Історія розвитку архітектури

У цитаделі розміщувалися палац правителя, арсенал, казарми, у шахристані - основні адміністративні й культові будівлі, базари, лазні, житло можновладців. Основним населенням рабадів були ремісники.

В усіх завойованих країнах з'явилися нові типи монументальних споруд, притаманних арабській архітектурі. Головні з них: мечеті (слово перекладається як «місце поклоніння»), медресе (школи богослов'я), мавзолеї, маристани (лікарні), палаци, караван-сараї (постоялі двори, заїзди). Караван-сараї споруджувалися як у містах, так і на караванних шляхах.

Замкненість міст пояснювалась, звичайно, не лише кліматичними умовами, а й потребами оборони. Цитадель - приклад арабської фортифікації. В середині цитаделі розміщувалися палац і мечеть. Її потужні стіни оточував широкий рів з водою. З містом цитадель правителя зв'язував лише один міст. Місто також оточували стіни. І самі міста, і житла в них були замкнені, без прямих підходів до значних громадських будівель.

Щодо будівельних конструкцій, то характерними стають кам'яні перекриття у формі різноманітних склепінь, куполів та арок. При цьому нерідко конструкція трактується не тектонічно, а художньо, переростаючи у декоративний мотив. Наприклад, араби охоче використовували стрілчасті арки, склепіння і куполи . Їх профіль зменшує силу розпору і дозволяє обходитися при зведенні конструкції без кружал.

Стрілчасті арки більш стійкі до сейсмічних поштовхів, їх «замок» більш гнучкий і менше схильний до руйнування.

46. Особливості містобудування середньовічної Середньої Азії. Громадське та житлове будівництво

Кліматичні особливості посушливої зони обумовлюють будівництво міст, відгороджених від піщаних та пилових буревіїв. Захист кожного житлового будинку або ж громадської споруди досягається групуванням приміщень навколо замкненого двора. Тому в

ісламських містах відсутні площі як самостійні просторові форми в планувальній структурі міста. Їх роль виконували відкриті простори перед великими спорудами та двори мечетей і палаців.

Замкненість міст пояснювалась, звичайно, не лише кліматичними умовами, а й потребами оборони. Цитадель - приклад арабської фортифікації. В середині цитаделі розміщувалися палац і мечеть. Її потужні стіни оточував широкий рів з водою. З містом цитадель правителя зв'язував лише один міст. Місто також оточували стіни.

Міста були нерегулярними за плануванням, не мали яскраво виділених центрів. І самі міста, і житла в них були замкнені, без прямих підходів до значних громадських будівель. Вони були благоустроєні, мали бруковані вулиці, водоводи, що постачали воду до лазень, басейнів, садиб, багатих житлових будинків. У деяких містах, головним чином біля палаців, розбивалися сади. В більшості міст існували ще й майдани - відкриті простори для продажу худоби і рицарських ігрищ. Найчастіше майдани виносили за межі міста.

Житлові будинки, в залежності від кліматичних умов, вирішувалися по-різному. Так, у напівпустелях північної Сирії з давніх часів зводилися купольні житла у прибережній зоні Середземного моря житлові будинки являли собою ізольовані композиції, що мали в середині двір, іноді з водоймищем. Будинки чітко ділилися на чоловічу та жіночу половини. Вони були переважно одноповерховими . Траплялися і двоповерхові будинки.

А в деяких місцевостях Аравійського півострова переважало будівництво житлових будинків у вигляді високих башт. Так, житлові будинки Бишаму мали 7 і більше поверхів. Кожен поверх мав яруси вікон. Верхній - це вентиляційні вікна, тому кількість поверхів у будинку не завжди можна правильно підрахувати, якщо розглядати його ззовні . Нижні поверхи таких будинків складені з вапняку, верхні - з сирцевої глини. Отвори вікон підкреслювали білим тиньком й вапняною побілкою, що надавало будівлі мальовничості. Закриті красивими гратами вікна кожного другого ярусу слугували для провітрювання приміщень, що було конче необхідно у жаркому кліматі, відіграючи значну роль у формуванні зовнішнього вигляду вулиць.

Караван-сараї зводили не тільки у містах. Багато їх було збудовано вздовж торговельних караванних шляхів. Як правило, вони мали прямокутний план. Уздовж укріплених стін розташовувалися житлові приміщення, склади і конюшні. Посеред двору знаходилася криниця або цистерна з водою. Вхід виділявся порталом. Його монументальні форми, підкреслені глибокими тінями, здалеку впадали в очі. В окремих випадках караван-сараї мали круглий або багатокутний план.

