Уроки Світової фінансової кризи для банківської системи України

Виходячи з того, що фінансова криза є передумовою виникнення нових теорій, можна спробувати на економічному та законодавчому рівнях розібратися, чому саме криза так швидко зруйнувала банківську систему України і які існують шляхи модернізації.

Українська банківська система має щонайменше п'ять етапів розвитку:

Перший етап (1991-1993). У 1991 р. із прийняттям Закону України «Про банки та банківську діяльність» були зроблені перші спроби створення банківської системи ринкового типу, якій була притаманна дворівнева структура. З 1992 року починають з'являтися перші українські банки ринкового типу - як великі («Райффайзен Банк Аваль», «Інко»), так і дрібні («Правекс банк», «Діамант-банк»). Таким чином, на першому етапі формування банківської системи формується дворівнева банківська система, що складається із Національного банку та комерційних банків.

Другий етап (1993-1996). На базі фінансів різних бюджетних і позабюджетних фондів, диверсифікації пасивів у банках та внескам підприємств (шляхом прихованих кредитів) виникає ціла ніша нових комерційних банків. На цьому етапі відповідно до Постанови Кабінету Міністрів «Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України» у комерційних банках дедалі зменшувалася частка «міністерського» капіталу. Цим документом передбачалося, що Мінфін України буде одержувати дивіденди за акціями, що належать іншим міністерствам та брати участь в управлінні банків. Таке урядове рішення не влаштовувало колишніх власників акцій і вони швидко стали вилучати свої кошти із комерційних банків та інших акціонерних товариств. У цей період також спостерігалося масове утворення дрібних малопотужних «кишенькових» банків із капіталом, який подеколи не перевищував вартості трикімнатної квартири. Багато банків ліквідувалися: 1994 року ліквідовано 11 збанкрутілих банків, 1995-го - 20, серед яких і найбільші («Інко», «Відродження», «Економбанк», «Лісбанк»), 1996 року 45 банків стали банкрутами, а 60-т - опинилися у стані прихованого банкрутства. Водночас, на кредитно-фінансовому ринку України починають працювати 14 банків з іноземним капіталом та їх представниками. Через це функціонування банківської системи зазнало додаткових ускладнень.

Третій етап (1996-1999). Спостерігається оздоровлення банківської системи - Нацбанком було вжито заходи для зниження інфляційних процесів, створено умови для введення грошової одиниці України, поліпшено регулювання та вдосконалено систему банківського нагляду. З 1998 р. на пострадянських територіях сталася перша реальна банківська криза з її центром у Росії та з подальшим впливом в Україні. Але Україна не зробила висновків щодо цих подій і це відгукнулось у 2009 р.

Четвертий етап (1999-2009). Сформовано нову нормативно-правову базу банківської діяльності. Прийнято Закон України «Про Національний банк України» (1999 р.), у якому чітко визначені функції та статус НБУ.

П'ятий етап (2009-2011). Характеризується масовим банкрутством; злиттям і поглинанням, рекапіталізацією та націоналізацією банків; притягненням до кримінальної відповідальності посадових осіб, які довели банки до банкрутства. Проблеми комерційних банків показали недосконалу роботу НБУ. Наглядова, емісійна та резервна функції НБУ стають джерелом конфлікту між Урядом, Нацбанком і Президентом. ВРУ тричі виносила на розгляд постанову про усунення з посади Голови Національного банку України, але це питання не вирішено. Неповернення банками депозитів громадян та корпоративних структур викликало в серед вкладників високе соціальне й економічне напруження.

Головним показником надійності банківської установи є відношення власного капіталу банку до його зобов'язань. Наприклад, власний капітал «Астра Банку» (Греція) втричі перевищує обсяг зобов'язань, «БТА Банку» (Казахстан) - в 1,3 раза, а власний капітал державного Ощадбанку дорівнює 42% зобов'язань. У 40% українських банків цей показник набагато нижчий, ніж в Ощадбанку, а у деяких він узагалі від'ємний. Тільки у двох державних банках - Ощадбанку та Укрексімбанку - власний капітал перевищує депозити населення.

За світовими нормами, рівень капіталізації української банківської системи відносно її зобов'язань дорівнює лише 15,5%. Джерелами її фінансування є кошти фізичних осіб - 25,6%; міжбанківські кредити і депозити фінансових установ - 37,1%; кошти вітчизняного корпоративного сектору - 18,8%. За шість місяців 2010 року банківська система країни втратила 44,6 млрд. грн. депозитів населення, невелике пожвавлення на депозитному ринку в кінці червня ніяк не позначилося на фінансовому стані банківської системи. Окрім того, банківські баланси продовжують накопичувати заставне майно, яке, станом на 25 червня 2010 року, оцінювалось у більш як 8,3 млрд. грн., а до кінця року ця цифра подвоїлася. Понад 27% промислових заставних об'єктів придбали нерезиденти, а активними продавцями на ринку заставного майна виступили Приватбанк, Райффайзен Банк Аваль, Фінанси і кредит, ОТП Банк, Сведбанк та Ощадбанк. Предметом зацікавленості були готові бізнесові проекти у сфері відпочинку, готельні комплекси, промислова інфраструктура.

Проведений за участю представників НБУ аналіз діяльності проблемних банків свідчить зловживання з боку осіб, що керували банками в останні роки. Станом на 1 вересня 2011 року, за даними Міністерства внутрішніх справ України, проти двох посадових осіб банків (Родовід Банк та Надра) відкриті кримінальні справи за відповідними статтями. Експертний аналіз підтвердив передбачення, що адміністрації вже не зможуть повернути довіру вкладників до банків і покращити їх фінансовий стан (див. табл. 2)

Таблиця 2. Фінансові показники проблемних банків за 2011 рік

Банк	Прибуток, млн. грн.	Відхилення кредитного портфелю, %	Відхилення депозитного портфелю, %
Укрпромбанк	-4 603,2	3,4	-39,0
Родовід Банк	-1 510,9	-10,6	-60,0
«Надра»	-1 040,9	1,8	-61,5
Трансбанк	-471,8	-1,7	-45,6
«Національний стандарт»	-227,1	4,5	-82,0
«Європейський»	-141,4	2,5	-54,2
Укргазбанк	-76,4	-2,2	-39,5
Банк регіонального розвитку	-38,8	-14,1	-33,9
«Національний кредит»	5,9	-10,1	-62,4

Розвиток кредитування в Україні протягом 2010 року зазнав значних змін. Після зростання протягом семи років у звітному році відбувалося поступове уповільнення темпів зростання кредитування у річному обчисленні (з 172% у 2009 року до 107.6% у 2010 року) і за підсумками року вперше зафіксовано зменшення залишків за кредитами, наданими резидентам - на 1.5%, до 723.3 млрд. грн. (див. малюнок 2 та малюнок 3). При цьому залишки за кредитами у національній валюті зросли на 18.4%, чому сприяло зростання кредитів у національній валюті, наданих сектору нефінансових корпорацій. Кредити в іноземній валюті за звітний рік зменшилися на 15.2%.



