Страхова діяльність

- постановами та розпорядженнями Уряду України (наприклад, постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок і умови обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів»);

- міжнародними конвенціями (наприклад, Варшавська конвенція 1929 р.).

Оскільки при страхуванні відповідальності захищаються не тільки майнові інтереси постраждалої особи, але й майнові інтереси особи, яка заподіяла шкоду, то для накладання відповідальності на таку особу і визнання факту страхової події необхідними є наявність її вини або визнання того, що її відповідальність настає незалежно від вини. Тому необхідно зрозуміти сутність таких понять, як «презумпція вини» та «принцип генерального делікту», визначити, що є страховою подією при страхуванні відповідальності. Презумпція вини - страхувальник вважається винним доти, доки він не доведе свою невинність, а потерпіла третя особа зобов'язана довести факт здійснення проти неї правопорушення, наявність у неї збитків та наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою страхувальника та збитками. Протиправна заподіяна шкода підлягає відшкодуванню в усіх випадках. Шкода, спричинена правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом.

Крім того, слід акцентувати увагу на особливості, яка стосується комплексного характеру видів страхування, що належать до цієї галузі.

Для того, щоб відбулися страхові відносини, страхові інтереси страхувальників мають знайти своє вираження в потребі застрахувати свою відповідальність. Прояв таких страхових інтересів породжує виникнення різних видів страхування:

- страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

- страхування відповідальності товаровиробників за якість продукції;

- страхування відповідальності за забруднення довкілля;

- страхування професійної відповідальності.

Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів є одним із основних видів страхування відповідальності.

В Україні цей вид страхування проводиться в обов'язковій формі згідно із Законом України «Про страхування» та Положенням «Про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1 175 від 28 вересня 1996 р.

Сутність страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів полягає в захисті майнових інтересів осіб, постраждалих у дорожньо-транспортних пригодах, які сталися з вини страхувальників.

Суб'єктами обов'язкового страхування цивільної відповідальності є страхувальники, страховики, МТСБУ та треті особи - юридичні та фізичні особи, яким заподіяно шкоду транспортним засобом внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Об'єктом обов'язкового страхування цивільної відповідальності є цивільна відповідальність власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Йдеться про життя чи здоров'я громадян, їхнє майно і майно юридичних осіб.

Страховою сумою за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності є грошова сума, в межах якої страховик згідно з умовами страхування зобов'язаний здійснити компенсацію збитків третій особі після настання страхового випадку.

Важливим фактором при встановленні порядку й умов здійснення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів є прив'язка рівня страхових сум до рівня відповідальності, яка може бути покладена на водія. Що спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Додатковий договір страхування діє на території інших держав має назву «Зелена картка». Договір «Зелена картка» має міжнародне значення відповідно представляє систему міжнародних договорів про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів. Необхідно знати принципи дії системи «Зелена картка» та її територіальну розповсюдженість.

Основним елементом системи «Зелена картка» є Національні транспортні страхові бюро. Треба розкрити мету створення національних бюро в різних країнах, яким чином організована діяльність Моторного (транспортного) страхового бюро України, його функції.

Розглядаючи питання взаємовідносин сторін у разі настання страхового випадку за договорами страхування цивільної відповідальності власників автотранспорту, слід зосередити увагу на обов'язках страхувальника, страховика. Моторного (транспортного) страхового бюро.

Власники інших видів транспорту (авіаційного, морського, залізничного) також мають можливість застрахувати свою відповідальність. В Україні набуває розвитку страхування:

- відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу;

- відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;

- відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

- відповідальності залізничного перевізника.

Закон України «Про страхування» передбачає обов'язкове страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника). Страхування відповідальності власників інших видів транспорту здійснюється в добровільній формі.

Розглядаючи сутність зазначених видів страхування, треба визначити правову базу, що регулює відносини власників (включаючи перевізників) авіаційного, морського, залізничного транспорту з іншими сторонами, які беруть участь у його використанні; характер об'єктів страхування; склад суб'єктів страхових відносин; обсяг і ліміти відповідальності страховика за договорами страхування; строк і територію дії договорів.

Досить складним видом страхування відповідальності є страхування відповідальності товаровиробників за якість продукції. Такий вид страхування вельми поширений у світі і ґрунтується на нормах міжнародного права. В Україні такий вид страхування почав розвиватися недавно -- після введення в дію Закону України «Про захист прав споживачів».

Страхування відповідальності товаровиробників за якість продукції в Україні проводиться в добровільній формі і захищає інтереси страхувальників-товаровиробників у разі претензій, що їх висувають споживачі за шкоду, завдану їх життю, здоров'ю, майну внаслідок використання продукції з дефектами.

Цей вид страхування має свої особливості, пов'язані із визначенням страхувальників, об'єктів страхування, страхових випадків, що складають обсяг відповідальності страховика, ліміту його відповідальності, з розрахунком страхової премії за договором страхування.

До специфічних видів страхування в цій галузі відносять страхування професійної відповідальності. Такий вид страхування в багатьох країнах світу здійснюється в обов'язковій формі. Наявні страхового поліса є одним з елементів, необхідних для отримання ліцензії на приватну професійну практику певними категоріями фахівців.

В Україні страхування професійної відповідальності, причому в добровільній формі, тільки набуває розвитку.

