Удосконалення системи управління витратами в галузі рослинництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ В ГАЛУЗІ РОСЛИННИЦТВА



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТИМИ

1.1 Сутність, джерела та механізм формування виробничих витрат в АПК

1.2 Сутність та складові системи менеджменту витрат

1.3 Теоретичне обґрунтування зв'язку ефективності виробництва і рівня виробничих витрат

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ ГАЛУЗІ РОСЛИННИЦТВА В ПІДПРИЄМСТВІ

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.2 Рівень виробничих витрат і ефективність господарювання в галузі рослинництва

2.3 Управління виробничими витратами, пов'язане з функціонуванням земельних, трудових та фінансових ресурсів у підприємстві

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ В ГАЛУЗІ РОСЛИННИЦТВА

3.1 Менеджмент виробничих витрат, пов'язаних з функціонуванням трудових ресурсів в підприємстві

3.2 Менеджмент виробничих витрат, пов'язаних з функціонуванням земельних ресурсів в підприємстві

3.3 Підвищення прибутковості підприємства шляхом вдосконалення менеджменту витрат

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

РОЗДІЛ 5. ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Об'єктивний процес інтеграції економіки України до світового економічного простору висуває на перший план питання підвищення конкурентоспроможності вітчизняного аграрного виробництва. При цьому конкуренція розглядається як вища спонукальна сила, що змушує виробників продовольчої продукції підвищувати її якість, знижувати витрати на виробництво, підвищувати продуктивність праці, шукати інноваційні шляхи забезпечення унікальності продукту. Більш того, конкуренція формулює нові стандарти господарювання учасників ринку.

В умовах адаптації аграрних виробників до ринкових умов господарювання виділяють ряд чинників, які перешкоджають ефективному господарюванню, а також гальмують реформування економіки. В першу чергу це стосується недостатньо ефективного використання ресурсів аграрними підприємствами. Оскільки в умовах ринкової економіки головною метою підприємства є досягнення максимального прибутку, важливою складовою ефективного господарювання є раціональна система управління витратами підприємства. Сучасні умови господарювання та зростання ролі нових технологій у світі висувають нові вимоги до системи управління витратами як з боку держави, так і з боку власників підприємств.

Актуальність та висока економічна значущість питання управління витратами для розвитку аграрних підприємств та забезпечення їх конкурентного становища зумовили вибір теми дослідження.

Дослідженням питання раціонального управління виробничими витратами займалось ряд науковців: В. Андрійчук, С. Дем'яненко, Є. Братков, О. Онищенко та багато інших. Так С. Дем'яненко стверджує, що менеджмент виробничих витрат - це окрема ланка менеджменту і економіки, яка має важливе значення для їх функціонування та загальної ефективності економічної системи. На рівні підприємства менеджмент виробничих витрат поєднує в собі елементи виробничого й фінансового менеджменту з метою оптимізації виробничих витрат і забезпечення максимального прибутку. На макроекономічному рівні менеджмент виробничих витрат полягає у впливі на основні макроекономічні важелі регулювання економіки з метою мінімізації питомих виробничих витрат і забезпечення найвищої ефективності використання виробничих ресурсі у народному господарстві.

Метою виконання даної дипломної роботи є дослідження і аналіз системи формування виробничих витрат в сільськогосподарському підприємстві, а також обґрунтування рекомендацій щодо їх зниження.

Об'єктом дослідження є діяльність аграрного підприємства СТОВ “СС “Тростянець” Полтавського району, Полтавської області. Дослідження охоплює період 2007-2011 років.

Предметом дослідження виступають напрями вдосконалення системи управління витратами в галузі рослинництва.

Методи дослідження. Методологічною і теоретичною основою дипломного дослідження є фундаментальні положення економічної теорії, законодавчі акти, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем управління витратами в аграрних підприємствах. Методичне забезпечення дослідження ґрунтується на поєднанні таких методів, як монографічного, порівняння, статистико-економічного, розрахунково-конструктивного та економіко-математичного.

Інформаційною базою є законодавчі акти Верховної Ради та Укази Президента, постанови Кабінету Міністрів, періодична та наукова, довідникова література, дані Держкомстату, поточна бухгалтерська і статистична звітність СТОВ “СС “Тростянець” Полтавського району, власні спостереження автора.

Практичне значення одержаних результатів. Опрацьовані в даній роботі теоретичні положення, висновки і пропозиції щодо ефективності вдосконалення виробничих витрат, шляхів їх зниження, створюють основу для виявлення й розв'язання багатьох проблем ефективного управління у СТОВ “СС “Тростянець”.

Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано статтю «Система управління витратами в СТОВ “СС “Тростянець” та шляхи її покращення», яку включено до збірнику наукових праць внутрішньо- вузівської науково-практичної студентської конференції студентів факультету економіки та менеджменту (2011 рік).



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТИМИ

1.1 Сутність, джерела та механізм формування виробничих витрат в АПК

Будь-яке підприємство намагається не тільки продати свій товар за вигідно-високою ціною, але й скоротити свої витрати на виробництво і реалізацію продукції. Якщо перше джерело збільшення доходів підприємства здебільшого визначається зовнішніми умовами діяльності підприємства, то друге від рівня ефективності виробничо-комерційної діяльності, а також від досконалості системи управління витратами.

Залежно від характеру засобів виробництва для обґрунтування і ведення виробничо-комерційної діяльності розрізняють наступні види витрат: видатки, вкладення та власне витрати.

Видатки підприємства означають платежі, які повинні бути враховані в економічному аналізі діяльності підприємства. Типовим прикладом видатків є податки. Видатки можуть покриватись з поточних рахунків, при цьому вони не є вкладенням, наприклад, погашення кредиту.

