Регулювання банківської діяльності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія статистики, обліку та аудиту

Фінансовий факультет

Кафедра фінансів

«Регулювання банківської діяльності в Україні»

Студент VI курсу групи

Зеленецький Андрій Васильович

Науковий керівник д.е.н., проф. Момотюк Л.Є.

Київ 2014

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи регулювання банківської діяльності

1.1 Сутність та необхідність регулювання банківської діяльності

1.2 Роль Національного Банку в регулюванні банківської діяльності

1.3 Правове забезпечення регулювання банківської діяльності

Розділ 2. Аналіз регулювання діяльності комерційного банку

ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"

2.1 Загальна характеристика та історія ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"

2.2 Аналіз дотримання банком нормативів діяльності

2.3 Банківський аудит в регулюванні діяльності банку

Розділ 3. Основні напрями удосконалення регулювання банківської діяльності

3.1 Міжнародні принципи регулювання банківської діяльності

3.2 Зарубіжний досвід регулювання банківської діяльності

3.3 Вдосконалення регулювання банківської діяльності в Україні

Розділ 4. Економічне стимулювання поліпшення умов і охорони праці

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Банківська система є однією з ключових ланок загального грошово-кредитного механізму країни. За умов ринкової економіки вона є центральним інструментом фінансового управління, відіграючи ключову роль на грошово-кредитному ринку, маючи визначальний вплив на формування пропозиції грошей, забезпечуючи стабільність грошового ринку, тощо. Банки представляють собою сильний інструмент в структурній політиці та регулюванні економіки, яка здійснюється шляхом перерозподілу фінансів та капіталу у формі банківського кредитування, інвестицій, необхідних для підприємницької діяльності. В економіці ринкового типу кредитно-банківська система представлена великим набором банків та пов'язаних з ними різноманітних кредитно-фінансових установ. Вони є потужним інструментом в структурній політиці та регуляції економіки. Банки сприяють направленню грошових коштів, фінансових ресурсів у вигляді кредитів в ті галузі, де капітал знаходить найкраще корисне використання. Банківська система України становить органічну частину загальноекономічного комплексу і безпосередньо взаємодіє з економікою країни в цілому, відіграє значну роль в економічних процесах, що виявляється в створенні оптимального середовища для мобілізації й вільного переливання капіталів, нагромадження коштів для структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємництва.

Банківська система за сучасних умов - це також сфера різноманітних послуг - від традиційних депозитно-позикових і розрахунково-касових операцій, що визначають основу банківської справи, до новітніх форм грошово-кредитних і фінансових інструментів, використовуваних банківськими структурами (лізинг, факторинг, траст і так далі).

Створення стійкої, гнучкої і ефективної банківської інфраструктури - одне з найважливіших завдань економічної реформи в Україні, що неможливо без ефективного регулювання банківської діяльності. Особливу увагу слід звернути на регулювання банківських систем за кордоном, оскільки саме практика зарубіжних банків зумовлює становлення сучасної вітчизняної банківської системи, наближає її до міжнародних стандартів і, таким чином, зумовлює вихід українських банків на світовий рівень, а значить відновлення і зміцнення довіри з боку іноземних партнерів до нашої країни.

Без системи банківського регулювання та нагляду неможливо уявити сучасне суспільство, оскільки її існування пов'язане з необхідністю забезпечення державою стабільності грошового обігу, підтримання довіри з боку суспільства до банків, гарантування державою збереження заощаджень суспільства, довірених банківській системі, сприяння зниженню банківських ризиків, запобігання кризовим явищам в економіці з вини банків, стимулювання конкурентності в банківському секторі економіки, підтримання іміджу держави та центрального банку країни.

Саме тому регулювання банківської діяльності впливає не лише на ефективність державної політики у сфері банківської діяльності та стабільність банківської систем, а й на кредитно-грошову систему і, як наслідок, всю економіку країни загалом.

Тему регулювання банківської діяльності досліджувала низка вітчизняних вчених, серед яких можна виділити Н. Рогова, І. Плужніков, А. Яценюк, О. Кірєєв, В. Геєць, а також зарубіжні вчені - Дж. Кейнс, П. Абба, Г. Левіс, Дж. Дью, Т. Сімпсон, А. Сімановський, А. Образцов та ін.

Метою магістерської роботи є дослідження регулювання банківської діяльності в Україні, визначення його особливостей та тенденцій.

Відповідно до поставленої мети в магістерській роботі вирішуються наступні завдання:

· розкрити сутність регулювання банківської діяльності

· визначити та охарактеризувати методи регулювання банківської діяльності

· провести аналіз діяльності банку

· визначити роль аудиторського контролю і регулюванні діяльності банку;

· розглянути міжнародний досвід в сфері регулювання банківської діяльності

· дослідити можливі напрямки вдосконалення регулювання банківської діяльності в Україні

Об'єктом дослідження є банківська система України.

Предметом дослідження є економічні відносини, пов'язані з регулюванням банківської діяльності в Україні.

Наукова новизна полягає у наступному:

на основі аналізу регулювання діяльності ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" обґрунтовано пропозиції щодо покращення діяльності банку шляхом збільшення утворених банком резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями з позичальниками - юридичними та фізичними особами, диверсифікації джерел фінансування та збільшення питомої ваги довгострокових ресурсів в загальних обсягах залучених коштів;

- набуло подальшого розвитку використання при регулюванні банківської діяльності принципів та методів зовнішнього та внутрішнього банківського аудиту.

Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. В першому розділі магістерської роботи розкриваються теоретичні основи регулювання банківської діяльності в Україні. Другий розділ присвячений аналізу засобів регулювання банківської діяльності НБУ, на прикладі звітності ПАТ "Райффайзен Банк Аваль". Третій розділ містить аналіз зарубіжного досвіду та можливі напрямки удосконалення регулювання банківської діяльності в Україні.

Розділ 1. Теоретичні основи регулювання банківської діяльності

банк фінансовий відповідальність регулювання

1.1 Сутність та необхідність регулювання банківської діяльності

Регулювання та нагляд за діяльністю банків з метою забезпечення стабільності банківської системи є важливими функціями держави, які вона виконує з метою забезпечення стабільності банківської системи. Під регулюванням діяльності банків розуміють насамперед створення відповідної правової бази. По-перше, це розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків. По-друге, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз'яснюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному й ефективному функціонуванню банківської системи.

Важливою і специфічною складовою процесу регулювання діяльності банків є нагляд за банками, під яким розуміють насамперед моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме:

· створення нових банків та їхніх установ;

· діяльності банків;

· реорганізації та ліквідації банків.

З метою здійснення банківського нагляду регулятивно-наглядові органи, уповноважені державою, мають широкі повноваження, як наприклад, отримання необхідної інформації про стан як окремого банку, так і всієї банківської системи, перевірка дотримання банками законодавчих і нормативних актів, що регламентують їхню діяльність, оцінювання якості управління банківськими ризиками, застосування до банків адекватних заходів реагування.

У країнах з ринковою економікою держава в особі центрального банку та відповідних уповноважених органів ставить за мету впровадження пруденційного регулювання діяльності банків, тобто регулювання, спрямованого на забезпечення стабільності та надійності банків, їхньої обачної політики, виконання банками вимог фінансової безпеки.

В умовах ринкової економіки банки мають надзвичайно великі можливості впливати на економічні процеси як позитивно, так і негативно, що зумовлює необхідність регламентації їхньої діяльності. Дослідження ролі банків у сучасній економіці дають можливість з'ясувати причини, які примушують державу брати на себе функцію регулювання діяльності банків.

Держава в особі центрального банку повинна регулювати грошовий оборот з метою забезпечення стабільності національної валюти, що неможливо без регулювання діяльності банків, а саме без обмеження здатності банків створювати платіжні засоби -- гроші. У гонитві за прибутком банки здатні створити й запропонувати більше грошей, ніж у них є підстав для цього, і більше, ніж потребує ринок. Інструментом регулювання діяльності банків виступає механізм обов'язкового резервування певної частини ресурсів банків у межах заздалегідь визначеної центральним банком норми обов'язкових резервів.

У цих умовах здійснення банками платежів, надання позичок обмежується обсягом банківських ресурсів, що перевищують суму зарезервованих ресурсів. Якщо ж банк не дотримується встановлених правил, тобто порушує норму обов'язкових резервів, регулятивно-наглядові органи змушені вживати стосовно нього заходів.

Важливою функцією банків є збереження грошових заощаджень суспільства. Банки є довірчими установами, тобто в основі їхньої діяльності лежить довіра до них з боку суспільства. Для того, щоб економічні суб'єкти розміщували в банках свої заощадження, вони повинні мати певні гарантії, що ці заощадження можна буде отримати в наперед домовлені строки і з обіцяними процентами. У цих умовах суспільство розглядає виконання державою функції банківського регулювання як свого роду гарантію розумної та обачної політики банків. Крім того, з метою підвищення довіри до банківської системи у більшості ринкових економік функціонують спеціальні колективні фонди страхування депозитів. Вони гарантують вкладникам у разі банкрутства банку повернення їхніх заощаджень у певних межах.

Банки на відміну від інших економічних суб'єктів ринку містять у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності і провокування загальноекономічної кризи, що пояснюється самою природою банків, специфікою їхньої діяльності. Так, власний капітал банків становить невелику частку у їхніх сукупних ресурсах, оскільки банки працюють головним чином за рахунок залучених коштів великої кількості вкладників. У зв'язку з цим платоспроможність і ліквідності банків є поняттями відносними, вони базуються на допущенні, що велика кількість вкладників не почне одночасно вилучати свої кошти з банків. Проте економічна ситуація в країні може скластися у такий спосіб, що ймовірність вилучення коштів значної кількості вкладників з банків стане реальністю, і банки, що опинились у цій ситуації, можуть збанкрутувати, про що й свідчить нещодавня криза ліквідності в українських банків. Банки-банкрути були не здатні виконати свої зобов'язання перед вкладниками та перед іншими банками, що потягло за собою цілий ланцюг банківських крахів. Наслідком цього було порушення грошового обороту з переходом у кризу банківського сектору, а потім і в загальноекономічну кризу.