Особливість страхування професійної відповідальності полягає у тому, що страховик зобов'язується згідно з договором страхування виплатити страхувальнику компенсацію за позовом третьої сторони за шкоду, заподіяну їй страхувальником через недбалість або помилку при виконанні ним своїх професійних обов'язків. Основу професійної відповідальності становить порушення контракту між професіоналом та клієнтом щодо надання послуг. Будь-яка особа, що придбає послугу, розраховує на компетентність та сумлінність професіонала. Якщо клієнтові завдано шкоди, він має право притягти до відповідальності професіонала в судовому порядку.

При розгляді сутності страхування професійної відповідальності необхідно визначити: з чого складається основа професійної відповідальності; які дії професіонала можуть призвести до збитків третіх осіб; у чому полягає призначення такого страхування. Головним джерелом претензій до професіоналів є упущення, помилки або хибні дії, які призвели до фінансових збитків клієнтів або третіх осіб. Природа шкоди залежить від характеру професійної діяльності.

Відповідальність професіонала полягає в додержанні необхідної обережності та майстерності під час виконання своїх обов'язків. При цьому він не обов'язково має бути компетентним в усіх питаннях. Рівень кваліфікації професійного працівника має бути не нижчим від рівня, якого один професіонал очікує від іншого в тій самій професійній галузі.

Захистом проти висунених претензій може бути доказ, що професіонал не перевищив своїх повноважень, був обережний та що його дії відповідали рівню кваліфікації, яка вимагається від професіоналів у цій галузі. Він повинен переконати суд, що діяв чесно та розумно.

Договір страхування укладається згідно з принципом “заявлених позовів”. Позов може бути сплачений страховиками, якщо він пред'явлений під час дії договору страхування, незалежно від часу та місця, де сталася помилка або виникла підозра щодо її наявності. Виключається відповідальність з договору, що виникає з таких причин:

- через дискредитацію та наклеп, поговір;

- через нечесність, шахрайство, кримінальні дії страхувальника.

Крім того, важливо дослідити, на які види професійної відповідальності поширюється таке страхування; які ризики покриваються страховим полісом, а за які страховик відповідальності не несе; яким чином встановлюється ліміт і строк відповідальності страховика.

Проблема відшкодування збитків, завданих природному середовищу, є особливо актуальною в наш час. Одним із засобів вирішення цієї проблеми є страхування екологічних ризиків. Воно об'єднує різні види страхування, серед яких -- страхування відповідальності за забруднення довкілля. Основна мета такого страхування полягає у компенсації шкоди за позовами, висунутими третіми особами за шкоду, заподіяну їх здоров'ю та майну внаслідок забруднення довкілля з вини страхувальника, а також за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Страхування відповідальності за забруднення довкілля в Україні проводиться в добровільній формі. Визначення відповідальності, визначення умов страхування, визначення строку страхування, визначення ліміту відповідальності та територіальних меж страхування проводиться відповідно закону України “Про страхування” та закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”. Ринок екологічного страхування в нашій країні ще тільки починає формуватися.

Література: 1; 3; 13; 15; 17

Термінологічний словник

Абсолютна відповідальність -- в іноземній практиці: вид страхування відповідальності товаровиробників за якість продукції.

Бенефіціар -- 1) особа, на користь якої страхувальник уклав договір страхування; 2) третя особа -- вигодонабувач за страховим полісом.

Вина страхувальника -- суб'єктивне ставлення юридичної або фізичної особи до своєї протиправної поведінки та її можливих наслідків, що може спричинитися до завдання шкоди.

Відповідальність безумовна (сувора) -- відповідальність, що виникає без вини.

Відповідальність не лімітована -- відповідальність страховика без обмеження сум страхових виплат.

Делікт -- правопорушення, що є основою (підставою) для позову за збитками при відсутності контракту (угоди, договору).

Договірна відповідальність -- настання цивільної відповідальності внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

Дорожньо-транспортна пригода -- подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або дістали поранення люди чи завдано матеріальних збитків.

Забруднення довкілля -- надходження до навколишнього середовища твердих, газоподібних речовин, мікроорганізмів або енергії, внаслідок чого здійснюється шкідливий вплив на людину, флору, фауну.

«Зелена картка» -- назва системи міжнародних договорів і страхового поліса зі страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, які виїжджають у країни -- члени цієї системи.

Ліміт відповідальності страховика -- максимально можлива відповідальність страховика, що випливає з умов договору страхування.

Позадоговірна відповідальність -- настання цивільної відповідальності у випадку заподіяння шкоди, не пов'язаної з невиконанням (неналежним виконанням) договірних зобов'язань.

Ретроспективне покриття -- відповідальність страховика за помилки, допущені попередником страхувальника по страхуванню професійної відповідальності.

Страхування відповідальності -- галузь страхування, що об'єднує види страхування, в яких об'єктами страхового захисту виступають майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди життю, здоров'ю або майну фізичних осіб, а також майну юридичних осіб.

Страхування екологічних ризиків -- сукупність видів страхування, що передбачають відповідальність страховика за ризики, пов'язані із забрудненням навколишнього середовища.

Страхування цивільної відповідальності -- страхування, при якому страховик бере на себе зобов'язання сплатити страхувальникові суми, пред'явлені йому відповідно до закону і в межах юридичної відповідальності страхувальника перед третіми особами.

