Організація бухгалтерського обліку готової продукції

Зсер.=Зпсер.+?Зпп/Кп+Кпп (2.1)

де Зп - залишок запасу на початок звітного періоду;

Зпп - вартість запасу одержаного в поточному періоді;

Кп - кількість запасу на початок звітного періоду;

К пп - кількість запасу одержаного за звітний період.

Оперативний метод середньої вартості полягає в тому, що собівартість реалізації продукції обчислюємо на дату господарської операції шляхом ділення середньозваженої собівартості продукції на сумарну кількість продукції. Він надає об'єктивне уявлення про вартість готової продукції на складі і в момент її продажу, практично не дозволяє здійснювати маніпуляції з цифрами. Облік по партіях не ведеться.

Під способом обліку продукції розуміємо: специфічний механізм розрахунку оцінки. В залежності від методів оцінки готової продукції, облік можна умовно поділити на дві групи: точний облік і наближений. В умовах точної системи обліку, підтримується безперервний облік, шляхом детальних записів про оприбуткування і рух вартості продукції. В результаті чого, на протязі всього звітного періоду відома наявність готової продукції на складі. В основу наближеної системи обліку покладено сальдовий метод розрахунку готової продукції на кінець звітного періоду, тобто:

Ср = Пп + Ппт - Пк (2.2)

де, Ср - собівартість реалізації готової продукції;

Пп - вартість готової продукції на початок періоду;

Ппт - вартість оприбуткованої продукції за поточний період;

Пк - вартість готової продукції на кінець періоду.

Собівартість реалізованої готової продукції на кінець періоду не може бути визначена до тих пір, поки не буде завершено інвентаризацію.

Міжнародними стандартами передбачено наближений метод обліку готової продукції, обґрунтований на оцінках ЛІФО,ФІФО [7с.258] Метод ФІФО передбачений національними стандартами бухгалтерського обліку відрізняється він методу ФІФО за міжнародними стандартами, тому нами віднесено до точного способу обліку.

Голов С.Ф. методи оцінки ФІФО і ЛІФО називає періодичними і постійними системами обліку запасів. “При системі постійного обліку запасів їх надходження та видаток відображають протягом звітного періоду на відповідних рахунках запасів” [7 с. 255]. Ми вважаємо, що методи оцінки не можна називати системою обліку, бо вони є лише інструментом розрахунку вартості запасів в підсистемах бухгалтерського фінансового і управлінського обліку.

Для визначення місця і ролі готової продукції в системі бухгалтерського обліку необхідно визначитися з поняттям системи. Система обліку не обмежується рамками простого фіксування господарських операцій, які відображають рух запасів на відповідних рахунках, її необхідно розглядати «...як систему, яка характеризується наявністю зв'язків» [8 с.144]. Вітчизняні вчені - економісти описують систему бухгалтерського обліку віддаючи перевагу її ознакам, а не сутності: «Система бухгалтерського обліку є складною внаслідок ієрархії внутрішньої будови і розвитку взаємозв'язків між елементами» [9 с. 35]. Взагалі, будь-яка система являє собою сукупність взаємозалежних принципів, які є основою певного вчення. Система бухгалтерського обліку ґрунтується на принципі подвійного запису на бухгалтерських рахунках. Складається з підсистем бухгалтерського обліку, методів обліку затрат виробництва, принципів відображення затрат у фінансовій звітності. Тобто, поняття системи бухгалтерського обліку охоплює сукупність способів, методів, прийомів облікового процесу господарських операцій.

Система бухгалтерського обліку, на нашу думку, повинна складатися з елементів, які взаємодіють між собою, залежать одне від одного і формують єдине ціле. З випаданням одного елементу, втрачає сутність вся система. Такими елементами облікової системи виступають підсистеми: бухгалтерський фінансовий і управлінський облік, внутрішній аудит.

Кожна підсистема маючи властиві лише їй принципи і методи обліку затрат, створює інформаційну базу, необхідну для організації фінансового і управлінського обліку, тим самим задовольняючи кінцеву мету - ефективне функціонування підприємства. На рівні дослідження підсистем, організація - це спосіб поєднання облікових підсистем: фінансового і управлінського бухгалтерського обліку. Спосіб поєднання цих підсистем залежить від використаного методу обліку затрат, що є інструментом організації фінансового і управлінського обліку.

Групування затрат, за статтями затрат основної операційної діяльності, що здійснюється за допомогою організаційних інструментів, у відповідності П(С)БО 16 створюють фінансову облікову підсистему. Групування затрат по елементах витрат за об'єктами обліку основної діяльності, збуту та адміністративної діяльності утворюють управлінську облікову підсистему. В межах цієї облікової підсистеми реалізуються можливості оптимального і ефективного управління затратами. Облікова система, що поєднує принципи і вимоги двох підсистем набуває ознак інтеграційної облікової системи.

Так, наприклад, коли в обох підсистемах застосовуємо спільний метод обліку затрат викладений в стандарті 16 “Витрати”, то спостерігається тісний зв'язок між підсистемами, що приводить до перетворення однієї підсистеми на іншу. Зокрема, підсистема фінансового обліку замінює підсистему управлінського обліку. В цьому випадку підсистема управлінського обліку втрачає свої функції. Підсистема фінансового обліку, по відношенню до управлінського, має універсальний характер. Застосування спільних методів обліку затрат можливо в окремих випадках, а саме, при позамовному методі обліку затрат, коли існування управлінської підсистеми і прийняття управлінських рішень для нас не мають вагомого значення. У всіх інших випадках, використання методів обліку затрат призведе до рівноправного існування цих двох підсистем.