Окрім того банківська система виконує життєво важливу роль фінансового посередника на грошовому ринку. Банки акумулюють заощадження економічних суб'єктів і водночас надають позички іншим суб'єктам ринку. Кредитування неминуче пов'язано передусім з ризиком неповернення позичених коштів і, як наслідок, з ризиком для банків втрати ліквідності і платоспроможності. У світовій банківській практиці управління кредитним ризиком розглядається як проблема, що має державне значення. У зв'язку з цим держава в особі уповноважених регулятивно-наглядових органів зобов'язує банки створювати резерви для відшкодування можливих втрат за позиками. Розмір резервів визначається загальною сумою всіх наданих позичок та ступенем їхнього ризику. Отже, банки відіграють ключову роль в економіці і водночас їм притаманна підвищена фінансова вразливість, що зумовлює необхідність розроблення та ухвалення державою заходів стосовно регулювання діяльності банків.

Також банки формують платіжну систему країни. На банківських рахунках зосереджені кошти, що становлять основу для безготівкових розрахунків, і саме банки здійснюють їх. Надійна й ефективна платіжна система -- це важливий компонент розвинутої економіки. З огляду на наявність тісного взаємозв'язку сучасної платіжної і виробничої систем порушення в платіжній системі можуть негативно позначитися на розвитку економіки. Зауважимо, що міжбанківський ринок і платіжний оборот у сучасних умовах мають міжнародний характер. У зв'язку з цим проблеми, що виникають на національних банківських ринках, перестають бути локальними й експортуються на світовий ринок, що також є аргументом для обґрунтування необхідності регулювання діяльності банків.

Важливими є й зовнішні обставини. Банківська система будь-якої країни не може сприйматися світовою спільнотою як повноцінна за відсутності системи банківського регулювання, що відповідає міжнародно визнаним стандартам.

Ефективна система регулювання діяльності банків потрібна і самим банкам, тому що успіх їхньої діяльності залежить від довіри до них з боку суспільства. Втрата довіри вкладників до одного банку може викликати ланцюгову реакцію, перекинутися на всю банківську систему і призвести до втрати довіри до всієї банківської системи, що може призвести до вищезгаданих наслідків.

Отже, необхідність регулювання діяльності банків з боку держави визначається самою природою банків. Банки функціонують переважно як недержавні, приватні структури, мета діяльності яких -- отримання максимального прибутку. Водночас, як уже зазначалося, вони займаються суспільно корисною й необхідною діяльністю, що і робить регулювання цієї діяльності обґрунтованим і необхідним завданням держави.

Ефективність банківського регулювання залежить значною мірою від того, наскільки чітко визначені завдання, що стоять перед відповідними регулятивно-наглядовими органами, наскільки добре ці завдання розуміють і підтримують органи, що розробляють економічну політику держави і несуть відповідальність за реалізацію цієї політики.

Основними завданнями регулювання діяльності банків є:

· підтримання стабільності та надійності банківської системи з метою сприяння економічному піднесенню;

· захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками і від шахрайства. Інтереси вкладників потребують захисту, тому що в усіх країнах рівень інформованості вкладників про фінансовий стан банків вельми недостатній і вони не мають можливості самостійно оцінити, який ризик беруть на себе, розміщуючи свої кошти в тому чи іншому банку;

· створення конкурентного середовища у банківському секторі, адже саме це середовище є найсприятливішим для клієнтів банків. Завдяки банківській конкуренції знижуються процентні ставки за позичками, підвищуються процентні ставки за депозитами, розширюється спектр банківських послуг, запроваджуються новітні банківські технології тощо;

· забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяльності банківського сектору в цілому і кожного банку окремо. Підвищення відкритості базується на удосконаленні системи обліку і звітності в банках і наближенні їх до вимог, що випливають із досвіду міжнародної банківської практики;

· підтримування необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківському секторі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.

Необхідність і значущість банківського регулювання в умовах ринкової економіки не виключають саморегуляції банківського сектору через ринкові механізми. Ці дві форми регулювання передбачаються взаємодоповнювальними. Банки повинні діяти, керуючись принципами комерційного розрахунку та надійності. У свою чергу, органи банківського регулювання мусять діяти, керуючись принципами розумного, обачливого ставлення до банків, тобто вони не повинні вимагати від банків здійснення операцій, які могли б послабити їхній фінансовий стан чи посягати на свободу підприємницької діяльності банків.

В Україні в умовах планово-централізованої економіки та існування системи державних банків не було потреби у створенні системи банківського регулювання. Напрями й умови діяльності банків визначалися урядом, що й здійснював контроль їхньої діяльності.

В умовах трансформації економіки в Україні одним із найважливіших компонентів цього процесу є створення ефективної системи пруденційного банківського регулювання. Проблема створення цієї системи має для України особливе значення, зважаючи на:

· нестабільний характер економіки;

· ризиковану практику банківської діяльності, зокрема кредитування, що виявляється у високому рівні простроченої, пролонгованої та безнадійної до повернення кредитної заборгованості, а також у надмірному кредитуванні інсайдерів, у концентрації кредитного ризику;

· недостатньому рівні банківського капіталу та резервів на покриття ризиків з огляду на потреби економіки та якість активів банків;

· неефективність системи управління ризиками, яку застосовують банки. Про це свідчить хоча б той факт, що протягом останніх років постійно приблизно 12--14 % від загальної кількості зареєстрованих банків перебувають у стадії ліквідації;

· неадекватність системи банківського нагляду та аудиту стану банківської системи (зокрема, 90 % збанкрутілих банків мали позитивні аудиторські висновки).

