необхідно поліпшити систему оподаткування та законодавчу базу фінансової системи;

повинна бути проведена чітка розмежувальна лінія між державою та приватними підприємствами, що забезпечить повну гарантію прав власності, відносини між підприємцями та державою мають бути чітко визначені у законодавстві та підтримані незалежною та компетентною судовою системою;

інтеграція України у світову економіку має бути забезпечена, насамперед, шляхом якнайшвидшого приєднання до СОТ.

Послання Президента України до Верховної Ради України протягом років незалежності виконували основну роль у встановленні пріоритетів соціально-економічного розвитку країни. Згідно з вітчизняним законодавством, Послання Президента України до Верховної Ради України готується щорічно. Однак, крім щорічних документів Послання Президента України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України» до Верховної Ради України, періодично проголошувались позачергові Послання Президента України, які визначали довгострокові пріоритети економічного і соціального розвитку країни та напрями реформ. У першу чергу, це стосується документів, у яких викладалось бачення новообраним Президентом України напрямів подальшого розвитку країни одразу після президентських виборів.

Так, одним із прикладів надання довгострокових орієнтирів для подальшого розроблення стратегічних документів є Послання Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки», після проголошення якого була створена робоча група для розроблення стратегії, що працювала понад два роки (наслідком роботи стала вищезгадана Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) «Шляхом європейської інтеграції») [14;с.64].

Ще одним прикладом є Послання Президента України до Українського народу у 2010 році, яким було визначено напрями здійснення реформ і зазначено, що стратегія «нової хвилі» реформ будуватиметься на таких принципах:

головним пріоритетом державної політики буде турбота про добробут кожного громадянина;

у ході реформ реалізуватимуться конкурентні переваги національної економіки;

забезпечуватиметься розширене відтворення суб'єктів господарювання та цілісність кругообігу капіталу;

для забезпечення стійкості економіки до негативних зовнішніх чинників пріоритет надаватиметься насамперед внутрішнім ресурсам;

забезпечуватиметься нова якість влади через її демонополізацію та суспільну відповідальність завдяки широкому соціальному діалогу.

Незважаючи на різні політичні погляди та різне бачення перспективи економічного і соціального розвитку країни, головні спільні стратегічні цілі простежуються в усіх розглянутих вище стратегічних документах: забезпечення економічного зростання, підвищення якості життя людей, подолання бідності; підвищення конкурентоспроможності національної економіки; європейська інтеграція. Це свідчить про те, що саме ці цілі є об'єднуючими і на їх досягнення можуть бути спрямовані злагоджені зусилля трьох складових суспільства - влади, ділових кіл та громадськості.

Для удосконалення вітчизняного стратегічного планування необхідним є:

переосмислення ролі процесів цілепокладання та управління змінами в умовах ринкової економіки та несталих демократичних традицій;

розроблення послідовної та чіткої нормативно-правової регламентації;

впровадження сучасних процедур та технологій, які застосовуються у провідних розвинених країнах.

Удосконалена система стратегічного планування дозволить визначити оптимальну модель використання обмежених ресурсів для отримання найвищого ефекту та запропонувати орієнтири, за якими влада та громадяни матимуть змогу вимірювати ефективність виконавчої діяльності [41].

Підсумовуючи, можна зробити висновок, в українському суспільстві завжди існувала потреба визначення стратегії розвитку країни. З одного боку, громадськість залучалась до загальнонаціонального обговорення питань визначення національної ідеї, необхідних реформ, системи національних пріоритетів та цінностей, з іншого боку, державні органи час від часу пропонували проекти стратегічних документів на довгострокову перспективу, які, в основному, так і залишались на рівні декларацій.

Отже, для забезпечення макроекономічної стабільності та інклюзивного економічного зростання необхідно реформувати систему стратегічного планування в напрямі органічного поєднання стратегії, прогнозу, програм соціально-економічного розвитку та державного бюджету, цілей та ресурсів. Успішне впровадження реформ в Україні певною мірою залежить від вдосконалення системи державного управління та забезпечення стійкого зв'язку між програмами, програмними заходами, бюджетом та виконавською дисципліною.

