Уроки Світової фінансової кризи для банківської системи України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

На сьогоднішній день банківська сфера економіки в усьому світі переживає суттєві зміни, які характеризуються світовою фінансово-економічною кризою.

Банківська система - це найважливіша сфера національного господарства будь-якої розвиненої держави. Її практична роль визначається тим, що вона управляє системою платежів і розрахунків; більшість операцій здійснює у формі інвестиційних і кредитних операцій; поряд з іншими фінансовими посередниками банки направляють заощадження населення до фірм і виробничих структур, тобто перерозподіляють тимчасово вільні кошти у реальний сектор економіки.

Знаходячись в центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки опосередковують зв'язок між промисловістю і торгівлею, сільським господарством та населенням. Банки - це атрибут не окремо взятого економічного регіону або країни, і сфера їх діяльності не має ні географічних, ні національних кордонів, це явище, що володіє колосальною фінансовою потужністю, значним грошовим капіталом. Банки грають величезну роль у подальшому поглибленні і вдосконаленні ринкових відносин у країні.

Створення стійкої, гнучкої й ефективної банківської інфраструктури - одне з найважливіших і в той же час складних завдань економічної реформи в Україні. Саме банківська система при правильному управлінні і усуненні всіх стримуючих її розвиток проблем, може стати провідною ланкою в здійсненні економічної політики, яка забезпечує економічне зростання.

Банківська система безпосереднім чином пов'язана з економікою країни і негативні тенденції в економіці закономірним чином позначаються і на банківській системі, в той час, як і розвиток кризових явищ у банківській сфері не може не відбиватися на економіці.

У найбільш загальному вигляді банківську кризу можна визначити, як нездатність банківської системи виконувати основні функції акумуляції та мобілізації тимчасово вільних грошових коштів, надання кредитів, проведення розрахунків і платежів в економіці країни. Світовий досвід банківських криз великий. Протягом XX століття практично не залишилося країни, яка б не зазнала кризи в тій чи іншій мірі.

Актуальність обраної теми. На сьогоднішній момент не має жодного українського банку, який би не був затронутий світовою фінансово-економічною кризою. Наслідки, які тягнуть за собою банківські кризи, роблять актуальними проблеми, присвячені вивченню факторів, які є передумовою для наростання негативних тенденцій у банківському секторі, виявлення та вивчення безпосередніх причин сучасних банківських криз, форм їх прояву і наслідків, а також для вироблення адекватних програм антикризового регулювання банківської діяльності.

Мета даної роботи - вивчити причини та фактори виникнення сучасних банківських криз і можливості їх прогнозування, а також винести для себе уроки від Світової фінансово-економічної кризи.

Відповідно до поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

· розглянути причини і фактори сучасних банківських криз;

· ознайомитися з наслідками фінансово-економічної кризи

· проаналізувати стан банківської системи України;

· розглянути особливості розвитку банківських криз у світовій практиці;

· ознайомитися з підходами до прогнозування банківських криз.

Об'єктом практичного дослідження є стан банківської системи України на сучасному етапі розвитку ринкових відносин.

Предметом дослідження є організація діяльності банківських установ України, спрямована на підвищення рівня стійкості щодо запобігання кризам.

Інформаційну базу дослідження складають законодавчі та нормативні акти Національного банку України, офіційні матеріали Державного комітету статистики України, монографії та науково-аналітичні статті вітчизняних і зарубіжних авторів.

Підсумок.

По результатам дослідження була опублікована стаття.

РОЗДІЛ 1. СВІТОВА ФІНАНСОВА-ЕКОНОМІЧНА КРИЗА

1.1 Історичний погляд на дефолти країн та банківські кризи. Їх взаємозв'язок

Дефолти країн та банківські кризи тісно, хоч і неоднозначно пов'язані між собою. Розвиток економічної думки щодо кризових явищ в економіці та аналіз статистичних даних за останні два століття дають змогу чітко осмислити циклічність і закономірність протікання кризових явищ у фінансово-економічних системах різних країн світу, виявити основні причини їх виникнення і наслідки.

Історія розвитку суспільства свідчить, що країни, неодноразово провалюючись у боргову яму, згодом відновлюють свою економіку. І такі періодичні цикли виникають постійно. Постає питання: чи можна передбачити пі кризові прояви, що їм передує, наскільки небезпечними можуть бути борги як економічне явище в сучасній грошово-кредитній системі, яка за своєю суттю є борговою? Чи пов'язані якимось чином банківські кризи і державні дефолти? Ці питання завжди хвилювали науковців і фінансистів-практиків, відповіді на них сучасники намагаються знайти у дослідженнях теоретиків-економістів та шляхом виявлення закономірностей і перебігу криз у реальній економіці.

Проблема кризових явищ хвилювала економічну думку здавна. Такі відомі економісти-мислителі, як Джон Стюарт Мілль, Карл Маркс, Джон Мейнард Кейнс, Вільям Стенлі Джевонс, Мілтон Фрідман, Ірвінг Фішер, Хайман Мінскі та інші у своїх працях аналізували сутність і причини дефолтів, банкрутств, криз.

Одним із перших економістів, який зробив спробу дослідити економічні кризи, був Джон Стюарт Мілль. У своїй праці "Основи політичної економії" (1848 р.) він намагався узагальнити причини економічних сплесків і падінь. У період зростання цін приклад тих, хто на цьому заробляє, кидає "виклик численним послідовникам, і спекуляції не лише виходять на новий рівень в очікуванні подальшого зростання ціни активу, що лежить в основі буму, а й поширюється на значно більший спектр інструментів, котрі хоча самі по собі і не викликають ажіотажу, але їх ціни підвищуються тільки-но починається спекуляція". Прибуток, який приносить спекулянтам зростання цін, породжує нові прибутки, завдяки чому так звана спекулятивна "бульбашка" підживлює сама себе.

Мілль визнавав, що спекулятивна "бульбашка" сама по собі не викликає кризу: важливу роль у її виникненні відіграють кредити і борги. В процесі роздування "бульбашки" відбувається значне розширення обсягів кредитування і підвищення кредитних лімітів, знижується поріг контролю за кредитоспроможністю позичальників. Спекулятивний бум незмінно закінчується тоді, коли неочікувані банкрутства кількох компаній викликають загальну недовіру на ринку, кредит стає практично недоступним. Втрата здатності обслуговувати свої борги призводить до банкрутств компаній. Зменшення доступної кредитної маси призводить до падіння цін, ринок охоплює паніка. Механізм зворотного зв'язку працює не лише на піднесення ринку, а й на його падіння. При цьому ринкові ціни "падають нижче того рівня, з якого раніше починався спекулятивний злет".

