Моніторинг біорізноманіття екосистем Шацького національного природного парку

Всього у гніздах виявлено 15 видів мохів: плеврозіум Шребера (Pleurozium schreberi (Willd. ex Brid.) Mitt., дікранум багатоніжковий (Dicranum polysetum Sw.), цератодон пурпуровий (Ceratodon purpureus (Hedw.) Brid.), гілокоміум блискучий (Hylocоmium splendens (Hedw.) Schimp.), брахітеціум Мільде (Brachythecium mildeanum (Schimp.) Schimp.), каліергонеля загострена (Calliergonella cuspidata (Hedw.) Loeske), фунарія вологомірна (Funaria hygrometrica Hedw.), гомалотеціум шовковистий (Homalothecium sericeum (Hedw.) Schimp.), гіпнум кипарисоподібний (Hypnum cupressiforme Hedw.), полія поникла (Pohlia nutans (Hedw.) Lindb.), політріхум ялівцевий (Polytrichum juniperinum Hedw.), політріхум волосконосний (Polytrichum piliferum Hedw.), псевдосклероподіум чистий (Pseudoscleropodium purum (Hedw.) M.Fleisch.), рітідіадельфус відстовбурчений (Rhytidiadelphus squarrosus (Hedw.) Warnst.), варнсторфія безкільцева (Warnstorfia exannulata (Schimp.) Loeske). Встановлено, що найчастіше для будівництва гнізд птахи використовують Pleurozium schreberi та Dicranum polysetum, насамперед тому, що вони є найпоширенішими видами на ґрунті у соснових лісах.

Таким чином, мохи є важливим складовим компонентом більшості гнізд птахів-дуплогніздників. Встановлено, що найбільше значення мохи як будівельний матеріал мають для синиць, у гніздах яких вони є основним компонентом. Шпаки та строкаті мухоловки зрідка використовують мохи в якості гніздового матеріалу, і, як правило, у невеликій кількості. Для гнізд птахи-дуплогніздники використовують різні мохи, але частіше - види, яких найбільше у відповідних екотопах.

10. Aldrovanda vesiculosa L. на Шацькому поозер'ї

Aldrovanda vesiculosa L. є реліктовим (третинним) видом. Це вид із диз'юнктивним типом ареалу, який знаходиться в Європі, на Кавказі, в Середній і Східній Азії, Африці і Австралії. По всьому ареалу трапляється спорадично в залежності від наявності відповідних місцезростань. Він є рідкісним видом флори України і включений до Червоної книги України (2009). Також він є включеним у Червону книгу Білорусі (2005) та у додаток 1 до Бернської Конвенції. Охороняється в Литві і Польщі. На території України трапляється в долинах річок Дніпра та Дунаю, на Поліссі, у Лісостепу та Степу. Трапляється у мезотрофних та мезо-оліготрофних озерах, старицях, зарослих меліоративних каналах, на обводнених болотах.

Досить часто утворює великі скупчення особин, особливо серед заростей Phragmites australis (Cav.) Trin. ex Steud. У відкритих ділянках водойм розвивається в меншій кількості. Поширення виду на території України обмежується кліматичними факторами, наявністю відповідних екотопів і відсутністю насіневого розмноження, змінами гідрохімічних показників водойм у зв'язку із їх забрудненням і евторфікацією, підвищеним рекреаційним і господарським навантаженням на водойми. Деградація екотопів, у яких трапляється Aldrovanda vesiculosa, відбувається внаслідок осушення, засолення і забруднення водойм. Більшість локалітетів, наведених у Червоній книзі України (2009), із Лісостепової та Степової зон - це знахідки середини минулого століття. На сьогоднішній день є відсутня достовірна інформація про зростання Aldrovanda vesiculosa в цих локалітетах.

Залишаються нез'ясованими особливості поширення Aldrovanda vesiculosa як на території України, так і в межах природно-заповідних територій.

Гербарні зразки, які було зібрано під час польових досліджень, опрацьовано згідно із загальноприйнятими методиками (Скворцов, 1977;

Бридсон, Форман, 1995). Опрацьовані гербарні матеріали гербарію Львівського національного університету імені Івана Франка (LW).

Aldrovanda vesiculosa для території Шацького поозер'я наводився багатьма дослідниками (Ященко, 1994; Зуб, Карпова, 2004, Гончаренко, Калінович, 2009 та іншими). За гербарними матеріалами відомий із наступних місцезростань :"Волинська обл., Любомильський р-н, озеро Острів'янське, біля південного берега. 11.08.1987. Стефанків Ю.С., Стасів А.М. (LW); Волинська обл., Любомильський р-н, смт. Шацьк, західний берег озера Люцимир, у воді поблизу берега. 05.07.1988. Моісеєнко Р.М., Данилик І.М. (LW); Волинська обл., Шацький р-н, озеро Луки. 23.06.2003.

Наконечний О., Степанова А. (LW); Волинська обл., Шацький р-н, с. Світязь, біля бази відпочинку "Шацькі озера", південний берег озера Світязь, у воді.

VH 1145. 25.06.2004. Гончаренко В.І. (LW)". У 2010 році нами цей вид був виявлений в іншому локалітеті: " Волинська обл., Шацький р-н, с . Затишшя, 0,6 км на півд.-захід, східний берег озера Луки, у воді поблизу берега, 157 м. н. р. м., N 51°34'26.7", E 23°50'49.2. 25.06.2010."

На сьогоднішній день спостерігається тенденція збільшення кількості локалітетів на території Шацького поозер'я. На території Білорусі найближчий локалітет відомий із озера Орєховське (Красная книга Республики Беларусь, 2005). З метою збереження Aldrovanda vesiculosa слід провести повну інветаризацію місцезростань і проводити моніторинг стану популяцій.

11. Гриби Шацького національного природного парку

Головна роль грибів в усіх типах екосистем, включаючи і заповідні, полягає в деструкції органічної речовини, яка щорічно нагромаджується внаслідок життєдіяльності всієї біоти, насамперед такого її компонента, як рослинні організми. Тому дослідження грибів дозволяє не тільки охарактеризувати видову різноманітність мікобіоти, а й пізнати хід сукцесійних процесів, на певних етапах яких активну участь беруть ці гетеротрофні організми. Однак таксономічна різноманітність грибів на земній кулі досліджена явно недостатньо: відома кількість їх видів до очікуваної становить лише 5%. Територія ШНПП не є винятком із загальної ситуації. З повним правом ми можемо вважати її в мікологічному відношенні «білою плямою», оскільки до цього часу досліджень не проводилось.

