Регулювання банківської діяльності в Україні

Також необхідно зауважити, що до 1982 р. Банк Англії не практикував проведення інспекційних перевірок. На сьогодні ж у Великобританії проведення інспекційних перевірок здійснюється невеликою групою фахівців, яка включає банківських працівників та бухгалтерів, котрі не є працівниками Банку Англії, але працюють під керівництвом його менеджера. Ця інспекторська група періодично перевіряє лише окремі види діяльності банків, зокрема: систему обліку та контролю, якість кредитного портфелю, ступінь компетенції менеджменту, ділову стратегію та політику банку.

Щоб зробити Банківський нагляд більш ефективним, закон 1979 р. був посилений Банківським законом 1987 р., яким було встановлено правила надання великих позик, порядок здійснення об'єднання банків та проведення аудиторських перевірок. Надалі у 1994 р. було визначено основні принципи проведення тристоронніх зустрічей між Банком Англії, банками та їхніми аудиторами і звітуючими ревізорами, чим було засвідчено прагнення центрального банку до відкритої і конструктивної співпраці з аудиторами і звітуючими ревізорами. Ці зустрічі проводились здебільшого після отримання звітів щодо достовірності бухгалтерських та інших записів системи внутрішнього контролю, а також пояснень керівництва банку щодо сумнівних операцій. На звітуючих ревізорів покладаються обов'язки звітувати про всі аспекти проведеної роботи та надавати документи за встановленою інструкцією формою.

Важливим кроком щодо посилення банківського нагляду також було рішення Уряду Великобританії щодо реформування та вдосконалення системи нагляду та контролю за діяльністю фінансових компаній з метою захисту споживачів, вдосконалення наглядової інфраструктури, створення відкритого ринку та підвищення довіри до фінансової системи. У 1997 р. було створено нове відомство - Організація фінансового нагляду, до складу якого ввійшли майже всі контролюючі органи фінансової системи країни, а саме: Департамент нагляду Банку Англії, Управління з цінних паперів та інвестицій, Управління регулювання ринків цінних паперів і ф'ючерсів, Управління приватних інвестицій, Організація регулювання діяльності інвестиційних менеджерів, Департамент страхування при Міністерстві торгівлі і промисловості, Реєстр взаємних ощадних інститутів, Комісія взаємних ощадних інститутів, Комісія будівельних товариств.

Внаслідок цієї реформи у Великобританії створено добре структуровану систему з широкими повноваженнями щодо здійснення нагляду за діяльністю всіх посередників фінансового ринку, зокрема банків, страхових та інвестиційних компаній та інших небанківських фінансових установ. Однак, нагляд за банківською діяльністю у Великобританії і сьогодні залишається найменш жорстким, в порівнянні з іншими країнами.

Як приклад протилежної ситуації щодо розвитку та становлення банківського нагляду можна навести США, де особливості банківського законодавства сприяли збереженню децентралізованої роздробленої банківської системи. Основу для сучасної системи федерального регулювання американської банківської діяльності заклав Закон "Про діяльність національних банків" (1864 р.), який запровадив обов'язкові резерви, визначив порядок створення і діяльності національних банків. Основною ознакою законотворчого процесу було розуміння того, що роль уряду у сфері банківського регулювання повинна бути принциповою і визначальною, щоб не допустити фінансової депресії. Так, наприклад, у період правління Президента Ф. Рузвельта (1934 р.) у США була системна банківська криза, внаслідок якої більшість банків припинили свою роботу. З метою усунення цієї кризи було вжито таких заходів:

· запропоновано федеральні гарантії для банківських депозитів;

· тимчасово закрили усі банківські установи;

· слабкі банки отримали фінансову допомогу через федеральні позики;

· банкам надали повноваження видавати шестивідсоткові привілейовані акції в обмін на державні позики.

Надалі впродовж тривалого періоду часу структура і повноваження ФРС реформувались відповідно до угоди між ФРС і казначейством 1951 р., Закону "Про норми регулювання фінансових інститутів і контролю за процентною ставкою" 1978 р., Закону "Про регулювання депозитних установ і контроль за грошовим обігом" 1980 р. У 1999 р. в США відбулась системна банківська реформа, початок якій поклав Gram-Leach Bliley Act 1999 р. Цей закон дав змогу істотно розширити сферу діяльності банків та інших фінансових інститутів і дозволив їх вихід на ринок страхових послуг.

Зараз у США створено розгалужену систему банківського регулювання як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. В ній функціонує дванадцять федеральних резервних банків. Основними структурами системи банківського регулювання у США є Федеральна резервна система, Служба контролера грошового обігу, Федеральна корпорація страхування депозитів і банківські департаменти в урядах штатів.

Федеральна корпорація страхування депозитів - контролюючий орган, що діє незалежно від центрального банку й уряду та підзвітний лише Конгресу США. Основною сферою його діяльності є страхуванням вкладів клієнтів. Своїм членством у Федеральній корпорації страхування депозитів представлено 98 % всіх банків країни.

Служба контролю грошового обігу при Міністерстві фінансів є органом Казначейства та видає дозволи на створення банків національного масштабу, здійснює періодичні перевірки та ревізії, розглядає заявки щодо відкриття відділень і об'єднання банків. Банківські департаменти в Урядах штатів вирішують питання про надання ліцензій для відкриття банків, видачу дозволів на відкриття відділень, об'єднання та злиття банків, а також про зміни в структурі банківського капіталу. Необхідно зазначити, що в США існують й інші органи, наділені функціями контролю за кредитними установами, зокрема: Міністерство юстиції, Комісія з бірж та цінних паперів, Федеральна торговельна комісія, Американська асоціація банкірів, Асоціація незалежних банкірів тощо. Усі вони контролюють злиття банків та створення холдингів, емісію акцій та права працювати на біржі, якість обслуговування споживачів, стандарти обслуговування клієнтів, вирішення технічних питань щодо проведення банківських операцій, підтримують стосунки із Конгресом та пресою.