Інший відомий англійський науковець, котрий звертався до ідей бізнес-циклів, Вільям Стенлі Джевонс, ще у XIX ст. сформулював дивну і, здавалося б, безглузду ідею, стверджуючи, що періодичні кризи спричиняє космос, а саме... сонячні плями. Нібито вони впливають на погодні зміни, які викликають зміни в сільському господарстві, що у підсумку знижує врожай. Така взаємодія, на його думку, спрацьовує як пусковий механізм для того, щоб спекулятивна лихоманка призвела до кризи.

Першим мислителем, котрий побачив у капіталізмі прикмети його нестабільності і природжену властивість породжувати кризи, був Карл Маркс. "Комерційні кризи... з кожним разом стають все більш загрозливими для існування буржуазного суспільства", -- писав він і вказував шляхи боротьби з кризами: по-перше, це вимушене скорочення маси продуктивних сил, по-друге, -- завоювання нових ринків і повніша експлуатація старих. Водночас Маркс зазначав, що такі рішення можуть лише затримати на деякий час виникнення інших, ще більших криз. Він відкидав ідею спроможності капіталізму до саморегулювання.

Джон Мейнард Кейнс переглянув панівну в 1930-х роках ідею саморегулювання економіки. Він вважав, що ефективний і сукупний попит визначає рівень зайнятості, а зниження зарплати і звільнення працівників призведе до падіння попиту. З падінням попиту підприємці з меншим бажанням вкладатимуть капітал, а пересічні споживачі все менше витрачатимуть грошей і спрямовуватимуть їх на заощадження. Це спричинить ще глибше падіння економіки: пропозиція товарів перевищить попит, що призведе до зниження цін. Цінова дефляція викличе зменшення прибутків і звуження грошових потоків. Вихід із такої ситуації Кейнс вбачав у реанімації державою попиту і виведенні таким чином економіки з піке.

Мілтон Фрідман, родоначальник сучасної монетаристської теорії економіки, стверджував, що нестабільність у будь-якій економіці можна пояснити коливаннями грошової маси. "Велике стиснення" грошової маси призводить до падіння сукупного попиту, котрий, у свою чергу, викликає зниження витрат, доходів, цін і в підсумку -- рівня зайнятості. Державне втручання в економіку не допускається, лише Федеральна резервна система (у широкому значенні -- центральний банк) має виконувати функцію кредитора останньої інстанції, забезпечуючи фінансові установи достатньою ліквідністю.

Професор економіки Вашингтонського університету Хайман Мінскі, розвиваючи ідеї Кейнса, писав: "Нестабільність є природженим і неминучим недоліком капіталізму". Джерела нестабільності, на його думку, слід шукати у фінансових установах, які, перетворюючи підприємницький дух у платоспроможний попит на інвестиції, володіють потенціалом для незупинного розширення, яке може призвести до ступору. Мінскі розглядав борг як частину динамічної системи, що обов'язково розвивається з часом. У періоди спекулятивного буму збільшується кількість спекулятивних позичальників. Актив, на який є ажіотажний попит, зростає в ціні, стимулюючи позичальників брати все нові кредити. Зі збільшенням обсягів погано забезпечених кредитів система стає особливо вразливою для фінансової кризи. Як тільки боргова піраміда починає падати, кредитні джерела пересихають і учасники кредитних відносин виявляються неспроможними обслуговувати свої борги, якщо не продаватимуть власні активи за заниженими цінами. Внаслідок падіння товарного сукупного попиту і зростання пропозиції виникає "боргова дефляція".

Ірвінг Фішер, який досліджував купівельну силу грошей, помітив: якщо ціна товару знижується швидше, ніж зменшуються борги, реальна ціна приватних боргових зобов'язань із часом зростає. Оскільки дефляція посилює боргове навантаження, вона також збільшує ймовірність настання дефолтів і банкрутств.

У червні 2009 року всесвітньо відомий економіст Пол Самуельсон зазначив: "Я вважаю, що слід приділяти набагато більше уваги вивченню економічної історії, бо вона являє собою вихідний матеріал для проведення будь-яких досліджень і побудови ваших власних гіпотез".

Вивчивши думки видатних теоретиків-економістів, можна зробити висновок про те, що причини виникнення криз лежать у площині дисбалансів попиту і пропозиції на різних ринках -- товарному, грошовому, кредитному, фондовому, робочої сили. В різні часи вченими дискутувалося питання щодо залежності кризових явищ від саморегулювання чи державного регулювання економіки.

Але незалежно від теоретичних основ причинності криз слід зауважити, що в історичному ракурсі у контексті частоти виникнення і масштабності наслідків для економіки, а іноді й для суспільства в цілому, можна виділити п'ять основних видів криз: зовнішній і внутрішній державні дефолти, банківські кризи, крах валют та інфляційні сплески. Ці економічні явища виникають інколи кожне окремо, інколи -- одночасно. В деяких випадках одне явище породжує інше, однак не завжди зрозуміло, що є першопричиною, а що -- наслідком. Проблема виявлення первинних сигналів зародження криз є надзвичайно гострою, особливо нині, коли постало питання непосильних боргів деяких держав єврозони, що ставить під загрозу саме її існування в нинішньому складі, коли борги Сполучених Штатів Америки загрожують рецесією внаслідок неможливості подальшої кредитної підтримки попиту, коли ведуться "валютні війни" між країнами тощо.

Аналіз статистичних даних Міжнародного валютного фонду за останні два століття свідчить, що найчастіше саме банківські кризи призводять до краху валют, прямого державного дефолту та інфляції.

Зростання боргів держав і їхні дефолти не є унікальним чи винятковим явищем. Стартом для настання дефолту країни якраз і є зростання її боргів (як зовнішніх так і внутрішніх) до меж, за якими починаються невідворотні наслідки -- неможливість повернення боргів або їх обслуговування. Внутрішні дефолти часто виникають унаслідок девальвації національної валюти і високої й неочікуваної інфляції. Сучасні грошово-кредитні системи в усіх країнах світу за своєю суттю передбачають появу боргів. Останнім часом з'явилися додаткові інструменти управління ними та їх хеджування (наприклад, сек'юритизація і кредитні свопи). Однак навіть враховуючи це, сьогодні не розроблено досить чітких механізмів зниження і повернення цих боргів.