47. Архітектурні ансамблі м.Бухари і м.Самарканди. Особливості планувальної структури

Бухара - одне з великих середньовічних міст Середньої Азії, в Х - XI столітті була столицею держави Саманідів. До того періоду відноситься одна з найбільш ранніх культових споруд регіону - мавзолей Ісмаїла Самані. Його пропорції підпорядковані чіткій математичній основі: всі розміри будівлі кратні товщині стіни, яка прийнята за модуль. Перехід від квадратного приміщення до круглої основи купола здійснюється за допомогою тромпів, створених випуском рядів цегляної кладки. Зовнішні і внутрішні елементи взаємозв'язані: цоколь відповідає рівню підлоги. Віконця галереї освітлюють внутрішній простір. Оскільки в плані їх профілі зламані, пряме сонячне світло не попадає всередину і досягається спокійне рівномірне освітлення. Верхня галерейка імітує мотиви дерев'яного зодчества. В архітектурі мавзолею зберігається спадковість зі старовинним зодчеством: розширення основного об'єму донизу нагадує кьошки, колони, які закріплюють кути, асоціюються з баштами ранньофеодальних будівель, декоративні колонки імітують форми середньоазійських дерев'яних колон. Стіна чітко ділиться на цоколь, тіло і легке зовнішнє увінчання. Додаткові куполки над кутами зорово зменшують розмір центрального куполу. Композиція строго центрична: всі фасади рівноправні, вхідні портали масштабні загальному об'єму будівлі й людині. Килимний декоративний візерунок зовнішньої поверхні стін одержаний конструктивно, у процесі самої кладки, а не як облицювання.

Головний ансамбль центру Бухари склався поряд із торговельним купольним павільйоном Чор-Су. Назва ансамблю - Пої Калян - означає «підніжжя великого». Мається на увазі, що архітектурний комплекс розкинувся біля підніжжя мінарета Калян

Найвищий у Бухарі мінарет - Калян - побудований у ХІІ столітті. Тут виконували страти - останню жертву скинули з мінарета Калян у 1884 році. Мечеть Калян поєднує в собі елементи колонного і купольного типів. Напроти її головного фасаду в 1535 - 1536 роках було побудоване медресе Мірі-Араб. Ці дві пам'ятки утворили найбільш великий в Бухарі архітектурний ансамбль «кош», що означає «подвійний». Відкритий майданчик між джамі і медресе став головним громадським форумом міста, де торгівля і ремесла поєднувалися з культовим центром .

У силуеті Бухари виразно контрастують вертикалі мінаретів та пласкі дахи житлових кварталів «махалля». Величезними розмірами також виділяються громадські будівлі. На вузькі вулички міста здебільшого виходять тільки двері. Всі приміщення як житлових, так і громадських і культових споруд згруповані навколо внутрішніх дворів .

У центрі Бухари знаходиться фортеця правителя - арк. Поруч і навколо - шахристан. Далі йде зовнішнє місто - рабад. Арк містив у собі житло еміра, тронний зал, поліцейську управу, склади одягу, килимів, начиння, скарбів. Тут були також арсенал, в'язниця, ювелірні та інші майстерні, монетний двір, мечеть, мазари (мавзолеї), інші будівлі.

Своєрідний архітектурний ансамбль XVI - XVII століть Лябі-хауз утворений трьома монументальними будівлями: медресе Кукельдаш на півночі, ханакой (монастирською обителлю) на заході та медресе Надіра Діван-бєгі на сході. З півдня вздовж площі проходила торговельна вулиця (рис. 7.9).

Організуючим центром ансамблю був відкритий басейн Лябі-хауз, що означає «біля водоймища». Невеликий за площею (46х36 м), він завжди затінений високими чинарами. В «у середні віки тут розташовувався чайний базар.

Головний елемент ансамблю - найбільше в Бухарі медресе Кукельдаш. Воно організовано за традиційною схемою східного духовного училища - інтернату. Розміщені навколо великого двору житла для учнів - худжри - являють собою трьохдільні приміщення, що складаються з айвана, житлового та господарського приміщень. На самому березі Лябі-хауза знаходиться будівля ханаки Надіра Діван-бєгі, зведена в 1619 - 1620 роках. Вигляд пам'ятки незабутній. Завершує ансамбль фасад незвичного по архітектурі медресе Надіра Діван-бєгі.

На торгові вулиці міста виходили численні крамнички, поставлені впритул одна до одної. Деякі з таких вулиць були критими. На них виходили і великі торговельні приміщення, поставлені на перехрестях вулиць.

Еволюцію середньоазійського зодчества періоду середньовіччя краще за все можна простежити на прикладі пам'яток, що збереглися в Самарканді. Цьому місту більш ніж 2500 років. Воно виникло у V столітті до нашої ери. В 1220 році місто було вщент зруйноване монгольськими нашестями, а його населення повністю винищене. Та всупереч цьому в XIV столітті була створена велика держава Тімура і Тімуридів. Тімур (Тамерлан) перетворює Самарканд на столицю - «обличчя світу».

Серед пам'яток цього періоду, що збереглися, - ансамбль мавзолеїв володарів держави Тімуридів та їх сімей - Шах-і-Зінда, основні будівлі якого зведені у XIV - XV століттях. Сьогодні цей ансамбль щільно оточує міська забудова, але в минулому навколо нього зеленіла широка стрічка фруктових садів. Мавзолеї розміщені на рельєфі трьома групами - верхньою, середньою і нижньою й зв'язані пішохідним шляхом, який перетинають чартаки.