1.2 Роль Національного банку України в регулюванні банківської діяльності

Перший рівень банківської системи України представлений єдиним державним органом - Національним банком України. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 р. (далі -Закон про НБУ) Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, повноваження і функції якого визначаються Конституцією України, вищезгаданим Законом та іншими законами України.

Центральний банк України - Національний банк - було утворено у 1991 р. згідно з законом України «Про банки і банківську діяльність». Стрімкий розвиток банківської системи, необхідність посилення незалежності центрального банку країни від владних структур у проведенні монетарної політики і водночас необхідність підвищення відповідальності центрального банку за забезпечення монетарної стабільності зумовили необхідність прийняття у 1999 р. окремого Закону «Про Національний банк України».

Згідно з законом Національний банк є особливим центральним органом державного управління, основним завданням якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні. НБУ також є органом банківського регулювання та нагляду. Виконуючи своє основне завдання, Національний банк сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, і цінової стабільності.

Визначальним елементом правового статусу Національного банку України є положення, закріплене у ст. 2 Закону про НБУ про те, що Національний банк України є особливим центральним органом державного управління. Використання терміну "особливий центральний орган державного управління" при характеристиці Національного банку України є універсальним підходом з двох причин.

По-перше, це законодавче визначення підкреслює державно-управлінську природу діяльності Національного банку України в процесі реалізації покладених на нього функцій. Національний банк бере активну участь у державному управлінні економічними процесами в Україні шляхом проведення грошово-кредитної політики, а також здійснює спеціальні управлінські заходи у вигляді адміністративного та індикативного регулювання банківської діяльності.

По-друге, у такий спосіб підкреслюється принципова особливість правового статусу вітчизняного центрального банку. З урахуванням положення ст. 6 Конституції України щодо здійснення державної влади в України на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Національний банк України не входить до жодної з гілок влади, що виступає важливою гарантією його незалежності від органів державної влади. Незалежність Національного банку від органів державної влади слід вважати головним принципом його діяльності.

До регулювання банківської діяльності Нацбанком входять:

· використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів, а також на рівень процентних ставок;

· ухвалення положень, що базуються на чинному законодавстві й регламентують діяльність банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив;

· застосування превентивних і протекційних заходів, які спрямовані на забезпечення стабільності функціонування банківської системи і на проведення центральними банками ефективної монетарної політики.

До превентивних заходів, зокрема, належать:

· вимоги щодо розміру, структури банківського капіталу та його адекватності банківським активам з урахуванням їх ризикованості;

· вимоги щодо ліквідної позиції банків;

· вимоги щодо диверсифікації банківських ризиків (наприклад, установлення для банків нормативів, що регламентують максимальний розмір кредитів на одного позичальника, ризик «великих» кредитів);

· обмеження для банків на деякі види діяльності.

Протекційні заходи застосовуються для захисту від уже існуючої загрозливої для банку ситуації, яка може спричинити банкрутство банку. До протекційних заходів, зокрема, належать:

· рефінансування комерційних банків центральним банком;

· створення і функціонування систем гарантування банківських депозитів;

· вимоги щодо формування банками резервів для відшкодування можливих втрат від проведення активних операцій тощо.

Під банківським наглядом розуміють моніторинг процесів, що мають місце в банківській системі на різних стадіях функціонування банків - від моменту створення банків до моменту їх ліквідації.

До основних повноважень центрального банку, як регулятивно-наглядового органу, належать такі:

· регулювати доступ до банківської системи

· забезпечувати розумне регулювання діяльності банків

· регулярно отримувати від банків звітність для проведення безвиїзного нагляду;

· здійснювати інспекційні перевірки в банках;

· застосовувати заходи примусового впливу щодо проблемних банків;

· брати неплатоспроможні банки під особистий нагляд, призупиняти їхню діяльність, організовувати реорганізацію та ліквідацію банків.

Регулювання банківської діяльності Національним банком України здійснюється у формі адміністративного та індикативного регулювання. Адміністративне регулювання передбачає встановлення прямих заборон та обмежень щодо якісних і кількісних параметрів діяльності банків, а індикативне - здійснюється непрямими методами через установлення нормативних та коригувальних інструментів впливу на ситуацію в банківській сфері.

Методи адміністративного регулювання застосовуються Національним банком як під час ухвалення рішень про допуск банків на ринок, так і в період їх функціонування. НБУ встановлює:

· вимоги до учасників банку;

· вимоги до розміру та порядку формування статутного капіталу новостворених банків;

· вимоги до процедури реєстрації та отримання ліцензії на здійснення банківської діяльності;

· правила бухгалтерського обліку;

· вимоги до форм звітності та порядку їх надання; здійснює нагляд за банківською діяльністю та застосовує адекватні заходи впливу до банків-порушників.

Правила, що регламентують діяльність банків на банківському ринку України, розробляються Національним банком України у вигляді інструкцій, положень, правил, які обов'язково затверджуються постановою Правління НБУ. Порушення правил, веде до застосування адекватних заходів впливу відносно банків-порушників. Також Національним банком України розробляються правила бухгалтерського обліку та звітності. З початку 1998 р. у банківській системі України запроваджено міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО).

Індикативне регулювання впливає на банки опосередковано через використання інструментів грошово-кредитної політики (НБУ впливає на потенціал банків через процентну ставку, механізм рефінансування, операції на відкритому ринку тощо) та встановлення вимог щодо:

· дотримання економічних нормативів, які регулюють їх діяльність;

· дотримання норм обов'язкового резервування;

· обов'язкового створення резервів на випадок необхідності покриття збитків за окремими активними операціями.