Методи обліку затрат, являючись організаційним інструментом, об'єднуючим облікові підсистеми, виступають вартісним механізмом, який формує вартісну оцінку готової продукції. В різних підсистемах вартісна оцінка готової продукції проявляється показниками, властивими лише одній з облікових підсистем: в підсистемі управлінського обліку розраховують фактичну виробничу собівартість готової продукції; в підсистемі фінансового обліку розраховують показник собівартості реалізації готової продукції. Механізм формування вартісної оцінки в цих облікових підсистемах різний. Вартісна оцінка в даному випадку виступає організаційним аспектом облікових підсистем, а саме: 1) в фінансовому обліку механізм формування вартісної оцінки ґрунтується на методі описаному в національному стандарті 16 «Витрати» [2]; 2) в управлінському обліку механізм формування вартісної оцінки регулюється методичними рекомендаціями формування собівартості продукції [10,11]

Вартісна оцінка - загальна ознака готової продукції в бухгалтерському обліку і залежить від її класифікації за формою та існує в грошовому вигляді. Формування вартісної оцінки готової продукції, яка проявляється у вигляді запасу, в облікових підсистемах відбувається під впливом методів обліку затрат. У випадку, коли готова продукція виступає послугою - вартісна оцінка формується за справедливою вартістю дебіторської заборгованості [12] Саме заради вартісної оцінки готової продукції обирається та чи інша облікова політика на підприємстві, тому що отриманий результат надає можливість аналізувати ефективність виробничого процесу і вчасно приймати відповідні рішення. Вартісна оцінка готової продукції слугує організаційною основою в облікових підсистемах.

Отже, з вищевикладеного матеріалу можна зробити висновки що, готова продукція - об'єкт облікової системи, що поєднує організаційні інструменти обліку виробництва і продажу продукції, слугує засобом для досягнення основної мети функціонування підприємства.

Вартісна оцінка готової продукції є організаційною основою в облікових підсистемах і проявляється різними показниками. В підсистемі фінансового обліку застосовується показник собівартості реалізації продукції. Для розрахунку цього показника використовуємо метод обліку затрат передбачений національним стандартом бухгалтерського обліку 16 «Витрати». Для підсистеми бухгалтерського управлінського обліку застосовується показник фактичної виробничої собівартості продукції, що обумовлюється прийомами калькулювання, які залежать від прийнятого методу обліку затрат. Для розрахунку цього показника застосовуються методи обліку затрат запропоновані в методологічних рекомендаціях з формування собівартості продукції в різних видах діяльності. Визначення місця готової продукції в обліковій системі, дозволяє чітко визначити її роль у побудові облікового процесу для кожної підсистеми.



РОЗДІЛ 3. Економічний аналіз операцій з готової продукції на підприємстві «Леся»

3.1 Інформаційне та організаційне забезпечення економічного аналізу готової продукції на ПрАТ «Леся»

Основними поняттями, що характеризують кінцевий результат виробництва на підприємстві, є готова продукція, товари (роботи, послуги), відвантажена та реалізована продукція. За діючими положеннями, готовою продукцією вважається продукція, яка пройшла всі стадії оброблення, приймання, укомплектовування за умовами договорів із замовниками та відповідає технічним вимогам і стандартам. Номенклатура готової продукції визначає показники обсягу діяльності підприємства, тому треба забезпечити точний облік готової, відвантаженої та реалізованої продукції. На підприємствах готова продукція обліковується в місцях її зберігання. У бухгалтерському обліку виокремлюють також товари закуплені (вироби й продукти інших підприємств для наступного продажу без оброблення та перероблення на даному підприємстві) та товари відвантажені (вироби та продукти, видані зі складу, які знаходяться в дорозі або на відповідальному зберіганні в одержувача, за договором або іншою угодою право власності на них не переходить до одержувача в момент відвантаження.

У процесі розв'язання задач обліку відвантаженої (відпущеної) продукції відбувається формування даних у натуральному та вартісному вираженні про відвантаження продукції в розрізі покупців, асортименту, договорів; про виконання робіт і послуг; про залишки товарів, а також даних для зведеного обліку та складання звітності та прийняття управлінських рішень. Продукція підприємства вважається реалізованою тільки після надходження грошей на рахунок у банк. Узагальнення інформації про рух та наявність готової продукції підприємства відбувається на рахунку 26 «Готова продукція». Цей рахунок кореспондує з іншими рахунками так:

Рахунок 26 «Готова продукція»
за дебетом із кредитом рахунків	за кредитом із дебетом рахунків
23 «Виробництво»	20 «Виробничі запаси»
25 «Напівфабрикати» 37 «Розрахунки з різними дебіторами»	22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети»
42 «Додатковий капітал»	23 «Виробництво»
71 «Інший операційний дохід»	37 «Розрахунки з різними дебіторами»
	79 «Фінансові результати»
	80 «Матеріальні витрати»
	84 «Інші операційні витрати»
	85 «Інші затрати»
	90 «Собівартість реалізації»
	92 «Адміністративні витрати»
	93 «Витрати на збут»
	94 «Інші витрати операційної діяльності»

Облік руху товарно-матеріальних цінностей, що надійшли на підприємство з метою продажу, відображається на рахунку 28 «Товари». Особливості застосування цього рахунку в обліку залежать від виду діяльності конкретних підприємств.

Цей рахунок на промислових та інших виробничих підприємствах використовується для обліку будь-яких виробів, матеріалів, продуктів, спеціально придбаних для продажу, або тоді, коли вартість матеріальних цінностей, придбаних для комплектування на промислових підприємствах, не входить до собівартості готової продукції, що виробляється на цьому підприємстві, а підлягає відшкодуванню покупцями окремо.