Гробниця Кусама - це найдавніший за часом спорудження мавзолей комплексу Шах-і-Зінда, що зведений ще в ХІ столітті. Це єдина будівля, яку не зруйнували монголи, бо боялися помсти чужого для них, але дуже сильного святого. Поховання біля могили святого Кусама, за середньовічним віруванням, забезпечувало блага та тому світі. Ось чому поруч із мавзолеєм Кусама в XIV столітті були збудовані мавзолеї родини Тамерлана та його родичів.

Порівняння різночасових будівель Шах-і-Зінда виявляє поступове збільшення абсолютних розмірів будівель, прагнення до все більшого вертикалізму у вирішенні інтер'єрів і екстер'єрів (низькі півсферичні куполки замінюються на рубчасті; на зміну ним приходять подвійні купола, які з часом стають усе стрункішими, їх ставлять на все більш високі барабани). Не без впливу архітектури караван-сараю зовнішні об'єми втрачають центричність; головний фасад за рахунок його підвищення, художнього збагачування і влаштування входу у високій ніші перетворюється на монументальний портал - пештак. Приземкуваті кубічні будівлі, розраховані на фронтальне сприйняття з близької відстані, перетворюються на стрункі композиції з високо піднесеними на барабанах бірюзовими банями

Ансамбль починається вхідним порталом - пештаком, який був побудований за часів онука Тамерлана. За пештаком знаходиться мавзолей Кази-Заде-Румі, видатного астронома і вчителя великого Улугбека. Далі сходи ведуть угору, до другого чартаку. Відразу за ним ліворуч і праворуч розташовано кілька мавзолеїв XIV - XV століть. Серед них виділяється мавзолей Шаді-Мульк-ака. На цьому мавзолеї вперше з'являється декоративне оздоблення порталу у вигляді сталактитів - пластичного оздоблення напівкупольних перекриттів, що схоже на бурульки, які утворюються на стелі печери від просочування води через грунт. Такі конструкції використовувалися для переходу від площини стін до кривизни купола.

У період правління Тімура в столиці його імперії - Самарканді - зводять найвищі і найпишніші мечеті, мавзолеї та інші будівлі. Не випадково усипальниця самого Тімура - Гур-Емір - найбільша серед середньовічних мавзолеїв Середньої Азії. В ансамбль мавзолею крім заупокійної мечеті входили медресе, гуртожиток для прочан і великий двір, навколо якого були об'єднані всі будівлі.

Споруди Тамерлана зводилися поспіхом. Архітектори, силоміць привезені з Ірану та інших завойованих Тімуром країн, були підневільні. Роботи велися недбало, з грубими технічними помилками. До того ж властитель Самарканду втручався у проектування та будівництво, постійно даючи свої вказівки. Тому не дивно, що деякі зі зведених у цей час грандіозних будівель почали руйнуватися. Спорудженням величезної мечеті, яка вміщувала 10 тисяч осіб, - Бібі-Ханим. Мечеть займала цілий міський квартал. Впадає в очі чітка композиція, підпорядкована повздовжній осі. В організації ансамблю внутрішнього двору ясно видно використання прийому протизіставлення портально-купольних композицій.

Торгівельно-ремісничим центром Самарканду була площа Регістан, біля якої при Тімурі побудували багатогранний в плані торговельний павільйон (Чор-Су), перекритий куполом. Від нього до шести міських брам розходилися вулиці міста. Головною в Самарканді була вулиця, що з'єднувала Чор-Су з Бухарськими воротами та воротами Ахані. При Тімурі її розширили і вона перетворилася на критий торговельний пасаж. До неї на північному заході примикали два крупних монументальних комплекси - соборна мечеть Бібі-Ханим і медресе-Ханим. В XVII столітті перебудували і північну сторону Регістану: в 1646 - 1660 роках будівлі караван-сараю Мірзої, що вже давно стояв на цьому місці і слугував готелем для купців, були частково використані при спорудженні нового архітектурного комплексу. В ньому поєднувалися мечеть і медресе.

48. Ансамбль мавзолеїв Шах-і-Зінда у Самарканді. Планувальна структура, архітектурні особливості

Ансамбль мавзолеїв володарів держави Тімуридів та їх сімей - Шах-і-Зінда, основні будівлі якого зведені у XIV - XV століттях. Мавзолеї розміщені на рельєфі трьома групами - верхньою, середньою і нижньою й зв'язані пішохідним шляхом, який перетинають чартаки (прохідні брами). Назва Шах-і-Зінда означає «живий цар.

Гробниця Кусама - це найдавніший за часом спорудження мавзолей комплексу Шах-і-Зінда, що зведений ще в ХІ столітті.