Малюнок 2. Динаміка грошових агрегатів за 2006-2010 роки

Малюнок 3. Динаміка грошових агрегатів за 2006-2010 роки



Таким чином, можемо зробити деякі узагальнені висновки:

- створена банківська система України сьогодні не відповідає вимогам антикризового та інноваційно-інвестиційного розвитку національної економіки;

- бездіяльність держави та НБУ призводить до втрати довіри і власне до банківської системи країни;

- законотворчий процес у банківській сфері невірно відбиває процеси, які в ній відбуваються.

Банківська криза принесла банківській системі наступні складнощі: скорочення депозитної бази; банкрутство фінансово-кредитних організацій і масовим невиконанням ними своїх контрактних зобов'язань; зниження банківської ліквідності та прибутковості; збільшення частки «поганих кредитів»; упровадження надзвичайних адміністративних заходів. Це свідчить про те, що категорію «банківська криза» треба аналізувати комплексно, з огляду на її організаційну та управлінську сутність. При цьому брати до уваги здатність банківської системи виконувати свої основні функції: акумулювання і перерозподіл капіталу та грошових потоків; кліринг та здійснення платежів; зниження невизначеності й контроль ризиків; вирішення агентських проблем; розміщення коштів, що виникають під час укладення фінансових контрактів, а отже, спроможність її суб'єктів відповідати за своїми зобов'язаннями.

Отже, банківська криза - глибоке «розшатування» банківської системи, унаслідок чого вона виявляється неспроможною ефективно виконувати свої функції.

Банківські кризи, як явища, варто розглядати як закономірність розвитку економіки в цілому. Циклічний характер функціонування фінансово-кредитної сфери носить об'єктивний характер, що підтверджується ретроспективним аналізом криз за останні часи, і цілком відповідає основним положенням теорії циклічного розвитку. Треба відмітити, що людство зазнало близько двадцяти фінансових криз від моменту їх історичної точки відліку.

На жаль, функціонування банківської системи України не має наукових основ,- інакше вона була б ефективним інструментом реалізації програм щодо економіки держави. Слід зауважити, що вітчизняні банки за роки незалежності чотири рази викрадали гроші населення. Перша криза відбувається у 1994-1995 рр., коли інфляція була на пику, а відсотки за кредитами були 500-600%. У цей час група шахраїв розробила схему, за допомогою якої значну суму банківських кредитів було виведено в офшорні зони, унаслідок чого втратили платоспроможність понад 30 банків, а громадяни вперше зазнали втрат власних заощаджень. Друга банківська криза нахлинула на громадян України у серпні 1998 року, і зробила їх біднішими майже на 2,5 млрд. грн. Під час третьої хвилі банківської кризи на протязі 2008 року своїх депозитів лишилися близько 10 млн. наших громадян на загальну суму понад 20 млрд. грн. Відповідно зросла недовіра до вітчизняної банківської системи з боку її основного інвестора - населення. Відтак із інструментів безпеки банки перетворилися у центри соціального напруження і психологічної перевірки на витримку українських вкладників. Таким чином було підтверджено висновок, що наші банки не мають нічого спільного із цивілізованими фінансовими інституціями, які покликані забезпечити стабільний розвиток економіки.

На даний час найбільш гострою проблемою для України є криза влади та відповідальності. Слаборозвинутих економік не буває, а буває непрофесійна та безвідповідальна влада. Тотальна безвідповідальність дезорганізує усі інші сфери й сегменти економічної системи, підриває систему місцевого самоврядування. За такої ситуації в Україні практично неможливо реагувати на виклики і загрози, викликані світовою фінансовою кризою. Заради спасіння нашої цілосності та державності необхідна єдність політичних сил на рівні Парламенту країни та скоординовані накази для суспільства і національного господарства від Глави держави та Кабінету Міністрів.

Найслабкішою ланкою в регуляторній системі України є НБУ і Міністерство фінансів України. Від професійності та рівня макроекономічного мислення робітників цих установ залежить здатність України системно та ефективно протидіяти фінансово-економічній кризі. Слід визнати, що Україна дедалі більше наближається до повного паралічу банківської системи, страхового ринку, втрати елементарної купівельної спроможності населення. Ці явища є загрозливими ознаками загальноекономічного дефолту.

Але закони історичного розвитку діють не миттєво, але мають великий запас інерційності. Тому залишається шанс виправити ситуацію. Багато залежить від того, як спрацює Національний банк. Адже головна причина загострення й поглиблення української кризи сьогодні - повна безпорадність НБУ у спробах оздоровити ситуацію на валютно-обмінному ринку.

Зниження попиту зарубіжних споживачів на український метал - друга причина кризи. Утримання обмінного курсу гривні на одному рівні з 2000 року, тоді як її купівельна спроможність знизилася більш як утричі, є не просто помилкою Нацбанку, а злочином проти держави і народу. Оцінюючи нинішню економічну ситуацію та стан зовнішньоторговельного балансу країни, а також беручи до уваги девальвацію долара, єдино можливим наразі є курс 10-12 грн./$.

Валютні резерви слід використовувати винятково на порятунок позичальників, причому тих, які брали кредити для реальних і вкрай необхідних потреб. Це - не найбільша частина населення, але вона становить становий хребет вітчизняної економіки.