Окрім цього, існує і система неурядових органів контролю за діяльністю кредитних установ, а саме: Американська асоціація банкірів, Асоціація незалежних банкірів тощо. Неурядові органи контролю також розробляють стандарти обслуговування клієнтів, вирішують технічні питання здійснення операцій і підтримують стосунки з Конгресом США і пресою.

Існування такої розгалуженої системи банківського регулювання припускає часткове дублювання контрольно-регулюючих функцій органів, а обов'язки працівників неурядових органів в окремих випадках є паралельними. Це значною мірою пов'язано з тим, що в країні історично існують дві великі групи банків: система національних банків, яка підлегла федеральній владі, та система банків штатів, які знаходяться під юрисдикцією окремих штатів. Тому подальший розвиток банківської системи США часто пов'язують з реформуванням цієї складної системи банківського контролю та нагляду з метою її спрощення, усунення дублювання контрольно-регулюючих функцій та паралельного контролю. Загалом нині чинна система регулювання банківської діяльності в США функціонує на основі двох принципів: по-перше, забезпечення стійкості і застереження від банкрутства кредитних закладів та, по-друге, обмеження концентрації капіталу і недопущення монопольного контролю над грошовим ринком. Для виконання першого принципу законодавством США обмежуються операції, що мають великий ризик для банків та знижують їх ліквідність. Щоб реалізувати цей принцип, у 1934 р. в США було створено спеціальну систему страхування банківських депозитів з метою недопущення паніки на грошовому ринку, а також щоб упередити вилучення вкладниками своїх вкладів впродовж короткого періоду часу. Другий традиційний принцип американського банківського законодавства - обмеження концентрації капіталу, підтримка конкурентних взаємовідносин на фінансовому ринку за рахунок встановлення територіальних обмежень на відкриття банками відділень (як в межах одного штату, так і між штатами), контроль з боку Федеральної резервної системи за створенням холдингових компаній, регулювання різними органами нагляду процесів злиття банківських установ тощо. Із цією метою встановлено обмеження як у межах одного штату, так і між штатами на відкриття відділень банків. Утвердженню цього принципу сприяє і те, що ФРС здійснює контроль за створенням холдингових компаній, а процес злиття банків контролюють інші органи нагляду. Ці особливості банківського законодавства сприяли збереженню зовнішньої децентралізації та розгалуженості банківської системи у США. На відміну від країн Західної Європи, де створювались великі банки із розгалуженою філіальною системою, в США існує велика кількість маленьких безфілійних банків. Так, із 15,5 тисяч банків в США на початку 1997 р. 7 тисяч банків не мали відділень.

Рис. 3.1 Структура банківського нагляду і контролю США

У західноєвропейських країнах система контролю за діяльністю банків має більш чітку та централізовану структуру. Так, у Німеччині правовою основою регулювання діяльності банків є “Закон про банки Федеративної республіки Німеччини” та “Закон про центральний банк” від 1957 р., а практичний контроль за операційною діяльністю банків веде спеціальний орган - Федеральне відомство по контролю над банками. Федеральне управління з контролю за банківськими установами співпрацює з Асоціацією німецьких банків, Асоціацією іпотечних банків і Асоціацією банків для суднобудування. Окрім цього, певні контрольні функції здійснює Німецька асоціація ощадних кас, Асоціація німецьких народних банків і кас взаємного сільськогосподарського кредиту, а також Асоціація банків державного сектору.

Банківська система Німеччини містить дві основні ланки: Німецький федеральний банк (Бундесбанк) та комерційні банки. Для ФРН характерним є невисокий рівень централізації банківського бізнесу. Тому значну роль у цій країні відіграють земельні банки.

Німецький Федеральний банк є центральним банком. Він виник у 1875 р. і має 12 центральних земельних банків. Бундесбанк не підпорядковується ні Уряду, ні Парламенту, ні Вищому Суду, а тільки "Закону про Бундесбанк". Основними його функціями є: нагляд за діяльністю банків на підставі аналізу їх фінансової звітності, аналіз аудиторських висновків, здійснення інспекційних перевірок на місцях. За погодженням із центральним банком Федеральне управлінням з контролю за банківськими установами встановлює низку обов'язкових нормативів, зокрема:

· суму ризикових активів банку, котра не повинна перевищувати суму акціонерного капіталу більше, ніж у 18 разів;

· наприкінці кожного операційного дня непокрита позиція в іноземній валюті не повинна перевищувати акціонерний капітал банку більше, ніж на 30 %;

· відкриту позицію щодо фінансових ф'ючерсах та опціонах не повинна перевищувати суму акціонерного капіталу щоденно більше, ніж на 20 %;

· про великі кредити одному позичальнику (на суму, що перевищує 15 % капіталу банку) банки повинні негайно інформувати Центральний банк, а загальна сума великих кредитів не повинна перевищувати капітал банку більше,ніж у 8 разів.

Ці нормативи мають рекомендаційний характер і необов'язкові для виконання. Але якщо Федеральне управління фіксує у банку низьку ліквідність та відсутність достатнього капіталу, що є наслідком невиконання зазначених нормативів, воно може застосувати до банку досить радикальні санкції, як наприклад, припинення проведення операцій та тимчасове закриття. Окрім того, до функцій банківського нагляду в Німеччині належить розробка стандартних балансових показників звітності, контроль за їх дотриманням, аудиторська перевірка правильності бухгалтерської звітності.

