Екологічна етика

Як правило, до таких “пасажирів” можуть відноситися види, що знаходяться, на вершині харчової піраміди. Так, наприклад, Не хижак тюлень у Північному морі регулює чисельність своєї здобичі -- оселедця і скумбрії, а навпаки, кількість оселедця і скумбрії визначає, скільки тюленів може прожити в екосистемі Північного моря.

До таких же “видів-пасажирів” можна віднести ендемічні і

рідкісні види, що практично не мають для екосистеми ніякої користі, через свою нечисленність. Однак, саме ними природоохоронці і займаються найінтенсивніше.

Як продовжує Горке, “раніше в охороні природи міг використовуватися хоча 6 “чистий продукт” -- гіпотеза стабільності різноманіття. Вона постулує, що видова різноманітність гарантує стабільність. Однак сьогодні ця гіпотеза, як загальне правило, практично спростована” (160).

Таким чином, як ми бачимо, екологічні аргументи не можуть допомогти антропоцентризму обґрунтувати охорону усіх без винятку видів. Суперечку вдруге виграють екобіоцентристи, що пропонують захищати види тварин і рослин насамперед через їхню самоцінність, заради них самих, а не заради їх користі для людини чи екосистем.

3. Естетична користь.

В антропоцентристів залишився останній аргумент, що базується на естетичній користі. Згідно естетичної аргументації різноманіття видів потрібно цінувати як нематеріальний ресурс, який необхідно охороняти для задоволення, натхнення, духовного збагачення і духовного очищення нині живучих людей та їхніх нащадків.

Дійсно, що може зрівнятися за своєю красою з квітучим лотосом, білим журавлем, калібрі? Однак, варто пам'ятати, улюбленців людини на Землі не так вже й багато. Близько 98% усіх видів тварин належать до членистоногих, яких навряд чи можна записати до числа красенів. Ну наприклад, хто буде захоплюватися естетикою мух і комарів? Крім Вервеса й Ключицького зрозуміло, що в рамках естетичної аргументації аитропоцентристів непоказні, дрібні, потворні види мають мало шансів. Чи взагалі їх не мають. Суперечку втретє виграють екобіоцентристи, що закликають охороняти всіх живих істот, красивих і некрасивих, не через красу, а через Їх самоцінність, заради них самих.

Як ми бачимо, антропоцентричні аргументи потерплють фіаско за всіма трьома позиціями. Варто також додати, що не завжди зможуть “працювати” природоохоронні мотивації, що базуються на почуттєвих перевагах людини: жалісливості, любові і т.п. Не всі люди здатні шкодувати, благоговіти, любити. Більш того, як нам переконливо показав Мартін Горке, важко змусити себе любити естетично неприємну істоту. Тому базовим природоохоронним аргументом залишається тільки екобіоцентричний, що спирається на справедливість, відповідальність, обов'язок людини перед світом природи.

Досить часто доводиться чути і таке заперечення: а яка різниця для самої природи, з якої позиції її охороняти: заради користі для людини чи заради неї самої? Адже для природи все рівно, хто її охороняє -- екобіоцентрист чи антропоцентрист. Звичайно, для природи -- усе рівно. Однак у плані методології природоохорони і кінцевого результату ці підходи відрізняються кардинально.

Екобіоцентризм націлює людей на збереження якомога більшого числа видів живих істот і ділянок дикої природи (без особливої при цьому користі для людини чи навіть їй на шкоду). Для цього спонукає поважати права природи й обмежувати права й інтереси людини (не все для блага людини, не все в ім'я людини). Антропоцентризм, навпаки, в основу ставить інтереси і права людини. Тому природні об'єкти і види живих істот будуть збережені лише тоді, коли це вигідно людині. Але часто буває так, що інтереси людини не збігаються з інтересами охорони природи чи навіть суперечать їй. У зв'язку з чим видів живих істот і ділянок дикої природи буде збережено стільки, скільки це потрібно людині (все для блага людини, все в ім'я людини). Тому антропоцентризм, як світогляд, дуже обмежує практичні можливості і кінцеві результати природоохорони.

Друга істотна відмінність екобіоцентризму від антропоцентризму полягає в методології вирішення природоохоронних проблем. Антропоцентризм стверджує, що екологічні питання можуть-бути вирішені без фундаментальних змін в існуючих цінностях, світогляді і моделях виробництва і споживання, а шляхом реформування, компромісів і чисто технологічних рішень. (Наприклад, збільшення аркушів Червоних книг чи розробки нових ГДК). Однак, подібні перетворення лише сповільнюють процес знищення дикої природи. Спираючись на антропоцентризм, природоохоронці будуть програвати одну битву за іншою. Екобіоцентризм, не заперечуючи технологічних природоохоронних рішень, наполягає насамперед на радикальних змінах у світогляді, цінностях, у суспільному і політичному житті. Він вимагає великих змін структурного характеру, заснованого на зміні ціннісного підходу до природи і життя. Це дозволить кардинально вирішувати екологічні проблеми.

