Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

Вступ

Розділ 1. ОСНОВНІ ЕТАПИ ЕВОЛЮЦІЇ ДОКУМЕНТНИХ ПОТОКІВ ТА РЕСУРСИ

1.1 Аналіз стану розроблення тематики

1.2 Зародження та формування документних потоків та ресурсів у суспільстві

1.3 Документні потоки та ресурси як результат документогенезу

1.4 Ідентифікація розвитку та кардинальних структурних змін документних потоків та ресурсів

Розділ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ПРОЦЕСУ В БАНКАХ УКРАЇНИ

2.1 Розвиток банківської системи в Україні

2.2 Правове регулювання банківської діяльності

2.3 Банківська система України та її роль у ринковій економіці

2.4 Зміст обліково-операційної роботи і побудова бухгалтерського апарату

Розділ 3. БАНКІВСЬКІ БУХГАЛТЕРСЬКІ ДОКУМЕНТИ ЯК СКЛАДОВА ДОКУМЕНТНИХ ПОТОКІВ ТА РЕСУРСІВ

3.1 Банківська документація

3.2 Документальне забезпечення т а документообіг бухгалтерського обліку

3.3 Документообіг депозитарних та довірчих операцій

3.4 Облік і документообіг за операціями кас з обігом готівки

Висновки

Список використаних джерел

Термінологічний словник

ДОДАТКИ

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

ДП - документні потоки

ДМ - документні масиви

БД - бази даних

ДК - документна комунікація

ЕОМ - електроно - обчислювальна машина

ДФ - документні фонди

ДС - документні система

НТІ - науково - технічний інститут

ДР - документний ресурс

EAN - Міжнародна асоціація по товарній нумерації

НБУ- національний банк України

ВСТУП

Актуальність дослідження. Докорінні зміни, що відбуваються у всіх сферах суспільного життя, складні процеси трансформації держави, переходу її до ринкових відносин вимагають глибокого політичного, соціально-економічного та наукового усвідомлення об'єктивності цих процесів, реформування системи всіх сфер соціально-економічного життя, побудови правової держави.

Важливою складовою здійснюваних у країні економічних перетворень є становлення банківської системи ринкового типу і формування її правових основ, що є обов'язковою умовою ефективності функціонування економіки.

Банківська система, будучи важливим елементом економіки сучасної держави, справляє значний, різнобічний вплив на життєдіяльність суспільства. Вона не тільки забезпечує акумуляцію вільних коштів та їх залучення в обіг, але є і механізмом перерозподілу грошового капіталу, важливим елементом розрахунково-платіжного механізму господарської системи України.

З кожним роком кількість банків та їх філіалів зростає це породжує зріст документообігу банківської документації, ця ситуація викликає цілий ряд специфічних проблем, пов'язаних із швидким розвитком інформаційних технологій.

Ситуація різкого росту темпів виробництва інформації породила ряд проблем:

· непропорційний ріст "інформаційного шуму" через слабку структурованість інформації;

· появу зайвої інформації (одержуваної як "додаток");

· невідповідність формально релевантної інформації (тематично відповідної) дійсним потребам споживачів інформації;

· кожна соціальна комунікація в сучасному суспільстві опосередковується (оформляється) відповідним документом.

Проблема зростання документних потоків та ресурсів, ідентифікація документних відносин в сучасному суспільстві з кожним днем стає все більш актуальною та важливою для упорядкування міжбанківських відносин.

В останні роки вітчизняна економічна література поповнилася монографічними виданнями, в яких узагальнено світовий досвід розвитку банківської системи та розглянуто особливості її формування в Україні. Зокрема, в низці праць досить ґрунтовно викладено методику здійснення операцій комерційними банками. Водночас зовсім відсутня навчальна література, що висвітлює діяльність центрального банку, сутність здійснюваного ним грошово-кредитного регулювання економіки.

При написанні дипломної роботи було досліджено та проаналізовано 54 видань. Великий внесок у розроблені тематики документні потоки та ресурси зробили Н.Кушнаренко [40; 41], С.Кулешов [36;37;38;39], Г.Швецова-Водка [63;64;65], Г.Гордукалова, А.Соляник [43], М.Слободяник, Ю.Столяров [44], В.Терешин [45] та ін. Докладніший аналіз використанних джерел розглядається в першому розділі, першого підрозділа.

Метою дипломної роботи є розгляд з документознавчих позицій сутності, ознак, властивостей та структур документних потоків та ресурсів бухгалтерської банківської діяльності, закономірності їх розвитку.

Завданнями дипломної роботи є:

1. Проаналізувати теоретико-методологічні підходи щодо вивчення документних потоків та ресурсів в сфері банківської системи України;

2. Аналіз існуючих банківських механізмів бухгалтерської банківської системи України;

3. Вивчення документообігу в умовах існування сучасних документних ресурсів та потоків бухгалтерської банківської діяльності;

4. Розвиток документної комунікації та можливості упорядкування прогресуючих збільшуючихся документальних відносин у суспільстві.

Об'єктом роботи є документний потік та ресур як складова документної комунікації.

Предметом дипломної роботи виступає документ як документні потоки та ресурси бухгалтерської банківської діяльності.

Методи дослідження при написані дипломної роботи використовувалися наступні методи дослідження: історичний метод, історико-порівняльний, гносеологічний, методи аналізу та синтезу, статистичний метод, метод прогнозування.

Дипломна робота має обсяг 114 сторінок, містить вступ, три розділи, висновки та додатки.

В вступі розкривається актуальність дослідження дипломної роботи, мета, завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження дипломної роботи.

У першому розділі аналізуються такі питання, як аналіз стану розроблення тематики, зародження та формування документних потоків та масивів, етап інтенсивного розвитку та кардинальних структурних змін документних потоків та масивів, документні потоки та масиви як результат документогенезу.

У другому розділ розглядається зародженню банківської системи в Україні, правове регулювання банківської діяльності, ролі банківській системи України у ринковій економіці, а також зміст обліково - операційної роботи та побудова бухгалтерського апарату.

Третій розділ роботи присвячений банківським бухгалтерським документам як складових документних потоків та ресурсів. Досліджується банківська документація, документне забезпечення обліку, документообіг депозитарних та довірчих операцій, облік і документообіг за операціями кас з обігом готівки.

