Про широке використання іноземних інвестицій для створення передумов стабілізації економіки свідчить аналіз економічного розвитку багатьох країн світу. Продуктивне використання іноземних інвестицій є органічною частиною світового процесу руху капіталу й реалізується переважно за рахунок капіталів приватних інвесторів, зацікавлених в одержанні більш високого рівня прибутку на вкладені кошти. З огляду на це здається доцільним дослідження умов і виявлення ефективних критеріїв, спроможних забезпечити приплив приватного капіталу до сфери виробництва, - як основи процесу розширеного відтворення національної економіки та інтенсифікації економічного зростання [50, с.73].

Приплив приватних інвестицій зарубіжних інвесторів у виробничу сферу являє собою переливання тимчасово вільних капіталів у виробництва, що забезпечують їм одержання більших розмірів прибутку і в набагато коротші терміни, аніж вкладення у державні фондові папери або на депозитні рахунки в банках. При цьому зарубіжні підприємці старанно вивчають усю систему преференцій і рестрикцій, що надаються іноземному капіталу. Це дає можливість країнам-донорам ефективно маневрувати інвестиціями, беручи до уваги галузеві пріоритети і специфіку розвитку окремих країн, маючи при цьому основною метою досягнення максимально можливого прибутку як джерела розвитку ділової активності фірми.

Одержання прибутку від вкладених у бізнес інвестицій - об'єктивна умова інвестиційного підприємництва країн ринкової економіки. Ігнорування цього важливого моменту перешкоджає ефективному інвестиційному співробітництву вітчизняних партнерів з іноземними інвесторами.

З огляду на це здається логічно послідовною зацікавленість власника приватного капіталу в одержанні прибутку від спільної діяльності, в забезпеченні прискореної оборотності вкладених коштів, їхньої окупності й поверненні на територію країни-реципієнта. Тому дослідження меж і виявлення принципово важливих складових механізму вдосконалення залучення іноземних інвестицій в економіку України, обґрунтування критеріїв оцінки, ступеня зацікавленості й ризику іноземного партнера, розроблення заходів для стимулювання й підвищення інноваційної ролі іноземних інвестицій щодо стабілізації національної економіки має особливо важливе значення на нинішньому етапі розвитку України.

Рух потоків іноземних інвестицій підпорядковується об'єктивним закономірностям, що визначають доцільність розвитку економічного співробітництва між країнами. Вітчизняні та зарубіжні дослідники глибоко й старанно розробили основні положення теорії переливу капіталу у світовій економіці на сучасному етапі розвитку. При оцінці критеріїв, що ініціюють приплив інвестицій переважно у сферу промислового виробництва, виділяється таке.

Серед економічних передумов трансформації характеру господарських зв'язків, що є об'єктивним відображенням нових умов сучасного світового розвитку, особлива роль відводиться концентрації виробництва і капіталу. В основі цієї концентрації лежить загальносвітова тенденція та інтернаціоналізація виробництва. Посилення інтернаціоналізації, прискорення НТП базується на зміні структури виробництва, спеціалізації окремих підприємств і регіонів відповідно до наявності в них ресурсних потенціалів.

Посилення процесів суспільного поділу й кооперування праці як діалектичної єдності складових розвитку виробничих відносин зумовлює винесення процесу відтворення за межі однієї держави і супроводжується прискореним розвитком поділу та кооперації праці у міжнародному масштабі. Зростання інтернаціоналізації економіки викликало необхідність переорієнтації зовнішньоекономічної діяльності зі сфери обігу на процес матеріального виробництва. Таким чином, діяльність інвесторів розширюється, охоплюючи інноваційний цикл у цілому. При цьому вивезення капіталу у формі прямого чи непрямого інвестування являє собою перехід до прямої участі в міжнародному поділі праці, що потребує кооперування і спеціалізації.

Спонукальним мотивом становлення на цей шлях підприємців та бізнесменів виступає розмір одержуваного прибутку. Якщо його рівень у національних масштабах перевищує розміри прибутку, одержуваного від іноземних інвестицій, то, як наслідок, відбувається різке скорочення прямих і непрямих вкладень капіталів за кордон. Зростання ж обсягів зарубіжного інвестування передбачає не лише посилення національної конкуренції, а й пропозицію вищої норми прибутку. Від 20 до 50% продукції багатонаціональних компаній США випускається поза межами національної території, а відтворювальний процес, винесений за межі країни, охоплює всі ланки інноваційного циклу, до якого входять і фінанси.

Отже, винесення економічної діяльності за національні кордони в умовах ринку об'єктивно зумовлене розвитком розширеного відтворення включаючи такі ланки, як ідея, наука, техніка, виробництво, збут і гарантійне обслуговування. А нерівномірність розвитку різноманітних галузей економіки і різний рівень накопичення тимчасово вільних капіталів служить спонукальним чинником і джерелом коштів, що інвестуються в підприємництво за кордоном [46, с.88].

