Форми забезпечення повернення кредиту як головний інструмент зменшення банківських ризиків (на прикладі філії ВАТ "Укрексімбанк" в м. Кіровограді)

При всіх перевагах перед іншими способами забезпечення застава має і істотні недоліки. Які ж невигідні сторони з точки зору банків?

По-перше, якщо банк займається кредитуванням фізичних та юридичних осіб під заставу майна, необхідно створити спеціальний відділ або притягувати, експертів дня його оцінки, що вимагає додаткових, витрат коштів та часу.

По-друге, ст. 18 Закону України "Про заставу" дозволяє наступну заставу вже заставленого майна, що знов-таки зачіпляє інтереси кредитора. Хоча зазначена стаття передбачає обов'язок боржника попередити кожного з заставодержателів про всі попередні застави і у випадку необхідності відшкодувати збитки, на справі ж отримати компенсацію втрат досить проблематично.

По-четверте, відповідне оформлення і реалізація заставленого майна оподатковуються численними податками і зборами. Так, необхідно сплатити збір при нотаріальному оформленні відчуження майна, державне мито при паданні майнового позову, ПДВ і податок на прибуток після реалізації предмету застави. Цим, а також можливістю зниження ринкової вартості заставленого майна пояснюється вимога банків, щоб вартість предмету застави перевищувала розмір кредиту в 1,5 - 1,8 разів.

Треба сказати, на сьогодні кількість організацій, які надають кредити фізичним особам, невелика. Ті ж банки, які надають кредити громадянам, віддають перевагу в якості застави нерухомість, транспортні засоби, рідше - цінні папери (найбільш реально отримати кредит під заставу ОВДП, які мають 100%-ву ліквідність). Для приватних підприємств характерним є стандартний набір: застава квартири, машини, аудіо- та відеотехніки. Слід врахувати, що в багатьох банках процентні ставки декілька змінюються в залежності від виду застави.

У відповідності із Законом "Про заставу" заставник зобов'язаний застрахувати заставлене майно, що залишається в його володінні, однак в списку обов'язкових видах страхування, передбачених Законом "Про Страхування", даний вид не числиться.

Звичайно банки співпрацюють з певною страховою компанією, в якій рекомендують позичальнику застрахувати заставлене майно. Це звільнює клієнта від клопіт, пов'язаних з пошуком страхової компанії, але разом з тим розцінки в компанії, що рекомендується банком, можуть бути вищими, ніж в інших.

Взагалі, страхування заставленого майна охоче займаються багато страхових організацій. В одних вартість цієї послуги визначається як процент від суми кредиту, в інших - як процент від вартості застави, і в кожному конкретному випадку вона залежить від виду застави і страхових ризиків. З цієї причини слід узнати вимоги банку щодо подій, на випадок яких відбувається страхування.

Як бачимо, застава зовсім не є безумовно вигідним способом забезпечення ні для боржника, ні для кредитора. Але за даних умов він найбільш підходить через відсутність більш надійного способу забезпечення кредиту.

В методичних рекомендаціях НБУ щодо застосування банками Закону України „Про заставу” № 23015/11 від 08.10.1993 р. оцінку майна, яке приймається банком у заставу, рекомендується здійснювати згідно з „Методикою оцінки вартості майна під час приватизації”, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 15.08.1996 р. № 9611. Але, це правило має чисто рекомендаційний характер. Звичайно сторони договору застави, особливо коли йдеться про недержавну форму власності, домовляються про ціну предмету застави на свій розсуд.

Заставодавець як власник має право розпоряджатися своїм майном на свій розсуд (Закон України „Про власність” та „Про підприємства в Україні”). Певне обмеження встановлено ст.. 11 Закону „Про заставу” відносно деякого майна державних підприємств та майна відкритих акціонерних товариств, створених в процесі корпоратизації - вони повинні погоджувати умови застави свого майна з органом, уповноваженим управляти цим майном, чи засновником такого ВАТ (як правило, це відповідне міністерство або орган приватизації).

Звичайно, при вступі позичальника (заставодавця) з кредитором в заставні правовідносини виникає протиріччя: перший прагне віддати майно в заставу по більш високій ціні, а другий прагне прийняти це майно у заставу по якомога нижчій. Але ці протиріччя усуваються договором застави, який у більшості випадків засвідчується нотаріально, і в якому вказується заставна вартість майна.

