Формування депозитної політики комерційних банків

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми дипломної роботи. Специфіка банківської установи як одного з видів комерційного підприємства полягає в тому, що переважна частина його ресурсів формується не за рахунок власних, а за рахунок залучених коштів. Можливості банків у залученні коштів не безмежні і регламентовані з боку центрального банку в будь-якій державі.

Найважливішою складовою всієї банківської політики є політика формування ресурсної бази. Формування ресурсної бази в процесі здійснення банком пасивних операцій історично грало первинну і визначальну роль по відношенню до його активних операцій. Основна частина банківських ресурсів, як відомо, утворюється в процесі проведення депозитних операцій банку, від ефективної і правильної організації які залежать, в кінцевому рахунку, стійкість функціонування будь-якої кредитної організації. У зв'язку з цим питання нарощування ресурсного потенціалу і забезпечення його стабільності за допомогою ефективного управління пасивами набувають особливої гостроти і актуальності.

Слід зазначити, що питанням формування депозитної політики в нашій країні не приділялося належної уваги. Це було пов'язано з тим, що попит на банківські послуги значно перевищував пропозицію при високій інфляції і наявності дешевих ресурсів - всі ці умови забезпечували високу норму прибутку банківських операцій, змінюючи саму природу їх ризику. Зниження норми прибутку і зникнення таких традиційних джерел доходу, як міжбанківські кредити та операції на терміновому валютному ринку зробило формування депозитної політики комерційних банків у плані оптимізації структури залучених ними коштів і зниження процентних видатків по них питанням номер один.

Метою дипломної роботи є розробка пропозицій щодо удосконалення депозитної політики комерційного банку в системі укрепління його економічної стійкості.

Виходячи з даної цільової установки, в роботі вирішені наступні завдання:

-- надати поняття комерційного банку, розглянути його основні функції та операції;

-- розробити класифікацію банківських ресурсів;

-- розглянути класифікацію депозитних операцій комерційного банку та їх особливості;

-- дослідити теоретичні основи депозитної політики комерційного банку, розкрити її сутність і принципи формування, цілі та завдання;

-- провести дослідження депозитного ринку на федеральному і регіональному рівнях;

-- здійснити аналіз діяльності суб'єкта банківської системи у сфері залучення коштів від фізичних та юридичних осіб;

-- сформульовати перспективні напрями оптимізації депозитної політики комерційних банків з метою зміцнення їх стійкості.

Предметом дослідження є система економічних і організаційних відносин, що складаються в процесі формування та реалізації українськими комерційними банками їх депозитної політики.

Об'єктом дослідження виступає ОТР-банк м. Дніпропетровськ “Воскресенське відделення”

Джерелами використаної інформації є Інтернет джерела, статистичні дані, законодавча та нормативна бази.

Дипломна робота виконана на 98 сторінках, містить 16 рисунків,2 таблиці. Перелік використаної літератури складає 65 джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ДЕПОЗИТНОЇ ПОЛІТИКИ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

1.1 Комерційний банк: основні поняття, функції, банківські ресурси

В Україні створення і функціонування комерційних банків ґрунтуються на Законі Ураїни «Про банки і банківську діяльність»

Комерційним банком є установа, яка здійснює на договірних умовах кредитно-розрахункове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб шляхом здійснення операцій і надання послуг, що передбачено вищевказаним Законом України. Основною метою їх діяльності є отримання прибутку. Основне призначення банку - посередництво в переміщенні грошових коштів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців. Комерційні банки діють на підставі ліцензій на здійснення банківських операцій, отримуваних від НБУ. Банки мають право створювати дочірні банки та дочірні кредитні установи. В Україні банки можуть створюватися на основі будь-якої форми власності - приватної, колективної, акціонерної, змішаної. Для формування статутних капіталів українських банків допускається залучення іноземних інвестицій.

За способом формування статутного капіталу банки підрозділяються на акціонерні та пайові. Для акціонерного банку характерно, що власником його капіталу виступає саме суспільство, тобто банк. Пайові комерційні банки організовані на принципах товариства з обмеженою відповідальністю, тобто суспільства відповідальність кожного пайовика обмежена межами його внеску в загальний капітал банку.

Організаційна структура банків відповідає загальноприйнятій схемі керування акціонерного товариства. Вищим органом комерційного банку є Загальні збори акціонерів, що повинні проходити не рідше одного разу на рік. На ньому присутні представники всіх акціонерів банку за наявності у них довіреностей. Загальне керівництво діяльністю банку здійснює Рада банку, яка визначає порядок і терміни виборів його членів, загальні напрямки діяльності банку, розглядає проекти кредитних і інших планів банку, затверджує плани доходів і витрат і прибутків банку, розглядає питання про відкриття і закриття філій банку й інших питань, пов'язані з діяльністю банку, його взаєминами з клієнтами і перспективами його розвитку. Безпосередньо діяльністю комерційного банку керує Правління. Правління складається з голови Правління (президента), його заступників (віце-президентів) і інших членів. При Правлінні банку звичайно створюються кредитний комітет і ревізійна комісія. У функції кредитного комітету входять: розробка кредитної політики банку, структури залучених засобів і їхнього розміщення; розробка висновків по наданню найбільш великих позик (що перевищують встановлені ліміти); розгляд питань, пов'язаних з інвестуванням, веденням трастових операцій. Ревізійна комісія обирається загальними зборами учасників і підзвітна раді банку. Результати проведених перевірок комісія направляє Правлінню банку.

Сутність діяльності банку проявляється через його функції, основними з яких є наступні:

-- мобілізація тимчасово вільних грошових коштів та перетворення їх в капітал;

-- кредитування підприємств, держави і населення;

-- здійснення розрахунків і платежів у господарстві;

-- емісійно-засновницьких функція;

-- консультування, подання економічної та фінансової інформації.

