Моніторинг біорізноманіття екосистем Шацького національного природного парку

У межах нашої держави природного ареалу виду не існує, адже ротан є самоакліматизантом, який завойовує все нові території, розширюючи тим самим свій ареал. Прийшов до нас цей вид з Росії, а саме з Далекого сходу, природна область поширення якого охоплює водойми басейну Амуру, Приморського краю та деяких суміжних територій [11]. У 1948 р. співробітники комплексної експедиції по вивченню басейну Амуру привезли до Москви ротана. З акваріумів наукових закладів та акваріумів любителів ротан попав у деякі підмосковні стави, у яких прижився і став ловитись на вудки. Очевидно, звідси він поширився в інші водойми. На Україні він зустрічається в басейні р. Дністер (Тернопільська обл.), р. Сан та р. Вишня, притоки р. Вісли (Львівська обл.), Закарпатська обл. - малі озера та річки. У Київській області ротана знайдено у басейні р. Стугна, р. Тетерів р. Рось; Волинській обл.- в басейні р. Прип'ять, верхів'ї р. Дніпро, а також у малих озерах та каналах цих областей [7, 8].

Мозаїчність сучасного ареалу пов'язана із специфічним характером розширення території існування. В ізольованих водоймах щільність популяції перевищує оптимальну, необхідну для процвітання виду, тобто завжди є надлишок особин. При паводках, сильних зливах, коли материнська водойма на деякий час перестає бути ізольованою, проходить розселення, в якому приймають участь вперше дозрівші особини. Якщо такої можливості немає, то щільність популяції регулюється поїданням зайвих особин [1].

Критерієм порогової щільності слугує число контактів між особинами виду.

Спостерігається територіальність у поведінці [6].

Вперше виловлений екземпляр ротана головешки влітку 2010 року в о. Чорне Велике, що входить у структуру ШНПП. Спираючись на одиничність випадку, ми навмисно не приводимо будь-яких порівнянь пластичних ознак, оскільки мала вибірка не дозволяє провести статистичний порівняльний аналіз.

З попередніх літературних данних відомо, що ротан живе в болотах, дощових калюжах, озерах, малих річках, річкових затоках, гірських струмках, але надає перевагу невеликим стоячим, сильно зарослим водоймам, де його щільність може досягати 100 екз/м2. Менша щільність у річках та інших водоймах обумовлена недостатністю сприятливих біотопів.

Зазвичай він тримається серед заростей куширу, елодеї, пухирника, гречихи земноводної, де довго висить на рослинах, зачепившись за них черевними плавцями. До гідрохімічного режиму невибагливий. Може жити у воді з мізерним вмістом розчиненого кисню, чому сприяє аерація води в роті при заковтуванні атмосферного повітря. В неглибоких промерзаючих водоймах ротан закопується в мул, або вмерзає в лід. При цьому навколо риби утворюється незамерзаючий простір, функціональне призначення якого -- захист риби від зниження температури і гідродинамічних навантажень льоду.

Ця незамерзаюча порожнина утворюється завдяки виділенню шкірою ротана секрету з підвищеним вмістом солей [9]. На нашу думку, може існувати і більш складний механізм адаптації до низької температури, пов'язаний з обміном речовин. Спираючись на таку уніфікованість до різного роду пристосувань з часом ротан може швидко розвинути свою чисельність та істотно вплинути не тільки на структуру іхтіофауни озера. а й на його продукційні характеристики.

У різних літературних джерелах відмічається всеїдність ротана [1, 2, 3].

Дійсно, він споживає водяних безхребетних практично всіх груп, надаючи перевагу, однак, досить рухливим організмам. Зустрічаються в шлунках ротанів пуголовки, ікра і молодь риб. У водоймах із значною щільністю популяції ротан поїдає наземних безхребетних, які падають у воду. Рослинна їжа в шлунках цих риб зустрічається рідко [3]. В невеликих озерах і ставах ротан швидко підриває ресурси водяних безхребетних, молоді риб і залишається єдиним представником іхтіофауни [4].

Ворогів у ротана в європейських водоймах небагато: щука, сом, птахи [6]. Шкода, яка ними наноситься популяції ротана, невелика. Паразитів у ротана більше 20 видів, однак таких, які могли б спричинити значну шкоду всій популяції, поки що не знайдено. Інколи в окремих водоймах ротани гинуть повністю, мабуть внаслідок епідемії чи отруєння. У цілому в межах регіону ротану така загибель не загрожує [5].

Ротан головешка та карликовий сомик, потрапили в структуру ШНПП різним шляхом та в різні екологічні умови, однак агресивна стратегія поведінки відносно аборигенної іхтіофауни вже через незначний проміжок часу вивела карликового сомика в деяких з озер (Луки-Перемут) на лідируючі позиції по чисельності та біомасі популяцій. Подальше його розселення по інших озерах відбуватиметься стихійно, завдяки каналам, якими з'єднані практично всі озера Шацької групи. Не дивлячись на те, що озера між собою відрізняються різними глибинами і рівнем трофності, ротан вибиратиме для свого існування лише літоральну та субліторальну зони озер.

Він займе свій характерний біотоп, а саме зони з зарослими ділянками жорсткої та м'якої водяної рослинності. Безсумнівно цікавим залишається, як саме складеться конкурентна боротьба двох однакових за стратегією поведінки та екологічними особливостями карликового сомика та ротана головешки в умовах заростей озер ШНПП.

На відміну від карликового сомика ротан головешка потрапив у наші водойми досить недавно. З моменту потрапляння у водойми України він постійно розширює ареал свого перебування, шляхом міграцій у верхів'я річок та мілководних ділянок водосховищ та озер.

Після потрапляння ротана у малу замкнену водойму відбувається поступове збільшення його чисельності, і за декілька років повне його домінування в уловах. Потрапивши у водойму він починає здійснювати агресивну політику по відношенню до аборигенної іхтіофауни. Прийшовши до піку своєї чисельності, він залишається майже єдиним представником іхтіофауни водойми, за винятком старших вікових груп риб з середньо-циклічних та довго-циклічних видів риб.

Від часу потрапляння ротана у водойму відмічається також її поступове заростання спочатку зануреною, а потім і повітряною вищою водною рослинністю.

У противагу карликовому сомику, який зустрічається лише в озерах ШНПП та деяких річках закарпатської області (р. Тиса та р. Латориця), ареал перебування ротана поширився, починаючи від західної України Закарпатської області - басейну р. Тиса, через Львівську область - басейн р. Сан та Тернопільську - басейн р. Дністер, Київську - басейн р. Дніпро, аж на лівобережну Україну до межі Сумської з північної та Черкаської з південної сторони.

