Розширення мережі природно-заповідного фонду – як необхідна умова збереження біорізноманіття на території Путильського району Чернівецької області

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

на тему:

“Розширення мережі природно-заповідного фонду - як необхідна умова збереження біорізноманіття на території Путильського району Чернівецької області"

Чернівці - 2011

План

ВСТУП

1. Огляд літератури

2. Об'єкти та методи досліджень

2.1 Природоохоронні території Буковини

2.2 Карпатський регіон, як основа заповідного фонду Буковини

2.3 Здоров'я людини і навколишнє середовище

2.4 Моніторинг довкілля

2.5 Громадський екологічний рух на Буковині

3. Результати дослідження та їх обговорення

3.1 Збереження біорізноманіття, як складова природно-заповідної справи

3.2 Перспективність розвитку заповідної справи в Путильському районі

3.3 Розширення мережі природно-заповідного фонду в Путильському районі

3.4 Чинники для розвитку туристичної галузі Путильського району

4. Еколого-економічна ефективність дослідження, з розрахунком збитків

4.1 Еколого-економічна ефективність в Путильському районі

4.2 Класифікація джерел забруднення довкілля

4.3 Дослідження параметрів навколишнього середовища

5. Охорона праці в галузі

5.1 Охорона праці та техніка безпеки

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ

У зв'язку з розвитком цивілізації, вибухоподібним зростанням чисельності населення Землі, збільшенням обсягів відходів виробництва тощо проблеми взаємозв'язків між природою та суспільством ще більше загострюються. Реальністю стали отруєні річки та моря, шкідливе повітря, винищені ліси, сотні зниклих видів тварин і рослин, кліматичні аномалії, виснаження ґрунтів та ін.

Нині сучасний стан навколишнього природного середовища України оцінюється як кризовий, оскільки його самовідновлення і самовідтворення вже неможливі. Тому ліквідація глобальної екологічної кризи та її наслідків є найважливішим завданням людства. Для цього, насамперед, потрібно змінити екологічну стратегію і тактику, організувати всебічну екологічну освіту, виховувати екологічну свідомість всього населення.

Екологізація економіки та свідомості суспільства -- не нова проблема. Практичне відображення екологічності тісно пов'язане, передусім, із державним регулюванням процесів природокористування, систематизування заповідного фонду живої та неживої природи. Новим аспектом у цьому питанні є еквівалентність обміну між державою, природою й людиною, що ґрунтується на законодавчих та організаційно-технічних рішеннях XXI століття та Конвенції про охорону біологічного і ландшафтного різноманіття. Це свідчить про те, що Україна намагається стати надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних питань в європейському і світовому співтовариствах. За допомогою багатого природно-ресурсного потенціалу, високоосвіченого населення, розвинутих індустрії та інфраструктури створюються всі необхідні передумови для впровадження в Україні вимог Конвенції про охорону біологічного і ландшафтного різноманіття.

Незважаючи на різні проблеми, реалізація принципів збалансованого розвитку в Україні розпочалася майже одночасно з проголошенням незалежності. Вже з 1991р. екологічні реформи в нашій державі були спрямовані на досягнення спочатку компромісу між виробничим і природним потенціалами, а потім -- на перехід до їх гармонійного співіснування в інтересах людей. В основу формування нової політики покладено базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави є важливим елементом і складовою національної та глобальної безпеки. З огляду на це в Україні розроблено документ "Основні напрями державної екологічної політики". За ним визначаються не лише мета та пріоритетні завдання охорони навколишнього середовища, а й механізми їх реалізації, напрями гармонізації й інтеграції екологічної політики України в рамках процесу "Довкілля для Європи" та світового екологічного процесу. Саме на підставі цього документа, в якому поєднуються стратегічні цілі з конкретними завданнями, розробляються програми уряду в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охорони навколишнього природного середовища в Україні розпочалося формування цілісної системи регулювання й управління природокористуванням та охороною природи, екологічною безпекою, яка, за оцінками міжнародних експертів, відповідає сучасним потребам.

Завдання цієї роботи є розглянути причини та наслідки впливу людини на навколишнє середовище, сконцентрувати увагу на основі людського життя та взаємозв'язок людини та природи. Використовуючи набуті під час навчання знання, вдосконалюючи їх практично на базі Державного управління охорони навколишнього природного середовища, в підготовці цієї роботі були вивчені причини та наслідки складної екологічної ситуації на Буковині та в Путильському районі зокрема, часом байдуже ставлення людини до природних багацтв. Основним завданням різноманітних державних органів громадськості є охорона та збереження навколишнього середовища у всіх сферах людської діяльності, така діяльність сьогодні дозволяє створювати, розширювати та вдосконалювати мережу природно-заповідного фонду держави.

В цій роботі буде розглянено унікальність природного фонду Путильського району, потреби для розширення мережі природно-заповідного фонду на базі Путильського держлісгоспу, проблеми регіону. Окрему увагу буде звернено на розвиток рекреаційної інфраструктури, яка займає важливе місце в охороні, популяризації та розширенні заповідної мережі області.

1. Огляд літератури

буковина ситуація екологічний

В цій роботі узагальнені здобуті знання та досвід, набутий при виконанні практичних завдань. Раніше вивчені лекції були доповнені виробничими матеріалами обласного управління екології, де й відбувалася виробнича практика, а також матеріалами з питань екології та права. В роботі використані статті законодавства та матеріали періодичних видань. Так, за допомогою підручників «Екологічного права України» в роботі буде розглянуто правове забезпечення раціонального природокористування, питання охорони об'єктів охорони природи -- земель, вод, лісів, тваринного світу, атмосферного повітря, природно-заповідного фонду. Через реформування та вдосконалення екологічного законодавства знання законів для службовців екологічних установ є основною умовою діяльності, адже контроль за господарюванням, особливо в межах заповідного фонду, базується на виконанні правових засад. Перспективи розвитку екологічного права полягають у вивченні та поєднанні історичного розвитку охорони природи та використанням природних ресурсів сьогодні.