Вкладення - це грошові витрати на підготовку та підтримання виробництва у певний період часу. Вкладення повинні компенсуватися виручкою від реалізації продукції. Основне застосування грошової оцінки вкладень - розрахунок прибутку. За призначенням розрізняють виробничі і невиробничі вкладення. За можливістю передбачення розрізняють планові та непередбачені вкладення. Прикладом вкладень на виробничі цілі, може бути вкладення на купівлю сировини і матеріалів, виплату заробітної плати [1, с. 9].

Витрати - грошова оцінка матеріальних та інших ресурсів, що витрачаються підприємством на виробництво та реалізацію продукції. Основне завдання витрат - формування собівартості продукції. Приклад витрат - вартість сировини та матеріалів, заробітна плата, витрати на утримання і експлуатацію техніки [2, с. 29].

Видатки, вкладення і витрати повинні обліковуватись окремо. Видатки враховують у платіжному обороті, вкладення - при розрахунку прибутку, витрати - в калькуляції собівартості.

В економічній літературі зустрічається багато визначень категорії «витрати». При всьому розмаїтті трактувань економічної сутності категорії «витрати» їх можна згрупувати у дві групи - трактування витрат із точки зору економічної теорії або бухгалтерського обліку, які суттєво різняться між собою (табл. 1.1). Визначення «витрат» з економічної точки зору повніше розкривають власне економічний зміст категорії, а з бухгалтерської - економічні наслідки здійснення витрат після закінчення виробничого процесу.

Таблиця 1.1

Дефініції економічної сутності витрат

Автори	Визначення витрат
1	2
Трактування сутності витрат із точки зору економічної теорії
Лахтіонова Л.А. [43, с. 147]	Витрати на виробництво продукції - складаються з видатків, пов'язаних із використанням у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, а також інших видатків на її виробництво
Олійник О.В. [54, с. 18]	Витрати - це трата енергії і тільки енергії, у тому числі інтелектуальної і фізичної енергії людини. На практиці ці витрати виявляються у вигляді цілеспрямованого й упорядкованого руху і використання деяких обмежених ресурсів: капіталовкладень, основних і оборотних фондів, природних багатств
Онисько С.М. [56, с. 15]	Витрати відображають вартість ресурсів, що використовуються в процесі діяльності підприємства з виробництва продукції.
Грещак М.Г., Коцюба О.С. [13, с. 16]	Обсяг використаних ресурсів у грошовому вимірюванні для досягнення певної мети - це витрати підприємства
Нелеп В.М. [53, с. 21]	Витрати - найбільш невизначене слово в управлінні, яке визначається сумою видатків, зазнаних підприємством на момент придбання товарів або послуг
Ю.С. Цал-Цалко [78, с. 5]	Сукупні витрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції становлять витрати господарської діяльності суб'єктів підприємництва
Трактування сутності витрат з точки зору бухгалтерського обліку
Шпичка О.М. [81, с. 12]	Витратами визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводять до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення власного капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками) за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені
Череп О.В. [79, с. 56]	Витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками)
Саблук П.Т., Карич Д.Я. [62, с. 17]	Витрати - це відтік або інше використання активів і (або) виникнення кредиторської заборгованості в результаті відвантаження або виробництва товарів, надання послуг або здійснення інших операцій, які є основою діяльності господарюючого суб'єкта.

В управлінні витратами і при проведенні їх економічного аналізу необхідно враховувати особливості розподілу витрат за складовими виробництва і характером впливу різних складових виробництва на загальні витрати. Для зручності визначення і повного їх обліку при розрахунку собівартості продукції використовують класифікацію витрат за певними ознаками.

За принципом зв'язку з технологічним процесом розрізняють такі види витрат: змінні, постійні, умовно-змінні, змішані, незворотні.

Змінні витрати, які в загальній сумі прямо пропорційні рівню ділової активності, але в розрахунку на одиницю продукції вони є постійними. Це витрати на сировину, матеріали, технологічні витрати енергії.

Постійні витрати, в сумі не змінюються при зміні рівня ділової активності, вони відносно постійні, розраховані на весь обсяг продукції та не залежать від зміни обсягу виробництва. Деякі витрати не можна класифікувати ні як змінні, ні як постійні [10, с. 134].

Умовно-змінні витрати мають одночасно змінні й постійні компоненти. Частина цих витрат залежить від обсягу виробництва, а частина залишається фіксованою впродовж певного періоду.

Змішані витрати - це витрати, які виникають у результаті обліку на одному рахунку більш ніж одного виду витрат - як змінних, так і постійних. Прикладом змішаних витрат можуть служити витрати на ремонт та експлуатацію техніки.

Незворотні витрати - витрати, які були вже здійсненні і не можуть бути змінені, яке б рішення не було прийняте. Наприклад, балансова вартість обладнання [10, с. 135].

Під час групування витрат за їх економічними елементами до кожного елементу включають витрати на конкретний вид ресурсів. При цьому немає значення, на які цілі витрачені ресурси, закінчено виробництво продукції тощо. Важливо, що за звітний період взагалі було витрачено певну суму на сировину та матеріали, оплату праці.

У типовому положенні з планування, обліку та калькулювання собівартості наводиться п'ять економічних елементів витрат:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні потреби;

- амортизація основних фондів;

- інші витрати.

Класифікація за економічними елементами є єдиною для всіх галузей економіки. Вона має практичне значення. На її основі складаються форми звітності підприємства [8, с. 87].

Таке групування дозволяє визначити та аналізувати структуру витрат підприємства, аналізувати її динаміку. Залежно від питомої ваги того чи іншого елемента в собівартості виробництва виділяють: матеріаломісткі (висока питома вага матеріальних витрат), трудомісткі (значна частка витрат на оплату праці) фондомісткі галузі (головне місце займає амортизація основних фондів).

Якщо класифікація за економічними елементами показує, що витрачено в процесі діяльності, то калькуляція - де і на які цілі.

