Аналіз ділової активності підприємства

Якщо розділити виробничий процес на окремі стадії, то прискорення обороту, хоча б, на одній стадії обов'язково спричинить за собою прискорення і на інших ділянках виробництва.

Обидва показники (коефіцієнт швидкості обороту, коефіцієнт тривалості одного обороту) правильніше порівнювати з показниками, характерними тільки для даної галузі. Величина цих показників може істотно змінювати свої числові значення залежно від галузі підприємства.

Коефіцієнт оборотності оборотних засобів

Коефіцієнт оборотності оборотних засобів характеризує відношення виручки (валового доходу) від реалізації продукції, без урахування податку на додану вартість та акцизного збору до суми оборотних засобів підприємства . Зменшення цього коефіцієнта свідчить про уповільнення обороту оборотних засобів.

(4.14)

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

У процесі господарської діяльності підприємство дає товарний кредит для споживачів своєї продукції, тобто існує розрив у часі між продажем товару й надходженням оплати за нього, у результаті чого виникає дебіторська заборгованість. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості показує, скільки разів за рік обернулися кошти, вкладені в розрахунки. Він визначається за формулою:

(4.15)

де Сдз - середня дебіторська заборгованість, тис. грн.

Як правило, чим вище цей показник, тим краще, тому що підприємство швидше одержує оплату по рахунках. З іншого боку, надання покупцям товарного кредиту є одним з інструментів стимулювання збуту, тому важливо знайти оптимальну тривалість кредитного періоду.

Використовуючи цей коефіцієнт, можна розрахувати більш наочний показник - період інкасації, тобто час, протягом якого дебіторська заборгованість перейде в кошти. Для цього необхідно розділити тривалість аналізованого періоду на коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості.

Показники оборотності дебіторської заборгованості корисно порівнювати з оборотністю кредиторської заборгованості. Такий підхід дозволяє зіставити умови комерційного кредиту, наданого аналізованим підприємством своїм клієнтам з умовами кредитування, якими воно користується з боку постачальників. Для цього необхідно визначити коефіцієнт оборотності й строк обороту дебіторської й кредиторської заборгованості по товарних операціях.

У ході економічної діагностики доцільно зіставити фактичні строки погашення дебіторської заборгованості із тривалістю наданого покупцям періоду відстрочки платежу, що дозволить оцінити ефективність контролю за станом розрахунків з дебіторами й зробити висновки про рівень їхньої кредитоспроможності.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості - показує розширення або зниження комерційного кредиту, наданого підприємству. Зростання коефіцієнта означає збільшення швидкості оплати заборгованості підприємства, зниження - ріст покупок у кредит. Формула розрахунку коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості має вигляд:

(4.16)

де С - собівартість реалізованої продукції реалізації продукції;

Сокз - середньорічна сума кредиторської заборгованості;

Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів

Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів - відображає число оборотів товарно-матеріальних запасів підприємства за аналізований період. Зниження даного показника свідчить про відносне збільшення виробничих запасів і незавершеного виробництва або про зниження попиту на готову продукцію. У цілому, чим вище показник оборотності матеріальних запасів, тим менше коштів зав'язано в цій найменш ліквідній статті оборотних активів, тим більш ліквідну структуру мають оборотні активи й тим стійкіше фінансове становище підприємства. Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів визначається за формулою:

(4.17)

де Ср - собівартість реалізації продукції, тис. грн..;

Зс - середній розмір запасів, тис. грн..

Коефіцієнт оборотності основних засобів

Коефіцієнт оборотності основних засобів розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної вартості основних засобів. Він показує ефективність використання основних засобів підприємства.

(4.18)

де Ср - собівартість реалізації продукції, тис. грн..;

Зс - середній розмір запасів, тис. грн..

Коефіцієнт оборотності власного капіталу

Коефіцієнт оборотності власного капіталу розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини власного капіталу підприємства і характеризує ефективність використання власного капіталу підприємства.

(4.19)

де ВК - власний капітал

Тривалість обороту оборотних запасів

(4.20)

Тривалість обороту основних запасів

(4.21)

Період погашення дебіторської заборгованості

(4.22)



Период погашення кредиторської заборгованості

(4.23)

Таблиця 4.6 - Показники ефективності фінансових ресурсів

Покаатели	2010	2011	2012	Відхилення2010/2012
				абс."+","-"	темпи росту
1	2	3	4	5	6
Коефіцієнт оборотності активів	0,6	0,7	0,7	0,1	1,2
Коефіцієнт оборотності оборотних засобів;	12,6	15,1	11,2	-1,4	0,9
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості	36,7	58,2	51,5	14,8	1,4
Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості	2,2	2,3	1,5	-0,7	0,7
Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів	38,4	47,5	41,1	2,7	1,1
Коефіцієнт оборотності основних засобів	34,3	31,5	27,3	0,02	1,7
Коефіцієнт оборотності власного капіталу	1,3	115,0	1,7	0,4	1,3
Час обороту оборотних запасів дн.	600	514,3	514,3	-85,7	0,9
Час обороту основних запасів дн.	10,4	11,4	13,2	3,4	1,3
Період погашення дебіторської заборгованості дн.	9,8	6,2	6,9	-2,9	0,7
Період погашення кредиторської заборгованості дн.	163,6	156,5	240	76,4	1,5

4.5 Аналіз операційного та фінансового цикла.

Операційний цикл - це показник, що характеризує тривалість періоду, протягом якого в середньому грошові кошти омертвлені в не грошових оборотних активах. Цей показник характеризує, перш за все, ефективність виробничої і комерційної діяльності. Одним із головних елементів фінансової діяльності є здатність підприємства своєчасно розраховуватися по своїх зобов'язаннях.