Серйозні мікологічні обстеження ШНПП не проводилися, тому даний розділ містить лише попередню інформацію, яка базується на результатах спорадичних кількаденних мікологічних зборів на території Світязького лісництва в кварталах 3, 4, 11, 14. Було виявлено слідуючі види грибів:

Відділ Basidiomycota:

Bovista plumbea

Russula grisea

Marasmius androsaceus

Cantharellus cibarius

Coltricia perennis

Thelephora terrestris

Paxillus involutus

Paxillus antrotomentosus

Amanita rubesens

Exobasidium vaccinii на листках брусниці.

Phallus impudicus

Phellinus roburbus

Leccinum scabrum

Fomitopsis pinicola

Ganoderma lipsiense

Schizophyllum commune

Inocybe geophylla

Lactiporus sulphureus

Piptoporus betulinus

Clitocybe giabba

Hymenochaete rubiginosa

Fomes fomentarius

Trametes hirsute

Trametes gibbosa

Marasmius parreus

Trichaptum fuscoviolaceum

Coriolus pubescens

Boletus sp. ( Xerokomus badius)

Puccinia valantiae на Galium sp.

Puccinia isiaceae на Phragmites australis

Puccinia cactucarum на Lactuca sp.

Gymnosporangium aurantiacum на Sorbus aucuparia

Russula paludosa

Russula hetorophylla

Russula flava

Russula vesca

Russula badia

Suillus piperatus

Leccium aurantiacum.

Відділ Ascomycota:

Peziza echinospora.

Відділ Myxomycota:

Ceratiomyxa futiculosa

Trichia sp.

Відділ Oomycota:

Plasmopora nivea на Aegopodium podagraria.

У результаті обробки зібраних матеріалів ідентифіковано 3 види відділу Myxomycota, 1 вид відділу Oomycota, 1 вид відділу Ascomycota і 39 видів відділу Basidiomycota. Найчастіше зістрічаються представники відділу Basidiomycota. Аналіз систематичної структури наведений в таблиці 6.

Як бачимо, цей заповідний об'єкт у мікологічному відношенні можна вважати практично недослідженим. Звичайно, при такій ситуації проводити аналіз установленого нами видового складу грибів недоцільно. Але навіть такі обмежені відомості про мікобіоту цієї надзвичайно оригінальної за природними умовами та складом рослинності природоохоронної території становлять неабиякий науковий інтерес.

Ми впевнені, що при подальших дослідженнях видового складу грибів ШНПП їх список буде значно розширеним.

Таблиця 6. Аналіз систематичної структури грибів ШНПП

Царство	Відділ	Клас	П/клас	Кількість
				Порядків	Родин	Родів	Видів	Разом видів у відділі
Protozoa	Myxomycota	Myxomycetes	-	1	1	1	1	3
		Protosteliomyceyes	-	2	2	2	2
Chromista	Oomycota	Oomycetes	-	1	1	1	1	1
Fungi	Ascomycota	Ascomycetes	Pezizomycetidae	1	1	1	1	40
		Urediniomycetes	-	1	1	1	3
	Basidiomycota	Ustilaginomycetes	Exobasidiomycetidae	1	1	1	1
		Basidiomycetes	Agaricomycetidae	8	19	23	35

12. Влаштування штучних гнізд для водоплавних птахів у водно-болотних угіддях Українського Розточчя

Українська частина Розточчя (далі Українське Розточчя) займає площу близько 710 км. кв. По ньому проходить частина Головного Європейського вододілу між басейнами річок Чорного та Балтійського морів. Тому тут відсутні широкі та глибокі річки, але характерна густа сітка дрібних.

Найбільшою з них є Верещиця, що з лівого боку впадає в Дністер (максимальна її ширина в межах району - 5-10 м). Набагато вужчими, здебільшого перетворені в канали, є річки Ставчанка, Шкло, Любачівка, Завадівка, Волень тощо. Лише створення великої кількості риборозплідних ставків по річках Верещиця, Завадівка та Волень (Львівський облрибкомбінат, мисливсько-рибальське господарство “Майдан” ТВМР ЗРУ), будівництво відстійників і гідровідвалів, наповнення кар'єру Яворівського ДГХС “Сірка” дали змогу значно збагатити цей регіон на водно-болотний комплекс тварин (Луговий, 1991; Гузій, 1997).

Антропогенна трансформація водно-болотних угідь вимагає від водоплавних птахів значної екологічної пластичності. В силу специфіки водокористування штучних ставів у регіоні (товарне рибовирощування, обмеження підтоплення сінокосів поблизу населених пунктів, промислові виробничі потреби на гідровідвалах, наповнення кар'єру ДГХП “Сірка”) одним з основних лімітуючих факторів, що обмежують чисельність водоплавних птахів регіону, є загибель кладок внаслідок підтоплення та знищення їх хижаками.

В 2001 році єгерська служба мисливсько-рибальського господарства “Майдан” Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України (далі МРГ “Майдан” ТВМР ЗРУ) спільно з вихованцями Львівського міського дитячого eколого-натуралістичного центру (керівник Антахович І.П.) проводила влаштування штучних гнізд для водоплавних птахів у водно-болотних угіддях МРГ “Майдан”, що займають 2,8% його загальної площі (1,15 км.кв. з 410).

Будова та влаштування гнізда. Влаштоване гніздо має обмежити дії основних лімітуючих факторів. З цією метою нами виготовлялась платформа для гнізда з використаних поліетиленових пляшок, до половини наповнених водою і закоркованих. На одну платформу використовували 3-4 пляшки, які скручувались між собою скотчем, або корки яких прибивались до зрізу дерева діаметром 10-15 см. Вода в пляшках давала будові певну посадку на поверхні.

Зібрана конструкція встановлювалась в очереті на водоймищі. Очерет навколо такої плаформи виламується на діаметр близько 0,7 м, а зверху над нею, зв'язується на висоті, залежно від ліміту водних коливань, у вигляді куреня. Курінь дає змогу прикривати кладку птахів від повітряних хижаків та утримувати конструкцію на плаву під час коливань води.

Місця встановлення. У водно-болотних угіддях МРГ “Майдан” штучні гнізда було встановлено по р. Верещиця (спортивний став № 7 та обвідні канали і водозбірник коло нього) (басейн Чорного моря) та по р. Завадівка (оз. Сапєрне, Інженерне та Нове) (басейн Балтійського моря). У першому випадку встановлено 6 гнізд: 3 - безпосередньо на водоймищі, 3 - на болоті).

На р. Завадівка всі гнізда розміщено на водоймищах.

Результати гніздування. Штучні гніздівлі було встановлено на початку весни 2001 року. Використання гнізд птахами спостерігалось протягом 3-х років. Результати гніздування наведено в таблиці. Максимальне використання відмічено в 2002 році. В 2004 році гнізда вже не використовувались взагалі. Здебільшого це було пов'язане з пошкодженнями гнізда та очерету навколо нього.

