Розширення мережі природно-заповідного фонду – як необхідна умова збереження біорізноманіття на території Путильського району Чернівецької області

Коеволюційний характер сучасних ландшафтних геореалів визначає два напрямки вирішення цих завдань:

1.Легалізацію сучасних ОПЗФ антропогенної генези, а також тих компонентів та геокомплексів, які є цікавими з погляду реалізації процесів (ре)натуралізації та оптимального режиму функціонування в антропічному стані динамічної рівноваги.

2.Вилучення з активного господарського або будь-якого іншого використання геокомплексів, що швидко деградують чи в різній мірі девастованих, під примусову ренатуралізацію чи натуралізацію (рекультивацію).

Такий концептуальний підхід надасть заповідній справі більшої наступальної конструктивності, реалістичності, перспективності, юридично обгрунтованої тотальності та ментально-психологічної сприйнятності. Відповідно до цього в системі ОПЗФ необхідно передбачити 3 великі класифікаційні групи: заповідні "природні" об'єкти, заповідні природно-антропічні об'єкти, об'єкти позитивної антропогенної натуралізації. Останніми роками в Чернівецькій області в контексті виконання загальнодержавної Програми формуваня національної екологічної мережі України на 2000-2005 рр. багато зроблено для розширення і вдосконалення природно-заповідного фонду, збільшенню загального ступеня заповідності краю. Його формують 288 об'єктів різних категорій, які займають 56372.3га, або Майже 7% території Чернівецької області. За цим показником Буковина входить до чільної п'ятірки найзаповідніших областей України. Найбільш представницьким, поза всяких сумнівів, є Національний природний парк "Вижницький" площею 7928.4га, розміщений у низькогірній смузі Буковинських Карпат між Черемошем та Сіретом. Поки що він є найменшим за територією національним парком України, але незабаром зросте майже втричі за рахунок включення до нього, за кластерним принципом, найбільш цінних заповідних об'єктів Буковини та буферних зон навколо існуючого "метропольного" масиву. [18].

Іншими великими за площею заповідними об'єктами природно-заповідного фонду є регіональні ландшафтні парки "Черемошський" у верхів'ях Білого Черемошу, площею 6555.5га, та "Чернівецький", площею 21504.2га, що опоясав обласний центр лісистими горбами Чернівецької та Хотинської височин. Вони є багатофункціональними природно-заповідними територіями і утворюють каркас екомережі. Решту екологічної мережі Буковини формують 36 заказників, з яких 10 -- загальнодержавного значення, 165 пам'яток природи, в т.ч. 9 -- загальнодержавого значення, 39 заповідних урочищ, 4 дендрологічні парки, Чернівецький ботанічний сад та 41 парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва. За площею першість належить заказникам - 17949,7га. Частка територій, що мають статус загальнодержавних, складає: за кількістю -- 8 %, за площею -- 17% від всього природно-заповідного фонду.

На об'єктах ПЗФ області під охороною знаходяться 79 видів флори, 24 види фауни, занесених до Червоної книги України. Із затверджених обласних червоних списків на об'єктах ПЗФ охороняються 70 видів фітоценозів, із Зеленої книги України -- 14 видів. За Бернською конвенцією, нині в області охороняються 10 видів флори і 6 видів фауни. [10].

Іншими великими за площею заповідними об'єктами природно-заповідного фонду є національний природний парк «Черемиський» розташований в Путильському районі Чернівецької області. До його складу увійшли землі державного підприємства «Путильський лісгосп» і Карпатського держспецлісгоспу АПК загальною площею 7117,5 га. Територія НПП - це цінні природні комплекси з перевагою ялинових і букових лісів, субальпійських та альпійської рослинності, багатою фауною. Тут виявлено численних представників флори та фауни, занесених не тільки до Червоної книги України, але й до Європейського Червоного списку, Бернської конвенції про охорону видів флори і фауни в Європі, Червоної книги Міжнародного Союзу охорони природи(МСОП). [42].

Особлива увага приділяється питанням проведення санітарно-оздоровчих заходів. Зокрема, протягом 2000-2002р.р. проведено понад 20 загальнообласних акцій, спрямованих на ліквідацію захаращеності, наведення належного санітарного стану на територіях ПЗФ, поновлення зелених насаджень тощо. З найбільш значних проблем, існуючих в заповідній справі на місцевому рівні, є відсутність належного фінансування на розвиток та збереження територій та об'єктів ПЗФ місцевого значення, також і вплив реформування агропромислового комплексу, а саме -- зміна форми власності, розпаювання земель, що в подальшому гальмує процес розширення природно-заповідних територій. Хоча в області існують чималі територіальні резерви для збільшення ступеня заповідності, передусім за рахунок ренатуралізації та натуралізації антропогенно порушених ландшафтів.

Окремо слід розглядати завдання розвитку заповідної справи в Буковинській Гуцульщині. Ця проблема має свої регіональні відмінності, пов'язані як з особливостями фізико-географічної диференціації цього сектору Карпат, так і з специфікою історико-географічного процесу його освоєння та ситуаційного розміщення щодо державних кордонів у всі часи. Орографічний уступ Карпат визначає й кордони геоботанічних, флористичних районів та фауністичних макрокомплексів, а висотні пояси та літологічне різноманіття -- й внутрірайонні відмінності. Отже, ландшафтна витриманість у формуванні мережі ОПЗФ дозволяє в найбільшій мірі забезпечити і її ландшафтну та біорепрезентативність. [10].

Сучасна мережа ОПЗФ цього регіону ще недосконала і в неповній мірі відтворює наявне ландшафтне різноманіття. Вона формується заповідними об'єктами різних категорій та рангів -- від Національного природного парку "Вижницький" (площею 7928.4га), «Черемиський» (7117,5га) та Черемошського регіонального ландшафтного парку (6555.8га) до територіально дрібних пам'яток природи з середньою площею 0.5-1.5га. Практично не представлені зони внутрішнього Путильського низькогір'я та внутрішнього середньогір'я.

Для визначення ресурсів площ під можливе заповідування нами були проведені дослідження і розрахунки ступеня антропогенної зміненості всіх 22 фізико-географічних районів Буковини, зокрема 6 суто карпатських. [18].

