Бухгалтерський баланс: минуле, сучасне, майбутнє

У частині відображення в обліку і бухгалтерському балансі нематеріальних активів, чинним законодавством рекомендовано розкриття у Наказі про облікову політику критеріїв обґрунтування строку корисного використання нематеріальних активів та вибору методу нарахування амортизації.

Елементами облікової політики щодо запасів чинним законодавством передбачено альтернативні методи обліку транспортно-заготівельних витрат та оцінки вибуття запасів.

Метод визначення резерву сумнівних боргів є елементом облікової політики, що суттєво впливає на величину оборотних активів. Найбільш зрозумілим та поширеним, із запропонованих законодавством методів, є метод застосування коефіцієнта сумнівності. Застосування іншого методу, що ґрунтується на аналізі платоспроможності дебіторів, проблематичне, оскільки визначити відразу, яка заборгованість є безнадійною важко.

Окремі вчені пропонують власні підходи до формування резерву сумнівних боргів [108, с. 30-35]. Так, І. Сікорою запропоновано використання комплексного підходу для оцінки дебіторської заборгованості, що ґрунтується на коригуванні первісної вартості дебіторської заборгованості, виходячи із коефіцієнта часу. Запропонований коефіцієнт дає змогу оцінити дебіторську заборгованість суб'єкта у теперішній момент з урахуванням зростання вартості за часом і зміною загальної купівельної спроможності грошових коштів. Проте, чинним законодавством цей підхід не передбачено серед альтернативних методів нарахування резерву сумнівних боргів, тому використовувати його вітчизняні підприємства не мають права.

Визначення підприємством у Наказі про облікову політику підходів до оцінки поточної дебіторської заборгованості є важелем впливу на величину оборотних активів та витрат звітного періоду. Слід зауважити, що на 18 із 20 досліджених підприємствах Наказом про облікову політику не передбачено створення резерву сумнівних боргів. Це є порушенням чинного законодавства, зокрема, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що передбачає обов'язковість дотримання принципу обачності та П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість», яким регламентовано обов'язковість створення резерву сумнівних боргів 90.

Іще одним елементом облікової політики, що впливає на показники балансу є альтернативні методи обліку фінансових інвестицій. Відображення фінансових інвестицій при їх придбанні здійснюється за собівартістю. У період складання та подання звітності оцінка фінансових інвестицій здійснюється на дату балансу і суттєво відрізняється від собівартості. Так, для оцінки фінансових інвестицій на дату балансу застосовують такі методи: оцінка за справедливою вартістю, оцінка за амортизованою собівартістю, оцінка за методом участі у капіталі. Оскільки, порядок визнання та оцінки фінансових інвестицій підприємства є елементом облікової політики, існує необхідність визначення оптимальних методів оцінки окремих видів операцій, що визначають в кінцевому результаті зміст фінансової звітності. Однак, в обліковій політиці підприємства повинні розкриватися не методи обліку фінансових інвестицій - бо вони є незмінними, а особливості їх застосування щодо кожного з об'єктів, враховуючи специфіку фінансової діяльності, організацію облікових робіт, ступінь комп'ютеризації та потреби в інформації для прийняття рішень [69, с. 150-152]. Крім того, існуюча практика відображення в обліку результатів дооцінки інвестицій має багато протиріч та не відповідає змісту фінансової концепції збереження капіталу, на якій ґрунтується бухгалтерський облік в Україні, оскільки, такий підхід спотворює інформацію про отриманий підприємством прибуток. На думку В. Орлової, результати дооцінки не є вже отриманим прибутком, вони стають прибутком тільки після реалізації фінансових інвестицій. Дана ситуація аналогічна включення до складу доходів торгівельної націнки - націнку на товар не відносять до доходів у момент її нарахування, вона стає ним лише після реалізації товару. Крім того, чинний порядок дооцінки фінансових інвестицій суперечить принципу обачності (консерватизму), тому суму дооцінки доцільно відносити на коригуючий рахунок до рахунку «Фінансові інвестиції» або рахунок «Нереалізовані прибутки». У результаті застосування чинного порядку дооцінки фінансових інвестицій штучно завищується розмір прибутку підприємства, що суперечить принципу обачності та зменшується достовірність інформації бухгалтерського балансу щодо вартості фінансових інвестицій [69, с. 40-42].