Філія Укрексімбанку в м. Кіровограді визначає „для себе” ринкову вартість прийнятого у заставу майна. Але що у даному випадку розуміється під „ринковою вартістю”? Економічна теорія визначає ринкову ціну як ціну за умов рівності попиту та пропозиції. Оскільки теж саме майно з різних причин може коштувати в різних регіонах по-різному, банк використав одну із частковостей поняття „ринкової вартості” - ціну аналогових продажів у даному регіоні, які діяли під час укладання договору застави. Ринкова вартість майна, яке Позичальник віддав під заставу Укрексімбанку в якості забезпечення повернення отриманого кредиту, склала за таким способом оцінки 302 тис. грн. Банк, в свою чергу, прийняв це майно у заставу за ставкою 73%, тобто заставна вартість цього майна склала 73% від визначеної ринкової вартості. Різниця між ринковою та заставною вартостями (маржа) служить банку для впевненості, що у разі невиконання боржником своїх зобов'язань, яке змусить банк приступити до реалізації заставленого майна, останній напевно поверне собі всю суму грошових коштів за основним боргом та процентам по ньому.

Як було зазначено раніше, майно державного підприємства, яке віддається під заставу, потребує експертної оцінки незалежних експертів. Механізм оцінювання ними цього майна (автотранспорту) було наведено вище. Тут слід звернути увагу на те, що за вихідну ціну кожної одиниці заставленого майна (ціна на день надання) вони приймали ціпу з прайс-листів на той час, яка значно перевищує визначену ринкову вартість. (Тому що, як відомо, ціни в прайс-листах відповідають тій сумі, яку, скоріше, бажає отримати продавець, ніж заплатити покупець, тобто за такими цінами більше бажаючих продати, ніж тих, хто купує. Це - вихідна ціна, яку "Сформував" продавець» до початку торгів з покупцем). І вже з той ціпи вони відняли природний знос за пробігом та природний знос за часовим фактором. Вартість кожного автомобілю з урахуванням всього зносу все одне перевищує ринкову вартість. Чим викликана така розбіжність? Скоріше за все, експерти оцінюють майно як об'єкт, який піддається лише фізичному зносу при експлуатації в "ідеальних" умовах. Тобто "ігноруються" фактичні умови експлуатації, моральний знос і, що вкрай важливо, кон'юнктура ринку аналогічного товару. Перевищення пропозиції на автомобілі (включаючи ті, що були в експлуатації) над попитом ще більше зменшує реальну ціну на автомобіль. Таким чином, хоча банк і не має ліцензії на здійснення оцінки майна, яке передається у заставу, визначена ним ринкова ціна цього майна значно ближча до істини, ніж результат незалежної експертної оцінки.

І все ж в цій ситуації є моменти, які заслуговують особливої уваги. Це визначення вартості майна, за якою кредитор (банк) приймає його в заставу. Легко помітити, що ця вартість в грошовому виразі приблизно дорівнює сумі кредиту, яка запрошується, та відсотків по ньому. Отже, мова піде про так звану "заставну вартість".

Порядок визначення заставної вартості, виходячи з ринкової, здійснюється надто просто, як частина від неї, і отримана таким чином маржа має досить-таки "загальне" обґрунтування, хоча, слід визнати, наукового обґрунтування її, з урахуванням всіх чинників, поки що не існує. Звідси, банк може її значно завищити, що позичальнику попередньо вилучати занадто багато майна для надання його під заставу стане просто невигідно, особливо, якщо це майно використовується для отримання доходу. Крім того, поняття «заставна вартість» не має і нормативного тлумачення, що дозволяє комерційним банкам вдаватися до "власної творчості" при її визначенні.

Вказуючи на відсутність однозначного тлумачення поняття "заставна вартість" та пов'язані з цим можливі конфлікти між учасниками заставних відносин, спеціалісти-оцінювачі із Українського товариства оцінювачів (УТО) радять припинити користуватися поняттям "заставна вартість" та разом з поняттям "ринкова вартість" ввести поняття "ліквідаційна вартість", яка, крім того, що вона завжди нижча за ринкову, цілком відповідає меті визначення вартості об'єктів застави.