Ротан досі не знайшов свого місця в структурі іхтіофауни водойм України, він перебуває на стадії становлення, та знаходження свого місця у складі аборигенної іхтіофауни рибогосподарських водойм та водойм природно-заповідного фонду України. Особливу увагу треба приділити моніторинговим дослідженням з даного питання з метою недопущення розселення ротана головешки у інші водойми.

31. Гідрохімічні дослідження озерних екосистем Шацького національного природного парку: озеро Острів'янське

Дана стаття - продовження серії наукових публікацій щодо вивчення гідрохімічного стану озер Шацької групи в кінці ХХ-го та на початку ХХІ-го століття, виконане науковцями Києва, Львова, Луцька та Шацька [4-9, 11-18].

Постановка проблеми. Основною метою проведення спостережень і контролю за станом та рівнем забруднення водних об'єктів є отримання даних про якість води, необхідних для здійснення заходів по її охороні та раціональному використанню.

Природні води - це складні розчини мінеральних і органічних речовин та газів. Крім того, у природних та особливо поверхневих водах знаходиться у завислому стані значна кількість органо-мінеральних часточок, на яких сорбується певна кількість розчинених речовин, зокрема забруднюючих. У районах із розвиненою промисловістю та сільським господарством якість поверхневих та ґрунтових вод значною мірою визначається речовинами антропогенного походження - забруднюючими і токсичними сполуками [1, 4].

"Забруднення - це несприятлива зміна навколишнього середовища, яка цілком або частково є результатом людської діяльності, прямо або побічно змінює розподіл енергії, що приходить, рівні радіації, фізико-хімічні властивості навколишнього середовища і умови існування живих істот. Ці зміни можуть впливати на людину прямо або через сільськогосподарські ресурси, через воду або інші біологічні речовини. Вони також можуть впливати на людину, погіршуючи фізичні властивості об'єктів, що знаходяться в його власності, умови відпочинку на природі і спотворюючи її саму" - таке визначення забруднення було дане в доповіді спеціальної комісії Білого дому США в 1965 році. Доповідь називалася "Щоб відновити навколишнє середовище" [10].

Наявність мінеральних та органічних речовин у воді в більшій чи меншій кількості визначає, за інших рівних умов, величини природної рибопродуктивності Шацьких озер. Встановлено оптимальну кількість основних біогенних речовин за наявності яких природна рибопродуктивність буде високою. Однак, більшість водойм Поліської зони мають специфічний хімічний склад води, що є основною причиною низької природної продуктивності, в порівнянні з водоймами Лісостепової і Степової зон [7, 9, 16, 18].

Оз. Острів'янське - льодовикового походження. Знаходиться поблизу с. Острів'я Шацького району Волинської області. Довжина озера - 2650 м, довжина берегової лінії - 9,3 км, ширина озера - 1450 м, глибина: середня - 2,3 м, максимальна - 3,8 м, площа озера - 2,5 км2, об'єм озера - 5,9 млн. м3 Улоговина має неправильну, видовжену форму [5, 6].

Методи та матеріали. Визначення гідрохімічних показників виконано за загальноприйнятими стандартними методиками хімічного аналізу поверхневих вод [1, 2]. Проби води для дослідження відбирали із поверхневого горизонту співробітники Інституту гідробіології НАН України (м. Київ) та Національного університету біоресурсів і природокористування України (м. Київ).

Результати наукових досліджень та їх обговорення. Результати перших гідрохімічних досліджень Шацького поозер'я, які нам вдалося найти в доступній вітчизняній науковій літературі, відносяться до 1948 р. [19]. вони були проведені, як частина загального гідробіологічного обстеження деяких озерних екосистем Шацької групи при виконанні дисертаційної роботи. Як показали подальші пошуки опублікованих результатів наукових гідрохімічних досліджень за період 1900-1945 рр., дана робота взагалі перша [19].

Для озера Острів'янське, за період 18.07.-5.08.1948 р., прозорість змінювалася в межах від 0,45 м до 1,10 м. Колір води влітку - жовтуватий, восени - жовтувато-бурий. Присмак відсутній. рН води у озері влітку становила 7,5-7,8, весною - від 7,8 до 8,0, восени - 7,6-7,8. Найменший вміст кисню у воді на поверхні - 7,4-8,0 мг/дм3 зафіксовано влітку в прибережній зоні біля с. Острів'я. Аміаку, нітритів, сірководню та загального заліза не було знайдено. Вміст кальцію у воді весною був зафіксований на рівні 91,00 мг/дм3, влітку - лише 9,84 мг/дм3; магнію весною - 17,0 мг/дм3 [19].

Частково, про дослідження гідрохімічного стану Шацької групи озер згадується у авторефераті Н.С.Ялинської [20].

У подальшому гідрохімічні дослідження Шацького поозер'я проводилися періодично, проте безсистемно, різними группами дослідників та з досить великими перервами [5-9, 11-18]. Результатів гідрохімічних досліджень оз. Острів'янське в 50-х-80-х роках ХХ-го століття, опублікованих у доступних нам наукових джерелах, виявити не вдалося.

Частково за літо 1989 р. результати деяких гідрохімічних досліджень приведені в роботі [3]. Вода в озері за гідрохімічним складом відноситься до гідрокарбонатно-кальцієвої, мінералізація невисока. Вміст азоту Nзаг. у воді складає у поверхневому та придонному шарах - 0,41 мг/ дм3, фосфору (Pзаг.): поверхневий шар - 0,058 мг/ дм3, придонний шар - 0,070 мг/дм3. Прозорість води - 1,3 м; колірність - 380, рН - 8,0; О2, % насичення: поверхневий шар - 96,2, придонний шар - 79,9 [3].

У 1996-1997 рр. гідроекологічні дослідження Шацького поозер'я продовжили науковці Інституту гідробіології НАН України (м. Київ), розпочаті ще в 1975 р. [9].

Аналіз отриманого матеріалу за період досліджень 1996-2001 рр. свідчить про досить стабільний гідрохімічний стан озера Острів'янське. За цей період концентрація всіх досліджуваних форм азоту у воді варіювала незначно. У 2000 році зафіксовано незначне підвищення вмісту амонійних сполук нітритів та нітратів. Концентрація фосфатів та заліза загального у воді практично незмінна. Вміст хлоридів фіксувався на одному рівні за винятком серпня 2000 р., де зафіксовано його незначне зростання, проте в 2001 р. намітилася тенденція до його зниження. Така ж тенденція характерна і для вмісту сульфатів, але весною 2001 р. зафіксовано його різке зниження. Концентрація кальцію змінювалася несуттєво. Величини окисності перманганатної (ПО) та біхроматної (БО) зазнавали невеликої варіації.

