Організація бухгалтерського обліку готової продукції

18. Контроль за дотриманням чинного законодавства, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів, виконанням посадових інструкцій, проведенням інструктажів на робочому місці, виконанням приписів органів державного нагляду, наказів, розпоряджень, а також заходів по усуненню причин нещасних випадків і аварій, відзначених в актах розслідувань.

19. Контроль за відповідністю нормативним актам про охорону праці машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, технологічних процесів, засобів протиаварійного колективного та індивідуального захисту працюючих, наявністю технологічної документації на робочих місцях.

Для виконання перелічених вище функцій служба охорони праці повинна мати відповідну інформаційну базу, засоби зв'язку, сучасну оргтехніку, комп'ютерне забезпечення і висококваліфікований інженерний штат працівників. Крім того, служба охорони праці повинна мати засоби впливу на виробничу діяльність підприємства, що передбачається Положенням про службу охорони праці. Так, працівники служби охорони праці мають право видавати роботодавцям, керівним органам підприємств, установ, організацій та їх підрозділам обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків (припис спеціаліста з охорони праці, у тому числі про зупинення робіт, може скасувати в письмовій формі лише посадова особа, якій підпорядкована служба охорони праці); вимагати від посадових осіб усунення від роботи працівників, які не пройшли медичний огляд, навчання, інструктаж, перевірку знань з охорони праці, або не мають допуску до відповідних робіт, чи порушують нормативні акти про охорону праці; надсилати керівнику підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, що порушують вимоги з охорони праці.

Правила і норми з техніки безпеки мають на меті забезпечити захист організму працюючих від фізичних травм і впливу технічних засобів, які використовуються в процесі праці. У них визначаються правила безпечного ведення робіт, належного оснащення машин, верстатів і т. п.

Порядок розробки інструкцій з охорони праці визначено в Наказі Міністерства праці та соціальної політики України та Комітету з нагляду за охороною праці від 29 січня 1998 р. № 9 «Про затвердження Положення про розробку інструкцій з охорони праці» .

У «Положенні про розробку інструкцій з охорони праці», твердженню наказом Держнаглядохоронпраці від 29.01.98 р. № 9, передбачено, що інструкції поділяються на:

інструкції, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці;

примірні інструкції;

інструкції, що діють на підприємстві.

Загальне керівництво розробкою (переглядом) інструкцій на підприємстві покладається на роботодавця.

Роботодавець несе відповідальність за організацію розробки (перегляду) та забезпечення всіх працівників необхідними інструкцій.

Роботодавець безкоштовно забезпечує інструкціями працівників та керівників структурних підрозділів (служб).

Перегляд інструкцій, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці, і примірних інструкцій проводиться в міру необхідності, але не рідше одного разу на 10 років, перегляд інструкцій, що діють на підприємствах - у терміни, передбачені державними актами про охорону праці, на основі яких вони розроблені, але не рідше одного разу на 5 років, а для професій або видів робіт з підвищеною небезпекою - не рідше одного разу на 3 роки.

У випадках аварійної ситуації, змін у законодавстві про працю та охорону праці, при впровадженні нових технологій, зміні технологічного процесу, нових видів обладнання, інструментів, видів енергії і т. д. інструкції переглядаються до закінчення зазначених строків.

У разі відсутності в нормативних актах про охорону праці требо-ваний, які необхідно виконати для забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на певних роботах, власник зобов'язаний вжити погоджених з органами державного нагляду заходів, що забезпечують безпеку працівників.

Розробка і зміст інструкцій з охорони праці підприємств висвітлено в «Положенні про розробку і зміст інструкцій з охорони праці підприємств» (наказ Держнаглядохоронпраці № 9 від 29 січня 1998 р.). Вимоги цього Положення є обов'язковими для всіх міністерств, інших органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і видів діяльності.

Інструкції з охорони праці поділяються на типові (для робочих основних професій галузі) і місцеві, діючі в масштабах підприємства, організації або установи.

Типові інструкції є основою для місцевих інструкцій, що розробляються адміністрацією підприємства або безпосереднім керівником робіт разом з профспілковим комітетом, узгоджуються з відділом охорони праці і затверджуються власником підприємства. Типові інструкції звичайно переглядають один раз у п'ять років, а місцеві - один раз у три роки, а також у разі потреби, наприклад, після аварії, нещасного випадку, при зміні правил, норм, обладнання і т. п.

Місцеві інструкції можуть бути загальними по підприємству (наприклад, на спеціальні види робіт - вогневі, газонебезпечні, земляні, із застосування захисних засобів і т. п.), загальноцеховими й інструкціями з робочих місць.