2.2 Характеристика основних показників паспорту державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку

Сучасний стан технічного регулювання відносин у сфері встановлення, застосування та виконання обов'язкових вимог до продукції, механізм перевірки дотримання таких вимог не відповідають вимогам СОТ і основним положенням законодавства Європейського Союзу. Вирішення зазначеного питання можливе за умови надання державної підтримки для вирішення питання подальшого удосконалення системи технічного регулювання та захисту прав споживачів [40].

За даними Глобального звіту про конкурентоспроможність 2012-2013 Всесвітнього економічного форуму, який відбувся в Давосі (Швейцарія), Україна посідає 38-ме місце за індексом розміру внутрішнього ринку серед 144 країн світу, проте за ефективністю - лише 117-те місце. Після тривалої економічної кризи Україна повертається до 73-го місця за індексом глобальної конкурентоспроможності серед 144 країн світу, однак, це завдяки великому розміру внутрішнього ринку [41].

Основною проблемою України є необхідність перебудови своєї інституціональної структури (132 місце серед 144 країн), а саме, вдосконалення взаємодії формальних (закріплені в законодавчих та інших нормативно-правових актах і означають обов'язковість дотримання) та неформальних інституцій (сукупність норм і правил соціально-культурного і психологічного типу). Якість інституційного середовища суттєво впливає на конкурентоспроможність і економічне зростання, вона позначається на інвестиційних рішеннях та організації виробництва. Україна могла б стати ефективнішою в майбутньому у разі забезпечення добросовісної конкуренції на ринках товарів і послуг (у 2012 році 117-те місце серед 144 країн) і продовження реформи фінансового і банківського сектора (у 2012 році 114-те місце серед 144 країн) [42].

Негативні показники функціонування внутрішнього ринку, зокрема, низька інтенсивність конкуренції на багатьох його сегментах, високі, порівняно з європейськими, ціни на товари, недостатня дієвість механізму врівноваження платоспроможного попиту та пропозиції, зменшення присутності вітчизняних товаровиробників, зменшення у структурі товарного виробництва частки товарів з високою доданою вартістю, спричиняють уповільнення темпів економічного зростання держави на середньо та довгострокову перспективи [43].

Останніми роками у структурі виробництва збільшується питома вага товарів з низьким ступенем обробки (зернові, олійні культури, залізна руда, цемент), які активно реалізуються на зовнішньому ринку.

Водночас зменшується питома вага вітчизняних товарів кінцевого споживання. Складова імпортної продукції у структурі товарної пропозиції перевищує вітчизняну за такими видами продукції, як полімерні матеріали, пластмаси та каучук, текстиль і вироби з текстилю, механічне обладнання, машини та механізми, і наближається до частки вітчизняного виробництва за продукцією хімічної галузі. Так, якщо питома вага вітчизняних готових харчових продуктів у структурі їх пропозиції на внутрішньому ринку становить 87 відсотків, то питома вага механічного обладнання, машин і механізмів - лише 32 відсотки.

Починаючи з 2004 року, на внутрішньому ринку простежується відставання темпів виробництва вітчизняної продукції кінцевого споживання порівняно з темпами зростання платоспроможності суб'єктів ринку, що спричиняє дисбаланс між попитом та пропозицією, зростання цін на певні товарні групи та в остаточному підсумку призводить до збільшення обсягів імпорту порівняно з обсягами експорту за основними товарними позиціями. У 2012 році сформувалося від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі (дані платіжного балансу) щодо машин, устаткування та транспортних засобів на суму 12,2 млрд. доларів США, продукції хімічної промисловості - 3,5 млрд., полімерних матеріалів, пластмаси та виробів з них - 3,4 млрд., текстильних матеріалів та текстильних виробів - 1,8 млрд. доларів США.

Отже, на сьогоднішній день для забезпечення розвитку внутрішнього ринку потребують розв'язання наступні основні проблеми:

зниження ефективності функціонування внутрішнього ринку та послаблення конкурентних позицій вітчизняних товаровиробників;

зменшення питомої ваги продукції вітчизняних товаровиробників у сукупній пропозиції товарів, зокрема, продукції з високою часткою доданої вартості;

скорочення частки продажу вітчизняних споживчих товарів у структурі роздрібного товарообігу та зростання інфляційних втрат населення внаслідок структурних диспропорцій.