Виконуючи функцію мобілізації тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх в капітал, банки акумулюють грошові доходи і заощадження у формі вкладів. Залучені кошти банк використовує для кредитування держави, юридичних і фізичних осіб. Однією з функцій комерційних банків є забезпечення розрахунково-платіжного механізму. Виступаючи в якості посередників у платежах, банки виконують для своїх клієнтів операції, пов'язані з проведенням розрахунків і платежів. Емісійно-засновницьких функція здійснюється комерційними банками шляхом випуску і розміщенні цінних паперів. Маючи в своєму розпорядженні можливостями постійно контролювати економічну ситуацію, комерційні банки надають клієнтам консультаційні послуги [4]. Економічну основу операцій банку складає рух грошових коштів. В умовах ринкової економіки всі операції комерційного банку можна умовно розділити на три основні групи:

-- пасивні операції (операції із залучення коштів у банк і формування його ресурсів);

-- активні операції (розміщення ресурсів банку);

-- активно-пасивні (комісійні, посередницькі операції, що виконуються банком за дорученням клієнтів за певну плату).

Комерційні банки, як і інші суб'єкти господарських відносин, для забезпечення своєї комерційної та господарської діяльності повинні мати у своєму розпорядженні певною сумою грошових коштів, тобто ресурсами. У сучасних умовах розвитку української економіки проблема формування ресурсів має першочергове значення. Це викликано тим, що з переходом до ринкової економіки, ліквідацією монополії держави на банківську справу, побудовою дворівневої банківської системи характер банківських ресурсів зазнає істотні зміни. Це пояснюється тим, що, по-перше, значно звузився загальнодержавний фонд банківських ресурсів, а сфера його функціонування зосереджена в першій ланці банківської системи - Національного Банку. По-друге, освіта підприємств і організацій з різними формами власності означає виникнення нових власників тимчасово вільних грошових коштів, самостійно визначають місце і спосіб зберігання грошових коштів, що сприяє створенню ринку кредитних ресурсів [38].

Крім того, масштаби діяльності банків залежать від сукупності обсягу ресурсів, якими вони володіють і особливо від суми залучених ресурсів. Банківські ресурси являють собою сукупність власних і залучених коштів, наявних у його розпорядженні і використовуються для здійснення активних операцій.

Під власними коштами банку слід розуміти різні фонди, створювані банком для забезпечення його фінансової стійкості, комерційної та господарської діяльності, а також отриманий прибуток за результатами діяльності поточного і минулих років.

Власні кошти банку складаються з різних фондів, що мають своє цільове призначення і різні джерела формування.

Власні кошти банку виконують кілька важливих функцій:

1. Захисна функція. Значна частка активів банку (приблизно 88%) фінансується вкладниками. Тому головною функцією акціонерного капіталу банку і прирівняних до нього коштів є захист інтересів вкладників. Захисна функція власних коштів означає можливість виплати компенсації вкладникам у випадку банкрутства банку. Тема захисної функції капіталу банку особливо актуальна сьогодні, оскільки в нашій країні існує ряд проблем. З одного боку, ще не створена ефективна система страхування депозитів, з іншого - нестабільна економічна ситуація призводить до банкрутства банків і втрати вкладниками своїх коштів. Тому для нашої країни наявність власного капіталу є першим умовою надійності банку.

2. Оперативна функція. Для початку успішної роботи банку необхідний стартовий капітал, який використовується на придбання землі, будівель, обладнання, а також створення фінансових резервів на випадок непередбачених збитків. На ці цілі використовується також власний капітал.

3. Регулююча функція. Крім забезпечення фінансової основи для операцій та захисту інтересів вкладників, власні кошти банків виконують також регулюючу функцію, яка пов'язана з особливою зацікавленістю суспільства в успішному функціонуванні банків, а також до законів і правил, дозволяє державним органам контролювати проведені операції.

Власний капітал банку - основа нарощування обсягів його активних операцій. Тому для кожного банку надзвичайно важливо знаходити джерела його збільшення. Ними можуть бути: нерозподілений прибуток минулих років, включаючи резерви банку; розміщення додаткових випусків цінних паперів або залучення нових пайовиків. У складі власних коштів банку виділяють: статутний, резервний та інші спеціальні фонди, а також нерозподілений протягом року прибуток.

Підводячи підсумок вищесказаному, необхідно відзначити, що значення власних ресурсів банку полягає насамперед у тому, щоб підтримувати його стійкість. На початковому етапі створення банку саме власні кошти покривають першочергові витрати, без яких банк не може почати свою діяльність. За рахунок власних ресурсів банки створюють необхідні їм резерви. Нарешті, власні ресурси є головним джерелом вкладень у довгострокові активи.

Залучені кошти банків покривають понад 90% всієї потреби в грошових ресурсах для здійснення активних операцій, перш за все кредитних. Це депозити (вклади), а також контокорентного та кореспондентські рахунки. Роль їх винятково велика. Мобілізуючи тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб на ринку кредитних ресурсів, комерційні банки з їхньою допомогою задовольняють потреби народного господарства в додаткових оборотних коштах, сприяють перетворенню грошей у капітал, забезпечують потреби населення в споживчому кредиті.

Залучаються банками кошти різноманітні за складом. Головними їх видами є кошти, залучені банками в процесі роботи з клієнтурою (так звані депозити), кошти, акумульованні шляхом випуску власних боргових зобов'язань (депозитних і ощадних сертифікатів, векселів, облігацій) і кошти, запозичені у інших кредитних установ за допомогою міжбанківського кредиту і позик НБУ.

Однак депозити є не єдиним джерелом залучення коштів. На практиці виділяють також недепозітні джерела залучення ресурсів в банки, до яких можна віднести: отримання позик на міжбанківському ринку; угоду про продаж цінних паперів з зворотним викупом, облік векселів та отримання позик в НБУ; продаж банківського акцепту; випуск комерційних паперів.

Українські банки з цих джерел в основному використовують міжбанківські кредити і кредити НБУ. На ринку міжбанківських кредитів продаються і купуються кошти, які знаходяться на кореспондентських рахунках в НБУ. Кредити НБУ в даний час в основному надаються комерційним банкам в порядку рефінансування, тобто по суті справи розподіляються, на конкурсній основі, а також у формі ломбардних кредитів. При цьому тільки 10% централізованих кредитів продаються банкам на конкурсній основі. Кожен банк може придбати не більше 25% кредитів, виставлених на аукціон. Але міжбанківський кредит є основним джерелом запозичени ресурсів комерційних банків, джерелом коштів для підтримки платоспроможності балансу та забезпечення безперебійного виконання зобов'язань [48].

