Теорія еволюції

42. Адаптаційні процеси у популяціях сучасного людства

Увесь процес антропогенезу становить собою по суті модифікацію генетичної структури популяцій нашого виду під дією біологічних і соціальних факторів, які визначають напрям дії пристосувальних змін. Війни, репресії, геноцид, епідемії, расизм, міжетнічні конфлікти нарівні з біологічними процесами змінювали популяційний генофонд людства. У людини розмах мінливості значно більший, ніж у будь-яких інших тварин, що створює основу для формування найрізноманітніших пристосувань і вироблення нової норми реакції. Адаптаційні процеси здійснюються у двох основних формах: 1. Загальні - пов'язані із зростанням витривалості у несприятливих умовах, що виражається у збільшенні кістково-м'язової маси тіла. 2. Специфічні - різноманітні пристосування, що зумовлюють поліморфізм за морфологічними, фізіологічними та біохімічними ознаками. Зокрема, - корінне населення тропіків має знижений загальний обмін речовин, масу тіла та концентрацію АТФ, більшу стійкість до захворювань, поширених у цих регіонах і меншу - до туберкульозу. Дієта переважно вуглеводна; - мешканці Арктики відзначаються зниженим синтезом холестерину, меншою здатністю кровоносних судин звужуватися за низької температури, інтенсивнішим обміном ліпідів, більшою швидкістю кровообігу. Ці пристосування сприяють збереженню тепла. Дієта переваж-но жиро-м'ясна; - людям високогір'я властивий більший об'єм легенів і число еритроцитів, швидший перехід гемоглобіну в оксигемоглобін та інші пристосувальні зміни кисневого обміну. Акліматизація у приїжджих розвивається у таких самих напрямах. Великий вплив на адаптаційні процеси мають соціальні фактори типу харчування, урбанізації, стресів, прогресу медицини тощо.

43. Олдувайська культура

Пізні форми австралопітеків, що жили 1,5 - 2 млн. років тому були представлені зинджантропами і презинджантропами. Природне середовище виглядало так: переважали степи з острівками зелені на узбережжях мілких озер із солонуватою водою. Для виживання в таких умовах необхідна висока пластичність морфологічного типу і поведінки, що і спричинило розвиток ГАЛЬКОВОЇ або ОЛДУВАЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ. Презинджантропи були одним із творців олдувайської культури. Хоча артефакти віднайдено і поряд з деякими іншими представниками австралопітеків: парантропів, грацильних австралопітеків, бойсових та інших. За ознакою наявності трудової діяльності групу із кількох видів австралопітеків об'єднали в одну і назвали ЛЮДИНА ВМІЛА або HOMO HABILIS. Морфологічно хабіліси суттєво не відрізнялися від інших австралопітеків. Вони мали зріст близько 120-130 см і масу 30-40 кг, зуби у них були більшими, ніж у сучасної людини, але меншими, ніж в інших австралопітеків. Кисть гнучкістю пальців була подібна до такої у мавп, що пересувалися, спираючись на руки. Наявність добре розвинених подушечок пальців свідчить про прогресивний розвиток дотикового апарату, що дозволяло виробляти хоч і примітивні, але усе ж таки знаряддя праці. З цією метою використовувалося головним чином силове охоплення каменя (жменею), але могло бути і точне охоплення каменя, яке дозволяло виготовляти більш досконалі знаряддя. На двох ногах хабіліс пересувався ще досить швидко (як і більшість приматів), але вже міг і ходити кроком. Ця властивість пов'язана з тим, що перший палець стопи у них уже не був відставленим убік. Об'єм головного мозку цих істот наближався до 700 см³. Добре сформованими були ділянки, пов'язані із загальною чутливістю, а також зони стереогнозу і ручної рецепції. Вони стали основою для виникнення більш високого рівня функціонування головного мозку і зробили можливим подальше виникнення абст-рактного мислення і складної трудової діяльності. Хабіліси виготовляли декілька типів знарядь, які за формою поділяються на чопери або ударники - основний тип. Вони становили собою гальку розміром 7 - 10 см із декількома сколами робочої поверхні й природним опуклим торцем, який замінював рукоятку; уніфаси й біфаси мали один - два сколи робочої поверхні; клівери - подібні до сокири; сфероїди - кулеподібні; поліедри - гранчасті; допінги - знаряддя, оббиті з обох боків із загостреним краєм; скребки - із відщепів. Для виготовлення знарядь у хабілісів ще не існувало певних норм. Кожен винаходив власний спосіб обробки каменю методом спроб і помилок. У тих місцях, де гальки було мало, для виготовлення знарядь використовували шматки лави або кварцу. Знаряддя олдувайської культури було інвентарем, за допомогою якого хабіліси забезпечували себе різноманітною рослинною та тваринною їжею. Засвоєння навичок трудової діяльності зумовило порівняно високу швидкість еволюції пізніх австралопітеків. Внаслідок цього наступний перехід до Homo erectus здійснювався вже майже винятково за рахунок розвитку матеріальної культури і приведення в дію механізму зворотних зв'язків між фізіологічним і культурним розвитком. Природний добір почав сприяти все ефективнішому виготовленню знарядь праці, умінню пригасити агресивність і здатності до колективних дій, тому що тільки такі соціальні ознаки забезпечували виживання.