Обов'язкові економічні нормативи. Усі нормативи залежно від сфери банківської діяльності, яку вони регулюють, ділять на п'ять груп:

· нормативи капітальної бази банку

· нормативи ліквідності

· нормативи кредитного ризику

· нормативи інвестування

· нормативи відкритої валютної позиції

Механізм обов'язкового резервування передбачає наступне:

· обов'язкові резерви можуть зберігатись як на окремому депозитному, так і на кореспондентському рахунках у центральному банку.

· дотримання вимог до обов'язкового резервування означає контроль за наявністю на цих рахунках залишку коштів, не меншою мірою, ніж того вимагає норматив обов'язкового резервування.

· мінімальні обов'язкові резерви повинні дотримуватись банками в середньому за визначений центральним банком розрахунковий період.

· якщо норма обов'язкового резервування встановлюється диференційовано, то загальний обсяг обов'язкових резервів визначається як сума обов'язкових резервів за окремими видами залучених коштів, виходячи із норми обов'язкового резервування для кожного їх виду.

НБУ встановлює порядок формування та використання окремих видів резервів, що покликані мінімізувати банківські ризики через списання за рахунок цих коштів безнадійних боргів за активними операціями банків. На сьогодні банки в обов'язковому порядку створюють:

· резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями;

· резерв для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості;

· резерв на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами;

· резерв на відшкодування можливих збитків за простроченими понад 30 днів та сумнівними щодо їх отримання нарахованими доходами за активними операціями;

· резерв на відшкодування можливих збитків за коштами, розміщеними на депозитних рахунках у банках, які визнані банкрутами, ліквідуються або зареєстровані в офшорних зонах.

Всі резерви формуються банками віднесенням на витрати та створюються з однією метою - для покриття збитків, але кожен з них має свій власний напрям такого покриття - збитки від конкретної активної операції. Збитки від банківської діяльності в цілому покриваються за рахунок резервного фонду банку.

1.3 Правове забезпечення регулювання банківської діяльності

Нормативно-правове поле регулювання банківської справи в Україні почало формуватися з часу проголошення незалежності України. Враховуючи важливість банківського регулювання у забезпеченні стабільності у розвитку економіки в Україні, існує спеціальне банківське законодавство.

Основою банківського законодавства є Конституція України. Всі законодавчі та нормативно-правові акти повинні прийматися з врахуванням принципів та положень Основного Закону держави. Саме такі документи формують адекватну правову інфраструктуру у державі, в якій існує верховенство закону.

Правова інфраструктура банківського регулювання в Україні має три рівні:

1) Законодавство. За відсутності єдиного систематизованого нормативно-правового акту, норми якого б урегульовували взаємовідносини, що виникають у сфері банківської діяльності, такого, як наприклад, Банківський кодекс, банківське законодавство, класифікують як загальне, такі спеціальне. До загального законодавства належать Закони України, які визначають основні принципи діяльності суб'єктів ринку, наприклад, Закон України "Про господарські товариства", "Про цінні папери та фондовий ринок", Закон України "Про державне регулювання ринку фінансових послуг", Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", Закон України "Про інвестиційну діяльність", Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" тощо.

Спеціальне законодавство спрямоване на врегулювання взаємовідносин між суб'єктами ринку банківських послуг. До нього належать Закон України "Про банки і банківську діяльність", Закон України "Про Національний банк України", "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати", Закон України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

2) Серії регулятивних правил. Регулятивні (підзаконні нормативні) акти стосуються безпосередньо правил здійснення банківських операцій, які розробляють компетентні наглядові органи. Сюди можна віднести Постанови Кабінету Міністрів, Постанови Правління НБУ, Укази Президента. Приклади охоплюють і правила регулювання достатності капіталу; порядок формування обов'язкових резервів; правила здійснення валютних операцій тощо.

3) Роз'яснення та коментарі до нормативно-правових документів. Це інтерпретація нормативно-правових актів, що надає наглядовий орган для деталізації своїх дій щодо застосування законодавства або регулятивних правил.

Через те, що банківське законодавство є значним масивом різноманітних за юридичною силою, формою і сферою дії нормативних актів, що мають визначену ієрархічну систему, воно законодавство має низку особливостей.

Першою особливістю є міжгалузевий характер банківського законодавства, адже воно містить норми різних галузей права. Найбільшого значення тут набувають норми конституційного, адміністративного, цивільного та фінансового права. Водночас багатогранність самої банківської діяльності дає підстави включати до складу банківського законодавства ще й норми кримінального права (наприклад, кримінальна відповідальність за виготовлення, збут фальшивих грошей, цінних паперів та іноземної валюти або порушення правил про валютні операції), цивільно-процесуального права (наприклад, відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника або порядок стягнення коштів за виконавчими документами з установ, підприємств та організацій) та інших галузей права.

Другою особливістю банківського законодавства України е значна кількість підзаконних нормативних актів, а законів, що регулюють різні аспекти і питання банківської діяльності, недостатньо. В таких країнах, як Велика Британія, Німеччина, США, Франція, налічується понад два десятки законів, що забезпечують функціонування кредитної системи цих країн. Недостатня кількість законів у цій сфері зумовлює потребу постійно вносити зміни, спрямовані на вдосконалення зазначеної діяльності, що забезпечується оперативним прийняттям підзаконних нормативних актів. Отже, має місце перекіс законодавства в бік відомчих нормативних актів.