В даний час найбільш поширеною формою централізованих кредитів є ломбардні кредити, тобто кредитування комерційних банків під заставу цінних паперів, перелік яких занесені до ломбардні списки.

Централізовані і міжбанківські кредити зручні тим, що вони надходять у розпорядження банку-позичальника практично негайно і не вимагають резервного забезпечення, оскільки не є вкладами. Значення ринку міжбанківських кредитів полягає в тому, що надлишкові для деяких банків ресурси, цей ринок підвищує ефективність використання кредитних ресурсів банківської систем в цілому. Крім того, наявність розвиненого ринку міжбанківських кредитів дозволяє менші кошти тримати в оперативних резервах банків для підтримки їх ліквідності.

З метою реалізації своїх повноважень у галузі грошово-кредитної політики НБУ утворює резервний фонд кредитної системи країни, який формується шляхом резервування частини залучених банком ресурсів. Відповідно до Положення про обов'язкові резерви кредитних організацій, що депонуються в НБУ, їхній розмір встановлюється у процентному відношенні до загальної суми грошових коштів, залучених комерційним банком [53].

1.2 Сутність і роль банківських операцій

Головним продуктом комерційного банку є різноманітні послуги у вигляді надання кредитів, здійснення розрахунків, управління майном та цінностями, надання гарантій, поручительств, консультацій тощо.

Основою цього є торгівля грошима як особливим товаром - передумовою забезпечення економіки достатньою кількістю платіжних засобів.

Визначальним щодо суті банківського продукту є базові функції комерційних банків. Специфіка функціонування банківських установ полягає в тому, що їхнім продуктом є, з одного боку, надання різноманітних послуг шляхом проведення активних, пасивних і комісійно-посередницьких операцій, а з другого - створення безготівкових платіжних засобів, що значною мірою є результатами тих же операцій.

Безготівкові платіжні засоби створюються комерційними банками у процесі депозитної емісії на основі надання позик клієнтам і проведення розрахунків, що призводить до загального розширення грошової маси.

При зростанні попиту на банківські кредити сучасний емісійний механізм дає змогу збільшувати грошову масу, а при зниженні попиту - зменшувати її. Тому здатність комерційних банків створювати гроші має важливе значення для економіки.

Другу складову банківського продукту становлять різноманітні послуги, що надаються комерційними банками, - депозитні, кредитні, розрахункові, касові, інвестиційні, трастові, валютні, консультаційні та інші. При цьому для з'ясування суті й специфіки банківського продукту важливо вивести чіткі термінологічні формулювання.

Результатом банківської діяльності є саме надання послуг клієнтам. Із цією метою банки здійснюють операції різних видів.

Інакше кажучи, власне “послуги” - це кінцевий результат, готовий продукт банку, тоді як “операції” - це його виробничий процес (див. рис 1.1).

Пасивні операції	Активні операції	Комісійно-посередницькі операції
Депозитні послуги	Кредитні послуги	Розрахункові, касові, валютні, трастові та інші послуги

Рис 1.1 Класифікація результатів діяльності комерційного банку

Результати банківської діяльності.

Класифікацію цього процесу доцільно проводити з урахуванням особливостей формування й розміщення ресурсів комерційного банку, що зводиться до здійснення трьох основних груп операцій: пасивних, активних і комерційно-посередницьких. Пасивні операції полягають у залученні тимчасово вільних грошових коштів для формування своїх ресурсів. При проведенні активних операцій банки розміщують сформовані ними ресурси з метою отримання прибутку. Комісійно-посередницькі операції проводяться банком за дорученням і на користь клієнта за певну плату. Щодо останніх, то йдеться, власне, не про формування і розміщення ресурсів, а про переміщення вже наявних у банку коштів за його розпорядженням або про проведення інших операцій, безпосередньо не пов'язаних із рухом грошей (про так звані позабалансові послуги).

Отже, у результаті здійснення трьох названих груп операцій комерційні банки надають клієнтам різноманітні послуги, які у сукупності і становлять банківський продукт.

Загалом результати банківської діяльності мають чітко виражений продуктивний характер. При наданні депозитних послуг банки акумулюють тимчасово вільні від обігу кошти, перетворюючи їх на капітал, тобто “непрацюючі” ресурси примушують працювати на користь як окремих суб'єктів ринку, так і економіки в цілому. Використання банківських кредитів у виробництві є необхідною умовою процесу розширеного відтворення, а позики, видані на споживчі цілі, збільшують платоспроможний опит, що також сприяє економічному зростанню. Організація і своєчасне проведення банками розрахунків забезпечує умови неперервного товарообігу та створює можливості для ефективного перетікання капіталів у господарстві. Реалізація інших банківських послуг теж створює умови для нормальної підприємницької діяльності у різних секторах економіки та забезпечення належного життєвого рівня населення.

Сьогодні універсальні банки пропонують довгу низку продуктів, що охоплює практично всі сфери діяльності і фінансових послуг. До основних банківських послуг належать залучення коштів і подальше надання позик. Проте навіть в межах цих двох послуг може бути вироблено безліч найрізноманітніших форм банківських продуктів.

Швидкий темп зростання ряду банківських послуг потребує сьогодні від службовців досконалого знання всіх модифікацій продуктів, не тільки наданих своїм банком, а й розроблених світовою практикою банківської справи. Для зручності розгляду окремих послуг звичайно вдаються до їхньої класифікації. Класифікація допомагає також визначити місце досліджуваної послуги в системі банківських продуктів.

Для розкриття специфіки потреб, які задовольняються шляхом надання банківських послуг, їх класифікують за такими напрямами: клієнти банку, спектр послуг, надаваних різноманітним клієнтам, різновиди цих послуг .

Зауважимо, що банківські послуги класифікуються за їхнім зв'язком із функцією банку з перерозподілу грошових ресурсів. Такий підхід до класифікації дає змогу прив'язати конкретні Банківські послуги до діяльності конкретних підрозділів комерційного банку.