Що стосується об'єкту даного дослідження, є стан виконання Державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку до 2012 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 № 828 [48],та окремих бюджетних програм, за якими здійснювалося фінансування заходів, передбачених Державною програмою,що зображена в (дод. А).

Стан внутрішнього ринку є узагальнюючим індикатором розвитку економіки країни, оскільки від його розмірів та ефективності функціонування, зокрема, активності ділового середовища, відкритості та інтенсивності конкуренції, орієнтованості на споживача залежить продуктивність усіх секторів економіки та забезпечення рівноваги між попитом і пропозицією. На внутрішньому ринку формується і використовується значна частина доходів домогосподарств та підприємств, задовольняється їх попит на вітчизняні та імпортовані товари і послуги, формуються ринкові чинники структурних зрушень в економіці. Обсяги, структура та ефективність внутрішнього ринку є визначальними факторами конкурентоспроможності національної економіки та забезпечення сталого економічного зростання.

Паспортом Державної програми передбачено прогнозний обсяг видатків загального фонду державного бюджету на 2012 рік в обсязі 55653 тис. грн.

Згідно із дорученням Міністерство економічного розвитку від 04.08.2011 №100/555-11 Держспоживстандарт визначено відповідальним виконавцем за підготовку інформації щодо потреб в обсягах бюджетних видатків для формування бюджетного запиту за бюджетною програмою КПКВК 1202030 на 2012 рік, яка об'єднала КПКВК 1202030 і 1202070 за якими затверджувалися видатки у 2011 році.

Відповідно до бюджетних запитів на 2012 рік, розрахований Держспоживстандартом обсяг видатків за КПКВК 1202030 становив 42637,0 тис. грн., у тому числі: на розробку методичних рекомендацій щодо запровадження сучасних систем управління якістю (захід 5 завдання 4) - 390 тис. грн., на розроблення проектів національних стандартів, гармонізованих з міжнародними, зокрема європейськими (захід 2 завдання 5) - 29300 тис. грн., на проведення аналізу міждержавних стандартів, прийнятих до 1992 року, та розроблення національних стандартів на їх заміну (захід 3 завдання 5) - 12947 тис. гривень, який було враховано Мінекономрозвитку при поданні бюджетного запиту на 2012 рік до Мінфіну.

Проте, Мінекономіки, згідно із доведеними Мінфіном граничними обсягами фінансових ресурсів, визначено розмір видатків із загального фонду державного бюджету у сумі 11530 тис. грн., у тому числі: 11400 тис. грн. - захід 2 завдання 5, 130,0 тис. грн. - захід 5 завдання 4.

Отже, сума коштів, не забезпечена доведеним граничним обсягом у 2012 році за КПКВК 1202030 становила 31107 тис. грн. (79 % від розрахованого Держспоживстандартом), у тому числі: 17900 тис. грн. - захід 2 завдання 5; 12947 тис. грн. - захід 3 завдання 5; 260 тис. грн. - захід 5 завдання 4.

Згідно із дорученням Міністерство економічного розвитку від 04.08.2011 №100/555-11 відповідальним виконавцем за підготовку інформації щодо потреб в обсягах бюджетних видатків за бюджетною програмою КПКВК 1202060 «Здійснення державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів» для формування бюджетного запиту на 2012 рік визначено Держспоживінспекцію.

Відповідно до бюджетного запиту за КПКВК 1202060 на 2012 рік, розрахована Держспоживінспекцією потреба в бюджетних коштах на виконання заходу з проведення незалежної експертизи якості зразків товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів та комплектувальних виробів (завдання 6) становила 23000 тис. грн., однак, доведений граничний обсяг визначено у сумі 6779,3 тис. грн., або 29,5 % від розрахованого обсягу.

Мінекономрозвитку на виконання інструктивного листа від 02.08.2011 № 31-04110-03-20/19382 направлено Мінфіну бюджетні запити з граничним обсягом видатків за бюджетними програмами КПКВК 1202030 - 11530 тис. грн., 1202060 - 6779,3 тис. грн.. та додаткова потреба в коштах за вказаними програмами, яка незабезпечена необхідним граничним обсягом, 31107 тис. грн. і 16220,7 тис. грн. відповідно.