Витрати за статтями калькуляції - це витрати на окремі види продукції, а також витрати на основне і допоміжне виробництво. Перелік та зміст статей визначається галузевими методиками та відображає особливості процесу виробництва, місце структурного підрозділу, діючу систему обліку та планування [29, с. 104].

Типова структура статей калькуляції:

сировина та матеріали;

придбання комплектуючих, напівфабрикатів, робіт і послугвиробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

паливо та енергія на технологічні цілі;

зворотні відходи (віднімаються);

основна заробітна плата;

додаткова заробітна плата;

відрахування на соціальне страхування;

витрати, що пов'язані із підготовкою та освоєннями виробництва продукції;

відшкодування зносу спеціальних інструментів та пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати;

витрати на утримання та експлуатацію обладнання;

загальновиробничі витрати;

загальногосподарські витрати;

витрати у разі технічно виправданого браку;

супутня продукція (віднімається);

інші виробничі втрати;

комерційні (поза виробничі) витрати [31, с. 56].

Наведену вище типову номенклатуру підприємства мають право змінювати згідно із специфікою виробництва певної галузі: об'єднувати декілька типів статей калькуляції в єдину, чи виділяти із однієї декілька статей. В окремих галузях виділяють транспортно-заготівельні витрати (матеріаломісткі галузі, висока питома вага витратна транспортування), амортизаційні відрахування (фондомісткі виробництва). Головна вимога - визначений для певної галузі перелік статей повинен виділяти витрати, які прямо пов'язані із технологією виробництва окремих видів продукції і можуть прямо включатися в собівартість (підприємство не може доповнювати комплексними, непрямими статтями).

Залежно від характеру об'єкта калькулювання, собівартість якого необхідно обчислити, витрати класифікують на прямі та непрямі [13, с. 99].

Прямі витрати - це витрати, які в момент їх виникнення можуть бути безпосередньо віднесені на об'єкт калькулювання (на базі первинної документації). Чим більша питома вага прямих витрат у собівартості конкретного об'єкта калькулювання, тим точніші розрахунки собівартості.

Непрямі витрати - не можуть бути віднесені прямо на об'єкт калькулювання для включення в собівартість. Вони, насамперед, формуються на певному рахунку і потім розрахунковим шляхом відносяться до собівартості окремих об'єктів - видів продукції, робіт, послуг. До непрямих витрат відносять витрати, пов'язані із виробництвом декількох видів продукції: витрати на отримання та експлуатацію обладнання, загальногосподарські витрати. Таке віднесення є умовним. Характер витрат визначається специфікою виробництва. Але він коригується специфікою виробництва [13, с. 101].

Практичний інтерес для підприємства має розподіл витрат за критерієм доцільності здійснення. Неефективні витрати підприємство може мати не тільки як результат недоцільної виробничої діяльності (брак, значні відходи), але і результат нерозподілу виробничих ресурсів, що придбані для виробництва.

Важлива класифікаційна ознака - місце виникнення витрат. Місце виникнення витрат - це структурні одиниці та підрозділи, у яких здійснюється первісне споживання виробничих ресурсів. Це робочі місця , бригади, цехи, дільниці, служби (вони характеризуються схожістю функцій, виробничих операцій, організацією праці) [14, с. 59].

Розрізняють центри виникнення витрат за видами продукції (місця, де цілком чи частково виробляють продукцію) та центри витрат за послугами, які обслуговують центри витрат за видами продукції. Групування витрат за місцями виникнення дозволяє деталізувати облік витрат, здійснювати контроль за витратами та збільшити точність калькулювання (при віднесенні витрат на конкретний виріб, насамперед, визначають витрати за місцем виникнення, а потім відносять на певну продукцію).

Кожний вид підприємницької діяльності складається з двох протилежних процесів. З одного боку, кожне підприємство здійснює господарські операції, що формують витрати, а з іншого - здійснює господарські операції, результатом яких є отримання виручки, надходження коштів, майна.

Собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку продукції, виробництво, виготовлення і збут. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а, значить, і рівень технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію та організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва [20, с. 128].

При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості та прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питанням про їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування.

Загальний принцип цього розмежування полягає у тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили та природних ресурсів. Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на:

- дослідження ринку і виявлення потреби в продукції;

- підготовку та освоєння нової продукції;

- виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;

- обслуговування виробничого процесу й управління ним;

- збут продукції (пакування, транспортування, реклама; комісійні витрати та ін.);

- розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів;

- набір та підготовку кадрів;

- поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат. Собівартість продукції має тісний зв'язок з її ціною. Це проявляється у тому, що собівартість є базою ціни товару, її нижньою межею для виробника [23, с. 161].

Формування виробничих витрат, як і будь-який економічний процес, підпорядковано дії об'єктивних економічних законів - як загальних, фундаментальних, так і специфічних, що відповідають певному ступеню розвитку суспільства та його економіки. Так, з точки зору економіки загалом, або макроекономіки, виробничі витрати мають формуватися відповідно до вимог загального закону економії праці, згідно з яким суспільні виробничі витрати мають бути зведені до мінімуму. Адже рівень економічного розвитку суспільства визначається саме величиною затрат праці на виробництво рівнозначного сукупного продукту. Прогрес в економіці полягає в постійному підвищенні продуктивності праці й зменшенні трудових затрат на одиницю продукту.

В умовах дії ринкового механізму, де ціна на продукт формується під впливом попиту й пропозиції, через нестачу кращих виробничих ресурсів (перевищення попиту над пропозицією) ціни на них зростають до рівня, де попит і пропозиція врівноважуються. Цим самим досягається сумісність окремих мінімумів виробничих витрат. Конкуренція прирівнює, усереднює норми прибутку і перетворює вартість, яка базується винятково на затратах праці, в ціну виробництва, що ґрунтується вже на законах вартості й середньої норми прибутку. Дуже важливо, що при цьому конкуренція забезпечує дійсно мінімальний рівень цін виробництва як з точки зору виробництва, так і ефективності розподілу ресурсів [28, с. 209].