Рахунок 28 «Товари» має такі субрахунки (табл. 3.1)



Таблиця 3.1

Структура рахунка 28 «Товари»

Номер рахунка	Назва рахунка	Код субрахунка	Назва субрахунка
28	Товари
		281	Товари на складі
		282	Товари в торгівлі
		283	Товари на комісії
		284	Тара під товарами
		285	Торгова націнка

Рахунок 28 «Товари» кореспондує:

Рахунок 28 «Товари»
за дебетом із кредитом рахунків	за кредитом із дебетом рахунків
15 «Капітальні інвестиції»	15 «Капітальні інвестиції»
20 «Виробничі запаси»	20 «Виробничі запаси»
27 «Продукція с.г. виробництва»	23 «Виробництво»
28 «Товари»	28 «Товари»
37 «Розрахунки з різними дебіторами»	37 «Розрахунки з різними дебіторами»
41 «Пайовий капітал»	42 «Додатковий капітал»
42 «Додатковий капітал»	80 «Матеріальні витрати»
46 «Неоплачений капітал»	84 «Інші операційні витрати»
63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»	85 «Інші затрати» 90 «Собівартість реалізації»
64 «Розрахунки за податками й платежами»	92 «Адміністративні витрати 93 «Витрати на збут»
68 «Розрахунки за іншими операціями»	94 «Інші витрати операційної діяльності»
71 «Інший операційний дохід»	99 «Надзвичайні витрати»
73 «Інші фінансові доходи»
74 «Інші доходи»

Задачі обліку готової продукції та її реалізації інформаційно пов'язані з задачами суміжних ділянок обліку, а також із задачами управлінської інформаційної системи підприємства в цілому.

Для розв'язання задач з обліку готової продукції використовується інформація про: відпуск на сторону покупних напівфабрикатів, товарів і матеріальних цінностей (облік виробничих запасів); фактичну собівартість товарної продукції (облік витрат на виробництво); оплачені банком розрахункові документи та про витрати на збут (облік фінансово-розрахункових операцій); нормативну, планову інформацію, дані про постачання за договорами (управлінська інформаційна система підприємства); реалізацію основних засобів (облік основних засобів та нематеріальних активів).

Результати оброблення даних з обліку готової продукції використовуються в:

обліку витрат на виробництво (інформація про випуск готової продукції за номенклатурними номерами в натуральному виразі);

зведеному обліку та складанні звітності (інформація про фактичну собівартість реалізованої продукції, про податок на додану вартість, про виторг від реалізації, про результати реалізації);

управлінській інформаційній системі підприємства (інформація про наявність, відвантаження й реалізацію готової продукції).

Організація та методологія обліку готової продукції та її реалізації регламентується відповідними нормативними документами, чинними в Україні: Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність»; План рахунків бухгалтерського обліку підприємств, організацій та установ; Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс»; Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати»; Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси»; Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Затрати»; Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку; Положення про порядок реалізації і ведення бухгалтерського обліку операцій, пов'язаних із продажем товарів; Порядок ведення Книги придбання товарів (робіт, послуг); Порядок ведення Книги продажу товарів (робіт, послуг); інші нормативні документи.

Організація автоматизованого обліку готової продукції та її реалізації

Основні завдання автоматизованого обліку готової продукції та її реалізації: документування операцій з обліку готової продукції; ведення інформаційної бази про надходження готової продукції з виробництва; визначення стану запасів готової продукції; перевірка виконання планів із відвантаження й реалізації продукції; визначення фінансових результатів від реалізації продукції, робіт і послуг.

Задачі обліку товарів забезпечують автоматизований підрахунок товарів на складах, у місцях їх продажу, реалізації товарів покупцям. А нагромаджені в системі дані уможливлюють аналіз показників з обліку готової продукції, її відвантаження та реалізації в розрізі аналітичної інформації, що дуже важливо для вирішення задач управлінського обліку та прийняття управлінських рішень.

Автоматизація задач із реалізації продукції одночасно забезпечує і контроль надходження від покупців платежів за відвантажену їм продукцію; облік реалізації в потрібних цінах; визначення податку на додану вартість для віднесення в бюджет; розподіл позавиробничих витрат, пов'язаних зі збутом продукції; формування бухгалтерських записів реалізації продукції. У ній зацікавлені також відділ маркетингу та керівництво підприємства.

На практиці вони вирішуються шляхом застосування різних варіантів побудови та функціонування інформаційної системи обліку готової продукції та її реалізації. Особливості цієї ІС залежать від виду діяльності та розміру підприємства, його організаційної структури, документообігу, використання мережного оброблення даних тощо. У вирішенні задач обліку готової продукції та її реалізації беруть основні учасники інформаційного обміну, які можуть автоматизувати оброблення своїх даних автономними програмними продуктами (самостійними модулями).

Зустрічається використання таких програмних рішень, що забезпечують облік готової продукції, її відвантаження й реалізацію у відділі маркетингу (комерційному відділі) та в бухгалтерії. Програмний модуль відділу маркетингу забезпечує облік надходження на склад і відвантаження зі складу готової продукції та дає можливість отримати інформацію про її наявність на складі, про виконання договорів, про виписані рахунки-фактури. Він виконує такі функції, як організація та ведення картотеки складського обліку, відвантаження готової продукції, рекламацій, виконання договорів, а також друк реєстрів та сервіс.

В умовах функціонування корпоративних інформаційних систем для обліку готової продукції, її відвантаження й реалізації можуть пропонуватися різні рівні програмних рішень, що забезпечують розв'язання цих задач у регламентному режимі та режимі запиту, отримання результатної інформації відповідно в повному обсязі у вигляді машинограм чи у вигляді її окремих фрагментів на дисплеї або машинограмі.

Автоматизація складського обліку забезпечує отримання: даних аналітичного обліку залишків готової продукції та її надхоження на склад у натуральному й вартісному виразі; даних про випуск готової продукції для прийняття управлінських рішень; даних про фактичну собівартість іншого приходу та витрат готової продукції.

На складі головне меню програми може передбачати такі функції (рис. 3.1):



Рис. 3.2. Програмний модуль з обліку готової продукції на складі

Початком роботи з системою є формування нормативно-довідкової інформації у вигляді довідників: номенклатура-цінник готової продукції; зовнішніх організацій; текстових постійних; договорів на постачання готової продукції; користувачів; торгових націнок. Під час вибору конкретного довідника система показує його структуру.

