Регулювання банківської діяльності в Україні

Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).

Норматив миттєвої ліквідності визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками.

На кінець звітного періоду значення цього нормативу в банку склало 48,22%, при встановленому Національним банком України нормативному значенні миттєвої ліквідності не менше 20%.

Норматив поточної ліквідності (Н5), встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку, що розраховується як відношення ліквідних активів до зобов'язань зі строком погашення, який не перевищує 30 календарних днів. Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов'язання банку з кінцевим строком погашення до 30 днів (включно). Станом на 31 грудня 2013 року цей норматив складав 77,19%, при встановленому Національним банком України нормативному значенні поточної ліквідності не менше 40%.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів. Розраховується як відношення ліквідних активів до короткострокових зобов'язань, і станом на 31 грудня 2013-го року цей норматив складав 77,17%, при встановленому Національним банком України нормативному значенні короткострокової ліквідності не менше 20%. Динаміка значень нормативів ліквідності за останні три звітні періоди наведена в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 Динаміка значень нормативів ліквідності ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"

Нормативи кредитного ризику

Крім ризику незбалансованої ліквідності, діяльності будь-якої банківської установи притаманний кредитний ризик. Банк є найбільш уразливим до ризиків несплати чи несвоєчасної або неповної сплати позичальником основного боргу та процентів за ним. Підвищений рівень ризиковості кредитних операцій може бути причиною не тільки погіршення ліквідності банку і зменшення прибутковості, а й невиконання своїх зобов'язань перед клієнтами, наслідком чого буде банкрутство, втрата коштів вкладників, порушення системи організації безготівкових розрахунків в народному господарстві. Тому Національний Банк України регулює рівень допустимого кредитного ризику шляхом установлення граничних значень ряду нормативів кредитного ризику.

Нормативи кредитного ризику як елемент економічних нормативів діяльності банків мають на меті не допустити надмірну концентрацію кредитного ризику в банку, оскільки неплатоспроможність одного або кількох контрагентів може суттєво дестабілізувати банк та навіть призвести до його банкрутства. Зокрема потрібно обмежити кредитні та інші операції з інсайдерами банку, оскільки ці операції можуть здійснюватися на пільгових для інсайдерів умовах.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань. Значення даного показника визначається як співвідношення суми всіх вимог та позабалансових зобов'язань щодо цього контрагента до регулятивного капіталу банку, яке не повинно перевищувати 25 %. Банк дотримується нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента зі значенням 12,09%.

Норматив великих кредитних ризиків (Н8) установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов'язаних контрагентів.

Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов'язаних контрагентів, уважається великим, якщо суми всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов'язань, наданих банком що до цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, становить 10 % і більше відсотків регулятивного капіталу банку.

Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань одного контрагента або групи пов'язаних контрагентів перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку.

Рішення про надання великого кредиту приймається згідно з відповідним висновком кредитного комітету (комісії) банку, затвердженим його правлінням (радою). Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку. Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує цей рівень, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) автоматично підвищуються:

* якщо перевищення становить не більше ніж 50%, вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) подвоюються.

* якщо перевищення перевищує 50%, вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) потроюються.

Банк відповідає вимогам нормативу Н8 зі значенням 23,04%, при максимальному значення нормативу великих кредитних ризиків не більшим за 8-кратний розмір регулятивного капіталу.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій і поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та опосередкованого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об'єктивно.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій і поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань цього інсайдера перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку. Значення даного нормативу банку "Райффайзен Банк Аваль" становить 0,16% та є значно нижчим за встановлений НБУ максимум значення даного показника в 5%.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10) установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку. Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гаранти і поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх інсайдерів перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і 100 % суми позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку. Значення нормативу Н10 банку становить 2,93% та також є приблизно вдесятеро нижчим за встановлене Нацбанком нормативне значення у розмірі 30%.

Динаміка значень нормативів кредитного ризику за останні три звітні періоди наведена в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 Динаміка значень нормативів кредитного ризику ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"

Нормативи інвестування

Специфікою інвестиційної діяльності будь-якої фізичної чи юридичної особи полягає у тому, що теперішні вкладання коштів здійснюються в майбутнє, тому при інвестуванні завжди існує доля інвестиційного ризику через невизначеність самого майбутнього та, як наслідок, високий рівень ймовірності невиконання інвестиційних планів. Інвестиційний ризик власне банку - це ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, можуть мати негативний вплив на капітал або надходження банку. Банки, які є активними інвесторами, стають уразливими щодо інвестиційного ризику -- ризику несплати або несвоєчасної чи неповної сплати емітентом цінних паперів доходу та основного боргу за розміщеними цінними паперами власної емісії, які належать інвесторові. Слід враховувати також той факт, що сучасні банківські установи у процесі своєї діяльності стикаються з багатьма видами ризиків, деякі з них можуть навіть не піддаватися внутрішньому контролю. Адже на стійкість банків впливає чимало зовнішніх чинників, які не перебувають у сфері безпосереднього або опосередкованого їх впливу. Однією з принципових особливостей банківського інвестування є ймовірний характер багатьох ризиків, які до того ж потребують попередньої структуризації, однак відсутність кількісних показників значно ускладнює їх емпіричний аналіз. Тому однією з важливих проблем управління банківськими інвестиційними ризиками є розподіл відповідальності за контролем над ними, їх ранжування і визначення пріоритетності ухвалення рішень щодо управління цими ризиками. Проте банки часто можуть не збалансовувати ризик та дохідність, наражаючи на збитки акціонерів та інших інсайдерів, клієнтів та контрагентів, тому з метою забезпечення контролю за інвестиційною діяльністю банків, а саме -- за прямими інвестиціями, Національний банк України встановлює нормативи інвестування. Банки мають право здійснювати прямі інвестиції (за рахунок власних коштів і від власного імені) лише на підставі письмового дозволу Національного банку, що надається згідно з правилами, установленими відповідними нормативно-правовими актами Національного банку. Банки мають право здійснити інвестицію без письмового дозволу Національного банку, якщо:

· інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше ніж 5 відсотків регулятивного капіталу банку;

· юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключно діяльність з надання фінансових послуг;

· регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам, установленим цією Інструкцією, та вимогам для інвестицій, установленим нормативно-правовими актами Національного банку.

Банку також забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачено повну відповідальність його власників.

З метою обмеження інвестиційного ризику, пов'язаного із здійсненням інвестиційної діяльності та можливою втратою капіталу інвестора, Національний банк установив такі нормативи інвестування: норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), норматив загальної суми інвестування (Н12).

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11) встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладення коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку. Цей показник визначається як співвідношення розміру коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку. До коштів, що інвестуються, включаються акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж, що випущені установою та вкладення в асоційовані та дочірні установи. Значення даного норматива в банку "Райффайзен банк Аваль" становить 0,43% при вдесятеро більшому максимальному можливому значенні, встановленому Нацбанком на рівні 5 %, що свідчить скоріше про низьку інвестиційну активність банку, ніж про високий рівень диверсифікації інвестиційного портфелю.

Норматив загальної суми інвестування (Н12) встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних капіталів будь-яких юридичних осіб, що може призвести до втрати капіталу банку.

Цей норматив характеризує використання капіталу банку для придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи. Він визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи, до регулятивного капіталу банку і складає за звітний період 0,75%. Нормативне значення є значно вищим складає 60%, що свідчить про невисоку інвестиційну активність банку та, як наслідок низький інвестиційний ризик. Хоча це є в принципі характерним для українських банків, що не є активними учасниками інвестиційних процесів і прибуток якох практично повністю формується за рахунок операційної маржі, і меншою мірою за рахунок комісійних доходів.

Динаміка значень нормативів інвестування за останні три звітні періоди наведена в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5 Динаміка значень нормативів інвестування ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"

Нормативи валютної позиції

Неадекватний фінансовий менеджмент ризиків банку, в тому числі валютних підвищує ймовірність збитків та втрату вкладених ресурсів. Банківські валютні операції пов'язані з валютним ризиком. Валютний ризик -- це небезпека валютних втрат внаслідок зміни курсу іноземних валют по відношенню до національної. Існування валютного ризику пов'язано із діяльністю банків на валютних ринках, яка полягає в управлінні активами та пасивами в іноземній валюті та в банківських металах. Результат діяльності банку на валютних ринках (прибуток або збитки) залежить не лише від зміни валютного курсу, але й від валютної позиції. Здійснення банком валютних операцій супроводжується зміною співвідношення його вимог і зобов'язань в іноземній валюті, тобто зміною валютної позиції. Норматив загальної відкритої (довгої / короткої) валютної позиції банку (Н13) як елемент економічних нормативів діяльності банків обмежує валютний ризик банку. Н13 охоплює нормативи загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13-1) та загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13-2). Валютна позиція банку визначається як співвідношення балансових та позабалансових вимог і зобов'язань банку в кожній іноземній валюті та в кожному банківському металі. При їх рівності позиція вважається закритою, при нерівності -- відкритою. Остання пов'язана з ризиком втрат банку, якщо до моменту купівлі раніше проданої валюти або продажу раніше купленої, курс валюти зміниться у несприятливому для нього напрямі. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов'язань за проданою валютою та банківськими металами перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою та банківськими металами перевищує обсяг зобов'язань. Довга валютна позиція дає прибутки при підвищенні курсу іноземної валюти і завдає збитків -- при зниженні її курсу. Коротка позиція -- навпаки, дає прибутки при зниженні курсу іноземної валюти, але завдає збитків при підвищенні курсу. Залишаючи валютну позицію відкритою, учасники валютного ринку грають на валютних курсах з метою отримання прибутків спекулятивного характеру, наражаючись свідомо на підвищений ризик. Проте для таких учасників валютного ринку, як банки рівень валютної позиції регулюється офіційно, оскільки їх фінансовий стан зачіпає інтереси багатьох інших суб'єктів економічних відносин. Валютна позиція банку визначається щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти та кожного банківського металу. Значення загальної відкритої валютної позиції банку (Н13) становить 44%, що майже в півтора рази перевищує максимальне нормативне значення, встановлене НБУ - 30%. Це спричинено перевищенням значення довгої відкритої валютної позиції банку(Н13-1), що становить 44% при нормативному значенні 20%.