Ключові терміни, які були використані в дипломній роботі: документні потоки, документні масиви, документна комунікація, документні фонди, документні системи, документний ресурс, документогенез.

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ЕТАПИ ЕВОЛЮЦІЇ ДОКУМЕНТНИХ ПОТОКІВ ТА МАСИВІВ

бухгалтерський банківський документ

У першому розділі аналізуються такі питання, як аналіз стану розроблення тематики, етапи зародження та формування документних потоків та масивів, етап інтенсивного розвитку та кардинальних структурних змін документних потоків та масивів, документні потоки та масиви як результат документогенезу.

1.1 Аналіз стану розроблення тематики

За роки незалежності України прийнято близько 20 законодавчих актів щодо вдосконалення процесів формування національних документних ресурсів. Найважливішими з них є закони України "Про інформацію" (1992), ''Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (1992), "Про науково-технічну інформацію" (1993), "Про державну таємницю" (1994), "Про захист інформації в автоматизованих системах" (1994), "Про національний архівний фонд і архівні установи" (1994), "Про бібліотеки і бібліотечну справу" (1995), "Про видавничу справу" (1997), "Про завдання Національної програми інформатизації до 2000р. " (1998), "Про обов'язковий примірник документів" (1999) та ін.

При написанні дипломної роботи були розглянуті та проаналізовані нормативні та законодавчі документи які регламентують банківську діяльність : Цивільний кодекс України [11] , Закон України „ Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 р., [8] Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р., [9] Закон України „Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р., [10] Цивільний кодекс України, [11] Указ Президента України №891/2002. [12]

Згідно з новою редакцією Закону "Про банки і банківську діяльність", підписаного Президентом України 7 грудня 2000 року, вперше передбачено розподіл банків за територіальною ознакою і цілями створення.

Порядок документального оформлення господарських операцій та вимоги щодо складання документів регламентуються Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88.

Найвагоміший внесок у розробку загальнодокументознавчих питань, питань про документні потоки та ресурси зробили Н. Кушнаренко [42; 43], Т.Білякова, С.Кулешов [38-41], Г. Швецова-Водка [51; 52], Г.Гордукалова [28; 29], А. Соляник [45], М. Слободяник, Ю.Столяров [46], В. Терешин [47] та ін. Слід зазначити, що із загальної теорії документа (вже п'ятим виданням). Харківська державна академія культури видала підручник, а Краснодарський державний університет культури і мистецтв навчальний посібник. За відсутності фундаментальних наукових праць і широкого розповсюдження навчальних видань, саме підручник Н. Кушнаренко [43] і навчальний посібник А. Соляник [45] відіграли провідну роль в утвердженні широкого розуміння документних потоків та масивів і документознавства в науковому, виробничому, освітньому, управлінському просторі країн СНД. Поглибленій розробці наукових основ документних потоків та масивів сприяли також монографічні дослідження Ю.Столярова, [46] Г.Швецової-Водки [51], Г. Гордукалова [28]. У працях цих авторів значна увага приділяється визначенню функцій, властивостей, ознак документних потоків та масивів, питанням класифікації і типології документних потоків та масивів, особливостям окремих їх видів і типів , закономірностям формування і використання документних потоків, масивів, фондів, ресурсів тощо.

Крім загальнодержавних актів прямої дії на функціонування документно-комунікаційних систем впливає багато законодавчих актів опосередкованої дії, а також не лише внутрішні, але й зовнішні економічні та соціально-політичні зміни, перш за все, світові тенденції створення глобальних комп'ютерних мереж і технологічні досягнення в галузі новітніх інформаційних технологій.

За думкою В. Соколова [50, c.76], розквіт палеолітичного мистецтва означав значне збагачення документного комунікаційного каналу та ретроспективної соціальної пам'яті, що було передумовою нових досягнень матеріальної та духовної культури.

За А. Соколовим [50, c.44], канал - це абстрактний шлях, по якому рухаються документи. Він забезпечує розповсюдження документів у суспільстві, надає можливість доступу до них користувачам. Як і за часів П. Отле, виникає необхідність формування інтегрованої наукової дисципліни, яка б синтезувала загальні знання про документ, документні потоки та ресурси.

Для узагальнюючої науки про документ та документні потоки та ресурси пропонується декілька варіантів назви: інформаційно-комунікаційна наука (А. Соколов) [50, c.46], документаційно-інформаційна наука (Г. Швецова-Водка) [52,c.37] документознавство (Ю.Столяров [46], Н.Кушнаренко [42], А.Соляник) [45], а згодом - документологія (Ю. Столяров [46], Н.Кушнаренко [43]).

На початку 1990-х рр. більшість учених погодилася з пропозицією російського вченого професора Ю. Столярова назвати інтегровану науку про документ документознавством.

Існує декілька підходів до глобального характеру документної комунікації. Закон документаційного супроводу соціальних комунікацій, сформульований Ю. Столяровим, [46, c.126] доводить, що кожна соціальна комунікація обов'язково опосередковується документом, і всі соціальні інститути за своєю сутністю є документними, оскільки кожен з них зайнятий або виробництвом, або транспортуванням, або одержанням, обробкою та зберіганням документа, наданням його користувачам та ін. Наприклад, органи державної влади - це соціальний інститут по виробленню законодавчих документів, банківська сфера - також суто документна інституція, оскільки всі фінансові операції супроводжуються документами, тощо.

Терміни "документний" та "документальний" мають різне змістовне навантаження. За Ю. Столяровим, [46, c.109] "документний" "складається з документів" або має безпосереднє відношення до документа як до фізичного об'єкта, а "документальний" означає "підтверджений документом, достовірний".

На макрорівні ДП із системних позицій розглянув К.Б.Гельман-Виноградов , визначивши його як ту частину документного середовища ноосфери, що рухається.

Основи розгляду ДП та Р на мезорівні першим заклав Ю. Столяров,[46, c.97] запропонувавши класифікацію соціальних інститутів з документознавчих позицій, поділивши їх на генералізаційні, транзитні, термінальні документні системи, визначивши ДП та Р як результат виробництва і розповсюдження документів. Цей підхід дозволяє запропонувати таке розуміння системності явищ, що вивчаються. ДП та Р як - це сукупність документів, що функціонують в процесі створення, розповсюдження та використання у суспільстві документованої інформації.