Як свідчить статистика, протягом останніх 200 років частка 66 незалежних країн світу, що перебували в стані дефолту або реструктуризації боргу, досягала часом 50%. Для світу в цілому або для більшості країн, на які припадає 90% світового ВВП, можна вважати відносно спокійним короткий період наприкінці XX століття, коли було зафіксовано лише кілька дефолтів. Однак цей часовий проміжок настав після глобальних фінансових криз.

За період із 1800-го до 2008 року у світі явно простежується п'ять піків дефолту. Перший такий пік припадає на період наполеонівських війн (1800--1815 рр.), другий тривав із 20-х до 40-х років XIX ст., коли майже половина країн світу перебувала в стані дефолту. Третій пік розпочався із 70-х років XIX ст. і тривав 20 років. Четвертий пік розпочався під час Великої депресії 1929--1933 рр. й тривав до першої половини 1950-х років -- у той час знову майже половина країн перебувала в стані дефолту. Останній у XX столітті (у 80-ті та 90-ті роки) пік дефолту торкнувся країн з економіками, що розвивалися.

Відсутність значних фінансових потрясінь 2003--2008 років багатьох економістів насторожувала, оскільки подібна відносна рівновага спостерігалася лише двадцять років поспіль перед Першою світовою війною -- у часи золотого стандарту. Як свідчить історичний розвиток, кожен період стабільності змінюється новою хвилею дефолтів.

Слід зазначити, що хоча в Азії сталася досить велика кількість дефолтів, відновлення економік після них відбувалося досить швидко. Тільки Китай, Індія, Індонезія та Філіппіни провели більше 10% часу свого незалежного існування у стані дефолту, тоді як деякі країни Африки перебували у цьому стані близько половини часу свого незалежного існування. Не виняток і країни Європи.

Греція з 1800 року теж більше половини часу свого існування була у стані дефолту. У такому ж стані вона перебувала і в попередні три століття - у 1557, 1575, 1596, 1607, 1627, 1647 роках. За кількістю дефолтів своєрідний рекорд встановила Іспанія (13 дефолтів за досліджуваний період), цей результат і досі залишається неперевершеним. Існують і протилежні історичні факти. Так, Франція за період із 1500-го до 1800 року вісім разів перебувала у стані дефолту. За "звичку" французьких монархів під час дефолту за зовнішніми боргами страчувати великих внутрішніх кредиторів, населення називало ці епізоди "кровопусканням". Французький міністр фінансів Абат Терей (від 1768-го до 1774 року) висловлювався на кшталт того, що уряд зобов'язаний оголошувати дефолт як мінімум один раз на століття, щоб відновити рівновагу. І що цікаво, Франція зуміла звільнитися від статусу країни серійного дефолту. У XIX і XX століттях вона не потрапляла у подібні ситуації жодного разу.

Отже, дефолт за зовнішніми боргами є звичайним явищем для країн усіх регіонів світу. Причому характерною ознакою дефолту є його здатність до рецидиву.

Підставами для виникнення криз суверенного боргу, до яких призводить фінансова нестабільність, існує багато. Однак найвагомішими з них вважаються банківські кризи. Звичайно, існують й інші причини державних дефолтів, такі, як інфляція, яку можна назвати внутрішнім дефолтом, зниження світових цін на сировину, девальвація та крах валют тощо. Проте жодна з них так не скорочує темпи зростання світової економіки, як банківські кризи. Більше того, у випадку виникнення банківської кризи в економічно розвинутих країнах з'являється небезпека її автоматичного перекидання на країни, що розвиваються, оскільки для них перекривається канал "перекредитування".

Банківські кризи насамперед зменшують податкові надходження до бюджету, що безпосередньо впливає на спроможність обслуговувати державні борги. По-друге, втрата довіри до банків з боку вкладників призводить до масового вилучення вкладів. Це позбавляє банки можливості подальшого кредитування підприємств і споживачів, що спричиняє зниження темпів зростання виробництва. При цьому збільшуються суми непогашених кредитів і, як наслідок, знижується кредитна активність банків. По-третє, банківська криза зазвичай супроводжується підвищенням рівня інфляції та девальвацією валют. Отже, банківська криза -- це, безперечно, фактор поглиблення економічного падіння. Саме тому держава в першу чергу надає допомогу банківському сектору. А оскільки державні фінанси, як правило, не передбачають подібних витрат і в бюджеті вони не закладені, то держава вимушена позичати ці кошти. Внаслідок таких дій зростають дефіцити бюджетів і державні борги.

Австрія, Угорщина, Німеччина, Греція, Іспанія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Туреччина: кількість дефолтів у всіх цих країнах (крім Німеччини) перевищувала кількість банківських криз. Характерною ознакою згаданих країн є велика частка років за період 1800--2008 рр., протягом яких інфляція перевищувала 20% (понад 10 і більше відсотків від загального віку незалежної держави -- Греція, Угорщина, Німеччина, Португалія; понад 20% -- Австрія, Польща, Румунія, Туреччина; понад 30% -- Росія). В Австрії, Польщі, Румунії та Туреччині понад 10% терміну їх самостійного існування інфляція перевищувала 40%, а в Росії такий і вищий показник інфляції фіксувався упродовж 26% від досліджуваного періоду.

В Україні за період її незалежного існування з 1991-го до 2008 року, згідно з нашими дослідженнями, можна визначити три хвилі державних дефолтів (або випадків перенесення виплат) і банківських криз. Класифікуємо їх як три внутрішні дефолти і два випадки перенесення строків виплат: один за внутрішніми боргами і один -- за зовнішніми.

Перший період внутрішнього дефолту внаслідок інфляції і девальвації національної валюти припадає на 1991--1996 роки. Такої високої інфляції, яка була в Україні в 1992-му (2 100%) і в 1993 році (10 256%), не знала жодна країна світу за мирних умов. І хоча офіційного оголошення внутрішнього дефолту не відбулося, зрозуміло, що висока інфляція дала змогу уряду не здійснювати адекватних виплат резидентам.

У цей же час Україною прокотилася і перша хвиля банківської кризи, найгострішим моментом якої було банкрутство банку "Україна", криза платежів тощо. За цей період зазнали банкрутства 32 зі 195 вітчизняних банків.

Другий дефолт в Україні відбувався у період 1998--2000 рр., але вже за дещо іншим сценарієм. Внутрішній дефолт був опосередкований через інфляцію, девальвацію національної валюти і реструктуризацію внутрішнього державного боргу. Урядом в односторонньому порядку були відкладені строки погашення облігацій внутрішніх державних позик. А реструктуризація зовнішнього боргу відбулася за згодою зовнішніх кредиторів. Банківська криза виникла внаслідок наявності великої частки прострочених кредитів -- близько 60% -- у структурі кредитного портфеля банківської системи України і значних втрат від розриву кореспондентських відносин із російськими банками.