Наступна методологічна відмінність: наскільки далеко можна заходити в захисті дикої природи і живих істот. З погляду антропоцентризму, коли природа цінується невисоко, як ресурс, буде вважатись морально невиправданим відведення великих територій під заповідники, витрата величезних сум на порятунок рідкісних видів, не говорячи вже про радикальні природоохоронні акції, спрямовані на знищення чи псування власності, що калічить природу, на порушення закону в ім'я захисту природи і т.п.

Однак, згідно екобіоцентризму, коли дика природа і живі істоти прирівнюються по своїй цінності до людини, визнаються як суб'єкти, стає морально виправданим з метою їх захисту йти на самі радикальні міри.

Є ще один серйозний аргумент на користь екобіоцентризму.

Захищати слабкого, нічого натомість не одержуючи, просто через справедливість, завжди вважалося шляхетною рисою людського характеру. Такі вчинки здавна високо цінувалися суспільством, а люди, що їх робили, мали багато послідовників. І навпаки, переслідувати в усьому свою користь -- не найкраща людська якість.

Критика ідеї ноосфери

Основоположники учення про ноосферу (Е. Леруа, П- Тейяр де Шарден, B.I. Вернадський) вірили, що людський розум, перетворюючись в планетарну геологічну силу, приведе до більш досконалих форм буття. У деяких випадках ноосфера взагалі розглядалася як повне усунення зла, узагалі як благо. Люди, що стоять біла витоків цих ідей, поступово перетворилися в ікони, а їхні погляди довгий час не підлягали сумніву і стали свого роду теоретичним обґрунтуванням переоблаштування природи.

Так, відомий радянський географ і письменник І.М. Забєлін писав: “Усе, що зараз відбувається з людством, підводить його впритул до виконання дійсно тільки йому властивої і призначеної місії -- до керування природними процесами спочатку на земній кулі, а потім і в навколосонячному просторі. Техносфера і ноосфера можуть бути, так би мовити, підведені під одну загальну категорію -- вони важелі, за допомогою яких людство приступає до керування як своїм життям, так і природою земної кулі” (155).

Людство мало б іти за спеціальним шляхом “ноосферного розвитку”, глобальною метою якого “є забезпечення благополуччя людини, підвищення рівня якості її життя, збереження фізичного і духовного здоров'я... Ноосферний розвиток у центр уваги ставить людину...” (158) Втім, сучасні епігони недалеко пішли від одного з основоположників навчання про ноосферу П. Тейяра де Щардена, що писав про те, що процеси еволюції стануть підпорядкованими людському керуванню, “природа підкориться ноосфері”, і мовляв це буде досягнуто шляхом “технологічного керування природою”. Будь-яка жива істота, як він думав, “стане штучною”. Згідно ідеї про ноосферу, подальший розвиток природи мислиться як процес, що повинний бути підпорядкованим процесу розвитку людини.

Як ми бачимо, сутність ідеї про ноосферу -- жорстко антропоцентрична. Ні про яку рівноправність співіснування з дикою природою немає і мови, природою треба маніпулювати, її потрібно видозмінювати, скоряти заради “забезпечення благополуччя” тільки одного виду -- людини. Таким чином, зусилля з заміни біосфери ноосферою стають формою насильства, тому що природні процеси переборюються технологічними засобами. Реально ноосфера приводить до техносфери.

Останнім часом ряд сучасних вітчизняних і закордонних авторів все частіше піддає учення про ноосферу критиці (Кутырев, 1990, 1994, 2001; Вінер, 1999; Левіт, 2000; Борейко, Морохин, 2001; Штильмарк, 2001). Так, популярний на пострадянському просторі американський історик природоохорони Д. Вінер назвав учення про ноосферу “утопічною і науково неспроможною ідеєю” (154). Відомий російський фахівець в області заповідної справи, д.б.н. Ф.Р- Штильмарк лише: “Сама по собі ідея ноосфери, ідея гармонійного злиття природи і суспільства, в основі своїй є глибоко релігійною і на сьогоднішній день утопічною” (157). З ним згоден і німецький філософ Г.С. Левіт, який заявив, що “концепцію переходу біосфери в ноосферу” не можна вважати науковою (151). Ще більш критично настроєний російський філософ В.А. Кутирьов: “Це учення із самого початку несло в собі елементи утопії... Зараз ноосфера в стадії інтенсивного втілення і за масштабами суперничає з “чистою” біосферою. З'явилась загроза існуванню природи як самостійної цілісності” (153).

З погляду екологічної етики учення про ноосферу неетичне, тому що воно не розглядає дику природу як ціль, як самостійну цінність, як суб'єкт, що має на існування таке ж право, як і людська цивілізація. Навпаки, природа -- це всього лиш засіб для керування, контролю і скорення на благо людини. Однак, незрозуміле, хто дозволив людині взяти на себе роль Бога? Це -- по-перше. По-друге, помилка B.I. Вернадського й інших авторів “ноосфери” у тім, що вони думали, що розум завжди веде тільки до позитивних змін. Однак, сам по собі “розум” може додуматися як до гарних, так і до поганих речей. Тому потрібні етичні обмежники, табу, про які основоположники ідеї про ноосферу нічого не сказали.