Норматив же загальної короткої відкритої валютної позиції (Н13-2) становить 0,036% і відповідає встановленим нормативами Нацбанку вимогам(10%).

Динаміка значень нормативів валютної позиції за останні три звітні періоди наведена в таблиці 2.6.

Таблиця 2.6 Динаміка значень нормативів валютної позиції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"

На основі проведеного аналізу ймовірної зміни фінансового результату та власного капіталу при обмінного курсу основних іноземних валют встановлено, що станом на 31.12.2013 р. зміцнення курсу долара США на 4,43% зменшить прибуток внаслідок переоцінки валютної позиції на 157 164 тис. грн., натомість послаблення курсу долара США на 4,36% несе за собою покращення фінансового результату на 154 638 тис. грн. При зміцненні курсу Євро на 5,08% вплив на збиток складе 5 847 тис.грн., а при послабленні на 4,98% - принесе 5 735 тис. грн. прибутку.

Як бачимо, валютні позиції стосовно долара США та Євро були короткими, що призвело до перевищення значення показника Н13 над нормативним та виникнення зобов'язань у розмірі 3 551814 тис. грн. за доларом та 113 139 тис. грн. за євро.

Загалом, окрім ліміту довгої відкритої валютної позиції, розраховані значення економічних показників відповідають нормативам, встановленим Національним Банком України.

Варто також зазначити, що загалом по другому рівню банківської системи України у 2013 році норматив мінімального розміру регулятивного капіталу банків на 1 січня виріс до 160 896 945 тис. грн. в порівнянні з 156 083 888 тис. грн. на 1 грудня 2012 р. Норматив адекватності регулятивного на 1 січня 2013 р. збільшився до 20,83% в порівнянні з 20,34% на 1 грудня 2012 р. Норматив миттєвої ліквідності склав 58,80%, норматив поточної ліквідності - 77,33% і норматив короткострокової ліквідності - 91,19%.

Таблиця 2.7 Зведена таблиця виконання нормативів ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"

2.3 Банківський аудит в регулюванні діяльності банку

Одним з засобів державного регулювання банківської діяльності є аудит. Аудит банківської діяльності підрозділяється на зовнішній та внутрішній. Зовнішній аудит здійснюється незалежними аудиторськими фірмами з метою підтвердження фінансового становища банку. Обов'язковість зовнішнього аудиту діяльності банку покликана бути запорукою правильності складання, відповідності чинному законодавству та достовірності банківської звітності. Внутрішній же аудит можна розглядати як незалежну експертну діяльність аудиторської служби банку з метою забезпечення захисту інтересів вкладників чи конкретних результатів діяльності, контролю за функціонуванням та організацією систем бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю та якості виконання посадових обов'язків співробітниками банку. Тобто в розрізі регулювання банківської діяльності доцільно детальніше зупинитись на процедурах зовнішнього аудиту, а не внутрішнього, що слугує задоволенню потреб власників та менеджерів.

Для проведення зовнішнього аудиту з аудиторськими компаніями укладені договори на проведення аудиту фінансової звітності з ТОВ «Ернст енд Янг» та Аудиторською фірмою «РСМ АПІК». Аудиторська перевірка фінансових звітів банку здійснювалась Аудиторською фірмою "РСМ АПІК", що є членом всесвітньої мережі незалежних професійних бухгалтерських та консалтингових фірм RSM International.

Дані, що перевірялись, включали загальну інформацію про діяльність Банку, баланс станом на 31 грудня 2013 року, звіт про фінансові результати, звіт про сукупні прибутки та збитки, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал за рік, що минув на зазначену дату, та примітки до звітності. За підготовку та достовірне представлення цих фінансових звітів відповідно до Національних стандартів бухгалтерського обліку несе відповідальність управлінський персонал. Відповідальність управлінського персоналу охоплює розробку, впровадження та використання внутрішнього контролю стосовно підготовки та достовірного представлення фінансових звітів, які не містять суттєвих викривлень внаслідок шахрайства або помилки, вибір та застосування відповідної облікової політики, а також облікових оцінок, які відповідають обставинам.

Відповідальністю аудитора є надання висновку щодо фінансових звітів на основі результатів аудиторської перевірки. Міжнародні стандарти аудиту, відповідно до яких проводилась перевірка, вимагають від аудитора дотримання етичних вимог, а також планування й виконання аудиторської перевірки для отримання достатньої впевненості, що фінансові звіти не містять суттєвих викривлень. Це передбачає виконання аудиторських процедур задля отримання доказів стосовно правильності сум фінансової звітності. Вибір процедур залежить від судження аудитора. До таких процедур входить і оцінка ризиків суттєвих викривлень фінансових звітів внаслідок шахрайства або помилок. Виконуючи оцінку цих ризиків, аудитор розглядає заходи внутрішнього контролю, що стосуються підготовки та достовірності представлення фінансових звітів, з метою розробки аудиторських процедур, які відповідають обставинам, а не з метою висловлення думки щодо ефективності внутрішнього контролю суб'єкта господарювання. Аудит включає також оцінку відповідності використаної облікової політики, прийнятність облікових оцінок, зроблених управлінським персоналом, та загального представлення фінансових звітів.

