Банківський нагляд

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ НАГЛЯДУ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ БАНКІВ

1.1. Понятійний інструментарій банківського нагляду та регулювання

1.1.1 Визначення термінів

Вітчизняна банківська система є однією з найдинамічніших сфер діяльності. Водночас стрімке зростання обсягів активних операцій, упровадження широкого асортименту нових банківських продуктів, а також поглиблення впливу процесів світового фінансового простору на розвиток вітчизняного банківського сектору об'єктивно спричиняють зростання ризиків діяльності банків. Мінімізація ризиків у діяльності системі банків, забезпечення її розвитку та надійності вимагає на сучасному етапі подальшого вдосконалення банківського нагляду.

Забезпечення стабільної банківської системи здійснюється шляхом регулювання банківської діяльності та нагляду за нею. Від ефективної системи банківського нагляду в Україні залежить забезпечення стабільності банківської системи, яка потребує з боку держави регулювання і нагляду, оскільки саме банки, на відміну від інших економічних суб'єктів ринку, містять у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності і провокування загальноекономічної кризи.

Перш за все, держава в особі центрального банку покликана забезпечувати стабільність грошового обігу і національної валюти, а це не можливо без нагляду за діяльністю банків. Система банківського нагляду потрібна і самим банкам, тому що успіх їхньої діяльності залежить від довіри до них з боку суспільства. Втрата довіри вкладників до одного банку може викликати ланцюгову реакцію по всій банківській системі, призвести до втрати довіри до неї [32]. При виникненні паніки відбувається різке скорочення банківських резервів і пропозиції грошей. Оскільки банківські паніки виникають внаслідок банкрутства банків, то суспільство зацікавлене в забезпеченні стійкості банківської системи в цілому. [32].

В Україні, під час фінансової кризи найбільшу загрозу для банків становила криза довіри - почалася паніка та раптове зняття коштів з банківських рахунків, у результаті чого виникла проблема ліквідності та суттєво обмежився доступ до міжбанківських ресурсів. Неможливість банків своєчасно та в повному обсязі виконати зобов'язання перед вкладниками спричинили панічні настрої, які в кінцевому випадку призвели до втрати ліквідності та платоспроможності окремими банками.

Також, вилучення коштів з банків одночасно великою кількістю вкладників могло призвести банківську систему до банкрутства. З огляду на що, було здійснено адміністративне втручання з боку Національного банку України (далі - НБУ), шляхом введення в дію постанови Правління НБУ від 11.10. 2008 №319 «Про додаткові заходи щодо діяльності банків», в частині введення заборони на дострокове зняття вкладів клієнтами.

Також були запроваджені додаткові заходи щодо діяльності банків, а саме, розширення можливості підтримання ліквідності банків, шляхом надання НБУ кредитів рефінансування, обмеження на проведення активно - пасивних операцій банками (в т.ч. валютних операцій), забезпечення своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, стипендій і соціальних виплат.

Разом з тим, слід відмітити, що необхідність нагляду за діяльністю банків зумовлена тим, що в умовах ринку йде жорстка конкурентна боротьба між банками, а це змушує їх дедалі підвищувати ризикованість своїх операцій, щоб задовольнити клієнта і отримати прибуток.

При цьому, підвищення ризикованості банківських операцій робить діяльність банків дедалі небезпечною і може призвести до загрози банкрутства. А банкрутство банку, зі свого боку, є небезпечним не лише для його акціонерів, вкладників, кредиторів, а й для суспільства в цілому, бо підриває довіру клієнтів до всієї банківської системи, а значить і до фінансового ринку в цілому. Ось чому необхідний всебічний контроль за банківською діяльністю з боку держави [31].

Історія термінів «банківське регулювання» та «банківський нагляд» є досить тривалою. Однак, не зважаючи на це, в спеціалізованій літературі немає єдиного чіткого визначення цих понять. Розглянемо трактування понять «банківське регулювання» та «банківський нагляд» с точки зору законодавства та вчених-економістів (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Трактування понять «банківське регулювання» та «банківський нагляд»