Гроші, вкладені у операційну діяльність не можуть бути вилучені звідти негайно для покриття короткочасної їх нестачі. Те ж саме стосується і дебіторської заборгованості - можна добиватися змін у взаємовідносинах із дебіторами, проте це тривалий процес. Інша справа кредиторська заборгованість - моментом оплати можна управляти, у критичній ситуації можна піти на затримку в погашенні заборгованості тощо. Іншими словами, кредиторська заборгованість як чинник регулювання поточних грошових коштів (природно, непрямий, а не прямій) більш керована і, отже, має враховуватися при характеристиці ефективності фінансування оборотних активів. Така оцінка дається за допомогою показника тривалості фінансового циклу, що характеризує середню тривалість між відтоком грошових коштів у зв'язку зі здійсненням поточної операційної діяльності і їх притокам як результатом операційної і фінансової діяльності.

Щоби виразніше уявити логіку розрахунку цього показника, представимо етапність руху оборотних активів у ході операційної та фінансової діяльності (рис. 4.2).

Фінансовий цикл представляє собою період обороту оборотних активів, протягом якого вони уречевлені у фондах обігу. Але фінансовий цикл включає у себе час надходження оборотних активів у двох стадіях кругообігу - виробничій і товарній, але не включає час їх перебування в грошовій стадії. У разі коли підприємство видає або отримує аванси, воно повинно скоригувати фінансовий цикл на тривалість їх обороту.

Рис. 4.2. Взаємозв'язок операційного та фінансового циклу

Операційний цикл більшою мірою характеризує виробничо-технологічний аспект діяльності підприємства, а фінансовий цикл - її фінансову компоненту.

Операційний цикл (Доц) розраховується як сума оборотності виробничих запасів і дебіторської заборгованості (у днях) за формулою:

(4.24)

де Добз, Добоз - тривалість обороту запасів і дебіторської заборгованості, дн.

Фінансовий цикл (Дфц) розраховується як різниця операційного циклу і оборотності кредиторської заборгованості (Об_кз), яка розраховується відношенням середньої кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги до одноденних витрат матеріальних виробничих запасів.

(4.25)

Таблиця 4.7 - Аналіз операційного та фінансового циклу в дн.

Показники	2010	2011	2012	Відхилення2010/2012
				абс."+","-"	темпи росту
Операційний цикл	687,8	611,6	626,8	-61	0,9
Фінансовий цикл	524,2	455,1	386,8	-137,4	0,7

Від'ємне значення фінансового циклу базового періоду означає, що підприємство розраховується з постачальниками товарів і послуг із затримкою 524,2, 455,1, 386,8 днів після надходження коштів за продукцію, виготовлену з придбаних у них запасів.

Позитивне значення фінансового циклу свідчить про покращення фінансової дисципліни підприємства.

4.7 Пропозиції що до покращення ділової активності СП шахта «Вуглегірська»

Для підвищення ділової активності підприємства рекомендовані такі заходи. Підприємство повинно розглядати тривалість періоду, протягом якого виробничо-комерційний цикл обслуговується капіталом кредитора в якості одного з найважливіших критеріїв фінансової стабільності. Тенденція до скорочення цього періоду вимагає вживання термінових заходів по стабілізації фінансового положення: скорочення терміну зберігання запасів товарно-матеріальних цінностей, вдосконалення системи розрахунків з покупцями, включаючи обов'язковий контроль за термінами утворення дебіторської заборгованості, оперативна робота з дебіторами, що затримують оплату (телефонограми, офіційні листи), можливе використання системи знижок.

Найважливішим напрямком підвищення ефективності використання оборотних коштів є підтримка оптимального розміру виробничих запасів. Значний відтік грошових коштів, пов'язаних з витратами на формування і зберігання запасів, робить необхідним пошук шляхів їх скорочення. При цьому мова йде не зведенні величини витрат зі створення та утримання виробничих запасів до мінімуму. Таке рішення, як правило, виявляється неефективним і призводить до зростання втрат іншого роду (наприклад, від псування і безконтрольного використання запасів). Завдання полягає в тому, щоб знайти "золоту середину" між надмірно великими запасами, здатними викликати фінансові труднощі (брак коштів), і надмірно малими запасами, небезпечними для стабільності виробництва. Таке завдання не може бути вирішена в умові стихійного формування запасів, необхідна налагоджена система контролю та аналізу запасів.

У теорії і практиці управління виробничими запасами виділяють такі основні ознаки незадовільною системи контролю виробничих ресурсів:

- тенденція до постійного зростання тривалості зберігання виробничих запасів;

- безперервне зростання виробничих запасів, помітно випереджає динаміку збільшення обсягу реалізованої продукції;

- часті простої устаткування через відсутність матеріалів;

- брак складських приміщень;

- періодичний відмова від термінових замовлень через нестачу (відсутності) виробничих запасів;

- великі суми списань виробничих запасів через наявність застарілих (залежаних), повільно оборачивающихся запасів;

- великі суми списань виробничих запасів внаслідок їх псування і розкрадань.

Основні напрями підвищення ефективності управління виробничими запасами наступні:

- оцінка раціональності структури запасів, що дозволяє виявити ресурси, обсяг яких явно надлишковий, і ресурси, придбання яких потрібно прискорити. Це дозволить уникнути зайвих вкладень капіталу в матеріали, потреба в який скорочується або не може бути визначена. Не менш важливо при оцінці раціональності структури запасів встановити обсяг і склад зіпсованих та неходових запасів. Таким чином забезпечується позичена виробничих запасів у найбільш ліквідному стані і скорочення коштів, іммобілізованих в запаси.