По результатах аудиторської перевірки були зроблені зауваження стосовно суми резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями Банку, що створюються згідно з вимогами постанови Правління Національного банку України №279 від 06.07.2000 "Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" (надалі - Постанова № 279), інформація щодо якої розкрита в Примітці 8 до фінансових звітів.

Згідно п.7.2. Постанови №279 вартість предмета застави визначається банками за ринковою вартістю. В зв'язку з тим, що станом на 31.12.2013 активний ринок нерухомості був відсутній, а існуючі стандарти та правила оцінки майна не містять алгоритму визначення ринкової вартості в умовах кризових явищ, фактично, при визначенні вартості заставного майна застосовується оціночна вартість, яка в більшій мірі спирається на професійну думку фахівців з оцінки, ніж на ринкові фактори. Розмір сформованих резервів під кредитні ризики може зазнати впливу від застосування оцінкової вартості заставного майна в умовах існування кризових явищ.

На думку аудиторів, за винятком впливу на фінансові звіти питань, про які йдеться вище, фінансові звіти справедливо та достовірно відображають фінансовий стан Банку станом на 31 грудня 2013-го року, його фінансові результати та рух грошових коштів за рік, що минув на зазначену дату, у відповідності до вимог Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та законів України.

У пояснювальному параграфі аудитор звертає увагу на наявність значної невизначеності, результат якої залежить від майбутніх подій, що не є під безпосереднім контролем Банку, але які можуть впливати на його фінансові звіти. Зазначена невизначеність - це проблема, зумовлена тим, що банківська система України знаходиться під негативним впливом фінансово-економічної кризи, що значною мірою пов'язано з погіршенням фінансового стану позичальників та емітентів цінних паперів, обмеженням обсягів банківських операцій та іншими об'єктивними причинами.

Відповідність обсягу активів та зобов'язань Банку за строками погашення встановлювалась на підставі аналізу статистичної форми № 631 "Звіт про структуру активів та пасивів за строками", затвердженої постановою Правління Національного банку України від 19.03.2003 № 124 (із змінами), з урахуванням коригуючих проводок за 2013 рік. В частині фінансових активів, врахованих з простроченою заборгованістю та зменшених на відповідну суму резервів, і фінансових зобов'язань вона достовірно відображена Банком у примітці 37 "Управління фінансовими ризиками". Сукупний розрив ліквідності на кінець дня 31 грудня 2013 року є позитивним в розмірі 5.2% фінансових активів Банку, або 87.4% фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу. З огляду на вищенаведене, Банк потребує диверсифікації джерел фінансування та збільшення питомої ваги довгострокових ресурсів в загальних обсягах залучених коштів.

Якість управління активами та пасивами протягом звітного року, в цілому, дозволяла забезпечувати Банку необхідний рівень ліквідності та платоспроможності. Протягом 2013-ого року у зв'язку з негативним впливом наслідків фінансово-економічної кризи на банківську систему України, "Райффайзен Банк Аваль" з метою зменшення цього впливу при управлінні активами та пасивами керувався обмеженнями та запроваджував додаткові заходи для забезпечення стабільності роботи Банку та захисту інтересів вкладників та інших кредиторів згідно вимог постанов Правління Національного банку України, зокрема: № 328 від 03.06.2009 "Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів", №650 від 03.11.2009 "Про стимулювання кредитування економіки України", №514 від 26.11.2010 "Про окремі питання діяльності банків". Достатність резервів та капіталу Банку зумовлена якістю активів Банку.

Інформація щодо якості кредитного портфеля Банку станом на 31 грудня 2013-го року наведена в примітці 7 «Кошти в інших банках», примітці 8 «Кредити та заборгованість клієнтів» та примітці 22 «Резерви за зобов'язаннями». Інформація стосовно класифікації кредитних операцій та рівня формування резервів відображає оцінку якості кредитного портфеля управлінським персоналом Банку, яка здійснена на підставі внутрішніх положень Банку. На думку аудиторської фірми, в економічних умовах, що склалися, достатність сформованих резервів за кредитними операціями фізичних та юридичних осіб зумовлюється в першу чергу станом обслуговування кредитних операцій, а також перспективами погашення боргу, в тому числі за рахунок реалізації заставного майна. З урахуванням вищенаведеного, на думку аудиторської фірми, банк потребує збільшення сформованих резервів як станом на звітну дату, так і на найближчу перспективою, з метою зменшення кредитного ризику. Слід зазначити, що у зв'язку з урахуванням наявної невизначеності щодо можливої вартості реалізації заставного нерухомого майна, кількісна оцінка необхідної суми доформування резерву під кредитні ризики на звітну дату залежатиме від застосованих припущень щодо поведінки ринкових цін на нерухомість.