Для підтримання належного ландшафтно-екологічного рівня динамічної рівноваги середовища Буковинських Карпат, доцільності збереження іміджу Гуцульського ландшафту (в нетаксаномічному значенні), з огляду на перспективи першочергового лікувально-оздоровчого та туристсько-рекреаційного використання місцевих ресурсів, мережу ОПЗФ слід розвивати передусім за рахунок територій з потенційно небезпечними геодинамічними процесами -- ерозійно-зсувними та з кам'янисто-осипними крутосхилами, а також тих, де створення підготовчої дорожньої інфраструктури для лісозаготівельних робіт призведе до різкого погіршення стану геокомплексів. Такі території необхідно виключити з усіх схем рубок головного користування і перевести в лісові або ландшафтні заказники з ощадливим режимом лісокористування.

Великі завдання покладені на Путильський держлісгосп. Його можна розглядати як своєрідний науково-екологічний полігон для відпрацювання методик і схем функціонального зонування території краю, а розпочаті експерименти з інтродукцією рідкісних рослин нададуть йому значення чинника збереження і збагачення біорізноманіття Буковинського сектору Карпат.(Додаток В.).

3.2 Перспективність розвитку заповідної справи в Путивльському районі

Саме території, на яких охороняється природа, сьогодні є одним з дієвих засобів збереження біорізноманіття та унікальних природних екологічних комплексів, говорять експерти. Завдяки природоохоронним територіям, в Україні зберігаються унікальні тварини і рослини, зокрема ті, що занесені у «Червону книгу» України та Європи. [1].

Займаючи менше 6% площі Європи, наша країна володіє приблизно 35% її біорізноманіття, але «Червона книга України» за останні п'ятнадцять років потовщала майже на третину. Втрата біорізноманіття у більшості пов'язана з діяльністю людини: забрудненням та виснаженням водних ресурсів, зміною та деградацією місць мешкання окремих видів тварин і рослин, глобальною зміною клімату. Екологи закликають до першочерговості розв'язання актуальних природоохоронних проблем саме на заповідних територіях, які допомагають підтримувати екологічне здоров'я цілої країни. Загальна кількість природоохоронних територій в Україні сьогодні становить 7607 одиниць площею 3,3 млн га, або 5,4% від території держави. З них 38 мають статус національних природних парків, 19 -- природних і біосферних заповідників. [6].

Вперше в Україні було проведено «Парад парків 2010». Організатори фестивалю -- Державна служба заповідної справи Мінприроди України, розробила проект «Зміцнення управління та фінансової стійкості національної системи природоохоронних територій в Україні» -- який фінансується і впроваджується Глобальним Екологічним Фондом та Програмою розвитку ООН, Асоціація природоохоронних територій України та Шацький національний природний парк. [35].

Завдяки проведенню «Параду парків» українці змогли дізнатися більше про туристичні можливості національних парків та заповідників, відзначена популярність їх як місць відпочинку. Ця ініціатива повинна стати щорічною, для популяризації Фестиваль потрібно проводити в різних заповідних куточках України.

В «Параді парків» взяли участь найбільші природоохоронні території країни. Серед них -- національний природний парк «Прип'ять-Стохід», Галицький національний природний парк, природний заповідник «Горгани», національний природний парк «Гуцульщина», національний природний парк «Вижницький», національний природний парк «Черемоський», Ужанський національний природний парк, Карпатський біосферний заповідник. Почесними гостями українського Фестивалю стали природоохоронні території Республіки Білорусь. Всі учасники «Параду парків 2010» отримали пам'ятні відзнаку від Асоціації природоохоронних територій України як ті, що є початківцями свята. На Фестивалі можна було ознайомитися з особливостями заповідних об'єктів України та дізнатися про можливості проведення дозвілля в національних парках та заповідниках. В рамках проведення Фестивалю пройшли презент-ції заповідних територій -- учасників Параду, виставки елементів народного побуту та народних промислів. Гості з Карпат у народних костюмах вітали туристів. Заворожували хлопці і дівчата з полонини та голос справжньої трембіти. В рамках Фестивалю було проведено змагання з футболу та волейболу, також змагалися байдарочники. Все це було популяризацією туристичних можливостей природно-заповідних територій. [35].

В Україні Фестиваль природоохоронних територій відбувся вперше, хоча в світі ці паради проводяться з кінця XX сторіччя, коли американська Асоціація «Національні парки та охорона природи» провела перший подібний захід. Відтоді «Паради парків» щорічно організуються по всьому світі.

Взаємодія природи і суспільства актуальна протягом усієї історії його розвитку. Тому саме така діяльність людини, спрямована на розширення та популяризацію природно-заповідного фонду допоможе зберегти біорізноманіття України.

3.3 Розширення мережі природно-заповідного фонду в Путильському районі

Проблема раціонального природокористування, збереження довкілля її унікальних територій та об'єктів Карпат має велике практичне значення. Найефективнішою з форм охорони цінних природних об'єктів і територій є їх заповідання -- взяття під охорону держави. Створення заповідних територій необхідне для збереження цінних видів рослинного і тваринного світу, унікальних ландшафтів, геологічних, палеонтологічних об'єктів тощо. Поряд з цим, раціональне, невиснажливе використання природних ресурсів неможливе без наявності і вивчення її постійних еталонів -- заповідних об'єктів та територій. Вони дають змогу виявити зміни, що вносить людина в довкілля, порівнювати недоторкану „дику” природу з окультуреним ландшафтом і, в результаті, виробити стратегію екологічно збалансованого природокористування. Тобто охорона територій та об'єктів природи шляхом їх заповідання має на меті не тільки збереження їх у недоторканому стані. При цьому ставляться завдання значно ширші і відповідальніші - розв'язуються наукові, рекреаційні, еколого-освітні та виховні проблеми. Необхідність збереження генофонду, що виник у процесі багатомільйонної еволюції органічного світу сьогодні не викликає сумніву. Адже інтенсивна господарська діяльність людини призводить до великого навантаження на природне середовище. Під впливом антропогенних факторів змінюються ландшафти, збіднюється рослинний і тваринний світ. У зв'язку з цим, може виникнути питання: чи можна взагалі зберегти всю різноманітність живої природи в майбутньому? Відповідь на це може бути тільки одна -- потрібно зберегти і можна зберегти, і головна роль в цьому відводиться, насамперед, дальшому розвитку заповідної справи, розширенню мережі природних заповідних об'єктів, взятих під спеціальну охорону держави.