В роботі були використані матеріали монографії В.Крисаченка «Екологія. Культура. Політика». Цей доробок є поєднанням довкола екологічних проблем різноманітних галузей існування людського суспільства, економічного розвитку, ознайомлено з поняттям екологічна культура. Монографія розкриває суть екологічної політики на сьогоднішній день. Крім того, праця дозволяє ознайомитись із значенням екологічної освіти та принципами теорії та практики екологічних рухів, їх діяльності на території України. Розгляне ні міжнародні аспекти екологічного захисту. І, що є дуже важливим, знайомить читачів з пріоритетами соціально-економічного розвитку навколишнього середовища.

Досить вагомим доповненням для вивчення питання виробничої практики послужило чотирьохтомне видання «Екологічна політика: національні та глобальні реалії» за авторством професорів Васюти О.А, Васюти С.І., Філіпчука Г.Г. Ця робота є значним доробком в дослідженні національних та загальнолюдських політико-екологічних реалій, тенденцій та перспектив екологічного розвитку.

Монографія акцентує увагу на фактори, проблеми і тенденції впливу людини на природне середовище, виокремлює увагу на розвитку політичних засад в екології. Екологічна політика розглядається як пріоритетна самостійна сфера суспільних відносин, пов'язаних з реалізацією національних та глобальних цілей, соціально-економічного розвитку сучасного суспільства. Визначено неможливість ігнорування такого важливого питання, як екологічна політика. Реалізація механізмів природокористування є значним внеском в майбутнє людства.

Крім того, значна увага приділяється заповідній справі, як основі розробки подальшої роботи на вивчення теми, зокрема, монографія Національний природний парк «Вижницький» природа, рекреаційні ресурси, менеджмент, де висвітлені питання створення парку, а також питання структури науково-дослідної та еколого-просвітницької роботи за даним питанням. Питання природоохоронних зон на території Буковини розглядається у виданні колективу авторів «Буковина -- заповідний край». В книзі акцентується увага саме на створення заповідних зон для збереження біорізноманіття та багацтв неживої природи.

Економічний розвиток держави неможливий без багатьох умов, однією з таких умов є розвиток туристичної галузі. Розвиток туризму це зовсім нова галузь для України. І сьогодні головним в цьому розвитку є досконале вивчення зарубіжного досвіду, вивчення туристичних ресурсів України, безпосередні знання туристичних основ Буковинського краю. Галузь розвивається в умовах жорсткої конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках. Важливу роль в безпечному і раціональному розвитку галузі займає знання і вдосконалення екологічної діяльності. Для ознайомлення з цими питаннями в звітній роботі були використані матеріали, що увійшли до підручника Є.В.Панкової «Туристичне краєзнавство». Підручний знайомить з туристичними ресурсами (як історико-культурними, так і природно-рекреаційними) всіх областей і країв України. Ці питання поєднуються з розгляненими в підручнику Кифяка В.Ф. «Організація туристичної діяльності в Україні», зокрема визначено організацію рекреаційно-туристичної діяльності у правових рамках: нормативно-правовими актами реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю; законодавчими актами про сертифікацію туристичних підприємств та ліцензуванням туристичної діяльності; податковим законодавством. Збереження і охорона рекреаційно-туристичних ресурсів регулюється на законодавчому рівні згідно з діючими законами України в цій галузі.

Безпосередні вимірювання, їх методи, принципи досконало розписані та подані в таких посібниках, як «Методи вимірювання параметрів навколишнього середовища», Сівак В.К. та ін. «Природоохороне інспектування». Така література стала певним додатком до вивченого матеріалу та допомогла в безпосередній практичній роботі.

Задля вивчення контролю та систематизації проведення моніторингу довкілля використані матеріали, викладені групою авторів у посібнику «Методи вимірювань параметрів навколишнього середовища», де розглянуто комплексний підхід в проведенні досліджень за станом довкілля.

Крім, безпосередньо, літератури, що пов'язана з охороною природи, законодавчою базою, правилами, методами ведення екологічної роботи, в роботі використані матеріали колективного договору управління екології, ознайомлено з документами по охороні праці та техніки безпеки на підприємстві.

Таким чином, ця робота свідчить про багатогранність теми, використання значної кількості матеріалів та узагальнені набутого теоретичного досвіду з практичною роботою студента. Невід'ємність людського життя від природного існування, залежність самої людини від своєї господарської діяльності на території заповідних зон та природоохоронних угідь, важливість контролю за навколишнім середовищем -- це ті питання, які будуть підніматися в цій роботі.

2. Об'єкт і методи дослідження

2.1 Природоохоронні території Буковини

Найефективнішою формою охорони цінних природних об'єктів і територій є їх заповідання -- взяття під охорону держави. Створення заповідних територій необхідне для збереження цінних видів рослинного і тваринного світу, унікальних ландшафтів, геологічних, палеонтологічних об'єктів тощо. Поряд з цим раціональне, невиснажливе використання природних ресурсів теж неможливе без наявності і вивчення її постійних еталонів -- заповідних об'єктів та територій. Вони дають змогу виявити зміни, що вносить людина в довкілля, порівнювати недоторкану «дику» природу з окультуреним ландшафтом і, в кінцевому результаті, виробити стратегію екологічно збалансованого природокористування. Тому охорона територій та об'єктів природи в Чернівецькі області шляхом їх заповідання має на меті не тільки збереження їх у недоторканому стані. При цьому ставляться завдання значно ширші і відповідальніші, розв'язуються наукові, рекреаційні, еколого-освітні та виховні проблеми. [7].

Державним управлінням екології та природних ресурсів в контексті виконання загальнодержавної Програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2005рр. здійснювалися комплекси заходів по розширенню мережі заповідних територій області, розвитку туристсько-рекреаційного та лікувально-оздоровчого комплексу, збільшенню загального ступеня заповідності краю. Всього на Буковині під охороною перебуває 288 заповідних об'єктів загальною площею 56372,3га, що становить майже 7% території області, що у два рази вище за відповідний загальнодержавний показник.