Крім того, на виконання листа Мінфіну від 21.09.2011 № 31-04110-03-5/23166 Мінекономрозвитку подавалися уточнені бюджетні запити з урахуванням змін до програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету у зв'язку з проведенням реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади, зокрема, запити за КПКВК 1202030 в обсязі 11530 тис. грн. та додаткова потреба 31107 тис. грн.. були включені до КПКВК 1201220[39].

Водночас, бюджетними запитами за КПКВК 1201220, 1202060 на 2012 рік не передбачено потребу у фінансовому забезпеченні на суму 1406 тис. грн. для виконання наступних заходів Державної програми:

на підготовку та внесення змін до переліків національних стандартів, добровільне застосування яких є доказом відповідності продукції вимогам технічних регламентів, що підпадають під дію Угоди про оцінку відповідності та прийнятності технічної продукції (захід 3 завдання 4) - 19,0 тис. грн.;

на створення і забезпечення функціонування Національного інформаційного центру міжнародної інформаційної мережі ISONET (захід 1 завдання 5) - 560 тис. гривень;

на створення і забезпечення функціонування системи оперативного обміну інформацією про виявлення небезпечної та фальсифікованої продукції (захід 1 завдання 5) - 827 тис. грн.

Згідно із лімітними довідками, направленими Мінфіном листом від 06.01.2012 № 31-04130-04-20/413, додаткову потребу у видатках визначену Мінекономрозвитку за бюджетними програмами КПКВК 1201220, 1202060 на 2012 рік не було враховано. Відповідно, Законом України від 22.12.2012 № 4282 «Про Державний бюджет України на 2012 рік» не затверджено бюджетні призначення на виконання наступних заходів Державної програми [25]:

розроблення проектів національних стандартів, гармонізованих з міжнародними, зокрема європейськими (захід 2 завдання 5) - 17900 тис. гривень;

проведення аналізу міждержавних стандартів, прийнятих до 1992 року, та розроблення національних стандартів на їх заміну (захід 3 завдання 5) - 12947 тис. гривень;

розробку методичних рекомендацій щодо запровадження сучасних систем управління якістю (захід 5 завдання 4) - 260 тис. гривень;

проведення незалежної експертизи якості зразків товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів та комплектувальних виробів (завдання 6) - 16220 тис. гривень.

Крім того, негативно вплинуло на виконання заходів Державної програми у 2012 році невикористання асигнувань внаслідок затримки із затвердженням порядку використання коштів та внесенням змін до паспорта бюджетної програми КПКВК 1201220 [33].

Так, порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення впровадження в Україні стандартів, гармонізованих з міжнародними та європейськими було затверджено лише у вересні 2012 року (постановою Кабінету Міністрів від 12.09.2012 № 853 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів від 28.09.2011 № 1009, що дозволило використовувати кошти на зазначену ціль), при цьому, відповідні зміни до Паспорту бюджетної програми на 2012 рік за КПКВК 1201220 внесено у грудні 2012 року (наказ Мінекономіки та Мінфіну України від 20.12.2012 № 1465/1378), чим не дотримано п. 6 Правил № 1098.

Як наслідок, Мінекономрозвитку не використано відкриті асигнування у 2012 році за КПКВК 1201220 у сумі 11400 тис. грн., на розроблення національних стандартів, гармонізованих з міжнародними та європейськими.

Крім того, у 2012 році не використано та повернуто до бюджету 3375,1 тис. грн. (КПКВК 1202060), яке пояснюється не проведенням платежів органами Держказначейства.

З метою підвищення ефективності функціонування внутрішнього ринку, збільшення частки конкурентоспроможної вітчизняної продукції на ньому, удосконалення механізму його регулювання в умовах інтеграції до світового ринку розпорядженням Кабінету Міністрів від 17.09.2008 № 1249 було схвалено Концепцію Державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку на період до 2012 року [85].

