Економіка України

Типовими міськими галузями стало пивоваріння та виробництво безалкогольних напоїв. Територіальний розрив між сировиною і випуском кінцевої продукції обумовлений доцільністю транспортування рідких напівпродуктів (спирт) в цистернах і скороченням перевезень готової продукції в пляшках. Сировинна база пивоваріння склалась в районах вирощування ячменю та хмелю (Чернігівська область, Житомирська область).

Продукцією плодоовочевої промисловості є консерви: овочеві, фруктові, томатні соки натуральні. Ця галузь найбільше розвинута в Криму Херсонській та Одеській областях (біля 40% всіх плодоовочевих консервів). В Україні склалась певна спеціалізація у виробництві плодоовочевих консервів. Переробні підприємства центральних і західних областей виробляють в основному фруктові, а південні - виноградний сік, овочеві та томатні консерви.

М'ясна промисловість виробляє м'ясо, ковбасні вироби, м'ясні напівфабрикати та м'ясні консерви. Крім основної продукції використовуються відходи для виробництва клею, желатину, фармацевтичних препаратів. Технічні напівфабрикати (шкура, щетина) використовуються в легкій промисловості.

Розміщення галузі визначається сировинним та споживчим факторами, що передбачає відповідні напрямки переробки, зберігання та перевезення м'ясопродуктів. Виробництвом м'яса та м'ясопродуктів виділяються індустріальні райони України. М'ясокомбінати розміщуються у великих містах та в транспортних вузлах. В містах виробляють малотранспортабельні продукти, що швидко псуються: м'ясні напівфабрикати, ковбасно-шинкові вироби, а на підприємствах сировинних районів продукти довготривалого зберігання (заморожене м'ясо, м'ясні консерви).

В структурі виробництва м'яса та м'ясних виробів провідне місце займає яловичина, далі - свинина, м'ясо птиці, баранина. Найбільші м'ясокомбінати України розташовані у великих містах (Дніпропетровськ, Харків, Полтава, Київ, Черкаси).

Молочна промисловість виробляє незбиране молоко, масло тваринне, сири, згущене та порошкове молоко. Це визначає розміщення молокозаводів у містах, де переробляється молоко навколишніх сільськогосподарських підприємств.

У молочній промисловості виділяють такі підгалузі: маслоробну, сироварну, незбирано-молочну та консервну. Особливістю молочної промисловості є те, що на більшості підприємств виробляють декілька видів молочної продукції (Київ, Харків, Чернігів, Вінниця, Суми, Хмельницький).

Масло виробляється у всіх областях України (більше всього на заводах Чернігівської, Вінницької, Дніпропетровської, Полтавської та Київської областей), сир - у Чернігівській, Рівненській, Львівській областях, молочні консерви - в Києві, Харкові, Одесі, Донецьку, Дніпропетровську Полтавській області (Лубни, Кобеляки, Ланна), Хмельницькій (Городок), Чернігівській (Бахмач) областях.

Рибна промисловість включає рибальство, добування морських тварин та морепродуктів, риборозведення та рибопереробку. Слід відрізняти рибальство морське та у внутрішніх прісноводних басейнах. Переважну більшість вилову дає морське рибальство, що має промисловий флот. Це дозволяє вести вилов не тільки в Чорному та Азовському морях, а і у водах Світового океану. Один з найбільших у світі рибопромислових комплексів "Восток" належить Україні.

Створено велику рибопереробну промисловість з потужними рибокомбінатами, консервними заводами, холодильниками. Частина вилову безпосередньо переробляється на плавучих рибозаводах (засіл, консервування, охолодження), а решта - на базах та на заводах узбережжя України.

У морському рибальстві існує великий територіальний розрив між виловом риби, її первинною та глибинною переробкою в морі та на березі, виготовленням напівфабрикатів у центрах споживання продукції і продажем їх населенню. Це вимагає широкого розвитку спеціалізованого складського господарства, засобів перевезення риби та інших морепродуктів на всіх видах транспорту. Внутрішнє рибальство дозволяє цілорічно забезпечувати населення свіжою рибою і не зв'язане з великими капітальними затратами на засоби вилову, переробку, доставку риби. Найбільшими центрами переробки риби в Україні є: Севастополь, Керч, Маріуполь, Білгород-Дністровський та ін.

Сільське господарство - це сукупність технологічно пов'язаних галузей (рослинництво і тваринництво), метою діяльності яких є виробництво продовольчої продукції та сировини для подальшої промислової переробки (насамперед, для харчової та легкої промисловості). Ця сфера виробничої діяльності має тісні виробничо-технологічні та економічні зв'язки з багатьма галузями господарства:

а) з постачання сировини для харчової, легкої та хімічної промисловості;

б) з безпосереднього використання продукції машинобудування (сільськогосподарська та автотранспортна техніка), хімічної (мінеральні добрива, засоби захисту рослин, штучні матеріали), паливно-енергетичної, лісової та деревообробної промисловості та інших галузей;

в) з виробничого забезпечення своєї діяльності - заготівлі та зберігання продукції, торгівлі, ремонтних робіт, будівництва та інших видів виробничої інфраструктури;

г) з невиробничого забезпечення своєї діяльності - житлове будівництво, торгівля та громадське харчування, пасажирський транспорт, побутове та медичне обслуговування, освіта, культура, управління.

Сільське господарство має свою якісну визначеність та специфіку, які суттєво впливають на характер його розвитку взагалі та територіальної організації зокрема. По-перше, в сільськогосподарському виробництві земля використовується одночасно як основний засіб виробництва і як предмет праці. В цьому розумінні земля є просторово обмеженою, вона не може заново створюватись або збільшуватись, замінюватися або переміщатися в просторі. По-друге, робочий період в сільському господарстві не співпадає з часом виробництва, який чітко поділяється на два періоди:

а) безпосередньої діяльності (впливу) людини, спрямованої на забезпечення життя рослин і тварин;

б) період здійснення виробництва за рахунок природних процесів.

Таке неспівпадіння приводить до сезонності функціонування сільського господарства і, як наслідок, переробних галузей - цукрової, консервної та інших галузей. По-третє, ця галузь жорстко залежить від територіальних поєднань природних умов та ресурсів, які визначають структуру, спеціалізацію, рівні розвитку, інтенсивності, ефективності виробництва. По-четверте, для сільського господарства характерний сильний вияв ознак територіальності та комплексності (просторове розосередження, тісні виробничі взаємозв'язки та збалансованість між виробництвами та галузями).