Утвердженню інтегрованої науки про документ сприяв вихід друком у 1997 р. першого видання підручника "Документознавство", підготовленого Н. Кушнаренко - професором Харківської державної академії культури, який витримав п'ять перевидань, широко використовується не лише в Україні, а й у всіх країнах СНД. У підручнику узагальнено теоретичні концепції різних авторів, подано власну інтерпретацію функцій, ознак, властивостей, класифікації документів, документних потоків та масивів, особливості створення та функціонування різних типів і видів документів, документно-комунікаційної системи суспільства.

Особливе місце у розвитку науки про документні потоки та ресурси посіли фундаментальні праці Н. Зінов'євої, С. Кулешова і Г. Швецової-Водки, Н. Кушнаренко.

Вперше з документознавчих позицій розглянуто сутність, ознаки, властивості та структуру документних потоків та ресурсів, закономірності їх розвитку, методи аналізу та оцінка у навчальному посібнику„Документні потоки та масиви”, автором якого є А.Соляник [45, c.54], який є логічним продовженням підручника Н. Кушнаренко "Документознавство" [43, c.59]. Основні положення посібника базуються на ідеях професора Ю. Столярова [46, c.50], С.Кулешів [39, c.105], Г. Швецова-Водка [52, c.76], Г. Гордукалова [29, c.99].

Найфундаментальніша дефініція документного потоку належить Г. Гордукаловій [28, c.47].

На мікрорівні ДП як систему детально охарактеризувала Г.Ф. Гордукалова [28, c.76].

А. Соляник [45, c.58] розгляну в функції документних потоків та ресурсів. На його думку, це реалізація їх властивостей у процесі функціонування документної комунікації суспільства.

Структура документних потоків та ресурсів дуже ґрунтовно була проаналізована в працях Г. Гордукалової [28, c.55].

В працях Соляник А. [45, c.87] розкриває притаманні документним потокам специфічні атрибутивні властивості.

Зміст поняття "моніторинг" відносно документного потоку детально розглянуто в працях Г. Гордукалової [29, c.49].

З метою виявлення тенденцій розвитку певних наукових напрямів значний внесок у розробку методів дослідження галузевих документних потоків зробили Ш.Валден (1911), Ф.Д.Коул, Н.Б.Ілз (1917), С.Бредфорд (1930), Дж.Д.Бернал (1939). Надзвичайно активно та плідно ці методи використовували і розвивали у 1960-і pp. Д.Прайс, Р.Бартон, Р.Кеблер, Г.М.Добров, В.В.Налімов, З.М.Мульченко, у 1970-і pp. B.I.Горькова, Л.С.Козачков, Г.Ф.Гордукалова та ін.

Найвідомішою концепцією росту документних потоків експоненційна модель, запропонована й теоретично обґрунтована в 1956 р. Д.Прайсом, який визначив надзвичайно високі темпи екстенсивного росту науки. Кількість наукових працівників та обсяг потоку наукових документів подвоюється кожні 10 - 15 р. Д.Прайс вважав, що наукова продукція, аналогічно розвитку науки в цілому, зростає відповідно до закону складних процесів із постійним для кожного періоду коефіцієнтом.

Висновки Д.Прайса про прискорений ріст світового потоку наукових документів зумовили введення до наукового обігу понять "інформаційний вибух" та "інформаційна криза".

В. Налімов та З. Мульченко в своїх працях теоретично виводять експоненційно-логістичну криву і як один із факторів, що стримує прискорений ріст документного потоку та переводить його у логістичну фазу, називають обмежені можливості редакційно-видавничої діяльності й поліграфічної бази.

Методика визначення періоду подвоєння наводиться у працях Г. Гордукалової. [29, c.64]

1.2 Зародження та формування документних потоків та ресурсів у суспільстві

Існування людської цивілізації можливо лише за умов спадковості соціокультурних традицій поколінь, що здійснюється через успадкування суспільно значущої інформації. Передавання інформації може здійснюватися двома основними способами: через безпосередню діяльність; через знакове опосередкування.

При всіх перевагах першого способу він не забезпечує виконання найважливішої соціальної функції - меморіальної або функції пам'яті. Прагнення зафіксувати, зберегти та передати цінні відомості, накопичені суспільною практикою, сприяло винаходу знакових систем, а також засобів та способів закріплення знаків на матеріальному носії, тобто до появи основних складових будь-якого документа.

Складний процес формування документної комунікації відбувався поступово, протягом кількох сотень тисячоліть, виникненню власне документа передував прадокумент, період функціонування якого характеризується як етап зародження ДП та Р в суспільстві.

Найдавніші зразки прадокументів належать до епохи палеоліту (2 мільйони років - 15 тис. років до н. е.). Тоді людина фіксувала своє початкове знання про світ у виді прикрас та насічок на кістках тварин, у знаряддях праці (списах, палицях, дрючках та ін.). Для закріплення числової інформації використовувалися кістки плодів, горіхи, зуби та фалангові кістки тварин. Прикладом може бути кістковий браслет з Мезину (пізньопалеолітичне поселення на Чернігівщині), який одночасно виконував функції лічильної бирки, календаря, прикраси та музичного інструменту типу кастаньєт.[65, c.180]

Перехід до нової стадії фіксування та передачі інформації здійснюється завдяки виникненню художнього відображення дійсності - живопису. Найдавніші зразки наскального печерного мистецтва знайдено в печері Ла-Феррасі (Франція), де на кам'яних блоках продряпані зображення тварин та жіночі фігурки, які мають орнамент, покритий бурою вохрою (вік знахідки - приблизно 27 тис. років до н. е.).

Про здатність первісних людей свідомо фіксувати на матеріальному носії результати духовної діяльності свідчать також частково оброблені фігурні камені, кістки, ікла, черепашки, які використовували як талісмани, амулети, прикраси. Всюди, від Піренейського півострова до Сибіру, зустрічаються чуринги - кам'яні та кісткові пластини із зображеннями у вигляді радіальних та поперечних ліній, прямокутників, концентричних кіл, спіралей. Значний символічний зміст мали також жіночі статуетки - "палеолітичні Венери", що використовувалися як підвіски. Всі ці предмети виконували знакову функцію, їх поява знаменує важливий період розвитку прадокумента.