44. Морфологічні особливості австралопітеків

За морфологічними ознаками австралопітеків можна поділити на дві великі групи: масивні та грацильні. АВСТРАЛОПІТЕКИ МАСИВНІ (ПАРАНТРОПИ) становили собою еволюційно молодшу групу (2,5 - 1,5 млн. р.) і були представлені такими видами як А. robustus (кремезний, міцний) та А. boisei (зинджантроп). Еволюція цієї групи австралопітеків пов'язана із силовою спеціалізацією. Парантропи були вищими від грацильних австралопітеків і досягали 160 см, маса тіла становила близько 60 - 70 кг. У них був низький лоб, чітко вирізнялися виступи та гребені на черепі (прикріплювалися жувальні м'язи), обличчя було крупним і широким, дуже великі корінні зуби та редуковані різці з іклами, череп різко звужувався у скроневій області, ніс плоский і широкий (« мавпячий» ) тощо. За типом живлення вони були рослиноїдними, що й стало однією з причин їх вимирання. Але розвиток пристосувань за рахунок нарощу-вання м'язів виявився неефективним і група масивних австралопітеків вимерла близько 1 млн. років тому, виявившись сліпою гілкою еволюції. ГРАЦИЛЬНІ (КЛАСИЧНІ) АВСТРАЛОПІТЕКИ були представлені австралопітеком африканським (3 - 2,5 млн. р. тому), який включив до свого складу більш ранній вид А. афарський (4,9 - 3,0 млн. р. тому), які вимерли близько 850 тис. років тому. Зріст цих гомінідів складав 105 - 110 см, а маса тіла коливалася від 12 - 15 до 36 - 37 кг (для порівняння: шестирічна дитина важить близько 35 кг). Об'єм головного мозку складав близько 500 см ³ (для порівняння: у шимпанзе - 345, а у горили - 420 см³) із тенденцією до зростання. До примітивних рис черепа цих істот можна віднести низький лоб, великий надочний валик, обличчя, що виступає вперед, плоский і широкий ніс, скошене підборіддя. Прогресивними рисами будови черепа можна вважати відносно зменшений лицьовий відділ, більший мозковий відділ, параболічну зубну дугу, редуковані ікла, « узор дріопітека» на нижніх молярах. За типом харчування грацильні австралопітеки були всеїдними. Зміна способу живлення була пов'язана з тим, що в умовах савани значно розширилися джерела одержання тваринного білка і різко обмежувалося споживання фруктів. Це всіляко сприяло розвитку характерної для приматів схильності до полювання. Перші гомініди були стервоїдні: поширеним було підбирання залишків трапези після традиційних хижаків відкритих просторів. Із часом вони навчилися активно добувати собі м'ясну їжу. Полювали в основному на тварин дрібних та середніх розмірів. М'ясо вживали сирим. У жертв найчастіше виявлялися зламаними кістки черепа в лівій скроневій ділянці, тобто мисливці наносили удар правою кінцівкою. Це дозволяє припустити, що більшість класичних австралопітеків була праворукою. Цю групу австралопітеків вважають безпосередніми предками людей. Для австралопітеків важливим адаптивним досягненням виявилася двоногість і зумовлене нею ПРЯМОХОДІННЯ. Виникнення саме такої, а не будь-якої іншої, локомоції можна пояснити кількома причинами: перехід до життя у саванах (відкрита місцевість), носіння в руках предметів, демонстрації, біоенергетичні переваги тощо. Австралопітеки відзначалися вже добре розвиненими півкулями головного мозку, у них збільшилися сенсорні відділи переднього мозку, з'явилися фронтальні борозни та звивини, відбулася подальша еволюція неокортексу, яка із часом викликала появу у пітекантропів кіркових полів третинного аналізу. Подібні перетворення свідчать про формування нового, людського типу мозку. Але головний мозок прегомінідів, незва-жаючи на певні специфічні властивості, відзначався багатьма спільними рисами будови, які мали понгідний характер, тобто були характерними як для мавп, так і для австралопітеків. До них належали: невеликі абсолютні розміри мозку; малі лобні частки, які щільно поєднувалися зі скроневою зоною, що мала мавпячий тип будови; сферичність поверхні всіх часток мозку без зон інтенсивного росту; відносно велика потилична і дуже мала нижньотім'яна частки; кора мозку складалася із ядерних і розсіяних зон аналізаторів, які дозволяли здійснювати тільки два із трьох вищих етапів переробки імпульсів, а саме: для австралопітеків була притаманною обробка інформації лише на рівні чуттєвих образів і простих уявлень.

