Страхова діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конспект лекцій

Страхування

2003

Зміст

страхування відшкодування непередбачуваний

1. Сутність, принципи і роль страхування

2. Класифікація страхування

3. Страхові ризики, їх оцінка та управління

4. Страховий ринок

5. Страхова організація (компанія)

6. Державне регулювання страхової діяльності

7. Особисте страхування

8. Майнове страхування

9. Страхування відповідальності

10. Перестрахування і співстрахування

11. Доходи, витрати і прибуток страховика

12. Фінансова надійність страхової компанії

Література

1. Сутність, принципи і роль страхування

Суспільне виробництво протягом усього історичного шляху свого розвитку стикається із суперечностями, які зумовлюють появу певних несприятливих подій -- ризиків.

Людина завжди намагалася зменшити силу негативних подій, вжити заходів, спроможних їм протистояти. Але суспільний розвиток породжує нові й нові ризики. Вдосконалення техніки, нові технології підвищують ймовірність техногенних катастроф, які призводять до величезних збитків. Людина бореться з природними явищами, але виникають нові суперечності, зумовлені ускладненням виробничих відносин.

Втрат, спричинених надзвичайними явищами, зазнають не тільки підприємці, а й окремі громадяни. Адже людина може втратити роботу, працездатність, здоров'я, свої заощадження, майно тощо. Сумарний вплив ризиків не зменшується. Зростання ж ризику в усіх сферах людського життя та господарської діяльності зумовлює потребу запобігти шкоді, зменшити та відшкодувати збитки, завдані непередбаченими подіями. Виникає необхідність появи страхового захисту.

Відносини, що складаються в суспільстві з приводу запобігання втратам та відшкодування збитків, завданих стихійним лихом і нещасними випадками, мають об'єктивний характер і в сукупності формують зміст економічної категорії страхового захисту. Ці відносини виражають перерозподіл грошових коштів, пов'язаний, з одного боку, з формуванням страхового фонду суспільства, а з іншого -- з відшкодуванням втрат.

Економічна теорія виокремлює такі організаційні форми суспільних страхових фондів:

- централізовані натуральні та грошові фонди держави;

- децентралізовані фонди суб'єктів господарювання (самострахування);

- фонди, створювані за допомогою страхування.

За рахунок централізованих фондів фінансуються витрати, пов'язані із запобіганням і ліквідацією наслідків несприятливих подій, що мають загальнонаціональний характер. Зі свого бюджету держава покриває витрати на відновлення пошкоджених чи знищених об'єктів як виробничого, так і соціального призначення, на надання допомоги потерпілим громадянам.

Якщо говорити про децентралізовані фонди суб'єктів господарювання, то на підприємстві доцільно мати фонд ризику, резервні фонди. Такі фонди дають змогу покривати шкоду, завдану дрібними ризиками. Перевагою самострахування є можливість оперативно вирішувати питання відшкодування невеликих збитків.

Проте можливості забезпечення страхового захисту за рахунок централізованих державних резервів і децентралізованих фондів суб'єктів господарювання обмежені. Більше навантаження має припадати на фонди, створювані за допомогою страхування. Такі фонди є специфічними. Вони формуються за рахунок внесків страхувальників. Кошти таких фондів використовуються на чітко визначені цілі -- відшкодування збитків, заподіяних страхувальникам внаслідок випадків, заздалегідь обумовлених у договорах страхування.

З розвитком ринкової економіки роль страхування в системі страхового захисту зростає. Важливого значення набуває з'ясування витоків та еволюції страхування, визначення його сутності й функцій, основних принципів і ролі в умовах ринку.

Страхування -- найдавніша категорія соціально-економічних відносин між людьми. Окремі його елементи були відомі ще за тисячі років до нашої ери. Найпростішою формою розподілу збитку було натуральне страхування.

Ознаки страхування в грошовій формі з'являються в III тисячолітті до н. е. Так, у шумерів торгівцям видавали певні суми грошей у формі позики або вони мали створювати «спільну касу» на випадок утрати вантажу під час перевезення. Пізніше закони вавилонського царя Хаммурапі (1792--1750 pp. до н. е.) вимагали укладення між учасниками торговельного каравану угоди про спільне покриття збитків у разі настання несподіваної пригоди.

Найпростішою формою страхування була колективна взаємодопомога. Найбільшого поширення взаємне страхування набуло у Стародавньому Римі, де здійснювалося взаємне страхування ритуальних витрат.

Гроші накопичувались у професійних колегіях і спілках. Цільове їх використання забезпечувалося правовими гарантіями.

За середньовіччя страхування здійснювалося через гільдії та цехи. Стосунки між членами були тіснішими, ніж у колегіях Стародавнього Риму. Принцип взаємодопомоги закріплювався в статуті гільдії.

Варто зауважити, що взаємне страхування не мало на меті отримання прибутку, воно базувалося на принципах «наступного розкладення шкоди».

Активного розвитку страхування набуває в період капіталізму. Поступово його «товариська» форма перетворюється на «товарну». На початку 60-х років XVIII ст. на Заході налічувалося близько 100 видів майнового та особистого страхування. В 1706р. було створено перше товариство страхування життя. В багатьох європейських країнах виникли акціонерні страхові компанії, які займалися морським страхуванням, страхуванням на випадок пожежі.

В Росії, куди класичне страхування прийшло із Західної Європи, існували майже всі відомі на ті часи види страхування: морське страхування, страхування від вогню, страхування будівель, засобів транспорту, вантажів тощо. Певного розвитку набуло страхування життя. Виникають різні типи страховиків: акціонерні страхові товариства, товариства взаємного страхування, створюється система земського страхування, спеціалізовані перестрахові товариства. Акціонерні страхові компанії володіли значним капіталом і відігравали велику роль в економічному житті країни.