На виконання п. 2 цієї Концепції Мінекономрозвитку разом з іншими уповноваженими центральними органами виконавчої влади розроблено Державну цільову економічну програму розвитку внутрішнього ринку до 2012 року, яку затверджено постановою Кабінетом Міністрів України від 05.08.2009 № 828 [48].

Метою цієї Програми є підвищення ефективності функціонування внутрішнього ринку, збільшення частки конкурентоспроможної вітчизняної продукції, вдосконалення механізму регулювання внутрішнього ринку в умовах інтеграції до світового ринку, а також його наповнення високоякісними та безпечними товарами (роботами, послугами).

Завдання і заходи з виконання Програми спрямовані на створення інституційного середовища для розвитку добросовісної конкуренції, покращення підприємницького клімату, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних споживчих товарів, удосконалення організаційно-економічних засад функціонування внутрішнього ринку та торгівлі [28].

З метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі виконання завдань та заходів Програми наказами Мінекономрозвитку від 19.10.2009 № 1149 та від 13.11.2012 № 1280 з числа керівників структурних підрозділів Міністерства визначено відповідальних виконавців [36].

Очікуваною ефективністю Програми є:

приведення законодавства України з питань розвитку внутрішнього ринку у відповідність із законодавством Європейського Союзу;

забезпечення доступу вітчизняної продукції на європейський ринок та ринок країн Європейської асоціації вільної торгівлі;

забезпечення стабільного функціонування товарних ринків та рівновагу попиту і пропозиції на них;

запобігання реалізації недоброякісної продукції;

зменшення обсягу виробництва та реалізації продовольчих товарів, виготовлених за технологіями, що передбачають застосування антибіотиків, гормонів росту та генетично модифікованих організмів;

збільшення частки вітчизняних споживчих товарів у роздрібному товарообороті до 73 - 75 відсотків.

Показник продукту свідчить,що за 2009 - 2012 роки виконання Державної програми із 14 завдань виконано - 6 (42,9%), виконано частково - 7 (50%), не виконано - 1 (7,1%). У тому числі із 29 заходів виконано - 10, частково виконано - 9, не виконано - 10. За інформацією Мінекономрозвитку про виконання Державної програми встановлено, що із 26 результативних показників фактично досягли планових значень - 7 (26,9%), не досягли планових значень (виконані частково) - 9 (34,6%), зі значеннями «0» - 10 (38,5%).

Дана програма є рушійною силою,яка має на меті підвищити ефективність функціонування внутрішнього ринку, збільшення частки конкурентоспроможної вітчизняної продукції, вдосконалення механізму регулювання внутрішнього ринку в умовах інтеграції до світового ринку, а також його наповнення високоякісними та безпечними товарами.

Підсумовуючи вище сказане,можна сказати, що не досягнуто очікуваної ефективності від виконання заходів, оскільки не проводились роботи по розробці національних стандартів, гармонізованих з міжнародними зокрема європейськими, практично не проводилась розробка національних стандартів, прийнятих на заміну міждержавних стандартів прийнятих до 1992 року, не створено систему оперативного взаємного сповіщення про продукцію, що становить серйозний ризик, що унеможливлює застосування декларативної моделі системи технічного регулювання.

РОЗДІЛ 3. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО АУДИТУ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТНИХ ПРОГРАМ СОЦІАЛЬНОГО ТА ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ

3.1 Огляд основних соціальних та економічних програм у зарубіжних країнах

Соціальна та економічна політика є найважливішим напрямком державного регулювання економіки, органічною частиною внутрішньої політики держави, спрямованої на забезпечення добробуту й усебічного розвитку його громадян і суспільства загалом.

Тобто благополуччя громадян будь-якої країни нерозривно пов'язане з державою. Взаємодія економіки і держави визначається історично сформованими національними системами господарювання, культурними традиціями.

У кожній країні існують свої пріоритетні напрямки, державні інститути і певні інструменти та механізми, що дозволяють реагувати на потреби соціально-економічного розвитку суспільства. У сукупності це визначає національну модель розвитку держави.