Вплив природних умов знаходить відображення в територіальних відмінностях структури посівів. Розвиток і розміщення виробництва має наступні особливості:

Зернові культури:

- озима пшениця (частка в структурі посівів - 20-30%, врожайність - 25-40 ц/га, поширення - степові та південні лісостепові області);

ячмінь (10-15%, 20-30 ц/га, поширений повсюдно, особливо в степових та лісостепових областях);

кукурудза (7-10%, 25-30 ц/га, північ та центр степової, південь лісостепової зони).

Технічні культури:

- цукрові буряки (5-8%, 250-300 ц/га, лісостеп, південь Полісся та північ степу);

соняшник (4-7%, 14-16 ц/га, степова та південь лісостепової зони);

льон-довгунець (7-8 ц/га, поширений у поліських областях).

Інші культури:

картопля (3-5%, 80-100 ц/га, поліські області);

овочівництво, садівництво, виноградарство (переважно південні області та Закарпаття);

кормові культури - кормові коренеплоди, кукурудза та силос, однорічні та багаторічні трави.

Скотарство (велика рогата худоба):

м'ясо-молочного напряму (в південних та центральних регіонах);

молочно-м'ясного напряму (в північних та приміських регіонах). Свинарство (розвинуте повсюдно, підвищена концентрація в приміських зонах).

Птахівництво (розвинуте повсюдно, підвищена концентрація в приміських зонах).

Інші галузі - вівчарство (південні та карпатські області), конярство (карпатські та поліські області), бджільництво, шовківництво, звірівництво, рибне господарство.

Територіальне поєднання сільськогосподарських галузей та виробництв виступає основою утворення різних за змістом та масштабом елементів його територіальної організації. В Україні сформувались зональні (поліський, лісостеповий, степовий, передгірний) та приміські агротериторіальні комплекси(АТК).

Поліський тваринницько-льонарсько-картопляний АТК: галузі спеціалізації виробництво яловичини, молока, льону-довгунця, картоплі; допоміжні галузі - зернове господарство, птахівництво, хмільництво, буряківництво. Проблеми: поглиблення спеціалізації господарств відповідно до виробничих типів, радіоактивне забруднення сільськогосподарських земель.

Лісостеповий тваринницько-зерново-буряковий АТК: галузі спеціалізації -молочно-м'ясне та м'ясо-молочне скотарство, вирощування цукрового буряку, зернове господарство, м'ясо-сальне свинарство; допоміжні - виробництво соняшнику, картоплі, птахівництво, овочівництво. Проблеми: надмірна концентрація посівів буряків на крутих схилах (сприяє швидкій ерозії), збільшення потужностей переробних підприємств цукрової, борошномельної, плодоовочеконсервної промисловості.

Степовий тваринницько-зерново-соняшниково-овочево-плодовий АТК: галузі спеціалізації - молочно-м'ясне та м'ясо-молочне скотарство, м'ясо-сальне свинарство, вівчарство та птахівництво, зерно, соняшник, виноград, овочі, плоди. Проблеми: збільшення виробництва плодів, поглиблення спеціалізації на виробництво овочів, сильних та твердих сортів озимої пшениці.

Кримсько-Карпатський переважно тваринницький АТК: вівчарство, м'ясо-молочне скотарство. Гірські райони Криму - виноградарство і плодівництво, ефіроолійні культури, тютюн. Північне передгір'я Карпат - зернові, льон-довгунець, картопля, цукрові буряки, хміль, овочі. Закарпатські райони - виноград, картопля, овочі, плодово-ягідні культури, тютюн. Проблема: спеціалізація сільського господарства повинна формуватись у відповідності до рекреаційної спеціалізації цих територій.

Приміські АТК формуються для задоволення продовольчих потреб великих міст та міських агломерацій (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів, Кривий Ріг). Спеціалізація - молочне та молочно-м'ясне скотарство, овочівництво, плодівництво, птахівництво, картоплярство. В територіальній структурі приміських АТК спостерігається поясність: І пояс (15-20 км від міста) овочівництво закритого ґрунту, м'ясне свинарство, виробництво дієтичних яєць; II пояс (30-80 км) молочно-м'ясне скотарство, овочівництво відкритого ґрунту, раннє картоплярство, м'ясне птахівництво; III пояс (понад 80 км) - молочно-м'ясне скотарство, овочівництво, м'ясо-сальне свинарство, зернове господарство.

Агропромисловий комплекс. Розвиток продуктивних сил зумовлює поглиблення спеціалізації сільськогосподарських підприємств, зростання концентрації виробництва, урізноманітнення та зміцнення взаємозв'язків між сільськогосподарськими та промисловими підприємствами з переробки сировини, матеріально-технічного забезпечення. Виробничо-технологічне та організаційно-управлінське об'єднання сільськогосподарських, промислових, заготівельних, транспортних підприємств з метою ефективного виробництва сільгосппродукції, її заготівлі, зберігання, промислової переробки та доведення до споживача знаходить вираз у процесі агропромислової інтеграції. Характерними ознаками цього процесу є відособлення виробничих функцій і стадій технологічного процесу, спеціалізація, кооперування підприємств, концентрація виробництва певного (економічно найбільш ефективного) виду продукції. Розрізняють два види агропромислової інтеграції. Вертикальна - поєднання підприємств, що здійснюють послідовні стадії виробничо-технологічного процесу, включаючи виробництво сільськогосподарської продукції, її промислову переробку та реалізацію. Горизонтальна інтеграція - це територіальне поєднання сільськогосподарських підприємств, що виробляють однорідну продукцію.

Агропромисловий комплекс (АПК) України включає до свого складу такі технологічно та організаційно взаємопов'язані групи виробництв:

1) сукупність сільськогосподарських галузей, що виробляють рослинницьку та тваринницьку продукцію і, таким чином, виступають основою технологічного процесу в АПК;

промислові підприємства, що переробляють сільськогосподарську сировину;

галузі машинобудування, хімічної промисловості, що забезпечують агропромисловий комплекс засобами виробництва;

заготівельно-збутові та транспортні підприємства;

5) науково-дослідні та проектні установи, навчальні заклади. Територіальна спеціалізація - переважаюче виробництво одного або декількох видів продукції на певній території у відповідності з найбільш сприятливими природними та соціально-економічними передумовами. Уявлення про територіальну спеціалізацію може дати аналіз товарної продукції сільськогосподарських підприємств. Галузі спеціалізації мають підвищену питому вагу в структурі товарної продукції в порівнянні з неспеціалізованими галузями. Кількісний вираз територіальної спеціалізації можна одержати шляхом розрахунку індексу спеціалізації за формулою:

Високого рівня розвитку в Україні набули такі спеціалізовані комплекси: цукробуряковий, плодоовочеконсервний, олійно-жировий, виноградарсько-виноробний, льонопромисловий, ефіроолійний, м'ясопромисловий, молочно-промисловий, птахопромисловий.