Функціонування підприємств України у ринкових умовах зумовлює приділення уваги обґрунтуванню застосування (чи незастосування) для перерахунку доходів, витрат і руху грошових коштів середньозваженого валютного курсу відповідного місяця. Відповідно до П(С)БО 22 «Вплив інфляції» (п. 12) 91 підприємства можуть застосовувати або не застосовувати середній індекс інфляції протягом періоду, якщо доходи і витрати протягом звітного року (або проміжних періодів) визнавалися майже рівномірно; підприємство може застосовувати або не застосовувати середній індекс інфляції протягом цього періоду до загальної суми статті доходів і витрат замість індексу інфляції на дату визнання окремих доходів і витрат.

За наявністю пов'язаних сторін важливим елементом облікової політики постає вибір методів оцінки активів та зобов'язань в операціях пов'язаних сторін. Відповідно до П(С)БО 23 «Розкриття інформації про пов'язані сторони» (п. 6) 92 методами оцінки активів та зобов'язань в операціях пов'язаних сторін: порівняльної неконтрольованої ціни; ціни перепродажу; «витрати плюс»; балансової вартості.

На підприємствах, що відносяться до агропромислового комплексу, значну частку у загальній вартості майна займають біологічні активи. П(С)БО 30 «Біологічні активи» [94] передбачає альтернативні способи обліку даного виду активів, що безпосередньо впливають на структуру балансів підприємств АПК.

Одним із важливих елементів облікової політики щодо біологічних активів є вибір способу оцінки біологічних активів. Зважаючи на розвиток ринку біологічних активів, слід звернути увагу на їх галузеві особливості. Біологічні активи рослинництва як довгострокові, так і поточні дають сільськогосподарську продукцію, яка є віддільною біологічного активу, а сам біологічний актив не продається і не купується. Тому, біологічні активи рослинництва оцінюються та обліковуються за первісною вартістю, що передбачено нормативними документами у разі неможливості достовірного визначення їх справедливої вартості. Специфічність біологічних активів тваринництва полягає в тому, що продукція тваринництва, така як приріст живої маси, є невід'ємною від самого біологічного активу (тварини) і активний ринок на неї існує. Тому, біологічні активи тваринництва оцінюються та відображаються у бухгалтерському обліку за справедливою вартістю [77, с. 100-101]. Отже, підприємство може застосовувати один із п'яти методів оцінки біологічних активів за справедливою вартістю, що має бути передбачено Наказом про облікову політику. Враховуючи, що призначенням кожного із методів є найточніше визначення справедливої вартості об'єкта біологічних активів, вважаємо, що вплив їх на показники балансу можна вважати рівноцінним, а їх вибір має зумовлюватися особливостями діяльності підприємства.

Наказ про облікову політику також має містити інформацію щодо обраного підприємством методу обліку фінансових витрат. Обліковою політикою підприємства визначається порядок віднесення фінансових витрат, пов'язаних зі створенням кваліфікаційного активу, - або їх включення до складу витрат звітного періоду або капіталізація у вартості кваліфікаційного активу. Залежно від обраного підприємством альтернативного підходу обліку фінансових витрат відбуваються зміни у складі активу та пасиву балансу. За умови включення підприємством фінансових витрат до складу витрат періоду - зменшується величина нерозподіленого прибутку, і як наслідок, загальна вартість майна підприємства. При обранні другого варіанту обліку фінансових витрат, відбувається зростання величини активу балансу у частині необоротних або оборотних активів, що залежить від виду кваліфікаційного активу. Суму капіталізованих витрат показують у балансі: протягом терміну створення кваліфікаційного активу у складі незавершених капітальних інвестицій або незавершеного виробництва, а після введення в дію кваліфікаційного активу - в складі вартості цього активу.

Підприємства, що формують власну облікову політику повинні прагнути до підвищення достовірності інформації бухгалтерського обліку та фінансової звітності за її допомогою, проте, іноді створення Наказу про облікову політику підпорядковане іншим завданням. Оприлюднення фінансової звітності є зручним способом контролю акціонерів за найманими менеджерами та «рекламою» підприємства для потенційних інвесторів. Часто, для залучення нових інвестицій менеджери прагнуть сформувати звітність таким чином, щоб створити «модель більш рентабельного підприємства».