Особливим видом загальноцехової інструкції є аварійна інструкція або план ліквідації аварії. В ній описуються можливі випадки і місця виникнення аварій, заходи для їх ліквідації в початковій стадії, дії кожного інженерно-технічного працівника і робітника, шляхи евакуації людей.

Інструкціям, розроблювальним і затверджуваним на підприємствах, привласнюють порядкові номери службами охорони праці цих підприємств. У назві інструкції коротко вказується для якої професії або виду робіт вона призначена.

Включенню в інструкції підлягають загальні положення з охорони праці, а також організаційні й технічні вимоги безпеки.

Вимоги інструкцій викладаються відповідно до послідовності технологічного процесу ті з урахуванням умов, в яких виконується даний вид робіт.

Інструкції повинні містити такі розділи:

- загальні положення;

- вимоги безпеки перед початком роботи;

- вимоги безпеки під час виконання роботи;

- вимоги безпеки по закінченні роботи;

- вимоги безпеки в аварійних ситуаціях.

При необхідності в інструкції дозволяється включати й інші розділи.

Розділ «Загальні положення» повинен містити:

- дані про застосування інструкції;

- загальні дані про об'єкт розробки;

- умови і порядок допуску працівників до самостійній роботі з професії або до виконання відповідного виду робіт;

- вимоги правил внутрішнього трудового розпорядку, що відносяться до питань охорони праці для даного виду робіт або професії, а також дані про специфічні особливості організації праці й технологічних процесів і про коло трудових обов'язків працівників даної професії;

- характеристику основних небезпечних і шкідливих виробничих факторів для даної професії чи виду робіт, особливості їхнього впливу на працівника;

- перелік видів спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, що підлягають видачі працівникам даної професії або виду робіт відповідно до діючих норм, з посиланням на стандарти або технічні умови на них;

- вимоги санітарних норм і правил особистої гігієни, що повинні дотримуватись працівники при виконанні робіт.

- Розділ »Вимоги безпеки перед початком роботи» повинен містити:

- порядок прийому зміни у разі безперервної роботи виробничого устаткування або технічного процесу;

- порядок підготовки робочого місця, засобів індивідуального захисту;

- порядок перевірки справності устаткування, інструмента, захисних засобів;

- порядок перевірки наявності й стану вихідних матеріалів;

- порядок повідомлення роботодавця про виявлені несправності устаткування, інструмента, засобів захисту і т. п.

Розділ «Вимоги безпеки під час роботи» повинен містити:

- дані про безпечну організацію праці, прийоми й методи безпечного виконання робіт, правила використання технологічного устаткування, пристроїв і інструментів, а також застереження про можливі небезпечні, неправильні методи й прийоми праці, які заборонено застосовувати;

- правила безпечного поводження з вихідними матеріалами, готовою продукцією, допоміжними матеріалами й відходами виробництва, що становлять небезпеку для працівників;

- правила безпечної експлуатації внутрішньоцехових транспортних і вантажопідйомних засобів, механізмів, тари;

- вимоги безпеки при вантажно-розвантажувальних роботах і транспортуванні вантажів;

- вказівки про порядок додержання робочого місця в безпечному стані;

- можливі види небезпечних відхилень від нормального режиму роботи устаткування і технологічного регламенту, способи їхнього усунення;

- вимоги щодо використання засобів індивідуального й колективного захисту від шкідливих і небезпечних виробничих факторів;

- умови, при яких робота повинна бути припинена;

- вимоги із забезпечення пожежо- і вибухобезпечності;

- порядок повідомлення роботодавця про нещасні випадки або раптові захворювання; факти порушення технологічного процесу, виявлені несправності устаткування, засобів захисту та про інші небезпечні й шкідливі виробничі фактори, що загрожують життю і здоров'ю працівників.

Розділ «Вимоги безпеки по закінченні роботи» повинен містити:

- порядок безпечного відключення, зупинки, розбирання, очищення і змащення устаткування, пристроїв, а при безперервному процесі - порядок передачі їх черговій зміні;

- порядок здачі робочого місця;

- порядок збирання відходів виробництва;

- вимоги санітарних норм і правил особистої гігієни, яких повинен дотримуватись працівник після закінчення роботи;

- порядок повідомлення роботодавця про всі недоліки, виявлені в процесі роботи.