За думкою В. А. Соколова, [45, c.46] розквіт палеолітичного мистецтва означав значне збагачення документного комунікаційного каналу та ретроспективної соціальної пам'яті, що було передумовою нових досягнень матеріальної та духовної культури. Так, орнамент та схематизовані зображення первісного мистецтва - це попередники писемності у вигляді піктограм та ієрогліфів.

Дійсно, в епоху мезоліту (14 - 10 тис. років тому) зображення людей та тварин у печерах Європи, Африки, Америки, Австралії мають вже стилізований характер, поряд із ними зустрічається багато символів: стрілки, хрести, кола, овали, прямокутники, змійки, ялинки тощо. Як фарби використовуються вохра, двоокис магнезії та кольорова глина. Фарби наносилися на малюнки пальцем або пензликом, зробленим із шерсті тварин.

Таким чином, у процесі розвитку первісного мистецтва поступово формувалися основні компоненти документа: знакова система, засоби та способи фіксування інформації, матеріальний носій та його конструкція.

Власне писемність виникла тоді, коли малюнки та зображення набули свідомого інформативного характеру, коли за допомогою окремих малюнків - піктограм людина почала цілеспрямовано закріплювати й передавати соціально значущу інформацію. Так виникла піктографія (від лат. - "намальований") - малюнкове письмо, що складалося з окремих зображень, які читалися завдяки певній послідовності розміщення всіх компонентів малюнка.

Але піктографія не є письмом у власному розумінні слова, тому що вона не фіксує певної мови.

Наступна стадія розвитку прадокументів як первісних складових ДП та Р пов'язана з появою у письмі окремих умовних позначень - символів, які стали основою ідеографії (idea - ідея, образ та grapho - пишу). Ідеографічне письмо складалося з ідеограм, що передавали окремі поняття, словосполучення поза їх звуковим значенням, але ідеограми вже відповідали слову або поняттю певної мови.

Більшість дослідників датують виникнення писемності IV - III тисячоліттям до н. е. Однак в Ірані знайдено цифрові значки та бирки, датовані 8500 роком до н. е. Поблизу міста Мелітополя в деяких печерах, гротах та на плитах Кам'яної Могили знайдено письмена, що належать до 6200 р. до н. е.

На гончарних виробах культури Яншао (Китай) знайшли ідеограми, що використовувалися для позначення цифр 5, 7, 8, - їх датовано V - IV тисячоліттям до н. е. Найдавніші піктограми, датовані 3400 р. до н. е., знайдені на глиняних табличках з Ніппура (Південний Ірак).

Ідеографія стала основою писемності всіх широко відомих найдавніших цивілізацій: єгипетської, китайської, шумерської - в яких було поширене ієрогліфічне (словесне) письмо. Так, у IV тисячоліття до н. е. виник шумерський клинопис. Знаки видавлювали на м'яких глиняних табличках дерев'яною паличкою - стилем, після обпалювання або висушування таблички ставали міцними як камінь. Прямокутний стиль тримали нахилено, видавлюючи одним його кутом, у результаті верхня частина лінії клиновидно стовщувалася (звідси - "клинопис").

Поширення у IV - III тис. до н. е. словесного письма, виникнення засобів та способів фіксування інформації, а також спеціально сконструйованого для цього матеріального носія сприяли зростанню кількості документів, їх змістовному розмаїттю, що зумовило початок нового етапу еволюції ДП та Р.

Фахівці стверджують, що перші шумерські таблички фіксували дані господарської звітності. Це було викликано потребами економіки, яка вимагала обліку товарів, що надходили до міста та вивозились з нього. Значну частину ДП та Р складали таблички, що містили дані про господарські операції, кількість рабів, ємність та обсяг товару, числа днів, місяці, роки. Еволюція табличок із господарськими записами сприяла виникненню математичних документів, а також текстів, що виходили за межі господарських цілей та стали прообразом гуманітарної та природничо-наукової літератури.

Потреба у фіксуванні інформації була такою великою, що спричинила умови для структурування ДП та Р. Існує думка, що Шумер - це перша в історії цивілізація, яка відобразила різноманітні аспекти свого розвитку в документах міфологічного, епічного, юридичного, політичного, медичного, географічного, сільськогосподарського, бібліографічного та побутового змісту.

Так, найдавніша географічна карта виконана на шумерській глиняній табличці і датована 2250 р. до н. е. На ній зображено річку Євфрат, що тече по Північній Месопотамії (сучасний Ірак). Найдавнішим зразком медичної літератури є невелика глиняна табличка з шумерським текстом, датована 2100 р. до н. е. Текст містить рецепти різних мазей, пластирів та ін.

Найстаріший нотний запис зафіксований на шумерській глиняній табличці у 1800 р. до н. е. На цьому документі зображено гептатонічну шкалу, що фіксує у нотних записах ассирійську любовну пісню.

У релігійному центрі Шумера Ніппурі знайдено декілька тисяч табличок, розташованих у 62 кімнатах. У культурному центрі країни місті Урі було відкрито "Будинок табличок" та кілька великих бібліотек. У іншому великому місті Шумера Лагашу знайдено бібліотеку, у фонді якої систематизовано за змістом 20 тисяч табличок, серед них законодавчі документи, праці з математики, історії, медицини та астрономії, найдавніші географічні карти, сільськогосподарські посібники (календар землероба та класифікація рослин) тощо.

У ході археологічних розкопок шумерських міст знайдено не лише великі бібліотеки та архіви царсько-храмових господарств, але й бібліотеки шкіл, особисті бібліотеки та архіви звичайних мешканців: торговців, ковалів, ювелірів та ін. Розповсюдження грамотності серед значної частини населення країни й відокремлення професії писаря сприяли росту обсягів та збагаченню тематичної, видової, географічної, авторської структури ДП, його кумуляції у архівних та бібліотечних документних масивах. Нині розшифровано та прочитано шумерські таблички з записами міфів, легенд, гімнів, прислів'їв, поем, елегій, що свідчить про зародження літератури та розвиток інших видів мистецтва.