Транспорт - важлива сфера інфраструктурного забезпечення населення і господарства країни. Переміщення вантажів та людей є і процесом виробництва, і продукцією транспорту. Він не створює нової, продукції, а тільки переміщує створену іншими галузями матеріального виробництва, тобто продовжує виробництво в сфері обігу, що збільшує її вартість на величину транспортних затрат.

Транспорт є великим споживачем палива (біля 25% всього палива, що виробляється, витрачається на силові установки транспорту), електроенергії, мастила, металу, гуми та інших матеріалів. Робота транспорту залежить від специфіки окремих галузей господарства, їх функцій та особливостей вантажу, котрий перевозиться. За розмірами перевезень всі галузі господарства ділять на дві групи: 1) з відносно великими і 2) з невеликими перевезеннями сировини, палива, допоміжних матеріалів та готової продукції. З огляду на це виділяють високотранспортабельні (руди, метали, зерно, цукор, будматеріали та ін.) вантажі, які повністю використовують вантажопідйомність засобів транспорту, і малотранспортабельні (автомобілі, сільськогосподарська техніка, меблі, спеціальні великогабаритні вантажі), які не повністю завантажують транспортні засоби, що викликає додаткові витрати. З метою скорочення транспортних затрат виробництво такої продукції розміщують ближче до споживача.

Україна має потужну транспортну систему, до складу якої входять залізничний, автомобільний, річковий, морський, авіаційний, трубопровідний транспорт спеціального призначення. Основні фонди транспорту складають біля 20% основних фондів держави, а частка транспорту в національному доході складає 4,7%. За останні роки відбулось суттєве скорочення вантажообігу в результаті загального зниження економічної активності, об'єм пасажирообігу в останні три роки збільшується.

Залізничний транспорт. В Україні виключно важлива роль належить залізницям - універсальному транспорту великих відстаней, високих швидкостей, великої вантажопідйомності, надійному, безперебійному у всі пори року, з низькою собівартістю перевезень. Розміщення залізниць тісно пов'язане з розміщенням промислового та сільськогосподарського виробництва.

Крупними залізничними вузлами є Харків, Київ, Львів, Дніпропетровськ, Лозова, Дебальцеве, Бахмач.

Найбільшими вантажонапруженими напрямками є Донбас - Центр Росії (вивозиться вугілля, метал, продукція хімічної промисловості, ввозиться - ліс, машини, будматеріали). Значну роль у вантажопотоках має лінія Донбас-Кривий Ріг, а потім в Центр та Північний Захід Росії, Прибалтику. Вагомий внесок до вантажообігу залізниць України приносить напрямок Донбас -Волгоград. Південь України зв'язується з Північним Кавказом залізничною поромною переправою через Керченську протоку.

Важливою проблемою в плані інтегрування України до європейської єдиної залізничної системи є приведення ширини української залізничної колії (1524мм) до європейського стандарту (1435мм), як у найближчих сусідів на Заході (Польща, Угорщина). Слід також включитися в програму будівництва швидкісних залізниць (швидкість 250-300 км/год).

Залізничний транспорт працює на межі можливостей, бо не створені достатні резерви пропускних, провідних і переробних потужностей, а виробнича база фізично і морально застаріла.

Автомобільний транспорт - масовий та повсюдний вид транспорту, яким перевозять вантажі та пасажирів на малі та середні відстані. Він має велике значення при підвезенні вантажів до залізничних станцій, річкових, морських та аеропортів. Характерною рисою є його маневреність та зручність.

Автомобільний транспорт розвивався рівномірно по всій території України. Райони найбільш інтенсивних перевезень - Донбас, Придніпров'я, Крим, Київська область, західні області; тут також і найгустіша мережа автошляхів.

Вишукуються можливості створення мережі комерційних автотранспортних шляхів із сучасними технічними характеристиками, які б з'єднували Західну Європу з Україною. Втілення цього проекту передбачає будівництво транс'європейської автомагістралі з Атлантики (Лісабон) через Мадрид, Марсель, Турин, Трієст, Будапешт до Києва (і далі через Росію і Казахстан до Китаю). Передбачається будівництво мосту, що з'єднає Крим з Кубанню.

Автомобільно-транспортний комплекс вимагає значного оновлення, розвитку, оптимізації структури парку за вантажопідйомністю, типами кузова і двигуна. Тенденція розвитку приватного підприємництва і фермерства вимагає більшої гами малотоннажних автомобілів вантажопідйомністю 0,6-2,0 т з різним обладнанням та дизельними двигунами.

Повітряний транспорт виконує роботу з перевезення пасажирів, термінових вантажів та пошти. В загальних перевезеннях всіх видів транспорту внесок повітряного транспорт- незначний і складає в перевезеннях пасажирів - 0,03%, вантажів 0,04%. Довжина авіатрас України - 93 тис. км. Авіапоштою обслуговуються обласні центри, біля 50% райцентрів.

Повітряний транспорт представлений об'єднанням “Авіалінії України”, що включає 27 авіазагонів, 105 аеродромів та підприємств по ремонту авіатехніки. Зросла роль міжнародних перевезень; відкриті лінії в СІЛА, Канаду, Ізраїль, Німеччину, Польщу, Австрію.

Зміцнюються авіазв'язки України з багатьма країнами світу: США, Ізраїлем, Німеччиною, Туреччиною, Фінляндією, Великобританією та ін. Міжнародні аеропорти є в Києві (Бориспіль), Львові, Одесі, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Запоріжжі, Сімферополі. Польоти здійснюються у 80 країн світу. Для перевезення пасажирів характерна сезонна нерівномірність. Основні авіалінії обслуговують турбореактивні та турбогвинтові літаки ТУ-144, ТУ-154, ІЛ-18 (швидкість 900 км/год. і більше), з'являються американські "Боїнги". На міжобласних та внутріобласних лініях використовуються літаки АН-24. Випробувальні польоти зроблено на надсучасному українському літаку АН-70.

Літаки та вертольоти використовуються в сільському господарстві, для аерофотографування, при проведенні проектно-пошукових робіт, при гасінні лісових пожеж.