Інформація щодо якості портфеля цінних паперів розкрита в примітці 5 «Торгові цінні папери», примітці 9 «Цінні папери у портфелі банку на продаж», примітці 10 «Цінні папери у портфелі банку до погашення» та примітці 11 «Інвестиції в асоційовані та дочірні компанії». За цінними паперами у портфелях Банку на продаж та до погашення сформована відповідна сума резерву. Вкладення в облігації внутрішньої державної позики в торговому портфелі складають 99.0% його обсягу, в портфелі на продаж - 92.1%. Депозитні сертифікати Національного банку України в портфелі на продаж складають 7.6%. Інвестиції Банку в дочірні компанії у цих фінансових звітах відображені за собівартістю згідно з Обліковою політикою Банку та вимогами постанови Правління Національного банку України № 358 від 03.10.2005 «Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку цінних паперів в банках України», оскільки Банком складається консолідована фінансова звітність.

Стан дебіторської заборгованості визначений Банком згідно нормативних вимог Національного банку України та внутрішніх положень Банку, відповідно до яких сформована відповідна сума резерву. Інформація щодо стану дебіторської заборгованості розкрита у примітці 15 «Інші фінансові активи» та примітці 16 «Інші активи».

Формування капіталу Банку, фондів та резервів відбувається, в цілому у відповідності з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України, за винятком обмеження щодо суми формування резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями з позичальниками - юридичними та фізичними особами. Як уже було зазначено в попередньому розділі, Банк дотримується нормативів капіталу. Нормативні вимоги щодо організації бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України та вимоги Національного банку України щодо порядку формування регулятивного капіталу обумовили значні розходження між розміром капіталу, зазначеного в балансі Банку та у Примітці 38 «Управління капіталом». Ці розходження виникли внаслідок того, що сплачені, але незареєстровані внески до статутного капіталу Банку згідно правил бухгалтерського обліку відображаються в складі зобов'язань, а згідно порядку формування регулятивного капіталу - в складі основного капіталу на підставі вимог постанови №49. Додаткові внески до статутного капіталу, інформація про які розкрита в примітці 26 «Статутний капітал», є свідченням підтримки Банку з боку його акціонерів.

Операції з пов'язаними особами розкриті в примітці 42 «Операції з пов'язаними особами». Ці операції здійснювались Банком відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України.

Системи управління ризиками Банку, в цілому, є адекватними, однак потребують врахування зауважень, зазначених у цьому висновку. Інформація щодо оцінки ризику банківських операцій розкрита в загальній інформації про діяльність Банку та в примітці 37 «Управління фінансовими ризиками», а також у примітці 39 «Потенційні зобов'язання банку». Що стосується валютного ризику, то, протягом 2012 року та станом на 31 грудня 2013 року Банк дотримувався умов Угоди №14 від 31.12.2009, укладеної з Національним банком України, щодо зниження валютного ризику та приведення розміру загальної довгої відкритої валютної позиції у відповідність до значень, встановлених постановою Національного банку України №290 від 29.08.2005 "Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку та встановлення лімітів відкритої валютної позиції банків", у строк до 01.01.2013.. Інформація стосовно ризику ліквідності наведена вище.

Бухгалтерський облік Банку, в цілому, адекватний вимогам нормативно-правових актів Національного банку України. На виконання вимог постанов Правління Національного банку України №481 від 27.12.2007 «Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України» та №255 від 1 8.06.2003 «Про затвердження Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України» Банк здійснює роботу із застосування ефективної ставки відсотку для визначення амортизованої собівартості фінансових інструментів, яка потребує подальшого розвитку. Процедури внутрішнього аудиту та заходів контролю Банку, загалом відповідають вимогам нормативно-правових актів Національного банку України та мають бути посилені за напрямками обмежень, зазначених у цьому висновку.

На думку аудиторів, інформація за видами активів, про зобов'язання та про власний капітал розкрита у фінансових звітах Банку відповідно до Національних положень бухгалтерського обліку та чинного законодавства України, за виключенням впливу на них обмеження, про які йдеться далі.

Вартість чистих активів (55101543 тис.грн.) відповідає вимогам законодавства. Статутний капітал Банку сплачений у встановлені законодавством терміни (повністю).

Станом на 31 грудня 2013-го року в обігу перебувають випущені Банком звичайні іменні процентні облігації. Облігації Банку забезпечені всім належним емітенту майном відповідно до чинного законодавства. Додаткового забезпечення облігації не мають. Протягом 2012-го року Банк не здійснював випуску іпотечних облігацій, які повинні мати іпотечне покриття відповідно до Закону України «Про іпотечні облігації».

Станом на 31 грудня 2013-го року Банк має зобов'язання перед власниками емітованих ним іменних процентних облігацій на суму 10 879 тис. грн. Зобов'язання з виплати процентів за вказаними цінними паперами протягом 2013 року виконувались своєчасно та в повному обсязі відповідно до проспектів емісії. Банк не має в управлінні активів недержавних пенсійних фондів.

Суттєвих помилок минулих років не виявлено і, таким чином, пов'язані з ними коригування звітності за 2013 рік не здійснювались. Протягом 2013 року у відповідності до статті 41 Закону про цінні папери та фондовий ринок банком розкривалась особлива інформація про емітента, а саме:

Протягом 2013 року рішень про викуп власних акцій Банком не приймалось та не відбувалось фактів лістингу/делістингу цінних паперів на фондовій біржі, як і змін власників акцій , яким належать 10 і більше відсотків голосуючих акцій. Позик або кредитів на суму, яка перевищує 25% активів емітента банк не отримував.