І ще один істотний момент. Наука, на яку покладаються ідеологи ноосфери і їхні епігони, не так вже безстороння, як багато хто думає. У нашій культурі існує найглибше переконання, настільки глибоке і прийняте на віру, що воно прийняло масштаби культурного міфу -- це віра в те, що наука є вищим, кінцевим авторитетом з питань знання й істини. Відповідно до цього “міфу про наукову об'єктивність”, наші переконання, не перевірені і не оцінені наукою, залишаються: особистими, суб'єктивними, довільними, упередженими. Звичайно, дуже важливо не переоцінити цей пункт, наука дійсно має у своєму розпорядженні величезний потенціал, щоб допомагати нам вирішити багато проблем -- однак вона не є тим чисто об'єктивним і безстороннім джерелом, яким багато хто її вважає. Ми повинні звертатись до науки за допомогою у вирішенні різних завдань тому, що вона є могутнім інструментом розуміння світу і управління ним. Однак, як і з будь-яким іншим інструментом, його застосування і корисність залежить від цілей і моральних цінностей того, хто користується ним. Розглядати ці цінності треба до того, як інструмент почнуть застосовувати.

Іншими словами, небезпека є не в самій “сфері розуму”, а у відсутності етичних постулатів (у сучасної науці можна все, що цікаво), і в помилковому спрямуванні (“ноосфера” не як результат “співробітництва і любові до усього сущого”, а як результат насильницької трансформації природи).

Альтернатива ноосфері може бути запропонована в коеволюції людського суспільства і природи, про що писав у своїх останніх роботах російський еколог академік Н.І. Моісеєв. Коеволюція -- це погоджений, терпимий, мирний, рівноправний розвиток частин з одного цілого, наприклад, різних компонентів екосистем, чи людської цивілізації і дикої природи. Тут акцент робиться, як справедливо відзначив російський соціоеколог А. В. Олескін “на різноманітті, плюреалізмі, багатоплановості об'єктів будь-якої природи”, як дикої, так і людської (152).

ЛІТЕРАТУРА

1. Леопольд О., 1980. Календарь песчаного графства. -- М.: Мир.-216с.

2. Швейцер А., 1992, Благоговение перед жизнью. -- М.: Прогресс. -- 572 с.

3. Ермолаева В.Е., 1989. Этика отношений с окружающей средой (обзор). - М.; ИНИОН АН СССР. - 70 с.

4. Яницкая Т.О., 1992. Проблема этики во взаимоотношении человека и природы. -- М.: МГУ, рукопись. -- 13 с.

5. Калликотт Б., 1990. Азиатская традиция и перспективы экологической этики: пропедевтика // Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. -- М.: Прогресс. -- С. 308-327.

6. Ермолаева В.Е., 1994. Глобальные проблемы и перспективы цивилизации. Философия отношений с природной средой // Сборник обзоров и рефератов. Серия: Глобальные проблемы современности. - М.:ИНИОН РАН, 140 с.

7. Schmahmann D., Polacheck, 1995. The case against rights for animals // Boston Coll. Environ, aff. Law. rev. №4, pp. 747-781.

8. Sterba James P., 1995. From biocentric individualism to biocentric pluralism // Environmental ethics, №2. -- P. 191-207.

9. Birnbacher D., 1982. A priority rule for environmental ethics // Environmental ethics, v. 4. -- P. 3-16.

10. Гиляров А., 1976. Человек и животное: этика отношений // Наука и жизнь, №12.

11. Lehmann Scott, 1981. Do wildernesses have rights? // Environmental ethics, v. 3. -- P. 129-146.

12. Stone Christopher D., 1974. Should trees have standing? -- Los Altos, Calif., Kaufman. -- 29 p.

13. Ермолаева В.Е., 1997. Философия отношений с природой:

споры вокруг глубинной экологии (обзор) // Специализированная информация. -- М.: ИНИОН РАН. -- 46 с.

14. Эренфельд Д., 1992. Дилемма сохранения природы // Экологическая антология, Москва-Бостон: Голубка. -- С.89-101.

15. Никольский А., 1996. Этика благоговения перед- жизнью как концепция заповедного дела // ПроЭко, Бюллетень “Охрана дикой природы”. -- М.: ЦОДП. -- С. 15-17.

16. Андреев Д., 1993. Роза мира. -- М.: Товарищество Клышников-Комаров и К. -- 301 с.

17. ПроЭко (специальный выпуск), Бюллетень “Охрана дикой природы”, 1996. - М.: ЦОДП. - С. 20-22.

18. Борейко В.Е., 1997. Введение в природоохранную эстетику. -- Киев: Киевский эколого-культурный центр. -- 95 с.

19. Соловьев B.C., 1886. Красота в природе // Собрание сочинений, т. VI. - С. 30-68.

20. Thompson J., 1995. Aesthetics and the value of nature // Environmental values, №3. - P. 291-305.

21. Новалис Ф., 1934. Фрагменты//Литературная теория немецкого романтизма. -- Л.. -- С. 121-149.