Зупиняючись на ролі та значенні наших природно-заповідних територій і об'єктів слід зазначити, що, насамперед всі вони є основою екологічної мережі як Буковини, так і України в цілому.(Додаток А, рис. 1.1.). До екологічної мережі входять природно-заповідні території, що є її ядром, території, що охороняються -- ліси першої групи, зелені зони міст, а також природна рослинність, яку людина використовує регламентовано -- експлуатаційні ліси, луки, пасовища тощо. Ідея екологічної мережі, одна із найбільш фундаментальних ідей останніх десятиліть в сфері теоретичної та прикладної екології, набула широкої підтримки на Буковині, адже це своєрідна реакція на наслідки, викликані хаотичним і споживацьким розвитком суспільства, спроба принаймні частково компенсувати втрати у природному довкіллі. [18].

Основою екомережі області є національний природний парк «Вижницький» (пл.7928.4га) та регіональні ландшафтні парки «Чернівецький» (пл. 21504.2га) і «Черемошський» (пл. 6555.8га.), як багатофункціональні природно-заповідні території. [18].

Природно-заповідні території та об'єкти Буковини, виконують також роль банку генофонду рослинного і тваринного світу. Адже стале використання біосфери в майбутньому залежить від збереження для наступних поколінь всього генетичного різноманіття окремих регіонів, забезпечення умов для еволюційного розвитку видів. Природно-заповідні території відіграють у вирішенні цієї проблеми особливу роль, так як вони створюються в першу чергу на ділянках, що виділяються багатством флори і фауни, а також їх різноманіттям. На об'єктах природно-заповідного фонду області під охороною знаходяться 79 видів флори , 24 види фауни , занесених до Червоної книги України, також охороняється 70 фітоценозів Зеленої книги України. Слід відзначити, що в області для заповідання, на підставі наукових висновків, рекомендуються оптимальні місця мешкання чи місцезростання одного чи декількох видів, що знаходяться під загрозою зникнення; місця з максимальною різноманітністю фауни та флори; ділянки з максимальною ендемічністю; ділянки на яких забезпечується максимально тривале збереження об'єктів біорізноманіття. [18].

В своїй роботі по розширенню природно-заповідного фонду природоохоронці Буковини враховують те що інтенсивна господарська діяльність людини призводить до великого навантаження на природне середовище, під впливом антропогенних факторів змінюються ландшафти, збіднюється рослинний і тваринний світ. У зв'язку з цим може виникнути питання: чи можна взагалі зберегти всю різноманітність живої природи в майбутньому? Відповідь на це може бути тільки одна -- потрібно зберегти і можна зберегти, і головна роль в цьому відводиться, насамперед, дальшому розвитку заповідної справи, розширенню мережі природних заповідних об'єктів, взятих під спеціальну охорону держави. Так у різного типу заповідних об'єктів не тільки зберігаються рідкісні, зникаючі, або нечисленні види рослин і тварин. Тут зберігається природний генофонд рослин і тварин, що є скарбницею природи. Минулі і наше покоління від диких тварин і рослин вивели свійські тварини і культурні рослини. Хто сьогодні може передбачити, які потреби виникнуть у людства в майбутньому? Розумна діяльність людини в галузі охорони довкілля відвернула загрозу зникнення багатьох представників фауни і флори в різних районах нашої планети. Так відомо, що спільними зусиллями ряду країн врятовано від загибелі як виду зубра європейського. Тепер загальна чисельність цих тварин, розселених у різних заповідних територіях Європи, перевищує дві тисячі особин. Зокрема, тільки в Сторожинецькому районі на території заказника «Зубровиця» та на суміжні х територіях їх нараховується 168 особин. [17].

Тобто у тих випадках, коли чисельність будь-якого виду тварин зменшується до катастрофічних розмірів, вживаються заходи спрямовані на його захист і відтворення у природних умовах, а також виживання й розмноження в неволі з наступною його реакліматизацією в місцях колишнього мешкання. Особливе значення в наш час має спілкування людини з природою. В області ведеться постійна робота щоб наш природній регіон максимально задовольняв потреби людини для проживання і створював необхідну комфортність. Тому найбільш мальовничі, естетично цінні ділянки природи, як правило, служать естетичним, культурним та еколого-виховним цілям. Адже зараз в зв'язку з наростаючою урбанізацією поняття «краса природи», набуває не тільки духовної, естетичної, але й матеріальної цінності. Практичні завдання сьогодення мають на меті збереження відносно незайманих куточків природи на території конкретних регіонів та організацію х відвідування. На Буковині ці питання вирішуються шляхом створення регіональних ландшафтних парків. Вони створюються для збереження природних комплексів, що мають особливу екологічну та естетичну цінність в зв'язку із сприятливим поєднанням природних і культурних ландшафтів. їх території використовуються в рекреаційних, еколого-освітніх і культурних цілях. Насамперед це регіональні-ландшафтні парки «Чернівецький» та «Черемошський». [30].

Серед об'єктів та територій природно-заповідного фонду області особливе місце займають геологічні та карстово-спелеологічні -- свідки далеких геологічних подій, що відбулися багато мільйонів і навіть мільярдів років тому та відбуваються в даний час. Ці заповідні об'єкти при руйнуванні не можуть бути відновлені і тому вимагають дуже уважного і бережливого ставлення. На території Буковини нараховується 52 геологічні, карстово-спеціологічні об'єкти. Серед них «Попелюшка» Новоселицького району -- третя в світі серед гіпсових печер.

Важливим є розвиток природничих резерватів -- буковий резерват Цецино, Городище (Ревнянське лісництво), буково-дубовий резерват Куликівка (В.-Кузьмінське лісництво), резерват Рівня (Вижницьке лісництво), Стаєчний (Вижницьке лісництво 25га), Товарниця (Усть-Путильське лісництво 15га), Ропачівка (Селятинське лісництво 15га), Буковинка (Шепітське лісництво 10га), Боргиня (Плосківське лісництво) та ін. [30].

На Північній Буковині виявлено ряд цікавих у науковому та ландшафтно-естетичному відношенні пам'яток неживої природи.

У Вижницькому районі на околицях села Виженки охороняються скелі-останці Протяте Каміння та скеля Соколина. У с.Підзахаричах відома оригі-нальна Печера Довбуша. Пам'ятка природи -- улюблений туристичний об'єкт. [18].