Важливими знаряддями впливу уряду на відтворення економіки також є державні банки з особливими завданнями - "Банк відновлення", "Експортний банк". Німецькі банки є основними постачальниками ліквідних коштів і водночас основними одержувачами доходів від "реконструкції Східної Німеччини". Серед найрозвиненіших країн світу, тільки у ФРН основними джерелами фінансування є не цінні папери, а банківські кредити, про що свідчить високий освітній рівень населення країни, що має змогу користуватись послугами банків для здобуття освіти.

Система контролюючих органів за банківськими установами у Франції впродовж тривалого періоду часу була спрямована лише на виконання окремих завдань банківського нагляду та, подібно до великобританської, не була жорстокою за своєю суттю. Майже до 30-х років минулого століття її можна було вважати ліберальною. Однак надалі держава почала посилювати контроль за банківською діяльністю. Початком цього періоду слід вважати проведення націоналізації Банку Франції і чотирьох великих комерційних банків країни та створення Національного кредитного союзу. І лише в 60-х роках минулого століття відбулося деяке послаблення нагляду за банківським сектором, що було зумовлено реформами в банківській системі, які мали забезпечити підвищення міжнародної конкурентоспроможності французьких банків та сприяти створенню світового фінансового центру в Парижі. Одним із таких законів, був закон 1984 року, який регламентував діяльність всіх фінансових інститутів Франції, на відміну від попередніх законів (1941 р. та 1945 р.), які поширювали свою дію лише на зареєстровані банки та фінансові установи.

Унаслідок здійснених реформ у Франції було створено досить своєрідну систему контролю та нагляду за діяльністю банківських установ. Відповідно до чинного законодавства, функції контролю за здійсненням банківської діяльності розподілені між трьома колегіальними органами: Банківською комісією, Комітетом банківського регламентування та Комітетом кредитних установ.

Банківська комісія є державним адміністративним органом, який тісно співпрацює з Банком Франції і є незалежним від нього. Комісію очолює голова Банку Франції. Банківська комісія здійснює контрольні та наглядові функції за діяльністю банків. До функціональних обов'язків працівників Банківської комісії входить вивчення умов діяльності кредитних установ, контроль за їхнім фінансовим станом, а також контроль за дотриманням працівниками банківських установ професійної етики. Виконуючи свої функціональні обов'язки, члени Банківської комісії проводять інспекційні перевірки безпосередньо в кредитних установах, перевіряючи правомірність здійснених операцій. Інспектування проводяться на основі розпорядження про проведення перевірки конкретного виду банківської документації.

У випадках виявлення порушень Комісія має право вживати заходів впливу до установи, яка здійснила такі порушення. Такими заходами впливу можуть бути: попередження, обмеження діяльності, тимчасове відсторонення керівників від здійснення покладених на них обов'язків, анулювання ліцензії, накладення грошових штрафів тощо.

Комітет банківського регламентування теж має досить широкі повноваження щодо забезпечення стабільної роботи банківської системи. Він встановлює загальні нормативи для банків у частині достатності капіталу, кредитної політики, ліквідності, платоспроможності, оперативної діяльності, бухгалтерського обліку та звітності. Саме цей комітет розробляє та затверджує законодавчу та нормативну базу діяльності банківських установ. Сума кредитів та інших вимог банку до одного клієнта не повинна перевищувати 40 % акціонерного капіталу, а загальна сума індивідуальних ризиків не може бути більше восьмикратної величини капіталу. Банки зобов'язані постійно підтримувати коефіцієнт ліквідності, забезпечувати 100 %-не покриття усіх активів та пасивів строком до 1 місяця. Крім того, довгострокові кредити та капітальні вкладення банку повинні бути покриті акціонерним капіталом і резервами не менше ніж на 60 %

Комітет кредитних установ Франції уповноважений здійснювати видачу банківських ліцензій на здійснення банківських операцій та дозволів на внесення змін до статутів банківських установ. Цей комітет також здійснює реєстрацію кредитних установ.

Головною функцією всіх трьох представлених вище контролюючих органів Франції є регламентація і контроль за діяльністю всієї банківської системи країни. При цьому Комітет кредитних закладів та Комітет банківської регламентації здебільшого займаються розробкою нормативно-правової бази діяльності кредитних установ.

Окрім цих установ, певні контрольні функції за діяльністю банківських установ здійснює Генеральна рада, що є органом управління Банку Франції, а також Національна кредитна рада.

Банківська система Італії, на відміну від США, Великобританії,Німеччини та Франції є дуже політизованою. Частка участі держави у банківській системі цієї країни досить значна: 35 % депозитів, 35 % кредитів і 30 % службовців банківської сфери припадає на державний сектор, що має негативний вплив на ефективність усієї банківської системи. Разом з тим в Італії спостерігається тенденція до зниження частки державної власності у банківській системі, що зумовлено широким розмахом приватизаційних процесів.

У Конституції не визначено правового статусу центрального банку - Банку Італії. Вона не закріплює за ним обов'язків щодо проведення грошовокредитної політики. Особливістю центрального банку Італії є й те, що його засновником була не держава, а приватні структури - банки, страхові компанії,установи соціального забезпечення. У 1945 р. держава викупила акції Банку,щоб володіти контрольним пакетом і мати змогу проводити свою політику.

Процеси євроінтеграції банківництва в країнах ЄС і Європи змусили італійських урядовців вдатися до реформування банківської системи Італії,оскільки в ній набирали сили такі тенденції, як концентрація капіталу, регулювання, запровадження сучасних інформаційних технологій, удосконалення методів управління ризиками. Першим кроком у цьому напрямку стало прийняття у 1990 р. Закону Амато - Карлі, який започаткував приватизацію банківських установ. Цей закон дозволив перетворення державних комунальних банків в акціонерні товариства і вільний продаж 49 % акцій; публічний продаж державних міноритарних акцій; стимулювання злиття банків за допомогою податкових пільг.