Отже, джерелами формування виробничих витрат є виробничі ресурси, які використовуються у виробничому процесі. Це такі ресурси, як природні (земля, вода, тощо), трудові, капітал і підприємницька діяльність. Згідно з певними принципами функціонування цих ресурсів формуються й відповідні виробничі витрати. Так, функціонування природних ресурсів формує такі витрати, як рента або плата за землю і орендна плата, функціонування трудових ресурсів пов'язано із заробітною платою, капітал породжує такі витрати, як амортизація, відсоток на капітал і відсоток на позику, підприємницька діяльність - нормальний прибуток, що є також складовою витрат виробництва.

Особливості формування певних видів виробничих витрат пов'язані з особливістю функціонування відповідних ресурсів. Наприклад, рента або плата за землю є ціною, що сплачується за користування землею чи іншими видами природних ресурсів, кількість яких обмежена. Саме цією обмеженістю пропозиції землі та інших природних ресурсів пояснюється унікальність формування даного виду виробничих витрат і його відмінність від формування їх інших видів. Функціонування землі як виробничого ресурсу породжує відповідні виробничі витрати, пов'язані з цим функціонуванням, а саме - рентну плату. Якщо функціонування капіталу породжує таку статтю виробничих витрат, як амортизаційні відрахування, а функціонування трудових ресурсів - заробітну плату, то витрати, пов'язані з функціонуванням земельних ресурсів, також повинні входити до собівартості продукції [2, с. 76].

Фінансовий капітал функціонує у формі використання коштів, що поділяються на власні та залучені. Виробничими витратами, пов'язаними з функціонуванням залучених коштів, є плата за їх використання, що визначається розміром банківської відсоткової ставки за позику. Розмір відсоткової ставки за позику формується також на відповідному ринку ресурсів, де зіставляються попит на гроші з боку потенційних інвесторів і пропозиція з боку суб'єктів, спроможних ці гроші позичити за відповідну плату. Такими суб'єктами виступають передусім банки, а також юридичні й фізичні особи. На рівень відсоткової ставки за позику впливають також рівень ризику при позиці, термін, на який видається позика, абсолютний розмір самої позики, система оподаткування, умови конкуренції на ринку. Наприклад, чим більший ризик за позику, тим вища відсоткова ставка, і навпаки. Кредитор у такий спосіб перестраховує себе від можливого неповернення позики. Чим на довший термін видається позика, тим вищого відсотку за неї вимагає кредитор, зважаючи на такі важелі, як інфляція й можливі фінансові витрати від відмови альтернативного використання наданих у кредит коштів.

Сільське господарство функціонує як складова частина економіки окремої країни, водночас цю галузь можна розглядати як складову частину світової економіки. З таких позицій всі чинники й джерела формування виробничих витрат у сільському господарстві можна класифікувати на три групи:

- зовнішньоекономічні, тобто такі, що формуються під впливом зовнішньоекономічних чинників і, насамперед, світової сільськогосподарської спеціалізації й міжнародної торгівлі;

- міжгалузеві, тобто такі, що визначають ціни на сільськогосподарську продукцію і на ресурси для сільського господарства;

- внутрішні, тобто такі, що мають місце безпосередньо в процесі сільськогосподарського виробництва [27, с. 158].

З іншого боку, всі чинники та джерела формування виробничих витрат у сільському господарстві в більш загальному вигляді можна поділити на такі, що мають пряму, й такі, що мають непряму дію.

Узагальнення факторів і джерел формування виробничих витрат у сільському господарстві показує їх досить великий діапазон. Однак стрижнем усієї цієї сукупності знову ж таки виступають ціни як на сільськогосподарську продукцію, так і на виробничі ресурси, що формуються під впливом попиту та пропозиції.

Особливістю попиту на сільськогосподарську продукцію є те, що з розвитком економіки темпи зростання доходів населення випереджають темпи підвищення попиту на неї. Більше того, цей процес супроводжується зміною структури попиту, коли попит на певні види продуктів знижується (так звані низькоякісні продукти). Пояснюється це тим, що з розвитком економіки й підвищенням доходів населення лише незначна частина приросту доходів витрачається на продукти харчування. Більша ж частина йде на промислові товари й послуги. Однак і та незначна частина приросту доходу, що виділяється на продукти харчування, здебільшого використовується не на збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, а на її переробку, підготовку до споживання.

Аграрна політика держави є також важливим чинником формування і регулювання виробничих витрат у сільському господарстві. Проводячи відповідну аграрну політику, держава може впливати як на рівень витрат, так і на рівень доходів виробників аграрної продукції, а також несільськогосподарських галузей народного господарства. Наприклад, якщо аграрна політика забезпечує підвищення ефективності використання ресурсів у сільському господарстві, то це зумовлює зростання доходів у всіх галузях економіки, враховуючи як сільськогосподарських виробників, так й інші групи населення [29, с. 169].

З іншого боку, якщо аграрна політика спрямована на перерозподіл доходу з інших галузей у сільське господарство, то це негативно впливає на рівень доходів в економіці загалом - дохід не зростає або навіть знижується.

Виробник повинен знати законодавчі акти й нормативні документи, які регламентують його діяльність, бути обізнаним з різними технологіями виробництва сільськогосподарської продукції та методами організації й управління виробничим процесом, мати інформацію про ціни на ринках на продукцію, яку він виробляє, і на товари, що купує, стежити за рухом вартості цінних паперів на фондових біржах тощо. Отже, в умовах сучасного сільськогосподарського виробництва інформація набуває все більш важливого значення для успішного господарювання і вплив її на формування виробничих витрат постійно збільшується поряд з прискоренням науково-технічного прогресу.