Характеристика поняття	Джерело
«банківське регулювання»	«банківський нагляд»
Одна із функцій НБУ, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків та визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду і відповідальність за порушення банківського законодавства	система «контролю та активних впорядкованих дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких НБУ здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.»	Закон України «Про Національний банк України»
НБУ здійснює регулювання спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій. Здійснення Державного регулювання діяльності банків НБУ відбувається у формі адміністративного та індикативного регулювання.	НБУ «застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності». Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.	Закон України «Про банки і банківську діяльність»
Важлива функція держави, яку вона виконує з метою забезпечення стабільності банківської системи.	Система, якою користуються уряд з метою гарантування стабільності фінансового сектору національної економіки, його безпеки і здоров'я.	А. М. Мороз та інші Центральний банк та грошово-кредитна політика: Підручник / Кол. авт.: А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна, М. І. Савлук та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза і канд. екон. наук, доц. М. Ф. Пуховкіної. -- К.: КНЕУ, 2005. -- 556 с.
Одна з функцій НБУ, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Це складна, багатоаспектна категорія. З одного боку, це - функція державного управління, по відношенню до якого вона виступає засобом реалізації політики держави. З іншого боку - управлінська діяльність, що має свої методи та форми реалізації.	Це система контролю та активних впорядкованих дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких НБУ дійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.	Т.Д.Косова, О.О.Папаїка Центральний банк і грошово - кредитна політика. Навч. посіб./ За ред. Косової Т.Д., Папаїки О.О. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 328с.
Одна з форм державного управління, що становить систему заходів, за допомогою яких держава через центральний банк (або інший уповноважений орган) забезпечує стабільне та безпечне функціонування банків, а також попереджає дестабілізуючі процеси в банківському секторі.	Підтримує законодавчо визначене поняття банківського нагляду, визнає, що терміни “банківське регулювання” та “банківський нагляд” належать до (різних) взаємодоповнюючих видів діяльності.	О.П.Орлюк Орлюк О.П. Банківське право: навч. посібник. - Київ: Юрінком Інтер, 2004.- 376 c
Розуміють як створення відповідної правової бази. По - перше, це розробка та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків. По-друге, ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив.	“Моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме: створення нових банків та їх установ, діяльності банків, реорганізації та ліквідації банків”. Для цього орган нагляду має повноваження застосувати до банків примусові та не примусові заходи впливу.	В.І.Мніщенко Міщенко В. І. Банківський нагляд: Навчальний посібник. / Яценюк А. П., Коваленко В. В., Коренєва О. Г.- Київ: Знання, 2004. - 406 c
Система заходів, за допомогою яких центральний банк забезпечує стабільне, безпечне функціонування банків та запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі.	Своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції у діяльності комерційних банків з метою їх нормалізації, укріплення фінансового стану, підтримки стабільності та надійності я к кожного банку зокрема, так і банківської системи в цілому	О.Любунь та інші Любунь О. С. Національний банк України: основні функції, грошово-кредитна політика, регулювання банківської діяльності : Навчальний посібник для студ. вузів / О. С. Любунь, В. С. Любунь, І. В. Іванець ; М-во освіти і науки України, Ун-т економіки та права "Крок". - К. : Центр навчальної літератури, 2004. - 351с
Застосовування регулятивно - наглядовими органами до банків певних коригувальних дій, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно як елемент банківського нагляду і як елемент банківського регулювання.	Моніторинг процесів, що мають місце в банківській сфері на різних стадіях функціонування банків: створення нових банків та їхніх установ, діяльності банків, їх реорганізації та ліквідації.	В.Грушко та інші Грушко В. І. Банківський нагляд [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. І. Грушко, С. М. Лаптєв, О. С. Любунь, К. Є. Раєвський. - К. : Центр навч. л-ри, 2004. -264 c.

Тож, відповідно до розглянутого, регулювання банківської діяльності - це створення системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

У широкому розумінні регулювання банківської діяльності - це створення відповідної правової бази: по-перше, розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків; по-друге, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, директив. Положення базуються на чинному законодавстві, конкретизують та роз'яснюють основні пункти законів та визначають межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи.

Підсумовуючи вищезазначене, під банківським регулюванням будемо розуміти формування та застосування державою заходів впливу на банківську сферу для досягнення державних цілей.

1.1.2 Основні принципи ефективного банківського нагляду

Ефективний нагляд за діяльністю банків є однією з основних передумов стабільності економічного середовища. Завдання наглядового органу полягає у гарантуванні безпеки і надійного функціонування банків, які для цього повинні мати у своєму розпорядженні адекватні капітал і резерви, необхідні для покриття ризиків, що виникають у процесі виконання банківських операцій [20]. Нагляд не може виступати гарантом проти банкрутства банку, що може стати наслідком занадто великих ризиків, що взяв на себе суб'єкт ринку.

Він в змозі лише оперативно реагувати на всі зміни, що відбуваються на ринку та періодично переглядати практику нагляду за банками з урахуванням нових змін та тенденцій, які простежуються у міжнародних колах.

Таким чином, надійний ефективний банківський нагляд - це суспільний товар, який неможливо придбати на ринку, але який, разом зі зваженою макроекономічною політикою відіграє життєво важливу роль у забезпеченні фінансової стабільності будь - якої країни. Витрати на проведення банківського нагляду справді великі, але, як засвідчила практика, збитки, завдані внаслідок неефективності нагляду, виявляються незрівнянно більшими [32].

Глобалізацією банківської справи та об'єктивним процесом зміцнення взаємовідносин між банками різних країн світу пояснюється активність Базельського комітету з питань регулювання діяльності банків стосовно визначення рамок проведення ефективного банківського нагляду [20].

В сучасних умовах діяльність служби банківського нагляду України ґрунтується на принципах, розроблених Базельським комітетом спільно з органами банківського нагляду інших країн.

Розглянемо більш детально кожен з принципів та проаналізуємо їх використання системою банківського нагляду України.

Принцип 1. Ефективною системою банківського нагляду в країні повинні передбачатися:

ь чітке визначення відповідальності і цілей органу, який займається регулюванням діяльності банків;

ь наявність необхідних ресурсів та оперативна незалежність органу банківського нагляду;

ь правові норми банківського нагляду, в тому числі положення щодо надання дозволу на створення банку і поточного нагляду за його діяльністю;

ь повноваження органу банківського нагляду розглядати питання про відповідність діяльності банків чинному законодавству, а також вимогам безпеки і надійності;

ь правовий захист працівників органів банківського нагляду;

ь унормування обміну інформацією між органом банківського нагляду та іншими контролюючими органами, а також захисту конфіденційності такої інформації.

Для використання даного принципу служба банківського нагляду НБУ ставить перед собою, чіткі та сумісні цілі, для кожного підрозділу нагляду, які направлені на забезпечення ефективного банківського нагляду та виконання діючого законодавства. НБУ має відповідні ресурси, в тому числі людські, фінансові і технологічні, для досягнення поставлених цілей. Здійснюється робота щодо вдосконалення банківського законодавства, а також його розробка з врахуванням поточних потреб. Діє система взаємодії і обміну даними між підрозділами банківського нагляду, що відповідає нормам безпеки і стійкості фінансової системи.