Другим важливим кроком на шляху до формування ефективної банківської системи в Італії стало прийняття у 1994 р. "Єдиного банківського кодексу", який надав змогу банкам вибирати будь-яку організаційну форму і розширювати спектр своїх послуг, головною висунув модель універсального банку, визначив конкурентний стан банківництва як ринкову норму. Внаслідок цього у наступні 8 років кількість власників банківських акцій зросло до 2 млн. чол., значно збільшився капітал і зросла норма прибутку.

Значну роль у банківській системі Італії відіграють кооперативні банки. На сьогодні на їх частку припадає 30 % у загальному обсязі наданих кредитів. Закон оберігає ці установи від втрати самостійності і забороняє інституційним інвесторам купувати більше 5 % їх капіталу. Кооперативні банки є підґрунтям для появи банківської конкуренції. Закон Амато - Карлі визначив, що відповідальним за захист конкуренції є Банк Італії. За 1990-2002 рр. він відкрив 33 справи, пов'язані з порушенням конкуренції і зловживанням монопольним становищем. Наслідком цього стало зменшення кількості банків в Італії та збільшення їх розмірів в 2000-2004 рр.

В Італії запроваджено доволі високі гарантії вкладникам. Так, гарантована виплата на одного вкладника становить 130 тис. дол., із яких 24 тис., повинні бути виплачені протягом перших трьох місяців після банкрутства банку.

У Швейцарії законодавчо визначені вимоги до мінімального капіталу, нормативи ліквідності, можливості кредитування одного клієнта тощо. До важливих форм контролю за діяльністю банківських установ належать постійні перевірки та ревізії, аналіз фінансових звітів.

Сувора система контролю за діяльністю банків існує у Бельгії, де перевірка банківської діяльності проводиться перманентно спеціально визначеними інспекторами, які закріплені за кожним банком. У Швейцарії та Німеччині планові ревізії банків, як правило, не здійснюються, але у законодавчому плані передбачено надання фінансових звітів, погоджених незалежними аудиторськими фірмами.

У Канаді створено державний орган з банківського контролю - Бюро нагляду за фінансовими установами. Раніше ці функції виконував Банк Канади. Щорічно проводяться загальні ревізії банків. Крім того, банки повинні щомісячно та щоквартально надавати звіти по операціях не тільки Бюро нагляду, але і відповідному органу Парламенту.

Загалом дані щодо діяльності органів банківського нагляду в різних країнах представлені у табл. 3.1.

Таблиця 3.1 Регулювання банківської діяльності в деяких зарубіжних країнах

Протягом останніх років у всіх країнах світу можна було спостерігати глибоку фінансову кризу, яка завдала серйозних збитків провідним країнам світу з добре розвиненими фондовими ринками - Великобританії, Японії, Німеччині. Пізніше ця криза вдарила по тих країнах, в яких не витримала тиску національна валюта, до числа яких належить й Україна. Світова фінансова криза розпочалася ще в 2006 р. з обвалу іпотечного ринку США, що було спровоковано масовим неповерненням іпотечних кредитів. В результаті цього у травні 2008 р. був поглинутий банком JP Morgan один із найбільших банків США - Bear Streans, а через 4 місяці збанкрутували ще два найбільших банки США - "Lehman Brothers" та "Merrill Lynch", який був придбаний "Bank of America".

З метою подолання кризи на фінансовому та фондовому ринках країни уряд США вжив безпрецедентних заходів, включаючи радикальні методи регулювання фінансового сектора, спрямовані на стабілізацію американської фінансово-банківської сфери, повернення впевненості кредиторам та інвесторам, захист громадян від втрати заощаджень. Згідно з затвердженим "планом порятунку" уряд США 14 жовтня 2008 р. оголосив про виділення 250 млрд. дол. США на стабілізацію фінансової системи, з яких 125 млрд. було спрямовано на купівлю часток дев'яти найбільших американських банків.

Значне поглиблення фінансової кризи мало негативний вплив на реальну економіку, насамперед на банківський сектор. Відбулося значне падіння ВВП та зростання безробіття у більшості країн світу. Уряди деяких з них, зокрема й України, звернулися за допомогою до Міжнародного валютного фонду. Серед найпоширеніших антикризових заходів, яких вживали уряди іноземних держав, потрібно виділити такі:

· часткову націоналізацію комерційних банків із одночасним посиленням державного контролю за їхньою діяльністю;

· надання банкам державних гарантій за зарубіжними позиками в іноземній валюті;

· зобов'язання банків, яким була надана державна допомога, у пріоритетном порядку кредитувати стратегічні галузі економіки;

· мобілізацію заощаджень населення та повернення довіри до банківської системи.

Розглянуті банківські системи розвинених країн з ринковою економікою засвідчують, що розвиток банківської сфери, а також будь-які зрушення у фінансових відносинах були зумовлені законодавчо-інституційними перетвореннями в банківській діяльності, які формувалися у процесі історичного розвитку. Тому кожна з цих країн має свій особливий досвід здійснення інституційних реформ, який міг би стати корисним для удосконалення вітчизняної банківської системи.

3.3 Вдосконалення регулювання банківської діяльності в Україні

У світовій практиці спочатку десятиріччями, століттями формувалася банківська система, а потім уже система банківського регулювання. В Україні ці процеси відбуваються паралельно, що є, безумовно, ускладнювальним фактором. Водночас Україна має й деякі переваги -- вона може і повинна скористатися накопиченим світовим досвідом у галузі банківського регулювання.