22. Тугаринов В.П., 1978. Природа, цивилизация, человек. -- Л.: Л ГУ, 127стр.

23. Гусейнов А.А., 1975. Отношение к природе как нравственная проблема // Научные доклады высшей школы, Философские науки, №5. -- С. 27-33.

24. Краткий словарь по философии (под общ. редакцией И.В. Блауберга, И.К. Пантина, 1982. -- М.: Политиздат, 431 с.

25. Стручков А., 1997. Истоки экологической этики в Советском Союзе // Любовь к природе. Материалы международной школы-семинара “Трибуна-6”. -- Киев: Киевский эколого-культурный центр. -- С. 156-169.

26. Назаретян А.Л., Лисица И.А., 1998. Критический гуманизм versus биоцентризм //Зеленый мир, №9. -- С. 8-10.

27. Данилов-Данилян В.И., 1998. Наука и гуманизм versus фантастика и техницизм // Зеленый мир, №9. -- С. 10-11.

28. Феномен жестокости, 1975 // Природа, №1- -- С. 89-104.

29. Сладкое Н., 1965. Дикая фигура охотника // Звезда, №3.- С. 184-189.

30. Борейко В.Е., 1997. История охраны природы Украины (X век -- 1980 г.). -- Киев: Киевский эколого-культурный центр. - Т.1.- 304с.; Т.2.-192с.

31. Борейко В.Е., 1996. Белые пятна истории природоохраны. СССР, Россия, Украина. -- Киев; Киевский эколого-культурный центр. - Т. 1. - 224 с.; - Т. 2. - 304 с.

32. Из литературного наследия Андрея Петровича Семенова-Тян-Шанского (1866-1942). Проза. Стихотворения. Эпиграммы, 1996. Авторы-составители В. Берлин, В. Борейко. -- Киев: Киевский эколого-культурный центр. -- 160с.

33. Дежкин В., За гуманность с разумом и сердцем // Охота и охотничье хозяйство, №5. -- С. 1-4.

34. Манифест Движения дружин по охране природы, 1996 // ПроЭко, Бюллетень “Охрана Дикой природы”, №11. -- М.: ЦОДП.-С. 12-13.

35. Пушные аукционы и гуманные капканы, 1996 // Охота и охотничье хозяйство, №4. -- С. 1-3.

36. Кожевников Г.А., 1997. О необходимости устройства заповедных участков для охраны русской природы // Этико-эстетический подход в охране дикой природы и заповедном деле. -- Киев: Киевский эколого-культурный центр. -- С. 81-91.

37. Чуйков Ю., 1992. Первая заповедь. -- Астрахань. -- 66 с. 38- Павлова Т.Н., 1998. Биоцентризму -- Да! Антропоцентризму -- Нет! // Зеленый луч, №4 (Рязань). -- С. 3-4.

39. Taylor Paul, 1984. Are humans superior to animals and plants? // Environmental ethics, v. 6. -- P. 149-160.

40. Johnson Edward, 1981. Animals Liberation versus the Land ethic // Environmental ethics, v. 3. - P. 265-273.

41. Борейко В.Е., 1996. Экологические традиции, поверья, религиозные воззрения славянских и других народов. -- Киев: Киевский эколого-культурный центр, 223 с.

42. Харузин Н., 1889. Из материалов, собранных среди крестьян Пудожского уезда, Олонецкой губернии. -- М. -- 75 с.

43. Василенко Л.И., 1986. Поиски оснований и источников экологической этики // Вопросы философии, №2. -- С. 145-152.

44. Василенко Л.И., 1983. Антропоцентризм и его экологическая критика// Вопросы философии, №6. -- С. 153-161.

45. Александров Д.А., 1994. Историческая антропология науки в России // Вопросы истории естествознания и техники, №4.-С. 3-22.

46. Павлова Т.Н., 1997. Биоэтика в высшей школе. -- М.: МГАВМиБ. -- 148с.

47. Singer Peter, 1994; All .animals are equal // Planet in peril. Essays in environmental ethics. -- Harcourt Brace Company, Oriando, - P. 175-197.

48. Callicott J. Bawd, 1994. The conceptual foundations-of the land ethic // Planet in peril. Essays in environmental ethics. -- Harcourt Brace Company, Oriando. -- P. 149-173.

49. Rolston III Holmes, 1994. Environmental business: an ethic for commerce // Planet in peril. Essays in environmental ethics. -- Harcourt Brace Company, Oriando. -- P. 149-173.

50. Regan Тот, 1994. Animals rights, human wrongs // Planet in peril. Essays in environmental ethics. -- Harcourt Brace Company, Oriando. - P. 197-221.

51. Тетиор А.Н., 1997. Красота и целесообразность природы. -- М.: Москов. госунив. природообус. -- 265 с.

52. Экотеология. Голоса Севера и Юга, под ред. Дэвида Г. Холмана,.1997. -- М.: Испо-Сервис. -- 368 с.

53. Борейко В.Е., 1996. Святилища дикой природы. -- Киев:

Киевский эколого-культуриый центр. --112 с.

54. Коренев В.И., 1994. Экология и религия // Экология и религия, Сборник. -- Ч. 1. -- М.: Луч. -- С. 33.