Транспортний засіб -- пристрій, призначений для перевезення людей або вантажу, а також установленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

10. Перестрахування і співстрахування

У наш час в Україні розвивається страховий ринок, створюються нові компанії, збільшуються обсяги страхування, підвищується рівень конкуренції між страховиками. Проте жорстка конкуренція на страховому ринку унеможливлює вільний вибір сприятливих ризиків, через що в портфелі страхової компанії можуть з'явитися ризики з надто високою відповідальністю, а настання лише одного повного збитку може призвести до значного погіршення фінансового стану страхової організації. Отже, виникає нагальна потреба у розвитку перестрахувальних відносин і співстрахування. Перестрахування і співстрахування стають важливими, необхідними елементами страхового ринку.

Перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. В договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов'язково). Процес, пов'язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестрахувальника), котрий ризик приймає, - цесіонарієм. Цедент, який уклав з пере страховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страховувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе обов'язками з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними. Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називається ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, - ретроцесіонарієм.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Цесія і ретроцесія

Згідно із Законом України «Про страхування» страховик, який укладає договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування.

Один і той самий об'єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування і, за згодою страхувальника, кількома страховиками. Співстрахування - страхування , при якому два та більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного і того самого ризику, видаючи спільні чи окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці. У співстрахуванні, на відміну від перестрахування, страховик залишається відповідальним перед страхувальником лише в розмірі своєї частки.

Найважливішим чинником, що впливає на перестрахування і співстрахування та обумовлює їх розвиток, є, безперечно, існуюча законодавча база, закон України “Про страхування”, якими страхові компанії керуються при проведенні співстрахування та перестрахування в Україні.

З огляду на світовий досвід, треба відмітити, що в жодній країні перестрахування не регулюється фіксованими положеннями, умовами, спеціально встановленими законом, правилами. На формування перестрахувального права впливають методи і практика діяльності, які ґрунтуються на певних принципах.

Необхідність у перестрахуванні з кожним днем зростатиме через охоплення страхуванням дедалі більшої кількості великих, специфічних ризиків, а також у зв'язку з приватизаційними процесами, що відбуваються в нашій країні. Адже об'єкти приватизації, які втратили підтримку з боку бюджету, органів управління, опиняються в ризикових ситуаціях. Отже роль перестрахування важко переоцінити.

Особливості перестрахувальної діяльності потребують використання специфічного понятійного апарату у цій сфері.

Слід акцентувати увагу на таких важливих поняттях у перестрахуванні, як: цесія і ретроцесія; активне і пасивне перестрахування; ліміт перестрахувального покриття; місткість перестраховувального договору; бордеро передач; сліп; комісійна винагорода; види комісій; тант'єма тощо.

Доцільно більш детально розглянути таке ключове поняття в перестрахуванні, як «власне утримання цедента» (визначення частки ризику, яку він залишає за собою). Власне утримання - економічно обґрунтована частина страхової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності. Цю суму визначають:

- окремо за страховим полісом;

- за одним ризиком;

- за групою ризиків.

Власне утримання встановлюється в абсолютній сумі або у відсотках страхової суми об'єкта. Складним питанням для практичного перестрахування є визначення частки ризику, яку слід залишити на своєму утриманні. Передавати в перестрахування досить велику частку ризику не вигідно, оскільки страховик при цьому втрачає відповідну частку зібраної ним премії, яку страхова компанія могла б залишати за собою за умови оптимального визначення розміру власного утримання. Якщо ж розмір власного утримання страховика буде надто високим, то це впливатиме на його фінансову стійкість. Існує багато теорій і практичних рекомендацій щодо встановлення ліміту власного утримання. Але вони мають загальний характер і не враховують специфічних умов діяльності конкретних компаній.

Іноді страховики перестраховують ризик, встановлюючи нульове власне утримання (фронтування).

Для розуміння механізму дії перестрахування слід розглянути методи і форми перестраховувального захисту.

За методом передавання ризиків у перестрахування і за оформленням правових відносин сторін перестрахувальні операції поділяються на такі:

- факультативні;

- облігаторні (договірні);

- факультативно-облігаторні і облігаторно-факультативні (змішані.)

Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається окремо. Головна особливість цього методу перестрахування полягає в можливості індивідуальної оцінки ризику. Факультативне перестрахування в багатьох аспектах схоже на пряме страхування, зокрема в тому, що перестраховик, приймаючи ризик, дуже докладно його вивчає, знайомиться з практикою страхових операцій цедента. Факультативний метод має ряд переваг - це можливість вибору сприятливих умов для компанії, а також мобільність при страхуванні. Особливістю факультативного перестрахування є можливість регулювання цедентом розміру власного утримання. Факультативна цесія здійснюєтьсяв усіх галузях страхування. Найчастіше до неї вдаються при покритті великих ризиків ( промислові підприємства, вузли та агрегати, що мають високу вартість у майновому страхуванні), а також при страхуванні цивільної відповідальності, де страхові випадки не поодинокі і більш ймовірні. Зі зростанням обсягу страхових операцій постала потреба прискорити механізм передавання ризиків у перестрахування, який надав страховикові більших можливостей щодо здійснення страхування, зниження його витрат за ризиками.