Базовим елементом реформування банківської системи виступає удосконалення банківського нагляду. Форми реагування банківської системи на зовнішні чинники у значній мірі залежать від ефективності банківського нагляду та регулювання діяльності банківських установ. З цього приводу доцільно розглянути головні аспекти організації банківського нагляду з метою забезпечення стійкості банківського сектору.

Розглянувши наявні моделі організації банківського нагляду в економічно розвинутих країн, слід зазначити, що жодна із них не є ідеальною і не гарантує абсолютної надійності банківських установ і банківської системи загалом. Самі органи банківського нагляду в жодній з країн не визнають свій банківський нагляд ідеальним. Це цілком закономірно, адже розвиток банківських систем, нових банківських інструментів та технологій вимагає постійного розвитку та вдосконалення системи банківського нагляду.

Економічні зміни, що відбувалися в нашій державі від часу здобуття нею незалежності, значною мірою впливають на розвиток банківської системи та діяльності фінансово-кредитних установ. Найбільш істотний вплив мають процеси лібералізації і дерегуляції ринків капіталів, грошей та фінансових потоків. Контроль за банківською діяльністю з боку держави потребує постійного розвитку нових підходів, зокрема вдосконалення органів банківського нагляду, контролю та регулювання. На сучасному етапі державотворення завдання щодо забезпечення ефективної системи діяльності банківського нагляду та регулювання лягає на структурні підрозділи Національного банку України. Першочерговим у його виконанні є вивчення досить багатого світового досвіду організації нагляду, контролю та регулювання банківської діяльності.

Зараз окремі складові такого досвіду, успішно використовуються. Так, впродовж останніх років в Україні здійснено низку заходів щодо вдосконалення роботи банків та системи банківського нагляду тарегулювання, зокрема:

· підвищення значення керівництва та власників банків у частині посилення їх відповідальності за забезпечення надійності та стабільності роботи банків;

· забезпечено відкритість банківської звітності, чим підвищено прозорість та стабільність банківської діяльності, а відтак і зростання довіри до банків з боку населення;

· поступово запроваджуються міжнародні стандарти ефективного банківського нагляду, прийняті Базельським комітетом.

Разом з тим у сфері банківського нагляду існують вади, які значно знижують його дієвість та перешкоджають більш повному виконанню Базельських принципів ефективного банківського нагляду. Головними з них є:

· недосконалість контролю за наявністю у банках адекватних систем управління ризиками;

· низький рівень практичної реалізації пруденційних вимог, зокрема, в частині здійснення операцій з інсайдерами та дотримання нормативів великих кредитних ризиків;

· відсутність процедур нагляду на консолідованій основі;

· відсутність належного контролю за наявністю у банків положень, практики та процедур щодо протидії відмиванню доходів, набутих злочинним шляхом;

· відсутність правового захисту працівників банківського нагляду;

· недостатність правового врегулювання питань реорганізації і ліквідації банків.

Виходячи з цього, на сучасному етапі завданнями в галузі банківського нагляду є забезпечення на належному рівні реалізації положень нормативно-правових актів Національного банку України, досягнення більш повної відповідності Базельським принципам ефективного банківського нагляду, що передбачає:

· підвищення ролі банківського нагляду;

· впровадження нагляду на основі оцінки ризиків;

· впровадження нагляду на консолідованій основі;

· посилення контролю за власниками та змінами у структурі власності;

· оптимізації порядку ліцензування банківських операцій та реєстрації філій банків;

· здійснення належного контролю за наявністю у банків положень, практики та процедур щодо протидії відмиванню грошей, набутих злочинним шляхом.

Подальші кроки формування ефективного банківського нагляду пов'язані насамперед з широким використанням зарубіжних підходів щодо організації банківського нагляду, з обов'язковим врахуванням специфіки діяльності вітчизняної банківської системи, чинного законодавства та наявної економічної ситуації. Сьогодні діюча система банківського нагляду в Україні має істотні відмінності порівняно з системами нагляду та контролю за кордоном через відсутність форвардних ринків і відповідно ризиків щодо деривативів, яким на сьогодні органи банківського нагляду розвинутих країн приділяють значну увагу та наявність у вітчизняних банках значної долі активів в іноземній валюті, що є непритаманним для країн зі стабільною валютою, і спричиняє в діяльності банківських установ зростання валютного та ринкового ризиків.

Перш за все важливо визначити оптимальну за сучасних умов організаційну структуру банківського регулювання і нагляду в Україні. Серед науковців немає одностайності стосовно питання зміни організаційної структури банківського регулювання і нагляду. Основою дискусій є теза про доцільність виведення нагляду безпосередньо з компетенції НБУ і організаційної побудови органу нагляду як окремої структури, підпорядкованої Кабінету Міністрів.

Міжнародний досвід регулювання банківського сектора вказує на доцільність виведення функції банківського нагляду з безпосередньої компетенції НБУ, адже у більшості країн Європи практика суміщення центральним банком функцій реалізації грошово-кредитної політики, валютного регулювання і нагляду за діяльністю банків була відмінена ще 20-30 років тому. Крім того, процеси фінансової глобалізації, розвиток фінансових систем країн світу потребують взаємоузгоджених систем регулювання і нормативно-правового забезпечення не лише банківського сектора, а й фінансової системи країни у цілому.

Відповідно зростає потреба в координації зусиль органів нагляду за окремими сферами банківської і кредитної системи країни, створення інституту мегарегулятора фінансового ринку, який би об'єднав наглядово-контрольні функції Національного банку, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг і Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку.