Загальна мінералізація води за період досліджень 1996-2001 рр. спочатку зростала, але в 2001 р. зменшилася. Проте загальна твердість води у 1996-2001 роках була практично незмінною.

У деяких роботах [3, 7, 8] дослідники проводять результати вимірювання питомої електропровідності (кількості солей у воді) води Шацьких озер взагалі, і озера Острів'янське, зокрема. Експериментально встановлено [8], що за 1960-2005 рр. питома електропровідність води в оз. Острів'янське зросла із 190,0 мкСм/см до 280,0 мкСм/см. Автор [8] відмічає, що така тенденція простежується і в інших озерах України, Бєларусі та Росії.

За результатами досліджень проведених у серпні 1988 р. [16] питома електропровідність води оз. Острів'янське становила 192,0 мкСм/см, а в липні-серпні 1989 р. була зафіксована на рівні 180,0 мкСм/см [3].

За ствердженням [8], за період із 1988 р. до 2001 р. виявлено тенденцію підвищення мінералізації води в оз. Острів'янське із 225,9 мг/дм3 у 1988 р. до 320,4 мг/дм3 у 2001 р. За результатами наших досліджень загальна мінералізація води в 1996-2001 рр. складала 196,0-249,0 мг/дм3. Відмічений ріст до серпня 2000 р. та зменшення у травні 2001 р.

Таким чином, аналіз доступних даних засвідчує досить незначну гідрохімічну вивченість оз. Острів'янське. За останні роки (2002-2010 рр.) наукових матеріалів у доступних нам джерелах знайти не вдалося.

32. Гідрохімічні дослідження озерних екосистем Шацького національного природного парку: озеро Пулемецьке

Дана стаття - продовження серії наукових публікацій щодо вивчення гідрохімічного стану озер Шацької групи в кінці ХХ-го та на початку ХХІ-го століття, виконане науковцями Києва, Львова, Луцька та Шацька [ 4-6, 8-15, 17-18].

Постановка наукової проблеми. Антропогенне забруднення озер і водосховищ розповсюджується на все більше число водойм України. На цьому фоні особливий інтерес представляють дослідження тих, які знаходяться поза сферою прямого господарського використання, тобто розташовані на території заповідників, національних парків і т.п. Хімічні показники гідросфери є обов'язковими елементами оцінки стану водних об'єктів, оскільки їх забруднення неорганічними та органічними сполуками супроводжується евтрофікацією, ацидифікацією, підвищенням мінералізації та сапробності. Не є виключенням при цьому і Шацькі озера, що виступають компонентами навколишнього середовища людини та джерелом біологічних ресурсів.

Територія, на якій розміщені Шацькі озера, відноситься до Західнополіського гідрохімічного району, в якому формування хімічного складу вод проходить в умовах надлишкового зволоження під впливом широко поширених карбонатних порід. У живленні самих озер приймають участь напірні води із карстової товщі вапняків і мергельно-крейдових відкладів верхньо-крейдової та третичної системи. Це зумовлює виражений гідрокарбонатно-кальцієвий склад поверхневих вод. То ж, звичайно, що вода в озерах за гідрохімічним складом відноситься до гідрокарбонатно-кальцієвої, мінералізація невисока. В озерах просліджується температурна та киснева стратифікація, зниження вмісту кисню і температури води відбувається на глибині біля 10 м і глибше [3, 7].

Оз. Пулемецьке - карстового походження. Розташоване біля с. Пулемець Шацького району Волинської області. Довжина - 6 км, ширина - 3,6 км, площа - 16,3 км2, пересічна глибина - 4 м, максимальна - 19 м.

Улоговина має форму неправильного овалу. Південні та південно-західні береги озера підвищені, піщані, поросли лісом, північні та північно-східні - низькі, заболочені. Живлення мішане. Каналом сполучене із оз.

Острів'янське. Дно піщане, рівне, подекуди вкрите мулом. Прибережна смуга заростає очеретом [4].

Озеро Пулемецьке - одне із найбільших в Шацькому НПП [7].

Методи та матеріали. Визначення гідрохімічних показників виконано за загальноприйнятими стандартними методиками хімічного аналізу поверхневих вод [ 1, 2 ]. Проби води для дослідження відбирали із поверхневого горизонту співробітники Інституту гідробіології НАН України (м. Київ), Національного університету біоресурсів і природокористування України (м.Київ) та Шацького національного природного парку (с. Світязь).

Результати наукових досліджень та їх обговорення. Результати перших гідрохімічних досліджень Шацького поозер'я, які нам вдалося найти в доступній вітчизняній науковій літературі, відносяться до літа 1948 р. [19].

Для озера Пулемецьке, за три сезони 1948 року, прозорість змінювалася в межах від 0,8 м до 1,3 м, восени становила 0,8 м, а навесні до 1,3 м., влітку - від 0,9 м до 1,1 м. Колір води за весь період робіт жовтувато-зелений. рН води в озері становила 7,4-7,9. Вміст кисню у воді на поверхні у відкритому плесі - від 9,00 мг/дм3 до 11,69 мг/дм3. Мінімально зафіксовані рівні становили 7,30 мг/дм3 на виході каналу в оз.Острі'вянське. Аміаку, нітритів та сірководню не було знайдено ні в поверхневих шарах води, ні на глибині.

За весь період досліджень, тільки на одній станції було виявлено НСО3 -- 3,2 мг/дм3. Сліди заліза зафіксовані на двох станціях. Концентрація хлору у воді влітку - 6,40 мг/дм3. Вміст кальцію у воді весною був зафіксований на рівні 96,0 мг/дм3, а магнію - 20,0 мг/дм3 [19]. Частково, про дослідження гідрохімічного стану озер Шацької групи за цей же період згадується і у авторефераті Н.С. Ялинської [20].

Результатів гідрохімічних досліджень оз.Пулемецьке в 50-х-80-х роках ХХ-го століття, опублікованих в доступних нам наукових часописах, виявити не вдалося.

Дослідники Волинського університету (м.Луцьк) стверджують, що в липні 1993 року в поверхневому шарі води оз. Пулемельке рН становила 7,5, вміст Cl- - 17,7 мг/дм3, SO4 2- - 32,0 мг/дм3, Feзаг. - 0,98 мг/дм3, PO4 3- - 0,01 мг/дм3, ПО - 12,6 мг О/дм3, Уіонів становила 205 мг/дм3, NH4 - 0,34 мг/дм3, БСК - 8,38 мг О2/дм3 [4].