У прагненні дотримання стратегії «більш рентабельного підприємства» обираються такі елементи облікової політики, що забезпечать мінімальні витрати та максимальні доходи підприємства.

Для цього варто передбачити максимально можливий термін експлуатації та обрати прямолінійний метод нарахування амортизації для всіх необоротних активів; обрати метод ФІФО для оцінки вибуття запасів, що за умов інфляції забезпечить зменшення суми витрат у звітному періоді; залежно від стану платіжної дисципліни обрати метод нарахування сумнівних боргів, що забезпечить його мінімальну величину; передбачити обов'язковість капіталізації витрат, пов'язаних зі створенням кваліфікаційних активів; залежно від особливостей діяльності обрати спосіб оцінки завершення робіт, що забезпечить максимальний дохід. Проте, запропонований підхід призведе до зростання податкового тиску та зменшення розміру прибутку до оподаткування у майбутньому звітному періоді, крім того, знизить показники ділової активності підприємства.

Якщо за мету ставиться «зменшення» вартості підприємства, така ситуація можлива, коли підприємство бажають продати за найнижчою ціною, у Наказі про облікову політику зазначають найменший строк використання основних засобів та нематеріальних активів, прискорені методи нарахування амортизації необоротних активів, витрати, пов'язані із створенням кваліфікаційних активів відносять до витрат звітного періоду. Результатом застосування стратегії «зменшення вартості підприємства» є зниження прибутку або, навіть, «збитковість» підприємства.

Вплив елементів облікової політики на аналітичні показники узагальнено в табл. 2.6. За отриманими результатами можна зробити висновок, про неможливість створення універсальної методики впливу облікової політики на статті бухгалтерського балансу, яка б забезпечувала позитивні зміни усіх груп показників. Але, маючи за мету постійно впливати на визначену групу показників (ліквідності, рентабельності або іншу) підприємства, можна розробити комплекс заходів, спрямованих на її досягнення, використовуючи відповідні інструменти облікової політики.

Таблиця 2.6 - Елементи облікової політики та їх вплив на аналітичні показники

Так, реалізуючи обрану стратегію, менеджери можуть забезпечити максимальну ефективність діяльності підприємства або, навпаки, підвищити його збитковість. Такі підходи до облікової політики можуть спричинити викривлення облікової інформації, знизити її достовірність та зумовити прийняття на її основі неправильних рішень.

Проведене дослідження доводить, що у межах облікової політики менеджери мають можливість маніпулювати інформацією бухгалтерського балансу. Таким чином користувачі балансу, які потребують неупередженої та достовірної інформації, стають заручниками стратегії, що визначили для себе менеджери при формуванні облікової політики.

Якщо в основі формування облікової політики була стратегія «більш рентабельного підприємства», то під час проведення аналізу бухгалтерського балансу спостерігається наявність значної вартості необоротних та оборотних активів підприємства, незначний розмір резерву сумнівних боргів, завищений показник нерозподіленого прибутку, що навіює думку про фінансову стабільність підприємства та наявність у нього значної кількості ресурсів для продовження та розширення діяльності. У даному випадку, власниками можуть бути прийняті рішення про подальше розширення інвестиційної діяльності, зростання частки вилученого прибутку. Однак, якщо реальний стан підприємства не відповідає інформації балансу, такі рішення можуть призвести до зниження ефективності діяльності підприємства і можливого банкрутства при незмінності ситуації.

Отримані результати підтверджуються даними анкетування, проведеного серед 20 підприємств Полтавської області (додаток А). І хоча, відповіді на питання анкети, свідчать про досить низький рівень теоретичної інформованості про можливості облікової політики, в цілому 20 % респондентів вважають, що облікова політика надає можливість маніпуляції даними звітності; на противагу цьому 60% опитаних вважають, що облікова політика суттєво впливає на показники бухгалтерського балансу; 70 % респондентів вважають беззаперечним вплив облікової політики на аналітичні показники. Про доцільність зміни облікової політики для зміни показників бухгалтерського балансу говорять 25 % опитаних. Проведене дослідження свідчить, що абсолютна більшість менеджерів та бухгалтерів виявляють інтерес до облікової політики підприємства як інструмента формування показників звітності та, бухгалтерського балансу, зокрема.