З метою реалізації державної політики у сфері розширення мережі територій природно-заповідного фонду та програми розвитку заповідної справи Чернівецької області визначено науково-метологічні засади створення національного природного парку «Буковинські гірські ліси».

На сьогодні природно-заповідний фонд Чернівецькій області складає 101,5 тис.га (12,5 відсотків території Буковини), що вдвічі вище аналогічного загальнодержавного показника [7,10]. Разом з тим для забезпечення формування Карпатської екологічної мережі, збереження унікальних природних комплексів, попередження негативних впливів на гірські екосистеми та екологічно-збалансованого розвитку регіону, слід розширити мережу природно-заповідного фонду до загальноєвропейських стандартів (20 відсотків від площі області) в першу чергу за рахунок гірських лісових територій. Це важливо тому, що гірські ліси є найбільшими осередками збереження біорізноманіття та голо-вними чинниками зміцнення схилів і, одночасно, є найуразливішими лісовими екосистемами щодо екстремальних проявів клімату [3,14].

Мета дослідження - визначити науково-методологічні засади створення національного природного парку «Буковинські гірські ліси» (далі НПП) і його природоохоронне, лісівниче, фітоценотичне та рекреаційне значення.

Об'єктом досліджень є територія проектованого національного природного парку “Буковинські гірські ліси” орієнтовною площею 26 тис.га, який передбачається організувати на базі Плосківського, Селятинського, Шепітського лісництв Путильського держлісгоспу Чернівецького обласного управління лісового і мисливського господарства, а також Ялівецького та Шурдинського лісництв держспецлісгоспу АПК «Карпатський» об'єднання “Чернівціагроліс”. Слід зазначити, що 86 відсотків території майбутнього парку - ліси, 11- луки, 3 відсотки - селітебна зона [4].

При здійсненні досліджень шляхом узагальнення даних наукових та статистичних джерел, з урахуванням практичного досвіду, нами систематизовано дані щодо генофонду рослинного і тваринного світу, визначено засади екологічно збалансованого природокористування в межах майбутнього НПП. Відповідність НПП функціональному призначенню досліджували відповідно до вимог розбудови Карпатської мережі природоохоронних територій, розвитку екотуризму, збереження флори та фауни [8,9,10,11].

Як вже було наголошено майже 86 відсотків території майбутнього НПП вкрито лісами. У формуванні типів лісу беруть участь 5 основних типотвірних деревних порід: ялина звичайна (Picea abies Karst.), бук лісовий (Fagus sylvatica L.), ялиця біла ( Abies alba Mill.), вільха сіра (Alnus glutinosa (L.) Gaertn та вільха чорна (A. incana (L.) Moench). Серед типів лісу переважають ялинники, яличники, ялицеві бучини та букові яличини. Площа типів лісу окремих лісових формацій зумовлює неоднакову їх господарську та природоохоронну цінність [4].

На території проектованого НПП у складі лісових рослинних угруповань та полонин зростають види судинної флори, що занесені до Червоної книги України, серед них: білотка альпійська - едельвейс (Leontopodium alpinum Cass.) арніка гірська (Аrnika Montana L.), тирлич безстебловий (Gentiana acaulis L.), лілія лісова (Lilium martagon L.), відкасник татарниколистий (Саrlina onopordifolia Besser ex Szafer.), астранція велика (Astrantia major L.), гронянка півмісяцева (Botrychium lunaria (L.) Sw.), левкорхіс білуватий (Leucorchis albida (L.) E. Mey.), зозулині сльози яйцелисті (Listera ovata (L.) R.Br.) та серцелисті (L. cordata. (L.) R.Br.) тощо. Всього кількість видів флори, що підлягають державній охороні, разом з видами, занесеними до Європейського Червоного списку становить 54, що складає майже половину «червонокнижних» видів Українських Карпат. Значної природоохоронної цінності ця територія набуває у зв'язку з високим ступенем насиченості її флори ендемічними видами як загальнокарпатськими так і східнокарпатськими, всього їх тут зареєстровано майже сорок [4,10,13].

Багатою є і фауна майбутнього НПП «Буковинські гірські ліси». На цій території мешкають 28 видів, що занесені до Червоної книги України і 14 видів з Європейського Червоного списку. Серед них - ведмідь бурий (Ursus arctos L.), горностай (Mustela erminea L.), борсук (Meles meles L.), кіт лісовий (Felis silvestris Schreber), рись (Lynx lynx L.), мідиця альпійська (Sorex alpinus Schinz), змієїд (Circaetus gallicus Gm.), беркут (Aquila chrysaetos L.), глушець (Tetrao urogallus L.), сич волохатий (Aegolius funereus L.) та багато інших. Територія НПП унікальна ще й тим, що тут мешкають 70 особин оленя шляхетного (карпатського) (Cervus elaphus montanus L.) [4,10,12].

Таким чином створення національного природного парку «Буковинські гірські ліси» є запорука підтримання науково обґрунтованої, репрезентативної та ефективно керованої екологічної системи, як базового елементу збалансованого розвитку Буковинських Карпат. НПП забезпечить зменшення експлуатаційного навантаження на гірські екосистеми, покращання режиму лісокористування в плані безумовного використання захисних, природоохоронних та рекреаційно-оздоровчих функцій лісів, а також збереження унікальних і типових природних ландшафтів.

Комплекс заходів, що буде здійснюватися в галузі збереження генофонду рослинного і тваринного світу, екологічно-збалансованого природокористування, наукових досліджень у сфері заповідної справи стане передумовою розвитку рекреаційної бази, екотуризму та залучення широких верств населення до розв'язання екологічних проблем. Все це сприятиме виконанню Україною міжнародних зобовязань в галузі охорони довкілля, зокрема, вимог Карпатської конвенції.

3.4 Чинники для розвитку туристичної галузі Путильського району

Туризм це значна складова впливу на природне оточення. З одного боку цей вплив може бути позитивним, з іншого навпаки.

Початок освоєння рекреаційних ресурсів краю відноситься до середини ХІХст., коли в ході пошуку нафтових родовищ і соляних покладів були відкриті перші лікувальні джерела.