Після подій 1917р. страхування оголошується державною монополією. Проте розвивається воно нерівномірно, з відставанням від західних країн. Динамічному розвитку страхової справи в країні заважали наявність лише однієї страхової компанії -- Держстраху СРСР, а отже, відсутність конкуренції, нормальних ринкових відносин.

Початок 90-х років в Україні ознаменувався значними політичними та економічними змінами. Позитивних змін зазнає й страхування -- було скасовано державну монополію у цій сфері. Виникли нові страхові компанії, почав формуватися страховий ринок, який поступово стає невід'ємною складовою нового господарського механізму.

Вивчення питання щодо сутності страхування та його функцій необхідно розпочати з визначення його економічної природи: страхування є одним з найважливіших елементів системи ринкових економічних відносин. Ця система настільки складна, що потребує наявності специфічних пере розподільчих відносин, які давали б змогу суб'єктам господарювання забезпечувати безперебійність виробничого процесу шляхом надання їм страхового захисту у разі настання не передбачуваних подій. Розглядаючи економічну природу страхування, треба мати на увазі, що мова мас йти про наявність страхового інтересу, зумовленого майновим інтересом певної особи. Остання зацікавлена в наданні їй страхового захисту при настанні страхової події.

Розкриваючи економічну сутність та зміст страхування, необхідно виходити з того, що страхування -- це система специфічних відносин, яка включає сукупність форм і методів формування цільових грошових коштів, їх використання з метою відшкодування збитків у разі настання не передбачуваних подій, а також на надання допомоги громадянам у разі настання певних подій в їх житті.

Ознаки, які характеризують категорію страхування:

- в страхуванні завжди наявні дві сторони: страхувальник і страховик, зобов'язання і відповідальність яких регламентуються договором страхування.

- для страхування характерні замкнені перерозподільні відносини, пов'язані з солідарним розподілом суми збитку одного або декількох учасників цих відносин на всіх учасників.

- страхові фонди, створювані методом страхування, використовуються виключно в цілях відшкодування збитків внаслідок настання страхових подій.

- страхування забезпечує розподіл збитку від настання страхових подій як у просторі, так і у часі.

З огляду на ці ознаки, страхування можна визначити як економічні відносини, за яких страхувальник шляхом сплати грошового внеску забезпечує собі або третій особі в разі настання страхової події, обумовленої договором або законом, суму виплати страховиком, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, здійснює превентивні заходи щодо зменшення ризику, а у разі необхідності перестраховує частину останнього.

Наступним кроком у вивченні сутності страхування є визначення та характеристика функцій страхування. Саме знання функцій страхування дасть змогу студентам конкретизувати економічний зміст даної категорії в сучасних умовах.

Страхування виконує такі функції: ризикову, превентивну та заощаджувальну.

Сутність ризикової функції полягає в передаванні страховикові за певну плату матеріальної відповідальності за наслідок ризику, зумовленого подіями, передбаченими чинним законодавством або договором страхування. Студент має добре усвідомити, що саме в межах дії ризикової функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування внаслідок настання страхової події.

Економічна сутність превентивної функції полягає в тому, що страхова компанія об'єктивно зацікавлена в більш тривалому використанні коштів страхового фонду. Страхова компанія намагається зменшити ймовірність виплат шляхом зменшення ймовірності страхового випадку. З цією метою страховик може застосувати фінансову та правову превенцію.

Зміст фінансової превенції зводиться до того, що страховик частину своїх доходів може спрямувати на фінансування превентивних заходів (фінансування заходів щодо запобігання дорожньо-транспортним пригодам, фінансування протипожежних заходів тощо).

Заощаджу вальна функція пов'язана з тим, що договори довгострокового страхування життя мають накопичувальний характер.

Оскільки страхування є системою економічних відносин, необхідно розглянути принципи, на яких грунтується дія страхування. Виходячи з того, що принцип -- це фундаментальне, вихідне положення будь-якої науки, теорії, вчення, виокремлюють такі принципи страхування:

Принцип страхового інтересу. Договір передбачає відшкодування конкретних збитків конкретної особи. Кожний індивідуальний або асоційований власник будь-якого майна мусить мати майновий інтерес в тому, щоб вкладені в об'єкт кошти не були втрачені внаслідок настання страхової події. Якщо з'ясується, що особа, яка виступала в ролі страхувальника, не мала майнового інтересу, договір страхування в цьому випадку вважається недійсним.

Принцип максимальної сумлінності сторін. Цей принцип є основним у взаємовідносинах між страховиком і страхувальниками. Страхування можливе лише за умов високого довір'я між сторонами. Страхувальник володіє інформацією про всі властивості майна, про стан здоров'я тощо. Він повинен повідомити страховика про всі суттєві обставини ризику. Якщо з'ясується, що інформація страхувальника неповна або недостовірна, договір страхування може бути припинено, а збиток не відшкодовано.

Принцип причиїїио-наслідкоеого зв'язку збитку та події, що призвела до нього. Основою договору страхування є причина виникнення збитку. Причому, одні причини ведуть до страхової виплати на користь страхування, а інші -- ні. Важливим є визначення саме фактичної, а не безпосередньої причини настання збитку.

Принцип відшкодування збитків у межах реально заподіяних втрат. Сутність цього принципу полягає в тому, що страховик, сплативши страхувальникові страхове відшкодування, повинен повернути його в той фінансовий стан, в якому він знаходився до настання страхового випадку. Страхування не є засобом збагачення. Воно тільки компенсує дійсні втрати.

Принцип суброгації. Сутність принципу полягає в переході до страховика, який сплатив страхове відшкодування, права вимоги, яке страхувальник має щодо особи, винної у збитках. Так. якщо внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль страхувальника пошкоджено іншою особою і проти неї відкрито кримінальну справу, страховик має право на стягнення з винної особи суми фактично виплаченого ним потерпілому страхувальнику страхового відшкодування.