Внутрішньогосподарські чинники формування виробничих витрат доцільно розглядати через призму функцій менеджменту, а саме: планування, організацію, менеджменту персоналу, управління, обліку й контролю. Ці чинники найбільшою мірою залежать безпосередньо від працівників конкретних сільськогосподарських підприємств - їх знань, поінформованості, організаторських здібностей, досвіду, навичок ведення виробничо-комерційної діяльності тощо. За функціональними ознаками їх можна об'єднати в чотири групи: технологічну, організаційну, економічну та соціальну.

Технологічна група об'єднує технологічні чинники формування виробничих витрат починаючи з підготовки до виробництва, безпосередньо виробництва, зберігання і первинної переробки продукції. Це насамперед ресурсозберігаючі технології, технологічні елементи, що підвищують якість продукції, чинники підвищення екологічної безпеки виробництва [7, с. 20].

Організаційні чинники - це організація діяльності підприємства і виробництва, вибір його спеціалізації, добір і використання персоналу, організація праці, форми управління підприємством. Адже від того, як будуть скомбіновані основні чинники виробництва (земля, праця, капітал) і організоване їх функціонування, значною мірою залежатимуть рівень та ефективність виробничих витрат [30, с. 380].

До економічних чинників слід віднести нормування виробничих ресурсів, нормативне планування та облік і контроль витрат, форми матеріального стимулювання учасників виробництва. Соціальні чинники передбачають покращення умов праці і виробництва, підвищення кваліфікації працівників, поліпшення побутових умов їхнього життя [8, с. 29].

Об'єднуючою основою функціонування всіх чотирьох груп чинників є менеджмент, який поряд із землею, працею і капіталом виступає четвертим виробничим ресурсом і важливим важелем формування виробничих витрат.

1.2 Сутність та складові системи менеджменту витрат

Управління витратами на підприємстві передбачає виконання всіх функцій, властивих управлінню будь-яким об'єктом, тобто розробку і реалізацію рішень, а також контроль за їх виконанням. Функції управління витратами реалізуються через елементи управлінського циклу: прогнозування і планування, організацію та регулювання, активізацію і стимулювання виконання, облік та аналіз [38, с. 344].

Аграрний менеджмент може бути визначений як діяльність, спрямована на організацію та координацію виробництва на сільськогосподарських підприємствах з метою одержання зростаючого прибутку в довгостроковому періоді, а також на досягнення інших специфічних для кожного виробника цілей. Він може розглядатися також як комбінація виробничого менеджменту, комерційного менеджменту, менеджменту виробничих витрат, фінансового менеджменту, менеджменту персоналу, інноваційного менеджменту та менеджменту персоналу.

Загалом, менеджмент - це процес організації певної діяльності групи людей для досягнення поставлених перед нею цілей. Цей процес потребує координації і стимулювання дій учасників, що в свою чергу зумовлює необхідність існування певної влади в цій групі людей, яка може виступати як в офіційній, так і в неофіційній формі. Тому менеджмент - це й певна система, метод, підхід визначення та відбору специфічних цілей, організація і стимулювання планової діяльності для досягнення поставлених цілей, делегування й контроль певних виробничих і управлінських функцій, оцінка діяльності, згідно з якою можуть відбуватися певні зміни в планах і виробництві [29, с. 172].

Виконання функцій управління в повному обсязі за всіма елементами складає цикл впливу керуючої (суб'єкт управління) системи на керовану (об'єкт управління).

Суб'єктами управління витратами є керівники і спеціалісти підприємства та виробничих підрозділів (цехів, відділів, дільниць).

Окремі функції управління витратами виконують службовці (диспетчер, бухгалтер).

Об'єктом управління є витрати на розробку, виробництво, реалізацію та утилізацію продукції (робіт, послуг). Управління витратами не є самоціллю, але абсолютно необхідне для досягнення підприємством певних економічних результатів, підвищення ефективності роботи [19, с. 356].

Функції суб'єктів управління витратами зводяться до наступного:

- планування витрат: визначення потреб у матеріальних, трудових і фінансових ресурсах, складання кошторисів, розрахунок очікуваного прибутку, розрахунок можливої економії за рахунок впровадження техніко - організаційних заходів з підвищення технічного рівня виробництва, рівня продуктивності праці тощо. На великих підприємствах цю функцію виконує плановий відділ на чолі з головним економістом підприємства;

- облік витрат та калькуляція собівартості продукції. Ця функція виконується бухгалтерією підприємства;

- контроль та аналіз витрат. Ця функція виконується бухгалтерією підприємства разом з іншими економічними службами. Дані контролю та аналізу є вихідною базою для подальшого планування діяльності підприємства, розробки заходів з підвищення ефективності виробництва;

- розробка заходів із зниження собівартості продукції (робіт, послуг). Розрахунок річної економії (перевитрати) від впровадження заходів із підвищення технічного рівня виробництва, підвищення продуктивності праці, зниження матеріало- та енергоємності продукції. Ці функції виконує планово-економічний відділ [36, с. 89].

До основних напрямків діяльності менеджера в сільському господарстві слід віднести: визначення цілей господарської діяльності; виділення та ідентифікація існуючих проблем; організація заходів, спрямованих на подолання наявних проблем; пошук, обробка і використання відповідної інформації; розгляд і аналіз альтернативних напрямків діяльності; прийняття певних специфічних і конкретних рішень; оцінка наслідків від прийнятих рішень; розробка навчальних програм для учасників виробництва; управління та оцінка діяльності працюючих; прийняття рішень стосовно купівлі та продажу певних товарів і продукції; стратегічне й оперативне планування; контроль виробничого процесу; фінансовий контроль; організація ефективного використання засобів виробництва; координація діяльності всіх ланок виробничого процесу й маркетингу.