Формування в системі номенклатури продукції та її кількості здійснюється через «Картку обліку готової продукції», куди бухгалтер спочатку пореквізитно вводить залишки по кожному номенклатурному номеру на дату внесення, а потім через автоматизоване створення відповідних первинних документів у картці відображається надходження готової продукції на склад або її відвантаження з визначенням залишку по кожному номенклатурному номеру. Автоматизоване формування первинних документів у разі потреби може передбачати їх друкування.

Відвантаження готової продукції зі складу супроводжується формуванням і випискою рахунку-накладної на відпуск готової продукції, який разом із відповідною нормативно-довідковою інформацією є основою для складання та друкування платіжної вимоги-доручення. Рахунки-накладні автоматично заносяться у Книгу реєстрації рахунків-накладних, у якій вказується, коли було відвантажено продукцію та зроблено оплату.

Функція «Ведення інформаційної бази» передбачає копіювання інформації для архівного збереження, відновлення, перезапису в інші модулі бухгалтерського обліку.

Функція «Вихідна інформація» передбачає формування Відомості руху готової продукції на складі в номенклатурному розрізі; Відомості аналітичного обліку; Відомості аналізу відвантаження готової продукції.

Інформаційна база цієї ділянки обліку передбачає використання такої основної нормативно-довідкової інформації:

довідник номенклатура-цінник готової продукції (група готової продукції, номенклатурний номер, марка, найменування готової продукції, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру в національній грошовій одиниці і в іноземних валютах, синтетичний рахунок); довідник зовнішніх організацій (код зовнішньої організації, найменування організації, адреса й банківські реквізити організації); довідник текстових постійних (текст, код постійних даних); довідник договорів постачання готової продукції (код фонду утримувача, код покупця, номенклатурний номер, найменування, план постачань продукції по місяцях (кількість), сума планових платежів, передбачених договором); довідник користувачів (код користувача, найменування підприємства, адреса та банківські реквізити підприємства); довідник торгових націнок (код готової продукції, відсоток чи сума націнок); довідник плану випуску продукції (структурний підрозділ, здавач готової продукції, номенклатурний номер, план випуску продукції по місяцях (кількість), плановий відсоток рентабельності);

довідник рахунків бухгалтерського обліку (код підприємства, рахунок, субрахунок, код аналітичного обліку, його найменування);

довідник статей обліку (код статті, її найменування). Виконання облікових робіт починається з формування НДІ та заповнення вхідної інформації, представленої такими документами:

рахунок-накладна; платіжна вимога-доручення;

картка обліку готової продукції;

квитанція про відвантаження готової продукції;

книга реєстрації рахунків-накладних.

У результаті оброблення даних отримують таку вихідну інформацію:

відомість руху готової продукції на складі в номенклатурному розрізі;

відомість аналітичного обліку;

відомість аналізу відвантаження готової продукції;

відомість відвантаження, відпуску й реалізації готової продукції;

відомість визначення результатів від реалізації готової продукції. моделі рентабельності продукції.

В умовах конкурентної боротьби для підприємства особливий інтерес має процес моделювання різних сторін господарської діяльності. За наявною інформацією в базі даних та базі моделей можна проаналізувати фактичну та планову рентабельність продукції; змоделювати рентабельність продукції на майбутні періоди; внести конкретні пропозиції щодо організації виробництва готової продукції чи про припинення випуску нерентабельних її видів. Використовуючи інформацію бази знань, бухгалтер (керівник підприємства) отримує підказку про потрібне оптимальне управлінське рішення, яке дасть можливість у найкоротший термін переорієнтувати виробництво на випуск нової продукції).

3.2 Методика економічного аналізу готової продукції

Економічний аналіз - як наука є система знань, пов'язана з дослідженням взаємозалежності економічних явищ, виявленням позитивних і негативних факторів та вимірюванням ступеня їхнього впливу, резервів, втрачених вигод, вивченням тенденцій і закономірностей у діяльності організацій.

Під предметом економічного аналізу розуміються господарські процеси комерційних організацій, їх соціально-економічна ефективність яких і кінцеві економічні та фінансові результати діяльності, складаються під впливом об'єктивних і піддається.

Виробнича програма є наслідком узгодження наступних цілей фірми:

- отримання прибутку;

- облік реальних фінансових та інших ресурсних можливостей;

- повне задоволення потреб ринку збуту;

- максимальне зниження виробничих витрат, оптимальне використання виробничої потужності організації.

Початкове значення слова підприємство: «Задумане, розпочате будь-ким справа» - таке визначення дано в тлумачному словнику Ожегова С. Три чинники виробництва (Праця, Земля, Капітал), принаймні, потрібні у тому, щоб підприємство працювало нормально, і отримувало у свій прибуток. І тут кажуть: «підприємство тримається на плаву». Для одержання прибутку необхідно розробити виробничу програму, де треба врахувати строки й обсяги постачань своєї продукції ринок та рівномірне завантаження виробничих потужностей. Відповідно виходячи з виробничої програми мають бути сформовані всі розділи комплексного плану підприємства.

Темпи зростання кількості обсягу виробництва товарів, підвищення його якості безпосередньо впливають на величину витрат, прибуток і рентабельність. Аналіз випуску товарів включає оцінку виконання плану і динаміки виробництва та продажів, визначення впливу різних гілок чинників зміну величини цих показників, виявлення внутрішньогосподарських резервів збільшення виробництва та продажів, розробку заходів щодо виявлення резервів та його освоєння. Важливу роль у цьому відіграє виконання контрактів про поставки товарів, оскільки це гарантує збут продукції і на своєчасну оплату.