Розділ «Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях» повинен містити:

- дані про ознаки можливих аварійних ситуацій, характерних причинах аварій;

- дані про засоби й дії, спрямовані на запобігання можливих аварій;

- порядок дій, особисті обов'язки власника і працюючого, правила проведення робіт при виникненні аварії відповідно до плану її ліквідації, у тому числі у разі її виникнення під час здачі-прийому зміни при безперервній роботі;

- порядок повідомлення роботодавця про аварії та ситуації, що можуть до них призвести;

- дані про порядок застосування засобів протиаварійного захисту і сигналізації;

- порядок дій з надання долікарської допомоги потерпілим під час аварії.

При викладенні тексту інструкції потрібно керуватися такими правилами:

- текст інструкції має бути коротким, зрозумілим і не допускати різних тлумачень;

- інструкція не повинна містити посилань на нормативні акти, вимоги яких враховуються при її розробці. При необхідності ці вимоги наводяться дослівно.

Розробка, узгодження й затвердження інструкцій, що діють на підприємстві, їх перегляд, тимчасове припинення дії чи скасування здійснюються відповідно до ДНАОП 0.00-8.03-93 «Порядок розробки й затвердження власником нормативних актів, що діють на підприємстві» і з урахуванням вимог цього Положення.

Загальне керівництво розробкою або переглядом інструкцій на підприємстві покладається на роботодавця. Розробка чи перегляд інструкцій, що діють на підприємстві, здійснюються безпосередніми керівниками робіт, які відповідають за своєчасне виконання цієї роботи.

Здійснення контролю за своєчасною розробкою нових і відповідністю діючих на підприємстві інструкцій покладається роботодавцем на службу охорони праці.

Інструкція, що діє на підприємстві, вводиться в дію з дня її затвердження, якщо інше не передбачено наказом роботодавця.

Перегляд інструкцій, що діють на підприємстві, проводиться в терміни, передбачені державними нормативними актами з охорони праці, на підставі яких вони розроблені, але не рідше одного разу в 5 років, а для професій або видів робіт з підвищеною небезпекою - не рідше одного разу в 3 роки.

Порядок розробки та затвердження інструкцій з охорони праці на підприємстві

Правильний шлях, тобто в теорії, створення інструкції на підприємстві такий:

1. Служба охорони праці разом з керівниками підрозділів складає перелік інструкцій з охорони праці, які мають бути на підприємстві. Для цього вивчається штатний розпис, обладнання, яке використовується. Цей перелік затверджується роботодавцем.

2. Керівники робіт (начальники підрозділів), які знають хто в них працює і чим займається, розробляють інструкції з охорони праці. Вони ж пройшли навчання і перевірку знань, як посадові особи (раз в 3 роки), як мінімум комісією підприємства, тому знають як це робиться.

3. Погоджують розроблені інструкції з службою охорони праці та юристом підприємства.

4. Роботодавець (директор) затверджує наказом ці інструкції.

Як відбувається частіше (на практиці):

1. Працівник служби охорони праці або на малому підприємстві особа, якій доручив це директор, розробляє інструкцію з охорони праці. Для цього бере приклад з Інтернету (краще якщо є Типова інструкція для таких робіт) чи з іншого підприємства.

2. Роздруковує створену інструкцію та несе її на підпис керівнику робіт. Той може перечитати і підправити, але частіше просто підписатися у графі розробника.

3. Працівник служби охорони праці погоджує інструкції в юриста підприємства і подає роботодавцю на підпис наказ на їх затвердження.

Це не є великим мінусом, адже грамотний інженер з охорони праці може зробити не гіршу інструкцію, ніж керівник підрозділу, який ймовірніше всього знає менше по охороні праці. Хоча й інженеру з охорони праці іноді важче орієнтуватися в конкретних роботах та можливих ризиках, ніж керівнику підрозділу, який вже багато з чим стикався. Отже дуже добре, якби інструкція з охорони праці розробляся б спільно.

Якщо на підприємстві немає юриста, то, в ідеалі, інструкція має бути погоджена людиною, що має юридичну освіту, чи просто нотаріусом за договором. Хоча на практиці можна обійтися і без цього, головне щоб інструкція була якісною.

4.2 Забезпечення техніки безпеки та належних умов праці бухгалтера

готовий продукція бухгалтерський облік

На сьогоднішній день в умовах значного рівня розвитку науки і техніки на підприємствах майже в кожному відділі здійснюються процеси автоматизації та комп'ютеризації. Таким процесам все частіше піддаються і відділи бухгалтерії, обираючи комп'ютеризовану систему бухгалтерського обліку. За таких умов робота бухгалтера тісно пов'язується з використанням комп'ютера та комп'ютерної техніки.