Європейський досвід переконує у доцільності ґрунтовного вивчення можливостей створення єдиного органу нагляду, до компетенції якого входив би нагляд за діяльністю фінансових установ різних секторів фінансової системи - банків, кредитних спілок, страхових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних компаній тощо.

Актуальність цієї проблеми в Україні особливо загострилася в період розгортання кризових явищ в економіці країни, оскільки на протязі останніх років можна було спостерігати не лише негаразди у діяльності багатьох банків, а й суттєві проблеми у діяльності парабанківських інститутів, зокрема кредитних спілок, страхових компаній. У державі на сьогоднішній день не розроблено надійного механізму захисту вкладників зазначених установ, не контролюється ретельно їх діяльність. На жаль, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, до компетенції якої входить нагляд за діяльність зазначених фінансових інститутів, не змогла ефективно налагодити нагляд за діяльністю небанківських фінансових установ, зокрема не організовано їх звітності на щомісячній основі, багато прогалин є законодавчо-нормативного характеру, що призводить до неплатоспроможності багатьох інститутів парабанківської системи.

Щодо банківського нагляду, то є певна практика взаємовідносин між банківським сектором і регулятором - НБУ, створено належну матеріально-технічну базу, є необхідний штат професійних працівників у системі НБУ. Тобто існують всі передумови і можливості для здійснення ефективного нагляду за банківським сектором.

Безперечно, питання вдосконалення системи регулювання і нагляду в напрямку створення макропруденційної системи регулювання і нагляду за діяльністю фінансових посередників є актуальним, проте різкі зміни системи організації банківського нагляду в період виходу з кризи можуть призвести до негативних наслідків. Враховуючи досвід регулювання і нагляду за діяльністю інститутів кредитної системи в Україні, доцільним є розробка і поетапна реалізація заходів щодо створення єдиного органу регулювання і нагляду на базі діючої системи регулювання та нагляду Національного банку України.

Без достатньо гнучкої законодавчої системи банківський нагляд також не зможе динамічно реагувати на всі зміни на ринку, виявляти готовність періодично переглядати політику та практику нагляду з урахуванням нових змін та тенденцій на ринку. Законодавчі зміни є підгрунтям будь-яких реформ, тому й в Україні для вдосконалення системи банківського регулювання необхідно створити повноцінне банківське законодавство.

Як відомо, сучасний нормативний вакуум у сфері банківської діяльності зумовлений зміною соціально-політичного устрою і напрямів економічного розвитку країни. Деякі нормативні акти не завжди узгоджуються між собою, інколи навіть суперечать один одному, що потребує поліпшення правового регулювання банківських відносин і побудови кредитної системи в Україні.

Серйозною перешкодою для регулювання банківських відносин є внесення частих змін до законів невдовзі після їх прийняття, як це мало місце, наприклад, із Законом України “Про банки і банківську діяльність”. Часті зміни і доповнення до законів несприяють стабільності банківського законодавства і негативно впливають на практику його застосування суб'єктами господарювання.

Аналіз чинного банківського законодавства свідчить, що воно знаходиться ще на етапі становлення і неповною мірою відповідає етапу ринкової економіки. Для банківського законодавства характерні такі негативні риси:

· багаторівневий характер правового регулювання банківської діяльності та наявності значної кількості підзаконних нормативних актів. У зв'язку з цим важливого значення набуває питання ієрархії джерел банківського права;

· відсутність єдиного кодифікованого акта з банківської діяльності;

· динамічність норм банківського права і внесення частих змін та доповнень до нормативних актів, що регулюють банківську діяльність;

· суперечливість і складність багатьох нормативних актів, їх неузгодженість з актами, що стосуються різних сфер народного господарства

· недостатня кількість офіційних джерел, де публікуються нормативні акти з банківської діяльності, і труднощі, що виникають з пошуком і користуванням цими актами. Існуюча їх публікація не відповідає формальним вимогам обнародування, а умови їх розповсюдження не забезпечують учасникам загальнодоступності актів.

Велике значення для розвитку банківського законодавства має концепція розвитку банківської системи України, яка повинна, містити основні напрями та шляхи вдосконалення банківського законодавства. Зокрема, актуальним як у теоретичному, так і в практичному аспекті є питання його кодифікації. В розробленому НБУ проекті концепції розвитку банківської системи України передбачається створити на основі всіх чинних законодавчих і нормативних документів систематизований Кодекс нормативних актів щодо банківської діяльності, постійно підтримуючи його в робочому стані та ознайомлюючи з ним усі банки України.

Виняткове значення проблем удосконалення банківського законодавства зумовлює потребу у вирішенні низки питань. У плані законодавчої діяльності Верховної Ради України підготовлено пакет законопроектів з питань банківської справи, які мають бути прийняті найближчим часом. Цей пакетв включає закони “Про комерційні банки”, “Про банківський кредит”, “Про кредитну установу”, “Про Ощадний банк”, “Про валютне регулювання”, “Про банківський нагляд”, “Про іпотечний банк”, “Про страхування обігу цінних паперів”, “Про випуск та використання цінних паперів”, “Про інкасацію”, “Про безготівкові розрахунки”, “Про строкові фінансові інструменти”, “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, тощо.

Також важливим для удосконалення банківського законодавства є вирішення на законодавчому рівні таких важливих питань, як банківська таємниця, страхування депозитів та кредитів, організація та порядок роботи банківської системи в особливий період, система державного банківського аудиту, відповідальність банків за незаконні банківські операції, банкрутство і неспроможність кредитних установ, механізм реорганізації банків, іпотеку захист інтересів вкладників, правове забезпечення електронних платіжних систем тощо. Значну увагу слід приділити діяльності Державної скарбниці України, дочірнім банкам та іншим кредитним установам фінансовим та холдинговим компаніям.

