Облік у зарубіжних країнах

— або за вартістю активів, які були віддані в обмін отриманих.

Часто балансова й ринкова вартість довгострокових активів не співпадає, тоді компанія, що здійснила обмін, в залежності від різниці між балансовою й ринковою вартістю, відображає прибутки чи збитки від обміну. Одна компанія обмінює парк автомобілів, що їй належить, балансовою вартістю $100,000 на земельну ділянку, яка відображена в балансі іншої компанії, вартістю $120,000. Ринкова ціна парка автомобілів $120,000 (цей показник можна знайти в каталогах уживаних автомобілів).

Перша компанія має прибутки $20,000 і земельну ділянку вартістю

$120,000, а інша не одержує прибутку, але не має і збитків, бо віддаючи актив вартістю $120,000, вона одержала актив такою ж вартістю $120,000.

У разі виготовлення чи будівництва основних засобів для власних потреб до собівартості об'єкта включаються всі матеріальні витрати, заробітна плата персоналу, зайнятого на спорудженні об'єкта, накладні витрати, пов'язані з даним об'єктом основних засобів.

Балансова вартість таких споруд не повинна перевищувати їх ринкову вартість, у разі перевищення різниця відображається як збитки компанії, так як вважається, що вона не принесе економічної вигоди в майбутньому -- така вимога записана в Положенні про концепції фінансового обліку як принцип консерватизму.

Якщо затрати на будівництво власними силами менші, ніж ринкова вартість, то балансова вартість дорівнює фактичним витратам. У цьому випадку ефект буде досягнутий пізніше, шляхом зменшення витрат на амортизацію і, як наслідок, -- підвищення доходу, який принесуть основні виробничі засоби, збудовані господарським способом.

Якщо основні виробничі засоби будувались власними силами і для цього залучались кредитні кошти, то відсотки по боргових зобов'язаннях є різновидом накладних витрат і включаються у балансову вартість основних виробничих засобів. Американські фахівці вважають це найбільш правильним, і наполягають на капіталізації процентних виплат, тобто необхідності включати їх у балансову вартість, а їх суму рекомендують зменшувати разом з вартістю об'єкта в міру нарахування по ньому амортизації.

Таке правило діє і сьогодні, воно оформлене стандартом, що є складовою частиною GAAP “Загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку” в США.

Підприємству належить більша частина використовуваних ним активів. Якщо підприємство орендує будівлі, споруди, транспортні засоби чи обладнання, то вони належать орендодавцеві і не відносяться до власних засобів орендаря.

При цьому підприємство-орендар здійснюється запис: Капітальна оренда 10,000.

Зобов'язання з оренди 10,000.

Оренда основних засобів на тривалий термін, що майже дорівнює строкові служби цих засобів, називається капітальною орендою. Цікаво те, що засоби виробництва, які знаходяться в капітальній оренді строком, наприклад, 10 років, можуть бути відображені як засоби підприємства. Тобто капітальна оренда є винятком із правила про те, що засоби підприємства включають у себе засоби виробництва й права власності, які належать підприємству.

Засоби виробництва, за винятком землі, мають обмежений строк експлуатації.

Унаслідок використання основні засоби старіють, погіршуються їх технічні можливості, тобто вони фізично й морально зношуються.

Період часу, який підприємство планує використовувати об'єкт основних засобів, називається строком служби засобів, але в момент придбання основних засобів неможливо точно визначити, скільки буде експлуатуватись об'єкт, тому його доводиться планувати.

При визначенні строку корисної служби активу слід брати до уваги такі важливі фактори, як технологічні зміни, погіршення якості активу, фізичне його використання, моральне старіння і, по можливості, за строк служби приймати меншу з двох величин.

Протягом строку служби об'єкта підприємством використовується певна частка його купівельної вартості, ця частка є витратами підприємства.

Процес визначення частки собівартості об'єкта основних засобів, яка включається у витрати протягом усього запланованого строку служби об'єкта основних засобів, називається амортизацією.

Розмір амортизації окремих об'єктів основних засобів визначається такими показниками:

— фактична первісна вартість;

— визначена ліквідаційна вартість;

— визначений строк корисного використання;

— метод амортизації.

Первісна (купівельна) вартість -- сума всіх грошових витрат на придбання, доставку й монтаж основних засобів.

Ліквідаційна вартість -- це частина купівельної вартості, яку власник активу планує повернути по закінченню визначеного строку корисного використання цього активу, вона залежить не тільки від стану активу, а й від ринку збуту.

Строк корисного використання активу встановлюється кожним власником активу самостійно.

Який би метод нарахування амортизації не обрало підприємство, він повинен привести до систематичного й раціонального розподілу собівартості активу протягом усього строку корисного використання активу.

Існують різні методи амортизації, але найчастіше використовують такі:

— рівномірний (прямолінійний) (Р);

— пропорційно випускну виробленої продукції (виробничий) (ВП);

— пропорційно сумі цифр числа років експлуатації активу (кумулятивний) (СР);

— метод зменшеного залишку (подвійний) (ЗЗ).

Обраний метод амортизації може послідовно застосовуватися від одного періоду до іншого, за винятком випадків, коли зміна обставин виправдовує зміну методу амортизації. У той обліковий період, коли відбулася зміна методу, необхідно кількісно визначити наслідки й розкрити причини зміни.

Більшість західних фірм використовують простий, доступний, раціональний і стабільний рівномірний метод амортизації.

При використанні рівномірного методу щорічні витрати на амортизацію є постійною величиною.

Підприємство придбало будівлю за $60,000 і планує її використовувати протягом 30 років до повного зношення. Якщо не передбачена ліквідаційна вартість об'єкта, то для розрахунку приймаємо її за нуль.

Сума щорічної амортизації визначається так:

(5)

($60,000 - 0) : 30 років = $ 2,000.

Величина (у процентному відношенні), на яку щорічно зменшується собівартість, називається нормою амортизації.



Рівномірний метод нарахування амортизації

	Купівельна вартість	Нарахована амортизація	Накопичений знос	Залишкова вартість
Дата придбання	$60,000	--	--	$60 000
Кінець 1-го року	60,000	$2,000	$2,000	28,000
Кінець 2-го року	60,000	2,000	4,000	26,000
Кінець 3-го року	60,000	2,000	6,000	24,000
Кінець 4-го року	60,000	2,000	8,000	22,000
Кінець 30-го року	60,000	2,000	$60,000	0

Облік зносу на підставі обсягу виробленої продукції передбачає, що первісна вартість активу знецінюється з кожною випущеною одиницею продукції, тому знос нараховується безпосередньо на кожний виріб. Норма зносу на одиницю продукції визначається за формулою

Ошибка! (6)

Фірма придбала обладнання за $10,000. Ліквідаційна вартість встановлена в сумі $ 2,000.