У стародавньому Єгипті також спостерігається тематичне розмаїття ДП та Р. Каталоги книг храмових бібліотек цієї наймогутнішої держави Давнього Світу, що зафіксовані на стінах культових споруд, містять переліки пергаментних документів релігійного, медичного, географічного, кулінарного змісту, а також документацію храмів, пов'язану з їх інвентарем та персоналом. [33, c.34]

Поширені в III - II тис. до н. е. глиняні плитки вишиною до 40 см., що містили по 400 рядків у 4 колонках із двох сторін, були дуже громіздкі при малій інформаційній ємності. Окремий твір займав до 10 плиток. Ріст ДП та швидке накопичення ДР потребувало побудови величезних документосховищ.

Починаючи з III тис. до н.е. в Єгипті почали використовувати новий матеріальний носій документованої інформації - папірус, що виробляли зі стебел однойменної рослини сімейства осокових. Конструкція матеріального носія з папірусу мала форму сувія, розміри якого були різноманітними: найбільш поширені папіруси були 445 см довжиною та 16 см шириною, але довжина деяких перевищувала 40 м. [31, c.12]

Використання сувія значно підвищило інформаційну ємність документів завдяки великим розмірам матеріального носія та можливості застосовувати фарби як новий засіб фіксування інформації. На свитках писали паличками або пензликами, користуючись чорними чорнилами, які виготовляли з вугілля, змішаного зі смолою. Перші слова літературного тексту, назву місяців та днів писали червоними чорнилами.

Подальша еволюція матеріальних носіїв інформації тісно пов'язана з еволюцією знакових систем і способів їх закріплення і передачі в часі та просторі. Наступна стадія розвитку ідеографічного письма - використання знаків для відтворення не слів або понять, а морфем - мінімально значущих частин слова. Так виникло фонетичне (звукове) письмо, основане на передаванні не змісту, а звучання слів. Створення алфавіту, який передає окремі звуки за допомогою знаків (літер) для приголосних та голосних, - це останній важливий крок в історії розвитку письма.

Усі види буквеного (алфавітного) письма походять від письма Фінікії, що виникло наприкінці II тис. до н. е. Замість сотень і тисяч ієрогліфів воно за допомогою 22 букв, що мали просту та зручну для написання форму, фіксували всі приголосні звуки. Фінікійській алфавіт удосконалили греки, які в IX ст. до н. е. окрім приголосних почали фіксувати голосні звуки. Приблизно до 400 р. до н. е. склався класичний грецький алфавіт, що мав 24 букви, з яких 7 голосних. Цей алфавіт став національним письмом для всієї Греції, а пізніше - Візантії. [39 c.179]

Культурні досягнення Стародавньої Греції суттєво вплинули на загальний розвиток системи ДК. У VI -IV ст. до н. е. значно збагатились типологічна та авторська структури ДП та Р Стародавньої Греції. Розвиток наукової думки та активне її документування привели до відокремлення у ДП різних жанрів наукових документів: діалогів, трактатів, географічних та астрономічних таблиць, каталогів зірок, карт, коментарів, енциклопедій та словників різних понять, літописів та хронік. Ріст обсягів ДП відбивають фонди особистих та публічних бібліотек: найбільшу для свого часу особисту бібліотеку мав Аристотель - 40 тис. сувіїв; в Олександрії організовано Храм Муз, у бібліотеці якого у II ст. до н. е. нараховувалося 400 сувіїв, а через двісті років - уже 700 тис. Склад ДФ бібліотеки був універсальний за змістом, відображував все, що створила грецька цивілізація: твори поетів, істориків, ораторів, лікарів, математиків, філософів, а також іноземну літературу - перекладені та не перекладені римські, єгипетські, сирійські, індійські, єврейські рукописи.[66, c.182]

У Стародавньому Римі крім публічних функціонувало багато бібліотек, що відкривалися при академіях та інших навчальних закладах. Кожна велика антична бібліотека мала скрипторій - майстерню для переписування манускриптів. Поширюється бібліофільство, створюються приватні бібліотеки, розповсюджуються практичні керівництва на допомогу комплектування бібліотечних фондів, відкриваються книжкові крамниці, які одночасно були й читальнями, де з метою обговорення нових творів збиралися поети, письменники, науковці.

Фонетична система письма, що проникла з Греції та Риму, впливала на розвиток писемності наддніпрянських праслов'ян періоду Черняхівської культури (II - V ст. н. е.). [66, c.184] На деяких уламках посуду тих часів, на виробах з кістки виявлено грецькі й латинські літери та окремі слова, що переконливо свідчить про поширення серед багатоплемінного населення - носія черняхівської культури - писемності на основі грецького і латинського алфавітів.

Версія, яка поширювалася протягом багатьох віків, ніби до введення Володимиром християнства Давня Русь не знала письма - це легенда. Наявність писемності у східних слов'ян "не богом даної", а виробленої історично, зумовленої потребами суспільного розвитку ще до введення християнства на Русі, підтверджують і свідчення "самовидців" іноземців, які побували у слов'янських краях, а також літописні записи й археологічні знахідки. Завдяки торгівлі зі стародавніми греками праслов'яни могли вже в ті далекі часи ознайомитися з грецьким письмом.

Існують різноманітні версії розвитку давньо-слов'янської писемності, їх узагальнення дозволяє дослідникам запропонувати три групи різних алфавітів: 1) руни або руниця; 2) глаголиця; 3) кирилиця або латиниця.

Записи на слов'янських рунах збереглися лише на могильних каменях та прикордонних стовпах, на зброї, прикрасах, монетах та культових статуетках. Є припущення, що це була попередня стадія розвитку писемності. Основою для писемності була у слов'ян глаголиця, яка, за думкою багатьох дослідників, виникла на століття раніше кирилиці. Пізніше кирилиця витіснила глаголицю.