На працівників банківського нагляду НБУ, поширюється дія Закону України «Про державну службу», відповідно до якого державним службовцям гарантується правовий та соціальний захист відповідно до його статусу. Згідно з чинним законодавством кожен службовець банківського нагляду при виконанні своїх обов'язків представляє НБУ.

Рішення щодо застосування заходів впливу до банку приймається колегіально і затверджується постановою Правління, або Комісією НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків (Комісіями з питань нагляду та регулювання діяльності банків при ТУ НБУ).

Принцип 2. Необхідно чітко з'ясувати, які види діяльності дозволено банкам, що отримали ліцензію і є об'єктом нагляду, а також установити контроль за правомірністю використання терміна «банк» у найменуванні різних установ.

Порядок, умови створення та здійснення державної реєстрації банків, порядок відкриття філій, відділень і представництв банків, порядок надання дозволу на придбання або збільшення істотної участі в банку, отримання банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, регулюється законодавством та нормативно - правовими актами НБУ з вказаних питань. Порушення законодавства та нормативно-правових актів НБУ тягне за собою відповідальність згідно діючого законодавства.

Принцип 3. Орган, який надає банкам ліцензії, повинен мати право встановлювати критерії, за якими надаються ліцензії, та право відхиляти заявки тих установ, які не відповідають цим критеріям. Процесом ліцензування мають передбачатися як мінімум визначення форми і структури власності банку, оцінка кваліфікаційного рівня його директорів та представників керівної управлінської ланки, операційного плану, механізму внутрішнього контролю, прогнозного фінансового стану (включаючи стан формування капіталу). Якщо власником або батьківською організацією банку є іноземний банк, то органові, який надає ліцензії, необхідно отримати на це попередню згоду органу банківського нагляду країни походження банківської установи.

Важливо, щоб вимоги, які ставляться до ліцензування банку, були сумісними з вимогами поточного нагляду. Це потрібно для створення ефективного механізму відкликання ліцензій у банків, які порушують пруденційні вимоги. І хоча процес ліцензування не може гарантувати, що новий банк буде працювати успішно, він може бути ефективним засобом скорочення кількості сумнівних організацій, які виникають у банківській сфері. Ліцензійне регулювання направлене на обмеження кількості банкрутуючих банківських установ, також втрат вкладників, проте воно не повинне впливати на ефективність і конкурентоспроможність банківської сфери взагалі.

Принцип 4. Орган банківського нагляду повинен мати право розглядати і у разі необхідності відхиляти пропозиції стосовно передачі іншим сторонам значної частки власності банків.

Досягнення більш повного дотримання Базельських принципів 3,4 значною мірою залежить від прийняття відповідних законопроектів, а також розроблення та прийняття змін до діючого законодавства України, що дасть змогу зокрема урегулювати такі питання, як забезпечення повноважень НБУ щодо відмови у видачі банківської ліцензії або дозволу на придбання істотної участі в банку в разі неможливості визначення структури власності та реальних власників банку.

Принцип 5. Орган банківського нагляду повинен мати право встановлювати критерії щодо великих придбань або інвестицій банків із тим, аби корпоративні філії чи інші структури не наражали банки на ризик і не створювали перешкод для здійснення ефективного банківського нагляду.

З моменту отримання дозволу на здійснення банківських операцій банк може здійснювати операції, передбачені дозволом. Відповідно, додаткові інвестиції є допустимими у випадку дотримання банком умов щодо терміну діяльності банку (не менше одного року), рівня регулятивного капіталу банку, який відповідає вимогам НБУ. Банк має право здійснювати інвестиції у статутні фонди та акції інших юридичних осіб без письмового дозволу НБУ, якщо інвестиції в будь-яку юридичну особу становлять не більше ніж 5% регулятивного капіталу банку і регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для інвестицій, установленим нормативно-правовими актами НБУ, юридична особа, в яку здійснюються інвестиції, здійснює діяльність виключно з надання фінансових послуг. З метою регулювання діяльності відповідно до вимог нормативно-правових актів встановлений норматив загальної суми інвестування (Н12) (нормативне значення не більше 60%), який характеризує ступінь використання капіталу банку для придбання часток акціонерних товариств, підприємств і недержавних боргових зобов`язань. Відповідно до вимог нормативно-правових актів банки мають право здійснювати прямі інвестиції лише на підставі письмового дозволу НБУ та визначені окремі випадки інвестування, які не потребують такого дозволу, а також ті, на які накладається заборона.

Принцип 6. Орган банківського нагляду має встановлювати обачні мінімальні вимоги щодо достатності капіталу для банків. Вимоги повинні враховувати ризики банківської діяльності та спроможність банків відшкодувати збитки.

Відповідно до вимог нормативно - правових актів з питань регулювання діяльності для банків встановлені нормативи капіталу (Н1 - норматив мінімального розміру регулятивного капіталу; Н2 - Норматив адекватності регулятивного капіталу; Н3 - Норматив адекватності основного капіталу. Зазначені нормативи характеризують фінансову стійкість банку, його здатність виконувати більшість інших економічних нормативів та в певній мірі власні зобов'язання. Тому дотримання їх значень банками має дуже важливе значення та, як наслідок потребує постійної посиленої уваги з боку службовців банківського нагляду.

Принцип 7. Важливим елементом ефективного нагляду є оцінка політики, практичних методів і процедур банків у сфері надання кредитів і розміщення інвестицій, а також щоденного управління портфелями кредитів та інвестицій.

Система банківського нагляду здійснює оцінку політики, практики і процедур банку, пов'язаних з наданням кредитів та розміщенням інвестицій, на підставі підсумків перевірки дотримання банками вимог законодавчих актів, внутрішніх положень банку щодо зазначених питань, а також шляхом перевірки дотримання банками нормативів миттєвої, поточної та короткострокової ліквідності.