Підвищення якості забезпечує стійкі позиції над ринком. Високий рівень якості товарів сприяє підвищенню попиту, збільшення прибутку як з допомогою обсягу продажу, але й рахунок високі ціни. Нині підприємства самостійно планують власну діяльність і визначають перспективи розвитку з попиту вироблену продукцію, роботи й послуги. Важливими показниками підприємств є якість продукції, підвищення якості забезпечує стійкі позиції над ринком. Високий рівень якості товарів сприяє підвищенню попиту, збільшення прибутку як з допомогою обсягу продажу.

Одним із основних показників, що характеризують діяльність підприємств, є загальний обсяг реалізації товарної продукції.

Важливими завданнями обліку готової продукції та її реалізації є: вчасне і правильне відображення наявності й руху готової продукції; контроль за її зберіганням та дотриманням встановлених норм запасів на складах; вчасне оформлення документів на відвантаження продукції; контроль за платежами покупців за відправлену продукцію; контроль за дотриманням кошторису витрат і фінансовими результатами. Готовою вважається виготовлена на підприємстві та призначена для продажу продукція, що пройшла випробування, приймання, укомплектування згідно з умовами договорів із замовниками й відповідає технічним вимогам та стандартам. Одиницею бухгалтерського обліку готової продукції є її найменування або однорідна група (вид).

Готова продукція -- це матеріальний результат виробничої діяльності підприємства, коли запаси набувають нової якості. Крім випуску речової продукції (машини, одяг тощо), підприємство може виконувати роботи для інших підприємств або надавати послуги (ремонтні роботи, перевезення вантажів замовників своїм автотранспортом тощо). На відміну від тієї, яка в обліку зазначається як «готова продукція», цей вид продукції називають «виконані роботи і послуги». Отже, продукція підприємства складається з готової продукції та виконаних робіт і послуг.

Готова продукція на підприємстві проходить такі операції:

а)випуск продукції з виробництва і здавання на склад;

б)зберігання продукції на складах підприємства;

в)відпуск продукції покупцям з одного місця або відвантаження покупцям із кількох місць;

г)відпуск продукції для внутрішніх потреб основних цехів;

д)реалізація продукції.

Готова продукція оформлюється здавальною накладною і передається на склад. На невеликих підприємствах готова продукція безпосередньо з виробництва, минаючи склад, відвантажується покупцям. Виконані роботи і послуги оформлюються актом здавання-приймання.

Готова продукція обліковується в кількісному виразі за її видами на картках або в книгах складського обліку. В картці або книзі вказується назва продукції, її номенклатурний номер, одиниці виміру, розмір, ціна за одиницю, марка. Облік готової продукції на складі здійснюється у міру її надходження на склад або відпуску зі складу. В книгах складського обліку або картках робляться записи про надходження та відпуск готової продукції і щоденно підраховуються її залишки.

На підставі здавальних накладних, що виписуються у двох примірниках, складається відомість випуску готової продукції. Здавальні накладні складаються рахівниками цеху-відправника, підписуються представниками цеху та відділу технічного контролю і разом з продукцією відправляються на склад. У накладних мають бути відображені такі реквізити: порядковий номер, час і місце здійснення операції, прізвище представника, який здає продукцію, прізвище представника, який одержує продукцію, прізвище контролера ВТК, одиниці виміру, шифр групи виробів, ціна, кількість зданих виробів. Один примірник накладної з підписом особи, яка прийняла продукцію, повертається ви­робникові.

Готова продукція відображається в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. Первісною вартістю готової продукції є собівартість виробництва, що визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Собівартість виготовленої продукції складається з таких фактичних витрат:

- на придбання запасів для виготовлення продукції;

- сума, що сплачується за інформаційні, посередницькі та інші подібні послуги у зв'язку з пошуком і придбанням запасів;

- сума ввізного мита;

- непрямі податки у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

- на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їхнього використання, включаючи витрати зі страхування та відсотки за комерційний кредит постачальників;

- прямі матеріальні витрати;

- на оплату праці;

- на доопрацювання і підвищення якісно-технічних характеристик готової продукції;

- інші витрати, безпосередньо пов'язані з виготовленням та доведенням продукції до стану, придатного для використання за призначенням.

Готова продукція в бухгалтерському обліку відображується за чистою вартістю реалізації, якщо на дату балансу її ціна знизилась, або продукція зіпсована, застаріла, або вона якось інакше втратила первісну очікувану економічну вигоду.

Чиста вартість реалізації готової продукції визначається за кожною одиницею продукції шляхом вирахування з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва і збут.

Сума, на яку первісна вартість продукції перевищує чисту вартість її реалізації, є втраченою і списується на витрати звітного періоду з відображенням указаної вартості в позабалансовому обліку. Після встановлення осіб, які мають відшкодувати витрати, належна до відшкодування сума зараховується до складу дебіторської заборгованості (або до інших активів) і доходу звітного періоду.

Під час продажу готової продукції оцінка її здійснюється за методом нормативних витрат, який полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), що встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і поточних цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних витрат до фактичних норм і оцінок нормативну базу слід регулярно перевіряти і переглядати.

Для синтетичного обліку готової продукції використовується активний балансовий рахунок 26 «Готова продукція», за дебетом якого відображуються надходження готової продукції з виробництва на склад за собівартістю виробництва, а за кредитом -- відпуск готової продукції за собівартістю виробництва. Залишок може бути тільки дебетовим.

Продукція, що не відповідає умовам договору і технічним вимогам та стандартам (крім браку), а також не прийняті замовником роботи, відображаються на синтетичному рахунку 23 «Виробництво»; брак готової продукції -- на синтетичному рахунку 24 «Брак у виробництві».

Для правильного обрахування фактичної собівартості готової продукції, виконаних робіт і послуг доцільно на кінець звітного періоду визначати залишки незавершеного виробництва, тобто продукції в незавершеній стадії виробництва. Залишки незавершеного виробництва відображаються за дебетом рахунку 23 «Виробництво».