Третя хвиля фінансової нестабільності розпочалася восени 2008 року після відносно спокійного періоду 2000--2007 років. Держава провела прихований внутрішній дефолт шляхом значної девальвації валюти. А банківська криза проявилася в тому, що процес банківської діяльності та здійснення основних операцій -- кредитування економіки, повернення депозитів -- були паралізовані майже на півроку. Більшість банків не зазнала банкрутства лише завдяки державній підтримці.

Половину часу свого незалежного існування (1991 -- 2008 рр.) Україна мала інфляцію, яка перевищувала 20%, а третину цього часу -- інфляцію, що перевищувала 40%.

Слід зазначити, що глобальна хвиля банківських криз у сучасних умовах вказує на ймовірне зростання кількості державних дефолтів. Порятунок банківського сектору шляхом надання державної підтримки породжує в країнах, що потерпають від банківських криз, дефіцити бюджетів, підвищення податків, необхідність у додаткових позиках, і, як наслідок, -- стрімке зростання зовнішнього боргу. Досліджено, що середнє значення коефіцієнта зростання зовнішнього боргу через три роки після банківської кризи становить 1.86. Тобто реальний обсяг державного боргу зростає в середньому майже вдвічі.

Наслідком порятунку банків під час останньої фінансової кризи стали великі боргові зобов'язання держав -- значно більші, ніж прямі витрати на порятунок економіки. Так, наприклад, у Сполучених Штатах Америки вартість гарантій і операцій з порятунку банків у 2008 році сягнула у грошовому еквіваленті близько 12 трлн. доларів США, що становило 80% ВВП країни. Державний борг у Сполучених Штатах зріс із 8.9 трлн. у 2007 році до 15.7 трлн. за станом на 30 квітня 2012 року. Тобто за чотири з половиною роки від початку виникнення банківської кризи державний борг зріс у 1.8 раз.

Підбиваючи підсумки, слід зазначити: кризи, що періодично повторюються в різних країнах, не є особливим явищем, а, швидше, нормою розвитку суспільства. Теоретичні дослідження показують основні причини виникнення кризових явищ в економіці. Статистичні дані за доволі тривалий період дають змогу виявити основні види і форми протікання криз (такі, як зовнішній і внутрішній державні дефолти, банківські кризи, крах валют, інфляційні сплески) та висвітлюють взаємозв'язки між ними, черговість їх прояву. Історія розвитку суспільства впродовж останніх двох століть довела, що значні кризи банківського сектору породжують зростання боргів держав, які з високою ймовірністю призводять до дефолтів. Важливим результатом цього дослідження є виявлення кореляційних зв'язків між банківськими кризами, після кризовим зростанням майже вдвічі державних боргів і державними дефолтами. Крім того, важливим є виявлення "схильності" деяких держав до дефолту, наприклад Греції, Іспанії та інших. Такі висновки можуть бути використані для запобігання державним дефолтам і мінімізації кризових явищ.

1.2 Світова фінансова криза

Попередником фінансової кризи 2008 року для України послужила іпотечна криза в США, перші ознаки якої проявилися в 2006 році у формі зниження числа продажів будинків, а до весни 2007 року переросли в кризу високоризикових іпотечних кредитів. Досить швидко проблеми з кредитуванням відчули і надійні позичальники. Влітку 2007 року криза з іпотечного почала переростати у фінансову і зачіпати не тільки США. Почалися банкрутства великих банків, порятунок банків з боку національних урядів. Особливо виділяють банкрутство Lehman Brothers 15 вересня 2008 року. Котирування на фондових ринках різко знизилися протягом 2008 року та на початку 2009 року. Для компаній істотно скоротилися можливості отримання капіталів при розміщенні цінних паперів. У 2008 році криза набула світового характеру і почала проявлятися в повсюдне зниження обсягів виробництва, зниженні попиту і цін на сировину, зростанні безробіття.

Виникнення кризи пов'язують з наступними факторами:

- загальної циклічністю економічного розвитку;

- дисбалансами міжнародної торгівлі та руху капіталів;

- перегрівом кредитного ринку і особливо проявилося його наслідком іпотечної кризи;

- кредитною експансією, розгорнутої в 1980-х - початку 2000-х років.

А також:

- високими цінами на сировинні товари (у тому числі на нафту);

- перегрівом фондового ринку.

Австрійська економічна школа в якості основної причини кризи називає кредитну експансію. На їхню думку, високі ціни на сировину обумовлені кредитною експансією, викликає інфляцію. Також має місце інший механізм: створені банками нові гроші при видачі кредитів направляються не в реальний сектор економіки, а на різні біржі (в тому числі товарні), і за допомогою цих величезних кредитних коштів інвестиційні фонди та інвестиційні банки маніпулюють цінами на товари.

Циклічність економічного розвитку також обумовлена ??кредитною експансією і являє собою наступний цикл: кредитна експансія, бум, крах. Під кредитною експансією мається на увазі видача коштів з рахунків до запитання (також з поточних рахунків) в кредит. Австрійська школа вважає, що це суперечить нормам права про неприпустимість використання речей, що знаходяться на зберіганні.

Виділяється також фіатная (фідуціарна) природа грошей, іншими словами незабезпеченість грошей реальними товарами (відсутність золотого стандарту).

У 2000-х роках спостерігався бум споживання, що супроводжувався неухильним зростанням цін на сировину після Великої депресії товарів споживання у 1981-2000 роках. Але в 2008 році ціни багатьох товарів, особливо нафти і продуктів харчування (агфляція), досягли такого рівня, що стали наносити відчутний економічний збиток. У січні 2008 року ціни на нафту перевищили 100 доларів за барель. 11 липня 2008 року ціна нафти марки WTI досягла рекордних за всю історію 147,27 доларів за барель, після чого почалося зниження - до 61 доларів. 24 жовтня того ж року і до 51 доларів в листопаді. Харчові та паливні кризи обговорювалися в липні на 34-ому саміті Великої вісімки. Дані опубліковані ФАО показали, що в грудні 2010 року індекс цін на харчові продукти у світі склав 215 пунктів. У період з червня по грудень 2010 року цей показник виріс на 32%.А в січні 2011 року продовольчий індекс цін ФАО досяг вже 231 пункту - це найвищий показник з тих пір, як ФАО почала вимірювати індекс у 1990 році. У результаті вже на початку 2011 року світ опинився на межі продовольчої кризи, яка може призвести до глобальних політичних змін. Наприклад в січні 2011 року через низький рівень життя і частково через продовольчої кризи відбулися революції в Тунісі і Єгипті. Скоротився попит на автомобілі: в серпні 2008 року продажі автомобілів в Європі скоротилися на 16%, в США у вересні продажі автомобілів знизилися на 26% , в Японії - на 5,3% . Це призвело до скорочення виробництва металу і скорочення робочих місць в автопромі і суміжних галузях.