Банківський нагляд здійснює оцінку управління банками кредитним та інвестиційним портфелями на підставі перевірки дотримання ними нормативів кредитного ризику (Н7), (Н8), (Н9), (Н10); нормативів інвестування (Н11), (Н12).

Принцип 8. Орган банківського нагляду повинен бути впевненим у тому, що банки мають і щоденно застосовують політику, практичні методи і процедури щодо оцінки якості активів, достатності резервів для покриття ідентифікованих сумнівних боргів і загальних резервів для відшкодування втрат за кредитами.

Банківський нагляд здійснює оцінку політик, практичних методів і процедур банків щодо аналізу ними якості активів і створення резервів для покриття можливих втрат відповідно до вимог нормативно - правових актів, які регулюють питання формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків.

Принцип 9. Орган банківського нагляду повинен мати право на перевірку наявності у банків інформаційних систем, що дозволяють керівництву визначити групи пов'язаних кредиторів та позичальників. Крім того, наглядовий орган має визначити межі допустимої концентрації позик у одного позичальника чи групи пов'язаних осіб.

У зв'язку з переходом банків України в 1998 році на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і звітності, НБУ ввів в дію нормативно - правові акти, відповідно до яких, банкам встановлені нові, наближені до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і звітності, форми загальної фінансової та статистичної звітності.

Принцип 10. Орган банківського нагляду має ставити перед банками, які кредитують родинні компанії та фізичних осіб за принципом «довгої руки», вимоги щодо ефективного моніторингу цього процесу та належного контролю за ризиками.

Вимоги до банків щодо забезпечення наявності відповідних інформаційних систем для виявлення окремих кредитів, наданих пов'язаним і спорідненим особам, та їх загальної суми з метою їх моніторингу, а також наявності процедур запобігання отриманню власної вигоди особами, що беруть участь у підготовці оцінки кредиту або в прийнятті рішення щодо його надання регулюються нормативно - правовими актами НБУ.

Принцип 11. Орган банківського нагляду повинен переконатися в тому, що банки проводять відповідну політику, застосовують практичні методи і процедури, які дають змогу у процесі здійснення міжнародних позикових та інвестиційних операцій ідентифікувати, відстежувати й контролювати ризик неплатоспроможності суверенної держави, трансфертний ризик, а також пересвідчитися у тому, що банки сформували належні резерви для покриття таких ризиків.

Внесено зміни до нормативно - правових актів в частині порядку формування резерву під кредитні ризики з урахуванням ризику країни, а також вдосконалення критеріїв оцінки кредитоспроможності позичальників та класифікації ризиків при кредитуванні фізичних.

Принцип 12. Орган банківського нагляду повинен упевнитися в тому, що банки мають системи, які дають змогу точно оцінювати, відстежувати та ефективно контролювати ринкові ризики. Орган банківського нагляду має володіти повноваженням установлювати конкретні ліміти і (або) вимоги щодо капіталу банків для покриття потенційного ринкового ризику.

Банківський нагляд здійснює моніторинг і оцінку здатності банків ефективно контролювати ринкові ризики, зокрема, валютні, за звітними формами, передбаченими нормативно - правовими актами НБУ.

Принцип 13. Орган банківського нагляду повинен пересвідчитися в тому, що банки розробили комплексну систему управління ризиками (в тому числі відповідний нагляд зі сторони менеджменту), яка дає змогу ідентифікувати, оцінювати, відстежувати і контролювати всі види ризиків, а також рівень капіталу для їх покриття в достатньому обсязі.

Банківський нагляд здійснює моніторинг і оцінку здатності Правління або Ради директорів банків ефективно контролювати та керувати ризиками, а також перевіряє наявність відповідного рівня капіталу та резервів для покриття таких ризиків.

Достовірність і повнота наданої банками інформації підлягає ретельній перевірці під час інспектування банків.

Також НБУ розроблені загальні підходи для здійснення нагляду за банками на основі оцінки ризиків (СОР).

Принцип 14. Орган банківського нагляду повинен бути впевнений у тому, що банки мають систему внутрішнього контролю, адекватну характеру і масштабам їхньої діяльності.

Відповідно до вимог нормативно - правових актів, які регулюють порядок надання банкам ліцензій, дозволів на виконання окремих операцій, необхідною передумовою отримання письмового дозволу на здійснення окремих операцій є наявність у банку підрозділу внутрішнього аудиту, керівники якого повинні відповідати спеціальним вимогам. Крім того, НБУ перевіряє та аналізує роботу служби внутрішнього аудиту під час виїзного інспектування банків та під час безвиїзного нагляду шляхом перевірки отриманих від внутрішніх аудиторів банків звітів про виконану роботу.

Принцип 15. Орган банківського нагляду повинен пересвідчитися, що банки застосовують адекватну політику, практику і процедури (в тому числі правило «знай свого клієнта»), які сприяють дотриманню ними високих етичних і професійних стандартів та убезпечують від злочинних елементів.

Законодавчі акти з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, визначають та регулюють механізми впровадження банками засобів боротьби з відмиванням грошей і шахрайством.

Під час комплексних та окремих інспекційних перевірок банків здійснюються обов'язкові перевірки щодо наявності в банках процедур виявлення сумнівних операцій та формування інформації про них для передачі Державному департаменту фінансового моніторингу, а також дотримання принципів «знай свого клієнта».

Принцип 16. Ефективна система банківського нагляду має складатися з відповідних форм як безпосереднього, так і заочного нагляду.

Банківським наглядом здійснюються інспекційні перевірки установ банків, за підсумками яких приймаються відповідні рішення щодо застосування до них адекватних заходів впливу та визначення рейтингових оцінок за системою CAMELS.