Процентні послуги - це послуги, пов'язані із діяльності банку із перерозподілу грошових ресурсів, тобто перетікання ресурсів, які тимчасово осіли одних і потребують застосування в інших.

До цієї групи входять:

-- послуги вкладників - різні за термінами й умовами види вкладів юридичних і фізичних осіб (ці послуги пов'язані з процентними витратами банку);

-- послуги для позичальників - різноманітні за видами й умовами кредити для юридичних і фізичних осіб (ці послуги пов'язані з процентними доходами банку). Оскільки послуги цієї групи пов'язані з процентними доходами і витратами, пропонується відносити їх до групи процентних послуг.

Комісійні послуги - послуги, не пов'язані з перерозподілом ресурсів. До цієї групи належать усі інші Банківські послуги, які приносять банку непроцентні доходи, - трастові операції, депозитні послуги, консультаційне обслуговування тощо. Оскільки ці послуги пов'язані з отриманням банком певної комісії за їх проведення, цю групу називають комісійними послугами.

Розрахунково-касове обслуговування - специфічний вид банківської послуги, якій поєднує в собі особливості процентних і комісійних послуг (розрахунково-касове обслуговування клієнтів: підприємств, організацій і приватних осіб, які мають у банку розрахунковий чи поточний рахунки).

Слід зазначити, що, з одного боку, залишки грошових засобів на розрахункових і поточних рахунках клієнтів є одним із видів залучення ресурсів, за які банк може виплачувати певний процент. Із цього погляду розрахунково-касове обслуговування є процентною послугою (послуги для вкладників). З іншого боку, розрахунково-касові операції, які проводяться банком за дорученням клієнтів (за їхніми рахунками), пов'язані з одержанням банком комісії за розрахунково-касове обслуговування. І в цьому разі їх можна розглядати як комісійні послуги.

Банківські послуги класифікують за чотирма великими групами:

-- депозитні послуги;

-- кредитні послуги;

-- інвестиційні послуги;

-- інші послуги.

Структуру депозитних послуг можна показати таким чином:

1. Вклади до запитання:

-- поточні рахунки;

-- ординарні депозити до запитання;

-- депозити з попереднім повідомленням.

2. Термінові й ощадні вклади:

-- строкові вклади;

-- ощадні вклади з регулярними внесками.

Кредитні послуги банків класифікуються за багатьма ознаками:

1. За типами позичальників:

-- сільськогосподарський кредит;

-- промисловий кредит;

-- комунальний кредит;

-- кредит держави.

2. За термінами:

-- короткостроковий;

-- середньостроковий;

-- довгостроковий.

3. За характером забезпечення:

-- забезпечений;

-- незабезпечений (бланковий).

4. За засобом надання:

-- одноразовий кредит;

-- кредитна лінія;

-- контокорентний кредит.

5. За порядком погашення:

-- кредити, що погашаються одноразово;

-- кредити, що погашаються поступово;

-- кредити, що погашаються на особливих умовах.

6. За характером процентної ставки:

-- кредити з фіксованою процентною ставкою;

-- кредити з плаваючою процентною ставкою.

7. За засобом сплати відсотків:

-- звичайні;

-- дисконтні.

8.За валютою кредиту:

-- кредити в національній валюті;

-- кредити в іноземній валюті;

-- кредити в кількох валютах.

9. За кількістю кредиторів:

-- кредити надані одним банком;

-- синдиковані (консорціальні) кредити;

-- паралельні кредити.

10. За використанням:

-- споживчий кредит

-- промисловий кредит;

-- кредит під оборотні кошти;

-- інвестиційний кредит;

-- сезонний кредит;

-- кредит на операції з цінними паперами;

-- імпортний кредит;

-- експортний кредит.

11. За розмірами:

-- дрібний;

-- середній;

-- значний.

12. Послуги, що мають кредитний характер:

-- банківські акцепти;

-- авальний кредит;

-- лізинг;

-- факторинг;

-- форфейтинг.

В умовах ринкової економіки комерційному банкові досить важко розраховувати на якісне проведення активних операцій без здійснення інвестиційної діяльності. Далеко не всім залученим коштам банк спроможний знайти застосування лише як позичкам. Проведення банком тільки позичкових операцій дає йому можливість одержувати достатній прибуток, проте не дозволяє розраховувати на низький рівень ризику. Маючи у своєму розпорядженні вільні кошти, банк мусить не тільки забезпечити їхнє збереження, одержати відповідний підхід, але й подбати про диверсифікацію та ліквідність. Цим вимогам цілком відповідають інвестиційні операції банку.

Під інвестиційними операціями банків звичайно розуміють операції з придбанням цінних паперів. Усі наявні та щойно придбанні банком цінні папери поділяються на дві великі групи:

-- первинний резерв (або власне інвестиції);

-- вторинний резерв.

Цінні папери, які належать до первинного резерву та безпосередньо і є інвестиціями, призначені для забезпечення дохідності банку. Цінні папери, які належать до вторинного резерву, призначені для підтримання ліквідності банку.

Інші банківські продукти об'єднують довгу низку послуг, у тому числі й не властиві банківській сфері. Основні з них такі:

-- організація розрахунково-касового обслуговування;

-- операції з іноземною валютою;

-- трастові операції;

-- послуги по зберіганню цінностей;

-- консультаційні послуги;

-- інформаційні послуги;

-- аудиторські послуги;

-- послуги з інженерно-економічної експертизи;

-- видача гарантій.

1.3 Класифікація депозитних операцій комерційних банків

Пасивні операції комерційного банку характеризують джерела коштів і природу зв'язків банку. Саме вони в значній мірі зумовлюють умови, форми та напрями використання банківських ресурсів, тобто склад і структуру активних операцій.

Депозитні (вкладні) операції комерційного банку - це операції із залучення коштів юридичних і фізичних осіб у внески на певний термін або до запитання, а також залишків коштів на розрахункових рахунках клієнтів для використання їх у якості кредитних ресурсів і в інвестиційній діяльності. Вклад (депозит) - це грошові кошти (в готівковій та безготівковій формі, в національній або іноземній валюті), передані в банк їх власником для зберігання на певних умовах [4].