45. Морфологічні особливості архантропів

Узагальнений морфологічний тип: зріст 150 - 170 см; маса від 40 до 73 кг; кістяк несуттєво відрізнявся від скелета сучасної людини; сильно розвинені надбрівні валики і потилична частина голови; справжній підборідний виступ відсутній; череп масивний, у скроневій частині сильно звужений (ця ознака характерна для шимпанзе), на ньому виділялися шви (з'єднання черепних кісток) та гребені, до яких кріпилися сильні жувальні м'язи; щелепи масивні, зуби великі; чоло низьке; ніс плоский; обличчя виступає вперед); об'єм головного мозку складав 775 - 1 215 см³. Висока мінливість цієї ознаки свідчить про те, що відбувалися інтенсивні перебудови мозку і виникали різні варіанти його будови. Формування оптимальної структури головного мозку реалізувалося у все більш пластичному психічному відображенні та відповідній гнучкій поведінці. Це і призводило до високої конкурентної здатності гомінідів. Їх еволюція із самого початку спрямовувалася не на збільшення розмірів головного мозку, а на розвиток якісно іншої системи зв'язків між окремими нейронами й ланками головного мозку. На ендокрані (відбиток внутрішньої поверхні черепа) архантропів спостерігаються такі зміни: - виділяється асиметрія борозен головного мозку. - У лівій півкулі лобна частка має більш виражений гомінідний характер, що може бути пов'язаним із праворукістю найдавніших людей. Між скроневою та лобною частками мозку з'являється досить довга і широка щілина. - Змінюється лобний край, надто його задня частина, де формується латеральний бугор, який відповідає центру Брока. - Розрізняється більше випинань осередків інтенсивного росту нижньотім'яної, верхньоскроневої та нижньолобної ділянок. Тут містяться зони третинного кіркового аналізу узагальнених абстрактних сигналів, які вже були попередньо оброблені в зонах і вторинного (периферійна зона аналізу, початковий етап синтезу інформації від різних рецепторних зон). - Особливе значення для ефективного протікання цих процесів має нижньотім'яна підобласть. У сучасної людини вона інтегрує слухову, зорову і тактильну рецепцію. На цій основі здійснюється стереогноз, установлюються зв'язки між окремими подіями та явищами, відбувається розуміння чужого і власного мовлення, стають можливими письмо і рахування. Завдяки складним зв'язкам і переключенням між відповідними нервовими структурами здійснюється узагальнення інформації і вироблення комплексного, абстрагованого сигналу, який спрямовується у філогенетично нові зони кори. Будова головного мозку архантропів дозволяла їм при виготовленні знарядь ще заздалегідь узагальнити інформацію від рецепторів руки та ока, відчути вагу, форму, розмір, рельєф, колір та інші властивості каменя, його просторові співвідношення із власним організмом. Ці первинні відомості відносно предмета праці з початком його обробки доповнювалися руховими імпульсами, пов'язаними з установленням просторо-вочасових співвідношень, розрахунком послідовності ударів, їх цілеспрямованості й розміру силових зусиль.

Системний взаємозумовлений розвиток головного мозку і трудової діяльності неминуче сприяв і формуванню більш досконалої комунікації. Але спинний мозок архантропів був набагато тоншим, ніж у сучасної людини (товстіші кістки) і через нього не могла проходити достатня кількість нервів, яка була б здатною контролювати дрібні та точні рухи грудної клітки, без яких складне виразне мовлення стає неможливим. Та все ж, у архантропів прискореними темпами розвивалися ті зони головного мозку, що відповідають за мовлення (зони Верніке і Брока). Зона Верніке контролює розуміння мови. Її дефекти викликають сенсорну афазію, тобто втрату здатності розуміти чужу мову. Зона Брока контролює мовну діяльність. Це центр моторики, рухових образів слова, який відповідає за правильну артикуляцію в момент вимовляння слів. При її ушкодженні розвивається моторна афазія, тобто втрачається здатність говорити. Паралельно відбувалася в стабілізація поведінки. Трохи збільшилась і тривалість життя, хоча 68 % населення ще не доживало до 14 років.