Якщо готова продукція підприємства повністю передається для використання на цьому ж підприємстві, то вона на рахунку 26 «Готова продукція» може не обліковуватися, а вказується на рахунку 20 «Виробничі запаси» або на інших рахунках залежно від її призначення. Готова продукція відвантажується покупцям відповідно до договорів постачання. Відпускання готової продукції зі складу покупцеві здійснюється згідно з наказом відділу збуту. На призначену для реалізації продукцію виписується накладна, яку підписують працівники складу і представник покупця (або транспортно-експедиційного відділу). В кінці дня всі оформлені на відвантажену продукцію документи передаються до бухгалтерії. Облік доходу від реалізації готової продукції здійснюється за субрахунком 701 «Доход від реалізації готової продукції» рахунку 70 «Доходи від реалізації». У бухгалтерському балансі реалізація готової продукції вказується в статті «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги» і в статті «Векселі одержані», якщо заборго­ваність забезпечена векселями. До підсумку балансу включається чиста реалізаційна вартість, яка визначається шляхом вирахування з дебіторської заборгованості резерву сумнівних боргів.

Собівартість продукції є головним ціноутворювальним чинником. Виживання суб'єкта господарювання в умовах конкуренції залежить від можливості підтримувати оптимальний рівень собівартості продукції. Вирішення цього завдання залежить від багатьох чинників, головним з яких є стратегія поведінки у конкурентному середовищі й ефективність використання ресурсів. Відповідно до обраної стратегії виробник може належати до категорії з низькою собівартістю продукції на масовому ринку або бути гравцем із добре зарекомендованими виробами.

Якщо виробник належить до категорії працюючих на масовому ринку, то необхідно досягнути концентрації у собівартості. Не меншу увагу собівартості мають приділяти виробники, які працюють у середовищі ринку, а також інші суб'єкти господарювання, оскільки всім необхідно мати достатньо високий рівень рентабельності, що забезпечує діяльність виробництва і розширення.

Важлива роль у забезпеченні оптимального рівня собівартості належить аналізу, основна мета якого - виявлення можливості раціональнішого використання виробничих ресурсів, зменшення витрат на виробництво, реалізацію і забезпечення зростання прибутку. Аналіз собівартості є важливим інструментом управління витратами.

Для досягнення мети аналізу собівартості необхідна його організація на всіх етапах життєвого циклу виробів (робіт, послуг), чого досягають шляхом проведення попереднього, подальшого (ретроспективного, історичного) і перспективного (прогнозного) аналізу. У ринковій економіці центр ваги зміщується на попередній і прогнозний аналіз.

Попередній аналіз здійснюють на стадіях життєвого циклу продукту (виробу) до початку масового випуску. Це стадія науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. На етапі науково-дослідних робіт (НДР) вирішують принципово нові технічні завдання, що задовольняють вимоги споживачів, визначають і систематизують вимоги до нової продукції, розробляють шляхи вирішення поставлених завдань, приймають кінцеві рішення про створення нової продукції, визначають рівні якості та витрат на виробництво продукції, зіставляють їх.

На етапі дослідно-конструкторських робіт (ДКР) проектують, створюють дослідні зразки та випробовують їх, конкретизують технічні й економічні параметри, зіставляють їх.

Частину життєвого циклу після НДР і ДКР, із моменту запуску виробу у виробництво до зняття з нього, називають економічним циклом, який, у свою чергу, складається з чотирьох етапів: запровадження, підйому, стабілізації, спаду.

Для етапу запровадження характерне повільне і тривале наростання обсягів випуску продукції. На цій стадії великі витрати здійснюють на підготовку виробництва, засвоєння технології, вдосконалення організації виробничого процесу.

Етап підйому доволі короткий. Для нього властиві інтенсивне збільшення масштабів виробництва, швидке зменшення витрат (порівняно з періодом заснування). Зменшенню витрат сприяють зростання обсягу випуску продукції, запровадження серійної технології.

Для етапу стабілізації характерні стабільні темпи випуску продукції та невеликі темпи зменшення витрат.

Етапу спаду властиві зменшення випуску, стабілізація, або невелике підвищення собівартості виробу. Економічним завданням цього етапу є мінімізація витрат на випуск виробів, що підлягають заміні.

Основним для життєвого циклу багатьох виробів, наприклад засобів праці, є період експлуатації споживачем. До витрат споживача належать: оплата праці, затраченої на виготовлення товару, витрати на ремонт, енерговитрати та ін.

Оскільки на стадіях НДР та ДКР виробник може впливати на рівень цих витрат, то необхідно їх аналізувати і мінімізувати з метою збереження і розширення ринку збуту продукції.

На стадіях НДР і ДКР проводять розрахунки економічної ефективності виконаних досліджень, у процесі апробації та впровадження одержаних результатів у виробництво значна увага звертається на оптимізацію витрат виробника. Щоб оптимізувати витрати, на цих стадіях життєвого циклу виробів необхідно широко застосовувати порівняльний і функціонально-вартісний аналіз.

Порівняльний аналіз на ранніх стадіях життєвого циклу продукції можна здійснювати з метою вивчення загальних тенденцій і напрямів розвитку техніки, можливостей продажу нової продукції, оцінювання техніко-економічного рівня продукції та його оптимізації, рентабельності виробництва і реалізації продукції. Об'єктами порівняння можуть бути технічні системи, вироби, окремі вузли, деталі, функції, параметри та ін. Порівнюють із кращими зразками галузі закордонних країн (зі світовим рівнем).