Порівняння різночасових будівель Шах-і-Зінда виявляє поступове збільшення абсолютних розмірів будівель, прагнення до все більшого вертикалізму у вирішенні інтер'єрів і екстер'єрів (низькі півсферичні куполки замінюються на рубчасті; на зміну ним приходять подвійні купола, які з часом стають усе стрункішими, їх ставлять на все більш високі барабани). Не без впливу архітектури караван-сараю зовнішні об'єми втрачають центричність; головний фасад за рахунок його підвищення, художнього збагачування і влаштування входу у високій ніші перетворюється на монументальний портал - пештак. Приземкуваті кубічні будівлі, розраховані на фронтальне сприйняття з близької відстані, перетворюються на стрункі композиції з високо піднесеними на барабанах бірюзовими банями (рис.7.12).

Ансамбль починається вхідним порталом - пештаком. За пештаком знаходиться мавзолей Кази-Заде-Румі. Мавзолей Кази-Заде-Румі складється з двох кубоподібних об'ємів, увінчаних дуже стрункими блакитними куполами на високих циліндричних барабанах. Барабани куполів зовні обходять куфічні (арабський почерк) написи, викладені синіми і блакитними кахлями.

Далі сходи ведуть угору, до другого чартаку. Відразу за ним ліворуч і праворуч розташовано кілька мавзолеїв XIV - XV століть. Серед них виділяється мавзолей Шаді-Мульк-ака. Його портал прикрашений мозаїкою з майоліки - кахлів, укритих кольоровою поливою. На цьому мавзолеї вперше з'являється декоративне оздоблення порталу у вигляді сталактитів - пластичного оздоблення напівкупольних перекриттів, що схоже на бурульки, які утворюються на стелі печери від просочування води через грунт. Такі конструкції використовувалися для переходу від площини стін до кривизни купола.

49. Характерні види споруд та видатні пам'ятки архітектури Самарканду періоду держави Тімуридів

Місто Самарканда XIV - XVI століть. У період правління Тімура в столиці його імперії - Самарканді - зводять найвищі і найпишніші мечеті, мавзолеї та інші будівлі. Усипальниця самого Тімура - Гур-Емір - найбільша серед середньовічних мавзолеїв Середньої Азії.

В Гур-Емірі величезний динеподібний купол, встановлений незвично низько і близько до глядача. В Гур-Емірі купол - це величезна частина будівлі, що займає біля третини висоти цілого і майже рівна нижньому об'єму за шириною.В ансамбль мавзолею крім заупокійної мечеті входили медресе, гуртожиток для прочан і великий двір, навколо якого були об'єднані всі будівлі. Висота мавзолею - 36 м.

Для цього періоду характерні перебільшений масштаб і показна пишність.Портали стають грандіозними, мінарети - надзвичайно високими, купола - великими і величними.

Бібі-Ханим. Розмірі мечеті вражають: її площа - 83х62 м, висота головного порталу (пештаку) - 41 м. Мечеть займала цілий міський квартал. Впадає в очі чітка композиція, підпорядкована повздовжній осі (рис.7.17). В організації ансамблю внутрішнього двору ясно видно використання прийому протизіставлення портально-купольних композицій. Вхід з двору до приміщення мечеті також оформлений порталом, вхідна арка якого підноситься на 18 метрів (рис.7.18).

Після Тамерлана правителем у Самарканді став його онук - «вчений на троні», астроном Улугбек. При ньому побудовані обсерваторія, кілька шкіл та інші цивільні споруди, а в 1420 році - медресе Улугбека (рис.7.21). Своїм східним фасадом медресе виходить на площу Регістан (це слово означає «піщане поле»).

В плані медресе Улугбека являє собою ансамбль будівель, згрупованих навколо замкнутого прямокутного двору. Західну сторону двору займала мечеть, що слугувала одночасно й аудиторією. Навкруги двору йшли два яруси відкритих зовні арок лоджій, за якими ховалися келії для учнів. Середина східної сторони двору зайнята грандіозним пештаком з арочним отвором, що зв'язує двір медресе з площею Регістан. Такі ж пештаки, але меншого розміру, розташовані з трьох інших внутрішніх сторін медресе. Західний пештак слугує монументальним входом до мечеті. По кутах медресе Улугбека здіймаються чотири мінарети.

Шир-дор стоїть напроти медресе Улугбека, утворюючи традиційний для Середньої Азії ансамбль «кош», тобто парний. Головний фасад Шир-дору відтворює основні членування медресе Улугбека, але в інших пропорціях, значно відмінних формах і з іншою художньою технікою декоративного оформлення. Планування будівлі, порівняно з медресе Улугбека, спрощене, хоча це теж дуже велика споруда - її загальні розміри в плані - 70х56 м, розміри внутрішнього двору - 38х38 м.

На площу Регістан звернені величний портал і бокові купола, за якими відкриваються зали мечеті та дарскани під подвійними ребристими куполами і два мінарети по кутах.

Комплекс, включаючи медресе, одержав назву Тілля-карі («покритий золотом»). Над південним фасадом колишнього караван-сараю надбудували другий поверх, а в центрі спорудили монументальний пештак. Півкупольний тімпан вхідної арки Тілля-карі прикрасили «сталактитові» рельєфні аркатурні пояси, а всі поверхні стін обличкували суцільним багатобарвним килимом із блочним набором кахлів (рис.7.23).