В XX столітті в економіці Німеччини спостерігається стійкий економічний підйом. В умовах загального оздоровлення інвестиційного клімату зросла готовність німецької промисловості піти на істотне збільшення витрат на дослідження й розробки. Так, у 2007 р. на наукові дослідження було виділено вже майже 39 млрд. євро, в 2008 р. -- близько 40 млрд., у цілому ж інноваційна діяльність на 2/3 фінансується сьогодні за рахунок коштів німецької промисловості. У громадськості країни сформувалося розуміння, що високий рівень інвестицій в інновації, дослідження й розробки та в систему освіти є основним чинником довгострокового економічного росту, ці інвестиції тільки в тому випадку забезпечать ефективну віддачу, якщо держава зуміє створити для них відповідні сприятливі умови. Це завдання почав вирішувати новий федеральний уряд, сформований за підсумками виборів у Бундестаг ФРН у вересні 2006 р.

У серпні 2006 р. Уряд ФРН затвердив "Стратегію високих технологій" (далі СВТ) -- фактично комплексну програму інноваційного розвитку національної економіки на найближчі роки (результати першого етапу будуть підведені наприкінці легіслатурного періоду діючого парламенту в 2010 р.). На державному рівні була сформульована й представлена суспільству амбіційна мета: на тривалу перспективу закріпити місце Німеччини в групі країн, що лідирують в області високих технологій, що, на думку німецького політичного керівництва, у сучасних світових реаліях є визначальною передумовою стійкого довгострокового економічного росту й, отже, успішної реалізації невідкладних соціальних програм [20].

У розробці програми СВТ взяли участь всі основні федеральні міністерства й відомства. При цьому її автори дотримувалися загальної міжнародної тенденції створення інтегрованих концепцій розвитку для потреб інноваційної політики: пропоновані заходи мають чітко виражений міжгалузевий і міждисциплінарний характер і спрямовані на визначення загальних концепцій, які дозволяли б погодити воєдино на державному рівні всі складові частини національної інноваційної системи -- наукові дослідження й розробки, освіту, фінансування, механізми ринкової комерціалізації інновацій, засоби законодавчого регулювання, мережні структури взаємодії держави, промисловості й громадянського суспільства.

Федеральний уряд заявив, що в рамках своєї компетенції бере відповідальність за їхнє створення, використовуючи весь набір засобів і методів державного регулювання й підтримки. Крім того, він залишає за собою важливу функцію посередника між бізнесом, наукою й громадянськими інститутами по всьому комплексу питань інноваційного розвитку.

Програма СВТ складається із двох великих, взаємозалежних між собою тематичних блоків. У першому блоці федеральний уряд виклав своє бачення найбільш важливих передумов реалізації стратегії рис.3.1.

Рис.3.1. Найбільш важливі передумови реалізації "Стратегії високих технологій"

Тому стратегія -- це не тільки набір конкретних і докладно прописаних державних заходів, програм і зобов'язань, але й цілий ряд ініціативних ідей і пропозицій, остаточне вирішення яких може бути досягнуте тільки на основі широкого суспільного діалогу всіх зацікавлених учасників.

У другому блоці федеральний уряд формулює 17 більш "прикладних" стратегій розвитку, розроблених стосовно до окремих секторів інноваційної діяльності (національна безпека, НАНО і біотехнології, медицина й т.п.).

Серйозність своїх стратегічних інноваційних намірів уряд підкріпив додатковими бюджетними асигнуваннями: видатки на дослідження й розробки на 2006--2010 рр. були збільшені з 9 до 15 млрд. євро. Цей рівень розглядається німецьким керівництвом як серйозна заявка на те, щоб досягти мети, сформульованої в "Лісабонському договорі" ЄС, тобто довести до 2011 р. частку видатків на наукові дослідження й розробки до 3 % ВВП країн-членів союзу (у Німеччині вона становить близько 2,5 %).

Великий внесок у розвиток світової економічної,соціальної політики внесла могутня держава - США.