Територія Буковини поєднує різноманітні фактори, які дозволяють організовувати літній і зимовий відпочинок, сприяють розвитку туризму і гірськолижного спорту. Разом з цим Путильський та Вижницький райони багаті на мальовничу природу та пам'ятки природи. [33].

Важливим фактором впливу та збереження екологічного потенціалу Путильського та Вижницького районів та області загалом є розвиток туризму та розширення курортних зон. (Додаток Е.).

Рішенням Чернівецької обласної ради була прийнята Програма розвитку туризму в Чернівецькій області на 2004-2010 роки. На території області під охороною перебуває близько 330 об'єктів природно-заповідного фонду загальною площею близько 86 тис. га, що становить 11% території області. Серед них об'єкти загальнодержавного значення, в тому числі національний природний парк «Вижницький», «Стебник», ланд., 1656га, 1983, Вижницький р-н, Берегометське лісництво, кв. 25-31, 33-42 -- Берегометському л-ту. Покутське низькогір'я -- місце зростання 16 видів рослин (шафран Гейфеля, лілія лісова, плаун баранець, любка-дволиста). Тут живуть зубр, кіт лісовий і тритон карпатський, занесені до Червоної книги, «Чорний діл», ланд., 263га, 1980, Путильський р-н, Перкалабське лісництво, кв. 2-6 -- Путильському л-ту. Мальовничий ландшафт на виходах кристалічних порід Мармароського масиву. Понад 10 видів зростаючих тут рослин занесені до Червоної Книги (орлики трансільванські, білотка альпійська та ін.). [33].

Територія Буковини зручно розташована для розвитку як зеленого так і спортивного туризму, лікувальних закладів. З розвитком економіки останнім часом досить широко розвивається зелений туризм, він, можливо, іноді переважає інші види відпочинку. Працівники управління екології систематично контролюють розвиток зеленого туризму, відвідують садиби і господарства, з метою перевірки дотримання екологічних норм. Проводиться консультування власників і користувачів природних пам'яток з їх належного використання та збереження.

Розвитку туризму в Путильському районі сприяє багато чинників -- багацтво природного та культурного потенціалу, розвиток інфраструктури та потреб сьогодення економіки.

Буковинські Карпати безперечно асоціюють з Путильським краєм. Невисокі гірські хребти, що сягають 1600м над рівнем моря, гірські річки, що мчать по глибоких долинах та ущелинах, стрімкі ялиці і зелені полонини під блакитним небом -- такий він, надзвичайно мальовничий гуцульський край.

Історичні дослідження та археологічні дані засвідчують, що історія заселення Північної Буковини сягає в глибину віків. Історики вказують на те, що в ХІ-ХІІ століттях територія Путильського району входила до складу Київської Русі, а пізніше до складу Галицького та Галицько-Волинського князівств.

Розташований в зоні Карпат, район займає південно-західну частину Чернівецької області. На півдні проходить державний кордон з Румунією, на її заході межує з Верховинським та Косівським районами Івано-Франківської області, на півночі і північному сході з Вижницьким районом Чернівецької області. Територія району -- 884 кв.км. Населення району -- 25,4 тис. жителів. Рельєф гірський, вкритий хвойними та листяними лісами. В районі густа мережа швидкоплинних річок: Чорний і Білий Черемош, Путилка, Сірет і Сучава.

Добре розвинена мережа автомобільних доріг, а через контрольно-пропускний пункт існує транзитний зв'язок району з Румунією. [8].

Путильщина -- одна з наймальовничіших куточків Буковини. Своєрідна, неповторна, щедра на людське добро і гостинність, багата на пам'ятки історії, архітектури та природи, Путильщина має чудові традиції. Це край віковічних лісів, де панівними породами є ялина, смерека та бук звичайний. В лісах краю росте понад 50 видів рослин, зокрема, арніка гірська, медунка лікарська, звіробій, лілія лісова, білотка альпійська, едельвейс.

Тваринний світ району характеризується великою різноманітністю. В лісах водяться карпатський олень, косуля, дикий кабан, лисиця, білка, їжак, борсук, заєць. З птахів зустрічається ластівка, синиця, дятел, голуб, сова, снігур.

Гори та круті гірські кряжі піднімаються високо в небо. По ущелинах розноситься шум річок, грає королівська форель в прозоро-чистих потоках.

Серед гір в мальовничій долині лежить селище міського типу Путила, де протікає річка Путилка -- найбільша притока ріки Черемош. [33].

За характером рельєфу більшість території Путильщини - гірська частина, яка розташована на крайньому південному заході області. Тут знаходяться найвищі точки Буковинських Карпат -гори Яровиця (1574м), Жупани (1488м), Чорний Діл (1452м). [14].

Важливе місце в історичній спадщині району займають пам'ятники історії та культури, яких в районі понад 20, зокрема:

печера Олекси Довбуша -- історичний доказ подій 30-40 років XVIII століття;

мальовниче гірське озеро природного походження "Буковинське око".

«Буковинське око» розташоване у підніжжі гори Творилець на висоті 1025метрів над рівнем моря в Черемошському лісництві Путильського держлісгоспу. Площа водного дзеркала близько гектара. Довкола створена зелена зона смерекового лісу. Багато чого вже відомо про Буковинське око, проте ще більше таємниць залишається досі не розгаданими. І одна з них -- його походження.

перевал Німчич, розташований на стику трьох районів --Путильського і Вижницького, Чернівецької області та Косівського Івано-Франківської області. З перевалу відкривається широка панорама гірської долини, де протікає бурхлива річка Черемош;

в селі Усть-Путила знаходиться скеля "Кам'яна Багачка" або заклята скеля, про яку на Путильщині живе легенда.

На шляху з Вижниці до Путили стоїть схожа на застиглу людську постать 30-метрова стрімка скеля, прозвана в народі Кам'яною Багачкою. Стара легенда оповідає: „...Володіла колись всіма багатствами цього краю жорстока скнара поміщиця. Одного разу попросила в неї голодна вдова шматок хліба. Люта багачка жбурнула їй. каменюку. „А бодай би ти сама скам'яніла" -- гнівно кинула їй вдовиця. І сталося диво: багачка на очах у людей вмить перетворилася у камінь і застигла біля дороги на березі річки Путилівки".