Депозитні операції - поняття широке, оскільки до них відноситься вся діяльність банку, пов'язана із залученням коштів у внески. Особливістю цієї групи пасивних операцій є те, що банк має порівняно слабкий контроль над обсягом таких операцій, так як ініціатива в приміщенні засобів у внески виходить від вкладників. При цьому, як показує практика, вкладника цікавлять не тільки виплачені банком відсотки, але і надійність збереження довірених банку коштів. Організація депозитних операцій має здійснюватися з дотриманням ряду принципів:

-- отримання поточного прибутку і створення умов для її отримання в майбутньому;

-- гнучка політика при керуванні депозитними операціями для підтримки оперативної ліквідності банку;

-- узгодженість між депозитної політикою і прибутковістю активів;

-- розвиток банківських послуг з метою залучення клієнтів.

Депозитні рахунки можуть бути найрізноманітнішими й в основу їх класифікації покладені такі критерії, як джерела внесків, їх цільове призначення, ступінь прибутковості і т.д., однак найбільш часто в якості критерію виступає категорія вкладника й форми вилучення внеску. Депозитні операції класифікуються:

1.Виходячи з категорії вкладників:

-- Депозити юридичних осіб (підприємств, організацій, інших банків);

-- Депозити фізичних осіб.

2.За економічним змістом:

-- З урахуванням категорій вкладників;

-- За формами вилучення;

-- По порядку використання збережених коштів.

3.За формою вилучення коштів:

-- Строкові депозити;

– Депозити до запитання;

-- Ощадні вклади населення.

На практиці західних банків депозити по можливості їх вилучення діляться на наступні категорії [69]:

-- «гарячі гроші», які з великою ймовірністю можуть бути вилучені (наприклад, депозити, чутливі до зміни процентних ставок);

– ненадійні, які можуть бути вилучені в межах 25-30% від їх розміру;

-- стабільні засоби (основні депозити), імовірність вилучення яких мінімальна.

Однак повернемося до українських банків і розглянемо більш детально класифікацію депозитів за формою вилучення.

Почнемо з депозитів до запитання, так як вони займають найбільшу питому вагу в структурі залучених коштів банків. Отже, депозити до запитання являють собою засоби, які можуть бути затребувані в будь-який момент без попереднього повідомлення банку з боку клієнта. До них відносяться кошти на поточних, розрахункових, бюджетних та інших рахунках, пов'язаних з вчиненням розрахунків або цільовим використанням коштів.

Вклади до запитання у своїй основі нестабільні, що обмежує сферу їх використання комерційними банками. З цієї причини власникам рахунків виплачується низький відсоток або він взагалі не виплачується. В умовах конкуренції по залученню внесків комерційні банки прагнуть залучити клієнтів і стимулювати приріст вкладів до запитання шляхом надання додаткових послуг власникам рахунків, а також підвищуючи якість їх обслуговування. За депозитами до запитання банки зобов'язані зберігати мінімальної резерв в НБУ.

Відсотки за вкладами до запитання зараховуються вкладникові, як правило, один раз на рік на початку нового календарного року.

Депозити до запитання найбільш ліквідні. Їх власники можуть в будь-який момент використати гроші, які знаходяться на рахунках до запитання. Гроші на цей рахунок вносяться чи вилучаються як частинами, так і повністю без обмежень, а також дозволяється брати з цього рахунку в установленому НБУ порядку готівку. Іншими словами, перевагою депозитних рахунків до запитання для їх власників є їх висока ліквідність. Основними ж недоліками депозитів до запитання для їх власників є сплата низьких відсотків по рахунку, а для банку - необхідність мати більш високий оперативний резерв для підтримки ліквідності. Таким чином, особливості депозитного рахунку до запитання можна охарактеризувати так:

-- внесок і вилучення грошей здійснюється в будь-який час без будь-яких обмежень;

-- власник рахунку сплачує банку комісію за користування рахунком у вигляді твердої місячної ставки;

-- банк за зберігання грошових коштів на рахунках до запитання сплачує невисокі процентні ставки або взагалі не платить;

-- банк за депозитами до запитання відраховує більш високі норми у фонд обов'язкових резервів в НБУ.

У зв'язку з високою мобільністю коштів залишок на рахунках до запитання не постійний, іноді вкрай мінливий. Однак, незважаючи на високу рухливість коштів на рахунках до запитання, є можливість визначити їх мінімальний, не знижується залишок і використовувати його в якості стабільного кредитного ресурсу [25].

З допомогою вкладів до запитання вирішується задача отримання прибутку банком, так як вони найдешевший ресурс, а витрати з обслуговування розрахункових і поточних рахунків клієнтів мінімальні. У більшості комерційних банків депозити до запитання займають найбільшу питому вагу в структурі залучених коштів. Проте оптимальним вважається питома вага цих коштів в ресурсах банку до 30-36% [39].

В Україні ж частка цих коштів набагато вище. Збільшення частки депозитів до запитання у фінансових ресурсах банку зменшують його процентні витрати і дозволяють одержати більш високий прибуток від використання цих коштів у банківських активах. Але разом з тим розрахункові рахунки - це найбільш непередбачуваний елемент пасивів. Тому висока їх частка в позикового капіталу дуже сильно послаблює ліквідність банку. У зв'язку з цим важливим завданням управління є визначення оптимальної структури депозитної бази банку. На другому місці за значимістю для банків виступають строкові вклади, так як вони стабільні і дозволяють банку мати у своєму розпорядженні коштами вкладників протягом тривалого часу. Строкові вклади - це грошові кошти, які зараховуються на депозитні рахунки на строго обумовлений термін з виплатою відсотка. Ставка по них залежить від розміру та строку вкладу. Та обставина, що власник строкового вкладу може розпоряджатися ним тільки після закінчення обумовленого терміну, не виключає можливості дострокового отримання ним в банку своїх грошових коштів. Однак у цьому випадку у клієнта знижується розмір відсотка по внеску.