Нинішня фінансова криза показує, наскільки важливо зупинити подальшу доларизацію вітчизняної економіки. Якщо чужоземна валюта виконує в Україні функцію засобу платежу, а Центральний Банк - функцію засобу нагромадження та засобу кредитування, то про політику реальної дедоларизації національної економіки мова не йдеться. Принциповою в умовах фінансової кризи є проблема золотовалютних резервів держави, їх розміщення та використання. За офіційними даними, станом на липень 2010 р. золотовалютні резерви України становили понад $33 млрд. За експертними даними на 01.10.2011 року їх обсяг не перевищував $16 млрд.. При цьому треба відмітити, що жодного долара не знято із закордонних рахунків і не переведено в Україну для розв'язання реальних гострих проблем. Необхідно з'ясувати, наскільки правдоподібною є інформація про втрату значної частки золотовалютних резервів (у межах $12 млрд.) через їх невдале розміщення на рахунках фінансових установ далекого зарубіжжя, які на сьогодні збанкрутували. Національний Банк України утримує за кордоном десятки мільярдів у ВКВ, запевняючи населення у надійності таких вкладів, але не використовує ці кошти у часи найбільших негараздів і, маючи в розпорядженні держави десятки мільярдів вільноконвертованої валюти, Нацбанк випрошує доларові кредити у МВФ, який в майбутньому ставить нам не дуже приємні ультиматуми.

Верховна Рада України має виявити причини й наслідки подібних дій. Адже від об'єктивної оцінки ситуації, що склалася із використанням золотовалютних резервів України, значною мірою залежить національна безпека нашої держави в умовах кризи, яка наростає.

Досягнуті за часи незалежності України соціальні пріоритети необхідно утримувати. Але для цього потрібні фінансові ресурси, яких наразі немає. Єдино можливий вихід - не доларові запозичення від МВФ, а емісія національної валюти, за яку не потрібно сплачувати відчутні відсотки та виконувати вимоги.

Слід відмітити, що дефіцитність бюджету в розумних межах - не недолік, а інструмент розумного господарювання, але за умови, якщо Верховна Рада законодавчо змінить підходи щодо його покриття. Бюджетний дефіцит допустимий і, навіть, вигідний високопрофесійній налаштованій владі. Парламент, як вищий законодавчий орган країни повинен скасувати Закон України "Про реструктуризацію боргових зобов'язань Кабінету Міністрів перед Національним банком України", прийнятий наприкінці 1990-х рр. Цей нормативний акт, який був ухвалений за вимогою МВФ як одна із ключових умов отримання кредиту «стенд-бай», водночас став законодавчою основою прямої залежності Уряду від НБУ в питанні отримання грошових ресурсів. Від моменту прийняття зазначеного закону КМУ є хронічним боржником Центрального банку. За таких умов держава змушена всі внутрішні фінансові проблеми розв'язувати в єдиний спосіб - шляхом зовнішніх запозичень.

Порятунок національної економіки можливий - слід здійснити необхідний маневр - відмінити нині чинну заборону за використання національної грошової емісії на потреби держави. В умовах фінансової кризи є резон повернутися до практики фінансування бюджетного дефіциту шляхом грошової емісії НБУ, що в реальних українських умовах є єдиною альтернативою.

Слід відмітити, що під тиском західних радників в Україні було введено норму, відповідно до якої дефіцит українського бюджету обов'язково має покриватися зовнішніми запозиченнями (долар США). Однак вдаватися до зовнішніх позик для покриття витрат на поточне споживання означає чинити зло національній фінансовій системі та національним інтересам.

Вищесказане означає, що Центральний банк, як основний і єдиний регулятор усієї банківської системи, не виконав визначеного законодавством завдання, - саме брак контролю з боку НБУ та безвідповідальності керівників комерційних банків за фінансову неспроможність, а іноді й неприховане шахрайство, є основною причиною сучасної кризи вітчизняної банківської системи. А світова фінансова криза стала лише каталізатором цього процесу.

Наслідком фінансової кризи банківської установи є втрата ліквідності та платоспроможності, а це в свою чергу -- порушення норм і вимог банківського законодавства та нормативів НБУ. За перших ознак фінансової кризи комерційного банку НБУ вживає ряд заходів впливу, спрямованих на фінансове оздоровлення банку з метою забезпечення ліквідності, платоспроможності та стабільності банківської системи, а також захисту інтересів вкладників і кредиторів. В Україні санація банків здійснюється з ініціативи та під контролем НБУ. Всі питання санації регулюються Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства. Банкам, які перебувають у фінансовій кризі, надає допомогу Управління по роботі з проблемними банками.

Рішення про санацію банку може прийматися в таких основних випадках: з ініціативи комерційного банку в рамках не примусових заходів впливу НБУ; з ініціативи НБУ в рамках непримусових та примусових заходів впливу на комерційний банк; за погодженням усіх сторін у ході провадження справи про банкрутство.

Самою підставою для застосування НБУ заходів впливу можуть бути: результати перевірок діяльності комерційних банків з боку НБУ та відповідного рівня системою банківського нагляду; матеріали правоохоронних органів, місцевих державних податкових адміністрацій та інших органів, що характеризують рівень додержання комерційними банками законодавчих актів з питань банківської діяльності; результати перевірок діяльності комерційних банків зовнішніми аудиторськими організаціями чи внутрішнім аудитом; інші матеріали, що характеризують діяльність комерційних банків (статистична звітність, щоденні баланси тощо).

Управління по роботі з проблемними банками систематично аналізує фінансово-господарський стан банків, оцінюючи стан банку за спеціальною рейтингового системою. У разі одержання незадовільних оцінок банки стають клієнтами Управління.

У разі, якщо комерційний банк перебуває на другій фазі кризи, яка загрожує подальшому його існуванню і потребує негайного проведення фінансової санації, то він може бути переведений на режим фінансового оздоровлення з ініціативи НБУ. Режим фінансового оздоровлення -- це система непримусових та примусових заходів впливу на комерційний банк, спрямованих на збільшення обсягу капіталу до необхідного рівня протягом визначеного НБУ періоду з метою відновлення ліквідності та платоспроможності.

Комерційний банк переводиться в режим фінансового оздоровлення відповідно до постанови Правління НБУ за наявності підстав, підтверджених висновками системи банківського нагляду та відповідного регіонального управління Національного банку України. Банк може бути переведений в режим фінансового оздоровлення на строк не більш як 12 місяців. За наявності обґрунтованих підстав для успішного завершення виконання програми санації цей строк може бути продовжений ще на 6 місяців.