В Путильському районі в селі Розтоках охороняється як оригінальний геоморфологічний комплекс наукового та естетичного значення Камінь Довбуша та мальовнича ущелина потоку Товарниця біля водоспаду. На охорону заслуговує відслонення вигодської світи на правому березі Черемошу в селі Петрашах. Пам'ятка має значення для вивчення стратиграфії місцевості. Цінна також в естетичному і туристичному відношенні. Цікава геоморфологічна пам'ятка Кам'яна Багачка збереглась в Усть-Путилі. З нею пов'язані народні легенди про соціальну нерівність у минулому. В околицях села Мариничів з естетичних міркувань під охороною знаходиться велетенська кам'яна брила Камінь Жаба. Охорони заслуговує в Путильському районі і відслонення антиклінальної складки кросненських верств. Подібні відслонення кросненських верств (олігоцен) збереглись у селах Киселиці, Тараки та Дихтинець. Вони мають наукове значення для вивчення геологічної будови району. Цікаві також і в ландшафтно-естетичному відношенні. В селі Шепоті охороняється скеля Чорний Див. Це ботаніко-геоморфологічна пам'ятка природи (наявність рідкісної скельної флори), що має наукове значення. У руслі потоку Яловець в селі Нижньому Ялівці охорони заслуговує стратотип яловецької світи. В урочищі Лунка в Красноїльську Сторожинецького району збереглось геологічне відслонення верхньої крейди. Воно цікаве і в ботанічному відношенні, оскільки тут зростають рідкісні кальцефільні рослини. [42].

Природно-заповідний фонд області є полігоном для здійснення наукового моніторингу довкілля. Саме об'єкти природно-заповідного фонду дають можливість аналізувати і прогнозувати зміни в навколишньому середовищі.

2.2 Карпатський регіон, як основа заповідного фонду Буковини

Серед ключових проблем сучасної економічної науки гостро стоїть завдання забезпечення сталого розвитку лісового господарства, яке за своєю сутністю і специфікою може бути вагомою складовою моделі екологічно збалансованого розвитку економіки. На Конференції ООН "Ріо-92", рішення якої, за визначенням саміту "Йоганнесбург-2002", запишаються актуальними і на далеку перспективу, було прийнято ряд документів, одним з яких була заява про принципи збереження багатогранної ролі лісів у суспільному розвитку. Мається на увазі, що ліси -- це джерело цінної деревини, харчових, кормових і технічних ресурсів; без урахування їх соціальних і екологічних функцій неможливо досягти сталого економічного зростання та поліпшення навколишнього середовища. Тому великої наукової актуальності та практичного значення набувають публікації з даної проблематики. [38].

Особливе місце в нашій області займають Буковинські Карпати. Оспівані в піснях, опоетизовані в легендах це не просто кліматоутворюючий і водорегулюючий механізм, а велетенські легені Європи, без яких ми задихнемось. З кожним роком все більше ваблять вони до себе. Хто побував хоч раз у гірських і передгірських схилах Путильщини, той обов'язково прагне повернутись сюди ще раз. Адже це чи не єдиний у країні регіон, де по-справжньому благодатні природні умови, регіон, який поки що порівняно не забруднений. Розмаїття ландшафтів, значні масиви хвойних лісів, помірний клімат, багатий рослинний і тваринний світ, численні водоспади, джерела мінеральних вод, цінні заповідні об'єкти, історико-архітектурні пам'ятки є чудовою базою для розвитку масового і професійного спорту та туризму, лікування і відпочинку. [38].

Діяльність всіх гілок влади, держуправління екоресурсів в Чернівецькій області спрямовані на те, щоб в найближчий час всі Буковинські Карпати оголосити заповідником. Проте слід зазначити, що Карпати -- сукупність природно-антропогенних екосистем. Впродовж минулих століть у природних територіальних комплексах відбулися величезні кількісні та якісні зміни, що призвели до порушення тут екологічної рівноваги. Зараз багато точиться розмов про причини та наслідки катастрофічних повеней. Серед причин поряд з надмірними опадами називають і надмірну вирубку лісів, відсутність належного берегоукріплення, ліквідації колись існуючих гребель і бездумний забір гравію та каменю, захаращення порубними рештками гірських річок та потоків, тощо. Робиться все можливе, щоб в Буковинських Карпатах уникнути катастрофічних наслідків. Адже людська безгосподарність негативно впливає на стан довкілля і підсилює природні катаклізми.

Карпати здавна славляться лісами. (Додаток Б, рис. 3.1.)Враховуючи, що вони виконують переважно природоохоронні, екологічні, водоохоронні, захист та інші важливі функції, Президент України підписав Закон «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону» який дає новий потужний імпульс у розвитку заповідної справи. Відрадно, що згідно вимог цього Закону заборонено суцільну вирубку деревостанів в 150-метровій захисній прибережній смузі вздовж гірських річок і потоків та вище 1100метрів над рівнем моря, впроваджується ряд природоохоронних заходів. [14].

Здоров'я лісу значною мірою залежить від технології рубок головного користування та якості рубок догляду, що проводяться в лісонасадженнях. А метод заготівлі деревини -- основа майбутнього лісу. Тому повинна застосовуватись така технологія її проведення, яка б звела до мінімуму механічні пошкодження дерев, лісової підстилки та грунту. Вірний спосіб транспортування деревини в умовах гірського лісу -- це повітряно-канатний спуск, який відповідає вимогам раціонального природокористування.

Застосування цих установок забезпечить збереження природних ландшафтів від руйнівного впливу тракторної трельовки по гірських схилах, попередить забруднення гірських потоків, розвиток ерозійних процесів. Це підтверджує їх впровадження в Усть-Путильському лісництві Путильського держлісгоспу. [17].

Щедрі і красиві Буковинські Карпати здавна відомі багатствами свого тваринного світу. Цьому сприяють самі їх природні умови -- значні лісові масиви, що займають майже сімдесят відсотків території Карпатського регіону, сотні малих річок, озер і ставків, чималі площі луків і полонин. Все це створює сприятливі умови для існування і функціонування заповідних територій.

На Буковині є всі передумови для успішного розвитку заповідної справи мисливського та рибного господарства, раціонального використання й охорони тваринного світу. Але ці сприятливі умови необхідно вміло використовувати. Власне на те і спрямовують свої зусилля державні, природоохоронні, господарські органи. [44].