46. Культура мустьє

Археологічна культура мустьє належить до середнього палеоліту, коли вперше почали заселятися ліси та пустелі. Використання нового середовища існування було б неможливим без прогресуючого розвитку інтелекту та виробничих навичок, тому відбувається прискорена еволюція знарядь. Протягом 25 тис. років не тільки намітилася регіональна спеціалізація, а й швидко зросла кількість та різноманітність кам'яного інвентарю з кремнію (крем'яна індустрія). Неандертальці, що жили в більш суворих умовах Європи, винайшли новий спосіб виготовлення знарядь: дископодібний нуклеус обробляли відбійником, спрямовуючи удар до центру, і відколювали відщеп за відщепом, поки від нуклеуса майже нічого не залишалося. Одержували два типи відщепів: тонкі, широкі та довгі - типу ножових пластин. Робочі краї відщепів додатково обробляли, використовуючи двобічну ретуш. Це була ера спеціалізованих знарядь, яких нараховувалося понад 60 видів, у тому числі: скребла, ножі, гостроконечники (кинджали, шила, наконечники списів тощо). З'являються кістяні та дерев'яні знаряддя, а також перші складні вироби з кількох матеріалів: дубини та списи з кам'яними наконечниками, бойові сокири з крем'яним лезом та інші. У Європі вперше почали виготовляти одяг. Жодна з груп неандертальців не мала всього набору знарядь, але інвентар кожної з них був досить різноманітним. Загальні особливості трудової діяльності мустьєрців: - використання кістки, головним чином, у вигляді коваделка або для підкладання при виготовлені сколів чи ретуші; - ретельне формування самого кремнієвого нуклеуса, від якого одержували відщепи правильної конфігурації; - виготовлення знарядь переважно не з нуклеуса, а з відщепів, що дозволяло одержувати гостроконечники і скребла; - створення знарядь, як і раніше, за допомогою поділу цілого на частини (альтернативна технологія з'являється лише в пізньому мустьє); - використання відбивання та ударної ретуші як основного прийому обробітку каменю. Під час колективного полювання мустьєрці за допомогою вогню могли заганяти тварин у прірви та воду. Це дозволяло значно поліпшити ефективність мисливської діяльності і збільшити число видів тварин, на яких полювали. До них почали належати види, що відзначалися значними розмірами та могли швидко пересуватися: олені, коні, гірські козли, тури, олені, ведмеді, зубри, мамонти, носороги тощо. Для обплутування ніг тварин використовували бола - вузькі смужки шкіри, на кінцях яких прив'язані невеликі камінці. На дрібних тварин полювали жінки й діти. Рухливість індивідів, що була необхідною для успішного полювання і збирання рослинної їжі, сприяла поширенню генів (унаслідок зустрічей особин із різних місцевостей) і швидкому поширенню селекційно вдосконалених ознак. У палеолітичний період розселення відбувалося таким чином: невелика група із декількох особин відокремлювалася від вихідної популяції й оселялася поряд, емігруючи поступово в усе більш віддалені місцевості. Одночасно відбувалася спеціалізація різних груп відповідно до умов середовища: північні мустьєрці добре вичиняли шкіру і виготовляли гарний одяг, а сангоанці, що жили на південь від Сахари, були чудовими мисливцями. На рівнинах Центральної Європи не було лісів і неандертальці для виготовлення знарядь замість дерева використовували кістки. У посушливих районах мустьєрці виготовляли посудини для зберігання води зі шкаралупи страусиних яєць.