Виходячи з цього, робоче місце бухгалтера повинно забезпечувати наступне:

- належні умови освітлення приміщення і робочого місця, відсутність відблисків;

- оптимальні параметри мікроклімату (температура, відносна вологість, швидкість руху, рівень іонізації повітря);

- належні ергономічні характеристики основних елементів робочого місця;

- а також враховувати такі небезпечні і шкідливі фактори:

- наявність шуму та вібрації;

- м'яке рентгенівське випромінювання;

- електромагнітне випромінювання;

- ультрафіолетове і інфрачервоне випромінювання;

- електростатичне поле між екраном і бухгалтером;

- наявність пилу, озону, оксидів азоту й аероіонізації.

У своїй роботі з комп'ютером та при обладнанні робочого місця бухгалтер повинен керуватись Правилами охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин, державними стандартами, нормами та санітарними правилами щодо охорони праці. Дані документи визначають наступні особливості охорони праці бухгалтера.

Для допущення до роботи на персональному комп'ютері (ПК) бухгалтер повинен пройти попередній (при влаштуванні на роботу) і періодичний (під час роботи) медичний огляд, ввідний інструктаж, інструктаж на робочому місці.

При роботі на комп'ютері бухгалтер зобов'язаний:

- виконувати вимоги інструкції з експлуатації ПК. При експлуатації ПК необхідно пам'ятати, що первинні мережі електроживлення під час роботи знаходяться під напругою, яка є небезпечною для життя. Тому необхідно користуватися справними розетками, розмножуючими та з'єднуючими коробками, вимикачами та іншими електроприладами;

- при виявленні в обладнанні ПК ознак несправності (іскріння, пробої, підвищення температури, запаху гару, ознак горіння) негайно припинити роботу, відключити усе обладнання від електромережі і терміново повідомити про це відповідного керівника;

- при роботі з ПК дотримуватися вимог електробезпеки, уміти діяти в разі ураження інших робітників електричним струмом;

- знати місця розташування первинних засобів пожежегасіння, план евакуації робітників, матеріальних цінностей з приміщення в разі виникнення пожежі [42].

Приміщення для роботи з ПК повинно відповідати кількості працюючих та розміщуваному в них комплекту технічних засобів.

Стіни мають бути пофарбовані чи обклеєні шпалерами пастельних кольорів з коефіцієнтом відбиття 40-60%. У випадку, коли такі приміщення зорієнтовані на південь, вікна повинні обладнуватися сонцезахисними пристроями (жалюзі, штори тощо), повинна бути забезпечена ізоляція від виробничих та інших шумів.

Для освітлення приміщень з ПК, необхідно використовувати люмінесцентні світильники. Освітлення робочих місць у горизонтальній площині на висоті 0,8м. від підлоги повинно бути не менше 400 лк. Вертикальна освітленість у площині екрану не більше 300 лк.

Площа, на якій розташовується одне робоче місце ПК, повинна становити не менше як 6,0 м2, об'єм приміщення - не менше як 20 м2.

Поверхня підлоги має бути рівною, без вибоїн, неслизькою, зручною для очищення та вологого прибирання, мати антистатичні властивості.

У приміщеннях для роботи з ПК необхідно передбачити відповідні параметри температури, чистоти повітря, щоденно проводити вологе прибирання та регулярне провітрювання протягом робочого дня. Видалення пилу з екрану необхідно проводити не рідше одного разу на день. При приміщенні з комп'ютерною технікою має бути обладнане побутове приміщення для відпочинку під час роботи, кімната психологічного розвантаження. У кімнаті психологічного розвантаження слід передбачити встановлення пристроїв для приготування й роздачі тонізуючих напоїв, а також місця для занять фізичною культурою.

Для оздоблення інтер'єру застосовувати полімерні матеріали, що виділяють у повітря шкідливі хімічні речовини забороняється.

Щодо організації та обладнання робочого місця бухгалтера державними санітарними правилами та нормами роботи висунуто такі вимоги. Робоче місце бухгалтера слід розташовувати таким чином, щоб до його поля зору не потрапляли вікна та освітлювальні прилади. До поля зору працівника з ПК не повинні потрапляти поверхні, які мають властивість віддзеркалювання.

Конструкція робочого столу має відповідати сучасним вимогам ергономіки і забезпечувати оптимальне розміщення на робочій поверхні використовуваного обладнання (монітора, клавіатури, принтера) і документів. Висота робочої поверхні робочого столу має регулюватися в межах 680...800 мм, а ширина і глибина - забезпечувати можливість виконання операцій у зоні досяжності моторного поля (рекомендовані розміри: 600...1400 мм, глибина - 800..1000 мм). Робочий стіл повинен мати простір для ніг заввишки не менше ніж 600 мм, завширшки не менше ніж 500 мм, завглибшки (на рівні колін) не менше ніж 450 мм, на рівні простягнутої ноги - не менше, ніж 650 мм.