Логіка їх пропозицій наступна. При зверненні стягнення на об'єкт застави банк зіштовхується з процесом його реалізації. А для цього треба визначити таку вартість, за якою цей предмет застави можна реалізувати з дотриманням інтересів як своїх, так і заставника. Оскільки предмет застави є об'єктом ринкових відносин, то, здавалося б, його логічно було б оцінювати, а потім і реалізовувати саме за ринковою вартістю. Отже, треба визначитись саме з цим поняттям. Згідно з "Нормами професійної діяльності оцінювача" УТО "справедлива ринкова вартість - це вірогідна ціна, за якої об'єкт міг би бути проданий на відкритому конкурентному ринку за наявності всіх ознак чесної угоди і за відсутності нетипових умов фінансування з урахуванням того, що термін реалізації об'єкту повинен бути при цьому розумно довгим".

Загальновідомо, що банк відшкодовує збитки від невиконання боржником своїх зобов'язань, забезпечених заставою, за рахунок вартості цієї застави. Крім того, він прагне мінімізувати строки реалізації майна, щоб уникнути зайвих втрат, оскільки ще нереалізоване майно - це відвернені кошти із обігу.

Виходячи із інтересів заставодержателів, тобто банків, спеціалісти-оцінювачі вважають доцільним оцінювати об'єкти застави за вартістю за умов вимушеного продажу, а саме, за ліквідаційною. В "Нормах професійної діяльності оцінювача" УТО дається наступне тлумачення цього поняття: "Ліквідаційна вартість - це вартість, за якою об'єкт оцінки міг би бути проданий на відкритому конкурентному ринку, якби термін його реалізації був би коротшим від "розумно довгого" дня даного виду об'єктів на даному ринку".

Із наведених понять ринкової та ліквідаційної вартості випливає, що остання завжди нижча, а різниця їх рівнів обумовлена передусім фактором часу.

Більш доцільним пропонується прийняття за базу для розрахунку банківськими працівниками обсягів кредитів, що надаються, саме ліквідаційну вартість об'єктів застави, визначення якої повинно здійснюватися незалежними експертами, а не ринкова, виходячи з якої потім визначається заставна вартість. Це сприятиме забезпеченню більш обґрунтованого рівня ліквідності об'єкта застави.

Послідовність визначення обсягу кредиту, що надається позичальнику, залежно від вартості об'єкту застави, повинна бути наступною:

1) визначення ринкової вартості об'єкту застави;

2) визначення його ліквідаційної вартості;

3) визначення остаточного обсягу кредиту, що надається.

Тут ринкова та ліквідаційна вартості об'єктів застави та різниця між ними (Р1) повинні визначатися незалежними експертами-оцінювачами, які фіксують свої висновки в звіті, що мас юридичну силу. Різницю ж між ліквідаційною вартістю об'єкту застави і обсягом кредиту, що надасться
(Р2), а також сам обсяг кредиту повинні визначати вже спеціалісти банку. Виходячи з цього, суму кредиту, що видає банк, можна визначити такою формулою:

К = Срин - Р1 - Р2, де

Срин - ринкова вартість об'єкту застави.

При цьому ліквідаційна вартість об'єкту застави визначається таким чином:

Слік = Срин - Р1,

А обсяг кредиту, що надається, так:

К = Слік - Р2.

Співвідношення цих показників можна зобразити схематично.

Схема 3.1

Співвідношення рівнів ринкової і ліквідаційної вартостей об'єкту застави і обсягу кредиту, що видається

Оскільки на даний час відсутня ефективна методологія визначення ймовірної вартості для умов змушеного (прискореного) продажу, виявляється доцільним запропонувати деякі підходи до вирішення проблеми визначення ліквідаційної вартості об'єктів застави.

Для цього розглянемо основні складові періоди процесу реалізації об'єкту застави за ринковою вартістю за умови "розумно довгого" періоду його реалізації (Трин). Він, в свою чергу, поділяється па два періоди:

Т1 - проміжок часу від моменту виникнення права звернення стягнення на предмет застави (Т0) до моменту можливої реалізації об'єкту застави за ліквідаційною вартістю (Тлік), тобто:

Т1 = Тлік - Т0;

Т2 - проміжок часу від Тлік до Трин, тобто

Т2 = Трин - Тлік

Перевіркою впевнюємося, що формула Трин = Т1 + Т2 розрахована вірно:

Трин = (Тлік - Т0) + (Трин - Тлік) = (Трин - Т0).