55. Листопад О., 1997. Популяризация различных ценностей дикой заповедной природы в украинской литературе по заповедному делу за 30 лет (1966-1996) // Любовь к природе. Материалы международной школы-семинара “Трибуна-6”. -- Киев: Киевский эколого-культурный центр. -- С. 196-200.

56. Lovelock James, Epton Sidney, 1994. In quest for Gaia // Environmental ethics, ed. Louis P. Pajman. -- Boston-London, Jones and Bartlett Publishers. - P. 142-146.

57. Taylor Paul, 1994- Biocentric egalitarianism // Environmental ethics, ed. Louis P. Pajman. -- Boston-Lon

58. White Lynn, 1994. The historical roots of our ecological crisis // Environmental ethics, ed. Louis P. Pajman. -- Boston-London, Jones and Bartlett Publishers. -- P. 9-15.

59. Warren Mary Anne, 1994. Difficulties with the strong animal rights position // Environmental ethics, ed. Louis P. Pajman. -- Boston-London, Jones and Bartlett Publishers. -- P. 47-52.

60. Regan Тот, 1994. The radical egalitarian case for animal rights // Environmental ethics, cd. Louis P. Pajman. - Boston-London, Jones and Bartlett Publishers. -- P. 40-47.

61. Dwivedi O.P., 1994. Satyagraha for conservation: a wakening the spirit of hinduism // Environmental ethics, ed. Louis P. Pajrnan. -- Boston-London, Jones and Bartlett Publishers. -- P. 187-194.

62. de Silva Lily, 1994. The buddist attitude towards nature // Environmental ethics, ed. Louis P. Pajman. -- Boston-London, Jones and Bartlett Publishers. - P. 194-198.

63. Izzi Deen (Samarrai) Mawil Y., 1994. Islamic environmental ethics, law and society // Environmental ethics, ed. Louis P. Pajman. -- Boston-London, Jones and Bartlett Publishers. -- P. 198-203.

64. Rolston IIІ Holmes, 1992. Philosophy gone wild. -- Buffalo, New-York, Prometheus books. -- 269 p.

65. Manes Christopher, 1992, Nature and silence //Environmental ethics, №4. - P. 339-350.

66. Иоанн (Экономцев) Игумен, 1996. Православный взгляд на экологический кризис современной цивилизации. Причины экологического кризиса и предполагаемые пути выхода // Сознание и физическая реальность, №1-2. -- С. 15-23.

67. Brady Emily, 1998. Don't eat the daisies: disinterested ness and the situated aesthetic // Environmental values, v. 7, №1. -- P. 97-114.

68. Штильмарк Ф.Р., 1999. Таинство заповедания //Гуманитарный экологический журнал. -- Т. 1, в. 1. -- С. 35-46.

69. Hargrove Eugene С., 1988. Foundations of environmental ethics. -- New Jersey, Prentice Hall. -- 229 p.

70. Gunn Alastair, 1983. Traditional ethic and the moral status of animals // Environmental ethics, v. 5. -- P. 133--153.

71. Van DeVeer D., 1984. Interspecific justice // People, penguins, and plastic trees, ed. Donald VandeVeer, Christine Piera. -- Belmond, California, Wodsworth Publishing Company. -- P. 51-65.

72. Никольский A.A., 1999. Этика благоговения перед жизнью -- против эстетики убийства // Гуманитарный экологический журнал. -- Т. 1, в. 1. -- С. 7-10.

73. Regan Тот, 1983. The case for animal rights. -- Berkeley, University of California Press. -- P. 151-160.

74. Taylor W. Paul, 1984. The ethic of respect for nature // People, penguins, and plastic trees, ed. Donald VandeVeer, Christine Piera. -- Belmond, California, Wodsworth Publishing Company. -- P. 169-184.

75. Calhcott J. Bawd, 1981. Animal Liberation: a triangular affair // People, penguins, and plastic trees, ed. Donald VandeVeer, Christine Piera. -- elmond, California, Wodsworth Publishing Company. -- P. 184-203.

76. Taylor P., 1986. Respect for nature. --Princeton: Princeton University Press. -- 220 p.

77. Nosh Roderick, 1989. The rights of nature. - The University of Wisconsin Press. -- 290 p.

78. Национальная стратегия сохранения биологического разнообразия живой природы России (проект), 1998. Рукопись (авторский коллектив под руков. Д.Н. Кавтарадзе и А. С. Мартынова).-120 с.

79. Deknatel Charles Y., 1980. Questions about environmental ethics -- toward a research agenda with a focus on public policy// Environmental ethics, v. 2. -- P. 353-362.

80. Фишер С., 1899. Человек и животное. Этико-юридический очерк. -- Спб.--280 с.

81. Павлов А., 1999. Кевин, лучший друг насекомых, не боится ДДТ//Комсомольская правда, 4 февраля.

82. Tuan Yi-Fu, 1993. Passing strange and wonderful. Aesthetics, nature and culture -- Islands press -- Shearwater books, Covelo, California. -- 289 p.