Більш ґрунтовне дослідження впливу облікової політики на показники бухгалтерського балансу та, як наслідок, на рішення, що приймаються на його основі було здійснено на прикладі Наказу про облікову політику ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «Лос» (додаток Б). Так, у процесі дослідження, нами було внесено наступні зміни в облікову політику досліджуваного підприємства:

змінено метод нарахування амортизації основних засобів із податкового на метод зменшення залишкової вартості;

встановлено методом нарахування амортизації нематеріальних активів метод зменшення залишкової вартості;

величина резерву сумнівних боргів визначається за методом застосування коефіцієнта сумнівності. Коефіцієнт сумнівності розраховується шляхом визначення питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході.

У результаті побудови бухгалтерського балансу на основі запропонованої облікової політики були отримані значення статей відмінні від наведених у бухгалтерському балансі, складеному за чинним Наказом про облікову політику. Проведення аналізу бухгалтерського балансу ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «Лос», складеного за двома Наказами про облікову політику ілюструє відмінності у результативних показниках. Так, відмінності у результатах аналізу стосуються показників структури активів підприємства та джерел їх утворення, показників ліквідності та платоспроможності, оцінки ефективності використання основних засобів, нематеріальних активів, поточної дебіторської заборгованості.

За даними табл. Б.1 (додаток Б) можна зробити висновок, що зміна лише трьох елементів облікової політики вплинула на величину майна підприємства, що відображається у балансі, показники структури активів та джерел їх утворення. Так, загальна вартість майна підприємства ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «Лос» станом на кінець 2009 року згідно з чинним Наказом про облікову політику складає 17163 тис.грн., а відповідно до зміненого - 16270 тис.грн. Також, зміни можна прослідкувати і у динаміці структури необоротних активів, оборотних активів, власного капіталу та зобов'язань (табл. Б.2).

Зміна облікової політики вплинула на показники ліквідності та платоспроможності. Зокрема, коефіцієнт загальної ліквідності зменшився на 0,01 п.п.; коефіцієнт швидкої ліквідності - на 0,02 п.п.; коефіцієнт співвідношення активів - на 0,07 п.п.; коефіцієнт абсолютної ліквідності збільшився на 0,06 п.п.

Якщо, аналізувати ліквідність досліджуваного підприємства за даними, отриманими на основі зміненого Наказу, то виникає враження, що підприємство більшою мірою володіє найліквіднішими активами - грошовими коштами та їх еквівалентами, ніж при здійсненні аналізу показників, сформованих на підставі чинного Наказу. У даному випадку, можливості швидкого реагування підприємства на необхідність негайної сплати заборгованості є потенційно вищими. Хоча, на справді, стан підприємства залишився на тому самому рівні, змінилися лише методики визначення показників за окремими статтями.

Висновки до другого розділу

Відповідність інформації бухгалтерського балансу вимогам користувачів, які приймають на його основі рішення забезпечується за допомогою концептуальних основ бухгалтерського балансу.

Дослідження концептуальних основ бухгалтерського балансу дозволяє стверджувати, що в їх основі перебувають принципи бухгалтерського обліку, принципи побудови бухгалтерського балансу, якісні характеристики та об'єктивні обмеження інформації бухгалтерського балансу. Концептуальні основи бухгалтерського балансу спираються на загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку і містять запропоновані автором принципи побудови бухгалтерського балансу (подвійності, роздвоєння сутності на протилежності, симетрії та відповідності, необхідності та достатності, ієрархічності, статичності та динамічності, агрегування та деталізації статей, незгортання статей дебіторської та кредиторської заборгованостей, відповідність даних на кінець звітного періоду даним на початок періоду балансу за наступний звітний період).

Дотримання усіх елементів розроблених концептуальних основ забезпечує відповідність інформації бухгалтерського балансу необхідним якісним характеристикам, що зумовлюють її релевантність в процесі прийняття економічних рішень. Функціонування підприємств у ринкових умовах вимагає максимального використання інформаційної потужності бухгалтерського балансу. Втім об'єктивні обмеження інформації бухгалтерського балансу унеможливлюють одночасного досягнення усіх якісних характеристик повною мірою та потребують врахування ціни інформації для прийняття економічних рішень.