Строкові депозити класифікуються залежно від їх терміну:

-- депозити з терміном до 3 місяців;

-- депозити з терміном від 3 до 6 місяців;

-- депозити з терміном від 6 до 9 місяців;

-- депозити з терміном від 9 до 12 місяців;

-- депозити з терміном понад 12 місяців.

Гідністю термінових депозитних рахунків для клієнта є отримання високого відсотка, а для банку - можливість підтримки ліквідності з меншим оперативним резервом. Недолік термінових депозитних рахунків для клієнтів полягає в низькій ліквідності. Для банку недолік полягає в необхідності виплат підвищених відсотків за вкладами і зниження, таким чином, маржі.

Існують дві форми термінових вкладів:

-- строковий вклад з фіксованим строком;

-- строковий вклад з попереднім повідомленням про вилучення.

Власне строкові вклади мають на увазі передачу коштів у повне розпорядження банку на термін і умовах за договором, а після закінчення цього терміну строковий вклад може бути вилучений власником у будь-який момент. Розмір винагороди, що виплачується клієнтові за строковим вкладом, залежить від терміну, суми депозиту та виконання вкладником умов договору. Чим довше терміни і (або) більше сума внеску, тим більше розмір винагороди. Така детальна градація стимулює вкладників до раціональної організації власних коштів та їх приміщенню у внески, а також створює банкам умови для управління своєю ліквідністю.

Вклади з попереднім повідомленням про вилучення коштів означають, що про вилучення вкладу клієнт повинен заздалегідь сповістити банк у визначений за договором термін (як правило, від 1 до 3, від 3 до 6, від 6 до 12 і більше 12 місяців). Залежно від терміну повідомлення визначається і відсоткова ставка за вкладами.

Якщо вкладник бажає змінити суму вкладу - зменшити або збільшити, то він може розірвати чинний договір, вилучити і переоформити свій вклад на нових умовах. Однак при достроковому вилученні внесок замовником коштів за вкладом він може втратити передбачених договором відсотків частково або повністю. Як правило, в цих випадках відсотки знижуються до розміру відсотків, що сплачують за вкладами до запитання.

Визначальним фактором при встановленні процентної ставки за строковими вкладами є термін, на який розміщені кошти: чим довше термін, тим вище рівень відсотка. Суттєвим моментом є й частота виплати доходу, чим рідше виплати, тим вищий рівень процентної ставки. Використовуються також різні способи обчислення сплати відсотків [3].

За допомогою залучення строкових депозитів вирішується завдання забезпечення ліквідності балансу банку.

У світовій банківській практиці проміжне положення між строковими депозитами та депозитами до запитання займають ощадні депозити. Вони відіграють важливу роль у ресурсах банків, зокрема вклади цільового призначення. Традиційно ці операції в Україні здійснював Ощадбанк, проте в даний час в ході конкурентної боротьби за ресурси комерційні банки почали освоювати і цей ринок позичкових капіталів.

Ощадні вклади населення класифікуються в залежності від терміну та умов вкладний операції:

-- строкові;

-- термінові з додатковими внесками;

-- умовні;

-- на пред'явника;

-- до запитання;

-- на поточні рахунки та інші.

Вони вносяться і вилучаються в повній сумі або частково та засвідчуються видачею ощадної книжки. Банки беруть цільові вклади, виплата яких приурочена до періоду відпусток, дням народжень і т.д. До ощадних вкладів відносяться вклади, що утворилися з метою накопичення або збереження грошових заощаджень. Їх характеризує специфічна мотивація виникнення - заохочення ощадливості, накопичення коштів цільового характеру та високий рівень прибутковості, хоча і нижче, ніж на строкові вклади.

Ощадні вклади мають свої вигоди та недоліки для банків. Значення ощадних вкладів для банків полягає в тому, що з їх допомогою мобілізуються невикористані доходи населення і перетворюються на продуктивний капітал. Недоліки ж для банків полягають у необхідності виплати підвищених відсотків за вкладами і схильності цих вкладів економічним, політичним, психологічним факторам, що підвищує загрозу швидкого відтоку коштів з цих рахунків і втрату ліквідності банку [39].

У ході розгляду цього питання також необхідно відзначити і той факт, що депозитна політика вітчизняних комерційних банків починає застосовувати інструменти закордонної практики - це депозитний сертифікат на пред'явника, який може звертатися на ринку як будь-яка інша цінний папір. Сертифікат - це письмове свідоцтво банку-емітента про внесок грошових коштів, яке засвідчує право вкладника або його право приймача на отримання після закінчення встановленого строку суми вкладу та відсотків по ньому.

Депозитний сертифікат має дві переваги. По-перше, він на відміну від інших інструментів депозитної політики є предметом біржової гри, і, отже, його власник може розраховувати на отримання додаткового прибутку в результаті сприятливої зміни кон'юнктури ринку. По-друге, у випадку здійснення урядом намірів про заморожування депозитів підприємств придбання сертифіката, що має вільне ходіння на ринку, дасть їхнім власникам деяку свободу маневру. У цій ситуації сертифікат стає альтернативним засобом платежу [4].

Виготовлення бланків депозитних і ощадних сертифікатів на пред'явника здійснюється тільки поліграфічними підприємствами, що отримали від Міністерства фінансів України ліцензію на виробництво бланків цінних паперів. Бланки іменних сертифікатів можуть виготовлятися банками самостійно типографським, фотокопіювальних, машинописним або іншим способом.

Крім поділу сертифікатів на депозитні та ощадні залежно від категорії вкладників, сертифікати можна класифікувати і по іншим ознаках:

1. За способом випуску:

-- випускаються в разовому порядку;

-- випускаються серіями.

2. За способом оформлення:

-- іменні;

-- на пред'явника.

Термін обігу за депозитними сертифікатами (з дати видачі сертифіката до дати, коли власник сертифіката отримує право запитання депозиту або вкладу за сертифікатом) обмежується одним роком. Термін обігу ощадних сертифікатів обмежується трьома роками .

Власник сертифіката може поступитися правом вимоги по сертифікату іншій особі. За сертифікату на пред'явника ця поступка здійснюється простим врученням, за іменним - оформляється на оборотний стороні сертифіката двосторонньою угодою. Іменні сертифікати можуть бути передані власником іншій особі за допомогою передавального напису (цесії). При настанні терміну запитання грошових сум власник сертифіката повинен пред'явити його в банк разом з заявою, додержуючи вказівку способу погашення сертифіката.