За звітними даними банків здійснюється щоденний і щомісячний поточний контроль за дотриманням ними показників економічних нормативів тощо.

Принцип 17. Працівники органу банківського нагляду повинні підтримувати постійні контакти з керівництвом банків і добре розумітись на банківських операціях.

НБУ проводить наради з керівниками банків з обговорення підсумків та нагальних проблем у діяльності банків, а також керівниками окремих банків, в першу чергу, які мають проблеми щодо фінансового стану або в діяльності яких виявлені ознаки ймовірності виникнення таких проблем.

Принцип 18. Банківському нагляду необхідно мати у своєму розпорядженні кошти для збору, оцінки та аналізу пруденційних звітів і статистичної інформації, яка надається банками як індивідуально, так і на загальній основі.

Банківський нагляд має в своєму розпорядженні технічні та інші засоби для збору, оцінки та аналізу звітів та статистичної інформації, яка надходить від банків на індивідуальній та загальній основі.

Принцип 19. Орган банківського нагляду повинен мати у своєму розпорядженні кошти для контролю інформації шляхом перевірок банків на місцях або за допомогою зовнішніх аудиторів.

Банківський нагляд має повноваження відповідно до чинного законодавства і необхідні для їх виконання засоби незалежної оцінки наглядової інформації на місцях. Крім того, НБУ здійснює активну роботу щодо взаємовідносин між банківським наглядом та зовнішніми аудиторами банків. Також окремими нормативно - правовими актами НБУ регулюється проведення аудиту банків у відповідності до міжнародних стандартів аудиту.

Принцип 20. Важливим елементом ефективного банківського нагляду є здатність здійснювати одночасний нагляд за цілою групою банків.

Запроваджено консолідовану фінансову звітність банків та розрахунок економічних нормативів діяльності банків на підставі консолідованої звітності. Установлюються вимоги до материнських компаній фінансових груп щодо подання звітності на консолідованій основі та про діяльність окремих учасників групи, а також забезпечення ефективного управління ризиками як на рівні групи так і на рівні окремих її членів.

Принцип 21. Банківський нагляд має пересвідчитися в тому, що банки ведуть необхідну звітність на основі послідовної бухгалтерської політики і практики, даючи повне і достовірне уявлення про власний фінансовий стан, прибутковість операцій, а також упевнитися в тому, що банки регулярно публікують фінансові звіти, реально відображаючи у них свій стан.

Відповідно до вимог нормативно правових актів, які регулюють порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України, банківський нагляд контролює і перевіряє складання річної та консолідованої фінансової звітності, підтвердженої зовнішніми аудиторами, а також здійснює контроль за її оприлюдненням.

Принцип 22. Орган банківського нагляду повинен мати офіційні повноваження й адекватні можливості впливу, аби вживати своєчасних коригуючих заходів щодо банків, які не дотримуються встановлених пруденційних вимог (мінімальних розмірів достатності капіталу тощо), а також у разі порушення ними нормативних положень або виникнення ситуації, що загрожує інтересам кредиторів і вкладників. Орган банківського нагляду повинен мати право у крайніх випадках відкликати банківську ліцензію.

У разі порушення банками вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ, або здійснення ними ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ застосовує заходи впливу адекватні допущеним порушенням відповідно до вимог нормативно - правових актів з питань застосування заходів впливу за порушення банківського законодавства.

Принцип 23. Орган банківського нагляду країни повинен здійснювати глобальний сукупний нагляд за своїми банками, які активно діють на міжнародних ринках, ефективно застосовуючи моніторинг і відповідні пруденційні норми щодо всіх аспектів операцій, які проводяться цими банками переважно через іноземні філії, спільні підприємства і дочірні установи.

Нагляд за міжнародною діяльністю банків здійснюється відповідно до вимог нормативно-правових актів, які регулюють порядок діяльності банків в Україні, які створені за участю іноземного капіталу.

Принцип 24. Важливими базовими елементами сукупного нагляду є контакти й обмін інформацією з наглядовими органами інших країн.

НБУ продовжує здійснювати роботу, спрямовану на налагодження та співробітництво у сфері банківського нагляду з наглядовими органами країн, на території яких є філії або дочірні установи українських банків, а також з країнами, банки яких мають дочірні установи на території України. Так, НБУ було підписано двосторонні угоди, меморандуми про взаєморозуміння з питань співробітництва у сфері нагляду із зарубіжними наглядовими органами (Кіпр, Білорусь, Латвія, Вірменія, Киргизька Республіка, Литва, Китайська Народна Республіка, Польща та інші).

Принцип 25. Орган банківського нагляду повинен вимагати, щоб місцеві операції іноземних банків здійснювалися за тими ж стандартами, які поширюються і на вітчизняні банки, а також володіти повноваженнями щодо обміну необхідною інформацією про такі банки з наглядовими органами країни їх походження.

Нерідко іноземні банки посилюють конкуренцію на місцевих ринках банківських послуг і тому стають їх важливими учасниками, саме тому банківський нагляд вимагає, щоб їх операції здійснювались за тими ж стандартами, що визнано обов`язковими для українських банків.

Таким чином, спеціалісти Базельського комітету з питань регулювання діяльності банків вважають, що дотримання кожною країною вище описаних принципів буде кроком вперед у справі зміцнення фінансової стабільності у національному та світовому масштабі.

Основні принципи ефективного банківського нагляду, необхідні для того, щоб система нагляду була ефективною, використовуються країнами як стандарти для оцінки якості системи нагляду та пруденційного регулювання, а також для планування діяльності у цій сфері з метою досягнення базового рівня ефективної та надійної практики наглядової та регулятивної політики. Основні принципи ефективного банківського нагляду також використовуються МВФ та Світовим банком у контексті Програми оцінки фінансового сектору, а саме, для оцінки поточної ситуації того, як та чи інша країна виконує ці принципи.