- визначення термінів та обсягів закупівель матеріальних цінностей. Тут необхідно враховувати, по-перше, середній обсяг споживання матеріалів протягом виробничо-комерційного циклу, по-друге, додаткову кількість (страховий запас) ресурсів для відшкодування непередбачених витрат матеріалів (наприклад, у разі термінового замовлення) або збільшення періоду, необхідного для формування необхідних запасів.

- вибіркове регулювання виробничих запасів, що припускає, що увагу потрібно акцентувати на дорогих матеріалах або матеріалах, що мають високу споживчу привабливість.

Важливим напрямок підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства є підтримка оптимальних розмірів запасів готової продукції. Відсутність деякого страхового запасу продукції на складі (для кожного підприємства його величина індивідуальна, вона визначається характером господарських зв'язків з покупцями) може призвести до виникнення прихованих втрат, званих "упущеною вигодою", пов'язаних з тим, що термінове замовлення на поставку продукції не може бути виконаний .

Найважливішим резервом підвищення ефективності використання оборотних коштів є ефективне управління дебіторською заборгованістю. Тут існує ряд заходів, реалізація яких дозволяє оперативно управляти дебіторською заборгованістю:

- контролювати стан розрахунків з покупцями за відстроченою (простроченим) заборгованостях;

- по можливості орієнтуватися на більшу кількість покупців, щоб зменшити ризик несплати одним або кількома великими покупцями;

- стежити за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості: значне переважанням дебіторської заборгованості створює загрозу фінансовій стійкості підприємства і робить необхідним залучення додаткових (як правило, дорогих) засобів; перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською може призвести до неплатоспроможності підприємства;

- надавати знижки при достроковій оплаті.

При розробці напрямів підвищення ефективності управління грошовими потоками, слід враховувати, що дефіцит грошових коштів негативно впливає на фінансовий стан підприємства.

Дефіцит коштів призводить до зростання простроченої заборгованості на підприємстві за кредитами банку, постачальникам, персоналу з оплати праці, в результаті чого збільшується тривалість фінансового циклу і знижується рентабельність капіталу підприємства.

Зменшити дефіцит грошового потоку можна за рахунок заходів, що сприяють прискоренню надходження грошових коштів та уповільнення виплат. Прискорити надходження грошових коштів можна шляхом переходу на повну або часткову передоплату продукції покупцями, скорочення термінів надання їм товарного кредиту, збільшення цінових знижок при продажах за готівку, застосування заходів для прискорення погашення простроченої дебіторської заборгованості (обліку векселів, факторингу), залучення кредитів банку, продажу чи здавання в оренду невикористаної частини основних засобів, додаткової емісії акцій з метою збільшення власного капіталу.

Уповільнення виплати грошових коштів досягається за рахунок придбання довгострокових активів на умовах лізингу, переоформлення короткострокових кредитів у довгострокові, збільшення термінів надання підприємству товарного кредиту за домовленістю з постачальниками, скорочення обсягів інвестиційної діяльності.

Результати проведеного аналізу є джерелом інформації для виявлення резервів прискорення оборотності оборотних коштів і розробки конкретних заходів, спрямованих на підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства.

Таким чином, по своїй сутності оборотні кошти являють собою грошове забезпечення, необхідне для придбання предметів праці, різних компонентів, необхідних для виробництва товарів, надання послуг та їх реалізації.

Комплексна політика управління оборотними повинна забезпечувати пошук компромісу між ризиком втрати ліквідності та ефективності роботи. З позиції вимог ефективності ведення економіки підприємства обсяг оборотних коштів повинен бути достатнім для виробництва продукції в асортименті і кількості, запитуваній ринком, і в той же час мінімальним, що не ведуть до збільшення витрат виробництва за рахунок утворення наднормативних запасів.

Оборотні кошти підприємства поділяються на оборотні виробничі фонди (матеріали, паливо, корми, насіння та інші матеріальні цінності, витрати на незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення і покупні, витрати майбутніх періодів) і фонди обігу: готова продукція на складі і відвантажена споживачам, грошові кошти в касі, на рахунках у банках та розрахунках. У сукупності вони грошові оборотні кошти підприємства.

За своєю сутністю оборотні кошти являють собою грошове забезпечення, необхідне для придбання предметів праці, оплати палива, електроенергії та інших компонентів, необхідних для виробництва товарів, надання послуг та їх реалізації.

Оборотні кошти після основних фондів займають за своєю величиною друге місце в загальному обсязі ресурсів, що визначають економіку підприємства. Обсяг оборотних коштів повинен бути достатнім для виробництва продукції в асортименті і кількості, запитуваній ринком, і в той же час мінімальним, що не ведуть до збільшення витрат виробництва за рахунок утворення наднормативних запасів.

Головними завданнями аналізу ефективності використання оборотних коштів підприємства є: дослідження тривалості виробничо-комерційного циклу підприємства та його складових; виявлення основних причин зміни тривалості виробничо-комерційного циклу; визначення співвідношення тривалості виробничо-комерційного циклу і періоду погашення кредиторської заборгованості; виявлення причин розбіжності фінансового результату і зміни коштів; виявлення основних факторів відтоку грошових коштів; проведення аналізу швидкості обороту дебіторської заборгованості та обгрунтованості сформованого терміну зберігання товарно-матеріальних цінностей. Результати проведеного аналізу є джерелом інформації для виявлення резервів прискорення оборотності оборотних коштів, розробки та реалізації конкретних заходів, спрямованих на підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства.

Для підвищення ефективності роботи підприємства першорядне значення має виявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартості продукції (робіт, послуг), збільшення прибутку і підвищення рентабельності.