Таблиця 7. Результати використання водоплавними птахами штучних гнізд в водно-болотних угіддях Українського Розточчя

Місце влаштування	Загальна к-ть, шт	Заселено в 2001 р.	Заселено в 2002 р.	Заселенo в 2003 р.
		Шт.	%	Шт.	%	Шт.	%
р. Верещиця	6	3	50	4	66,7	2	33,3
р. Завадівка	30	19	63,3	22	73,3	4	13,3
Загалом:	36	22	61,1	26	72,2	6	16,7

Кількість пар водоплавних на гніздуванні на кожному окремому водоймищі зросла. Прорахувати відсотковий показник впливу влаштування штучних гнізд на результативність гніздування в нашому випадку неможливо, оскільки на водоймах не проводилось спостереження за птахами протягом гніздового періоду. Крім цього тенденція до зростання кількості водоплавних на гніздуванні спостерігалась і на інших водоймах. У гніздовому сезоні 2005 року нами зафіксовано до 60% знищення кладок водоплавних хижими птахами (на одному водоймищі зруйновано 12 кладок з 20 відкладених). У роки використання штучних гнізд такі випадки спостерігались нами набагато менше.

13. Ферментна активність травного тракту коропів (Cyprinus carpio L. 1758), інвазованих цестодами за дії фенарону

У процесі інтенсифікації виробництва рибної продукції виникла потреба у розробці і застосуванні засобів для зміцнення імунітету і покращення обмінних процесів в організмі риб. Увагу ми зосередили на фенароні, у якому 70 % діючої речовини становить фенозан-кислота. Цей препарат раніше почали застосовувати у птахівництві для підвищення неспецифічної резистентності організму і покращення білкового та вуглеводневого обміну [1].

Одним з головних елементів вуглеводневого обміну у риб є карбогідразна система гідролізу вуглеводів у кишківнику з наступним їх всмоктуванням [2, 6]. У цій роботі з'ясовували вплив фенарону на активність гідролітичних процесів вуглеводів у цьоголіток коропа. Оскільки фенозан-кислота у птахів викликала неспецифічну резистентність, ми з'ясовували її прояв у риб, які поражені цестодами. Відомо, що цестода Bothriocephalus acheilognathi, паразитуючи в кишківнику, погіршує процеси травлення, викликаючи запальний процес щіткової облямівки кишківника. В кінцевому результаті інвазовані цестодами мальки риб до кінця вегетаційного періоду втрачають вагу на 15-20% [3]. Виходячи з того, що інвазивність цестод є досить високою у коропових рибних господарствах, з'ясування ролі фенозан-кислоти у збільшенні стійкості організму риб на рівні функціональних адаптацій травної системи є актуальним питанням.

Методика роботи. Досліди проводилася на цьоголітках коропа, які вирощувалися інтенсивним методом у ставах. Роботи проводилися у осінній період 12-14 жовтня 2008 року, що свідчило про осінню інвазивну стадію риб, яка на відміну від весняної чи літньої, продовжуватиметься протягом цілого зимувального періоду.

Для проведення ферментного аналізу відбиралися риби, які були заражені ботріями. У дослідних риб були виявлені гельмінтози різної інтенсивності - від 1 до 4 представників на організм. Дослідній групі риб у корм додавали фенарон. Контрольну групу годували лише звичайним кормом для коропа, виробництва фірми «Біомар».

Для дослідження активності карбогідраз, які беруть участь в мембранному гідролізі, використовували метод солюбілізації ферментів з відрізку кишківника [4, 5].

Результати роботи та їх обговорення. В обох випадках, з фенозан-кислотою і на кормах фірми „Біомар” риби мали високий індекс вгодованості, а також на внутрішніх органах були тонкі шари жирових відкладів. Гепатопанкреас усіх інвазованих риб мав дещо світло-рожевий колір, який більше схилявся до сірого, що свідчило про тривалу інтоксикацію з боку цестод. Ситуацію з функціональним станом карбогідраз видно у таблиці.

Таблиця 8. Активність карбогідраз коропів за дії фенарону, доданого в корми (мкмоль глюк/хв/мг білка) (n = 8)

	Контроль, n= 4	З додаванням фенозан-кислоти, n= 4
	M ± m	Cv	Max	min	M ± m	Cv	max	min
10хв солюбілізації	Про	0,1109 ± 0,0142	22,18	0,1393	0,0961	0,3685 ±0,1902	89,40	0,7488	0,1708
	Мед	0,8673 ±0,5284*	105,5	1,9138	0,2162	0,1708 ±0,0158	16,04	0,1972	0,1425
	Дис	1,0699 ±0,4250	56,17	1,4948	0,6449	0,4922*	-	-	-
105 хв солюбілізації	Про	0,0625 ±0,0075	20,65	0,0774	0,0541	0,1161 ±0,0378	56,35	0,1705	0,0435
	Мед	0,0565 ±0,0242	74,08	0,1007	0,0174	0,0524 ±0,0159	52,42	0,0822	0,0281
	Дис	0,1040 ±0,0374	62,30	0,1419	0,0292	0,1440 ±0,0425	51,11	0,1873	0,0590
Порожнинне травленя	Про	0,1245 ±0,0634	88,20	0,2509	0,0520	0,0481 ±0,0064	22,98	0,0606	0,0395
	Мед	0,1098 ±0,0382	49,20	0,1480	0,0716	0,0900 ±0,0751*	144,64	0,2400	0,0079
	Дис	0,1220 ±0,0696*	98,81	0,2609	0,0446	0,0355 ±0,0115	55,88	0,0584	0,0236

Примітка. * - результати не вірогідні (p < 0,95).

Великий розкид даних свідчить про нестабільну і непослідовну роботу кишкових карбогідраз. Дистальна ділянка кишківника у дослідних риб була досить тонкою і легко розривалася при дотику, що не спостерігається у риб без інвазії.

Фенарон стимулює процеси гідролізу вуглеводів на поверхні глікокаліксу, що є вищим утричі, ніж при згодовуванні комбікормом без добавок. Цей процес має високе пристосувальне значення з огляду на ураження цестодами медіальної та дистальної ділянок. Однак у цих ділянках під дією фенарону активність поверхневих карбогідраз спадає, порівняно з контрольною групою риб, у 5 та у 2 рази відповідно. Вважаємо це проявом адаптації, тому що інтегральні ферменти, які локалізовані в мембранах кишківника, і володіють гідролітично-транспортною дією, зберігають в обох групах риб, практично однакову активність, за винятком проксимальної ділянки, де під дією фенарону активність ферментів зростає удвічі, порівняно з контролем.

Оскільки дія фенарону проявляється у збільшенні активності як поверхневих, так і глибинних карбогідраз проксимальної ділянки, є підстава стверджувати про збільшення гідролітично-транспортної функції карбогідраз, що покращує гідроліз вуглеводів, пришвидшує їх всмоктування, а отже, прискорює ріст риб.