Страхування, як_форма захисту, має багатовікову історію. Але найінтенсивнішого розвитку воно набуло за умов ринкової економіки. Страхова система активно впливає на розвиток виробництва, що дає право розглядати страхування як самостійну економічну категорію.

Насамперед страхування надає впевненості в розвитку бізнесу. Жодний власник не інвестує свого капіталу в розвиток виробництва тих чи інших товарів або в сферу послуг, не враховуючи можливого ризику втрат авансованих ресурсів. Передаючи за невелику плату відповідальність за наслідки ризикових подій страховикові, інвестор упевнений, що в разі настання страхового випадку завдані збитки будуть відшкодовані.

Страхування необхідне для новостворених підприємств, які ще не набули достатнього виробничого потенціалу і не нагромадили власних резервних фондів.

Особливо велику роль відіграє страхування в аграрному секторі. Саме тут багато ризиків, зумовлених природними факторами, що призводить до великих втрат.

В умовах ринку актуальним стає страхування від комерційних, технічних, правових і політичних ризиків. Треба чітко усвідомити, що страхування є не тільки методом захисту суб'єктів підприємницької діяльності від не передбачуваних подій, а й засобом захисту від змін економічної кон'юнктури.

Страхування сприяє оптимізації ресурсів, спрямованих на організацію економічної безпеки. Воно дає змогу досягти раціональної структури коштів, що спрямовуються на запобігання наслідкам стихії, чи інших чинників, які перешкоджають діяльності тієї чи іншої особи.

Страхування забезпечує раціональне формування та використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм. Світовий досвід довів доцільність нагромадження і використання коштів на соціальні програми страховим методом. Сформовані за цим методом ресурси використовуються як доповнення до державних ресурсів, спрямованих на фінансування освіти, охорони здоров'я, пенсійне забезпечення та деякі інші соціальні заходи.

Методом страхування створюються резерви грошових ресурсів, які стають джерелом зростання інвестицій в економіку.

Страхові компанії, отримуючи прибуток від інвестиційної діяльності, мають змогу знижувати тарифи на страхові послуги, збільшувати резерви, стимулювати персонал тощо. Акумульовані у страхових компаніях ресурси через систему інвестування сприяють розширенню виробництва. А це вигідно як страхувальникам і страховикам, так і іншим підприємницьким структурам.

Отже, страхування конче необхідне для забезпечення безперервного економічного розвитку суспільства, а також для допомоги окремим особам захистити себе від наслідків не передбачуваних подій.

Література: 1; 2; 9; 15; 17

Термінологічний словник

Превентивні заходи у страхуванні -- комплекс заходів, здійснюваних страховиком або за його рахунок, пов'язаних із запобіганням або зниженням руйнівного впливу можливих страхових випадків. Превентивні заходи випливають із сутності страхування, його превентивної функції.

Превенція -- попереджувальна діяльність.

Репресивні заходи у страхуванні -- боротьба зі стихійним лихом (повінь, пожежа, снігові замети) чи іншим ризиком з метою зменшення розмірів втрат від знищення або пошкодження застрахованих об'єктів.

Самострахування -- метод створення децентралізованих страхових фондів будь-яким господарюючим суб'єктом з метою забезпечення безперервності виробництва. Самострахування забезпечує покриття невеликих збитків. Щодо середніх та великих збитків самострахування проявляється в застосуванні страховиком франшизи. Самострахування виступає в грошовій та натурально-речовій формах.

Страховий випадок --- стихійне лихо, нещасний випадок або інша подія, при якій виникає зобов'язання страховика сплатити страхувальникові (застрахованому) страхове відшкодування або страхову суму.

Страховий захист -- сукупність економічних розподільчих і перерозподільних відносин, що склалися у процесі запобігання, подолання і відшкодування збитків, завданих конкретним об'єктам: матеріальним цінностям юридичних і фізичних осіб, життю і здоров'ю громадян.

Страховий інтерес -- матеріальна заінтересованість у страхуванні.

Страховий ризик -- певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості.

Страховий фонд суспільства -- сукупність натуральних запасів і грошових коштів для запобігання, локалізації і відшкодування збитків, завданих стихійними лихами, нещасними випадками та іншими надзвичайними подіями.

Страхування -- економічні відносини, за яких страхувальник в результаті сплати грошового внеску забезпечує собі чи третій особі в разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати страховиком, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, здійснює превентивні заходи щодо зменшення ризику, у разі необхідності перестраховує частину останнього.

Оферта - пропозиція однієї сторони іншій вступити в договірні відносини;

Акцепт - документ, який вказує на згоду останньої укласти договір на умовах, закладених у пропозиції.

2. Класифікація страхування

Тема «Класифікація страхування» є центральною темою дисципліни, оскільки формує загальне уявлення щодо внутрішньої структури такого багатогранного поняття, як «страхування», дає змогу зрозуміти взаємозв'язок і відмінності між окремими його ланками. Вона допомагає з'ясувати логіку побудови курсу «Страхування», краще орієнтуватися в окремих його розділах.

Страхування --поняття, що потребує дослідження з різних точок зору. Це стає можливим завдяки існуванню різних підходів до класифікації страхування.

В основу класифікації страхування покладено відмінності в сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. В зв'язку з цим можна виділити найсуттєвіші класифікаційні ознаки, за допомогою яких здійснюється класифікація страхування і які є найважливішими як в теоретичному, так і в практичному значенні. Розрізняють класифікацію страхування:

- за історичною ознакою;

- за економічними ознаками (за сферою діяльності, або спеціалізацією страховика; за об'єктами страхування; за родом небезпек; за статусом страхувальника; за статусом страховика);

- за юридичними ознаками (за вимогами міжнародних угод і внутрішнього законодавства; за формою проведення).