Бухгалтерський баланс є багатоаспектним явищем, про що свідчить різноманітність підходів до визначення його сутності та класифікації. Бухгалтерський баланс як звіт про фінансовий стан підприємства, має багато різновидів, що можна узагальнити за допомогою класифікації. Найважливішою класифікаційною ознакою, на думку автора, є класифікація бухгалтерського балансу залежно від запитів користувачів інформації на: бухгалтерський баланс зовнішнього спрямування та бухгалтерський баланс внутрішнього спрямування. Кожен із зазначених видів бухгалтерського балансу має власну мету, зміст, структуру, принципи та оцінки, що забезпечують набуття балансами відповідних якісних характеристик, спрямованих на задоволення різних інформаційних потреб та прийняття рішень.

Одним із чинників, що впливає на інформаційну потужність бухгалтерського балансу є обрана підприємством облікова політика. Оцінка сучасного стану облікової політики підприємств Полтавської області свідчить про ігнорування суб'єктами господарювання більшості елементів облікової політики, рекомендованих нормативними документами для включення до наказу про облікову політику. Разом з тим, виявлено окремі позиції облікової політики, що не зайшли повного висвітлення у нормативних документах, але необхідність застосування яких продиктована досвідом функціонування підприємств у ринкових умовах. У тому числі, строк корисного використання об'єкта основних засобів, порядок застосування для перерахунку доходів, витрат і руху грошових коштів середньозваженого валютного курсу відповідного місяця, вибір методів оцінки активів та зобов'язань в операціях пов'язаних сторін, порядок визнання та оцінки фінансових інвестицій, в. т.ч. дооцінки тощо. Дослідження облікової політики як інструменту інформаційного моделювання бухгалтерського балансу дозволяє стверджувати, що обґрунтування системи елементів облікової політики забезпечує можливість коригування інформації бухгалтерського балансу для забезпечення економічних інтересів конкретних груп користувачів. Така позиція підприємств суперечить принципу обачності та послаблює обґрунтованість рішень, що приймаються на основі аналізу показників звітності.

Розділ 3. Напрями розвитку бухгалтерського балансу в Україні

3.1 Оцінка статей бухгалтерського балансу відповідно до Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку: статико-динамічний підхід

Теорія статичного балансу. В теорії статичного балансу за основу береться положення, що при складанні бухгалтерського балансу враховується лише стан цінностей на даний момент, умовно, на момент ліквідації підприємства. Завданням бухгалтерського обліку є встановлення факту, чи дозволить реалізація всіх активів підприємства на даний момент отримати суму, необхідну для оплати його кредиторської заборгованості; визначення частки покриття кредиторської заборгованості в умовах фіктивної ліквідації підприємства.

Теорія статичного балансу формувалася на основі поглядів юристів, які спеціалізувалися на комерційному праві, а саме на питаннях банкрутства, тому головна ідея цієї теорії полягає в тому, що активів комерсанта, котрий збанкрутував, повинно вистачити для покриття його боргів та відшкодування отриманих кредитів. Торговця, який не міг оплатити свої борги, виключали із співтовариства комерсантів, а банкруту нічого не пробачалося. Метою статичного балансу, як зазначає Е. Шмаленбах у статті «Амортизація», є оцінка майна підприємства 68, с. 119.

В основу теорії динамічного балансу покладено розмежування матеріальних результатів і матеріальних витрат, з одного боку, та грошових результатів (виручка) і грошових витрат (валових витрат), з іншого. В основі обліку - рух цінностей незалежно від можливості ліквідації підприємства. Основне завдання обліку - безперервне або через невеликі інтервали часу визначення ефективності господарської діяльності підприємства. Динамічний бухгалтерський облік застосовується для розрахунку результату та оцінки ефективності й не може використовуватися для оцінки майна підприємства.

Теорія динамічного балансу формувалася на основі поглядів купців, філософія яких відрізнялася від філософії юристів, адже купців, передусім, цікавила не можливість власного краху, а збільшення і визначення прибутку; юристи ж займалися аналізом банкрутств. Прибічники динамічної теорії вивчали метаморфозу собівартості в продажну вартість, яка може відбутися в один із моментів: замовлення на продукт; його виробництво; доставка; отримання; інкасація 68, с. 120.

Складання балансу обов'язково має бути підпорядкованим поставленій меті і завданням. Два найголовніших завдання складання бухгалтерського балансу виокремив у 1912 р. Х. Циммерманн 109, с. 166. Перше завдання - це виявлення фінансового результату, друге - оцінка майна підприємства.