За останні роки площа заповідних територій в області зросла майже в 10 разів. Поряд з цим в Карпатах є ще є багато природних об'єктів, що потребують заповідання. Адже доведено, що для нормального функціонування природного середовища Карпатського регіону 25-30 процентів території слід вилучити з активної господарської діяльності, а на 4-5 процентах слід забезпечити абсолютно заповідний режим. Тому на території Вижницького і Путильського районів йде підготовча робота по розширенню національного природного парку. При розширенні мережі природо-заповідних територій буде вирішено й питання про охорону рідкісних, зникаючих і лікарських рослин, запаси яких катастрофічно зменшуються.

Національна стратегія розвитку лісового господарства має відображати вимоги світової спільноти щодо єдності розв'язання проблем збереження середовищезахисних функцій лісу та раціонального використання його сировинного потенціалу, а також враховувати специфічні соціально-економічні умови нашої держави. До таких умов належать: низька лісистість України, яка становить усього 16,2% (за мінімальної науково обгрунтованої 20,0%); відсутність законодавчо оформленої єдиної національної політики з розвитку лісового господарства; нерозмежованість лісів державної та комунальної власності; нерозвинутість інституту приватної власності на ліси, ринку деревини та ринку лісогосподарських робіт і послуг; неузгодженість положень Земельного та Лісового кодексів у частині регулювання земельних відносин на землях лісового фонду та необхідності створення нових лісів на землях, які мають інше цільове призначення, тощо. [40].

2.3 Здоров'я людини і навколишнє середовище

Головне завдання природоохоронних заходів -- збереження здоров'я і продовження життя людей. В зв'язку з цим очевидна соціальна ефективність народногосподарських витрат на заходи, що сприяють продовженню життя, його активного робочого періоду, покращенню здоров'я людини.

Останніми десятиліттями сформувалося багато нових проблем взаємовідносин людини і довкілля. Забруднення навколишнього середовища, обумовлене науково-технічною революцією, швидким розвитком різних галузей народного господарства з метою найповнішого задоволення постійно зростаючих потреб суспільства, завдає суттєвої шкоди здоров'ю людей. Дія потрапляючих в організм людини шкідливих речовин (в результаті забруднення атмосферно повітря, водоймищ, харчових продуктів), вплив фізичних факторів (шуму, електромагнітних полів, вібрації) негативно впливають людський організм, особливо при сукупній дії декількох таких чинників, які до того ж перевищують мінімально допустимі норми. [7].

В нашій країні визначено допустимі нормативно екологічні рівні (ДНР) впливу на людину факторів навколишнього середовища, періодично або протягом всього життя, прямо та опосередковано через екологічні системи, що не викликаю соматичних або психічних захворювань, в тому числі прихованих, чи тих, які частково компенсуються, а також зміни стану здоров'я, які виходять за межі пристосувальних реакцій. Допустимий рівень повинен забезпечувати життя людини, його фізичний розвиток, вищу нервову діяльність, працездатність, поведінку, дітородну функцію тощо.

Для охорони і оздоровлення навколишнього середовища залучаються значні сили, виділяються великі кошти. Завданням науки в тому числі гігієни, є розробка ефективної системи управління якістю навколишнього середовища при мінімальних витратах. Головна мета всіх природоохоронних заходів -- збереження здорової людей. На це спрямовуються основні зусилля та засоби. Необхідність проведення певних оздоровчих заходів має визначитися ступенем впливу відповідних факторів на здоров'я населення. [15].

Автоматизація і механізація виробничих процесів, удосконалення транспорту і форм обслуговування знижують фізичну активність людини, а підвищення тиску інформаційних потоків, перенапруження на виробництві і в побуті в свою чергу збільшують навантаження на нервову систему людини.

З індустріалізацією і науково-технічним прогресом тісно пов'язана урбанізація -- найбільш характерний для сучасного суспільства процес. У населених пунктах переплелись як позитивні, так і негативні фактори цих взаємопов'язаних явищ, у тому числі і ті, що призвели до створення нового екологічного середовища -- сучасного міста, якому властиві забруднення атмосферного повітря, високий рівень шумів, електромагнітних випромінювань тощо.

Людський етап біологічної еволюції Землі відзначається високим рівнем пристосовуваності до оточуючих умов. В той же час людина, яка в значній мірі позбавлена факторів природного відбору, увійшла в соціальну еволюцію генетично недостатньо пристосованою до несприятливої дії нових, значною мірою нею створених, факторів навколишнього середовища. Їх вплив лише частково компенсують наявні фізичні і біологічні механізми Якщо останні виснажуються, то навіть серед найсильніших осіб популяції з'являються гострі, а потім і хронічні захворювання. Це перш за все пов'язано з тим, що властивості організму людини, сформовані протягом довгого періоду еволюції, не можут змінюватися з такою ж швидкістю, як технологічні процеси і змінюване ними навколишнє середовище. [13].

З другої половини XXст. в економічно розвинутих країнах змінилося співвідношення між гострими і хронічними захворюваннями, зміщуючись у бік хронічних процесів. До другої світової війни інфекційні і паразитні захворювання були однією із головних причин смертності населення (нині лише 1-3%). Їх місце зайняли серцево-судинні захворювання і злоякісні новоутворення, які складають приблизно 70% смертності. Крім того, значно збільшилося число нервово-психічних розладів, захворювань обміну речовин, алергічних хвороб, пороків розвитку і патологічного стану генетичної природи, зріс транспортний травматизм. [37].

Певною мірою ці зміни в структурі захворювань завдячують значним зрушеннями демографічних процесів (збільшення абсолютної і відносної кількості осіб старшого віку, зниження народжуваності, зростання дитячої смертності). Однак чільну роль відіграє і зміна умов життя. Підтвердженням цього є загальновідомий факт, що число хронічних захворювань у людей середнього віку продовжує залишатися високим, а за деякими групами захворювань (серцево-судинні захворювання, цукровий діабет, лейкози, гіпертонія та ін.) зростає.

Зміни навколишнього середовища є важливою причиною зміни рівня і структури захворюваності. Ці питання є основоположними для подальшої діяльності людини, адже збереження всієї класифікації біорізноманіття дозволить зберегти здоров'я, а в подальшому і життя людини.