Безпосереднім попередником загальної фінансової та банківської кризи в США була криза високоризикових іпотечних кредитів у 2007 році, тобто іпотечного кредитування осіб з низькими доходами і поганою кредитною історією. Внаслідок 20%-го падіння цін на нерухомість американські власники житла збідніли майже на 5 трлн доларів. Американський фінансист Джордж Сорос в Die Welt від 14 жовтня 2008 року визначив роль «іпотечного мильного міхура» як «лише спускового механізму, який призвів до того, що лопнув більш великий міхур». Згодом Фінансова криза в США стала детонатором глобальної кризи. На думку аналітиків, американські інвестиційні структури, що зіштовхуються з проблемами на внутрішньому ринку, почали скидати свої закордонні засоби, що викликало відтік грошових коштів з ринків нових країн, що розвиваються. В результаті чого від кризи, що виникла в США, почав страждати весь світ. Американські офіційні особи і частина економістів намагаються покласти провину за міхур на американському ринку нерухомості на інші країни. Так голова Федеральної резервної системи США Бен Бернанке в січні 2009 року винними вважав величезні банківські вклади населення Китаю та інших країн. Через рік аналогічна версія була висловлена ??економістом з Массачусетського технологічного інституту Рікардо Кабальєро: він вважає , що живильним середовищем збою в фінансовій системі США стали іноземні капіталовкладення, зокрема - з Китаю і Саудівської Аравії. Китай закуповував все більше і більше довгострокових облігацій Казначейства США, що призвело до зниження їх прибутковості. У результаті американські банки кинули свої активи на іпотечний ринок. У відповідь на це, китайська газета «Женьмінь жибао» нагадує, що в США грошово-кредитна політика з низькою процентною ставкою проводиться з 1990-х років, а в той час у Китаю та інших нових країн, що розвиваються не було ні великого активного сальдо, ні величезної суми заощаджень. Тому ні Китай, ні будь-які інші азіатські країни не винні в активному використанні дешевих споживчих кредитів населенням США. 13 січня 2010 почала роботу створена Конгресом США комісія з розслідування причин кризи.

Суттєвим чинником виникнення кредитної кризи в США, на думку деяких експертів, стало широке використання з початку 1990-х років похідних фінансових інструментів, деривативів і прагнення підвищити прибутковість за рахунок збільшення ризиків. При цьому немає аналізу, який би показав, що саме деривативи наблизили кризу, і що не наступила би криза в будівництві ще раніше, якби деривативи не сприяли розширенню платоспроможного попиту на нерухомість і дорогі товари.

У 2008 і 2009 роках більшість політиків і економістів прогнозувало швидке завершення кризи. Проте були й такі, хто говорив про довготривалий характер кризи. Зокрема, російський економіст Михайло Хазін оцінював тривалість кризи в 5-8 років. У 2009 році прогнози національних урядів щодо наслідків кризи для власних економік в більшості випадків були оптимістичніші, ніж про економіках інших країн і світу в цілому, і найчастіше називалися кінець 2009 або початок 2010 року.

У 2011-2012 роках все більше і більше економістів стали говорити про тривалий характер кризи. Особливо підкреслюється, що криза далека від завершення і він продовжує розвиватися. Припущення українських фахівців про те, коли криза завершиться, сильно різняться: від кількох місяців, до декількох десятиліть. Аналогічно різноманітні, хоча і не настільки радикальні, прогнози дають і зарубіжні автори. Причини розкиду в тому, що державні діячі, з одного боку, побоюються негативних настроїв і навіть паніки серед учасників ринку, в тому числі споживачів, і намагаються заспокоїти людей оптимістичними прогнозами і запевненнями, що «Усе під контролем». З іншого боку - доводиться виправдовуватися за прийняття непопулярних заходів, що легше робити на тлі песимістичних прогнозів. Крім того, багато політологів та ЗМІ хочуть просто підняти рейтинг публікацій хльосткими апокаліптичними пророцтвами.

Іпотечна криза в США (2007) спровокувала у вересні 2008 року кризу ліквідності світових банків: банки припинили видачу кредитів, зокрема кредитів на покупку автомобілів. Як наслідок, обсяги продажів автогігантів почали скорочуватися. Три автогіганта Opel, Daimler і Ford повідомили в жовтні про скорочення обсягів виробництва в Німеччині. Зі сфери нерухомості криза перекинулася на реальну економіку, почалася рецесія, спад виробництва. Клієнти в масовому порядку вилучали заощадження зі своїх рахунків. Банкрутство Lehman Brothers призвело до сумнівів у можливості виплат страхових компаній, що страхують від ризиків банкрутства кредитуємих, що призвело до кризи самого інструменту і різкого збільшення ризиків страхування, що вилилися в кризу довіри між банками і різке зростання ставок кредитування, що особливо сильно позначилося на кредитних ринках, що розвиваються, у тому числі України і Росії.

18 вересня 2008 Міністр фінансів США Генрі Полсон повідомив, що він, спільно з Федеральною резервною системою (ФРС) США і представниками Конгресу, працює над планом, спрямованим на «вирішення питань із системними ризиками» на ринках капіталу в США і проблемними активами. План передбачав створення державної корпорації, яка викупить проблемні активи у банків. Полсон пропонував виділити корпорації 700 млрд. доларів. Корпорація буде створена за прикладом корпорації Resolution Trust Corporation, яка використовувалася для ліквідації поганих боргів під час кризи кінця 1980-х років. 29 вересня Палата представників США відкинула план Полсона. План був прийнятий Сенатом 1 жовтня, а 3 жовтня 2008 року Конгрес США схвалив план Полсона, а 5 жовтня президент США підписав його. Почалося формування корпорації і набір співробітників. Керівником Управління фінансової стабільності призначений Ед Форст, колишній топ-менеджер Goldman Sachs Group Inc. 13 листопада Полсон запропонував відмовитися від викупу неліквідних іпотечних активів банків, оскільки це є не найефективнішим способом використання виділених коштів. 25 листопада було оголошено про намір ФРС влити додаткові 800 млрд. доларів в банківську систему США, що, як заявив Генрі Полсон, спрямоване на стимулювання роздрібного кредитування споживачів. Оголошена програма, що передбачає, зокрема, викуп ФРС на 600 млрд. доларів кредитів, виданих і гарантованих іпотечними агентствами Fannie Mae, Freddie Mac, Ginnie Mae і федеральними банками житлового кредиту, викликала подив у експертів в частині, що стосується джерел коштів і наслідків такої емісії грошей, яка може призвести до девальвації валюти США.