83. Грищенко B.H., 1997. Эстетика и охрана птиц: вместо послесловия//Беркут.--Т. 6, в. 1-2. -- С. 87-89.

84. Каптерев П.Ф., 1914. Педагогическая психология. -- Спб.--489с.

85. Carlson Alien, 1994. Appreciation and the natural environment // Environmental ethics, ed. Jonis P. Pojman. - Boston-London, Jones and Barlett Publishers. - P. 142-147.

86. Грэбер Л., 1999. Дикая природа как священное пространство. -- К.: Киевский эколого-культурный центр.

87. Борейко В.Е., 2000. Постижение экологической теологии. -- К.: Киевский эколого-культурный центр. -- 88 стр.

88. Temuop А.Н., 2000. Множество этик окружающей среды. Этика эмпатии. - М.: РЭФИА. - 20 с.

89. Щербина Н.Ф., 1970. Избранные произведения. -- Л.: Советский писатель, Лен. отделение. -- 648 стр.

90. МагидовС.Х., 1997. Введение в морибулогию. -- Махачкала: Дагпресс. --182 стр.

91. Лукьянов А.С., Павлова Т.Н., 2000. Биоэтика как мировоззренческая наука и ее практическое применение // Міжнародний симпозіум “Біоетика на порозі III тисячоліття”. -- Харків. -- С, 82-85.

92. Гуманитарный экологический журнал, 1991-2003.

93. Кант И., 1965. Основы метафизики нравственности // Сочинения в 6 томах. -- Т. 4, ч. 1. -- М.: Мысль. -- С. 219-310.

94. Введение в биоэтику, 1998. -- М.: Прогресс-Традиция -- 383с.

95. Борейко В.Е., 2001. Современная идея дикой природы. -- К.: Киевский эколого-культурный центр. -- 124 с.

96. Борейко В.Е., Поминова Е.В., 2000. Зарубежные философы Дикой природы. -- К.: Киевский эколого-культурный центр. -- 143с.

97. Борейко В.Е., 2000. Эссе о дикой природе. -- К.: Киевский эколого-культурный центр. -- 143 с.

98. Борейко В.Е., Морохин Н.В., 2001. Словарь по гуманитарной экологии. -- К.: Киевский эколого-культурный центр. -- 96 с.

99. Нэш Р., 2001. Права природы. История экологической этики. -- К.: Киевский эколого-культурный центр. -- 180 с.

100. Думая, как гора: на пути к совету всех существ, 1992. -- М.: Голубка. -- 126 с.

101. Экологическая антология, 1992. Москва--Бостон: Голубка.-268 с.

102. Горб К.Н., Сесин В.А., 2001. Дикая природа в оценках населения Украины: общая концепция и первые результаты перцепционно-географического исследования // Гуманитарный экологический журнал, спецвыпуск. -- Т. 3. -- С. 45-61.

103. Штильмарк Ф.Р., 1981. Принципы заповедности (теоретические, правовые и практические аспекты) // Географическое размещение заповедников РСФСР и организация их деятельности. - М.: Главохота РСФСР.

104. Волков О., 1963. Клад Кудеяра. - М. - С. 216.

105. Мантатов В.В., Доржигушаева О.В., 1996. Экологическая этика: буддизм и современность. -- Улан-Удэ: ВСГТУ. -- 155с.,

106. Штилъмарк Ф.Р., 2001. Абсолютная заповедность -- последний оплот реальной охраны дикой природы // Гуманитарный экологический журнал, спецвыпуск. -- Т. 3. -- С. 111-113.

107. Cafaro P., 2001.Thoreau, Leopold and Carson: toward an environmental virtue ethics // Environmental ethics, v. 22. -- №1. -- P. 3-17.

108. Spirit and nature. Why the environvent is a religions issue, ed. S. Rockefeller, J. Elder, 1992. - Beacon Press, Boston. - 226 p.

109. Грэем III., 2000. Прокрустово ложе: участь животных, которых мы едим // Міжнародний симпозіум “Біоетика на порозі III тисячоліття”. -- Харків.--С. 7-11.

110. Чулаки М., 2001. Ответы на вопросы журнала “Звезда” // Звезда, №1.-С. 233-234.

111. Islam and ecology, ed. F. Khalid, J. O'Brien, 1992. - New-York: WWF. -111p.

112. From М., 1995. Wilderness dies work, Wild Earth, spring. -- P.67-73.

113. Turner J., 1996. The abstract wild. -- Tucson: University of Arizona Press. -- 136 p.

114. Why are Canadian parks in peril?, 1999. - №79. - WCPA NewsleUer. -- P.7-8.

115. Никольский А.Л., 2000. Реформирование управления системой охраняемых природных территорий (ОПТ) Российской Федерации // Бюллетень “Заповедники и национальные парки”, №30. - С. 43-45.

116. Ретро-курьезы, 2000 // Заповедный вестник, №5. -- С. 7.

117. Oelschlaeger М., 1991. The idea of wilderness. -- New Haven-London: Yale University Press. -- 477 p. .

118. Реймерс Н.Ф., Штильмарк Ф.Р., 1978. Особо охраняемые природные территории. -- М.: Мысль. -- 293 с.