50. Планувальна структура й архітектурні особливості пам'яток м. Хіви

У 1373 - 1379 роках місто було обнесене п'ятикілометровою глинобитною фортечною стіною. Воно мало прямокутний план. На перехресті двох головних взаємоперпендикулярних вулиць зведений прямокутний у плані купольний торговельний павільйон Чор-Су (В місті Шахрісабзі) .

Такий самий, традиційний для середньовічної Середньої Азії план, мала і Хіва. Це місто, засноване ще на рубежі нової ери, справжнього розквіту набуло в XVI столітті, коли сюди перенесли столицю Хорезмської держави. Саме тоді в місті були збудовані фортечні стіни, мечеті, палаци, мавзолеї. Хіва - унікальне в Середній Азії, повністю збережене історичне місто-пам'ятка. Його заповідна частина - Ічан-кала - прямокутник розміром 650х400 м. Уже пізніше, в середині ХІХ століття, фортечною стіною обнесено рабад (передмістя), який був перетворений у другу частину міста - Дішан-калу. В Хіві збереглася унікальна для Середньої Азії дерев'яна колонна мечеть Джума, в якій є частина вирізьблених з дерева колон Х століття. Однак цілісний архітектурний ансамбль міста склався лише у XVIII - XIX століттях.

Мечеть Джума. Ця мечеть унікальна за будовою, вона не має порталів, куполів, галерей і внутрішнього двору. До мечеті є доступ з трьох сторін. З північної сторони відкривається вулиця Палван Карі, з її 33-метровим мінаретом. Стеля великого залу спирається на 213 дерев'яних колон. Найбільш старі з цих колон можливо були взяті з середньовічної столиці Хорезму - міста Кята. Чотири колони однотипні з колонами мечеті Багбанли. Двадцять одна колона відноситься до X-XII ст. і має арабські написи почерком куфи. Колони з квітково-рослинним візерунком хівинського типу відносяться до XVIII-XIX ст. У стелі є невеликі отвори для світла і вентиляції. Південна стіна має сталактитові ніші, а праворуч є мармурова табличка із зазначенням прибутків і маєтків. Попереду північно-західного кута мечеті розташовано медресе Казі Калян, де раніше навчалися різним наукам. Особливий інтерес викликають двері і колони, з різьбленням ручної роботи, які були зроблені в 1316, 1517, 1788 і 1789 роках.

Західні ворота Хіви -- Ата-Дарваза. Головні ворота Ічан-Кала розташовані в західній частині міста. Усередині було 43 торгові лавки і критий базар - Чорсу. Також всередині була кімната для збору податків (Божхона) і кімната обміну грошей (Сар-рафхана). Ворота були зруйновані в 1920 р. і відновлені в їх первісному вигляді тільки в 1975 р. Праворуч розташовано медресе Мухаммад Амін-хана, ліворуч - Куня Арк (стара фортеця). Розмір: висота - 10 м, ширина - 4 м.

51. У стилі мудехар були збережені основні конструктивні елементи мавританської архітектури

Підковоподібна, іноді зі стрілчастим завершенням арка, склепінні перекриття, що утворюють в плані восьмикінечної зірки, набірні дерев'яні стелі, гіпсовий орнамент і кольорові кахлі на стінах. Основою живою і вільною просторової композиції будівель служив внутрішній двір, навколо якого групувалися всі інші приміщення. У стилі мудехар, спорудження якого відрізнялися простий, раціональний, прекрасно відповідає кліматичним умовам плануванням і життєрадісним привітним виглядом, охоче будували житлові будівлі. Мистецтво мудехаров - явище складне, багато в чому суперечливе, не завжди однорідне і безумовне але художньої якості. Навіть кращі його твори не зуміли звільнитися від укладеного в самому стилі відтінку вторинності. Розрізняються зазвичай два напрямки. Те, що отримало назву народного мудехар, розвивалося спонтанно в областях, відвойованих іспанцями, де традиції мавританського мистецтва досить природно виявилися застосованими до культу і звичаям християн. Будівлі народного мудехар охопили галузі церковної та міської житлової архітектури, вони зводилися, як правило, з цегли і відрізнялися стійкими формами споруд і мотивами декору. При нарядності вигляду будівлі були скромними і невеликими.