Позитивні зрушення в США були закріплені після приходу до влади адміністрації республіканця Джорджа Буша (старшого). (1989-1993), який до цього був віце-президентом. Не дивлячись на те, що при ньому конгрес контролювався демократами, Дж. Бушу вдалося прийти до згоди між республіканцями і демократами з основних питань внутрішньої та зовнішньої політики і забезпечити ефективне здій снення свого політичного курсу. Чільне місце у президентських програмах належало питанням боротьби з наркоманією, розвитку освіти, охорони здоровґя, екологічним проблемам. Значними були зовнішньополітичні успіхи адміністрації Дж. Буша. Проте еконо мічний спад початку 90-х pp. та інші внутрішні проблеми при звели до його поразки на президентських виборах 1992 р.

У 1992 р. президентом було обрано демократа Уїльяма (Білла) Клінтона. Політичний курс нового уряду поєднував ліберальні та консервативні тенденції. У перші роки президентства Клінтон приділяв основну увагу плану «економічного відродження» США та зростанню життєвого рівня. Економічна програма будувалася на зменшенні урядових витрат, збільшенні податків для заможних людей, збереженні витрат на освіту, охорону здоровґя та інші соці альні потреби. Економіка США у другій половині 90-х pp. досягла стабілізації і розвивається до наших часів, випереджаючи темпи розвитку країн «великої сімки». Для зміцнення своїх позицій в економічному суперництві з обґєднаною Європою США створили НАФТУ -- Пів нічноатлантичну зону вільної торгівлі з Канадою і Мексикою (1995 p.). Зовнішня політика адміністрації Б. Клінтона пройшла складну еволюцію пристосування до нової міжнародної ситуації, зумовленої розпадом СРСР. Пріоритетним залишається збере ження лідерства США у світі, збереження НАТО, запровадження програми «Партнерство заради миру», миротворча діяльність на Балканах і Близькому Сході. Одночасно здійснюються односто ронні силові акції проти небажаних їм політичних режимів.

Іншим визначним кроком економічної та соціальної політики всього світу стало розвиток Російської Федерації. Одним з інструментів підвищення ефективності бюджетних витрат як складової частини ефективності діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування є перехід на програмно-цільовий принцип організації їх діяльності .

Державна програма Російської Федерації - це документ, що визначає мету, завдання, результати , основні напрямки та інструменти державної політики, спрямовані на досягнення цілей і реалізацію пріоритетів, встановлених Концепцією довгострокового соціально-економічного розвитку Російської Федерації на період до 2020р. або забезпечує реалізацію у встановлені терміни великомасштабних заходів загальнонаціонального або міжнародного значення.

Крім того, в рамках державних програм рішеннями президента Російської Федерації та Уряду Російської Федерації можуть бути передбачені й прийняті виходять за межі лімітів бюджетних зобов'язань витратні зобов'язання , в результаті чого існує можливість укладення довгострокових державних контрактів. Також стосовно об'єктів , зазначених у державних і федеральних цільових програмах , можуть укладатися державні контракти з терміном реалізації , які виходять межі 3 річного періоду .

Склад підпрограм і плановані результати реалізації підпрограм визначаються державною програмою, а бюджетні асигнування на їх досягнення затверджуються федеральним законом про федеральний бюджет .

На федеральному рівні система державних програм формується виходячи з цілей та індикаторів Концепції довгострокового соціально-економічного розвитку Російської Федерації на період до 2020 року та інших стратегічних документів , затверджених Президентом Російської Федерації і Урядом Російської Федерації . При цьому ув'язка стратегічних цілей і середньострокових завдань здійснюється прийняттям такого документа як Основні напрямки діяльності Уряду Російської Федерації , що визначають пріоритетні соціально-економічні завдання на середньострокову перспективу. Відповідальними за розробку та реалізацію державної програми на федеральному рівні є федеральні органи виконавчої влади.

На відомчому рівні інструментом стратегічного та операційного планування можуть бути перетворені у відповідності з новими завданнями доповіді про результати та основні напрямки діяльності органів виконавчої влади. Цей же інструмент доцільно використовувати і в якості звіту про результати діяльності , який повинен носити публічний характер і розміщуватися в мережі Інтернет [21].

Загальними принципами розробки та реалізації державних програм є рис. 3.2.