Планується випустити за допомогою цього обладнання 20,000 одиниць продукції, тоді: ($ 10,000 - $ 2,000) : 20000 од. = $ 0.4 -- норма зносу на одиницю продукції,

— протягом 1 року було випущено -- 3,800 од.

— протягом 2 року було випущено -- 4,200 од.

— протягом 3 року було випущено -- 3,600 од.

— протягом 4 року було випущено -- 4,400 од.

— протягом 5 року було випущено -- 4,000 од.

Разом 20,000 од.

Виробничий метод нарахування амортизації

	Купівельна вартість	Нарахована амортизація	Накопичений знос	Залишкова вартість
Дата придбання	$10,000	--	--	$10,000
Кінець 1-го року	10,000	04-3800= 1,520	$1,520	8,480
Кінець 2-го року	10,000	04-4200= 1,680	3,200	6,800
Кінець 3-го року	10,000	04-3600 = 1,440	4,640	5,360
Кінець 4-го року	10,000	04-4400= 1,760	6,400	3,600
Кінець 5-го року	10,000	04-4000 = 1,600	$8,000	2,000

Слід звернути увагу на те, що сума зносу, яка визнається витратами поточного періоду, сума нарахованої амортизації та балансова вартість при застосуванні цього методу змінюються пропорційно кількості виробленої продукції.

Вважається, що цей метод теж простий, раціональний і об'єктивний, оскільки він найбільш точно відображає більшу міру зношування активу (обладнання) у процесі роботи, ніж від плину часу. Але широкого використання такий метод нарахування зносу не набув, оскільки неможливо наперед визначити точний обсяг випущеної продукції за допомогою цього обладнання.

Прискорене нарахування зносу на свою користь має такі аргументи:

— активи, на які нараховується знос, найефективніше працюють на початковому етапі, і ефективність їх застосування зменшується з року в рік;

— з року в рік зростають витрати на їх ремонт, тобто актив у наступні роки буде приносити менше доходу, ніж у перші роки;

— використання прискореного нарахування зносу зменшує суму оподатковуваного доходу корпорації.

З декількох методів прискореного нарахування амортизації найчастіше використовуються два:

— метод суми цифр числа років (СР);

— зменшуваного залишку (ЗЗ).

Метод суми років вигідно використовувати, бо він сприяє процесу оновлення довгострокових активів підприємства.

Цей метод дістав свою назву внаслідок того, що в якості знаменника кумулятивного коефіцієнта (дробу) використовується сума значення всіх років служби активу, а в якості чисельника -- кількість років, що залишились від строку корисної служби активу.

Підприємство придбало обладнання за $5,000, ліквідаційна вартість встановлена в сумі $1,000. Обчислимо необхідні складові дробів для кожного року:

Знаменник: 1 + 2 + 3 + 4 + 5 = 15.

Чисельник: 5 - 4 - 3 - 2 - 1.

Отже для визначення і визнання суми зносу витратними поточного періоду слід використати дроби: перший рік 5/15; 2 рік - 4/15; 3 рік - 3/15; 4 рік - 2/15; 5 рік - 1/15.

Кумулятивний метод нарахування амортизації

		Нарахована амортизація
Дата придбання	$5,000	--	--	$5,000
Кінець 1-го року	5,000	4,000 5/15 = 1,333	$1,333	3,667
Кінець 2-го року	5,000	4,000 4/15 = 1,067	2,400	2,600
Кінець 3-го року	5,000	4,000 3/15 = 800	3,200	1,800
Кінець 4-го року	5,000	4,000 2/15 = 533	3,733	1,267
Кінець 5-го року	5,000	4,000 2/15 = 267	$4,000	1,000

Існує також подвійний залишковий метод.

Розрахунок для застосування цього методу здійснюється двома етапами:

— спочатку обчислюється норма амортизації як для рівномірного методу, але без урахування ліквідаційної вартості;

— одержаний результат множать на 2, і він застосовується не до купівельної вартості активу, а кожного разу до залишкової, ще не амортизованої, вартості.

Особливістю застосування подвійного методу нарахування амортизації є те, що знос нараховується не на фактичні витрати по придбанню основних засобів, а на його залишкову вартість.

Залишкова вартість основних засобів показує, яка частка їх первісної вартості збережена.

Купівельна вартість обладнання $5,000, ліквідаційна вартість $1,000, але для розрахунку норми амортизації ліквідаційну вартість приймаємо за 0, строк корисного використання обладнання 5 років, отже розрахунок амортизаційних відрахувань здійснюється так: ($5,000 - 0) : 5 років = $1,000; норма амортизації дорівнює 20%, норма амортизації подвоюється, відповідно щорічно слід амортизувати 40% вартості основного засобу.

Залишковий метод нарахування амортизації

		Нарахована амортизація
Дата придбання	$5,000	--	--	$5,000
Кінець 1-го року	5,000	04 · 5000 = 2000	$2,000	3,000
Кінець 2-го року	5,000	04 · 3000 = 1200	3,200	1,800
Кінець 3-го року	5,000	04 · 1800 = 720	3,920	1,080
Кінець 4-го року	5,000	80	$4,000	1000

Цей метод використовують на практиці з метою оподаткування.

Дозвіл на використання прискореного методу нарахування зносу дає можливість здійснювати розподіл купівельної вартості довгострокових активів між обліковими періодами значно швидше.

Щорічне зменшення вартості виробничих засобів у результаті їх амортизації записується в облікових регістрах так:

Витрати на амортизацію 10,000.

Накопичений знос 10,000.

Протягом експлуатації активу виникають витрати пов'язані з його обслуговуванням, удосконаленням, ремонтом.

Витрати на ремонт і обслуговування основних засобів здійснюються для відновлення або підтримання майбутніх економічних вигід, які підприємство може очікувати від оціненого спочатку рівня продуктивності активу. У такому разі вони здебільшого визнаються як витрати тоді, коли вони понесені. Наприклад, капітальний ремонт основних засобів класифікується як витрати, оскільки в результаті його відновлюється, а не підвищується оцінений спочатку рівень продуктивності.