52. Мозарабський стиль

53. Термін “середні віки”

З'явився в Європі в ХV ст. і набув широкого вжитку, охоплюючи своїм змістом період від античності до Новітніх часів. Це була епоха зі своєю, не схожою ні на яку іншу систему культурних цінностей, епоха, яка виникла в хаосі великого переселення народів і залишила значний слід у культурному розвитку людства. Системоутворюючим чинником культури європейського середньовіччя стало християнство у формі капіталізму. Ідея Бога займає центральне місце. Основним принципом упорядкування світобудови стала ієрархія різних її рівнів. Верхній рівень - це світ небесний, нетлінний, вічний. Потім іде світ земний - мінливий, недосконалий, підпорядкований занепаду і зникненню. Згідно з цією уявою, час земного життя людини і всього людства постає лише відблиском безконечного “небесного світу” та вічності “майбутнього віку”, а тому є замкненим у собі і конечним. Видатний дослідник Бахтін виразив ієрархію як вертикаль, на якій життя людини і людства лише мить. Відведений людині час її земного існування - омана. Людина не здатна осягнути ні суті своєї долі, ні долі навколишнього світу, адже все це продукт божої волі, зрозуміти яку людина не спроможна.Культура Середньовіччя охоплює такі етапи: раннього (5-8 ст.), зрілого (9-13 ст.) та пізнього (14-16 ст.) феодалізму. Початок добі Середньовіччя поклала криза, що її пережив рим у ІІІ ст. Римський світ фактично розколовся після заснування імператором Константином у 324 році Нового Риму - Константинополя. У 330 р. він стає резиденцією імператора і відтоді Західна і Східна Візантія йшли у своєму розвитку різними шляхами. Відтоді почалося характерне для середніх віків змішання народів. Існують 2 періоди піднесення культури раннього середньовіччя:Остготське та вест готське відродження (VI-VII ст. ).Королівське та оттонове відродження (ІХ-Х ст. ).Саме в цей час формується загальноєвропейський художній стиль, якому французькі археологи дали назву “романського”. Характерною рисою Романки було пробудження інтересу до людської особистості.Саме в цей час Європа захоплювалася романами В.Гюго “Собор Паризької Богоматері”, Вальтера Скотта та ін. Вони надали образові Середньовіччя ареолу романтичної фантазії й таємничості.Сучасна наука розглядає культуру середніх віків, як складову частину розвитку людства. Культура цього часу позначилася на розвитку філософії, релігії, права, природничих наук. Особливо вагомими були досягнення літератури та мистецтва. Творчість митців залишила людству невмирущі художні цінності.

54. Історична роль варварів й головні особливості їх архітектури

Чем дальше на север, тем менее романизация оставила свой след в искусстве этих королевств, тем больше в нем элементов язычества. Трудней всего прививалось христианство в королевствах Скандинавского полуострова и Дании. До XI в. здесь не развивалась культовая архитектура. В IX--Х вв. стали воздвигать на перекрестках дорог каменные, украшенные рельефами кресты. Судя по найденным в курганах-гробницах предметам декоративно-прикладного искусства, в отделке доминируют зверино-ленточный и геометрический типы орнаментов, а изображения зверей и мифологических чудовищ плоскостны и стилизованы, что весьма типично для языческого искусства.

55. Искусство вестготов

Архитектура вестготов. Проблема происхождения и типологическая характеристика вестготской архитектуры, ее место в развитии западноевропейской архитектуры этого периода. Классификация архитектурных сооружений: особый тип базилики или архитектура не базиликального типа? Место центрических построек в архитектуре вестготов до и после арабского завоевания. Изменения в морфологии здания и структуре архитектурной композиции как функция развития и усложнения литургии. Особенности организации внутреннего пространства, типологическое несовпадение с пониманием интерьера в италийских базиликах. Применение подковообразных арок (еще до арабского завоевания) и прямоугольных апсид. Сравнительно небольшие размеры сооружений.

Значение и характер скульптурного декора (на капителях и фасадах) в вестготских постройках до и после арабского завоевания. Изображения ветхозаветных и евангельских сцен на капителях.

Памятники до арабского завоевания.

Сан Хуан де Баньос (661). Сходство на уровне структуры плана и соотношений пространственных частей интерьера с храмом св. Сергия в Русафе (Сирия, до 520) и вопрос об его истоках: А) восточные влияния на только формирующуюся архитектуру молодого западного варварского мира; Б) переработка и на Западе и на Востоке одних и тех же античных образцов. Применение подковообразных арок в нефах. Капители со стилизованным растительным орнаментом.

Сан Педро де ла Наве (680-711?). Первое упоминание в 907 г. Определение вестготского происхождения по структуре интерьера и эпиграфическому анализу. Деструкция единого внутреннего пространства раннехристианской базилики. Формирование множества замкнутых, изолированных объемов, соединенных арочными переходами. Подковообразные арки. Вестготская техника сухой регулярной кладки. Сводчатое перекрытие пресбитерия. В интерьере - наиболее значительный скульптурный ансамбль вестготского периода - орнаментальные композиции и ветхозаветные сцены на капителях колонн (сцены Даниил во львином рву, Жертвоприношение Исаака и др.). Доминирующие черты в манере изображения человеческих фигур - отсутствие знакомства с античными традициями антропоморфизма, максимальная схематизация и упрощение. Иной, по сравнению с античным, характер трактовки зооморфных изображений и орнамента - свободная фантазия, тонкое декоративное чувство, сложные композиционные решения. Единая, с остальными регионами христианского искусства, символика орнамента. В целом - влияние декоративно-прикладного искусства вестготов на орнамент.