2.4 Моніторинг довкілля

Згідно з "Хартією Міжнародної торгової палати про підприємницькі принципи сталого розвитку" слід постійно стежити за станом довкілля, оцінювати відповідність його показників встановленим вимогам і періодично надавати відповідну інформацію, що можливе лише за умови створення системи моніторингу довкілля. Програма ЮНЕСКО від 1974р. визначає моніторинг як систему регулярних довгочасних спостережень у просторі і у часі, яка дає інформацію про попередній та теперішній стан оточуючого середовища, що дозволяє прогнозувати його параметрів, які мають особливо важливе значення для людства. Всесторонній аналіз оточуючого середовища передбачає оцінку його екологічного стану і вплив на нього природних і антропогенних факторів. Характер цих впливів доволі специфічний. Лімітуючим показником рівня природних і антропогенних впливів є гранично допустиме екологічне навантаження (ГДЕН), яке в багатьох країнах встановлене в зв'язку з тим, що нормальне функціонування і стійкість екосистеми і біосфери можливі при неперевищенні певних граничних навантажень на них. [22].

Моніторинг включає в себе наступні основні практичні напрямки: спостереження за станом навколишнього середовища і факторами, які впливають на нього; оцінку фактичного стану навколишнього середовища і рівня його забруднення; прогноз стану оточуючого середовища в результаті можливих забруднень і оцінку цього стану.

Об'єктами моніторингу є атмосфера (моніторинг приземного шару атмосфери і верхньої атмосфери); атмосферні опади (моніторинг атмосферних опадів); поверхневі води суходолу, океани і моря, підземні води (моніторинг гідросфери); кріосфера (моніторинг складових кліматичної системи). [22].

По об'єктам спостереження розрізняють: атмосферний, повітряний, водний, ґрунтовий, кліматичний моніторинг, моніторинг рослинності, тваринного світу, здоров'я населення та ін. Систематичне спостереження за станом довкілля дозволяє вчасно реагувати на його зміни та впливати на розширення та створення мережі заповідного фонду в державі.

Системи моніторингу дають змогу оцінити біологічні ефекти від впливу забруднення повітря, їх просторовий розподіл, можливе нагромадження на значних територіях.

У деяких видів рослин і тварин змінюються особливості розвитку (швидкість росту, процес цвітіння, утворення плодів, інтенсивність забарвлення та ін.) у відповідь на різні подразнюючі фактори. Ці властивості людство помітило уже давно і використовувало для практичних потреб. [27].

Моніторинг біологічних ефектів під впливом різних забруднювачів довкілля використовують у локальному, регіональному та національному масштабах.

Цей метод дедалі поширюється, оскільки має такі переваги:

вимірювання сумарного ефекту зовнішнього впливу;

вивчення впливу забруднення на рослини і тварин;

визначення впливу у просторі й часі;

можливість застосовувати профілактичні засоби.

2.5 Громадський екологічний рух на Буковині

На межі зміни політичних сил, заверешення періоду монополії однієї політичної сили прийшла і конкуренція поглядів на суспільство і природу. Цей період справедливо можна назвати періодом зародження громадського руху на Україні.

Після прийняття 1992р. Верховною Радою Закону України «Про громадські об'єднання» неформальні громадські екологічні організації набули статусу екологічних неурядових організацій. [14].

З 1975 року на Буковині виникла і активно працювала справді незалежна навіть у радянський час громадська спортивно-науково-екологічна організація -- Чернівецький спелеологічний клуб "Троглодит". Спелеоклуб спеціалізувався на відкритті, дослідженні і охороні підземних порожнин-печер. За час свого існування він перетворився на реальну громадську науково-дослідну та природоохоронну установу і вніс значну лепту у розширення природно-заповідного фонду Буковини, відкривши і дослідивши понад 100 природних та штучних підземних порожнин краю. За поданням і безпосереднім лобіюванням спелеоклубом своїх пропозицій в області було створено понад три десятки заповідних об'єктів різного рангу, в т.ч. спелеокарстові заказники загальнодержавного значення "Молочнобратський карстовий масив" на Чорному Долі, "Чорнопотоцький", у Заставнівському районі, ландшафтні заказники загальнодержавного значення "Совицькі болота", "Товтрівська стінка", 4 карстово-спелеологічні пам'ятки природи загальнодержавного значення -- печери "Баламутівська", "Піонерка", "Буковинка", "Попелюшка". В 1985 році вперше у СРСР був випущений плакат "Охороняйте карстові води" (з досвіду природоохоронної роботи Чернівецького спелеоклубу "Троглодит"). Спелеоклуб неодноразово посідав перше місце у республіканських конкурсах на кращу постановку природоохоронної роботи в самодіяльних туристських колективах. У 1978 році на базі спелеоклубу м'яток природи. До речі, у 1987 році спелеоклуб першим серед спелеологічних організацій СРСР отримав статус юридичної особи і право ведення госпрозрахункової діяльності, що дозволило йому зміцнити свою матеріальну базу і можливості реалізації планів. [44].

Умовно перший ("зародковий") етап становлення широкого громадського екологічного руху характеризувався малою чисельністю самих організацій та достатньою згуртованістю рядів громадських активістів. Так, фактично до 1992 року на Буковині активно працювали тільки дві НУО, одна з яких на період свого створення (1988 р.) називалася "Зелений рух Радянської Буковини". І саме розвиток загальнодемократичного та національно-визвольного рухів у колишньому СРСР дав змогу "зеленим" завершити остаточну політизацію, перейнявши деякі форми політичної роботи у демократичного та національно-визвольних рухів, отримати їх цілковиту підтримку у ході проведення національних екологічних акцій, взяти активну участь у перших демократичних виборах. [24].

Виникали нові та активізували роботу вже існуючі екологічні організації. У Чернівцях це дитячий екологічний клуб "Водограй" (з гірського села Банилів-Підгірний), учнівське екологічне товариство "Паросток", студентська дружина охорони природи, товариства: "Стежарул", "Пам'ятка природи", "Лавр благородний". У Львові -- "Товариство Лева", "Карпатська школа", "Експедиція Дністер", "Екоправо", Львівська філія НЕЦУ. В Ужгороді -- "Екоекс", "Рутенія" та ціла низка інших менш знайомих авторові екологічних організацій. Дитячі екологічні експедиції, організовані "Водограєм", традиційні фестивалі до Всесвітнього Дня Землі, що проводив "Паросток", "Зелені толоки", зініційовані "Кроною" та "Зеленим світом Буковини", цілий ряд інших масових екологічних акцій стали добре відомими далеко за межами Буковини і сформували свого роду візитну картку для громадського екологічного руху регіону.