Полеміка щодо правильності застосування статичної та динамічної теорії при складанні бухгалтерського балансу стала предметом обговорення на сторінках багатьох економічних видань. У цій дискусії брали участь такі видатні вчені, як І.Ф. Шер, К. Шмальц, Г. Нікліш, Е. Шмаленбах, Н.Р. Вейцман та інші. У результаті наукової дискусії було встановлено, що для визначення фінансового результату необхідно використовувати динамічний баланс, а для оцінки майна - статичний. Порівняльна характеристика статичного та динамічного балансу наведена у табл. 3.1.

Таблиця 3.1 - Порівняльна характеристика статичного та динамічного балансу

Прикладом використання змішаного, статико-динамічного підходу, до складання бухгалтерського балансу є вітчизняний бухгалтерський баланс (форма № 1 «Баланс»), вимоги до якого регламентуються П(С)БО 2 «Баланс» (табл. 3.2). Хоча, неефективність такого підходу аргументована ще у 50-х роках ХХ ст. Зокрема, японським вченим І. Іватою, обґрунтувано необхідність складання двох балансів, зміст яких залежить від поставленої мети, адже підходи до оцінки статей динамічного і статичного балансу відрізняються.

У даному випадку вступає в дію принцип додатковості, введений в науку датським вченим Н. Бором, сутність якого полягає у тому, що підвищення точності даних, одержаних за одним об'єктом, призводить до втрати точності за іншим, залежним від нього об'єктом. Тому вирішення обох завдань, шляхом складання одного балансу - визначення фінансового результату та оцінка майна, неможлива [109, с. 317]. 

Таблиця 3.2 - Особливості складання вітчизняного бухгалтерського балансу згідно з теоріями статичного та динамічного балансу

Отже, пріоритетними для форми № 1 «Баланс» є особливості статичного балансу. Про це свідчать, мета його складання, інтерпретація активу і пасиву, окремих об'єктів обліку. Проте, підходи до оцінки окремих статей вітчизняного бухгалтерського балансу характеризують його як динамічний баланс. Такий дуалістичний, статико-динамічний підхід викривлює інформацію бухгалтерського балансу та знижує його цінність при прийнятті рішень.

3.2 Удосконалення бухгалтерського балансу як інструменту управління підприємством

В останні роки у західній економічній літературі дедалі частіше можна зустріти критику традиційних фінансових показників, сформованих на основі даних бухгалтерського обліку, як основи для прийняття рішень. Ця критика зумовлена ретроспективним характером цих показників, що значно зменшує їхню цінність для управління. «Неможливо керувати тим, що не можна виміряти» -таким є основний принцип будь-якої системи оціночних критеріїв, що є необхідною складовою усіх управлінських процесів. Враховуючи, що бухгалтерський баланс відображає величину майна підприємства та джерел його формування, логічним було б застосування валюти балансу як показника, що характеризує вартість підприємства. Проте, на сьогодні, беззаперечним є факт, що балансова вартість підприємства не відповідає його ринковій вартості. Причинами цього є зростання масштабів інформаційних технологій, інтеграція вітчизняного та міжнародного фінансових ринків, що відбувається більш швидкими темпами у порівнянні із розвитком міжнародної та вітчизняної систем обліку та звітності,.

Про неефективність використання інформації бухгалтерського балансу та даних бухгалтерського обліку в цілому для визначення вартості підприємства свідчать праці Дж. Деардена, Р.С. Каплана, К. Мерчанта, Д.П. Нортона, Б.С. Чакраварті. Питанням трансформації звітності та бухгалтерського балансу, зокрема, відповідно до вимог сучасної системи управління присвячено праці таких зарубіжних вчених як Р. Болтон, Л. Едвінсон, Б. Ліберт, К. Прахалад, В. Рамасвамі, С. Самек, Р. Хоуелл. При визначенні напрямів удосконалення балансу відповідно до запитів менеджерів автором використано досвід таких провідних вітчизняних вчених як М. Колісник [54, с. 78-81], С. Легенчук [62, с. 56-58], Н. Малюга [68, с. 342], М. Пушкар [101, с. 90], В. Шевчук [131, с. 325-387], І. Яремко [139, с. 166-174; 140, с. 547-552].