Найвищою організаційною формою взаємодії партнерів на основі поглиблення й кооперації праці є створення спільних підприємств. Приплив прямих іноземних інвестицій приватних підприємців у сферу виробництва та в інші галузі економіки зумовлений ліберальним інвестиційним кліматом країни, що приймає капітал, наявністю переваг для інвестора у вкладанні коштів за кордоном, а також зацікавленості партнерів у розвитку подальшого співробітництва.

Аналіз економіки міжнародного співробітництва приватних капіталів свідчить про підпорядкованість припливу іноземних інвестицій у господарську діяльність іншої держави цілям одержання максимально можливих прибутків від інвестування коштів. Вкладення капіталу в господарство інших країн набуває сенсу для інвестора лише в разі одержання значно більших прибутків, аніж доходи, які приносить йому вкладення коштів у будь-яку фазу інноваційного циклу всередині своєї країни.

Слід відзначити й ту обставину, що жодна фірма західних держав не вкладає власних або позикових коштів у ті сфери господарювання, про які вона не має досить чіткого уявлення. Тому іноземні інвестори вкладають ресурси переважно в такі галузі економіки країн, що приймають їх капітал, котрі дають найвищий ефект на території своєї держави. Інвестування української економіки, яка особливо потребує зовнішніх ресурсів через необхідність структурного перетворення та оновлення основних фондів, очевидно, йтиме здебільшого по лінії приватного бізнесу, банків. Не можна розраховувати на те, що державні ресурси західних держав, визначувані бюджетом, який складається переважно з податків населення, буде спрямовано на фінансування системи освіти та охорони здоров'я України.

Отже, реальним ефективним засобом стимулювання структурної перебудови економіки України ззовні можуть бути саме інвестиції приватного капіталу й торгівля на взаємовигідній основі. Беручи до уваги, що приватному капіталові не властивий невиправданий ризик, важливим джерелом іноземних інвестицій є кошти Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку реконструкції та розвитку, 1 долар інвестицій яких залучає 10 доларів приватного капіталу. Кредитні лінії цих організацій виступають гарантами стабільності та одержання економічного ефекту для іноземних інвесторів.

Через недосконалість гарантійних зобов'язань уряду нашої країни щодо позики коштів на конкретну угоду найприйнятнішою формою співробітництва, яка дає змогу найбільшою мірою знизити ризики неплатоспроможності вітчизняної сторони, є продуктивне інвестування у формі спільного підприємництва, що забезпечує безпосередню зацікавленість і участь іноземного співзасновника в діяльності фірми, прискоренні оборотності вкладених коштів, підвищенні рівня прибутку, а також прискоренні оборотності вкладених коштів у конкретну галузь економіки порівняно з національними підприємствами материнської компанії-співзасновника. При цьому велике значення має аналіз політичних, соціальних і фінансово-економічних чинників, що визначають розміри і якість іноземних інвестицій, які спрямовуються в національну економіку України.

Найбільші інвестиційні компанії західних держав використовують також розрахунок оцінки потенційного ефекту від інвестування приватного капіталу, що базується на суто економічному дослідженні інвестиційного клімату: стані економіки країни - приймальника капіталу і перспектив її господарського розвитку, аналізу здійснюваних реформ. Для цього використовуються дані інформаційно-статистичного матеріалу, що публікується офіційно, а також дані про темпи інфляції, розміри зовнішнього боргу і способи його погашення, розвиток зовнішньоекономічної діяльності, наявність експортного та ресурсного потенціалів країни-реципієнта, доступ до зовнішніх ринків збуту вітчизняних товарів, стан законодавчих документів, що регулюють економічний розвиток країни.

Вивчаючи інвестиційний клімат і економіку країн-реципієнтів для продуктивного інвестування приватним бізнесом Заходу, експерти ставлять на перший план норму прибутку на вкладений капітал і шляхи її продуктивного використання або репатріації. Це є вирішальним чинником у визначенні ефективності інвестиційних ресурсів.

Показник норми прибутку досліджують стосовно до національних та іноземних інвестицій, враховуючи сприйнятливість економіки країни та основних структурних ланок до іноземного капіталу. Беруться до уваги й такі чинники, як свобода пересування матеріальних, фінансових і трудових ресурсів через національні кордони країн - приймальників капіталу, можливості придбання у власність іноземним інвестором нерухомості, землі, акцій державних підприємств тощо. Важливе значення надається демократичним принципам розвитку економіки цих країн з урахуванням командно-адміністративного підходу і тривалості замкненості внутрішнього ринку країн СНД, у тому числі України, до 1989 р [26, с.63-64].