До прикладів витрат, що ведуть до збільшення майбутніх економічних вигід, входять: модифікація об'єкта з метою подовження його строку корисної експлуатації, включаючи збільшення його виробничої потужності; поновлення частин машин для досягнення значного поліпшення якості продукції, що випускається; впровадження нових виробничих процесів, що дають змогу значно зменшити оцінені спочатку операційні витрати.

МСБО 16 “Основні засоби” вказує, що наступні видатки, пов'язані з об'єктом основних засобів, що вже були визнані, повинні додаватися до балансової вартості цього активу, коли є імовірність, що майбутні економічні вигоди, які перевищують первісно оцінений рівень продуктивності існуючого активу, будуть надходити до підприємства. Всі інші наступні видатки повинні визнаватися як витрати періоду, коли вони були понесені. Наприклад, компанія придбала обладнання за $150,000, встановила ліквідаційну вартість у сумі $15,000 і планувала ефективно використовувати обладнання протягом 4 років. За цей час компанія провела та відобразила в обліку операції, пов'язані з обладнанням:

1. Протягом другого року експлуатації обладнання було сплачено

$12,000 за новий компонент, використання якого, як очікується, підвищить продуктивність активу на 10% за рік.

Обладнання 12,000

Грошові кошти 12,000

2. Протягом третього року за ремонт, необхідний для підтримання обладнання в робочому стані, сплачено $2,700.

Витрати на ремонт обладнання 2,700

Грошові кошти 2,700

3. Протягом четвертого року сплачено $10,200 за проведений ремонт обладнання, що, як очікується, дасть можливість збільшити строк корисного використання активу з 4 до 6 років.

Накопичений знос (обладнання) 10,200

Грошові кошти 10,200

Внаслідок зменшення суми на рахунку “Накопичений знос” збільшується залишкова вартість об'єкта на суму капітального ремонту, відповідно, амортизацію слід нараховувати на нову балансову вартість протягом нового строку корисної служби об'єкта.

До довгострокових активів крім основних засобів належать також природні ресурси, такі як вугілля, мінеральні копалини, нафта, газ. Характерні їх ознаки: повне виснаження та заміна активів тільки в результаті природного процесу.

На відміну від основних засобів природні ресурси використовуються фізично і не зберігають своїх фізичних характеристик.

Загальні принципи вимірювання первісної вартості цих “витрачальних активів” схожі з оцінкою вартості інших довгострокових активів, тобто первісна вартість природних ресурсів складається з купівельної ціни й витрат на придбання.

За період експлуатації природного ресурсу його купівельна вартість має розподілятись між обліковими періодами, в яких використання цього виду довгострокових активів сприяло отриманню доходу.

Процес списання вартості природних ресурсів в облікових періодах називається виснаженням.

Норма виснаження на одиницю ресурсу визначається шляхом ділення загальної суми купівельної вартості на встановлений загальний об'єм ресурсу у натуральних вимірниках, який планується добути.

Норма виснаження розраховується так:

Усього витрат - Ліквідаційна вартість Очікувана кількість одиниць

Для визначення суми виснаження отриманий результат множать на кількість добутих одиниць.

Якщо родовище вугілля оцінено при покупці в 330 млн. дол. і орієнтовно має 33 млн. тонн вугілля, то норма виснаження -- 10 дол. за 1 тонну.

За рік, протягом якого було добуто 70,000 тонн вугілля амортизація родовища складе = 700,000 дол.

Бухгалтерське проведення у кінці року матиме вигляд: Витрати (виснаження родовища) 7,000000.

Родовище вугілля 7,000000.

Витрати на розвідування родовища нафти та газу можуть бути успішними й безуспішними.

У разі успішного розвідування вартість родовища збільшується на суму таких витрат, тобто ці витрати капіталізуються, оскільки вони входять у вартість родовища. У період усього терміну розробки родовища вони зменшуються (виснажуються) .

Якщо ж нафта не виявлена (розвідування безуспішне), то вартість витрат може відразу списуватись на збитки.

У даний час МСБО не мають окремого стандарту щодо обліку у добувній промисловості, саме тому не забороняється використання GAAP США, де передбачено використання як методу повної вартості, так і методу успішного розвідування.

Компанії, які займаються видобутком нафти, витрати на безуспішне розвідування можуть включати до загальної вартості родовищ, що дають нафту. За таким повновартісним методом, родовища, з яких не здійснюється видобуток, відображаються як активи. На думку фахівців цей метод сприяє ефективній діяльності компанії в перші роки розробок.

При експлуатації природних ресурсів виникає необхідність будівництва споруд, використання бурового обладнання, транспортних засобів, які облічують на окремих рахунках, будівельну чи купівельну вартість основних засобів визнають витратами відповідних облікових періодів, по них нараховують знос, а не виснаження. Слід зазначити, що добуті природні ресурси, але не реалізовані, відображаються у складі товарно-матеріальних запасів. Витрати на виснаження записуються лише в тому році, коли пройшла реалізація природних ресурсів.

До нематеріальних активів належать комп'ютерне програмне забезпечення, патенти, авторські права, кінофільми, права на іпотечне обслуговування, ліцензії на риболовлю, квоти на імпорт, привілеї, ринкові дослідження, торгові марки тощо.

Нематеріальні активи слід визнавати, якщо і тільки якщо:

а) існує імовірність того, що майбутні економічні вигоди, які відносяться до активу, надходитимуть до підприємства;

б) собівартість активу можна достовірно оцінити.

Нематеріальний актив слід первісно оцінювати за собівартістю. Собівартість нематеріального активу складається з ціни його придбання (включаючи будь-які імпортні мита та податки на придбання, що не відшкодовуються), а також із будь-яких видатків на підготовку активу до використання за призначенням, які безпосередньо відносяться до нього. Будь-які торговельні знижки вираховуються при визначенні собівартості.

У деяких випадках нематеріальний актив можна придбати безкоштовно або за номінальну компенсацію шляхом державного гранта. Це відбувається, коли держава продає чи розподіляє підприємству нематеріальні активи, такі як ліцензії на роботу радіочи телестанцій, ліцензії чи квоти на імпорт або права на доступ до інших обмежених ресурсів.

Нематеріальні активи можна обмінювати на подібні чи неподібні. МСБО 38 “Нематеріальні активи” вказує на те, що внутрішньо-

генерований гудвіл не слід визнавати як актив тому, що він не становить контрольований підприємством ресурс, який можна ідентифікувати та достовірно оцінити за собівартістю.