Ці організації стали справжніми центрами кристалізації екологічного руху в регіоні. Проведення спільних та узгоджених екологічних акцій, цілого ряду семінарів, тренінгів, міжнародних конференцій сприяли ланцюговій реакції зародження нових екологічних організацій на Прикарпатті та Тернопільщині. Справжніми центрами розвитку екологічного руху на Західній Україні стають Чернівці, Львів, Ужгород. [11].

Одним із перших послідовників "Зеленого світу Буковини" стала Буковинська філія НЕЦУ «Крона», зареєстрована 27 березня 1992 року в Національному Екоцентрі України. Ця організація була створена для консолідації зусиль вчених, фахівців, громадськості в справі поліпшення стану довкілля на Буковині та співпраці з екологічними організаціями країн Карпатського регіону. Рішенням конференції лідерів екоНУО, за участю представників Польщі, Словаччини, Румунії та України, «Крона», починаючи з 1995 року, обирається координатором програми по об'єднанню зусиль екоНУО країн Карпатського регіону. Впродовж цього часу на базі організації проведено три тематичні міжнародні конференції лідерів екоНУО: «Збережемо малі ріки басейну Дунаю» (липень 1995р.), «Співпраця громадських екоНУО та державних природоохоронних служб в справі збереження довкілля» (жовтень 1995р.), «Роль громадськості та науковців в збереженні природи Карпат» (жовтень 1996р.).

Виховання суспільства в плані екологічної поваги дозволить зберегти навколишнє середовище. Разом з цим дуже важливе місце в цьому полягає у вихованні дітей та молоді такої поваги. Адже молодь завжди була попереду в різноманітних починаннях, важливим є міжнародний досвід, оскільки збереження та розширення природно-заповідної мережі зачіпає і різні області, і різні держави.

Вивчення утруднень питань охоронно-заповідного фонду, робота по вдосконаленню моніторингу, контроль -- це верхівка питань, якими зараз зацікавлена громадськість. Узагальнення цих питань на державному рівні полягає в систематичній роботі громадських організацій краю.

3. Результати дослідження та їх обговорення

3.1 Збереження біорізноманіття, як складова природно-заповідної справи

Збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, задеклароване на всесвітньому екологічному форумі у Ріо-де-Жанейро (Конвенція Ріо-92) та конференцією міністрів довкілля країн Європи у Софії в 1995 році (Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття), є вимогою часу з огляду на песимістичні тенденції розвитку природно-антропогенної ситуації у ландшафтній оболонці Землі. Абстрагуючись від соціально-політичних, економічних та інших важливих складових завдань цієї непростої макропроблеми сьогодення, зупинимось лише на деяких науково-методологічних ландшафтознавчих проблемах, без принципового вирішення яких практична реалізація завдань унеможливлюється чи пропонується. [45].

1. Дефініція ландшафтного різноманіття і визначення його критеріїв. Має принаймні два аспекти: теоретичний та прагматичний. Визначення сутності суто ландшафтного різноманіття як історично утвореного поєднання інваріантного та варіантного різноманіття достатньо повно і обгрунтовано наведено в працях вітчизняних ландшафтознавців. Водночас справедливо зауважується, що саме поняття "ландшафтне різноманіття" має щонайменше чотири різних тлумачення: традиційно-ландшафтне (геокомплексне), антропічне, біоцентричне та гуманістичне; на базі гуманістичного грунтується Європейська ландшафтна конвенція, яка розробляється Радою Європи. В рамках останньої визнається, що людина має деяку оптимальну межу сприйняття різноманітності ландшафту, вище і нижче якої почуває себе дискомфортно. Кожний з цих підходів має певні переваги і недоліки, проте на сьогодні єдина чітко визначена концепція поки що відсутня. Втім, навіть в рамках геокомплексного підходу й досі вузьким місцем залишається відсутність визначених консенсусним шляхом критеріїв необхідності розмежування геокомплексів за певними параметрами вертикальної структури, градієнтами її дискретитаци. Цим підтверджується та проста істина, що ступінь різноманітності залежить від вибраної міри.

Прагматичний аспект збереження вимагає чіткого визначення критеріїв дискретитації геокомплексів і утворюючих їх компонентів та елементів, які репрезентують необхідний, характерний для конкретного регіону спектр ландшафтного різноманіття і визначають практичний сенс цієї справи. При тотальному антропогенному пресі і відсутності "чисто природних" ландшафтів на значній території суші (і океану) нема можливості зберігати геокомплекси у повному спектрі всіх їх первинних якісно-компонентних нюансів, а, з огляду на постійні еволюційні незворотні чи циклічні зміни навіть природного характеру, консервування геокомплексів у сучасних параметрах нереально і просто недоцільно.

2. Таксономічна розмірність ландшафтних комплексів -- об'єктів збереження різноманіття. Слід розрізняти завдання охорони геокомплексів на об'єктах природно-заповідного фонду (ОПЗФ) та активно використовуваних для тих чи інших людських потреб позафондових територіях. Якщо у першому випадку зберіганню автоматично підлягають всі без винятку ландшафтні різновиди на території ОПЗФ, то у другому випадку методологія, здається, ще не відпрацьована. Зазвичай, ареали господарських угідь співпадають з основними контурами геокомплексів рангу урочищ -- складних урочищ, деколи -- місцевостей; в їх межах відбуваються основні природоперетворюючі акції та процеси, саме цей ранг є найбільш естетоформуючим та перцепційним. Напевне, мінімально необхідний спектр чітко дискретитованих урочищ відповідно кожного конкретного ландшафту може бути об'єктом природозберігаючої та оптимізуючої діяльності людини, що і повинно стати предметом еколого-ландшафтних досліджень.