Основою діяльності менеджера є визначення цілей господарювання. Однак які б цілі не були визначені, їх можна досягти лише за умови високоефективного ведення господарської діяльності, складовими якого є оптимізація обсягів виробництва і відповідно виробничих витрат і максимізація доходу (прибутку). При цьому потрібно враховувати, що сільськогосподарське виробництво - це галузь, на яку впливають ряд чинників зовнішнього оточення, передусім природних: наявність опадів і вологи в ґрунті, можливість посухи, морозів, градобою, хвороб рослин і тварин, температура повітря й ґрунту тощо. Крім того, сільське господарство, як і будь-яке підприємництво, пов'язане з діяльністю інших суб'єктів на ринку: постачальників, сервісних служб, державних і фінансових органів, страхових компаній, організацій і підприємств, яким реалізується продукція, тощо. Усі ці чинники, від природних і до зв'язків із закордонними партнерами при міжнародній торгівлі, зумовлюють діяльність менеджера в умовах ризику і невизначеності. Тому для успіху діяльності менеджер має завжди враховувати ці чинники, співвідносити ризик з можливими результатами [22, с. 163].

Майже кожне рішення менеджера, яке він приймає стосовно виробничого процесу, пов'язане з формуванням виробничих витрат. Питання технології виробництва, його організації, купівлі певного виду ресурсу чи фінансові рішення безпосередньо впливають на кінцевий результат господарювання - дохід (прибуток) через формування виробничих витрат. Кінцевим же результатом менеджменту як процесу є прийняття рішення, що й визначатиме рівень витрат.

Функції управління витратами є первинні відносно виробництва, оскільки для досягнення певного економічного результату спочатку потрібні витрати, тому ціль управління витратами - досягнення запланованих результатів діяльності підприємства найбільш економічним способом [10, с. 81].

Управління витратами на підприємстві спрямоване на вирішення таких завдань:

- визначення витрат за основними функціями управління;

- розрахунок витрат за виробничими підрозділами;

- розрахунок витрат на одиницю продукції, робіт, послуг;

- підготовка інформаційної бази для прийняття господарських рішень;

- пошук резервів зниження витрат на всіх етапах виробничого процесу й у виробничих підрозділах;

- вибір способів нормування витрат [28, с. 505].

Отже, управління витратами - це динамічний процес управлінських дій для досягнення високого економічного результату діяльності підприємства.

Система управління витратами базується па принципах, сформованих у практичній діяльності, і виражається в такому:

- єдність підходів на різних рівнях управління, планування, обліку, калькулювання, оцінки та аналізу управління витратами на різних стадіях життєвого циклу продукції від створення до утилізації;

- органічне поєднання зниження витрат з досягненням високої якості продукції;

- недопущення появи надлишкових витрат;

- широке впровадження найбільш ефективних методів зниження витрат;

- орієнтація системи планування, обліку і калькулювання на зниження витрат, удосконалення інформаційного забезпечення підрозділів підсистем про динаміку витрат;

- дослідження і застосування нововведень з приводу управління трудовими, земельними ресурсами та капіталом

- мотивація трудових колективів у зниженні витрат [39, с. 123].

Управління витратами - є внутрішньою функцією менеджменту, тому резерви зниження собівартості необхідно знаходити на підприємстві.

Класифікуючи формування, функціонування, управління та контроль виробничих витрат як певний цілісний механізм, виділяють такі основні узагальнюючі системи цього механізму: початкову, традиційну, інтегровану інформаційну й систему менеджменту витрат [38, с. 56].

Початкова система характеризується слабким контролем витрат, а отже, неможливістю здійснювати нормальний процес управління ними. Ця система, як правило, є типовою для новостворених підприємств на стадії їх становлення.

На відміну від початкової системи, традиційна має вищий рівень контролю й тісно пов'язана з оперативною виробничою системою. Така система використовується підприємствами, в яких зміни в технології виробництва є незначними, виробляється вузький асортимент продукції (робіт, послуг), а також з досить високим рівнем інтенсивності праці.

Характерною особливістю інтегрованої інформаційної системи є високий рівень контролю, тісна інтеграція з оперативною виробничою системою. Однак її недоліком є не досить тісний зв'язок з організаційним оточенням.

Система менеджменту витрат базується на філософії менеджменту стосовно управління ресурсами підприємства - матеріальними, фінансовими, трудовими й процесами їх використання. Менеджмент виробничих витрат можна визначити як процес планування і вдосконалення тактичних і оперативних аспектів бізнесу з метою досягнення поставлених стратегічних цілей. Основними характеристиками менеджменту витрат є:

- зосередження на попередженні витрат, а не на їх обліку;

- тісний зв'язок між оперативними і стратегічними цілями виробництва;

- концентрація на оцінці прибутковості діяльності й аналізі руху готівки та витрат;

- рівноцінне використання технологічних удосконалень і шляхів економії витрат з метою збільшення прибутку;

- залучення в систему всіх видів витрат, у тому числі витрат з реалізації, маркетингу, загальногосподарських [12, с. 114].

Загалом система менеджменту витрат базується на трьох основних принципах:

1) глибокому аналізі діяльності підприємства;

2) побудові всієї системи на оцінці витрат;

3) постійному процесі вдосконалення діяльності [14, с. 96].

Завдяки цим принципам система є широкоохоплюючою, гнучкою й активною порівняно з іншими системами формування, функціонування, контролю та управління витратами. При цьому слід зазначити, що менеджмент витрат не означає управління витратами безпосередньо як такими. Скоріше це управління діяльністю, в процесі якої виникають витрати. Тільки шляхом змін у виробничій діяльності, зміни тактики і оперативних цілей, що відповідно викликає попит на певні дії або знижує його, менеджер може суттєво вплинути на рівень витрат.