Щоб оцінити, чи відповідає внутрішньо-генерований нематеріальний актив критеріям визнання, підприємство класифікує генерування активу на :

а) етап дослідження; б) етап розробок.

Якщо підприємство не може відокремити етап дослідження від етапу розробок внутрішнього проекту для створення нематеріального активу, воно розглядає видатки на такий проект так, ніби вони були понесені та етапі дослідження.

Прикладами досліджень є:

а) діяльність, спрямована на отримання нових знань;

б) пошук, оцінка та остаточний вибір застосування результатів дослідження чи інших знань;

в) пошук альтернативи матеріалам, приладам, продуктам, технологіям, системам чи послугам;

г) формулювання, розробка, оцінка та остаточний вибір можливих альтернатив новим чи вдосконаленим матеріалам, приладам, продуктам, технологіям, системам чи послугам.

Прикладами розробок є:

а) проектування, конструювання та випробовування прототипів та моделей перед комерційним виробництвом або використанням;

б) проектування інструментів, матриць, ливарних форм та штампів, у яких застосовано нову технологію;

в) проектування, конструювання та функціонування дослідного заводу, який за масштабом не є економічно доцільним для комерційного виробництва; г) проектування, конструювання та випробовування обраної альтерна-

тиви для нових чи вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, технологій, систем чи послуг.

Собівартість внутрішньо-генерованого нематеріального активу складається зі всіх видатків (які обґрунтовано та послідовно можна прямо віднести або розподілити) на створення, виробництво та підготовку активу до використання за призначенням.

У фінансових звітах слід розкривати сукупну суму видатків на дослідження та розробки, визнану як витрати протягом періоду.

Кожний вид нематеріальних активів відображається в обліку на окремому рахунку.

Систематичний розподіл вартості нематеріальних активів на періоди, в яких вони приносять прибутки, називають амортизацією.

Суму нематеріального активу, яка амортизується, слід розподіляти на систематичній основі протягом найкраще оціненого строку його корисної експлуатації.

Строк корисної експлуатації нематеріального активу, як правило, не перевищує двадцяти років, починаючи з дати, коли актив стає придатним для використання.

Нематеріальні активи чутливі до технічного старіння. Отже, імовірно, що строк їхньої корисної експлуатації буде коротким і завжди обмеженим.

Для нарахування амортизації нематеріальних активів використовують прямолінійний метод до того часу поки компанія не доведе необхідність застосування іншого методу.

На рахунках бухгалтерського обліку нарахування амортизації буде відображено:

Затрати на амортизацію патенту 1,000

Патенти 1,000.

Нематеріальний актив слід виключати з балансу при ліквідації або якщо від його використання та наступної ліквідації майбутньої економічної вигоди не очікується.

Федеральна податкова служба США (ФПС) регулює розрахунок оподатковуваного прибутку, оскільки розмір оподатковуваного прибутку та прибутку у фінансовій звітності не завжди відповідають один одному.

Інструкція ФПС для розрахунку оподатковуваного прибутку дозволяє використовувати метод прискореної амортизації.

Податкова реформа 1986 р. дозволяє застосовувати метод рівномірного нарахування амортизації до всіх груп довгострокових активів та метод “піврічної конвенції” до всіх груп активів, крім нерухомого майна. “Піврічна конвенція” дозволяє нараховувати половину річної суми зносу у першому й останньому роках корисного використання активу. При цьому залишкова вартість активу не враховується. Для спрощення бухгалтерського обліку вважають, що основні засоби були придбані в середині року.

У податковій декларації сума зносу, нарахованого рівномірним методом на актив, купівельна вартість якого $6,000, буде відображена таким чином:

Рік

200А ($6,000 : 3) · Ѕ = $1,000

200Б ($6,000 : 3) 2,000

200В ($6,000 : 3) 2,000

200Г ($6,000 : 3) · Ѕ = 1,000

Загальна сума зносу $6,000.

Спираючись на метод прискореної амортизації і принцип “піврічної конвенції”, інструкції ФПС США з розрахунку податку на прибуток диференціюють норму амортизації для різних груп засобів, при цьому встановлений процент амортизації може змінюватись з року в рік.

Застосування принципу “піврічної конвенції” дозволяє амортизувати засоби швидше, ніж за рівномірним методом.

Якщо при розрахунку оподатковуваного прибутку на підприємстві використовують метод прискореної амортизації, а при розрахунку бухгалтерського прибутку -- метод рівномірної амортизації, оподатковуваний прибуток у перші роки може бути меншим, ніж бухгалтерський прибуток. При такій ситуації у фірми виникають відстрочені податкові зобов'язання, що класифікуються як довгострокові.

Основні положення для запам'ятовування:

— Основні засоби відображають у балансі за вартістю придбання, до якої включаються всі витрати, яких зазнало підприємство для того, щоб ці засоби були готові до використання.

— Період часу, протягом якого підприємство планує використовувати об'єкт основних засобів, називається строком служби засобів.

— Засоби виробництва, за винятком землі, мають обмежений строк експлуатації.

— Процес визначення частки собівартості об'єкта основних засобів, яка включається у витрати протягом усього запланованого строку служби об'єкта основних засобів, називається амортизацією.

— Балансова вартість об'єкта, виготовленого власними силами, не може бути вищою його ринкової (справедливої) вартості.

— Залишкова вартість основних засобів показує, яка частка їх первісної вартості збережена.

— Різниця між купівельною та залишковою вартістю об'єкта є витратами на амортизацію.

— Для розрахунку податку на прибуток часто застосовують метод прискореної амортизації.

— Величина оподатковуваного прибутку може відрізнятися від бухгалтерського прибутку.

— Процес списання вартості природних ресурсів в облікових періодах називається виснаженням.

— Гудвіл відображається в обліку покупця як нематеріальний актив тільки в тому випадку, коли дійсно покупець витратив гроші при його придбанні.

ТЕМА 7. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ТА КАПІТАЛ

Мета завдання

Засвоїти:

— класифікацію джерел капіталу;

— відображення в обліку залученого капіталу;

— відображення в обліку власного капіталу;

— облік простих та привілейованих акцій;

— нерозподілений прибуток та дивіденди;

— сутність консолідованої фінансової звітності.