Використання певної класифікаційної ознаки зумовлює відповідний результат класифікації.

Класифікація за історичною ознакою пов'язана із виділенням окремих етапів розвитку страхування з точки зору часу виникнення тих чи інших видів страхування. Така класифікація має скоріш теоретичне, аніж практичне значення, однак теоретичні знання історії страхової справи, її витоків, генезису допомагають практикам розумітися на процесах, що мають місце на страховому ринку, прогнозувати тенденції його розвитку, будувати відносини між собою з урахуванням досвіду, накопиченого за багатолітню історію зарубіжного і вітчизняного страхування.

Класифікація за економічними ознаками передбачає декілька варіантів. Підхід до вибору варіантів залежить від цілей проведення класифікації. Так, класифікація за спеціалізацією страховика приводить до виділення двох сфер діяльності: страхування життя («Life assurance») та загальних видів страхування («Non-life», або «General insurance»). Це є необхідним, оскільки весь спектр страхових послуг, що їх надають страхові компанії в усьому світі, поділяється саме на такі сфери. Компанії, які проводять страхування життя, як правило, не мають права займатися загальними видами страхування і навпаки.

Треба усвідомити суттєві відмінності цих сфер страхування і, як похідні від них, відмінності в організації фінансів відповідних страхових компаній, особливо щодо формування і розміщення страхових резервів та оподаткування доходів від страхової діяльності.

Не менш важливою з економічної точки зору є класифікація за об'єктами страхування. Об'єкти страхування -- це те, на що спрямований страховий захист. Класифікація за об'єктами страхування передбачає виділення трьох галузей:

- особистого страхування (об'єкти -- життя, здоров'я і працездатність страхувальників або застрахованих);

- майнового страхування (об'єкти -- майно в різних його видах: рухомі та нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, доходи);

- страхування відповідальності (об'єкт -- відповідальність за шкоду, завдану страхувальником життю, здоров'ю, майну третьої особи).

Зазначені галузі, в свою чергу, поділяються на підгрупи та види. Таку класифікацію покладено в основу розробки всіх видів страхових послуг, що їх пропонують вітчизняні страховики. Об'єкт страхування є вирішальним чинником, від якого залежить характер договору страхування та його основні умови: страхова сума, перелік страхових випадків (обсяг страхової відповідальності), страхова премія, франшиза, термін дії договору, виключення, обмеження та ін.

Слід навчитися точно визначати об'єкт страхування й ті відмінності між трьома галузями страхування, які випливають із специфіки об'єктів, що страхуються.

Іноді практика проведення страхування потребує комплексного страхового захисту майнових інтересів страхувальника. Тоді по одному страховому полісу приймаються на страхування декілька різнорідних об'єктів на випадок тих самих страхових подій. У цьому разі доцільніше дотримуватися класифікації не за об'єктами страхування, а за родом небезпеки. Під родом небезпеки розуміється набір специфічних страхових подій (страхових ризиків), які супроводжують конкретну діяльність страхувальника. З цієї точки зору в загальному страхуванні виділяється, наприклад, автотранспортне страхування, морське та авіаційне страхування, страхування ядерних, космічних, кредитних ризиків тощо.

Страхувальниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (суб'єкти підприємницької діяльності). Зрозуміло, що страхові інтереси цих двох груп страхувальників, як і підходи страховиків щодо проведення страхування, суттєво різняться. Тому в загальному страхуванні застосовується ще один варіант класифікації: класифікація за статусом страхувальника. Вона передбачає розподіл усього розмаїття страхових послуг на ті, що обслуговують інтереси громадян (в зарубіжному страхуванні використовують термін «Personal lines»), і ті, що обслуговують інтереси суб'єктів підприємницької діяльності («Commercional lines»). Необхідно звернути увагу на відмінності у проведенні страхування в зазначених секторах, вміти їх пояснити.

Окрім класифікації за статусом страхувальника, існує потреба у класифікації за статусом страховика. Така класифікація використовується, в основному, з метою забезпечення державного регулювання страхової діяльності (видача ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку в інституційному і територіальному розумінні. З цієї точки зору можна виділити страхування комерційне (в Україні відповідно до чинного законодавства його здійснюють страхові компанії, створені у формі акціонерних товариств відкритого і закритого типу, повних, командитних товариств, товариств з додатковою відповідальністю; в інших країнах комерційне страхування здійснюють також приватні страхові компанії), взаємне (здійснюється товариствами взаємного страхування), державне (здійснюється спеціалізованими державними страховими організаціями).

Студент має знати відмінності в проведенні страхування на комерційній основі і на принципах взаємності, особливості й сфери застосування державного страхування.

Класифікація за юридичними ознаками, як і за ознаками економічними, передбачає декілька підходів. Насамперед це виділення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами. На основі цієї класифікації в багатьох країнах проводиться ліцензування страхової діяльності.

З 1996 р. приблизно такий же підхід до виділення окремих класів (їх названо «видами») страхування при видачі страховикам ліцензій практикується в Україні. Перевага використання подібної класифікації полягає в тому, що вона значною мірою наближена до загальноєвропейських стандартів. Це сприяє взаєморозумінню між вітчизняними та іноземними страховими компаніями, що є дуже важливим, зважаючи на інтернаціональний характер страхового бізнесу.

Класифікація за юридичними ознаками передбачає можливість застосування такої класифікаційної ознаки, як форма проведення страхування. За цією ознакою страхування поділяється на обов'язкове та добровільне., Обов'язкове страхування охоплює види страхування, визначені Законом України «Про страхування». Всі інші види страхування проводяться в добровільній формі. Студенти мають з'ясувати відмінності між добровільним та обов'язковим страхуванням, зміст і значення обов'язкового страхування, його особливості.