Як уже було зазначено раніше, Райффайзен Банк Аваль вважається одним із найстабільніших банків України, що підтверджується багатьма рейтингами. Завдяки іноземному капіталу, банку вдалось бути стабільним впродовж усієї кризи, незважаючи на збиток у розмірі 2 млрд.грн. Уже до кіцня 2013 р. банк почав відновлювати свої позиції, залучив кредитів на суму близько 300 млн.грн. та вийти у прибуток у розмірі 745 тис. грн. Агентство Moody's присвоїло банку рейтинг за національною шкалою аа1.ua. Банк дотримується усіх встановлених НБУ економічних нормативів, окрім нормативу довгої відкритої валютної позиції, що перевищує нормативний втричі. На підставі угоди з Нацбанком Банк зобов'язаний усунути це відхилення до 1 січня 2015-ого року. Також варто згадати про необхідність збільшення утворених банком резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями з позичальниками - юридичними та фізичними особами, диверсифікації джерел фінансування та збільшення питомої ваги довгострокових ресурсів в загальних обсягах залучених коштів.

Висновки до розділу 2

Об'єктом дослідження обрано ПАТ Райффайзен Банк Аваль, який пропонує клієнтам широкий спектр банківських послуг, зокрема -- розміщення коштів на поточних і депозитних рахунках, грошові перекази в національній та іноземній валюті з відкриттям і без відкриття рахунку, платіжні картки міжнародних систем MasterCard International і Visa International, споживче кредитування та багато інших. Серед послуг електронними каналами варто виділити систему «Клієнт-Банк», мобільний банкінг, онлайн-виписку по картковому рахунку, блокування/розблокування платіжної картки, виписку по ел. пошті, систему централізованого контролю виконання платежів, інтернет-банкінг, оплату комунальних рахунків через інтернет та платіжний портал.

Відповідно до законів України "Про банки і банківську діяльність" та «Про Національний банк України» з метою захисту інтересів клієнтів і забезпечення фінансової надійності НБУ з метою здійснення регулювання банківської діяльності встановлює для всіх комерційних банків економічні нормативи: нормативи капіталу, нормативи ліквідності, нормативи кредитного ризику, нормативи інвестування, нормативи валютної позиції банку.

Одним з засобів державного регулювання банківської діяльності є аудит: зовнішній та внутрішній. Зовнішній аудит здійснюється незалежними аудиторськими фірмами з метою підтвердження фінансового становища банку. Внутрішній же аудит можна розглядати як незалежну експертну діяльність аудиторської служби банку з метою забезпечення захисту інтересів вкладників чи конкретних результатів діяльності, контролю за функціонуванням та організацією систем бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю та якості виконання посадових обов'язків співробітниками банку. Для проведення зовнішнього аудиту з аудиторськими компаніями укладені договори на проведення аудиту фінансової звітності з ТОВ «Ернст енд Янг» та Аудиторською фірмою «РСМ АПІК». Аудиторська перевірка фінансових звітів банку здійснювалась Аудиторською фірмою "РСМ АПІК", що є членом всесвітньої мережі незалежних професійних бухгалтерських та консалтингових фірм RSM International.

Розділ 3. Вдосконалення та зарубіжний досвід регулювання банківської діяльності

3.1 Міжнародні принципи регулювання банківської діяльності

Розкриття теми вдосконалення регулювання банківської діяльності в розрізі міжнародного досвіду, доцільно розпочати з висвітлення діяльності Базельського комітету з питань банківського нагляду. Протягом останніх десятиріч система банківського нагляду поступово набувала міжнародного характеру, що об'єктивно пов'язано з інтернаціоналізацією банківської справи. Так, після Другої світової війни ряд держав центральної Європи прийняли рішення про необхідність контролю та координації діяльності комерційних банків на загальних принципах. Наприкінці 1974 р. керуючими центральними банками Бельгії, Великобританії, Італії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Німеччини, США, Швейцарії, Швеції, Франції та Японії було створено Комітет із питань банківського нагляду. У комітеті країни представлені центральними банками або іншими органами, які відповідно до національного законодавства несуть офіційну відповідальність за нагляд. Комітет із питань банківського нагляду підзвітний Комітету керуючих центральними банками, який щомісяця проводить засідання у банку міжнародних розрахунків у м. Базелі.

На початку своєї діяльності Комітет концентрував зусилля на розробці методів удосконалення системи "раннього реагування" на проблеми, які виникають у роботі банків. Згодом центр уваги перемістився на міжнародне співробітництво - передусім на усунення недоліків у національних системах нагляду, формування розуміння наглядовими органами в усіх країнах світу важливості банківського нагляду і якості. На сучасному етапі свого розвитку Комітет забезпечує систематичне співробітництво країн світу з питань нагляду і регулювання діяльності банків і розробляє основні принципи банківського нагляду.

У комітеті країни представлені центральними банками або іншими органами, які відповідно до національного законодавства несуть офіційну відповідальність за нагляд. Комітет із питань банківського нагляду підзвітний Комітету керуючих центральними банками, який щомісяця проводить засідання у банку міжнародних розрахунків у м. Базелі.