Перевагами повітряного транспорту є значна технічна швидкість, здатність долати природні перешкоди (гори, ліси, моря) та зв'язувати такі місця, які не спроможний зв'язати жодний вид транспорту, цілорічність (відносна) функціонування.

В процесі інтеграції в європейські структури необхідно докорінно реконструювати міжнародні аеропорти, постійно оновлювати парк літаків сучасними машинами. Технічне оновлення повітряного флоту передбачається літаками ТУ-204, ТУ-154 М, ЯК-42, ІЛ-114, "Боїнг-747”.

Морський транспорт. За багатьма техніко-економічними показниками морський транспорт переважає інші: найбільша одинична швидкість, практично необмежена пропускна здатність морських шляхів, порівняно невеликі питомі капіталовкладення, невеликі затрати енергії на перевезення вантажів.

Його розвитку сприяє приморське положення України, бо є можливість через протоки Босфор і Дарданелли виходити до Середземного моря і Атлантичного океану (здійснювати зв'язки з країнами Південної Європи, Близького Сходу, Африки).

На території України розташовано 18 портів, що включають 175 перевантажних комплекси, 8 судноремонтних заводів. Судна морських пароплавств України заходять в понад 450 портів близько 100 країн світу. На Чорному морі діє одна з найбільших у світі поромних переправ Іллічевськ - Варна (Болгарія), на якій постійно працює 4 потужних пороми. У найближчій перспективі у великих портах буде введено в дію 2 потужних термінали: нафтовий - в Одесі, з переробки штучних вантажів - в Миколаєві.

Річковий транспорт відіграє важливу роль у внутрірайонних та міжрайонних зв'язках України. В порівнянні з іншими видами транспорту, він має недоліки (менша швидкість руху, обмежений період навігацій, природну заданість напрямків річкових шляхів), та переваги (нижча собівартість і значний об'єм перевезень вантажів та пасажирів, значно менші капіталовкладення на будівництво 1 км шляху).

Дніпро зв'язує в єдине ціле різні за своєю природою та спеціалізацією економічні райони України, встановлює меридіональні зв'язки та забезпечує зручний вихід до моря.

Особливе значення має Дунай - найвигідніший шлях виходу до Західної та Східної Європи, можливість підтримувати вантажообіг з придунайськими країнами - Румунією, Болгарією, Югославією, Хорватією, Угорщиною, Словаччиною, Австрією, Німеччиною. Більшість перевезень в цьому напрямку здійснює Українське Дунайське пароплавство.

З введенням в дію в Німеччині судоходного каналу Рейн-Майн-Дунай Україна сполучилась річковими артеріями з країнами узбережжя Північного моря.

Трубопровідний транспорт - вузько спеціалізований вид неперервного, надійного передавання на велику відстань рідких, газоподібних або твердих (переважно сипучих) вантажів по трубопроводах під тиском. По трубопроводах транспортується газ, нафта і нафтопродукти, етилен, аміак, тверді матеріали. Даний вид транспорту може функціонувати в будь-яких кліматичних умовах; завдяки широкій механізації та автоматизації забезпечується висока продуктивність, мінімальні втрати при транспортуванні, витрачається менше палива та енергії, низька собівартість перевезень. Трубопроводи прокладаються між будь-якими пунктами, причому по найкоротших напрямках. Все це дозволяє транспортувати вантажі в 2-3 рази дешевше ніж залізницею чи водними шляхами.

Розрізняють магістральні та промислові трубопроводи. Магістральні - це трубопроводи, по яких транспортуються продукти від місць видобутку або виробництва до місць переробки і споживання; промислові транспортують вантажі в межах виробничого підприємства для продовження технологічного процесу.

Проектна потужність газотранспортної системи дозволяють щорічно транспортувати в Європу 130-150 млрд. м³ та 80 млрд. м³ для українських споживачів. Через Україну транспортується понад 100 млрд. м³ газу, що приносить прибуток до 1 млрд. дол. СІЛА. Газотранспортна система має у своєму складі 33,5 тис. км магістральних газопроводів, 122 компресорних цехи, обладнаних 805 газоперекачуючими агрегатами. В експлуатації строком від 30 до 45 років знаходиться 2,8 тис. км газопроводів діаметром 800 мм та менше. До 10 років експлуатується близько 10 тис. км більших діаметрів, а 4,2 тис. км мають діаметр до 1400 мм.

РАТ "Газпром", виходячи із своїх перспективних планів, надає перевагу такому розвитку транзитних газопроводів України який забезпечить збільшення транзиту російського газу до Туреччини та країн Балканського півострова.

Продуктопроводи представлені аміакопроводом Тольятті (Росія) -Горлівка -Одеса та етиленопроводом Тісауйварош (Ужгород) - Калуш. Протяжність нафтопродуктопроводів - 4,5 тис. км.

Міський пасажирський транспорт в Україні представлений метрополітеном, трамваями, тролейбусами, автобусами, автомобілями-таксі, фунікулерами.

Найбільша мережа міського транспорту в столиці - м. Київ (експлуатаційна довжина т-олейбусних ліній понад 300 км, трамвайних -біля 300 км, колії метро біля 40 км), в обласних центрах - Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Запоріжжі ін. Загальна довжина тролейбусних ліній складає 4,3 тис. км, трамвайних - 2,2 тис. км.

Електронний транспорт - мережа ліній електропередач (система кабелів та допоміжних пристроїв) призначена для передавання та розподілу електричної енергії від електростанції до споживача. Розрізняють кабельні (підземні та підводні) і повітряні лінії електропередач (кабелі підвішені над землею або водою).

В експлуатації знаходяться більше 1 млн. км ліній електропередач всіх класів напруги та близько 3000 км теплових електромереж.

Сфера послуг. Сфера послуг - це сукупність галузей господарства, продукція яких виступає у вигляді послуг. В реальному житті чіткі межі між матеріальним та нематеріальним виробництвом, між різними галузями сфери послуг визначити важко. Тому в даному розділі мова йтиме про матеріальні послуги невиробничого призначення та нематеріальні послуги. Найбільш поширеною є класифікація послуг за функціональною ознакою, тобто у відповідності з тією функцією, яку вони виконують в процесі виробництва. За такою ознакою виділяються наступні види послуг: -житлово-комунальне обслуговування; торгівля і громадське харчування; послуги з соціального забезпечення; послуги пасажирського транспорту; побутове обслуговування; обслуговування культурних потреб, включаючи послуги зв'язку та надання інформації, фізичну культуру та спорт, відпочинок і туризм; дитячі заклади та загальноосвітні школи; медичне обслуговування; забезпечення безпеки людей та правопорядку (пожежна охорона, міліція, нотаріальна служба, суди, прокуратура); галузі нематеріального виробництва, що задовольняють потреби суспільства в цілому - підготовка кадрів, наука та мистецтво, кредит і банки, управління, охорона громадського порядку, громадські організації.