Рис.3.2. Принципи розробки та реалізації державних програм

Відповідно до переліку державних програм Російської Федерації розробляється 42 державні програми Російської Федерації, з них: 39 затверджені Урядом Російської Федерації і 3 знаходяться в стадії розробки. Також в даний час Федеральними органами виконавчої влади - відповідальними виконавцями державних програм розробляються плани реалізації державних програм на трирічну перспективу. Відповідно до затвердженої нормативної правовою базою щодо реалізації державних програм Російської Федерації трирічні плани повинні забезпечити зв'язок програмно-цільового планування з бюджетним процесом . Управління реалізацією трирічних планів передбачається здійснювати за допомогою проектних методів організації діяльності федеральних органів виконавчої влади, що дозволяють забезпечити координацію різних видів ресурсів при реалізації заходів, а також постійний контроль над встановленими проектом термінами ;

З метою апробації технологій формування федерального бюджету за програмно - цільовим принципом, Мінфіном Росії спільно з Міністерство економічного розвитку Росії готується аналітичне розподіл бюджетних асигнувань федерального бюджету за держпрограмами . Розподіл видатків за державними програмами проведено за принципом формування цілісної , орієнтованої на результат системи управління у відповідній сфері соціально-економічного розвитку країни , що мають взаємопов'язаний набір цілей , завдань і показників. При цьому були збережені функції і повноваження федеральних органів виконавчої влади з реалізації конкретних видаткових зобов'язань.

Отже, дослідивши економічні та соціальні програми Німеччини,США та Російської федерації, можна сказати що вони, як і більшість інших високо розвинутих країн, досягли високого економічного і соціального розвитку, завдяки наполегливим і чітко злагодженим зусиллям керівництва держави.

3.2 Особливості проведення аудиту ефективності виконання бюджетних програм в країнах Європейського Союзу

Ідеї вдосконалення державного фінансового контролю на основі оцінювання ефективності вкладення державних ресурсів набули поширення майже півстоліття тому назад, коли у США, Канаді, Великобританії, Швеції та деяких інших країнах було впроваджено відповідні дослідження.

У країнах Європейського Союзу під аудитом розуміють вид діяльності, який здійснюється з аналогічною (або дуже подібною) метою і за одними регламентами (стандартами) як приватними аудиторськими фірмами (приватними аудиторами), так і державними органами.

Наприклад, в Нідерландах обов'язковий щорічний фінансовий аудит навчальних закладів проводиться на платній основі сертифікованими приватними аудиторами. Так само у Франції фінансовий аудит суб'єктів господарювання державного сектора економіки (суб'єктів підприємництва) щороку здійснюється визнаними у всьому світі приватними аудиторськими фірмами "за гроші". Водночас низка державних органів Нідерландів та Франції від імені держави здійснюють аудит у державному секторі економіки [5;с.102].

У Литві вищий орган фінансового контролю (National Audit Office of Lithuania) здійснює фінансовий аудит та аудит ефективності.

У своїй сучасній формі аудит ефективності зародився у Швеції в середині 1960-х років на основі теорії «трьох Е», тобто на тих головних елементах, які характеризують стан управління публічними ресурсами: економія («витрачати менше»), ефективність («витрачати добре»), результативність («витрачати мудро»). Не зважаючи на базові принципи, в іноземних країнах і досі по-різному трактують поняття аудиту ефективності. Так, у деяких з них використовується термін «аудит» відповідності якості витраченим грошам, в інших - «аудит результативності». У свою чергу, вищі органи фінансового контролю Угорщини та Грузії трактують його як аудит громадянського суспільства і демократичний аудит відповідно. У свою чергу, запровадження аудиту ефективності в діяльності органів фінансового контролю зарубіжних країн зумовило внесення відповідних змін до їхніх організаційних структур.

Таким чином, у більшості з них (у Бельгії, Великобританії, Данії, Норвегії, Нідерландах, Швеції) для виконання цієї мети були створені спеціальні відділи з аудиту ефективності. Не менш важливим для розуміння сутності такого аудиту є й те, що в Канаді, країнах Європейського Союзу аудитом ефективності охоплюється лише видаткова частина державного бюджету. Доходи державного бюджету сприймаються як аксіома, що не потребує будь-яких доказів. Тому в розвинених країнах аудит ефективності проводиться лише щодо державних видатків і державної власності.

...