31 жовтня 2007 багато індексів світових фондових ринків досягли піку, після якого почалося зниження: з того дня по 3 жовтня 2008 року, коли палата представників конгресу США з другої спроби прийняла план Полсона, індекс S & P 500 впав на 30%; індекс MSCI World, що показує динаміку на ринках розвинених країн, впав на 32,3%; індекс ринків MSCI Emerging Markets - на 40,5%. На відміну від попереднього обвалу в 2000-2002 роки, який був викликаний крахом на фондовому ринку технологічних компаній і був обмежений ринками США, обвал 2007-2008 років торкнувся всіх країн і був обумовлений подіями за межами фондового ринку - бумом, а потім крахом в кредитному та житловому секторах, а пізніше - і на сировинних ринках: першими стали падати акції західних банків, а з липня 2008 року, коли почала швидко дешевшати нафта, - акції сировинних компаній країн, що розвиваються.

Обвал фондового ринку в жовтні 2008 року став рекордним для ринку США за останні 20 років, для ринку Японії - за всю історію.

П'ять провідних інвестиційних банків США припинили своє існування в колишній якості: Bear Stearns був перепроданий, Lehman Brothers збанкрутував, Merrill Lynch перепроданий, Goldman Sachs і Morgan Stanley змінили свою вивіску, перестали бути інвестиційними банками у зв'язку з особливими ризиками та необхідністю отримати додаткову підтримку Федеральної резервної системи.

Найбільш значні заходи було вжито ФРС США. З грудня 2007 до червня 2010 року ФРС різним банкам, корпораціям і урядам під нульовий відсоток було видано і не повернуто 16 трлн. кредитів. Інформація про такі гігантські розміри цих операцій не оприлюднювалась керівництвом ФРС через очікуваної негативної реакції американців і навіть Конгрес не був поставлений до відома, дані були розкриті в результаті аудиту.

8 жовтня 2008 всі провідні центробанки світу, виключаючи ЦБ Японії і Росії, прийняли безпрецедентне рішення про одночасне зниження процентних ставок. Ключова ставка Федеральної резервної системи США (ФРС) була знижена з 2% до 1,5%; також на 0,5 процентного пункту були знижені ставки Банку Канади, Банку Англії, Банку Швеції, Національного банку Швейцарії та Європейського центробанку (ЄЦБ). Таке рішення було розцінено оглядачами як визнання глобального характеру кризи, що вимагає координованих дій провідних економік. На наступний день приклад наслідували Фінансові регулятори Південної Кореї, Тайваню та Гонконгу, також знизили основні облікові ставки.

10 жовтня зібрали на нараду у Вашингтоні міністри фінансів і глави центральних банків країн Клубу семи затвердили антикризовий план, який замінив собою традиційне для подібних зустрічей підсумкове комюніке, заявивши, що вони вживуть «невідкладні і виняткові дії». Прийнятий «сімкою» план з 5 пунктів передбачав «використовувати будь-які наявні кошти, щоб підтримувати системно важливі фінансові інститути, не допускаючи їхнього краху» і інші заходи, вже здійснювалися до того часу урядами країн-учасниць.

12 жовтня лідери 15 країн Євросоюзу на зустрічі, що пройшла в Парижі, домовилися ввести систему державних гарантій для кредитів, що залучаються банками, а також забезпечити підтримку фінансовим інститутам, які зіткнулися з проблемами: гарантії повинні надаватися по міжбанківських кредитах на термін до 5 років; уряди отримають право підтримувати банки, купуючи їхні привілейовані акції; системоутворюючі банки, що зіткнулися з труднощами, будуть рекапіталізуватися за рахунок бюджетних коштів.

13 жовтня Європейський центробанк (ЄЦБ), Банк Англії та ЦБ Швейцарії пообіцяли, що за договором про валютний своп з Федеральною резервною системою (ФРС) США нададуть «доларове фондування в розмірі, необхідному для задоволення попиту» в 2008 та 2009 роки. У той же день британський прем'єр-міністр Гордон Браун закликав до створення «нового Бреттон-Вудса».

14 жовтня уряд США оголосив «план порятунку», що передбачає виділення 250 млрд. доларів на стабілізацію фінансової системи, частина яких, а саме 125 млрд., піде на покупку часток в дев'яти найбільших американських банках, зокрема: Bank of America Corp, Wells Fargo, Citigroup, JPMorgan Chase & Co, Goldman Sachs, Morgan Stanley і Bank of New York Mellon Corp. План передбачає безпрецедентну в історії США часткову націоналізацію приватних банків, що сам Генрі Полсон назвав «ганебним», але необхідним для пожвавлення економіки.

14 листопада лідери країн Групи двадцяти зібралися на антикризовий саміт. За підсумками робочого засідання учасники саміту прийняли декларацію, що містить, зокрема, загальні принципи реформування фінансових ринків, реорганізації міжнародних фінансових інститутів, зобов'язання утримуватися від застосування протекціоністських заходів у наступні 12 місяців.

4 грудня ЄЦБ і Банк Англії значно знизили базові процентні ставки: керівництво ЄЦБ знизив ставку до 2,5% з 3,25%, хоча очікувалося скорочення до 2,75%; Банк Англії знизив базову ставку на 1 процентний пункт - ставка опустилася до 2 %, найнижчого рівня за всю історію існування Банку Англії з 1694 року. Міра була зроблена перед обличчям назріваючої загрози дефляції.

2 квітня 2009 - відбувся саміт великої двадцятки в Лондоні, на якому був прийнятий План дій щодо виходу з глобальної фінансової кризи. Зокрема, однією з найбільш серйозних заходів стало рішення про значне збільшення ресурсів МВФ - до 750 млрд. доларів, підтримка нових асигнувань СПЗ у розмірі 250 млрд.

МВФ повністю підтримав заходи урядів, що вживаються з метою боротьби з економічною кризою. Організація активно включилася в процес кредитування постраждалих країн.