Фінансові звіти складаються підприємствами і надаються зовнішнім користувачам у багатьох країнах світу. І хоча такі фінансові звіти можуть виглядати однаково, вони відрізняються один від одного, оскільки кожна країна має свої соціальні, економічні та законодавчі особливості.

КМСБО прагне звузити ці відмінності шляхом гармонізації регулюючих положень, стандартів бухгалтерського обліку та процедур, пов'язаних із складанням і поданням фінансових звітів.

Фінансові звіти, складені з метою надання інформації, корисної для прийняття економічних рішень, відповідають загальним вимогам більшості користувачів.

Концептуальною основою складання та подання фінансових звітів визначено елементи фінансових звітів, до яких належать: активи, зобов'язання, капітал, доходи та витрати.

Активи, зобов'язання та власний капітал -- це елементи, які пов'язані з оцінкою фінансового стану. МСБО 1 “Подання фінансових звітів” вони визначаються так:

— актив -- це ресурс, контрольований підприємством у результаті минулих подій, від якого очікується надходження майбутніх економічних вигод до підприємства;

— зобов'язання -- теперішня заборгованість підприємства, яка виникає внаслідок минулих подій і погашення якої, за очікуванням, спричинить вибуття ресурсів із підприємства, котрі втілюють у собі майбутні економічні вигоди.

— власний капітал -- це залишкова частка в активах підприємства після вирахування всіх його зобов'язань.

Зобов'язання можуть виникати в результаті:

— юридичного договору, наприклад зобов'язання перед банком повернути отриманий кредит;

— добровільного рішення здійснити заходи, які підвищують рейтинг фірми, наприклад, ліквідовувати несправність продукції навіть після її гарантійного строку експлуатації.

Зобов'язання визнається у бухгалтерському балансі за умови, що його оцінка може бути достовірно визначена та відбудеться вибуття ресурсів, які втілюють у собі економічні вигоди.

Виникнення зобов'язань означає в майбутньому вибуття ресурсів, строк виконання зобов'язання важливий для правильної оцінки фінансового стану суб'єкта. За аналогією з активами зобов'язання класифікуються на поточні й довгострокові.

До поточних зобов'язань відносять: короткострокові кредити банків, поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями, короткострокові векселі видані, кредиторську заборгованість, заборгованість з оплати праці, заборгованість за податками, дивіденди до сплати, інші поточні зобов'язання.

Поточні зобов'язання відображаються в балансі за сумою погашення. Сума погашення -- недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов'язань під час звичайної діяльності підприємства.

У ході звичайної діяльності підприємства виникають борги перед кредиторами за придбані товари та отримані послуги. Для відображення

такої кредиторської заборгованості користуються терміном “Рахунки до сплати”.

Підприємство, придбавши товари в кредит на суму $2,000, за умови 2/10, n/30, відображає дану операцію у такому вигляді:

Товари 1,960.

Рахунки до сплати 1,960.

Після здійснення розрахунків у рамках періоду, протягом якого надана знижка за негайну сплату, бухгалтерський запис матиме вигляд:

Рахунки до сплати 1,960.

Грошові кошти 1,960.

У випадку, коли оплата відбулася після закінчення періоду, протягом якого надавалася знижка, бухгалтерський запис має вигляд:

Рахунки до сплати	1,960.
Знижка при придбанні	40.
Грошові кошти	2,000.

До довгострокових зобов'язань належать: довгострокові позики банків, інші довгострокові фінансові зобов'язання, відстрочені податкові зобов'язання, інші довгострокові зобов'язання.

Довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю.

Теперішня вартість -- це дисконтована сума майбутніх чистих відпливів грошових коштів, що, як очікується, будуть необхідні для погашення зобов'язань під час звичайної діяльності підприємства.

Різновидом довгострокових зобов'язань є облігації.

Облігація -- боргове зобов'язання суб'єктів і державних установ для захисту значних сум капіталу на довгостроковій основі.

Капітал, отриманий за допомогою облігацій, називається залученим капіталом.

Здійснивши емісію облігацій, компанія бере на себе два види зобов'язань:

— погасити у встановлений строк номінальні вартість облігації -- довгострокові зобов'язання;

— виплатити відсотки -- поточні зобов'язання. Відсотки, як правило, виплачуються двічі на рік, по півріччях.

Капітал, отриманий шляхом емісії акцій, називається власним капіталом.

Сума, внесена інвесторами-співвласниками, називається акціонерним капіталом. Інвестиції можуть здійснюватися з метою отримання прибутку.

Сума акціонерного капіталу та нерозподіленого прибутку є власним капіталом корпорації. Частина прибутку, розподілена між акціонерами компанії, називається дивідендами.

Існує дві категорії акціонерів: звичайні та привілейовані акціонери.

Відповідно акції, якими вони володіють, називаються звичайними (простими) та привілейованими.

Якщо випускається тільки один вид акцій, вони будуть простими, а їх сукупність називається залишковим капіталом корпорації.

Власники привілейованих акцій не мають права голосу, але мають привілеї при розподілі прибутку підприємства, при розподілі активів компанії при її ліквідації. У разі ліквідації компанії всі кредитори та власники привілейованих акцій задовольняють свої претензії на майно корпорації, і тільки потім розглядаються вимоги власників простих акцій.

Номінальна вартість акцій -- сума кожної акції, яка відображається на рахунках акцій і складає статутний капітал корпорації. Акціонерна компанія не може оголосити дивіденди, які призвели б до того, що акціонерний капітал став меншим статутного.

Корпорація “GOLLIVUD” випустила й реалізувала 10,000 звичайних акцій номінальною вартістю $10, що зареєстровано в бухгалтерських книгах.

Грошові кошти 100,000.

Прості акції 100,000.

Отже, номінал -- це та мінімальна частка капіталу, яка гарантує оплату кредиторам. Суми, отримані від продажу акцій вище їх номінальної вартості, відображаються на рахунку “Додатково оплачений капітал” і є частиною внесеного капіталу.

Складові власного капіталу

Пан Klark придбав 100 акцій компанії “GOLLIVUD” номінальною вартістю $10 за $10,000.

Журнальний запис операції має вигляд:

Грошові кошти 10,000.

Звичайні акції 1,000.

Додатково оплачений капітал 9,000.

Деякі корпорації можуть випускати акції без номіналу. Їх вартість встановлює рада директорів корпорації. Ця вартість називається встановленою вартістю. Вона, як правило, близька до суми, фактично отриманої корпорацією в результаті реалізації акцій.