Найважливіше методологічне питання порівняльного аналізу - порівнянність. За повної подібності вироби є ідентичними, за приблизної і часткової - аналогічними. Найважливішими умовами порівнянності є однорідність елементів і показників нового виробу порівняно з наявними аналогами, тотожність розрахунків і одиниць вимірювання параметрів. За новими виробами встановлюють ступінь порівнянності з уже відомими зразками, при цьому чим оригінальніший виріб, тим менше прототипів є для порівняння. У цьому разі враховують насамперед функціональне призначення виробу. Вивчають реальні та можливі результати - параметри споживчих властивостей, їх переваги над аналогами, собівартість одиниці виробу і способи її зниження, проектований рівень витрат на функціонування виробу в споживача. Такий порівняльний аналіз дає можливість вибирати оптимальне інженерне рішення та гарантує недопущення техніко-економічних прорахунків. Таким чином, основними завданнями, які вирішують у процесі порівняльного аналізу, є:

* оцінювання техніко-економічного рівня виробу;

* вивчення чинників, що впливають на техніко-економічні параметри нового виробу та їх оптимізація;

* оцінювання економічності виробництва та експлуатації.

Об'єктами порівняння можуть бути реальні та абстрактні моделі виробу. Порівняння реальних моделей виробу здійснюють поетапно - від окремих елементів до технічної системи загалом. Порівняння абстрактних об'єктів дає змогу оцінити їх суспільну корисність, екологічність та ін. Основним економічним результатом порівнянь є вибір оптимального рівня витрат на одиницю виробу за високоякісних його характеристик.

Важлива проблема використання методу порівнянь, яку на цьому етапі вирішено не повною мірою, - доступ до необхідної інформації.

Щоб забезпечити оптимізацію рівня собівартості, потрібно організувати управління витратами на всіх стадіях життєвого циклу виробу. Найважливішою функцією такого управління є аналіз, для проведення якого необхідне відповідне забезпечення його економічною інформацією. Не можна стверджувати, що це питання вирішене. На більшості підприємств важко отримати узагальнену інформацію про витрати на виробництво виробів за стадіями їх життєвого циклу.

Важливе значення у попередньому аналізі має використання функціонально-вартісного аналізу (ФВА). Основною метою ФВА на стадіях НДР і ДКР є попередження виникнення зайвих витрат, а на наступних стадіях - зменшення або повне уникнення невиправданих витрат і втрат. Подальший (ретроспективний) аналіз собівартості продукції здійснюють після випуску виробів за визначений період (місяць, квартал, рік). Такий аналіз називають ще періодичним. Якщо аналіз проводять за короткі проміжки часу (щодня, кожні 3, 5, 10 днів), то його називають оперативним.

Головне завдання періодичного аналізу собівартості - виявлення основних напрямів раціональнішого використання виробничих ресурсів, внутрішньовиробничих резервів зменшення витрат. Головне завдання оперативного аналізу собівартості продукції - своєчасне виявлення непродуктивних витрат і втрат, оперативне реагування з метою їх попередження й усунення. Оперативний і періодичний аналіз собівартості тісно взаємопов'язані, оскільки підпорядковані одній кінцевій меті - зниженню собівартості.

Основними напрямами періодичного аналізу собівартості є:

* аналіз структури витрат, її динаміки та оптимальності для одержання прибутку;

* аналіз динаміки собівартості за узагальнювальними показниками і чинниками їхньої зміни, пошук можливостей усунення чинників зростання собівартості;

* аналіз собівартості продукції за калькуляційними статтями;

* аналіз загальних чинників зміни собівартості за калькуляційними статтями;

* аналіз специфічних чинників зміни собівартості за калькуляційними статтями;

* аналіз собівартості одиниці окремих виробів із метою їх здешевлення (не знижуючи якісні параметри) і підвищення конкурентоспроможності;

* виявлення резервів зниження собівартості.

Залежно від стану рівня собівартості, конкретних завдань, поставлених адміністрацією, аналіз можна проводити одночасно за всіма напрямами або їх частиною, охоплювати весь цикл виробництва або окремі його стадії та процеси. Однак для досягнення мети - зменшення витрат - аналіз необхідно здійснювати періодично, у результаті чого буде постійно накопичуватися інформація про динаміку витрат, чинники їх змін, що забезпечить якість аналізу і підвищить обґрунтованість рекомендацій для керівництва суб'єкта господарювання. Результати ретроспективного аналізу собівартості використовують для планування, розробки й обґрунтування управлінських рішень, спрямованих на поліпшення основної діяльності, підвищення її результатів і конкурентоспроможності продукції. Аналітична робота з вивчення собівартості продукції є завершеною, коли розроблено конкретні заходи, спрямовані на зменшення втрат, усунення зайвих витрат і підвищення рентабельності виробництва. Ці заходи потрібно відображати у комплексних програмах розвитку й удосконалення основної діяльності суб'єкта господарювання.

Перспективний аналіз здійснюють насамперед за собівартістю окремих виробів, що дає змогу визначити перспективи ринку в конкурентному середовищі.

Для визначення перспективи загальних витрат на виробництво і реалізацію продукції можна використовувати метод зіставлення: "витрати - обсяг - прибуток".

Висновки до розділу 3

Таким чином ми провели дослідження інформаційного та методичного дослідження, можна зробити висновки:

1) Економічний аналіз як підсистему упpавління та менеджменту pозглядають у двох аспектах: методологічному і оpганізаційному. У методологічному аспекті він пов'язаний із ствоpенням найpаціональнішого інфоpмаційного забезпечення пpийняття упpавлінських pішень, що пеpедбачає систему спеціальних досліджень за цілями, вимогами та пpинципами системного аналізу. Визнана за цими кpитеpіями методика аналізу повинна бути pеалізована в оpганізаційній системі, яка ствоpює можливості повноцінних системних досліджень.

2) Для розв'язання задач з обліку готової продукції використовується інформація про: відпуск на сторону покупних напівфабрикатів, товарів і матеріальних цінностей (облік виробничих запасів); фактичну собівартість товарної продукції (облік витрат на виробництво); оплачені банком розрахункові документи та про витрати на збут (облік фінансово-розрахункових операцій); нормативну, планову інформацію, дані про постачання за договорами (управлінська інформаційна система підприємства); реалізацію основних засобів (облік основних засобів та нематеріальних активів).