Виділяють п'ять етапів процесу управління кризою.

1. Визначення проблем (прискорені зміни в економіці, політиці, технологіях тощо).

2. Сортування проблем за їхньою значимістю для банку.

3. Вироблення варіантів стратегій.

4. Реалізація програми.

5. Оцінка програми в питанні досягнення мети.

Найважливішим завданням є підвищення його конкурентоспроможності. Можна відокремити два принципових підходи до підвищення рівня конкурентоспроможності кризового підприємства.

Перший -- ліквідація вад у структурі організації, які перешкоджають підвищенню конкурентоспроможності персоналу.

Другий -- пошук унікальних рис підприємства, які створять привабливий імідж для споживачів.

На оперативному рівні управління банком виникають такі завдання:

* зберегти ефективно діючий банк організаційно і технологічно;

* не допустити втрати клієнтури;

* зберегти на прийнятному рівні показники ефективності діяльності.

Найважливішим ресурсом антикризового управління є персонал банку. Вживані заходи не повинні призводити до демотивації працівників. Заходи керівництва мають бути спрямовані на консолідацію сил (загальні збори, довірливість, недопущення бюрократії, централізація збору інформації та прийняття базових рішень).

Можливі організаційні заходи включають створення своєрідного «кризового штабу» із таким регламентом роботи:

· великі повноваження щодо збору інформації всередині банку;

· регулярні робочі наради;

· представницький склад (до групи включено працівників усіх департаментів);

· підготовка інформації та проектів рішень вищому керівництву;

· в кожному департаменті -- своя «група» або виділений менеджер, відповідальний за координацію антикризових дій.

У рамках антикризового управління може здійснюватися як централізація управлінських функцій, так і децентралізація. Важливо, щоб свобода прийняття рішень надавалася тільки в межах чітко сформульованої стратегічної лінії. Ефективність антикризового управління спирається на точну і своєчасну інформацію. Для прийняття рішень на стратегічному рівні необхідна централізація збирання й опрацювання інформації. Інформацію про внутрішньобанківське середовище збирає кожний департамент, зокрема готується інформація про: який бізнес зник та який бізнес має базу для існування в умовах кризи, що виникла, а який -- одержав можливість для розвитку.

Щодо зовнішнього середовища інформацію збирає й аналізує інформаційна служба. Найважливіші напрямки, за якими відслідковується зовнішнє середовище, такі: оцінка того, що відбувається в економіці (зміни на ринку і перспективи); оцінка перспектив фінансово-банківської сфери; оцінка конкурентів (стан та застосована ними стратегія і тактика).

У зборі інформації має брати участь весь персонал банку зі своїми особистими звґязками в банківській та інших сферах.

Методи скорочення витрат, до яких найчастіше вдаються менеджери в умовах кризи, далеко не завжди призводять до зміцнення позицій підприємства. До неефективних методів управління за таких умов відносять:

- програму добровільного звільнення персоналу, в тому числі виходу на пенсію літніх працівників;

- згортання програм навчання і підвищення кваліфікації;

- переведення на робочі місця замість звільнених працівників тих, що залишилися;

- поетапне випровадження в неоплачувану відпустку. Для ефективної практики антикризового управління характерне:

- скорочення рівнів в організаційній структурі управління;

- встановлення кадрової структури, яка найбільшою мірою відповідає ситуації, що склалася, і плану оздоровлення;

- надання переваги командній роботі перед індивідуальними зусиллями, формування робочих груп в різних структурних підрозділах банку;

Аналіз та дослідження засвідчили, що цілі галузі, корпорації, фірми, банки програли боротьбу за існування не тому, що вони були неконкурентоспроможними, а тому, що занадто вузько розуміли сферу своєї діяльності. У переломні моменти вони виявилися не готовими прийняти кардинальні рішення.

2.3 Стан банківської системи України на 2012 рік

Обираючи або змінюючи банк, його клієнти (юридичні і фізичні особи, вкладники) керуються переважно або іміджевими мотивами (відомий бренд, реклама, наявність іноземних акціонерів тощо), або ціновими (високі ставки за депозитами, привабливі тарифи на розрахунково- касове обслуговування, вигідні пропозиції кредитування).

Водночас відкриті офіційні джерела містять достатній обсяг звітної інформації про будь-який банк, що дає змогу самостійно у загальних рисах визначити основні напрями його діяльності, темпи зростання або скорочення різних видів активно-пасивних операцій, якість активів і кредитного портфеля, рівень залежності від коштів населення, прибутковість, збалансованість структури активів, залучених коштів і капіталу. Отже, самостійно і значною мірою достовірно визначити його надійність на найближчу перспективу.

Динаміка активів за звітний період. Якщо вся банківська система і абсолютна більшість банків за звітний рік демонструє зростання обсягів активів, то їх скорочення у певному банку може бути спричинене різними факторами, у тому числі об'єктивними і вагомими, проте потребує додаткового аналізу і прояснення.

Питома вага кредитного портфеля у структурі активів. Кредитування - традиційне і здебільшого головне джерело банківських доходів. Проте конкретний банк може бути новоствореним і ще не сформувати значного обсягу кредитного портфеля, а може свідомо надавати перевагу міжбанківським активним операціям, інвестиціям у цінні папери чи інші фінансові інструменти. Отже, цей показник дає змогу визначити, чи є кредитування основним напрямом діяльності банку.

Питома вага кредитів юридичних і фізичних осіб у структурі кредитного портфеля дає підстави визначити перелік банків, які орієнтуються на кредитування відповідно підприємств і населення.

Динаміка кредитного портфеля за звітний період. Скорочення кредитного портфеля само по собі не є негативним показником, адже може свідчити про планове погашення стандартних кредитів або про списання проблемних кредитів за рахунок страхового резерву. Натомість зростання обсягів кредитного портфеля окремих банків на тлі загального його скорочення у банківській системі є позитивним сигналом, що свідчить про наявність уданого банку вільних ресурсів і бажання ефективно їх розміщувати.

Питома вага цінних паперів у структурі активів банківської системи в останні роки не перевищує 10%. Проте існують цілком надійні, ефективні і прибуткові банки, які з різних причин мають вагому частку активів, розміщених у вигляді як державних, так і корпоративних цінних паперів.