У 1996-97 рр. гідроекологічні дослідження Шацького поозер'я продовжили науковці Інституту гідробіології НАН України (м. Київ) [16].

Наступний етап гідроекологічних досліджень науковців Інституту гідробіології НАН України (м.Київ) та Національного аграрного університету (зараз Національний університет біоресурсів і природокористування України, м. Київ) - це 2000-01 рр.

В ряді робіт [8-10] дослідники проводять аналіз гідрохімічного стану Шацьких озер взагалі і озера Пулемецьке, зокрема. Експериментально встановлено [10], за 1960-2005 рр. питома електропровідність (кількість солей у воді) в оз.Пулемецьке зросла із 203 мкСм/см до 245 мкСм/см. Слід підкреслити, що за результатами досліджень проведених в серпні 1988 р. [16] питома електропровідність води оз.Пулемецьке становила 206 мкСм/см.

Виявлено тенденцію підвищення мінералізації води в оз.Пулемецьке із 223,5 мг/дм3 у 1988 р. до 278,2 мг/дм3 у 2001 р. [10].

У колективній монографії науковців Києва, Львова та Шацька [17] викладено ряд результатів гідрохімічного вивчення озер Шацької групи. Для озера Пулемецьке узагальнення отриманих даних проведено для періоду 1989-95 рр.

Аналіз доступних даних показав, що за 1988-2008 рр. загальна мінералізація гідроекосистем Шацького поозер'я змінювалася в широких межах - від 126, 7 до 478,0 мг/дм3 [8-9]. Посилення антропогенного навантаження призвело до зростання мінералізації води в середньому у 1,2-1,4 рази.

Збільшення загальної мінералізації води в озерах відбулося переважно за рахунок вмісту сульфатних іонів - в межах 1,7-91,2 мг/дм3.

Проте, слід зазначити, що у воді більшості озер майже незмінною залишилася концентрація гідрокарбонатних іонів (HCO3 -) та хлоридних іонів (Cl-) із незначними варіаціями у часі і просторі [8-9].

Відмічається певна циклічність змін вмісту іонів кальцію і магнію. Так, у 1988 р. та 2000-2001 рр. при зменшенні концентрації іонів магнію, вміст кальцію практично не змінився. Але восени 2008 р. зафіксована абсолютно протилежна динаміка розподілу вмісту іонів кальцію та магнію. За період спостережень концентрація Са2+ і Mg2+ змінювалася в межах від 21,0 мг/дм3 до 60,1 мг/дм3 та від 0,6 мг/дм3 до 17,0 мг/дм3, відповідно. За період 1988-2008 рр. збільшилася не тільки мінералізація води, але й змінилося співвідношення між головними компонентами її сольового складу. Дані процеси визначили поки що короткочасні зміни якісного та кількісного складу водної маси озер. Згідно із класифікацією складу природних вод О.О. Альокіна [1-2], у 1988-93 рр. вода в усіх озерах, крім оз.Чорне Велике, належала до гідрокарбонатного класу кальцієвої групи. Але вже в літній період 2000 р. в озерах Люцимер та Світязь було відмічено зміну якісного складу водних мас, яке виявилося у зміні кальцієвої групи на натрієву групу [8-9].

За період спостережень 1988-2008 рр. гідроекосистеми Шацького поозер'я характеризувалися уповільненням водообміну та слабкою проточністю, що призвело до накопичення у водній товщі значної кількості органічної речовини і, відповідно, підвищення рівня їх трофності. Про високу швидкість накопичення фосфатів свідчить збільшення у 5-11 разів їх концентрації у воді більшості водойм. Концентрація РО4 3- у гідроекосистемах Шацького поозер'я змінювалася від майже нульових значень до 0,068 мг/дм3 [8-9].

Концентрація амонійного азоту у воді більшості озер збільшилася майже удвічі [8-9]. У воді більшості озерних гідроекосистем Шацького НПП концентрація нітритів зросла в 7-17 разів.

Зміна рівня ґрунтових вод, через меліоративні заходи, призвела до збільшення концентрації розчиненого заліза, середній вміст якого у воді озер збільшився в 1,5-4 рази [8-9].

За величиною загальної мінералізації, яка не перевищує 400 мг/дм3, озера належать до прісних гіпогалинних водойм. За вмістом сульфатів та хлоридів вода всіх озер змінюється від класу "дуже чисті" до "чисті". За граничними величинами вмісту амонійного азоту вода змінюється від категорії "дуже чисті" до "слабко забруднені", останнє стосується озер Світязь, Чорне Велике та Люцимер. За максимально граничним вмістом нітритного азоту якість води Шацьких озер характеризується по різному: оз. Пісочне - "чиста", оз. Світязь та Люцимер - "слабо забруднені", оз. Пулемецьке - "брудна", оз. Чорне Велике - "дуже брудна" [8-9].

Результати гідрохімічних досліджень оз. Пулемецьке проведених весною 2009 року приводимо за [5-6].

Результати досліджень проведених в першій половині 2009 р. показують, що практично всі показники відповідають рибогосподарським нормативам якості води, за виключенням концентрації НСО-3, хлоридів та сульфатів.

Таким чином, аналіз ретроспективних і сучасних результатів дослідження гідрохімічного режиму і їх порівняння дають змогу оцінити якість води оз. Пулемецьке. За величиною загальної мінералізації, яка не перевищує 400 мг/дм3, озеро належать до прісних гіпогалинних водойм. В озері досить сприятливий кисневий режим. За вмістом сульфатів та хлоридів вода озера перевищує показники для рибогосподарських водойм. За граничними значеннями нітратного азоту вода у озері Пулемецьке належить до категорії "дуже чиста". За максимально граничним вмістом нітритного азоту якість води у озері Пулемецьке характеризується як "брудна".

Простежується тенденція збільшення мінералізації води за рахунок збільшення концентрації сульфатних іонів. Спостерігається посилення процесу евтрофікування, що виразилося у збільшенні концентрації біогенів, насамперед азоту та фосфору. Все це разом призвело до загального погіршення якості води.

33. Підбір умов стратифікації і вивчення проростання насіння Ginkgo biloba L. з різних місць походження на ґрунті Шацького національного природного парку

Вперше в Україні Ginkgo biloba L. був інтродукований у Кременецькому ботанічному саду на Волині у 1811 р., а з 1818 р. завдяки Хрістіану Стевену гінкго почало вирощуватися у Нікітському ботанічному саді в Ялті. Звідси гінкго розповсюдилося по всіх ботанічних садах України.