Облігаторне перестрахування передбачає обов'язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями. Перестраховик також обов'язково має приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору. У договорі облігаторного перестрахування обов'язково визначаються ліміти відповідальності, термін дії договору, перестрахувальна премія, перестрахувальна комісія, обмеження щодо покриття, схема розрахунків і т.п. Перестрахування на облігаторній основі має універсальний характер, тобто використовується в усіх видах страхування, діє на всіх страхових ринках світу. Облігаторне перестрахування має ряд переваг: рівномірний розподіл ризиків; автоматичність приймання ризиків на перестрахування; довгострокові відносини між сторонами; гарантії підтримки перестраховика.і т.п. Облігаторне перестрахування не позбавлене й недоліків. Основна недосконалість цього методу така: коли ризик, що підлягає перестрахуванню, не підпадає під умови облігаторного договору або страхова сума за ризиком перевищує ліміт відповідальності за договором, тоді може виникнути потреба в додатковому договорі факультативного перестрахування. Договір облігаторного перестрахування частіше укладається на невизначений час з правом взаємного розірвання шляхом повідомлення сторін щодо прийнятого рішення. Перестраховики багатьох країн надають перевагу облігаторному методу. У вітчизняному перестрахуванні поширенішим є факультативне перестрахування, оскільки облігаторна форма технічно складніша.

У практиці перестрахування інколи використовується поєднання методів перестрахування, так зване факультативно-облігаторне перестрахування і облігаторно-факультативне перестрахування.

У разі факультативно-облігаторного перестрахування цедент передає чи залишає в себе ризики або їх частку. Перестраховик згідно з таким методом перестрахування зобов'язаний прийняти обумовлені договором ризики. Отже, факультативність передбачається для страховика, а облігаторність - для перестраховика. Цей метод перестрахування використовується в особливо великих, небезпечних ризиках, у разі можливої кумуляції збитків, коли вичерпана місткість пропорційних договорів.

Облігаторно-факультативне перестрахування, навпаки, передбачає обов'язковість для страховика, а факультативність - для для перестраховика. Такі договори частіше застосовують страхові компанії зі своїми філіями. За таким видом договору пере страховикові надається можливість відбирати вигідніші ризики, що небажано для незалежного страховика, оскільки може порушити баланс його страхового портфеля. Перестраховувальний захист може здійснюватися також за допомогою пулів. Особливого значення пули набувають у країнах, де відбувається становлення ринку страхування і перестрахування.

Після розгляду методів перестрахування доречно перейти до ознайомлення з формами перестрахувального захисту. Форми перестрахування (пропорційна і непропорційна) різняться системою розподілу ризиків між сторонами перестраховувальної угоди. Кожна з форм перестрахування передбачає певні види договорів.

Доцільно спочатку зупинитися на пропорційній формі перестрахування, оскільки вона є простішою, визначити її особливості. Пропорційна форма перестрахування передбачає часткову участь сторін у розподілі відповідальності. В відповідно до узгодженої частки участі в договорі між сторонами розподіляються страхові премії і збитки.

Пропорційна форма виділяє кілька видів договорів (квотні, ексцедентні, квотно-ексцедентні). Крім того, існують різні системи або модифікації цих договорів.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Форми перестрахування

Згідно з квотним договором перестрахування перестрахувальник зобов'язується передавати пере страховикові частку в усіх ризиках певного виду, а перестраховик може бути встановлена у відсотках від страхової суми або в абсолютному вираженні. Перестраховик має право встановлювати ліміти відповідальності за договором. Збитки у квотних договорах розподіляються пропорційно до участі сторін у ньому. Такий вид страхування використовується в страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів, а також в страхуванні авто каско. Основним недоліком квотного перестрахування є те, що за договором передаються всі ризики великі і малі. При цьому виду договору страховик не має захисту від ефекту кумуляції ризиків, пов'язаного з одним і тим самим страховим випадком. Тому вони нерідко доповнюються ексцедентними з метою досягти спільної вигоди цедента і перестраховика або лише для захисту цедента.

Ексцедентне перестрахування - складніший вид пропорційного перестрахування, використовується коли застраховані ризики істотно відрізняються за страховими сумами. За договором ексцедента суми перестраховик отримує визначну частку в усіх договорах, що перевищує власне утримання цедента.

Квотно-ексцедентний договір передбачає встановлення ексцедента залежно від визначеної частки - квоти власного утримання. А понад рівень утримання використовується ексцедент - ліміт відповідальності перестраховиків, що фіксується в абсолютному вираженні. Цей вид договору використовується в тому разі, коли страхова компанія розширює свій бізнес у новому для неї виді страхування, тобто цедент може точно обчислити ефект збільшення квотного утримання.

Наступним етапом розгляду теми є визначення сутності та особливостей непропорційного перестрахування. Сутність непропорційного перестрахування полягає в тому, що відшкодування, яке надається пере страховиком, визначається тільки розміром збитку і не залежить від страхової суми, а тому немає пропорційного розподілу відповідальності за окремим ризиком і оригінальною премією. Призначення непропорційного перестрахування - гарантувати відповідальність страховика за прийнятими ризиками щодо великого сукупного збитку за визначений період. Відповідальність за непропорційним договором установлюється в абсолютній сумі (договір екцедента збитку) чи у відсотках (договір ексцедента збитковості). У непропорційних договорах утримання цедента називають першим збитком, франшизою, пріоритетом. Відповідальність престраховика - покриттям.

Призначення непропорційного перестрахування -- надання гарантій відповідальності страховика по прийнятих ризиках внаслідок великого сукупного збитку за визначений час.

Непропорційній формі перестрахування, як і пропорційній, притаманні певні види договорів (ексцедент збитку та ексцедент збитковості).

Згідно з договором ексцедента збитку механізм перестрахування вступає в дію тоді, коли остаточна сума збитку за застрахованим ризиком перевищує межу обумовленої в договорі суми у разі настання страхового випадку.