Для прийняття управлінських рішень у короткостроковому та довгострокових періодах менеджерам підприємства необхідна інформація щодо теперішньої ринкової вартості підприємства. Цей показник, у даному випадку, виступає «відправною точкою» із якої починається чи (або) продовжується подальша діяльність підприємства. Завдання, що постають перед менеджерами для вирішення яких необхідна інформація щодо реальної вартості підприємства ілюструє табл. 3.3.

Таблиця 3.3 - Завдання менеджерів, вирішення яких потребує інформації щодо реальної вартості підприємства

Не отримуючи необхідної інформації у системі бухгалтерського обліку та звітності, менеджери змушені звертатися до інших інформаційних джерел. На сьогодні, найпрогресивніші методи оцінки вартості підприємства враховують не лише дані обліку та звітності, а й нефінансові показники.

Існує дві групи методів, за допомогою яких здійснюється оцінка вартості підприємства. Умовно їх можна поділити на дві групи: 1) ті, що використовують дані звітності; 2) ті, що базуються на фінансовій та нефінансовій інформації (рис. 3.1).

Використання нефінансових показників для оцінки вартості підприємства почалося у 90-х роках ХХ ст. (рис. 6.2). Ще у 1975 р. Стівен Кер, підбиваючи підсумки діяльності багатьох підприємств, зробив висновок про необхідність використання різних систем вимірювання результатів діяльності підприємств з різною метою. Проте, найбільший внесок у вирішення цієї проблеми зробили американці - Д. Нортон та Р. Kaплан. У 1990 р. названі вчені дослідили 12 великих підприємств, що намагалися розширити власні системи оцінки інформації шляхом включення в них показників нефінансового характеру, що дало б їм змогу розширити інформаційну базу для прийняття рішень. Отже, використання методів оцінки підприємства, що включають одночасно фінансові та нефінансові показники, на сьогодні, є більш прогресивним.

Рис. 3.1. Методи оцінки вартості підприємства

Часткове вирішення, проблеми невідображення у бухгалтерському обліку нефінансових показників стає можливим при включені до вартості майна підприємства активів, вартість яких дорівнює різниці між ринковою та балансовою вартістю підприємства - потенційних активів. Відображення вартості потенційних активів у балансі є надзвичайно важливим. Адже, за словами відомого вченого в галузі менеджменту П. Друкера, зараз, відбувається перехід від підприємств, що ґрунтуються на раціональній організації, до підприємств, що ґрунтуються на знаннях та інформації [38, с 272].

Потенційні активи - це уся сукупність невідчутних активів підприємства, що використовуються ним для зростання вартості підприємства.

Першим кроком до відображення в бухгалтерському балансі потенційних активів стала розробка Комітетом з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (IASC) стандарту МСБО 38 (IAS 38) «Нематеріальні активи». Цей стандарт припускає, що нематеріальний актив, створений або придбаний підприємством, відображається у балансі, якщо він відповідає наступним критеріям:

відповідність визначенню «нематеріальних активів» - це актив, що не має матеріально-речової форми, яким підприємство може керувати, та такий, що відрізняється від ділової репутації підприємства;

імовірно, що майбутні економічні вигоди від використання активу, будуть надходити на підприємство;

вартість (ціна) активу може бути надійно оцінена.

Якщо нематеріальний актив не відповідає зазначеним умовам визнання, його вартість визнається витратами підприємства. Прикладами таких нематеріальних активів є вартість наукових досліджень і розробок, витрати на рекламу, витрати на створення брендів, витрати, пов'язані із налагодженням та розвитком відносини із клієнтами та персоналом.

Вищевказані обмеження означають, що далеко не всі потенційні активи можуть бути включені до бухгалтерського балансу. Причиною цього є проблема визначення вартості окремих видів потенційних активів, оскільки:

майбутні економічні вигоди не можуть бути завжди точно оцінені;

підприємства не завжди є власниками та не завжди управляють усіма видами потенційних активів;

існує можливість несанкціонованого використання об'єктів, які не мають правового захисту (клієнтські відносини, виробничий досвід, навички менеджменту і маркетингу та ін.);