47. Соціальна організація палеоантропів

Палеоантропи жили групами по 20 - 30 чоловік у печерах, вели осілий спосіб життя, уміли будувати примітивні житла висотою до 3 м і площею близько 60 м². Для каркаса використовували кістки мамонта і гілки, на які натягали шкури великих тварин. Стоянки розташовувалися вже не тільки біля води, а й на узліссях. Територія групи охоплювала близько 70 км² - межа денного полювання. Активне використання вогню почалося близько 60 тис. років тому. Деяким дерев'яним предметам за його допомогою надавали певної форми, робили кийки з одним або двома загостреними кінцями, короткі палки-копалки. Зароджується абстрактне мислення, з'являються зачатки мистецтва і суспільної свідомості. Формується новий вид самосвідомості: піклування про явища, які не мають безпосереднього відношення до задоволення суто біологічних потреб (харчових, питних, статевих та інших безумовних рефлексів). Для пізніх неандертальців, що жили приблизно 70 - 40 тис. років тому, характерними стають поховання. У пізніх неандертальців зародилась полювально-промислова магія і тотемізм (поклоніння певним предметам, які мають священне значення і ототожнюються з предками). Поява подібних уявлень тісно пов'язана з усвідомленням спільності людини із природою в наочній і одночасно уявній формі. У палеоантропів для регулювання суспільних відносин і забезпечення стабільності соціальної організації з необхідністю виникли « законодавчі» норми. Вони становили собою безпосереднє продовження суто біологічного пристосування до довкілля за рахунок підпорядкування поведінки окремих особин законам групи. У людських співтовариствах їм на зміну прийшли правила регуляції структури роду і розподілу праці. Обмеження дій, особливо спрямованих на задоволення найважливіших біологічних потреб, означало виникнення конфлікту. Не виключається можливість, що порушників спокою навіть їли. Для життя соціуму того часу характерними були не тільки конфлікти, а й толерантність, піклування про непрацездатних. Про це свідчать знайдені кістяки людей, які після травми жили досить тривалий час, що було б неможливим без допомоги інших членів громади. Завдяки регуляції внутрішньосуспільних відносин формувалися соціальна свідомість і самосвідомість, які узгоджували бажання індивідів із потребами колективу. Надзвичайно великого значення набувають знання, тобто інформаційне забезпечення. Разом з трудовою діяльністю воно дозволяло суттєво збільшити ареал існування палеоантропів. До генетичної пам'яті й навчання з'являється ще один інститут соціальної пам'яті - УЧИТЕЛЬ, починає формуватися нова система передачі інформації. З функціями соціуму як життєздатної, адаптивної системи пов'язана і поява табу, магії, а пізніше і релігії. Важливу роль у соціалізації відіграє мовлення. В неандертальців анатомічна будова глотки відрізнялася від тієї, яка є в сучасної людини. Палеоантропи не могли вимовляти голосні а, у, і, о, а також приголосні - т, к.

48. Неоантропи

Неоантропи (кроманьйонці) з'явилися у верхньому палеоліті при-близно 100 - 50 тис. років тому. Морфологічні особливості неоантропів. Зовнішній вигляд неоантропів характеризувався такими ознаками: зріст 170 - 180 см; вага 68 - 70 кг; кістки скелета міцніші, ніж у сучасної людини; надбрівні валики відсутні; є справжнє підборіддя. Процес зміни об'єму головного мозку в період пізнього палеоліту відзначався тими ж рисами, що і в мустьєрську епоху: зростала мінливість (від розмірів, близьких до палеоантропів, до сучасних); зменшувались темпи росту. Пересічний об'єм головного мозку становив близько 1 600 см³. Окремі ланки мозку розвивалися нерівномірно: тім'яно-скроневий осередок росту, який був характерним для давніх людей, існував ще майже у половини кроманьйонців; а прецентральний осередок, на відміну від того, що був у палеоантропів, уже анатомічно не виділяється і будовою наближається до сучасного; верхньотім'яна частка збільшується рівномірно і досягає максимальних розмірів на пізніх етапах антропогенезу; потилична частка зменшується, особливо наприкінці пізнього палеоліту. Головним осередком інтенсивного росту головного мозку в пізньопалеолітичних людей була префронтальна передньолобна ділянка. Тут розташовані кіркові поля третинного аналізу. Функціонально вони мають відношення до найбільше інтегрованих форм цілеспрямованої діяльності, до кірково зумовленої поведінки (людина спочатку думає, а потім робить). Розвивається система асоціативних зв'язків із багатьма іншими ланками кори і підкірковими структурами, особливо з мозочковою системою, що забезпечує спільну роботу всіх формацій головного мозку. Подібне розростання білої речовини зумовлює те, що поверхня півкуль піднімається і розширюється, ускладнюються зв'язки мозолистого тіла з новою корою правої та лівої півкуль. Поглиблюються первинні борозни, з'являються вторинні та третинні. Прискорено розвиваються філогенетично нові ділянки кори за рахунок відносного зменшення старих. в антропогенезі поступово зменшуються темпи росту тих зон кори, які пов'язані з чуттєвим сприйняттям світу, й активізується розвиток ділянок, котрі здійснюють високоорганізовані форми поведінки. Внаслідок подібних перебудов створюється функціональна єдність вищих психічних процесів і формується здатність до регуляції поведінки з урахуванням ефекту від виконування дій. Розвиток соціальної та трудової діяльності викликав зміни тривалості життя, яке в середньому почало становити 20 років.

Размещено на Allbest.ru