Археологічні знахідки свідчать, що руси не лише писали або малювали букви, але й видавлювали їх на дереві або березовій корі, втираючи фарби у вдавлені місця, щоб надовго зберегти написане. Є дані, що вже в IV ст. європейські вчені листувалися зі слов'янськими вченими, які використовували різноманітні шрифти. Все більше істориків висловлюють думку, що культура писемності у слов'ян існувала на 500 років раніше часів Кирила та Мефодія, які лише сприяли впорядкуванню та поширенню письма. [39, c.98]

Ще одним свідченням високого рівня писемної культури давніх слов'ян вважається "Влесова книга" - язичеський літопис, що охоплює історію Русі від 650 р. н. е. до останньої чверті IX ст. Літопис написано на 38 березових дощечках розміром 380x220 мм. , товщиною 6-10 мм. Останні дощечки написані близько 880 p. , а перші - на століття раніше. На їх поверхні наносились паралельні горизонтальні лінії, під якими писали букви - одна до одної, без пропусків та абзаців. Алфавіт книги дослідники називають "влесовиця" - вона подібна до кирилиці, але примітивніше. На жаль ще ніхто з фахівців не зміг остаточно довести, що ця книга - оригінал, а не фальсифікація любителів старовини.

Щодо відомих та офіційно визнаних фактів розвитку книжкової справи в Україні одним з найперших і найбільших її осередків у Київській Русі були Десятинна церква (996), де розпочалося літописання, та скрипторій Софійського собору, в якому уже в 1037 р. налічувалося понад 900 томів літератури різного змісту. Серед них багато творів церковного характеру (житія святих, проповіді), наукові твори (переклади з грецької та болгарської мов, хроніки, оповідання, історичні повісті, билини).

Літописи як історичне письменство набуло значного розвитку в Україні-Русі XI - XIII ст. [40, с.65]. Спершу як порічні записи подій, ведені ченцями в монастирях, вони поволі перетворилися на літературно-наукові твори. З правових документів були поширені договори, юридичні грамоти, які писалися у канцеляріях за певними шаблонами.

Вважається, що кількість книг, які перебували в ужитку в Київській Русі в XI ст., сягнула 200 тисяч одиниць. У XI -XIII ст. у країні сформувався значний гурт людей, яких можна назвати "книголюбами". Літописи подають імена князів, що любили читати, збирали бібліотеки: Ярослав, Володимир Василькович, Святослав (Збірник 1076 року був укладений на підставі його книгозбірні). Книги купували, переписували, вимінювали, дарували. Так, полоцька княжна Євфросинія (1173) подарувала свою бібліотеку церкві св. Софії.

Розвиток писемної комунікації потребував винаходу зручних та дешевих матеріальних носіїв інформації. Єгипетський папірус був дорогим і недовговічним. У V ст. до н. е. його змінив пергамент, який мав багато переваг: був міцнішим, легко згинався та різався, писати на ньому можна було з обох боків аркуша. Завдяки цьому від папірусних сувоїв перейшли до зручнішої форми писемних творів - книжкового кодексу, яка збереглася понині. До XII ст. пергаментні кодекси - єдина форма книги в Європі [40, c.87].

Однак пергамент був надто дорогим: для виготовлення одного кодексу середніх розмірів використовували десятки телячих, козлиних або овечих шкур. Шкільний підручник коштував більше двох телят, в Іспанії за один манускрипт віддавали будинок з виноградником.

Загальновідомим фактом винаходу технології виробництва паперу є рецепт, запропонований китайським ремісником Тсай Лунем у 105 р. Але на півночі Китаю знайдено папір, датований 71 р. до н е. - 21 р. н. е. , тобто папір винайдено приблизно на 100 років раніше, ніж вважалося донині.

У II - III ст. н. е. папір став у Китаї головним матеріалом для письма. Пізніше технологію виробництва паперу опанували араби, які в VIII ст. завезли таємницю її виготовлення до Європи. Паперові книги були значно дешевші за пергаментні, що суттєво вплинуло на кількісний ріст документних потоків, масивів та фондів у XIII - XIV ст.

Швидкий розвиток паперової промисловості в Європі: у XIII ст. в Італії, XIV ст. у Франції, XV ст. у Германії та інших європейських країнах свідчить про зростання погреби у документованій інформації, що зумовлено значними соціально-економічними зрушеннями: зменшенням авторитету церкви, відродженням наук та мистецтва, розвитком шкільної та університетської освіти. Так, в 1500 р. у Європі функціонувало вже 79 університетів, при кожному з яких формувалися архівні та бібліотечні документні масиви та фонди. Рукописний спосіб документування та тиражування інформації вже не міг задовольнити суспільні комунікаційні потреби. У багатьох країнах велись інтенсивні пошуки економічної та високопродуктивної технології тиражування документів.

Перші спроби друкування було здійснено у Стародавньому Китаї: у VIII - IX ст. тут почали застосовувати ксилографію (від грецького "ксилон" - дерево, "графо" - писати) - друк з дерев'яної форми, їх досвід перейняли інші народи Індокитаю. Найдавнішим друкованим документом, що зберігся понині, є свиток Дхарані, або Сутра - звід релігійно-філософського учення Стародавньої Індії. Встановлено, що її текст надруковано з дерев'яних кліше не пізніше 704 р. н. е.

У XI ст. почали використовувати набірні форми, які складалися спочатку з глиняних, а потім з металевих літер -ієрогліфів. Припускається, що книга з поемами періоду династії Тан (Корея), яка містить 28 сторінок, надрукована за допомогою металевого шрифту приблизно 1160 р. Однак більшість книгознавців вважає, що пріоритет у винаході друкарського станка належить німцю Іогану Гутенбергу, перші друковані книги якого датовано 1445 р. [40, c.165]

Широке розповсюдження нового, ефективнішого способу документування та тиражування інформації ознаменувало початок наступного етапу еволюції ДП та Р.

1.3 Документні потоки та масиви як результат документогенезу

В широкому розумінні генез (від грецького genesis - походження, виникнення) - це момент зародження та подальший процес розвитку. Стосовно документа цей етап життєдіяльності передбачає виникнення задуму створення документа, його документне втілення, виробничо-технологічне виготовлення тиражу та випуск документа у світ. Завдяки цим процесам виникає ДП як основа ДК суспільства.

Документогенез розпочинається з виникнення задуму, формування мети (наприклад, узагальнити попередній досвід розвитку певного явища) та визначення кола питань, які необхідно висвітлити у документі. Наступними процесами є збір матеріалів для створення документа, їх осмислення, систематизація та творча обробка.