Таким чином, додавання фенарону до кормів риб сприяє збільшенню їх опірності інвазіям і активному росту. Наявність цестод дестабілізує процеси порожнинного та мембранного травлення вуглеводів у цьоголіток коропів, головним чином у медіальній та дистальній ділянці кишківника, однак за дії фенарону гідролітично-транспортна функція кишківника у проксимальній ділянці активізується, що сприяє ефективнішому гідролізу вуглеводневих продуктів порівняно з рибами, які утримувалися на звичайних кормах.

14. Про необхідність комплексної еколого-економічної оцінки гідроекосистем Шацького поозер'я

Львівський національний університет імені Івана Франка, м. Львів

Збереження природних якостей гідроекосистем є обов'язковою умовою їх раціонального господарського використання. Причому, стан водних ресурсів країни повинен гарантувати забезпечення промислово-побутових потреб населення на високому рівні. Такий підхід передбачає і реалізацію стратегічних напрямків водно-екологічної політики відповідно до рішень Міжнародної конференції у Ріо-де-Жанейро (1991 р.), яка звернулась до світового співтовариства із закликом про необхідність переходу на шлях сталого розвитку.

Унікальні водні екосистеми Шацьких озер піддаються антропогенному впливу внаслідок господарського та рекреаційного використання. Наслідком таких процесів є активізація процесів евтрофування водойм. Зниження рівня ґрунтових вод через будівництво меліоративних систем відкритим способом спричинило пониження водного дзеркала водойм. У свою чергу такі явища обумовлюють посилення прогрівання та евтрофікацію озер, спричиняють їх ізоляцію та інтенсифікують процеси старіння. Перспективним є раціональне використання сапропелів, яке, безумовно, повинно передбачати застосування екологічно безпечних технологій. На Шацьких озерах інтенсивно розвивається інфраструктура віпочинку. Будуються туристичні комплекси, прокладаються дороги, зростають площі сільськогосподарських угідь, що прилягають до територій озер (Тимченко, Ярошевич, Виденина и др., 1994; Гриб, Сондак, 1998; Проць, Муха, 1998; Гриб, Куньчик , 2002; Шевчук, Косенко, Юрчук, 2007).

На даний час виникла гостра необхідність проведення комплексної еколого-економічної оцінки різноманітних аспектів діяльності людини в регіоні Шацького поозер'я, яка дозволить вибрати найбільш прийнятні варіанти ведення господарства. Вони забезпечать не тільки отримання максимального соціально-економічного ефекту але й врахують позиції раціонального природокористування та охорони довкілля, дотримуватись яких повинна Україна як член Міжнародного співтовариства.

Така оцінка має базуватися, зокрема, на врахуванні головних функцій гідроекосистем та прилеглих до них територій.

Важливими її складовими, поряд з іншими показниками, має бути з'ясування кількісних і якісних характеристик, що визначають функціонування популяцій гідробіонтів, забезпечують найбільш оптимальні параметри їх відтворення.

15. Трофічна структура дощових черв'яків Західного Волино-Поділля

Волинський національний університет імені Лесі Українки, м. Луцьк

Сапрофільний блок тваринного населення ґрунтів безпосередньо приймає участь в деструкційному процесі. Участь люмбріцид в ґрунтоутворюючому процесі визначається їх трофічною активністю.

Впродовж тривалого часу відбувається становлення у біогеоценозах трофічних ланцюгів, які ґрунтуються на використанні рослинного опаду (детритний ланцюг). У високопродуктивних біогеоценозах основний потік енергії спрямований по детритних трофічних ланцюгах. Можна вважати, що основна частина організмів використовує енергію рослинних решток і забезпечує їх швидке розщеплення та мінералізацію і тим самим забезпечує швидкий біологічний колообіг і відносно повне звільнення елементів живлення, акумульованих в мортмасі. В біогеоценозах Західного Волино-Поділля комплекси дощових черв'яків серед сапрофагів становлять 70-80% від загальної зоомаси.

Зазначимо, що в біогеоценозах трофічні ланцюги є відкритими і тісно пов'язані з наземним ярусом. А саме, значна частина трофічної маси поступає з надземного ярусу у вигляді листового опаду і знаходиться в ґрунті та на його поверхні. Багато підстилкових і ґрунтово-підстилкових морфо-екологічних груп дощових черв'яків є трофічним ресурсом для наземних тварин - ссавців, птахів, рептилій, земноводних. Безумовно, тварини реалізують мас-енергетичний обмін між ґрунтовим і наземним ярусами і на гетеротрофних рівнях трофічних ланцюгів.

Дощові черв'яки представлені різними трофічними групами:

сапрофагами, рідко фітофагами. Формування трофічної структури люмбріцид відбулося завдяки морфо-екологічним адаптаціям. Тривалий час вважалося, що дощові черв'яки є неспеціалізованою групою сапрофагів. До 80-тих років ХХ століття зазначалося, що незалежно від видового складу мортмаса, яка потрапляє в травну систему ґрунтових олігохет служила середовищем, на якому розвивались мікроорганізми (Козловская, 1976; Стриганова, 1980). Ґрунтовними дослідженнями трофічної преференції окремих видів Б. Р. Стрігановою (Стриганова, 1980) показано наявність трофічної спеціалізації щодо виду рослинних решток і стадії їх попереднього розщеплення. Це послужило основою для виділення з трофічної структури сапроблоку ґрунтових олігохет таких груп: первинні розщеплювачі рослинних решток; вторинні розщеплювачі; детритофаги.

Проведення аналізу сапротрофного комплексу дощових черв'яків вказує на систему морфо-функціональних адаптацій органів і систем, які визначають різну ступінь трофічної спеціалізації. До первинних розщеплювачів рослинних решток відносять комплекс дощових черв'яків, які представлені таким видовим складом: Eisenia fetida (Savigny, 1826), Eiseniella tetraedra tetraedra (Savigy, 1926), Dendrodrilus subrubicundus (Eisen, 1874), Dendrodrilus rubidus rubidus (Savigny, 1826), Dendrodrilus rubidus tenuis (Eisen, 1874), Dendrobaena octaedra (Savigny, 1826), Octodrilus transpadanus (Rosa, 1884), Lumbricus rubellus Hoffmeister, 1843; Lumbricus castaneus (Savigny, 1826), Lumbricus baicalensis Michaelsen, 1900; Lumbricus terrestris Linnaeus, 1758, Aporrectodea longa (Ude, 1826).