При формуванні корпорації її рада директорів шляхом голосування дозволяє:

— випуск певної кількості акцій;

— продаж певної частки випущених акцій інвесторам.

Таким чином, сума акцій корпорації, дозволених до випуску, завжди більша суми реалізованих акцій.



Види власного капіталу

1	Статутний капітал	Максимальний розмір акціонерного капіталу, на який компанії дозволено випускати акції (оголошена кількість акцій)
2	Випущений капітал	Сума номінальної вартості всіх акцій, випущених для придбання акціонерами. Його розмір не може перевищувати статутного капіталу
3	Оголошений (затребуваний) капітал	При емісії акцій компанія не розраховує отримати всю суму від проданих акцій відразу. Сума затребуваного капіталу це частина від ціни випущених акцій, яку відразу може одержати корпорація
4	Внесений (оплачений) капітал	Визначається як оголошений капітал, за який отримано гроші. Існує неоплачений капітал, який буде відображатись в активі балансу, так як є дебіторською заборгованістю
5	Нереалізований капітал	Перевищення ринкової вартості інвестицій над їх первісною вартістю. Нереалізований капітал не показується у звітності
6	Законний капітал	Визначається законом. Як правило, є номінальною вартістю; “резервний запас” для кредиторів; не може бути виплачений у вигляді дивідендів

Корпорація може й сама викуповувати у акціонерів раніше випущені й продані акції, тобто формується “Портфель власних акцій”.

Акціонери не зобов'язані продавати акції компаніїї-емітенту, вони можуть продавати їх іншим інвесторам, ціна оборудки визначається умовами ринку.

Ціна, за якою продаються акції на ринку, називається ринковою ціною, і вона не обов'язково буде відповідати їх номінальній вартості. Якщо номінальна вартість акції $1, то її ринкова ціна може бути якою завгодно.

Деякі компанії крім грошей випускають акції під майно або послуги. Відповідно МСБО, в цьому випадку операції відображаються або за ринковою вартістю активу, або за ринковою вартістю акцій, залежно від того, що можна більш об'єктивно та достовірно оцінити.

Якщо при організації компанії “GOLLIVUD” Рада директорів прийняла рішення розрахуватися 100 акціями за надані підприємству послуги, то, враховуючи вартість аналогічних послуг, за які компанія сплатила $1,500, необхідно здійснити трансакцію:

Організаційні виплати 1,500

Неоплачений капітал (100?$10) 1,000

Додатково оплачений капітал 500.

Через два роки компанія обміняла 1000 акцій на ділянку землі. На дату обміну акція на ринку продавалась за $16, а ситуацію з цінами на землю визначити важко. Бухгалтерський запис матиме вигляд:

Земля (1 000 ? $16) 16,000

Неоплачений капітал (1 000 ? $10) 10,000

Додатково оплачений капітал 6,000. Серед працівників компанії акції можуть бути розповсюджені на пільгових умовах.

Адміністрація акціонерної компанії та її працівники підписали угоду (опціон) про розповсюдження акцій серед службовців на пільгових умовах, за цінами, близькими до ринкових на день продажу.

Якщо компанія 20 грудня 200Х р. преміювала вищий управлінський апарат правом придбання протягом року 50,000 простих акцій номіналом $10 за ринковою ціною на цю дату $15, то враховуючи те, що віце-президент компанії скористався правом опціону 12 травня 200Х р. і придбав 2,000 акцій при ринковій ціні на цю дату в $25, ніяка винагорода бухгалтерією не фіксується і бухгалтерський запис матиме вигляд:

Грошові кошти 30,000

Прості акції (Неоплачений капітал) 20,000

Додатково оплачений капітал 10,000.

У результаті успішної господарської діяльності компанія отримує прибуток. Рада директорів може прийняти рішення виплатити акціонерам частину прибутку у вигляді дивідендів. Виплата дивідендів призводить до зменшення капіталу.

Дивіденди -- частина прибутку, розподілена між акціонерами компанії. З виплатою дивідендів пов'язані три важливі дати:

Дата оголошення дивідендів. Дата реєстрації власників акцій. Дата виплати дивідендів.

Перша -- дата офіційного оголошення Радою директорів про намір виплатити дивіденди.

Друга -- дата визначення власників акцій, які мають право на отримання частки прибутку. Слід зазначити, що дивіденди виплачуються тільки тим акціонерам, у яких акції були на руках на момент реєстрації. Після цієї дати акція втрачає право на дивіденд, тобто, якщо акціонер продає свої акції після дати реєстрації, то право на отримання дивідендів не переходить до нового власника.

Третя -- дата фактичної виплати дивідендів акціонерам.

Операції щодо виплати дивідендів слід відобразити в обліку таким чином:

Рада директорів прийняла рішення про виплату дивідендів у сумі $60,000. Про це було оголошено 23 лютого, а 31 березня вони були виплачені акціонерам, зареєстрованим на 8 березня.

23.02.200Х.

Нерозподілений прибуток 60,000

08.03.200Х.

31.03.200Х.

Дивіденди до виплати 60,000 ніякого бухгалтерського запису немає

Дивіденди до виплати 60,000

Грошові кошти 60,000

Як правило, дивіденди виплачуються грошима, але інколи дивіденди виплачуються у вигляді акцій корпорації, які називаються акції-дивіденди. Величина акцій-дивідендів складає від 5 до 10% загальної кількості акцій, що знаходяться у власності акціонерів. Оскільки кількість додаткових акцій, отриманих кожним із акціонерів у вигляді акцій-дивідендів, пропорційна кількості акцій, що знаходяться у власності цих акціонерів, то частка загального капіталу корпорації, яка знаходиться у власності кожного акціонера, в результаті виплати акцій-дивідендів не зміниться.

Корпорація отримує певну частину капіталу завдяки нерозподіленому прибутку, крім того, вона отримує капітал у результаті:

а) випуску та реалізації своїх акцій, які є власним капіталом; б) випуску та реалізації облігацій, які є залученим капіталом.

Корпорація не зобов'язана щорічно виплачувати дивіденди по акціях та не зобов'язана повертати акціонерам їх інвестиції.

Корпорація має фіксовані зобов'язання щодо власників випущених нею облігацій:

а) виплата процентів;

б) повернення номіналу облігацій.