На території України гінкго є досить рівномірно поширений у культурі.

Північна межа заселення сягає Ніжина, на південь гінкго розповсюджене до Одеси, на захід до Ужгорода і на схід до Харкова. Результати багаторічної інтродукції Ginkgo biloba L в різних за кліматом країнах, а також в Україні свідчать про значну екологічну пластичність цього виду. І хоча кліматичні умови України є значно суворішими порівняно з умовами місцевостей його походження, гінкго успішно росте, нормально розвивається і утворює насіння, хоча і не в усіх місцях зростання дерев. Утворення схожого насіння в кліматичних умовах України вперше константовано в Одесі (сквер по вул. Пастера) у 1939 р., а в 1940 р. в ботанічному саду ім. О.В. Фоміна (м. Київ). Як було показано в спостереженнях, найкраще ця порода розвивається на відкритих сонячних місцях. І дуже негативно на ріст рослини впливає затінення, ущільнення і сухість ґрунту. Умови Львова виявились несприятливими для проростання, так насіння урожаю 2008 року дало сходи всього 8 штук з кількох тисяч насінин, тоді як в Одесі схожість насіння досягає 80%. Кліматичні умови Волині дозволяють вирощувати це декоративне дерево з цінними лікувальними властивостями, але в умовах ШНПП такі дослідження не проводились. Тому метою нашої роботи було визначення можливості проростання насіння на ґрунті ШНПП. Для цього було взято насіння з чотирьох різних міст: Львова, Одеси, Кам'янець-Подільського та Ужгорода, які мають різний ступінь проростання.

Стратифікація насіння проводилась у приміщенні у вологому сфагновому моху протягом осінньо-зимового періоду 2009-2010 року при температурі взимку орієнтовно 2-4 градуси.

Насіння після стратифікації висаджували у ґрунтову суміш, яка складалась з торфу і піщаного ґрунту, відібраного в околицях озера Пісочне (1:3). Сходи з'являлись через 25-30 днів. Як виявилось такі умови стратифікації позитивно вплинули на проростання насіння з усіх міст, де відбиралось насіння, тоді як насіння, що зберігалось у кімнатних умовах при температурі 18-20 градусів не проросло зовсім. Проростання насіння з Одеси було на рівні 86%, Ужгорода і Кам'янець-Подільського 55-60% і насіння зі Львова - 24%. Таким чином, підібраний режим страфтифікації і виявлено, що ґрунти ШНПП можна вважати придатними для вирощування рослин гінкго дволопатевого і дослідження росту саджанців у природних умовах ШНПП буде продовжено.

34. Гідроекологічний стан та якість водного середовища озера Люцимер за показниками макрозообентосу

Напружена екологічна ситуація, що склалася у більшості водойм України, зокрема і в озерних екосистемах Шацького національного природного парку, в останні десятиріччя суттєво вплинула на біорізноманіття гідрофауни, структурні та функціональні показники гідроекосистем [1, 2].

Мета роботи полягала у визначенні якісних та кількісних показників розвитку макрозообентосу озера Люцимер, а також у визначенні забруднення водного середовища з використанням біотичного індексу Вудівісса (TBI) [3, 4].

Дослідження макрозообентосу озера Люцимер проводили влітку 2009 р. на двох станціях, а саме: 1 - «Cухi дуби» та 2 - «Рибцех». Відбір проб та їх обробку проводили згідно стандартних методик [5].

Загалом в озері Люцимер зареєстровано 18 видів і таксонів (найнижчі таксономічні одиниці, що визначаються) донних безхребетних з 5 систематичних груп вищого рангу. За кількістю таксонів переважали малощетинкові черви (Oligochaeta) представлені 9 таксонами та личинки комарів-дзвінців (Chironomidae) ? 5 таксонів. Також знайдено 2 таксони черевоногих молюсків (Gastropoda) та по одному таксону родів Corophium і Psychoda.

Треба відзначити що за показниками чисельності серед малощетинкових червів домінували представники роду Nais O.F. Muller, а серед личинок комарів-дзвінців представники роду Polypedilum Kiffer.

Узагальнюючи отримані матеріали, слід зазначити, що домінуючим серед донних безхребетних озера Люцимер був хірономідно-олігохетний комплекс видів, які систематично домінували за чисельністю та періодично (за відсутності молюсків) - за біомасою.

Макрозообентос озера Люцимер за період досліджень у 2009 р. в цілому характеризується порівняно низькими показниками видового багатства та кількісними показниками як чисельності, так і біомаси, що за рівнем розвитку [3] характеризує його як «дуже низький - низький».

Значення показників індексу Вудівісса (ТВІ), заснованого на послідовності зникнення індикаторних видів зі зміною умов існування безхребетних, забрудненням водного середовища та донних відкладів, у озері Люцимер досягає 1-3 бала (за 10-ти бальною шкалою), що відповідає категорії “дуже брудних” вод.

35. Особливості інвазивності мохоподібних

Відомо декілька тисяч судинних рослин, які є адвентивними та інвазивними у різних частинах світу. Серед мохоподібних з великими видовими ареалами їх кількість незначна, тому що лише види з абсолютно віддаленої території можуть бути визнані як адвентивні. Для мохоподібних відомо всього три адвентивні види, для яких задокументовано історію їх вторгнення та розповсюдження у Європі: це Scopelophila cataractae (Mitt.) Broth., Orthodontium lineare Schwaegr. та Campylopus introflexus (Hedw.) Brid. (Razgulyaeva et. аl., 2001). S. cataractae - мох, який з'явився найпізніше від інших адвентивних видів (був знайдений у 1980-х роках у Великобританії), тепер є дані про його знахідки у Німеччині, Бельгії, Іспанії та Нідерландах.

O. lineare з'явився у Європі в 1911 році, зараз домінує у Центральній Європі та у Прибалтійській частині Росії - Калінінградській області. На сьогодні S. cataractae та O. lineare на території України не виявлено. C. introflexus, який уперше виявлено у Великобританії в 1941 році, також швидко розповсюдився від помірних океанських до субокеанських і навіть субконтинентальних регіонів. Зараз він поширений майже по всій Європі, у тому числі і в Україні, а також у США та Канаді.