Отже, роблячи висновок з викладеного теоретичного матеріалу, можна сказати, що для комерційних банків вклади - головний і одночасно самий дешевий вид ресурсів. Збільшення частки даного елемента у ресурсній базі зменшує процентні витрати, однак висока їх частка послаблює ліквідність банку.

Кошти, залучені банком від своєї клієнтури, зараховуються на поточні, депозитні та ощадні рахунки. Залишки коштів на таких рахунках підсумовуються і даються в балансі єдиним показником. При аналізі депозитні залучені кошти групуються по терміновості, щоб знати, на який термін залучається та чи інша сума коштів. Збільшення частки вкладів до запитання зменшує процентні витрати банку і дозволяє одержувати більш високу процентну прибуток. Проте слід мати на увазі, що ці вклади - найбільш непередбачуваний фінансовий інструмент, тому висока їх частка у ресурсній базі може послабити ліквідність банку. Строкові депозити вважаються найбільш стабільною частиною залучених ресурсів. Збільшення частки строкових депозитів у ресурсній базі сприяє підвищенню стійкості банку, дозволяє здійснювати ефективне управління ліквідністю і платоспроможністю банку.

Для оформлення операцій по вкладах застосовуються: особовий рахунок, ощадна книжка, контрольний лист, розрахункова і чекова книжки, алфавітна картка, операційний щоденник, квитанції, прибутково-касові ордери, доручення вкладника на списання суми, повідомлення подальшому контролю, заяву про переведення вкладу, реєстр для запису заяв, книга реєстрації втрачених сбір книжок.

Від юридичних осіб внески на депозитні рахунки приймаються тільки безготівковим шляхом.

При закритті вкладу клієнт повинен представити в банк договір про внесок і вкладних книжку, яка повинна бути погашена. Банк пропонує клієнту оформити видатковий касовий ордер на суму вкладу та відсотків по ньому.

Основними завданнями з управління депозитними операціями банку є:

-- не допускати наявності в банку активних і пасивних операцій, що не приносять доходу, крім тієї їх частини, яка забезпечує формування обов'язкових резервів;

-- знаходити необхідні кредитні ресурси для виконання банком відповідних зобов'язань перед клієнтами та розвитку активних операцій;

-- забезпечувати отримання банком прибутку за рахунок залучення «дешевих» ресурсів.

Сучасна економічна ситуація змушує банки змінювати політику в області пасивних операцій шляхом диверсифікації депозитних операцій. Загострення конкуренції між банками та іншими фінансовими структурами за внески фізичних і юридичних осіб призвело до появи величезної розмаїтості депозитів, цін на них і методів обслуговування. За даними деяких зарубіжних фахівців, у розвинених країнах в даний час існує більше 30 видів банківських вкладів. При цьому кожен з них має свої особливості, що дозволяє клієнтам обирати найбільш адекватний їхнім інтересам, і можливу форму заощадження грошових коштів та оплати за товари та послуги.

Найважливішим ланкою в роботі банку для приватного вкладника виявилася рекламна популярність банку, потім розгалужена система і наявність різних гнучких схем взаємодії з клієнтом, а також демонстровані банком антикризові заходи, здатні захистити і зберегти вкладені у банк кошти. Важливим є і те, в яких стосунках банк складається з державою, оскільки саме воно у свідомості громадян починає набувати все більшої ваги.

Таким чином, щоб у банку з'явилася гарантована можливість залучення представників широких верств населення, необхідно виконати перш за все перераховані умови. Для бізнесменів, що представляють інтереси підприємств, на перших місцях стоять фактори інформаційної безпеки, конфіденційності та репутації.

1.4 Формування депозитної політики комерційних банків в системі управління банківськими ресурсами

З метою залучення ресурсів для своєї діяльності комерційним банкам важливо розробити стратегію депозитної політики, виходячи з цілей і завдань комерційного банку, закріплених у статуті, отримання максимального прибутку і необхідності збереження банківської ліквідності. Депозитна політика повинна перш за все відповідати наступним вимогам:

-- економічна доцільність;

-- конкурентоспроможність;

-- внутрішня несуперечливість.

Під економічною доцільністю тут розуміється рентабельність використання залучених ресурсів населення. Це питання, звісно, має розглядатися в загальному контексті активно-пасивного управління. При розрахунку відносної ефективності залучення депозитних ресурсів приватних осіб необхідно брати до уваги як пов'язані з ними витрати, у тому числі - резервні відрахування, а також невизначену ступінь їх ліквідності, так і явні вигоди.

Система ставок за вкладами повинна бути орієнтована на ринкову кон'юнктуру за неодмінної облік складається ієрархії надійності порівнянних інструментів. Так, банк, що утримує ставки на більш низькому рівні, ніж близькі йому за ступенем надійності конкуренти, ризикує втратити частину своєї клієнтури.

Можна розглядати внутрішню несуперечливість депозитної політики в кількох аспектах. Це і тимчасова структура депозитних ставок, та їх диференціація по сумах, видах внесків в порівнянні з іншими порівнянними інструментами того ж банку (сертифікатами, векселями та ін), а також по різних категоріях клієнтури (наприклад, для фізичних та юридичних осіб) .

Розглядаючи сутність депозитної політики комерційних банків, необхідно порушити такі питання, як: суб'єкти та об'єкти депозитної політики, принципи її формування, а також межі депозитної політики.

До складу суб'єктів депозитної політики комерційного банку включені клієнти банку, комерційні банки та державні установи. До об'єктів депозитної політики віднесені залучені кошти банку і додаткові послуги банку (комплексне обслуговування).