Робоче крісло повинно забезпечувати підтримання робочої пози у положенні сидячи, і чим триваліше це положення протягом робочого дня, тим жорсткішим мають бути вимоги до створення зручних та правильних робочих сидінь. Робочий стілець має бути підйомно-поворотним, регульованим за висотою. Регулювання за кожним із параметрів має здійснюватися незалежно, легко і надійно фіксуватися. Висота поверхні сидіння має регулюватися в межах 400...500 мм, а ширина і глибина становити не менше ніж 400 мм. Кут нахилу сидіння - до 15 градусів вперед і до 5 градусів назад. Висота спинки стільця має становити приблизно 300 мм, ширина - не менше ніж 380 мм, радіус кривизни горизонтальної площини - 400 мм. Кут нахилу спинки має регулюватися в межах 1...30 градус від вертикального положення. Відстань від спинки до переднього краю сидіння має регулюватися в межах 260...400 мм.

Для зниження статичного напруження м'язів верхніх кінцівок слід використовувати стаціонарні або змінні підлокітники завдовжки не менше ніж 250 мм, завширшки 50...70 мм, що регулюються за висотою над сидінням у межах 230...260 мм і відстанню між підлокітниками в межах 350...500 мм.

Поверхня сидіння і спинки стільця має бути напівм'якою з нековзним, повітронепроникним покриттям, що легко чиститься і не електризується.

Робоче місце має бути обладнане підставкою для ніг завширшки не менше ніж 300 мм, завглибшки не менше ніж 400 мм, що регулюється за висотою в межах до 150 мм і за кутом нахилу опорної поверхні підставки до 20 град. Підставка повинна мати рифлену поверхню і бортик по передньому краю заввишки 10 мм.

Раціональною робочою позою вважається таке розташування тіла, при якому ступні працівника розташовані на площині підлоги або на підставці для ніг, стегна зорієнтовані у горизонтальній площині, верхні частини рук - вертикальні, кут ліктьового суглоба коливається у межах 70-90 градусів, зап'ястя зігнуті під кутом не більше ніж 20 градусів, нахил голови - у межах 15-20 градусів. Для забезпечення оптимальної робочої пози користувача, необхідно розташовувати засоби його праці з дотриманням таких правил:

- засоби праці, з якими користувач має тривалий або найбільший зоровий контакт, повинні розташовуватися у центрі зони зорового спостереження та моторного поля;

- краща відстань між найважливішими засобами праці з якими користувач працює найбільш часто, має бути близькою до 500мм;

- трудові завдання користувачів повинні розроблятися з урахуванням мінімізації перепадів яскравості між найбільш важливими об'єктами здорового спостереження.

Екран монітора має розташовуватися на оптимальній відстані від очей користувача, що становить 600...700 мм, але не ближче ніж за 600 мм з урахуванням розміру літерно-цифрових знаків і символів. Розташування екрана монітора має забезпечувати зручність зорового спостереження у вертикальній площині під кутом 30 градусів до нормальної лінії погляду бухгалтера. Найбільш вигідним є розташування екрану перпендикулярно до лінії зору користувача. В таблиці 4.1 наведено рекомендовану відстань розташування екрану від очей залежно від його розміру.

Клавіатуру слід розташовувати на поверхні столу на відстані 100...300 мм від краю, звернутого до працюючого. У конструкції клавіатури має передбачатися опорний пристрій (виготовлений із матеріалу з високим коефіцієнтом тертя, що перешкоджає мимовільному її зсуву), який дає змогу змінювати кут нахилу поверхні клавіатури у межах 5...15 градусів. Висота середнього рядка клавіш має не перевищувати 30 мм. Поверхня клавіатури має бути матовою з коефіцієнтом відбиття 0,4.

Розташування пристрою введення - виведення інформації має забезпечувати добру видимість екрана монітору, зручність ручного керування в зоні досяжності моторного поля і за висотою - 900...1300 мм, за шириною 400...500 мм.

Робоче місце з комп'ютером слід обладнати пюпітром для документів, що легко переміщуються.

Для забезпечення захисту і досягнення нормованих рівнів комп'ютерних випромінювань необхідним є застосування приекранних фільтрів, локальних світлофільтрів (засобів індивідуального захисту очей) та інших засобів захисту, що пройшли випробування в акредитованих лабораторіях і мають щорічний гігієнічний сертифікат.