Сан Фрутуозо де Монтелиос (Португалия) (665). Центрический план в форме греческого креста. Композиционное сходство на этой основе с мавзолеем Галлы Плацидии, но без прямого влияния. Независимая от равеннской архитектуры организация внутреннего пространства, органическое чувство техники кладки из каменных блоков. Применение подковообразных арок. В экстерьере - декор из узких и плоских ниш, с полуциркульным и треугольным завершением, аркатурный пояс из подковообразных арок.Санта Мария де Лара. План с хорошо выраженным трансептом и прямоугольной апсидой. Предположительно перекрытие цилиндрическими сводами боковых нефов и трансепта, башня над средокрестием. Типичная сухая кладка, высокое качество строительной техники. Орнаментальный рельефный фриз, украшающий тремя поясами восточный фасад. Антиклассическая трактовка ордера, выраженная в соотношении стволов колонн подковообразной триумфальной арки с несоразмерно большими капителями в форме параллелепипеда.

56. Архітектура остготів.Архітектурні памятки остготівської архітектури в Равені

? мавзолей Галли Плацидии (близько 440 року);

? баптистерій православних (середина V століття);

? баптистерій аріан;

? базиліка Сант-Аполлінарія Нуово (початок VI століття);

? базиліка Сан-Вітале ( 526 - 547 роки);

? архієпископська капела (кінець V - початок VI століть);

? мавзолей Теодоріха (близько 520 року, поза міських стін);

? базиліка Сант-Аполлінарія ін Класі ( 549 рік, поза міських стін).

57. Особливості архітектури лангобардів

Лангобарди («довгобороді») -- германське плем'я. Лангобарди пов'язані тіснішими родинними узами з англосаксами; зокрема, що стосується одежі, а також менталітету, ніж германці. Цілком імовірно, що вони є генеалогічним відгалуженням англосаксів.Лангобарди напали на італію,завоювали частинув 568 році,але осіли в північній Італії.Їх держава проїснувала до 774,коли вони були завойовані Карлом Великим.Найвідоміші споруди:Церква Сан-Джорджо біля Верони.Це не велика 3нефна базиліка з 3ма апсидами.В архітектурі відчутний вплив мистецтва.Найвідоміша їх споруда Базиліка Сан-Амброджо в Мілані.Базиліка Сант-Амброджо - другий за величиною і популярністю храм Мілана (після Міланського собору). Церква визначила стандарт лангобардської романської архітектури

Заклав церкву ще сам святий Амвросій - в 379 році. Тоді, очевидно, це спорудження представляло собою всього лише невелику капличку при християнському кладовищі.

Після смерті святого Амвросія в 397 році церква була названа його ім'ям. Останки архієпископа були визнані мощами, і до них почалося паломництво. У VIII столітті популярність їх настільки зросла, що було прийнято рішення про розширення будівлі. Вже через сторіччя, при архієпископові Ансперте, базиліка отримала новий атріум. Його колони були прикрашені рельєфом, що зображував обтяжливу боротьбу між Богом і дияволом. Атріум мав настільки велику площу, що жителі міста використовували його як оборонної споруди при набігах загарбників.У IX столітті на території базиліки була зведена перша дзвіниця (Чернеча).

У середині XIX століття була проведена масштабна реконструкція всього архітектурного комплексу церкви. Паломники і туристи можуть побачити всю красу базиліки святого Амброджо, зведеної в романському стилі. У храмі знаходиться унікальний золотий вівтар, створений у IX столітті. На його лицьовій стороні виконаний рельєф на тему житія Ісуса Христа. Тильна сторона оповідає про діяння святого Амброджо.

На території базиліки знаходиться архітектурний пам'ятник V століття - капела Сан-Вітторе, відома своєю золотою мозаїкою під куполом. Ще однією визначною пам'яткою є усипальниця римського полководця Стилихона (IV століття).

58. Англосаксонська архітектура Британії та ірландії.Основні типи споруд і їх обємно-просторові,конструктивні,і художні вирішення

59. Архітектура Равенни та її вплив на архітектуру «каролінгського відродження»

60. Античні і візантійські впливи в архітектурі Імперії Карла Великого

В архітектурі Імперії Карла Великого переплелися стилі античної, візантійської та середньовічної архітектур. Це було пов'язано з походами Карла до Італії, де його архітектори могли познайомитися з досвідом будівництва базилік, а також прикраси колон і капітелей. Разом з тим, з'являються і власне франкські нововведення, наприклад, вестверк. Любов до многоалтарним храмам з вежами згодом була успадкована романським стилем. З світської архітектури з'являються Пфальц - «шляхові палаци» для тимчасового проживання імператора. У них чітко простежуються давньоримські традиції.

З історичних джерел відомо, що в цей час велося велике будівництво, проте до наших днів дійшли тільки деякі споруди. Серед пам'ятників каролингской архітектури найбільш збережені Палатинская капела в Ахені (788-805), капела-ротонда Санкт-Міхаель при Фульдском абатстві (820-822), монастирські ворота в Лорш (близько 800). Храми і палаци часто прикрашалися всередині мозаїками та фресками.