Вони мають здатність фрагментувати листовий і трав'янистий опад, рештки деревини у підстилковому горизонті. Завжди в цьому горизонті вони формують копрогенний шар. В подальшому часі він входить у гумусовий, гумусово-елювіальних горизонти в залежності від типу ґрунту. В копрогенному шарі відбувається збагачення його мікрофлорою, первинна міграція органічних і неорганічних сполук та подальше розщеплення целюлози.

Ґрунтові олігохети родини люмбріциди, як вторинні розщеплювачі рослинних решток в біогеоценозах Західного Волино-Поділля є домінуючими і представлені таким видовим складом: Aporrectodea caliginosa (Savigny, 1826), Aporrectodea trapezoides (Duges, 1828), Aporrectodea georgii (Michaelsen, 1890), Aporrectodea jassyensis (Michaelsen, 1891), Aporrectodea rosea (Savigny, 1826), Aporrectodea dubiosa (Oerley, 1880), Allolobophora leoni Michaelsen, 1981; Allolobophora chlorotica (Savigny, 1826), Octolasion lacteum (Oerley, 1885), Octodrilus transpadanus (Rosa, 1884).

Вони приймають участь в розщепленні органічних решток, які зазнали дії попередніх сапрофагів. Окремі види дощових черв'яків мають здатність заселяти ферментативний шар підстилки або ризосферу рослин, де має місце висока концентрація розщеплених органічних решток, а також органічних сполук (полісахаридів). Люмбріціди, які живляться перегноєм ґрунту, активно піддають ґрунтовий горизонт педотурбації. Обмінні процеси у «вторинних гумусоутворювачів» йдуть значно повільніше, ніж первинні розщеплювачі рослинних решток. Попри сказане відзначимо їх роль в розщепленні лігніно-целюлозного комплексу.

Детритофаги. Значна частина нірників має здатність живитися дрібним аморфним детритом, який диспергований в мінеральній частині грунту.

Зазначимо, що в ґрунті детрит відзначається значною стійкістю і складає основу органічного матеріалу детритного потоку. Розщеплення і мінералізація відбувається комплексом ферментів. Сам процес розщеплення є тривалим в часі і відбувається за участю різних функціональних груп організмів.

Трансформація фітодетриту є функціональною ознакою екосистемного рівня організації природних комплексів. Процес супроводжується хімічними перетвореннями неспецифічних органічних речовин мортмаси у мінеральні чи гумусові сполуки. Трофічна структура дощових черв'яків в біогеоценозах забезпечує поділ ресурсів і визначає високу ефективність люмбріцид в потоці енегії у трофічних ланцюгах.

16. Біотичні чинники всихання смереки у похідних лісах Карпат

В Українських Карпатах загальна лісистість зменшилася майже на половину, на значних територіях відбулася зміна домінантів видового складу лісів. Зокрема, внаслідок великомасштабного культивування смереки площа букових лісів зменшилася на 40%, а ялицевих - на 30%. Це призвело до збіднення біотичного різноманіття, значних змін біогеоценотичного покриву, які проявляються у зменшенні потужності біогеогоризонту інтенсивної матеріально-енергетичної трансформації, зниженні стійкості екосистем.

Всихання смеречняків, які створені у поясі букових лісів Карпат, набуло маштабів екологічної катастрофи. Збереження природного біотичного різноманіття в таких лісах неможливе, навпаки, вони стали вогнищами поширення фітопатогенних грибів і тварин.

Як відомо, перше покоління смереки є високопродуктивним, тоді як друге і третє її покоління в смерекових монокультурах починає відмирати вже з 20-40 років внаслідок високого фітопатогенного впливу (Трибун, 1996), а в 50-60 років настає руйнація деревостану. На нашу думку, причини, що призводять до всихання смерекових лісостанів, як правило, мають комплексний характер і в значній мірі зумовлені біотичними чинниками.

Вважається, що однією із основних причин всихання похідних смерекових лісів у Карпатах є кореневі гнилі, збудниками яких є коренева губка та опеньок, що є цілком справедливо. При ураженні смереки кореневою губкою гниль спочатку поширюється в коренях, але швидко переходить у стовбур, внаслідок чого погіршується водопостачання крони, хоча не припиняється повністю. Опеньок часто утворює комплексні вогнища хвороби разом із кореневою губкою. При ураженні дерев спостерігається зовнішня гниль, гриб убиває своїми токсинами клітини лубу, що призводить до швидкого всихання дерев. На території Сколівських Бескидів у похідних смеречниках формуються комплексні вогнища кореневих гнилей, у яких одночасно розвиваються коренева губка, опеньок осінній та рідше - північний трутовик. Доволі часто смерека заражена одночасно різними збудниками гнилей - кореневою губкою та опеньоком осіннім, або один із цих патогенів і облямованим трутовиком.

Комахи-ксилофаги, зокрема короїди, вусачі, рогохвости, заселяють, як правило, ослаблені дерева смереки із ще зеленою хвоєю, пришвидшуючи їх всихання. Вогнища поширення цих комах є загрозою для навколишніх деревостанів смереки, бо комахи заселяють як ослаблені, так і візуально здорові смереки. У цьому випадку дерева всихають так інтенсивно, що колір їхньої хвої на верхівці не встигає змінитися, тоді як у нижній та середній частинах дерева у місцях розвитку ксилофагів кора відслоюється та опадає.

Заміна природних деревостанів на монокультуру смереки зумовлює зміну ґрунтових консортів, співвідношення їх трофічних груп, функціонування паразитарних систем. Проведені нами дослідження вказують на те, що ґрунтова фауна безхребетних тварин і стовбурові нематоди також можуть бути чинником всихання смереки у похідних лісах.

У корінних лісах ґрунтові безхребетні тварини формують цілісну функціональну структуру в екосистемі. Їх функціональна організація має спільну закономірність, а саме: в складі угруповання понад 95% тварин за показником споживання енергії належить до сапробіонтних і хижих форм, а частка фітофагів є меншою від 5%. У похідних смерекових лісах в угруповання ґрунтової фауни відбувається зменшення частки сапробіонтних і хижих форм та збільшення фітофагів. Слід також зауважити, що заміна листяних лісів на хвойні завжди призводить до зменшення в угрупованні безхребетних частки представників мезофауни та збільшення частки мікроартропод. Група ґрунтових нематод у смеречняках зберігає свої панівні позиції, проте її функціональна структура значно змінюється, причому величина цих змін є аналогічною до змін загального угруповання ґрунтових безхребетних тварин (Козловський, 2002).

У похідних смерекових лісах частка споживання енергії рослиноїдними нематодами у ґрунті становить щонайменше 10%, а в багатьох випадках цей показник перевищує 50%. Наприклад, у смеречняку ожиновому третього покоління вирощування (Підліснівське природоохоронно-наукове дослідне відділення Карпатського національного природного парку) споживання енергії фітофагами сягає 16,24 кДж/м2 на добу, тоді як у корінній екосистемі цей показник дорівнює 0,16 кДж/м2 на добу. Особливо цікавим є те, що відбувається цілковита заміна рослиноїдних видів, які притаманні корінній екосистемі, на більші за розмірами й патогенніші види роду Rotylenchus.