Підвищення рентабельності можливе за рахунок:

- реконструкції підприємств;

- удосконалення фінансового менеджменту;

- зниження собівартості;

- збільшення обсягів виробництва та реалізації продукції;

- поліпшення якості продукції та підвищення цін на неї.

Для визначення основних напрямів пошуку резервів збільшення прибутку і підвищення рентабельності фактори, що впливають на них, класифікують за різними ознаками .

До зовнішніх факторів належать природні умови, державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових пільг, штрафних санкцій, інфляції та ін Ці фактори не залежать від діяльності підприємств, не можуть зробити значний вплив на величину прибутку і рентабельності.

Внутрішні фактори поділяються на виробничі і позавиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і в свою чергу можуть підрозділятися на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через кількісні зміни: обсяг засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу та ін Інтенсивні фактори впливають на формування і збільшення прибутку, підвищення рентабельності через якісні зміни: продуктивності обладнання і його якості. Використання прогресивних матеріалів, удосконалення технології обробки, ускоряемості оборотності оборотних засобів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, зниження трудомісткості і матеріаломісткості продукції, вдосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів.

До позавиробничих факторів належать, наприклад, постачальницько-збутова і природоохоронна діяльність, соціальні умови праці.

При здійсненні фінансово-господарської діяльності підприємства всі перераховані вище фактори знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. «Пряма» вплив на собівартість продукції, а значить, на прибуток і рентабельність, пов'язано з тим, наскільки раціонально і економно витрачаються матеріальні ресурси, тому що частка матеріальних витрат у собівартості значна і коливається від 60 до 90%.

На кожному підприємстві повинні передбачатися планові заходи щодо збільшення прибутку. У загальному плані ці заходи можуть бути наступного характеру:

- збільшення випуску продукції;

- поліпшення якості продукції,

- продаж зайвого устаткування та іншого майна або здача його в оренду,

- зниження собівартості продукції за рахунок більш раціонального використання матеріальних ресурсів, виробничих потужностей і площ, робочої сили і робочого часу,

- диверсифікація виробництва,

- розширення ринку продажів і ін

З цього переліку заходів випливає, що вони тісно пов'язані з іншими заходами на підприємстві, спрямованими на зниження витрат виробництва, поліпшення якості продукції та використання факторів виробництва.

Матеріальні витрати становлять значну частку всіх витрат на виробництво продукції, робіт, послуг. Тому виробнича програма підприємства може бути виконана тільки за умови своєчасного і повного забезпечення її необхідними матеріально - енергетичними ресурсами.

Задоволення потреби підприємства в матеріальних ресурсах здійснюється двома шляхами: екстенсивним та інтенсивним . Екстенсивний шлях припускає збільшення видобутку і виробництва матеріальних ресурсів і пов'язаний з додатковими витратами. Інтенсивний шлях задоволення потреби підприємства в матеріалах, сировині, паливі, енергії та інших матеріальних ресурсах передбачає більш економне витрачання наявних запасів в процесі виробництва продукції. Економія сировини і матеріалів у процесі споживання рівнозначна збільшенню їх виробництва.

Найважливішим інструментом вишукування внутрішньовиробничих резервів економії та раціонального використання матеріальних ресурсів є економічний аналіз. Його завданнями в цій галузі є:

- оцінка потреби підприємства в матеріальних ресурсах;

- вивчення якості і реальності планів матеріально - технічного забезпечення, аналіз їх виконання та впливу на обсяг виробництва продукції, її собівартість і інші показники;

- характеристика динаміки і виконання планів за показниками використання матеріальних ресурсів;

- оцінка рівня ефективності використання матеріальних ресурсів;

- визначення системи факторів, що обумовлюють відхилення фактичних показників використання матеріалів від планових або від відповідних показників за попередній період;

- кількісний вимір впливу факторів на виявлені відхилення показників;

- виявлення та оцінка внутрішньовиробничих резервів економії матеріальних ресурсів та розробка конкретних заходів щодо їх використання.

Джерела інформації для аналізу матеріальних ресурсів: план матеріально-технічного постачання, заявки, специфікації, фондові сповіщення, наряди, договори на постачання сировини і матеріалів; форми статистичної звітності про наявність і використання матеріальних ресурсів та його витрати на виробництво і реалізацію продукції, робіт, послуг; оперативні дані відділу матеріально-технічного постачання; відомості аналітичного обліку про надходження, витрату та залишках сировини, матеріалів; планові і звітні калькуляції собівартості виробів; дані відповідних служб про нормативи і нормах витрат матеріальних ресурсів та їх зміну; інші джерела інформації.

5. Охорона праці СП шахти «Вуглегірська» ДП «Орджонікідзевугілля»

5.1 Відповідальність за порушення законодавства з охорони праці

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» за порушення законів та інших нормативно правових актів з охорони праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.

Дисциплінарна відповідальність. Полягає у накладанні на винного працівника дисциплінарного стягнення. Відповідно до ст.. 147 КЗпП встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи. Законодавством, статутами і положенням про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Право накладати дисциплінарні стягнення на працівника має орган, який користується правом прийняття на роботу цього працівника, а також органи вищого рівня. Дисциплінарне стягнення може бути накладене за ініціативи органів, що здійснюють державний і громадський контроль за охороною праці. За кожне порушення може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен врахувати ступень тяжкості вчиненої провини і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено провину, попередню роботу працівника.

Дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо після виявлення провини, але не пізніше одного місяця з цього дня, не враховуючи звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шістьох місяців з дня вчинення провини. До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від працівника, що завинив, письмового пояснення. Якщо працівник не дав такого пояснення у визначений термін, то дисциплінарне стягнення може бути накладене на основі наявних матеріалів. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку.