Робота щодо вдосконалення банківського законодавства не обмежується прийняттям лише законів, необхідне і нормативне регулювання окремих сфер банківської діяльності та їх відносин із клієнтами (розрахункових, кредитних, валютних тощо), формування спеціального механізму реалізації тих чи інших положень у банківській сфері. Як, наприклад, формування кредитно-фінансового інституту трастових операцій, порядок виконання заставних зобов'язань у разі неповернення кредитів, про лібералізацію валютних операцій перерахування іноземної валюти за кордон або залучення іноземних інвестицій, упорядкування засад вексельного обігу, врегулювання інституту арешту коштів банків тощо.

Поряд із безпосередньо вдосконаленням банківського законодавства складовою частиною цього процесу є здійснення інших заходів. Насамперед необхідно:

· узгоджувати норми банківського законодавства з нормами інших галузей національного законодавства, тобто враховувати норми актів суміжного законодавства як основу концептуального характеру;

· відображати в чинному законодавстві міжнародні норми і звичаї, що застосовуються в банківській практиці;

· чіткіше розмежовувати повноваження законодавчих та виконавчих органів у банківській сфері;

· обмежити до мінімуму втручання держави в банківську сферу і намагатись ліквідувати монополізацію НБУ в управлінні кредитно-банківською системою;

· систематично розробляти й видавати центральним банком методичні вказівки та роз'яснення щодо деталізації застосування банківського законодавства чи регулятивних правил;

· створити централізований банк даних, де б накопичувалась інформація про фінансовий стан позичальників, попередню діяльність суб'єктів господарювання, про міжнародних партнерів, що дало б змогу зменшити кредитний ризик комерційних банків;

· здійснювати реформування бухгалтерського обліку в поєднанні з удосконаленням аудиторських стандартів та аудиторської практики (зокрема, розробити нормативні документи щодо реорганізації банківського обліку та звітності в банківській системі);

· законодавче врегулювати порядок організації та функціонування електронних платіжних систем, створити Єдину платіжну систему під захистом Національного банку України;

· створити спеціальне агентство з питань реструктуризації банківських активів, яке б організувало оперативну роботу з реструктуризації системи управління банками та їх активами.

Важливу роль у розвитку національного банківського законодавства також повинен відіграти процес міжнародного співробітництва в сфері правового регулювання банківської діяльності, адаптації його до відповідного законодавства Європейського Союзу, поступового приведення нормативних актів України до європейських стандартів.

Отже, чинне національне банківське законодавство загалом має прогресивний напрям і підпорядковується меті регулювання ринкової системи економіки. Однак найважливішою його проблемою залишається завдання розширення та якісного розвитку правового фундаменту управління банківською системою і банківською діяльністю і відповідності сучасного національного банківського законодавства міжнародним банківським стандартам.

Удосконалення банківського законодавства сприятиме функціонуванню ринкової економіки, прискоренню формування ефективної банківської системи України.

В процесі вдосконалення регулювання банківської діяльності в Україні неможливо залишити поза увагою й питання вдосконалення механізмів регулювання банківського інвестування, адже ефективна політика держави регулювання банківського інвестування є обов'язковою умовою створення передумов для економічного зростання й стабільного економічного розвитку нашої країни. На жаль, здійснюваний останніми роками комплекс реформ в цьому напрямку був розбалансованим та непослідовним, комплексна стратегія та єдина концепція залучення резервів банківської системи до підвищення ефективності функціонування інвестиційного сектора вітчизняної економіки відсутні, дії держави в цій сфері зводяться до політики короткострокового тактичного керування.

З метою підвищення ефективності банківського інвестування в Україні державою (в особі НБУ) має бути реалізований ряд заходів заохочувально-мотиваційного впливу.

Дієвим засобом стимулювання інвестиційної діяльності банків може стати ведення механізму обліку НБУ цінних паперів банків, емітованих ними в рахунок сек'юритизації банківських активів, вкладених в інвестиційні проекти, що реалізуються в рамках пріоритетних напрямків соціально-економічного розвитку країни, з дисконтною ставкою, нижчою від офіційно оголошеною НБУ.

Великий потенціал також може мати надання державної підтримки впровадженню спеціалізованих банківських послуг - пакетів для інвестиційного бізнесу, які передбачають можливість доступу до дешевих кредитних ліній, субсидій, грантів та дотацій, наданих урядом чи місцевими органами влади суб'єктам підприємницької діяльності, спеціальних схем оцінки інвестиційних проектів, кредитних гарантій, доступу до експертиз тощо.

Окремо слід зазначити необхідність здійснення комплексу заходів щодо регулювання діяльності спеціалізованих інвестиційних баків всіх рівнів. Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», в нашій країні продекларовано функціонування інвестиційних банків, до яких відносяться банки, більш 50% активів яких є активами одного виду, у даному випадку інвестиційними кредитами та цінними паперами, але з огляду на структуру активів банківських установ, можна стверджувати, що в Україні цим вимогам не відповідає жоден з банків, хоч кілька банків й позиціонують себе в якості спеціалізованих інвестиційних банків.

Загальна проблема низької капіталізації вітчизняної банківської системи, а також структура пасивів більшості банків, в яких переважають короткострокові ресурси, не дозволяють повноцінно забезпечувати потреби реального сектора економіки в значних інвестиційних ресурсах. Але навіть при наявності достатнього капіталу один банк не зміг би проінвестувати великомасштабний та довгостроковий інвестиційний проект через внутрішні обмеження та регламентуючі нормативів Національного банку. Вирішення цієї проблеми може полягати у об'єднанні банків між собою в синдикати для надання кредитів великим позичальникам, злиття банків, об'єднання банків з іншими суб'єктами підприємництва в холдингові структури. Особливої актуальності в цьому напрямку набуває законодавче розширення повноважень банків в рамках інтеграційних об'єднань всіх типів.