Питома вага основних засобів і нематеріальних активів у структурі активів останніми роками не перевищує 5% від загальних активів банківської системи України і сама по собі не є однозначно позитивною чи негативною ознакою. Існують банки, котрі свідомо розміщують свої відділення в орендованих приміщеннях, аби мати змогу оперативно їх закрити в разі потреби. Інші банки, навпаки, купують приміщення для нових відділень, щоб не залежати від примх орендодавців, цінових коливань на ринку офісної нерухомості та економити на майбутніх витратах на оренду. Слід також враховувати низьку ліквідність основних фондів даного призначення, принаймні тривалий термін їх реалізації.

Питома вага інших активів у структурі активів також є одним із показників ефективності управління банківською установою. Адже чим менше значення цього показника, тим меншою є відносна частка активів, що не приносять дохід.

Відношення сформованих страхових резервів під кредитні операції до кредитного портфеля та відношення резервів під активні операції до активів на звітну дату. Чим меншим є значення цих показників (безумовно, якщо банк адекватно оцінює якість власних активів і своєчасно та у повному обсязі формує страхові резерви), тим «якісніші» його активи, зокрема, кредити, тим краще почувається банк. І навпаки.

Питома вага заборгованості перед юридичними особами у структурі зобов'язань характеризує напрям діяльності банківської установи у сфері залучення пасивів, її орієнтацію на корпоративний чи роздрібний бізнес (населення).

Питома вага коштів населення в структурі зобов'язань свідчить про рівень залежності банку від достатньо динамічних і схильних до зміни банку вкладників.

Динаміка вкладів населення за звітний період є яскравим показником привабливості банку з погляду роздрібних клієнтів.

Абсолютний розмір власного капіталу є найголовнішим окремо взятим показником «здоров'я» та надійності банку, адже капітал є «подушкою безпеки» і захистом від впливу негативних зовнішніх та внутрішніх чинників як для самого банку, так і для його клієнтів.

Динаміка власного капіталу за звітний період. Останніми роками на рівні банківської системи в цілому відбувається зростання обсягів власного капіталу Отже, скорочення капіталу певного конкретного банку є негативним сигналом і потребує додаткового аналізу причин такої динаміки.

Абсолютний розмір поточного прибутку є одним із головних показників діяльності банку. За результатами останніх років переважна більшість банків мала додатне значення цього показника.

Прибутковість активів за звітний період визначається як відношення поточного прибутку до середньої суми активів за звітний період. Характеризує ефективність використання активів і не залежить безпосередньо від їх розміру.

Прибутковість капіталу за звітний період визначається як відношення поточного прибутку до середньої суми власного капіталу за звітний період. Характеризує ефективність використання власних коштів банку і не залежить безпосередньо від їх обсягу.

Питома вага статутного капіталу у власному капіталі свідчить про наявність (відсутність) значного обсягу прибутку минулих років, прибутку поточного року та різних видів резервів як складових капіталу, отже, про загальну ефективність діяльності. Якщо банк не є новоствореним, частка статутного капіталу в структурі власного капіталу повинна поступово зменшуватися.

Обсяг витрат на сплату податку на прибуток опосередковано характеризує прибутковість банку та ступінь його участі у формуванні податкової частини доходів консолідованого державного бюджету.

Отже, першим із показників, що характеризують фінансовий стан банківської установи, є динаміка активів за звітний період.

Стосовно банківської системи в цілому, то за 2012 рік абсолютне зростання обсягів активів становило 73 млрд. грн., або 7% (для порівняння: за 2011 рік цей показник становив 112 млрд. грн., або 12%).

На нашу думку, в разі зростання цього показника його значення доцільно аналізувати передусім з урахуванням абсолютних сум, а в разі зменшення -- відносних. Відповідні дані наведено в додатку «А».

Зростання обсягів активів окремого банку протягом звітного періоду само собою ще не є критерієм його високої надійності й привабливості для інвесторів і вкладників. До речі, як і зниження (зрозуміло, що йдеться лише про незначні відносні коливання цього показника). Значно важливішою є спроможність банку ефективно використовувати наявні активи.

Наступний показник, який характеризує ділову активність банку і на який хотілося б звернути увагу, -- динаміка кредитного портфеля за звітний період.

Обсяг кредитного портфеля банківської системи в цілому за 2012 рік скоротився на 119 млрд. грн., або на 15% (за 2011 рік було зафіксовано зростання на 63 млрд. грн., або на 8%). У додатку «Б» наведено перелік банків, які найсуттєвіше збільшили і зменшили обсяги свого кредитного портфеля.

Український фондовий ринок останніми роками з багатьох причин перебуває у досить нестабільному та пригніченому стані. Особливо це стосується корпоративного сегмента цього ринку. Саме тому питома вага цінних паперів у структурі активів банківської системи в цілому за станом на 01.01.2013 р. становила лише 8.5% (за станом на 01.01.2012 р. цей показник дорівнював 9.2%), що свідчить про низьку зацікавленість більшості банків у здійсненні цього виду активних операцій. Водночас є банки, які з різних причин мають вагому частку активів, розміщених у вигляді як державних, так і корпоративних цінних паперів. Додаток «В» містить перелік цих банків.

Серед коефіцієнтів, що описують якість активів, найбільш показовими, на нашу думку, є відношення сформованих страхових резервів під кредитні операції до кредитного портфеля та відношення резервів під активні операції до активів на звітну дату.

Якщо припустити, що всі банки адекватно оцінюють якість власних активів і своєчасно та у повному обсязі формують страхові резерви, то чим меншими є значення цих показників, тим краще почувається той чи інший банк. І навпаки.

За станом на 01.01.2013 р. відношення резервів під кредитні операції до кредитного портфеля для банківської системи в цілому становило 19%, відношення резервів під активні операції до активів -- 12% (за станом на 01.01.2012 р. - відповідно 18% та 15%). Отже, додаток «Г» містить банки, що мають найвищі (негативні) значення названих показників.

Натомість додаток «Д» містить перелік банків, які мають найбільш позитивну чи негативну динаміку вкладів населення за 2012 рік. При цьому слід зауважити, що для банківської системи в цілому за 2012 рік зростання коштів населення становило 59 млрд. грн., або 19%.