Тому ми поділяємо погляди О.С. Єрошенка (2004) про те, що з порушенням екологічної рівноваги у лісових біогеоценозах ротіленхи можуть бути патогенними для дорослих дерев і їх підросту, тобто виступати одним із чинників руйнування біогеоценозу.

Ще одним чинником всихання смереки є стовбурові нематоди. Вид Bursaphelenchus mucronatus (Mamya & Enda, 1979) заселяє стовбури смереки у Карпатах і серед інших видів роду, є генетично найближчим до патогенного для смереки виду B. хylophilus (Steiner & Buhrer, 1934) Nickle, 1970, занесеного до списку карантинних видів тварин майже в усіх країнах Європи. На нашу думку, за певних обставин B. mucronatus є патогенним для смереки, що підтверджують дослідження й інших дослідників (Єрошенко, 2004).

У рослинному поясі смерекових лісів Карпат B. mucronatus у деревині смереки трапляється поодиноко, тоді як у смеречняках поясу букових лісів заселеність деревини смереки може становити понад 300 особин/г деревини в абсолютно сухому стані. Такому інтенсивному розвиткові стовбурових нематод сприяє тепліший температурний режим, завдяки якому пришвидшується онтогенетичний розвиток цих тварин. Стовбурові нематоди виявлені у деревах різних категорій санітарного стану - сухих, всихаючих і без ознак всихання. У декількох деревах було виявлено стовбурові нематоди на відрізку між жовтою верхівкою та зеленою нижньою частиною крони, інших же пошкоджень стовбура комахами-ксилофагами та грибами не було.

Оскільки ці дерева були заселені лише стовбуровими нематодами, можна вважати, що саме вони стали причиною всихання верхівок смереки.

Відмирання смереки у похідних лісах зумовлюється грибними захворюваннями, комахами-ксилофагами, ґрунтовими безхребетними тваринами, зокрема фітогельмінтами, стовбуровими нематодами. Проте, найчастіше відмирання дерев є проявом спільної негативної дії грибів, стовбурових нематод, ґрунтової фауни безхребетних тварин і комах-ксилофагів. Їх наявність у стовбурах дерев суттєво погіршує, чи навіть припиняє, водопостачання крони, що призводить до припинення нею транспірації, а потім відмирання. Можна припустити, що саме ці чинники є основною причиною масового відмирання смереки у Карпатах після посушливих років.

Загалом, усихання смеречняків у смузі мішаних букових лісів досягло катастрофічних розмірів, що потребує негайного застосування оздоровчих заходів. Суттєвого значення набуває заміна похідних смеречняків й створення на їх місці деревостанів за типом корінних. Як важливий (а часто необхідний) етап відновлення екологічного потенціалу гірських екосистем ми розглядаємо формування на місці смереки лісостанів з порід-піонерів: берези, вільхи сірої, осики, горобини, що покращує функціональну організацію ґрунтової фауни безхребетних тварин, зменшує інфекційний фон, зокрема запас збудників кореневих гнилей, унеможливлює функціонування паразитарних систем стовбурових нематод.

17. Живлення канюка звичайного (Buteo buteo L.) та сови вухатої (Asio otus L.) в осінньо-зимовий період на території Стрийсько-Санської верховини

Матеріали досліджень зібрано протягом осінньо-зимового періоду 2009-2010 рр. на полонині неподалік хвойного лісу в околицях с. Комарники (48.58'N 23.1'E) (Турківський район, Львівська область). Для виявлення кормових об'єктів канюка звичайного (Buteo buteo) та сови вухатої (Asio otus) проаналізовано вміст їхніх пелеток, які були зібрані під присадами (стовпці огорожі) на мисливських ділянках обох видів птахів. За осінній період пелетки зібрано до випадання першого снігу, а за зимовий - після сходу снігового покриву. Всього зібрано та проаналізовано 21 пелетку канюка звичайного та 47 - сови вухатої.

У пелетках канюка звичайного ідентифіковано 65 екземплярів тварин, що в середньому становить 3,1 тварин на одну пелетку. Частка тварин на одну пелетку помітно відрізняється за сезонами: восени - 4,6, взимку - 1,4.

Це пов'язано з великою часткою в осінній період у раціоні канюка комах, маса яких мала і, відповідно, компенсується кількістю. В складі пелеток зібраних за осінній період ідентифіковано 51 екземпляр тварин, з яких 61% належать до родини Tettigonidae, 29% - Arvicolidae, 6% - Carabidae, 2% - Soricidae та 2% - Scarabeіdae. За зимовий період в складі 10 зібраних пелеток ідентифіковано 14 екземплярів тварин, а саме представників родини Arvicolidae.

У пелетках сови вухатої ідентифіковано 71 екземпляр тварин, що в середньому становить 1,5 тварин на одну пелетку. Частка тварин на одну пелетку також відрізняється за сезонами: в осінній сезон - 1,8, зимовий - 1,2.

Що ймовірно пов'язано з більшою доступністю корму восени, тоді як взимку сніговий покрив досить сильно обмежує можливості птахів у полюванні.

Крім цього, було зібрано додатковий краніологічний матеріал з місця днювання сови, в якому ідентифіковано 49 екземплярів жертв. Загалом проаналізовано 120 екземплярів тварин. В складі 19 пелеток зібраних за осінній сезон ідентифіковано 36 екземплярів тварин, з яких ідентифіковано чотири види гризунів: Microtus arvalis (55%), M. agrestis (14%), M. oeconomus (10%), Myodes glareolus (7%) та один вид комахоїдних ссавців - Sorex araneus (2%). За зимовий період в складі 28 зібраних пелеток ідентифіковано 35 екземплярів тварин, які належали до трьох видів роду Microtus, а саме M. arvalis (66%), M. agrestis (17%), M. oeconomus (11%).

Загалом кормовими об'єктами канюка звичайного на досліджуваній території є представники двох класів, чотирьох рядів та п'яти родин тварин: Arvicolidae (44,6%), Soricidae (1,5%), Tettigonidae (47,7%), Carabidae (4,7%) та Scarabeіdae (1,5%), а сови вухатої - шість видів дрібних ссавців з ряду гризунів (Rodentia) - 99,1%: M. arvalis (60%), M. agrestis (15,8%), M. oeconomus (13,4%), Myodes glareolus (2,6%), Sylvaemus sylvaticus (0,8%), Muscardinus avellanarius (0,8%), а також один вид з ряду мідицеподібних (Soriciformes) - Sorex araneus (0,8%).