Основним при вивченні теми «Класифікація страхування» є засвоєння підходів до класифікації при використанні найважливіших класифікаційних ознак; оволодіння понятійним апаратом щодо виділення окремих ланок класифікації залежно від обраної класифікаційної ознаки (галузь, підгалузь, вид, клас, форма, сфера тощо).

Література: 1; 2; 9; 15; 17

Термінологічний словник

Види класифікаційних ознак -- історичні, економічні, юридичні.

Галузь, підгалузь, вид страхування -- ланки класифікації при класифікації за об'єктами страхування.

Класифікація страхування -- система поділу страхування на сфери діяльності, галузі, підгалузі, види і класи за певною ознакою (ознакою класифікації).

Об'єкт страхування -- майновий інтерес страхувальника, пов'язаний:

а) з життям, здоров'ям, працездатністю страхувальника (особисте страхування);

б) з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

в) з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди третій особі (страхування відповідальності).

Ознака класифікації -- ознака, покладена в основу поділу страхування на окремі ланки класифікації.

Сфера, клас, вид страхування -- ланки класифікації за спеціалізацією страховика.

Форма, вид страхування -- ланки класифікації за законодавчою визначеністю.

Форми страхування -- порядок організації страхування на засадах добровільності або обов'язковості.

3. Страхові ризики, їх оцінка та управління

Існування будь-якої фізичної або юридичної особи супроводжується різноманітними ризиками, здатними завдати їй великої і навіть катастрофічної шкоди. Для того, щоб уникнути збитків або зменшити їх, необхідно добре розібратися в сутності ризиків, їх оцінці, а також методах захисту від них. Треба пам'ятати, що передумовою виникнення страхових відносин є саме ризик.

Розгляд теми «Страхові ризики та їх оцінка» необхідно почати з визначення поняття «ризик». Слід зазначити, що є декілька визначень цього поняття. Однак усі вони мають спільні риси і цьому обов'язково треба приділити увагу.

З поняттям «ризик» пов'язане поняття «рівень ризику». Говорячи про «рівень ризику», треба врахувати частоту і розміри збитків, визначити залежність між ними.

Між поняттям «ризик» і поняттям «збиток» існує тісний зв'язок. Ризик показує можливе негативне відхилення від нормального перебігу подій, а збиток -- фактичний розмір цього негативного відхилення. Варто акцентувати увагу на тому, що саме не ідентифікований ризик призводить до найбільших збитків, що викликає нагальну потребу збирання та аналізу даних про ймовірність і тенденції ризику з метою створення умов для його наукового передбачення. Існування ризику і можливість збитку зумовлюють потребу в захисті від нього. Цей захист може здійснюватися різними шляхами, одним з яких є страхування.

Розглядаючи ризики, пов'язані із страхуванням, слід звернути увагу на їх особливості, вміти за певними рисами визначати належність конкретного ризику до сукупності ризиків, які можна застрахувати.

У страхуванні під ризиком розуміється конкретне явище або їх сукупність, настання яких викликає необхідність відшкодування збитків із спеціально створеного страхового фонду. Ризик у страхуванні розглядається щодо конкретних об'єктів, а не як ризик взагалі. Він пов'язаний із заподіянням шкоди об'єкту, прийнятому під страховий захист.

Для кращого розуміння сутності ризиків треба дослідити їх класифікацію на основі істотних класифікаційних ознак. За джерелами небезпеки ризики можна поділити на пов'язані із стихійними силами природи і пов'язані із цілеспрямованим впливом людини в процесі виробництва матеріальних благ (техногенні). За обсягом відповідальності можна виділити індивідуальні та універсальні ризики. Виділяється й особлива група ризиків, до яких належать аномальні та катастрофічні ризики.

Необхідно звернути увагу на те, що для страхової компанії особливе значення має поділ ризиків на об'єктивні та суб'єктивні.

За загальною класифікацією ризики поділяються на екологічні, транспортні, політичні, спеціальні, технічні. Розглядаючи ці групи ризиків, необхідно зосередитися на їх особливостях.

Так. екологічні ризики пов'язані із забрудненням навколишнього природного середовища і зумовлюються, насамперед, діяльністю людей у процесі відтворення матеріальних благ. Ці ризики, як правило, на страхування не приймаються.

Транспортні ризики поділяються на ризики каско та ризики карго. Перші пов'язані із страхуванням самих засобів транспорту (автомобілів, морських суден та ін.), другі -- із страхуванням вантажів, що ними перевозяться.

Політичні ризики пов'язані з протиправними діями з точки зору норм міжнародного права, із заходами або акціями урядів іноземних держав по відношенню до суверенної держави або її громадян. Треба звернути увагу на можливість прийняття цих ризиків на страхування.

Спеціальні ризики супутні перевезенню особливо цінних вантажів і можуть бути включені в обсяг відповідальності страховика.

Технічні ризики виявляються у формі аварій через раптовий вихід з ладу машин або збої у технології виробництва і мають універсальний характер. Прийняття їх на страхування пов'язане з певними проблемами.

Необхідно звернути увагу і на широко застосовувану в зарубіжній практиці страхування класифікацію ризиків, за якою вони поділяються:

- на матеріальні та нематеріальні;

- на чисті та спекулятивні;

- на фундаментальні та специфічні.

Ці типи ризиків мають ряд особливостей. Так, матеріальний ризик може бути виміряний у вартісному вираженні, а нематеріальний -- ні.

Чисті ризики передбачають або несприятливий результат, або той стан, який спостерігався до події, що мала місце. Спекулятивні ризики на відміну від чистих передбачають можливість виграшу. Спираючись на особливості чистих і спекулятивних ризиків, необхідно з'ясувати, чому чисті ризики приймаються страховою компанією на страхування, а спекулятивні -- ні.