Окрім того, ефективним інструментом державної підтримки банківського інвестування може стати державне гарантування інвестиційних кредитів, яке може здійснюватися за двома схемами: надання гарантій за кредитами, які надаються всіма без виключення банками, як це поширено в Великобританії й Німеччині, або тільки спеціалізованими інвестиційними банками, за прикладом Франції. Крім того, слід передбачити залежність терміну надання державної гарантії та суми наданого кредиту, яка підлягає гарантуванню з боку держави, від строковості інвестиційного кредиту, кількості фінансових установ, що приймають участь у фінансуванні, обсягу власних ресурсів, що витратив банк на інвестування в попередні періоди тощо.

Окремо слід зазначити необхідність реформування системи обов'язкового резервування банків. Норми резервних вимог, застосовувані без диференціації по конкретних категоріях банків та типах кредитів, зумовлюють зміни в депонуванні частини зобов'язань банків, що відображається на їх фінансових результатах, і як результат - на виконуваних ними інвестиційних функціях в економіці. Для порівняння варто зауважити, що норми обов'язкового резервування в більшості країн диференційовані в залежності від типу банківського рахунку.

Підвищити ефективність банківського інвестування може здійснення наступних заходів:

· прийняття за основу розрахунку відрахувань до фонду обов'язкових резервів не тільки терміновості залучення коштів, але й термінової структури їхнього розміщення;

· виключення із суми зобов'язань, що підлягають резервуванню, тих коштів, що інвестуються банком у довгострокові інвестиційні проекти, реалізовані в визначених державою пріоритетних сферах господарювання;

· використання механізмів формування обов'язкових резервів шляхом придбання державних цінних паперів;

· зменшення коштів, що підлягають перерахуванню в резерв, на певний відсоток від суми виданого банком інвестиційного кредиту на строк більше одного року за умови, якщо його ціна не перевищує дисконтної ставки НБУ;

· перегляд методики розрахунку обов'язкових резервів у напрямку диференціації норм резервування залежно від спеціалізації банку, суми внеску, типів активних операцій, пов'язаних із кредитуванням перспективних інвестиційних проектів;

· дозвіл банкам включати суми, що спрямовуються на формування резервів для відшкодування можливих втрат виключно за спеціалізованими інвестиційними кредитами, до складу валових витрат у податковому обліку банку.

Удосконалення інформаційно-аналітичної бази банківського нагляду та регулювання діяльності банків відповідно до потреб забезпечення його ефективності передбачає здійснення таких заходів, як:

· оптимізація змісту та обсягів звітності банків з метою отримання якісної і достовірної інформації;

· удосконалення методів оцінки фінансового стану банків;

· запровадження публічного підтвердження звітності банківських установ за результатами інспекційних перевірок

· співпраця з суб'єктами зовнішнього аудиту, насамперед зарубіжними компаніями

· удосконалення системи раннього реагування на проблемні ситуації в банку.

· удосконалення процедур реорганізації і ліквідації банків

· співробітництво з міжнародними організаціями та центральними банками інших держав у сфері банківського нагляду;

· розвиток співробітництва у сфері банківського нагляду із міжнародними фінансовими організаціями, з Базельським комітетом з питань банківського нагляду, з Групою банківського нагляду країн Центральної та Східної Європи;

· взаємодія з банківськими об'єднаннями, державними наглядовими органами

· удосконалення програм навчання і підвищення кваліфікації працівників банківського нагляду із залученням висококваліфікованих вітчизняних і зарубіжних викладачів та спеціалістів - практиків.

Окрім цього, важливими складовими реформування банківського нагляду в України, повинні бути розширення практики використання міжнародних стандартів та вимог щодо організації та прозорості банківського нагляду; поліпшення умов роботи, забезпечення правового захисту працівників банківського нагляду, зокрема підвищення рівня оплати праці з метою запобігання їх переходу до банківських установ, де вимагається подібна кваліфікація; надання функції банківського нагляду громадським організаціям, асоціаціям, зокрема Асоціації українських банків; підвищення державного фінансування органів банківського нагляду та впровадження часткового їх фінансування за рахунок банківських установ; поліпшення технічної інфраструктури наявних служб банківського нагляду, фінансування програмного забезпечення їх діяльності.

Вітчизняна система банківського регулювання та нагляду далека від ідеалу та потребує вдосконалення. В той же час наявність зарубіжного досвіду розвитку і реформування банківської діяльності спрощує проведення необхідних реформ та вказує їх напрям. Розглянуті банківські системи розвинених країн з ринковою економікою засвідчують, що розвиток банківської сфери, а також будь-які зрушення у фінансових відносинах були зумовлені законодавчо-інституційними перетвореннями в банківській діяльності, які формувалися у процесі історичного розвитку. Тому кожна з цих країн має свій особливий досвід здійснення інституційних реформ, який міг би стати корисним для удосконалення вітчизняної банківської системи.

Реформа сисетми банківського регулювання та нагляду - тривалий, скланий та комплексний процес, що передбачає зміни як на законодавчому, так і на інституційному рівні. Вдосконалення потребує і організаційна структура, і законодавче підгрунтя, і інформаційно-правова база сисетми банківського регулювання та нагляду. Необхідно також звернути особливу увагу на міжнародні стандарти банківського регулювання та нагляду, оскільки невідповідність положенням Базеля-ІІ чи в майбутньому Базеля-ІІІ може створити значні перешкоди інтеграції України в міжнародний фінансовий простір.