В основі катастрофічного ексцедента збитку лежить захист від кумуляції збитків в разі настання одного випадку(ДТП, авіакатастрофа, стихійне лихо). Цей вид захисту потребує точного визначення випадку. Тому в таких договорах застосовується “погодинне” застереження, яке обмежує час виявлення страхового випадку (у годинах, днях). Тому найчастіше це покриття використовується при автотранспортному страхуванні або страхуванні цивільної відповідальності.

Ризиковий ексцедент збитку та катастрофічний ексцедент збитку можуть доповнювати один одного.

Розглядаючи такий вид захисту, як договір ексцеденту збитковості (stop loss), треба взяти до уваги, що цей захист орієнтований не на окремий збиток або сукупність збитків, а на окремий вид страхування або на весь страховий портфель страховика.

Тому цей договір не передбачає гарантії щодо прибутку, а тільки оберігає страховика від дуже великих втрат.

Слід зауважити, що непропорційні договори перестрахування мобільніші й простіші в опрацюванні. І хоча пропорційні договори виникли значно раніше непропорційних, на сьогодні договори непропорційної форми перестрахування набувають все більшого поширення.

Нині більшість страхових компаній України конче потребують перестраховувального захисту. Нові страхові компанії мають недостатньо міцну фінансову базу; місткість національного страхового ринку порівняно незначна. Разом з тим існує попит на страхування великих ризиків, який не можуть задовольнити національні страховики.

У такій ситуації за браком власних можливостей страхова компанія може вдатися до перестрахування або співстрахування. Це рішення є оптимальним, оскільки воно дає змогу підвищити як можливості окремої компанії, так і місткість страхового ринку в цілому.

Література: 1; 4; 5; 8; 9; 15; 17

Термінологічний словник

Активне перестрахування -- приймання іноземних ризиків для покриття або продажу страхових гарантій.

Бордеро -- перелік ризиків, які підпадають під перестрахування. Цей перелік висилає цедент перестраховикові в облігаторному перестрахуванні.

Комісія - це узгоджена частина понесених цементом витрат з укладання договорів страхування.

Оригінальна комісія - відрахування з премії на користь цедента. Виплачується в перестрахувальній цесії.

Брокерська комісія -- відрахування із страхової премії на користь брокера. Комісія враховує прибуток і витрати брокера щодо розміщення перестраховувального договору.

Власне утримання -- частина ризику, яку залишає собі страховик згідно із своїми фінансовими можливостями.

Депо премій -- частина страхової премії, що належить перестраховикові, але тимчасово утримується перестрахувальником з метою підвищення гарантії своєчасного виконання зобов'язань, передбачених договором перестрахування.

Ексцедент -- залишок страхової суми, що утворюється понад власне утримання страховика і повністю надходить у перестрахування.

Ліміт перестраховувального покриття -- максимальний обсяг збитків, який перестраховик може покрити за ризиком.

Максимально можливий збиток, (PML) -- найбільший розмір збитку, що може бути завданий застрахованому об'єкту внаслідок одного страхового випадку.

Місткість перестраховувального договору -- максимальна сукупна сума ризику, що залишається на власному утриманні компанії, яка прийняла цей ризик і ліміт відповідальності перестраховиків за договором перестрахування.

Пасивне перестрахування -- передача ризиків іноземним страховикам.

Перестрахувальна комісія -- відрахування з премії на користь ретроцедента. Використовується в ретроцесії.

Пріоритет -- власна участь цедента в покритті збитків.

Ретроцесія -- подальша передача цесіонарієм ризику (частково або повністю) наступному перестраховику.

Тант'єма -- своєрідна комісія, що сплачується цеденту з чистого прибутку перестраховика за результатами проходження договору перестрахування.

Цедент -- сторона, яка передає ризик у перестрахування (прямий страховик, перестрахувальник).

Цесіонарій -- сторона, яка приймає ризик у перестрахування (перестраховик).

Перестрахувальні пули - об'єднання страховиків, які займаються перестрахуванням.

Ковер-нота - інформація (письмово, в вигляді довідки), яку страховик надсилає пре страховикові для перестрахування ризику згідно з Договором про співробітництво з факультативного перестрахування.

Ексцедент за договором - це величина, кратна власному утриманню цедента. Сума ексцедента виражається в кілька разів збільшеному розмірі власного утримання, яке часто називають лінією або часткою.

Місткість ексцедентного договору складається із суми власного утримання цедента і покриття страховика.

11. Доходи, витрати і прибуток страховика

Страхова діяльність належить до сфери фінансових послуг.

Головною особливістю діяльності страхової компанії є те, що на відміну від сфери виробництва, де товаровиробник спочатку здійснює витрати на випуск продукції, а потім уже компенсує їх за рахунок виручки від реалізації, страховик спочатку акумулює кошти, що надходять від страхувальника, створюючи необхідний страховий фонд, а лише після цього несе витрати, пов'язані з компенсацією збитків за укладеними страховими угодами.

Така своєрідна “плата на перед” дозволяє страховикові накопичувати значні фінансові ресурси і виконувати активну роль на ринку капіталу, оскільки акумульовані кошти потребують ефективного управління.

Двоїстий характер діяльності страховика, що сполучає проведення саме страхування і виконання ролі активного інвестора, обумовлює специфіку його доходів.