Емісія облігацій -- більш ризикований спосіб отримання капіталу, ніж емісія акцій. В той же час інвестори ризикують значно більше, ніж кредитори.

Розробляючи структуру свого довгострокового капіталу, корпорація повинна визначити прийнятне для себе співвідношення між залученим

капіталом, який має високий рівень ризику, та власним капіталом, який має низький рівень ризику, але більш високу вартість порівняно із залученим.

Питома вага залученого капіталу для більшості виробничих компаній США, як правило, менша за п'ятдесят відсотків.

Придбавши акції, інвестор має:

— значний або суттєвий вплив;

— контроль за операційною й фінансовою політикою іншої компанії;

— або ніякого значного впливу чи контролю не має.

Контроль -- це повноваження керувати фінансовою та операційною політикою підприємства для отримання вигоди від його діяльності.

Контроль має місце тоді, коли компанія-інвестор володіє більше ніж 50% випущених акцій з правом голосу іншої компанії.

Дочірнє підприємство -- це підприємство, що контролюється іншим підприємством (відомим як материнська, холдингова, компанія).

Материнська компанія -- підприємство, яке має одне або кілька дочірніх підприємств.

Більшість крупних корпорацій мають дочірні компанії. Оскільки консолідована фінансова звітність дає найбільш точну інформацію про господарську структуру групи корпорацій, найбільш ефективним фінансовим документом є консолідована фінансова звітність.

Консолідовані фінансові звіти -- фінансові звіти групи, подані як фінансові звіти єдиного підприємства. Таке визначення дає МСБО 27 “Консолідовані фінансові звіти та облік інвестицій у дочірні підприємства”.

Компанія заробляє прибуток при реалізації своєї продукції або послуг зовнішнім клієнтам. Корпорації, що входять у консолідовану групу, можуть продавати один одному та купувати один в одного. Результати внутрішньогосподарських трансакцій не повинні показуватись у консолідований фінансовій звітності.

Консолідовані фінансові звіти слід складати з використанням єдиної облікової політики для подібних операцій та інших подій за схожих

обставин. Якщо неможливо використовувати єдину облікову політику при складанні консолідованих фінансових звітів, цей факт слід розкривати разом із часткою статей у консолідованому фінансовому звіті, до яких застосовується різна облікова політика.

Основні положення для запам'ятовування:

— Капітал фірми класифікується на: залучений капітал та власний капітал.

— Значну частку залученого капіталу компанія отримує шляхом емісії облігацій.

— Облігації зобов'язують виплачувати процент та номінал у встановлений строк.

— Власний капітал компанія отримує шляхом емісії акцій та використання нерозподіленого прибутку.

— Номінальна вартість акцій -- сума кожної акції, яка відображається на рахунках акцій і складає статутний капітал корпорації.

— Частина прибутку, розподілена між акціонерами компанії, називається дивідендами.

— Виплата дивідендів грошовими коштами призводить до зменшення власного капіталу.

— Нерозподілений прибуток -- це різниця між чистим прибутком і сумою виплачених дивідендів.

— Материнська компанія -- підприємство, яке має одне або кілька дочірніх підприємств.

— Дочірнє підприємство -- це підприємство, що контролюється іншим підприємством (відомим як материнська, холдингова, компанія).

— Консолідовані фінансові звіти -- фінансові звіти групи, подані як фінансові звіти єдиного підприємства.

— Результати внутрішньогосподарських трансакцій не повинні показуватись у консолідованій фінансовій звітності.

— Консолідовані фінансові звіти слід складати з використанням єдиної облікової політики.

ТЕМА 8. ОБЛІК ДОХОДІВ, ВИТРАТ І ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ

Мета завдання

Засвоїти:

— принципи визнання доходу;

— чотири типи дохідних трансакцій;

— моменти визнання доходу;

— методи визнання доходу.

Відповідно до принципу визнання доходу (revenue recognition principle) він визнається тоді, коли (1) він реалізований чи може бути реалізований і (2) він зароблений.

Дохід реалізований тоді, коли товари і послуги обмінені на грошові кошти чи вимоги на кошти (дебіторська заборгованість).

Доходи можуть бути реалізовані тоді, коли активи, отримані в результаті обміну, можуть бути легко переведені у відому суму грошових коштів чи вимог на кошти.

Дохід зароблений тоді, коли підприємство в основному завершило те, що воно повинно було зробити для одержання права на вигоди, представлені доходами, тобто тоді коли процес заробітку завершений чи практично завершений.

Чотири типи дохідних трансакцій визнаються відповідно до цього принципу:

1. Дохід від продажу товарів визнається в момент продажу, під яким звичайно мається на увазі постачання покупцям.

2. Дохід від наданих послуг визнається тоді, коли послуги були надані і по них може бути виставлений рахунок.

3. Дохід від надання іншим прав на використання активів підприємства у вигляді відсотка, ренти й авторського гонорару визнається з часом чи з використанням активу.

4. Дохід від продажу активів, що не є товарно-матеріальними запасами, визнається в момент продажу.

Момент визнання доходу представлений на рисунку.

Момент визнання доходу

Попередні твердження описують концептуальну природу доходу й основу для обліку доходних трансакцій. Але на практиці існують відхилення від принципу визнання доходу (повний метод нарахування). Доходи, внаслідок розмаїтості дохідних операцій, іноді визнаються в інші моменти процесу заробітку. Наприклад, багато проблем, пов'язаних з визнанням доходу, виникають через те, що кінцеве одержання продажної ціни товару не досить гарантоване чи через те, що буває складно визначити момент, коли процес заробітку завершений. Гарним прикладом може служити продаж нерухомості. Компанія “А” визнавала дохід на повну ціну продажу тоді, коли одержувала 5% від продажної ціни чи мінімальний початковий внесок плюс дві місячні виплати. У той же час компанія “Y” відзначала, що для визнання доходу необхідно одержати тільки 3% Професійні бухгалтери безперервно розробляють критерії, що повинні виконуватися перш ніж можливо визначити відхилення від визнання доходу в момент продажу. Існує кілька загальних причин відхилення від визнання доходу в момент продажу. Одна з причин -- бажання раніш визнати прибуток у процесі заробітку, чим у момент продажу, якщо існує високий ступінь впевненості в тім, що доход зароблений. Друга причина -- бажання відкласти визнання доходу після продажу, якщо є високий ступінь непевності щодо суми доходу чи витрат, якщо продаж не являє собою основну частину завершення процесу заробітку. Однак існують значні протиріччя у посібниках з бухгалтерського обліку і внаслідок цього -- у практиці з визнання доходу.