Схематично співвідношення цих проміжків часу буде виглядати наступним чином:

Схема 3.2

Основні періоди «розумно довгого» періоду реалізації об'єкту застави за ринковою вартістю

Аналізуючи визначення поняття "Ліквідаційна вартість", бачимо, що відмінність між ринковою та ліквідаційною вартістю об'єкту застави (Т2) залежить, насамперед, від фактору часу. Тож у загальних рисах величину Р1 можна визначити так:

Р1 = f (Т), де

f (Т) - функція, залежна від часу.

Також слід мати на увазі, що період реалізації товару залежить від цінової еластичності попиту. Причому за інших рівних умов для забезпечення реалізації об'єктів застави у мінімальні строки у разі низької еластичності попиту рівень ліквідаційної вартості, що встановлюється експертами-оцінювачами, повинен бути нижчим відносно ринкової вартості, ніж у випадку реалізації об'єктів застави з високим рівнем еластичності попиту.

З урахуванням фактору еластичності попиту формулу для розрахунків величини Р1 можна побудувати так:

Р1 = f (Т) / (Квп * | E |), де

Е - цінова еластичність попиту;

Квп - коефіцієнт поправки, що враховує співвідношення між ймовірністю продажу товару у конкретний момент часу і значенням його цінової еластичності.

Оскільки значення коефіцієнту еластичності для короткостроковою і довгострокового періодів відрізняються, цілком правомірно під час визначення ліквідаційної вартості спиратися на значення коефіцієнта еластичності для короткострокового періоду. На Україні ж практично не ведуться дослідження з питань цінової еластичності більшості товарних груп. Тому подальше висвітлювання проблеми визначення ліквідаційної вартості, спираючись на суто український досвід в цьому напрямку, поки що не має сенсу. Вітчизняні ж експерти-оцінювачі, хоча і визнають деяку помилковість цього підходу, змушені в своїх дослідженнях спиратись на результати аналогічних закордонних розробок.

Перш, ніж приступити до розгляду функції f (Т), слід відмітити, що втрати і втрати банку, пов'язані з неповерненням кредиту та з процесом реалізації об'єкту застави, поділяються на:

1. Одноразові (И1), до числа яких відносяться: сума неповерненого кредиту, неодержані до моменту Тлік відсотки, втрати, пов'язані з виконанням вимоги, забезпеченою заставою.

2. Поточні (И2), в числі яких витрати на утримання об'єкту застави, його збереження, витрати на рекламу, інформаційні послуги тощо.

Таким чином, розрахунок функції f (Т), яка відображає витрати і втрати банку, пов'язані з неповерненням кредиту та з процесом реалізації об'єкту застави, можна побудувати так:

, де[3.1]

п - число років;

м - число періодів нарахування відсотків протягом року;

п * м - число періодів нарахування відсотків за весь термін;

і - річна процентна ставка.

Але застосування цієї формули має певні обмеження. Справа в тому, що вона побудована для розрахунку складних відсотків декурсивним способом нарахування відсотків. Для розрахунку ж простих відсотків або для застосування антисипативного способу нарахування процентів формула розрахунку величини f (Т) буде іншою.

Отже, враховуючи вищезгадані обмеження і недоліки, експерти-оцінювачі пропонують таку формулу розрахунку ліквідаційної вартості об'єкту застави:

[3.2]

Наведена вище проблема визначення ліквідаційної вартості майна, запропонована вітчизняними спеціалістами-оцінювачами, має стати предметом подальших досліджень експертів-оцінювачів з метою широкого застосування в практиці оцінки вартості об'єкту застави.

Підхід, аналогічний тому, що був обраний дня розрахунку величини Р1, може застосовуватися вже банківськими спеціалістами також для розрахунку величини Р2, відповідно, для визначення обсягів кредитів, що видаються (К).

В практиці оцінювання майна, яка склалася в Україні, використовується, в основному, два методи: метод витрат і метод аналогів продаж.

Метод витрат полягає в тому, що вартість об'єкту не перевищує витрат по заміні його новим, тобто відновній вартості, за цінами, що діють на момент оцінки. Може включати оцінку повної вартості відтворення або повної вартості заміщення.