Наступним кроком після формування витрат є їх облік і контроль.

Виділяють такі його стадії.

Визначення об'єктів обліку та контролю і встановлення стандартів.

Забезпечення зв'язку обліку і контролю витрат з іншими системами діяльності підприємства.

Встановлення процедур для моніторингу фактичних витрат.

Порівняння фактичних витрат зі стандартами.

Аналіз відхилень фактичних витрат від установлених стандартів.

На основі обліку й контролю витрат будується система забезпечення їх зниження як один із чотирьох напрямків підвищення прибутковості виробництва. При цьому така система містить ряд ключових етапів і постановочних запитань. Система забезпечення зниження витрат є інструментом наукового менеджменту. Вона базується на точно встановлених фактах, що забезпечується системою обліку та контролю, і на основі логіки, дедукції та індукції допомагає здійснювати аналіз і робити висновки [38, с. 129].

Система забезпечення зниження витрат також тісно пов'язана з життєвим циклом витрат, який, в свою чергу, має зв'язок з життєвим циклом продукту. Фазами життєвого циклу витрат є:

1. Дослідження формування витрат, що охоплює планування, аналіз ринку, дослідження самого продукту, технологічні та інженерні дослідження, оформлення потрібних документів, комп'ютерне програмування, тестування і оцінку виробничої моделі.

2. Процес виробництва і формування витрат.

3. Здійснення менеджменту витрат.

4. Зникнення витрат [34, с. 665].

Отже, правильно організована система менеджменту на підприємстві є одним із головних шляхів забезпечення розвитку підприємства та підвищення конкурентоспроможності його продукції. Управління витратами можна визначити як взаємопов'язаний комплекс робіт, які формують і впливають на процес виникнення та поведінку витрат під час здійснення господарської діяльності й спрямовані на досягнення оптимального їх рівня у всіх підсистемах підприємства.

1.3 Теоретичне обґрунтування зв'язку ефективності виробництва і рівня виробничих витрат

Як зазначалося, основною метою аналізу формування й функціонування виробничих витрат є збільшення прибутку (доходу) підприємства. Взагалі прибуток може зростати за такими основними напрямками: зростання цін; зниження виробничих витрат; удосконалення структури кінцевої продукції; підвищення вартості кінцевої продукції. Однак кожний з цих напрямків безпосередньо пов'язаний з формуванням і функціонуванням виробничих витрат і зводиться до таких методів підвищення прибутковості виробництва через призму виробничих витрат.

Збільшення прибутку при незмінних постійних витратах. У цьому разі можливими є два шляхи. По-перше, за рахунок поліпшення організації виробничо-комерційної діяльності, в тому числі за рахунок упровадження нових організаційних форм господарювання, покращення маркетингу, запровадження досягнень науково-технічного прогресу і т.п. По-друге, за рахунок реструктуризації виробництва - нарощування прибуткових галузей і видів продукції при відповідному скороченні менш прибуткових.

Підвищення прибутку при збільшенні постійних витрат, що означає абсолютне розширення виробництва за рахунок прибуткових галузей і видів продукції, впровадження нових технологій, підвищення якості продукції і т.п.

Зростання рівня рентабельності діяльності при скороченні постійних витрат і незмінній сумі прибутку. Виходячи з формули визначення рівня рентабельності, де в чисельнику міститься прибуток, а в знаменнику - виробничі витрати, певне зменшення знаменника при незмінному чисельнику відповідно збільшить результативний показник. Досягти зменшення постійних витрат при незмінній абсолютній сумі прибутку можна їх перегрупуванням за видами продукції, відповідно скорочуючи й розширюючи виробництво певних видів продукції.

Підвищення рівня рентабельності господарювання при зниженні постійних витрат і абсолютної суми прибутку. Такий процес може відбуватися за умови, коли темпи зниження постійних витрат перевищують темпи скорочення абсолютної суми прибутку [27, с. 432].

Не відкидаючи доцільності розрахунку показника рівня рентабельності виробництва як такого, що характеризує ступінь віддачі виробничих витрат, слід зазначити, що цей показник значною мірою характеризує саме кінцеву ефективність виробництва. Адже з позиції макрорівня, суспільства загалом, кінцевим результатом виробництва є рівень цін, за якими реалізується продукт (робота, послуга). У свою чергу рівень цін залежить від затрат праці, втіленої в продукті. З іншого боку, ефект від продукту визначається рівнем затрат робочого часу споживача продукту. Зважаючи на це ряд економістів пропонують відповідні методики розрахунку ефективності праці, які б враховували зазначені критерії. Однак запропоновані методики є досить складними і навряд чи можуть бути використані в широкій господарській практиці, тому що вони потребують використання значної кількості додаткових визначених шляхом розрахунків показників, які неможливо отримати на рівні підприємств. Це такі показники, як рівень реального задоволення відповідної кінцевої потреби за певними видами продукту, затрати сукупного робочого часу, потрібні для виробництва продукції, суспільно необхідні результати й витрати, втілені в продукті, та ін. [6, с. 202].