18. Флора відвалів Бориславського озокеритового родовища

Флористичний склад є однією з основних ознак фітоценозу, об'єктом геоботанічних досліджень і мірилом його господарської цінності або рідкості.

Сукупність видів, що населяють фітоценоз, створює його флористичне багатство. Останнє залежить від кліматичних умов, активності видоутворення, давності території, яку займає фітоценоз, ступеня порушення природних комплексів та інше.

Відвали Бориславського озокеритового родовища, утворилися унаслідок відсипання непотрібної породи і є яскравим прикладом антропогенного впливу, та займають площу понад 20 га у прицентральній частині міста Борислав. Ці території слабо затягнуті рослинним покривом, не мають практичного використання, є джерелом забруднення довкілля через часткове використання їх як сміттєзвалище. Субстрат відвалів характеризується незадовільними гідрологічним та агрохімічними показниками, у ньому високий вміст шкідливих речовин. Оскільки ґрунт для рослин є не тільки місцем, на якому вони зростають, а й середовищем, з якого вони отримують поживні речовини, тому видова насиченість фітоценозів залежить від родючості ґрунту.

Територія Бориславського озокеритового родовища зайнята відвалами пустої породи. В історичному плані територія поділяється на старі висипи та нові. Відмінність в основному полягає у характеристиці ґрунтів і рослинному покриві.

Оскільки на старих відвалах ґрунти більш розпушені, достатня аерація, то великої потреби в піонерній рослинності немає. На нових відвалах значне місце у заростанні висипів займають довгокореневищні види. Внаслідок такого розмноження рослин відбувається утворення цілих груп рослин одного виду, які займають велику площу і відіграють велику значення у заростанні відвалів.

Вивчення флористичного компоненту біоценозу Бориславського озокеритового родовища дасть змогу виявити закономірності формування флори на антропогенно змінених територій.

Вивчення флористичного складу фітоценозу відвалів Бориславського озокеритового родовища проводились нами протягом 2007-2010 рр., на ділянці, яка займає площу біля 20 га.

Всебічно вивчити будь-яке рослинне угруповання можна, лише встановивши повний флористичний склад цього угруповання.

Для визначення видової різноманітності рослин, якими заростають відвали, ми користувалися визначником (Доброчаєва, 1987) та атласами (Нестерук, 2000, Габерова, 1980).

У результаті наших досліджень, найбільш детально була вивчена дендрофлора. На сьогоднішній день на відвалах зростає 22 видів дерев, які належать до 9 родин, 13 видів кущів - представники 7 родин, та понад 180 видів трав.

У заростанні старих відвалів вагому роль належить представникам родини Fabaceae, Poaceae. Поодиноко трапляються деревні види та кущі.

Значну частини старих висипів займають господарські фітоценози. Тобто, крім біотичного, на зростання впливає антропогенний фактор.

Загалом рослинність старих відвалів представлена великою різноманітністю видів.

На нових висипах рослинність не така різноманітна, як на старих. Це спричинено значною засоленістю, недостатньою аерацією та водопроникненням. На окремих ділянках відвалів формуються досить великі асоціації з гігрофітних видів: Carex distans L., Juncus articulatus L., Phagmites australis L. та інші. На більш сухих ділянках зустрічаються асоціації, де домінантом, в основному, виступає Calamagrostis epigeios L.

На відвалах Бориславського озокеритового родовища зростають в основному представники покритонасінних рослин. Голонасінні представлені лише двома видами Picea abines у кількості 2 особини та Juniperus communis L. - одна особина.

Найбільш чисельними за кількістю видів є родини Fabaceae, Compositae, Poaceae, Rosaceae. Найбільш чисельним видом є Hippophae rhamnoides (родина Elaeagnaceae), яким заросла 10% відвалів.

На території відвалів зростає 6 видів рослин, які занесені до Червоної книги України (2008). Щодо категорій, то 4 види підпадають під категорію вразливі; 2 - під категорію до рідкісних.

19. Консортивні зв'язки мохоподібних та їх екологічна роль

Відомо, що освоєння суші першими вищими рослинами, зокрема мохоподібними (Бардунов, 1984; Потeмкин, 2007; Read et al., 2000) відбувалося за участю симбіотичних і сапрофітних грибів. Грибні симбіонти, очевидно, істотно впливали на підвищення постачання рослин водою та поживними речовинами, а також на утворення ґрунту. За життєвою стратегією ендофітні гриби подібні до бріофітів: для них характерне економне використання і перерозподіл поживних речовин з відмерлих частин рослини до живих, які активно розвиваються. На сьогодні біологічна роль мікоризних мікроміцетів з'ясована недостатньо. Проте встановлено, що ендофітні гриби можуть перешкоджати проникненню в рослини-господарі фітопатогенних грибів, вірусів рослин і комах. Раніше вважалося (Потeмкин, 2007; Duckett et al., 1991; Read et al., 2000), що розвиток мікоризних й ендофітних мікроміцетів є характерним для антоцеротових та печіночників, окрім епіфітних, і лише мохи й хвощі не мають симбіотичних асоціацій з грибами. Встановлено, що на оліготрофних сфагнових болотах під впливом ферменту полігалактуронази ендофітних грибів у клітинних оболонках сфагнових мохів іонізуються слабкі кислотні зв'язки полігалактуронату, що призводить до специфічного зв'язування одновалентних катіонів і звільнення двовалентних. Таким чином іонізація ланцюгів полігалактуронату зумовлює високу йонообмінну здатність сфагнів, що має принципове значення для мінерального живлення болотяних квіткових рослин, насамперед калійного обміну. Нещодавно виявлено ендомікоризи і в брієвих мохів (Polytrichum commune) в лісових екосистемах з напівгідроморфними ґрунтами (Краснов и др., 2007). Очевидно, в таких екосистемах ендофітні мікроміцети відіграють роль, аналогічну як і в екосистемах лісових сфагнових боліт, але поглинають мінеральні елементи не зі сфагнів, а з брієвих мохів.

Мохоподібні проявляють різноманітні властивості завдяки специфічним складникам, проте відчувається брак ґрунтовних пояснень природи їх біологічної активності та можливого впливу. Так, найвища антипухлинна активність була виявлена в зразках моху Claopodium crispifolium разом з домішкою Cyanobacterium Nostoc cf. Microscopicum. Це могло означати, що Nostoc може проявляти антипухлинну активність або є необхідним партнером їх співіснування (Spjut et al., 1988). Тобто унаслідок взаємовпливу можуть передаватися попередники речовин від Nostoc до моху, який їх трансформує в активні сполуки. Або ж, мохи можуть утворювати речовини внаслідок алелопатичної відповіді на вплив Nostoc. У будь-якому випадку, це підвищує важливість проблеми і зацікавлення щодо екології бріофіт.