Найважливішим процесом першого етапу життєвого циклу документа є документування накопиченої інформації - основний спосіб самоорганізації інформаційного простору. Щоб стати доступною членам соціуму, інформація проходить через певні перетворення: смисл - текст - документ. [33, c.39] Серед створювачів документів відокремлюють індивідуальних та колективних авторів. Індивідуальний автор - це особа, що створила документ самостійно або спільно з іншими особами. Колективний автор - це організація (установа), що створила документ і має назву, яка дозволяє її ідентифікувати. Колективними авторами виступають органи законодавчої, виконавчої, судової влади та управління, підприємства, організації, наукові установи, навчальні заклади, творчі спілки, конгреси, конференції, з'їзди та ін.

Автори створюють документи, які публікуються або не публікуються, виникають в результаті управлінської та творчої діяльності. Управлінські документи призначені для прийняття та виконання безпосередніх управлінських рішень. Вони створюються організацією або посадовою особою та оформляються в установленому порядку. Такі документи, як правило, містять первинні вихідні фактичні відомості, що призначені для створення нових, узагальнюючих документів. Більшість з них не тиражується, це зумовлює відносну спрощеність життєвого циклу управлінського документа.

Результатом творчої діяльності є наукові або художні твори як наслідок особистих спостережень, міркувань, осмислення пізнання світу. Художня та наукова творчість помітно відрізняються за своїм характером, але мають багато спільних рис. Автор твору мистецтва відтворює світ в образах, учений - аналізуючи факти, їх причинно-наслідкові зв'язки. Результатом наукового пізнання є відкриття законів природи та суспільства, збагачення теоретичного знання. [18, c.99] Загальні риси художньої та наукової творчості виявляються в їх документному оформленні. Головним у створенні соціально значущої інформації є процес надання результату творчої праці знакової та матеріальної форм, що забезпечить можливість його адекватного сприйняття членами суспільства. Тексти словесних творів документуються знаками сучасних систем письма: букв, цифр, умовних позначок та ін. Багато інформації фіксується за допомогою графічних або художніх зображень, звукозапису тощо.

Особливості життєвого циклу документа зумовлені не лише характером інформації, що в ньому зафіксована, але й її матеріальним носієм, яким може бути або речовина, або енергія. Поняття матеріального носія охоплює основу запису, матеріал запису інформації та інші компоненти. Знаки наносяться на матеріальний носій або речовиною, що відрізняється від речовини носія (фарбою, чорнилами на папері, полотні та ін.), або способом зміни його фізичної або хімічної структури (вирізування, випалювання, продряпування, перфорування, травлення, гравірування; фотохімічні, електромагнітні та ін. зміни).

Розмаїття способів втілення накопиченої інформації на матеріальному носії та необхідність її тиражування для широкого розповсюдження у суспільстві зумовили формування різних видів генезисних документних систем, до яких належать видавництва, видавничі організації, редакції засобів масової інформації, фото-кіностудії, студії звукозапису, генератори баз і банків даних та ін. Ці підприємства і установи здійснюють підготовку та випуск у світ потоків видавничої продукції, забезпечують контроль за якістю, вірогідністю, цінністю документованої інформації. [43, c.87]

Найпоширенішим документом є видання - твір, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативно-правових актів щодо видавничого оформлення, поліграфічного і технічного виконання. Технологія створення видання складається з додрукарських, друкарських та післядрукарських процесів. На кожному з цих технологічних процесів утворюються масиви документів, які є об'єктами видавничої діяльності.

Додрукарські процеси розпочинаються з моменту прийому видавництвом рукопису від автора та його рецензування. Наступними процесами є наукове, літературне та стилістичне редагування (від лат. redactus - упорядкований) - процес обробки редактором авторського твору для його публікації, та макетування - складання принципового або повнооб'ємного макета (попереднього зразка) видання, тобто визначення його формату, шрифту для тексту і заголовків, способу набору тексту і тону друкарського паперу, ілюстрування видання, проектування його зовнішнього виду: матеріалу та малюнків для оправи, книжкових прикрас, ін.

Макет видання втілюється у друкарській формі - носії інформації, призначеному для друкування. Його поверхня містить зображення, що може давати відбиток на папері або іншому матеріалі. Друкарська форма може бути плоскою або циліндричною, цільною або складеною, зробленою з дерева, металу, пластику та ін. Друкарську форму виготовляють складанням, яке здійснюється на спеціальному обладнанні і передбачає створення з друкувальних та проміжних елементів форматованих рядків та полос.

У поліграфічній практиці застосовують різні способи виготовлення друкарських форм: ручний, машинний, фотографічний, лазерний. Наприклад, машинне літеровідливне складання - це процес лиття окремих літер, проміжного матеріалу з друкарського сплаву та формування з них форматованих рядків на спеціальних машинах. Лазерне гравіювання це виготовлення друкарської форми лазерним променем на спеціальному автоматі. При складанні друкарської форми необхідно зважати на вид друку: високий, глибокий, плоский. Так, плоский друк - це друк, коли зображення передається на задрукований матеріал з друкарської форми, друкувальні та проміжкові елементи якої розміщені практично в одній площині.

Із впровадженням у поліграфічну справу сучасного обладнання та новітніх технологій формні процеси значно удосконалюються. Широкого розповсюдження набуває автоматизоване складання, яке здійснюється на базі комп'ютерної техніки за спеціальними програмами.

Найважливішим серед додрукарських процесів є верстання - формування сторінок майбутнього видання зі складених рядків, заголовків, ілюстрацій відповідно до макета. Складені по сторінках полоси монтують у друкарську форму і роблять пробний відбиток, який коректується. Коректування - це процес виправлення помилок, неточностей та недоліків, допущених під час підготовки оригіналу для розмноження або виготовлення друкарської форми. За результатами коректування необхідні виправлення - усунення у складеному тексті помилок, відзначених на коректурному відбитку, а також звірення - перевірка виправлення помилок, відзначених на попередньому коректурному відбитку, та зведення - коректування за контрольним відбитком перед розміщенням форми в друкарській машині чи перед матрицюванням.

З застосуванням у поліграфії комп'ютерного обладнання та автоматизованих технологій значно зменшується питома вага рутинних операцій, удосконалюються традиційні формні процеси та процеси роботи з рукописами. Основною формою текстового оригіналу стає дискета, з якої можна одразу виготовити репродукований оригінал-макет оригінал зі складеними та зверстаними полосами, готовий для друкованого відтворювання - виготовлення друкованої форми та наступного друку. Комп'ютер, що управляє складальним автоматом або цифровою друкарською машиною, якщо в нього введений запис з дискети, дозволяє одержати діапозитиви полос майбутнього видання або віддруковані його аркуші. Це скорочує виробничий цикл, зменшує трудовитрати, дозволяє розвантажити поліграфпідприємства від додрукарських процесів, зосередити їх у редакторів-операторів видавництв.