В основі формування депозитної політики комерційного банку лежать як загальні, так і специфічні принципи, що наочно відображено на рис. 1.2 . Під загальними принципами депозитної політики розуміються принципи, єдині і для державної грошово-кредитної політики НБУ, що проводиться на макроекономічному рівні, і для політики на рівні кожного конкретного комерційного банку. До них слід віднести принципи комплексного підходу, наукової обґрунтованості, оптимальності та ефективності, а також єдність усіх елементів депозитної політики банку. Комплексний підхід виражається як у розробці теоретичних основ, пріоритетних напрямів депозитної політики банку з точки зору стратегії його розвитку, так і у визначенні найбільш ефективних і оптимальних для даного етапу розвитку банку тактичних прийомів і методів її реалізації.

До специфічних принципів депозитної політики ставляться принципи забезпечення оптимального рівня витрат банку, безпеки проведення депозитних операцій, надійності, оскільки банк, здійснюючи акумуляцію тимчасово вільних грошових коштів з метою їхнього подальшого розміщення, прагне отримати дохід не за всяку ціну, а з урахуванням реалій ринку, на якому він здійснює свою діяльність.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2 Склад суб'єктів і об'єктів депозитної політики комерційного банку

До специфічних принципів депозитної політики ставляться принципи забезпечення оптимального рівня витрат банку, безпеки проведення депозитних операцій, надійності, оскільки банк, здійснюючи акумуляцію тимчасово вільних грошових коштів з метою їхнього подальшого розміщення, прагне отримати дохід не за всяку ціну, а з урахуванням реалій ринку, на якому він здійснює свою діяльність.

Дотримання перерахованих принципів дозволяє банку сформулювати як стратегічні, так і тактичні напрями в організації депозитного процесу, забезпечуючи тим самим ефективність та оптимізацію його депозитної політики.

Одним з важливих питань теоретичної частини дипломної роботи є питання про межі депозитної політики комерційного банку, під якими розуміється певний допустима межа акумулювання банком вільних грошових коштів юридичних і фізичних осіб. При цьому дається класифікація цих кордонів за такими ознаками:

- Залежно від попиту і пропозиції на ринку депозитів (економічні кордони);

- По впливу нормативів НБУ і лімітів банку (адміністративні кордони);

- Залежно від суб'єктів депозитних відносин (зовнішні та внутрішні кордони);

- Залежно від терміновості депозитних відносин (тимчасові межі);

- Залежно від географічного принципу (територіальні кордони);

Розглядаючи депозитну політику банку як один з елементів банківської політики в цілому, необхідно виходити з того, що основною метою депозитної політики є залучення якомога більшого обсягу грошових ресурсів за найменшою ціною. Успішна реалізація цієї багатогранної цілі депозитної політики банку припускає рішення в процесі її формування таких завдань, як:

- сприяння в процесі проведення депозитних операцій отримання банківського прибутку або створення умов для одержання прибутку в майбутньому;

- підтримку необхідного рівня банківської ліквідності;

- підтримка взаємозв'язку і взаємної узгодженості між депозитними операціями та операціями з видачі позик за сумами та строками депозитів і кредитних вкладень;

- мінімізація вільних коштів на депозитних рахунках;

- проведення гнучкої процентної політики;

- постійне вишукування шляхів і засобів зменшення відсоткових видатків за залученими ресурсами;

- розвиток банківських послуг і підвищення якості та культури обслуговування клієнтів.

В узагальненому вигляді класифікація кордонів представлена на рис 1.3.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.3 Межі депозитної політики комерційного банку

У даному питанні доцільно також розглянути механізм формування депозитної політики комерційного банку, який схематично представлений на рис. 1.4. Від ефективності функціонування даного механізму багато в чому залежить успішне виконання цілей і завдань, які ставляться банком в процесі розробки та проведення депозитної політики.

Кожен з етапів формування депозитної політики комерційного банку безпосередньо пов'язаний з іншими та є обов'язковим для формування оптимальної депозитної політики і правильної організації депозитного процесу.

У контексті даного питання також необхідно зазначити, що важливим чинником, що визначає ліквідність банку, є якість його депозитної бази. Критерієм якості депозитів є їх стабільність. Чим більше стабільна частина депозитів, тим вище ліквідність банку, оскільки в цій частині акумульовані ресурси не залишають банк. Збільшення стабільної частини депозитів знижує потребу банку в ліквідних активах, так як припускає возобновляемость зобов'язань банку.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.4 Схема формування депозитної політики комерційного банку

Аналіз стану різних видів депозитів, проведений зарубіжними дослідниками [39], показав, що найбільшою стабільністю володіють депозити до запитання. Цей вид депозитів не залежить від рівня процентної ставки. Його приналежність до того чи іншого банку більшою мірою обумовлена такими факторами, як: якість і швидкість обслуговування; надійність банку; різноманітність послуг, пропонованих вкладникам; близькість розташування банку від клієнта. Меншою стабільністю, за даними обстеження зарубіжних дослідників, мають залишки строкових і ощадних депозитів. На їх закріплення за конкретним банком впливає рівень процентної ставки. Тому вони схильні до міграції в разі певних коливань рівня депозитного відсотка, установлюваного різними банками.

Аналіз сформованої практики свідчить, що формування депозитної бази будь-якого комерційного банку, як процес складний і трудомісткий, зв'язано з великою кількістю проблем як суб'єктивного, так і об'єктивного характеру.

До суб'єктивних проблем відносяться такі, як:

-- масштаби діяльності і слабка капітальна база російських комерційних банків;

-- відсутність зацікавленості керівництва банку у залученні коштів клієнтів, особливо населення, що продиктовано тактичними та стратегічними цілями і завданнями банку;

-- недостатній рівень і якість вищої та середнього менеджменту;

-- відсутність у більшості російських банків науково-обгрунтованої концепції проведення депозитної політики;

-- недоліки в організації депозитного процесу: відсутність відповідного підрозділу в банку; низький рівень постановки маркетингових досліджень депозитного ринку; обмежений спектр пропонованих депозитних послуг і так далі.

Серед об'єктивних чинників виділяються наступні:

-- пряме і непряме вплив держави та державних органів на комерційні банки;

-- вплив макроекономіки, вплив світових фінансових ринків на стан російського грошового ринку;

-- міжбанківська конкуренція;

-- стан грошового та фінансового ринку України;

-- відсутність в Україні правового механізму страхування та захисту банківських вкладів.

...