визначення вартості потенційних активів не завжди піддається арифметичним розрахункам. Це означає, що інвестиції в один із цих активів не обов'язково збільшують його вартість (наприклад, не завжди інвестиції в навчання й перепідготовку кадрів призводять до збільшення компетентності персоналу, а, отже, і людських ресурсів), і що використання одного із цих активів не обов'язково означає зменшення його вартості (наприклад, використання торговельної марки). Основна проблема даного підходу полягає у періодичній невідповідності витрат і доходів підприємства. Через специфічні ознаки потенційних активів (відсутність матеріально-речової форми, зростання рентабельності із збільшенням терміну використання (наприклад, репутація), їх історична вартість часто не відповідає реальній вартості. Крім того, через ці ознаки, які йдуть врозріз із основними принципами бухгалтерського обліку, багато дослідників доводять, що окремі види потенційних активів (людські ресурси, клієнтська база) взагалі не повинен включатися до бухгалтерського балансу, щоб зберегти достовірність фінансової інформації. Головним недоліком при включенні наведеної інформації у баланс вважається збільшення суб'єктивності при оцінці вартості підприємства та надання можливості менеджерам впливати на даний показник. Взагалі, традиційна система бухгалтерського обліку не дозволяє включити усі потенційні активи у бухгалтерський баланс підприємства. Так, без руйнування базових принципів облікової політики у Міжнародних стандартах оцінки МСО 2005 р. для позначення потенційних активів використовується термін «невідчутні», що охоплює достатньо широкий спектр даного виду активів. Зокрема, до невідчутних активів, за даним документом, відносяться навички менеджменту і маркетингу, кредитний рейтинг, гудвіл, різноманітні юридичні права або інструменти (патенти, товарні знаки, авторські права, франшизи і контракти) [71, с. 453].

У бухгалтерському обліку, облік потенційних активів ведеться відповідно до П(С)БО 8 «Нематеріальні активи», де їх склад значно звужено. Деякі види потенційних активів включаються до балансової вартості підприємства як нематеріальні активи. Їх відображення передбачено П(С)БО 2 «Баланс» у першому розділі активу підприємства. Проте, їх розмір та частка у загальній вартості майна вітчизняних підприємств у порівнянні із іноземними є досить незначною (додаток В). Для визначення реальної вартості усієї сукупності потенційних активів, що використовуються підприємством у процесі здійснення господарської діяльності та відображення їх в обліку та звітності підприємства використовують експертну оцінку, що ґрунтується на методах, які умовно можна поділити на методи першого, другого і третього поколінь (табл. 3.4).

Таблиця 3.4 - Методи оцінки потенційних активів

Удосконалення методів оцінки потенційних активів відбувалося шляхом об'єднання кількох методів оцінки, із врахуванням відмінностей різних видів потенційних активів. Останньою розробкою вчених, у галузі оцінки вартості майна підприємства є цілісний вартісний підхід (HVA). Припущенням, на основі якого базується HVA-модель є те, що оцінка й управління активами, засновані на використанні традиційних методів бухгалтерського обліку й звітності, безпідставні як інструмент стратегічного управління. На їх основі не можна приймати довгострокові рішення, оскільки інформації бухгалтерського обліку і звітності для цього недостатньо.

HVA-модель використовується як багатовимірна система бухгалтерського обліку, яка оцінює й поєднує частки вартості фінансових і потенційних активів у повну вартість підприємства. Крім того, враховується акціонерна вартість підприємства (вартість для кожної групи акціонерів). Етапи формування вартості підприємства із застосуванням цілісного вартісного підходу ілюструє табл. 3.5.

Таблиця 3.5 - Етапи формування вартості підприємства із застосуванням цілісного вартісного підходу

У результаті застосування цілісного вартісного підходу визначається вартість підприємства, складові якої відображено на рис. 3.2.

Отже, особливостями цілісного вартісного підходу (HVA) є:

комплексність - враховуються різні цілі, що ставляться менеджерами перед підприємством;

інтеграція методів різних наук при визначенні ринкової вартості підприємства - під час використання даного методу використовуються багатовимірні моделі, що застосовуються у математиці та фізиці;

використання нефінансових показників, зокрема вартості, що створюються всередині та поза межами підприємства;

врахування вартості потенціалу персоналу, клієнтської бази, бізнес-процесів підприємства.

Рис. 3.2. Структура загальної вартості підприємства при застосуванні цілісного вартісного підходу (HVA)

Отже, для підвищення релевантності інформації бухгалтерського балансу при прийнятті рішень необхідним є включення до бухгалтерського балансу додаткових показників, що дозволять йому стати надійним джерелом інформації для використання найновіших методик оцінки вартості підп...