З метою уникнення перевантаження організму, запобігання професійним захворюванням, збереження здоров'я працюючих робочий день користувача повинен проходити у раціональному режимі праці та відпочинку, який передбачає дотримання внутрішньо змінних регламентованих перерв для відпочинку, їх активне проведення, систематичне проведення виробничої гімнастики, рівномірний розподіл завдань. Внутрішньозмінні режими праці і відпочинку мають передбачати додаткові нетривалі перерви в періоди, що передують появі об'єктивних і суб'єктивних ознак стомлення і зниження працездатності.

Загальний час роботи з комп'ютером не повинен перевищувати 50% тривалості робочого дня. Якщо виконання роботи пов'язане тільки з використанням комп'ютера, то при неможливості зміни діяльності необхідно робити перерви та паузи:

- для роботи, які виконуються з великим навантаженням, слід робити 10-15 хвилинну перерву через кожну годину;

- для малоінтенсивної роботи такі перерви слід робити через 2 години;

- кількість мікропауз (до 1 хвилини) слід визначати індивідуально.

Форми та зміст перерв можуть бути різними: виконання альтернативних допоміжних робіт, які не вимагають великого напруження, приймання їжі та інше.

На початку перерв виконується гімнастика для очей, під час однієї з перерв рекомендується проведення загальної гімнастики. Виконання фізичних вправ з нормативним навантаженням протягом робочого дня рекомендується індивідуально, залежно від відчуття втоми. Гімнастика повинна бути спрямована на корекцію вимушеної пози, покращання кровообігу, часткову компенсацію дефіциту рухливої активності. У всіх випадках, коли виробничі обставини не дозволяють застосувати регламентовані перерви, тривалість безперервної роботи з комп'ютером не повинна перевищувати 4 години.

Отже, розглянувши законодавство про охорону праці, державні санітарні правила роботи з ЕОМ, норми та інструкції, було вивчено особливості охорони праці бухгалтера, робота якого пов'язана з використанням комп'ютера та комп'ютерної техніки.

4.3 Визначення економічних наслідків виробничого травматизму (професійного захворювання) на підприємстві

Виробничий травматизм та профзахворювання спричиняють не тільки моральні, соціальні, а й значні економічні збитки. Тому визначення економічних наслідків непрацездатності є важливим і актуальним на рівні як держави, так і виробництва.

Виробничий травматизм має соціальні, економічні, моральні і психофізіологічні наслідки. Кількісна оцінка наслідків є багатокомпонентною та складною задачею. Не всі вказані наслідки виробничого травматизму можливо оцінити кількісно. Для деяких видів наслідків не існує методик їх оцінки взагалі. Тому для розгляду соціально-економічних наслідків виробничого травматизму на підприємстві можливо використання комплексного підходу.

Соціальні наслідки можуть відноситись як до окремого працівника, так і до усього трудового колективу підприємства. Тому соціальні наслідки може характеризувати як втрата здоров'я чи життя окремої людини, так і зниження темпів розвитку суспільного виробництва та формування суспільного буття. Особливістю трудової діяльності людини є свідомість, активність та соціальна сформованість. Згідно [33], до складу соціальних наслідків входять матеріальні, моральні та «приховані» збитки. Причому, остання складова, тобто «приховані» збитки, зумовлена стохастичними ефектами порушення здоров'я працюючих та є домінуючою в структурі соціальних наслідків.

Моральні наслідки достатньо важко враховувати, тому що не існує відповідних показників та методик. У Законі України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», затвердженого Верховною Радою від 23.09.1999 р., оговорювалась можливість компенсації за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому, але не давалося конкретних рекомендацій по її оцінки. У частині третій ст. 34 «Щомісячні страхові виплати та інші витрати на відшкодування шкоди» було записано: «Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат». Але відповідно до змін Закону від 23.02.2007 р. цю частину було виключено.

В тісному зв'язку з моральною шкодою знаходяться психофізіологічні наслідки виробничого травматизму. Безпека на виробництві залежить значною мірою від психофізіологічних якостей людини, які проявляються в її чутливості до сигналів небезпеки, її швидкісних можливостях з реагування на такі сигнали, в її емоційних реакціях на небезпеку, у визначенні небезпечної ситуації і реагуванні на неї. На поведінку працівника впливає і його емоційний, і психічний і фізичний стан. Стан тривоги та стомлення також зменшує можливість визначення небезпеки. Взагалі, можна зауважити, що безпека праці значною мірою є проблемою психологічною. Це підтверджує міжнародна статистика, яка свідчить, що причинами травматизму є небезпечні умови праці (4%) та небезпечні дії, тобто «людський фактор» (96%). Робітники, що зазнали травми, можуть отримати діагноз ПТСП-синдром (синдром посттравматичних стресових порушень).