3. Легітимність антропічних комплексів (сучасних геореалів) як повноцінних складових ландшафтного різноманіття. Визнається, що значна частина сучасної різноманітності ландшафтних утворень є наслідком тривалої різноманітної перетворюючої діяльності людини і репрезентована широким спектром варіантності та новітньої інваріантності (умовно природні, різні стадії та рівні ренатуралізації, натуралізації, антропічності). На фоні постійних змін дії зовнішніх ландшафтно-утворюючих факторів і часової співрозмірності чинників антропічного впливу сукцесійно-еволюційні зміни настільки "зливаються" (або "розмиваються"), що визначення вихідної умовної точки ("О") відрахування якості і параметрів антропогенних змін вихідного ландшафтного, а надалі й ландшафтно-антропогенного субстрату втрачає всякий сенс. Отже, ландшафтні варіанти та новітні інваріанти на таких же засадах підлягають збереженню і оптимізації використання. В принципі, сучасна заповідна справа у законодавчих документах починає визнавати цей факт і її подальший розвиток спрямований на розширення сфери юрисдикції за рахунок антропогенних ландшафтних комплексів та утворень. Ще більша "легітимність" антропічних комплексів загалом повинна бути забезпечена майбутньою Європейською ландшафтною конвенцією, хоча в конкретних умовах кожної країни та регіону рівень їх легітимності буде різним. Проблемними залишаються питання: ландшафтних комплексів, їх рангу та територіальності, параметрів функ-ціонування, нормативно-юридичного ,економіко-фінансового забезпечення.

4. Визначення оптимальних показників ландшафтного різноманіття для потреб збереження. Принциповим питанням історико-географічного плану є визначення ролі антропічного фактору у створенні різноманіття ландшафтних комплксів. В більшості досліджень фіксується і підкреслюється переважно нівелююча роль антропічного фактору, що завдяки обмеженому набору господарських угідь знищує нюанси різноманітності й неповторності геокомплексів і загалом спрощує ландшафтну структуру. В умовах природної ландшафтної різноманітності це є буцімто незаперечним фактом, хоча на місці первинних природних з'являється досить широкий антропогенно-варіантний, деколи новоінваріантний спектр геокомплексів. Проте в місцях природної одноманітності (ландшафти боліт, степів, пустель та т.п. плоских рівнин) антропічні чинники за умов тривалості їх дії виступають інструментом диверсифікації ландшафтної структури (ландшафти штучних оазисів в пустелях, лісопосадки у степах, дреновані меліоровані ділянки боліт тощо). Це також є незаперечним фактом і доводиться існуванням таких суто етнічних ландшафтів, як Гуцульський на місці суцільних гірсько-лісових, Український лісопольовий на місці колишніх степових, середньоазійсько-меліоративний та ін.

Вельми показовою у збереженні ландшафтного та похідного від нього біологічного різноманіття в заповідній справі є, наприклад, проблема Гуцульського ландшафту -- сукупності гірсько-лісових та штучних гірсько-полонинних геокомплексів на тлі достатньо густої хуторської забудови. Переважна більшість раритетних "червонокнижних" видів флори зберігається саме на полонинних угіддях за умов достатньо інтенсивного регульованого випасу та сінокосіння. При різкому зменшенні антропічного навантаження чи відновленні первинних "корінних" лісостанів ці рослини будуть витіснені і випадуть з флористичного спектру, що не сприятиме політиці і практиці збереження біорізноманіття. Отже, важливим практичним завданням постає порегіональне індивідуальне визначення оптимальних показників ландшафтного різноманіття (кількісного та якісного) для потреб реального його збереження.

5. Перспективи і доцільність нерегіонального збереження ландшафтного різноманіття у зв'язку з глобальними змінами середовища під дією природних та антропогенних чинників. Постійні зміни умов природного фону внаслідок дії різних чинників призводять до формування хронологічних рядів ландшафтних комплексів, гетерохронності самої вертикальної структури геокомплексів (наявність реліктових, консервативних та прогресивних елементів), появі суто антропічних геокомплексів. В місцях переважання чи домінування останніх, де відсутні державно-територіальні, ресурсні чи фінансово-матеріальні можливості для ландшафтно-диверсифікаційного маневру (голандські польдери, зони суцільної урбанізації, значні ділянки пустель та ін.) питання збереження ландшафтного різноманіття стає вкрай проблематичним, якщо не риторичним. Подібне може бути і при тотальній перебудові ландшафтів на значних територіях (проблема опустинення зони Сахелю).

Отже, намагання підтримувати різноманіття, що відповідає природним умовам якогось певного визначеного, але явно минулого періоду еволюції ландшафтної оболонки, деколи може зводитись до безуспішних спроб збереження реліктових нежиттєздатних геокомплексів. З іншого боку, збереження ландшафтного різноманіття має більший сенс для тих територій, де у ландшафтній структурі присутній ще значний відсоток малозмінених чи помірно перетворених геокомплексів, і які відіграють ключову роль у визначенні і формуванні сучасної природно-антропогенної ситуації. Тобто, збереження ландшафтного різноманіття необхідно реалізовувати в контексті регіональної оптимізації природокористування. [45].

Розширення мережі об'єктів природно-заповідного фонду (ОПЗФ) є одним з найдієвіших заходів по оптимізації природокористування і збереження ландшафтного та біологічного різноманіття. Поширення постнекласичної методології у природничих науках ще раз підтверджує необхідність застосування у заповідній справі ландшафтного та історико-географічного підходів (які позбавляють її вад однобічного вузькокомпонентного трактування реалій довкілля), змін принципів її розвитку. [10].

За умов прогресуючої антропогенної трансформації ландшафтної оболонки природничість "природних" об'єктів та геосистем стає ілюзорною. Тому важливим завданням пошуку законодавчих шляхів виходу з екологічної кризи та для збереження ландшафтно-екологічної рівноваги повинно бути перенесення акцентів науково-практичної уваги на методи і заходи по ініціюванню і сприянню самовідновним процесам ренатуралізації та натуралізації сильно змінених геосистем. Першочергову цікавість мають території тих природно-антропогенних геосистем будь-якого генезису, які ще здатні самоорганізовуватись і саморозвиватись без несприятливих, з погляду людини, процесів і явищ, або вимагають для цього відносно незначних матеріально-технічних та процедурно-організаційних заходів по стимулюванню таких тенденцій.