Роль сфери послуг в процесі виробництва полягає, по-перше, в тому, що вона є безпосередньою “передавальною ланкою” продукції (послуг), від виробництва до споживача, тобто вона є необхідною умовою процесів суспільного виробництва та відтворення. По-друге, сфера послуг сприяє збільшенню вільного часу людини, таким чином визначаючи у великій мірі якість життя, в кінцевому підсумку рівень розвитку суспільства (держави). Існує пряма взаємозалежність між рівнями розвитку сфери послуг та рівнем розвитку і розміщенням продуктивних сил.

Роль сфери послуг як елемента соціальної інфраструктури буде зростати в умовах вільного ринкового господарства, тому що вона створює умови для ділової активності, для концентрації в певних пунктах підприємств і офісів, притягує виробничі і невиробничі капітали, сприяючи таким чином динамічному розвитку певних територій (населених пунктів).

В результаті взаємодії центрів обслуговування між собою утворюються територіальні системи обслуговування населення, які являють собою сукупність взаємопов'язаних центрів обслуговування різних рангів на відносно цілісній території. Організуючу системоутворюючу роль при цьому відіграють центри обслуговування відповідного рангу: місцевий центр стоїть на чолі місцевої системи обслуговування, районний -районної системи, міжрайонний - міжрайонної системи і т.д.

8. Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку

Вивчення економічних районів слід розпочати із характеристики географічного положення району, далі іде характеристика природно-ресурсного та трудоресурсного потенціалів, структури та територіальної організації господарства, економічних центрів, проблем та перспектив розвитку.

Центральний регіон. Економіка Центрального економічного району. До складу району входять Київська область, м. Київ (як і м. Севастополь має статус окремої адміністративної одиниці державного підпорядкування) та Черкаська область.

Він займає 8,1% території України, в ньому проживає 12,4% населення країни, зосереджено 13,1% вартості основних виробничих фондів, створюється 9,3% промислової та майже 11% сільськогосподарської продукції.

Район має вигідне географічне положення та сприятливі природні умови для розвитку продуктивних сил: розміщений у зоні Полісся та Лісостепу; рельєф - рівнинний; клімат - помірно-континентальний; Ґрунти - переважно дерново-підзолисті (в зоні Полісся) та чорноземні (в лісостеповій зоні); ліси займають 18,5 % території.

Головною водною артерією є Дніпро з його притоками (Десною, Прип'яттю, Тетеревом, Россю, Тясмином, Трубіжом, Супієм) та водосховищами (Київським, Кременчуцьким, Канівським). Запаси поверхневих та підземних вод у районі в цілому забезпечують регіональні потреби водоспоживання. Після аварії на Чорнобильській АЕС, яка зумовила значне радіоактивне забруднення поверхневих вод, питне водопостачання на більшій частині регіону здійснюється з підземних джерел.

Рекреаційні ресурси регіону представлені лісовими ландшафтами, річковими пляжами, джерелами цілющої мінеральної води, а також багаточисельними пам'ятками природи, історії та архітектури.

Демографічній ситуації Центрального регіону притаманні такі ж риси, що й більшості інших регіонів України: зниження народжуваності, відносно високі показники смертності, старіння населення (особливо - у сільській місцевості), від'ємний природний приріст. Дещо інша ситуація склалася в Києві, де на фоні відносно низької народжуваності та високої смертності відбувається приріст населення за рахунок позитивного міграційного сальдо. Рівень зареєстрованого безробіття склав у 2005 р. 6,9 %.

У регіоні розвідано понад 400 родовищ 11 видів корисних копалин, однак їх запаси не забезпечують господарські мінерально-сировинні потреби району (особливо це стосується потреб у паливних ресурсах).

Є порівняно невеликі поклади бурого вугілля, торфу (через радіоактивне забруднення його видобуток у зоні Полісся майже припинився), будівельного каміння. Загальнодержавне значення мають запаси бентонітових глин та каолінів, які використовуються як формувальні матеріали.

У загальнодержавному поділі праці Центральний економічний район займає вагоме місце за виробництвом продукції машинобудування та металообробки (10,2% загальнодержавного виробництва), легкої промисловості (14,4%), лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості (21,5 %), хімічної та нафтохімічної промисловості (20,4%), легкої промисловості (14,4%). Галузями спеціалізації району також є мікробіологічна, медична, поліграфічна, скляна та фарфоро-фаянсова промисловість.

Регіональні потреби в електроенергії забезпечують Трипільська ГРЕС, Білоцерківська ТЕС, Київська ГЕС. У районі розміщена Чорнобильська АЕС, яка в даний час закрита через велику ймовірність повторного радіоактивного забруднення і потребує значних коштів та заходів щодо його попередження.

У структурі посівних площ майже половину займають посіви зернових та зернобобових культур, на другому місці кормові культури - близько 32%, на третьому - технічні культури (10,2%), на четвертому - картопля та овочеві культури (9,6 %). Регіон спеціалізується на виробництві зерна, цукрового буряка, картоплі та овочів.

Тваринництво регіону, як і в цілому в Україні, переживає складні часи - різке скорочення поголів'я худоби зумовило відповідне падіння виробництва його продукції. Причини кризових явищ у сільському господарстві слід шукати, перш за все, у недосконалості системи державної підтримки вітчизняного сільгоспвиробника.

Розміщення в Центральному економічному районі м. Києва сприяло розвитку транспортного комплексу. По території району пролягають залізничні та автомобільні магістралі, авіаційні лінії міжнародного значення, які з'єднують столицю нашої держави з усіма її регіонами та іншими країнами світу. По Дніпру, Прип'яті та Десні здійснюється судноплавство. Найбільший річковий порт - м. Київ, аеропорт - Бориспіль (поблизу Києва).

Також вирізняється цей регіон більш високими показниками будівельно-монтажних робіт (27,6% загальнодержавного обсягу). Порівняно висока будівельна активність у Центральному регіоні зумовлена значними інвестиціями в будівельну індустрію м. Києва (більше половини загальнорегіонального обсягу).