Додаток «Е» містить перелік банківських установ, які демонструють найкращу та найгіршу динаміку його зростання.

З вищесказаного можемо зробити наступні висновки:

1. Рішення про співпрацю з тим чи іншим банком, безумовно, має прийматися з урахуванням всебічного аналізу об'єктивних показників його діяльності.

2. Аналіз структури балансу і звітних даних банку -- лише один з етапів його діагностики. Наприклад, незначний поточний прибуток може бути наслідком не лише низького рівня доходів (що свідчить про погане управління активами), а й високого рівня витрат (що може бути зумовлено активним залученням депозитів, формуванням страхових резервів під нові кредити, високим рівнем заробітної плати тощо). І навпаки, середні значення описаних вище показників не гарантують, що в банку все гаразд.

3. Жоден з описаних показників сам по собі, безвідносно до інших, не є остаточним свідченням стабільності чи негараздів у тій чи іншій банківській установі.



РОЗДІЛ 3. УРОКИ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ ДЛЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

3.1 Робота з проблемними активами банків: світовий досвід і реалії України

Наявність проблемних активів негативно впливає на регулятивний капітал банків, стримуючи пожвавлення кредитування економіки. Це, у свою чергу, суттєво перешкоджає стимулюванню економічного зростання та підвищенню інвестиційної привабливості країни.

Як відомо, вирішення питання проблемних активів зокрема передбачено Програмою економічних реформ Президента України на 2010-- 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», Меморандумом про економічну та фінансову політику між Україною та МВФ.

Слід зауважити, що як один зі шляхів роботи з проблемними (недіючими) кредитами в Україні вже чотири роки поспіль розглядається можливість створення компанії з управління активами (КУА) -- так званого «поганого» банку (bad bank), основна діяльність такої установи була б зосереджена на набутті недіючих кредитів та управлінні ними. Загалом термін «поганий» банк, або, як його ще називають, «госпітальний», «проблемний банк», застосовується для позначення фінансової установи, заснованої з метою переведення до неї проблемних активів.

Створення «поганих» банків з метою «очищення» балансів банківських установ уже мало місце у світовій практиці. Застосування такого методу роботи з недіючими кредитами дає змогу зменшити навантаження на капітал банку, витрати часу, коштів та зусиль на їх обслуговування. Це дає банкам змогу відновити нормальний режим роботи й зосередитись на виконанні своїх основних функцій -- насамперед кредитуванні економіки.

Проте на сьогодні, незважаючи на певні зрушення в цьому напрямі, зокрема врахування проблеми «поганих» активів в окремих стратегічних документах, створення відповідної законодавчої бази, доводиться констатувати наявність певних протиріч із цього питання. Крім того, через брак єдиних підходів до визначення сутності недіючих кредитів і досі не з'ясовано, які ж саме кредити мають бути віднесені до категорії недіючих та, відповідно, яким насправді є масштаб даної проблеми.

Загалом питанню роботи з проблемними активами присвячено багато наукових праць та публікацій, зокрема П. Вента, П. Макферрана, В. Мішенка, С. Науменкової, Л. Танелла та інших, однак більшість досліджень зводиться до вивчення світового досвіду шодо вжитих заходів стосовно проблемних активів, натомість стратегію роботи з недіючими кредитами банків в Україні не розроблено, що об'єктивно засвідчує потребу подальших досліджень у цьому напрямі.

Всю сукупність форм і методів роботи з недіючими кредитами характеризують три основні напрями:

1. самостійна робота банків;

2. продаж недіючих кредитів третім особам (співпраця банків із колекторськими агентствами, факторинговими компаніями тощо);

3. створення КУА («поганого» банку), що фактично також є продажем недіючих кредитів третій особі, лише централізованим способом.

Якщо перші два методи можна розглядати як децентралізовані, тобто проблему недіючих кредитів кожен банк вирішує самостійно, то створення КУА («поганого» банку) відповідно до світової практики має, як правило, централізований характер.

Отже, перший метод -- самостійна робота банків із недіючими кредитами переважно зводиться до створення спеціальних підрозділів у структурі самого банку або до делегування даних функцій службам внутрішньої безпеки. У цьому випадку можливими напрямами роботи з недіючими кредитами є: їх реструктуризація, тобто поліпшення спроможності позичальників погашати кредити або повернення боргів через суд.

При цьому реструктуризація є доцільною, якщо вона виходить з об'єктивного аналізу перспектив відновлення платоспроможності позичальника, що в подальшому сприятиме зміцненню платіжної дисципліни. І навпаки, здійснення реструктуризації без урахування фінансових можливостей клієнта щодо виконання нових умов погашення кредитів не підвищить якості кредитного портфеля банку, а перенесе на наступні періоди прострочену заборгованість.

У свою чергу, повернення боргів через суд -- зазвичай тривалий і затяжний процес (може розтягнутися на роки), тому цей підхід застосовують лише за умови грамотно (з юридичної точки зору) укладеного договору кредиту та за наявності впевненості у тому, що клієнт володіє достатнім обсягом коштів або майном (у тому числі й неоформленим у ролі застави), необхідними для погашення кредиту.

Успішність самостійної роботи банку щодо повернення проблемної заборгованості в основному визначається рівнем кваліфікації співробітників служб банку, відповідальних за цей напрям діяльності: кол-центру, підрозділу по роботі з проблемною заборгованістю, служби безпеки, юридичного підрозділу тощо. Важливу роль у підтриманні ефективної самостійної роботи банків із недіючими кредитами відіграє належне законодавче забезпечення.

Другим методом роботи банків із недіючими кредитами, як уже зазначалося, є продаж банками даних кредитів третім особам. Цей напрям роботи зазвичай зводиться до співпраці банків із колекторськими агентствами та факторинговими компаніями.

Третій метод полягає у створенні КУА («поганого» банку), тобто у централізованому продажу недіючих кредитів третій особі. КУА («поганий» банк) акумулює на власному балансі недіючі кредити інших банків.