Відомчі нормативні акти (постанови, інструкції, положення і правила) видаються на виконання і в межах закону і покликані усунути прогалини в правовому регулюванні банківських суспільних відносин. При тому, що основний масив банківського законодавства представлений відомчими нормативними актами, деякі державні органи управління спеціальної компетенції (Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку) наділені функціями нормотворчого характеру і видають підзаконні нормативні акти, які мають міжвідомчий характер і відображають специфічну сферу їх діяльності, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб.

Третьою особливістю банківського законодавства є проблема розмежування його з іншими галузями законодавства (адміністративним, фінансовим і цивільним), що має практичне значення для ефективного розвитку і функціонування економіки. При цьому слід констатувати роль публічних начал у регулюванні банківської діяльності, зокрема це стосується питання меж втручання держави в банківську сферу.

Отже вітчизняному банківському законодавству характерні:

· Багаторівневий характер правового регулювання банківської діяльності та наявності значної кількості підзаконних нормативних актів;

· Відсутність єдиного кодифікованого акту з банківської діяльності;

· Динамічність норм банківського права, постійневнесення змін і доповнень до нормативних актів;

· Суперечність та складність багатьох нормативних актів, їх неузгодженість з актами, що стосуються ринкового господарювання.

Особливе місце у процесі формування правового поля діяльності банків відводять НБУ. Здійснення його правотворчої діяльності регламентується:

· правилами підготовки, надсилання та обліку проектів законодавчих актів та законодавчих пропозицій, що вносяться на розгляд Верховної Ради України Національним банком України у порядку законодавчої ініціативи, затверджених постановою Правління Національного банку України від 23.02.1998 р. № 60;

· інструкцією про порядок підготовки, видання, реєстрації та систематизації

· нормативно-правових актів Національного банку України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 30.12.99 № 634;

· методикою проведення аналізу впливу регуляторного акта Національного банку України та Методикою відстеження результативності регуляторного акту Національного банку України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 14 квітня 2004 р. № 471.

Нормативно-правові акти центрального банку України видають у формі постанов Правління НБУ та затверджених ними інструкцій, положень, правил. Нормативні акти НБУ підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності через десять днів після їхньої реєстрації, якщо в них самих не встановлено пізніший термін набуття юридичної сили.

Регулювання банківської діяльності - система заходів державних органів, що полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави визначається суспільною природою банків. Окрім діяльності з метою отримання максимального прибутку, вони виконують суспільно корисні і необхідні функції, що робить регулювання та нагляд за їхньою діяльністю обґрунтованим і необхідним завданням. На сучасному етапі в Україні реформується банківський сектор, і одним із найважливіших компонентів цього процесу є саме створення ефективної системи банківського регулювання та нагляду. Провідна роль у регулюванні банківської діяльності належить Національному банку України і здійснюється ним у формі адміністративного та індикативного регулювання. Виконуючи своє основне завдання, Національний банк сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, і цінової стабільності. До регулювання банківської діяльності Нацбанком входять використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів, а також на рівень процентних ставок, ухвалення положень, що базуються на чинному законодавстві й регламентують діяльність банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив та застосування превентивних і протекційних заходів, які спрямовані на забезпечення стабільності функціонування банківської системи і на проведення центральними банками ефективної монетарної політики. Правова інфраструктура банківського регулювання в Україні має три рівні: законодавство, серії регулятивних правил та роз'яснення і коментарі до нормативно-правових документів. Основні джерела банківського права залежно від юридичної сили можна викласти в такій послідовності: Конституція України; загальні закони; спеціальні закони; укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України; нормативні акти Національного банку України; локальні акти кредитно-фінансових установ; міжнародні правові акти, звичаї та стандарти; банківські правила та звичаї. Свою дію нормативно-правові акти у сфері банківського права спрямовують на регулювання відносин, одним з учасників яких обов'язкового виступають банківські установи, що є елементом банківської системи країни.

Висноки до розділу 1

В умовах трансформації економіки в Україні одним із найважливіших компонентів цього процесу є створення ефективної системи пруденційного банківського регулювання.

Згідно з законом Національний банк є особливим центральним органом державного управління, основним завданням якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні. НБУ також є органом банківського регулювання та нагляду. Виконуючи своє основне завдання, Національний банк сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, і цінової стабільності.

Отже, регулювання банківської діяльності - система заходів державних органів, що полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави визначається суспільною природою банків.