На початку своєї діяльності Комітет концентрував зусилля на розробці методів удосконалення системи “раннього реагування” на проблеми, які виникають у роботі банків. Згодом центр уваги перемістився на міжнародне співробітництво - передусім на усунення недоліків у національних системах нагляду, формування розуміння наглядовими органами в усіх країнах світу важливості банківського нагляду і якості.

На сьогодні до держав-членів Комітету належать Бельгія, Німеччина, Франція, Італія, Японія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Швеція, Швейцарія, Великобританія, США. Європейська Комісія бере участь в роботі на правах спостерігача. Комітет засідає кожні три місяці. Він забезпечує систематичне співробітництво країн світу з питань нагляду і регулювання діяльності банків і розробляє основні принципи банківського нагляду.

Загалом Базельський комітет розробляє лише загальні підходи і загальні стандарти, не втручаючись у процес гармонізації і взаємного зближення техніки нагляду у різних країнах. Його основне завдання полягає у впровадженні високих та єдиних стандартів в сфері банківського регулювання та нагляду. Випущені комітетом директиви та рекомендації для органів нагляду держав-членів не є обов'язковими для виконання, проте, в більшості випадків знаходять своє відображення в національному законодавстві не лише держав-членів, а й інших держав, оскільки вони опрацьовуються у співробітництві із банками та органами нагляду з усього світу. Так, «Базель І» запроваджено в більше ніж 100 країнах, в тому числі і Україні.

Розроблені принципи ефективного банківського нагляду можна вважати найважливішим результатом роботи Базельського комітету. Досягнення відповідності основним принципам кожною країною буде важливим кроком на шляху поліпшення як національної, так і міжнародної фінансової стабільності. Ефективний банківський нагляд разом з ефективною макроекономічною політикою має стати основним інструментом забезпечення фінансової стабільності в кожній країні.

При відпрацюванні основних принципів ефективного банківського нагляду базовими стали наступні положення:

· основною метою нагляду є зменшення ризику втрат для вкладників та інших кредиторів, а також підтримка довіри до фінансово-банківської системи;

· органам нагляду необхідно сприяти організації ринкової дисципліни за рахунок встановлення ефективного корпоративного керівництва (через створення необхідної структури та переліку обов'язків для правління банку та його керівництва), а також сприяти збільшенню прозорості ринку для полегшення контролю;

· для ефективного виконання своїх обов'язків співробітники наглядових органів повинні мати операційну незалежність, засоби і повноваження для отримання інформації як на місці, так і дистанційно, а також повноваження для застосування прийнятих ними рішень;

· органи нагляду повинні повністю розуміти природу банківських операцій та контролювати, наскільки це можливо, ризики, з якими стикаються банки;

· ефективний банківський нагляд вимагає оцінки рівня ризику окремих банків і, відповідним чином, розподілу ресурсів;

· органи нагляду повинні бути впевнені у тому, що ресурси банків (включаючи статутний капітал, кваліфіковане керівництво, ефективну систему внутрішнього контролю та бухгалтерської звітності) достатні для того, щоб брати на себе той чи інший ризик;

· необхідне тісне співробітництво з органами нагляду інших країн, особливо при здійсненні міжнародних банківських операцій.

З урахуванням викладеного вище Базельський комітет сформулював 25 принципів ефективного нагляду за банківською діяльністю. Ці принципи слід розглядати як мінімальні вимоги, які кожна країна доповнює, виходячи з властивих лише їй умов і можливих ризиків.

Згідно з Базельськими основними принципами, ефективна система банківського нагляду також повинна базуватися на ряді зовнішніх елементів та передумов. Хоча ці передумови у своїй більшості знаходяться за межами прямої юрисдикції органів нагляду, вони безпосередньо впливають на ефективність нагляду на практиці. Там, де існують недоліки, органи нагляду повинні доводити до відома уряду інформацію про ці недоліки, а також про фактичні або потенційні негативні наслідки для цілей, що поставлені перед наглядовими органами.

Наглядові органи мають також вживати заходів, що є частиною їх звичайної діяльності.

Ці зовнішні елементи включають:

· надійні та стабільні макроекономічні принципи;

· добре розвинуту державну інфраструктуру;

· ефективну ринкову дисципліну;

· механізми для забезпечення відповідного рівня системного захисту (або державу систему захисту).

Добре розвинута державна інфраструктура потребує включення таких елементів, які, якщо їх не забезпечити належним чином, можуть сприяти послабленню фінансових систем та ринків або заважати їх подальшому розвитку:

· систему торгового права, включаючи закони про акціонерні товариства, банкрутство, договірні відносини, захист прав споживача та приватну власність, яка послідовно застосовується та забезпечує механізм для справедливого врегулювання спорів;

· всебічні та добре визначені принципи та правила бухгалтерського обліку, які визнаються міжнародною спільнотою;

· систему незалежних аудиторських перевірок для значних за розміром компаній з метою забезпечення можливості для користувачів фінансових звітів, включаючи банки, незалежного підтвердження того, що звіти містять достовірну і точну інформацію про фінансовий стан компанії і підготовлені відповідно до встановлених принципів бухгалтерського обліку аудиторами, які несуть відповідальність за свою роботу;

· ефективну та незалежну судову систему, а також добре відрегульовані облік, аудит та право;

· чітко визначені основні правила та належний нагляд за іншими фінансовими ринками, а також у випадках, коли це потрібно, за їх учасниками;

· та надійну і ефективну платіжну та розрахункову системи для проведення фінансових операцій, якими контролюються ризики контрагента.