Нижче представлено графічний опис операцій з визнання доходу.



У момент постачання (продажу)	До постачання	Після постачання	Особливі види продажів
«Основне правило»	До виробництва	Під час виробництва	При завершенні виробництва	З одержанням готівки	Після відшкодування витрат виробництва	Франшизи	Консигнація

Схема операцій з визнання доходу

До моменту доставки продукції чи товарів або надання послуг клієнтам звичайно виконуються дві умови з визнання доходу (реалізованого чи заробленого і підлягаючого реалізації). Дохід від виробничої і торгової діяльності звичайно визнається в момент продажу (point of sale) (звичайно, це означає доставку). Однак можуть виникнути проблеми, пов'язані з застосуванням цього правила на практиці. Наприклад, незалежно від того, за який розрахунок (готівковий чи в кредит) було здійснено продаж, виникає особлива проблема, пов'язана з вимогами з повернення або надання знижок. Певні компанії мають настільки високий рівень повернень (high rate of returns) -- високий коефіцієнт співвідношення повернутих товарів до обсягу продажів,-- що вони вважають за необхідне відстрочити облік продажів до закінчення терміну дії права на повернення. Наприклад, у друкарській галузі показник повернення досягає 25% для книг із твердою палітуркою і 65% для деяких періодичних видань. До інших видів компаній, що мають високий рівень повернення, відносяться торгівля швидкопсувними видами продуктів, оптові фірми чи дистриб'ютори, що доставляють ці продукти роздрібним торговцям, фірми звукозапису, а також деякі виробники іграшок і спортивних товарів. Повернення в цих галузях промисловості звичайно здійснюється на підставі обговореного контрактом права чи існуючої практики, що передбачає угоди про “гарантовані продажі” чи консигнаційні постачання товарів.

Існують три методи визнання доходів у випадку, коли продавець піддається постійним ризикам, пов'язаним із правом володіння, що виникає в результаті повернення продукції. Ці методи включають:

1) відстрочку обліку продажу до моменту закінчення терміну дії права на здійснення повернення;

2) облік продажів і скорочення обсягу реалізацій на суму оцінених майбутніх повернень;

3) облік продажів і облік повернень у момент їхнього виникнення. КМСБО додержується такої думки: якщо компанія реалізує свою продукцію, але при цьому надає покупцям право на повернення, то дохід від операцій з реалізації повинен визнаватися в момент реалізації тільки в тому випадку, якщо дотримуються всі умови, наведені нижче:

1. Ціна, що виставляється продавцем покупцю, є фіксованою чи може бути визначена на дату продажу.

2. Покупець зробив оплату продавцю чи покупець зобов'язаний зробити оплату продавцю і зобов'язання не залежить від перепродажу товару.

3. Зобов'язання покупця перед продавцем не може бути змінене у випадку крадіжки або фізичного знищення чи ушкодження товару.

4. Продавець не несе істотних зобов'язань за майбутній перепродаж товару покупцем.

5. Сума майбутніх повернень може бути визначена з розумним ступенем точності.

У більшості випадків метод визнання доходу в момент продажу (постачання) використовується через те, що він допомагає уникнути більшості невизначеностей, властивих процесу одержання доходів, і ціна обміну завжди відома. При певних обставинах, однак, доход визнається до моменту завершення і постачання. Найбільш придатний приклад -- облік довгострокового будівельного контракту, коли застосовується метод відсотка виконаних робіт.

Довгострокові контракти, такі, як контракти на будівництво об'єктів, розвиток військового і комерційного літакобудування, виробництво військових систем і технічного забезпечення, використовуваного при дослідженні космосу, часто передбачають, що продавець (будівельник/конструктор) може виставляти рахунки замовнику через визначені інтервали в міру завершення певних етапів проекту. Якщо проект складається з окремих одиниць, наприклад, групи будівель чи відрізків дороги, то передача права власності і виставляння рахунків можуть провадитися по завершенні певних етапів, обговорених контрактом, завершенні будівництва кожного будинку чи кожних 10 км дороги. Подібні контракти передбачають постачання частинами, а реалізація відображається в обліку в міру “постачання” частин.

Визнано два абсолютно різні методи обліку довгострокових будівельних контрактів.

1. Метод відсотка виконаних робіт (percentage-of-completion method). Доходи і валовий прибуток визнаються в кожному періоді в міру просування будівництва, тобто на підставі процентного співвідношення виконаних робіт. Витрати на будівництво плюс валовий прибуток, отриманий на дійсну дату, збираються на рахунку товарно-матеріальних запасів (Незавершене будівництво), а рахунки, що виставляються, збираються на контр-рахунку ТМЗ (Рахунки з незавершеного будівництва). Даний метод дозволений МСБО.

2. Метод завершеного контракту (completed-contract method). Доходи і валовий прибуток визнаються тільки за виконання контракту. Витрати на будівництво збираються на рахунку товарно-матеріальних запасів (Незавершене будівництво), а виставлені рахунки збираються на контррахунку ТМЗ (Рахунки з незавершеного будівництва). Даний метод не дозволений МСБО.

Метод завершеного контракту може застосовуватися тільки, якщо 1) компанія укладала раніше короткострокові контракти, 2) не виконуються умови, необхідні для застосування методу відсотка виконаних робіт,

3) існують властиві контракту ризики, що не входять у звичайні, періодично повторювані, ділові ризики.

Метод відсотка виконаних робіт визнає доходи, витрати і валовий прибуток у міру того, як довгостроковий контракт наближається до свого завершення. Відстрочка визнання цих статей до повного виконання контракту розглядається як перекручування зусиль (витрат) і виконання (доходів) у проміжних звітних періодах. Щоб застосовувати метод відсотка виконаних робіт, необхідно мати визначені підстави або стандарт для визначення відсотка виконання на визначену проміжну дату.

Основною перевагою методу завершеного контракту є те, що відбиваний у звіті дохід ґрунтується на кінцевих результатах, а не на розрахунках невиконаних робіт. Його основний недолік -- він не відбиває поточне виконання контракту, якщо термін дії контракту становить більше одного звітного періоду. Хоча операції можуть бути зовсім однаковими протягом усього терміну виконання контракту, дохід відбивається у звіті тільки по завершенні контракту, що спричиняє перекручування відбиваного доходу.

...