У Центральному економічному регіоні сформувався потужний освітній та науково-технічний потенціал - 76 вищих навчальних закладів Ш-ІV рівнів акредитації, 300 науково-дослідних і проектно-конструкторських установ, Національна академія наук із численними інститутами здійснюють наукові дослідження загальнодержавного та світового значення.

Основними напрямами подальшого соціально-економічного розвитку Центрального економічного регіону є:

- структурна перебудова господарського комплексу та технологічне оновлення конкурентоспроможних виробництв (приладобудування, авіаційної та мікробіологічної промисловості);

стимулювання розвитку туристичної індустрії, здатної значно збільшити валютні надходження до державного та місцевого бюджетів;

вирішення нагальних соціальних проблем (житлової, зайнятості, духовного і культурного розвитку молоді, відродження села);

- зниження екологічної напруженості у регіоні та створення необхідних умов для інвестування природоохоронних заходів.

Донецький регіон. Рельєф представлений висотами - Донецького (найвища точка г. Могила Мечетна, 367 м), Приазовська і відроги Середньоруської; низовинами - Придніпровська, Причорноморська і Придонецька (лівобережжя Сіверського Донця). Поширені ант-опогенні форми рельєфу (терикони, кар'єри).Мінеральні ресурси: паливні кам'яне вугілля (Донбас) загальні запаси 109 млрд. т; газ Дніпровсько-Донецької газоносної області (Луганська область); руди - ртутні (Микитівське родовище кіноварі), поліметалічні (Нагольний кряж Донецької височини) і алюмінієві (нефелінові сієніти Приазов'я) руди; гірничо-хімічна сировина -кам'яна сіль (Артемівське, Слов'янське, Новокарфагенське родовище), калійні солі (біля Слов'янська), фосфорити (Донецької області; нерудна сировина для гірної металургії - доломіти і флюсові вапняки (Єленівське, Новотроїцьке родовища), вогнетривкі глини (Часово-Ярське, Новорайське родовища), кварцити (Красногорівське, Рєзниковське родовища), каолін (Володимирське родовище); будівельна сировина - гіпс (Артемівське, Михайлівське, Попаснянське родовище), облицювальний камінь (Волноваське родовище). Значні запаси цементної сировини, будівельних пісків і глин, піщаників, гранітів, графіту, мінеральних красок, а також мінеральні води. Потенціал мінеральних ресурсів району складає 54,5% загальнодержавного (за В.П.Руденком, 1993), тобто найвищий в Україні. Район розташований в межах континентальної кліматичної області помірного поясу з холодною і малосніжною зимою, жарким сухим літом (відповідно -6°С в січні, та +22°С в липні). Річна кількість опадів 400-500 мм.

Населення - понад 7 млн. жителів, Донецька область - 4,67 млн. жит. (1-е місце в Україні), Луганська область - 2,44 млн. жит. Густота населення найвища в Україні - 133,9 жит./км² (Донецька область - 176,3 жит./км² (1-е місце в Україні), Л-ганська - 91,4 жит./км²). Найвища по країні частка міського населення 88,3% (Донецька обл. - 90,3%, Луганська - 86,3%). Національний склад: українці (51%), росіяни (44%), білоруси (1%), греки (1%), євреї, татари, молдавани, болгари та ін. Тут зосереджено 15,6% трудових ресурсів України. Галузева структу-а зайнятого населення: матеріальне ви-обництво - 76,9% (промисловість 42,5%, сільське і лісове господарство 8,4%, транспорт і зв'язок - 7%); сфера послуг - 23,1%.

Господарство дає 15,5 % національного доходу України. Промисловість району представлена такими галузями, як паливна: кам'яновугільна (понад 200 шахт і шахтоуправлінь, біля 60 збагачувальних фабрик), газова (Бо-овське, Ольховське родовища в Луганській області).

Енергетика ТЕС (Вуглегірська, Старобешівська, Слов'янська,

Курахівська, Миронівська, З-євська, Луганська, Лисичанська, Штерівська ГРЕС). Чорна металургія Маріуполь, Макіївка, Єнакієве, Донецьк, Краматорськ, Алчевськ (металургійні підприємства повного циклу), Константинівка (неповний цикл), Стаханов (феросплави), Луганськ (Макіївка, Маріуполь (труби), Харцизьк (труби, проволока, арматура, стальні канати), Лутугіне (прокатні валки), коксохімія (Алчевськ, Горлівка, Донецьк, Єнакієве, Маріуполь), виробництво вогнетривів та флюсів (Часів Яр, Константинівка). Кольорова металургія - Горлівка (Микинівський ртутний комбінат), Константинівка (свинець, цинк), Торез (тверді сплави), Артемовськ (латунний та мідний прокат), Донецьк, Свердловськ (вторинне виробництво). Машинобудування: важке - Донецьк, Луганськ (вугільна техніка), Горлівка (вугільні комбайни, врубові машини), Маріуполь (металургійне обладнання для доменних і мартенівських печей), Краматорськ (вантажопідйомні механізми, крокуючі екскаватори), Торез (шахтне кріплення). Електротехнічне та енергетичне - Донецьк (кабель), Красноармійськ (електродвигуни), Константинівка (високовольтна апаратура), Слов'янськ (високовольтні ізолятори), Луганськ. Транспортне -Дружківка (рудничні електровози, породонавантажувальні машини, вагонетки), Стаханов (вантажні магістральні вагони), Луганськ (тепловози). Хімічне - Сніжне (обладнання); сільськогосподарське - Луганськ (автоклапани, колінвали). Антрацит (збірні теплиці). Верстатобудування -Краматорськ (металорізальні верстати), Донецьк, Луганськ; приладобудування - Теплогорськ (гідрообладнання), Маріуполь (медичне обладнання), Донецьк (гірничоспасальна апаратура), Дружківка (газова апаратура, крани). Хімічна промисловість: основна хімія - Лисичанськ, Сєвєродонецьк (азотні добрива), Константинівка (фосфорні добрива, сірчана кислота), Марі-поль (гербіциди), Лисичанськ, Слов'янськ (сода); нафтопереробна Лисичанськ; лакофарбова - Донецьк (лаки, фарби), Рубіжне (фарбники), Маріуполь (ультрамарин); побутова хімія - Донецьк (хімреактиви), Дзержинськ (фенол), Горлівка, Сєвєродонецьк (аміак, оцтова кислота), Слов'янськ (олівці), Луганськ (желатин); гумотехнічна - Стаханов, Лисичанськ (листова гума, іграшки), Донецьк, Горлівка; виробництво пластмас - Донецьк (поліхлорвінілові смоли), Луганськ, Слов'янськ (поліхлорвінілова плівка), Сєвєродонецьк (склопластик); хіміко - фармацевтична - Луганськ. Деревообробна промисловість працює на довізній сировині і виробляє - Донецьк, Красний Луч, Горлівка (меблі), Кремінна (баяни). Промисловість будівельних матеріалів (1-е місце в Україні) Алмазна (залізобетонні шпали, шлакоблоки), Амвросіївка, Краматорськ, Єнакієво (цемент), Артемівськ, Слов'янськ, Краматорськ (керамічні плити і труби), Донецьк, Маріуполь (теплоізоляційні матеріали), Краматорськ (шифер), Слов'янськ (толь), Артемівськ (алебастр). Легка промисловість: товари народного споживання - Донецьк (холодильники), Константинівка, Лисичанськ (віконне та автомобільне скло), Артемівка, Микитівка (гіпс), Слов'янськ (керамічні вироби). Донецьк, Дружківка (фарфор, фаянс). Текстильна промисловість -Донецьк (вовняна пряжа, бавовняні тканини), Луганськ (вовняні тканини), Слов'янськ (в'язані сітки); швейно-трикотажна - Луганськ (білизна) Макіївка (трикотажне полотно), Донецьк, Маріуполь, Алчевськ; шкіряно-взуттєва - Донецьк, Константинівка, Луганськ, Макіївка, Красний Луч, Ровеньки. Харчова: соляна: (Слов'янськ, Артемівськ), м'ясна (Сватове, Луганськ, Лисичанськ та ін.), олійно-жирова (Донецьк, Слов'янськ), плодоовочеконсервна (Амвросіївка, Красний Лиман, Старобільськ) кондитерська (Донецьк, Луганськ, Маріуполь). Розвинута маслосироробна, молочна, борошномельно-круп'яна, хлібопекарна.