Метод аналогів продаж оснований на даних про поточні угоди купівлі-продажу по об'єктах, аналогічних тому, що оцінюється. Даний метод предполагає, що покупець не заплатить за об'єкт суму, яка перевищує вартість відомої йому вартості, що володіє такою ж корисністю.

Але таку власність, яка використовується перш за все для отримання доходу, доцільно оцінювати за методом оцінки по доходу, тобто коли основні вигоди від володіння власністю виступають в формі місячної або річної ренти. До таких об'єктів можна віднести: автозаправочні станції, ресторани, кафе, перукарні, пивбари, обладнані склади. За аналогією з ощадним вкладом матеріальні вигоди від володіння доходною власністю складаються із:

1. "повернення на інвестицію" (аналогічно до відсотків по вкладу);

2. "повернення самої інвестиції".

Отже, метод оцінки по доходу оснований на принципі передбачення, згідно якого вартість власності може бути визначеною як теперішня вартість майбутніх вигод. Якщо вигоди власника виражені в грошовій формі, їх вартість може бути вимірною величиною чистого доходу, що очікується від користування даною власністю.

Вартість дорівнює відношенню величини доходу до норми повернення.

Вартість = Дохід / Норма повернення

Наприклад, за цим методом, вартість власності, що приносить в рік дохід $ 50 000 при нормі повернення 10 %, дорівнює $ 500 000.

Перелічимо 6 основних етапів визначення вартості власності за цим методом:

1. Обчислити річний валовий дохід, який здатна принести власність.

2. Оцінити типові втрати від неповного використання об'єкту.

3. Відрахувати втрати під неповного використання із валового доходу і отримати ефективний валовий дохід.

4. Оцінити річні витрати і відрахувати їх з ефективного валового доходу з метою отримання чистого доходу (або чистого операційного доходу).

5. Проаналізувати аналогічні інвестиції з метою знаходження норм і методу оцінки по доходу, які придатні дня досліджуваної власності.

6. Розділити чистий операційний дохід на норму повернення для отримання кінцевого результату.

Що стосується визначення величини норми повернення, то, якщо в розвинених країнах тривалість повернення капіталу 15 - 20 років вважається нормою, в Україні ж граничний строк довіри - 3 - 4 роки. Відповідно, і норма повернення складає 25 - 33 %.

Світовий досвід показує, що результат оцінки по бізнесу вище оцінки активів, оскільки ніхто не стане купувати бізнес, якщо він дешевше засобів, в противному разі купують окремі, більш сучасні засоби і створюють повий бізнес.

Надійність застави визначається ступенем ризику, пов`язаного з умовами збереження, відчуження та реалізації майна протягом дії зобов`язання:

Майно, яке може бути предметом застави або перебуває в заставі відноситься до груп, яким присвоюється клас в порядку збільшення рівня ризику (Таблиця 16).

Таблиця 3.1

Критерії визначення класу забезпечення за кредитними операціями

У випадках, коли в забезпечення пропонується застава різних класів, то загальний клас застави визначається по більш вагомій заставі.

Висновки щодо оцінки застави мають забезпечити вичерпну інформацію стосовно прийнятності, характерних ознак, ринкової та заставної вартості предмету застави.

У висновках висвітлюється інформація щодо фінансового стану позичальника в контексті порівняння потенційного та фактичного розміру застави за видами (основні засоби, товарно-матеріалі запаси тощо). При цьому узагальнюються дані щодо майна та майнових прав позичальника, оформлених в заставу за діючими кредитами, та обґрунтовується можливість оформлення в заставу іншого майна.

Опис предмету застави має бути здійснений згідно Стандартів. Стандарт визначає мінімально необхідну інформацію щодо застави. При обґрунтовані заставної вартості предмету застави, яка суттєво відрізняється від ринкової вартості аналогічних об'єктів, слід надавати додаткову інформацію, що підтверджує ці висновки.

При надані в заставу товарів в обороті аналізуються середньомісячні залишки з урахуванням максимальних та мінімальних залишків товарів на балансі заставодавця та динаміка сальдо товарів в обороті, яке розраховується за формулою: Товари та запаси + Дебіторська заборгованість за товари - Кредиторська заборгованість за товари. На дату видачі кредиту сальдо товарів в обороті має перевищувати суму кредиту.

При оформлені в заставу різноманітних груп майна, інформація має надаватися по кожній з груп, а також узагальнюватись с точки зору спільного використання цього майна.