Аналізуючи сутність фундаментальних і специфічних ризиків, треба звернути увагу на те, що фундаментальні ризики виникають з причин, які непідвладні ані окремій людині, ані групі людей, але суттєво на них впливають. Що ж до специфічних ризиків, то вони більше пов'язані з окремими особами. Необхідно запам'ятати, що на відміну від фундаментальних ризиків специфічні ризики цілком придатні для страхування.

Після дослідження сутності ризику, в т. ч. страхового, важливо з'ясувати питання, пов'язані з управлінням (ризик-менеджмент). Практикою напрацьовано певні методи управління ризиком. До них належать: метод усунення ризику (сприяє усуненню ризику, але разом із ним усуває й можливість одержати прибуток); метод запобігання втратам і контролю (допомагає уникнути випадковостей); метод поглинання (власного утримання) ризику; метод страхування (дає змогу розподілити ризик між великою кількістю страхувальників, які під нього підпадають).

Управління ризиком у страхуванні здійснюється в два етапи. Перший -- підготовчий -- передбачає порівняння характеристик та ймовірності ризику на основі його аналізу та оцінки. Результатом цього є вирішення питання про те, якою мірою ризик прийнятний для страхування: повністю, частково чи зовсім неприйнятний. Другий етап -- вибір конкретних засобів, які можуть вплинути на ризик, зменшивши його або усунувши зовсім. При цьому треба враховувати, що при аналізі ризику аналізуються всі ризикові обставини, які його характеризують. Для більш успішної оцінки ризику виділяються критерії оцінки (групи ризику, кожна з яких включає приблизно однакові за ознаками об'єкти).

Оцінка ризику дає можливість віднести конкретний об'єкт до тієї або іншої групи і визначити відповідно до цього ціну страхової послуги. Крім того, оцінка об'єкта необхідна для визначення страхової суми.

Оцінюючи ризики, необхідно враховувати, що вони можуть бути як матеріальними, так і моральними. Матеріальні ризики належать до матеріальних характеристик об'єкта страхування, моральні -- стосуються особи страхувальника.

Для найбільш повної і достовірної оцінки ризику і визначення ймовірності збитку треба мати відповідну достовірну інформацію. З цією метою слід здійснювати тривале спостереження за великою кількістю об'єктів.

При оцінці ризику виділяють: ризики, які можна застрахувати; ризики, які застрахувати не можна; ризики сприятливі та несприятливі; технічний ризик страховика. Вони мають велике значення для страховика при оцінці ризику.

Ризики, які можна застрахувати, складають обсяг страхової відповідальності страховика. Необхідно пам'ятати, що є певні критерії, які дають змогу визначити ризик як страховий (ризик можливий; має випадковий характер; настання страхового випадку не залежить від волі страхувальника або іншої зацікавленої особи; настання страхової події невідоме в часі й у просторі тощо.).

Контроль над ризиками здійснюється різними способами:

- уникненням ризику;

- зменшенням (мінімізацією)ризику;

- розсіюванням (поділом) ризику.

З метою обмеження наслідків ризику його можна поділити. Поділ ризику як форма контролю полягає в тому, що господарські суб'єкти можуть обмінятися пакетами акцій, віддавши, таким чином, частину власного ризику і взявши частину чужого. Такі операції відомі як операції з диверсифікації портфеля активів господарського суб'єкта.

Головним етапом ризик-менеджменту є покриття негативних наслідків (збитків) ризиків фінансовими засобами:

- самофінансування;

- ризики передаються під фінансову гарантію іншого суб'єкта;

- ризики передаються професійним страховикам на підставі договору страхування за відповідну плату.

Страховий ризик -- це максимальна ймовірність настання збитку. Вона спирається на статистичні дані і може бути розрахована з достатньо високою точністю. Не страхові ризики не включаються в договір страхування.

Література: 1; 2; 5; 8; 9; 12; 15; 17

Термінологічний словник

Відбір ризиків -- заходи, які застосовує страховик щодо формування збалансованого і прибуткового страхового портфеля шляхом залучення до страхування об'єктів лише певного роду.

Оцінка вартості ризику -- визначення наслідків настання події або сукупності подій, на випадок яких проводиться страхування, виражене в грошовій формі.

Ризик страховий -- 1) ймовірна подія або сукупність подій, на випадок настання яких проводиться страхування; 2) конкретний об'єкт страхування або вид відповідальності; 3) розподіл між страховиком і страхувальником несприятливих економічних наслідків у разі настання страхового випадку.

Ступінь ризику -- ймовірність настання страхового випадку, а також можливий збиток від нього. Відображує обсяг можливої відповідальності страховика за укладеними договорами. Кількісний вираз страхового ризику -- показник збитковості страхової суми.

Кваліфікація - діагностика, або ідентифікація, ризиків.

Квантифікація - оцінювання ризиків кількісними методами.

Аверсія ризику - негативне ставлення до ризику, або ігнорування його (часткове або повне).

4. Страховий ринок

В темі «Страховий ринок», з'ясовується сутність страхового ринку, характерні ознаки сучасного страхового ринку, його структуру та об'єктивні основи розвитку.

Страховий ринок -- це складна динамічна система, до якої входять постійно взаємодіючі; й взаємозалежні складові. До таких складових відносять: страхові продукти (послуги), систему тарифів (цін на страхові послуги); інфраструктуру суб'єктів ринку. Первинною складовою страхового ринку є страхова компанія (продавець страхових продуктів). Саме в ній формуються економічні відносини з приводу укладення та обслуговування договорів страхування, створюється та розподіляється страховий фонд.