Отже, стратегічною метою політики НБУ в області регулювання і нагляду є досягнення відповідності Базельським принципам ефективного банківського нагляду.

1.1.3 Цілі та завдання банківського регулювання та нагляду

Головним завданням банківського нагляду НБУ є створення ефективної системи захисту інтересів кредиторів і вкладників банку, оперативного реагування на події, які дестабілізують діяльність банку. Банківський нагляд опирається на наглядову модель, що включає такі ключові принципи:

ь виявлення ризику;

ь визначення його розміру;

ь контроль за ризиком;

ь проведення заходів щодо його зменшення.

Найважливіша місія цієї структури - уберегти діяльність банків від фатальних ризиків і захистити інтереси вкладників.

Отже, цілі, які стоять перед банківським наглядом кожної країни, і України також, в цілому полягають в наступному:

1. Глобальні:

ь підвищення надійності та стабільності банківської системи. В основному банківський нагляд приділяє увагу стану всієї системи банків, хоча запобігання краху окремого банку або виникнення у ньому критичної ситуації є найкращим заходом для зберігання здоров`я банківської системи в цілому.

2. Локальні:

ь надійний захист інтересів вкладників, які розміщують свої кошти у банках; забезпечення їх довіри до фінансово-кредитної системи. Головна причина необхідності захисту вкладників полягає в тому, що вони не володіють інформацією для визначення розмірів ризиків у діяльності їх банку.

3.Потенційні:

ь підвищення конкуренції у банківському секторі економіки і, як наслідок, запобігання зосередженню економічної потужності в одних руках (банківський нагляд покликаний сприяти зміцненню ефективної і конкурентної банківської системи, яка повинна чітко реагувати на потреби суспільства в якісних фінансових послугах, що надаються по розумній ціні);

ь підвищення ефективності банківської справи та раціональний розподіл кредитів в економіці, але банківський нагляд не може і не повинен надавати гарантію того, що банки не збанкрутують. У ринковій економіці банкрутство є частиною процесу ризикових операцій. Однак, питання про те, яким чином вирішується проблема банкрутства і як розподіляються збитки - це в значній мірі питання політичного характеру, прямо пов`язане з процесом прийняття рішень відносно того, чи необхідно - а якщо так, то в якому обсязі - використати державні кошти для підтримки банківської системи. Питання такого роду не можна завжди залишати цілком на розсуд наглядових органів; однак банківський нагляд повинен мати у своєму розпорядженні адекватні заходи за рішенням тих труднощів, що мають проблемні банки.

Основні завдання банківського нагляду:

ь забезпечення стабільності та надійності банківської системи;

ь захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками та шахрайства;

ь створення конкурентного середовища у банківському секторі. Завдяки банківській конкуренції знижуються процентні ставки за кредитами, підвищуються процентні ставки за депозитами, розширюється спектр банківських послуг, запроваджуються нові банківські технології;

ь забезпечення відкритості політики і діяльності банківського сектора в цілому і в кожному банку окремо;

ь підтримування необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківській системі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.

Необхідність банківського нагляду в умовах ринкової економіки не виключають саморегуляцію банківського сектора через ринкові механізми.

Ці дві форми регулювання мають доповнювати одна одну. Банки повинні діяти, керуючись принципами комерційного розрахунку та надійності.

Серед інструментів суто економічного регулювання діяльності банківського сектора, грошово-кредитної системи України, НБУ застосовуються економічні нормативи та норматив резервування коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку в НБУ. Всі економічні нормативи так чи інакше характеризують діяльність банківської установи, рівень її надійності, ліквідності, дають оцінку активам та пасивам, співвідношенню між їхніми окремими групами.

Крім регулятивної функції використання економічних нормативів вони виконують функцію мінімізації банківських ризиків. Обмеження у проведенні окремих банківських операцій у зв'язку з необхідністю дотримання нормативів сприяє проведенню керівництвом банку більш зваженої кредитної, валютної політики, господарської діяльності, примушує нарощувати резервні фонди та капітал.

Виконання банками вимог з резервування частки залучених коштів сприяє, передусім, стабільності на вітчизняному грошово-кредитному та валютному ринках, і тому використовується НБУ як інструмент регулювання співвідношення між пропозицією та попитом на грошові кошти, як елемент стримування або нарощування кредитних коштів в економіці.

За невиконання комерційними банками резервних вимог до них застосовуються штрафні санкції. Невиконання економічних нормативів не тягне за собою сплату штрафних санкцій, але систематичне їх невиконання може призвести до застосування з боку НБУ заходів адміністративного впливу, введення обмежень на виконання банком тих чи інших операцій та спричинити більш жорсткі санкції.

Органи банківського регулювання та нагляду мають діяти, керуючись принципами розумного, обачливого ставлення до банків, тобто вони не повинні вимагати від банків здійснення операцій, які могли б послабити їхній фінансовий стан, порушити свободу діяльності банків.

Таким чином, роль банківського нагляду полягає в тому, щоб вживати відповідних дій для забезпечення необхідного контролю за ризиками у банківських установах та належного управління цими установами, а також визначати рівень ризику в окремих установах та в банківській системі в цілому. Підхід, яким користується банківський нагляд для виконання своїх обов'язків, спирається на поняття управління ризиками.

Виходячи з цього, система банківського нагляду спрямована передусім на скорочення зовнішніх та внутрішніх банківських ризиків [31].