Ці доходи можна поділити на три великі групи:

- доходи від страхової діяльності, тобто всі надходження на користь страховика, пов'язані із проведенням страхування та перестрахування;

- доходи від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів (тимчасово вільних власних коштів і тимчасово вільних коштів страхових резервів);

- інші доходи, тобто ті, які не належать ні до страхових, ні до інвестиційних доходів, але часом з'являються у страховика в процесі його звичайної господарської діяльності.

Доходи від страхової діяльності є, так би мовити, первинними доходами страхової компанії. Саме на залучення цих доходів розраховує страховик, з'являючись на страховому ринку і пропонуючи страхові послуги за певну плату. Платою за страхування є страхова премія, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування. Тільки після сплати страхової премії договір страхування набуває чинності.

Термін «страхова премія» є загальноприйнятим у світовій практиці. Проте в практиці українських страховиків і в українському законодавстві частіше вживаються терміни «страховий платіж» і «страховий внесок». Всі ці терміни -- синоніми. Але варто зауважити, що інтеграція в світовий страховий ринок потребує дотримання певних стандартів, у тому числі й у визначенні понять. Через це вважається за краще використовувати термін «страхова премія».

Страхова премія визначається залежно від суми, на яку укладається договір страхування (страхової суми), і страхового тарифу. Розмір і порядок визначення страхової суми, а також рівень страхових тарифів -- найважливіші елементи договору страхування, адже вони є фінансовою основою взаємовідносин між страховиком і страхувальником, оскільки безпосередньо впливають на ціну страхової послуги. Ціна страхової послуги (страхова премія) обчислюється шляхом множення страхової суми на страховий тариф:

Страхова премія = Страхова сума * Страховий тариф

У обов'язкових видах страхування страхова сума встановлюється, як правило, відповідними законодавчими актами.

У добровільних видах страхування страхову суму встановлюють страховик і страхувальник самостійно, за взаємною згодою. При цьому в договорі страхування обов'язково має бути зазначений її розмір, а у правилах страхування - порядок визначення.

Залежно від галузі страхування (майнове, особисте, страхування відповідальності) обирається той чи інший підхід до визначення страхової суми.

Страховик, крім найважливішого первинного доходу -- страхових премій, може отримувати й інші види доходів, які згідно із Законом України «Про страхування» віднесені до доходів від страхової діяльності.

Крім страхових премій страховик може отримувати також інші види доходів, які, згідно із чинним законодавством, належать до доходів від страхової діяльності (інші операційні доходи).

Якщо страхова компанія має договори перестрахування і виступає як прямий страховик, вона може одержувати від перестраховика доходи у вигляді комісійних винагород за передачу ризиків у перестрахування. Передаючи ризики у перестрахування і відповідаючи за це перестраховикові певну частину отриманої страхової премії, прямий страховик неначе відіграє тут роль посередника, який несе всі витрати, пов'язані з укладанням договору страхування, і надає можливість перестраховикові одержати додатковий дохід у вигляді певної частини страхової премії. Саме за це перестраховик сплачує цедентові комісійну винагороду. Розмір цієї комісії встановлюється звичайно у відсотках від сум страхових премій, що передаються. Він заздалегідь визначається сторонами в угоді про перестрахування.

У разі настання страхової події за перестрахованим договором прямий страховик у повному обсязі сплачує відшкодування, а перестраховик компенсує йому свою частку у відшкодуванні збитків у сумі згідно із перестраховою угодою. Це ще один вид доходів від страхової діяльності -- частка страхових сум і страхових відшкодувань, сплачена перестраховиками.

Іноді система проведення деяких видів страхування потребує створення централізованих страхових резервних фондів. Якщо внески у такі фонди були зроблені, а потім за певних причин відбулося повернення коштів із цих фондів на користь страховика, то суми, повернені із централізованих страхових резервних фондів, також вважаються доходом від страхової діяльності.

І нарешті, останній вид доходів від страхової діяльності, віднесений до цієї категорії доходів згідно із Законом України «Про страхування» -- повернені суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій. Оскільки законодавство України передбачає формування тільки двох технічних резервів -- резерву незароблених премій і резерву збитків, то очевидно, що під «технічними резервами, іншими, ніж резерв незароблених премій», розуміється резерв збитків. Повернення коштів з цього резерву відбувається, якщо було зарезервовано коштів більше, ніж сплачено у вигляді страхового відшкодування.

Слід запам'ятати, що всі види доходів, які отримує страхова компанія від проведення страхових операцій, а саме: страхові премії за договорами страхування і перестрахування; комісійні винагороди за перестрахування; частки страхових сум і страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками; повернені суми із централізованих страхових резервних фондів; повернені суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій - це доходи страховика від його основної діяльності.

Крім страхових доходів, страховик має доходи від інвестиційної діяльності. Ці доходи -- похідні від первинних доходів страховика (страхових премій), їх склад залежить від напрямів інвестиційної діяльності страховика, а ці напрями, в свою чергу, -- від джерела походження коштів, що використовуються для інвестування: чи це -- власні кошти у вигляді статутного фонду, спеціальних і резервних (за винятком страхових) фондів, вільних резервів, нерозподіленого прибутку, чи це -- залучені кошти у вигляді страхових резервів.

Інвестування власних коштів законодавче не регламентується, воно проводиться страховиком на власний розсуд. Виняток становить статутний фонд. Свобода дії страховика у сфері інвестиційної та фінансової діяльності безпосередньо пов'язана з джерелом походження, що використовуються для інвестування. Страховик має в розпорядженні дві групи коштів:

По-перше - власні кошти у вигляді статутного фонду, спеціальних і резервних (за винятком страхових) фондів, вільних резервів, нерозподіленого прибутку;

По-друге, залучені кошти у вигляді страхових резервів.