S. cataractae належить до "мідних мохів". Він не лише толерантний до міді у субстраті, а й потребує її для нормального росту, тому поширюється здебільшого на ґрунтах, які містять високі концентрації міді. Розмножується S. cataractae статево. Для O. lineare характерне також лише статеве розмноження, тому розповсюджуються ці види повільніше, ніж C. introflexus, який за 30 років поширився на ті самі площі, що O. lineare за 60 років (Hassel, Soderstrom, 2005). C. introflexus утворює органи статевого і вегетативного розмноження - виводкові пропагули, крім того, активно поширюється фрагментами дернинок і окремими листками, які зберігають життєздатність протягом декількох років, тому він розповсюджується набагато швидше і на більші відстані, ніж інші адвентивні види. Досягнувши місця колонізації за допомогою спор, він швидко заселяє великі території завдяки вегетативному розмноженню. Згідно з літературними даними (Hasse, 2007), життєздатність інвазивних видів на неродючих ґрунтах із низьким pH є низькою. Для C. introflexus, навпаки, характерні кислі, бідні на поживні речовини ґрунти (росте на скелях, придорожніх територіях), але майже не трапляється, або й зовсім відсутній, на вапнякових пісках чи на родючих ґрунтах. Отже, інтенсивність розповсюдження адвентивних мохоподібних залежить від різноманітності способів їхнього розмноження (статевого та різних типів вегетативного розмноження) та стійкості до різних несприятливих умов.

36. Видове різноманіття весняного зоопланктону літоралі верхів'я Київського водосховища

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ

Антропогенний тиск на водні екосистеми нашої країни спричинює виникнення сукцесій, що супроводжується значними перебудовами гідроценозів як місця існування гідробіонтів. Особливо помітні ці процеси на прикладі штучних водосховищ, які були створені на основі річок із зовсім іншими гідрологічними умовами. Зміна останніх спричинює перетворення фітоценозів, на основі яких перебудовуються і зооценози. Ці процеси спрямовані в напрямку поступової стабілізації екосистеми та досягненню гомеостазу, але вже на основі нового біорізноманіття [1, 3, 7-8]. Подібну ситуацію можна спостерігати на водосховищах, серед яких особливої уваги заслуговує каскад дніпровських. Проведення моніторингових досліджень їх стану та рівня забруднення мають пріоритетне значення під час проведення сучасних гідробіологічних досліджень. Особливу увагу привертає Київське водосховище, оскільки верхня його частина входить до Чорнобильської зони відчуження та зазнає додаткового потужного впливу внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС [10-11]. Зоопланктон є індикаторною групою, що дає можливість провести його еколого-фауністичний аналіз і дати оцінку сучасному стану водойм [7-8]. Проте, не зважаючи на всім зрозумілу необхідність моніторингу зоопланктону Київського водосховища подібні роботи переважно мали епізодичний і невпорядкований характер [1, 8], а в останні роки були майже відсутні [11].

Об'єктом досліджень були представники трьох основних груп зоопланктону: коловертки (клас Rotatoria), гіллястовусі ракоподібні (ряд Cladocera) та веслоногі ракоподібні (клас Copepoda). Матеріалом послугував зоопланктон, який був зібраний протягом весни 2009 року.

Збір матеріалу проводили конічною планктонною сіткою [2] і пастками «АСТ» [12], а його аналіз за допомогою загальноприйнятих методик [4-6, 9]. Мета досліджень - вивчити сучасний стан видового складу, щільність і біомасу весняного зоопланктону різних біотопів верхів'я Київського водосховища вдень. Для цього у межах літоралі верхів'я водосховища було обрано 3 станції, що рівномірно розміщені його акваторією: 1 станція - по правому березі (Опачічі), 2 - по лівому (Сорокошичі та Жемчужне). Станції наведені в порядку від його верхньої частини.

Видовий склад літорального зоопланктону в межах станції поблизу села Опачічі був представлений 50 видами: коловертки - 18 видів; гіллястовусі ракоподібні - 23; веслоногі ракоподібні - 9. Цікаво, що видова представленість у межах різних біотопів варіювала незначно: зарослий - 18 видів коловерток, 17 видів гіллястовусих ракоподібних, 8 видів веслоногих ракоподібних; незарослий - відповідно 15, 18 і 9. Останнє можна пояснити тим, що навесні зарослий біотоп був слабко виражений. Гіллястовусі ракоподібні домінували й за щільністю: зарослий - 3180 екз./м3 з сумарних 5140 екз./м3 (сумарна щільність дорослих особин 3 груп зоопланктону); незарослий - 1780 екз./м3 з сумарних 2380 екз./м3. Чітко вираженим домінантом у межах обох біотопів були представники Chydorus sphaericus O.F. Muller, 1785. Крім того, гіллястовусі були домінантами і за біомасою: зарослий - 0,0461 г/м3 з сумарної 0,061208 г/м3, не зарослий - 0,031 г/м3 з сумарної 0,061208 г/м3. Чітко вираженим домінантом за біомасою була Sida crystallina O. F. Muller, 1776.

Видовий склад літорального зоопланктону в межах станції поблизу села Сорокошичі був представлений 37 видами: коловертки - 18 видів; гіллястовусі ракоподібні - 17; веслоногі ракоподібні - 8. Представленість у межах різних біотопів значно варіювала: зарослий - 12 видів коловерток, 16 видів гіллястовусих ракоподібних, 8 видів веслоногих ракоподібних; не зарослий - відповідно 10, 14 і 3. Гіллястовусі ракоподібні домінували й за щільністю: зарослий - 1800 екз./м3 з сумарних 3760 екз./м3; не зарослий 100% домінування - 480 екз./м3 з сумарних 480 екз./м3. Чітко вираженим домінантом у межах обох біотопів були представники Ch.sphaericus. Веслоногі ракоподібні були домінантами за біомасою: зарослий - 0,0844 г/м3 з сумарної 0,1084 г/м3, тоді як в незарослому домінували гіллястовусі ракоподібні - 0,004 г/м3 з сумарної 0,04 г/м3. Домінантів за біомасою не було чітко виражено.

Видовий склад літорального зоопланктону в межах станції поблизу бази відпочинку «Жемчужне» був представлений 53 видами: коловертки - 34 видів; гіллястовусі ракоподібні - 13; веслоногі ракоподібні - 6.

Представленість у межах різних біотопів варіювала незначно: зарослий - 32 видів коловерток, 11 видів гіллястовусих ракоподібних, 6 видів веслоногих ракоподібних; незарослий - відповідно 24, 5 і 4. Останнє можна пояснити тим, що навесні, як і в межах станції поблизу села Опачічі, зарослий біотоп був слабко виражений. Коловертки домінували й за щільністю: зарослий - 98880 екз./м3 з сумарних 115400 екз./м3; незарослий - 10140 екз./м3 з сумарних 12400 екз./м3. Чітко вираженим домінантом у межах обох біотопів була коловертка Trichocerca longiseta Schrank, 1802. Гіллястовусі були домінантами за біомасою в межах зарослого біотопу - 0,333 г/м3 з сумарної 0,554776 г/м3, тоді як, у незарослому біотопі переважали коловертки - 0,029568 г/м3 з сумарної 0,071868 г/м3. Чітко вираженим домінантом за біомасою були представники Chydorus latus Sars, 1862. Крім того, у межах всіх 3 станцій були відмічені ще личинкові стадії веслоногих ракоподібних із домінуванням наупліальних стадій циклопів.