1.2. Класифікація методів банківського регулювання та нагляду

Під методами банківського нагляду розуміють прийоми і способи його здійснення. У вітчизняній науці панують певні систематизування, які, не є ані всеохоплюючими, ані чітко розмежовуючими. Це особливо стосується класифікації видів банківського нагляду. Зокрема, різні вітчизняні та російські автори поділяють нагляд (контроль) за банками на вступний, попередній та поточний (рис. 1.2.1 ).

Згідно з цією класифікацією вступний нагляд здійснюється з метою чіткого і повного визначення вимог для отримання ліцензій на проведення банківських операцій. Це передбачає перевірку обсягів та джерел капіталу, кваліфікаційних та професійних якостей відповідального менеджменту, бізнес плану банку на наступний період часу.

Проведення попереднього/пруденційного нагляду має на меті забезпечити дотримання банками вимог пруденційного ведення справ за рахунок заборони або обмеження видів діяльності, наприклад, за допомогою формування резервів під збитки із ризикованих операцій. До цього виду належить також безвиїзний нагляд, який полягає в перевірці та аналізі наданої банками звітності, зокрема, розрахунку економічних нормативів.

Поточний нагляд є рівнозначним інспектуванню банків та їхніх установ, у рамках якого перевіряється надана банками звітність, аналізується позиція банку, зокрема, за допомогою методики CAMELS. Охоплює також застосування санкцій та заходів щодо організаційного зміцнення фінансового оздоровлення окремих банків.

Рис. 1.2.1 Організація системи банківського нагляду

Проблема цієї класифікації полягає в накопиченні кількох видів діяльності нагляду під абстрактними поняттями. Візьмемо до прикладу поняття попереднього нагляду, який охоплює як встановлення органами нагляду пруденційних вимог до банків, так і безвиїзний нагляд. Перевірка пруденційних вимог (останні мають на меті попередити банкрутство банків) здійснюється не тільки за допомогою безвиїзного нагляду. Отже, сюди повинен зараховуватися виїзний нагляд, як і відповідні заходи. З іншого боку, поняття поточного контролю викликає ілюзію, що попередній нагляд не проводиться на поточній базі. Наступним недоліком даної класифікації вважаємо зарахування заходів впливу до поточного нагляду, адже невиконання встановлених у рамках попереднього нагляду норм також вимагає санкцій. Окрім цього, залишається незрозумілим критерій класифікації. Найближчим припущенням можна вважати здійснення такого поділу за циклом процесу нагляду. Спочатку банк перевіряється на виконання умов для вступу на ринок банківських послуг. По тім для нього встановлюються вимоги щодо звітності, за допомогою яких здійснюється безвиїзний нагляд. Наступний крок ? інспектування банку та застосування в разі потреби санкцій тощо. Така динамічна класифікація на, наш погляд, недоцільна, оскільки, по-перше, різні етапи відбуваються одночасно, по-друге, заходи впливу можуть застосовуватися вже на етапі попереднього контролю (або навіть на етапі вступного нагляду, наприклад, коли банк здійснює діяльність без ліцензії).

Дещо ширшу класифікацію банківських регулятивних заходів пропонує, зокрема Д. Нойбергер, котра розрізняє превентивний та протективний банківський нагляд, а також виділяє конкуренційну політику в банківській сфері як додаткову групу наглядових банківських заходів. Заходи превентивного нагляду спрямовані на уникнення банкрутства банку. Вони охоплюють вимоги до власного капіталу, ліквідності та диверсифікації, надання інформації, заборону певних видів банківських операцій, інструкції щодо звітності. Сюди зараховуються також ліцензійні умови, які є визначальними в рамках вступного нагляду. Протективний вид нагляду націлений на уникнення негативних наслідків банкрутства банку для банківського сектора, тобто такі заходи застосовуються тоді, коли превентивні заходи не спрацювали. Він охоплює страхування депозитів, кредитування центробанком як кредитором останньої інстанції, та державні заходи втручання такі, як мораторій. Наявність державних заходів втручання є обов'язковою і в рамках превентивного нагляду. Конкуренційна політика є також розповсюдженим важелем впливу. Вона охоплює законодавство в сфері конкуренції, регулювання цін та процентних ставок. До цієї групи заходів зараховується створення спеціалізованої банківської системи в США.

Т. Гартманн-Вендельс та інші вважають противагою превентивного (пруденційного) нагляду метод “попереднього зобов'язання”, який уперше запропоновано фахівцями Федеральної резервної системи США для застосування до ринкових ризиків. Такий метод передбачає попереднє зобов'язання менеджменту банку щодо неперевищення втрат визначеної вартості. В іншому випадку менеджмент зазнає грошових покарань. Зазначені автори також розмежовують правило-пов'язані та дискреційні методи регулювання та нагляду.

Правило-пов'язаність методів регулювання та нагляду означає, що кожне відхилення від вимог законодавства чи органів нагляду має певні наслідки (санкції), які встановлюються апріорі.

Дискреційні методи передбачають певну свободу дій як при ініціюванні санкцій, так і їх виборі. Зазначені терміни переплітаються з термінами кількісного та якісного регулювання, які пов'язані з методом оцінки ризику (причини).

Кількісне регулювання базується на показниках, що охоплюються кількісно, наприклад, показниках звітності.

Якісне регулювання ґрунтується додатково на показниках, які важко охопити кількісними методами, наприклад, ними можуть бути процедури та процеси банку.

В основному кількісне регулювання є правило-пов'язаним. “Базель І” може служити прикладом такого типу регулювання. Якщо регулювання може вибудувати ланцюг чіткої взаємодії між причиною та наслідком, то, за умови довіри такому типу регулювання, немає потреби в застосуванні дискреційних методів у рамках кількісного регулювання (рис. 1.2.2 ).