У жовтні 2008 року Білорусія запросила кредит на 2 млрд. доларів. 12 січня 2009 року МВФ виділив кредитну лінію у розмірі 1,6 млрд. СПЗ строком до 11 квітня 2010 року. Після ряду суперечливих повідомлень з боку Пакистану 24 листопада 2008 року МВФ виділив країні кредитну лінію у розмірі 5,2 млрд. СПЗ строком до 23 жовтня 2010 року. Найбільший в 2008 році кредит МВФ у розмірі 11 млрд. СПЗ був виділений Україні. Кредитна лінія була виділена 5 листопада 2008 строком на 2 роки. Лише небагатьом менший кредит отримала Угорщина - 10,5 млрд. СПЗ (видано 6 листопада 2008 року, термін оплати - 5 квітня 2010 року). Італія, яка теж неминуче стала жертвою рецесії, отримала кредит у розмірі 9,3 млрд. доларів. У числі боржників також Ісландія (1,4 млрд. СПЗ), Сербія (351 млн. СПЗ), Латвія (1,5 млрд. СПЗ), Вірменія (368 млн. СПЗ).

У Франції на початку січня 2008 року виник скандал навколо банку Sociйtй Gйnйrale, трейдер якого протягом 2007 року з використанням механізму маржинальної торгівлі відкрив позиції на індекси європейських бірж на загальну суму близько 50 млрд. євро, що приблизно в 1,5 рази більше капіталізації банку. В результаті різкого падіння фондових ринків, по відкритих позиціях виникли збитки близько 5 млрд. євро. 18 січня 2008 операції оголосили шахрайськими і всі позиції були закриті, що спровокувало хвилю розпродажів на фондових ринках.

У Данії спад ВВП склав 0,6% в першому кварталі 2008 року. Естонія показала спад 0,9% у другому кварталі після 0,5% у першому, в результаті країну поглинула рецесія. У Латвії падіння на 0,2% у другому кварталі після 0,3% у першому, в результаті також відбулася рецесія. Швеція показала нульове зростання в другому кварталі. Економіка Європейського союзу скоротилася на 0,1% у другому кварталі.

В Єврозоні в цілому промислове виробництво впало на 1,9% у травні, це найбільше падіння з часів кризи 1992. Продажі європейських автомобілів впали на 7,8% в травні в порівнянні з попереднім роком. Обсяг роздрібних продажів упав на 0,6% в червні в порівнянні з травнем і на 3,1% в порівнянні з попереднім роком. Німеччина була єдиною країною з чотирьох найбільших економічних систем в Єврозоні, яка зареєструвала збільшення виробництва в липні, хоча розмір приросту і різко знизився. У другому кварталі обсяг економіки Єврозони зменшився на 0,2%.

Ірландія протягом першого кварталу 2008 року повідомила про скорочення ВВП на 1,5%, це був рекордний спад з 1983 року. Однак Центральний статистичний офіс Ірландії повідомив про зростання ВНП близько 0,8%, в Ірландії уряд вважає ВНП більш точною ознакою визначення стану економіки. ВВП Ірландії скоротився в другому кварталі на 0,5%, в результаті Ірландія перший член Єврозони, який увійшов в рецесію.

Іспанська будівельна компанія Martinsa-Fadesa оголосила про банкрутство, так як їй не вдалося рефінансувати заборгованість в 5,1 млрд. євро. У другому кварталі ціни на нерухомість в Іспанії впали на 20%. Прем'єр-міністр Іспанії, Хосе Луїс Сапатеро, звинуватив Європейський центральний банк в посиленні ситуації через підняття процентних ставок. Хоча Іспанія уникнула спаду в першій половині 2008 року, рівень безробіття в країні збільшився на 425,000 за останній рік, досягши 9,9%. Продажі автомобілів в Іспанії впали на 31% в травні. Спад виробництва досяг 5,5% в травні. Зниження роздрібних продажів в Іспанії досягло 7,9% у червні порівняно з попереднім роком. У червні продажі продуктів харчування знизилися на 6,8%. За повідомленням асоціації іспанських виробників автомобілів ANFAC, продажі нових автомобілів в липні впали на 27,5% в порівнянні з попереднім роком. У другому кварталі економіка Іспанії зросла на 0,1%, що є найнижчим показником за 15 років.

У Німеччині роздрібні продажі впали на 1,4% в червні 2008 року; у другому кварталі німецька економіка показала спад на 0,5%.

В Італії Fiat оголосив про закриття заводів і тимчасових звільненнях на заводах в Туріні, Мельфі, Імолі і Сицилії. Італійська економіка скоротилася на 0,3% у другому кварталі 2008.У Нідерландах обсяг промислового виробництва в травні впав на 6%.

Інші члени єврозони зустріли спад в їх економіці у другому кварталі: французька економіка скоротилася на 0,3%; економіка Фінляндії знизилася на 0,2%; у Нідерландах показала нульове зростання в другому кварталі.

28 вересня нідерландсько-бельгійський банк Fortis був частково націоналізований з готівковим вливанням від країн Бенілюксу, які склали 11,2 млрд. євро. У червні компанія оголосила про розпродаж активів зі знижкою, щоб отримати 5 млрд. євро для покращення ліквідності організації. Однак цього виявилося недостатньо.

9 жовтня 2008 міністр фінансів Сполученого Королівства А. Дарлінг використовував повноваження, надані уряду антитерористичним законом Anti-Terrorism, Crime and Security Act 2001, для заморожування активів ісландського банку Landsbanki Islands hf на території країни. Криза у Великобританії, на думку політичних оглядачів, сприяв восени 2008 року значного зростання рейтингу прем'єр-міністра Г. Брауна, дії якого, спрямовані на порятунок банківської системи, стимулювання бізнесу і попиту, отримали схвалення як в Британії, так у керівництва інших країн.

23 січня 2009 року Національний статистичне відомство Великобританії повідомило про те, що в четвертому кварталі 2008 року ВВП Великобританії скоротився на 1,5% в порівнянні з попереднім кварталом, що означало офіційне входження британської економіки Великобританії в рецесію: падіння ВВП у четвертому кварталі 2008 року склало 1, 5%, у третьому кварталі того ж року зниження склало 0,6%.

В початку грудня 2008 року Статистичне управління Євросоюзу повідомило, що ВВП Єврозони в третьому кварталі 2008 року знизився на 0,2%, як і в попередньому кварталі: європейська економіка увійшла в період рецесії вперше за 15 років.