Найефективніші настільні видавничі системи - апаратно-програмний комплекс, який поєднує персональну ЕОМ, програми складання, верстання та обробки ілюстрацій, сканер та вивідний пристрій. Ці системи дозволяють на письмовому столі редактора розмістити одразу і складальний, і верстальний, і репродукційний центри. Такі видавничі системи базуються на комп'ютерах, пов'язаних локальною мережею, зі спеціальним видавничим і графічним програмним забезпеченням. Для архівного зберігання ДМ підготовлених оригіналів застосовують зйомні оптичні диски, є цифрова фотокамера для оперативного отримання кольорових зображень. [12, c.19] Приєднання до робочих станцій дисководів CD-ROM надає можливість використовувати готові бібліотеки графічних і фотографічних зображень. Лазерні принтери дозволяють отримувати оригінал-макети на папері для наступного виготовлення неметалічних офсетних форм (на плівці). За допомогою спеціальних формних автоматів з паперових оригінал-макетів можна протягом 20-30 секунд виготовити недорогі електростатичні або "срібні" друкарські форми на паперовій або поліефірній основі.

Друкарські процеси - це підготовка друкарської машини до друкування та друкування тиражу. Друкування тиражу розпочинається після одержання від замовника одного примірника верстки (ксерокопії, рукопису, оригінал-макета чи відбитку) видання, що оформлений до друку: на титульному аркуші, обкладинці є підпис до друку видавця або редактора (для періодичних видань) чи керівника організації. Найновітніші методи виготовлення друкованої продукції - це методи "з комп'ютера на папір". Такий друк здійснюють за допомогою цифрової друкарської машини, яка не потребує формних процесів, рідких фарб, оскільки їх замінюють відповідні кольорові тонери, а друк є електрографічним. У разі необхідності невеликих тиражів застосовують аркушеві друкарські офсетні машини, які забезпечують автоматичний цикл роботи на паперових офсетних формах, зокрема автоматизацію основних друкарських процесів: встановлення форми, друк заданої кількості відбитків, зняття форми, змивання офсетного полотна. [42, c.120]

До післядрукарських процесів виготовлення видання належать брошуровально-палітурні та оздоблювальні процеси.

Брошуровально-палітурні процеси - комплекс процесів отримання з надрукованих аркушів готових видань у палітурці чи обкладинці. Надруковані аркуші майбутнього видання проходять такі основні процеси: розрізування і фальцювання (згинання паперових аркушів у певному порядку), комплектування книжкового блока з зошитів або аркушів, скріплення скомплектованих зошитів у блок, обрізування книжкового блока та обтискування його кінця, покриття книжкового блока обкладинкою або виготовлення палітурки та вставляння книжкового блока в палітурку. Готові видання піддають упакуванню та складуванню - здаванню друкованої продукції на склади - внаслідок цих процесів ДП осідає у ДМ як товар, призначений для реалізації.

Важливим процесом є оформлення видання на випуск у світ. Видавець перевіряє готове видання та дає вказівку виготівникові про розсилку обов'язкових примірників видань. Це здійснюється за рахунок загального тиражу видання, до оформлення видання на випуск у світ, а газет - у день виходу кожного номера. Згідно з "Положенням про порядок друкування видань" тираж видання слід видавати замовникові після розсилки обов'язкових примірників. За законом України "Про обов'язковий примірник документів" (1999) всі поліграфічні підприємства, установи і організації, які мають розмножувальну техніку, зобов'язані розсилати обов'язкові примірники виготовлених ними нетаємних творів друку безоплатно до оформлення видань на випуск у світ згідно зі списком установ і організацій, які мають право на їх одержання. Не підлягають розсилці обов'язкові примірники службових видань, нетаємної технічної документації на військову продукцію та бланків. Обов'язкові примірники періодичних видань пересилаються поштовими каналами безплатно в порядку, передбаченому для пересилки службових відправлень Міністерства зв'язку України. Розсилка інших видів видань здійснюється за кошти видавців, які витрати за розсилку відносять на собівартість друкованої продукції. [42, c.187]

Завдяки функціонуванню потоків обов'язкового примірника документів здійснюється комплектування та збереження у провідних бібліотеках вичерпного національного документного фонду України як частини світового культурного надбання, державна бібліографічна та статистична реєстрація вітчизняних видань, оперативне інформування про них користувачів.

Однією з головних установ, що має право одержувати безплатний обов'язковий примірник творів друку, є Книжкова палата України, яка на основі цього здійснює державну бібліографічну реєстрацію та централізовану каталогізацію всіх без винятку видів видань, опублікованих в Україні, а також веде державну статистику друку, яка характеризує динаміку та тенденції розвитку ДП вітчизняних видань, комплектує та зберігає повний і недоторканий фонд Державного архіву друку головного сховища всіх видань України. [41, c.187]

З 1996 р. Книжкова палата України розпочала роботу над створенням інформаційно-бібліографічної системи "Книги в продажу" (книги, що є в наявності на книжковому ринку або друкуються). Ця система розроблена з аналогію з відомою у світі книгорозповсюджуючою системою "Books in print", яка успішно функціонує у високорозвинутих країнах (США, Великої Британії, Німеччині, Франції) і є організаційною основою книжкового ринку. Функціонування автоматизованої інформаційно-бібліографічної системи "Книги в продажу" передбачає: збір інформації видавців і видання тематичного плану випуску продукції видавництв України, що планується до випуску у світ; збір попередніх замовлень на книги, передача їх видавцям; збір інформації від видавців і книгорозповсюджувачів про книги, що є в наявності і що друкуються; видання на її основі каталогу "Книги в продажу" в традиційній та електронній версіях. Система виконує інформаційну, координаційну, рекламну функції і завдяки комплексу електронних засобів може оперативно інформувати всі зацікавлені сторони про книговидання в Україні для повнішого обліку потреб ринку, задоволення читацького попиту та потреб держави.

...