119. Коршунова Е.Н., 1999. Миссия, цели и идеология государственного природного заповедника “Керженский” // Заповедный вестник, №8-9.

120. Приоритеты национальной экологической политики России, 1999. Отв. ред. В.М. Захаров. -- М.: Наука. -- 99 с.

121. Положение о государственных природных заповедниках в Российской Федерации, 1996 // Сборник руководящих документов но заповедному делу. -- М.: WWF. -- С. 60-67.

122. Nash R., 1982. Wilderness and the american mind. -- New-Haven and London: Yale University Press.

123. Матюшкин Е., 2000. Традиции и приоритеты “заповедной науки” // Охрана дикой природы, №3. -- С. 33-36.

124. Фромм Э., 1991. Искусство любви. -- Минск: Полифакт. --77 с.

125. Вопросы экологии в “Основах социальной концепций Русской православной церкви”, 2001 // Заповедники и национальные парки, №33. -- С. 54-55.

126. Кожевников Г.А., 1928. Вопрос об охране природы на Естественно-историческом совещании Центрально-Промышленной области//Живая природа, №12.

127. Забелин С.И., 2000. Проект новой Концепции охраны дикой природы // Гуманитарный экологический журнал. -- Т. 2, вып. 1. -- С. 3-5.

128. Otto Rudolf, 1950. The idea of the holy. - Oxford and New-York: Oxford University Press. -- 215 p.

129. Доржигушаева О., 2000. Буддийская мысль и экологическое мировоззрение // Бюллетень Московского ИСАР, №10. -- С. 34-38.

130. Partridge Е., 1984. Nature as mord resourse // Environmental ethics, v. 6. - P. 101-130.

131. Борейко В.Е., 2000. Биоразнообразие не имеет цены. Ибо оно бесценно // Гуманитарный экологический журнал. -- Т. 2, в. 2.-С. 5-11.

132. Горб К.Н., СесинВ.А., 2001. Опыт систематизации и географического анализа природоохранного сознания населения Украины, рукопись. -- 13 с.

133. Callicott J.B., 1988. American indian land wisdom? -- Sorting out the issues // Mankind on the move, Olson Paul A., ed, -- University of Nebraska Press. -- P. 1--28.

134. Judaism and ecology, ed. A. Rose, 1992. -- New York: WWF. -- 142p.

135. Скарс Р., 2002. Эковоины. Радикальное движение в защиту природы. -- К.: КЭКЦ. -- 144 с.

136.. Эбби Э., 2003. Банда гаечного ключа. - К.: КЭКЦ. -240с.

137. Борейко В.Е., 2002. Философы дикой природы и природоохраны. -- К.: КЭКЦ. - 160 с.

138. Сингер П., 1998. Будущее освобождения животных // Крик, №1.-С. 46-47.

139. Формэн Д., 2002. Исповедь эковоина. - К.: КЭКЦ. -- 156с.

140. Экотаж. Руководство по радикальной природоохране, сост. Д. Формэн, Б. Хейвуд, 2002. - К.: КЭКЦ. - 168 с.

141. Стил С., 2000. Литература и идеология легендарной экогруппы “Прежде Земля!” // Гуманитарный экологический журнал. - Т. 2, вып. 2. - С. 55-61.

142. Regan Т., 2001. Defending animal rights. -- Urbana and Chicago: University of Illinois Press. -- 179 p.

143. Wolke H., 1991. Wilderness on the rocks. - Tucson, Arizona: A Ned Ludd Book. -- 246 p.

144. Thorean H.D., 1962.1849 from Walden and other writing. -New York: Bantan Books.

145. Далай-лама, 2003. Молитва о природе // Гуманитарный экологический журнал, спецвыпуск. -- Т. 5. -- С. 112-115.

146. Дерябо С.Ф., 1999. Экологическая психология: диагностика экологического сознания. -- М.: МПСИ. -- 306 с.

147. Дерябо С.Ф., 1995. Природный объект как “значимый другой”. -- Даугавпилс. -- 166 с.

148. Linzey A., 1987. Christianity and the rights of animals. -- New York: Crossroad. -- 197 p.

149. Агафонов В., 2003. Зарубежная юридическая практика признания прав природы // Гуманитарный экологический журнал, спецвыпуск. -- Т. 5. -- С. 33-35.

150. Результаты опроса “Дикая природа глазами населения Украины”, 2003 // Гуманитарный экологический журнал, спецвыпуск. - Т. 5. - С. 44-52.

151. Левит Г.С., 2000. Критический взгляд на ноосферу В.И. Вернадского//Природа, №5. -- С. 71--76.

152. Олескин А.В„ 2001. Биополитика. - М.: МГУ. - 423 с.

153. Кутырев ВА., 1994. Естественное и искусственное: борьба миров. -- H. Новгород: Изд-во “Нижний Новгород”. -- 199 с.

154. Винер Д.Р., 1999. Экологическая идеология без мифов // Гуманитарный экологический журнал. -- Т. 1, вып. 1. -- С. 56-67.