в смт. Путила розташований музей-садиба українського літературного діяча Юрія Федьковича. Будинок побудований на початку XVIII століття, в якому нині розміщена літературна експозиція музею. За 60метрів від музею-садиби знаходиться пам'ятник архітектури Свято-Миколаївська церква, під будівництво якої Юрій Федькович виділив землю. Церква збудована в 1886 році;

в с. Селятин, що стоїть на самому кордоні з Румунією, є одна з найдавніших дерев'яних споруд -- церква XVII століття, зроблена без жодного цвяха.

Унікальна культура Путильщини, чому сприяла географічна ізольованість гуцулів, які населяли цей край. На Гуцульщині більш ніж деінде збереглись до наших днів старовинні види ремесел.

Предмети вишивки, ткацтва, вироби з дерева можна зустріти чи не в кожній гуцульській хаті. Народні умільці хизуються своєю майстерністю і на щорічних фестивалях, ярмарках. Один із них проходить у селі Підзахаричі Путильського району -- «Захарецький гарчик». Тут можна побачити і вишивки, і вироби із дерева, ткацтво, почути запальні гуцульські коломийки, спробувати свою майстерність в маистер-класах.

У селі Сергії, на хуторі Красний діл жив Лук'ян Кобилиця керівник антикріпосницького селянського руху на Буковині у 40-х роках XIX ст. Зараз в центрі села знаходиться музей Лук'яна Кобилиці, де забрано до півтисячі експонатів -- матеріалів про життя і діяльність відомого ватажка, про гірку долю мешканців с.Сергії.

На території Селятинського державного лісництва облаштовано вольєр, у якому прекрасно почуваються олені, а в ставках, яких тут є декілька, водяться карасі, коропи, форель. Тут можна і переночувати, бо є будиночок на декілька місць, є і кімнати відпочинку в приміщенні нового чудового лісництва, що розмістилось від самим смерековим лісом.

Гірська зона Буковини приваблює любителів водного туризму. Щороку на Черемоші проводяться туристичні змагання зі сплаву. Траса має протяжність 80км, із них 33км пролягають у вузькій долині, з крутими схилами і порогами. Тут сміливців чекають суворі випробування і задоволення від отримання перемоги. (Додаток Є.). [9].

Буковинські Карпати -- це неповторний край гірських річок, полонин та смерекових і букових лісів, манять до себе красою і неповторністю. Сюди хочеться повертатись знову і знову.

Хребет Ялівець з вершиною Яровиця відкриває ланцюг гірських хребтів Путильщини. Поблизу Яровиці всі найвищі вершини Буковинських Карпат: Томнатик (1557м), Максимець (1422м). Біля гори Штивйора (1372м) народжується р.Путила. Найвищою горою Путильщини є Яровиця, висотою 1974м.

Весь комплекс природних перешкод, властивих для водних маршрутів по гірських річках, -- каскади, пороги, перепади, підвалини, обмілини, гострі скелі, що несподівано з'являються на стрімких поворотах численними шиверами й стоячими хвилями, -- має річка Черемош.

В оточенні могутніх струнких ялиць та смерек розкинулось невелике гірське озеро Буковинське Око -- єдине в Буковинських Карпатах. Озеро досить глибоке, через що навіть в літню спеку прогрівається лише до 12-14°С. Цінний природний комплекс з багатою флорою, унікальними геологічними та геоморфологічними утвореннями, джерелами мінеральних вод, привабливими краєвидами, знаходиться у верхів'ях Білого Черемошу на території Путильського держлісгоспу.

В крайній північно-східній зоні Мармарошського масиву стародавнього ядра Карпатської гірської системи розташований ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Чорний Діл". Там зростає близько 50 видів флори, понад 10 з них занесені в Червону книгу України. Це орлики трансільванські, білотка альпійська, сосюрея різноколірна, лілія лісова.

Карстово-спелеологічним заказником державного значення є Молочнобратський карстовий масив, що знаходиться на території Перкалабського лісництва. Це геологічне і карстово-спелеологічне утворення у тріасово-юрських вапнякових стрімчаках-кліпенах з найглибшою вертикальною шахтою Буковини і тріщин-но-карстовими порожнинами. [9].

Тишу мішаного лісу, мальовничої долини-ущелини потоку Смугарів в с.Розтоках порушує шум каскаду шести сріблястих водоспадів висотою від 3 до 13 метрів.

В урочищі "Жупани", що поблизу с.Перкалаб, на території Сергіївського та Шепітського лісництв зростає цінна лікарська рослина -- арніка гірська. Викликають захоплення туристів пам'ятки природи району -- печера Довбуша на перевалі Німчич, Соколиний Камінь, урочище Протяте каміння, скеля Кам'яна Багачка або Заклята скеля в с.Усть-Путила, камінь Жаба в с.Мариничі.

Кілька віків торують стежки горяни до святих місць Путильщини. Церква Святого Василія в с.Конятин, споруджена у 1790р. Найдавніша на Путильщині -- церква Різдва Богородиці з дзвіницею с.Селятин 1630 року побудови. Пам'ятками архітектури являються також церква Святої Параскеви з дзвіницею в с.Усть-Путила, 1881р., церква Святого Миколая в селищі Путила, 1886р., Дмитріївська церква в с.Дихтинець, 1847р та церква Успіння Богородиці з дзвіницею в с.Шепіт, 1898р. побудови, що є найкращими зразками дерев'яного зодчества від хатнього типу безверхого храму до розкішних три- і п'ятиглавих, як Дмитріївська церква в с.Дихтинець. Силуети цих храмів віками перегукуються з гірськими вершинами. Архітектура дерев'яних храмів характерна для гірської Буковини, яка зберегла народні сакральні традиції України XVIIІ-ХІХ століть. [14].

На березі Путилівки, в улоговині, розташовано селище Путила -- адміністративний центр цього району. В писемних свідченнях вперше Путила згадується в 1501 році.

Краса Путильщини оспівана місцевими поетами і письменниками.

Розвиток туристичної галузі на території Путильського району значно дозволить ознайомити з природними та людськими надбаннями, познайомить з цінностями навколишнього середовища, без яких життя людини неможливе.[3]

4. Еколого-економічна ефективність дослідження, з розрахунком збитків

4.1 Еколого-економічна ефективність в Путильському районі

Еколого-економічне обгрунтування збереження видів флори та фауни занесених до Червоної книги України виявлені на території Путильського району базується на Законі “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” [2].