Базельський комітет тісно співпрацює з іншими міжнародними організаціями: Міжнародним комітетом стандартів бухгалтерського обліку, Міжнародним комітетом аудиторської практики при Міжнародній федерації бухгалтерів, Міжнародною торгівельною палатою.

3.2 Зарубіжний досвід регулювання банківської діяльності

В усіх країнах з ринковою економікою в тому чи іншому вигляді функціонує система банківського регулювання та нагляду. В деяких з них вона існує уже понад століття, в деяких сформувалась відносно нещодавно. Упродовж останнього десятиліття минулого століття відбулися реформи у банківських системах постсоціалістичних країн, невід'ємним атрибутом яких було становлення системи банківського регулювання. Водночас, істотні зміни у концепції побудови банківської системи відбуваються і в деяких країнах із сталим економічним розвитком.

Розглядаючи особливості організації органів банківського нагляду за кордоном, слід насамперед розрізняти різні структурні форми такого нагляду, виходячи з місця й ролі центрального банку в його діяльності, а саме:

· наглядова діяльність здійснюється безпосередньо центральним банком;

· наглядова діяльність здійснюється центральним банком разом з іншими контролюючими органами;

· наглядова діяльність здійснюється іншими органами (без участі центрального банку).

Як засвідчує світовий досвід, для забезпечення економічного розвиткукраїни, ефективного функціонування банківської системи загалом та діяльності окремих банків велике значення відіграють спеціальні інститути з питань нагляду, контролю та регулювання діяльності банків. Так, у Німеччині та Японії створені наглядові структури під егідою Міністерства фінансів, які тісно співпрацюють з центральним банком, у Франції це структури під егідою Банку Франції і Міністерства фінансів, у США структура банківського нагляду розгалужена (Федеральна резервна система, Служба контролера грошового обігу при Міністерстві фінансів, Федеральна корпорація страхування депозитів і банківські департаменти в урядах штатів) підзвітна Конгресу і незалежна від центрального банку. У Великобританії функції банківського регулювання та нагляду виконує Банк Англії. Крім того, у Великобританії створюється спеціальна організація з повноваженнями здійснювати нагляд за діяльністю всіх посередників фінансового ринку, тобто банків, страхових та інвестиційних компаній. Органи банківського нагляду, контролю і регулювання можуть бути різними за статусом, але майже завжди вони є державними.

Отже у світовій практиці немає єдиного підходу до інституційної побудови системи банківського регулювання. Значною мірою вона визначається особливостями соціально-економічного та історичного розвитку країн, характером і традиціями банківської системи, політико-юридичними чинниками. До таких чинників належать законодавчо-інституційні реформи, які здійснювали з кінця 60-их років минулого століття у більшості країн з високим рівнем розвитку економіки. Метою цих реформ було пом'якшення, а то й відміна деяких заборон і обмежень для суб'єктів грошово-кредитного ринку, зокрема тих, що стосувались відкриття банками нових установ, філій, створення холдингів, регулювання відсоткових ставок і тарифів на банківські послуги. У практику було введено нові фінансові інструменти та нові види банківського обслуговування. Характерною рисою розвитку сучасної системи банківського регулювання у розвинених країнах світу є посилення вимог до банків щодо забезпечення прозорості їхньої діяльності.

На інституційну побудову системи банківського регулювання значний вплив мають особливості історичного та економічного розвитку країни, а також традиції і характер банківської системи. Так протягом досить тривалого часу банківське регулювання та нагляд Великобританії мало досить непрозорий та неформальний характер, оскільки не було окремих законів, які б регламентували діяльність банків та органів контролю. Контроль за діяльністю банків здійснювався за загальним законом про акціонерні компанії від 1948 р. Завдяки відсутності антимонопольного законодавства і суворого контролю за злиттям банків, у цій країні було досягнуто високого рівня концентрації банківського капіталу. Утворилися потужні банківські об'єднання(“Ллойдс”, “Баркліс”, “Нешнл Вестмінстер”, “Мідленд”,) з розвиненою мережею філій не лише у країні, а й за кордоном, які сконцентрували у своїх руках значну частку фінансових ресурсів. Усі повноваження щодо регулювання діяльності банків було покладено на Банк Англії, який часто здійснював банківське регулювання на неформальній основі. Внаслідок фінансової кризи 70-их-80-их років минулого століття ця система зазнала значних труднощів.

Банківська криза 1973-1974 рр. та банкрутство торгового банку "Берінгс" спонукали Уряд Англії до надання функції контролю та нагляду за діяльністю банків центральному банку та офіційного законодавчого оформлення банківського нагляду. Саме з часу вступу в дію першого Банківського закону в 1979 р. функцію банківського нагляду офіційно почав здійснювати Банк Англії. Цим законом було введено обов'язкове ліцензування комерційних банків та сформовано національний фонд страхування депозитів.