Якщо протягом року з дня накладання дисциплінарного стягнення працівника не було піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Протягом дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.

Адміністративна відповідальність

Накладається на посадових осіб, винних у порушеннях законодавства про охорону праці, у вигляді грошового штрафу. Право накладати адміністративні стягнення з причин, зазначених у Законі України «Про охорону праці», мають службові особи Держгіпромнагляду. Розмір та види штрафів, що можуть бути накладені службовими особами Держпромнагляду, визначаються чинним законодавством. Максимальний розмір штрафу не може перевищувати 5 % місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення 16 - річного віку.

Матеріальна відповідальність

Передбачає відповідальність як працівника, так і роботодавця. У ст.. 130 КЗпП зазначається, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству через порушення покладених на них обов'язків, у тому числі й наслідки порушення вимог охорони праці. Матеріальна відповідальність встановлюється лише за пряму дійсну шкоду і за умови, що така шкода заподіяна підприємству певними противниками діями працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди. Матеріальна відповідальність може бути накладена незалежно від притягнення працівників до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Роботодавець несе матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду працівників незалежно від наявності вини, якщо не доведе, що шкода заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Кримінальна відповідальність

Настає, якщо порушення вимог та інших нормативно - правових актів з охорони праці спричинило небезпеку для життя або здоров'я громадян. Суб'єктом кримінальної відповідальності з питань охорони праці може бути будь - яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин - власник підприємства чи уповноважена ним особа. Кримінальна відповідальність визначається в судовому порядку.

5.2 Надання першої медичної допомоги при ураженні електричним струмом

При попаданні під дію струму людина не завжди може звільнитися від нього і гине. Деякі нещасні випадки закінчуються смертельним результатом лише тому, що присутні не знають способів надання першої допомоги людині, ураженому електричним струмом. Неправильні дії також можуть погіршити стан потерпілого.

Найбільш простий спосіб надання допомоги полягає в знеструмленні лінії шляхом виключення рубильника, вигвинчування пробок, висмикування штепсельної вилки з розетки. Надає допомогу може відтягнути потерпілого за сухий одяг, не торкаючись його тіла і волосся, діючи при цьому однією рукою. При мокрому одязі на потерпілого накидають не проводять струм предмети (суху мотузку, гумовий шланг, ізольований провід) і з їх допомогою відтягують його від струмоведучих частини. Можна також відштовхнути людини від проводу долонею в плече. Такий спосіб застосовується і при наявності у потерпілого мокрого одягу, але рятує повинен захищати свою руку, обернувши її сухим одягом.

Рис.5.1 Прийоми звільнення потерпілого від струмопровідних частин.

При неможливості знайти інші способи звільнення потерпілого від дії струму, необхідно якнайшвидше перерубати проводи інструментом з сухою ізольованою ручкою (лопатою, сокирою, киркою). При рубці проведення необхідно відвернутися, так як через коротке замикання струму бризки металу можуть потрапити в обличчя, а яскравий спалах може викликати тимчасове засліплення. Провід також можна вибити з рук потерпілого сухим ціпком, рейкою, дошкою та іншими струмонепровідними предметами.

Для порятунку потерпілого іноді можливо накинути на голі проводи інший голий попередньо заземлений провід; таким чином, струм відведе в землю, напруга дотику знизиться до безпечної величини і постраждалий буде в змозі звільнитися від проводу.

При закорочування обох проводів заземлення перегорають запобіжники чи спрацьовує автоматичний вимикач, в результаті чого лінія буде знеструмлена.

При ураженні людини електричним струмом, що супроводжується втратою свідомості, потерпілому необхідно негайно почати робити штучне дихання, застосовуючи один із таких способів: з рота в рот; з рота в ніс. Ні в якому разі не можна, хоча б короткочасно, припиняти штучне дихання навіть при перевезеннях потерпілого.

Приступаючи до штучного дихання, необхідно покласти потерпілого на рівне місце і звільнити від стискує одягу. Далі його укладають на спину, під лопатки підкладаючи валик зі згорнутої одягу.

Надає допомогу становіться з лівого боку, підводить під потилицю свою ліву руку і якомога більше закидає голову назад.

У результаті цього підборіддя потерпілого виявляється піднесеним і рот відкривається. Зробивши 2-3 глибоких вдиху, який надає допомогу вдмухує через хустку або марлю повітря із свого рота у рот чи ніс потерпілого. При вдмухуванні через рот надає допомогу повинен закрити пальцями ніс постраждалого, а при вдування через ніс - рот.

Рис. 5.2. Штучне дихання а - підготовка потерпілого; б, в-штучне дихання «з рота до рота» і «з рота в ніс»

Частота штучного дихання не повинна перевищувати 12 - 16 разів на хвилину. При відсутності у потерпілого серцебиття необхідно одночасно з штучним диханням почати непрямий масаж серця. Для цього на нижню частину грудної клітки накладають долоню витягнутої руки, а іншу руку для посилення натискання накладають на першу. Натискати на грудину слід так, щоб змістити її на 3-4 см. Після кожного натискання слід швидко забирати руки від грудної клітини, щоб не заважати її вільному випрямляння, Частота натискань - приблизно одне в секунду. Після 3-4 натискань роблять перерву на 2с. Якщо першу допомогу надає одна людина, то за відсутності пульсу потерпілому роблять 2-3 глибоких вдування, після чого протягом 15-20с проводять масаж серця, що переривається для повторення вдування (2-3 глибокі вдихи). Потім повторюють масаж і так далі.