Інвестування залучених коштів, а отже, можливості отримання певних видів доходів, жорстко регламентується. Регламентування пов'язане з тим, що ці кошти не є власністю страховика, тому розпоряджатися ними він повинен з особливим ступенем обережності, на основі дотримання законодавче визначених принципів, які мають бути добре засвоєні студентами. Необхідно також знати перелік категорій доходних активів, якими можуть бути представлені страхові резерви згідно з вимогами Закону України «Про страхування», вміти охарактеризувати ці активи.

Третя група доходів страховика -- інші доходи (крім доходів від страхової та інвестиційної діяльності). Ці доходи не мають якихось особливостей, пов'язаних із специфікою страхування. Вони такі ж самі, як відповідні доходи інших суб'єктів підприємницької діяльності. Іншими доходами страховика є, наприклад, доходи від здавання майна в оренду (оперативний або фінансовий лізинг), доходи у вигляді позитивного результату перерахунку іноземної валюти порівняно з її балансовою вартістю на кінець звітного періоду, доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів (послуг), доходи від індексації та передачі (продажу, обліку та інших видів відчуження) основних фондів і нематеріальних активів, доходи від врегулювання безнадійної заборгованості, доходи від реалізації прав регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяний збиток, доходи від надання консультаційних послуг, штрафи, пені тощо.

Зазначені доходи, зрозуміло, не відіграють такої значної ролі, як доходи від страхової та інвестиційної діяльності. Однак надходження, наприклад, по реалізованих правах регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяний збиток, часом можуть бути досить вагомими і становити значні суми. Значними також можуть бути доходи від операцій лізингу (оренди), якщо в структурі активів страхової компанії значне місце посідають активи, здатні приносити такі доходи.

Витрати страхової компанії так само, як і доходи, пов'язані із двоїстим характером її діяльності. Виділяють витрати на проведення страхових операцій (саме вони формують собівартість страхової послуги) і витрати на проведення інших операцій (витрати, що супроводжують одержання доходів від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів страховика та інших його доходів).

Більше 90% загальної суми витрат страхової компанії припадає, безперечно, на «страхові» витрати. Такі витрати дуже неоднорідні. За економічним змістом їх можна поділити на три великі групи:

- виплати страхових сум і страхових відшкодувань за договорами страхування і перестрахування;

- витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування;

- витрати на утримання страхової компанії.

Дві останні групи витрат можна об'єднати поняттям «витрати на ведення справи». Розглядаючи витрати страховика, важливо засвоїти їх склад, зрозуміти економічний зміст і зв'язок із структурою страхового тарифу (який визначає ціну страхової послуги).

Найважливіша стаття витрат страховика -- виплати страхових відшкодувань. Треба звернути увагу на визначення цього поняття законодавством України, на зв'язок розміру страхових виплат із розміром заподіяної страхувальником шкоди і рівнем страхового забезпечення.

Наступна група витрат страховика -- витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування. В практиці західних страхових компаній ці витрати заведено поділяти на аквізиційні, інкасаційні, ліквідаційні. Необхідно звернути увагу на економічний зміст кожного з названих видів витрат і на те, що вони (разом із страховими виплатами) відрізняють витрати страховика, пов'язані з його основною діяльністю, від витрат інших суб'єктів господарювання.

Остання група витрат -- витрати на утримання страхової компанії -- це такі ж самі адміністративно-управлінські витрати, які має будь-який господарюючий суб'єкт. Вони включають: заробітну плату персоналу компанії (основну і додаткову) з нарахуваннями, плату за оренду приміщення, оплату комунальних послуг, послуг зв'язку, витрати на придбання канцелярських і господарчих товарів, на рекламу, відрядження, утримання та обслуговування автотранспорту, амортизаційні відрахування, інші витрати, які згідно з чинним законодавством відносяться на собівартість страхової діяльності.

Слід зауважити, що в практиці українських страховиків аквізиційні, ліквідаційні та адміністративні витрати у складі специфічних витрат страховика окремо не виділяються. Закон України «Про страхування» до витрат страховика відносить:

- виплати страхових сум і страхових відшкодувань;

- відрахування у централізовані страхові резервні фонди;

- відрахування у технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чинного законодавства;

- витрати на проведення страхування;

- інші витрати, що включаються до собівартості страхових послуг. Ознайомившись із складом доходів і витрат страховика, можна перейти до розгляду особливостей формування його прибутку.

Прибуток компанії являє собою фінансовий результат її діяльності за певний звітний період (квартал, півріччя, дев'ять місяців, рік). Фінансовий результат -- це вартісна оцінка підсумків господарювання страховика. Вона визначається як різниця між доходами і витратами. Фінансовий результат, як правило, має додатний характер, тобто виступає у формі прибутку, хоча іноді можуть бути і збитки.

Оскільки страхова компанія проводить не тільки страхову, а й інвестиційну і господарську діяльність, прибуток страховика є також підсумком фінансових результатів всіх цих видів діяльності.

Згідно із Законом України «Про страхування», балансовий прибуток страховика складається з:

- прибутку від страхової діяльності;

- прибутку від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів;

- прибутку від інших операцій.

Найскладнішим видається обчислення прибутку від страхової діяльності, який обчислюється як різниця між доходами від страхової діяльності та відповідними витратами страховика, склад яких визначений чинним законодавством України.