Відповідно до Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні ( 177/94-ВР ), затвердженої Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 року, площа природно-заповідного фонду динамічно зростає. Проте його частка в загальній площі території України, різноманіття видів природних ландшафтів і рослинних угруповань, територіальна структура природоохоронних територій не повною мірою відповідають міжнародним стандартам. Програма має сприяти збалансованому та невиснажливому використанню біологічних ресурсів у господарській діяльності. Основним завданням Програми є: обгрунтування та опрацювання організаційних, економічних, науково-практичних та інших заходів щодо забезпечення процесу формування та захисту екологічної мережі; оптимізація ведення сільського, лісового, мисливського та рибного господарств з урахуванням умов існування видів місцевої флори і фауни; збереження, зміцнення та відновлення ключових екосистем та середовищ існування видів рослин і тварин; стале управління позитивним потенціалом біологічного різноманіття шляхом оптимального використання соціальних і економічних можливостей на національному та регіональному рівнях .

Фінансове забезпечення. Фінансування виконання комплексу заходів, передбачених Програмою, здійснюватиметься за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, фондів охорони навколишнього природного середовища у складі бюджетів усіх рівнів, а також із залученням інших джерел, у тому числі грантів Глобального екологічного фонду та інших міжнародних екологічних організацій. Фінансування Програми може здійснюватися підприємствами всіх форм власності, іншими юридичними особами .

Основним джерелом покриття витрат на формування елементів національної екологічної мережі загальнодержавного значення будуть кошти, передбачені у загальному та спеціальному фондах Державного бюджету України на виконання заходів по забезпеченню охорони навколишнього природного середовища. Формування структурних елементів національної екологічної мережі місцевого значення здійснюватиметься за рахунок коштів відповідних розділів місцевих бюджетів і місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища [ 3 ].

Техніко-економічне обгрунтування вартості заходів з формування елементів національної екологічної мережі загальнодержавного значення з орієнтовною оцінкою їх результатів має щорічно подаватися до проекту Державної програми економічного і соціального розвитку України на наступний рік спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до відання якого віднесені питання екології та природних ресурсів України, як державним замовником Програми .

Орган, що забезпечує організацію виконання Програми, щорічно має представляти Кабінету Міністрів України звіти та необхідну інформацію про хід виконання завдань Програми. Кабінет Міністрів України на підставі наданої інформації здійснює коригування програмних завдань, їх змісту та обсягів фінансування. Реалізація Програми забезпечить збереження і відтворення ландшафтного різноманіття, а також сприятиме: дотриманню екологічної рівноваги на території України; створенню природних умов для життя і розвитку людини у екологічно збалансованому природному середовищі, максимально наближеному до природних ландшафтів; забезпеченню збалансованого та невиснажливого природокористування на значній частині території України; розвитку ресурсної бази для заняття туризмом, відпочинку та оздоровлення населення; зростанню природно-ресурсного потенціалу на суміжних з національною екологічною мережею землях сільськогосподарського призначення .

І все ж таки, основним джерелом бюджетного фінансування збереження біорізноманіття в Україні залишається фонд охорони навколишнього природного середовища , а також фінансування з розділу “Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека” в складі Держбюджету [5].

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.99 № 303 затверджено зміни до “Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору”.

4.2 Класифікація джерел забруднення довкілля

Мільярди років планета Земля була абіотичною геосистемою. Кругообіг речовин на планеті не відповідав взаємозв'язаним фізичним і хімічним процесам. Після виникнення життя на Землі вона трансформувалась у глобальну екосистему. Кругообіг речовин і енергії у новій екосистемі суттєво змінився під впливом життєдіяльності організмів. Внаслідок діяльності людини кількість чинників, які негативно впливають на довкілля суттєво зросли. Із зростанням чисельності населення, значно збільшувалися його потреби, для задоволення яких людство почало залучати багато нових речовин (порох, кислоти, солі, пізніше -- різні хімічні препарати для боротьби з шкідниками сільського господарства тощо), які були не властиві природі і за відносно невеликий проміжок часу вона не встигала до них адаптуватися, тобто вони не виключалися в природний процес кругообігу речовин. Це призвело до їх накопичення і незважаючи на колосальні екологічні резерви біосфери, стало причиною негативних наслідків, з якими біосфера впоратися не здатна. [7].

Забруднення -- це внесення у навколишнє середовище або виникнення в ньому нових, зазвичай не характерних, хімічних і біологічних речовин, агентів або внесення у надлишковій кількості будь-яких уже відомих речовин, які чинять шкідливий вплив на природні екосистеми й людину і яких природа не здатна позбутися самоочищенням. Забруднення біосфери означає не просто внесення у ґрунт, воду чи повітря тих чи інших чужорідних компонентів. У будь-якому випадку об'єктом забруднення є біогеоценоз. Надлишок одних речовин у природному середовищі або наявність інших призводить до зміни екологічних факторів (змінюються склад атмосфери, води, ґрунту). При цьому порушуються процеси обміну речовин, знижується інтен-сивність асиміляції продуцентів і біопродуктивність біогеоценозу загалом. Завдається велика шкода всім процесам життєдіяльності, яка в кінцевому підсумку призводить до екологічної кризи та екологічної катастрофи. Під екологічною кризою розуміють ситуацію, що виникла в природних екосистемах внаслідок порушення рівноваги під дією стихійних природних явищ або у результаті антропогенних факторів (вирубування лісів, забруднення атмосфери, гідросфери, ґрунтів тощо). Екологічна катастрофа -- це зміни необоротного характеру, що відбулися в екосистемах чи у біосфері.

Забрудники, які потрапляють у довкілля володіють великою міграційною здатністю і можуть опинитися там, де їх раніше не було. Більшість з них хімічно активні і здатні взаємодіяти з живою речовиною. Ввійшовши до складу тканин і органів живих організмів, такі речовини здебільшого стають отрутою для живої природи. [11].

Є різні принципи класифікації забруднень навколишнього середовища. Виходячи з позицій теорії перешкод запропонована наступна класифікація забрудників. Забруднення поділяються на: інгредієнтне -- сукупність речовин, кількісно або якісно чужорідних природним біогеоценозам; параметричне -- спричинене зміною якісних параметрів довкілля; біоценотичне -- полягає в дії на склад і структуру популяцій живих організмів; соціально-деструктивне -- спричинене зміною ландшафтів і екологічних систем в процесі природокористування і пов'язане з оптимізацією природи в інтересах людини. Цю класифікацію вірніше було б назвати класифікацією перешкод, які заважають нормальному функціонуванню біосфери і завдають шкоди біогеоценозам та біотопам.