155. Забелин И.М., 1970. Человек и общество. - М.: Сов. писатель. -- 263 с.

156. Трусов Ю.П., 1968. Понятие о ноосфере //Природа и общество. -- М.: Наука. -- С. 28-48.

157. Штильмарк Ф.Р., 2001. Реймерс как верующий эколог //Гуманитарный экологический журнал. -- Т. 3, вып. 2. -- С. 9-12.

158. Лукьянчиков Н.Н., Улитин А.А., 2000. Как спасти современный мир от экологической катастрофы. -- М.: НИА-Природа и РЭФИА.--63с.

159. Dominick III, R., 1992. The environmenLal movement in Germany. -- Bloomington: Indiana University Press.,

160. Горке М., 2002. Вымирание видов и этика. Пределы антропоцентрической перспективы // Гуманитарный экологический журнал. -- Т. 4, вып. 1. -- С. 101-108.

161. Толстой Л., 2000. Не убий // Крик, №3. - С. 5. 162. Красная книга РСФСР. Животные, 1983, - М.: Россельхозиздат. -- С. 181.

. 163. Gunn A ., 2001. Environmental ethics and trophy hunting // Ethics and environmental, №6.---p. 68-95.

164. Defending the Earth: A dialogue between Muzzay Bookhin and Dave Foreman, ed. St. Chase, 1991, -- Boston: South and Press.

165. Вековшинина С.В., Кулиниченко В.Л.,, 2002. Биоэтика: Начала и основания. --К.: Сфера. -- 151 с.

166. Патон Б.Е., 2002. Права природы так же незыблемы, как и права человека // Зеркало недели, 5--10 окт., №318 (413) -- С.16.

167. Европейская конвенция о защите домашних животных, 2002 // Гуманитарный экологический журнал. -- Т. 4, вып. 1. -- С; 140-145.

168. Декларация Земли, 2002 // Зеленый мир, №13-14. -- С. 4.

169. Яблоков А.В., 1989. Этические аспекты отношений между человеком и природой // Биология в познании человека. -- М.: Наука. - С. 198-212.

170. Всемирная Хартия природы, 2003 // Гуманитарный экологический журнал, спецвыпуск. - Т. 5. -- С. 123-127.

171.. Борейко В.Е., 2002. Этические принципы заповедного дела // Гуманитарный экологический журнал. -- Т. 4, вып. 1. -- С. 39-45.

172. Сингер П., 2002. Освобождение животных..-- К.: Киевский эколого-культурный центр. -- 136 с.

173. Cagoff М., 1999. Kantian and utilitazian .approaches to the value of biodiversity //Cultural and Spiritual values of biodiversity. - UNEP, Intermediate Technology Publication. - P. 463-465.

174. Примак Р., 2002. .Основы сохранения биоразнообразия. -- М.: НУМУ. - 255 с.

175. Культурология, под ред. А.А. Радугина, 1997. -- М.:

Центр. -- 304с.

176. Каган М.С., 1997. Философская теория ценностей. -- С.-Петербург: Петрополис. -- 205 с. .

177. Всемирная Декларация благосостояния животных, 2003 // Гуманитарный экологический журнал, спецвыпуск. -- Т. 5. - С. 35-39.

178. Яницкий О.Н., 2002. Россия: экологический вызов (общественные движения, нация, политика). -- Новосибирск: Сибирский хронограф. -- 426с.

179. И мир пойдет по нашим вехам. Студенческому движению дружин по охране природы -- 40 лет. -- М.: ЦОДП. -- 287 с.

180. Вильдермет Г., 1837. О пользе выдела заказных рощ // Лесной журнал, №9.

181. Даль В., 1981. Толковый словарь живого великорусского языка. -- Т. 1. -- М.: Русский язык. -- С. 92.

182. Никольский А.А., 1996. Этика благоговения перед жизнью как концепция заповедного дела // Проэко, Бюлл. “Охрана дикой природы”, №11. -- С. 15-17.

183. Огудин В.Л., 2001. Экологическая функция религии // Этнографическое обозрение, №1. -- С. 23-38.

184. Грищенко В.Н., 2001. Новые мифы о главном: первобытный человек и природа // Гуманитарный экологический журнал. -- Т. 3, вып. 2. -- С. 56-75.

185. Hughes D., 1996. Francis of Assisi and the diversity of creation//Environmental ethics. -- P. 311-320.

186. Хрибар С. Ф., 2003. Экологическое в Библии. -- К.: Киевский эколого-культурный центр. --96 с.

187. Левченко В.Ф., 2002. Проблема самоидентификации человека в биосфере -- принципиальный вопрос биоэтики // II Міжнародний симпозиум з біоетики, присвячений пам'яті В.Р. Поттера, тези доповідей. -- К.: Изд-во “Вадим Карпенко”. -- С. 24-25.

188. Грищенко В.Н., 2001. Экологическая этика и заповедное дело // Заповідна справа в Україні. -- Т. 7, вип. 1. -- С. 1-8.

189. Письма в электронной рассылке ENWL, дискуссия СоЭС,2003.

Размещено на Allbest.ru

...