Велике значення для розвитку спільного підприємництва, залучення реальних інвестицій іноземних інвесторів в економіку України має вдосконалення процесу формування інвестиційної політики держави, що може активізувати або стримувати функціонування іноземних інвестицій у національній економіці, регулювати їхні обсяги й технологічний склад. Оскільки комплекс важелів економічного впливу, що визначають ефективність господарського механізму нашої країни, перебуває в стадії розроблення і становлення, потоки інвестицій регулюються переважно адміністративно-організаційними методами.

Одним із найважливіших чинників, що регулюють структуру іноземних інвестицій та їхній вплив на економіку країни, є фіскальна політика, у центрі якої знаходиться податкова система. Механізм цієї системи ґрунтується на: дотриманні обов'язковості оподаткування всіх прибутків незалежно від джерел; проведенні єдиної загальнодержавної податкової політики, що не виключає самостійності Автономної Республіки Крим і місцевих органів управління щодо визначення видів, ставок і періодичності надходження податків у доходи їхніх бюджетів; ступінчастості побудови податкового механізму; застосуванні єдиних податкових ставок до юридичних і фізичних осіб; забезпеченні податковою інспекцією суворого контролю за своєчасністю і правильністю сплати податків.

Головними напрямками податкової політики в перехідний період є: прискорення проведення приватизації в галузях, що забезпечують пришвидшений обіг вкладених інвестиційних коштів; створення умов для розвитку підприємств харчової та легкої промисловості, які використовують передову техніку й технологію на основі залучення іноземних інвестицій приватних підприємців; розширення сфери малого бізнесу як джерела підвищення зайнятості населення та його активності в умовах структурних перетворень в економіці України і зростання безробіття. Велике значення в податковому механізмі має також гнучке використання державою пільг і привілеїв залежно від значення розвитку тієї чи іншої галузі для економіки України, пріоритетність розвитку певних регіонів країни і джерел інвестування цих регіонів (національних або іноземних, приватних або державних). Тобто основою податкової політики має бути не жорсткість чи лібералізація податкового законодавства держави, а розроблення важелів і методів комплексного впливу на економічні процеси, що відбуваються в країні за умов перехідного періоду.

Система оподаткування, що діє сьогодні в Україні, суперечить цілям, які поставив уряд відповідно до прийнятих програм. Недостатньо гнучке використання такого інструментарію, як податкова політика, значною мірою стримує процес виходу України з кризи і сприяє подальшому спаду промислового виробництва. Податкова система має стимулювати підприємців до вкладання коштів у розвиток виробництва, а не вилучати ледь не весь доход промислових підприємств до бюджету у вигляді різних зборів і податків, тим самим примушуючи підприємців забирати ресурси з виробничої сфери і спрямовувати їх у галузі з високою нормою прибутку і швидкою оборотністю. Податкова політика поки що не враховує можливість інвестування початку діяльності підприємства за рахунок його засновників, забезпечення їм такого рівня доходу, який міг би зацікавити інвесторів у подальшому розвитку виробництва.

Слід відзначити також нестабільність податкової політики в послідовності проведення курсу на стимулювання підприємницької діяльності у виробничій сфері - доходи іноземних інвесторів підлягають подвійному оподаткуванню: перший рівень - за оподаткування прибутку; другий - прибуткове оподаткування інвестора в разі переведення прибутку в країну материнської компанії. Внесення ж доходів інвесторів у фонд споживання та очікуване введення податку на ці кошти призведе вже до потрійного оподаткування інвесторів, що не має аналогів у світі. Таким чином, з допомогою впроваджуваної податкової політики створюються реальні передумови для відпливу робочої сили і капіталу вітчизняних та іноземних інвесторів із капіталомістких галузей вітчизняного машинобудування до галузей зі швидкою оборотністю капіталу. Крім того, зняття пільг в оподаткуванні спільних підприємств (у тому числі створених у виробничій сфері), безумовно, не стимулюватиме припливу капіталу в капіталомістку промисловість країни [50, с.74-75].

Податковий інструментарій в економіці, яка нормально розвивається, покликаний створювати економічно невигідні умови для спекулятивних угод на розбіжності цін. Процес регулювання експорту та імпорту з допомогою податкового механізму має спрямовуватися на раціоналізацію використання потенціалу експортно-імпортних операцій для розвитку економіки України, на створення умов оптимального зіставлення рівнів внутрішніх і зовнішньоторговельних цін. Водночас за розбалансованості торгового господарства України та відсутності жорсткого фінансово-податкового контролю, що притаманний країнам із розвинутою економікою, найчастіше вся сума сплачених податків, уведених із метою регулювання експортно-імпортних операцій та порівнянності внутрішніх і зовнішньоторговельних цін, долучається до витрат виробництва, робіт і послуг і в такий спосіб переноситься на ціну продукції, значно підвищуючи рівень цін внутрішнього ринку країни.