Отже, страховий ринок можна охарактеризувати як окрему соціально-економічну структуру, сферу грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу є страхова послуга і де формується попит і пропозиція на неї; як форму організації грошових відносин з приводу формування та розподілу страхового фонду; як сукупність страховиків, страхувальників та страхових посередників. Об'єктивною умовою існування страхового ринку є необхідність забезпечення страхового захисту.

У розвинених країнах страхування є одним із найважливішим секторів національної економіки і забезпечує перерозподіл 8-12% валового внутрішнього продукту. Загальний обсяг надходжень до бюджетів цих країн від страхової галузі порівнянний з обсягом відповідних надходжень від банківської системи. Акумульовані через страхування грошові кошти є джерелом великих інвестицій.

Український страховий ринок порівняно з провідними країнами, де він розвивається протягом кількох століть, ще молодий і перебуває у стадії формування. Тому його частка у вітчизняній економіці ще доволі мала.

Не менш важливим є питання класифікації страхового ринку. Виділяють інституціональну, територіальну та галузеву його структуру.

Інституціональна структура базується на розмежуванні приватної, публічної і комбінованої форм власності. Основу інституціональної структури страхового ринку складають страхові компанії. Договори можуть укладатися з акціонерними, корпоративними, взаємними та державними страховими компаніями. В Україні їх діяльність регламентується Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням вимог Закону України «Про страхування».

У територіальному аспекті залежно від масштабу виділяють національний, регіональний та міжнародний страхові ринки.

За галузевою ознакою виокремлюють ринок страхування життя та ринок загальних видів страхування, а в його межах -- ринок авіаційного, морського, автотранспортного страхування тощо.

Особливу увагу слід приділити характеристиці суб'єктів страхового ринку. Суб'єктами страхового ринку є страхувальники, страховики, перестраховики, страхові посередники, об'єднання страховиків тощо. Головні серед них -- страховики та страхувальники.

Законом України «Про страхування» страховиками визнаються юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Крім того, страхову діяльність вправі здійснювати державні страхові організації і товариства взаємного страхування.

Слід зауважити, що з початком формування страхового ринку в Україні постала потреба координувати дії страховиків з тих питань, які становлять спільний інтерес. З цією метою страховики можуть створювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації своєї діяльності, захисту своїх інтересів і здійснення спільних програм.

Види об'єднань страховиків:

1. Найбільше громадське об'єднання вітчизняних страховиків -- Ліга страхових організацій України. Вона є юридичною особою, діє на принципах добровільності й самоуправління. Це -- незалежна некомерційна організація.

2. Із впровадженням в Україні обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, з приєднанням до Європейської системи «Зелена картка» пов'язане створення у 1994 р. Моторного (транспортного) страхового бюро України, яке здійснює координацію дій учасників такого страхування.

3. Розпочали діяльність Авіаційне і Морське страхове бюро. Вони виконують функції координації зусиль компаній, які здійснюють відповідні види страхування, спрямовані на організацію перестрахування ризиків, опрацювання методичного забезпечення страховиків.

Однією з форм добровільних страхових об'єднань є страхові пули. Студенти мають з'ясувати мету створення, сутність страхових пулів, їх основні типи. Зауважимо, що страхові пули не завжди є юридичною особою. Нині в Україні вже функціонує Ядерний страховий пул.

Значної уваги потребує і такий суб'єкт страхового ринку, як страхувальник. Страхувальниками визначаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. Слід звернути увагу на те. що обов'язки страхувальника не обмежуються внесенням страхових платежів. Є певні обов'язки, які страхувальник повинен виконувати під час дії договору (пов'язані із ставленням страхувальника до об'єкта страхування; пов'язані із настанням страхової події).

На страховому ринку, крім страховиків та страхувальників, діють і страхові посередники. Посередницькі функції можуть виконувати робітники страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, агентства нерухомості тощо.

У Законі України «Про страхування» зазначається, що страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників -- страхових агентів і страхових брокерів. Діяльність страхових агентів і страхових брокерів має як спільні риси, так і відмінності.

Страховими агентами можуть бути як громадяни, так і юридичні особи. Вони діють від імені та за дорученням страховика, є його уповноваженими.

Страхові брокери -- це юридичні особи або громадяни, які зареєстровані в установленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, і здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика. Нещодавно зареєстровано Асоціацію професійних страхових посередників, завдання якої -- створення відповідних умов для розвитку брокерської та агентської діяльності у страхуванні.

Діяльність страхових посередників, регулюється взаємовідносинами між страховиком і страховим агентом, страховиком і брокером, функціями, які виконують страхові агенти та брокери, особливостями оплати послуг страхових посередників.

Переходячи до розгляду питання маркетингу в страхуванні, зауважимо, що сучасна організація ринків передбачає два основних засоби взаємодії його суб'єктів: директивний, коли кількість, ціна і якість створеної продукції, що споживається, задаються за допомогою розпоряджень і вказівок уповноважених осіб та організацій, і ринковий (вільний), коли споживач самостійно обирає номенклатуру, кількість і якість продукції, що споживається, залежно від її характеристики, своїх потреб і уподобань.

Перший засіб характерний для урядових організацій і підрозділів одного і того ж підприємства.

Другий засіб застосовується там, де виробник не має можливості визначити поведінку споживачів, тобто на вільному ринку. Тому для розуміння виробником потреб і психології споживачів, для оптимізації процесу виробництва і споживання необхідна особлива мова, набір понять та інструментів, що враховує специфіку їхніх інтересів і взаємовідносин. Виробник завжди прагнутиме збільшити власні прибутки, а споживач -- отримати потрібний йому товар з мінімальними витратами.

Термін «маркетинг» (англ, marketing, від market -- ринок) означає продавати, реалізовувати. Маркетинг у страхуванні можна визначити як систему дій страховиків, що охоплюють планування, ціноутворення, рекламу, продаж, страхових послуг, в яких є потреба у потенційних споживачів.