37. Збереження раритетного фіторізноманіття в ботанічних заказниках Харківщини

Український науково-дослідний інститут екологічних проблем, м. Харків

Згідно Закону України «Про природно-заповідний фонд України» кадастрова оцінка заповідних територій відбувається кожні 10 років.

Первинна кадастрова інвентаризація територій природно-заповідного фонду (ПЗФ) Харківської області проходила у 1998-2000 роках [2]. За останні 10 років територія природно-заповідного фонду області збільшилася на 27,4 тис. га і до його складу було включено близько 60 нових об'єктів.

Роботи з кадастрової оцінки 50 ботанічних заказників Харківської області проводили протягом 2008-2009 років. Основну увагу звертали на рідкісні рослинні угруповання, що занесені до Зеленої книги України, Зеленого списку Харківської області, рідкісні види рослин, занесені до Європейського Червоного списку, Червоної книги України, Червоного списку Харківської області [1].

Серед ботанічних заказників Харківщини лише один - «Вовчанський» належить до заказників державного значення, всі інші - місцеві. Затверджені вони були переважно у 1984 році. За останні 10 років кількість ботанічних заказників збільшилася на 5. Загальна площа ботанічних заказників Харківщини становить 3173,4 га (5,5% ПЗФ області). У середньому це 63,5 га. Але насправді 16 ботанічних заказників взагалі менші за 20 га. Лише 18 заказників (загальною площею 2466 га) мають площу понад 50 га.

Просторове розташування заказників по території Харківської області досить рівномірне. Так на території 22 районів області (85%) та в м. Харків є ботанічні заказники. Найбільша їх кількість у Дворічанському районі, де трапляються унікальні для України крейдові степи. Дві третини ботанічних заказників і понад половина їх загальної площі знаходиться в лісостеповій зоні, відповідно третина і менше половини - в степовій.

Ботанічні заказники створюються з метою збереження та відновлення природних комплексів та окремих їх компонентів. На їх території охороняються майже всі властиві для Харківщини типи природної рослинності. Це фітоценози нагірних та байрачних дібров; соснових лісів; вільшаників; справжніх типчаково-ковилових, крейдових та лучних степів; фриганоподібних напівчагарничкових угруповань (томілярів); справжніх, болотистих та засолених луків, боліт та водно-болотної і прибережної рослинності. Не охороняються в ботанічних заказниках лише солончаки, що фрагментарно представлені на території області.

Аналіз даних показує, що переважна більшість фітоценозів представлена корінними угрупованнями. На незначній частині степових та лучних ценозів зростають тимчасово похідні угруповання перелогів та сіяних луків, що в майбутньому можуть наблизитися до корінних. На Харківщині переважають штучні ліси, представлені лісовими культурами, які зазвичай поширені і на заповідних територіях. Часто це лісонасадження із сосни звичайної, трапляються середньовічні та молоді культури дуба звичайного.

Зважаючи на те, що ділянки штучних лісів розташовані поряд з природними, такі угруповання можна назвати тимчасово похідними.

Аналіз раритетної рослинності показав, що на території ботанічних заказників представлені 16 із 30 рослинних угруповань, що занесені до Зеленої книги України. Це 3 із 12, що зростають на Харківщині угруповань справжньої водяної рослинності; 10 із 12 степових угруповань і 3 із 5 лісових угруповань. Таким чином, на територіях ботанічних заказників зареєстровані половина (53%) рідкісних рослинних угруповань із Зеленої книги України і майже три чверті (71%) із Зелених списків Харківщини. Угруповання із ЗКУ зростають на 33 територіях (66%), а із ЗСХ на 34 (68%).

Раритетна флора ботанічних заказників представлена 144 видами рідкісних рослин із 287, що зростають на Харківщині. Серед них 100 видів занесені до Червоного списку Харківщини, 33 - до Червоної книги України і 11 до Європейського Червоного списку. Найбільше рідкісних видів рослин зафіксовано на територіях заказників Колодязнянський (16), Муравський (17), Альошкина балка (17), Коробочкине (19), Новомиколаївський (19), Крейдяний (23), Вовчанський (36), Конопляне (40), Червоний (48). Серед них лише в Муравському охороняються лісова флора і рослинність, всі інші - степові, причому дві третини з них розташовані на відслоненнях крейди (Колодязнянський, Коробочкине, Крейдяний, Вовчанський, Конопляне, Червоний).

З фітосозологічної точки зору переважна більшість заказників відповідає своїй категорії. На їх територіях охороняється значне раритетне флористичне і фітоценотичне біорізноманіття. Вважаємо, що заказники Конопляне і Червоний за цими показниками можуть мати статус державних ботанічних заказників. На території Конопляного зареєстровані 40 видів і 11 раритетних угруповань, на території Червоного 48 видів і 11 раритетних угруповань.

38. Водні ресурси Шацького національного природного парку та управління ними

Різноманітність водних ресурсів на території Шацького національного природного парку, які мають свої функціональні особливості, викликають необхідність управління ними. Автором напрацьована схема інтегрованого управління водними ресурсами для природоохоронних територій на прикладі Шацького національного природного парку, яка об'єднує комплексну оцінку стану водних ресурсів та управління ними і включає еколого-природоохоронний блок, соціально-економічний блок та інформаційно-науковий блок.

Постановка проблеми. Шацький національний природний парк знаходиться в крайньому північно-західному районі Волинської області, і є частиною міжнародного біосферного резервату «Західне Полісся», дуже добре забезпечений водними ресурсами, які займають приблизно 17% території. Формуючи власні водні ресурси, Шацький НПП представляє унікальне поєднання озерних, лісових та болотних екосистем поліського типу; а за характером озерного комплексу, що знаходиться на Головному Європейському вододілі на межиріччі верхньої Прип'яті і Західного Бугу - не має аналогів в Україні. Тому визначення ролі водних ресурсів парку і управління ними стають актуальними на сучасному етапі.

Водні ресурси Шацького НПП представлені поверхневими водами: озерами, річками, болотами, ставками, меліоративними каналами; ґрунтовими та підземними водами.