61. Порівняйте об'ємно-планувальне та архітектурно-художнє рішення капели Карла Веикого та церкви Сан-Вітале

Карл Великий почав будівництво палацу в Аахені не пізніше 792 року. Палацова церква була освячена папою Львом III в ім'я Діви Марії в 805 році. Восьмигранное будівлю симетрично в плані і увінчане куполом. У його архітектурі переломилися мотиви пізньоантичної та ранньовізантійської архітектури (один з імовірних прообразів - равеннского Сан-Вітале). Проект розробив якийсь Одон з Меца.

62. Архітектура епохи Каролінгів була орієнтована на римські зразки

Це було пов'язано з походами Карла до Італії, де його архітектори могли познайомитися з досвідом будівництва базилік, а також прикраси колон і капітелей. Разом з тим, з'являються і власне франкські нововведення, наприклад, вестверк. Любов до багатовівтарних храмів з вежами згодом була успадкована романським стилем. З світської архітектури з'являються Пфальц - замки для тимчасового проживання короля.

Базиліки,центричні храми, виконані в камені, дереві або змішаній техніці. Внутрішній декор складають мозаїка і фреска. Поступово підсилюється оборонний характер храмів (на храмах з'являються вежі). У мистецтві намітився варварсько-християнський синтез з вирішальним перелом: у світі виступила на перший план християнська віра сконцентрована на Абсолютній особистості самого Бога.[5,138-139] Пам'ятником архітектури того періоду є капела Карла Великого в Аахені, будівництво якої розпочалося в 798 році. Вона є частиною чудового Аахенського собору. Будівельником капели, хроніки називають зодчого

Одо з Меца. Будинок являє собою шістнадцятигранник, у який вписаний восьмикутний у плані внутрішній зал. Зводи і стіни капели покривали чудові мозаїки, виконані на золотому тлі. Кручені сходи, прокладені в товщі стін капели, ведуть на галерею другого ярусу, де під час богослужінь знаходилися імператор і його наближені. Також в Аахенскую капелу були перевезені з Равенни мармурові колони і лицювальні матеріали зі зруйнованого палацу готського короля Теодориха.

Найбільш поширеним у Західній Європі був базилікальний тип храму.

При цьому традиційна римська базиліка претерпіла певних трансформацій.

Замість склепінь почали використувуватися кесоновані пласкі перекриття або відкриті кроквяні конструкції. В середній наві між колонами замість антаблементів з'явилися напівциркульні арки, що обумовило більшу візуальну цілісність інтер'єру храму. Обов'язковим елементом базилікального храму стала апсида з підвищеною підлогою, в якій розміщувався вівтар. З історичних джерел відомо, що в цей час велося велике будівництво, проте до наших днів дійшли лише деякі споруди. Серед пам'яток архітектури каролингской найбільш збережені Палатинская капела в Ахені ( 788 - 805), капела-ротонда Санкт-Міхаель в Фульде ( 820 - 822), монастирські ворота в Лорш (близько 800). Храми та палаци часто прикрашалися всередині мозаїками і фресками.

63. В архітектурі Німеччини в той час склався особливий тип церкви - величної і масивної

У Оттоновский період на грунті Німецької імперії, де до того часу в більшості місцевостей була в ходу виключно скромна дерев'яна архітектура, отримали всюди перевагу кам'яні церковні споруди, і хоча дійшли до нас великі єпископальні базиліки X і перших десятиліть XI століття по більшій мірі були перебудовані в епоху зрілого середньовіччя, однак їх первинні контури виступають з-під пізніших нашарувань виразніше, ніж у каролінзький базиліках. Тут вже досить часто зустрічаються справжні хрестоподібні церкви, з розвиненим хором і трансептом. Пристрій двох хорів замість одного зрозуміло, властиво тільки в монастирях, але не в парафіяльних церквах, які вимагали, щоб головний вхід знаходився проти вівтаря і щоб таким чином полегшувався доступ в храм відразу більшій кількості віруючих. Коли в Німеччині з середини XI століття почало розвиватися міське життя і разом з тим стало інтенсивнішим і церковно-приходське, церкви з двома хорами знову стали виходити з ужитку. Треба сказати, що і в Оттоновску епоху базиліки ще не мали хрестових склепінь, якщо не рахувати кількох випадків, на які вказував Дегіо і в яких такими склепіннями були перекриті бічні нави. Тільки над криптою зазвичай влаштовувалася склепінчаста стеля; такий криптоподібний характер має нижній поверх двоповерхового західного хору церкви Корвейского абатства (близько 1000 р.), що вважається найдавнішим склепінчастим церковним приміщенням в Німеччині, а так як крипти були приміщеннями з нефами, перекрита хрестовими (куполоподібними) склепіннями церква Німеччини, капела св. Варфоломія в Падерборн (1017), повинна бути визнана не базилікою, а церквою зальної системи (Hallenkirche).