Серед усіх видів наслідків виробничого травматизму найбільш вивченими є економічні наслідки, які підлягають обов'язковій компенсації. Визначення економічних збитків з причини тимчасової непрацездатності є важливим і актуальним завданням в сучасному виробництві. Відомо декілька методик вирахування економічних наслідків що мають комплексний характер. Деякі складні, з практичної точки зору, деякі значно спрощенні і зручні для використання.

Основна методика розрахунку економічних наслідків від травматизму та професійних захворювань пов'язана, у першу чергу, з матеріальними збитками від втрати непрацездатності, які об'єднуються у дві групи (3.1):

1) загальнодержавні витрати і збори К (3.2);

2) втрати і збитки виробничих підприємств Сп (3.3).

Ступінь втрати працездатності визначається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я.

Розмір відшкодування встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який мала особа до ушкодження здоров'я. Власник має повністю відшкодувати втрачений потерпілим заробіток у розмірі, що відповідає встановленому МСЕК відсотку втрати професійної працездатності потерпілого.

Розмір одноразової допомоги потерпілому визначається колективним договором (угодою, трудовим договором). У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги його сім'ї повинен бути не менше п'ятирічного заробітку потерпілого і, крім того, не менше однорічного заробітку потерпілого на кожного утриманця.

Усі економічні наслідки непрацездатності поділяються на дві групи[20]: загальнодержавні витрати і збори K; втрати і збитки виробничих підприємств Св.

Загальнодержавні витрати K у випадку втрати працездатності визначаються за формулою:

де -- розміри витрати і збитків, які несе суспільство в цілому для відновлення здоров'я в кожному випадку втрати працездатності;

В -- величина еквівалента заробітної плати, невиплаченої за час хвороби робітника в розрахунковому періоді.

Втрати, які несе суспільство, включають:

Ї втрати профспілкових організацій на надання допомоги та оплату путівок у розмірі затрат по соціальному страхуванню;

Ї суму виплат державного страхового товариства особам у порядку індивідуального страхування;

Ї суму додаткових асигнувань вищих організацій на вжиття заходів щодо усунення наслідків масових нещасних випадків;

Ї суму збитків суспільства у вигляді податків з неоподаткованої частини доходів потерпілих, з виплат за лікарняними листами (лише в державних підприємствах);

Ї суму потенційних збитків, заподіяних суспільству у зв'язку з виходом робітника на пенсію по інвалідності за розрахунковий період.

У кожному випадку втрати працездатності сума еквівалента неодержаної робітником заробітної плати В розраховується за формулою:

де Вў -- сума заробітної плати за три місяці, які передували захворюванню;

n -- кількість відпрацьованих днів за ці місяці;

Т -- тривалість хвороби в робочих днях.

Економічні втрати виробничих підприємств та організацій при тимчасовій чи довготривалій непрацездатності працівників колективу Сп встановлюються за формулою:

де Р -- втрати кількості виробленої продукції за період непрацездатності. Їх у кожному випадку непрацездатності визначають за формулою:

де а -- коефіцієнт, який враховує поправку до кількості виробленої продукції внаслідок різниці в кваліфікації потерпілого усередненого розряду і середньооблікового працівника та розраховується відношенням тарифного коефіцієнта розряду потерпілого Kф до тарифного коефіцієнта розряду середньооблікового працівника Kс;

Р0 -- середньоденний виробіток продукції, що припадає на один відпрацьований людино-день у розрахунковому періоді;

Ті -- тривалість хвороби;

Сі -- втрати і збитки, котрі несе безпосередньо організація при втраті працівником працездатності;

ПВ -- допомога по тимчасовій непрацездатності з Фонду соціального страхування.

Більш спрощена методика врахування матеріальних втрат унаслідок травматизму і захворювань дається А. Н. Гржегоржевським.

Загальні матеріальні втрати внаслідок травматизму і захворювання можна обчислити за формулою:

де Пт -- матеріальні наслідки травматизму;

Тб -- матеріальні наслідки захворювань, пов'язаних з несприятливими умовами праці.