Забруднення поділяють на природні, спричинені будь-якими природними, зазвичай катастрофічними чинниками (повені, виверження вулканів, селевий потік тощо), і антропогенні, що виникають внаслідок діяльності людей. [13].

Антропогенні забруднення за типом походження поділяють на механічні, хімічні, фізичні та біологічні.(Додаток Г.)До механічних забруднень відносять різні предмети у воді й ґрунті, а також тверді часточки різного розміру. Хімічні забруднення -- це різноманітні сторонні штучні хімічні речовини (рідкі, тверді та газоподібні), які утворилися внаслідок хімічної реакції в хімічній, металургійній чи інших галузях господарства. Вони потрапляють у біосферу і порушують встановлені природою процеси кругообігу речовин та енергії. Фізичні забруднення поділяють на теплові, електромагнітні, радіаційні та світлові, а також шуми, вібрації, що призводять до появи аномалій у житті тварин і розвитку рослин.

Теплове забруднення проявляється у погіршенні теплового режиму земної поверхні. Джерелами теплового забруднення у межах міських територій є: підземні газопроводи промислових підприємств (140-160°С), теплотраси (50-150°С), збірні колектори і комунікатори (35-45°С) та ін. Шумове забруднення є наслідком збільшення інтенсивності шуму понад природний рівень. Вібраційне забруднення -- це перевищення норм вібраційних навантажень на організм людини, що призводить до порушення багатьох функцій організму. Електромагнітне забруднення створюється в результаті зміни електромагнітних властивостей середовища (від ліній електропередач, радіо і телебачення тощо), що призводить до геофізичних аномалій і змін у біологічних структурах. Радіоактивне забруднення пов'язане з підвищенням природного радіаційного фону та концентрації у середовищі радіоактивних речовин. Біологічне забруднення -- випадкове або пов'язане з діяльністю людини проникнення в експлуатовані екосистеми та технологічні устрої чужих їм рослин, тварин і мікроорганізмів. Особливо забруднюють довкілля підприємства, які виробляють антибіотики, ферменти, вакцини, сироватки, кормовий білок, біоконцентрати, тобто підприємства промислового біосинтезу в викидах яких присутні живі клітини мікроорганізмів. [7].

Мікробіологічне (мікробне) забруднення спричинюється появою незвично великої кількості мікроорганізмів внаслідок масового їх розмноження на антропогенних субстратах або середовищах, які змінилися внаслідок господарської діяльності людини.

За часом взаємодії з довкіллям забрудники поділяються на стійкі (не руйнуються впродовж тривалого часу), середньо-тривалі і нестійкі (швидко руйнуються під дією природних фізико-хімічних або біохімічних процесів).

Навмисні забруднення -- це цілеспрямоване знищення лісів, утворення внаслідок людської діяльності кар'єрів, неправильне використання поверхневих і підземних вод, мінеральних ресурсів, використання родючих земель під будівництво та ін. [26].

Внаслідок цього виникають супутні забруднення, тобто поступове погіршення стану природного середовища внаслідок комплексного негативного впливу антропогенної діяльності ("парниковий ефект", кислотні дощі, опустелю-вання, висихання боліт, озер, зменшення озонового шару).

Одним із найскладніших наслідків забруднення атмосфери є кислотні дощі. Кислі атмосферні опади мають рН<5,5. Основними їх чинниками є оксиди нітрогену і сульфату, а також пара кислот. Їх природними джерелами є вулканічні виверження, пожежі, діяльність ґрунтових бактерій, антропогенними -- транспорт, ТЕС, сміттєспалювальні заводи, металургійні комбінати, хімічні підприємства (добування нітратної та сульфатної кислот, їх використання у виробництві добрив та органічному синтезі).

Наслідки випадання кислотних дощів:

зниження рН поверхневих вод і ґрунтів та посилення міграції важких металів;

опіки і зниження інтенсивності фотосинтезу у рослин;

корозія металевих виробів (одним із найсуттєвіших наслідків забруднення повітря SO2 є прискорення корозії металів: в атмосфері промислових районів залізо і цинк швидко кородують, утворюючи розчинні сульфати; алюміній кородує повільніше, але корозію прискорюють висока вологість і збільшення вмісту оксидів сульфуру; мідь утворює патину синьо-зеленого кольору);

руйнування будівель із вапняку та архітектурних пам'яток (кам'яна і бетонна кладки, вапняковий розчин і цегла поглинають SO2 -- 1 моль СаSO4, займає більший об'єм, ніж 1 моль СаСО3, тому в матеріалі виникає механічна напруга; тканини, поглинаючи SO2, втрачають міцність, папір і шкіра руйнуються);

загибель гідробіонтів;

деградація лісів, зменшення стійкості дерев стосовно шкідників і патогенних мікроорганізмів;

зміна активності ферментів у яйцеклітинах та ікрі, що може призвести до загибелі молодняка риб.

У залежності від природи забрудників їх можна поділити на енергетичні і матеріальні. Енергетичні забруднення -- теплові викиди, шуми, вібрації, ультразвук, електромагнітні поля та різні види випромінювань (інфрачервоне, світлове, лазерне, ультрафіолетове, іонізуюче та ін.). Матеріальні забрудники -- викиди (газоподібні, рідкі, тверді і змішані) в атмосферу, стічні води (умовно чисті та брудні) й тверді (токсичні та нетоксичні) відходи. [18].

Відходами називаються не використовувані безпосередньо у місцях їх утворення залишки виробництва, побуту та транспорту, які можуть бути реально чи потенційно використані як сировина в інших галузях народного господарства або у ході регенерації. Класифікацію відходів здійснюють за різними ознаками.

У залежності від джерел утворення відходи поділяються на: побутові, відходи виробничого споживання та відходи виробництва. До побутових відходів належать харчові відходи, зношені вироби побутового призначення, різноманітні використані вироби (пакувальні матеріали, скляна та інші види тари), побутові стічні води.