Основна мета функціонування КУА («поганого» банку) полягає в тому, що недіючі кредити і застава за ними замість того, щоб бути ліквідованими в авральному порядку і за заниженими цінами, можуть піддатися реструктуризації та сек'юритизації у спеціальній установі (підрозділі), яка наділена відповідними фінансовими можливостями, а отже, може спокійно «дочекатися» завершення кризи і після відновлення платоспроможності боржників повернути такі кредити і заставу за ними на ринок за прийнятною ціною.

У світовій практиці КУА («погані» банки), діяльність яких зводиться до роботи з недіючими кредитами, відомі як КУА з реструктуризації. Такі КУА зазвичай засновуються на тривалий термін та мають на меті реструктуризацію недіючих кредитів нежиттєздатних позичальників для подальшого продажу таких кредитів інвесторам або для зменшення платіжного навантаження на позичальників, зокрема шляхом відстрочення на певний термін платежів за кредитами, обслуговування яких стало вкрай складним або взагалі неможливим унаслідок кризи. У випадку надання відстрочки платежів за кредитами на певний період передбачається, що одразу після відновлення платоспроможності позичальників КУА повертає кредити для подальшого обслуговування до банків.

Першим кроком процесу реструктуризації є передача до КУА активів, згрупованих у «життєздатні» вимоги за кредитами, які можуть бути реструктуризовані, або «нежиттєздатні» вимоги за кредитами, за якими щодо позичальників буде розпочато процес банкрутства. Основною метою діяльності таких КУА є так звана «комерційна ціль», тобто відновлення платежів за кредитом і таким чином перетворення кредиту у привабливий для інвестора актив. У світовій практиці КУА з реструктуризації засновувалися зокрема, у Фінляндії (1991-1994 pp.), Гані ( 1982-- 1989 pp.), Росії (2009 p.).

В окремих випадках діяльність КУА може мати на меті продаж застави за недіючими кредитами, яка за своєю природою є досить ліквідною (акції, облігації, комерційна нерухомість) та може бути реалізована або сек'юритизована у випадку відновлення належного функціонування фондового ринку у посткризовий період. Такі кредити можуть бути передані до КУА упродовж процесу реструктуризації банку та/або проведення його рекапіталізації. Яскравим у цьому сенсі є приклад Швеції (1992--1997 pp.).

Отже, «Арсенал» (Arsenal) у Фінляндії, «Ен Пі Ей Ар Ті» (NPART) у Гані та «Секурум» (Securum) у Швеції були агентствами, що купували недіючі кредити банків, які продовжували здійснювати операції та були рекапіталізовані шляхом придбання кредитів понад ринкову вартість (Гана) або за балансовою вартістю, тому потребували відновлення їх вартості перед подальшим продажем новим інвесторам.

Основними факторами (чинниками), які сприяли успішній діяльності шведської КУА «Секурум», були:

1) Передача активів, які мали якісну, проте неліквідну заставу за умов припинення діяльності фондового ринку внаслідок кризи;

2) Наявність висококваліфікованого персоналу;

3) Належний механізм фінансування діяльності компанії;

4) Загальне відновлення фондового ринку та поновлення економічного зростання після кризи, що збіглося у часі з діяльністю «Секурум».

КУА “Арсенал” (Фінляндія) вдалося реалізувати понад 50% переданих їй активів протягом 5-річного строку. Факторами, які сприяли ефективній діяльності цієї КУА. були:

1. Незначна частка активів, переданих до КУА (5.2% активів усієї банківської системи);

2. Значна кількість переданих активів -- це іпотечні кредити або кредити, забезпечені нерухомістю;

3. Належне фінансування, якісний менеджмент і кваліфікований персонал.

З другого боку, на заваді ефективній діяльності «Арсеналу» були передача активів до цієї КУА незалежно від типу і обсягу, що унеможливлювало використання механізмів оптового продажу активів і потребувало набуття досвіду щодо специфіки (особливостей) різних галузей економіки.

На відміну від «Секурум» (Швеція) та «Арсеналу» (Фінляндія), «Ен Пі Ей Ар Ті» (Гана) не досягла поставленої мети і не відіграла ключової ролі у реструктуризації корпоративного сектору та прискоренні цього процесу. Слід зауважити, що реструктуризація, до якої вдавалася КУА з Гани «Ен Пі Ей Ар Ті», зводилася до пролонгації кредитів та зниження процентних ставок, загалом ця КУА діяла як агентство зі збору платежів. Також не сприяли ефективній діяльності компанії недостатній рівень політичної незалежності та брак кваліфікованого персоналу. Крім того, «Ен Пі Ей Ар Ті» змушена була вирішувати проблему недіючих кредитів державних підприємств (їх обсяг перевищував 50% усіх активів, переданих до цієї КУА), а такі активи складно реструктуризувати, не маючи достатнього рівня політичної незалежності. Також діяльності згаданої компанії заважала недосконала правова база. Уряд Гани, ставлячи за мету усунення недоліків законодавства, наділив «Ен Пі Ей Ар Ті» значними повноваженнями, проте, незважаючи на це, більшість судових вироків виносилася на користь боржників. Крім того, «Ен Пі Ей Ар Ті» повинна була отримувати попередню згоду боржника на реалізацію активу.

Таким чином, вирішення проблеми недіючих кредитів за допомогою КУА («поганого» банку) вже має певну історію. Як свідчить світовий досвід, найуспішнішою у цьому сенсі вбачається шведська модель (90-і рр. XX ст.). Загалом розглянувши світовий досвід, можемо констатувати таке. При розв'язанні проблеми «поганих» активів украй важливими є оперативність і своєчасність розв'язання цієї проблеми, що дає змогу забезпечити ефективність вирішення проблеми в цілому.

Насамперед слід зазначити, що Національним банком України з метою полегшення платіжного навантаження на позичальника було впроваджено низку заходів, а саме: проведення валютних аукціонів, розроблення рекомендацій щодо реструктуризації кредитів (зокрема конвертація кредитів згідно з Постановою Правління НБУ від 03.06.2009 р. № 328 «Про методи забезпечення погашення кредитів»), спрощення процедури списання та продажу кредитів (зокрема зменшення бази оподаткування для операцій відступлення боргу) тощо.