Поверхневі води включають велику кількість озер (23 загальною площею 6338,9 га), слаборозвинену річкову сітку, що представлена річками Прип'ять і Західний Буг та їх притоками, і болота, які розповсюджені по всій території парку. До басейну Балтійського моря відносяться р. Західний Буг з притоками Копаївка, яка на даній території практично вся каналізована, та Рита, яка знаходиться в крайній західній частині на кордоні з Білорусією.

Річка Прип'ять, права притока Дніпра, належить до басейну Чорного моря. В даний час русло р.Прип'ять на території парку спрямлене і служить магістральним каналом Верхньо-Прип'ятьської осушувальної системи, хоча власне сама річка не входить безпосередньо в територію Шацького НПП, а входить тільки заплава в її верхів'ї.

У гідрогеологічному відношенні вся територія Шацького НПП розташована в північно-західній частині Волино-Подільського артезіанського басейну, розвантаження напірних вод якого відбувається в озера, болотні масиви, заплави рік як національного парку, так і у водойми прилеглих територій. Тісний взаємозв'язок напірних, ґрунтових та поверхневих вод дозволяє зробити висновок про те, що порушення хоча б одного компоненту водного режиму спричинюють деформацію режиму і балансу всіх складових водної екосистеми.[2]

В сучасних умовах виникла потреба в якісно новому підході до інтегрованого управління водними ресурсами при багатоцільовому їх використанні, зокрема на територіях з природоохоронним режимом, до яких і відноситься Шацький національний природний парк.

Методика досліджень. Управління водними ресурсами на природоохоронних територіях повинно включати: підтримання природного функціонування водних екосистем; охорону водних екосистем від антропогенного втручання; контроль за забрудненням; моніторинг усіх складових. Довгий час ці підходи існували в управлінні водними ресурсами автономно, на галузевій основі. Але, при подальшому неконтрольованому використанні водних ресурсів виникає багато проблем комплексного управлінського підходу до водокористування, який об'єднав би ці блоки в єдину систему управління водними ресурсами.

У відповідності до цього підходу найбільш оптимальним буде ведення всіх розрахунків в межах басейну річки, як екологічної структури, де відбувається формування, накопичення та обмін енергіями.

Тому сучасний підхід управління водними ресурсами, за яким основною обґрунтованою одиницею виступає територія річкового басейну [3], тим більше, що організація басейнового управління водами є вимогою європейського законодавства.

Басейновий підхід інтегрованого управління грунтується на тому, що екосистеми річкового басейну, що природно функціонують, включаючи прилеглі водно-болотні угіддя та підземні водні системи, є джерелом прісної води. Тому управління річковими басейновими повинно включати підтримання функціонування екосистем з виконанням наступних цілей: аналіз всіх поверхневих та підземних водних об'єктів, водно-болотних угідь, озерних екосистем для забезпечення їх якісного стану; поєднання використання води для потреб довкілля, споживання людиною, застосування в економіці регіону; для оцінки природних впливів та антропогенного тиску на водні ресурси; забезпечення водного законодавства в галузі водних ресурсів при залученні громадськості; управління транскордонними річковими басейнами при створення міждержавних програм.

Результати досліджень. Територія Шацького НПП з метою виконання покладених на нього завдань, у відповідності до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», поділена на функціональні зони: заповідна - 5144,9 га; зона регульованої рекреації - 12971,1 га; зона стаціонарної рекреації - 978,0 га; господарська зона - 29883,0 га.[4]

Згідно функціонального зонування та внаслідок того, що Шацький НПП віднесений до територій природно-заповідного фонду України, при інтегрованому управлінні водними ресурсами в першу чергу треба виділити екологічно-природоохоронний блок, завдяки принципам організації якого вирішують: захист водних об'єктів від забруднення поверхневим стоком з населених пунктів та сільськогосподарських угідь; дотримання встановленого режиму для прибережних смуг водних об'єктів; дотримання якісного стану води, запобігання проникненню у водні об'єкти стічних вод та забезпечення умов для оптимального функціонування екосистем.

Структура соціально-економічного блоку дозволяє в господарській зоні національного парку проводиться традиційне господарювання з дотриманням природоохоронних вимог чинного законодавства. У сучасні межі національного парку входить частина території Шацького району Волинської області. На території НПП розміщуються селище міського типу та 13 сільських поселень, де проживає понад 12 тис. чол. Тут розвивається харчова та переробна промисловість, знаходяться заклади обслуговування населення, лікувальні та освітні заклади.

Особливістю розвитку національного парку є те, що значне антропогенне навантаження на природні комплекси і, зокрема, на водні ресурси здійснює рекреаційна діяльність, особливо в літній період, коли територію Шацького НПП відвідують сотні тисяч туристів, які переважно відпочивають на озерах Світязь та Пісочне і прилеглих до них населених пунктах та базах відпочинку у зоні стаціонарної та регульованої рекреації.

У соціально-економічному блоці формують такі необхідні заходи щодо водокористування: зменшення антропогенного навантаження на природні аквальні комплекси озер за допомогою контролю дотримання якісного санітарного стану води, забезпечення якісною водою населення району. Важливим напрямком в управлінні природними, у тому числі водними ресурсами Шацького національного природного парку, є збереження гідрологічних, біологічних і хімічних функції екосистем; регулювання антропогенне навантаження на водойми із врахуванням їх природних можливостей; проведення любительського та спортивного рибальства на озерах; стимулювання раціонального використання водних ресурсів.

Слід мати на увазі, що територія парку є не тільки природоохоронним об'єктом, але й одночасно науково-дослідною установою, де науковим відділом парку разом з фахівцями інших наукових установ ведуться дослідження стабільності функціонування гідроекосистем з метою збереження генофонду рідкісних видів рослин і тварин та сприяння розвитку і удосконаленню рекреаційного використання території. Інформаційно-науковий блок у системі інтегрованого управління водними ресурсами є необхідним і перспективним. Він повинен мати сформовану базу даних, яка дозволить розробити басейнові, місцеві науково-технічні програми, зокрема із створення проектів по продовженню відновлювальних робіт на територіях з порушеними природними комплексами (ренатуралізація водно-болотних угідь парку на основі будівництва водно-переливних споруд); заходів по охороні та раціональному використанні поверхневих та підземних вод.

Оскільки Шацький НПП входить до складу Міжнародного біосферного резервату „Західне Полісся” та екокоридору „Буг”, то першочерговим завданням є розробка міжнародних програм у галузі водних ресурсів, яка буде включати стратегію їх сталого розвитку та раціонального використання з дотриманням чинного законодавства.