Людство сьогодні практично не мислить свою діяльність у вирішенні актуальних завдань без обчислювальної техніки та інформаційних технологій. Очевидність необхідності сучасних інформаційних технологій, побудованих на базі комп'ютерів, незаперечна. Однак, разом з позитивною стороною, людство при використанні комп'ютерних технологій піддається цілого ряду негативних факторів, які істотно позначаються на його життєздатності.

Особливістю негативного впливу комп'ютерних технологій на працездатність і здоров'я є комплексне одночасний вплив декількох шкідливих факторів. При спільному впливі на організм декількох факторів ефект впливу може відповідати значно більшою мірою негативних наслідків, ніж вплив кожного фактора окремо. При значній інтенсивності негативних факторів відбувається нагромадження й акумулювання їх впливу, що викликає значні зміни в організмі людини, розлад функцій окремих органів.

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

Динаміку травматизму протягом певного часу можна визначити за даними звітів 7-ТНВ (звіт про травматизм на виробництві - річний) шляхом підрахунку таких показників:

1) Кч - коефіцієнт частоти нещасних випадків за звітний рік, що приходяться на 1000 працюючих:

(5.1)

де Т - кількість нещасних випадків, пов'язаних з виробництвом, що мали місце за звітний рік;

П - середньостатистична кількість працюючих за звітний рік.

2) Кт - коефіцієнт важкості травматизму, який вказує кількість днів непрацездатності, що в середньому приходиться на один нещасний випадок за звітний рік:

(5.2)

де Д - загальна кількість днів непрацездатності по нещасних випадках, пов'язаних з виробництвом, за звітний рік.(сумарне число днів непрацездатності всіх потерпілих, які втратили працездатність на добу і більше під час звітного періоду)

3) К_НВ - коефіцієнт небезпеки виробництва, який вказує кількість днів непрацездатності, що в середньому приходиться на 1000 працюючих за звітний рік:

 (5.3)

4) К_П - питомий коефіцієнт травматизму різних професій або технологічних процесів:

(5.4)

де Н - кількість нещасних випадків, що приходиться на дану професію або технологічний процес у відсотках від загальної кількості травм за звітний період;

ДО - кількість працюючих на даному технологічному процесі або професії у відсотках від загальної кількості працюючих за звітний період.

Необхідно розрахувати коефіцієнт травматизму та коефіцієнт частоти захворювань за три роки, отримані дані звести в таблицю 1.1. проаналізувати та зробити висновки.

Таблиця 5.1 - Динаміка травматизму на підприємстві

Період	Кількість нещасних випадків	Коефіцієнт частоти	Коефіцієнт травматизму	Кількість втрачених днів працездатності	Середньооблікова чисельність працівників
	всього	у т.р. зі смертельним наслідком
2010рік	36	4	30,4	9,8	446	1185
2011рік	26	1	22,2	12,4	256	1170
2012рік	24	0	19,9	13,6	326	1209

5) Крім цих показників, застосовується показник, за яким визначається кількість втрачених через травми робочих днів, що припадають на 1000 працюючих. Його називають коефіцієнтом мінімальних матеріальних збитків або коефіцієнтом трудових втрат. Він підраховується як добуток двох вищенаведених показників:

(5.5)

де С - середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві за той самий звітний період часу.

6) Наступним є розрахунок матеріальних наслідків травматизму який можна розрахувати таким чином:

М_Н = Д • S • Ф, (5.6)

де S - середньоденна заробітна плата одного працівника;

Ф - коефіцієнт матеріальних наслідків (страхові внески, штрафи, матеріальні втрати), Ф = 1ч2.

7) Економія (перевитрата) від зниження або росту виробничого травматизму (Ек) розраховується за формулою:

Ек = М_Н¹ - М_Н² , (5.7)

де М_Н¹ - матеріальні наслідки травматизму у поточному році;

М_Н² - матеріальні наслідки травматизму у попередньому році.

Як бачимо з розрахунків рівень травматизму збільшився, судячи з цього на підприємстві збитки, так як підприємство сплачує грошові кошти постраждалим. Матеріальні наслідки травматизму збільшилися, отже от діл охорони праці працює не на всю потужність.

6. Цивільний захист СП шахти «Вуглегірська» ДП «Орджонікідзевугілля»

6.1 Прогнозування можливих надзвичайних ситуацій на території СП шахти «Вуглегірська»

Найбільш прогнозованими надзвичайними ситуаціями в гірництві є виробничі аварії, до яких відносяться:

- вибух метану;

- пожежі;

- обвали породи;

- затоплення шахти шахтними водами;

- раптовий викидень вугілля та газу;

- займання териконів.

Пожежі, вибухи, загроза вибухів - найпоширеніші на сьогоднішній час надзвичайні ситуації на шахтах України і, як правило, вони супроводжуються важкими соціальними, економічними наслідками.

На шахті при видобутку корисних копалин на поверхню землі потрапляють мільйони тонн відходів у вигляді пустих порід, які складають у відвали. Причому 75% цих відвалів - це терикони висотою 50-100м і більше. Кожен з відвалів займає площу у середньому 2 - 10га. Ці об'єкти не тільки займають родючі землі, але й негативно впливають на навколишнє середовище, зокрема тим, що вони забруднюють атмосферу, водні ресурси та рослинний світ. Так, породні відвали шахт порушують ландшафт земної поверхні і рівноважний Інженерно-геологічний стан гірських порід; змінюють гідрогеологічний режим прилеглих територій; здійснюють пилогазове забруднення атмосфери.