Тому на мікрорівні показником, що відповідає вимогам кінцевої ефективності виробництва, є рівень його прибутковості, що визначається як відношення прибутку (доходу) до виручки від реалізації продукції або як відношення прибутку на одиницю продукції до її ціни. Економічна сутність цього показника полягає в тому, що він відповідає всім критеріям суспільної ефективності: зниженню собівартості продукції, зростанню обсягів її виробництва і реалізації, а також підвищенню рівня споживчої вартості продукту. Цей показник гнучко реагує на рух ціни як серцевини економіки, відображуючи її динаміку та оцінюючи ефективність виробництва адекватно цій динаміці. Так, якщо ціна постійна, а собівартість продукції має тенденцію до зниження, спостерігається й відносне зниження рівня прибутковості порівняно з рівнем рентабельності. Це пояснюється тим, що з точки зору суспільної ефективності, а також принципів функціонування ринкової економіки зниження собівартості одиниці продукції в конкурентних умовах обов'язково зумовлює зниження ціни. Тому в цьому разі знижується також ефективність виробництва. Навпаки, при зростанні собівартості й стабільній ціні знижуються як абсолютна величина прибутку, так і показники рентабельності та прибутковості. Однак темпи зниження двох останніх показників різні - рівень прибутковості зростає більше, ніж рівень рентабельності. Це пояснює той позитивний момент, коли при збільшенні собівартості ціна не зростає, залишаючи тим самим незмінними витрати споживача. Однак з точки зору економіки загалом ця ситуація має бути проаналізована ще глибше і насамперед з позицій ефективності використання ресурсів. Цей елемент аналізу засвідчує неефективне розміщення ресурсів і є сигналом до необхідності переміщення ресурсів в інші галузі виробництва.

У ситуації, коли ціна зростає, а собівартість залишається незмінною. підвищуються всі розрахункові показники, але прибутковість нижча від рівня рентабельності, що означає зниження ефективності. Це пояснюється як гнучкішою реакцією показника рівня прибутковості на динаміку ціни, так і тим, що збільшуються витрати споживача і знижується суспільна ефективність, а також свідчить про недорозміщення виробничих ресурсів у даній галузі при виробництві даного виду продукції. Адже підвищення ціни не завжди є однозначно негативним чинником. За відповідних умов функціонування ринкової економіки, коли зростає попит на продукцію при стабільній собівартості одиниці продукції, виникає ситуація значного підвищення ефективності виробництва з позицій мікрорівня. Це досягається передусім завдяки впровадженню нових технологій виробництва. Однак з позиції економіки загалом, незмінність собівартості продукції свідчить про недовикористання суспільних ресурсів, і наступний виробничий цикл під дією ринкових механізмів і прагнення виробників отримати максимум прибутку приведе до збільшення обсягів виробництва, а отже, до зростання собівартості продукції [12, с. 345].

В умовах зростання ціни і зниження собівартості продукції також підвищуються всі розрахункові показники. Однак водночас фіксується й зниження рівня ефективності виробництва. Пояснюється це знову ж таки відповідною реакцією показника рівня прибутковості на зростання ціни. Адже з позиції класичної теорії ринкової економіки це не нормальне явище, коли собівартість знижується, а ціна зростає. Така ситуація може існувати лише тимчасово, в короткостроковому періоді й у наступних виробничих циклах під впливом ринкових механізмів пропозиція продукції на ринку збільшиться і знизиться ціна. Однак і в умовах підвищення як ціни, так і собівартості, коли прибуток зростає або не змінюється, ефективність виробництва також знижується. У цьому разі темпи зростання ціни перевищують або дорівнюють темпам підвищення собівартості. Знову ж таки, відповідно реагуючи на зростання ціни, показник рівня прибутковості свідчить про зниження ефективності конкретного виробництва через призму всієї економіки [37, с. 311].

В умовах підвищення ціни й собівартості, яка зростає вищими темпами, простежується також підвищення ефективності. Тут ми знову маємо справу з діалектичним взаємозв'язком динаміки ціни й рівня прибутковості. З точки зору суспільної ефективності зростання ціни нижчими темпами, ніж собівартості одиниці продукції, є позитивним моментом, адже за цих умов відбувається економія витрат споживача.

При всіх варіантах динаміки собівартості, за винятком одного, в умовах зниження ціни спостерігається зростання ефективності. Так, при стабільній собівартості знижуються всі розрахункові показники. Як і в попередньому випадку, зниження ціни вказує на економію витрат споживачів продукції, що з точки зору суспільства загалом є позитивним фактором. При зниженні ціни й собівартості важливими є темпи цих знижень. У цьому разі темпи зниження собівартості є вищими, про що говорить зменшення прибутку. Така ситуація є вигідною з точки зору макрорівня. В умовах, коли знижуються і ціна і собівартість, але темпи цього зниження однакові або собівартість зменшується вищими темпами, відбувається спад ефективності. При цьому абсолютна сума прибутку або залишається незмінною, або зростає [37, с.324].

Коли ціна знижується, а собівартість зростає, дає підвищення ефективності при зниженні всіх розрахункових показників. Поясненням цьому є збільшення пропозиції на ринку в умовах, коли вже досягнуто того обсягу виробництва, при якому собівартість одиниці продукції дорівнює маржинальним витратам і ціні. Однак, як відомо, така ситуація не може бути вигідною з позиції конкретного підприємства, і в наступних виробничих циклах пропозиція на ринку продукції знижуватиметься. Це приведе до врівноваження собівартості одиниці продукції, маржинальних витрат і цін.

Процес адміністрування передбачає стратегічне планування, розміщення капіталу, розробку бюджетів. Функція підтримки полягає в налагодженні людських взаємовідносин, фінансовому контролі, навчанні персоналу, встановленні управлінських взаємозв'язків, організації управлінського забезпечення, управлінні готівковими коштами. Нова діяльність пов'язана з рекламуванням, просуванням товару, його реалізацією, системою ціноутворення, суспільним визнанням товару. Функція проектування товару (робіт, послуг) забезпечує оцінку та дослідження ринку, дизайн продукту і його розвиток, тестування адаптації продукту на ринку. Функціонування передбачає прогнозування та планування продукту, матеріально-технічне забезпечення й планування розміщення обладнання, його технічний огляд і ремонт. І остання функція - післяпродажна підтримка - говорить сама за себе: це розфасовування, обслуговування товару, інструктування споживачів, реакція на їхні вимоги, забезпечення ремонту та технічного обслуговування [2, с. 78].

...