У 2011--2012 роках встановилася стійка тенденція щодо зменшення частки недіючих кредитів. Проте у IV кварталі 2012 року частка недіючих кредитів у сукупних валових кредитах суттєво збільшилася з 13.8% до 19.8% (+6 в. п.), обсяги недіючих кредитів збільшилися зі 118.6 млрд. грн. до 169.0 млрд. грн. (на 50.4 млрд. грн.) -- див. графік.

Графік. Динаміка частки та обсягів недіючих кредитів банків України у 2008-2012 рр.

Слід зауважити, що такі дані свідчать не про реальне збільшення обсягів недіючих кредитів, вони зумовлені виключно нормативно-правовими змінами, зокрема схваленням Положення «Про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 25.01.2012 р. № 23 (надалі -- Положення про формування резервів за активними операціями), яке регламентує жорсткіші вимоги щодо класифікації кредиту.

Протягом 2012 року банкам було рекомендовано здійснювати розрахунок резервів згідно з вимогами «Положення про формування резервів за активними операціями» у тестовому режимі. При цьому банки були зобов'язані за станом на 01.01.2013 р. здійснити розрахунок резервів згідно з вимогами як попередніх аналогічних нормативно-правових актів, так і розрахувати і сформувати резерви відповідно до нового «Положення про формування резервів за активними операціями». Саме цим можна пояснити суттєве збільшення обсягів і частки недіючих кредитів у IV кварталі 2012 року.

Характеризуючи такі методи роботи з недіючими кредитами в Україні, як самостійна робота банків та продаж кредитів колекторським агентствам і факторинговим компаніям, слід зазначити таке.

На заваді ефективній самостійній роботі банків із недіючими кредитами стоїть недосконалість законодавчої бази. Насамперед йдеться про недостатнє застосування практичних норм законодавства щодо забезпечення захисту прав кредиторів. У цьому контексті є потреба у внесенні змін до законодавства, зокрема, до Цивільного кодексу України щодо скорочення підстав, за якими суди можуть визнавати угоди недійсними.

Крім того, актуальним для ефективної роботи з недіючими кредитами вбачається забезпечення належної організації роботи судових органів. На сьогодні позитивний вплив на прийняття судами правосудних рішень та правильне одноманітне застосування законодавства справляє ухвалення Верховним Судом, Вищим спеціалізованим судом, Вищим господарським судом України узагальнень практики розгляду кредитних справ. При цьому вважається за доцільне запровадження регулярної практики підготовки таких узагальнень. Також необхідними заходами вбачається створення в господарських судах колегій з розгляду кредитних спорів із чітко визначеною спеціалізацією та окремою процедурою (за аналогією зі справами про банкрутство).

У свою чергу, співпраця банків України з колекторськими агентствами та факторинговими компаніями також не позбавлена проблем. На сьогодні доводиться констатувати, що ринок проблемних боргів в Україні функціонує, проте він є непрозорим. а це унеможливлює виявлення реального рівня його розвитку та об'єктивного визначення ефективності його діяльності.

Діяльність колекторських агентств переважно зосереджена на роботі зі споживчими кредитами, що значною мірою зумовлено недосконалістю законодавчої бази.

Проте й практика роботи зі споживчими кредитами наражається на певні законодавчі перепони, зокрема якщо йдеться про кредити в іноземній валюті. Адже на даний час актуальною є необхідність законодавчого врегулювання питання стосовно продажу банками пулів (портфелів) кредитів з урахуванням можливості їх продажу як резидентам, так і нерезидентам (зокрема нефінансовим установам).

Діяльність факторингових компаній в Україні (за станом на 31.12.2011 р. факторингові послуги мали право надавати 110 фінансових установ) характеризується високим рівнем концентрації. Так, якщо три з них припадає 63.6% від загального обсягу факторингових операцій, на перші п'ять компаній -- 75.5%, а на десять найбільших факторингових компаній (або 9.1 % від загальної їх кількості) припадає 89.9% від загального обсягу факторингових операцій (див. таблицю 3).

Таблиця 3. Рівень концентрації діяльності факторингових компаній у 2011 р.

Топ-рейтинг факторингових компаній	Розмір фінансового активу, що є предметом договору факторингу, млн. грн.	Частка, %
Топ-3	4 361,8	63,6
Топ-5	5 174,3	75,5
Топ-10	6 152,2	89,9
Усього	6 845,2	100,0

Це свідчить про те, що незважаючи на велику кількість факторингових компаній, переважна частка факторингових операцій здійснюється лише десятьма компаніями, які, найвірогідніше, створені самими банками з метою переведення до них недіючих кредитів. Це підтверджує структура джерел фінансування зазначених послуг (див. таблицю 4).

Таблиця 4. Джерела фінансування укладених факторингових операцій

Джерела фінансування	2010 р.	Частка, %	2011 р.	Частка, %	Зміни
					Загальної суми	Частки, в. п.
Банківські кредити	903,3	14,1	1 192,6	17,4	289,3	32,0	3,3
Власні кошти	1 939,8	30,2	3 908,7	57,1	1 969,0	101,5	26,9
Позичкові кошти юридичних осіб	3 516,0	54,9	1 662,4	24,3	-1854,0	-52,7	-30,6
Інші джерела	48,8	0,8	64,3	0,9	15,5	31,8	0,1
Усього	6 407,9	Х	6 845,2	Х	437,3	6,8	Х

Так, протягом 2011 року фінансування факторингових операцій за рахунок власних коштів збільшилося вдвічі. Водночас на тлі збільшення частки власних коштів (на 26.9 в. п.) та частки банківських кредитів (на 3.3 в. п.) у структурі джерел фінансування факторингових операцій відбулося зменшення частки позичкових коштів юридичних осіб (на 30.6 в. п.).

Таким чином, з огляду на законодавчу неврегульованість діяльності колекторських компаній та звільнення від оподаткування операцій з переуступки заборгованості, дедалі частіше банки надають перевагу такому методу роботи з недіючими активами, як створення власних факторингових компаній.

Стосовно створення «поганого» банку (проблемного, госпітального банку), то ще із 2009 року в Україні почали активно розглядати дане питання. Проте й досі ця ідея не реалізована. У липні 2009 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей проведення заходів з фінансового оздоровлення банків» від 24.07.2009 р. № 1617-УІ, яким було зокрема внесено зміни до Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у тому числі, до статей 80 і 86-1), а саме: визначено засади діяльності санаційного банку.

...