Сільське господарство виробляє 8% валової продукції галузі України. Аграрно-територіальні комплекси: зональний - зернове господарство (озима пшениця, кукурудза, ячмінь, просо), соняшник, молочно-м'ясне скотарство, свинарство і птахівництво; азональний - овоче-молочне господарство приміського типу.

Транспорт і зв'язок дають 14,3% ВВП галузі. Довжина залізниць - 2,8 тис.км, автодоріг - 14,4 тис.км. Розвинуте морське судноплавство (порт Маріуполь), функціонує повітряний транспорт. По території району проходять газопроводи "Союз", Ставрополь-Москва, Шебелинка-Донбас, нафтопроводи Самара-Лисичанськ-Кременчук, аміакопровод Тольятті-Горлівка-Одеса.

У сфері послуг зайнято 15,3% працівників галузі і зосереджено 15,9% основних невиробничих фондів України. Розвинуте курортне обслуговування (Маріуполь, Слов'яногорськ, Слов'янськ).

У системі географічного розподілу праці України район спеціалізується на виробництві теплової енергетики, продукції металургії, важкого машинобудування, хімічної, харчової промисловості, виробництві будматеріалів, вирощуванні зернових, соняшнику, овочів.

Зверніть увагу на те, що в районі виділяють наступні промислові вузли:

Донецько-Макіївський (вугільна, металургійна, коксохімічна, машинобудівна, металообробна промисловість);

Горлівсько-Єнакієвський (вугільна, металургійна, машинобудівна, хімічна, енергетична галузі);

Краматорсько-Славянська (машинобудівна, металургійна, хімічна, енергетична, соляна, промисловість будівельних матеріалів);

Торезо-Снижнянський (вугільна, електротехнічна, легка, будівництво);

Красноармійсько-Маріупольський (чорна металургія, машинобудування, рибоконсервна промисловість);

Луганський (машинобудування, легка, харчова галузі);

Стаханово-Алчевський (вугільна, металургійна, машинобудівна);

Краснолуцько-Антрацитівський (вугільна, машинобудівна);

Свердловсько-Ровенківський та Краснодонський (вугільна).

Регіон має 2487 км. залізничних колій, довжина автошляхів - 13600 км., газо- нафтопроводи, продуктопроводи. Екологічні проблеми: дефіцит чистої води, запиленість, загазованість, посухи, пилові бурі.

Придніпровський регіон. До складу району входять Запорізька, Дніпропетровська та Кіровоградська області. Економіко-географічне розташування вигідне. Густа сітка транспортних шляхів поєднують район з іншими економічними районами, в першу чергу з Донбасом. Через територію району протікає головна водна артерія України - Дніпро. Район має вихід до Чорного моря, а це дає можливість для тісних економічних зв'язків з іншими країнами світу. Велике значення для розвитку промисловості мають запаси мінеральних ресурсів. Вони представлені залізними і марганцевими рудами, бурим та кам'яним вугіллям, бокситами, титановими та нікелевими рудами, природним горючим газом. На території району знаходиться Криворізький залізорудний басейн - найбільше у Європі родовище залізних руд та Бєлозерський залізорудний район. Марганцеві руди добуваються в Велико-Токмацькому та Нікопольському родовищах. Кам'яне вугілля видобувається в шахтах Павлограду та Новомосковська (західний Донбас), буре вугілля - у Верхньодніпровському, Криворізькому та Оріховському буро-вугільних районах, природний газ - в Перещепинському, Голубовському, Кременевському, Пролетарському родовищах. Руди кольорових металів представлені Високопільським родовищем бокситів, Самотканським титановим родовищем, нікелевими родовищами Дніпропетровської області.

В Придніпров'ї ведеться видобуток каоліну, графіту, вогнетривких глин, вапняків, графіту, базальту, кварцових пісків. Мелітополь, Бердянськ та Приморськ відомі мінеральними водами та лікувальними грязями.

Характерною особливістю Придніпров'я є висока заселеність території. Густота населення - 73 жит. на 1 кв.км (Дніпропетровська область - 109,0 жит. на 1 кв.км, Запорізька область - 69,0 жит. на 1 кв.км). Придніпров'я - один із високоурбанізованих районів України - 73,6% всього населення складають міські жителі (Дніпропетровська область - 83,1%, Запорізька область - 76,0%). В розселенні міського населення на території району виділяють такі міські агломерації - Дніпропетровсько-Дніпродзержинську, Запорізьку, Нікопольсько-Марганцевську. Негативним показником, що утримується в районі вже кілька років є від'ємний коефіцієнт приросту населення.