Проте в рамках якісного регулювання неможливо застосувати правило-пов'язане регулювання, оскільки нереальне чітке співставлення причини (порушення) та наслідку (санкції). Натомість якісне регулювання тісно пов'язане з дискреційним, наприклад, друга опора “Базель ІІ”.

К. Бьорнер вважає, що з цієї причини дискреційне регулювання повинно ототожнюватися з якісним.

Дискреційне регулювання є досить цікавою пропозицією, проте її розумне застосування вимагає постійного зважування переваг та недоліків. Серед переваг можна виділити, що дискреційне регулювання дозволяє максимально враховувати індивідуальну ситуацію врегульованого суб'єкта та використання інформації, яку важко охопити кількісно. Недоліком є те, що органи нагляду не завжди використовуватимуть надану їм свободу в інтересах вкладників. Окрім цього, дискреційний нагляд спотворює систему стимулів, у якій банк очікує застосування до нього санкції в разі порушення. В іншому випадку він буде схильним до впливу на органи нагляду. Практика показує, що виникнення банківських криз часто пов'язане з політичним тиском на органи нагляду. С. Пауль переконаний, якісний (в нашій термінології дискреційний) нагляд суперечить принципам стандартизації регулятивних положень, передбачуваності санкцій та забезпечення максимальної свободи підприємництва.

	Підхід регулювання (причина)
	Кількісний	Якісний
Механізм санкціонування (наслідок)	Правило-пов'язане (механічне) регулювання	«Базель І»	Не можливо здійснити
	Дискреційне регулювання	Можливо, але не прийнято	Друга опора «Базель ІІ»

Рис. 1.2.2 Розмежування видів регулювання

Стаття 66 закону України «Про банки та банківську діяльність» перелічує форми адміністративного та індикативного регулювання.

Згідно з нею, адміністративне регулювання складається із:

ь реєстрації банків та ліцензування їх діяльності;

ь встановлення вимог та обмежень;

ь застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

ь нагляду;

ь надання рекомендацій щодо їх діяльності.

А індикативне регулювання відповідно до зазначеної статті охоплює:

ь встановлення обов'язкових економічних нормативів;

ь визначення норм обов'язкових резервів для банків;

ь встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

ь визначення процентної політики;

ь рефінансування банків;

ь кореспондентських відносин;

ь управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

ь операції з цінними паперами на відкритому ринку;

ь контроль імпорту та експорту капіталу.

Оскільки за своєю суттю нагляд за банками є контролем, то при його виконанні використовуються загальноприйняті методи контролю, основними з яких є спостереження, перевірка, обстеження й аналіз.

Спостереження передбачає загальне ознайомлення зі станом діяльності об'єкта контролю, тобто відповідної банківської установи.

Перевірка стосується основних питань банківської діяльності і проводиться на місці з використанням балансових, звітних та інших документів. У сфері банківського нагляду цей метод отримав назву «інспектування». За способом призначення інспектування може бути плановим або позаплановим.

Обстеження проводиться щодо окремих сторін діяльності і спирається на більш широке коло показників, що й відрізняє його від перевірки.

Отже, аналіз проводиться на базі різних видів звітності і відрізняється системним і по факторним підходом, а також використанням таких аналітичних прийомів, як середні та відносні величини, групування, індексний метод і т. і. [32].

1.3 Організація функціонування банківського нагляду в Україні

В Україні функцію банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ. Значну роль у виконанні даної функції відіграє система банківського нагляду НБУ, що скоординована за вертикаллю та функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та територіальних управлінь НБУ (далі - ТУ НБУ). Вона має такі рівні (з правом прийняття відповідних рішень і дій у межах своєї компетенції при здійсненні контрольних функцій) [32]:

ь відділ банківського нагляду ТУ НБУ;

ь Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків при ТУ НБУ;

ь начальник ТУ НБУ;

ь служба банківського нагляду (відповідні департаменти банківського нагляду НБУ);

ь Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків НБУ;

ь заступник Голови Правління НБУ (куратор нагляду).

Отже, при побудові сучасної системи банківського нагляду враховувався принцип незалежності, який випливає із правового статусу НБУ і ґрунтується на нормах Конституції України та чинного банківського законодавства. Так, НБУ є незалежним щодо організації та регулювання банківської справи, у тому числі і у відносинах нагляду.

Отже, на даний час наглядова діяльність НБУ охоплює усі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених з банком осіб як на території України, так і за її кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб.

Діяльність Департаменту пруденційного нагляду НБУ спрямована на впровадження інструментів документарного нагляду та механізмів управління банківськими ризиками, економічний аналіз і регулювання роботи банків за допомогою контролю виконання ними нормативних та оцінювальних показників, виявлення на ранньому етапі (за результатами проведеного аналізу і прогнозу на майбутнє) можливої загрози в дестабілізації банків та усунення причин за допомогою упереджувальних заходів. Цілі та завдання пруденційного нагляду втілені у його головних функціях:

ь контроль за виконанням банками економічних нормативів;

ь зведенні даних економічного аналізу діяльності банків;

ь здійсненні раннього реагування і вжиття запобіжних заходів;

А також, відповідно до вимог статті 66 глави 12 розділу IV Закону України «Про банки і банківську діяльність» можна також виділити наступні найважливіші функції нагляду:

ь Контроль за виконанням банками норм обов`язкових резервів;

ь Контроль за виконанням норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій.

Функції, які закріплені за кожним службовцем пруденційного нагляду куратором банків:

ь Здійснюють оперативний щоденний (щодекадний) аналіз фінансового стану банків у т.ч. дотримання економічних нормативів, тенденції в їх діяльності з використанням даних форм статистичної звітності,

...