Найбільш важливим моментом у визначенні прибутку від страхової діяльності є визначення зароблених страхових премій. Варто зауважити, що страхування -- це вид діяльності, при якій страхова послуга (тобто гарантія страхового захисту) «постачається» клієнту протягом певного періоду. Коли строк дії договору страхування минає, відповідальність страховика перед страхувальником закінчується, а отже, вся отримана страховиком страхова премія за цим договором вважається заробленою. Але поки строк дії договору не скінчився, отримана страхова премія в будь-який момент часу складається з двох частин: тієї, що вважається заробленою, і тієї, що на даний момент вважати заробленою не можна (тобто незароблена премія). На цю суму страховик формує резерв незароблених премій, і вона відображає обсяг страхових зобов'язань компанії перед страхувальником. Метод обчислення незаробленої страхової премії регулюється Законом України «Про страхування». Слід з'ясувати його сутність, щоб вміти розрахувати зароблену страхову премію, яка лежить в основі визначення прибутку від страхової діяльності. З практичної точки зору, згідно з чинним законодавством, прибуток від страхової діяльності можна обчислити за формулою:

ПСД = (ЗП + КП + ВП + ПЦР + ПТР) - (ВС + ВЦР + ВТР + ВВС),

де: ЗП - зароблені страхові премії за договорами страхування і перестрахування;

КП - комісійні винагороди за перестрахування;

ВП - частки страхових виплат, сплачені перестраховиками;

ПЦР - повернені суми з централізованих страхових резервних фондів;

ПТР - повернені суми з технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій;

ВС - виплати страхових сум та страхових відшкодувань;

ВЦР - відрахування в централізовані страхові резервні фонди;

ВВС - витрати на ведення справи ( адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати).

Прибуток від страхової діяльності не завжди є головною частиною балансового прибутку страховика. Дуже часто основна діяльність страховика приносить йому не прибутки, а збитки, які компенсуються прибутком від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів (інвестиційним прибутком), а також прибутком від інших операцій. Ці види прибутку страховика визначаються як різниця між відповідними доходами і витратами.

Треба звернути увагу на оподаткування страховиків податком на прибуток.

Становлення в Україні системи оподаткування суб'єктів господарювання, у тому числі страхових компаній, почалось з 1991року і становить:

- базою для оподаткування страхової діяльності є не прибуток, а загальний обсяг отриманих (нарахованих) страхових премій за винятком премій, переданих у перестрахування. Ставка податку складає 3% (крім доходу від страхування і перестрахування життя).

- оподаткування валових доходів від страхової діяльності зі страхування і перестрахування життя в разі, коли договір страхування достроково розірваний і не пов'язане. зі смертю застрахованої особи. Ставка податку складає 6%.

- доходи нерезидентів від перестрахування ризиків на території України. Ставка податку - 15%.

- доходи нерезидентів від страхування ризиків на території України. Ставка податку - 30%.

- оподаткування прибутку від інвестиційної та іншої діяльності здійснюється в загальному порядку за ставкою 30%.

Література: 1; 6; 9; 10; 12; [14-17]

Термінологічний словник

Зароблена премія -- частка від сум надходжень страхової премії, що відповідає ризикам, які вже минули станом на звітну дату.

Незароблена премія -- частка від сум надходжень страхової премії, що відповідає ризикам, які ще не минули станом на звітну дату.

Резерв збитків -- зарезервовані несплачені суми страхового відшкодування по відомих вимогах страхувальників.

Резерв незаробленої премії --те саме, що й незароблена премія.

Централізовані страхові резервні фонди -- фонди, що утворюються Моторним транспортним (страховим) бюро України та іншими подібними організаціями; формуються за рахунок внесків страховиків -- членів цих організацій.

12. Фінансова надійність страхової компанії

Головною особливістю діяльності страхової компанії є те, що на відміну від сфери виробництва, де товаровиробник спочатку здійснює витрати на виготовлення продукції, а потім компенсує їх за рахунок виручки від реалізації, страховик спочатку акумулює значні кошти, отримані від страхувальника у вигляді страхової премії як ціни за страхову послугу, створює необхідний страховий фонд, а потім компенсує збитки за укладеними договорами страхування. Особливість організації діяльності страховика визначається своєрідністю страхового процесу, який полягає в тому, що на вході й на виході цього процесу знаходяться кошти, якими страховик тимчасово розпоряджається. Страховик, на відміну від промислових підприємств, приймає від страхувальника гроші не в обмін на товар або послуги, а для того, щоб ці кошти використовувати в майбутньому для компенсації збитків учасникам страхування, в яких відбулася страхова подія. Ця особливість потребує фінансової надійності страховика для виконання своїх зобов'язань перед страхувальниками.

Фінансова надійність має постійно знаходитися в центрі уваги страховика. Вона тісно пов'язана з тарифною, фінансовою, інвестиційною та перестраховою політикою і забезпечується декількома чинниками, а саме: обсягами власних коштів; рівнем страхових тарифів; ступенем збалансованості страхового портфеля; страховими резервами; тимчасово вільними коштами; перестрахуванням.

Існують законодавчо встановлені вимоги до власних коштів страховика, які формуються за рахунок внесків учасників і прибутку страховика. Статутний фонд --головний елемент функціонування будь-якого суб'єкта господарської діяльності незалежно від його форми власності. Він є сумою внесків учасників і забезпечує життєдіяльність компанії.

...