3) Одним із основних показників, що характеризують діяльність підприємств, є загальний обсяг реалізації товарної продукції.

Важливими завданнями обліку готової продукції та її реалізації є: вчасне і правильне відображення наявності й руху готової продукції; контроль за її зберіганням та дотриманням встановлених норм запасів на складах; вчасне оформлення документів на відвантаження продукції; контроль за платежами покупців за відправлену продукцію; контроль за дотриманням кошторису витрат і фінансовими результатами.



РОЗДІЛ 4. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

4.1 Порядок розроблення інструкцій з охорони праці та техніки безпеки на підприємстві, значення і роль

Cлужба охорони праці на підприємстві повинна забезпечити виконання вимог чинного законодавства України з питань охорони праці, а також забезпечити нормативно-правовими актами з охорони праці, що діють у межах підприємства, посібниками, навчальними матеріалами з цих питань; організовувати роботу кабінету з охорони праці, наради, семінари та інші заходи з цих питань.

Однією з найважливіших функцій, які покладені на службу охорони праці, є участь у розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві. Також фахівці з охорони праці беруть участь у складанні санітарно-гігієнічної характеристики робочих місць працівників, які проходять обстеження щодо профзахворювань; у проведенні внутрішнього аудиту охорони праці та атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці; у складанні списків професій і посад, згідно з якими працівники повинні проходити обов'язкові попередні та періодичні медичні огляди; в організації навчання з питань охорони праці та роботи комісії з перевірки знань з цих питань.

Служба охорони праці на підприємстві покликана також контролювати дотримання роботодавцем вимог законодавства з охорони праці, тому має право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків і отримувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці.

Служба охорони праці виконує такі основні функції: розробляє ефективну цілісну систему управління охороною праці; проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці; разом зі структурними підрозділами розробляє комплексні заходи щодо забезпечення встановлених нормативів умов праці; проводить вступний інструктаж з особами, що приймаються на роботу; забезпечує всіх працюючих правилами, нормами, інструкціями тощо; організовує проведення паспортизації цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам охорони праці; веде облік та аналіз нещасних випадків, профзахворювань, аварій, а також збитків від них; готує статистичні звіти з охорони праці; пропагує охорону праці; бере участь у розслідуванні нещасних випадків та аварій.

Служба охорони праці контролює: дотримання на підприємстві чинного законодавства; виконання приписів органів державного нагляду; своєчасне проведення навчання та інструктажів; забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, спецхарчуванням; своєчасне проведення медичних оглядів; виконання заходів, наказів та розпоряджень стосовно охорони праці.

Працівники служби охорони праці мають право на свій розсуд відвідувати будь-яке робоче місце, одержувати від посадових осіб пояснення щодо питань охорони праці, перевіряти стан безпеки, вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, що не пройшли медогляд, навчання, інструктаж тощо, подавати керівнику підприємства подання про притягнення до відповідальності працівника, винного в порушенні правил безпеки. На підприємствах з кількістю працюючих 50 і більше чоловік рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці Комісія з питань охорони праці є постійно діючим консультативно-дорадчим органом трудового колективу та власника або уповноваженого ним органу. Завдання комісії -- залучення представників власника та трудового колективу до співробітництва в галузі управління охороною праці на підприємстві, узгодженого вирішення питань, що виникають у цій сфері.

Система управління охороною праці підприємства (СУОП) включає службу охорони праці та керівництво підприємства і керується у своїй діяльності законодавством України про охорону праці і про працю, міжгалузевими і галузевими нормативними актами з охорони праці і Положенням про службу охорони праці.

Основними функціями управління охороною праці, що розробляє і втілює служба охорони праці, є:

1. Створення ефективної системи управління (СУОП), яка б сприяла удосконаленню діяльності кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи.

2. Здійснення оперативно-методичного керівництва роботою з охорони праці.

3. Розробка разом із структурними підрозділами заходів по забезпеченню норм безпеки, гігієни праці та виробничого середовища або їх підвищення (якщо вони досягнуті), а також підготовка розділу «Охорона праці» колективного договору

4. Розробка змісту та методики проведення інструктажу з питань охорони праці.

5. Забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами.

6. Проведення паспортизації цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам безпеки.

7. Здійснення оперативного та поточного контролю за станом охорони праці на підприємстві.

8. Розслідування, облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також розрахунок шкоди від них.

9. Участь у підготовці та складанні статистичних звітів підприємства з питань охорони праці.

10. Розробка перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці.

11. Планування та контроль витрат коштів на охорону праці.

12. Пропаганда та агітація безпечних і нешкідливих умов праці шляхом проведення консультацій, конкурсів, бесід, лекцій, наочної агітації та методичної роботи кабінету охорони праці.

13. Організація навчання, підвищення кваліфікації та перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб.

14. Участь у роботі комісії з питань охорони праці підприємства, допомога в опрацюванні необхідних матеріалів та реалізації її рекомендацій.

15. Участь у комісіях по введенню в дію цехів, дільниць, нового устаткування або після капітального ремонту.

16. Забезпечення працюючих колективними та індивідуальними засобами захисту від шкідливих та небезпечних чинників виробництва, лікувально-профілактичним харчуванням, миючими засобами, санітарно-побутовими приміщеннями, надання передбачених законодавством пільг і компенсацій, пов'язаних із важкими і шкідливими умовами праці.

17. Контроль за дотриманням вимог трудового законодавства щодо використання праці неповнолітніх, інвалідів та жінок, проходженням попередніх, періодичних, щорічних обов'язкових та інших, передбачених відповідними документами, медичних оглядів працівниками підприємства.

...