До основних елементів, які складають матеріальні наслідки травматизму (Пт), належать:

Ї вартість за листками непрацездатності в результаті травматизму (П1);

Ї вартість недоданої продукції в результаті травматизму (П2);

Ї інші матеріальні витрати (П3), в які включаються витрати на отримання стаціонарних і лікування амбулаторних хворих, доплати при тимчасовому переводі потерпілих на легшу роботу, допомога членам сімей потерпілих, витрати на підготовку кадрів замість вибулих з причини травм.

де Об -- середня оплата листка непрацездатності за день або середня заробітна плата потерпілого за день;

Пр.д -- кількість робочих днів, втрачених унаслідок нещасних випадків.

Вартість недоданої продукції в результаті нещасних випадків (П2) розраховується за формулою:

де Вд -- середньоденний виробіток одного робітника, грн;

Пр.д -- кількість робочих днів, втрачених у результаті травм.

Розмір інших втрат унаслідок травматизму (ПЗ) можна встановити за формулою:

ПЗ = С1 + С2 + Д + Зк + Пс,

готовий продукція бухгалтерський облік

де С1 -- кошти, витрачені на утримання стаціонарних хворих;

С2 -- кошти на лікування амбулаторних хворих;

Д -- доплата потерпілим при їх переводі на легшу роботу;

Зк -- витрати на підготовку кадрів, викликані вибуванням працівників з причини травм;

Пс -- розміри допомоги, призначені потерпілим та їх сім'ям.

Таким чином,

Пт = П1 + П2 + ПЗ.

Матеріальні витрати в результаті захворювань визначаються за формулою:

Тб = (Об ґ Пр.д + Вд) - 0,25,

де Об -- середня оплата листків непрацездатності за день;

Пр.д -- число робочих днів, втрачених у результаті захворювання;

Вд -- середньоденний виробіток одного працюючого;

0,25 -- коефіцієнт, який враховує питому вагу трудозатрат, пов'язаних з несприятливими умовами праці в загальному числі втрат через захворювання.

4.4 Заходи щодо попередження травматизму та захворювання працівників на виробництві

Заходи щодо попередження травматизму та захворювання працівників на виробництві поділяються на:

Ї технічні;

Ї санітарно-виробничі;

Ї медико-профілактичні;

Ї організаційні.

До технічних заходів належать:

Ї модернізація технологічного, підйомно-транспортного обладнання;

Ї перепланування розміщення обладнання;

Ї впровадження автоматичного та дистанційного керування виробничим обладнанням.

Санітарно-виробничі заходи включають:

Ї придбання або виготовлення пристроїв, які захищають працівників від дії електромагнітних випромінювань, пилу, газів, шуму тощо;

Ї влаштування нових і реконструкцію діючих вентиляційних систем, систем опалення, кондиціонування;

Ї реконструкцію та переобладнання душових, гардеробних тощо.

До медико-профілактичних заходів відносяться:

Ї придбання молока, засобів миття та знешкодження шкідливих впливів;

Ї організація профілактичних медичних оглядів;

Ї організація лікувально-профілактичного харчування.

До організаційних заходів належать:

Ї проведення навчання та інструктаж з охорони праці, виробничої санітарії, пожежної безпеки. Застосування комп'ютерних методів прикладного й інструментального забезпечення значно підвищує якість навчального процесу, використовуючи необхідну інформацію з ресурсів мережі Internet, правові системи «Ліга» та ін.;

Ї робота з професійного відбору;

Ї здійснення контролю за дотриманням працівниками вимог інструкцій з охорони праці.

Статистика свідчить про те, що більшість усіх нещасних випадків соціально зумовлені або є наслідком психофізіологічних якостей і особистісних особливостей персоналу, який здійснює трудову діяльність, а причиною травматизму виступають небезпечні дії працівників. При цьому людський фактор у безпеці праці стає переважно визначальним.

Соціальні та особистісні фактори впливу на охорону праці охоплюють широке коло питань, форм і методів роботи. Врахування індивідуальних особистісних відмінностей має велике значення для формування трудових колективів (бригад, змін). Розуміння закономірностей взаємодії людей, ролі особистісних якостей і відмінностей дає можливість створювати трудові колективи з урахуванням здатності кожного працівника розв'язувати суперечності та їх загострення, уникати конфліктів, гармонізувати життя і спілкування на роботі, формувати сприятливий психологічний клімат, виробити в колективі єдину установку на додержання заходів безпеки.

Саме у формуванні у працівників правильних працеохоронних стосунків, поглядів, переконань та психологічних установок, у руйнуванні помилкових стереотипів поведінки шляхом впливу на якості особистості закладено резерв зниження рівня травматизму.

Размещено на Allbest.ru

...