Розділ 2. Аналіз регулювання діяльності банку

2.1 Загальна характеристика та історія ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"

Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" було зареєстроване 27 березня 1992 року під назвою "Акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль»". Уже в 1993 році банк вступив до Асоціації Українських Банків та відкрив 12 регіональних підрозділів. Банк продовжив динамічний розвиток і надалі, і уже наступного року, окрім відкриття ще 28 філій та дирекцій, Аваль вперше пройшов міжнародний аудит, отримавши від компанії Arthur Andersen, що тоді ще входила в "велику п'ятірку" аудиторських фірм та користувалась довірою, задовільну оцінку власного фінансового стану. Надалі Аваль зміцнював свої позиції на ринку банківських послуг і уже до 2000-ого року він проводив ділингові операції на валютних і фінансових ринках країн СНД, став членом міжнародних платіжних систем Visa і Europay, з 1997 року отримував визнання компанії Western Union як найкращого партнеру у Східній Європі та за підсумками інспектування Національного банку України і Всесвітнього банку за системою CAMEL одержав оцінку «2». Розвиток сфери ІТ-технологій у третьому тисячолітті не міг не торкнутись банківської діяльності і банк "Аваль" намагався відповідати сучасним тенденціям розвитку світового банкінгу та оптимізувати розрахунки з клієнтами, так у 2001-му він першим в Україні почав виплату пенсій за допомогою платіжних карток та запровадив послугу "Мобільний банкінг", у 2002-му вийшов на ринок з новим банківським продуктом -- процентним опціоном, почав здійснювати валютні перекази за власною системою грошових переказів, розпочав реалізовувати проект з продажу передплачених послуг мобільного зв'язку, а також IP-телефонії і доступу в інтернет через мережу своїх регіональних відділень та приступив до реалізації найбільшого в Україні проекту з провадження інтегрованої банківської системи для роздрібного бізнесу на підставі програмного забезпечення Bankmaster RS. «Аваль» також пройшов сертифікацію з обслуговування чіпових платіжних карток EMV стандарту MasterCard і Visa Int, а у 2003-му Міжнародний журнал фінансових ринків Euromoney у своєму щорічному рейтингу кращих банків світу “Awards for Excellence-2003” назвав банк «Аваль» кращим банком України. У серпні 2005-го мажоритарні акціонери банку «Аваль» прийняли рішення про продаж 93,5 проц. акцій, що знаходились у їхній власності, групі Райффайзен Інтернаціональ. Сума угоди стала рекордною для українського банківського сектору та країн СНД і склала 1,028 млрд дол. США. Цей момент можна назвати ключовим у історії банку. "Аваль" активно брав кредити та позики у Міжнародних фінансових інститутів, серед яких перш за все варто виділити ЄБРР, загальна сума кредитів якого склала близько 100 млн. доларів США, а у 2007-му Райффайзен Банк Аваль отримує найбільший синдикований строковий кредит у сумі 500 млн. доларів США. Очевидно, що через фінансову кризу, що відобразилась на банківській системі України у вигляді кризи ліквідності комерційних банків, обвал ринку кредитування, відтоку депозитів та різке падіння курсу гривні відносно долара, за відсутності іноземного капіталу у банку були всі перспективи припинити своє існування, як багато інших українських комерційних банків. Проте банк вистояв, ввівши окрім того для клієнтів залежно від їхнього економічного становища можливості пролонгації кредиту та реструктуризації кредиту, а для представників бізнесу також можливість річних кредитних канікул, що сприяло репутації банку та спонукало боржників повертати хоч частину боргу, хоча ситуація з виплатою банком власних зобов'язань була дещо гіршою. Численні нагороди, отримані у 2008-му(Конкурс «MasterCard Банк року» Номінації: «Банк року» (2 місце) «Найбільш надійний банк» (2 місце); Adam Smith Conferences «Банк року -- 2008 в Україні»; Міжнародний фестиваль-конкурс «Вибір року-2008» «Іпотечна програма року» «Депозитна пограма року» «Автокредитування») та стабільність банку під час кризи збільшили довіру до нього і до кінця 2009-го банк збільшив обсяг залучених депозитів більше, ніж на 300 млн.грн., що тим не менше не допомогло йому уникнути загального збитку на суму близько 2 млрд.грн.

Райффайзен Банк Аваль пропонує клієнтам широкий спектр банківських послуг, зокрема -- розміщення коштів на поточних і депозитних рахунках, грошові перекази в національній та іноземній валюті з відкриттям і без відкриття рахунку, платіжні картки міжнародних систем MasterCard International і Visa International, споживче кредитування та багато інших. Серед послуг електронними каналами варто виділити систему «Клієнт-Банк», мобільний банкінг, онлайн-виписку по картковому рахунку, блокування/розблокування платіжної картки, виписку по ел. пошті, систему централізованого контролю виконання платежів, інтернет-банкінг, оплату комунальних рахунків через інтернет та платіжний портал.

Основні показники діяльності наведено в табл. 2.1.

Згідно з даними Нацбанку України, на 1 жовтня 2012 року за розміром загальних активів (55,932 млрд грн) Райффайзен Банк Аваль займав 4-е місце серед 176 українських банків. Проте з точки зору фізичних осіб негативних моментів у банку немало, хоч в умовах кризи він і працював досить стабільно. До них можна віднести надзвичайну бюрократизацію, що проявляється у складності і тривалості касово-платіжних процедур, відчутно нижчі за середні в Україні ставки за депозитами, найвищі комісійні тарифи та плата за абонентське обслуговування, невисокий рівень сервісу, особливо в районах, тощо. Незважаючи на це банк залишається одним із найкапіталізованіших банків України, а його акції на фондовій біржі продовжують стабільно рости впродовж близько дев'яти місяців, за виключенням тимчасового падіння ціни внаслідок чутки про придбання Авалю Сбербанком Росії. Більш детально дослідити фінансовий стан та виконання нормативів банком можна шляхом використання фінансової звітності, чому й буде присвячений наступний розділ роботи.