Літературні джерела містять безліч визначень маркетингу. Однак всі ці різноманітні визначення об'єднує словосполучення -- потреби споживача. Секрет успіху будь-якої страхової компанії -- вміння якомога краще задовольнити ці потреби. Маркетинг у страхуванні - це комплекс заходів, спрямованих на формування й постійне вдосконалення діяльності страховика, а саме: а). Розробка конкурентоспроможних страхових продуктів(послуг) для конкретних категорій споживачів(страхувальників); б). Упровадження раціональних форм реалізації цих продуктів за належного сервісу та реклами; в). Збір і аналіз інформації щодо ефективності діяльності страховика.

Маркетингова політика страховика традиційно поділяється на такі основні види:

- орієнтована на вибір потенційного страхувальника;

- орієнтована на окремі види страхування чи групи страхових продуктів;

-- орієнтована відносно конкретних каналів реалізації.

Договір страхування виконує дві функції. По-перше, договір як угода сторін є юридичним фактом, на підставі якого виникають договірні зобов'язання та правові відносини.

По-друге, договір є засобом регулювання відносин і формування умов, на яких будується правовий зв'язок його учасників.

Від змісту страхового договору залежать особливості виникнення прав і обов'язків сторін, можливості належного виконання зобов'язань і виділення істотних умов страхування, без яких страховий договір не можливий.

Слід звернути увагу на те, що Закон України «Про страхування» регулює порядок проведення страхування: визначає вимоги до договорів і правил страхування, встановлює основні обов'язки страхувальників і страховиків. Законом визначається також порядок укладання та припинення договору.

Література: 1; 6; 7; [14-17]

Термінологічний словник

Аварійний комісар -- фахівець, який за дорученням страховика визначає причину, характер, розмір збитків і видає аварійний сертифікат. На аварійного комісара може покладатися участь у проведенні превентивних заходів, ліквідації наслідків страхового випадку. Іноді страховик може доручити аварійному комісару розгляд претензій страхувальника.

Аквізитор -- співробітник (агент) страхової компанії, в обов'язки якого входить залучення нових клієнтів й укладення нових або поновлення діючих договорів страхування (здебільшого з фізичними особами).

Аквізнція -- діяльність страховика чи страхового посередника щодо залучення клієнтів і укладення нових договорів страхування.

Андеррайтер -- висококваліфікований спеціаліст у сфері страхового бізнесу, уповноважений страховою компанією виконувати необхідні процедури з розгляду пропозицій і прийняття ризиків на страхування (перестрахування). Андеррайтер оцінює ризик, визначає ставки премій та інші умови страхування, оформляє страхові поліси.

Договір страхування -- письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток страхувальнику чи іншій особі у межах страхової суми.

Ковернота страхова -- свідоцтво про страхування, що видається брокером страхувальнику; є потвердженням укладання договору страхування.

Ліга страхових організацій України -- некомерційне об'єднання страховиків з метою відстоювання їх інтересів у владних структурах, сприяння розвитку страхового законодавства, підвищення кваліфікації персоналу та інформаційного забезпечення страхових компаній, встановлення контактів з відповідними об'єднаннями інших держав.

Маркетинг страховика -- діяльність страхової компанії, спрямована на планування, визначення ціни, рекламування і реалізацію страхових послуг. Це -- діяльність, що супроводжує рух послуг від страхової компанії до страхувальника.

Моторне (транспортне) страхове бюро України, МЇСБУ -- форма об'єднання страховиків, що здійснюють страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Створене в 1994 р. Страховики можуть входити до МТСБУ як повні або асоційовані члени. Вищим органом управління МТСБУ є загальні збори страховиків -- членів Моторного бюро. Метою МТСБУ є координація діяльності його членів щодо оформлення страхування і покриття шкоди, завданої третім особам внаслідок дорожньо-транспортних пригод на території України, а також за її межами, реалізація договорів, конвенцій і домовленостей з уповноваженими організаціями щодо страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів інших країн.

Поліс генеральний -- письмова угода між страхувальником і страховиком про те, що протягом обумовленого періоду перший буде передавати, а другий приймати на страхування на погоджених умовах усі об'єкти, які відповідають певним ознакам.

Поліс страховий -- документ, який видається страховиком страхувальнику і засвідчує факт укладання договору страхування.

Реклама -- платне, спрямоване на певну категорію потенційних споживачів звернення, яке здійснюється через засоби масової інформації та будь-які інші засоби публічного звернення і яке агітує на користь якого-небудь товару, марки, фірми тощо.

Страховий пул -- добровільне об'єднання страхових компаній для спільного страхування певних ризиків. Страховий пул не завжди є юридичною особою. Він створюється на підставі угоди між страховими компаніями з метою забезпечення фінансової стійкості страхових операцій на умовах солідарної відповідальності за виконання зобов'язань за договорами страхування.

Страховий ринок -- особлива соціально-економічна структура, сфера економічних відносин, де об'єктом купівлі-продажу є специфічний товар -- страхова послуга, де формується попит і пропозиція на неї.

Страховики -- в Україні: юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю, що одержали у встановленому порядку ліцензію на право здійснення страхової діяльності.

Страхові агенти -- громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладення договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування).

Страхові брокери -- громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Страхові послуги -- діяльність страховика, яка проводиться в інтересах страхувальників для забезпечення їх потреби в страховому захисті. Через страхові послуги відбувається купівля-продаж страхового захисту.

Страхувальники -- юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб, які можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування. Також страхувальники мають право при укладанні договорів страхування призначити громадян або юридичних осіб для отримання страхового відшкодування (страхових сум).

...