Галузі господарства достатньо забезпечені трудовими ресурсами. В районі зосереджено 14% трудових ресурсів України. В вищих навчальних закладах Дніпропетровська, Запоріжжя, Маріуполя, Кривого Рога та Нікополя готують спеціалістів для провідних галузей господарства.

Придніпров'я - район з високим рівнем розвитку промисловості. Галузями спеціалізації району є гірничорудна і паливна промисловість, електроенергетика і кольорова металургія, машинобудування і хімічна промисловість, деревообробна і промисловість будівельних матеріалів, легка і харчова промисловість.

Гірничорудна галузь в районі представлена залізорудною промисловістю, видобутком і переробкою руд кольорових металів. Залізорудна промисловість набула розвитку на базі розробки руд Криворізького залізорудного басейну і Білозерського родовища.

На базі кам'яного вугілля Західного Донбасу в Придніпров'ї працює вугільна промисловість, а завдяки родовищам газу Дніпропетровської області розвивається газова промисловість.

Велике значення для промислового виробництва району і в цілому для України має електроенергетика. Достатнє сировинне і енергетичне забезпечення сприяли розвитку чорної металургії з підприємствами завершеного технологічного циклу, що поєднує виробництво чавуну, сталі, прокату, вогнетривів. Коксохімічна промисловість розвинута в Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Кривому Розі, Запоріжжі. Виробництво вогнетривів - у Запоріжжі.Кольорова металургія спеціалізується на виробництві алюмінію, титану, магнію в Запоріжжі, вторинних кольорових металів в Дніпропетровську.

Машинобудування Придніпров'я багатогалузеве і включає важке машинобудування, виробництво металургійного і гірничорудного устаткування в Дніпропетровську, Кривому Розі, Запоріжжі, Нікополі. Електротехнічне машинобудування розвинене в Дніпропетровську, Павлограді, Запоріжжі, Бердянську. Обладнання для хімічної промисловості - в Павлограді, для харчової - в Мелітополі, сільськогосподарське - в Дніпропетровську, Бердянську, Оріхові, автомобілебудування - в Дніпропетровську, виробництво інструментів - в Запоріжжі, Вільнянську, електровозобудування - в Дніпропетровську, приладобудування - в Запоріжжі.

Хімічна промисловість в районі представлена основною хімією (Дніпропетровськ), нафтопереробною (Бердянськ), виробництвом шин (Дніпропетровськ, Запоріжжя), пластмас (Дніпропетровськ, Запоріжжя, Вільнянськ), скловолокна (Бердянськ), хімікофармацевтичою Дніпропетровськ).

Деревообробна промисловість включає меблеву і паперову галузі, які набули розвитку в Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Марганці, Новомосковську, Павлограді, Мелітополі, Молочанську, Токмаці.

Придніпров'я характеризується великим видобутком і виробництвом будівельних матеріалів. Виробництво залізобетонних виробів зосереджене в Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Нікополі, Новомосковську, Запоріжжі, Гуляйполі, стінових матеріалів - у Дніпропетровську, цементу - у Дніпропетровську, Кривому Розі, асфальтобетону - у Молочанську, керамзиту - у Марганці. В районі ведеться видобуток граніту (Токмак, Куйбишеве, Кам'яне, Бородаєвка), пегматиту (Балка Великого Табору). Фарфоро-фаянсова промисловість набула розвитку в Синельниковому.

Серед галузей легкої промисловості найбільшого розвитку набули текстильна (Дніпропетровськ, Кривий Ріг), швейно-трикотажна (Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Жовті Води, Кривий Ріг, Запоріжжя, Бердянськ, Мелітополь), взуттєва (Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Павлоград Запоріжжя, Бердянськ), хутрова (Дніпропетровськ).

М'ясна, молочна, маслосироробна, борошномельно-круп'яна, олійножирова, кондитерська галузі розвинені в усіх великих містах. Крім того, працюють підприємства плодоовочеконсервної промисловості в Мелітополі, Бердянську, Кам'янці-Дніпровській. Рибна промисловість набула розвитку в Бердянську, Запоріжжі, Дніпропетровську, Нікополі, виноробна - в Бердянську, крохмале-патокова - в Верхньодніпровську. В сільському господарстві провідною галуззю є рослинництво

Спеціалізація тваринництва - молочно-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво і вівчарство. Рибництво розвинене у Дніпровських водосховищах і узбережжі Азовського моря.

Транспортна система району добре розвинена. Через його територію проходять важливі транспортні шляхи України. Протяжність залізничних доріг - 2,6 тис. м. Залізничним транспортом здійснюється 80% усіх перевезень. Автодороги з твердим покриттям становлять 14,9 тис. м. Набули розвитку річковий, морський, повітряний, трубопровідний транспорт.

Зверніть увагу на те, що в районі сформовані наступні промислові вузли:

Криворізький (залізорудна промисловість, гірничорудне

машинобудування, легка і харчова промисловість);

Дніпродзержинський (металургія, хімічна, машинобудівна, харчова, легка промисловість);

Дніпропетровський (чорна металургія, машинобудування, хімічна промисловість, легка, меблева та будівельних матеріалів).

Іде процес формування ряду інших промислових вузлів. Екологічна ситуація у регіоні є однією з найгостріших у світовому порівнянні.

Пріоритетними завданнями подальшого розвитку Придніпровського економічними району є:

- вирішення нагальних екологічних проблем та поліпшення екологічної ситуації;

запровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій;

комплексна переробка сировини та відходів основних виробництв;

посилення соціальної орієнтованості господарського розвитку;

створення сприятливого інвестиційного клімату;

- нарощування експортного потенціалу, зменшення у ньому частки сировини та збільшення частки продукції наукомістких виробництв.

Східний регіон. В системі географічного поділу праці України район спеціалізується на випуску продукції багатопрофільного машинобудування, хімічної та нафтохімічної, легкої і харчової промисловості, на виробництві м'яса, молока, зерна (15% валового збору), цукрового буряка (20% валового збору) і соняшника, а також на постачанні вуглеводневої сировини (понад 75% валового видобутку газу та нафти) і залізної руди (14% валового видобутку).

Населення розміщене нерівномірно, нап.иклад, в Харківській області зосереджено дещо більше жителів (2848 тис), ніж в Полтавській (1572,5 тис.) і Сумській (1243 тис.) областях разом взятих. Густота населення коливається від 52,3 - 54,6 жит. / км² (Сумська і Полтавська області) до 90,7 жит. / км² (Харківська область) і в середньому по району складає 66 жит. км²

...