20. Сучасний стан іхтіофауни озера Люцимер

Озеро Люцимер - одне з найбільших озер Шацького національного природного парку (ШНПП). Протягом останніх десятиліть воно зазнавало чи не найбільшого впливу людини з-поміж усіх озер Шацького НПП, що не могло позитивно позначитись на якості його води. В трофо-сапробіологічному аспекті Люцимер є типовим евтрофним (в??-мезосапробним) озером. Основним джерелом евтрофікації озера Люцимер є населення, яке проживає там постійно чи приїздить під час курортного сезону, та сільськогосподарські угіддя [4, 6]. На водоймі ведеться рибне господарство та меліоративний лов риб.

Тому метою наших досліджень було ведення моніторингових спостережень для встановлення зміни структури та чисельності іхтіофауни озера Люцимер.

Матеріали і методика досліджень.

Збір іхтіологічного матеріалу проводили у весняно-осінній період 2010 року за допомогою контрольних і промислових знарядь лову. Для вилову молоді риб використовували малькову волокушу завдовжки 25 м (по 3 лови), а промислових риб - ставними сітками з розміром вічка а = 18, 20, 25, 27, 30, 35, 40 та 50 мм загальною довжиною 445 м.

Камеральну обробку матеріалу здійснювали відповідно до загальноприйнятих іхтіологічних методик [1, 3, 5].

Чисельність молоді риб і промислової частини рибних стад визначали комбінованими репрезентативними методиками [2, 7].

Результати досліджень та їх обговорення.

Восени 2009 року озеро Люцимер було передане у спільне користування ТЗОВ Шацьке мисливське господарство із ШНПП для проведення любительського і спортивного рибальства. В результаті чого, було проведено зариблення водойми цінними видами риб (табл. 9), що позначилось на видовій структурі та чисельності іхтіофауни даної водойми.

Таблиця 9. Результати зариблення озера Люцимер цінними видами риб восени 2009 року

№ п/п	Вид риб	Кількість, екз.	Індивідуальна маса риб, кг	Загальна маса риб, кг
1.	Короп	13290	0,25-0,26	3410
2.	Щука	4430	0,04-0,05	221
3.	Білий i строкатий товстолоби	44300	0,18-0,19	8369
	Всього	62020	-	12000

У результаті проведення ловів контрольними знаряддями лову було встановлено, що видова структура іхтіофауни у 2010 представлена 19 видами риб (табл. 10), що на 4 види більше, ніж реєстрували у минулому році. В уловах з'явились короп та види далекосхідного комплексу - білий та строкатий товстолоби, білий амур. Останній потрапив у водойму випадково при зариблення її товстолобами. Однак значного впливу на іхтіофауну озера Люцимер даний вид риб не принесе, в зв'язку з тим, що він в наших водоймах не відтворюються й буде вилучатись унаслідок проведення меліоративного лову.

Таблиця 10. Видова структура іхтіофауни о. Люцимер

Назва виду риб	2007-2009 рр.	2010 р.
Коропові:	7	11
- плітка	+	+
- лящ	+	+
- плоскирка	+	+
- в'язь	-	-
- краснопірка	+	+
- верховодка	+	+
- лин	-	-
- карась золотстий	-	-
- карась сріблястий	+	+
- короп (сазан)	-	+
- верховка	-	-
- пічкур	-	-
- гірчак	+	+
- білий амур	-	+
- білий товстолоб	-	+
- строкатий товстолоб	-	+
Окуневі:	3	3
- окунь	+	+
- судак	+	+
- йорж	+	+
Сомові:	0	0
- сом	-	-
Ікталурові:	1	1
- сомик карликовий	+	+
Щукові:	1	1
- щука	+	+
В'юнові:	1	1
- в'юн	-	-
- щипавка	+	+
Вугрові:	1	1
- вугор річковий	+	+
Колючкові:	1	1
- колючка триголкова	+	+
Всього видів риб:	15	19

У ході досліджень було встановлено, що окрім видової структури змінилась чисельність іхтіофауни в контрольних ловах (табл. 11).

Таблиця 11. Динаміка співвідношення риб та їх молоді о. Люцимер за результатами контрольних ловів мальковою волокушею L = 25м

№ п/п	Вид риб	Чисельність риб, %
		2007-2008 рр.	2010 р.
1	Плітка	6,3	16,0
2	Краснопірка	-	2,5
3	Верховодка	67,6	31,5
4	Короп	-	15,3
5	Плоскирка	3,7	3,0
6	Лящ	9,6	9,1
7	Карась	0,4	1,5
8	Окунь	11,7	15,5
9	Йорж	2,3	2,0
10	Щука	-	1,5
11	Судак	-	1,9

В уловах 2010 року оз. Люцимер збільшилось чисельне співвідношення плітки, карася й окуня, а зменшилось - співвідношення верховодки, ляща, плоскирки, йоржа за рахунок збільшення чисельності й появи у контрольних ловах коропа, щуки й судака. Слід відмітити, що різке зниження чисельності верховодки пов'язано із зростанням кількості судака. Така тенденція дасть можливість іншим видам риб збільшувати свою чисельність та розмірно вагові показники за рахунок вивільнення кормової бази. Особливо це стосується риб зоопланктофагів та молоді риб, які на першому році життя харчуються зоопланктоном.

Видова структура іхтіофауни оз. Люцимер у 2010 році представлена 19 видами риб, що на 4 види більше, ніж реєстрували у минулому році. В уловах з'явились короп та види далекосхідного комплексу білий і строкатий товстолоби та білий амур, який випадково був вселений разом з товстолобом.

У водоймі зросла популяція хижаків, особливо судака, що викликало різке зниження чисельності верховодки. Таке різке зниження чисельності верховодки знизить харчову конкуренцію серед риб зоопланктофагів та підвищить ефективність нересту цінних видів риб.

21. Роль іонів кальцію у формуванні стійкості рослин до несприятливих умов середовища

На сьогодні кальцій розглядається як хімічний елемент, який бере участь майже у всіх функціях рослинного організму. За припущенням А.Тревавас походження Са2+ сигнальної системи пов'язане із тим, що внаслідок високої токсичності іонів кальцію клітини виробили механізми, які сприяють підтриманню низького рівня катіону в цитоплазмі (Trewavas, 2000).

Досліджено стійкість гаметофорів моху Funaria hygrometrica Hedw. до впливу іонів нікелю, свинцю та кадмію протягом 48 год. Преінкубацію в розчині екзогенного кальцію (16 мкМ) проводили протягом 18 год., а хлориду лантану - 1 год. Хлорид лантану використовували, щоб переконатися в тому, що ефекти екзогенного кальцію пов'язані з проникненням його у клітини через кальцієві канали. Гаметофори, які витримували в середови...