Шкідливі компоненти породи, що видуваються вітрами і вимиваються з відвалів дощовими потоками і талими водами, переносяться ґрунтовими і підземними водами в прилеглі ґрунти і поверхневі водойми. Крім того, у результаті зміни температури повітря, води і впливу вітру, відбувається фізичне і хімічне вивітрювання відвальної породи.

Найбільш небезпечними для екології є палаючі терикони. В атмосферу щорічно виділяється у середньому до 1300 т газоподібних шкідливих речовин з палаючого відвалу, з яких найбільш небезпечними є сірководень, вуглекислий газ, сірчисті речовини, аміак, ціаніди, тіоціанати та ін.

В «непалаючих» відвалах глибинне горіння продовжується 40-50 років і більше, інтенсивно виділяються гази, пари і пилоподібні речовини, часто просочені концентрованою сірчаною кислотою. Окрім того, відвали несуть небезпеку зсувів і руйнувань на прилеглій території.

Відходи вуглевидобутку, що потрапляють на поверхню, проходять етапи фізичного і хімічного перетворень, щоб пристосуватись до нових термінологічних умов. В результаті частина твердих відходів розсіюється разом з токсичними елементами, у тому числі і радіоактивними, навколо породного відвалу по зонах у відповідності до індивідуальної швидкості розповсюдження речовин.

6.2 Методи забезпечення захисту співробітників підприємства у надзвичайних ситуаціях

6.2.1 Інженерні методи захисту

Планування інженерних заходів цивільного захисту по підвищенню стійкості шахти під час надзвичайних ситуацій здійснюється на підставі проведеної оцінки стійкості підприємства.

В результаті проведеної оцінки складаються наступні документи:

- оцінка стійкості будинків, споруд та комунікацій до впливу наслідків надзвичайних ситуацій;

- оцінка верстатного та технологічного устаткування;

- облік та оцінка захисних споруд;

- оцінка умов забезпечення виробництва основними видами постачання;

- пропозиції щодо проведення заходів для підвищення стійкості роботи підприємства.

Таким чином, висновки, зроблені під час оцінки стійкості, є рекомендаціями для проведення інженерних заходів.

На шахті діє інженерно-технічна служба. Вона створена для проведення аварійно - попереджувальних заходів; забезпечення стійкості основних споруд та мережі комунального господарства; для підготовки сил та засобів, необхідних для проведення робіт з ліквідації аварій.

Ця служба розробляє заходи з укриття працівників шахти, забезпечує керівництво будівництвом сховищ та утримання їх у стані готовності до негайного використання по призначенню, готовить персонал до правильного обслуговуванню сховищ.

На випадок виробничої аварії на шахті розроблений план заходів підготовки підприємства до захисту від сильнодіючих ядучих речовин (СДЯР): складена характеристика складських приміщень і СДЯР; розроблені схеми повідомлення керівного складу рятувальних формувань; розраховані сили і заходи для ліквідації осередків зараження, складений план для ліквідації осередків зараження.

Інженерно-технічні заходи полягають у розосередженні СДЯР, будівництві для них заглиблених або напівзаглиблених сховищ, будівництві під сховищами з деякими речовинами підземних резервуарів з водою для розчинення їх при аварії, влаштування ловчих ям або ровів, можливе посилення конструкцій резервуарів і комунікацій.

6.2.2 Методи індивідуального захисту

Для індивідуального захисту людей від отруєння речовин застосовуються індивідуальні засоби захисту: протигази, захисні комбінезони, гумові чоботи, гумові рукавички тощо.

Колективні засоби захисту - це засоби для одночасного захисту великої кількості людей. До них відносяться сховища та інші споруди цивільного захисту, які захищають людей від сучасних засобів ураження.

Робітники шахти, зайняті на загрозливому для їх здоров'я виробництві, мають в розпорядженні засоби індивідуального захисту. Основне завдання, яку виконують засоби Індивідуального захисту - це створення безпечних умов діяльності, знищення або зведення до мінімуму ризику для здоров'я людини при виконанні ним певних завдань. 3 цією метою начальник зміни не допускає виконавця до здійснення своїх обов'язків, якщо той з якоїсь причини не може використовувати засіб індивідуального захисту. Як правило, весь необхідний одяг та додаткові пристосування видаються відповідальною за це особою.

Основні засоби індивідуального захисту можна розділити на кілька різновидів, відповідно до особливостей їх пристосування: засоби для захисту органів зору (окуляри, щитки, маски), каски, які захищають всю голову в цілому, засоби, які захищають дихальні шляхи (респіратори, протигази), засоби для захисту органів слуху (навушники, беруші), засоби з захисту кистей рук (рукавиці).

Найпоширенішими засобами індивідуального захисту на шахті можна назвати пластикові головні убори, в яких працюють всі шахтні робочі.

На шахті у приміщенні, яке називається «лампова» зберігаються і кожної зміни видаються працівникам ізолюючі саморятівники ІСР - 1 із розрахунку один саморятівник на особу із працюючої зміни. Також шахта має необхідну кількість респіраторів та фільтрів.

6.2.3 Перша медична допомога

Надання першої медичної допомоги постраждалим насамперед в зоні ураження є найбільш важною задачею. От того, наскільки своєчасно і правильно буде надана медична допомога, в більшості залежить результат ви здоровлення, тривалість лікування уражень, інвалідність та смертність серед потерпілих.

На шахті згідно із санітарними нормами обладнані два медпункти: підземний та поверхневий.

Підземний медпункт розташований в спеціальній камері на свіжому струмені повітря на шляху пересування основної маси працівників і під час надзвичайних ситуацій може прийняти одночасно 50 осіб. їм зможуть надати першу медичну допомогу дві медсестри.