Таблиця 2.1 Основні показники діяльності ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" за 2013 рік

кількість відділень	930
середньоспискова чисельність працівників	15 513
клієнтська база	5 440 303
у т.ч.
юридичних осіб	211 541
фізичних осіб	5 228 762
статутний капітал	6 036 081 тис.грн.
чисті активи	55 101 543 тис.грн.
чистий прибуток	745 тис.грн.
середня процентна ставка за кредитами:
гривня	16,22%
долари США	11,12%
Євро	9,86%
ROA	?0%
ROE	?0%

2.2 Аналіз дотримання банком нормативів діяльності

Звітність банку, відображена в таких формах, як баланс, звіт про фінансові результати, звіт про сукупні прибутки та збитки та звіт про рух грошових коштів, в розрізі регулювання банківської діяльності розглядається лише з точки зору виконання банком встановлених нормативів.

Як відомо, згідно із Законами України "Про банки і банківську діяльність" та «Про Національний банк України» з метою захисту інтересів клієнтів і забезпечення фінансової надійності НБУ встановлює для всіх комерційних банків економічні нормативи.

Економічні нормативи об'єднані у чотири групи:

· нормативи капіталу

Ш мінімального розміру регулятивного капіталу,

Ш адекватність регулятивного капіталу,

Ш адекватність основного капіталу;

· нормативи ліквідності

Ш норматив миттєвої ліквідності,

Ш норматив поточної ліквідності,

Ш норматив короткострокової ліквідності;

· нормативи кредитного ризику

Ш максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента,

Ш великих кредитних ризиків,

Ш максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру,

Ш максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам;

· нормативи інвестування

Ш інвестування в цінні папери окремо за кожною установою,

Ш загальної суми інвестування,

Ш норматив ризику загальної відкритої (довгострокової) валютної позиції банку.

· Нормативи валютної позиції банку

Нормативи капіталу

Регулятивний капітал банку є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків. Регулятивний капітал складається з основного (1-го ріння) та додаткового (2-го рівня) капіталу і є базою для розрахунків економічних нормативів. Значення даного показника банку становить 7 971 601 тис. грн. і відповідає нормативу мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1), що становить 120 000 тис.грн.

Норматив адекватності регулятивного капіталу або норматив платоспроможності(Н2) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори/вкладники банку. Норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2) встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку. Значення цього показника визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями. Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на п'ять груп за ступенем ризику та кожна позиція активів перемножується на притаманний їй коефіцієнт ризику. Значення нормативу адекватності регулятивного капіталу банку становить 16,92%, і перевищує мінімальний нормативно допустимий рівень(10%).

Норматив співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3), на який в постанові НБУ "Про затвердження інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні" 06.08.2008 замінив норматив адекватності основного капіталу розраховується відповідно до назви і складає 12,00 %, відповідаючи нормативному значенню(9%). Динаміка значень нормативів капіталу за останні три звітні періоди наведена в таблиці 2.2

Таблиця 2.2 Динаміка значень нормативів капіталу

Назва нормативу	Норматив НБУ	Значення в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" станом на:
		31.12.2010	31.12.2012	31.12.2013
Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку (Н1) (тис. грн.)	120000 тис.грн.	7273654 тис.грн.	6637501 тис.грн.	7971601 тис.грн.
Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2)	Не менше 10 %	11,36%	13,34%	16,92%
Норматив (коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3)	Не менше 9%	10,50%	10,49%	12,00%

Нормативи ліквідності

Велика увага при регулюванні банківської діяльності приділяється ліквідності комерційних банків, як найбільш вагомому показнику, що характеризує ступінь надійності банківських установ. Ліквідність банку -- це здатність забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати). Ліквідними активами є кошти в касі, які відкриті в Національному банку та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані у готівкові чи безготівкові кошти. Низький рівень ліквідності будь-якого банку відчутно обмежує його платоспроможність, спричиняє втрату довіри клієнтів, та, відповідно, ускладнює можливості по залученню депозитних ресурсів і доступ до зовнішніх джерел фінансування, які необхідні для підтримки ліквідності. Наслідком цього можуть стати дефіцит фінансових ресурсів, зниження рівня прибутковості банку тощо.

Проблеми з недостатньою ліквідністю також можуть перерости у кризу ліквідності і навіть банкрутство та припинення діяльності банківської установи. А враховуючи тісні взаємозв'язки між комерційними банками, логічним є й те, що криза ліквідності одного банку може поширитись на інші, створюючи загрозу дестабілізації усієї банківської системи. Надлишкова ж ліквідність є результатом неефективного банківського менеджменту і свідчить про неспроможність ефективно розпоряджатися вільними ресурсами. Така ліквідність спричиняє зниження рентабельності банківської діяльності та може призводити до збитковості банку.

Зокрема, в умовах надлишкової ліквідності позиція центрального банку стає слабкою, оскільки він, як монопольний постачальник ліквідності, через відсутність попиту на неї, не може визначити умови на грошово-кредитному ринку та, відповідно, забезпечити адекватну реакцію останнього на зміни у монетарній політиці. Крім того, надлишкова ліквідність банківської системи створює інфляційне зависання в економіці країни. Саме тому встановлення НБУ нормативів ліквідності відіграє таку важливу роль в регулюванні банківської діяльності.

...