За даними Євростату, опублікованими в лютому 2009 року, промислове виробництво в Євросоюзі в грудні 2008 року знизилося на 11,5% в річному вираженні і на 2,3% в порівнянні з листопадом, у Єврозоні - на 12% і 2,6% відповідно , що є абсолютним рекордом: подібного не спостерігалося з 1986 року, коли почала вестися загальноєвропейська статистика.

1.3 Економічна криза в Україні

Економічна криза 2008-2009 років в Україні стала наслідком світової фінансової кризи, нарощування негативного зовнішньоторговельного сальдо і зовнішнього боргу, ускладнюючись політичною кризою і кризою споживчого кредитування. У 2009 році відповідно до аналізу Всесвітнього банку економіка України різко погіршилася через негативних умов торгівлі та перепрофілювання потоків капіталу, а найбільший ризик для України представляють фіскальний дисбаланс, викликаний падінням бюджетних доходів, витратні бюджетні зобов'язання і значні фінансові потреби Нафтогаза.

До 2008 року економіка України ще не вийшла на рівень радянського періоду; ВВП України в передкризовому 2007 році склав лише 72,2% від рівня 1990 року (найвищий показник за всі роки незалежності). Лобіювання інтересів імпортерів та іноземних компаній призвело до появи значного негативного сальдо у зовнішній торгівлі товарами, а з часом - негативного сальдо платіжного балансу. Погіршення відносин з Росією зруйнувало колишню систему домовленостей про постачання природного газу. Перманентна запекла політична боротьба призвела до змагання політичних сил в соціальному популізмі, що супроводжувалося зростанням бюрократичного втручання в економіку.

Після революції у 2004 році Україна стрімко нарощувала валовий зовнішній борг: на початку 2004 року він становив $ 23811 млн., на кінець I кварталу 2008 року - 92,5 млрд. доларів США, з них 77 млрд. становила заборгованість приватних секторів економіки. Приріст зовнішніх зобов'язань в 1 кварталі 2008 року дорівнював 8 млрд. доларів США і склався, як і в попередні роки, в результаті суттєвого зростання боргу в банківському секторі (на 3 млрд. доларів, або 9,8%) та інших секторах економіки (на 4,6 млрд доларів або 12%). На початок жовтня 2008 року валовий зовнішній борг України становив уже $ 105 429 млн.З 2005 року підтримувалися компрадорський капітал та іноземні інвестори, при цьому основна частка прямих іноземних інвестицій йшла у фінансовий сектор, торгівлю і посередництво. У 2002 р. в промисловість прямувало 50,4% прямих іноземних інвестицій, в 2004 р. - 45,8%, в 2005 р. - 30,9%, у 2008 р. - 22,6%. Частка прямих іноземних інвестицій в основні фонди, які забезпечують розвиток економіки, в 2005 році склала лише 5,0%, в 2006 р. - 3,7%, 2007 р. - 3,5%, за 2008 р. - 5,2 %.

За даними Держкомстату, негативне сальдо України у зовнішній торгівлі за передкризові 7 місяців 2008 року склало 11 051,3 млн. доларів США (за січень-липень 2007 року - 5 111,4 млн.), таким чином, збільшившись більш, ніж удвічі. За даними Міністерства фінансів сукупний державний (прямий) і гарантований державою борг України за перше, що передує настанню економічної кризи, півріччя 2008 року у валютному вираженні збільшився на 16,6%, до $ 28,683 млрд.

За даними Держкомстату реальний ВВП України в 2008 році зріс на 2,1% (для більш детального обзору зміни ВВП України за останні роки див. графік 1), інфляція склала 22,3% (при тому, що прем'єр Тимошенко обіцяла не вище 10%). За даними Мінфіну на кінець грудня 2008 року сукупний державний (прямий) і гарантований державою борг України виріс до 24,121 млрд. доларів, при цьому в гривневому еквіваленті сукупний держборг зріс в 2008 році в 2,1 рази, в основному через стрімкої девальвації української гривні , в листопаді-грудні - на 94,1%.

Графік 1. Динаміка ВВП України, починаючи з 1990 року

Кризові явища в банківській сфері почали проявлятися в другій половині 2008 року. Українські банки, особливо, контрольовані іноземним капіталом, мали можливість легко отримати дешеві і, як правило, короткострокові кредити в іноземних банків, і за рахунок цих ресурсів видавати більше дорогі й більш довгострокові кредити в Україні. Після початку іпотечної кризи в США, ситуація почала поступово змінюватися, оскільки західні банки змушені були підвищувати ставки по своїх кредитах, що призвело до подорожчання кредиту українських банків, скорочення кредитування будівництва, особливо житлового. Наслідком скорочення доходів і неможливості взяти кредит під час кризи, девальвації гривні (і дорожчання кредитів, узятих в іноземній валюті) стало різке падіння цін на придбання та оренду нерухомості. Криза в будівельній індустрії України стала помітна вже в травні 2008 року, коли знизились обсяги будівництва. Спад в будівництві взяв обвальний характер, зробив неминучим поглиблення кризи в металургії, оскільки будівельна галузь була одним з основних споживачів металу.

Значна залежність української економіки від експорту, зокрема, металургійної продукції, ускладнило протікання кризи. Падіння цін на українську металургійну продукцію було пов'язано зі зростаючою конкуренцією виробників з Китаю і сезонним скороченням попиту в основних країнах-споживачах. На початку літа 2008 року ріст цін на чорні метали уповільнився, а наприкінці липня почалося зниження цін на продукцію чорної металургії. На початку жовтня Мінпромполітики України оголосило про початок серйозної кризи у чорній металургії: було зупинено 17 з 36 українських доменних печей, розглядалася можливість повної зупинки роботи підприємств.

До осені 2008 року частка кредитів у гривні становила 34,4% від загального кредитного портфеля фіз. осіб. У вересні 2008 року почалося падіння курсу гривні по відношенню до долара США, яке в жовтні переросло в паніку на валютному ринку. У листопаді-грудні багато комерційних банків в односторонньому порядку підняли процентні ставки по раніше виданих валютних і гривневих кредитах - в середньому в півтора рази. За станом на 11 грудня за офіційним (заниженим) курсом 7,47 грн./дол. валютні кредити тільки фізичним особам склали 191,7 млрд. гривень, збільшившись з 130 млрд. грн. в жовтні виключно за рахунок падіння гривні. З листопада кредитування населення банками практично повністю припинено. Протягом 2008 року українська гривня девальвувала на 38% по відношенню до долара США, що було кращим показником тільки в порівнянні з ісландською кроною і сейшельської рупією.