На території області щорічно утворюється близько 160 тис. т. побутових та 263 тис.т. промислових відходів. Площа земельних ділянок, зайнятих сміттєзвалищами, в області складає 145га. (Додаток Д.).

В районах, що характеризуються, проводить відповідна робота щодо зменшення кількості утворення відходів та використання відходів, як втор сировини та енергоресурсів. Та це не задовольняє повністю вирішення цього питання територіальними органами самоврядування. Нагальними є питання збирання, транспортування, утилізації і знешкодження побутових відходів, знешкодження і захоронення трупів тварин, визначення території для складування, зберігання та розміщення відходів. Особливе занепокоєння викликає виникнення несанкціонованих сміттєзвалищ, могильників. [10].

Відходи виробничого споживання -- непридатні для подальшого використання по прямому призначенню і списані у встановленому порядку машини, інструменти тощо.

Відходи виробництва (промислові) -- залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що утворилися при виробництві продукції і виконанні робіт і повністю або частково втратили свої вихідні споживчі властивості.

За можливістю переробки всі відходи можна поділити на вторинні матеріальні ресурси, які вже переробляються або переробка яких планується, і на відходи, переробка яких на даному етапі розвитку економічно недоцільна і які становлять безповоротні втрати.

За агрегатним станом відходи поділяються на тверді (гравій, пісок тощо) та газоподібні (гази та їх суміші, водяна пара, паро-газова суміш), рідкі (розчини, емульсії, суспензії).

4.3 Дослідження параметрів навколишнього середовища

Методи аналізу поділяються на хімічні, фізичні і фізико-хімічні.

Хімічні методи ґрунтуються на використанні хімічних реакцій для визначення складу системи. Так, використовуючи реакцію, характерну для певного іона з утворенням пофарбованого комплексу, осаду, малодисоційованої сполуки, можна провести якісний і кількісний хімічний аналіз. [21].

Фізичними методами визначається властивість, що безпосередньо залежить від природи атомів і їх концентрації у системі, наприклад інтенсивність радіоактивного випромінювання. Фізико-хімічні методи ґрунтуються на залежності фізичної властивості від хімічного складу аналізованого середовища.

Фізичні і фізико-хімічні методи поєднуються загальною назвою інструментальні методи аналізу, тому що для їхнього проведення звичайно необхідні спеціальні прилади й інструменти. [25].

Методика проведення фізико-хімічних методів в основному однакова і зводиться до наступного:

у залежності від аналізованої системи вибирається необхідний метод аналізу;

готується ряд стандартних розчинів (серій);

виміряються фізичні властивості розчинів на відповідному приладі;

по отриманим даним будується калібрувальний графік у координатах склад-властивість;

виміряється фізична властивість аналізованого зразка і за графіком визначається його склад.

Дослідження атмосферного повітря

Можна виділити три основні групи фізико-хімічних методів: оптичні, електрохімічні, хроматографічні.

В основі оптичних методів аналізу лежить зв'язок між оптичними властивостями системи і її складом. У цю групу входять наступні методи: колориметричний, нефелометричний, турбідиметричний, люмінесцентний, поляриметричний і рефрактометричний.

Електрохімічні методи аналізу ґрунтуються на взаємозв'язку електрохімічних властивостей системи з її складом. До них належать наступні методи: кондуктометричний (низькочастотний і високочастотний), потенціометричний, електрогравіметричний, кулонометрич-ний і полярографічний.

Хроматографічні методи аналізу дозволяють визначити глибину адсорбції різних по складу і будівлі речовин. Дослідження повітря охоплює два етапи -- відбір проб та їх аналіз. До процесу відбору проб повітря ставляться наступні вимоги:

Одержання проби, що відповідає реальному складу повітря;

Накопичення у пробі достатньої для визначення кількості досліджуваної речовини.

Способи відбору проб повітря залежать від ряду причин:

Агрегатного стану досліджуваної речовини у повітряному середовищі (аерозолі конденсації, пари, гази);

Можливих хімічних взаємодій досліджуваних речовин з повітряним середовищем;

Кількості досліджуваних речовин у повітрі;

Методу дослідження тощо.

При проведенні лабораторних досліджень повітря застосовують різні методи відбору проб. Найпоширенішими є аспіраційний метод і метод відбору проб у посудини.

Дослідження води

Вода, яка використовується людиною, має фізіологічне, санітарно-гігієнічне, господарське і епідеміологічне значення. Вживання недоброякісної води може бути причиною виникнення інфекційних хвороб, гельмінтозів, геоендемічних захворювань, захворювань, пов'язаних із забрудненням водойм хімічними речовинами.

Вода різноманітних джерел відрізняється певною сталістю. Поява у воді вододжерела нових сполук або підвищення концентрації в ній солей вказує на можливе забруднення його за рахунок спуску промислових, сільськогосподарських або побутових стічних вод. Вода господарсько-питного призначення відповідає гігієнічним вимогам, якщо вона має постійний хімічний склад, концентрації мінеральних і органічних речовин не перевищують гранично допустимих, немає непрямих показників її забруднення, відсутні отруйні речовини. [25].

В основу гігієнічного нормування водопровідної води покладені два стандарти: ГОСТ 2874-82 "Вода питна. Гігієнічні вимоги і контроль за якістю" і ГОСТ 2761-84 "Джерела централізованого господарсько-питного водопостачання. Гігієнічні, технічні вимоги і правила відбору".

У гідрохімічній практиці застосовують такі методи аналізу проб води:

1.Хімічний аналіз - включає ваговий (оснований на виділенні досліджуваного компоненту у вигляді осаду з подальшим відділенням його від розчину і визначенням його маси) та об'ємний (кислотно-основне титрування, окисно-відновне титрування, методи осадження, методи комплексоутворення) аналізи.

2.Електрохімічний аналіз -- включає потенціометричний (оснований на вимірюванні окислювального потенціалу, що виникає на електроді при зануренні його у пробу, що містить певний іон; широко застосовуються іон-селективні електроди), кондуктометричний (оснований на вимірюванні електропровідності досліджуваного розчину і застосовується для визначення питомої електропровідності природних вод) та полярографічний (застосовується для визначення хімічної активності речовин) методи аналізу. Наприклад, нітрат-селективний електрод можна застосовувати для прямого визначення концентрації нітрат-іонів у досліджуваних розчинах з використанням калібрувального графіка.

...