На поверхневому медпункті працюють три лікаря: головний лікар, лікар-терапевт, масажист та дві медсестри. Медпункт одночасно може прийняти 80 осіб. Також на цьому пункті є недоторканий запас лікарських засобів для надання допомоги 100 особам.

Через три кілометри від шахти розташована районна лікарня, де працюють кваліфіковані працівники медицини. У разі широкомасштабної аварії каретою швидкої допомоги потерпілі доставляються туди для більш ретельного огляду та надання необхідної допомоги.

Усі нарядні шахти оснащені укомплектованими аптечками для надання першої невідкладної допомоги. Працівників навчають наданню першої невідкладної допомоги потерпілим, а деякі з них мають із собою індивідуальні перев'язувальні пакети в міцній водонепроникній оболонці.

6.2.4 Пожежна та електробезпечність

Пожежна безпека - стан об'єкта, при якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Причинами пожеж та вибухів на підприємствах є порушення правил і норм пожежної безпеки, невиконання Закону "Про пожежну безпеку".

Небезпечними факторами пожежі І вибуху на шахті, які можуть призвести до травми, отруєння, загибелі або матеріальних збитків є відкритий вогонь, вибух метану, іскри, підвищена температура, токсичні продукти горіння, дим, низький вміст кисню, обвалення будинків і споруд, породи.

Протипожежний захист шахти спроектований та виконаний так, щоб запобігти можливості виникнення пожежі, а в разі її виникнення в будь-якому місці та з будь-якої причини забезпечити її ефективну локалізацію і гасіння на початковій стадії.

У проектах протипожежного захисту та в планах розвитку гірничих робіт передбачено наступне:

- застосування схем і засобів провітрювання, що забезпечують запобігання створенню вибухопожежонебезпечного середовища, пожежобезпечну розробку пластів вугіллі, схильного до самозапалювання, надійне керування вентиляційними струменями в аварійних умовах і безпеку виходу людей із шахти або на свіжий струмінь повітря;

- застосування безпечних у пожежному плані способів розкриття та підготовки шахтних полів, систем розробки пластів вугілля, схильного до самозапалювання, можливість забезпечення надійної ізоляції виїмкових дільниць (очисних виробок) після їх відробки, а також можливість швидкої локалізації та активного гасіння пожеж;

- застосування спеціальних способів та засобів зниження хімічної активності вугілля, зниження повітропроникності виробленого простору, підвищення герметичності ізолювальних споруд і забезпечення надійності контролю ознак пожеж при підробці пластів вугілля, схильного до самозапалювання;

На шахті є схема підземного електропостачання, складена за вимогами НАОП 1.1.30-1.05-75.

В кожній нарядній дільниці на видному місці вивішена структурна схема системи електропостачання та керування очисним комплексом (або комбайном), на якій позначені склад та розміщення у виробках (у лаві та на штреках) комутаційної апаратури, зібраної у розподільний пункт, та окремо від нього машини, устаткування, кабелі, пульти та інші засоби системи.

Під час монтажу та ремонту електроустаткування у шахті, небезпечних щодо газу, здійснюється контроль за вмістом метану в місці проведения робіт.

Організаційні та технічні заходи щодо забезпечення електробезпеки полягають в основному у відповідному навчання, інструктаж і допуск до роботи з електроустановками осіб, які пройшли медичне огляд; виконанні ряду технічних заходів при проведенні робіт з відключенням напруги в діючих електроустановках або поблизу них (замикання приводів, зняття запобіжників, від'єднання кінців живильних ліній; установлення огороджень і знаків безпеки; накладення заземлень і т. п.); дотриманні особливих вимог при роботах на струмовідних частинах, що знаходяться під напругою, або поблизу них (виконання робіт за нарядом не менше ніж двома особами, організація нагляду за проведенням робіт, застосування електрозахисних засобів і т. п.).

6.2.5 Евакуація співробітників під час надзвичайних ситуаціях

Основними завданнями комісій з евакуації співробітників є: розроблення планів евакуації працівників, службовців та населення, яке мешкає у відповідному житловому секторі, на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру; організація та проведення у евакуації працівників, службовців та населення, яке мешкає у відомчому житловому секторі; координація в межах її діяльності структурних підрозділів підприємства, установи чи організації щодо забезпечення проведення евакозаходів; визначення основних напрямів роботи щодо проведення евакозаходів; підготовка і перепідготовка особового складу евакокомісії суб'єкта господарської діяльності до дій в умовах надзвичайних ситуацій.

Проведення організованої евакуації співробітників під час надзвичайних ситуаціях з виробничих та інших приміщень і будівель, запобігання проявам паніки і недопущення загибелі людей забезпечується шляхом:

- планування евакуації людей (складання плану евакуації з приміщення);

- визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих з потенційно небезпечних зон;

- організації оповіщення керівників підприємств і людей про початок евакуації;

- організації управління евакуацією;

- навчання населення діям під час проведення евакуації. Евакуація співробітників з будівель і приміщень проводиться способом,

який передбачає організоване виведення основної частини людей із секторів надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру через усі можливі виходи пішим ходом по заздалегідь розроблених маршрутах.

До всіх будівель і споруд забезпечений вільний доступ. Протипожежні розриви між, спорудами, відкритими майданчиками для зберігання матеріалів, устаткування тощо відповідають вимогам будівельних норм. їх не дозволяється захаращувати, використовувати для складування матеріалів, устаткування, стоянок транспорту, будівництва та встановлення тимчасових будинків і споруд, у тому числі інвентарних побутових приміщень, індивідуальних гаражів тощо.

6.3 Управління підприємством при надзвичайних ситуаціях

Керівництво цивільним захистом здійснює адміністрація шахти. Начальником цивільного захисту є її директор.

...