На попередньому етапі розвитку, після отримання Україною незалежності, в умовах дефіциту ряду товарів на внутрішньому ринку ціна не могла бути регулятором попиту та пропозиції й виконувати функції, продиктовані їй законом вартості. В Україні на той час будь-яка ціна, що значно перевищувала розумні межі порівняно зі світовою або діючою ціною внутрішнього ринку, не могла гальмувати збуту продукції, виробленої спільними підприємствами і реалізованої на вітчизняному ринку. Слід підкреслити, що частка функціонуючих підприємств у виробничій сфері, які дають прибуток, є досить незначною в загальній кількості діючих СП, тому сьогодні ми ще не можемо говорити про створення ринку продукції, виготовлюваної спільними підприємствами, і його взаємодію з товаропотоком вітчизняних виробників.

Великий вплив на зростання ціни продукції, що випускається спільними підприємствами, чинить і непомірно зрослий курс долара до національної грошової одиниці на валютних аукціонах і валютній біржі України. Водночас для створення умов валютної окупності СП його ціни на внутрішньому ринку повинні покривати витрати підприємства на імпортовані вузли, деталі та інші необхідні для випуску продукції компоненти. Проте чинний механізм податкової політики на сучасному етапі провокує зростання цін на внутрішньому ринку і, отже, інфляційні процеси в країні. Якщо ж у собівартість продукції включати розмір сплачених податків - податок на імпорт або експорт, розмір мита і митного збору, а в перспективі (відповідно до проекту) ще й платежі за кошти, спрямовані на споживання, що перевищують установлений мінімум, то ціна реалізації продукції, яка випускається СП, зростає в багато разів порівняно з собівартістю.

Ціна могла б відігравати роль регулятора попиту і пропозиції, можна було б очікувати її зниження, якби її розмір на ринку мав межу зростання та на ньому було б представлено достатню кількість аналогічних товарів і між виробниками існувала конкурентна боротьба за споживача. Проте в умовах нашої країни зростання цін практично не піддається регулюванню. Податкова політика, гнучко застосовувана у будь-якій ринковій системі, в Україні не спрацьовує і не дає бажаного ефекту.

У перехідний період важелі ринкового механізму управління економікою поєднуються з адміністративним впливом. При цьому єдність податкових ставок не забезпечує однакових умов для роботи підприємств різних форм власності. На ефективність їхньої роботи дуже впливають об'єктивні розходження в умовах господарювання, спричинені неоднаковим забезпеченням виробничими ресурсами (природними ресурсами, основними фондами, трудовими ресурсами певної кваліфікації). Об'єктивно різні умови господарювання може вирівняти тільки функціонування розвинутого, регульованого державою ринку, в умовах якого всі виробничі чинники одержують адекватну економічну оцінку.

Важливе значення для розвитку інвестиційного співробітництва у промисловій сфері України має вдосконалення існуючої банківської та фінансової систем.

Головною перешкодою для розширення інвестиційних потоків, що спрямовуються західними інвесторами в Україну, є нестабільність валютно-фінансової системи. Основою для поглиблення довгострокових контактів, інвестиційного співробітництва може служити тільки економічна стабілізація в Україні [46, с.88-89].

Для проведення структурних перетворень в Україні необхідні великомасштабні інвестиції із залученням реального, інноваційного іноземного капіталу. Проте взаємодія з приватними фірмами малого і середнього бізнесу країн Заходу потребує державної підтримки, якої нині не може надати ні державний бюджет України, ні муніципальні бюджети. У сучасних умовах подолати комплекс наявних проблем організаційно-фінансового характеру, забезпечити продуктивне співробітництво з представниками українських підприємств під силу тільки великому бізнесові економічно розвинутих держав, тим більше, що партнерами інвестиційно-містких проектів виробничої сфери з вітчизняного боку найчастіше виступають державні підприємства, які в період накопичення приватного капіталу можуть бути економічно рівноцінними співзасновниками.

Тут виникає протиріччя: представники малого й середнього бізнесу західних країн мають наймобільніші кошти і ладні ризикувати, спрямовуючи капітал в Україну (та інші країни СНД); з іншого ж боку, через велику питому вагу в національній промисловості державних підприємств оптимальними партнерами основних сфер економіки України можуть бути тільки найбільші фірми Заходу, які мають високий інвестиційний капітал і можуть обійтися без державних субсидій. Розв'язанню цього протиріччя певною мірою може сприяти валютно-фінансова система, інструментарій якої надто гнучкий і спроможний забезпечити інтереси кожного партнера.